євреї – Науковий блоґ

Соціально-економічне становище євреїв Волинської губернії наприкінці XIX століття

vika_antonyuk — Mon, 13 Jul 2015 12:40:52 +0000

Анотація. Етнічна історія постає у новому світлі зацікавленості. Доля єврейської меншини, а особливо її соціально-економічне становище в рамках законодавства Російської імперії, зіграла на території Волинської губернії керуючу роль.
Annotation. Ethnical history is given in a new light of interest. Jewish minority fate, especially its social-economic status in a frame of Russian empire law, played a key role on the territory of the Volyn region.
Ключові слова: євреї, економіка, національна меншина, законодавство.
Key words: Jewish, economy, national minority, law.
Дослідження етнічної історії стало одним з пріоритетних напрямів у світлі реалізації державної програми щодо відродження національних меншин України, згідно з положеннями Конституції України, „Декларації прав національностей” та закону „Про національні меншини”.
Наразі багато істориків займаються цими питаннями. Зокрема, останні статті опубліковані Цециком Я. П. „Російсько-єврейські взаємовідносини на Волині на початку XX ст.”, Памірська Л. О. „Єврейські національні загальноосвітні заклади Волині у контексті політики коренізації народу”, Лутай М. Р. „До історії єврейських поселень в Україні і на Волині”, але це не є вичерпним матеріалом і дослідження у цій сфері продовжуються далі.
Необхідність глибокого й повного висвітлення історії розвитку національних меншин України, які становлять близько чверті всього населення сучасної української держави, і водночас відсутність спеціальних досліджень цієї теми у вітчизняній історіографії спонукають до вивчення і такого важливого питання, як історія єврейської громади Волині у кінці ХІХ ст.
Уперше євреї на Волині згадуються у 1288 р., у ХV- XVI ст. у багатьох містах створюються громади. За переписом 1765 р., у 116 містах і містечках, а також 2113 селах Луцького, Володимирського і Кременецького повітів проживало 51,736 тис. євреїв. Істотне збільшення єврейського населення відбулося в XIХ ст.: за ревізією 1847 р., у Волинській губернії „имелось 141 еврейское общество в числе 174,457 душˮ, а за переписом 1897 р. – 395,782 тис. [4, с.78]. Якщо брати у відсотковому відношенні, то це буде виглядати так: у Житомирському – 14,3%, Володимир-Волинському – 10,4%, Дубненському – 11,5%, Заславському – 13,3%, Ковельському – 11,9%, Кременецькому – 12,2%, Луцькому – 14,1%, Новоград-Волинському – 15,6%, Овруцькому – 10,6%, Острозькому – 10,8%, Рівненському – 16%, Староконстянтинівському – 14,3%. Більшість єврейського населення проживала в повітових містах і містечках. Останніх на Волині у „смузі осілості” налічувалося 133 [5, с. 320].
На території „смуги осілості” євреї, за російським законодавством, не могли володіти землею та вести сільськогосподарське виробництво. Переважна більшість з них на Правобережній Україні займалась ремеслом та дрібною торгівлею. На початку XX ст. сформувався своєрідний господарський та соціально-економічний феномен – єврейське містечко. В маленьких містах і містечках проживало більшість єврейського населення. По суті, за складом мешканців, єврейськими містами на Волині були Бердичів, Коростишів, Проскурів, Волинськ, Малин та інші. Їхнє населення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було займалося торгівлею, дрібним ремісництвом. Лише незначний відсоток містечкового єврейства був зайнятий в сільськогосподарському виробництві [6, с. 67]. Скупченість у „смузі осілостіˮ призвела до „перевантаженостіˮ містечок євреями-торговцями, які мали мізерний дохід. Характерною була картина, підмічена одним із мандрівників у Бердичеві: тут у єврейських крамничках жінки вторговували щодня від 40–50 до 70 копійок. Затиснуте кордонами «смуги осілості» й бюрократичними заборонами єврейське населення протягом ХІХ ст. майже не змінювало напрямків економічної діяльності.
У Російській імперії для євреїв існували обмеження щодо торгівлі нерухомим майном і банківської діяльності. Згідно з „Положенням щодо євреївˮ від 31 січня 1804 р. їм заборонялось у губерніях Малоросійських та Новоросійських мати оренди „понад битими шляхами та в селахˮ. Згодом ці заборони були скасовані, але час від часу вводилися нові обмежувальні акти. 22 жовтня 1825 р. вийшло загальне положення про заборону оренди маєтків євреями. Утім, функціонування нормальної системи торговельно-фінансових відносин відбувалося всупереч бюрократичним заборонам. Отож, влада змушена була враховувати реалії життя, тим більше, що в умовах поступового становлення загальноросійського ринку торгівля й фінанси стали головною складовою розширення сфери обміну. У 1860 р. були скасовані обмеження для євреїв щодо торгівлі нерухомим майном і банківської діяльності. Це сприяло швидкому припливу їхніх капіталів у фінансоу сферу.
