Анотація: Стаття присвячена огляду існуючих досліджень концепту як засобу категоризації дійсності. Здійснено спробу узагальнити його визначення та здійснити класифікацію.

Ключові слова: концепт, лінгвоконцептологія, концептосфера, картина світу.

Annotation: The article is dedicated to the investigation of the conducted researches of concept as means of reality categorization. We have made an attempt to generalize the definition of concept and to provide its classification.

Key words: concept, linguoconceptology, concept, sphere of concepts, worldview.

Визначення концепту тривалий час залишалось вагомим питанням лінгвоконцептології – науки, що утворилась на стику лінгвістики та концептології внаслідок зростання ролі індивіда, носія мови, у дослідженні мовних явищ. Дослідженню цього питання присвятили свої праці такі вчені як В.А Маслова, В.І. Карасик, А. Вежбицька, С. Кубрякова, Ю.С. Степанов, Р. Джекендоф, Р. І. Павільоніс та ін. Тим не менш, досі не існує єдиного визначення концепту. Відповідно, мета нашого дослідження – узагальнити існуючі уявлення про концепт та надати йому визначення. Вслід за твердженнями науковців, згаданих вище, погоджуємось, що концепт – це базова одиниця свідомості індивіда, а також частина «колективного несвідомого»; оперативна змістова одиниця пам’яті; частина психічних ресурсів нашої свідомості; це складова частина концептуальної системи, що репрезентує знання і досвід людини у вигляді «квантів» знання. Концепт частково вербалізується, тобто підлягає вираженню мовними одиницями, але, в той же час, він містить істотну частку невербалізованої інформації [2, с. 57].

За визначенням Ю. С. Степанова, концепт – це енергетичний продукт культури, ментальності, тобто те, що не можна виразити словами, але що можна побачити, відчути, упізнати, згадати, усвідомити. Концепт знаходиться над словами та реченнями, але може виражатись ними [1, с. 45, 68]. Звідси висновок, що концепт має двоїсту природу. З однієї сторони, він – матеріальний (особливо лінгвоконцепти, оскільки вони мають формальне вираження), а з іншої – він має енергіально- хвильову природу, що притаманна художнім концептам. Перевага тієї чи іншої природи концепту визначається середовищем його перебування – мовне середовище, культурне, художньо-естетичне.

В. І. Карасик розглядає концепт як складне лінгвістичне утворення, що має понятійну основу, внутрішню форму, дистрибутивні якості, валентні зв’язки і культурологічні якості [4, c. 29]. Він виокремлює три сторони в структурі концепту: поняттєву – означення концепту в мові; образну – сприйняття предметів через органи чуття або пам’ять; ціннісна сторона визначається актуальністю концепту для людини і суспільства.

В. А. Маслова описує концепт як комплекс, який крім змісту, оцінки і відношення мовця до описуваного об’єкта, містить також такі компоненти: загальнолюдський (універсальний); національно-культурний, обумовлений життям в певних культурних умовах; соціальний – такий компонент визначає приналежність до певного соціального прошарку; груповий, що визначається приналежністю до певного віку чи статі; індивідуально-особистісний, на формування якого здійснюють вплив особисті характеристики (освіта, виховання, індивідуальний досвід, психофізіологічні особливості) [5, с.45].

В сучасній лінгвістиці структура концепту представлена у вигляді круга, що складається з ядра, приядерної зони та периферії. Належність до тієї чи іншої зони визначається сприйняттям мовця. Опис концепту здійснюють називаючи ознаки по мірі зменшення від ядра до периферії. Таку точку зору розділяють більшість вчених. Наприклад, як стверджують В. І. Карасик та Г. Г. Слишкін, концепт з’являється біля вагомої точки свідомості, навколо якої знаходяться уявні вектори. Найважливіші з цих векторів визначають ядро, менш важливі – периферію. По мірі того як збільшується відстань від ядра, асоціації втрачають виразність. Ім’я концепту визначається одиницею мови або мовлення, що актуалізує центральну точку [5, с. 76-77].

