Ключові слова: Конституційний Суд, конституційність, звернення, конфлікт

The activity of the Constitutional Court of Ukraine which creates conditions for the proper application of the disputed law by the government and brought the recourse of the government to court

Keywords: Constitutional Court, the constitutionality, treatment, conflict

Порушення з боку законодавчого та виконавчого органу попереджаються з боку Конституційного суду України, який слугує ефективною формою контролю за діяльністю органів державної влади, запобігаючи порушенню ними прав та свобод людини. Однак на даний час питання попередження судом правопорушень є недостатньо досліджено.

Аналіз останніх досліджень. Крут Д., Мартинюк Р. С., Совгиря О. В., Стрижак А. А., Хасані Е., Холдзінгер Дж. досліджували проблему взаємозв’язку уряду з конституційним судом у відповідних державах.

Постановка завдання:  визначити форми взаємодії між Кабінетом Міністрів України та Конституційним Судом України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Виходячи зі статті 13 Закону України «Про Конституційний Суд України», можна виділити такі різновиди дій з боку Конституційного Суду України відносно органів державної влади України:

• офіційне тлумачення Конституції та законів України;
• надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;
• прийняття рішень щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим [1].

Як зазначає Р. С. Мартинюк, через зазначені дії Конституційний Суд України гарантує, що законодавча та виконавча влада діятимуть у встановлених законом межах, припиняє намагання вищих органів влади обійти вимоги Конституції України, проігнорувати її принципи. Тим самим, вітчизняний орган конституційного судочинства слугує ефективною формою контролю за діяльністю органів державної влади, запобігаючи порушенню ними прав та свобод людини [2, С. 232-252]. На думку А. Стрижака, Конституційний Суд України гарантує верховенство Конституції України на всій території держави та не тільки виконує роль тлумача, а й створює умови для належного застосування спірних правових норм органами державної влади [3, С. 7-11].

Відповідно до статей 39-41 Закону України «Про Конституційний Суд України», дії з боку органів державної влади України відносно Конституційного Суду України можна поділити за суб’єктами та за формами звернень наступним чином:

• звернення із конституційним поданням щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (суб’єкти – Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини);
• звернення із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість (суб’єкти – Президент України, Кабінет Міністрів України);
• звернення із конституційним поданням щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України (суб’єкти – Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповнова­жений Верхов­ної Ради України з прав людини, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади).

Таким чином, на нашу думку, можуть бути виділені такі форми взаємодії між Кабінетом Міністрів України та Конституційним Судом України, як прийняття рішень за зверненнями із конституційним поданням щодо конституційності законів та інших правових актів; надання висновків за зверненнями із конституційним поданням щодо відповідності Конституції України міжнародних договорів; офіційне тлумачення Конституції та законів України за зверненнями із відповідним конституційним поданням.

Наведемо приклади звернень Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України. Так у 2008 році Кабінет Міністрів України звернувся із конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення «збалансованість бюджету», використаного в частині третій цієї статті. Кабінет Міністрів України обґрунтував практичну необхідність в офіційній інтерпретації вказаних положень Конституції України потребою в їх реалізації під час формування, затвердження та виконання Державного бюджету України на відповідний рік у частині забезпечення державою соціальних прав і гарантій громадян. В аспекті конституційного подання положення частини третьої статті 95 Конституції України «держава прагне до збалансованості бюджету України» у системному зв’язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України Судом дано тлумачення. У частині стосовно можливості зупиняти дію та скасовувати норми законів, які визначають пільги, компенсації, гарантії, при встановленні законом про Державний бюджет України видатків на загальносуспільні потреби припинено конституційне провадження на підставі непідвідомчості Конституційному Суду України порушених питань [4].

У 2009 році той же суб’єкт права на конституційне подання звернувся щодо офіційного тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». А саме, стосовно таких понять, як «сторони соціально-трудових відносин» і «сторони колективного трудового спору (конфлікту) на національному рівні». Також з приводу повноважності Кабінету Міністрів України виступати стороною у соціально-трудових відносинах, колективному трудовому спорі (конфлікті) на національному рівні, у тому числі одноособово та у колективному трудовому спорі (конфлікті) на національному рівні з питань, які не охоплено змістом статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Необхідністю в офіційному тлумаченні згаданих положень Закону Уряд України обґрунтував відсутністю їх однозначного розуміння сторонами під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) на національному рівні. В аспекті порушеного питання Кабінетом Міністрів України щодо повноважності виступати стороною Конституційним Судом України дано тлумачення. В іншій частині конституційного подання припинено провадження на підставі невідповідності вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» [5]. Крім того, аналіз місця актів Конституційного Суду України у правовому забезпеченні діяльності Кабінету Міністрів України дає підстави для висновку про те, що зазначені акти на сьогодні є невід’ємною складовою механізму регулювання статусу уряду та його членів [6, С. 57-60].

