Науковий керівник:
Новоселецький Олександр Миколайович
кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіко-математичного моделювання
та інформаційних технологій

Стаття присвячена дослідженню впливу основних факторів на економічне зростання в Україні, а також побудові емпіричної моделі, за якою визначатиметься вплив факторів на результат. Було визначено, що економічне зростання в Україні залежить від кінцевого споживання домогосподарств, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту, а саме від їхнього приросту до попереднього року. Була побудована регресійна модель впливу даних факторів на темпи зростання реального ВВП України, зроблені відповідні висновки.

Ключові слова: економічне зростання, ВВП, споживання, інвестиції, чистий експорт, витрати, виробництво.

The article is devoted to the study of the main factors influencing economic growth in Ukraine, as well as the construction of an empirical model, that will determine the influence of factors influencing the result. It was determined that economic growth in Ukraine depends on household final consumption, gross private investment, public procurement and net exports, namely on their growth over the previous year. A regression model of the influence of these factors on the growth rate of Ukraine’s real GDP was built, the corresponding conclusions were made.

Key words: economic growth, GDP, consumption, investment, net exports, costs, production.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Національна економіка розвивається нерівномірно, тому у випадку, коли вона переживає зростання і падіння економічної активності, кажуть про циклічність розвитку. Ці зміни стосуються зростання основних макроекономічних показників. Економічне зростання пов’язують з фазою підйому економічного циклу, що означає поступальний рух економіки, її прогрес і розвиток. Економічне зростання входить в цільову функцію макроекономічної політики. Досягнення економічного зростання є пріоритетом при проведенні будь-якої форми політики держави (кредитно-грошової, бюджетно-податкової, структурної, інвестиційної тощо). Економічне зростання означає не короткочасне збільшення реального обсягу національного виробництва, а його довгострокові тенденції і якісне вдосконалення. Він свідчить про позитивну динаміку розвитку економіки. Зважаючи на важливість економічного зростання для економіки будь-якої країни, постає проблема правильного моделювання даного процесу. Виникає потреба виокремити основні фактори, які впливають на економічне зростання, та побудувати модель, яка б характеризувала фактори, які впливають на економічне зростання України.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Оцінку факторів, які впливають на економічне зростання, здійснювали в своїх працях такі вчені, як Гуляєв Г. Ю. [6], Ковальов В. В. [1], Макконел К. [2], Статівка Н. В. [4], Хаєцька О. П. [5], та інші. Вченими було досліджено основні групи показників, які впливають на економічне зростання країн, було обґрунтовано напрям впливу даних факторів, проте досі не було створено емпіричну модель, яка б характеризувала силу впливу факторів на темпи економічного зростання країни, зокрема, визначала б числові параметри впливу кожного факторного показника на результативну ознаку.

Метою цієї статті є визначення основних факторів та оцінка їх впливу на економічне зростання в Україні методами економіко-математичного моделювання.

Виклад основного матеріалу. Економічне зростання служить матеріальною основою підвищення рівня і якості життя населення, тобто кінцевою метою економічного зростання є споживання. У міжнародній практиці економічне зростання використовується в якості найважливішого показника розвитку національної економіки. Існують неоднозначні і часом протилежні погляди на природу економічного зростання. Існують прихильники і противники швидкого економічного зростання.

Відповідно до класифікації К. Р. Макконела та С. Л. Брю, «економічне зростання обумовлене шістьма блоками факторів. Чотири блоки складаються з факторів, що визначають фізичну здатність економіки до зростання – це фактори пропозиції (кількість і якість природних і трудових ресурсів, обсяг капітальних благ і технологій). Наявність цих факторів є необхідною, але недостатньою умовою для збільшення обсягів виробництва. До п’ятого і шостого блоків входять фактор попиту і фактор ефективності, метою яких є забезпечення ефективного розподілу ресурсів, здатного максимально задовольнити потреби суспільства» [2, с. 473].

Серед аргументів проти високих темпів економічного зростання можна виділити:

• високі темпи зростання не призводять до швидкого зростання добробуту всіх верств населення;
• високі темпи зростання пов’язані зі зростанням екологічних проблем;
• прагнення до зростання виробництва і споживання призводить до погіршення особистісних характеристик населення [6, с. 24].

