контрпропаганда – Науковий блоґ

Український інформаційний захист під час гібридної війни

Лігун Тарас — Wed, 19 Dec 2018 07:55:58 +0000

Стаття присвячена висвітленню історії, структурі та особливостей українського інформаційного захисту, контрпропаганди під час гібридної збройної агресії Росії.

Ключові слова: інформаційний захист, контрпропаганда, пропаганда.

Інформаційний захист – комплекс методів та прийомів оборони інформаційного середовища, що має на меті зупинити вплив ворожої пропаганди. Система інформаційного захисту цілої країни вимагає заздалегідь продуманої роботи та залучення величезних інформаційно-технічних ресурсів. Проте, у випадку зовнішньої агресії, така система може гарантувати безпеку та захист інформаційного простору країни. Втім Україна не була завчасно підготовлена до інформаційної атаки та змушена будувати оборону вже під час війни.

Метою статті є аналіз діяльності української контрпропаганди під час гібридної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значну увагу щодо вивчення проблем захисту інформаційного поля країни присвятили: Горбулін В.П., Почепцов Г.Г. [4], Житарюк М.Г.[3], Жарков Я.М. [2] та ін. Аналіз остатніх досліджень та публікацій вказує, що основна причина нинішньої ситуації в інформаційному просторі України – це прямий наслідок державної політики попередніх років.

Виклад основного матеріалу. Інформаційний захист або контрпропаганда має на меті не лише викриття дезінформаційних повідомлень противника, але й може проводити повноцінні атаки з метою витіснення противника з власного інформаційного простору. В ході такого протистояння можуть використовуватися ряд прийомів, які властиві пропаганді противника, так і прийоми абсолютно йому невідомі. Вся різниця між ворожими інформаційними системами полягає лише у відношенні«атакуючий-захисник». Відтак, сторона, яка ініціювала інформаційну агресію і першою розпочала атаку – агресор, сторона, що обороняється від інформаційної атаки – захисник.

Контрпропаганда – це заздалегідь встановлений фільтр [5], який має на меті захист інформаційного поля країни. У цьому випадку, якщо контрпропаганда налаштована на агресію зовні й готова з нею боротися, вона зможе локалізувати й зупинити агресію пропаганди противника. На думку вітчизняних дослідників, українська контрпропаганда не була заздалегідь підготовлена до оборони власного інформаційного простору, внаслідок чого пропаганда противника змогла окупувати інформаційний простір держави та повністю заволодіти ініціативою під гібридної війни [1].

Певне поліпшення стану системи інформаційного захисту відбулося з початком АТО (нині ООС), оскільки був створений штаб та прес-служба, яка регулярно повідомляла прохід воєнних дій. Проте загалом, період весни-осені 2014 р. для української контрпропаганди виявився настільки невдалим, що пропаганда противника дозволяла собі публікувати відверту неправду про становище України (приклади: історія про розіп’ятого хлопчика та інформація про канібалізм українців). В це й же час починає формуватися прошарок незалежних організацій та груп основною метою яких стала боротьба проти інформаційної окупації противника. Всі популярні соціальні мережі в Україні були заповнені проукраїнськими групами та каналами, що послабило інформаційний вплив російської пропаганди.

Для захисту власного інформаційного простору діють три державні структури (Міністерство інформаційної політики, Українське національне інформаційне агентство«УКРІНФОРМ» і Державний комітет телебачення та радіомовлення), що паралельно захищають інформаційне поле власної країни. Це дещо ускладнює діяльність української контрпропаганди, оскільки по-суті єдиного центру управляння інформаційних процесів не існує, хоча формальну цю роль виконує Міністерство інформаційної політики (далі МІП).

Міністерство інформаційної політики стало головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів [6]. Основними положеннями роботи МІП стали: сприяння суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів і забезпечення здійснення реформ ЗМІ щодо суспільно важливої інформації. Також засновано окремі державні структури у сфері захисту інформації, були впровадження державні ініціативи щодо посилення української контрпропаганди. Крім створення сайтів і контрпропагандистських груп, керівництво України ввело ряд обмежень щодо трансляції російських телеканалів та Інтернет-сайтів. Слід вказати на той факт, що заборона російських телеканалів відбулися набагато швидше, ніж російських сайтів.