Висновки. Таким чином, проаналізувавши основний зміст типових звернень Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України, можна стверджувати, що основною формою взаємодії цих двох органів є звернення уряду до Конституційного Суду України з проханням розтлумачити положення певних законодавчих актів, а також контроль за конституційністю актів Кабінету Міністрів України. Остання форма є дещо обмеженою, оскільки Кабінет Міністрів України самостійно не направляє свої акти до Конституційного Суду України з метою встановлення їх конституційності. Проте таким правом наділений Президент України та Верховна Рада України, які згідно Конституції України мають право зупиняти дію актів уряду з одночасним направлення їх до Конституційного Суду України.

ЛІТЕРАТУРА

[1]. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст. 272.

[2]. Мартинюк Р. С. Конституційний Суд України в механізмі взаємодії вищих органів державної влади України // Мартинюк Р. С. / Реалізація принципу поділу влади в сучасній Україні: політико-правовий аналіз. – Острог, 2007. – С. 232-252.

[3]. Стрижак А. Конституційний Суд України у системі органів державної влади України / А.Стрижак // Конституційний Суд у системі органів державної влади: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення: матеріали між нар. конф. (м. Київ, 16 травня 2008 р.). – К., 2008. – С. 7-11.

[4]. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України про офіційне тлумачення положення частини другої статті 95 Конституції України та словосполучення «збалансованість бюджету», використаного в частині третій цієї статті (справа про збалансованість бюджету) від 27 листопада 2008 року // Вісник Конституційного суду України. – 2009. – № 1. – Ст. 42.

[5]. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень статті 2, абзацу четвертого частини першої статті 3 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 24 грудня 2009 року // Вісник Конституційного суду України. – 2010. – № 1. – Ст. 71.

[6]. Совгиря О. Місце актів Конституційного Суду України у правовому забезпеченні діяльності Кабінету Міністрів України / О. Совгиря // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Юридичні науки. – 2011. – № 88. – С. 57-60.

Проаналізовано право звернення Кабміну до Конституційного суду України та запропоновано внести зміни у законодавство з приводу конституційності не лише власних актів, а й актів інших органів влади

Ключові слова: конституційність, Конституційний Суд України, Президент України

Analyzed the Cabinet’ right to appeal to the Constitutional Court of Ukraine and proposed to amend the legislation on the constitutionality not only of their acts, but acts of other authorities

Keywords: constitutionality, the Constitutional Court of Ukraine, President of Ukraine

Значною проблемою реалізації конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України у відносинах із Конституційним Судом України є відсутність в Уряду права на звернення до Конституційного Суду України з метою вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Верховної Ради України та Президента України.

Аналіз останніх досліджень представлений такими науковцями як Веніславський Ф. В., Виноградов В. А., Єрмолін В. П., Малиновський В. Я., Мартинюк Р. С., Совгиря О. В., Тихий В. П., Черкасов А. І., які у своїх роботах досліджують питання взаємовідносин виконавчої та судової гілок влади.

Невивченим на сьогодні питанням залишається можливість запровадження права звернення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України з приводу конституційності не лише власних актів, а і актів інших органів влади.

Постановка завдання: дослідити реалізацію конституційно-правового статусу Кабінету Міністрів України у відносинах із Конституційним Судом України.

Виклад основного матеріалу дослідження. Відповідно до положень  Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України [1, Ст. 116]. В свою чергу, затверджений на засіданні проект бюджету Конституційного Суду України подається його Головою до Кабінету Міністрів України. До внесення проекту закону про Державний бюджет України на розгляд Верховної Ради України, як правило, здійснюється уточнення та доопрацювання окремих положень проекту у Міністерстві фінансів України, Кабінеті Міністрів України, на бюджетних слуханнях у комітетах Верховної Ради України, за участю Голови Конституційного Суду України, його заступників, керівних працівників апарату [2].

