Ключові слова: конверсія, обороноздатність, видатки на оборону, озброєння, ядерне роззброєння

In the article is analyzed the basic economic problems in the area of ​​defense arising on a background of military operations in Ukraine. Is investigated the main reasons of the problems in the military capabilities of the state and possible ways to improve the situation.

Keywords: defenseconversion, militarystrength, defensespending, armament, nucleardisarmament

В работе проанализировано основные проблемы экономики в сфере обеспечения обороны, которые возникли на почве военных операций в Украине. Исследовано основные причины спада военного потенциала страны и возможные пути улучшения ситуации в стране.

Ключевые слова: конверсия, обороноспособность, расходы на оборону, вооружение, ядерное разоружение

Основні виклики та найбільш ймовірні ризики, з якими стикнулась Україна навесні 2015 року, пов’язані із зростанням масштабів військових дій, що призвели до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні і загрожують економічним колапсом найбільшого експортоорієнтованого регіону України. Найбільшу загрозу становить можливість використання новітніх видів озброєння з боку ворогів. Саме тому, питання обороноздатності є гострою проблемою, що потребує негайного вирішення.

Дослідженням проблем озброєння та конверсії займалися такі науковці як: Несмянович Р., Прокопенко С., Арбатов А., Рафєєнко Д., Черняк О., Харламова О., Бінько І, Мунтіяна В., Ольшевський В., Перепилиця Г., Шлемко В., Лодзянов А. та інші. Більшість з них намагалися дати якісний аналіз статистики витрат на оборону, теоретичну обґрунтованість доцільності застосування конверсії в економіці України.

Метою дослідження є визначення передумов та економічних причин низького рівня обороноздатності країни. Ситуація, що склалася вимагає системного аналізу існуючих проблем в економічній площині та пошуку шляхів їх вирішення.

Сучасники стверджують, що революційні та воєнні події в Україні – це завчасно спланована політика владних структур. Однак, діяння, направлені на розірвання цілісності України, мали не тільки соціальний чи політичний характер – вони були підкріплені економічно важливими стратегічними рішеннями.

Ще 5 грудня 1994 року Україна посилила міжнародні гарантії безпеки, прийнявши статус без’ядерної держави. За своїм змістом ці гарантії могли б бути достатньо дієвими, проте, за формою (меморандум – тобто політична домовленість) не є юридично обов’язковими, що суттєво їх знецінює [8].

Дані табл. 1 свідчать про те, що Україна як одна з країн-правонаступниць СРСР повністю позбулася ядерного потенціалу. При чому, за цим показником вона займала третє місце у світі. Це рішення країна прийняла самостійно.

Таблиця 1

Ядерне роззброєння США та СРСР згідно Договору СНО-1

У зв’язку із закінченням дії Договору СНО-1 (приєднання України до якого пов’язане з підписанням Будапештського меморандуму) українською стороною вживалися певні зусилля щодо підтвердження його чинності після 2009 року та щодо посилення отриманих гарантій в умовах сьогодення. Перше завдання на сьогодні можна вважати виконаним (РФ та США подали спільну заяву щодо завершення дії договору 4 грудня 2009 року). Друга частина, тобто посилення гарантій, так і не вдалося досягнути: наша держава не отримала від країн-гарантів обіцяної безпеки.

Будапештський меморандум виявився тільки політичною заявою, стратегічним рішенням, що не враховувало інтереси нашої країни, а стало методом маніпуляції Україною. Більше того, такі дії породили військову та політичну залежність від країн-сусідів, адже гарантій безпеки для України передбачено не було.

Тобто, підґрунтям воєнної небезпеки, в першу чергу, було ядерне роззброєння України ще упродовж перших років її незалежності. Прагнучи завоювати репутацію мирної та відкритої світу країни, влада не врахувала всіх «за» та «проти», не передбачила відсутність гарантій та «підводного каміння» з боку ядерних країн.