Крім діяльності державних установ, існують ряд приватних інформаційних агентств і волонтерські організації заснованих журналістами, які на добровільних засадах боролися з російською пропагандою. Волонтерський рух журналістів є одним найефективніших засобів української контрпропаганди. На відміну від державних і приватних ЗМІ, волонтерські інформаційні організації мають ряд особливостей:

– створені з початком перших сутичок на Майдані (кінець 2013 р.), анексії Криму (лютий-березень 2014 р.) і створюються по наш час;

– їх основна робота – це боротьба проти російської пропаганди;

– вони акцентують увагу виключно на інформаційному протиборстві з Росією і тому більш ефективні ніж інші ЗМІ.

Особливою і вкрай специфічною частиною системи української контрпропаганди є інформаційне волонтерство. Причиною виникнення волонтерських організацій, які спеціалізувалися на посиленні системі інформаційного захисту України, стала неспроможність державних і приватних українських ЗМІ протистояти інформаційній агресії противника. Поштовхом для початку інформаційного волонтерства стали події на Майдані, коли правоохоронні органи застосували силу проти мирних демонстрантів. Відразу розгорнулося інформаційна діяльність, яка згодом стала силою проти російських інформаційних атак. Крім цього волонтерські організації виявилися більш ефективними, оскільки швидше зреагували на атаку російських пропагандистів у 2014 р. Саме завдяки їхній діяльності вдалося уникнути панічних настроїв в українському суспільстві й організувати інформаційну оборону.

Немає можливості підрахувати чисельність і склад подібних груп: багато хто самостійно намагався докласти значних зусиль в розвитку української контрпропаганди. Вперше, конфлікт протилежних поглядів на просторах Інтернету переріс в небачену до того війну, який досі продовжується. Її умовно можна поділити на декілька етапів:

– період інформаційного волонтерства часів Майдану;

– період інформаційного протистояння під час «гарячих» бойових дій;

– період «виснажування».

Перший період інформаційного волонтерства пов’язаний з подіями на Майдані, оскільки російська пропаганда вже тоді розпочала активну інформаційну кампанію в підтримку тодішньої української влади. Розпочалося повномасштабне вторгнення в інформаційний простір України.

Новий етап інформаційного протистояння під час «гарячий»бойових дій розпочався відразу після завершення Майдану і початку збройної анексії Криму. Волонтери брали активну участь в розкритті неправдивих повідомлень, поширювали справжню інформацію про роль російських військовослужбовців та вищого керівництва Росії у захопленні українських територій. Під час боїв 2014 р. саме завдяки діяльності добровольців, вдалося довести причетність проросійських збройних формувань до катастрофи міжнародного рейсу МН17. Саме завдяки інформаційним матеріалам (фото, відео та інше)довелося точно визначити частини регулярної армії Росії, які брали участь в боях проти українських військ. Етап завершився після виходу української армії з Дебальцева, що ознаменувалось кінцем масштабних бойових дій.

Етап «виснажування» противника, характеризується виключно політико-інформаційною складовою. Головна особливість цього періоду (що триває донині) постійна бойова готовність обох сторін і розуміння того, що вирішити конфлікт силою не можливо.

Проте ситуація, загалом, в інформаційному полі склалася не на користь української контрпропаганди. Основними причинами цього є: перевага противника (матеріальна, технічна відсутність єдиного інформаційного центру. Все це дозволяє сказати, що сучасна українська контрпропаганда не може достатньо ефективно протистояти інформаційно-психологічного впливу противника. Завданням української контрпропаганди є подальше усунення вказаних факторів через збільшення державного фінансування, залучення спеціалістів і створення єдиного інформаційного центру. Зокрема, потрібно зробити акцент на наступальній контрпропаганді, а не обмежуватися виключно обороною власного інформаційного простору. Ресурси, що будуть затрачені на наступальні інформаційні операції, набагато менші ніж на оборонні:країні, що веде захист свого інформаційного поля, потрібно обробляти значну частину інформації противника, спростовувати, знаходити відповідні докази та лише тоді поширювати інформацію. Причому, дорогоцінний час буде втрачено і затрачені зусилля не знайдуть відповідної оцінки в суспільстві.

