ПОЗИЦІЯ УГОРЩИНИ ЩОДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ (1991-2024 РОКИ)

Анотація. Стаття присвячена аналізу українсько-угорських відносин в контексті євроінтеграційного процесу України. В роботі розглядаються основні виклики, що стоять перед двосторонніми відносинами між Україною та Угорщиною, зокрема в рамках європейської інтеграції, а також перспективи розвитку співпраці в умовах сучасних політичних і економічних реалій. Особливу увагу приділено питанням, пов’язаним з впливом зовнішньополітичної ситуації на взаємодію двох країн, а також ролі Угорщини у підтримці європейських прагнень України. 

Ключові слова: українсько-угорські відносини, євроінтеграція, європейська політика, зовнішня політика, співпраця, двосторонні відносини, стратегічне партнерство, Угорщина, Україна, європейський шлях.

Вступ. Україна та Угорщина, як сусідні держави Центрально-Східної Європи, мають спільну історію та геополітичні інтереси, що створює підґрунтя для співпраці в рамках європейської інтеграції. Після здобуття Україною незалежності в 1991 році обидві країни встановили дипломатичні відносини, прагнучи до розвитку партнерства в політичній, економічній та культурній сферах. Угорщина, ставши членом Європейського Союзу в 2004 році, підтримувала євроінтеграційні прагнення України, надаючи протягом років експертну та технічну допомогу в адаптації українського законодавства до європейських стандартів.  

З 1991 року відносини між Україною та Угорщиною пройшли шлях від дружнього співробітництва та підтримки до періодів напруженості, зумовленої, зокрема, питаннями прав національних меншин. Попри ці виклики, обидві країни прагнули знаходити компроміси та підтримувати добросусідські відносини.

Метою дослідження є аналіз українсько-угорських відносин в контексті євроінтеграційного процесу України, визначення основних викликів і можливостей для подальшої співпраці між двома країнами, а також вивчення впливу європейської інтеграції на політичні, економічні та соціальні аспекти двосторонніх відносин. Дослідження спрямоване на виявлення перспектив розвитку співпраці, а також на визначення ролі Угорщини у підтримці євроінтеграційних прагнень України.

Відносини між Україною та Угорщиною завжди мали складний і неоднозначний характер, обумовлений історичними, культурними та політичними чинниками, розуміння яких важливе для розуміння підґрунтя становлення позиції Угорщини щодо євроінтеграції України.

Так, на початку ХХІ століття відносини між Києвом та Будапештом розвивалися досить стабільно. Угорщина була однією з перших країн, які ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, активно підтримувала проєкти прикордонного співробітництва та сприяла обміну досвідом у сфері реформування державного управління. Однак, із середини 2010-х років почали з’являтися перші ознаки напруженості, які згодом переросли у дипломатичні суперечки [1].

Серед ключових проблем у взаєминах між країнами постало питання мовної політики, а саме забезпечення прав угорської національної меншини, що проживає на Закарпатті. У 2017 році Верховна Рада України ухвалила зміни до Закону України «Про освіту». Нововведення обмежували викладання мовами національних меншин після початкової школи, передбачаючи перехід на викладання українською мовою. Це викликало незадоволення з боку Угорщини, оскільки значна угорська меншина проживає в Закарпатті, і вони побоюються, що новий закон обмежує їхні права на освіту рідною мовою. Це призвело до блокування Угорщиною засідань комісії Україна-НАТО, що серйозно вплинуло на безпекову співпрацю між двома країнами [7]. 

Попри те, що у 2023 році Україна внесла певні зміни до законодавства, зокрема щодо можливостей використання угорської мови в освіті [15], питання залишається відкритим.

Окрім мовного питання, ще одним важливим викликом стала енергетична політика. Угорщина традиційно має тісні зв’язки з Росією в енергетичній сфері та активно виступала за отримання російського газу в обхід України. У 2021 році Будапешт підписав довгострокову угоду з «Газпромом», що дозволяє отримувати газ в обхід території України [16]. Це спричинило гостру реакцію Києва, оскільки угода послаблює роль України як транзитної країни і завдає економічних збитків. Крім того, Угорщина отримала російські інвестиції в енергетичний сектор, зокрема в розширення АЕС «Пакш» за підтримки Росатому, що викликало критику з боку Європейського Союзу та США [8]. Водночас, Угорщина намагається диверсифікувати енергетичні джерела, укладаючи угоди з іншими країнами, такими як Румунія, для постачання газу без участі Росії [9].

Таким чином відносини Угорщини та України перебувають у кризі ще з часу ухвалення українського освітнього закону у вересні 2017 року, який в Будапешті оцінили як наступ на права угорської нацменшини на Закарпатті.

Пік протистояння між країнами припав на 2017-2018 роки, але й надалі відносини суттєво не поліпшилися – Україна неодноразово забороняла в’їзд угорським політикам, а Угорщина продовжувала постачання газу з Росії в обхід України [22].

Повномасштабна російсько-українська війна стала новим етапом у взаємній критиці, адже Угорщина періодично блокує застосування деяких санкції проти Росії [5, с. 737]. Така позиція контрастує із загальним курсом ЄС на підтримку України та створює додаткові труднощі у взаєминах між двома країнами.

Угорщина відкрито зберігає економічні зв’язки з Москвою та утримується від постачання зброї Україні, що додає напруженості не лише у її відносинах з Україною, а й у відносинах з НАТО та ЄС [18]. У вересні 2024 року міністри закордонних справ України та Угорщини провели «відверті переговори, обговорюючи розбіжності, що виникли внаслідок російського вторгнення в Україну [6], зокрема й питання, що стосується транзиту російської нафти територією України до Угорщини.

Отримання дешевої нафти з Росії вже стало частиною внутрішньої політики Орбана [22], однак Україна, зі свого боку, зупинила транзит нафти від російського «Лукойлу» в червні 2024 року на нафтопереробні заводи в Угорщині та Словаччині, що змусило угорську компанію MOL переглянути умови поставок через Білорусь та Україну [6]. Незважаючи на ці обмеження, загальний транзит російської нафти через Україну не був повністю припинений та Україна має чинний контракт з російською компанією «Транснєфть» на транзит нафти до 2030 року. Україна втратить близько 0,5% ВВП від розірвання транзитного контракту і ризикує підірвати свою стратегічну роль як енергетичного партнера Європи. За транзит газу ми отримували близько $800 млн на рік, а за транзит нафти – $200 млн. [28]. У свою чергу експерти зазначають, що без російської нафти Угорщині загрожує паливна криза, але у такий спосіб Україна намагається придушити ключове джерело прибутків для військового бюджету Кремля [27]. За 12 років при владі Орбан інтегрував російський гібридний вплив в поняття угорський національний інтерес і це означає насамперед дешевий російський газ і нафта і залежність від них [22].

Європейський Союз відіграє ключову роль у пошуку компромісів між Україною та Угорщиною. Брюссель неодноразово намагався стати посередником у переговорах щодо мовного законодавства, закликаючи Київ і Будапешт до діалогу [4, с. 654]. У 2020 році Венеціанська комісія оприлюднила рекомендації щодо Закону України «Про освіту», закликавши враховувати інтереси національних меншин. Хоча Україна здійснила певні зміни в законодавстві, це не повною мірою задовольнило угорську сторону. 

Позитивно вплинуло на українсько-угорські відносини, зокрема у аспекті мовного питання в Україні, прийняття Верховною Радою України у 2023 році закону, який, серед іншого, передбачає можливість використання мов національних меншин, які є офіційними мовами Європейського Союзу, в освітньому процесі поряд з державною мовою [15]. Реакція Угорщини на цей закон була неоднозначною. Угорський уряд відзначив готовність України враховувати рекомендації міжнародних організацій щодо захисту прав національних меншин, що сприяло покращенню двосторонніх відносин між країнами та зменшенню напруженості, пов’язаної з мовним питанням в освіті [17]. Але у той же час держсекретар Міністерства закордонних справ Угорщини Тамаш Менцер заявив, що, на його думку, ухвалене рішення «далеке від відновлення прав 2015 року» та наголосив на необхідності ретельної оцінки та контролю за його реалізацією [19]. ​

Водночас група послів держав-членів Європейського Союзу, відвідавши Закарпаття, відзначила позитивне сприйняття нового законодавства місцевою владою та лідерами національних меншин у Береговому. Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова назвала цю поїздку «продуктивною та обнадійливою», підкресливши важливість цього сигналу напередодні засідання Європейської ради [20].

Європейська комісія продовжує наполягати на тому, що всі країни-кандидати мають відповідати європейським стандартам, включаючи зобов’язання щодо захисту меншин. Це означає, що питання угорської громади на Закарпатті залишається однією з умов для подальшого просування України в євроінтеграційному процесі.

21 червня 2024 року Рада Європейського Союзу ухвалила переговорні рамки для початку перемовин про вступ України та Молдови до ЄС [24]. 