Характерною ознакою політичної влади в Росії була жорстка адміністративна регламентація суспільних процесів, у тому числі й економічних. Тому тимчасове послаблення й лібералізацію знову змінювали часи реакції. На підставі законів 1864 та 1867 рр. євреї були позбавлені прав оренди в селі за винятком шинків, млинів, цукрових та скляних заводів, заснування яких вимагало суттєвих первісних капіталів. Негативно на розвиток орендних відносин вплинули законодавчі акти, впроваджені згідно з „Тимчасовими правиламиˮ від 3 травня 1882 р., відповідно до яких євреям заборонялося укладати договори про оренду за межами міст. Ці правила діяли до 1904 р.
Поза смугою осілості євреям дозволялося лише тимчасове, строком до 6 тижнів, перебування з поважних причин: 1) для успадкування власності; 2) для розв’язання справ у судових чи урядових установах; 3) для торгівельних справ пов’язаних з поставленням товарів у смугу осілості. Навіть євреї-візники не мали права залишати смугу осілості на строк більший, ніж 2 тижні.
У межах смуги осілості, а також в інших місцях, де окремим категоріям євреїв дозволялося постійне місце перебування, вони мали право на придбання нерухомої власності. Але це загальне правило було обставлено численними обмеженнями. У самій смузі осілості, поза межами міст та містечок, з 1882 р. було призупинено укладання купчих, заставних та орендних договорів на ім’я євреїв. Згодом, усім без винятку євреям було заборонено придбання від поміщиків та селян землі у 9 західних губерніях. Їм дозволялося бути лише винокурами та орендаторами корчем, а також орендними управителями млинів при маєтках, цукрових, скляних заводів та гуралень, керівництво якими вимагало технічних знань та власного оборотного капіталу.
Початок ХХ століття став непростим періодом для більшості існуючих імперій. Економічні негаразди накладалися на нерозв’язані національні проблеми. Останні давалися взнаки та проявлялись у прагненні представників різних національностей до створення своїх організацій, таких як політичні партії, культурницькі структури, молодіжні спортивні об’єднання, кооперативні об’єднання.
Цікавим, на нашу думку, є той факт, що на території Правобережної України за період з 4 березня 1906 р. до 1911 р. було зареєстровано значну кількість організацій. Серед них: 22 польських товариства, 33 «руських», українських лише одна «Просвіта», а єврейських – 45 [2, с. 104]. Заради справедливості слід зазначити, що серед організацій, яким було відмовлено в реєстрації, найбільше саме єврейських, в переважній більшості це благочинні проекти. Наприклад, лише в 1910 р. із 12 відмов – 6 єврейські, один гурток самоосвіти службовців цукрового заводу та чеські благодійні та просвітницькі товариства [2, с. 279]. Пояснити подібне співвідношення кількості організацій досить просто – євреї традиційно були і залишалися більш підприємливі в порівнянні з представниками інших національностей. Серед всієї кількості організацій професійних об’єднань було надзвичайно мало. Виняток складало лише товариство службовців сільського господарства та сільськогосподарської промисловості південно-західної Росії, яке мало свої підрозділи практично в кожному повіті Волинської губернії. Стосовно інших організацій, то в переважній більшості, це були товариства взаємодопомоги, чисельні позичкові товариства, каси та споживчі товариства. А оскільки історично так склалось, що євреї в основному жили за рахунок посередництва, зосереджуючись, головним чином на операціях з капіталом, то саме в цьому напрямку і досягли в нових умовах найбільш вражаючих результатів.
Стосовно ситуації, яка склалась в Росії в умовах революції по відношенню до євреїв, слід зауважити, що вона не була однозначною. З одного боку, як вже зазначалося, спостерігався значний приріст різноманітних організацій, особливо в так званій „зоні осілостіˮ. З іншого – посилились утиски щодо євреїв, які проявлялись у найбільш нелюдських формах – організації погромів, в умовах значного протистояння між лібералами та представниками крайніх правих монархічних організацій, які звинувачували саме євреїв у всіх проблемах та в першу чергу, у зазіханні на основи російської монархічної системи.
У такій непростій ситуації в середовищі житомирських євреїв виникає ідея створення досить специфічного осередку під назвою „Товариство для примирення та покращення правового стану місцевого населенняˮ. Засновниками організації виступили: приватний повірений Соломон Абрамович Майзліш, купець Іхіель Ікевович Фільцер, лікар Арам Лейбов Вайшенкер, купці Самуїл Вацловіч Беринштейн, Єля Якович Клігман та міщанин Вольф Мордкович Рамо [3, с. 69].
Таким чином, бачимо, що єврейське населення перебувало у скрутному становищі, що безпосередньо забезпечувалося законодавством тогочасної влади. Звичайно, це був виклик цілому народу з боку держави і цілий етнос страждав від імперської політики Росії.
Влада в основному підтримувала створення та діяльність тих єврейських організацій, які сприяли розв’язанню економічних проблем. У випадку, коли ініціатива з боку євреїв виходила за межі допустимих саме для них видів діяльності та хоча б опосередковано заходила у правове поле політичної та національних сфер, вона не знаходила підтримки та розуміння з боку російського чиновництва.