Аргументами прихильників швидкого економічного зростання є:

• зростання макроекономічних показників, які характеризують обсяг виробництва, дозволяє спрямувати більше коштів на соціальні програми і вирішення екологічних проблем;
• люди психологічно орієнтовані на поліпшення свого матеріального становища, що змушує їх працювати більше для особистого блага.

З огляду на обидві групи аргументів, зазначимо, що без економічного зростання національне господарство нормально розвиватися не може, але його максимально високі темпи не є самоціллю. Економічне зростання має свою альтернативну вартість. Витрачання економічних ресурсів для забезпечення економічного зростання має бути оптимальним [6, с. 26].

Головна мета економічного зростання – підвищення матеріального добробуту населення – має кілька складових [6, с. 27]:

• збільшення середніх доходів на душу населення можна досягти лише при збільшенні зростання ВВП на душу населення;
• підтримка принципу соціальної справедливості по відношенню до зайнятих і безробітних в процесі економічного розвитку;
• отримання соціального ефекту шляхом збільшення вільного часу в процесі економічного розвитку;
• підвищення якості та зростання різноманітності випущеної продукції та послуг в процесі економічного зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники. Прямими вважаються фактори, які роблять зростання фізично можливим. У цю групу входять фактори, що безпосередньо визначають динаміку виробництва і сукупної пропозиції: збільшення чисельності та підвищення якості трудових ресурсів; зростання обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; вдосконалення технології і організації виробництва; підвищення кількості та якості природних ресурсів, які залучаються в господарський оборот; підвищення рівня розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві, рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Непрямі фактори – це умови, що дозволяють реалізувати наявні у суспільства можливості до економічного зростання. Такі умови створюються факторами попиту і розподілу: зниженням ступеня монополізації ринків; податковим кліматом в економіці; розширенням можливості отримання кредитів; ростом споживчих, інвестиційних та державних витрат; розширенням експортних поставок; можливостями перерозподілу виробничих ресурсів в економіці; діючою системою розподілу доходів та ін. Якщо зміни непрямих факторів відбуваються в зворотному напрямку (збільшується ступінь монополізації ринків, зростають податки тощо), то економічне зростання буде стримуватися [6, с. 28].

Різке подорожчання виробничих ресурсів після лібералізації цін в Україні стало однією з причин, що стимулюють промислові підприємства до зниження реальних обсягів виробництва і зайнятості. Фактори класифікуються, наприклад, в залежності від кінцевих цілей дослідження і тому вони будуть носити умовний характер. Не виключено, що один і той самий фактор може бути присутнім в двох або декількох групах класифікації. Фактори економічного зростання можуть поділятися за різними класифікаційними ознаками на основні та другорядні; екстенсивні, інтенсивні і інноваційні; структурні, організаційні та управлінські; економічні, політичні та соціальні; об’єктивні і суб’єктивні; наукові, технічні та ресурсні; постійні і змінні; попиту і пропозиції, розподілу тощо.

Фактори попиту визначають можливість реалізації зростаючого обсягу виробництва. До числа найважливіших з них можна віднести такі фактори попиту, як зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експорту внаслідок освоєння нових ринків збуту або підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світових ринках [1, с. 49].

До факторів розподілу, що здійснюють вплив на економічне зростання, відносяться фактично сформована структура розподілу виробничих ресурсів по галузям, підприємствам та регіонам країни, а також діючий в суспільстві порядок розподілу доходів між суб’єктами господарської діяльності. Ці фактори впливають як на здатність економічної системи до зростання, так і на її ефективність. Відповідно до виділення типів економічного зростання прямі фактори росту поділяються на дві основні групи: екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних чинників економічного зростання відносять зростання кількості використовуваних економічних ресурсів. До інтенсивних факторів відносять підвищення якості використовуваних ресурсів (робочої сили і підприємницьких здібностей, речового капіталу, природних ресурсів); вдосконалення методів використання ресурсів (вдосконалення технологій, поліпшення організації та управління виробництвом) [1, с. 50].

