Анотація: Стаття присвячена огляду існуючих досліджень концепту як засобу категоризації дійсності. Здійснено спробу узагальнити його визначення та здійснити класифікацію.

Ключові слова: концепт, лінгвоконцептологія, концептосфера, картина світу.

Annotation: The article is dedicated to the investigation of the conducted researches of concept as means of reality categorization. We have made an attempt to generalize the definition of concept and to provide its classification.

Key words: concept, linguoconceptology, concept, sphere of concepts, worldview.

Визначення концепту тривалий час залишалось вагомим питанням лінгвоконцептології – науки, що утворилась на стику лінгвістики та концептології внаслідок зростання ролі індивіда, носія мови, у дослідженні мовних явищ. Дослідженню цього питання присвятили свої праці такі вчені як В.А Маслова, В.І. Карасик, А. Вежбицька, С. Кубрякова, Ю.С. Степанов, Р. Джекендоф, Р. І. Павільоніс та ін. Тим не менш, досі не існує єдиного визначення концепту. Відповідно, мета нашого дослідження – узагальнити існуючі уявлення про концепт та надати йому визначення. Вслід за твердженнями науковців, згаданих вище, погоджуємось, що концепт – це базова одиниця свідомості індивіда, а також частина «колективного несвідомого»; оперативна змістова одиниця пам’яті; частина психічних ресурсів нашої свідомості; це складова частина концептуальної системи, що репрезентує знання і досвід людини у вигляді «квантів» знання. Концепт частково вербалізується, тобто підлягає вираженню мовними одиницями, але, в той же час, він містить істотну частку невербалізованої інформації [2, с. 57].

За визначенням Ю. С. Степанова, концепт – це енергетичний продукт культури, ментальності, тобто те, що не можна виразити словами, але що можна побачити, відчути, упізнати, згадати, усвідомити. Концепт знаходиться над словами та реченнями, але може виражатись ними [1, с. 45, 68]. Звідси висновок, що концепт має двоїсту природу. З однієї сторони, він – матеріальний (особливо лінгвоконцепти, оскільки вони мають формальне вираження), а з іншої – він має енергіально- хвильову природу, що притаманна художнім концептам. Перевага тієї чи іншої природи концепту визначається середовищем його перебування – мовне середовище, культурне, художньо-естетичне.

В. І. Карасик розглядає концепт як складне лінгвістичне утворення, що має понятійну основу, внутрішню форму, дистрибутивні якості, валентні зв’язки і культурологічні якості [4, c. 29]. Він виокремлює три сторони в структурі концепту: поняттєву – означення концепту в мові; образну – сприйняття предметів через органи чуття або пам’ять; ціннісна сторона визначається актуальністю концепту для людини і суспільства.

В. А. Маслова описує концепт як комплекс, який крім змісту, оцінки і відношення мовця до описуваного об’єкта, містить також такі компоненти: загальнолюдський (універсальний); національно-культурний, обумовлений життям в певних культурних умовах; соціальний – такий компонент визначає приналежність до певного соціального прошарку; груповий, що визначається приналежністю до певного віку чи статі; індивідуально-особистісний, на формування якого здійснюють вплив особисті характеристики (освіта, виховання, індивідуальний досвід, психофізіологічні особливості) [5, с.45].

В сучасній лінгвістиці структура концепту представлена у вигляді круга, що складається з ядра, приядерної зони та периферії. Належність до тієї чи іншої зони визначається сприйняттям мовця. Опис концепту здійснюють називаючи ознаки по мірі зменшення від ядра до периферії. Таку точку зору розділяють більшість вчених. Наприклад, як стверджують В. І. Карасик та Г. Г. Слишкін, концепт з’являється біля вагомої точки свідомості, навколо якої знаходяться уявні вектори. Найважливіші з цих векторів визначають ядро, менш важливі – периферію. По мірі того як збільшується відстань від ядра, асоціації втрачають виразність. Ім’я концепту визначається одиницею мови або мовлення, що актуалізує центральну точку [5, с. 76-77].