Другим ключовим промахом була незлагоджена політика введення конверсії. В умовах глобалізації виник цілий ряд проблем, серед яких важливе місце займає питання забезпечення роззброєння країн задля збереження миру.

Проведення конверсії воєнно-промислового комплексу (ВПК) в Україні мало свої особливості, які не принесли очікуваного позитивного соціального ефекту. Темпи реалізації цих заходів у світі 1-5% в рік, в нашій країні вони досягали 50-70% (на деяких підприємствах навіть 100%) [6]. Про різку динамку нарощення процесів конверсії ще у перших роках її реалізації свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2

Динаміка питомої ваги виробництва військової техніки та озброєння у загальному обсязі машинобудівного та оборонного комплексу упродовж 1991-1994 років

Ще однією причиною зменшення рівня обороноздатності є те, що видатки на оборону в Україні використовують нераціонально, про що свідчать дані рис. 1.

Згідно з цим рисунком в Україні розподіл видатків не зовсім відповідає тим нормам фінансування, які можуть забезпечити ефективне функціонування обороноздатності держави. Значна економія на розвитку озброєння та військової техніки і на підготовці Збройних Сил України (ЗСУ) зумовили низький рівень ефективності під час збройних конфліктів, що тривають останнім часом.

Рис. 1. Структура видатків Міністерства оборони у 2010-2013 рр., %

Кошти, що було асигновано на потреби ЗСУ у 2013 році, як і попередньо, розподілено неефективно. Світова практика свідчить, що більшу увагу при розподілі видатків ЗСУ слід приділити фінансуванню розвитку озброєння та військової техніки, а також на підготовку ЗСУ.

В країнах НАТО витрати на оборону становлять 2,2-2,5% від ВВП. Ще у 2011 році такі витрати у Франції становили 1,9%, в Італії – 1,4%, у Великій Британії – 2,6%, в Китаї – 2,1%, а у США та Російській Федерації 4,8 та 4 % від ВВП відповідно [3]. В Україні витрати на забезпечення обороноздатності значно менші (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка витрат на оборону в Україні за 1992-2013 роки

Як видно з табл. 3, починаючи з 1995 до 2003 року спостерігалися коливання в обсягах фінансування оборони України в межах від 1,9 до 1,3% від ВВП. Основну суму обсягів фінансування згідно з «Білою книгою» витрачено здебільшого на заробітну плату військовослужбовців. Обсяги фінансування в кращому випадку становили 85% від мінімально необхідного рівня. Починаючи з 2004 року спостерігався різкий спад у фінансуванні обороноздатності держави. Рекордно малий його обсяг був досягнутий у 2006 році, коли він становив лише 0,6% від ВВП [5].

Про неефективність використання бюджетних коштів можна говорити проаналізувавши структуру видатків на підтримку обороноздатності країни. Дані табл. 4 свідчать, що найбільшу частку бюджету Міністерства оборони України займають видатки на підготовку військ, що упродовж досліджуваного періоду становили більше 72%, тоді як витрати на розвиток озброєння різко знижувалися від 9% (у 2012 році) до 3,7% (у 2014 році). Міжнародна практика свідчить, що видатки на цю галузь мають залишатися на достатньому рівні, або ж поступово зростати, зумовлюючи розвиток військової техніки та технологій.

У 2015 році заплановане стрімке зростання видатків на будівництво житла військовослужбовцям. Це завдання лягло на плечі Державного бюджету України. Одночасно із цим, заплановане значне зменшення інших статей видатків оборонного бюджету. Зокрема, видатки на керівництво та управлінський персонал скоротять із 1,5% до 0,7%; витрати на медичне та санаторне лікування зменшать майже утричі – з 7,2% у 2014 році до 2,7%, запланованих на поточний 2015 рік. Такими ж темпами скоротять видатки на утилізацію боєприпасів. Майже удвічі зменшиться частка видатків на військову підготовку (з 6,1% у 2014 році до 3,5% у 2015 році).