Угорщина – одна з небагатьох країн Європейського союзу, яка вже довгий час блокує вступ України до ЄС. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан неодноразово заявляв про необхідність проведення національних консультацій перед тим, як Угорщина підтримає вступ України в ЄС. Він висловлює побоювання, що це може вплинути на економіку країни та створити додаткове навантаження на європейський ринок праці. Зокрема, Орбан зазначав, що Україна є великою країною зі значним сільськогосподарським потенціалом, що може стати викликом для фермерів у країнах-членах ЄС, включаючи Угорщину [9]. Крім того, офіційний Будапешт часто висловлює критику щодо рівня корупції в Україні, використовуючи це як один із аргументів проти прискореного вступу.  У лютому 2025 року Орбан заявив, що Угорщина буде вирішальним фактором у питанні членства України в ЄС, підкресливши, що без згоди Угорщини це не відбудеться. У березні 2025 року Орбан оголосив про намір провести в Угорщині референдум щодо підтримки вступу України до ЄС, аргументуючи це необхідністю врахування думки громадян у такому важливому питанні. Він підкреслив, що не бажає, щоб рішення ухвалювалося без участі народу [7]. 

Відповідні заяви та ініціативи свідчать про обережний підхід Угорщини до питання євроінтеграції України, зосереджуючи увагу на потенційних економічних та соціальних наслідках для країни та ЄС загалом.

Вплив внутрішньої політики Угорщини на її ставлення до України є ще одним значним фактором. Орбан та його партія «Фідес» дотримуються політики, спрямованої на посилення національного суверенітету, що часто вступає у протиріччя з позицією Брюсселя щодо санкцій проти Росії та підтримки України. Крім того, угорська внутрішня риторика містить елементи проросійської пропаганди, що формує негативне ставлення до України серед частини угорського суспільства. Водночас, Будапешт намагається зберігати баланс у відносинах, щоб не допустити серйозного погіршення контактів з Києвом, особливо у контексті європейської інтеграції [7]. У цьому контексті позитивним сигналом стало звернення угорських громад Закарпаття до уряду Віктора Орбана з проханням підтримати переговори про вступ України до ЄС, що свідчить про готовність до діалогу з Києвом [10].

Таким чином, відносини між Україною та Угорщиною залишаються напруженими через низку факторів, серед яких питання прав національних меншин, європейська інтеграція України, енергетична співпраця з Росією та вплив внутрішньої політики Угорщини. Вирішення цих питань вимагає подальшого діалогу та компромісів з обох сторін [10].

Офіційна позиція Угорщини щодо вступу України в ЄС залишається неоднозначною. З одного боку, Будапешт підтримав надання Україні статусу кандидата, з іншого – висловлює сумніви щодо швидкості цього процесу, апелюючи до необхідності захисту прав угорської меншини в Україні. Водночас інші країни-члени ЄС, зокрема Польща та Литва, активно виступають за прискорення інтеграції України [11].

Тож Україна хоч й здійснила значні кроки для приведення свого законодавства у відповідність до європейських стандартів щодо національних меншин, реакція угорської сторони свідчить про наявність певних застережень та необхідність подальшого діалогу для досягнення взаєморозуміння та згоди.

Також одним з механізмів сприяння ЄС у вирішенні конфліктних питань між Україною та Угорщиною є тристоронні консультації за участі України, Угорщини та представників Європейської комісії. Ще одним важливим механізмом є програми фінансування спільних проєктів на Закарпатті, що реалізуються за підтримки ЄС. Це включає фінансування освітніх і культурних програм, що сприяють інтеграції угорської громади в українське суспільство без втрати їхньої національної ідентичності [21].

Крім того, важливим інструментом є політичний тиск з боку Брюсселя. Угорщина, як країна-член ЄС, залежить від фінансування з боку Євросоюзу, що дає Брюсселю можливість впливати на позицію Будапешта щодо України. Наприклад, у 2023 році ЄС тимчасово заморозив частину фінансування для Угорщини через її проблеми з верховенством права, що стало додатковим важелем впливу на політику Орбана [12].

Незважаючи на певну позитивну динаміку у відносинах України та Угорщини, зокрема 2 липня 2024 року під час зустрічі Президента України Володимира Зеленського та прем’єра Угорщини Віктора Орбана у Києві політики домовилися працювати над глобальною угодою, яка враховуватиме всі аспекти співпраці двох країн [25], але 25 березня 2025 року глава МЗС Угорщини Петер Сійярто заявив, що Угорщина обіцяє блокувати прогрес зі вступом України в ЄС доки угорцям Закарпаття не повернуть «відібрані в 2015 році права», наголошуючи, що це неприпустимо, абсолютно суперечить спільним європейським правилам і цінностям та поки ця сумна ситуація зберігається, прогресу щодо переговорів про вступ України до ЄС не може бути [26].

Таким чином, питання щодо євроінтеграції України залишається невизначеним, адже невідомо, чи знайде ЄС шляхи подолання позиції Угорщини у питанні України, або ж чи зміниться позиція Угорщини щодо українських євроінтеграційних процесів та яким чином ситуація між країнами буде вирішуватися надалі. 

Загалом, якщо прибрати фактор війни, у подоланні кризи в українсько-угорських відносинах немає нічого надскладного, зауважує директор Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитро Тужанський. За його словами, раніше Будапешт мав напружені відносини з іншими сусідами – Румунією, Словаччиною та Сербією, але з усіма врешті було знайдено порозуміння [23]. Для налагодження відносин між країнами мають бути комплексні рішення, адже це глибока криза, яка триває десятиліття. Але ключовий фактор – це російська агресія, яка змінює всю реальність та ускладнює Києву та Будапешту завдання помиритися.

Водночас кандидат політичних наук, експерт-міжнародник Станіслав Желіховський вважає, що радикальні зрушення в українсько-угорських відносинах можуть відбутися лише «після зміни влади в Угорщині на більш помірковану, ліберальну та проєвропейську» [23]. 

Отже, перспектива налагодження взаємовідносин між Україною та Угорщиною залишається реалістичною. Діалог на високому рівні, міжнародне посередництво та співпраця в межах ЄС можуть допомогти подолати конфліктні питання. 

Одним із перспективних напрямів є розширення транскордонного співробітництва у сфері економіки, інфраструктури та екології. Наприклад, у рамках програми ENI CBC реалізуються спільні проєкти з модернізації прикордонної інфраструктури, розбудови доріг та посилення культурних зв’язків [3].

Також важливим інструментом нормалізації відносин можуть стати міжпарламентські комісії, які сприятимуть відкритому обговоренню проблемних питань. Київ неодноразово пропонував Будапешту створення спільних робочих груп для моніторингу стану угорської громади в Україні, але поки що ця ініціатива реалізується повільно [2].

Висновки. Відносини між Україною та Угорщиною зазнали певних випробувань у минулому через політичні та культурні розбіжності. Однак існують реальні можливості для їх покращення, зокрема через спільні інтереси в регіональній стабільності та економічному розвитку [13]. Обидві країни можуть скористатися своїм географічним положенням для розвитку транскордонної співпраці та зміцнення економічних зв’язків. Важливим кроком у цьому напрямку є активізація діалогу на високому рівні та створення спільних робочих груп для вирішення актуальних питань.

Дипломатія відіграє ключову роль у врегулюванні суперечностей між державами. Регулярні консультації на рівні міністерств закордонних справ, а також залучення міжнародних організацій для медіації можуть сприяти зниженню напруженості. Використання «м’якої сили» через засоби публічної дипломатії сприятиме формуванню позитивного іміджу держави та налагодженню нових політичних контактів [14]. Спільні культурні та освітні проекти можуть служити платформою для зміцнення взаєморозуміння між народами.

Економічна співпраця є фундаментом для зміцнення двосторонніх відносин. Розвиток інфраструктурних проектів, спільних підприємств та інвестиційних програм може суттєво покращити економічні показники обох країн. Культурна співпраця, включаючи обміни в галузі мистецтва, освіти та науки, сприятиме поглибленню взаєморозуміння та поваги між народами. Співпраця між органами влади та організаціями громадянського суспільства є стратегічно важливим завданням для розбудови демократії та ефективного врядування. 

Громадянське суспільство відіграє важливу роль у формуванні зовнішньої політики та зміцненні міждержавних відносин. Співпраця між неурядовими організаціями, академічними установами та бізнес-спільнотами може стати каталізатором позитивних змін. Міжнародні конференції, форуми та спільні дослідницькі проекти сприяють обміну досвідом та кращими практиками. Важливим є пошук нових партнерів та розширення мережі контактів для реалізації спільних ініціатив. 

Відносини між Україною та Угорщиною відзначаються низкою викликів, серед яких найбільш значущими є питання національних прав угорців на Закарпатті та мовна політика. Угорщина активно підтримує права національних меншин, що інколи спричиняє політичні суперечності з Україною, де питання автономії та мовних прав є дуже чутливими. Крім того, обидві країни мають спільні інтереси в енергетичній безпеці, однак відмінні підходи до реалізації енергетичних проектів створюють додаткові труднощі у співпраці.