Беззаперечним досягненням вважають створення типологій концептів. Не існує єдиної узгодженої типології, адже критерії до класифікації різняться. Основними критеріями класифікації концептів вважають такі: середовище буття та/або актуалізації, зміст самого концепту, його універсальність або специфічні ознаки, місце в ієрархії або питома вага в концепто-системі, ступінь варіативності, формат актуалізації та ін. Варто зазначити, що цей список критеріїв незавершений, і дозволяє вносити до нього доповнення та уточнення. Розглянемо вказані критерії детальніше. За середовищем, що визначає онтологічну сутність концептів, відрізняють мовні (лінгвоконцепти, або вербально виражені концепти), текстові, дискурсні, філософські, культурні, етноконцепти, художні та естетичні концепти. За змістом розрізняють такі концепти: категоріальні (ЧАС, ПРОСТІР), теософіські (ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, ДОЛЯ), телеономні (ПРАВДА, СПРАВЕДЛИВІСТЬ), антропоконцепти (МАТИ, ПРЕЗИДЕНТ), емоційні, психологічні, екоконцепти, міфоконцепти [2, с.59]. Тематична класифікація концептів відкрита для поповнення.

За місцем в текстовій ієрархії розрізняють мега-, макро-, гіпер-, мезо-, катаконцепти та їхні складники; за питомою вагою – в концептосистемі – метахтони, автохтони та алохтони, які мають різну ступінь дискурсивної варіативності; за ступенем змінності – константи, в основному культурні, що є стійкими і постійними на певному відрізку часу, та варіативні концепти [7, с.76].

За форматом репрезентації виокремлюють такі концепти:

1) одиничні (ДРУЖБА, ЛЮБОВ) концепти;

2) подвійні гештальтні (ЖИТТЯ/СМЕРТЬ, ЛЮБОВ/НЕНАВИСТЬ, ЧОЛОВІК/ЖІНКА), тобто ті, що виступають як одиничні концепти, але поєднуються з опозиційною парою, утворюючи цілісний гештальт;

3) кластерні (ДОРОГА ДО УСПІХУ) – це ті концепти, які неможливо виразити однією мовною одиницею, проте які сприймаються як цілісна єдність, в якій певні ознаки експлікуються, тоді як інші залишаються емплікованими;

4) кумулятивні (SAVOIR VIVRE) концепти як конгломерат концептуальних ознак, об’єднаних в одне ціле шляхом накопичення;

5) картинні (ЗОЛОТА ОСІНЬ) – дескриптивність домінує над вербальністю;

6) параболічні (ПРАЗЬКА ВЕСНА, АРАБСЬКА ВЕСНА) − концепти, що містять історію чи сюжет, хоча і знаходяться у стиснутому вигляді;

7) картинно-параболічні (ПОСМІШКА ЧЕШИРСЬКОГО КОТА) − параболічні концепти, що репрезентуються не лише вербально, а й за допомогою візуальної емблеми;

8) есеїстичні (МОДЕРНІЗМ, СИМУЛЯКР) концепти, тобто ті, що, будуючись за принципом мінімалізації [7, с. 20], зберігають у стислому вигляді великий обсяг філософської інформації.

Найпоширенішою класифікацією вважають поділ концептів на універсальні та національні. Універсальні представляють у вигляді загальнолюдських знань. Вони не мають культурної специфіки (наприклад, РАДІСТЬ-ГОРЕ, ДОБРО-ЗЛО, ЛЮБОВ-НЕНАВИСТЬ). Окрім універсальних, виділяють концепти, орієнтовані на конкретний етнос. На думку А. Вежбицької, так як людина може думати певною мовою, так само вона може і відчувати цією мовою, а не іншою. Вона визначає концепти-автохтони (ті, що містять загальні національні складники) і протоконцепти (універсальні концепти) [3, с. 23].

