Ключові слова: зовнішньоекономічна діяльність, державна політика, експорт, інвестиції, борг, торгівля, ефективність.

В статье исследуются основные аспекты эффективности внешней торговли, инвестиционной деятельности и долговой политики. Рассмотрены направления совершенствования государственной политики внешнеэкономической деятельности страны, как составляющей стратегии развития экономики государства.

Ключевые слова: внешнеэкономическая деятельность, государственная политика, экспорт, инвестиции, долг, торговля, эффективность.

The article examines the main aspects of the effectiveness of foreign trade, investment and debt policies. We consider the improvement of public policy areas of foreign economic activity, as part of the strategy of national economic development.

Keywords: External Relations, Public Policy, export, investment, debt, trade efficiency.

Постановка проблеми. Становлення ринкової економіки та поглиблення глобалізаційних процесів у світі створило сприятливі умови розвитку національної економіки в межах міжнародного поділу праці. Важливим є питання пошуку нових ринків збуту вітчизняної продукції, залучення інвестиційних та кредитних ресурсів, регулювання міграційних потоків та інше. Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність країни є невід’ємною частиною її економіки, що реалізується через ефективну систему державного регулювання. Все це зумовлює необхідність розробки оптимальної державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни та її окремих складових висвітлюються в наукових працях І. Бланка, Б. Губського, М. Дудченка, К. Зулласа, В. Лагутіна, Д. Лук’ яненко, Ю. Макогона, О. Кисельова, В. Левківського, А. Мороза, Л. Омелянович, А. Пересади, А. Поручника, М. Савлука, В. Савченка та ін. У них відображено сутність зовнішньоекономічної діяльності та проблеми, причини їх виникнення, вплив на економіку країни.  Увага надається пошуку напрямів реалізації можливостей країни на зовнішньому ринку та удосконаленню управління економікою. Проте, враховуючи велику кількість запропонованих методів, неоднозначність їх трактування та відсутність єдиного підходу до вирішення питання, існує реальна потреба в оцінці ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України та напрямів її вдосконалення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексне узагальнення питань проведення державної політки у сфері зовнішньоекономічної діяльності України, що сприятиме розвитку країни. Для досягнення мети необхідно здійснити її аналіз, проаналізувати ефективність, виявити проблеми, визначити напрями її вдосконалення.

Виклад основного матеріалу.  Сучасний розвиток світового господарства характеризується поглибленням і зміцненням міжнародних зв’язків. Економічні відносини країн стають все більш вагомими у житті та економіці окремих держав. Притаманне це й Україні, як невід’ємній складовій світової економіки. У нашій країні цей процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та наростанням суперечностей. Загострення світових проблем зумовлює підвищення уваги до державної політики та методів стимулювання зовнішньоекономічної діяльності країни.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється державою у ході реалізації нею зовнішньоекономічної політики, спрямованої на регулювання економічних взаємовідносин з іншими країнами. Проведення такої політики передбачає визначення цілей держави у зовнішньоекономічній сфері в цілому, зокрема стосовно груп країн і окремих країн, а також вироблення методів і засобів, за допомогою яких ці цілі буде досягнуто [2].

Необхідність здійснення зовнішньоекономічної діяльності зумовлює підвищений інтерес до аналізу ефективності державного механізму її регулювання. Держава, на основі тих фінансових ресурсів, якими вона оперує, здійснює зовнішню торгівлю, інвестиційну діяльність та боргову політику.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами державні адміністративні органи визначають ключові спрямування в плануванні та структурній переорієнтації економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаційної економіки, скорочення зовнішнього дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів і енергоресурсів.

В економічній літературі існує кілька підходів до реалізації політики держави на зовнішньому ринку, які виражено в теоріях зовнішньоекономічної політки. Зокрема, протекціонізм передбачає злагоджений механізм грошової та податкової політки у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.  Лібералізм спрямований на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі, тобто сприяє поширенню вільної конкуренції між вітчизняними та іноземними виробниками. Кожна із цих теорій має свої переваги та недоліки і може частково застосовуватись за певних умов ринку та відповідно до позиції держави.