На геополітичному рівні, Угорщина не завжди співпрацює з Україною в усіх питаннях, зокрема через певну схильність до підтримки більш проросійських ініціатив у ЄС, що не відповідає інтересам України, яка прагне євроінтеграції. Це також ускладнює розвиток двосторонніх відносин та створює напруженість у контексті зовнішньої політики.

Незважаючи на це, існують можливості для конструктивного діалогу між країнами. Враховуючи важливість стратегічних інтересів, зокрема у сфері енергетики та безпеки, обидві країни можуть знайти спільну мову для вирішення деяких суперечностей. Важливим аспектом може стати поглиблення співпраці в рамках Європейського Союзу, де Україна, незважаючи на труднощі, продовжує рухатися в напрямку євроінтеграції. Угорщина, хоча і має певні сумніви щодо деяких аспектів європейської політики, все ж може зіграти роль важливого партнера України в її євроінтеграційному процесі, зокрема через підтримку в питаннях транскордонного співробітництва та забезпечення прав національних меншин.

Прогноз щодо подальшої євроінтеграції України передбачає поступовий прогрес, однак шлях до повноправного членства в ЄС буде нелегким і вимагатиме значних реформ, особливо в економічній та правовій сферах. Угорщина може стати важливим посередником у цьому процесі, але її підтримка залежатиме від вирішення існуючих політичних і національних розбіжностей.

Список використаних джерел

1. Лукашенко А. В. Українсько-угорські відносини в контексті євроатлантичної інтеграції України. Наукові записки студентів та аспірантів. URL: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/8274/1/18.pdf
2. Голош М. Українсько-угорські відносини новітньої доби та їх вплив на європейську інтеграцію. Збірник наукових праць. URL: https://www.uzhnu.edu.ua/en/infocentre/get/19957
3. Сучасна гуманітарна політика Угорщини: виклики для України. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/suchasna-gumanitarna-politika-ugorschini-vikliki-dlya-ukraini
4. Тодоров І. Українсько-угорські відносини у вимірі євроатлантичних прагнень України. Українська дипломатія: історія, теорія, практика. URL: https://ud.gdip.com.ua/wp-content/uploads/2020/12/59.pdf
5. Стоян Є.О Є., Артеменко К., Пишенкова О. Санкційна відповідь ЄС на повномасштабну війну в Україні (політико-правовий аспект). Юридичний науковий електронний журнал. 2023. № 4. С. 735–738. URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2023-4/178
6. Hungary and Ukraine ministers hold ‘frank’ talks amid Russia strains. Reuters, 2024, 30 вересня. URL: https://www.reuters.com/world/europe/hungary-ukraine-ministers-hold-frank-talks-amid-russia-strains-2024-09-30/
7. AP News. Hungary’s Orban says Ukraine’s EU membership bid must be approved by Hungarians, 2024. URL: https://apnews.com/article/d06e7c4c00437cf5fb0c7fe0ccd4a556
8. Угорщина дала Росії добро на розширення АЕС «Пакш». URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/08/26/7145618/
9. Huffington Post. Los vecinos de Ucrania firman un acuerdo histórico sobre el gas ruso, 2024. URL: https://www.huffingtonpost.es/global/los-vecinos-ucrania-firman-acuerdo-historico-gas-ruso.html
10. Zaxid.net. Угорські громади Закарпаття попросили Орбана підтримати вступ України в ЄС. URL: https://zaxid.net/ugorski_gromadi_zakarpattya_poprosili_orbana_pidtrimati_vstup_ukrayini_v_yes_n1576194
11. AP News. Орбан проведе консультації щодо членства України в ЄС. URL: https://apnews.com/article/d06e7c4c00437cf5fb0c7fe0ccd4a556
12. BBC Україна. ЄС заморозив фінансування для Угорщини через проблеми з верховенством права. URL: https://bbc.com/ukraine/news/2024
13. Державна служба етнополітики та свободи совісті України. Вплив війни, шляхи партнерства та виклики: експерти обговорили українсько-угорські відносини на круглому столі. URL: https://dess.gov.ua/vplyv-viyny-shliakhy-partnerstva-ta-vyklyky-eksperty-obhovoryly-ukrainsko-uhorski-vidnosyny-na-kruhlomu-stoli/
14. Центр Формування Політики. Україна та Угорщина: перспективи та виклики добросусідських відносин. URL: https://www.cpm.org.ua/post/ukraine-hungary-partnership
15. Про внесення змін до деяких законів України щодо врахування експертної оцінки Ради Європи та її органів стосовно прав національних меншин (спільнот) в окремих сферах : Закон України від 08.12.2023 № 3504-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/3504-20 (дата звернення: 24.03.2025)
16. «Слово і діло». Газ в обхід України: в чому суть нового українсько-угорського конфлікту. URL: https://www.slovoidilo.ua/2021/09/28/stattja/polityka/haz-obxid-ukrayiny-chomu-sut-novoho-ukrayinsko-uhorskoho-konfliktu
17. BBC News. Україна пішла на поступки Угорщині у мові та освіті. Навіщо і як змінили закони про нацменшини. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c72vl7zrrr8o
18. LB.ua. Угорщина не підтримує санкції ЄС проти Росії у сфері енергетики.URL:https://lb.ua/world/2022/03/21/510525_ugorshchina_pidtrimuie_sanktsii_ies.html?utm_source=chatgpt.com
19. Факти. В Угорщині заявили, що незадоволені законом України про розширення прав нацменшин. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/20231209-v-ugorshhyni-zayavyly-shho-nezadovoleni-zakonom-ukrayiny-pro-rozshyrennya-prav-naczmenshyn/?utm_source=chatgpt.com
20. Європейська правда. Посли ЄС на Закарпатті дізнались, що угорська громада думає про закон про нацменшини. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/12/11/7175374/
21. Карпатський об’єктив. Закарпатці спільно з румунськими та угорськими освітянами розпочали проєкт з інклюзивної освіти. URL: https://life.ko.net.ua/?p=178845&utm_source=chatgpt.com
22. BBC News. Чому в Угорщини така політика щодо України і чи можна її змінити. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-62472746
23. Заборона. Світлана Гудкова. Завдання із 12 зірочками: як примирити Україну з Угорщиною Орбана, яка має амбіції, але обмежені можливості URL: https://zaborona.com/yak-prymyryty-ukrayinu-z-ugorshhynoyu-orbana-yaka-maye-ambicziyi-ale-obmezheni/
24. Відносини Україна — Європейський Союз. (2025, березня 6). Вікіпедія.URL:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B8_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0_%E2%80%94_%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%BE%D1%8E%D0%B7
25. Слово і діло. Україна та Угорщина можуть підписати новий договір про двосторонні відносини. URL: https://www.slovoidilo.ua/2024/07/02/novyna/polityka/ukrayina-ta-uhorshhyna-mozhut-pidpysaty-novyj-dohovir-pro-dvostoronni-vidnosyny
26. Європейська правда. Сійярто: Угорщина не зніме вето на вступ України в ЄС через права угорців Закарпаття. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/03/23/7207808/
27. Укрінформ. Угорщині без російської нафти загрожує паливна криза – Politico. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3887298-ugorsini-bez-rosijskoi-nafti-zagrozue-palivna-kriza-politico.html
28. НафтоРинок. Стали відомі подробиці законопроєкту Порошенка про заборону транзиту нафти і газу. URL: https://www.nefterynok.info/novosti/stali-vdom-podrobic-zakonoproktu-poroshenka-pro-zaboronu-tranzitu-nafti–gazu?utm_source=chatgpt.com

Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/orhanizatsiya-obliku-vlasnoho-kapital/ https://naub.oa.edu.ua/orhanizatsiya-obliku-vlasnoho-kapital/#respond Tue, 26 May 2020 11:00:17 +0000 https://naub.oa.edu.ua/?p=26665

Науковий керівник: Галецька Тетяна Іванівна,
к.е.н., доцент кафедри економічної теорії, менеджменту і маркетингу

Організація обліку власного капіталу підприємств: проблеми та шляхи їх вирішення

У статті розкрито теоретичні та практичні аспекти організації обліку власного капіталу підприємства, наголошено на важливості його своєчасності та достовірності. Охарактеризовано структурні елементи власного капіталу. Висвітлено основні проблемні аспекти обліку власного капіталу та запропоновано шляхи їх вирішення.

Ключові слова: власний капітал, структурні елементи, резервний капітал, нормативне регулювання, євроінтеграція.

The organization of accounting of equity capital of enterprises: problems and directions for its improvement

The article deals with the theoretical and practical aspects of accounting of equity capital of enterprises, stressed the importance of its timeliness and reliability. Characterized structural elements of equity capital. Highlighted the main problems of accounting of equity capital and suggested solutions.

Keywords: equity capital, structural elements, reserve capital, normative regulation, European integration.