Кабінет Міністрів України є суб’єктом права на конституційне подання щодо:

– відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

– офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Широке коло питань, яке вирішує Кабінет Міністрів України є неоднорідним та потребує неабиякої професійності, знання законодавства та політичної відповідальності. Саме тому, необхідно розуміти, що може виникати така ситуація, коли Кабінет Міністрів України приймає акт, який за змістом є неконституційним. Проте його неконституційність може бути довгий час «непоміченою», якщо, наприклад, Президент України не звернув увагу на даний акт, тобто не «оцінив» його конституційність чи потенційну неконституційність. У такому випадку доречним було б наділення Кабінету Міністрів України правом звертатися до Конституційного Суду України з питанням щодо конституційності проектів урядових актів.

Таким чином, вважаємо за необхідне внести відповідні зміни до Основного закону України та викласти статтю 150 Конституції України у такій редакції: «До повноважень Конституційного Суду України належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність):

законів та інших правових актів Верховної Ради України;

актів Президента України;

актів Кабінету Міністрів України;

правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; Кабінету Міністрів України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені».

Також логічним, на нашу думку, є можливість запровадження права звернення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України з приводу конституційності не лише власних актів, а і актів інших органів влади. Таке звернення можу бути ініційоване, наприклад, міністром юстиції, який у разі виникнення сумніву щодо конституційності того чи іншого акту може запропонувати Кабінету Міністрів України звернутися до Конституційного Суду України. Уряд, своєю чергою, може відмовитися звертатися до органу конституційної юстиції, або здійснити відповідне звернення.

Варто також зазначити, що згідно Конституції України Уряд жодним чином не може впливати на процес формування персонального складу Конституційного Суду України, що є цілком логічним, адже Уряд сам формується суб’єктами, що призначають суддів Конституційного Суду України.

Висновки. Згідно Конституції України правом на звернення до Конституційного Суду України з метою вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, актів Президента України наділені Президент України; не менш як сорок п’ять народних депутатів України; Верховний Суд України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховна Рада Автономної Республіки Крим. На нашу думку, необхідно запровадити право звернення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України з приводу конституційності не лише власних актів, а і актів інших органів влади.

ЛІТЕРАТУРА

[1]. Конституція України від 28 червня 1996 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/page3.

[2]. Національна доповідь «Конституційне правосуддя: функції та відносини з іншими публічними органами державної влади» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.confeuconstco.org/reports/repxv/UCRAINA%20na.pdf.

This article is placed analysis of the main problems of political and legal relations of the President of Ukraine on the judicial system. The author proposed solutions to these problems in the political and legal system of Ukraine.

Постановка проблеми: нестабільність політико-правової системи України зумовлює недосконале нормативно-правове регулювання системи стримувань і противаг. Актуальні проблеми нормативно-правової регламентації мають політико-правові взаємовідносини глави держави із судовою гілкою влади.

Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій: питання політико-правових взаємовідносин Президента України із судовою гілкою влади з часу здобуття Україною незалежності було об’єктом дослідження багатьох видатних вчених-конституціоналістів, що зробили вагомий внесок у дослідженні даного питання. Серед широкого кола науковців слід виділити праці Авер’янова В. Б., Годованця В. Ф., Журавського В. С., Кравченка В. В., Лисенко О. М., Малиновського В. Я, Савчина В. М., Сало І. С., Серьогіної С. Г., Телешуна С. О., Тодики Ю. Н., Погорілка В. Ф., Шаповала В. М., тощо.

Судова влада є однією з гілок державної влади відповідно до статті 6 Конституції України, головне призначення якої полягає у здійсненні правосуддя. Судову гілку влади часто називають «третьою владою», оскільки в конституційних текстах і доктрині при перерахуванні гілок влади, які складають систему поділу влади, вона звичайно слідує за законодавчою та виконавчою.Це, однак, в жодній мірі не обмежує ні її значущості, ні чітко окресленої самостійності, яка дотримується незалежно від прийнятої форми правління. Ніхто, крім судової системи в особі судів, що її складають, не може вершити правосуддя від імені держави. Ніхто, зокрема держава в особі будь-яких її органів, не може втручатися у діяльність судової системи при здійсненні правосуддя.

Згідно частини третьої статті 124 Конституції України, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Відтак, вищевказані суди становлять судову систему України.

