студентка Національного університету «Острозька академія».

Науковий керівник:

к.е.н., доц. Дем’янчук О.І.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ЗАЙНЯТОСТІ НА РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ

Аннотація. У статті досліджено інноваційні чинники, що впливають на ринок праці України. Визначено та охарактеризовано передумови розвитку інноваційної моделі зайнятості та проаналізовано основні показники. Виявлено напрями реалізації інноваційних перспектив розвитку моделі зайнятості.

Ключові слова: інноваційна зайнятість, конкурентоспроможність, капітальні інвестиції, інноваційна активність.

Annotation. The article investigates innovative factors influencing the labor market of Ukraine. The preconditions for the development of the innovative employment model and the main indicators are analyzed and characterized. The directions of realization of innovative perspectives of employment model development are revealed.

Key words: innovative employment, competitiveness, capital investments, innovative activity.

Постановка проблеми. В умовах сьогодення ринок праці України характеризується низкою соціально-економічних проблем різного характеру. За сучасного динамічного розвитку світового господарства, глобалізації усіх економічних процесів, все більшого впливу науково-технічної революції на всі сфери зайнятості стан ринку праці швидко змінюється. Перед Україною постає важливе завдання – обрати вірну модель його розвитку, орієнтуючись на світовий досвід і беручи до уваги національні особливості.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Науковою школою таких вчених, як Л.Ємельяненко, І.Петрова, І.Курило, І.Бондар, С.Бандур, В.Васильченко, І.Давидової та ін. було здійснено дослідження проблем ринку праці України, особливостей соціально-економічного забезпечення життєдіяльності населення України в умовах кризового стану економіки, впливу глобальних змін у світовій економіці на державне регулювання ринку праці та зайнятості населення, розроблено концепції інноваційного типу зайнятості. Проте, питання розвитку інноваційної моделі зайнятості на ринку праці України потребує подальшого дослідження.

Мета дослідження полягає в визначенні передумов та можливостей розвитку інноваційної моделі зайнятості на ринку праці України,а також виявленні напрямів реалізації інноваційних перспектив в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу. Економічне життя суспільства постійно змінюється. Це проявляється у поступових кількісних та якісних змінах, кінцева мета яких є стабільне економічне зростання в умовах інноваційного розвитку. Перехід України на інноваційну модель розвитку можливий лише за умови перегляду методів і механізмів регулювання ринку праці з метою посилення ролі інноваційної моделі зайнятості. Висока конкурентоспроможність зайнятого населення та його раціональне використання є основними передумовами економічного зростання країни.

Новітні тенденції зайнятості, спричинені глобалізаційними процесами у світовій економіці, призвела до розвитку нових моделей організації виробництва та праці. Інноваційна зайнятість – цe здатність окрeмої людини, кадрового потeнціалу фірми, трудових рeсурсів галузі максимально швидко пристосовуватися до нових потрeб eкономіки, викликаних тeхнологічними нововвeдeннями [1]. Це одна з визначальних ознак постіндустріального суспільства, яке характеризується тим, що праця заміщується знаннями, суто технологічні уміння – інтелектуальними.

Суспільне виробництво поділяють на доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне, відповідно до цього можна виділити і три типи зайнятості: екстенсивний, інтенсивний та інноваційний. Для України ж характерний екстенсивний тип відтворення, основними ознаками чого свідчать: високий рівень зайнятості у сфері матеріального виробництва, значна частка працюючих пенсіонерів та підлітків, підвищена питома вага робітників серед усіх категорій працюючих, стабільно висока урбанізація зайнятості [2]. Цей тип відтворення має поступитись інтенсивному, та все ж існує можливість переходу екстенсивного типу зайнятості відразу до інноваційного, або ще як його називають, інтегрального. Для України здійснити таку своєрідну «революцію в економіці» можливо лише за умови, що економічно активне населення зуміє максимально швидко пристосовуватись до нових потреб економіки, що зумовлені глобалізацією та науково-технічною революцією. Також у країні уже існують деякі інноваційні фактори підвищення продуктивності праці: технічний прогрес, освіта і профпідготовка, перерозподіл зайнятості з низькопродуктивних галузей у високопродуктивні, реструктуризація часу праці і відпочинку на підставі інноваційних технологій, об’єктивний процес реструктуризації робочих місць для чоловіків і жінок.