Важливим кроком назустріч інтеграції до світового господарства був вступ у 2008 році України до СОТ, в рамках реалізації політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни. Зараз Україна стоїть на шляху можливого утворення зони вільної торгівлі із Європейським Союзом, не простих відносин із Митним Союзом, що вимагає важливих стратегічних рішень у зовнішньоекономічній політиці та обрання подальшого вектору розвитку. Для цього необхідно проаналізувати ефективність такої діяльності, наслідки входу на зовнішній ринок  та доцільність обраного напрямку.

Одним із основних критеріїв ефективності державної політики  у сфері зовнішньоекономічної діяльності країни є зростання національного доходу держави за рахунок збільшення частки вітчизняної експортної продукції, зменшення частки імпорту, нарощування інвестицій, контрольований обсяг зовнішнього боргу та виправдана фіскальна політика [1].

Аналіз ефективності зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на основі платіжного балансу та сукупності показників, серед яких, експортна та імпортна квота, коефіцієнт покриття імпорту експортом, зовнішньоторговельна квота та інші. Такий підхід до дослідження зовнішньоекономічної діяльності країни дозволяє дати комплексну оцінку її стану та розвитку, виявити тенденції та фактори впливу, розробити стратегічні напрямки підвищення її ефективності.

Основні показники ефективності державної політики зовнішньоекономічної діяльності України наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Динаміка показників ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної

діяльності України протягом 2010-2012 років

Як бачимо із табл. 1, відношення сальдо поточного рахунку до ВВП протягом усього аналізованого періоду було від’ємним. Причиною цього є негативне значення поточного рахунку, що свідчить про відплив великого обсягу фінансових ресурсів із національної економіки.

Експортна квота, що складала у 2012 році 50,9% від ВВП, вказує на низьку частку доходів від зовнішньоекономічної діяльності в економіці країни, особливо в порівнянні з розвиненими країнами світу. Показник імпортної квоти свідчить про значну відкритість українського ринку іноземним постачальникам. У 2012 році імпортна квота становила 59,3% від ВВП. Вона перевищувала експортну, що є свідченням невиконання поставлених завдань у зовнішньоекономічній політиці держави [6].

Тенденція переважання імпорту над експортом щороку погіршується не на користь вітчизняного виробництва, що означає рух фінансових ресурсів за межі держави. Показник зовнішньоторговельної квоти, з одного боку, позитивно характеризує країну, вказуючи на значну відкритість економіки і готовність провадити ефективну зовнішньоекономічну діяльність. Проте, слід враховувати таку закономірність: за майже однакового рівня розвитку продуктивних сил відкритість економіки тим більша, чим менший економічний потенціал країни [1]. Тобто, наразі Україна залежить від імпортної продукції. Показник відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП можна оцінити позитивно, адже частка іноземного капіталу, що надходить із-за кордону, є досить значною.

Обсяг валового зовнішнього боргу України (135,05 млрд. дол. США у 2012 році) та його відношення до ВВП (76,6%) досягло критичного рівня. Саме через такий великий борг Україна входить до групи країн із підвищеною ризиковістю інвестування та вкладення капіталів [6]. Відношення валового зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг також є негативним.

Ще одним показником ефективності державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності є відношення надходжень від податків на міжнародну торгівлю та зовнішні операції до ВВП. Воно складає майже 1%, що в державних масштабах є  абсолютно мізерним.

Отже, можна зробити висновок, що завдання поставлені державою відносно зовнішньоекономічної діяльності належним чином не виконуються, а їх методи є неефективними.

Наразі можна виокремити наступні негативні аспекти зовнішньоекономічної політики держави:

–     істотне переважання імпорту над експортом;

–     обмеженість ринків збуту експортної продукції;

–     сировинна спрямованість вітчизняного експорту;

–     відносно невисока конкурентоспроможність українських товарів;

–     низький інвестиційний потенціал країни;

–     високий рівень валового зовнішнього боргу;

–     неефективна податкова політика та митно-тарифне регулювання та інші.

З врахуванням зазначеного, зусилля  держави  у зовнішньоекономічній сфері повинні бути зосередженні саме на виправленні негативних явищ та впровадженні ефективних засобів сприяння економічного розвитку [2].

Державна економічна політика України поки більше орієнтована на внутрішній ринок, від чого реалізація стратегій на зовнішньому ринку недостатньо ефективна. Підвищення експортного потенціалу країни є одним із пріоритетних напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності. Воно передбачає підйом  усього національного господарства на більш високий рівень, створення конкурентоспроможної економіки [1].

