Ключові слова: Інтернет-видання, Іслам, Інтернет, мультимедійність, кіберпростір, Інтернет-журналістика.

The article reviews and investigates the phenomenon of Muslim online media in Ukrainian cyberspace. It was analyzed the quality and also it was defined an aim of their functioning and it was investigated the main areas and forms of Muslim online media’s work.

Key words: Online media, Islam, Internet, multimedia, cyberspace, Internet journalism.

На сьогодні в Інтернеті нараховується досить значна кількість видань: як суто електронних, так і веб-версій друкованих. Не є винятком і конфесійні газети та журнали, які намагаються закріпитися в мережі, оскільки це дає змогу розширити можливості взаємодії та комунікації з вірянами, поширювати інформацію, що стосується життя конфесії або питань віри, та збільшувати свою аудиторію. Хоча мережеві видання ще залишаються досить молодими медіа, вони поступово зміцнюють свої позиції, саме тому дослідження цього явища мають неабияку цінність.

Донедавна Інтернет не міг розглядатися в якості загальнодоступного ЗМІ проте, нині Інтернет-журналістика стала важливою складовою частиною інформаційної індустрії в Україні, а Інтернет-ЗМІ для українських користувачів – впливовим джерелом інформації.

Цієї теми торкалися в широкому спектрі своїх досліджень взаємозв’язку релігії та Інтернету  такі українські науковці, як Бегей О. І., Перун М., Саган О., Щедрін А. Т.

Нехристиянський Інтернет в Україні займає меншу ланку в інформаційному просторі ніж християнський, проте з огляду на тенденцію поширення нетрадиційних та новітніх релігій, їхня представленість в Інтернеті також є важливою для дослідження. До того ж, мережеві ЗМІ нехристиянських релігій в Україні також перебувають в процесі вдосконалення, саме тому в цій статті буде розглянуто в загальному представлення нетрадиційних релігій в українському кіберпросторі, проаналізовано ставлення цих релігій до Інтернету та досліджено структуру їхніх Інтернет-ЗМІ.

На початку окреслимо специфіку дослідження нехристиянських релігій в Інтернеті, яка відрізняється від дослідження християнського Інтернету. Це пояснюється тим, що представлення нетрадиційних релігій в Інтернеті не є таким розвиненим та популяризованим в Україні. Дуже рідко можна натрапити на справжнє Інтернет-видання, тобто онлайн журнал чи газету, в більшості випадків це є інформаційні веб-сторінки, саме тому опис мережевих ЗМІ нехристиянських релігій включатиме не тільки Інтернет-видання, а й іншого виду веб-сайти, які окремо будуть розглянуті в наступних підрозділах. До того ж, сюди будуть включені мережеві ЗМІ не тільки українською мовою, а й російською, якщо цей ресурс використовується українцями та висвітлює інформація яка може бути ними використана.

В загальному в українському кіберпросторі за даними різних сайтів та каталогів існує близько 250 нехристистиянських веб-ресурсів [15], якими користуються українські громадяни. Переважно веб-сторінки є українською та російською мовами, проте присутні й інші мови. Лише 40 ресурсів є суто українськими [10]. Проте не варто цілком довіряти цим даним, бо багато каталогів та рейтингів не включають усі веб-ресурси, тому ймовірно що число ресурсів є більшим.

В цій статті детально буде розглянуто явище мусульманських Інтернет-ЗМІ. Загалом, ставлення мусульман до такого явища як Інтернет та інших засобів масової інформації є позитивним. Аргументом цього є слова Пророка Мухаммада, які часто говорять мусульмани: «Якщо ти щось робиш, то роби це дуже добре». Саме тому, коли мусульманин за щось береться, він зобов’язаний використовувати все найбільш корисне та досконале, щоби зробити цю справу успішною [14]. Тому обов’язок мусульман, а особливо тих, хто стоїть на чолі громад та організацій, удосконалювати постійно навчальну, проповідницьку освітню та комунікативну діяльність яка стосується ісламу, а в наш час найкориснішим винаходом людства для цього є Інтернет. Мусульмани розуміють, що в сучасних умовах саме він дозволяє підвищити якість та ефективність просвітницької роботи та те, що це хороший засіб поширення слова Аллаха. Розуміючи всі небезпеки, які чекають на віруючого в Інтернеті, мусульмани не закликають триматися осторонь новітніх технологій, в свою чергу їхнім єдиним закликом є бути моральним в будь-якій ситуації та до кінця.

Те, що мусульмани активно використовують можливості Інтернету та постійно йдуть шляхом вдосконалення є факт існування такого проекту як «Фонд розвитку ісламського Інтернету» – недержавний Інтернет-холдинг, метою якого є внесок у розвиток ісламського Інтернету, тобто усіх веб-ресурсів, які присвячені Ісламу та мусульманам. Фонд організовує діяльність співтовариства мусульманських веб-фахівців, проводить конкурси мусульманських сайтів, займається прикладними дослідженнями, організовує роботу біржі праці для спеціалістів-мусульман, збирає і поширює інформацію про мусульманський Інтернет-простір, сприяє появі нових ісламських сайтів та Інтернет-сервісів [14]. Фонд є важливим тому, що він об’єднує не тільки мусульман в Росії, а й за кордоном, об’єднуючи таким чином усіх мусульман країн СНД, в тому числі й Україну. Цікавим також є той факт, що «Фонд розвитку ісламського Інтернету» є незалежним об’єднанням, учасники якого підтримують функціонування та розвивають мусульманський Інтернет за власний рахунок. Створення такого проекту вносить велику частку в розвиток ісламського Інтернету.

Робота Фонду здійснюється за такими напрямками:

1. Організація співтовариства мусульманських it –фахівців (для цього було створено два майданчики: розділ на сайті Муслімнета і група в соціальній мережі «Вконтакте». За допомогою цих об’єднань мусульманські it-фахівці мають можливість познайомитись, обговорювати різні теми. Таким чином акумулюється та поширюється база технічних знань).
2. Просування послуг мусульманських it –фахівців (на сайті діє енциклопедія для самостійного пошуку відповідного фахівця).
3. Конкус Muslimnet Awards.
4. Проведення досліджень (проводяться дослідження двох видів: фундаментальні та динамічні. Результати досліджень публікуються на сайті і в групі «Вконтакте», таким чином кожен бажаючий може використовувати їх для своїх цілей).
5. Розробка сайтів та сервісів (на основі акумульованих знань Фонд розробляє і випускає мусульманські сервіси) [14].

В Україні мусульмани не мають комерційних видавництв, завдяки яким могли б поширювати літературу, книги та інформацію, більшість з них поширюється безкоштовно, або ж публікується в електронному варіанті [16]. Це означає, що Інтернет відіграє велику роль як в освітній, так і в інформаційній діяльності мусульман в Україні, будучи одним з найголовніших каналів поширення.

Більша частина мусульманської літератури в Україні видається безпосередньо мусульманськими організаціями, представляючи, в першу чергу, саме їх погляд. В такому випадку друкована та електронна література стає частиною інформаційної політики духовних управлінь, відіграючи важливу роль не стільки в науковому та освітньому плані, скільки в формуванні позитивного образу конкретних громад [16].

Проте з іншого боку мусульмани стараються бути об’єктивними в своїй інформаційній роботі. Проблема об’єктивності журналіста і будь-якого іншого фахівця, що має справу з читачем або суспільством в цілому, полягає в наявності або відсутності чесності і неупередженого викладу тієї чи іншої інформації. З хадисів Пророка випливає, що мусульманин може бути жадібним, він може бути боягузом, але він не може бути брехуном [12]. Це означає, що мусульманські ЗМІ, в тому числі електронні, стараються висвітлювати інформацію правдиво та неупереджено.

Розглянемо детальніше мусульманські веб-ресурси та мережеві ЗМІ. Одним із джерел було взято дані з веб-каталогу Релігійно-інформаційної служби RISU, а також інші електронні каталоги як: «Мета» та «Яндекс» каталоги, до того ж сюди враховуються сайти, які були знайдені через пошукові системи.

За даними «Яндекс» каталогу мусульмани володіють 44 веб-ресурсами [15], проте більшість з них не є українськими. Зосередимось на веб-сторінках, які є українськими, а саме:

• Сайт «Іслам для всіх» – www.islam.com.ua
• Іслам в Україні – http://islam.in.ua
• Релігія Іслам – http://www.islamreligion.com
• Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» –  www.arraid.org 
• Духовне управління мусульман України – www.islamyat.org
• Офіційний сайт мусульман Херсонської області – http://islam.kherson.ua
• Духовне управління мусульман України «УММА» –  http://umma.in.ua
• Блог ДУМУ «УММА» – http://ummainua.wordpress.com
• Духовне управління мусульман Криму – http://qirimmuftiyat.org.ua
• Інформаційний портал «UMMA inform» – http://umma.ua [13].

