Науковий керівник: Коцюк Ю. А.,
к. пс. н., ст. викл. кафедри економіко
-математичного моделювання

ДІАГНОСТИКА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ФІЗИЧНИХ ОСІБ НА БАЗІ НЕЧІТКОЇ ЛОГІКИ

Постановка проблеми. В останні роки яскраво вираженою тенденцією у банківській справі є розвиток кредитних операцій з юридичними особами, підприємцями та населенням. У зв’язку з цим, значно збільшується рівень кредитного ризику, якому піддаються усі учасники банківського сектору. Одним із основних способів запобігання неповернення кредиту є ретельний та кваліфікований відбір потенційних позичальників. Зараз існує велика кількість методів цього відбору, методів аналізу фінансового стану клієнта та його надійності, з точки зору своєчасного погашення кредиту. При даних кількісних оцінках неможливо вичерпуюче охарактеризувати платоспроможність потенційного позичальника в майбутньому, тому існує необхідність використання якісних оцінок. Сукупність кількісних та якісних оцінок дозволить з досить високою ймовірністю передбачити платоспроможність, а методи нечіткої логіки допоможуть об’єднати ці оцінки в математичну модель.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемі аналізу кредитоспроможності та платоспроможності фізичних осіб-позичальників присвячено велику кількість наукових публікацій, як зарубіжних, так і вітчизняних. У них автори висвітлюють власні думки, щодо вирішення даного питання. У більшості випадків вчені зосереджують увагу на оцінюванні кредитоспроможності підприємств, дослідженням даного питання займалися такі науковці як В. В. Галасюк, О. В. Дзюблюк, А. О. Єпіфанов, С. В. Васильчак, А. В. Гідулян, О. О. Терещенко та інші.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення факторів впливу на платоспроможність позичальників та розробка нечіткої моделі для платоспроможності фізичних осіб на основі нечіткої логіки.

Виклад основного матеріалу. Поняття «платоспроможність» є одним з найбільш використовуваних на практиці економічних відносин. Оцінка платоспроможності має значний вплив на прийняття різноманітних економічних рішень. Платоспроможність – це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов’язань [1, с.379]. Тобто, під платоспроможністю розуміють спроможність своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати.

Дехто ототожнює це поняття з поняттям кредитоспроможності, проте вони різняться. Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [2, с.387].

Оцінка платоспроможності позичальника – це визначення його можливості своєчасно та у повному розмірі погасити заборгованість перед кредитором Ступені ризику, розмір кредиту, який може бути наданий за даних обставин і, нарешті, умови його надання, усе це обумовлює необхідність оцінки банком не тільки платоспроможності клієнта на певну дату, але й прогнозу його фінансової стійкості у перспективі. Об’єктивна оцінка фінансової надійності позичальника і облік можливих ризиків за кредитними операціями дозволяють банку ефективно управляти кредитними ресурсами та отримувати прибуток [3, c. 45].

Створювана нами економіко-математична модель оцінки платоспроможності будується на основі математичного апарату теорії нечітких множин та нечіткої логіки. Цей апарат дає можливість формалізації зв’язків будь-якої складності між параметрами як кількісного, так і якісного типу. Для опису цих зв’язків використовується природна мова, також нечіткі моделі мають високу здатність до адаптації під реальні дані.

Кількість та склад факторів впливу на платоспроможність можуть бути різноманітними, проте для нечіткої моделі це не має важливого значення. При певній потребі до моделі можна ввести або вивести певні змінні, а структура моделі залишиться незмінною. У цьому і полягає одна із основних переваг нечітких моделей порівняно з традиційними, у яких зв’язок між вхідними та вихідними параметрами виражається строгою функціональною залежністю.

Використання саме цих факторів для побудови нечіткої моделі обґрунтоване тим, що у більшості випадків, банки використовують їх для оцінки власних клієнтів (рис. 1).

          Рис. 1. Фактори впливу на платоспроможність фізичних осіб.

Задля вирішення задачі оптимізації створюваної моделі, слід ввести поняття лінгвістичної змінної – змінної, яку не можна описати з допомогою математичної мови, тобто їй важко надати об’єктивну кількісну оцінку. Значеннями цієї змінної є слова чи речення природної мови, їх називають лінгвістичними термами. До прикладу, вік клієнта-позичальника характеризується наступними лінгвістичними термами: М (молодий), С (середнього віку), З (зрілий).