Постановка проблеми. Створення і поповнення визначеного розміру статутного капіталу є необхідною умовою реєстрації підприємства в органах державної влади та законності здійснення діяльності. У процесі функціонування власний капітал забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

На сучасному етапі більшість підприємств стикаються з необхідністю вдосконалення методології бухгалтерського обліку власного капіталу, що є потужною внутрішньою інформаційною базою та чинником, що впливає на прийняття управлінських рішень. Крім того, облік власного капіталу відіграє особливу роль у відносинах підприємства із зовнішніми кредиторами, адже він є основною складовою виз­на­чення рівня платоспроможності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми бухгалтерського обліку формування та зміни власного капіталу досліджуються в працях багатьох провідних вчених-економістів, таких як: М.Д. Алексеєнко, Ф.Ф. Бутинець, С.Ф.Голов, Г.Г. Кірейцев, М.М. Мосійчук, О.І. Пилипенко, І.Р. Поліщук, М.С. Пушкар, Н.М. Ткаченко, В.В. Сопко. Проте проблеми організації обліку власного капіталу підприємств потребують більш детального вивчення та вирішення існуючих проблем.

Мета та завдання дослідження. Метоюдослідження є розкриття важливості раціональної та ефективної організації обліку власного капіталу, аналіз наявних проблем та визначення шляхів їх вирішення на основі узагальнення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Власний капітал є одним із найістотніших і найважливіших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансування, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ризику, забезпечення самостійності та влади організаторів бізнесу.

Мобілізований засновниками підприємства з різних джерел капітал, який належить їм на правах власності і яким вони наділяють підприємство (на правах власності або господарського відання) як юридичну особу, стає власним капіталом суб’єкта господарювання.

Згідно з НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» власний капітал – це різниця між активами і зобов’язаннями підприємства [7].

Правові засади організації документального оформлення обліку власного капіталу чітко регламентуються Законами України, постановами Кабінету Міністрів, наказами міністерств, відомств, державної податкової адміністрації.

Капітал і зобов’язання мають різне співвідношення на різних підприємствах. Чим більшою буде частка власного капіталу в активах підприємствах, тим вищою буде його незалежність. Власний капітал – це запорука здійснення діяльності, індикатор впливовості та незалежності власників підприємства.

За діючим Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», власний капітал включає такі структурні елементи:

• зареєстрований (пайовий) капітал;
• капітал у дооцінках;
• додатковий капітал;
• резервний капітал;
• нерозподілений прибуток (непокритий збиток);
• вилучений капітал;
• неоплачений капітал [7].

Характеристика кожного із елементів власного капіталу наведена у таблиці 1.

Таблиця 1

Характеристика структурних елементів власного капіталу підприємства

До власного капiталу прирiвнюється забезпечення таких витрат i платежiв, якi створюються за рахунок коштiв пiдприємства i служать гарантiєю покриття деяких його витрат:

         – забезпечення виплат персоналу (створення резерву);

         – іншi забезпечення (гарантiйний ремонт тощо);

         – цiльове фiнансування.

Поширеним є погляд, відповідно до якого питома вага власного капіталу повинна бути на рівні 50% і більше. Лише в цьому випадку, на думку кредиторів, підприємство з більшою ймовірністю може погасити свої зобов’язання за рахунок власних коштів. Тому збереження капіталу на цьому рівні є першочерговим завданням підприємства.

Основною метою організації обліку власного капіталу є підтримка системи фінансового менеджменту в рішеннях щодо його збереження та забезпечення ефективного контролю за формуванням джерел власних коштів.

Об’єктами організації обліку власного капіталу є первинний етап, поточний та узагальнюючий, а об’єктами кожного етапу є номенклатури, носії номенклатури, їх рух та забезпечення [6].

Важливим засобом контролю за правильним формуванням та використанням власного капіталу підприємства є суцільна й безперервна реєстрація в документах даних про всі господарські операції. Однак більшість операцій з обліку власного капіталу не має розроблених та затверджених форм первинної документації.

Первинними документами операцій з обліку власного капіталу є бухгалтерські довідки, що складаються у вільній формі. Загальні вимоги до первинних документів, облікових реєстрів та бухгалтерської звітності встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [9].

Для узагальнення інформації про власний капітал підприємства в обліку використовуються рахунки 4 класу «Власний капітал та забезпечення зобов’язань», а саме:

• 40 «Зареєстрований (пайовий) капітал»;
• 41 «Капітал у дооцінках»;
• 42 «Додатковий капітал»;
• 43 «Резервний капітал»;
• 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»;
• 45 «Вилучений капітал»;
• 46 «Неоплачений капітал» [4].

В умовах автоматизованої обробки інформація за кожним із зазначених рахунків та їх субрахунків фіксується в електронних регістрах, аналітичних таблицях, аналізах розрахунків.

Для обліку власного капіталу використовується Журнал № 7. Для обліку залученого капіталу у вигляді кредитів – Журнал № 2.

Типова кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу, що найчастіше використовується на підприємствах, наведена у таблиці 2.

Таблиця 2

Кореспонденція рахунків з обліку власного капіталу підприємства

Джерело: розроблено автором на основі [4]

Інформація про капітал у фінансовій звітності знаходить відображення у Формі №1 «Баланс» (Звіт про фінансовий стан), Формі №4 «Звіт про власний капітал» та у Ф-5 «Примітки до річної фінансової звітності».

Саме правильна побудова  аналітичного та синтетичного обліку забезпечує отримання  достовірних даних про власний капітал, за допомогою яких підприємство може приймати ефективні управлінські рішення.

Проте, на сучасному етапі існує низка проблемних аспектів у веденні бухгалтерського обліку власного капіталу, які потребують вирішення.

Щодо розгляду власного капіталу через призму Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, то спеціального МСФЗ (Міжнародні стандарти фінансової звітності), присвяченого питанням обліку та звітності при операціях з власним капіталом, немає, але деякі питання з цієї тематики розглядаються у Тлумаченнях, випущених Комітетом з тлумачень Міжнародної фінансової звітності — КТМФЗ 17 «Виплати негрошових активів власникам».

За МСФЗ статті власного капіталу підприємства у звітності повинні бути згрупованими, а за вітчизняним стандартами — деталізовані, що дає змогу чітко відображати складові власного капіталу у звітності.

Склад фінансової звітності за НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» майже повністю відповідає структурі фінансової звітності згідно з МСБО 1 «Подання фінансової звітності» [5]. Проте, враховуючи те, що в МСБО 1 не визначено чітко встановлених форм фінансової звітності і, для їх складання підприємства послуговуються формами визначеними НП(С)БО 1, виникають деякі суперечності.

На нашу думку, у Балансі (Звіт про фінансовий стан) недоцільно у складі зареєстрованого (пайового) капіталу показувати внески до незареєстрованого статутного капіталу, оскільки в разі відмови в його реєстрації внески будуть повернуті засновникам підприємства, без погодження з кредиторами.

Також ми вважаємо, що в цілях євроінтеграції та покращення співпраці із зарубіжними країнами, необхідно на державному рівні здійснити перехід до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, що полегшить роботу бухгалтерів підприємств і зробить фінансову звітність вітчизняних підприємств зрозумілішою та, відповідно, збільшить можливість залучення закордонних інвестицій.

До того ж, в умовах  трансформації ринкових процесів в економіці України все більш актуальним стає використання досвіду зарубіжних країн, зокрема і в обліку власного капіталу підприємства.

У міжнародній практиці структура власного капіталу не є стандартною і може містити різні елементи. Це визначається національними стандартами кожної держави і, зокрема, залежить від політики її розвитку та особливостей обліку. Склад власного капіталу в розрізі країн детальніше розглянуто у таблиці 3.

Таблиця 3

Особливості складу власного капіталу різних країн

Джерело: розроблено автором на основі [1, 11]

Бачимо, що у більшості зарубіжних країн до складових власного капіталу відносять статутний (акціонерний) капітал, резервний капітал, нерозподілені прибутки. Окрім того, при визначенні елементів власного капіталу у міжнародній практиці також можуть враховуватися рішеннях власників про створення різних фондових джерел (додаткового капіталу), напрямів розподілу прибутку, операцій із власними акціями.

Не менш важливою є класифікація власного капіталу, адже опираючись на неї формуються основні принципи його обліку. У нормативних документах чіткого розподілу власного капіталу на певні види немає, тому варто детальніше зупинитись на пропозиціях науковців щодо систематизації власного капіталу.

Також, буде  доречно у складі рахунку 43 «Резервний капітал» виділяти наступні субрахунки, а саме: субрахунок 431 «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та субрахунок 432 «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями» відповідно до цілей використання резервного капіталу. Особливо корисно це буде для підприємств акціонерного типу. Оскільки результати господарської діяльності не впливають на розмір дивідендів за привілейованими акціями, такий резерв слугувати певним захистом, адже саме з нього здійснюватимуться виплати у разі відсутності чи недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років. Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями в складі загального резервного капіталу доцільно створювати щорічно в розмірі суми дивідендів, які необхідно сплатити за цим видом акцій [12].