Розпочнемо детальний опис мусульманських веб-ресурсів з тих, які не належать певним громадам або організаціям, а об’єднують всіх мусульман України. Найпопулярнішим з них є інформаційний ресурс «Іслам для всіх»  (www.islam.com.ua). Основною метою сайту, як говорять самі засновники, є показати єдиний та живий Іслам, який йде в ногу з розвитком людства, не відстаючи ні в якій сфері [3]. Ресурс прагне стати своєрідним довідником, які стосуються більшої частини питань, які пов’язані з Ісламом, його вченням, культурою та суспільством. «Іслам для всіх» – це російськомовний веб-ресурс як для мусульман, так і не мусульман. Сайт був створений за сприяння Всеукраїнській асоціації громадських організацій «Альраїд».

Основні принципи роботи сайту «Іслам для всіх»:

• багатогранність змісту сайту: уявлення загального та часткового образів  Ісламу в інформаційних і сервісних матеріалах ;
• зважений підхід: позиція «золотої середини Ісламу», відхід від екстремізму та недбалих  та необгрунтованих думок ;
• об’єктивне опрацювання інформації: прагнення до наукової точності, відмова від суб’єктивності та забобонів;
• моральний підхід: уникати наклепу чи похвали окремих осіб, груп або держав, будь-якої пропаганди та провокацій;
• естетичний підхід: турбота про те, щоб весь зміст веб-ресурсу був відображений професійно та приємно для користувачів [3].

З огляду на основні засади роботи веб-ресурсу зрозуміло, що сайт створений на дуже високому рівні та охоплює широке поле інформаційної, мультимедійної, освітньої та інших видів роботи. Головними розділами сайту є: «Головне», включає підрозділи: «Актуально», «Знайомтесь: Іслам», «Іслам сьогодні», «Сім’я», «Іслам в моєм у житті», розділ  «Новини», розділ «Медіа», який включає такі підрозділи: «Відео», «Аудіо», «Книги», «Мотиватори», «Фотогалерея», а також розділи «Фатви» та «Сервіс» [7]. Сайт відповідає сучасним характеристикам веб-ресурсу таким як, гіпертекстуальність, мультимедійність та інтерактивність. Також на сайті можна відразу перейти на сторінку quran.org.ua, де в онлайновому режимі можна читати Коран [9].

Наступним веб-ресурсом є «Іслам в Україні» – інформаційно-аналітичний проект, який розповідає про життя мусульман в Україні. Був створений у 2008 році. Сайт можна переглядати трьома мовами: українською, російською та англійською. Специфіка веб-ресурсу в тому, що це суто інформаційний сайт. На підтвердження цього перечислимо основні рубрики ресурсу: «Новини в країні», «Новини в світі», «Аналітика», «Українські ЗМІ про Іслам», «Культура», «Історія», «Іслам без кордонів»  та «Наукові роботи» [6]. Активна робота в інформаційній діяльності сайту підтверджується тим фактом, що «Іслам в Україні» має свої сторінки та групи в соціальних мережах, таких як: «Facebook» та «Вконтакте».

Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» також має потужний Інтернет-ресурс в українській Мережі – www.arraid.org. На сайті є можливість користуватися чотирма мовами: українською, російською, англійською та арабською. Взагалі сайт є дуже потужним та вміщує різні аспекти діяльності Асоціації, проте, що цікавим є для цього дослідження є те, що на сайті є такі рубрики як: «ЗМІ про нас», де зібрані статті з інших сайтів про мусульман, «Наші видання», де в режимі онлайн можна переглядати електронну версію газети «Арраїд», та «Наші книги» [1] .

Детальніше про газету «Арраїд». На сайті зберігаються усі номери цього видання, тому в будь-який момент з його змістом можна ознайомитись в електронному вигляді. Це є специфіка більшості журналів та газет нехристиянських релігій, тобто поширеним є явище перегляду друкованих видань в елекронному форматі, проте вони не являються електронними аналогами друкованих видань, а тим більше власне Інтернет-виданнями. Газета публікується російською мовою та розповідає про життя мусульман в Україні, Європі та Азії.

Офіційний сайт Духовного управління мусульман України – www.islamyat.org  також займає значну нішу в мусульманському Інтернеті. Веб-ресурс постійно знаходиться в інформаційному оновленні. Сайт можна переглядати лише російською мовою. Він поділяються на велику кількість рубрик та підрубрик. Розглянемо детальніше те, що є цінним для дослідження. Окрім різноманітних новин, які висвітлюються на сайті, можна в елекронному вигляді переглядати газету «Мінарет», яку видає ДУМУ та дитячий журнал «Світлячок», є також посилання на Ісламський університет та Ісламську бібліотеку [11].

Газета «Мінарет» почала свою роботу в 1994 році, з того часу було видано 70 номерів газети, з деякими з них можна ознайомитись в бібліотеці офіційного сайту ДУМУ. На сторінках газети основна увага приділяється знанням про Іслам, якими повинен володіти кожен мусульманин. Сказано, що найпочесніші і найголовніші знання для мусульманина це знання про Творця та Його Пророка, тому в газеті «Мінарет» опубліковані уривки з книг ісламських теологів. З газети читач може дізнатися про правила дотримання ісламських ритуалів, дізнатися про історію, культуру, традиції та звичаї ісламських країн і народів. Також в газеті розповідається про традиційну ісламську медицину, східну кухню, та багато іншої інформації, яка може зацікавити як мусульман так і не мусульман [2].

Духовне управління мусульман України «УММА» – http://umma.in.ua є потужним інформаційним ресурсом ДУМУ «УММА» та єдиним веб-ресурсом, який можна переглядати лише українською мовою. Включає в себе такі розділи: «Новини», «Проповіді», «Статті», «УММА», «Релігія», «Медіа», «Зв’язок», «ЗМІ про нас», «Архів» [4]. Інтерфес сайту дуже приємний, є також посилання на групи в соціальних мережах. На сайті можна в електронному вигляді читати газету «УММА», єдину мусульманську газету в Україні, яка видається українською мовою. Онлайн перегляд є дуже зручним для використання.

Останнім значним інформаційним ресурсом, який буде розглянуто в цьому підрозділі є Інформаційний портал «UMMA inform» –  http://umma.ua, створений з метою роз’яснення та формування позитивного образу та громадської думки про іслам в Україні і в світі. Портал мусульман «UMMA inform» ставить перед собою завдання максимально правдиво і актуально висвітлювати події в ісламських країнах, доносити до читача достовірну інформацію. На сайті можна знайти багато корисних розділів на тему Іслам в Україні та в світі, а саме: «Новини», «Статті», «Інтерв’ю», «Дайджести», «Публікації» та «Фото». На сайті є також декілька унікальних розділів. Серед них цікавий розділ «Про життя громад», де ведуться авторські репортажі з різних мусульманських країн. Не менш цікавими розділами є «Історія ісламу», в якому читачі можуть знайти зовсім нові деталі в історичній хронології мусульман і прочитати науково-популярні статті, а також авторський розділ редакції – «Персональні конференції», де можна прочитати різні відповіді на питання про іслам [5].

Проаналізувавши представленість мусульман та їхніх організацій в українському Інтернеті, можна відмітити певні специфічні ознаки та тенденції їхньої роботи. Зважаючи на кількість та якість веб-ресурсів мусульман, які мають усі притаманні ознаки нових медіа, варто зазначити, що ісламський Інтернет розвивається та старається йти в ногу з часом у добу інформаційного суспільства, при цьому не заперечуючи новітніх технологій, а навпаки активно їх використовуючи. Підтвердженням того, мусульмани йдуть шляхом розвитку та вдосконалення є створення «Фонду розвитку ісламського Інтернету».

Щодо Інтернет-видань мусульман в Україні, то специфікою їхнього функціонування є те, що більшість газет та журналів є доступними на офіційних сайтах громад та організацій. Це означає, що є поширеним явище перегляду друкованих видань в електронному форматі, проте вони не являються електронними аналогами друкованих видань, а тим більше власне Інтернет-виданнями. Переважна більшість мусульманських веб-ресурсів доступні  російською мовою, або вони мають варіанти декількох мов, в тому числі українську. Це обумовлено регіональними особливостями (самі «ісламські» регіони України, тобто східні та південні – російськомовні). Лише одне видання – однойменна газета ДУМУ «Умма» – виходить у світ виключно українською мовою.

