Ключові слова: міжкультурна комунікація, міжкультурна компетенція, комунікація, культура, соціолінгвістика.

 The article deals with the concept of competence in the theory of intercultural communication, features of communication and adaptation in the linguistic, communicative, intercultural dialogue. Stages of acquisition of intercultural competence are determined in the context of communicative process of participants belonging to different cultures.

Keywords: intercultural communication, intercultural competence, communication, culture, sociolinguistics.

Кожна людина сприймає зовнішній світ через певну призму культурних цінностей, які їй притаманні. Проте, часто індивід не усвідомлює, що такі культурні норми існують. Як правило, вони є надзвичайно природньою та невід’ємною частиною особистісної поведінки. Усвідомлення таких норм власної культури є можливим лише у взаємодії з представниками іншої культурно-ціннісної системи. Люди помилково вважають, що набувають повної міжкультурної компетентності у процесі вивчення іноземної мови, читаючи твори зарубіжної літератури, у спілкуванні з іноземцями, подорожуючи в закордонними країнами.

Знання лише іноземної мови, якою розмовляє інша національна спільнота, є недостатнім для ведення успішної міжкультурної комунікації. Необхідним елементом для вивчення також є соціокультурний код суспільства, мовою якого здійснюється діалог, норми поведінки, які зберігаються у його «когнітивної базі» – сукупність знань та уявлень, що є притаманними усім представникам такої культури. Одним зі способів, до якого звертаються комуніканти є особиста інтерпретація вербальних та невербальних компонентів мовлення.

Згідно з результатами проведеного дослідження, ми можемо стверджувати, що явище міжкультурної компетентності є надзвичайно актуальним явищем в контексті сучасного глобалізованого світу. Ми виділяємо 6 типових послідовних стадій, що вказують на прогресивний розвиток сприйняття чужої культури у процесі міжкультурної комунікації. Проте, ми хочемо зазначити, що поведінка кожної окремо взятої людини залежить від ситуації, життєвого досвіду, міжкультурної освіченості, рівня володіння іноземною мовою тощо.

1. Заперечення відмінностей культур – тип сприйняття, який базується на стійкому переконанні в тому, що у світі люди живуть згідно однакових переконань, керуються такими ж нормами поведінки, цінностями. Це типова позиція індивіда, котрий переконаний у тому, що всі повинні думати і діяти так як і він.

Однак така реакція на іншу культуру поступово змінюється. Адже людина не може весь час бути замкнутою і опиратись новій інформації, уникати спілкування та зустрічей з представниками інших культур. У такому разі заперечення може перерости у захисну реакцію.

2. Захист власної культури – тип реакції, що базується на визнанні існування іншої культури, відмінної від рідною, проте у людини складається думка, що культурні цінності чужої культури загрожують звичному порядку речей, світогляду, сформованому способу життя. Така позиція є активною,  часто агресивною, що реалізується в утвердженні власної культурної переваги і неповазі у відношенні до інших культур.

Міжкультурні відмінності при захисній реакції не лише ігноруються, але й навпаки, домінує така думка, що це негативні стереотипи чужої культури. Людина розділяє все зовнішнє середовище за ознакою «ми» (культурні та правильні) і «вони» (невиховані, неправильні тощо). Досить часто людина помилково вважає, що такі негативні характеристики притаманні представникам іншої культури в загальному, та кожному окремо. Типовими ситуаціями, коли формування захисної реакції є неминучим є комунікація представників різних рас, взаємодія іммігрантів та корінного населення, адаптація окремих індивідів у середовищі нової культури – студентів і фахівців, які навчаються або працюють за кордоном і т.д.

Може складатись таке враження, що люди різних національностей або релігійних поглядів безсумнівно сподобаються та порозуміються один з одним при контакті та ближчому знайомстві. Проте, якщо у людини низький рівень міжкультурної компетентності, який визначає «захисне» сприйняття чужої культури, ми спостерігаємо абсолютно протилежне – негативне агресивне стереотипне мислення тільки прогресує. Формування захисної моделі поведінки та відбувається як при міжособистісному спілкуванні, так і в соціальних інститутах.

3. Мінімізація культурних відмінностей – ми вважаємо доволі прогресивним способом інтерпретації іншої культури. На цій стадії індивід уже припускає можливість існування відмінних його культурі цінностей, правил, норм поведінки і намагається знайти спільні зі своєю культурою риси.