Основний інструмент методу – функція належності. Функція належності – інструмент переведення лінгвістичних змінних на математичну мову для подальшого використання методу нечітких множин. Функцією належності  є деяка математична функція, яка задає степінь або впевненість, з якою елементи деякої множини Х належать заданій нечіткій множині А. Чим більше аргумент Х відповідає нечіткій множині А, тим більше значення , тобто тим ближче значення аргументу до 1 [4, c. 339].

Функцією належності для лінгвістичних термів змінних було обрано гаусову функцію (або ж «дзвоноподібну» через схожість із дзвоном), аналітичне вираження якої наступне: , (1) де b – координата максимуму (позиція центру), с – коефіцієнт концентрації (контролює ширину «дзвону»).

Скориставшись середовищем програмування Matlab, на основі вибірки позичальників-фізичних осіб та алгоритму нечіткого моделювання було створено та оптимізовано нечітку модель для оцінки платоспроможності. Для перевірки її коректності було створено тестову вибірку. Було отримано наступні результати:

       Рис. 2. Результати тестування моделі до та після навчання.

Як видно, модель досить точно діагностувала фізичних осіб, які були неплатоспроможними. Проте, при визначенні платоспроможних позичальників з тестової вибірки, точність трохи зменшилась. Тому, загальна точність оцінки платоспроможності при перевірці моделі після оптимізації на тестовій вибірці становить 81,25%. Точність ідентифікації неплатоспроможних фізичних осіб становить 87,2%, а платоспроможних – 75%.

Висновки. Порівняно з іншими видами моделей, модель оцінки платоспроможності фізичних осіб на базі нечіткої логіки дає точнішу систематизацію експертних знань, а також дозволяє комбінувати показники, що мають кількісний та якісний характер, для оцінки яких використовують лінгвістичні змінні. Основними недоліками, що присутні в моделі, є її відносна громіздкість та неможливість безпосереднього використання без середовища програмування та побудови.

Список використаних джерел.

1. Міщенко В. І., Славянська Н. Г. Банківські операції: підручник. — К.: Знання. 2006. — 727 с.

2. Остафіль О., Рубаха М. Комплексна оцінка кредитоспроможності позичальника як інструмент управління кредитним ризиком банку//Формування ринкової економіки в Україні. — 2009. — №19, с. 387-396.

3. Ливада Д. М., Олешко Т. І., Лещинський О. Л. Нечітка модель оцінки кредитоспроможності позичальника (фізичної особи)//Вісник КНДУ — 2015. — №2(85), с. 45-49.

4. Zadeh L. Fuzzy Sets // Information and Control. — 1965. — №8. — р. 338–353.

Науковий керівник:
 кандидат економічних наук,
доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту
Кривицька О.Р.
Національний університет  «Острозька академія»

СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

 У статті досліджено стан кредитного забезпечення промисловості України. Акцентовано увагу на кредитному забезпеченні в період 2011-2016 рр. Запропоновано шляхи полегшення доступу українських промислових підприємств до фінансових і кредитних ринків.

Ключові слова: кредитне забезпечення, промисловість, кредит, процентні ставки, галузь.

 СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ КРЕДИТНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ПРОМЫШЛЕННОСТИ УКРАИНЫ

В статье исследовано состояние кредитного обеспечения промышленности Украины. Акцентировано внимание на кредитном обеспечении в период 2011-2016 гг. Предложены пути облегчения доступа украинских промышленных предприятий к финансовым и кредитным рынкам.

Ключевые слова: кредитное обеспечение, промышленность, кредит, процентные ставки, отрасль.

 CURRENT STATUS OF CREDIT PROVIDING OF INDUSTRY OF UKRAINE

The article analyzes the state of the credit support of the Ukrainian industry. The emphasis is on lending in the period 2011-2016. The ways of facilitating access of Ukrainian industrial enterprises to financial and credit markets are proposed.

Key words: lending, industry, credit, interest rates, industry.