Список використаної літератури

1. Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраїд» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arraid.org/ru
2. Газета «Минарет» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.islamyat.org/gazeta-minaret/
3.  Добро пожаловать на наш сайт «Ислам для всех!» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.com.ua/about
4. Духовне управління мусульман України «УММА» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://umma.in.ua
5. Інформаційний портал «UMMA inform» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://umma.ua/uk/
6. Іслам в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.in.ua
7. Іслам для всіх [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam.com.ua
8. Ислам и Интернет – Сегодня исламский мир стоит на пороге появления в Шариате новых адабов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naturalworld.ru/article_islam-i-internet-segodnya-islamskiy-mir-stoit-na-poroge.htm
9.  Коран для всіх [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://quran.org.ua
10. «Мета» каталог [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://dir.meta.ua/country/religion-and-spirituality/
11.  Офіційний сайт Духовного управління мусульман України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.islamyat.org
12.  Проблема объективности мусульманских электронных СМИ  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam-today.ru/obsestvo/problema_obektivnosti_musulmanskix_elektronnyx_smi/
13. Релігійний веб-каталог / Релігійно-інформаційна служба в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/resourses/webcatalog/intro_catalog
14.  Фонд развития исламского Интернета [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.muslimnet.ru
15.  «Яндекс» каталог [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yaca.yandex.ua/yca/cat/Society/Religion/
16. Якубович М. Мусульманское книгоиздательство в Украине: современные тенденции  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islamsng.com/authors/myakubovich/4517

 Ключові слова: іслам, переселення, кримські татари, соціальні конфлікти, віровчення, території.

Україна  –  не  лише  слов’янська  і  християнська,  але  значною  мірою  і  тюркська  та  мусульманська  країна,  і  цей  факт  вимагає  перебудови  відносин  у  державі.  З  одного  боку,  кримські  татари,  які,  до  речі,  живуть  не  лише  у  Криму,  але  значною  мірою  і  в  Херсонській,  Запорізькій  та  інших  областях,  у  Севастополі  та  Києві,  можуть  не  лише  вимагати  врахування  своїх  особливостей,  але  й  самі  повинні  враховувати  культурно–політичні  та  релігійні  особливості  України.  З  іншого  боку,  державні  органи  України,  забезпечуючи  інтеграцію  нової  спільноти,  мають  враховувати  їх  етнічні  та  релігійні,  культурні  особливості.  Можливо,  говорили  на  курултаї,  першою  спільною  справою  кримських  татар  та  України  повинна  стати  планова  робота  та  правова  взаємодопомога  щодо  визнання,  з  одного  боку,  Голодомору  українців,  з  іншого  боку  –  депортації  кримських  татар,  –  актами  геноциду  з  боку  правлячого  режиму,  метою  якого  було  повне  підкорення  та  обезсилення,  навіть  знищення,  українців  та  кримських  татар,  як  самостійних  етносів.  Інтеграція  –  тривалий  і  складний  процес.  І  тому  загалом  на  загальнодержавному  рівні  він  вимагає  наукового,  чітко  спланованого  підходу.  Цілком  очевидно,  що  в  Україні  тепер  мають  бути  розроблені  зовсім  нові,  адаптовані  до  нових  реалій,  концепція  міжнаціональних  відносин  та  документи,  що  визначають  статус  і  зміст  Кримської  автономії  у  складі  України.  Адже  очевидно,  що  нинішня  концепція,  а  особливо  реальна  практика  міжнаціональних  відносин,  так  само,  як  і  статус  автономії,  не  відображають  реальних  потреб  і  справжніх  проблем  суспільства  і  створюють  внутрішньополітичні  складнощі  у  державі,  які  стають  дедалі  гострішими.  Значно  більші  розбіжності  виявляються  у  спробах  визначитися,  як  само  треба  кваліфікувати  цей  злочин.  Депортація  (переважно  жінок,  дітей  та  немічних  старих,  оскільки  більшість  чоловіків  воювала  в  складі  Червоної  Армії)  була  здійснена  в  безпрецедентно  короткий  термін  –  усього  за  3  дні  з  Криму  було  вивезено  у  потягах,  непристосованих  для  перевезення  людей,  194,155  осіб.[1]  Під  час  самої  депортації  і  протягом  перших  років  перебування  депортованих  у  «спецпоселеннях»  –  переважно  в  Сибіру,  на  Уралі  та  центральноазіатських  республіках  –  внаслідок  голоду,  холоду,  хвороб,  нелюдських  умов  проживання  загинуло,  згідно  з  різними  підрахунками,  від  38%  до  понад  46%  усього  населення.  Для  характеризування  того,  що  відбулося,  правники  і  вчені  –  історики,  етнологи,  політологи  –  зазвичай  вживають  різні  терміни.  Найчастіше  зустрічаються  такі,  як  «масові  репресії  проти  кримських  татар»,  «етноцид»,  «етнічна  чистка»,  «злочин  проти  людства»  та  «геноцид»[2];  окремі  дослідники,  не  переймаючись  «юридичною  чистотою»  визначень,  подекуди  вживають  їх  як  синоніми.[3]  У  намаганнях  з’ясувати,  наскільки  втрати  кримськотатарського  населення  внаслідок  депортації  підпадають  під  поняття  геноциду,  найдоцільніше  використовувати  визначення  останнього,  запропоноване  у  1948  році  Конвенцією  ООН  «Про  запобігання  та  покарання  злочину  геноциду».  Стаття  2  цієї  Конвенції  характеризує  геноцид  як  будь–які  з  наступних  дій,  скоєних  з  наміром  знищити,  повністю  або  частково,  національну,  етнічну  або  релігійну  групу:

1.  Вбивство  членів  такої  групи

2.  Заподіяння  ним  тяжких  фізичних  або  ментальних  ушкоджень

3.  Свідоме  створення  для  цієї  групи  умов  проживання,  що  призводять  до  повного  або  часткового  винищення  групи

4.  Вживання  заходів  з  метою  запобігти  народжуваності  дітей  у  групі

5.  Насильницька  передача  дітей  з  цієї  групи  до  іншої.