Вагоме місце в розвитку інноваційної зайнятості займають щорічні витрати на розвиток науки, тобто інноваційна активність підприємств (табл.1). Цілеспрямована діяльність суб’єктів підприємницької діяльності щодо конструювання, створення, освоєння й виробництва якісно нових видів техніки, предметів праці, об’єктів інтелектуальної власності, технологій, а також впровадження досконаліших форм організації праці й управління виробництвом є необхідною для стабільного розвитку країни [3].

Таблиця 1

Показники інноваційної активності підприємств України у 2012-2016 рр. [8]

Частка капітальних інвестицій, що були здійсненні для розвитку таких сфер економіки, як інформація та комунікації, а також професійну, наукову та технічну діяльність дуже низька і коливається у межах 1,5-4 % (табл. 2).В Україні за останні роки динаміка інноваційної активності підприємств є стабільною і тримається на рівні 16-17 %, що свідчить про не розповсюдженість цього виду діяльності. Витрати у 2013-2014 роках різко зменшуються, лише у 2015-2016 роках спостерігається збільшення показника у порівнянні з попереднім роком. Причинами цього слугує як мала частка підприємств, зацікавлених у розвитку інновацій, так і недостатня фінансова підтримка з боку держави та інших суб’єктів економіки.

Таблиця 2

Показники капітальних інвестиції в України за певними видами економічної діяльності в 2012-2016 роках, млн.грн [8]

Фінансування інноваційної діяльності в країні відіграє ключову роль у розвитку як всієї економіки, так і нових видів діяльності. За статистичними даними розвиток інноваційної діяльності в Україні розвивається за рахунок власних коштів підприємств (більше 95 %), лише незначна частка належить державі (0,4). Щодо іноземних інвестицій, то їх частка різко скоротилась у 2014-2015 роках через погіршення політичної та економічної ситуації в країні, знизившись до 2 % у 2016 році у порівнянні з 25 % у 2012 році (табл. 3).Аналізуючи показники, наведені в таблиці 2, можна зробити висновок про недостатність фінансування, а також про необхідність заохочення інвестицій в дослідженні інноваційні види економічної діяльності не лише з боку держави, а й інших юридичних та фізичних осіб, як резидентів так і не резидентів країни.

Таблиця 3

Джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств України у 2012-2016 роках [8]

Загалом же розвиток в Україні інноваційної зайнятості залежить від багатьох економічних та соціальних факторів, особливо від технічного розвитку та стану ринку праці. Щодо останнього, то важливу роль відіграє сфера зайнятості, адже більшість високо розвинутих країн з інноваційним типом зайнятості, характеризуються найбільшим рівнем залучення трудових ресурсів у сферу послуг. Підприємства цієї сфери активно поширюють інформацію, нововведення, нові технології, програмне забезпечення, освітні, фінансові, медичні, менеджерські та інші послуги. Україна, за рейтингом серед постсоціалістичних країн, за кількістю зайнятих у сфері послуг, має досить низьку позицію (55%) [4], у той час, коли середній показник серед країн ЄС становить 66,3%. Це свідчить про те, що й досі більша частина трудових ресурсів задіяна у сфері матеріального виробництва.

Ще одним важливим показником, від якого залежить розвиток інновацій на ринку праці, є індекс глобальної конкурентоспроможності. Загалом він складається з 113 змінних, що об’єднані в 12 показників, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу. У цьому індексі Україна у 2017 році посіла 81 місце (з 137), що на 4 пункти вище від попереднього року (85 з 138). Найнижчі рейтинги – за такими показниками, як макроекономічне середовище (121 місце серед 140 країн) насамперед через великий інфляційний стрибок, розвиток фінансового ринку (120 місце), втрати бізнесу через загрози тероризму (133), захист міноритарних акціонерів (134), марнотратність державних видатків (134), якість доріг (132), ефективність антимонопольної політики (136), стійкість банків (140 місце).

Найкращі позиції – у блоці «Інновації», що відображає високий інноваційний потенціал країни:

• наявність наукових та інженерних кадрів (29 місце);
• якість науково-дослідних закладів (43);
• кількість патентів на винаходи (50).