Незалежність судової влади, її рівність із законодавчою та виконавчою владою є невід’ємними ознаками правової держави, в якій кожен має право на судовий захист своїх прав і свобод. Разом з тим, гарантії самостійності судів та незалежності суддів в Україні належним чином не забезпечені [2].

З певним застереженням можна сказати, що деякі з повноважень Президента України та Конституційного Суду України тісно переплітаються за своєю правовою природою, зокрема, глава держави є гарантом додержання Конституції України, а Конституційний Суд України − вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, які також приймаються на виконання Конституції України.

Президент України призначає третину складу Конституційного Суду України. В свою чергу, Конституційний Суд України за наявності відповідних підстав відіграє важливу роль в усуненні глави держави з поста в порядку імпічменту. Також до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питань про відповідність Конституції України актів Президента України.

Окрім впливу на Конституційний Суд України, Президент України відіграє надзвичайно важливе значення у формуванні всієї судової системи, адже відповідно до пункту 23 статті 106 Конституції України, глава держави утворює суди у визначеному законом порядку. Слід зазначити, що  Основний Закон України не відносить до компетенції Президента України ліквідацію судів, натомість Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 1 ст. 19) встановлює, що суди загальної юрисдикції і утворюються, і ліквідовуються Президентом України у визначеному законом порядку [2]. На нашу думку, дане положення не узгоджується з п. 31 ст. 106 Конституції України, відповідно до якої глава держави здійснює інші повноваження, визначені Конституцією. А відтак, до його компетенції не входять повноваження, визначені законами. Отож, відповідне положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» може бути визнано органом конституційної юрисдикції як таким, що не відповідає Конституції України. Також Президент України здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років.

В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

−       внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

−       прийняття рішень стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

−       здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів, три з яких призначаються главою держави. Відтак, останній реально здатен впливати на судову гілку влади шляхом притягнення окремих суддів до дисциплінарної відповідальності. Крім того, до складу Вищої ради юстиції за посадою входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України та Генеральний прокурор України, велика роль в призначенні яких на посади відіграється саме Президентом України. На нашу думку, дана правова реалія, закріплена в Основному законі України, залишає сумніви в незалежності судової влади та потребує внесення відповідних змін в законодавчі акти.

Окрім цього, відповідно до пункту 27 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України здійснює помилування. Даний інститут є таким, що фактично нівелює судову владу, яка відповідно до статті 124 Основного закону України виключно здійснює правосуддя. Реалізуючи функцію помилування, глава держави фактично здійснює правосуддя, а це не узгоджується із положеннями Конституції України.

Слід також відзначити таку форму взаємодії Президента України та Конституційного Суду України, яка вставлена в статті 150 Основного закону України. Відповідно до положення вищевказаної норми, до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питання про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Одним із суб’єктів звернення до Конституційного Суду України для реалізації останнім своїх повноважень є саме глава держави. Також Президент України може звертатися до органу конституційної юрисдикції для офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Надзвичайно важливу роль у створенні та функціонуванні системи стримувань і противаг відіграє судова влада. Для того, щоб вона повною мірою реалізувала свою функцію контролю за дотриманням Конституції і законів, потрібно, насамперед, забезпечити її реальну незалежність, чого поки що в Україні досягти не вдалося [3, с. 181]. Склалася ситуація, коли судді фактично служать не закону, а тим, хто їх призначає, що принижує і дискредитує судову гілку влади [4, с. 15].

На нашу думку, суттєвою прогалиною нормативно-правового регулювання політико-правових взаємовідносин Президента України із органом конституційної юрисдикції є відсутність в Конституції України та Законі України «Про Конституційний Суд України» засобів реагування у випадку, коли глава держави своєчасно не призначає суддю. Неврегульованість механізму формування персонального складу Конституційного Суду України ставить під загрозу здійснення ним своїх конституційних повноважень. Глава держави може реально впливати на функціонування усієї судової гілки влади шляхом участі у прийнятті Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, який Президент України скріплює своїм підписом.

Отже, Президент України має досить вагомі механізми впливу на судову гілку влади. Зокрема, глава держави призначає третину складу Конституційного Суду України, утворює та ліквідує суди у визначеному законом порядку, здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років. Крім цього, Президент України через Вищу раду юстиції може впливати на притягнення окремих суддів до дисциплінарної відповідальності.