 Постановка проблеми. Успішний розвиток промислового сектора неможливий без залучення запозичених засобів. Структура взаємозв’язків фінансового та промислового секторів, що є досить багатогранною, підпадає під вплив багатьох факторів. Промисловість відіграє найважливішу роль у вирішенні актуальних проблем сучасності, а саме прискореного індустріального розвитку, також вона є генератором науково-технічного прогресу й інновацій, важливим фактором глобальної конкурентоспроможності національних економік та драйвером економічного зростання. У зв’язку з цим посилення уваги до розвитку промисловості та промислової політики є однією з основних тенденцій розвитку сучасного світового господарства. Останні роки були складними для української економіки та її банківської системи. Негативний вплив світової фінансово-економічної кризи, погіршення кон’юнктури на зовнішніх ринках, зниження внутрішнього попиту і зменшення інвестиційної активності суб’єктів господарювання спричинили зниження обсягів реального валового внутрішнього продукту та промислового виробництва, що, у свою чергу, негативно позначилося на процесах розвитку кредитних процесів у промисловості. Саме тому дана тематика є актуальною.

Мета та завдання дослідження. Метою статті є аналіз проблем і перспектив розвитку кредитного забезпечення промисловості з урахуванням інституціональних особливостей банківського сектора України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми вдосконалення механізмів фінансового забезпечення економіки через свою актуальність знаходяться у полі зору як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Серед вітчизняних фахівців слід назвати О. Амошу, В. Вишневського, А. Даниленка, Л. Збаразську, Г. Панасенко, Н. Рекову, Н. Шелудько та ін. Так, О. Амоша, В. Вишневський, Л. Збаразська, обґрунтовують концепцію інноваційної неоіндустріалізації, яка має бути реалізована шляхом матричної промислової політики. Заходи з фінансового забезпечення промисловості розробляються на рівні її горизонтальної складової[1]. А. Даниленко, в свою чергу, обґрунтовує необхідність переходу к моделі управління економікою на основі виокремлення національних пріоритетів і пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів із побудовою фінансового механізму забезпечення цих пріоритетів[9, 8]. Г. Панасенко також досліджує особливості формування ресурсного потенціалу банківських установ та можливості його реалізації для інвестування підприємств [9]. Н. Рекова та ін. досліджують механізми впливу банківського кредитування промислових підприємств на економічне зростання.

Виклад основного матеріалу. Сучасні механізми оновлення промисловості, довгострокового кредитування виробничої діяльності досліджуються у роботах таких фахівців як С. Глазьєва, Б. Замараєва [7, 2]. В основі цих механізмів лежить формування грошової пропозиції у взаємозв’язку із завданнями промислової політики, удосконалення механізмів рефінансування кредитних інститутів, які забезпечують інвестування реального сектора економіки та пріоритетність використання внутрішніх джерел фінансування[9].

Провівши дане дослідження можна сказати, що найбільші обсяги банківського кредитування припадають на переробну промисловість (див. табл. 1). У 2011 році показник склав 80,3% наданих кредитів у промисловість, у 2012 році – 77,2%, у 2013 році – 76,1%, у 2014 році – 78,2 %, у 2015 році – 78,9% а у 2016 році даний показник становив 76,2 % кредитів.

Протягом досліджуваного періоду найбільша частка кредитів надходила у такі галузі як харчова – 23,93%, машинобудівна – 16,45 %, металургійна – 13,01%  та хімічна – 8,96%.( показник взято в середньому за досліджуваний період).

Таблиця 1

Кредити, надані у промисловість у 2011-2016 роках, млн. грн

*Джерело: складено автором на основі даних[3, 4, 5, 6]

*таблиця 1(продовження)

*Джерело: складено автором на основі даних[3, 4, 5, 6]

Розглянувши таблицю 2, можна стверджувати, що кредити, які надходять в промисловий сектор в контексті строкової структури є короткостроковими, лише мала часта є середньо та довгостроковими. Це свідчить про спрямування кредитів на повернення коштів підприємств. Фінансування певних інвестиційних, інноваційних проектів здійснюється за рахунок довгострокових кредитів, частка яких є низькою у загальній структурі кредитування промисловості.

Таблиця 2

Кредити, надані промисловому сектору,за строками погашення у 2011-2016 роках, млн. грн.

*Джерело: складено автором на основі даних[3, 4, 5, 6]

Розглянувши Таблицю 3, можна стверджувати, що процентні ставки за кредитами, наданими банками промисловому сектору у 2011-2016 роках, є доволі високими та показують тенденцію до зростання.