В Індексі глобальної конкурентоспроможності також показані і погіршення, які відбулися в країні: зменшення кількості вчених і інженерів (регрес на 2 позиції), інновації (регрес на 5 позицій).

Це пов’язано з радянським минулим України, зокрема щодо високого попиту на інженерні кадри та велику кількість наукових установ. Проте методологія складання цього індексу, на жаль, не враховує якість та ефективність роботи установ, фахівців і практичну необхідність винаходів. Пов’язаний з інноваційним блоком освітній блок теж є таким, що лідирує, зокрема за здобуттям вищої освіти та професійною підготовкою посідає 34 місце [5].

Глобальний інноваційний індекс складається Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, Корнелльським університетом та міжнародною бізнес-школою Insead. Згідно із цим індексом з урахуванням 79 показників у 2016 р. наша держава посіла 64 місце[6,7] серед 141 країни світу.

У 2016 р. найбільше Україна піднялася за такими показниками:

• людський капітал та дослідження (11 позиція);
• освіта (33 позиція);
• бізнес-середовище (30 позиція);
• нематеріальні активи (30 позиція);
• працівники розумової праці (13 позиція).

Максимальне погіршення позицій спостерігалося за такими показниками, як політичне середовище (26 позиція), загальна інфраструктура (17 позиція), онлайн-творчість (9 позиція).

Відповідно до іншого Глобального інноваційного індексу, складеного виданням Bloomberg, у 2016 р. ми посіли 33 місце серед 50 найбільш інноваційних країн, при цьому найкраща (п’ята) позиція була за показником «вища освіта».

Ці рейтинги вкотре підтверджують те, що Україна має чималий інноваційний потенціал, який недостатньо використовується. Для держави мають стати орієнтиром європейські новітні тенденції зайнятості, що трансформують національну систему працевлаштування. Пріоритетною має стати економіка знань, що базується на трьох основних елементах: інформаційні та комунікаційні технології, освіта та людський капітал, нововведення та інновації.

Висновки. Загалом в Україні є всі можливості для створення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, в тому числі – інноваційної моделі зайнятості. Адже у нас потужний науково-технічний потенціал, висококваліфіковані наукові та інженерно-технічні кадри, високий рівень системи вищої освіти, що сприяє підготовці працівників, які швидко адаптуються до динамічно змінюваних потреб національної економіки. Уряду країни потрібно лише обрати ту модель інноваційного розвитку, що сприятиме створенню нових робочих місць для працевлаштування населення, які володіють висококваліфікованою, професійною, інтелектуальною працею.

Список використаних джерел:

1. Давидова І.О. Інноваційна зайнятість в аспекті її сутнісних характеристик [електронний ресурс]// Ефективна економіка [сайт].  – 2015. – № 5. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4041
2. Ємельяненко Л.М. Управління інноваційною зайнятістю в контексті мінімізації соціальних ризиків // Сучасні проблеми розвитку маркетингу ринку праці: Матеріали міжн. наук.-практ. конференції – К.: ІПК ДСЗ, 2012. – С. 133-144.
3. Економічна енциклопедія : [у 3 т.]. Т. 2 / [редкол. : С.В. Мочерний (відпов. ред.) та ін.]. – К. : Видавничий центр «Академія», 2001. – 848 с.
4. Наукова та інноваційна діяльність України: [статистичний збірник]. К.: 2017. – 141с.
5. Україна у світових рейтингах [електронний ресурс] // Журнал «Вісник [сайт].– 2017.– №45– Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/9160
6. Global R&D funding forecast // Battelle. The Business of Innovation. – 2016. – 5 p. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iriweb.org/sites/default/files/2016GlobalRDFundingForecast.pdf.
7. OECD Science, Technology and Industry Outlook 2008 / OECD. Paris: OECD Publishing, 2008. – [Electronic resource]. – 2008, OECD Publishing. Mode of access: http://www.inovacao.unicamp.br/report/news_OECD_ScienceTechnologyIndustry110207.pdf.
8. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – 2017.– Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publnauka_u.htm

студентка 4 курсу економічного факультету,

спеціальності “Фінанси і кредит”

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: Шулик Юлія Віталіївна

доцент кафедри фінансів, обліку та аудиту

Анотація. У статті розглядається необхідність інвестування в людський капітал з метою підвищення його конкурентоспроможності. З’ясовується вплив знань, вмінь, сформованих в процесі здобуття освіти, стану здоров’я та способу життя на формування людського капіталу в державі. Аналізується достатність фінансування державою сфер, що безпосередньо впливають на його розвиток. Визначається становище України на світовій арені стосовно  рівня людського капіталу.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, освіта, охорона здоров’я, конкурентоспроможність, заробітна плата.