Основне протиріччя економічного зростання полягає в тому, що зростання частки випуску, що йде на споживання, скорочує можливості накопичення, що забезпечує майбутнє споживання, в свою чергу, надмірне зростання частки накопичення заважає поточному задоволенню потреб аж до падіння рівня і якості життя. Вирішення цієї суперечності здійснюється шляхом досягнення найбільш оптимальних пропорцій між цими частинами єдиного цілого. У будь-якому випадку, найоптимальніше їх співвідношення не усуває ця суперечність в силу присутності необхідності одночасної реалізації того чи іншого процесу, які прагнуть втілити в життя [6, с. 46].

Згідно з методом кінцевого використання, ВВП визначається як сума таких компонентів: витрати на кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. ВВП, підрахований за видатками, являє собою суму витрат усіх макроекономічних агентів, оскільки в даному випадку враховується, хто виступив кінцевим споживачем вироблених в економіці товарів і послуг, хто витратив кошти на їх купівлю. При підрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати домогосподарств (споживчі витрати), витрати фірм (інвестиційні витрати), витрати держави (державні закупівлі товарів і послуг) і витрати іноземного сектору (витрати на чистий експорт) [4, с. 25].

Для моделювання економічного зростання України були обрані саме ці фактори, які впливають на результат (темпи зростання реального ВВП). В табл. 1 наведена динаміка даних показників.

Таблиця 1

Динаміка темпів зростання реального ВВП, витрат на споживання, державних закупівель,  валових інвестиційних витрат та чистого експорту в Україні за 1999-2019 рр.

Можна побачити, що споживчі витрати становлять найбільшу частку ВВП України (майже 116 млрд. доларів США). При цьому, чистий експорт є від’ємним, тобто, імпорт перевищує експорт, через це загальна сума ВВП України знижується. Державні закупівлі також займають суттєву частку в загальній сумі ВВП, і дорівнюють майже 31 млрд. доларів США станом на 2019 р. Проте, це більш ніж на 10 млрд. доларів більше, ніж сума валових приватних інвестицій. Це є негативним, оскільки присутній ефект витіснення валових інвестицій приватними. Така ситуація призводить до зниження ефекту від інвестування.

Для того, щоб проаналізувати, як саме впливають дані фактори, слід перевести абсолютні показники у відсоткові показники динаміки. Тобто, слід розрахувати приріст показників за кожним роком. Значення показників динаміки наведені на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка темпів зростання реального ВВП та темпів приросту компонентів ВВП в доларах США, % до попереднього року [3]

Можна побачити, що з 2003 до 2007 року валові інвестиції демонстрували доволі суттєве зростання, це було основним каталізатором зростання ВВП. Проте, після кризи 2008-2009 рр. темпи приросту інвестиційних витрат є нестабільними і частіше від’ємними, що свідчить про високі ризики для бізнесу, що, як наслідок, спричиняє низькі темпи економічного зростання.

Для дослідження впливу даних факторів на темп зростання ВВП України була обрана чотирифакторна модель кореляційно-регресійного аналізу. Результативною ознакою приймається темп зростання реального ВВП України (у), факторні ознаки – приріст чистого експорту у % до попереднього року (x₁), приріст споживання домогосподарств у % до попереднього року (x₂), приріст державних закупівель у % до попереднього року (x₃), приріст валових інвестицій у % до попереднього року (x₄).

Здійснюючи розрахунки були визначені параметри регресії даної моделі та отримане рівняння регресії.

y=0,1288+1,903x1-0,123x2+0,232x3-0,094x4          (1)

Зі збільшенням приросту чистого експорту на 1% до попереднього року темп зростання реального ВВП зросте на 1,903%, зі збільшенням споживання домогосподарств на 1%, темп зростання реального ВВП знизиться на 0,123%, зі збільшенням державних закупівель на 1% темп зростання реального ВВП збільшиться на 0,232%, зі збільшенням валових інвестицій на 1% темп зростання ВВП знизиться на 0,094%. При нульових темпах зростання даних компонентів темп зростання реального ВВП буде дорівнювати 0,1288%. Також варто перевірити коефіцієнти кореляції, вплив факторних ознак на результативну ознаку окремо (табл. 2).