Важливим фактором і одним із засобів державного регулювання, що сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, розширенню експорту країни є система економічного стимулювання. Вона в значній мірі впливає на нарощування виробництва й експорту продукції, залучення іноземних інвестицій, передової науки і технології, раціоналізації товарної і географічної структури експорту та імпорту.

Значного вдосконалення потребує податкова політика та митно-тарифне регулювання в Україні, оскільки наразі вони не виконують свою функцію. Перебудови вимагає сам механізм справляння мита, економічно обґрунтовані ставки та рівні допустимих квот. Фіскальна політка держави повинна в першу чергу захищати національних виробників та отримувати фінансові вигоди від діяльності іноземних.

Система заходів ефективної державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності може реалізуватись за певної сукупності методів стимулювання експорту, покращення інвестиційного клімату та ефективної політики управління зовнішнім боргом і податками.

Висновки. Ефективна державна політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності України – основа реалізації інтересів держави на зовнішньому ринку та пріоритетний напрям розвитку економіки країни вцілому. Основними елементам вдосконалення державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності України повинні стати:

–     забезпечення позитивного сальдо платіжного балансу України;

–  формування довгострокових конкурентних переваг вітчизняних товаровиробників;

–     збільшення обсягів експорту товарів та послуг, поряд із максимально можливим задоволенням потреб внутрішнього ринку (скорочення імпорту);

–     завоювання нових ринків збуту та освоєння сучасних технологічних рівнів модернізації виробництва;

–     вдосконалення механізму митно-тарифного регулювання;

–     підтримання експортерів засобами фінансово-кредитної, податкової і страхової системи;

–     забезпечення додаткових надходжень коштів для  розвитку  національної  економіки, шляхом підвищення її інвестиційної привабливості та створенням гнучкої системи залучення іноземного інвестиційного капіталу;

–     скорочення валового зовнішнього боргу та створення сприятливої внутрішньої фінансової ситуації для обмеження зовнішнього кредитування національної економіки та інші.

Отже, створення ефективної системи напрямів розвитку зовнішньоекономічної діяльності України повинно стати комплексною державною задачею на всіх рівнях та охоплювати усі галузі національної економіки.

 Література

1. Васюренко В.О. Теоретичні засади сутності та змісту фінансового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. — № 1(10). — 2011. — С. 75—79.

2. Кисельова О.М., Білич Ю.В. Проблеми зовнішньоекономічної діяльності в Україні та шляхи їх вирішення // Митна безпека. Серія «Економіка». – 2010. – №2. – С. 88-94.

3. Мельник А.Ф. Національна економіка. – К.: Знання. – 2011. – 477с.

4. Савченко В. Ф. Стратегічні напрямки зовнішньоекономічної діяльності держави на сучасному етапі // Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2009. – № 2(3). – С. 31-45.

5. Хомутенко Л. І. Фінансові аспекти стимулювання зовнішньоекономічної діяльності // Українська академія банківської справи. – 2009.

6. Національний банк України. Платіжний баланс України за 2010, 2011, 2012 роки: – [ Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua

Annotation. The article is devoted to the determination of main reasons of losses on water-supply enterprises, development of main measures to improve the economic indicators of their functioning and grounding of study funding of proposed measures.

Постановка проблеми. Функціональні і фінансово-господарські показники роботи більшості підприємств водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) України є незадовільними. Необхідність заміни застарілого обладнання, капітального ремонту мереж водопроводу потребує значних фінансових витрат, які у теперішній час підприємства ВКГ можуть здійснити лише за рахунок надходжень за надані послуги. Але обмеження з боку державних установ і місцевих рад, які унеможливлюють підвищення тарифів на комунальні послуги з одного боку, зростання цін на електроенергію і неплатежі споживачів – з іншого, висувають питання розробки механізмів ефективного управління обмеженими фінансовими ресурсами підприємств ВКГ.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Безпосередньо організаційно-економічним механізмам підприємств водопостачання присвячені роботи І.Абрамовича, А.Ачкасова, Л.Кравцової, І.Корінька, А.Крушевського, Т. Момот, Г.Онищука, М.Руля, В.Петросова, Р.Тяна, Т.Юр’євої та ін. Їх проблематика – ефективність водопровідно-каналізаційного господарства, тарифна політика, науково-технічні програми й економічна стратегія. Ці наукові здобутки є базою і орієнтирами подальшого наукового пошуку шляхів удосконалення організаційно-економічної складової на об’єктах водопостачання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є пошук шляхів підвищення економічної ефективності роботи підприємств водопостачання, а також обґрунтування можливих джерел фінансування пропонованих заходів.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