Аннотация. В статье рассматривается потребность в инвестировании в человеческий капитал с целью повышения его конкурентоспособности. Выясняется влияние знаний, умений, сформированных в процессе получения образования, состояния здоровья и образа жизни на формирование человеческого капитала в государстве. Анализируется достаточность финансирования государством сфер, которые непосредственно влияют на его развитие. Определяется положение Украины на мировой арене относительно уровня человеческого капитала.

Ключевые слова: людський капитал, инвестиции, образование, здравоохранение, конкурентоспособность, заработная плата.

Annotation. The article reveals the necessity of investing in human capital in order to increase its competitiveness. It explains the influence of knowledge and skills, which were formed in the process of obtaining an education, health and lifestyle on the formation of human capital in the country. It analyzes the sufficiency of government financing of the spheres, which directly influence on development of the country. It determines the position of Ukraine in the world arena, regarding the level of human capital

Key words: human capital, investments, education, health care, competitiveness, salary.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ

Постановка проблеми. У сучасному світі розвиток економіки значно залежить від інноваційно-інформаційних розробок та перегонів за володіння природними ресурсами [7]. Проте основний ресурс, людський, часто відходить на задній план. Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю є життя, здоров’я, честь і гідність людини, тому держава повинна проводити відповідну політику стосовно людського капіталу [6]. Люди створюють найвагоміший економічний ефект, який є ще й довготривалим, за умов достатнього інвестування в людський капітал на різних рівнях. Саме він є основою для розвитку підприємництва і держави в цілому, адже містить у собі знання, уміння і навички, необхідні для створення нової цінності (матеріальної і нематеріальної). Але передумовою цього є формування людського капіталу, удосконалення якого здатне сприяти економічному зростанню.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В процесі опрацювання теоретичних матеріалів, присвячених темі людського капіталу, було виявлено, що як іноземні, так і вітчизняні дослідники розуміють це питання по-різному і часто не сходяться у поглядах. Це трапляється через широту цього поняття, яке було вперше введене американськими економістами Г.Беккером та Т.Шульцем [15]. Вагомий внесок до цієї теорії зробили Л.Туроу, Я.Мінсер, О.Грішнова, Д.Богиня, В.Близнюк, В.Куценко, О.Лібанова, Л.Шевчук. На сьогодні актуальність цієї теми лише зростає, адже в умовах ринкової економіки людина є основою радикальних зрушень і підвищення рівня конкурентоспроможності держави.

Мета і завдання дослідження. Метою статті є виявлення основних факторів впливу на формування людського капіталу, оцінка стану інвестування у його розвиток та покращення якості людського капіталу на макрорівні.

Виклад основного матеріалу. Зацікавленість темою людського капіталу останнім часом спричинена пошуком нових і покращенням наявних умінь людей, які можна застосувати для виведення економіки на абсолютно новий рівень. В усі часи саме людина була рушієм прогресу завдяки її інтелекту, інтуїції, уяві, праці та багатьом іншим якостям, які формують особистість. Тому поняття «людського капіталу» не є новим, адже було зароджене ще у класичний період і вважається специфічною формою капіталу, що не відокремлюється від людини.

Людський капітал є поєднанням усіх продуктивних рис індивіда, а саме знань, навичок, мотивації, енергії, які можуть бути використані для створення товарів і надання послуг [1]. Тобто завдяки її стану здоров’я, інтелекту і мотивації вона здійснює вклад в розвиток держави, отримуючи натомість кошти для забезпечення свого існування. Проте, якщо звернути увагу на теорію А. Маслоу, то можна помітити, що людина завжди прагне до самореалізації та визнання оточуючими, що є внутрішнім джерелом її мотивації і запорукою розвитку людства взагалі. Якщо кожна особистість прагнутиме стати кращою, отримати гарну освіту, то і суспільство загалом виведе державу на новий рівень.