Таблиця 2

Коефіцієнти кореляції впливу факторних ознак на результативну ознаку

Можна побачити, що приріст валових інвестицій здійснює найбільший вплив на темпи зростання реального ВВП України. Дещо слабший вплив здійснює приріст споживчих витрат домогосподарств, далі за ступенем впливу йде приріст державних закупівель. Найменше впливає на темп зростання реального ВВП приріст чистого експорту. Варто також відзначити, що якщо будувати чотири окремі моделі впливу кожного показника на темп зростання реального ВВП України, то вплив буде у всіх факторів прямим. Це підтверджує теоретичну гіпотезу про вплив кожного з факторів на результат.

Отримані значення коефіцієнта детермінації свідчать, щодані фактори впливають на темп зростання реального ВВП України на 78,72%, решта 21,28% – сила впливу інших факторів. За критерієм Фішера, модель є адекватною, оскільки фактичне значення, яке дорівнює 13,48, перевищує табличне значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів (3,06). Це свідчить про те, що модель може застосовуватися для того, щоб моделювати темпи зростання реального ВВП України. За критерієм Стьюдента, дані фактори також є значущими, оскільки фактичні значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів перевищують табличне значення 2,602. Фактичне значення t-критерію для фактору приросту чистого експорту становить 3,012, для приросту споживчих витрат домогосподарств – 5,21, для приросту державних закупівель – 4,68, для приросту валових інвестицій – 5,42.

Висновки. Економічне зростання – важливий макроекономічний показник, який оцінюється, головним чином, зростанням реального ВВП країни.  Отримані результати дослідженян показали залежність темпів росту ВВП від споживчих витрат, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту. Врахування впливу цих чинників варто враховувати при розробці заходів стимулювання національної економіки.

Література

1. Ковальов В. В. Фактори економічного зростання. Ефективна економіка. 2010. №3. С. 47-55.
2. Макконелл К. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина I. Макроекономіка: пер. з англ. / Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю Львів: Просвіта, 2003. 564 с.
3. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/imf/arhiv/nr/nr2016_2020_u.htm (дата звернення: 12.02.2021).
4. Статівка Н. В. Чинники впливу на якість економічного зростання України. Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. 2013. №1. С. 24-28.
5. Хаєцька О. П. Особливості економічного зростання в Україні та світі. Ефективна економіка. 2019. № 10. С. 78-85.
6. Экономический рост: факторы эффективного развития: монография / Под общ. ред. Г. Ю. Гуляева. Пенза: МЦНС «Наука и Просвещение», 2017. 110 с.
7. World Economic Situation and Prospects 2018. The United Nations World Tourism Organization (UNWTO) also contributed to the report [Electronic source] – The mode of access: https://www.un.org/development/desa/dpad/wp-content/uploads/sites/45/publication/WESP2018_Full_Web-1.pdf (the date of access: 12.02.2021).

студентка 4 курсу економічного факультету,

спеціальності “Фінанси і кредит”

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: Шулик Юлія Віталіївна

доцент кафедри фінансів, обліку та аудиту

Анотація. У статті розглядається необхідність інвестування в людський капітал з метою підвищення його конкурентоспроможності. З’ясовується вплив знань, вмінь, сформованих в процесі здобуття освіти, стану здоров’я та способу життя на формування людського капіталу в державі. Аналізується достатність фінансування державою сфер, що безпосередньо впливають на його розвиток. Визначається становище України на світовій арені стосовно  рівня людського капіталу.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, освіта, охорона здоров’я, конкурентоспроможність, заробітна плата.

Аннотация. В статье рассматривается потребность в инвестировании в человеческий капитал с целью повышения его конкурентоспособности. Выясняется влияние знаний, умений, сформированных в процессе получения образования, состояния здоровья и образа жизни на формирование человеческого капитала в государстве. Анализируется достаточность финансирования государством сфер, которые непосредственно влияют на его развитие. Определяется положение Украины на мировой арене относительно уровня человеческого капитала.