Система концептів, в якій проявляється мовна картина світу і колективне мовне усвідомлення етносу, представляє собою концептосферу певної культури. Концептосфера, що представляє структуру, яка змінюється в часі і просторі окремої етнічної групи, складається з універсальних концептів, що забезпечують взаєморозуміння між народами, і національних, притаманних певній культурі. Національна культура має власний світогляд і цінності, на основі яких формуються стереотипи, що асоціюються з цим народом.

В концептосфері кожного народу виокремлюють концепти, які є стійкішими і більш значимими для національної культури – ключові концепти (константи). Ці основні одиниці картини світу важливі як для мовця так і суспільства [8, с 247].

Таким чином, ми дійшли висновку, що концепт – це засіб формування понять у свідомості людини, який застосовується для категоризації дійсності. За допомогою концепту слово проникає в мовну картину світу і знаходиться в ній, взаємодіючи з іншими лексичними одиницями. Концепт – це центральна категорія в науково-лінгвістичному описі мовного зображення світу. Будуючись на основі особистого та культурного досвіду, концепти є духовним спадком в свідомості народу, результатом пізнання навколишнього світу, що відображає мовну картину і національний менталітет.

Література

1. Lakoff G. and Johnson M. Metaphors We Live By / George Lakoff and Mark Johnson. – Chicago; London: The University of Chicago Press, 2000. – 242 p.
2. Воробйова О. П. Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки / О. П. Воробйова. // Вісник КНЛУ. Сер. Філологія. – 2011. – №2. – С. 53–64.
3. Карасик В. И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В. И. Карасик, Г. Г. Слишкін. // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сборник научных трудов.– 2001. – С. 76–77
4. Карасик В. И. Языковые концепты как измерения культу-ры (субкатегориальный кластер темпоральности) / Кон-цепты. Выпуск 2. Архангельск, 1997. С. 156–158.
5. Красиков В. І. Концепти у функції філософських основоположень / / Мова. Етнос. Картина світу. Кемерово, 2003. С. 13.
6. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В. А. Маслова. – Москва: Тетра Системс, 2004. – 257 с.
7. Степанов Ю. С. Концепты. Тонкая пленка цивилизации / Юрий Сергеевич Степанов. – М. : Языки русской культуры, 2007. – 248 с.
8. Тхорик В. И. Лингвокультурология и межкультурная коммуникация. / В. И. 24. Тхорик, Н. Ю. Фанян. – Москва, 2005. – 260 с. – (ГИС).

Ключові слова: концепт, концептосфера, лінгвістика.

На сьогодні в сучасному світі для розвитку соціолінгвістики украй необхідним є дослідження таких моделей представлень теорій і бачень людини довколишнього світу, як картина світу, стереотип, архетип, фрейм, концепт тощо. Найбільш широкі, а деколи й розбіжні погляди мовознавців супроводжують головний термін лінгвокультурології – концепт. Велику зацікавленість науковців до концепту продукують слушні примітки відносно «концептуальної експансії лінгвістики». Учені зійшлись на ідеї, що термін «концепт» потрібно вживати для «репрезентації світоглядних, розумових та емоційних інтенцій людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукових досліджень дефініцій концепту є значна кількість. Розгляду дефініції концепту присвячені наукові роботи А. П. Бабушкіна [1] (розгляд концептів мовної особистості), С. Т. Воркачова [2] (культурний концепт), В. З. Дем’янкова, В. І. Карасик, Д. С. Лихачова [3], М. А. Красавського, А. М. Приходька [4] (концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики), Г. Г. Слишкіна, І. А. Стерніна [6] (когнітивна інтерпретація в лінгво-когнітивних дослідженнях), Ю. С. Степанова [5] та ін.