Сьогодні велика увага надається питанню удосконалення обладнання, придбання покращеного оснащення. Проте, ще кращого результату можна досягти інвестуючи у людський капітал, який, у порівнянні з необоротними активами, є рентабельним не 5-10 років, а більше 30. Це пов’язано з тривалістю життя людини, протягом якого знання і вміння постійно примножуються. Людський капітал також підлягає зношенню, проте за умов інвестування у сферу охорони здоров’я можна його сповільнити.

У людського капіталу, як і у будь-якого економічного поняття, є свої позитивні і негативні аспекти, основні з яких зазначені у таблиці 1.

Таблиця 1

Вигоди та недоліки інвестування в  людський капітал

Джерело:[3; 8; 14; 17; 19].

Поглянувши на дане співвідношення «плюсів» та «мінусів» підприємцям буває важко прийняти рішення, щодо інвестування, хоча сам цей процес є неминучим. Адже без кваліфікованих кадрів існування підприємства стає неможливим. І, навіть, після здобуття вищої освіти «новоспечений» працівник не готовий відразу виконувати всі доручення керівництва без певних спеціальних навичок.

Стає зрозумілим, що вкладення у людський капітал відбувається на декількох рівнях. У певних джерелах зазначається, що таких рівнів є три, проте можливе розшарування на чотири:

• індивідуальний (особистісний) – знання та навички, які були здобуті шляхом освіти, професійної підготовки;
• мікроекономічний (рівень підприємства) – сукупні здібності всіх працівників підприємства, організація їх праці;
• мезоекономічний (рівень галузі) – розвиток окремих сфер діяльності держави за професійною спрямованістю працівників;
• макроекономічний рівень (рівень держави) – поєднання освіченості, стану здоров’я, рівня життя, сформованих за рахунок видатків бюджету [9].

Формування людського капіталу на певному рівні має свої особливості, та відбуватись воно може одночасно на декількох, а то і на кожному з них. Всеохоплюючим для країни є четвертий рівень, який дає нам уявлення про ситуацію загалом.

На формування людського капіталу впливають такі фактори [2; 16]:

• рівень освіти;
• стан сфери охорони здоров’я;
• соціальне середовище;
• демографічна ситуація;
• рівень життя населення;
• екологічна ситуація.

Людський капітал потребує постійного розвитку, а для цього необхідні значні інвестиційні вкладення. На макрорівні його фінансування відбувається за рахунок Державного бюджету України (табл.2).

Таблиця 2

Видатки на людський капітал з Державного бюджету України

за 2014-2016 рр.

Джерело: [4].

Частки вкладень в освіту, охорону здоров’я та мистецтво в Україні є незначними: близько 6%, 4,5% та 1% відповідно. Вони поволі зменшуються щороку, що може зменшити якість людського капіталу. Тому українцям потрібно самостійно вкладати час і кошти в своє майбутнє, затрати яких швидко окупляться [3]. Та й державі слід замислитись над цим питанням, адже зі збільшенням вкладень людський капітал поповнюватиметься з новими силами, і його віддача спричинить економічне зростання.

Одним з аспектів, що найбільше впливають на людський капітал є освіта, а саме інвестиції в неї. Вона є основоположним чинником формування особистості, рівня її інтелекту та культури, дозволяє проявити нахил до певної сфери діяльності [10]. Від якості освіти залежить подальше працевлаштування та заробітна плата працівника, які можуть надалі збагачувати людський капітал. Інвестиції в цю сферу можуть бути формальними та неформальними. Формальними інвестиціями вважаються отримання початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти, різні курси, а неформальними – самоосвіта, тобто читання розвиваючої літератури, зацікавленість мистецтвом.

Науковці стверджують, що рівень інвестування в освіту не повинен бути меншим 10 % від ВВП, а у певних джерелах – не менше 12%. Проте дані Світового економічного форуму, що відбувся у 2017 році, свідчать про те, що за індексом людського капіталу Україна посідає 24 місце серед 130 країн з результатом 71,27. На 23 місці знаходилась Великобританія, а наступною за Україною була Литва [18]. Такий показник є доказом того, що рівень людського капіталу в Україні не поступається європейському і є конкурентоспроможним на світовому ринку праці завдяки наполегливості українців. Доцільно буде проаналізувати кількість студентів, які зацікавлені у здобутті освіти в Україні (табл.3).