Ключевые слова: людський капитал, инвестиции, образование, здравоохранение, конкурентоспособность, заработная плата.

Annotation. The article reveals the necessity of investing in human capital in order to increase its competitiveness. It explains the influence of knowledge and skills, which were formed in the process of obtaining an education, health and lifestyle on the formation of human capital in the country. It analyzes the sufficiency of government financing of the spheres, which directly influence on development of the country. It determines the position of Ukraine in the world arena, regarding the level of human capital

Key words: human capital, investments, education, health care, competitiveness, salary.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ

Постановка проблеми. У сучасному світі розвиток економіки значно залежить від інноваційно-інформаційних розробок та перегонів за володіння природними ресурсами [7]. Проте основний ресурс, людський, часто відходить на задній план. Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю є життя, здоров’я, честь і гідність людини, тому держава повинна проводити відповідну політику стосовно людського капіталу [6]. Люди створюють найвагоміший економічний ефект, який є ще й довготривалим, за умов достатнього інвестування в людський капітал на різних рівнях. Саме він є основою для розвитку підприємництва і держави в цілому, адже містить у собі знання, уміння і навички, необхідні для створення нової цінності (матеріальної і нематеріальної). Але передумовою цього є формування людського капіталу, удосконалення якого здатне сприяти економічному зростанню.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В процесі опрацювання теоретичних матеріалів, присвячених темі людського капіталу, було виявлено, що як іноземні, так і вітчизняні дослідники розуміють це питання по-різному і часто не сходяться у поглядах. Це трапляється через широту цього поняття, яке було вперше введене американськими економістами Г.Беккером та Т.Шульцем [15]. Вагомий внесок до цієї теорії зробили Л.Туроу, Я.Мінсер, О.Грішнова, Д.Богиня, В.Близнюк, В.Куценко, О.Лібанова, Л.Шевчук. На сьогодні актуальність цієї теми лише зростає, адже в умовах ринкової економіки людина є основою радикальних зрушень і підвищення рівня конкурентоспроможності держави.

Мета і завдання дослідження. Метою статті є виявлення основних факторів впливу на формування людського капіталу, оцінка стану інвестування у його розвиток та покращення якості людського капіталу на макрорівні.

Виклад основного матеріалу. Зацікавленість темою людського капіталу останнім часом спричинена пошуком нових і покращенням наявних умінь людей, які можна застосувати для виведення економіки на абсолютно новий рівень. В усі часи саме людина була рушієм прогресу завдяки її інтелекту, інтуїції, уяві, праці та багатьом іншим якостям, які формують особистість. Тому поняття «людського капіталу» не є новим, адже було зароджене ще у класичний період і вважається специфічною формою капіталу, що не відокремлюється від людини.

Людський капітал є поєднанням усіх продуктивних рис індивіда, а саме знань, навичок, мотивації, енергії, які можуть бути використані для створення товарів і надання послуг [1]. Тобто завдяки її стану здоров’я, інтелекту і мотивації вона здійснює вклад в розвиток держави, отримуючи натомість кошти для забезпечення свого існування. Проте, якщо звернути увагу на теорію А. Маслоу, то можна помітити, що людина завжди прагне до самореалізації та визнання оточуючими, що є внутрішнім джерелом її мотивації і запорукою розвитку людства взагалі. Якщо кожна особистість прагнутиме стати кращою, отримати гарну освіту, то і суспільство загалом виведе державу на новий рівень.

Сьогодні велика увага надається питанню удосконалення обладнання, придбання покращеного оснащення. Проте, ще кращого результату можна досягти інвестуючи у людський капітал, який, у порівнянні з необоротними активами, є рентабельним не 5-10 років, а більше 30. Це пов’язано з тривалістю життя людини, протягом якого знання і вміння постійно примножуються. Людський капітал також підлягає зношенню, проте за умов інвестування у сферу охорони здоров’я можна його сповільнити.

У людського капіталу, як і у будь-якого економічного поняття, є свої позитивні і негативні аспекти, основні з яких зазначені у таблиці 1.