Таблиця 3

Процентні ставки за кредитами, наданими банками промисловому сектору у 2011-2016 роках, %

*Джерело: складено автором на основі даних[3, 4, 5, 6]

Отже, в умовах вкрай обмежених можливостей бюджетної підтримки, дефіциту власних ресурсів промислових підприємств, нерозвиненості вітчизняного фондового ринку банківське кредитування залишається єдиним значущим механізмом фінансового забезпечення промисловості. Основними чинниками, що гальмують нарощування обсягів кредитування банками промислового сектора, є такі:

• високий рівень ризиків, пов’язаних з кредитуванням малих і середніх підприємств, що зумовлено низькими кредитоспроможністю та фінансовою стійкістю цих підприємств;
• нестабільність валютно-курсової динаміки, високі інфляційні ризики в Україні, що призводить, з одного боку, до необхідності компенсації цих ризиків банками шляхом підвищення відсоткових ставок за кредитами і формування додаткових резервів на покриття можливих втрат, а з іншого – до невизначеності щодо можливостей погашення заборгованості.

Модернізація індустріальної бази та її інфраструктури вимагає істотних
фінансових вкладень, додаткового залучення капіталу для виробничих інвестицій. Особливо це стосується фінансування новостворюваних підприємств, динамічно зростаючих та інноваційних фірм, фінансування яких не може бути здійсненим тільки за рахунок власних коштів. В умовах подолання наслідків фінансово- економічної кризи доступ до фінансів залишається головною проблемою для бізнесу малих і середніх промислових підприємств[10].

Для полегшення доступу українських промислових підприємств до фінансових і кредитних ринків, у тому числі міжнародних, у середньостроковій перспективі потрібне:
– удосконалення методів управління кредитними ризиками у банках за рахунок
впровадження механізму регулювання галузевої концентрації кредитних ризиків у портфелях банків;

• створення економічних умов для підвищення в активах банків частки довгострокового кредитування інвестиційної спрямованості, зокрема за рахунок запровадження податкових пільг для банків, які здійснюють довгострокове кредитування промислових підприємств;
• запровадження механізмів державного, приватного та синдикованого гарантування інвестиційних кредитів та визначення критеріїв надання державних гарантій;
• активізація діяльності спеціалізованого банку реконструкції та розвитку для підтримки промислових підприємств, які мають стратегічне значення для економіки України, збільшення впливу та ефективності державних банків у напрямку інвестиційного кредитування за рахунок пільгових умов щодо їх рефінансування, надання державних гарантій тощо;
• вдосконалення системи гарантування банківських вкладів для формування надійної ресурсної бази банків;
• розвиток венчурного фінансування малих та середніх підприємств за рахунок надання державних гарантій[10].

Висновки. Отже, провівши дане дослідження, можна сказати що найбільшу частку кредитів надходить в переробну промисловість, приблизно 64,43% всіх кредитів промисловості. В основному кредити, які надходять в промисловий сектор в контексті строкової структури є короткостроковими, лише мала часта є середньо та довгостроковими. Це свідчить про спрямування кредитів на повернення коштів підприємств. Фінансування певних інвестиційних, інноваційних проектів здійснюється за рахунок довгострокових кредитів, частка яких є низькою у загальній структурі кредитування промисловості. Стосовно процентних ставок за кредитами, то протягом 2011-2016 років вони є високими та рухаються в напрямку збільшення. Основною проблемою даної промисловості є високий рівень ризиків, пов’язаних з кредитуванням малих і середніх підприємств, нестабільність валютно-курсової динаміки.

Список використаних джерел

1). Амоша А.И. Неоиндустриализация и новая промышленная политика Украины / А.И. Амоша, В.П. Вишневский, Л.А. Збаразская // Економіка промисловості. – 2012. – № 1-2. – С. 3-32.

2). Борисова И. Растущая российская экономика на фоне растущей внешней напряжённости / И. Борисова, Б. Замараев, А. Киюцевская, А. Назарова, Е. Суханов // Вопросы экономики. – 2012. – № 6. – С.4-32.

3). Бюлетень НБУ № 1/2014 (250) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=4881597

4). Бюлетень НБУ № 2/2015 (263) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=16006315

5). Бюлетень НБУ (електронне видання) Статистичні матеріали Грудень 2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.bank.gov.ua/files/stat.pdf

6). Грошово кредитна статистика НБУ за 2016 рік файл.xls Електронна таблиця

7). Глазьев С.Ю. О стратегии развития экономики Росии (научный доклад) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://glazev.ru/upload/iblock/8a6/8a63702e97b94aa7a2142750f8038a8a.pdf

8). Даниленко А.І. Грошово-кредитний ринок України: кризові уроки та короткострокові перспективи / А.І. Даниленко, Н.М. Шелудько // Економіка та прогнозування. – 2010. – № 1. –С. 9-19.