Пізніше  саме  таке  визначення  геноциду  було  підтримано  й  Міжнародним  Кримінальним  Судом  (рішення  про  започаткування  якого  було  прийняте  ООН  у  1998  році  в  зв’язку  із  війнами  на  території  колишньої  Югославії;  це  рішення  набуло  чинності  1  липня  2002  року).  Необхідно  зауважити,  що  стаття  442  Кримінального  кодексу  України  майже  дослівно  повторює  наведене  вище  означення  геноциду.  Тим  не  менш,  не  тільки  українські  ЗМІ,  а  й  досвідчені  вчені,  розглядаючи  цей  аспект  кримськотатарської  проблеми,  часто  спираються  не  на  юридично–правові  норми  національного  або  міжнародного  законодавства,  а  на  значно  спрощені  уявлення  про  геноцид  –  наприклад,  такі:  «геноцид  передбачає  намір  повністю  фізично  знищити  народ».  [4]  Насправді  ж  те,  що  відбулося  з  кримськотатарським  народом  у  1944–му  та  наступних  роках,  цілком  можливо  характеризувати  як  дії,  що  підпадають  під  пп.  2,  3,  деякою  мірою  –  п.  4  міжнародного  визначення  геноциду.  Інша  справа,  яким  чином  довести  (і  чи  можливо  це  взагалі),  що  метою  таких  дій  був  свідомий  намір  повного  або  часткового  знищення  цієї  етнічної  групи.  Звісно,  подібні  відверто  сформульовані  наміри  навряд  чи  можна  відшукати  в  будь–яких  архівних  документах  –  так  само,  як  і  стосовно  Голодомору  –  геноциду  українського  народу.  Проте,  вагомими  доказами  на  користь  саме  таких  намірів  послуговують  намагання  повністю  позбутися  матеріальної  та  духовної  спадщини  кримських  татар  на  їхній  батьківщині,  що  послідовно  й  систематично  відбувалися  після  їхньої  депортації  з  Криму,  а  також  унеможливлення  вивчати  рідну  мову,  традиції,  культуру  в  усі  часи  після  вигнання.  Більше  того,  навіть  сама  назва  «кримські  татари»  зникла  з  переліку  національностей,  що  мешкали  в  Радянському  Союзі;  замість  того,  їх  записували  просто  як  «татарів»,  що  свідчило  про  бажання  повністю  заперечити  саме  існування  кримськотатарського  народу  як  окремого  етносу.  Активісти Національного  руху  кримських  татар  (започаткованого  у  50–х  роках  минулого  століття  і  спрямованого  на  боротьбу,  виключно  мирними  шляхами,  за  повернення  на  Батьківщину)  почали  спиратися  на  міжнародну  концепцію  геноциду  на  початку  60–х.  Після  спонтанної  масової  репатріації  наприкінці  80–х  –  початку  90–х  років  і  поновлення  таких  виборних  органів  самоврядування,  як  Курултай  (Національна  Асамблея)  та  Меджліс  (обирається  делегатами  Курултаю,  поєднує  функції  представницького  та  виконавчого  органу),  це  питання  не  було  забуте,  хоча  більш  пріоритетні  правові,  політичні  та  економічні  проблеми  не  дозволяли  докласти  системних  та  послідовних  зусиль  для  визнання  депортації  та  її  наслідків  геноцидом  кримськотатарського  народу.  Ситуація  дещо  змінилася  у  2005  році:  11  грудня  4–та  сесія  четвертого  Курултаю  кримськотатарського  народу  визнала  депортацію  18  травня  1944  року  й  наступні  десятиріччя  насильницького  утримання  кримських  татар  у  місцях  вигнання  актом  геноциду  корінного  народу  Криму.[5]  Тоді  ж  була  створена  Спеціальна  комісія  з  вивчення  геноциду  кримськотатарського  народу  і  подолання  його  наслідків;  її  перше  засідання  було  проведене  20  травня  2006  року,  перший  звіт  роботи  Комісії  оприлюднений  22  грудня  2006  року  на  5–й  сесії  четвертого  Курултаю.  Робота  по  визнанню  депортації  актом  геноциду  значно  активізувалася  у  2009  році.  На  виконання  указів  Президента  України  «Про  відзначення  у  2009  році  Дня  пам’яті  жертв  політичних  репресій»  та  «Про  заходи  у  зв’язку  з  65–ми  роковинами  депортації  з  Криму  кримських  татар  та  інших  осіб  за  національною  ознакою»,  у  травні  у  Сімферополі  відбулася  виїзна  Колегія  Служби  безпеки  України,  в  засіданні  якої  взяли  участь  лідери  кримськотатарського  народу  Мустафа  Джемілєв  та  Рефат  Чубаров,  муфтій  мусульман  Криму  Еміралі  Аблаєв,  Постійний  представник  Президента  України  в  АР  Крим  Леонід  Жунько.  Там  було  повідомлено  про  розсекречення  низки  архівних  документів,  що  стосувалися  репресій  комуністичного  режиму  проти  кримських  татар.  У  Резолюції  загальнокримського  жалобного  мітингу  2009  року  –  останнього  з  тих,  які  щороку  проходять  у  Сімферополі  в  день  депортації  18  травня  –  містилися  доволі  жорстко  сформульовані  вимоги  до  української  держави,  включно  із  закликом  вжити  рішучіших  заходів  для  подолання  наслідків  геноциду.  [6]  Активніша  позиція  кримськотатарської  спільноти  була  засвідчена  й  у  зверненнях  Голови  Меджлісу,  депутата  ВР  Мустафи  Джемілева  до  Президента  України  та  Голови  СБУ,  що  були  підтримані  аналогічними  зверненнями  народного  депутата  Григорія  Омельченка.  У  відповідь  на  це,  2  липня  2009  року  Президент  доручив  СБУ  та  Генпрокуратурі  розглянути  питання  про  порушення  відповідної  кримінальної  справи,  що  можна  вважати  першим  кроком  до  офіційного  визнання  депортації  кримських  татар  актом  геноциду [7]. 14  липня,  за  ініціативи  СБУ,  в  Києві  відбувся  круглий  стіл  «Депортація  кримських  татар:  історичні  та  правові  оцінки»,  в  якому  взяли  участь  народні  депутати  України,  представники  СБУ,  громадських  організацій,  засобів  масової  інформації,  низка  експертів  та  дослідників.  Заступник  голови  СБУ  Микола  Герасименко  повідомив,  що  на  виконання  доручення  Президента  України  Віктора  Ющенка  Служба  безпеки  України  разом  з  Генпрокуратурою  проводить  збір  матеріалів,  які  стосуються  незаконних  виселень  у  1944  році  кримськотатарського  народу,  а  також  болгар,  вірмен,  греків  та  німців,  які  проживали  на  території  Криму.  Збираються  та  вивчаються  документи  про  злочини  тоталітарного  режиму  у  1944  році,  встановлюються  та  опитуються  свідки.  Очікується,  що  на  підставі  здобутих  матеріалів  СБУ  та  Генпрокуратура  нададуть  правову  оцінку  незаконному  насильницькому  виселенню  «народів  Криму»  відповідно  до  норм  вітчизняного  законодавства.  [8]  Крім  того,  на  доручення  Президента  в  кримській  філії  СБУ  створена  спеціальна  слідча  комісія,  яка  почала  співпрацю  з  громадською  Спеціальною  комісією  Курултаю.  За  словами  заступника  голови  останньої  Ельведіна  Чубарова.  «Ми  вже  розпочали  передачу  їй  копій  перших  свідчень  про  депортацію,  щоб  їх  долучили  як  документи,  щоб  їх  могли  вивчити  й  опитати  за  необхідності  цих  свідків  депортації.  Як  ми  знаємо,  ця  слідча  група  вже  розпочала  доволі  активно  працювати  в  цьому  напрямку».  [9]  Таким  чином  була  започаткована  безпрецедентна  –  особливо  враховуючи  специфіку  ситуації  в  АРК  –  взаємодія  державної  комісії  Служби  безпеки  України  з  громадською  комісією,  створеною  й  досі  не  визнаним  офіційно  органом  самоврядування  –  Курултаєм  кримськотатарського  народу.  Ґрунтовний  звіт,  що  охоплював  роботу  Спеціальної  Комісії  за  майже  трирічний  період  –  з  травня  2007  року  до  листопада  2009  –  був  представлений  Ельведіном  Чубаровим  делегатам  Курултаю  5  грудня  2009  року.  [10]  Результати  роботи  членів  Комісії,  що  працюють  безоплатно,  фактично  на  громадських  засадах,  вражають.  Ними  створено  архів  документів  –  свідчень,  в  якому  містяться  610  листів  з  розповідями  про  спецоперацію  по  насильницькому  виселенню,  про  життя  у  вигнанні,  фізичних  та  моральних  втратах  членів  своїх  сімей  та  рідних.  Більша  частина  цих  спогадів  опублікована  у  тритомному  виданні  «Депортация.  Как  это  было».  Останні  150  спогадів,  що  надійшли  до  Комісії  у  2006–07  роках,  ще  чекають  на  опублікування,  так  само  як  і  60  архівних  документів,  зібраних  членом  Комісії  Гульнарою  Бекіровою.  На  окрему  увагу  заслуговує  ініційована  Комісією  широкомасштабна  акція  «Унутма!»  («Пам’ятай!),  що  розпочалася  1  вересня  2009  року.  [11]  Для  її  проведення  був  розроблений  пакет  документів,  що  включав  Опитувальник  свідка  депортації  (57  запитань),  Звернення  Спеціальної  комісії  до  співвітчизників,  зразок  заяви  свідка  депортації  та  пояснення  «Як  скласти  заяву  та  свідчення  про  депортацію».  Ці  документи  та  надіслані  матеріали  розміщуються  на  шпальтах  газет  «Авдет»,  «Голос  Криму»,  «Янъы  Дюнья»,  «Къырым»,  «Маариф  ишлери»;  хід  акції  регулярно  висвітлювали  у  новинних  та  тематичних  програмах  телеканал  АТР  і  радіостанція  «Мейдан»,  а  також  веб–сайти  «Крим  і  кримські  татари».  Важливо  підкреслити,  що  в  рамках  цієї  кампанії  наголос  зроблено  не  просто  на  спогадах,  а  саме  на  свідченнях,  тобто  заявники  мають  надавати  свідчення  тільки  про  те,  про  що  вони  знають  із  свого  власного  досвіду.  За  три  місяці  від  початку  акції  до  Комісії  надійшли  120  заяв,  де  містяться  прохання  максимально  сприяти  визнанню  українською  державою  та  світовою  спільнотою  геноциду  кримськотатарського  народу,  а  також  вимоги  притягти  до  відповідальності  тих,  хто  був  причетний  до  скоєння  цього  злочину.  Кожна  заява  супроводжується  детальним  описом  жахів  депортації  та  спецпоселень  у  Сибіру,  на  Уралі  та  Середній  Азії,  пережитих  заявником;  до  багатьох  із  них  додані  копії  документів  та  світлин,  що  підтверджують  наведені  факти.  [12]  Успішності  роботи  Комісії  заважає  низка  чинників  переважно  політичного  та  юридичного  характеру.  Насамперед,  це  стосується  й  досі  неврегульованих  питань  законодавчої  реабілітації  кримськотатарського  народу  та  визначення  його  статусу  як  корінного  народу  (а  не  просто  однієї  з  численних  «національних  меншин»  України).  [13]  Згадаймо  сумну  історію  і  досі  не  прийнятого  закону  про  реабілітацію.  