Таблиця 4

Структура бюджету Міністерства оборони за 2012-2015 рр.

Всі ці проблеми призвели до стрімкого занепаду військового потенціалу. Нагадаємо, що за часів, коли Україна тільки вийшла зі складу СРСР, вона займала одне з лідируючих місць у світі за рівнем озброєння. У теперішній час дані GlobalFirepower (GFP) свідчать, що країна знаходиться на 25-му місці по потенціалу обороноздатності у світі серед 126 країн [1].

Тобто, упродовж кількох десятиліть Україна за показником обороноздатності спустилася більше, ніж на 20 сходинок. Приміром, сусідня Польща, зараз займає 19 позицію в рейтингу GlobalFirepower, з відповідним значенням показника цього рейтингу (PwrIndx) 0,6688 бала.

Висновки. Проведене нами дослідження дало змогу виділити основні передумови та причини низької обороноздатності України:

• необдумана політика ядерного роззброєння України та промахи у міжнародних домовленостях;
• провадження надзвичайно стрімкими темпами фізичної конверсії, переважно методами продажу та приватизації стратегічно важливих для військового потенціалу країни об’єктів;
• відсутність необхідного та достатнього обсягу коштів в бюджеті для проведення витрат на оновлення та/або закупівлю військової техніки, оплату послуг військовим службовцям;
• країна залежна від фінансування інших країн, змушена ще більше поглиблюватися в боргову яму, перебуваючи у хиткому політичному та економічному становищі на міжнародній арені.

В цілому, не можна стверджувати, що ситуація, в якій опинилася економіка озброєння України є безнадійною. Ряд заходів щодо посилення та концентрації зусиль на належному фінансуванні ЗСУ, його технічному оснащенні та інноваційному розвитку в галузі військово-промислового комплексу може призвести до «реанімації» військового потенціалу. Одночасне проведення виваженої політики із міжнародними організаціями та фінансовими інститутами може дати значний поштовх та допомогти подолати труднощі у боротьбі із зовнішніми загрозами. Першочерговим завданням є правильне розміщення пріоритетів та побудова ґрунтовного плану політичної, економічної, законодавчої та соціальної підтримки обороноздатності держави.

Список використаної літератури:

1. GlobalFirepower собі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalfirepower.com/countries-listing.asp

2. Біла книга за 2006-2013 роки / Міністерство оборони України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Військово-технічне співробітництво України з країнами НАТО. Потенціал та реалії [Електронний ресурс]: виступи під час конференції «Оборонна промисловість України» в м. Кєльце. – 03.09.2014 р. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/OleksandrMykhalik/ss-43753751#14263617047961&fbinitialized

4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Експертне дослідження Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) та Defense Express «Щодо зниження часткової втрати оборонного потенціалу України) (протягом 2004-2014 рр.) [Електронний ресурс] . – Режим доступу:  com/ukrainian_defense_review/docs/

6. Національний інститут стратегічних досліджень. Стратегічні пріоритети [Електронний ресурс]:фахове видання з екон., філос., політ. наук та держ. управління. – К.: НІСД. – №1(26). – 2013 р. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/Str_prioritetu/SP_1_2013.pdf

7. Сергєєв П.В. Світова економіка [Електронний ресурс]: навч. посіб./ П.В. Сергєєв. – 1999 р. – Режим доступу: http://epi.cc.ua/sohranenie-mira-razorujenie-konversiya-22526.html

8. Сунгуровський М. Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку / М. Сунгуровський // Центр Разумкова, Національна безпека і оборона. – 2004. – № 8 – С. 37-43.

Н. В. Зощук, І. О. Тимощук,

Національний університет водного господарства та природокористування,

м. Рівне

Явище «конверсії» у площині жанрової поліфонії літературознавства

У статті розглядається явище конверсії, сфери його функціонування у зрізі європейського літературознавчого дискурсу. Акцентується увага на генологічному векторі застосування конверсії як способу самовираження автора. В аспекті конверсійної природи цього феномену з’ясовується його автентичність, проблеми збереження авторського стилю.