Таблиця 1

Вигоди та недоліки інвестування в  людський капітал

Джерело:[3; 8; 14; 17; 19].

Поглянувши на дане співвідношення «плюсів» та «мінусів» підприємцям буває важко прийняти рішення, щодо інвестування, хоча сам цей процес є неминучим. Адже без кваліфікованих кадрів існування підприємства стає неможливим. І, навіть, після здобуття вищої освіти «новоспечений» працівник не готовий відразу виконувати всі доручення керівництва без певних спеціальних навичок.

Стає зрозумілим, що вкладення у людський капітал відбувається на декількох рівнях. У певних джерелах зазначається, що таких рівнів є три, проте можливе розшарування на чотири:

• індивідуальний (особистісний) – знання та навички, які були здобуті шляхом освіти, професійної підготовки;
• мікроекономічний (рівень підприємства) – сукупні здібності всіх працівників підприємства, організація їх праці;
• мезоекономічний (рівень галузі) – розвиток окремих сфер діяльності держави за професійною спрямованістю працівників;
• макроекономічний рівень (рівень держави) – поєднання освіченості, стану здоров’я, рівня життя, сформованих за рахунок видатків бюджету [9].

Формування людського капіталу на певному рівні має свої особливості, та відбуватись воно може одночасно на декількох, а то і на кожному з них. Всеохоплюючим для країни є четвертий рівень, який дає нам уявлення про ситуацію загалом.

На формування людського капіталу впливають такі фактори [2; 16]:

• рівень освіти;
• стан сфери охорони здоров’я;
• соціальне середовище;
• демографічна ситуація;
• рівень життя населення;
• екологічна ситуація.

Людський капітал потребує постійного розвитку, а для цього необхідні значні інвестиційні вкладення. На макрорівні його фінансування відбувається за рахунок Державного бюджету України (табл.2).

Таблиця 2

Видатки на людський капітал з Державного бюджету України

за 2014-2016 рр.

Джерело: [4].

Частки вкладень в освіту, охорону здоров’я та мистецтво в Україні є незначними: близько 6%, 4,5% та 1% відповідно. Вони поволі зменшуються щороку, що може зменшити якість людського капіталу. Тому українцям потрібно самостійно вкладати час і кошти в своє майбутнє, затрати яких швидко окупляться [3]. Та й державі слід замислитись над цим питанням, адже зі збільшенням вкладень людський капітал поповнюватиметься з новими силами, і його віддача спричинить економічне зростання.

Одним з аспектів, що найбільше впливають на людський капітал є освіта, а саме інвестиції в неї. Вона є основоположним чинником формування особистості, рівня її інтелекту та культури, дозволяє проявити нахил до певної сфери діяльності [10]. Від якості освіти залежить подальше працевлаштування та заробітна плата працівника, які можуть надалі збагачувати людський капітал. Інвестиції в цю сферу можуть бути формальними та неформальними. Формальними інвестиціями вважаються отримання початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти, різні курси, а неформальними – самоосвіта, тобто читання розвиваючої літератури, зацікавленість мистецтвом.

Науковці стверджують, що рівень інвестування в освіту не повинен бути меншим 10 % від ВВП, а у певних джерелах – не менше 12%. Проте дані Світового економічного форуму, що відбувся у 2017 році, свідчать про те, що за індексом людського капіталу Україна посідає 24 місце серед 130 країн з результатом 71,27. На 23 місці знаходилась Великобританія, а наступною за Україною була Литва [18]. Такий показник є доказом того, що рівень людського капіталу в Україні не поступається європейському і є конкурентоспроможним на світовому ринку праці завдяки наполегливості українців. Доцільно буде проаналізувати кількість студентів, які зацікавлені у здобутті освіти в Україні (табл.3).

Таблиця 3

Кількість зацікавлених в одержанні освіти в Україні за 2014-2016 рр.

Джерело:[4].