9). Даниленко А.И. Совершенствование модели управления экономикой и финансовые механизмы её реализации / А.И. Даниленко // Экономика Украины. – 2013. – № 5. – С.4-29.

10). О.В. Матюшин КРЕДИТНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ: ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

11). Панасенко Г.О. Банк. Ресурси. Капітал: [монографія] / Г.О. Панасенко. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2012. – 352 с.

Постановка проблеми. З проголошенням незалежності України починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорстокою, але справедливою і активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

Фінансова політика повинна мати обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

На сьогодні однією із головних проблем є проблеми забезпечення динаміки зростання, конкурентоспроможності економіки України є утвердження оновленої моделі фінансового розвитку. Саме такий шлях дозволить Україні зберегти і найефективніше використовувати наявний науково-технічний потенціал для здійснення структурних змін та зайняти належне місце в світовому просторі. Поглиблення курсу ринкових реформ на інноваційних засадах та їхнє прискорення, радикалізація системних перетворень можуть забезпечити прогресивний розвиток нашої держави, успішне вирішення проблем соціального й економічного розвитку, підвищення добробуту людей та забезпечення їм гідного життя.

Україна, маючи достатньо потужний науково-технічний потенціал, неефективно використовує його в інтересах держави: більше половини його можливостей реалізується поза потребами розвитку економіки України. Повна байдужість до наукових відкриттів і розвитку технологій, які створюються вітчизняними науковцями, призвела до фактичної ізольованості наукових установ від підприємницької сфери, зумовила з метою виживання їх переорієнтацію на виконання робіт, які не є достатньо важливими для економічного розвитку України. Звідси випливає завдання створення умов та відповідного механізму фінансового забезпечення функціонування суб’єктів науково-технічної і підприємницької діяльності.

Фінансова політика повинна створити в національній економіці сприятливі умови для розвитку необхідного клімату і відповідного сприятливого середовища. А це означає необхідність створення такого фінансово-кредитного механізму, який би забезпечив економічний розвиток і зростання країни.

Важливим чинником розвитку економіки є створення ефективного фінансового механізму. На сьогодні управляти фінансовим процесом – це, перш за все управляти фінансовими ресурсами і через засоби та інструменти фінансового механізму стимулювати фінансовий розвиток. Тому потреба у теоретичному обґрунтуванні і формуванні цілісного уявлення щодо розвитку фінансового механізму є основою ефективної фінансової політики держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемою фінансового забезпечення реалізації розвитку фінансової політики присвячено чимало праць відомих зарубіжних вчених, а саме: Дж.М. Кейнса, Д. Кларка, Р. Лукаса, Б. Твісса, Р. Харрода, Й. Шумпетера та ін.

Серед російських вчених варто зазначити праці С. Глазьєва, А. Дагаєва, В. Мединського, І. Молчанова, Л. Скамай, Е. Уткіна.

Серед вітчизняних економістів слід відзначити таких , як Л. Безчасний, М. Крупка, Б. Маліцкий, С. Онишко, В. Осецький, А. Пересада, М. Туган-Барановський, В. Федосов, Д. Черваньов, А. Чухно та ін.

Слід зазначити що не зважаючи на напрацювання зарубіжних і вітчизняних економістів багато проблем ще й до нашого часу не знайшли вирішення ,що й зумовлює актуальність теми дослідження, її теоретичну та практичну значимість.

Мета і завдання дослідження. Метою є комплексне дослідження теоретичних та методичних основ фінансової політики держави в процесі забезпечення належного рівня розвитку держави.

Основними завданнями є обґрунтування теоретичних засад сутності та основних цілей фінансової політики держави, визначення її ролі у забезпеченні фінансової моделі розвитку економіки,Запропонувати використання зарубіжного досвіду фінансової політики для її впровадження в Україні.

Основу фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.