Ключові слова: конверсія, дискурс, трансформація, конверсив, девіації.

В статье рассматривается явление конверсии, сферы его функционирования в срезе европейского литературоведческого дискурса. Акцентируется внимание на генологическом векторе применения конверсии как способа самовыражения автора. В аспекте конверсионной природы этого феномена выясняется его аутентичность, проблемы сохранения авторского стиля.

Ключевые слова: конверсия, дискурс, трансформация, конверсив, девиации.

The article deals with the phenomenon of conversion, the sphere of its operations in the European section of literary discourse. Attention is focused on the genealogic vector of conversion application as a means of inner expression of the author. According to the nature of this phenomenon, conversion highlights its authenticity and the problem of maintaining of the author’s style.

Key words: conversion, literary discourse, transformation, converse, deviations.

Термін «конверсія» (від лат. сonversio – зміна, перетворення, обмін) сьогодні широко використовується практично в усіх сферах. У філологічному розрізі його першим застосував М. Ріффатер у праці «Формальний аналіз та історія літератури» (1970) [9], надалі послуговуючись ним у численних розвідках зі структурної стилістики, семіотики поезії тощо.

Термін доволі активно функціонує в європейському літературознавчому дискурсі різних напрямків. Зокрема, цим поняттям позначаються різні процеси будь-яких перестановок, транспонування й т.п., наприклад, у психоаналізі означене явище інтерпретується як «транспонування психічного конфлікту та намагання його розв’язати» [9, с. 25]. На думку французького філософа П. Адо, конверсія є одним із тих ключових понять, що віддзеркалює західно-європейську свідомість. Усю історію Заходу, за його словами, можна уявити як удосконалення «технік конверсії» [1, с. 200], позаяк вони мають на меті перетворення прийомів для поліпшення людської реальності.

За античних часів явище психологічно детермінованої конверсії функціонувало як у релігійному, так і в політичному та філософському аспектах, виступаючи певним засобом риторики. Його практикували в судових і політичних суперечках як можливість «змінити душу» противника за допомогою методу переконання. Отже, конверсія на той час являла собою дійовий метод впливу на суспільство. Досвід античних релігій (окрім буддизму) широко спирався на ідею «збалансованості» (за визначенням голландського феноменолога релігії Г. ван дер Леува) [1, с. 200]. Ця «збалансованість» проявлялася як конверсійний процес на рівні обміну енергією між Богом і людиною. Загалом, саме в релігійній сфері поняття конверсії набуло широкого розповсюдження. Зокрема, за С. Мартиновичем воно трактується як зміна світобачення індивіда та ставлення до навколишнього середовища [6, с. 189]. Така зміна передбачає трансформацію не тільки на особистісно-індивідуальному рівні, а й у масштабнішому сенсі – як зміну суспільної свідомості [6].

За П. Адо, тісно пов’язана з політичним типом конверсії так зв. філософська конверсія [1, с. 200]. Зокрема, згідно з його твердженням, філософія Платона – це також конвертування методу політичного звернення, оскільки у своїй праці «Держава» він фактично розмірковує саме над поняттям конверсії: «…для того, щоб змінити місто, потрібно змінити людей, але тільки філософу це під силу, тому що він сам є тим, до кого звертаються» [8, с. 518]. Платонівське бачення такого перетворення людини полягало в тому, що «вона повинна відвести свій погляд від тіней чуттєвого світу, щоб повернути його до світла, яке йде від ідеї Блага» (цит. за: [1, с. 202]). Отже, антична філософія таким чином підкреслювала ідею конверсії самої людської природи.