В свою чергу, Конституційний Суд України за наявності відповідних підстав відіграє важливу роль в усуненні глави держави з поста в порядку імпічменту. Також до повноважень органу конституційної юрисдикції належить вирішення питань про відповідність Конституції України актів Президента України.

Слід зазначити, що інститут помилування (яке здійснює глава держави) фактично нівелює судову владу, яка здійснює правосуддя. Оскільки, реалізуючи функцію помилування Президент України здійснює правосуддя, що не узгоджується із Конституцією України.

Також Президент України та орган конституційної юрисдикції взаємодіють в процесі вирішення останнім питання про відповідність Конституції України різних нормативно-правових актів, а також при процедурі офіційного тлумачення Основного закону України та законів України.

Список використаних джерел:

1. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2453-17/page.
2. Про незалежність судової влади : [Електронний ресурс] / Пленум Верховного Суду України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v000870007/conv/print1361485077597703
3. Москаленко С.О. Інститут Президента України в механізмі стримувань і противаг у системі розподілу влади / С. О. Москаленко, В. В. Горбатюк // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : Зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ «Політехніка», 2011. − № 1 (9) − С. 178-182.
   1. Система стримувань і противаг у сфері державно-управлінських відносин : наук.-метод. рек. / авт. кол. : В. А. Ребкало, В. А. Шахов, Е. А. Афонін та ін. ; за заг. ред. В. А. Ребкала, М. М.Логунової, В. А. Шахова. – К. : НАДУ, 2008. – 72 с.

]]> https://naub.oa.edu.ua/problemy-polityko-pravovyh-vzajemovidnosyn-prezydenta-ukrajiny-iz-sudovoyu-hilkoyu-vlady/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/instytut-indyvidualnoji-konstytutsijnoji-skarhy-aktualni-pytannya-ta-perspektyvy-zaprovadzhennya-v-ukrajini/ https://naub.oa.edu.ua/instytut-indyvidualnoji-konstytutsijnoji-skarhy-aktualni-pytannya-ta-perspektyvy-zaprovadzhennya-v-ukrajini/#respond Sat, 05 May 2012 16:07:44 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=4660 У даній науковій статті запропоновано аналіз інституту конституційної скарги в зарубіжній практиці. Оцінюються перспективи його запровадження в Україні.

The analysis of the institute of constutional complaint in foreign practice is offered in this scientific article. The perspectives of its implementation in Ukraine are estimated.

Ключові слова: інститут конституційної скарги, Конституційний Суд України, права і свободи людини, гарантії прав.

Постановка проблеми.  За сучасних умов глобалізації нормативне коло прав і свобод людини постійно розширюється, декларується на міжнародному, регіональному рівнях, що ускладнює та збільшує навантаження на відповідні інституційні механізми  їх забезпечення та захисту. Внаслідок цього  держава, основним завданням якої є забезпечення захисту прав і свобод людини, не спроможна ефективно здійснювати їх захист. У контексті сказаного вище необхідно відмітити, що Українська держава потребує створення додаткових механізмів захисту прав і свобод людини, які б виступали ефективними гарантіями їх охорони. Такою гарантією захисту прав, свобод людини і громадянина в Україні  могло би бути запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги. Важливість даного інституту полягає в тому, що він: по-перше, виступав би засобом забезпечення та розвитку конституційно-правових засад демократії; по-друге, забезпечив би інтеграцію громадян у процес публічно-владного управління; по-третє, сприяв би поновленню порушених прав і свобод; по-четверте, забезпечував би відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої порушенням прав і свобод та притягненню до юридичної відповідальності винних суб’єктів.

Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика запровадження інституту конституційної скарги в Україні розглядалася багатьма науковцями, зокрема, Владиченком С.Д. (“Проблеми формування ефек­тивного механізму захисту прав і свобод людини”), Гергелійником В. О. (“Правові проблеми становлення і функціонування конституційної юстиції в Україні”), Івановською М. А. (“Конституційне правосуддя і захист прав людини: позитивний зарубіжний досвід та перспективний розвиток в Україні”), Лавриновичем О. В. (“Конституційне звернення та конституційна скарга: переваги та недоліки”), Портновим А. В. (“Запровадження інституту конституційної скарги в Україні”), Савенком М. Д. (“Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина”), Селівановим А. М. (“Конституційна скарга громадян у реаліях сучасності”).  Усі вище вказані та інші дослідники, які займаються вивченням  проблем становлення і розвитку конституційної юстиції, відзначали значимість інституту конституційної скарги для функціонування держави як правової, істотне місце відповідного інституту у правовому механізмі гарантування дотримання прав і свобод громадян. Однак, вказуючи на існування процедур розгляду скарг громадян органами конституційної юстиції, вчені не зосереджували увагу на проблемі запровадження інституту конституційної скарги. Тому, дана наукова стаття покликана, у першу чергу, обґрунтувати необхідність запровадження інституту конституційної скарги до конституційного судочинства в Україні, як однієї із юридичних гарантій законності діяльності системи органів державної влади та запропонувати шляхи застосування даного інституту у вітчизняній державно-правовій практиці.