З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтверджує і вимагає :

• по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;
• по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;
• по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;
• по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;
• по-п’яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

Проведенню ефективної фінансової політики значною мірою шкодить непослідовність у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання таких двох взаємопов’язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання пільг у процесі оподаткування окремим суб’єктам підприємницької діяльності.

Націлення податкової політики на підвищення економічної ефективності діяльності господарюючих суб’єктів пояснюється також і тим, що в світовій практиці оподаткуванню не підлягають кошти, що йдуть на подальший розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентоздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками по датків. Основними пріоритетами реформування фінансової політики України слід вважати:

• посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;
• ширше залучення для покриття дефіциту бюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скорочення кредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету;
• посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власності і в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповідні законодавчі акти;
• фінансування із бюджету тільки під державні програми і державні замовлення;
• рішуче здійснення заходів організаторського і економічного характеру по відношенню до державних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючи повною мірою законодавство про банкрутство;
• продовження роботи із зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансової незалежності;
• забезпечення поглибленого реформування податкової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергу це зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків, зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;
• впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;
• розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;
• розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;
• здійснення послідовної і поетапної передачі об’єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміни джерел фінансування;
• подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;
• завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;
• забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;
• досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;
• створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
• вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
• сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

Як вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи мають органічно доповнювати одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.

В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об’єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані негативно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету, якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних відмов сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра .

В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.

Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави .

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом’якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

Засобами розв’язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх боргів Уряду можуть стати:

• викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;
• одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.

У майбутньому, для запобігання ускладненням з обслуговуванням зовнішніх державних боргів, Уряд має перейти до застосування інструментів активного управління державним боргом – викупу боргових зобов’язань України на вторинному ринку з дисконтом.

Поряд з тим важливе значення має контроль за процесом утворення зовнішнього боргу держави. Для зниження гостроти боргових проблем доцільно ввести законодавчу заборону на переведення у державний борг зовнішньої заборгованості підприємств і банків.

Структура власності на засоби виробництва є визначальною у розробці стратегії фінансової політики держави та її регіонів. Глибокий аналіз змін, що відбуваються у структурі власності на засоби виробництва в країні та її регіонах, дасть змогу правильно зрозуміти тенденції, що відбуваються в розвитку продуктивних сил, і сприятиме розробці заходів, спрямованих на подальший розвиток виробничих відносин.

Успішне проведення фінансової політики на державному і місцевому рівнях можливе тільки на основі найповнішого обліку потреб держави та регіонів, а також проведення глибокого аналізу економічного й соціального розвитку країни. Ігнорування такого підходу може призвести до відриву фінансової політики від економічних процесів і, як наслідок, до зниження темпів економічного й соціального розвитку держави в цілому і кожного регіону зокрема.

Отже,мета, яку необхідно досягти в Україні на основі оптимізації фінансової політики має бути окреслена максимально чітко. Це – комплексний вплив всіх її складових на розвиток реального сектора національної економіки. Проведення ефективної та узгодженої грошово-кредитної і фіскальної політики має стати запорукою досягнення сталого економічного зростання в Україні.

Фінансова політика України має цілу низку суттєвих недоліків. Для їх усунення необхідним є перегляд зарубіжного досвіду покращення фінансової політики. Адже багато країн вже роками борються із цією проблемою та напрацювали ряд заходів, що можуть допомогти Україні в її ситуації. Для цього розглянемо приклади декількох країн.

Що ж до Росії то основу сучасної фінансової політики складає визнання свободи підприємницької діяльності введення різноманітних форм господарювання, приватизація державної власності і перехід до змішаної економіки, що базується на умілому поєднанні приватних і державних господарюючих суб’єктів.

Розробляється принципово новий фінансовий механізм. Заснований на відмові держави від директивного керівництва внутрішньогосподарськими стосунками на підприємствах і переведенні їх на податкову основу, яка ставить заслін довільному отриманню прибутків. Проблема зміни витрат бюджету мала два головні аспекти:

• зміна порядку надання бюджетних коштів.
• скорочення витрат в цілях зменшення бюджетного дефіциту

Отримала новий напрям система державного кредиту. Росія стала використовувати його ринкові форми – різні форми короткострокових і середньострокових державних позик при відмові від прямого кредитування витрат з боку Центрального Банку.

Змінилась останнім часом організація бюджетної системи. На зміну централізованої бюджетної системи прийшла бюджетна система, заснована на реальній самостійності і рівноправ’ї бюджетів усіх рівнів.