За  законопроект  “Про  відновлення  прав  осіб,  депортованих  за  національною  ознакою”,  авторами  якого  були  народні  депутати  Мустафа  Джемілєв  і  Рефат  Чубаров,  у  червні  2004  року  проголосували  380  депутатів  при  необхідних  226.  Проте  цей  закон,  після  підписання  його  тодішнім  Головою  Верховної  Ради,  мабуть  із  суто  політичних  міркувань,  був  заветований  президентом  Леонідом  Кучмою.  На  жаль,  ситуація  не  змінилася  на  краще  і  після  перемоги  Помаранчевої  революції,  приходу  до  влади  нового  демократичного  уряду  та  парламентських  виборів  2006  та  2007  років.  Останній  варіант  законопроекту,  підготовлений  Державним  комітетом  у  справах  національностей  та  релігій,  був  значно  слабкішою  версією,  ніж  попередня;  він  зазнав  нищівної  критики  з  боку  керівництва  та  юристів  Офісу  Верховного  Комісару  ОБСЄ  з  питань  національних  меншин.  [14]  Немає  жодного  прогресу  і  в  спробах  представити  на  розгляд  ВР  закон  про  статус  кримськотатарського  народу,  першу  версію  якого  було  розроблено  ще  у  1996  році  –  одразу  ж  після  ухвалення  нової  Конституції  України.  Зрозуміло,  що  за  таких  обставин  годі  сподіватися  на  те,  що  законодавче  розв’язання  низки  неврегульованих  проблем  кримськотатарського  народу  розпочнеться  з  розробки  та  розгляду  нормативно–правового  документу  стосовно  визнання  скоєного  проти  нього  злочину  геноциду.  [15]  9  квітня  2014  в  Москві  в  прес–  центрі  РІА  “Новости”  пройшов  круглий  стіл  ”  Кримські  татари  :  вчора,  сьогодні  ,  завтра  “,  приурочений  до  відкриття  на  порталі  ”  Росія  для  всіх”  (  rus4all.ru  )  сторінки  кримсько  –татарського  народу.  У  заході  взяли  участь:  лідер  кримських  татар  у  Москві  Мустафа  Мухтеремов,  віце  – президент  Євразійської  академії  телебачення  і  радіо  Рустам  Аріфджанов  і  продюсер  телеканалу  Аль–РТВ  Тимур  Булгаков.  Провідним  і  модератором  конференції  виступив  керівник  відділу  національних  проектів  порталу  ”  Росія  для  всіх”  Радик  Аміров  .  У  ході  зустрічі  учасники  обговорили  проблеми  та  перспективи  кримських  татар  у  зв’язку  з  приєднанням  Криму  до  Росії  в  березні  2014  року.  Мустафа  Мухтеремов  зазначив,  що  актуальною  є  реабілітація  кримських  татар  і  чітка  оцінка  акту  депортації  1944  року.  У  нинішній  ситуації  кримські  татари  хотіли  б  від  Росії  прийняття  спеціального  закону  про  реабілітацію  ,  в  розробці  якого  вони  готові  взяти  участь  .  Причому  ,  від  цього  закону  кримські  татари  чекають  не  тільки  реабілітації  народу,  але  і  Криму  в  цілому,  вираженої  в  першу  чергу  в  поверненні  історичних  кримськотатарських  назв  населених  пунктів  і  топоніміки  ,  а  також  діяльної  участі  держави  у  відновленні  та  охороні  історичних  пам’яток.  Торкаючись  відносини  кримських  татар  до  березневого  приєднання  Криму  до  Росії  ,  Мустафа  Мухтеремов  зазначив  ,  що  багато  її  не  прийняли.  Причиною  цьому  є  генетична  пам’ять  народу.  Депортацію  проводила  Москва,  наказ  про  депортацію  походив  з  Москви  і  в  свідомості  кримських  татар  вина  за  трагедію  1944  лежить  на  Москві.  Виходом  з  такої  ситуації,  на  думку  Мустафи  Мухтеремова  ,  могло  б  бути  принесення  Російською  Федерацією  на  урядовому  рівні  вибачень  кримсько–  татарському  народу  .  Рустам  Аріфджанов  зупинився  на  етнологічних  та  історичних  аспектах  кримськотатарської  проблеми.  Зокрема,  важливо  розуміти  ,  що  кримські  татари  є  корінним  народом  Криму,  які  виникли  в  результаті  змішування  багатьох  стародавніх  народів  Криму  і  народів,  що  приходили  в  різні  часи  на  півострів  і  осідають  там,  а  не  ,  як  підчас  позиціонують  в  ЗМІ  кримських  татар  виключно  як  нащадків  Золотої  орди,  осіли  в  Криму  в  13–14  століттях.  Насправді,  на  території  Криму  здавна  жило  величезна  кількість  різних  народів  –  скіфів,  кіммерійців,  готів  ,  генуезців  ,  греків  та  інших.  Ці  народи,  з  пришестям  Золотої  орди  нікуди  не  виганяли,  а  змішалися  з  нею.  По  суті,  сьогоднішні  кримські  татари  –  це  не  скільки  спадкоємці  Золотої  орди,  скільки  нащадки  людей,  що  жили  спокон  віків  Криму,  що  знайшло  відображення  в  кримсько–  татарською  мовою.  Торкаючись  депортації  ,  Рустам  Аріфджанов  зауважив  ,  що  на  відміну  від  інших  депортованих  народів,  кримські  татари  отримали  можливість  повернутися  на  батьківщину  пізніше  за  всіх  –  тільки  через  50  років.  Причому,  виїжджали  вони  з  Російської  Федеративної  Соціалістичної  республіки,  а  повернулися  в  нову  державу  –  Україну.  На  думку  Аріфджанова  ,  Українська  влада  не  достатньо  зробила  для  вирішення  проблем  повернення  на  батьківщину  кримських  татар,  що  призводило  до  репресій  для  самостійного  облаштування  їх  на  історичній  батьківщині.  Визнання  ж  Україною  кримських  татар  корінним  народом  сталося  тільки  зараз,  навздогін,  коли  Крим  вже  перейшов  до  Росії  .  Відповідаючи  на  запитання  кореспондента  порталу  ”  АзерРос  “,  що  втратили  кримські  татари  і  що  придбали  ,  увійшовши  до  складу  Росії  ,  Рустам  Аріфджанов  зазначив  ,  що  головне  тут  –  народи  Криму  –  росіяни  ,  українці  та  кримські  татари  отримали  свою  автономну  республіку.  У  Російській  Федерації  присутня  безліч  національних  автономій  з  різним  співвідношенням  корінного  національного  населення  і  росіян  і  накопичений  великий  досвід  існування  федеральних  утворень  Тому,  і  в  новому  Криму  відкриваються  великі  можливості  для  національного  розвитку.  Зокрема,  кримськотатарська  мова  вперше  за  багато  десятиліть  оголошена  державною,  а  це  означає,  що  про  підтримку  та  розвиток  мови  буде  піклуватися  не  тільки  приватний  бізнесмен  Лінур  Іслямов  ,  що  відкрив  2  телеканали  і  інші  ентузіасти  ,  що  видають  літературу  на  кримсько–  татарській  мові,  а  й  ,тепер  вже  і  держава  .  Рустам  Аріфджанов  висловив  солідарність  з  Мухтеремовим  в  необхідності  спеціального  закону  про  реабілітацію  кримськотатарського  народу  ,  як  це  було  зроблено  стосовно  інших  народів  ,  що  постраждали  від  депортації  .  Тимур  Булгаков,  зазначив  ,  що  кримські  татари  завжди  були  толерантні  і  шанобливо  ставилися  до  інших  народів.  Доказом  цьому,  є  тісна  спільна  багатовікова  співпраця  та  проживання  народів  Криму.  Примітно,  що  в  столиці  Золотої  орди  Бахчисараї  Ханський  палац  не  мав  кріпосних  стін  ,  а  в  парі  кілометрів  від  нього  знаходиться  православний  храм  ,  а  далі  –  караїмське  місто  Чуфут  – кале  з  двома  синагогами  .  На  закінчення  конференції  ,  відповідаючи  на  запитання  представника  сайту  “Крим  і  кримські  татари  ”  (  kirimtatar.com  )  Радик  Аміров  розповів  про  редакційну  політику  нового  розділу  на  порталі  ”  Росія  для  всіх”.  Тут,  також  як  і  на  вже  існуючих  мовах  киргизькою,  таджицькою,  азербайджанською,  черкесскою,  аварською  і  іншими,  буде  робитися  упор  на  історико–культурних  акцентах  і  подіях,  висвітлюватися  позитивні  моменти  міжнаціонального  спілкування.  У  формуванні  змісту  проект  розраховує  на  активну  участь  самих  кримських  татар.  Не  дивлячись  на  сучасну  ситуацію,  кримські  татари,  які  почали  повертатися  в  1989–1990  роках  на  свою  Батьківщину,  зіткнулися  з  великою  кількістю  проблем.  Саме  повернення  було  зумовлене  конфліктами  між  етносами  в  Узбекистані,  які  доходили  до  “різні”.  Корінні  жителі  Криму  їдуть  на  землі  своїх  предків  і  тут  починають  боротися  за  свої  права.  Було  створено  громадсько–політичну  організацію  кримських  татар  –  ОКНР  (29  квітня  –  2  травня  1989  року).  Згодом  (15  червня  1990  року)  вийшов  перший  номер  періодичного  видання  Організації  кримськотатарського  національного  руху.  Це  видання  не  тільки  надавало  людям,  які  попри  все  почали  масово  повертатися  на  свої  землі,  отримувати  необхідну  інформацію,  але  й  слугувало  для  більш  чіткої  координації  різноманітних  сил  у  національному  русі.  Крім  того  однією  з  її  головних  цілей  було  встановлення  діалогу  між  місцевим  населенням  та  кримськими  татарами.  Одною  з  головних  проблем  є  отримання  українського  громадянства,  адже,  як  зазначено  законом,  для  цього  потрібно  прожити  на  Україні  не  менше  п’яти  років  і  добре  володіти  українською  мовою.  За  станом  на  1  січня  2000  р.  в  Криму  було  прописано  258500  раніш  депортованих  осіб,  з  них  255473  кримських  татар,  536  німців,  1865  греків,  306  болгар,  320  вірмен.  З  них  146793  осіб  повернулися  на  півострів  до  13  листопада  1991  р.  і  відповідно  до  права  “нульового  вибору”  були  включені  до  складу  первісного  корпусу  громадян  України.  Решта,  хто  переїхав  до  Криму  після  13  листопаду  1991  р.,  мали  пройти  через  процедуру  натуралізації  або  підтвердження  належності  до  громадянства  України.  І  це  було  великою  проблемою.  Адже  татарам  не  має  де  жити,  тобто  прожити  тут  потрібний  термін  для  отримання  громадянства  не  могли,  а  з  іншого  боку,  в  Узбекистані  вони  отримували  ще  якісь  пільги  (наприклад,  пенсію),  в  той  час  як  на  території  України  не  мали  на  неї  прав.  Згодом  було  укладено  українсько–узбецьку  домовленість  про  співробітництво  у  справі  вирішення  питань  громадянства  раніш  депортованих  осіб  та  їх  нащадків,  а  це  приблизно  62246  чоловік.  Зобов’язання  щодо  припинення  іноземного  громадянства  та  отримання  протягом  календарного  року  документа  про  неналежність  до  нього  дають  іноземці.  Особи  без  громадянства  подають  до  паспортно–візової  служби  декларацію  про  відсутність  іноземного  громадянства.  Така  вимога  передбачається  ст.  8  Закону  України  “Про  громадянство  України”.  Декларація  заповнюється  безпосередньо  заявником  і  не  потребує  засвідчення  в  якихось  інстанціях.  