Залишається невирішеним питання щодо методики проведення аналізу операцій з власним капіталом та оцінки фінансового стану підприємства, адже в кожній країні наявні різні складові власного капіталу, існують різні підходи щодо застосування і нормативного значення коефіцієнтів автономії, фінансової залежності тощо. Це пов’язано з особливостями нормативного регулювання бухгалтерського обліку на національному та міжнародному рівні. З огляду на це, слід удосконалити методику проведення аналізу фінансового стану підприємства, врахувавши досвід зарубіжних країн та надбання українських вчених в цій галузі. Це забезпечить аналітиків та власників інформацією про структуру капіталу підприємства та дозволить спрогнозувати чи буде підприємство мати в наступному звітному періоді бажаний розмір прибутку та визначить резерви збільшення прибутку підприємства.

Висновки. Отже, власний капітал є одним з найістотніших та найважливіших елементів підприємства, оскільки є основою та гарантією організації бізнесу різних форм власності та організаційно-правових форм. Він є базою створення та розвитку підприємства. Для покращення бухгалтерського обліку загалом та обліку власного капіталу зокрема необхідно здійснювати перетворення не лише на рівні суб’єкта господарювання, а й на державному рівні переходити до Міжнародних стандартів фінансової звітності та проводити гармонізацію національних стандартів, врахувавши те, що МСБО 1 передбачає розкриття набагато ширшого кола інформації, ніж це передбачено вимогами НП(С)БО 1. В цілях забезпечення виплат дивідендів за привілейованими акціями запропоновано деталізацію рахунка 43 «Резервний капітал» субрахунками «Резерв на виплату дивідендів за простими акціями» та «Резерв на виплату дивідендів за привілейованими акціями».

Також, для удосконалення вітчизняного обліку власного капіталу підприємства доцільно враховувати закордонний досвід, при цьому поєднувати його із надбаннями українських вчених в цій галузі. Це дозволить підвищити якість обліку власного капіталу,  призведе до підвищення якості управління на самому підприємстві та надасть користувачам фінансової звітності додаткову інформацію для прийняття, стосовно цього підприємства, більш раціональних управлінських рішень.

Список використаних джерел

1. Бутинець Ф.Ф., Горецька  Л.Л. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах. Житомир: ПП «Рута», 2004. 544 с.
2. Волкова І. А. Фінансовий облік – 2: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. К.: Центр учбової літератури, 2009. 224 с.
3. Дергачова В.В., Скоробогатова Н.Є., Шик Л.М. Облік у зарубіжних країнах : навч. посіб. К.: НТУУ «КПІ», 2011. 257 с.
4. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій : наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 за № 291. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0893-99 (дата звернення: 24.04.2020).
5. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності». URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929_013  (дата звернення: 24.04.2020).
6. Музиченко Т.О. Організація облікового процесу складових власного капіталу. Ефективна економіка. 2015. № 6. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4158  (дата звернення: 24.04.2020).
7. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1.  «Загальні вимоги до фінансової звітності» : URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13 (дата звернення: 24.04.2020).
8. Про господарські товариства : Закон України від 19.09.1991 № 1576-XII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1576-12  (дата звернення: 24.04.2020).
9. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності: Наказ Міністерства фінансів України від 28 березня 2013 року № 433, зі змінами і доповненнями. URL: http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0433201-13/conv  (дата звернення: 24.04.2020).
10. Садовська І.Б., Божидарнік Т. В., Нагірська К. Є. Бухгалтерський облік  : навч. посібник. К. : «Центр учбової літератури», 2013. 688 с.   
11.  Кадацька А. М. Сутність власного капіталу підприємства. URL: http://repo.sau.sumy.ua/bitstream (дата звернення: 24.04.2020).
12. Бугай Н. О.  Власний капітал як складова фінансової системи підприємства: проблематика та шляхи її вирішення. Агросвіт. 2016. № 21. С. 19-25.

Аннотация
В статье рассмотрено украинско-немецкие отношения в контексте евроитеграционных стремлений Украины. Проанализировано влияние Германии на продвижение Украины к Европейскому Союзу.
Ключевые слова: евроинтеграция, Украина, Германия, украинско-германские отношения, ЕС.
Одна з найважливіших складових українсько-німецьких взаємин – це співпраця у євроінтеграційному напрямку. Ще з часу проголошення власної незалежності у 1991 році, Україна заявляє про свій намір стати повноправним членом Європейського Союзу. Вкрай важливими у цьому напрямку є відносини України з ФРН.
Німеччина, незважаючи на всю підтримку, яку вона надає Україні, вкрай стримано ставиться до перспективи членства України у ЄС, хоча і не відкидає такого у довгостроковій перспективі.
Головними перепонами на євроінтеграційному шляху України, які залишаються незмінними протягом більш ніж 20 років, з погляду німецької еліти, є політична та економічна нестабільність, яка неприпустима для європейської держави.
ФРН займає виважену реалістичну позицію відносно євроінтеграційних устремлінь України, сприяючи встановленню якнайтісніших форм співробітництва нашої держави з ЄС та заохочуючи її наближення до норм і стандартів євроінтеграційної спільноти.
Головним інструментом інтенсифікації співпраці між Україною і ЄС, на думку Берліна, є Східне партнерство, яке сприймається як завершена середньострокова програма і не має стосунку до перспективи членства. В рамках Східного партнерства Україні надавалась центральна роль як найбільшій країні даного регіону [1].
Важливим чинником, який здійснює вплив на українсько-німецькі відносини є Російська Федерація. Посилення російських реінтеграційних проектів сприймається як справжній виклик для німецької політики у східному напрямку. У інтеграційних проектах Росії вбачались, передусім, спроби монополізувати вплив РФ у Східній Європі. Саме це зумовило необхідність посилення позицій ЄС у східній частині континенту, таким чином підвищивши пріоритетність «Східного партнерства» не тільки для ЄС, а й для зовнішньої політики Федеративної Республіки Німеччини зокрема.
В процесі підготовки Угоди про асоціацію ФРН зіграла не останню роль. Німеччина виступала проти включення до Угоди положення про перспективу членства України у Європейському Союзі.
ФРН звертала особливу увагу на перебіг судових процесів над Ю. Тимошенко та високопосадовцями її уряду. Вказане питання залишалось номер один під час підготовки до підписання Угоди про асоціацію [2, 290-291 c.].
Німецький уряд вбачає у підписанні Угоди про асоціацію значною мірою продовження Східного партнерства ЄС, започаткованого Німеччиною спільно з країнами-членами ЄС у 2009 році. Німецькі високопосадовці також додають, що підписання угоди у майбутньому не тільки посилюватиме зв’язки із Європейським Союзом, а й сприятиме розвиткові демократії та правової держави в Україні.
Крім того, на шляху до ЄС Україна повинна пройти процес реформування. ФРН всіляко сприяє Україні протягом багатьох років у цьому напрямку. Німеччина надавала фінансову допомогу для України в рамках програми «Трансформ». На території України з 1993 року діє Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH (німецька федеральна установа, яка пропонує конструктивні, ефективні та сталі рішення для політичних, економічних і соціальних процесів трансформації). ФРН бере участь у розробці плану реформ, які необхідно провести в Україні [3; 4].

Список використаних джерел та літератури:

1. Зовнішня політика України – 2009: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / За ред. Г.М. Перепелиці [Електронний ресурс]: http://fpri.kiev.ua/wp-content/uploads/2011/01/%D0%97%D0%9E%D0%92%D0%9D%D0%86%D0%A8%D0%9D%D0%AF-%D0%9F%D0%9E%D0%9B%D0%86%D0%A2%D0%98%D0%9A%D0%90-%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98-20091.pdf
2. Зовнішня політика України – 2011: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети / За ред. Г.М. Перепелиці. – К.: ВД «Стилос», 2012. – 384 С.
3. Немецко-украинские отношения [Електронний ресурс] // Мир прекрасен – Режим доступа к ресурсу: http://mir-prekrasen.net/referat/1987-nemecko-ukrainskie-otnosheniya.html.
4. Реформа України на сході України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ims-ukraine.org/reforma-upravl%D1%96nnya-na-skhod%D1%96-ukra%D1%97ni.

Сьогодні у державах регіону триває процес здійснення політичних та економічних реформ, які стимулюються Європейським Союзом та спрямовані на досягнення головної зовнішньополітичної мети західнобалканських держав – членство в ЄС. Метою даної статті є спрогнозувати, яким чином розвиватимуться відносини ЄС з державами Західних Балкан у середньостроковій перспективі.
Вивченням даного питання займається низка вчених. Зокрема, німецький дослідник Х.Крамер вивчав проблеми та виклики, які постають перед ЄС у контексті відносин з балканськими державами. Перспективам європейської інтеграції Західних Балкан присвячені роботи російської дослідниці Ю. Кудряшової, а також українського політичного аналітика В. Каспрука. Все ж дана тема потребує додаткового вивчення.