Дещо інший підхід до феномену конверсії – саме у релігійному аспекті – П. Адо адресує Гегелю, який побачив, що в таких релігіях, як «іудаїзм і християнство, спостерігається розрив між людиною і природою та порушений «обмін» між людським і божественним» [1, с. 203]. Християнська конверсія (за П. Адо) epistrophe та metanoia, виступає поверненням до першопочатку та відродженням, що передбачає насамперед покаяння перед Божим судом. Цей аспект конверсії був прокоментований ще Климентом Алекандрійським (див.: [3]), який протиставив платонівську ідею перетворення ідеї стоїків: «Стоїки кажуть, що звернення до душі, до божественних речей відбувається внаслідок так званого повороту, бо вона від гріха звертається до мудрості». За Платоном, «душа, після блукань сферою, де панує лише слабке мерехтіння дня, возноситься до вищого світу» [8, с. 134].

Крім того, необхідно враховувати й перманентну природу конверсійних процесів у відношеннях між окремими видами мистецтв. До таких у ХХ столітті слід віднести практику кіномистецтва, яке починалося саме з конверсування літературної класики. В аспекті конверсійної природи цього феномену з’ясовують його автентичність, проблеми збереження авторського стилю при конверсуванні роману в кінотекст, типи впливів на інші види мистецького контексту, механізми інтертекстуальності, що стало темою розвідок таких сучасних науковців, як М. В. Ямпольський, Г. Д. Клочек, Н. В. Нікоряк, С. М. Арутюнян, К. Ю. Ігнатовта ін. [Див. про це: 7 ].

Зі спостереженого П. Адо відносно конверсії та «інваріантів духовного досвіду» важливим для нас стає те, що, зокрема, «конверсію» французький філософ виявляє та спостерігає також у сфері літературних жанрів, беручи за приклад «Сповідь» Блаженного Августина. Вона подається як «літературний стереотип», що спричинив значний вплив на розвиток подальшого літературного процесу не тільки як зразок конверсії, але й як метод перетворення релігійного стану душі у літературний текст [1, с. 200]. Починаючи із зазначеного моменту проблему конверсії можна вважати конституйованою як факт літературної практики.

Таким чином, термін «конверсія» як такий об’єктивно виступає історично змінним за своїм наповненням, еволюціонуючи у різноманітних сферах наукового дискурсу, тому його визначення щоразу вимагає звуження контексту побутування відповідно психологічної, теологічної, соціологічної, філософської або літературної площини аналізу. Зокрема, у літературному аспекті конверсія виявляє свою постійну присутність, динамічну природу, а також вплив усіх вищезгаданих ракурсів й може виявляти себе на численних рівнях. В нашому дослідженні проблему звужено саме до явища жанрово-родової конверсії.

Конверсія є переважно частковою зміною, тобто девіацій зазнає конкретно окреслений предмет, відбувається лише зміна якості, рівня тощо. У лінгвістичному значенні теорія конверсій активно оперує ріффатерівським поняттям конверсиву, що означає можливість рівного та еквівалентного смислу для двох форм вираження одного й того ж змісту (див. про це: [9]) (наприклад, утворення нового слова при переході його основи в іншу граматичну категорію – як правило, конверсив і його вихідне слово зовні схожі, але вони різні як щодо написання, так і семантичних зв’язків).

Генетично феномен конверсії має своїм витоком ще міфологічну свідомість з притаманною їй динамічністю (про що ми читаємо у працях таких знаних дослідників цієї форми свідомості, як Гегель, О. Ф. Лосев, Ф. Х. Кессиді, Я. Є. Голосовкер, В. Н. Топоров та ін. Саме в аспекті конверсії синкретизм міфу підтверджує свою континуальну, тобто безперервно мінливу природу. Відтак конверсію слід вважати іманентною властивістю такої онтологічної категорії як міф, оскільки без активного конвертування думки в різнорідні образні форми мутація картини світобачення на рівні міфологічної свідомості була би в цілому неможливою. Важливо підкреслити, що в первісну цілісність світобачення вже було включено постаті філософів, а також міфічних поетів, – окрім Орфея згадуються, як правило, Мусей та Лін; щоправда, останнім відводиться не надто почесна роль – Аквінат називає їх брехунами [цит. за 7, с. 157]. Проте саме з іменами міфічних поетів (пригадаймо також Демодока, Корина, Олімпа та Фантасію), які постійно переспівували один одного, слід пов’язувати традицію активних конверсивів – на рівні тем, образів, фабул.