Беззаперечним досягненням вважають створення типологій концептів. Не існує єдиної узгодженої типології, адже критерії до класифікації різняться. Основними критеріями класифікації концептів вважають такі: середовище буття та/або актуалізації, зміст самого концепту, його універсальність або специфічні ознаки, місце в ієрархії або питома вага в концепто-системі, ступінь варіативності, формат актуалізації та ін. Варто зазначити, що цей список критеріїв незавершений, і дозволяє вносити до нього доповнення та уточнення. Розглянемо вказані критерії детальніше. За середовищем, що визначає онтологічну сутність концептів, відрізняють мовні (лінгвоконцепти, або вербально виражені концепти), текстові, дискурсні, філософські, культурні, етноконцепти, художні та естетичні концепти. За змістом розрізняють такі концепти: категоріальні (ЧАС, ПРОСТІР), теософіські (ЖИТТЯ, СМЕРТЬ, ДОЛЯ), телеономні (ПРАВДА, СПРАВЕДЛИВІСТЬ), антропоконцепти (МАТИ, ПРЕЗИДЕНТ), емоційні, психологічні, екоконцепти, міфоконцепти [2, с.59]. Тематична класифікація концептів відкрита для поповнення.

За місцем в текстовій ієрархії розрізняють мега-, макро-, гіпер-, мезо-, катаконцепти та їхні складники; за питомою вагою – в концептосистемі – метахтони, автохтони та алохтони, які мають різну ступінь дискурсивної варіативності; за ступенем змінності – константи, в основному культурні, що є стійкими і постійними на певному відрізку часу, та варіативні концепти [7, с.76].

За форматом репрезентації виокремлюють такі концепти:

1) одиничні (ДРУЖБА, ЛЮБОВ) концепти;

2) подвійні гештальтні (ЖИТТЯ/СМЕРТЬ, ЛЮБОВ/НЕНАВИСТЬ, ЧОЛОВІК/ЖІНКА), тобто ті, що виступають як одиничні концепти, але поєднуються з опозиційною парою, утворюючи цілісний гештальт;

3) кластерні (ДОРОГА ДО УСПІХУ) – це ті концепти, які неможливо виразити однією мовною одиницею, проте які сприймаються як цілісна єдність, в якій певні ознаки експлікуються, тоді як інші залишаються емплікованими;

4) кумулятивні (SAVOIR VIVRE) концепти як конгломерат концептуальних ознак, об’єднаних в одне ціле шляхом накопичення;

5) картинні (ЗОЛОТА ОСІНЬ) – дескриптивність домінує над вербальністю;

6) параболічні (ПРАЗЬКА ВЕСНА, АРАБСЬКА ВЕСНА) − концепти, що містять історію чи сюжет, хоча і знаходяться у стиснутому вигляді;

7) картинно-параболічні (ПОСМІШКА ЧЕШИРСЬКОГО КОТА) − параболічні концепти, що репрезентуються не лише вербально, а й за допомогою візуальної емблеми;

8) есеїстичні (МОДЕРНІЗМ, СИМУЛЯКР) концепти, тобто ті, що, будуючись за принципом мінімалізації [7, с. 20], зберігають у стислому вигляді великий обсяг філософської інформації.

Найпоширенішою класифікацією вважають поділ концептів на універсальні та національні. Універсальні представляють у вигляді загальнолюдських знань. Вони не мають культурної специфіки (наприклад, РАДІСТЬ-ГОРЕ, ДОБРО-ЗЛО, ЛЮБОВ-НЕНАВИСТЬ). Окрім універсальних, виділяють концепти, орієнтовані на конкретний етнос. На думку А. Вежбицької, так як людина може думати певною мовою, так само вона може і відчувати цією мовою, а не іншою. Вона визначає концепти-автохтони (ті, що містять загальні національні складники) і протоконцепти (універсальні концепти) [3, с. 23].