Велике значення в плані активізації фінансової політики Російського уряду має зміна практики перерозподілу фінансових ресурсів. Окрім вертикального методу, здійснюваного за допомогою бюджету, усе більш широкий розвиток отримує горизонтальний перерозподіл засобів, за допомогою якого фінансові ресурси перерозподіляються між економічними суб’єктами виходячи з попиту і пропозиції.

Широкого поширення набула система позабюджетних фондів держави. Вона дозволяє сконцентрувати необхідні засоби для цільового фінансування соціальних витрат (Недержавні пенсійні фонди).

Розвиток ринкових методів управління привів до демонополізації страхової справи і появи страхового ринку – створення незалежних приватних страхових компаній, вступу нових галузей і видів страхування, зміні в співвідношенні між обов’язковою і добровільною формами страхування на користь останньої.

Кардинально змінилася система управління фінансами. На зміну єдиному органу управління – Міністерству фінансів прийшла ціла система спеціалізованих фінансових і контрольних органів: Державна податкова служба, Федеральна служба податкової поліції, Рахункова палата, Державний митний комітет і т. д. Разом з розвитком державних органів контролю широкий розвиток отримав незалежний аудиторський фінансовий контроль.

Досить тривалий період відбувалось вдосконалення бюджетного пристрою Російської Федерації. Для цього проводилась бюджетна реформа в основу якої були включені наступні пункти:

• реформування бюджетної системи в цілому на основі самостійності і рівноправ’я усіх бюджетів;
• встановлення регламенту бюджетного процесу; уточнення системи міжбюджетних стосунків;
• зміцнення прибуткової бази регіональних і місцевих бюджетів. Велика увага приділялась розвитку і регулюванню ринку цінних паперів.

Належить знайти оптимальне поєднання звернення на цьому ринку державних і корпоративних цінних паперів, що дозволяє, з одного боку, забезпечити потреби держави в засобах покриття бюджетного дефіциту, а з іншого боку створює умови для нормального переливання фінансових ресурсів між окремими підприємствами і галузями економіки. Важливий аспект цієї проблеми – встановлення державного контролю за фінансовим ринком, який забезпечить захищеність юридичних і фізичних осіб, що оперують на цьому ринку.

Оскільки фінансова політика держави є надзвичайно складним і багатогранним явищем, тому воно є результатом спільної діяльності всіх суб’єктів держави, включаючи населення. Виходячи з цього, однією з причин ефективного ведення фінансової політики є спільна діяльність влади і народу.

Це може бути втілено лише тоді, коли влада буде формувати соціально орієнтовані законопроекти, вести фінансову політику, спрямовану не на збагачення держави, а тим більше себе, а політику, яка б враховувала потреби саме цього суспільства. Народ має впливати на визначення пріоритетних напрямків, методів і форм реалізації фінансової політики. Тому, саме він повинен брати участь у прийнятті найважливіших законів. Адже все приймається зверху, а людям лишається лише виконувати роль законослухняного платника податків, які зовсім не відповідають рівню їх доходів. А ті, хто насправді може сплачувати всі ці суми, ухиляється і через недосконалість законодавства без всяких зобов’язань перед державою.

Враховуючи той факт, що Росія є індустріально-розвиненою країною з високим економічним розвитком, необхідним для України є застосування тих же методів проведення фінансової політики, котрі використовувала Російська Федерація.

Що ж до такої розвинутої країни як Японія то економіка Японії продовжує утримувати позиції світового лідера. У післявоєнні роки економіка Японії мала над чим працювати і що надолужувати. Можна говорити що вже тоді вона обрала правильну тактику дій, про що свідчать і теперішні її тенденції. Основним фактором стабілізації став ріст внутрішнього попиту.

Фундаментальними принципами фінансової політики у післявоєнні роки японської економіки були:

• тісна співпраця підприємств, поставників, дистриб’юторів, банків і великих фінансових груп (Міцубісі, Сумітомо, Фуйо, Міцуї та інші);
• кооперація роботодавців і профспілок;
• всестороння підтримка починань підприємців державними службовцями («господарчий патріотизм»);
• система життєвого найму у великих підприємствах.

Протягом останнього часу багато японських фірм, особливо представники малого і середнього бізнесу, переглядають вищезгадані принципи задля збільшення продуктивності праці і прибутків.