Після  її  надходження  у  відділ  паспортної  реєстраційної  та  міграційної  робота  ГУ  МВС  України  в  Криму  ухвалюються  рішення  про  отримання  заявником  громадянства  України.  Таким  чином  було  частково  вирішено  цю  проблему,  але  далеко  не  повністю.  Другою  з  основних  проблем  є  нестача  території  для  проживання.  Кримські  татари  почали  масово  захоплювати  землі.  Так  у  серпні  місяці  2005  року  в  м.  Алушта  на  вулиці  Ювілейній  20  організована  група  захопила  будівлю  і  в  десяти  квартирах  поселилася  самовільно.  Суд  ухвалив  рішення  про  виселення  нових  мешканців,  але  виконавцям  не  дали  його  реалізувати.  Громадяни,  котрі  захопили  житла,  не  дають  представникам  закону  виконати  рішення.  В  Республіканському  комітеті  земельних  ресурсів  підрахували  –  лише  в  2006  році  на  півострові  захопили  1300  гектарів  землі.  Фінансування  розселення  татар  дуже  мале,  а  враховуючи  те,  що  потік  їхній  постійно  зростає,  на  це  потрібно  виділяти  як  можна  більше  грошей.  Але  кримська  влада  нічого  не  робить.  Президент  України  Віктор  Ющенко  заявив,  що  для  Української  держави  та  уряду  Криму  проблеми  кримських  татар  є  першочерговими.  Про  це  він  сказав  у  своєму  зверненні  до  українського  народу  з  нагоди  61–ї  річниці  від  дня  депортації  з  Криму  кримських  татар.  «Ми  запропонуємо  справді  ефективні  програми  соціальної  підтримки  репатріантів,  які  б  передбачали  створення  нових  робочих  місць,  справедливу  систему  землевідводу  під  житлове  будівництво,  були  спрямовані  на  забезпечення  культурних  і  освітніх  потреб  кримських  татар»,  –  зазначив  Президент  України.  Він  запевнив,  що  національні  спільноти  будуть  підтримані  на  законодавчому  рівні.  Але  нажаль  щось  конкретне  й  досі  не  було  зроблене.  Починаючи  з  2005  року  гостро  постала  проблема  навколо  Бахчисарайського  ринку.  10  липня  цього  року  татари  почали  вимагати  закрити  місцевий  Бахчисарайський  ринок  та  віддати  їм  цю  територію.  Вони  вважають:  на  ній  розташована  пам’ятка  архітектури  «ханський  мавзолей».  Татари  блокували  роботу  базару  і  не  пускали  туди  працівників  –  через  це  спалахнула  бійка.  Після  бійки  пікет  кримських  татар  залишився  біля  ринку,  а  торгівці  пішли  блокувати  трасу  «Бахчисарай–Сімферополь»  –  так  вони  намагаються  привернути  увагу  влади  до,  як  вони  вважають,  хуліганськими  діями  кримських  татар.  Жан  Запрута,  заступник  голови  спілки  споживачів  «Ринок»  розповідав:  «Кримські  татари  самовільно  заварили  ворота  и  заборонили  торгуючим  виходить  на  рабочі  месця.  Вночі  облили  прилавки  мазутою,  спалили  стеллажі.  Татари  порахували  це  мусце,  на  якому  розташований  ринок,  своїм  святим  місцем,  і  там  нікому  неможна  торгувати.  Ця  земля  належить  тільки  кримським  татарам».  Натомість  татари  переконують,  що  винне  в  конфлікті  саме  керівництво  ринку.  Адже  земля,  на  якій  торгують,  належить  культурному  заповідникові,  і  тут  розташоване  стародавнє  поховання  кримських  татар.  Ахтем  Чийгоз,  голова  Бахчисарайського  регіонального  Меджлісу:  «Решением  Бахчисарайского  регионального  Меджлиса  была  попытка  провести  акцию  протеста  по  незаконным  действиям  рынка  на  территории  памятника  Украины.  Пятого–шестого  дирекцией  рынка  произвели  самовольно  земляные  работы  вокруг  Дербе–мавзолея».  Втім,  керівництво  ринку  апелює  до  рішень  двох  судів,  що  визнали  претензії  кримських  татар  на  землю  ринку  за  незаконні.  Тому  протистояння  триває.  Згодом  група  підприємців  ринку  «Центральний»  –  26  чоловік,  більшість  з  яких  кримські  татари,  вирішила  вивезти  з  ринку  свої  столи  і  контейнери.  За  їх  словами,  вони  не  хочуть  торгувати  на  місці  поховання  ханів  і  святих.  Проти  вивозу  устаткування  виступила  решта  підприємців  ринку.  Вони  стверджують,  що  столи  для  торгівлі  –  власність  ринку.  26  зі  150–ть  підприємців  з  ринку  «Центральний»  написали  колективну  заяву,  у  якій  просять  дозволи  вивезти  свої  робочі  столи  і  контейнери  з  території  ринку.  Кажуть,  не  хочуть  торгувати  на  святому  для  мусульман  місці.  За  їх  словами,  все  устаткування,  на  яке  зараз  претендують,  10  років  тому  вони  встановили  за  свої  гроші.  Директор  ринку  Володимир  Медведєв  каже,  що  все  майно  належить  ринку  і  його  пайовикам.  Пред’явити  документи  на  майно  жодна  зі  сторін  не  змогла.  І  контейнери,  і  торгові  столи  поки  залишалися  на  своїх  місцях.  Міський  голова  Бахчисараю  Дмитро  Кретов  пообіцяв  вирішити  конфлікт  якнайшвидше.  Коли  ситуація  почала  погішуватися  працівники  ринку  зібралися  під  будівлею  Верховної  Ради  Криму  з  вимогою  виконати  рішення  сесії  міської  ради,  згідно  якої  Бахчисарайський  ринок  мав  працювати  до  поки  не  побудували  б  новий.  Проте  парламентарії  Автономії,  незважаючи  на  пропозицію  кількох  депутатів  обговорити  ситуацію  в  Бахчисараї,  суворо  дотримувилися  порядку  денного  позачергової  сесії  –  регламент  не  передбачає  внесення  на  розгляд  додаткових  питань.  Згодом  навколо  цієї  проблеми  почали  розсіюватися  хмари,  але  нажаль,  як  згодом  вияснилося,  ненадовго.  Кримські  татари  та  працівники  ринку  домовилися.  На  розширеному  засіданні  за  участі  місцевої  влади  підписано  погоджувальний  протокол.  В  документі  йдеться,  що  директор  конфліктного  ринку  з  вівторка  має  поетапно  звільнити  територію  від  контейнерів  та  кіосків.  На  все  у  нього  є  10  днів.  До  12  вересня  бахчисарайський  ринок  мали  ліквідувати  повністю.  Ситуація  в  Бахчисараї  стабілізувалася.  Але  коли  закінчився  термін  домовленості  підприємців,  меджлісівців,  керівництва  автономії  і  Бахчисарайського  району  про  те,  що  Центральний  ринок  припиняє  своє  існування  і  в  місті  відкривають  іншій,  торгівці  на  новому  місці  обурилися.  Вони  відмовилися  підпорядковуватися  колишньому  начальству.  Ось  так  і  досі  проблема  передачі  Бахчисарайського  ринку  є  відкритою.  Крім  того  12  вересня  2006  року,  татари  влаштували  новий  мітинг,  цього  разу  на  території  Свято–Успенського  монастиря.  Татари  виступали  проти  зведення  православними  священиками  чергової  будівлі  на  території  храму.  Поруч  із  ним  колись  була  духовна  школа  татар–Медресе,  яку  зруйнували  за  радянських  часів.  На  думку  татар,  ця  земля  належить  їм.  На  думку  народного  депутата  Мустафи  Джамільова,  міжнародна  допомога  кримським  татарам  не  викликала  такої  гостроти  в  Криму,  якби  влада  підійшла  до  болючого  питання  збалансовано  –  спрямовано  віддала  вільні  землі  татарському  народу,  а  не  чиновникам  з  Києва  чи  бізнесменам  з  Москви.  А  тепер  іншого  не  лишається,  як  звертатись  до  міжнародної  спільноти.  Представники  кримських  татар  у  парламенті  скаржаться  на  патову  ситуацію  в  законотворенні.  Мовляв,  всі  спроби  провести  через  Верховну  Раду  закони,  спрямовані  на  вирішення  земельних  проблем,  досі  натикались  на  нерозуміння  колег–законотворців.  Втім,  історики  далеко  не  єдиної  думки  щодо  доцільності  повернення  татарам  історичних  пам`яток.  Кримський  історик  Володимир  Поляков  пропонує  чітко  розділяти  їх  на  культові  споруди  та  інші  пам`ятки.  Мечеті  треба  відновлювати  і  передавати,  а  ось  інші  пам`ятки  –  питання  спірне.  Експерти  кажуть:  проблеми  землі  для  кримськотатарського  народу  не  існувало  би,  якби  татари,  повертаючись  до  Криму,  селилися  компактно.  Відтак  могли  б  висувати  своїх  депутатів  до  місцевих  рад  і  законно  вирішувати  земельні  проблеми  на  рівні  органів  місцевого  самоврядування.  Однак  на  практиці  кримські  татари  на  сьогодні  ні  в  одному  населеному  пункті  в  Криму  не  становлять  більше  половини  голосів  виборців.  Цьому  причиною  –  квота  на  розселення  ще  від  ЦК  Компартії  взірця  1989  року.  Наталія  Беліцер,  експерт  Інституту  демократії  ім.  Пилипа  Орлика:  «Це  була  свідома  політика  з  огляду  на  майбутні  виборчі  процеси,  щоб  ніколи  кримські  татари  не  могли  створити  більшість  при  обранні  в  представницькі  органи  влади».  Цю  політику  важко  долати  зараз  –  оскільки  всі  процеси  з  приватизації  та  розпаювання  колгоспів  пройшли  повз  корінне  населення  півострова.  Татари,  що  так  пізно  стали  повертатися,  опинилися  в  дуже  невигідному  становищі.  Факт  їхньої  депортації  та  репатріації  ніяким  чином  не  був  врахований  українськими  законами.  На  думку  Наталі  Беліцер,  допомогу  треба  надати,  в  першу  чергу,  українським  законодавцям,  щоб  приймали  нарешті  потрібні  закони.  Адже  кримські  татари  дійдуть  і  до  Страсбургу,  і,  можливо,  навіть  виграють  в  Європейському  суді  з  прав  людини.  Наталія  Беліцер,  експерт  Інституту  демократії  ім.  Пилипа  Орлика:  «Законодавці  мають  зрозуміти  –  це  абсолютно  не  вигідно  державі  Україні,  що  треба  не  доводити  до  такого  розвитку  подій,  а  самим  вирішувати  цю  проблему».  Переважити  шальки  терезів  допоможе  і  визнання  депортації  кримських  татар  актом  геноциду,  що  автоматично  збільшить  вагу  злочину.  Питання  в  тому,  як  Україна  сприйме  міжнародну  допомогу.  Якщо  дії  Світового  банку  з  юридичної  підтримки  кримських  татар  не  буде  збалансовано  на  державному  рівні,  це  ослабить  позиції  позивача,  оскільки  немає  норми  українського  законодавства,  окрім  статей  Конституції,  на  які  позивач  можна  послатися.  Тобто,  як  ми  бачимо,  кримські  татари  всіляко  намагаються  відвоювати  свою  історичну  спадщину.  Виявляється,  що  кримські  татари  розраховують  на  підтримку  Світового  банку,  але  не  стільки  матеріально,  скільки  юридично.  Кримськотатарський  народ  сподівається,  що  міжнародні  правозахисники  допоможуть  відсудити  історичну  спадщину,  відібрану  в  часи  примусового  виселення  1944–го  року.