У 2013 році до ЄС приєднала Хорватія, ставши першою з держав регіону. Незважаючи на кризу процес розширення ЄС не зупинився. Звичайно він вповільнився, проте приєднання Хорватії свідчить про те, що ЄС і надалі готовий розширювати свої кордони. Хорватія стала країною, яка приєдналася до ЄС маючи недавній досвід війни і великомасштабного насильства на етнічному ґрунті. Рішення прийняти Хорватію до ЄС є швидше політичним, спрямоване на посилення стабільності у регіоні Балкан. Крім того, вступ до ЄС для цієї держави означав не лише здійснення реформ, а й зміну політичної культури. Це перетворення не було б можливим без процесу розширення ЄС.
Опоненти розширення наводять свої аргументи, прагнучи довести малоймовірність приєднання до ЄС нових членів навіть у середньостроковій перспективі. Стверджуючи, що на сьогодні економічні проблеми та занадто велика кількість країн-членів роблять не доцільною політику розширення. Все ж держави регіону Західних Балкан зберігають значні шанси приєднатися до ЄС у наступному десятилітті.
Європейську інтеграцію гальмують не лише внутрішні проблеми у ЄС, а й неспроможність Західних Балкан повноцінно вирішувати наявні труднощі. Німецький дослідник Хайц Крамер вважає, що для політики ЄС в регіоні характерна так звана «стабілізаційна дилема». На його думку наймеш стабільні держави у регіоні (якщо брати до уваги ефективність роботи державних інституцій у напрямку демократизації та здійснення реформ у економічній сфері) отримують від ЄС недостатню допомогу, що гальмує їх розвиток. Крім того, дослідник зауважує, що на сьогодні ЄС не виробив дієвих механізмів збереження стабільної ситуації у регіоні у випадку загострень внутрішніх протиріч у західнобалканських державах. Також механізми співпраці ЄС з державами регіону мають базуватися на балансі двох компонентів: стабільності та процвітанні. Існує суттєва взаємозалежність між політичною стабільністю та економічним розвитком. Перше є передумовою другого і навпаки[5]. Якщо ЄС не зможе належним чином поєднувати економічну та політичну співпрацю з державами регіону, то його позиції у регіоні послабляться.
Малоймовірним є вирішення етнічних протиріч у Боснії та Герцеговині, які найбільше гальмують розвиток конструктивних відносин цієї держави з ЄС. БіГ одна з країн, яка чи не найбільше постраждала від дезінтеграційних процесів у регіоні. Потрібні конституційні зміни для усунення дискримінації за етнічною ознакою. У березні 2009 році до конституції вперше були внесені зміни, а в грудні Європейський суд з прав людини визнав такими, що порушують Європейську конвенцію з захисту прав і свобод людини положення конституції про те, що тільки етнічні боснійці, серби і хорватами можуть бути членами президії країни і верхньої палати парламенту. ЄС запропонував БіГ здійснити наступні поправки до конституції: реформування державних структур з метою відповідності Європейській конвенції про права і основні свободи людини, створення потужного однопалатного законодавчого органу і потужнішу Раду Міністрів на чолі з прем’єр-міністром; надати державній владі брати на себе відповідальність і приймати на себе зобов’язання в процесі вступу до ЄС.
Для внесення поправок до конституції необхідно співробітництво боснійських сербів з мусульманами і хорватами. У дійсності тільки перспектива вступу до ЄС дозволить БіГ остаточно відмовитися від політики, яка веде до роздробленості і закритості, і прийняти нову модель економічного і соціального розвитку, засновану на інтеграції та відкритості. Тому вступ до ЄС життєво необхідний для БіГ як єдина можливість підконтрольного еволюційного розвитку [3].
На даний час головною зовнішньополітичною метою БіГ є стати офіційним кандидатом на членство в ЄС до кінця 2014 року. Спеціальний представник ЄС у БіГ Петер Соренсен вважає, що основною перешкодою на шляху ЄС для цієї країни є складна система управління, тому конституційна реформа необхідна, щоб БіГ стала функціональною державою [1].
Триває діалог між ЄС та Албанією. У 2008 році Європейська рада схвалила перелік короткострокових та середньострокових пріоритетів розвитку діалогу з Албанією, а саме:
сприяння конструктивному діалогу між політичними партіями та підвищення зацікавленості сторін у здійсненні реформ;
реалізація рекомендацій ОБСЄ з демократичних інститутів і прав людини на виборах, зокрема шляхом поліпшення списків виборців та внесення змін до Виборчого кодексу у відповідності з рекомендаціям Венеціанської комісії;
Все ж Європейському Союзу не вдається ефективно впливати на політичну ситуацію та виборчий процес у Албанії, що показали вибори 2009 року. Влада не змогла на належному рівні організувати волевиявлення громадян і внутрішня політична криза вкотре стала перепоною на шляху до євроінтеграції. Поряд з неспроможністю налагодити ефективну роботу парламенту у Албанії існують й інші проблеми, зокрема: дотримання громадянських прав, свобода засобів масової інформації, не сформованість інститутів громадянського суспільства, наявність корупції та організованої злочинності.
У 2009 році Албанія досягла однієї з двох зовнішньополітичних цілей, а саме приєдналася до НАТО. Наступним етапом має бути приєднання до ЄС. Угода про стабілізацію та асоціацію між ЄС та Албанією вступила в силу у 2009 році. ЄС офіційно прийняв заяву на членство в листопаді 2009 року. На відміну від Македонії, Чорногорії та Сербії, Албанія, а також Боснія і Герцеговина, не були в змозі завершити процес лібералізації візового режиму в 2009 році, оскільки не виконали всіх вимог. Крім того, Албанія занурилася в політичну кризу, яка є найтривалішою після падіння комуністичного режиму, що завдає значної шкоди національним інтересам. Європейська комісія попереджала, що ця криза і корупційні проблеми можуть уповільнити процес інтеграції Албанії. Таким чином, сьогодні зарано говорити про перспективи завершення процесу європейської інтеграції Албанії у середньостроковій перспективі, оскільки країна не спроможна виконати завдань поставлених перед нею європейськими партнерами і вкотре підтверджується імідж Албанії як нестабільної країни. Відсутність сильної влади у парламенті блокує прийняття законів необхідних для зближення з ЄС.
Зовнішньополітичне майбутнє Албанії залежить від спроможності її політичних еліт налагодити ефективний діалог, який буде основним і дієвим механізмом вирішення внутрішніх проблем. Держава має надолужити багато втрачено часу шляхом здійснення динамічних реформ. Стосунки з Косово мають бути збалансованими, а також варто розвивати відносини з іншими державами регіону. Албанія має виконати вимоги і рекомендації міжнародного демократичного співтовариства.
Шанси Албанії на вступ до ЄС є досить низькими, оскільки соціально-економічна ситуація в країні одна з найбільш нестабільніших в Європі. Разом з тим серйозну політичну підтримку їй надає Італія. Албанія для Італії виступає постачальником енергетичних ресурсів, дефіцит яких відчуває Рим, тому він активізує співпрацю з Тіраною і є її провідним торговим партнером. В Італії проживає значна кількість албанських мігрантів, які зумовлюють особливу увагу Італії до цієї західнобалканської держави.
Найбільші шанси серед західнобалканських держав на членство в ЄС має Чорногорія. Ця невелика за розмірами та кількістю населення країна є інвестиційно привабливою для європейських партнерів та зуміла створити сприятливі умови для розвитку економіки порівняно з іншими державами регіону.
Серед населення та політиків Чорногорії не має одностайної позиції стосовно євроінтеграції. Одна частина вважає, що вступ до ЄС позитивно вплине на економіку держави та сприятиме підвищенню рівня життя у державі. Інша частина населення занепокоєна тим, що ЄС регламентуватиме занадто багато аспектів внутрішнього життя Чорногорії і таким чином обмежуватиме політичний та економічний суверенітет держави. На сьогодні актуальним є питання здійснення судової реформи, оскільки без поступу у цій сфері подальші трансформації у державі не будуть ефективними.
Євроінтеграційні перспективи суттєво впливають на внутрішньополітичні процеси у Македонії стабілізуючи ситуацію та стимулюючи представників різних етнічних груп до пошуку взаєморозуміння. Все ж, навряд чи Греція змінить свою позицію щодо неприйняття назви Македонія, а для КЮРМ додаткові поступки для південного сусіда у цьому питанні означатимуть поразку.
КЮРМ отримала статус кандидата в ЄС як і Хорватія у 2004 році, проте не зуміла за дев’ять років досягти мети. На думку Міністра Македонії Нікола Попоскі сьогодні у державі спостерігається падіння довіри громадян до ЄС, оскільки на їх думку Македонія занадто довго очікує на новий етап у євроінтеграції. Н. Попоскі вважає, що Македонія технічно може приєднатися до євро дуже швидко, добре інтегруватися в рамках внутрішнього ринку і практично виконала Маастрихтські критерії. Македонський урядовець занепокоєний «втомою від розширення» ЄС, у зв’язку з численними внутрішніми проблемами держав-членів, а також вирішення проблем, які залишаються після приєднання нових держав. Міністр вважає, що це є додатковим поштовхом докласти зусиль у напрямку розширення так як з історичної точки зору хвилі розширення часто проходять в період кризи [4].
Сербія сподівається розпочати переговори про вступ до ЄС у 2014 році. На сьогодні на динаміку діалогу між ЄС та Сербією суттєво впливає внутрішньополітична ситуація, яскравим елементом якої є сербський націоналізм. Він включає в себе дві основні концепції. Консервативні націоналісти виражають яскраві антизахідні настрої і наполягають на встановленні тісного союзу з Росією для того, щоб уникнути вестернізації у будь-якому вигляді, так як, на їхню думку, вона призведе до втрати сербською нацією своєї культурної самобутності і традицій. З іншого боку, помірковані політичні сили виступають за більш збалансований підхід. Всі сербські націоналісти підтримують ідею «Великої Сербії». Консерватори допускають використання будь-яких засобів для її досягнення, в тому числі війни, помірковані націоналісти пропонують, щоб Сербія чекала відповідних міжнародних обставин. Ідея «Великої Сербії» передбачає включення всіх територій в регіоні, де етнічні серби становлять більшість або проживають у значній кількості. Ідея добре прижилася у Боснії, де сербська меншина прагне згодом об’єднатися з Сербією.
Проте, можливий підйом етнічного націоналізму в західній частині Балкан малоймовірно переросте у війну таку масштабну як у 90-их роках ХХ століття. На сьогодні держави не мають потужної військової сили, яка була в Югославії. Тим не менш, можливість збройного конфлікту нижчої інтенсивності не може бути повністю виключена. Більш ймовірними є внутрішньодержавні громадянські війни в одній або декількох країнах регіону, ніж звичайна війна між двома або декількома державами регіону. Це пов’язано з двома факторами. По-перше, існує ціла низка злочинних організацій, які добре озброєні нелегальною зброєю. Інший фактор пов’язаний із загальними несприятливими соціально-економічними умовами, які ймовірно в майбутньому лише погіршаться. У поєднанні з відносно слабкими і корумпованими державними інститутами, ці фактори можуть стати вибухонебезпечною сумішшю [6].
Український політолог Віктор Каспрук вважає, що Сербія може розраховувати на приєднання до ЄС не раніше 2022 року. Оскільки країна має багато невирішених проблем, які перешкоджають інтенсифікації інтеграційного процесу. Основними перешкодами є наявність корупції та неефективна економіка. Ці проблеми взаємопов’язані, оскільки непрозорість у процесі прийняття рішень призводить до росту тіньової економіки, що робить Сербію неконкурентоспроможною на європейському ринку. Крім того високий рівень корупції зумовлює недовіру іноземних інвесторів до цієї країни як потенційного поля для ведення бізнесу.
Експерт прогнозує, що переговори триватимуть від шести до восьми років, а потім знадобиться ще два роки на ратифікацію. У процесі переговорів необхідно буде узгодити питання, щодо реформування судової системи, трудових відносин та взаємин роботодавців і працівників, функціонування фінансової системи і фінансового ринку в системі економічних відносин. Необхідно буде також вирішувати проблему високого рівня корупції, стабілізації обмінного курсу сербського динара, питання інфляції та бюджетного дефіциту. Не менш важливим є приєднання до загальних принципів Євросоюзу: громадянських прав, прав людини, інтегрованого єдиного ринку і можливості ведення бізнесу, мобільності для кожної окремо взятої людини і надання їй права працювати у будь-якому місці Євросоюзу [6].
На сьогодні найбільшим досягненням ЄС у відносинах з Сербією є участь у досягненні домовленостей з косівськими албанцями. Незважаючи на те, що у Сербії угода про нормалізацію відносин з самопроголошеною державою трактуються по різному. Самі по собі вони є важливим кроком на шляху до незалежності Косово та зменшення етнічної напруженості у регіоні.
У разі провалу євроінтеграції держав Західних Балкан на думку сербського аналітика Мілана Марінковича можливим є зміцнення зв’язків між країнами регіону. Така інтеграція може оформитись у вигляді формування Митного союзу. З іншого боку, замість поліпшення відносин в західній частині Балканського півострова, потенційна втрата європейської перспективи, швидше за все, призведе до нової хвилі протиріч у всьому регіоні. На сьогодні основна увага прикута до Косово, проте не варто недооцінювати конфліктний потенціал Сербії та Боснії і Герцеговини [6].
Єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле вважає, що Західні Балкани рухаються у правильному напрямку: «Прогрес на Західних Балканах був вражаючим у 2013 році. Хорватія стала 28-м членом ЄС 1 липня. Переговори з Чорногорією просуваються добре і в червні ми розпочали переговори про вступ з Сербією. Ми також ведемо переговори щодо Угоди про стабілізацію та асоціацію з Косово. У поєднанні з приєднанням Хорватії, це посилає чіткий сигнал всьому регіоні: якщо у вас є мужність і прихильність, Європейський союз здатний реагувати» [7]. Подібні заяви свідчать про наявність євроінтеграційних перспектив у західнобалканських держав, проте на відносини між ЄС та Західними впливає низка факторів, які гальмують інтеграційний процес.
Незважаючи на нечіткі перспективи євроінтеграції ЄС залишається головним партнером Західних Балкан у економічній сфері. У цьому напрямку вже є багато досягнень, оскільки більшість нормативно-правових актів прийнятих у регіоні задля покращення економічної ситуації відповідають вимогам ЄС. Останні десять років з ЄС надходили значні інвестиції до регіону, держави Союзу мали значний вплив на фінансову сферу Західних Балкан. Такий рівень взаємозв’язків тривалий час позитивно впливав на економіку регіону, проте зробив його і уразливим від фінансово-економічних криз у ЄС.
У середньостроковій перспективі економіки ЄС почнуть виходити з кризи і тоді держави регіону Західних Балкан очікуватимуть на підтримку. Існує необхідність зміни механізму надання фінансової допомоги державам регіону. На сьогодні Західні Балкани не мають власних ресурсів для втілення великих інфраструктурних проектів, а також для інвестування в людські ресурси, тому потребують допомоги міжнародної спільноти. Таким чином ЄС разом з іншими міжнародними організаціями можуть зробити значний внесок у економічний розвиток регіону. З іншого боку західнобалканським державам не варто розраховувати лише на підтримку ззовні, необхідно розвивати регіональні проекти у різних сферах: наука, новітні технології, транспорт, енергетика. Створені на основі таких проектів регіональні компанії матимуть змогу краще конкурувати на ринку ЄС, порівняно з невеликими національними компаніями [8].
Важливим напрямком політики ЄС у найближче десятиліття залишатиметься демократизація регіону, оскільки у цій сфері поки що не досягнуто бажаного результату. Основним завданням ЄС є сприяння налагодження діалогу між політичними елітами, суспільством і засобами масової інформації. Для досягнення поставленої мети ЄС прагне інтенсифікувати роботу з організаціями, які представляють громадянське суспільство на Західних Балканах. Європейські аналітики Роса Балфур та Коріна Стратулат вважають, що демократизація Західних Балкан – це найбільша інвестиція, яку ЄС може вкласти у цей регіон [8].
Отже, держави Західних Балкан продовжують декларувати європейську інтеграцію як основний пріоритет зовнішньої політики. Приєднання Хорватії свідчить про реальну можливість долучення до Європейського Союзу шляхом виконання вимог поставлених європейськими інституціями та досягнення відповідних економічних та соціальних критеріїв. Решта держав регіону також прагнуть реалізувати свої зовнішньополітична амбіції.
У середньостроковій перспективі основні напрямки співпраці ЄС з регіоном Західних Балкан залишатимуться незмінними. Перш за все, ЄС та Західні Балкани прагнуть спільними зусиллями відносити позитивні тенденції у економічному розвитку Європи. Важливим напрямком двосторонніх відносин залишатиметься стабілізація внутрішньополітичної ситуації у регіоні, демократизація держав Західних Балкан та сприяння формуванню громадянського суспільства, яке має вплив на політичні еліти. Боротьба з організованою злочинністю та корупцією, захист прав національних меншин та реформа судової системи вимагають наполегливої роботи законодавчих та виконавчих органів держав Західних Балкан у свою чергу ЄС продовжуватиме здійснювати моніторинг та консультування держав регіону задля вирішення проблем у цих сферах.

