Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, інформатизація, інформаційний простір.

Швидкий процес інформатизації суспільства робить інформацію ключовим об’єктом у житті людини. Про важливість інформаційних правовідносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави, свідчить робота з інформацією, а саме одержання, зберігання, використання та поширення. Усі процеси, що відбуваються з нами, наприклад виробництво товарів та послуг, їх розподіл, збут, створення і використання новітніх технологій, тощо ніяк не можуть існувати без використання інформації. Результатом цього є тотальна залежність людини від інформації. Тому вивчення інформаційного суспільства є необхідністю сучасного прогресу людства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інформаційне суспільство як новий етап в історії людства розглядали І. Арістова [1], В. О. Данильян [5], В. О. Ільганаєва [12], В. А. Ліпкан [7] та ін. Інформаційне суспільство як явище, в якому кожна людина може отримувати, накопичувати та розповсюджувати інформацію, розглядали В. М. Бебик [3], В. С. Цимбалюк [13] та ін. Дуже цікаві визначення цього терміна дають М. С. Вершинін [4, с. 23] («суспільство безперервної загальної освіти») та В. М. Бебик [3, с. 54] («сучасне суспільство з високим рівнем розвитку інформаційної культури (створення, переробки та використання інформації)»). У свою чергу, О. В. Пархоменко категорично не згоден ні з поняттям «інформаційне суспільство», ні з поняттям «суспільство знань», оскільки вважає, що найбільш точним визначенням є «інформаційнo-знаннєве суспільство» [10, с. 4].

Метою статті є дослідження інформаційного суспільства як нового етапу розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні існує безліч точок зору щодо визначення поняття «інформаційне суспільство». Наприклад, соціальна філософія трактує як «суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породженої вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій». Дослідник В. О. Ільганаєва визначає інформаційне суспільство як «нову історичну фазу розвитку цивілізації, життя та діяльність котрої перш за все пов’язані зі створенням, переробленням та використанням інформації» [12, с. 154], а В. О. Данильян розглядає таке суспільство як «якісно новий етап соціо-технологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокового соціальнo-економічного розвитку, що передбачає збільшення ролі інформації та знань, а також формування та споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій, що існують у глобальних масштабах» [5, с. 23].

Науковець І. Арістова дає наступне визначення інформаційному суспільству: «це суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвертацією інформаційних та комунікаційних технологій» [1, с. 89], а В. Ліпкан трактує як «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжує вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [7, с. 102]. Дослідник у власній монографії розглянув поняття «інформаційного суспільства» як синонім до суспільства знань, тобто «суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею».

Інформаційне суспільство – це новий етап розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційнo-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти та розповсюджувати інформацію, а держава повинна забезпечувати якісний рівень інформатизації усіх галузей [1, с. 90].

В літературі такий термін як «інформаційне суспільство» з’явився близько в 60х рр. ХХ ст. Однак деякі дослідники припускають, що термін виник у Японії завдяки професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяшн. І приблизно у ті ж часові рамки поняття було використане вченим-економістом Ф.Й Махлупом із США. Відповідно до іншої версії, термін «інформаційного суспільства» ввели у науковий обіг одночасно американські та японські науковці Т. Умеасо та Ф. Махлуп. Вони досліджували динаміку розвитку наукоємних виробництв на початку 60 років минулого століття.

Такий дослідник, як А. Новицький [9, ст. 26] окреслює такі ознаки переходу постіндустріального суспільства до інформаційного:

1. поняття «інформація» набуває нового значення;
2. значний розвиток інформаційних та телекомунікаційних систем в усіх сферах життя людини;
3. загальний доступ до мережі Інтернет;
4. зміни, пов’язані із зайнятістю населення, формування, становлення і розвиток новітніх суспільних відносин, створення новин суспільних конфігурацій, суспільних груп, суспільних відносин;
5. при здійсненні досліджень в різних галузях науки використовується різноаспектне визначення наукових підходів для вирішення проблем теоретичного обґрунтування у сфері суспільних змін;
6. створення новинно-мережевих субкультур, що притаманні віртуальним відносинам;
7. можливість аналізу, планування та наукового прогнозування суспільного розвитку, де найвищою цінністю є знання та інформація;
8. різноманітність пізнавальних процесів, які зумовлені науковими дослідженнями у різних сферах науки; вивчення проблеми пізнання нових можливостей, що притаманні нашому суспільству, та співставлення знання та інформації з реальністю, дослідження умов вірогідності та істинності пізнання інформаційного суспільства;
9. органи влади як вагомий важіль у розробці та запровадженні інформаційно-телекомунікаційних систем;
10. виникнення та розвиток специфічних суспільних інститутів, що притаманні новим інформаційним відносинам у суспільстві.