Щороку все менше студентів вступають та випускаються з вищих навчальних закладів України, що частково спричинено їх нерозумінням важливості вищої освіти або вибором такого закладу закордоном. Певним чином такі процеси відбуваються через низький рівень народжуваності у 90-ті роки, спричинений становленням держави та економічною кризою. Проте число студентів, як I-II, так і III-IV рівнів акредитації зменшується через небажання навчатися в Україні та вибір іноземних закладів як альтернативи. Стан вищої освіти і людського капіталу загалом залежить також від зовнішньої міграції молоді в цілях навчання чи постійної роботи, яка  негативно впливає на людський капітал в державі. Такий відтік умів пояснюється вищим, ніж в Україні, рівнем потенційної заробітної плати закордоном, який приваблює населення.

Загалом за 2016 рік зовнішня міграція з метою освіти охопила 47724 громадян України [11]. Абсолютним лідером серед обраних країн стала Польща, до навчальних закладів якої вступили близько 15176 осіб. До вищих закладів РФ вирушили 10,5% емігрантів, а до Іспанії – 8,4%. Такі показники свідчать про те, що 47724 громадян України бажають навчатися і, в подальшому, працювати в іншій країні, що є негативним явищем для України.

Рис.1. Частка студентів, що мігрували закордон з метою з метою освіти за 2016 рік, %

Джерело:[5].

Україна намагається встигати за Європою, де основна увага повинна концентруватись на навчанні. Але тоді у студентів зменшується можливість влаштуватись на роботу і отримувати практичні навички ще під час здобуття освіти.

Не менш важливим є інвестування у сферу охорони здоров’я, від рівня якої залежить працездатність населення. Піклування про стан здоров’я нації сповільнює процес зношення людського капіталу, тобто продовжує тривалість життя населення. Рентабельність капіталу від цього зростає та підвищується рівень розвитку держави.

Оскільки сфера охорони здоров’я в Україні далека від європейської, держава здійснює реформу, яка має на меті укладення договорів з сімейними лікарями. Повинен бути сформований рейтинг лікарів, який буде загальнодоступним. Їх заробітна плата залежатиме від кількості сімей, за здоров’ям яких вони будуть стежити.

Таблиця 4

Динаміка чистих премій з послуг медичного страхування в Україні за 2014-2016 рр., млн. грн

Джерело: [13].

У сфері медичного страхування відбулось збільшення сум чистих страхових премій як за безперервне страхування, так і страхування медичних витрат. Це свідчить про зростання українцями довіри до страхових компаній, піклування про власний стан здоров’я та інвестування у людський капітал.

Особливої уваги потребує акцентування не лише на лікуванні, а й способі життя людей, адже шкідливі звички, неправильне харчування та стрес негативно впливають на формування людського капіталу та спричиняють додаткові витрати на його відновлення. Для того, щоб цього не трапилось, держава повинна залучати населення до активних сімейних розваг, спорту та мистецтва, які також сприяють розвитку особистості.

Демографічна ситуація в країні також помітно впливає на рівень людського капіталу. Рівень народжуваності визначає майбутні трудові ресурси, які прийдуть на зміну зношеним. Оскільки смертність в Україні переважає над народжуваністю, то приріст населення є негативним, що є надзвичайно негативним явищем.

Соціальна складова також має неабиякий вплив на формування людського капіталу, адже людина є соціальною істотою. Тобто вона перебуває у постійній взаємодії з іншими індивідуумами, які мають здатність як мотивувати до дії, так і «приземляти» поривання людей. Традиції та звичаї, які склалися історично, свідчать про те, що українці звикли то стабільної роботи та є працьовитою нацією. Але теперішній рівень заробітної плати не влаштовує багатьох українців, тому й відбувається зовнішня міграція до країн ЄС, де мінімальна заробітна плата у 10 країнах є меншою від 500 євро, у 5 країнах від 500 до 1000 євро, а ще у 7-ми  – більше 1000 євро, порівняно зі 107 євро в Україні [12].

У сучасному світі у кожній країні постає питання захисту навколишнього середовища,  стан якого чинить вплив на стан людського здоров’я. У рейтингу екологічної ефективності серед 180 країн світу Україна посідає 44 місце у 2016 році і це хороший результат порівняно з 95 місцем у 2014 році. Проте внаслідок аварії на ЧАЕС кількість хворих на рак щитовидної залози зросла до 6000, збільшилась кількість хворих на лейкемію, людей із серцево-судинними захворюваннями. Це негативно позначається на людському капіталі, адже його безпосередньо формує населення України. Тому реформування сфери охорони здоров’я  та інвестування в неї є необхідним заходом для підтримання рівня людського капіталу.