Виклад основного матеріалу. Кожна сучасна демократія визнає право громадян на захист своїх інтересів у суді, зокрема, у конституційному суді, який повинен служити людині та громадянину, бути засобом захисту їх прав і свобод. Зокрема, право подання конституційної скарги існує в багатьох європейських державах (Австрія, Угорщина, Бельгія, Німеччина, Іспанія) та державах Латинської Америки (зокрема, у Бразилії), Азії (Киргизстан, Монголія, Сирія, Тайвань, Корея), Африки (Бенін, Маврикій, Сенегал, Судан).

На сьогодні  в Україні компетенційні та інші спори між гілками влади займають основне місце в діяльності Конституційного Суду України. Однак правовий характер держави вимагає належного посилення акцентів у діяльності Конституційного Суду у сфері захисту прав людини, а не лише у вирішені компетенційних спорів, які, нажаль, залишаються домінуючим предметом конституційного правосуддя в Україні. Тому, наявні пропозиції щодо запровадження інституту конституційної скарги громадян у практику вітчизняної конституційної юстиції є актуальними, адже цей інститут дав би громадянину право звертатися до органу конституційної юрисдикції за захистом порушених прав і свобод, закріплених в Основному Законі України. Це є особливий і вкрай важливий інститут демократії,  пов’язаний з функціонуванням у суспільстві Конституційного Суду України, який судить за правом, а не за фактами, і тому доступ громадян до конституційного правосуддя має бути надійною гарантією дотримання державою їх конституційних прав [6].

Прийнявши Конституцію та закон України “Про Конституційний Суд України”, законодавець закріпив можливість захисту Конституційним Судом України прав та свобод громадян двома шляхами:

– шляхом звернення громадянином щодо офіційного тлумачення Конституції України;

– коли в інтересах громадянина з конституційним поданням до Конституційного Суду України для офіційного тлумачення Конституції України звертається Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд України, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування [1]. Проте даний механізм є абстрактний, і він не забезпечує можливості ефективного захисту прав та свобод людини. Це пояснюється, у першу чергу, тим, що органи чи посадові особи є менш зацікавлені у використані свого права на подання стосовно захисту прав та свобод людини, ніж самі громадяни. І ці подання, як правило,  не завжди стосуються прав і свобод громадян. До того ж, незважаючи на те, що особи можуть подавати звернення до Конституційного Суду України стосовно тлумачення Конституції України за умови  неоднозначного застосування одних і тих же положень Конституції чи законів України судами, іншими органами державної влади, повне охоплення  всіх прав та свобод, які порушенні законом, стає неможливим. Тому, автор погоджується з професором В. Шаповалом, що потенціал конституційної юстиції щодо захисту прав і свобод людини використовується в нашій країні недостатньо і таке повноваження Конституційного Суду, як тлумачення законів, тлумачення Конституції, у тому числі і за зверненням громадян є паліативом, замінником конституційної скарги [ 7, С. 84].