Список використаних джерел та літератури
1.Босния и Герцеговина в 2014 году может стать кандидатом в члены ЕС [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://korrespondent.net/world/1357087-bosniya-i-gercegovina-v-2014-godu-mozhet-stat-kandidatom-v-chleny-es. – Заглавие с экрана.
2.Каспрук В. Сербію чекають у Євросоюзі не раніше 2022 року? [Електронний ресурс] / B. Каспрук. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/85166
3.Кудряшова Ю. Перспективы вступления в ЕС балканских государств [Электронный ресурс] / Ю. Кудряшова. – Режим доступа: http://www.geopolitics.ru/2012/10/perspektivy-vstupleniya-v-es-balkanskix-gosudarstv/. – Заглавие с экрана.
4.Article about EU-Macedonia relations, published in The Parliament magazine, 30.04.2012. [Electronic resource]. – Mode of access: http://mfa.gov.mk/?q=node/1038&language=en-gb#sthash.ooFvtOU9.dpuf. – Заголовок з екрану
5. Kramer H. The European union in the western Balkans: another step towards European integration [Electronic resource] / H. Kramer. – Mode of access: http://sam.gov.tr/wp-content/uploads/2012/01/Heinz-Kramer.pdf. – Title from the screen.
6.Marinkovic M. Perspectives for the Western Balkans in light of the ongoing European crisis [Electronic resource] / M. Marinkovic. – Mode of access: http://www.opendemocracy.net/milan-marinkovic/perspectives-for-western-balkans-in-light-of-ongoing-european-crisis. – Title from the screen
7.Ready to join? Perspectives on further EU enlargement and what it means for transatlantic business [Electronic resource]. – Mode of access:http://europa.eu/rapid/press-release_SPEECH-13-735_en.htm. – Title from the screen
8.The European future of the Western Balkans Thessaloniki@10 (2003-2013) edited by E. Prifti. – European Union Institute for Security Studies, 2013. – 150 p. . – Title from the screen.