Система концептів, в якій проявляється мовна картина світу і колективне мовне усвідомлення етносу, представляє собою концептосферу певної культури. Концептосфера, що представляє структуру, яка змінюється в часі і просторі окремої етнічної групи, складається з універсальних концептів, що забезпечують взаєморозуміння між народами, і національних, притаманних певній культурі. Національна культура має власний світогляд і цінності, на основі яких формуються стереотипи, що асоціюються з цим народом.

В концептосфері кожного народу виокремлюють концепти, які є стійкішими і більш значимими для національної культури – ключові концепти (константи). Ці основні одиниці картини світу важливі як для мовця так і суспільства [8, с 247].

Таким чином, ми дійшли висновку, що концепт – це засіб формування понять у свідомості людини, який застосовується для категоризації дійсності. За допомогою концепту слово проникає в мовну картину світу і знаходиться в ній, взаємодіючи з іншими лексичними одиницями. Концепт – це центральна категорія в науково-лінгвістичному описі мовного зображення світу. Будуючись на основі особистого та культурного досвіду, концепти є духовним спадком в свідомості народу, результатом пізнання навколишнього світу, що відображає мовну картину і національний менталітет.

Література

1. Lakoff G. and Johnson M. Metaphors We Live By / George Lakoff and Mark Johnson. – Chicago; London: The University of Chicago Press, 2000. – 242 p.
2. Воробйова О. П. Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки / О. П. Воробйова. // Вісник КНЛУ. Сер. Філологія. – 2011. – №2. – С. 53–64.
3. Карасик В. И. Лингвокультурный концепт как единица исследования / В. И. Карасик, Г. Г. Слишкін. // Методологические проблемы когнитивной лингвистики: Сборник научных трудов.– 2001. – С. 76–77
4. Карасик В. И. Языковые концепты как измерения культу-ры (субкатегориальный кластер темпоральности) / Кон-цепты. Выпуск 2. Архангельск, 1997. С. 156–158.
5. Красиков В. І. Концепти у функції філософських основоположень / / Мова. Етнос. Картина світу. Кемерово, 2003. С. 13.
6. Маслова В. А. Когнитивная лингвистика / В. А. Маслова. – Москва: Тетра Системс, 2004. – 257 с.
7. Степанов Ю. С. Концепты. Тонкая пленка цивилизации / Юрий Сергеевич Степанов. – М. : Языки русской культуры, 2007. – 248 с.
8. Тхорик В. И. Лингвокультурология и межкультурная коммуникация. / В. И. 24. Тхорик, Н. Ю. Фанян. – Москва, 2005. – 260 с. – (ГИС).

 Ключові слова: картина світу, мовна картина світу, концептуальна картина світу.

 The article is devoted to the investigation of such notions as lingual and conceptual world pictures and their role in the learning of the language

Key words: world picture, lingual world picture, conceptual world picture.

     Поняття «картина світу» належить до фундаментальних наукових понять. Вона виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття. Картина світу як глобальний образ постійно формується в процесі контактування людини з навколишнім середовищем та іншими членами соціуму. Картина світу об’єктивується у мові, образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, різноманітних соціокультурних стереотипах поведінки людей.

Когнітивний підхід до вивчення мови стає сьогодні надзвичайно популярним і перспективним, у чому полягає актуальність дослідження. Вченим-лінгвістам стало зрозуміло, що мова людини є значно більша і глибша, ніж її орфоепічна, лексико-семантична, синтаксична системи. Так, Т.Б.Алісова стверджує, що мова має тіло і дух [1, с.15]. Тіло — це матеріальне, що ми можемо бачити і чути, а духовне заховано в глибинах історико-етимологічних та лексико-семантичних лабіринтів та національно-культурних особливостях етносу. Матеріальне піддається вивченню; духовне передається від покоління до покоління на ментально-когнітивному рівні і є досить важким для сприйняття представникам іншомовного етносу [1, с.15].

Видимий світ є певним символом, ієрогліфом, таємничим текстом, який віщує про йог творця. Весь світ — інформація, закладена в нього Богом, і потенційно доступна для прочитання людиною. Однак для цього слід оволодіти навичками символічного прочитання, з допомогою якого за буквальним, фактичним виявляється символічне, сокровенне, знак вічного, духовного, божественного [1, с.81].