4. Визнання та сприйняття існування міжкультурних відмінностей – тип міжкультурної поведінки, якій характерне знання іншої культури, загалом, позитивне, дружнє ставлення. Але індивід все ще не дозволяє активну взаємодію з міжкультурним середовищем.

5. Адаптація до нової культури – доброзичливе ставлення до іншої культури, сприйняття культурних цінностей і норм. Ця стадія характеризується вмінням успішно функціонувати в новому міжкультурному середовищі за її правилами, при цьому зберігаючи власні культурну ідентичність.

6. Міжкультурна інтеграція – тип поведінки полікультурної особистості, сприйняття та запозичення культурних цінностей іншої культури на такому рівні, що вони сприймаються, як рідні.

З метою вироблення позитивного ставлення до міжкультурних відмінностей потрібно подолати стан культурної замкнутості, яка є причиною негативної реакції. Адаптація та інтеграція в чужу культуру в повній мірі базується не стільки в знанні іноземної мови, норм, цінностей і звичаїв, скільки в особистому бажанні зрозуміти її цінності та побудувати стосунки з представниками культури. Це стає можливим, якщо людина живе в міжкультурному середовищі тривалий час і активно спілкується з друзями, бере  участь у суспільному житті. Проте випадки цілковитої інтеграції в міжкультурне середовище – рідкісне, оскільки це вимагає незвичайних особистих якостей, здатності сприймати спадщину своєї та іншої культур.

Отримані дані у ході дослідження підтверджують той факт, що еволюція сприйняття чужої культури людиною, що потрапила в міжкультурне середовище, проходить три основних етапи. Варто також зауважити, що такий досвід міжкультурного спілкування може призвести як до позитивних, так і негативних змін у поведінці.

Перший етап. «Медовий місяць», коли людина тільки потрапляє в міжкультурне середовище, вона сповнена оптимізму та впевнена в успішному спілкуванні та взаємодії; захоплюється культурними цінностями, цікавими звичаями тощо.

Другий етап. «Культурний шок». Цей  період характеризується коли депресивний настрій приходить на зміну позитивному, з’являється ворожість та невпевненість. Шок виникає на емоційному рівні, важливу роль відіграють також соціальні фактори: непристосованість і нерозуміння нових звичаїв, поведінки і стилю спілкування, ритму життя, матеріальних відмінностей.

Однак культурний шок має і позитивні наслідки. Адже, такий емоційний стан можна розглядати як нормальну реакцію, етап процесу звикання до нового. Більше того, в ході цього процесу людина не просто здобуває знання про нову культуру і нові норми поведінки, але й розвивається у культурному плані, хоча це і супроводжується стресом.

Третій етап характеризується виробленням різних поведінкових моделей: «адаптація» – формування реалістичної оцінки ситуації, виникнення адекватного розуміння дійсності, успішна реалізація особистих цілей; «втеча» – цілковите несприйняття та заперечення нової культури і неминуча втеча як у переносному сенсі («закритись у собі»), так і прямому, фізичному сенсі. Послідовна зміна етапів у значній мірі залежить від тривалості міжкультурного взаємодії. Перебування у такому середовищі впродовж трьох місяців і довше дозволяє інтегруватися в нову культуру.

Отже, ми можемо зробити висновок, що людина, опиняючись у міжкультурному середовищі проходить 6 стадій адаптації та інтеграції в іншу культуру у процесі міжкультурної комунікації, вагому частину якої становлять засоби невербального спілкування. Саме тому міжкультурна компетентність є необхідною складовою освітнього процесу.

Список використаної літератури

1. Hymes D.“On Communicative Competence»/ D. Hymes. – Harmondsworth, England: Penguin Books, 1972. – P.67–89. – (Sociolinguistics. – J. B. Pride and J. Holmes, eds.).
2. Scollon R. Intercultural communication: A discourse approach / Scollon R. & S.Scollon. Cambridge: Blackwell Publishers, 1995. – 347 p.
3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. – К.: Видавничий центр «Академія», 2004. – 342 c.
4. Махній М. М. Невербаліка і культура [Електронний ресурс] / Микола Миколайович Махній –  К.: Blox.ua, 2009
5. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г. Г. Почепцов. – «Рефл-бук», «Ваклер». – 2001. – 348 с.
6. Тер-МинасоваС. Г. Язык и межкультурная коммуникация / С. Г. Тер-Минасова. – М.: Русский язык, 2000. – 317 с.