Таблиця 3

Кількість зацікавлених в одержанні освіти в Україні за 2014-2016 рр.

Джерело:[4].

Щороку все менше студентів вступають та випускаються з вищих навчальних закладів України, що частково спричинено їх нерозумінням важливості вищої освіти або вибором такого закладу закордоном. Певним чином такі процеси відбуваються через низький рівень народжуваності у 90-ті роки, спричинений становленням держави та економічною кризою. Проте число студентів, як I-II, так і III-IV рівнів акредитації зменшується через небажання навчатися в Україні та вибір іноземних закладів як альтернативи. Стан вищої освіти і людського капіталу загалом залежить також від зовнішньої міграції молоді в цілях навчання чи постійної роботи, яка  негативно впливає на людський капітал в державі. Такий відтік умів пояснюється вищим, ніж в Україні, рівнем потенційної заробітної плати закордоном, який приваблює населення.

Загалом за 2016 рік зовнішня міграція з метою освіти охопила 47724 громадян України [11]. Абсолютним лідером серед обраних країн стала Польща, до навчальних закладів якої вступили близько 15176 осіб. До вищих закладів РФ вирушили 10,5% емігрантів, а до Іспанії – 8,4%. Такі показники свідчать про те, що 47724 громадян України бажають навчатися і, в подальшому, працювати в іншій країні, що є негативним явищем для України.

Рис.1. Частка студентів, що мігрували закордон з метою з метою освіти за 2016 рік, %

Джерело:[5].

Україна намагається встигати за Європою, де основна увага повинна концентруватись на навчанні. Але тоді у студентів зменшується можливість влаштуватись на роботу і отримувати практичні навички ще під час здобуття освіти.

Не менш важливим є інвестування у сферу охорони здоров’я, від рівня якої залежить працездатність населення. Піклування про стан здоров’я нації сповільнює процес зношення людського капіталу, тобто продовжує тривалість життя населення. Рентабельність капіталу від цього зростає та підвищується рівень розвитку держави.

Оскільки сфера охорони здоров’я в Україні далека від європейської, держава здійснює реформу, яка має на меті укладення договорів з сімейними лікарями. Повинен бути сформований рейтинг лікарів, який буде загальнодоступним. Їх заробітна плата залежатиме від кількості сімей, за здоров’ям яких вони будуть стежити.

Таблиця 4

Динаміка чистих премій з послуг медичного страхування в Україні за 2014-2016 рр., млн. грн

Джерело: [13].

У сфері медичного страхування відбулось збільшення сум чистих страхових премій як за безперервне страхування, так і страхування медичних витрат. Це свідчить про зростання українцями довіри до страхових компаній, піклування про власний стан здоров’я та інвестування у людський капітал.

Особливої уваги потребує акцентування не лише на лікуванні, а й способі життя людей, адже шкідливі звички, неправильне харчування та стрес негативно впливають на формування людського капіталу та спричиняють додаткові витрати на його відновлення. Для того, щоб цього не трапилось, держава повинна залучати населення до активних сімейних розваг, спорту та мистецтва, які також сприяють розвитку особистості.

Демографічна ситуація в країні також помітно впливає на рівень людського капіталу. Рівень народжуваності визначає майбутні трудові ресурси, які прийдуть на зміну зношеним. Оскільки смертність в Україні переважає над народжуваністю, то приріст населення є негативним, що є надзвичайно негативним явищем.

Соціальна складова також має неабиякий вплив на формування людського капіталу, адже людина є соціальною істотою. Тобто вона перебуває у постійній взаємодії з іншими індивідуумами, які мають здатність як мотивувати до дії, так і «приземляти» поривання людей. Традиції та звичаї, які склалися історично, свідчать про те, що українці звикли то стабільної роботи та є працьовитою нацією. Але теперішній рівень заробітної плати не влаштовує багатьох українців, тому й відбувається зовнішня міграція до країн ЄС, де мінімальна заробітна плата у 10 країнах є меншою від 500 євро, у 5 країнах від 500 до 1000 євро, а ще у 7-ми  – більше 1000 євро, порівняно зі 107 євро в Україні [12].