ЛІТЕРАТУРА
1. Справа про заснування релігійних, споживчих, кредитно-ощадних, спортивних та інших товариств (статути, списки членів та інше). – Державний Архів Житомирської Області (далі ДАЖО), ф.329, оп. 1, спр. 2, 512 с.
2. Справи про заснування громадських бібліотек, товариств споживачів м’яса і акціонерних товариств. – ДАЖО, ф.329, оп. 1, спр. 2, 256 с.
3. Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – Спб., 1908 – 1913. – Т. 3. – 358 с.
4. Рудницька Н.В. Соціально-економічні умови розвитку освіти євреїв на Волині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. В. Рудницька // Єврейська історія та культура кінця ХІХ – початку ХХ ст. (до Першої світової війни). Збірник наукових праць. Матеріали конференції 28 – 30 серпня 2002 р. – 2003. – К. – С. 318-322.
5. Хонігсман Я.С. Колективізація, голодомор і занепад єврейського землеробства в Україні / Я. С. Хонігсман // Український історичний журнал. – 1994. – № 1-3. – С. 63-69.

Населення Острога другої половини XVII – кінець XVIII ст.

Katia — Tue, 19 Nov 2013 11:20:56 +0000

Піщук Катерина

В статті розповідається про населення Острога в другій половині XVII – кінці XVIII ст. Описується національний і кількісний склад, а також сфери зайнятості населення.

Ключові слова: Острог, соціальна структура, ремісники, євреї.

This article describes the Ostrog population in the second half of XVII – the end of the XVIII century. Describes national and quantitative composition and scope of employment.

Key words: Ostrog, social structure, craftsmen, Jews.

При дослідженні міста однією із важливих проблем є вивчення його населення: чисельності, соціальної структури, а також національного складу. Поряд з українцями в містах та містечках Волинського воєводства проживали поляки, євреї, татари, росіяни та інші національні групи. Іноземці, як правило, були в основному представниками родів більш розвинених у ремісничому і торговельному відношеннях ніж місцеве населення.

В соціальному плані мешканці міських населених пунктів Волині поділялося на міщан, серед яких переважали євреї, залежних селян, шляхту, ремісників, духовенство (православне, католицьке, уніатське) і так звані вільні люди, до яких належали і цигани. Міста, як правило, були залюднені селянами.

За характером власності міські поселення поділялись на магнатські, шляхетські, які належали маєтково-володільчій шляхті, та державні, у них також були окремі володіння духовних осіб та монастирів. Значна частина міст та містечок Волині перебувала у власності польських магнатів. Після трьох поділів Речі Посполитої почався перехід їх до рук російських дворян. Окремі з них поступово переходили у відання казни [8, с.142].

Національний склад населення Острога не був однорідним. Важливим критерієм до вивчення етнічних груп ранньомодерних міст є імена та прізвища міщан, які представлені в описово-статистичних джерелах. Досить часто в них зазначалась етнічна прикладка («жид», «циган», «татарин» тощо). Разом з тим, варто відзначити, що вивчення національного складу населення за етнічними іменами та прізвищами має певні недоліки. Зокрема, імена українців ревізори могли записуватися на польський лад, що суттєво ускладнює виокремлення тієї чи іншої етнічної групи.