Висновки. Людський капітал є основним ресурсом держави та активатором її розвитку, що пояснюється інтелектом населення, його здатністю до вдосконалення та креативністю. Ці складові доповнюють один одного, тому тільки за наявності їх усіх індивід може ефективно працювати та бути корисним для суспільства. Щоб зберегти свої позиції на світовому рівні Україна наближається до європейських стандартів освіти, за якими основна увага повинна концентруватись на навчанні. Сфера охорони здоров’я також змінюється із запровадженням договорів з сімейним лікарем. Проте й самі українці починають піклуватись про майбутній стан свого здоров’я шляхом «відкладання» коштів на лікування, укладаючи договори медичного страхування.

Література:

1. Головко Л.С. Людський капітал як ресурс економічного розвитку. Економічний нобелівський вісник. №1(7). С. 122—127.

2. Горбань С.Ф., Чумак О.В. Сучасний стан та шляхи забезпечення розвитку людського капіталу в Україні. Економіка та держава. 2013. №9. С. 37—41.

3. Горячук В.Ф. Інвестиції у людський капітал та віддача від них. Економіка: реалії часу. Науковий журнал. 2012. 2, №1. С. 34—39.

4. Державна служба статистики. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Дослідження та діалог щодо політики у сфері міграції і грошових переказів в Україні. Міграція як чинник розвитку в Україні. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. — C. 35. URL: http://www.iom.org.ua/sites/default/files/mom_migraciya_yak _chynnyk_rozvytku_v_ukrayini.pdf.

6. Конституція України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

7. Кривенко Л.В., Овчаренко С.В. Концептуальні засади розвитку людського капіталу в умовах підвищення конкурентоспроможності країни. Економічний часопис —ХХІ. 2014. 1, №1— С. 23—26.

8. Кубатко О.В., Пронікова Ж.С. Інвестування в людський капітал як фактор конкурентоспроможності підприємства. Механізм регулювання економіки. 2013. №3. С. 92—99.

9. Лазарева А.П. Особливості інвестицій в людський капітал. Економіка: реалії часу. 2016. 25, №3.С. 38—43.

10. Мельничук Л.С. Інвестиції в людський капітал: необхідність та перешкоди. Інвестиції: практика та досвід. №10. С. 28—30.

11. Міграція в Україні: факти і цифри. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. С. 15. URL: http://iom.org.ua/sites/default/files/ff_ukr_21_10_ press.pdf.

12. Мінімальні зарплати в ЄС: в десяти країнах міні малка нижча за 500 євро (інфографіка). За даними інформаційного агентства «УНІАН». URL: https://economics.unian.ua/finance/ 1773132-minimalni-zarplati-v-es-v-desyati-krajinah-minimalka-nijche-500-evro-infografika.html.

13. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). URL: https://www.nfp.gov.ua/.

14. Овчаренко Л.В., Ожелевська Т.С. Інвестування в людський капітал як фактор становлення інноваційної економіки в Україні. Інноваційні рішення в сучасній науці. 1, №1. С. 1—11.

15. Павленко Т.Ю. Формування і розвиток людського капіталу та його роль у підвищенні економіки України. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. 27, №3. С. 57—65.

16. Приймак В.І., Гинда С.М. Актуальні проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в Україні. Економіка і організація управління. 2014. 19, №3. С. 199—204.

17. Прушківська Е.В., Переверзєва А.В. Людський капітал: проблеми та перспективи. Економічний вісник НГУ. 2007. №3. С. 17—24.

18. The Global Human Capital Report 2017: The Global Human Capital Index2017. World Economic Forum. 2017. C. 8.

19. Яцунь О.М. Людський капітал як чинник економічного зростання. Вісник: Економіка. Проблеми економічного становлення. 2014. №2. С. 95—99.