Мета статті – осмислити, зіставити й здійснити аналіз дефініції концепту в сучасних лінгвістичних дослідженнях.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на розмаїття визначень концепту, методів його дослідження та прийомів репрезентації, одного підходу до розв’язку проблеми концепту не сформовано, також відсутнє його однозначне тлумачення. Можна зрозуміти з цього,що  украй необхідними залишаються питання будови концепту і перспектив його моделювання, запитання про співвідношення концепту з важливістю мовного знака тощо.

У сучасній лінгвістичній науці загальновизнаними є провідні підходи до розуміння концепту, які спираються на таке положення: концепт – те, що називає сутність поняття, синонім смислу. Прихильники такого підходу (Ю. С. Степанов та ін.) при визначенні концепту надають перевагу насамперед культурологічному аспекту, вловлюючи всю культуру як сукупність концептів і взаємозв’язків між ними. При подібному осмисленні терміна концепту, важливість мови визначається як другорядна, що виступає тільки помічним прийомом [5, с. 6].

Прибічники другого підходу до розгляду концепту (А. Д. Шмельов) провідним засобом формування сутності концепту виставляють семантику мовного знака. З цих позицій підходить до визначення концепту, М. Ф. Алефіренко, який теж підтримує семантичний підхід до концепту, вивчає його таким чином, що він розуміється як елемент когнітивної семантики.

З точки зору прибічників третього підходу (Д. С. Лихачов та ін.), концепт є наслідком взаємодії значення слова з власним і всенародним досвідом людини, іншими словами посередником між словами і реальністю. Загальним для всіх трьох підходів є твердження беззаперечного взаємозв’язку культури і мови, а розбіжності, що зумовлюються відмінним уявленням важливості мови у формуванні концепту. Предмети світу стають «культурними об’єктами тільки тоді, коли сприйняття про них структуруються етномовним мисленням у виді істинних «квантів» знання – концептів» [3, с.156].

Незважаючи на те, що термін «концепт» утвердився в нинішній лінгвістичній науці, він до даного часу не має певного визначеного тлумачення. Згідно з різними визначеннями, концепт – це «знання людини про реальність в її деталях і перспективах»; концепт – це те, що «репродукується через своє мовні прояви і позамовні знання»; концепт – «дані про те, що особистість пізнає, роздумує, уявляє про предмети»; концепт – це певна уривчаста одиниця спільної свідомості тощо. Як помітно з наведених вище дефініцій, найбільш неухильно виділяються в концепті атрибути знання, оцінки, культури і психіки, які й використовуються як основа в тому чи іншому визначенні.

Найбільш цілеспрямовано науковці визначають поняття концепту як етнокультурного утворення або Етно концепту. Дана модель базується на усвідомленні тієї ролі, яку має національна культура в існуванні суспільства і віддзеркалює бачення про те, що концепт є пунктом розтину світу культури й суб’єктивних сутностей.

Уважаємо, що вагоме визначення концепту подає учений Й. А. Стерніним: «концепт – елемент концептосфери, іншими словами кажучи впорядкованої сукупності одиниць мислення суспільства, яка включає в себе всі ментальні атрибути того чи іншого явища, що відображаються в свідомості людей на певному етапі їх розвитку і забезпечують осмислення реальності». Все-таки подібне визначення не є достатньо ґрунтовним і тому потребує більшого уточнення, а саме концепт – це елемент концептосистеми (семантичної моделі головних світоглядних понять), яка типізується в словах, мові у формі фізичних та мисленнєвих ознак тієї чи іншої події реальності і рекомендує дані ознаки за допомогою тексту як ментальні, історичні та етнічні ознаки у свідомості особи [2].

Різні дефініції концепту продукують ще більше розмаїття їх систематизувань: тематична,до якої входять навчальні ,емоційні, текстові концепти тощо; дискурсивна: концепти релігійного, педагогічного, політичного дискурсів тощо.

Концепти, що орієнтуються на власних носіїв, створюють суб’єктивні (персональні, авторські), макрогрупові, етнічні і загальнолюдські концептосфери. Опускаючись до національної концептосфери, вони можуть бути індивідуальними, віковими і загальнонаціональними.