Російська пропаганда послуговується більш прихованими методами інформаційної атаки, пояснюючи втручання у внутрішні справи України необхідністю захисту етнічних росіян, прав громадян, збереження стабільності та добросусідських стосунків з РФ. Будь-яке відкрите збройне втручання російської армії пояснюють як провокацію української політичної еліти, а не українського народу. Таке чітке розмежування має на меті дегуманізацію керівництва України та створення підґрунтя для його повалення.

Ефективність російської пропаганди в умовах гібридної збройної агресії проти України визначається поставленими завданнями та результатами інформаційної-психологічної операції. Російська пропаганда ще до подій 2014 р. нав’язувала ідеї братства обох країн, але коли більшість українських громадян обрали курс на ЄвропейськихСоюз – розпочала агресивну інформаційну кампанію. За неможливістю повернення України в зону свого впливу, російська пропаганда намагається дестабілізувати внутрішню ситуацію в країни та пригальмувати подальшу інтеграцію.

На сьогодні в контексті захисту свого інформаційного простору Україна відбуваються деякі позитивні зрушення, що йдуть на користь вітчизняній контрпропаганді.Вдалося сформувати основну ідеологічну базу, яка служить основним інструментом для протидії російській пропаганді та залучити до інформаційного протистояння значну частину української громадськості. В цілому, українську контрпропаганду можна схарактеризувати як реактивну, децентралізовану та переважно оборонну. Реактивність української контрпропаганди полягає в тому що вона виникла як результат зовнішнього агресора – російської контрпропаганди. Лише після початку відкритої антиукраїнської пропаганди зі сторони ЗМІ РФ, українська контрпропаганда почала формуватися.

Взагальному українська контрпропаганда сформувалась як відповідь на ворожу пропаганду, оскільки орієнтована на оборону власного інформаційного простору – саме за таким принципом побудована значна частина роботи українських ЗМІ й незалежних інформаційних каналів. Основна причина такої стратегії полягає в тому, що вітчизняний інформаційний простір ще до початку гібридної війни перебував у зоні впливу російської пропаганди. Аби підвищити ефективність і вплив вітчизняної контрпропаганди необхідно провести відповідні реформи у всіх освітніх сферах, підготувати та залучити якісні кадри, створити єдиний центр інформаційного опору і взаємодіяти з іноземними ЗМІ. Для цього потрібні значні економічні вливання, інформаційно-технічні ресурси та час.

Список використаної літератури:

Горбулін В. П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В. П. Горбулін, М. М. Биченок. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 136 с.
Жарков Я. М. Інформаційно-психологічне протиборство(еволюція та сучасність): монографія /Я. М. Жарков, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк. – К. : Віпол, 2013. – 248 с.
Житарюк М.Г. «Гарячі точки» у ЗМІ та Засобах Масової Інформації, пропаганди та маніпуляції. Особливості російсько-української війни 2014 р. / М. Г. Житарюк // Вісник Львівського університету. – 2015. – Вип. 40. – С. 208-214.
Почепцов Г. Контрпропаганда как объект [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://ms.detector.media/trends/1411978127/kontrpropaganda_kak_obekt/– Назва с экрана.
Почепцов Г. Г. Российско-украинский конфликт: ошибки информационной политики [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ukropnews.com/article/_760.html – Назва
с экрана.
Про міністерство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mip.gov.ua/content/pro-ministerstvo.html – Назва з екрану.