В Ревізії острозьких маєтків А.-А. Хоткевич 1654 р. зазначено 26 сільських поселень у яких було 113 димів. Ревізія фіксує скорочення кількості мешканців в роки Хмельниччини [1, ар. 383].

У 1687 р. в частині міста Острога було уже 390 осілих будинків (261 у Старому та 129 у Новому місті), а також проживало 40 коморників. Інвентар 1690 р. вказує на незначне скорочення будинків – 374 (відповідно Старе місто – 247, Нове – 127), а чисельність коморників зростає до 47. В ординатській частині Острога у досліджуваний період ревізори відзначили 190 димів, які підлягали оподаткуванню. Як бачимо, ординатська частина значно поступалась у чисельності населення в порівнянні із сусідньою частиною міста. В цілому, на кінець XVII ст. в Острозі було щонайменше 580 будинків

Дослідження історико-демографічних проблем ускладнюється відсутністю загально-визначеного прийому підрахунку чисельності населення, визначення коефіцієнта середньої заселеності одного диму. Зокрема О. Баранович вважав, що мінімальна кількість членів однієї родини становила 6 осіб [14 с. 133]. До цієї ж кількості схилялась О. Компан, яка вважала число родини в 6 осіб цілком прийнятним [14 с. 55].

До окремої категорії міського населення, гіпотетично, можна віднести міщан із певними фізичними вадами – «калік». В одній із постанов волинською шляхти на сеймику 18 квітня 1684 р. зазначається, що мешканці «Каліцької вулиці» в Острозі звільнялися від сплати податків [13 с. 455].

У кінці XVII ст. більшість міських жителів були українцями. Другу за чисельністю етнічну групу в Острозі складали євреї. Єврейська община міста Острога являла собою одну з найдавніших на території України. Євреї прибули в місто на запрошення князів Острозьких з метою розвитку різних ремесел і торгівлі. Значна кількість євреїв була зайнята в виробництві горілки, пива, меду [11, с. 61].

В частині Я.-О. Конецпольського у 1687 р. єврейських будинків було щонайменше 135 від загальної кількості 390 (близько 35%). Що стосується ординатської частини міста, то тут із 190 будинків у власності євреїв був 71, що становило 37 % [5].

Ще одну етнічну групу населення міста складали татари. У володіннях власників Острозької волості вони несли військову службу. За свої заслуги татари отримували королівські надання.

Мешканці міста, які не мали власного нерухомого майна складали групу коморників. Вони мешкали в окремих приміщеннях (коморах) інших міщан, а за надане житло платили їм або ж допомагали у господарстві. Зокрема, у 1690 р. частка коморницьких родин у загальній структурі населення частини міста Я.-О. Конецпольського складала близько 16 %. Усі коморники сплачували податок у розмірі 1 злотого [5].

У заяві, зробленій під присягою у луцькому гродському суді 24 жовтня 1635 р., острозького бурмістра Ониська Романовича про кількість ремісників на частині міської території, яка належала Анні-Алоїзі Хоткевич зафіксовано понад 30 ремісничих спеціальностей, серед яких найбільше шевців (123), пекарів (79), грабарів (41), римарів (30), кушнірів (25), музик (22), теслів (21), гончарів (16), різників (15) і ін.[12, с. 12-13]. Тоді як в інвентарях 1708 і 1724 рр. не містять прямої вказівки на кількість міських ремісників, відповідь на це питання можливо знайти проаналізувавши прізвища міщан, які в певній мірі вказують на приналежність до певного заняття. За аналогією можна прослідкувати наявність близько 40 ремісничих професій: коваль, ткач, кравець, котляр, римар, мечник, золотар, стельмах, сідляр, бондар, цирульник, пивовар, цимбаліст, кушнір, конвісар (спеціаліст по виготовлення виробів з олова), доктор, аптекар, панчішник, маляр, різник, скляр, дорожник, гончар, інтролігатор (палітурник), грабар, глинник, трубач, тесляр, гребінник, солодовник, пекар, мельник, свічник, муляр, гапляр, шаповал, слюсар, тартичник, фурман, іконописець [6, с. 75].

За інвентарем 1708 р. прослідковується значний занепад міста, про що свідчить наявність 188 порожніх димів і пляців (пляц – ділянка, що відводилася мешканцям міста для влаштування двору, включала в себе житлове приміщення та необхідні для життя господарські споруди) [2, с.279]. Причини такого запустіння слід шукати в більш як півстолітній нестабільності місцевості, зумовлені наслідками військових подій середини XVII ст., перебігом Північної війни, тощо.