В статье исследованы особенности развития трансграничного сотрудничества Украины в контексте евроинтеграции.

In this article was explored the peculiarities of cross-border cooperation of Ukraine  in the context of European integration.

Європейський Союз дуже обережно формуватиме відносини з своїм східним сусідом – Україною. Про це свідчать документи ЄС, виступи його провідних політиків та реальна практика взаємовідносин ЄС та України. Так європейська спільнота, враховуючи комплекс серйозних проблем на своїх східних рубежах, власне реформування та необхідність додаткового фінансування потреб адаптації нових членів, намагається відкласти «українське питання» на пізніший термін.

На даний час Європейський Союз пропонує нам чи не єдиний сегмент співпраці – формування європейського рівня транскордонного співробітництва.

Проблема формування системи транскордонного співробітництва за європейськими стандартами в Україні є актуальним питанням теорії та практики європейської інтеграції України.

У найближчі роки ЄС буде прагнути зміцнити власну безпеку, зокрема, на східних кордонах. Тому основними проблемами, що їх вирішуватиме ЄС з Україною, стануть припинення нелегальної міграції та боротьба з міжнародною організованою злочинністю. Західні прикордонні регіони України є зоною економічних, екологічних та безпекових інтересів ЄС, що продовжує відігравати значну роль у справі європейського об’єднання і солідарності. Роль транскордонного співробітництва ЄС та України зростатиме з огляду на значний транзитний потенціал України [4; С. 133].

В Україні транскордонне співробітництво розглядається у двох площинах – як інструмент розвитку прикордонних територій та як чинник реалізації євроінтеграційних прагнень. Транскордонне співробітництво прикордонних областей України і сусідніх країн умовно можна розділити на два «напрямки»: транскордонне співробітництво, що відбувається на кордоні з ЄС, а також транскордонне співробітництво у так званому прикордонні, зокрема України, Росії, Білорусі та Молдови[3; С. 39].

Сьогодні територія України включена у пан-європейську мережу транспортних коридорів: 1) коридор № 3: Берлін – Львів – Київ; 2) коридор № 5: Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Львів; 3) коридор № 7: Дунайський від Кельхайма до Суліни; 4) коридор № 9: Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград – Александруполіс.

Транспортний коридор – це система, яка включає мінімум два взаємодіючих види транспорту і відповідну сервісну інфраструктуру, що формується з метою забезпечення доставки великих обсягів вантажів та пасажирів «від дверей до дверей». Вплив такого транспортного коридору на господарський комплекс території, через яку він проходить, розповсюджується в зоні 200 км [2; С. 68]

Україна активно включилася у процес створення єврорегіонів на початку 1993 р. і сьогодні бере участь у шести з них: Карпатський, Буг, Нижній Дунай, Верхній Прут, Дніпро та Слобожанщина [5; С. 43].

Слід зазначити, що оскільки європейський інструмент сусідства і партнерства має на меті розв’язати спільні проблеми прикордонних територій, його застосування регулює Закон України «Про транскордонне співробітництво».

Закон України «Про транскордонне співробітництво» визначає завдання, принципи державної політики, права й обов’язки суб’єктів у сфері транскордонного співробітництва, принципи й форми державної підтримки, фінансові ресурси для транскордонної співпраці [1]. Проте, цей документ, по-перше, не розглядає транскордонне співробітництво як складову регіональної політики України. По-друге, він не враховує зміну механізмів підтримки транскордонного співробітництва з боку ЄС, особливо нові інструменти сусідства й реформування відповідних програм. По-третє, він фактично консервує чинні сьогодні форми державної фінансової допомоги без визначення джерел і механізмів її отримання. По-четверте, цей закон містить суперечливі правові норми в частині, що регулює різні питання участі місцевих органах влади у міжрегіональному та транскордонному співробітництві [6; С. 42].

В Україні серед основних чинників, що стримують розвиток транскордонного співробітництва, можна виділити наступні:

– недооцінка з боку центральної влади транскордонного співробітництва як інструменту регіонального розвитку і покращення якості життя людей, які проживають у прикордонних територіях України;

– обмеженість стратегічного бачення завдань та перспектив розвитку транскордонного співробітництва як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади України;

– низький рівень фінансової підтримки спільних транскордонних проектів як з боку уряду, так і з боку місцевих органів влади;

– слабкість інституційної бази регіонального розвитку, яка у прикордонних територіях має відгравати роль одного з рушіїв транскордонного співробітництва;

– до впровадження проектів транскордонного співробітництва залучається надто мало підприємців та неурядових організацій;

– низький рівень соціально-економічного розвитку територій, які є учасниками транскордонного співробітництва, порівняно із середніми національними показниками.

З огляду на перелічені проблеми, які існують в сфері транскордонного співробітництва України, потрібно здійснити ряд заходів:

– збільшити повноваження місцевих органів влади та місцевого самоврядування, надати їм більшої самостійності у вирішенні спільних завдань регіонального та місцевого розвитку (зокрема, це стосується формування місцевих бюджетів та їх використання) з регіонами сусідніх держав;

– посилити економічну спрямованість співробітництва з ЄС, зокрема в сфері зовнішньої торгівлі, орієнтуючись на список довготермінових пріоритетів;

– посилити інформаційну підтримку транскордонних програм;

– підвищити рівень забезпеченості органів місцевого самоврядування спеціалістами з питань транскордонного співробітництва;

– розробити і запровадити ефективну, прозору систему проектного менеджменту, моніторингу та оцінки вже реалізованих проектів.

Отже, у довгостроковій перспективі внаслідок реалізованих заходів з нівелювання проблем у сфері транскордонного співробітництва передбачається створення сприятливих умов для активної участі у євроінтеграційних та глобалізаційних процесах, а саме:

– просування позитивного іміджу України загалом, та прикордонних регіонів зокрема, підвищення довіри до українських інституцій як партнерів для співробітництва, що сприятиме залученню зовнішніх ресурсів з боку приватних інвесторів та міжнародних організацій;

– посилення інтегральної конкурентоспроможності України у контексті інтенсифікації зовнішньоекономічних зв’язків з сусідніми державами:

– поглиблення євроінтеграції України з перспективою набуття асоційованого членства в ЄС.

Список використаних джерел та літератури:

1. Про транскордонне співробітництво: Закон України від 24.06.2006 // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст. 499.

2. Біляк Н.І. Визначення інвестиційної привабливості галузей сільського господарства Карпатського регіону / Н.І. Біляк // Економіка АПК. – 2005. – № 9. – С. 67 – 72.

3. Дацій О.І. Державна підтримка інновацій / О.І. Дацій // Держава та регіони. – 2003. – № 3. – С. 39 – 43.

4. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і Євросоюзу / Є. Кіш // Політичні менеджмент. – 2006. – № 5. – С. 131 – 144.

5. Луцишин П.В. Європейське транскордонне співробітництво: сутність і структура / П.В. Луцищин, Н.П. Луцишин // Український географічний журнал. – 1998. – № 2. – С. 41 – 44.

6. Транскордонне співробітництво – стратегічний курс розвитку прикордонних територій України / За ред. В. Борщевського. – Львів: Інститут міжнародних економічних досліджень – Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень в м. Львові, 2008. – 180 с.