Українська контрпропаганда в умовах військового конфлікту з Росією

Назар Савчук — Sat, 23 May 2015 17:26:25 +0000

У статті проаналізовано заходи, які можуть сприяти підвищенню ефективності української контрпропаганди. Також представлена концептуальна модель захисту від російської пропаганди з використанням усіх наявних інформаційних ресурсів з метою комплексного захисту від пропаганди Російської федерації в умовах військового конфлікту з Україною. У статті розглянуто перспективи та надано рекомендації щодо використання представленої моделі в умовах збройного конфлікту.
Ключові слова: пропаганда, конфлікт, захист, контрпропаганда, модель захисту.На сьогодні питання захисту інформаційного простору відіграє надважливу роль, сила держави в інформаційну епоху полягає навіть не стільки в тому, щоб мати сильну економіку, але в тому, щоб мати здатність захищати національну свідомість своїх громадян. Тут гостро постає питання ведення інформаційної політики державою і її стратегія розвитку інформаційного простору. На даному етапі гібридної війни між Росією (агресор) та Україною не можна говорити, що Україна програла цю війну і не можна говорити, що Росія її виграла, тому що для України ще не все втрачено. Але оскільки пропагандистський вплив залишається дуже потужним постає питання як від нього захиститися або як йому протистояти.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень на тему пропаганди в умовах військового конфлікту достатньо вони представлені як у вигляді повноцінних праць так і у вигляді окремих статей. Можна виокремити науковців, котрі займались вивченням пропаганди та контрпропаганди у умовах військового конфлікту: Г. Почепцова [4], Л. Войтасика, Я. Жаркова, І. Панаріна, Б. Юськіва, Н. Бутенко, С. Дідковського та ін. Незважаючи на те, що питання пропаганди та контрпропаганди досліджене доволі добре і представлене великою кількістю наукової літератури, конкретних і ґрунтовних досліджень, щодо захисту від пропаганди в умовах україно-російського військового конфлікту не так і багато і вони не є комплексними.
Мета статті: обґрунтувати рекомендації щодо захисту від російської пропаганди в умовах україно-російського військового конфлікту.
Виклад основного матеріалу. Росія весь час створювала інформаційний майданчик для того, щоб пропагандистський вплив був якомога комплекснішим і ефективнішим, передусім можна побачити на що вони робили акцент:
• медіа (ТВ канали, ФМ-радіостанції, друковані ЗМІ та веб-сторінки в Інтернеті; [1]
• тиск на суспільство за допомогою громадських організацій, які мали чітке проросійське спрямування незважаючи на патріотичну назву;
• політичний вплив в регіоні Донецької і Луганської областей за допомогою організацій, котрі фінансувалися Росією, такі як: «Россотрудничество», рух «Русскоязычная Украина», організації російських співвітчизників в Україні і т. д. [2].
Потрібно визнати, що зберегти патріотичну налаштованість тилу змогли саме українські медіа, котрі дуже часто викривали фейкові новини російських ЗМІ та неправдиву інформацію, котра ними поширювалася, але проблема в тому, що такий вплив і обмежився лише тилом, а штаб АТО навесні та влітку взагалі подавав незрозумілу інформацію і було багато суперечностей. Вони не відображали реальної картини того, що відбувалося на сході України і більше того, кожен військовослужбовець, котрий побував у зоні бойових дій чи переселенець, зможе підтвердити це. Зображення картини неповної та такої, що не відповідає дійсності відштовхує тих на кого вона перш за все має впливати і від цього постає багато нових проблем [3].
Нами була створена концептуальна модель захисту від російської пропаганди яка побудована відповідно до того, які ресурси Україна має на даному етапі ведення інформаційної війни проти Росії. Щоб протидіяти потокам неправдивої інформації, які постійно цілеспрямованими атаками летять на жителів України потрібно вживати таких найзагальніших заходів:
• у жодному разі не повинно бути тиші з боку влади, кожна подія повинна бути прокоментована і пояснена, має бути офіційна позиція керівництва держави. Великим кроком вперед було б створення при кожному військовому формуванні відділу в якому працюють військові кореспонденти, для об’єктивної і оперативної подачі інформації у ЗМІ та роз’яснення дій армії в районах де вона проводить свої операції проти терористів.
• Журналісти усіх рівнів повинні активізуватися і поширювати інформацію, але не пропаганду дотримуючись усіх принципів журналістської етики, щоб створити широке коло блогерів та користувачів мережі, які подають здорову правдиву інформацію.
• Створювати власний відео-контент, щоб українські ЗМІ могли показати не прямі включення з харківської області, а репортажі з гарячих точок;
• Створювати народних героїв з простих бійців АТО на державному рівні [4].
Окрім вищеподаних загальних рекомендацій нами була розроблена ціла низка рекомендацій, щодо впровадження в дію розробленої нами моделі центром якої є засоби масової інформації. (див. мал. 1).