З розпадом первісного синкретизму окремі тематичні його площини перетворюються на джерело драматургічної сюжетики (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда, іронічні версії старовинних тем в Арістофана як – от у його комедії «Плутос»). Вони стають також джерелом для нових поетичних форм, функціонують у текстах риторів тощо. Отож маємо зразки пограничної конверсації міфологічного матеріалу в окремі й самостійні жанрові утворення старовинної культури античної доби.

Таким чином, стійка міжродова конверсія в літературі, як абсолютно специфічний стан і фактор її еволюції, виступає логічним наслідком первісного синкретизму словесного мистецтва. Означене явище можна спостерігати на будь-якому зрізі: приміром, дослідники-філософи ґрунтовно висвітлюють форми гераклітівських філософсько-міфопоетичних фантазій в аспекті явищ, що конвертуються між собою на рівні сюжетних фрагментів, текстів різнорідних гімнів, навіть фразеології містерій, яку можна віднайти також у п’єсах Есхіла (див.: [5, с. 180–181].

Стосовно мистецтва в цілому, то аналогічні конверсії можна спостерігати у площині переходу або музики в слово, або слова в графічний малюнок, або танцю та жесту – у словесний віршований текст тощо. Подібні явища сьогодні позначаються терміном «мультикультуралізм» і сприймаються як першорядна за своєю актуальністю наукова концепція (див.: [2]). Звідси логічно випливає й припустимість різнорідних переходів всередині вже самого словесного мистецтва як такого, особливо на рівні жанрово-родових відношень.

Література:

1. Адо П. Духовные упражнения и античная философия / П. Адо ; [пер. с фр.]. – М. : Степной ветер ; СПб.: Коло, 2005. – 448 с. – (Катарсис).
2. Висоцька Н. О. Концепція мультикультуралізму: питання естетики / Н. О. Висоцька // Питання літературознавства: науковий збірник / гол. ред. О. В. Червінська. – Чернівці: Рута, 2009. – Вип. 77. – С. 110–121.
3. Климент Александрийский. Строматы / Климент Александрийский ; [подг. текста, пер. с дренегр., пред. и комм. Е.В. Афонасина]. – СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2003. – Кн. IV. – 336 с.
4. Клочек Г. «Кінематографізм» Тараса Шевченка в контексті інтерактивних стосунків літератури й кіно / Г. Клочек // Наукові записки. Художня література і кінематограф: проблеми інтерактивності. – Випуск 110. – Серія: Філологічні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2012. – С. 3–15.
5. Лосев А. Философия. Мифология. Культура / А. Лосев. – М.: Изд-во пол. лит., 1991. – 525 с.
6. Мартинович В. А. Проблема индикаторов конверсии / В. А. Мартинович // Религия и общество: актуальные проблемы современного религиоведения : сб. науч. трудов[под общ. ред. В. В. Старостенко]. – Могилев: Изд-во Могилевского гос. ун-та, 2006. – С. 187–190.
7. Нікоряк Н. В. Автентичність кіносценарію як сучасного літературного тексту: [монографія] Н. В. Нікоряк; [вступне слово О. Червінської]. – Чернівці: Місто, 2011. – 240 с.
8. Платон. Собрание починений : в 4 т. / Платон ; [под. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1994.
9. Риффатер М. Формальный анализ и история литературы / М. Риффатер // Новое литературное обозрение. – 1992. – № 1. – С. 20–41.
10. Ямпольский М. Дэмон и Лабиринт / Михаил Ямпольский. – М. : Новое литературное обозрение, 1996. – 336 с.