У сучасному світі у кожній країні постає питання захисту навколишнього середовища,  стан якого чинить вплив на стан людського здоров’я. У рейтингу екологічної ефективності серед 180 країн світу Україна посідає 44 місце у 2016 році і це хороший результат порівняно з 95 місцем у 2014 році. Проте внаслідок аварії на ЧАЕС кількість хворих на рак щитовидної залози зросла до 6000, збільшилась кількість хворих на лейкемію, людей із серцево-судинними захворюваннями. Це негативно позначається на людському капіталі, адже його безпосередньо формує населення України. Тому реформування сфери охорони здоров’я  та інвестування в неї є необхідним заходом для підтримання рівня людського капіталу.

Висновки. Людський капітал є основним ресурсом держави та активатором її розвитку, що пояснюється інтелектом населення, його здатністю до вдосконалення та креативністю. Ці складові доповнюють один одного, тому тільки за наявності їх усіх індивід може ефективно працювати та бути корисним для суспільства. Щоб зберегти свої позиції на світовому рівні Україна наближається до європейських стандартів освіти, за якими основна увага повинна концентруватись на навчанні. Сфера охорони здоров’я також змінюється із запровадженням договорів з сімейним лікарем. Проте й самі українці починають піклуватись про майбутній стан свого здоров’я шляхом «відкладання» коштів на лікування, укладаючи договори медичного страхування.

Література:

1. Головко Л.С. Людський капітал як ресурс економічного розвитку. Економічний нобелівський вісник. №1(7). С. 122—127.

2. Горбань С.Ф., Чумак О.В. Сучасний стан та шляхи забезпечення розвитку людського капіталу в Україні. Економіка та держава. 2013. №9. С. 37—41.

3. Горячук В.Ф. Інвестиції у людський капітал та віддача від них. Економіка: реалії часу. Науковий журнал. 2012. 2, №1. С. 34—39.

4. Державна служба статистики. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Дослідження та діалог щодо політики у сфері міграції і грошових переказів в Україні. Міграція як чинник розвитку в Україні. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. — C. 35. URL: http://www.iom.org.ua/sites/default/files/mom_migraciya_yak _chynnyk_rozvytku_v_ukrayini.pdf.

6. Конституція України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

7. Кривенко Л.В., Овчаренко С.В. Концептуальні засади розвитку людського капіталу в умовах підвищення конкурентоспроможності країни. Економічний часопис —ХХІ. 2014. 1, №1— С. 23—26.

8. Кубатко О.В., Пронікова Ж.С. Інвестування в людський капітал як фактор конкурентоспроможності підприємства. Механізм регулювання економіки. 2013. №3. С. 92—99.

9. Лазарева А.П. Особливості інвестицій в людський капітал. Економіка: реалії часу. 2016. 25, №3.С. 38—43.

10. Мельничук Л.С. Інвестиції в людський капітал: необхідність та перешкоди. Інвестиції: практика та досвід. №10. С. 28—30.

11. Міграція в Україні: факти і цифри. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. С. 15. URL: http://iom.org.ua/sites/default/files/ff_ukr_21_10_ press.pdf.

12. Мінімальні зарплати в ЄС: в десяти країнах міні малка нижча за 500 євро (інфографіка). За даними інформаційного агентства «УНІАН». URL: https://economics.unian.ua/finance/ 1773132-minimalni-zarplati-v-es-v-desyati-krajinah-minimalka-nijche-500-evro-infografika.html.

13. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). URL: https://www.nfp.gov.ua/.

14. Овчаренко Л.В., Ожелевська Т.С. Інвестування в людський капітал як фактор становлення інноваційної економіки в Україні. Інноваційні рішення в сучасній науці. 1, №1. С. 1—11.

15. Павленко Т.Ю. Формування і розвиток людського капіталу та його роль у підвищенні економіки України. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. 27, №3. С. 57—65.

16. Приймак В.І., Гинда С.М. Актуальні проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в Україні. Економіка і організація управління. 2014. 19, №3. С. 199—204.

17. Прушківська Е.В., Переверзєва А.В. Людський капітал: проблеми та перспективи. Економічний вісник НГУ. 2007. №3. С. 17—24.

18. The Global Human Capital Report 2017: The Global Human Capital Index2017. World Economic Forum. 2017. C. 8.

19. Яцунь О.М. Людський капітал як чинник економічного зростання. Вісник: Економіка. Проблеми економічного становлення. 2014. №2. С. 95—99.