Значний внесок у розбудову поняття «концепт» здійснила М. Шварц. На її думку, мовну концептосферу накопичують «концепти-категорії» і «концепти-знаки» (або ідіо концепти)». Категоріальні концепти відображають як граматичними, так і лексичними способами; культурні ж – тільки лексичними, оскільки їм властиву природу субстанції, яка, в свою чергу, може осмислюватися і більш реально, і абстрактно.

Багато дослідників виділяють присутність у концептів чіткої структури, яка так само є засадою для їх систематизації. На думку Й. А. Стерніна, внутрішня будова концепту не може тлумачитися як жорстка структура, схожа до значення слова, пов’язаного з діяльною динамічною важливістю концепту в ході мислення [4, с.332 ].

Дослідник Й. А. Стернін виділяє такі структурні види концептів: однорівневий, багаторівневий і сегментний. До складу однорівневого концепту входить тільки чуттєве ядро, насправді – один базовий шар. Подібну структуру, на думку дослідника, мають чимало концептів у пам’яті дитини. Багаторівневий концепт вводить, як правило, декілька когнітивних шарів, які відрізняються ступенем абстракції, що відображається в них, і послідовно нашаровуються на базову основу. Сегментний концепт являє собою опорний чуттєвий шар, який оточений декількома сегментами, рівноправними за своїм ступенем абстрагованості [6, с. 38].

Досить аргументованою і виваженою, є теорія Ю. С. Степанова, який теж підкріплює шаровану структуру, а різні шари виникають як наслідок, осад культурного буття розбіжних епох. Науковець виділяє в побудові концепту такі компоненти: активний шар, пасивні шари і внутрішню форму. Активний шар є головною концептуальною рисою, знайомою будь-якому розвиненому носієві і багатозначною для нього. Пасивні шари підкреслюють собою інші атрибути, що є украй необхідні для певних груп представників тієї чи іншої мовної культури. Внутрішня форма концепту, на відмінність від останніх двох компонентів, розкривається лише спеціалістам, а для пересічних носіїв мовної культури вона є опосередкована, як основа, на якій утворилися та утримуються супротивні шари значень. В більш ширшому погляді побудову концепту дослідник утворює в виді кола, в центрі якого розташовується центральне поняття, ядро концепту, а на периферії перебуває все те, що надано культурою, звичаями, спільним і власним досвідом.

Подібне моделювання концепту, є фундаментальним, через те що даний дослідник зводить свою теорію цілеспрямовано, не пересікаючи, а удосконалюючи розповсюджене і апробоване лінгвістами упродовж двох століть вчення. З метою більш переконливого тлумачення структури концепту дослідники нерідко послуговуються засобами образності, зокрема метафорами. Так наприклад, З. Д. Попова метафорично представляє концепт у виді хмари, Й. А. Стернін – у вигляді плоду. С. Т. Воркачов іменує концепт «парасольковим» терміном тощо. При даному підході будь-яка метафоричність все-таки підводить до визнання в концепту так званого опорного шару, який Й. А. Стернін характеризує як чуттєвий образ, що закодовує концепт як мисленнєву одиницю в універсально-предметному коді з певними додатковими концептуальними ознаками [6, с. 35].

Присутність інших концептуальних ознак властива багатьом складним концептам, в яких дані ознаки накладаються на базову основу. Визначення концепту «багатомірним ідеалізованим формоутворенням» є причиною того, що багато мовознавців виділяють у побудові концепту такі складові: понятійний, образний і ціннісний субстрати. Понятійний субстрат концепту, на думку більшості дослідників, є суттєвим. Дана частина формується реальним повідомленням про реальний або уявний предмет, який служить засадою для створення концепту Г. Г. Слишкін вважає що до понятійної складової концепту слід пов’язати також виокремленні Ю. С. Степановим шари [5, с. 8].