• оцінити основні причини збитковості підприємств водопостачання;
• визначити основні заходи зменшення непродуктивних втрат води у водопровідній мережі;
• визначити джерела фінансування заходів щодо зменшення непродуктивних втрат води в мережі як товарної продукції,
• розробити систему бюджетування підприємства ВКГ, акцентуючи увагу на джерелах інвестування;

Викладення основного матеріалу. Водопровідна система України доволі складний інженерний комплекс, річна продуктивність якого сягає 2×109 м3. Значна частина споруд цього комплексу відпрацювала нормативний термін і потребує оновлення. За час експлуатації існуючих систем відбулися суттєві технічні, соціально-економічні, екологічні та інші зміни, які зумовили потребу пріоритетного відтворення на сучасному світовому рівні системи водопостачання в державі. Найбільшою проблемою системи водопостачання України є її спрацьованість, яка становить близько 30 %.

Незадовільний технічний стан системи водопостачання загалом та водопровідної мережі зокрема негативно позначаються на якості очищеної води і є причиною вторинного її забруднення ((Гіроль М.М., Ковальський Д., Хомко В.Є., Гіроль А.М. Проблеми якості води в водопровідних мережах. Водопостачання та водовідведення. Виробничо-практичний журнал. К.:, №2, 05.2008, 1-21 с.)).

Найпотужніші розподільні системи водопостачання належать Донецькій області – 20,5 та Автономній Республіці Крим – 14,2 тис. км і саме вони є найбільш технічно зношеними – 44,5 та 49,4 % з них потребують невідкладної заміни.

Технічний стан розподільних систем водопостачання, який досі залишився найскладнішим елементом в системах питного водопостачання, у багатьох областях України продовжує погіршуватися. До 10 % мереж, які потребують невідкладної заміни, були лише у 5 областях: Рівненська – 4,3 %; Вінницька – 5,7 %; Хмельницька – 7,2 %; Кіровоградська – 8,6 % та Херсонська – 10,4 % ((Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні у 2008 році – Офіційний сайт Міністерства з питань житлово-комунального господарства: www.minjkg.gov.ua.)).

Відновлення ефективної працездатності водопровідної мережі вимагає майже 76 % коштів, необхідних для відновлення системи водопостачання в цілому.

З погіршенням технічного стану водопровідних систем помітно знижується ефективність їх роботи та зростають нераціональні втрати води, витоки. Показник втрат води у міських мережах є надто високим і знаходиться в межах 0,4-3,0 м3/км/год, в порівнянні з показниками у Західній Європі, які становлять 0,1-0,4 м3/км/год ((Гіроль М.М., Семчук Г.М. Ефективність систем водопостачання України як фактор національної безпеки держави. Надзвичайна ситуація, №5, 2001 р.)).

Витоки та невраховані витрати води коливаються у досить широкому діапазоні. Найменше значення показника відношення обсягів втраченої води до піднятої (у відсотках) було досягнуто у Рівненській області – трохи більше 11 % та у м.Києві – біля 15 %.

Найбільші витоки та невраховані витрати води у 2008 році мали місце у Луганській (60,7%); Донецькій (49 %); Закарпатській (44,4 %); м.Севастополі (43,9 %) та Дніпропетровській (42,9 %) областях. Причинами цього, як і у попередні роки, були критичний стан розподільних водопровідних мереж, відповідного обладнання та арматури і т.п ((Гіроль М.М., Ковальський Д., Хомко В.Є., Гіроль А.М. Проблеми якості води в водопровідних мережах. Водопостачання та водовідведення. Виробничо-практичний журнал. К.:, №2, 05.2008, 1-21 с.)).