При описі осілих будинків в місті за інвентарем 1708 р. все населення Острога поділялося на три категорії: «доми християнські», «доми жидівські», і «доми вільні». Станом на 1708 р. зафіксовано 167 християнських та єврейських будинків, з яким сплачували податки. Крім цього було 9 вільних міських домів та 17 шляхетських дворів, отже разом отримуємо 193 будинки. В 1724 р. простежується зростання осілих пляців, їх нараховується 214.

В інвентарі 1708 р. розповідається про дими та пляци, які належали юрисдикції костелу, та межиріцьких францисканців, про міські будинки, які належали власникам ординарської частини міста, але знаходилися в іншій частині Острога [4, с. 346]. Отже, можна припустити, що кількість димів і пляців станом на 1708 і 1724 рр. була більша ніж зазначено.

Цікавими джерелами, які несуть в собі інформацію про соціальний стан міста наприкінці XVIII ст. є «Опис Острозького повіту Волинської губернії» складений 1798р., та опис єврейського населення, зроблений Річчю Посполитою 1765р., який фіксує у місті 415 будинків і 1777 мешканців [3, с.74].

В червні 1793 р. Станіслав Махаловський продав Острозьку волость з половиною міста Острога, з передмістям Бельмаж і Татарською вулицею Тадеушу Чацькому. В серпні 1795 р. були оформлені документи і управитель Антон Островський в ревізійних переписах відзначив для Бельмажа 84 підданих чоловічої статі, вільно проживаючих – 4. Проживали тут також і євреї, яких чоловічої статі документ називає 39 [7, с. 389].

Не всі жителі Острога мали однакові права і обов’язки, жителі Бельмажу й Татарської вулиці відрізнялися від мешканців самого Острога. Названі передмістя мали відгородження – кам’яні стіни, тому щоб в’їхати у місто передміщанам Бельмажу й Татарської вулиці необхідно було сплатити певні кошти. Єврейське населення даних передмість становило окрему соціальну групу [9, с.228].

Станом на кінець XVIII ст. в Острозі було збудовано 53 мурованих і 713 деревяних будинків. Кам’яні споруди були великою рідкістю у місті, проте вони були більш безпечніші, так як дерев’яні забудови часто страждали від пожеж.

Більша частина населення займалася сільським господарством. У пошуках засобів до існування міщани були змушені брати в оренду земельні ділянки, за які платили чинш, а для того щоб закріпити за собою свій соціальний стан і не ввійти до складу селян, вони змушені поєднувати заняття сільським господарством із ремеслом.

Мешканці міста брали активну участь у розвитку торгівлі. Євреї займалися переважно продажем спиртних напоїв, перевозом, утримуванням постоялих дворів. Серед купців Острога було 4 християн і 45 євреїв.

Загальне число жителів міста на кінець XVIII ст. становило 4098 мешканців (1 926 чоловіків і 2 172 жінки). В житті міста відбувалися зміни соціального характеру, спричинені розкладом кріпосницьких порядків і розвитком ринкових відносин. У цей період спостерігається зростання населення [9, с.229].

Євреї посідали провідні позиції в місті. Міщани єврейської національності переважали також кількісно – це 911 чоловіків і 1 245 жінок. Серед євреїв було 10 купців першої і 36 третьої гільдії. Крім того з острозькими євреями пов’язане місцеве книгодрукування [9, с. 230].

Варто згадати, що у XVIII ст. єврейські громади буди значно бідніші ніж у попередні роки. Всередині кагалу (общини) часто виникали суперечки. Під час сплати поголовного податку кагальна верхівка, в обов’язки якої входив розподіл всередині общини, полегшувала собі податковий тягар за рахунок біднішої і безправної частини населення. Щоб стати повноправним членом кагалу єврей мусив сплатити вступний внесок. І тільки після того, як отримає дозвіл, він мав право купувати або наймати житло в єврейському кварталі. Община контролювала, щоб ніхто не надавав житло новоприбулому до того, як він сплатить вступне. За порушення встановленого звичаю відступник карався, на нього накладали високий штраф, який він мав сплатити на користь кагалу [3, с.76].