Відповідно постає питання, чому за наявності в судовій системі України Конституційного Суду фізична особа не може звернутися до нього із зверненням щодо порушення її прав конкретним законом держави і таким чином захистити свої конституційні права, якщо вони обмежені, звужені за змістом та обсягом відносно існуючих і гарантованих Конституцією України. Йдеться про прямий доступ громадян до конституційного правосуддя, про можливість не чекати, коли Президент України або Уряд знайдуть за можливе підтримати індивідуальну скаргу щодо порушеного права людини у чинних законах, а власними зусиллями усувати обмеження своїх конституційних прав. Як наслідок відсутності такого права осіб, вони, керуючись вказівкою частини третьої статті 8 Основного Закону, масово звертаються з позовами з відповідною метою до судів загальної юрисдикції, які на практиці, як правило, залишають їх без розгляду на підставі непідвідомчості загальному судочинству [4]. Адже компетенція судів загальної юрисдикції прямо відрізняється від компетенції Конституційного Суду України. У нашій країні, як свідчить правова реальність, коли навіть громадянин і досягне Верховного Суду України, що, як правило, займає не менше півтора року, і його касаційна скарга дійде до палати з цивільних чи кримінальних справ, предмет розгляду може і не охоплювати конституційних прав. Можна цілком погодитись із твердженням, що «Немає жодної країни світу, якою б демократичною вона себе не вважала, де законодавець не помилявся б, де не приймалися б закони, які рано чи пізно виявилися невідповідними Конституції і, відповідно, такими, що порушують права людини. — Помилки в основному обумовлені складністю розробки законодавства. Їх виникнення, мабуть, — неминуче явище. У зв’язку з цим і виникає потреба у створенні правового механізму усунення законодавчих помилок, яким і буде виступати конституційна скарга» [3].

Виходячи із практики більшості європейських держав, де даний інститут є реальним та дієвим способом захисту прав людини, можна зробити висновок, що запровадження інституту конституційної скарги в Україні є необхідним. Дане твердження підтримує і суддя Конституційного Суду України Андрій Стрижак, який під час прес-конференції за 2010 рік зазначав “Ми завершуємо проект ОБСЄ по конституційній скарзі … Скоріше за все, у нас буде конституційна скарга, якщо не в цьому році, то в наступному[8].
Разом з тим він підкреслив, що КСУ зараз намагається більше уваги приділяти розгляду звернень громадян і якщо якась норма не конституційна, він може при тлумаченні скасувати цей закон. Тобто, можна стверджувати, що запровадження даного інституту виступатиме гарантією розвитку демократії на конституційних засадах, оскільки є складовою механізму реалізації такого принципу правової держави як зв’язаність усіх гілок влади Основним Законом з питань реалізації конституційних приписів щодо основних прав і свобод людини і громадянина [4]. Фактично конституційна скарга виступатиме не стільки засобом захисту конституційно визначених прав і свобод індивіда, а скільки гарантією конституційного ладу у державі, оскільки Конституційний Суд України прийматиме рішення стосовно порушень основних прав або інших захищених Конституцією України прав людини і громадянина.

Можна передбачити, що запровадження інституту конституційної скарги призведе до істотного збільшення навантаження на суддів Конституційного Суду України. Тому, дослідник підтримує висловлену С. Вла­диченко думку про те, що розширення обсягу повноважень органу конституційної юрисдикції України внаслідок запровадження інституту консти­туційної скарги не повинно вплинути на ефективність його діяльності [2, С. 80]. Тому потрібно встановити ряд обмежень (фільтрів) з метою розумного обмеження потоку індивідуальних звернень до Конституційно­го Суду України, встановивши певні умови доступу громадян до конституційного судочинства.

Такими обмеженнями можуть бути:

–                обмеження, що  стосуються предмету скарги.

Так, предмет скарги повинен стосуватися лише порушення прав і обов’язків людини і громадянина, наданих і гарантованих Конституцією України. Порушення численних суб’єктивних прав та обов’язків, що постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовідносин, у які вони вступають, інших чинників, до предмета конституційної скарги входити не можуть. Таким чином, предметом конституційної скарги можуть складати спори, пов’язані із порушенням таких трьох груп прав: 1) особисті права, 2) політичні права, 3) економічні, соціальні і культурні права.

Також постає питання: який акт може бути оспорений у Конституційному судді України за допомогою констититуційної скарги? Якщо брати іноземний досвід, то у Російській Федерації це прийнятно тільки щодо законів, в Іспанії навпаки – можна оскаржити будь-який нормативно-правовий акт за винятком закону. На  думку дослідника, подання особою (громадянином України, іноземцем, особою без громадянства) конституційної скарги повинно стосуватися конституційності саме законів. Тобто, конституційна скарга не може оспорювати рішень органів держави, які прийняті на основі закону, а лише власне сам закон, вона не може оспорювати дії влади, наприклад, акти амністії засуджених до покарання, оскільки вони вище за норми кримінального закону і скасовують відповідальність за вчинені злочини та ін.

–                обмеження стосовно підстав подання позову.