Список використаних джерел:

1. Коран / [пер. с араб. И. Ю. Крачковского]. – М.: Наука, 1990. – 500 с.
2. Бойцова  Е.Е.  Ислам  в  Крыму  национально–религиозная  идентификация  крымских  татар  (вторая  половина  ХV  –  конец  XVIII  вв.).  –  Автореф.  на  соискание  ст.  к.  ист.  н.  –  К.,  1999.  –  16с.
3. Бондаренко  В.  Релігійна  ситуація  в  Україні:  перспективи  її  розвитку  //  Релігія  і  суспільство  в  Україні:  фактори  змін  (Матеріали  міжнародної  конференції).  –  К.,  1998.  –  С.  60  –  67.
4. Бондаренко  В.  Спасіння  душі  –  найвищий  закон  //  Людина  і  світ.  –  1995.  –  №  1  –  2.  –  С.  7  –  9.
5. Булатов  А.  Возрождение  ислама  в  Крыму:  современность,  проблемы,  перспективы  //  Голос  Крыма  –  2004.  –  1  января.
6. Булатов  А.  Сохраним  азизы  Крыма  //  Голос  Крыма.  –  2005.  –  20  мая.
7. Взаимоотношения  религиозных  конфессий  в  многонациональном  регионе.  Сборник  научных  трудов.  –  Севастополь:  «Вебер»,  2001.  –  240  с.
8. Витяг  із  стенограми  засідання  Ради  представників  кримськотатарського  народу  //  Кримські  студії.  –  2002.  –  №  5  –  6  .  –  С.  5  –  29;  Доручення  за  результатами  засідання  Ради  представників  кримськотатарського  народу  //  Кримські  студії.  –  2001–  №  1.  –  С.  6  –  9;
9. Заява  ІV  Курултаю  кримськотатарського  народу  „Про  відродження  релігійного  життя  кримських  татар  і  збереження  релігійної  толерантності  в  Криму  10  листопада  2001  року”  //  Кримські  студії.  –  2001.  –  №  5  –  6.  –  С.  21.
10. Войналович  В.  Етноконфесійні  процеси  у  Криму  XX  століття:  історіографія  проблеми  //  Наукові  записки  Інституту  політичних  та  етнонаціональних  відносин.  –  2003.  –  Вип.23.  –  С.  217  –  219.
11. Говорит  М.  Джемилев.  Доклады  на  сессиях  Курултая  1991  –  2001.  –  Симферополь,  2001.  –  244  с.
12. Григор’янц  В.  Ісламський  фактор  у  Криму:  Про  деякі  особливості  процесу  “відродження  ісламу”  (1989  –  1999  рр.)  //  Кримськотатарське  питання.  –  2001.  –  Ч.  2.  –  С.  48.
13. Григорьянц  В.  “Свет  и  тени”  возрождения  ислама  в  Крыму  //  Историческое  наследие  Крыма.  –  2004.  –  №  5.  –  C.  135  –147.
14. Григорьянц  В.  К  вопросу  о  государственно–конфессиональных  отношениях  в  Украине  и  АРК.  –  Симферополь,  2003.  –  44  с.