Становище єврейського населення залежало від власників міста, і від ставлення до нього інших жителів. У «повідомленні татарського ротмістра Халємбека у справі студентського заколоту в Острозі» від 26 серпня 1726, є свідчення про переслідування єврейського населення учнями острозького колегіуму. Ротмістр зазначав, що учні били євреїв під час «процесії Божого Тіла», вимагали зниження цін на товари, руйнували крамниці, нищили цвинтарі, стріляли з вогнепальної зброї по вінках єврейських будинків, виганяли євреїв з лазні [3, с. 78].

В XVIII ст. на Волині духовенство як біле так і чорне становило 1,4 % загальної кількості населення. Згідно з п’ятою ревізією, що провадилася на Правобережній Україні в 1795 – 1796 рр., віросповідний склад духовенства Волинської губернії був таким: православне духовенство – 62,2 %, уніатське духовенство – 26,1 %, католицьке духовенство – 11,7 % [8, с. 146].

В Острозі не фіксуються державні, старостинські та духовні піддані. Серед панських підданих 132 чоловіків і 138 – жінок. Вільних і циган нараховувалося відповідно 160 і 142 особи. [9, 230]

Отже, населення Острога було не однорідним, як за національним складом, та і за сферою зайнятості. У XVII ст. більшість міських жителів були українцями, другу за чисельністю групу складали євреї, ще одру групу – татари, крім того зустрічаються згадки про циган. В XVIII ст. євреї почали переважати серед мешканців міста. З середини XVII до кінця XVIII ст. населення Острога зростало. Крім того, протягом даного періоду, значно розширилося коло ремісничих професій – від 30 до 40, серед яких найпоширенішими були пекарі, шевці, римарі, грабарі, ковалі тощо.

Список використаних джерел та літератури:

Ревізія Острозьких маєтків А.-А. Ходкевич 1654 р. // Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII ст. / [упоряд. В. Атаманенко]. – К.; Острог; Нью Йорк : [б. в.], 2004. – 383 с
Бирук М. Інвентарні описи Острозької волості кінця XVII – першої третини XVIII ст. як історичне джерело / М. Бирук // Актуальні питання історії України. Україна і світ : збірник матеріалів Третьої регіональної наукової конференції. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2012. – Вип. 2. – С. 276–283
Бирук М. Становище єврейського населення Острога в першій третині XVIIIст. / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки., – Острог : Вид-во Національний університет «Острозька академія», 2011. – Вип. 17 – С. 71-79
Бирук М. Населення Острожчини в першій чверті XVIII ст. / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2008. – Вип. 13. – С. 343-357.
Бирук М. Соціально-економічний розвиток Острога в кінці XVII ст. / М. Бирук // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя : ЗНУ, 2012. – Вип. XXXIV. – С. 32–37. – [електронний ресурс], – режим доступу : http://sites.znu.edu.ua/historySciWorks/issues/34/biruk.pdf
Бирук М. Інвентарі Острожчини першої чверті XVIII ст. як джерело вивчення господарського стану Острозької волості / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип. 14. – С. 71-84.
Близняк М. Б. Соціально-економічний розвиток Бельмажа в кінці XVIII – середині XIX ст. / М. Б. Близняк // Історія музейництва і пам’яткоохоронної справи в Острозі та на Волині: науковий збірник, – Острог, 2011. – Вип. 3. – С. 389-393
Близняк М. Історичне краєзнавство: навчальний посібник / М. Близняк. – Острог : Видавництво Національного Університету «Острозька академія», 2011. – 236 с.
Близняк М. Місто Острог наприкінці XVIII на початку XIX ст. / М. Близняк // Студії і матеріали з історії Волині / – Ред. В. Собчук. – Кременець, 2009. – С. 226-232.
Близняк М. Соціально-економічний розвиток містечок на півночі Острозького повіту в кінці XVIІІ ст. / М. Близняк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2011. – Вип. 17. – С. 80-93.
Головко М. Населення міста Острога в др. пол. XVI – першій пол. XVIІ / О. Головко // Острозький краєзнавчий збірник. – Острог, 2010. – Вип. 4. – С. 61 – 67.
Ковальський М. Етюди з історії Острога : [Нариси] / М. Ковальський. – Острог : Острозька академія, 1998. – 286 с.
Архив Юго-Западной России. – К. : Типография Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1888. – Ч. ІІ. – Т. ІІ. – XLIX; 633 с.
Компан О. Міста України в другій половині XVII ст. / О. Компан. – К. : Вид-во Академії наук УРСР, 1963. – 387 с.
Баранович О. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. / О. Баранович. – К. : [б. в.], 1930. – 146 с.