На  думку автора, можна виділити  наступні підстави для звернення осіб до Кон­ституційного Суду України: 1)  застосу­вання закону, який не відповідає Конституції України при розгляді конкретної справи судом; 2)  порушен­ня прав заявника у зв’язку із цього застосуванням за­кону. Слід визнати слушною думку М. Савенка, який вважає, що громадянам варто було б надати право звертатися до Конституційного Суду України, але після використання всіх інших правових засобів [5, С. 65]. Що означає, що особа може подати конституційну скаргу, лише в тому випадку, якщо щодо її справи були прийняті рішення усіма компетентними судовими інстанціями. Дане нововведення може стати однією із гарантією неперевантаження Суду.

Однією з вимог стосовно скарги могло би бути те, що вона повинна мати конкретний характер. Іншими словами, індивід не може “від імені народу ” абстрактно, тобто поза зв’язком з конкретною і реальною загрозою для своїх основних прав подати скаргу. Підставою припустимості індивідуальної конституційної скарги має бути принцип явної і реальної загрози для цього індивіда, що конкретно існує в даний момент і походить від оскаржуваного правового акта чи рішення. Так, направлення до Конституційного Суду Росії  абстрактних скарг громадян, не пов’язаних з конкретною справою не допускається. Під конкретною справою, на думку дослідника, слід розуміти справу, у зв’язку з якою судом на основі норм відповідного закону вирішується питання, що зачіпає права і свободи заявника, а також встановлюються та досліджуються фактичні обставини.

Також слід зазначити, що ще однією гарантією незавантаження суду може стати створення нової палати Конституційного Суду України,  як це зроблено у Федеративній Республіці Німеччини, Росії, яка займалася б виключно розглядом прийнятних конституційних скарг громадян на неправові закони. Це дало б можливість отримувати попередню інформацію на особистому прийомі громадян безпосередньо в Конституційному Суді України. На сьогоднішній день  такий прийом громадян, на жаль, не ведеться, доступність до конституційного правосуддя у країні обмежена, проголошений у Законі України “Про Конституційний Суд України” принцип гласності зведений до оприлюднення рішень і деяких ухвал Конституційного Суду України, а безпосереднього доступу громадян до конституційного провадження не існує.

Таким чином, постановка питання про право громадян на конституційну скаргу є актуальною проблемою для України, оскільки розв’язати її може лише держава, сформувавши та реалізуючи послідовну державотворчу політику. Залишити без уваги відсутність у громадян України такого важливого конституційного права означає обмежувати призначення Конституції України, яка є основою демократії і громадянського суспільства, які ще перебувають на початковому етапі свого розвитку.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що запровадження інституту конституційної скарги потребує внесення змін, насамперед, до Конституції України, оскільки його існування Основним Законом не передбачене. Зокрема, доцільно доповнити ч. 2 ст.147 Конституції України словами “а також захищає порушені права і свободи громадян, іноземців, які закріплені в Конституції України”.

Механізм реалізації запропонованих змін також передбачатиме внесення змін до Закону України “Про Конституційний Суду України” та Регламенту Конституційного Суду України.

Список використаних джерел

1)           Закон України про Конституційний Суд України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http:// // http: zakon. Rada.gov. ua

2)           Владиченко С. Проблеми формування ефек­тивного механізму захисту прав і свобод людини / С. Владиченко // Бюлетень Міністерства юстиції. – 2005. – № 6(44). – С. 76-82.

3)           Івановська М. Конституційне правосуддя і захист прав людини: позитивний зарубіжний досвід та перспективний розвиток в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів: http:// //www.univer.km.uavisnyk795.pdf

4)           Портнов А. Запровадження інституту конституційної скарги в Україні: теоретичні та правові проблеми, шляхи їх вирішення  [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://www.nbuv.gov.uae-journalsFP2009-109pavsiv.pdf

5)           Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина / М. Савенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С. 68-83.

6)           Селіванов А., Євграфов П., Конституційна скарга громадян в реаліях сучасності  [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://pravoznavec.com.ua/period/article/891/%D1

7)           Шаповал В. Проблеми розвитку конституційної юрисдикції в Україні / В. Шаповал. // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 2 – С.110-112.

8)           Стрижак А. прогнозує запровадження в Україні конституційної скарги [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/a-strizhak-prognoziruet-vvedenie-v-ukraine-konstitutsionnoy-090720101204