Мал. 1 Концептуальна модель захисту від російської пропаганди

На моделі (Мал. 1) зображено вже існуючі важелі, якими можна ефективно протидіяти пропаганді РФ. Контрпропаганда може бути оборонною, а може бути наступальною. Розроблена нами модель має швидше оборонний характер, але залежно від аудиторії на яку впливає має риси наступальної. Як вже зазначалося в попередніх розділах роботи, українська контрпропаганда не має будуватися за принципом російської, тому протистояти потрібно іншими методами і метод обраний нами – це правдиве та об’єктивне висвітлення новин та поширення їх на українську та міжнародну аудиторію включаючи РФ. Для початку потрібно розмежувати ті зони, на які може впливати російська пропаганда і зайняти їх українським контентом:
• уся територія України та території в зоні бойових дій, що підконтрольні українській армії;
• протидія російській пропаганді на територіях окупованих терористами та російськими військами;
• протидія російській пропаганді закордоном;
В моделі чітко зазначено усі зв’язки між елементами для найбільш ефективної їх взаємодії. Для початку в моделі виокремлено чотири цільові аудиторії на які буде спрямована інформація, що поширюється:
• населення України;
• населення окупованих територій;
• населення в зоні АТО на територіях, що підконтрольні українській армії;
• міжнародна аудиторія.
Центром моделі є ЗМІ, завдання яких поширювати інформацію, але інформація, що поширюється повинна відповідати певним вимогам (немає нічого спільного з цензурою) для кожної окремо взятої аудиторії визначеної вище. Вимоги до цієї інформації будуть наступними:
• висвітлювати новини не використовуючи пропаганди, щоб збільшувати довіру в населення до ЗМІ;
• подавати правдиву, не викривлену інформацію щодо подій в зоні АТО;
• роз’яснювати для населення дії влади, особливо ті, що стосуються ведення бойових дій;
• працювати з населенням в напрямку роз’яснення тих тем, котрі є об’єктом маніпуляцій в російських ЗМІ, зокрема роз’яснення ролі НАТО, ЄС та інших міжнародних інституцій, які російські ЗМІ всебічно демонізують;
• витіснити російський контент з інформаційного простору України шляхом створення власного якісного продукту, тому що це теж є вагомим важелем впливу на масову свідомість;
• створювати майданчики, де люди можуть об’єднуватись з метою інформаційного спротиву;
• підготовка військових кореспондентів, які будуть працювати безпосередньо на фронті і подавати найсвіжішу та найоперативнішу інформацію про те, що відбувається з відповідним фото-відео матеріалом.
Протидія російській пропаганді серед населення, яке перебуває під впливом українських ЗМІ здійснюється набагато простіше, ніж серед населення, котре перебуває на окупованих територіях. Відразу потрібно зазначити, що заборона доступу до російських ЗМІ є не найкращим виходом в тому сенсі, що це буде означати слабкість впливу інформаційних повідомлень, що подаються з української сторони.
Але протидіяти російській пропаганді на окупованих територіях теж можливо, хоча це набагато складніше зважаючи на те, що там ведеться відкрита російська пропаганда і велика частина місцевого населення дивляться в основному російські телеканали, але протидіяти такій пропаганді можна і до поширення інформації на окупованих територіях є наступні вимоги:
• центральні ЗМІ трансляція котрих можлива і на окупованих територіях повинні подавати об’єктивну інформацію щодо подій, що там відбуваються це дозволить збільшити довіру серед місцевого населення;
• мова, котрою потрібно вести трансляції, має бути російською, тому що більшість населення спілкується саме цією мовою, хоча це не є першочерговим завданням ЗМІ;
• канали, які доступні для перегляду на цих територіях повинні левову частку своїх ефірів присвячувати роз’ясненню дій центральної влади;
• командири батальйонів повинні зустрічатися з місцевими громадами і робити це систематично, роз’яснюючи свої дії: безпосередній контакт буде одним з найефективніших засобів протидії російській пропаганді на окупованих територіях, зважаючи на те, що довіра до ЗМІ як українських так і російських як показало дослідження ГО «Телекритики» є доволі низькою і більшість населення взагалі не довіряють інформації, яку подає ЗМІ; [5]