Салафізм – це, в першу чергу, релігійний рух, представники якого апелюють виключно до першоджерел мусульманського віровчення – Корану й Сунни. Утім, у межах традиціоналізму розвинувся й інтелектуальний метод, який бере своє коріння ще у працях середньовічних апологетів (наприклад, такого автора, як Такі ад-Дін ібн Таймійя (1268 – 1328 рр.), творча спадщина котрого останніми роками популяризована на Заході дослідником і перекладачем Ях’єю Міхотом). Продовжуючи традицію критики поглядів, які, за переконаннями традиціоналістів, суперечать ісламу, сучасні салафійя видали чимало праць, які стосуються оцінки західної філософської думки та західного способу життя в цілому. Таким, зокрема, є видане кілька років тому двотомне дослідження відомого саудівського вченого, співробітника Мединського ісламського університету, Галіба бін Алі Ауваджі, яке має назву “Сучасні філософські школи та їхня роль у різних суспільствах: позиція мусульманина” (Джідда: Мактаба Асрійя аз-Загабійя, 2006).

Робота Ауваджі має усі ті характеристики, за які на Заході філософську працю можуть назвати “програмною”. Уже у вступі автор наголошує на тому, що його праця – своєрідний орієнтир для “шукачів знань”, який покликаний не лише протидіяти, а й дати належну оцінку різним інтелектуальним течіям сучасності (Т. 1. – С. 7). Цікаво зауважити, що поняття, перекладене нами як “філософія” (араб. фікра, букв. “думка”) має цілий спектр значень, серед яких вагоме місце займає термін “ідеологія”. Саме тому серед різних філософських течій (раціоналізм, екзистенціалізм, спіритуалізм, позитивізм, атеїзм), автор вміщує розділи під назвою “Капіталізм”, “Масонство”, “Націоналізм” та ін. Не можна оминути увагою й того, що, наприклад, екзистенціалізм як філософська течія фактично сприймається у одній системі координат із раціоналізмом як проектованим у культурний простір епістемологічним підходом; схожим чином орієнталізм знаходить своє місце перед розділом про масонство. Фактично за формальною структурою роботи проглядається давня мусульманська доксографічна традиція, яка у полемічних варіантах (адже в добу Середньовіччя було й чимало “нейтральних” праць, як, наприклад, “Книга віровчень та сект” Мухаммада аш-Шаграстані (1075-1153 рр.), який описував погляди представників інших віросповідань, але не вдавався до їхньої критики) схильна сприймати навіть раціоналістичні та наукові підходи до осмислення світу крізь призму опозицій “віра” – “невір’я”, “єдинобожжя” – “язичництво” та ін. Отож, погляди Іншого описуються виходячи із власне мусульманського розуміння релігії як всезагального світового порядку із непорушними принципами; так, зокрема Галіб Ауваджі розкриває недоліки демократичного устрою (Т. 2. – С. 753-803), відзначаючи неможливість досягнути у межах демократизму істинної свободи та рівності, проголошеної сакральними текстами. Говорячи про свободу в західному сенсі, як міфологему, автор наголошує на тому, що європейське просвітництво визріло як опозиція авторитарному “пауліанському християнству”, тож феномени світськості й атеїзму є закономірною реакцією суспільства на релігійний фанатизм (Т. 1. – С. 202). Істинної свободи, за переконанням мусульманського автора, людина може досягнути лише у мусульманському суспільстві, де захищаються базові цінності й людська гідність (Т. 2. – С. 794).

Полемізуючи із Жан-Полем Сартром (1905-1980 рр.), праці якого свого часу були перекладені арабською та набули розголосу в деяких інтелектуальних колах мусульманських країн (доречно згадати, наприклад, вплив сартрівських ідеалів свободи як самоконституювання на алжирського революціонера Франца Омара Фанона (1925-1961 рр.)), Ауваджі наголошує на тому, що екзистенціалізм продукує тотальну самотність та знищує мотивацію до морального життя (Т. 2. – С. 866). Безперечно, теїстичний екзистенціалізм автор сприймає більш позитивно (Т. 2. – С. 862).

Щоб означити смислову межу власне традиціоналістичної доктрини, Галіб Ауваджі намагається з’ясувати, якою ж насправді повинна бути “ісламська філософія” (аль-фікр аль-іслямі). Оскільки іслам є релігією, в усіх аспектах обґрунтованою сакральними текстами, його ніяк не можна вважати наслідком певних інтелектуальних рефлексій. Тому, відзначає автор, краще говорити про “філософську думку серед мусульман”, ніж власне “мусульманську філософію”. За таким принципом Ауваджі оцінює і розвиток науки, згадуючи успіхи середньовічного ісламського світу в різних галузях знань (Т. 1. – С. 220, 225). Акцентується увага й на тому, що експериментальна наука, підтримана конкретною практикою, посідає надзвичайно високе місце у свідомості мусульман і не лише не суперечить релігійним поглядам, а й посилює віру в Творця (Т. 1. – С. 247).

Як уже зазначалося, за генезою різних філософських вчень Ауваджі бачить релігійний фактор, зокрема опозицію клерикалізму. Так виникає, наприклад, європейський гуманізм, який, щоправда, згодом також перетворюється на майже атеїстичну ідеологію (Т. 2. – С. 828, 829). З іншого боку, автор намагається полемізувати з представниками західної філософської та релігійної думки не просто на основі тих чи інших доктринальних позицій, а конкретної дійсності, тобто актуальних проблем сучасності, які, за твердженням мусульманських авторів, можуть бути подолані лише через впровадження релігійного закону (шаріа), у найширшому смислі цього поняття. І хоча апологетичність такого позиціювання цілком зрозуміла, у багатьох моментах своєї праці Галіб Ауваджі вдається до полеміки з головними напрямами західноєвропейської філософської думки ще й з позицій епістемологічного критицизму, основу якого складає традиційне мусульманське уявлення про нерозривний зв’язок адекватного пізнання та етико-моральної свідомості. Енциклопедизм автора, витриманий у дусі класичних доксографій, розкриває західному читачу (на жаль, праці такого спрямування перекладаються європейськими мовами украй рідко) багато аспектів мусульманської релігійної свідомості, пов’язаних із формуванням автохтонного ставлення до світу; не зважаючи на те, що соціально-політична термінологія, вживана у книзі, вписана в систему європейських смислових координат, більш глибоке прочитання праці виявляє позицію зрілої ідентичності, яку доцільно позначити як “антифілософія”.

Здається, настав час забути про стару історизовану дихотомію “Іслам” – “Європа” та ще раз уважніше поглянути на те, як мусульманське уявлення про Захід взаємодіє із західним уявленням про іслам. Нарешті, саме поняття “відмінність культур” не може подолати свою ригідність, вийти за межі суперечки між спільним та особливим; ми не зможемо зрозуміти Іншого доти, доки хоча б не спробуємо осягнути того, як він розуміє нас. Можливо, такого шляху не вистачає не лише сходознавству, а нашій гуманітаристиці загалом, яка мала б зрозуміти себе як міжособистісну самосвідомість державотворчої спільноти, а не просто суму безвідносних до наших реалій понятійних горизонтів. Нам вистачає емоційних критиків, вистачає циніків, але конче не вистачає проповідників. Інакше за межі периферійності у світовому культурному процесі нам просто не вийти, адже, на відміну від інших країн Заходу й Сходу, у нас доволі рідко трапляється не лише обґрунтована апологія Іншості, а й обґрунтована її критика.

Головним чинником культурних та релігійних змін Калдвел вважає іслам, який, за прогнозами окремих дослідників, може стати домінуючою релігію деяких європейських держав уже в цьому столітті. Більше того, іслам формує «паралельні суспільства», зосереджені у приміських зонах великих європейських змін, де уже діють нормативні принципи шаріату, а також рідні для іммігрантів традиції. З іншого боку, мусульманські громади активно розвиваються, їхні члени починають займати державні посади, отримують якісну європейську освіту, розвивають власний бізнес. Як свідчить Калдвел, високий соціальний статус за умови збереження релігійної та культурної ідентичності став одним із пріоритетів молодих мусульман Європи. Усі ці процеси відбуваються на фоні боротьби ціннісних орієнтирів, суспільної інтеграції та дезінтеграції, світоглядних змін у іммігрантському середовищі, які часто призводять до конфліктів (згадаймо, наприклад, погроми у Парижі 2006 року). Світосприйняття мусульман-іммігратів часто виявляється більш стійким, ніж цінності громадянських суспільств Європи. І хоча вестернізація мусульманських громад є невідворотним процесом, більшість дослідників, зокрема й Калдвел, наголошують на тому, що словосполучення «ісламізація Європи» видається сьогодні більш реальним, ніж будь-коли.

Автор «Рефлексій над революцією у Європі», активно посилаючись на північноамериканський досвід мультикультуралізму, вдається до критики багатьох урядів європейських країн за непослідовність у питаннях імміграції, неефективне протистояння потокам нелегалів, відсутності єдиної політики стосовно мігрантів. Кроки, які Європейський Союз зробив у цьому напрямі за останнє десятиліття, Калдвел також оцінює доволі критично. З іншого боку, автор намагається з’ясувати причини такого становища, з’ясувати нові шляхи можливого діалогу між мігрантами та корінним населенням. Але висновки, у яких переконаний Калдвел, свідчать про одне: класичне поняття «європейськості» поступово втрачає своє значення, поступаючись місцем новій, мультикультурній, але уже далеко не «європейській» Європі. Чергове перебільшення це чи справді реалістичній прогноз – покаже недалеке майбутнє.

Інші записи:

• Christopher Caldwell. Reflections on The Revolution in Europe: Immigration, Islam and the West (New York: Doubleday, 2009), 421 pp. (рецензія на книгу).
• Релігійна антифілософія: між мостами ідентичності (рецензія на книгу Галіба Ауваджі «Сучасні філософські школи та їхня роль у різних суспільствах: позиція мусульманина»)