Основними причинами втрат води у системі водопостачання є наступні:

• пошкодження трубопроводів;
• недооблік приладами обліку;
• комерційні втрати;
• витрати на протипожежні цілі;
• витоки з водорозподільного комплексу;
• спорожнення труб для ремонтів.

Окрім втрат води, на підприємствах водопостачання ще мають місце й інші, не менш важливі, категорії втрат. До них належать:

• екологічні втрати, у тому числі збиток, що наноситься здоров’ю населення неякісною водою;
• втрати, пов’язані з аварійністю на дорогах у результаті розривів водопровідних систем і витоку води;
• енерговитрати, які за даними аналітиків в собівартості продукції підприємств водопостачання складають 40-60%;
• втрати, що виникають в результаті розкрадань – несанкціоноване підключення до водопровідних мереж;
• збиток від підтоплення, яке є наслідком витоків води з трубопроводів системи водопостачання;
• втрати державних фінансів, які виникають через надання дотацій на покриття безгосподарності й неплатежів;
• втрати промислових і комерційних підприємств, високі тарифи для яких компенсують знижені тарифи для населення;
• ниження стійкості й надійності системи водопостачання вцілому.

Отже, правомірно вважати, що до втрат можуть відноситися, крім загальновизнаних прямих втрат, наступні види: збиток, перевитрата, недоотримана вигода, затримка у часі платіжних коштів, невикористований потенціал, тобто втрати ресурсів, потенціалу, темпів розвитку, рівня фінансової стійкості.

Існуюче становище позначається на рівні собівартості 1 м3 реалізованої питної води (і рівні середнього тарифу відповідно), оскільки підприємство несе значні витрати по електроенергії (на підйом, подачу води в мережу) і хімічним реагентам (на очищення води) у розрахунку на повний обсяг води, а при визначенні собівартості поділяє ці витрати на значно меншу величину реалізованої води. При цьому збільшення собівартості (в частині прямих матеріальних витрат) відбувається більш високими темпами, ніж збільшення втрат води, що зображено на рис. 1.

Рис. 1. Співвідношення росту втрат води в мережі й собівартості 1м3 реалізованої води,%

Представлені дані свідчать, що при величині втрат у розмірі 30% відносне збільшення матеріальних витрат у собівартості становить 43%, при втратах в 50% – собівартість зростає на 100% рази, при втратах в 60% – на 150%. Таким чином, проблема зменшення втрат води в мережах вимагає невідкладного рішення.

На прикладі комунального підприємства «Чернігівводоканал», для зменшення втрат води у водопровідних мережах міста Чернігова рекомендується запровадження наступних заходів:

• впровадження «Програми централізованого водопостачання та водо-відведення малоповерхової забудови» – ліквідація 45 водорозбірних колонок. Прогнозоване зменшення втрат води за даними оцінки експертів підприємства – 6,5 тис м куб/рік;
• встановлення регуляторів тиску води. Прогнозоване зменшення втрат води на 12,4 тис. м куб. за рік;
• встановлення перетворювачів частоти струму на підвищувальних насосних станціях – 68 шт. Прогнозоване зменшення втрат води – 118,3 тис. м куб/рік ;
• заміна аварійних водоводів методом внутрішньої санації – 3.5 км. Зменшення втрат води на 118,3 тис. м куб/рік
• заміна аварійних ділянок водопровідних мереж – 2,2 км. Зменшення втрат води – 1,6 тис. м куб/рік;
• виявлення самовільних підключень до водопровідних мереж.
• пломбування пожежних гідрантів, встановлених на протипожежних водопровідних мережах підприємств з метою попередження самовільного безоблікового забору води з них.

Головною проблемою оновлення водопровідної мережі залишається невизначеність джерел фінансування необхідних витрат. Оскільки основним джерелом фінансування інвестицій є власні кошти, важливим є забезпечення стабільного фінансового стану підприємств ВКГ, які на сьогодні є збитковими. Незважаючи на постійне підвищення тарифів (у 2008р. тарифи на водопостачання було змінено в 17 регіонах) у 5 містах: Луцьк, Донецьк, Ужгород, Запоріжжя, Тернопіль, – тарифи не відшкодовують 100% собівартості. Залишається значним також рівень заборгованості споживачів за спожиту воду ((Звіт про стан реалізації Загальнодержавної програми реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2004 -2010 роки, затвердженої Законом України від 24.06.04 №1869-IV,в І півріччі 2008 долі – Офіційний сайт Міністерства з питань житлово-комунального господарства: www.minjkg.gov.ua.)).