• велика частина населення, особливо це стосується молодих людей, користуються Інтернет і соц. мережами, звідки і дізнаються основну інформацію про ведення АТО та політику центральної влади і в таких умовах. Це можна використати як майданчик для спілкування і роз’яснення цієї інформації спеціально підготовленими користувачами цих мереж не з метою пропаганди, а для того створити атмосферу довіри, яка через незлагодженість дій влади і ЗМІ на початку ведення АТО була втрачена.
Окрім того, що російська пропаганда спрямована на українське населення, та на окуповані території, де має значний успіх, також вона направлена і на світову спільноту. Щоб протидіяти російській пропаганді на міжнародній арені потрібно докласти теж немало зусиль, а для багатьох ЗМІ навіть переформатувати свою роботу, тому що підтримка світової спільноти і її об’єктивне розуміння подій, що відбуваються, можуть зіграти ключову роль у вирішенні конфлікту. Зокрема, варто провести такі заходи і дотримуватися таких вимог при висвітленні інформації для міжнародних ЗМІ:
• ЗМІ, які представлені в Інтернеті та найбільші інформаційні агентства повинні створити англомовні стрічки новин і це стосується не лише подачі новин про військові дії української армії і представлення подій, які там відбуваються, але і подій з України загалом;
• ГО «Телекритика» висловлювала пропозицію про те, щоб створювати ресурси для конкретної цільової міжнародної аудиторії (наприклад: французька, іспанська, німецька) на цих ресурсах подавати інформацію не про події в зоні АТО, але загальну інформацію про культурне життя України її історію, щоб трохи включити провідні країни Європи та світу в розуміння українського контексту;
• Розміщати на спеціалізованих ресурсах відео-контент з місць бойових дій для того, щоб ним могли користуватися зарубіжні телеканали.
Висновки. Таким чином, нами була розроблена концептуальна модель захисту від російської пропаганди і ведення ефективної контрпропаганди здебільшого з оборонним нахилом. На даному етапі розвитку української контрпропаганди ще не до кінця сформована структура і механізми взаємодії між ЗМІ та тими хто на фронті між ЗМІ та центральною владою. Боротися проти російської пропаганди її ж методами є доволі ризикованим кроком так як Росія вкладає у цю сферу мільйони нафтодоларів і займається цим доволі давно. Україна може протиставити російській пропаганді правдиве і об’єктивне висвітлення новин, і це стосується як західної України, так і центральної та південно-східної, включаючи навіть окуповані регіони, тому що лише правдива інформація може відновити довіру місцевих жителів до ЗМІ, а відповідно і породити недовіру до російської пропаганди. В Україні повинен бути створений механізм підготовки спеціальних військових кореспондентів і тільки тоді уся інформаційна машина України зможе працювати на повну потужність при цьому використовуючи правдиву та об’єктивну інформацію.

Список використаних джерел та літератури

1. Як діє російська пропаганда [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/columns/2014/06/21/7029684/?attempt=1. – Дата доступу: 16.05.2015.
2. Протидія інформаційному тиску Кремля: першочергові кроки [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/protidiya_informatsiynomu_tisku_kremlya_pershochergovi_kroki/. – Дата доступу: 16.05.2015.
3. Російська пропаганда в українському інформаційному полі. Підсумки-2014 [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/rosiyska_propaganda_v_ukrainskomu_informatsiynomu_poli_pidsumki2014/. – Дата доступу: 16.03.2015.
4. Почепцов, Г. Інформaційні війни: тенденції тa шляхи розвитку [Електронний ресурс] / Г. Почепцов. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/material/9161. – Назва з екрану.
5. ГО «Телекритика» представила рекомендації з протидії російській пропаганді [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/advocacy_and_influence/go_telekritika_predstavila_rekomendatsii_z_protidii_rosiyskiy_propagandi/. – Дата доступу: 19.05.2015