Мова — основна форма, у якій відображенні наші уявлення про світ, вона також є найважливішим інструментом, за допомогою якого людина отримує і узагальнює свої знання, фіксує та передає їх соціуму. Людина як суб’єкт пізнання є носієм певної системи знань, уявлень, міркувань щодо об’єктивної дійсності. Ця система має різні назви — картина світу, модель світу, образ світу — та розглядається в різних аспектах.

Мова сприймається як з’єднуючий елемент між окремою людиною та ментальністю нації, до якої вона належить. Завдяки мові можливо не тільки віднайти цей зв’язок на сучасному етапі, а й прослідкувати його розвитку ході всієї історії нації та суспільства. Усі елементи народної культури знаходять відбиток у мові певного народу, яка є відмінною від інших саме через специфіку відображення в ній світу і людини в ньому [1].

Термін «картина світу» вперше була застосована на межі ХІХ-ХХ ст. фізиком В.Герцом і розумілася ним як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об’єктів, що служать для виведення логічних суджень відносно поведінки цих об’єктів [1].

Образ світу, втілений в мові, відповідає поняттю «мовна картина світу» (за термінологією американських когнітивістів — «концептуалізація світу, вміщена в мові»). Початки тези про мовну картину світу належать В.Гумбольджу, який стверджував,що в «кожній природній мові є характерний тільки для неї огляд світу». «Всяка мова, — розмірковував В.Гумбольдж, позначаючи окремі предмети, насправді творить: вона формує для народу, який є її носієм, картину світу» [11]. Погляди Гумбольджа сприйняли і розвинули неогумдольджіанці. Розвиваючи його ідеї, Л.Вайсерг, представник неогумдольджианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючої її зовнішньої дійсності; 2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову [11]. Л.Вайсберг вважає мову творінням нації, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова — духовний світ, що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного — суб’єктивним, одностороннім. Суб’єктами мовної картини світу є носії мови, оскільки картина світу є способом його пізнання, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності свідомості (за Гумбольджом) [11]. Для українського мовознавства величезну роль відіграли праці О.О.Потебні, який розвинув ідеї Гумбольджа і водночас впритул підійшов до тих питань, які поставила американська когнітивна антропологія.

Ще одним джерелом «мовної картини світу» є американська етнолінгвістика та її гіпотеза лінгвістичної відносності. Сепіра-Уорфа, за якою не тільки тип, мови залежить від типу культури, у межах, якої він постав, а й тип культури, зумовлений тим типом мови, в якому вона розвинулася і функціонує.

Отже, мовна картина світу — це «спосіб відбиття реальності у свідомості людини,що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуальними канонами» [11]. В свідомості людей, які належать тому чи іншому національному колективу, складається та передається із покоління в покоління свій образ картини світу, об’єктивної навколишньої дійсності. Картина світу, на думку багатьох лінгвістів, — вихідний глобальний образ світу, який репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв, лежить в основі світогляду людини та є результатом усієї її духовної активності. «Картина світу — створений людиною суб’єктивний образ об’єктивної  дійсності — це не дзеркальне відображення світу, а завжди певна його інтерпретація» [11].

У лінгвокультурології розмежовують мовну і концептуальну картини світу. Концептуальна картина світу — це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система смислів, втілена в ці реалії через слова — концепти. Концептуальна картина світу є значно ширшою, ніж мовна, тому що в її створенні беруть участь різні типи мислення.

Мовна картина світу — це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відбиває об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини. Якщо концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, які утворюють концептосферу, то мовна картина світу існує у вигляді значень мовних знаків, які утворюють сукупний семантичний простір мови.

Сучасні уявлення про мовну картину світу у викладі Ю.Д.Апресяна виглядають таким чином. Кожна мова віддзеркалює певний спосіб сприйняття та концептуалізації світу. Відображені в ній значення створюють цілісну систему поглядів, свого роду певну колективну філософію, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності — частково універсальний, частково національно0специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ по-різному, крізь призму своїх мов [2, с.43].

Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття світу у формі мовної картини світу дає Б.О.Серебреніков у роботі «Роль людського чинника в мові. Мова і картина світу». Її автор бачить концептуальну модель світу більшою за мовну. Картина світу — це те, яким малює світ людина в своїй уяві, — феномен більш складний, ніж мовна картина світу [29].

Г.А.Уфімцева, російський мовознавець, зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених зі слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї чи іншої конкретної мови. Основою вербальної, мовної картини світу є репрезентація загальної картини світу за допомогою мови.(за Серебряніковим) [29].

Т.Г.Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу не лише систему основних логічних категорій, які є універсальними. На «нижніх поверхах» концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання і світорозуміння .(за Серебряніковим) [29].

. Ю.М.Караулов підкреслює, що картину світу визначають наукове знання та мовна специфіка, а межі між мовною і концептуальною моделями світу здаються вченому хисткими, невиразними [19].

Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу. Мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за спрямованістю. В.М.Телія уявляє мовну картину світу як інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу й пов’язану з формуванням самих понять за допомогою маніпулювання мовними значеннями. Науковець відзначає, що мовна картина світу не має чітких меж, тому ї місця щодо концептуальної моделі світу не може бути визначене як периферія [31].

Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу і мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття і уявлення, а друга — мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу є принциповою відмінністю між ними.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення і функції: мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеформлювальна , репрезентативна, емоційна, експресивна та імперативна.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) — явище динамічне, а не статичне, то мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака. У результаті останній функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово — культурний концепт.

Література

1. Алисова Т.Б. Ономастологический подход при сопоставительном изучении лексико-семантических структур двух языков / Т.Б. Алисова  // Серия «Филологическая». — 2005. — №3. — С. 46-50.
2. Апресян Ю.Д. Эмоциональная система. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Ю.Д. Апресян // Вопросы языкознания. – 1995. – № 1. – С. 37-65.
3. Гумбольдж В. Язык и философия культуры. / В. Гумбольдж — М. Прогресс, 1985. — 452 с.
4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. / Ю.Н Караулов — М.: Наука, 1987. — 261 с.
5. Серебренников Б.А. К проблеме «язык и мышление» (всегда ли мышление вербально?) / Б.А. Серебренников // Сравнительное лингвистическое языкознание. — 1977. — № 1. — С. 9-17.
6. Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. / В.Н. Телия — М.: Шк. «Яз. рус. культуры», 1996. — 284 с.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор Жуковський Василь Миколайович

Статтю присвячено фразеологічним одиницям (ФО) англійської мови з компонентом зоонімом. У дослідженні запропонована класифікація та семантичний аналіз ФО з “Chambers Dictionary of Idioms”.

The article is devoted to English phraseological units with the component-zoonim (zoocomponent). The classification and semantic analysis of phraseological units from “Chambers Dictionary of Idioms” is proposed.

Вивчення фразеології характеризує не лише кількість опублікованих робіт, але і їх характер. Дослідженням теоретичних питань обсягу, плану змісту і вираження фразеології, класифікації фразеологізмів, стилістика фразеологічних одиниць займалися такі вчені як А.В. Кунін (( Кунин А.В. Английская фразеология / Кунин А.В. – М.: Высшая школа, 1970. – 344 с. )), Я.А. Баран ((Баран Я.А. Основні питання загальної та німецької фразеології / Баран Я.А. –  Львів: Вид-во Львівського державного університету, 1980. – 155 с. )), К.Т. Баранцев (( Баранцев К.Т. Курс лексикології сучасної англійської мови / Баранцев К.Т. – К.: Радянська школа, 1955. – 262 с. )) та інші.

Метою даної статті є виявлення та аналіз фразеологізмів з компонентом зоонімом, вибраних з “Chambers Dictionary of Idioms”. Стаття опирається на положення праць у галузі фразеології, зокрема на аналізі семантики фразеологізмів.