Образна складова культурологічного концепту пов’язується з прийомом пізнання реальності. На відміну від понятійної, вона не завжди цілком піддається рефлексії. Образний бік концепту нагромаджують усі наївні бачення, закріплені в мові, духовні форми слів, які слугують для прояву даного концепту, усталені мисленнєві картинки.

Ціннісна складова є також дуже важливою: «саме ціннісне положення розлягається в засадах культури, а концепт, в свою чергу, слугує її вивченню». В той же час для ментальних концептів ціннісний компонент не є характерним, через те що він властивий усякому ментальному утворенню, що відображає релігійне життя людини.

Номінальною характеристикою культурологічного концепту, на думку науковців, є так звана «номінативна щільність» – присутність у мові цілого ряду прийомів його здійснення, що невимушено віднесено до релевантності, вагомістю цього концепту в очах лінгвокультурного соціуму, з практичною або теоретичною цінністю події, відбитого в його змісті. Другим проявом релевантності змісту культурологічного концепту допускають його «переживанність»: спроможність при влученні у фокус свідомості посилювати духовне життя людини. В відношеннях з даним проявом усередині семантичних гнізд вирізняються концепти розбіжного плану цінності, характерну зацікавленість серед яких, на думку С. Г. Воркачова, порушують парні концепти, так звані «семантичні дублети»: «щастя – благодать», «любов – ласка», «істина – правда», «незалежність – воля», «честь – достойність», «природа – буття», «природа – екологія» тощо, де специфічна маркованість закріплена в основному за іншими членами пари [1, с. 85].

Ідея подвійного імені концепту через фрондерство представлено в працях Н. А. Погребної. Вона розглядає антонімічний концепт як такий, що спирається на філософію культури і актуалізується не тільки в одним словом через сутності форми, образ, поняття, знак, з однієї сторони, а також через відбиття точок зору – з іншого.

Науковець А. М. Приходько виділяє антиконцепти. «Існування в лінгвокультурі концептуальних пар і концептуальних трійок вказує на те, що узагальнення концепту – це процес, в якому одна ментальна одиниця актуалізується через іншу, бо концепт не може існувати сам по собі, а є інтегрованим у систему собі подібних» [4,с. 258].

Висновки. У лінгвістичній науці попередніх десятиліть визначилась тенденція до розширення сутності «концепту», його наповнення допоміжними властивостями. Концепт спершу реалізується як «культурологічний концепт», далі – як «лінгвокультурний» і нарешті – «лінгвоконцепт», який використовується для дефініції поняття, бачення, важливості, образу. Тлумачення цього терміна в мовознавстві визначає великі горизонти для дослідження вселюдських та національних форм мислення, які узагальнюються в слові, насамперед розмовному та літературному, для розгляду ідіостилю тощо.

Списoк викoристаних джерел тa літерaтури

1. Бабушкин А. П. Общеязыковые концепты и концепты языковой личности [Текст] / А. П. Бабушкин // Вестник ВГУ. Сер. 1.: Гуманитарные науки. – Воронеж, 1997. – № 2. –118 с.

2. Воркачев С. Г. Культурный концепт и значение [Электронный ресурсу] / С. Г. Воркачев. – Режим доступа: http://kubstu.ru/lingvoconcept/inde/ htm. – Название с экрана.

3. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка [Текст] / Д. С. Лихачев // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. М.: Akademia. – 1997. –287 с.

4. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики [Текст] / А. М. Приходько. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332 с.

5. Степанов Ю. С. «Интертекст», «интернет», «интерсубъект» (К основаниям сравнительной концептологии) [Текст] / Ю. С. Степанов // Известия РАН. Сер.: Литература и языки. – М., 2001. – № 1. – 11 с.

6. Стернин И. А. Когнитивная интерпретация в лингвокогнитивных исследованиях [Текст] / И. А. Стернин // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. – № 1. – 70 с.