Якщо говорити про бюджетний устрій то крім традиційного фінансування країни через поточний бюджет, дохідна частина якого формується за рахунок податків, у Японії існує і паралельна, теж державна, система фінансування економічних проектів, але із залученням позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Ця система називається державною інвестиційною програмою і використовується для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об’єктів. Таким чином, фактично уряд Японії має реальний важіль проведення структурної і промислової політики.

Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Серед податкових надходжень близько 40% становить прибутковий податок з фізичних осіб, близько 30% – податок на прибуток юридичних осіб (на прибуток компаній) і також близько 30% — непрямі податки (стягнуті з продажу алкогольних напоїв, сигарет, предметів розкоші). У порівнянні з іншими країнами частка неподаткових надходжень у Японії досить висока. Сюди входять доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики і т.п. Особливість Японії полягає в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВВП країни с одним з найменших серед показників розвинутих країн (9,3% у 1991 р.).

Реалізація державного бюджету здійснюється в трьох основних формах: прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату), витрата коштів по спец рахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим адміністраціям.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні витрати. А серед них – пенсії по старості й інвалідності. Це пов’язано з тим, що чисельність даної категорії постійно зростає і до 2025 р. досягне 5,2 млн. чоловік проти 2 мли. у 1993 р. Крім того, через зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності цієї категорії населення, а також недостачі молодої робочої сили люди похилого віку стануть важливим компонентом ринку праці.

Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Коштами державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Інше виплачується за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету фінансується в Японії так звана суспільна допомога. Вона охоплює тих, хто сам не може забезпечити мінімальний рівень життя. Така допомога надається на основі Закону «Про гарантії прожиткового мінімуму» і виплачується за сімома номінаціями: на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похорони.

Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому відношенні.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викидання своїх коштів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок структура виробництва і управління повинна забезпечувати високий рівень прибутку, щоб залучати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам важливий не високий прибуток, а стратегія розширення своєї частки на ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, які допускають великі виплати по них. Крім того, взаємне володіння акціями допускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди втрачають сенс. В інтересах розвитку підприємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і капіталовкладення, збільшувати доходи від зростання вартості акцій.

Важливе місце в системі регулювання займають процентні ставки і валютний контроль з поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет з політики Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) встановлював депозитні і позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсоток по кожному виду, короткостроковий відсоток і прив’язана до нього вся система процентних ставок прямувала за рухом офіційної облікової ставки.

Висновки: Світові тенденції в області розвитку фінансової політики, на перший погляд, видаються далекими від української дійсності та такими, що істотно не впливають економіку країни.

Проте прагнення України стати економічно розвиватись системи вимагає зміни деяких сфер фінансової системи. А саме дослідивши зарубіжний досвід слід сказати що для України доцільно використовувати деякі з них. А саме у Росії слід запозичити, самостійність і рівноправ’я усіх бюджетів, зміцнення прибуткової бази регіональних і місцевих бюджетів.

Розглянувши бюджетну політику Японії потрібним для України є затвердження закону «Про гарантії прожиткового мінімуму» і виплачувати ці кошти також певним категоріям,Створити недержавні пенсійні фонди. Основним завданням державного бюджету України є спрямування коштів в правильному напрямку на ті проблеми які потребують правильного підходу.

Список використаних джерел та літератури:

1. Василик О.Д., «Теорія фінансів» : Підручник – К.: НІОС – 2000.

2. Вахненко Т., «Напрями вдосконалення боргової політики держави» // «Економіка України», 2002.

3. Лагутіч В., «Монетарна політика і державні фінанси» // «Економіка України», 2002, №7.

4. Лаптев С.В., «Основы теории государственных финансов», М.: – 2001

5. Опарін В.М. «Фінанси (Загальна теорія)» : Навч. Посібник – 2-ге вид. доп. і перероб. К.: КНЕУ.

6. Пирожков С.І., Сухоруков А.І., Григоренко О.В., «Фінансова політика в Україні та Російський Федерації: порівняння, досвід, проблеми», монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: МІУРВ, 2000.

7. Яцюта В.П., «Удосконалення фінансової політики» // «Фінанси України» / 2001, № 8.

Ключові слова: фінансова політика, національна економіка, економіка країни, зарубіжний досвід, фінансування, кредитування, самостійність, рівноправ’я.