Актуальність полягає в тому, що вперше було досліджено ФО з омонімічним компонентом вперше досліджено у словнику “Chambers Dictionary of Idioms” з їх широкими можливостями у вираженні емоційно-оціночного ставлення людини до навколишньої дійсності. Саме у цих стійких сполуках розкриваються уявлення народу про світ і специфічні національні особливості його ментальності і відображається вся складність та багатогранність англійської мови.

Застосовані у ході дослідження елементи аналізу семантики фразеологічних одиниць зо онімів англійської мови у визначеній ступені можуть сприяти розширенню наших уявлень про національно-культурні аспекти фразеологічного розвитку даної мови.

У статті поставлені наступні завдання:

проаналізувати вибірку фразеологізмів з словника “Chambers Dictionary of Idioms”;

класифікувати ФО відповідно до їхньої тематики основного компоненту.

класифікувати ФО у відповідності до їх семантичного значення;

висвітлити характерні семантичні особливості виявлених одиниць зо онімів.

Фразеологізми будучи одиницями вторинної номінації володіють необмеженими можливостями у вираженні людиною емоційно-оціночного ставлення до навколишньої дійсності, а також слугують для передачі цієї інформації. Для даного дослідження найбільший інтерес складає аналіз використаних у словнику “Chambers Dictionary of Idioms” фразеологізмів з огляду на їх функціональне призначення.

ФО з компонентом зоонімом розкриває аналогії та схожість між об`єктами предметного (тваринного) світу та „непредметного” світу людських почуттів та емоцій, виявляє систему етнічно зумовлених асоціацій і оцінок. Царство тварин як фрагмент реального світу, виступає могутнім ініціюючим фактором створення вторинної образної картини світу. Номени тварин вже неодноразово ставали об`єктом вивчення з погляду їх метафоричного емотивного переосмислення (( Гутман Е.А. Сопоставительный анализ зооморфных характеристик// Национально-культурная специфика речевого поведения.–М.: Наука, 1997.–С.165. )). Називаючи предмет чи явище, представники етносу роблять його надбанням етнічного мислення, дискретизуючи єдиний світ відповідно до важливих для них суб`єктивних класифікуючих ознак (( Воробьев В.В. Лингвокультурология в кругу других гуманитарных наук / В.В. Воробьев // Русский язик за рубежом. – 1993. – № 2-3. – С. 76-82, 95-101. )).

У ході дослідження ми виокремили і проаналізували 3 групи ФО, а саме ФО з компонентом зоонімом ссавців, птах, комах. Кількісні данні виявилися такими: перша група ссавці нараховує 48 ФО, що становить 69,6% від загальної кількості ФО з компонентом зоонімом; друга група птахи – 15 ФО, які займають 21,7%; найменшою за кількісною ознакою виявилася третя група комахи – 6 ФО, що становлять 8,7% (див. Авторську таблицю 1).

Таблиця 1

Тематична класифікація ФО з компонентом-зоонімом

Підгрупа ссавці становить 48 фразеологізмів. В ній ми виокремили два види ФО з компонентом зоонімом: дикі (кажани, ведмеді, бобри) та одомашнені (коти, воли, коні, корови, собаки, віслюки) (див. Авторську таблицю 2).