Спроби вирішення цього питання були зроблені на початку 2008р., коли при обґрунтуванні тарифів була врахована інвестиційна складова. Але, по-перше, ця складова була представлена не у всіх регіонах. По-друге, при затвердженні тарифів тільки в містах Луцьк, Кіровоград, Тернопіль розрахункова складова ввійшла в тариф для населення. У цілому в комунальному господарстві близько 20% комунальних підприємств не мають забезпечення власними інвестиційними джерелами. Частково вирішують це питання за рахунок комерційних споживачів 35% підприємств.

Підстави для включення інвестиційної складової в тарифи видаються обґрунтованими. Підприємствам необхідно замінити зношене устаткування і придбати нове у випадку підвищення попиту на їх послуги. Отриманого прибутку і амортизаційних відрахувань на це не вистачає. Тому, щоб збільшити доступні підприємству інвестиційні кошти, воно закладає їх у тарифи.

Таким чином для реновації виробничих фондів підприємств водопостачання, підвищення економічної ефективності їх функціонування окрім власних коштів підприємств, коштів державного та місцевого бюджетів, коштів резервного фонду, необхідним є залучення інвестиційних коштів.

Основними напрямками співробітництва у напрямку залучення інвестиційних коштів для КП «Чернігівводоканал» можуть бути:

• Програма муніципального розвитку в Україні (Європейський банк реконструкції та розвитку);
• розробка нового Стратегічного плану за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку та Інституту Місцевого Розвитку в рамках програми “Реформування тарифів та реструктуризація комунальних підприємств в Україні” яка впроваджується ВБО “Інститут місцевого розвитку”;
• Проект «Розвиток міської інфраструктури», реалізація Стратегічного плану (передбачає надання Світовим банком кредиту підприємствам ВКГ);
• Програма «НЕФКО» «Чисте виробництво»;
• Проект транскордонного співробітництва з охорони навколишнього середовища;
• пайова участь замовників у реконструкції систем водопостачання.

Таким чином при формуванні бюджету підприємства необхідним є не тільки планування витрат на виробництво послуг, сплату податків та обов’язкових платежів, надходження грошових коштів від реалізації послуг водопостачання, водовідведення, погашення пільг, субсидій, інших послуг, а і планування інвестицій, а також планування заходів, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості підприємства (заходи з енергозбереження, охорони навколишнього середовища, запровадження інноваційних технологій тощо).

Висновки. Реформування житлово-комунального господарства передбачає технічне переоснащення галузі і наближення до вимог Європейського Союзу щодо використання енергетичних і матеріальних ресурсів. Перехід до реальних ринкових відносин у водопровідно-каналізаційному господарстві здійснюється повільніше, ніж в інших сферах, що призвело до нинішньої кризової ситуації. Технічний стан основних фондів ВКГ України є незадовільним.

Проблема погіршується через значні непродуктивні втрати води в мережах, середня величина яких становить 38,5%, а в окремих регіонах перевищує 50%.

Окрім загальновизнаних прямих втрат, є ще опосередковані втрати, такі як збиток, перевитрата, недоотримана вигода, затримка у часі платіжних коштів, невикористований потенціал, тобто втрати ресурсів, потенціалу, темпів розвитку, рівня фінансової стійкості тощо.

Усі ці фактори є причиною зростання собівартості 1 м3 реалізованої питної води і рівні середнього тарифу відповідно.

Для зменшення втрат води у водопровідних мережах на прикладі КП «Чернігівводоканал» запропоновано ряд заходів, а також визначено основні джерела фінансування запропонованих заходів. У зв’язку з тим, що власних коштів підприємства, а також дотацій державного і місцевих бюджетів недостатньо для здійснення запропонованих заходів, слід звернути особливу увагу на запровадження заходів з підвищення інвестиційної привабливості підприємства та залучення інвестиційних коштів.

Перелік ключових слів. Водопостачання, водопровідно-каналізаційне господарство, водопровідні мережі, втрати води, тарифи на водопостачання, заходи зменшення непродуктивних втрат, джерела фінансування, інвестиції.