Таблиця 2

Тематична класифікація ФО з компонентом-зоонімом ссавців

Найчисленнішою у цій групі виявилася підгрупа ФО на позначення «котів». Ми знайшли 20 фразеологічних одиниць, що становить 42,5 відсотків цієї групи. Ключовим словом у цих ФО є кіт. Наприклад: a cat may look at a king (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )), curiosity killed the cat (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )), grin like a Cheshire cat (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )).Образ кота найчастіше трапляється у ФО англійської мови. Це пов’язано з тим, що кіт є найпершою твариною, яку приручила людина і він постійно перебував поруч з нею. Закономірним є той факт, що розвиток ФО з цим компонентом розпочався з градації понять відповідно до шкали абстракції. Семантичний процес був безпосередньо відгуком на логічний і пізнавальний процеси і йшов паралельно з ними. Друга група ФО, яку ми виокремили у нашій роботі, має назву «птахи». У даній групі нараховується 15 фразеологічних одиниць, що становить 2,25 відсотки від загальної кількості одиниць.  В свою чергу, цю групу ми розподілили на такі підгрупи: ворони, лиски, птахи (як загальне поняття) та кури. Наприклад, bird brain (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )), kill two birds with one stone (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )). Птахи відіграють велику роль у житті людини; багато з них — родоначальники свійських птахів. Усі звуки, що утворюються птахами, є мелодійними для людського вуха, що, зокрема, обумовило їх вплив на розвиток музики. Птахи також займають значне місце в біоценозах, знищують велику кількість комах та інших дрібних тварин, зокрема шкідливих. Здатність літати допомагає птахам харчуватися, мігрувати та запобігати хижаків. Для багатьох птахів характерні сезонні міграції, найчастіше перельоти. Усі ці особливості характерні птахам і зумовили виникнення значної кількості ФО з цим компонентом. Наступну групу ФО ми назвали «комахи», до якої віднесли 6 фразеологічних одиниць. Дана група розподілена нами на такі підгрупи: комахи, метелики і бджоли. Наприклад, busy bee (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )),  a bee in your bonnet (( Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с. )). Група ФО з зоосемічним компонентом назв комах є найменшою за чисельність у нашій класифікації, та не дивлячись на це відіграє досить важливу роль в англійській фразеології, оскільки прирівнення характеристик цих тварин до людини має надають мові експресивної емоційності, створюючи яскравий ряд асоціацій.

Переважання фразеологізмів із негативною оцінкою розумової здатності серед проаналізованих одиниць свідчить про схильність людини звертати увагу на недоліки. Негативна оцінка у ФО передає соціально обумовлені оцінки властивостей людської особистості. Відхилення від норми в позитивний бік не викликає такої гострої реакції і не провокує появи значної кількості ФО.

Серед фразеологізмів із зазначеним компонентом є й такі, які важко віднести як до тих, що мають негативну конотацію, так і до тих, що мають позитивну – це створювало своєрідну складність роботи. Слід також зауважити, що в рамках однієї етнокультури відношення до певних пареміологічних концептів (кішка, собака, кінь,  тощо) не завжди однакове. Завжди присутній компонент оцінювання, тобто схвальна чи несхвальна оцінка, яка міститься в значенні фразеологізму.

Феномен формування немотивованих властивостей реалій, на думку Н.І.Сукаленко, пояснюється специфікою сфери спілкування, що є максимально відкритою для спонтанних емоцій і максимально вільною від раціонального елемента (( Сукаленко Н.И. Отражение обыденного сознания в образной языковой картине мира /  Сукаленко Н.И. – К.: Наук. думка, 1992. – 162 с. )).

Отже можна зробити висновок, що фразеологізми-зооніми надають мові експресивної емоційності, створюючи яскравий ряд асоціацій. Велика кількість фразеологізмів утворилася на основі спостережень за поведінкою, зовнішнім виглядом, життям тварин. ФО із зоосемічним компонентом характеризуються подвійним смислом, і значення складових слів стійкого словосполучення створюють певну картину, але фактичне значення всієї одиниці створює цілком новий образ. Застосовані у ході дослідження елементи аналізу семантики фразеологічних одиниць зоонімів англійської мови у визначній ступені можуть сприяти розширенню наших уявлень про національно-культурні аспекти фразеологічного розвитку даної мови.

7. Chambers Dictionary of Idioms: English-Ukrainian Semibilingual [ред. В.В. Руденко]. – К.: Всеувито, 2002. – 475 с.

Ключові слова: фразеологізм, зоонім, фразеологічна одиниця, семантичний аналіз, картина світу, реалії, метафоричність, емоційно-оціночне ставлення.

Науковий керівник: Худолій Анатолій Олексійович – кандидат філологічних наук, доцент