Загалом, існує багато факторів, що визначають інформаційне суспільство, але всі вони діляться на три основні групі:

1. вільний доступ людини до інформації;
2. високий рівень розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій;
3. наявність розвиненої інформаційної-інфраструктури суспільства.

Саме ці умови створюють те суспільство, яке можна назвати інформаційним. Однак, деякі вчені мають іншу точку зору щодо характеристик. Наприклад, В. М. Бебик вважає однією з важливих ознак інформаційного суспільства є переважна кількість працездатного населення, яке працює саме в інформаційному секторі. Такий науковець як А. І. Ракітов [11, с. 85] розглядає і-суспільство як результат радикальних змін соціальних структур, наслідком яких і стає розширення сфери інформаційних послуг та діяльності загалом. На думку І. В. Арістової, однією з найважливіших ознак інформаційного суспільства є відсутність так званих просторових, часових та політичних меж, і відкриття суспільству нових можливостей  для самореалізації та ідентифікації [1, с. 45].

Варто зазначити, що у центрі інформаційного суспільства є людина, інформація, інформаційнo-комунікаційні технології та інформаційні ресурси. Науковець О. П. Дзьобань в своїй монографії «Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності» підкреслює, що «основу соціальної динаміки в інформаційному суспільстві складуть не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси – знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності людей, їх ініціатива, творчість» [6, с. 53]. І. Марущак [8, с. 23] спирається у своєму дослідженні зовсім на інші складові і-суспільства: індустрія інформаційних послуг, інформаційна економіка, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та зв’язку, а також вагомий потенціал в науці.

За нашим спостереженням, останні роки характеризуються збагаченням суспільного лексикону такими поняттями, як «комп’ютероопосередкована політична комунікація», «електронний уряд», «кіберполітика», «електронне громадянство», «кібердемократія». Саме інформаційна революція, що сьогодні розгортається фактично на наших очах, і визначає рух до іншого нового суспільства – інформаційного, чи «суспільства знань» [6, с. 75]. Однією з фундаментальних характеристик цього суспільства є його глобальний характер. Процес формування суспільства характеризується стиранням меж між країнами та народами, змінюється структура світової економіки, більш динамічним та конкурентним стає ринок. Знання та інформація стають одними із ключових ресурсів країни, масштаби використання яких прирівнюються до використання традиційних ресурсів, і доступ до них є одним з основних факторів соціально-економічного розвитку цієї держави. Тому кожна країна сьогодні вважає одним з пріоритетних завдань формування та  посилений розвиток інформаційної інфраструктури. Водночас новітні інформаційні технології, проникаючи чи не в усі сфери людського життя, продукують не лише нові можливості щодо вирішення низки проблем, однак і породжують нові проблеми та загрози, таких як розрив зв’язків між державами, так і в рамках окремої країни, додержання свободи слова та відсутність цензури, захист прав та інтересів етнічних меншин та підростаючого покоління, збереження національної мови та культурного спадку у нових умовах, охорона інтелектуальної власності, протистояння культурній експансії інших країн. Створення глобального інформаційного суспільства сьогодні є об’єктивно-зумовленим процесом, основою якого є зростаючий з шаленою швидкістю вплив нових інформаційно- телекомунікаційних технологій усі сфери людського життя, взаємовідносини держави та суспільства, і міжнародні відносини в цілому [6, с. 45]. Все більш значної ролі для кожної держави набуває її включеність у процес формування мережевої економіки.

Широке використання нових інформаційних технологій у повсякденному житті сприяє удосконаленню демократичних засад, веде до підвищення політичної активності громадян, встановлення ефективного діалогу держави та громадськості з подальшим зворотнім зв’язком. Загалом, процес становлення інформаційного суспільства вимагає від держави нові вимоги, яка покликана бути координатором діяльності суб’єктів суспільства та сприяти створенню сприятливих умов інтеграції громадян країни у глобальне інформаційне суспільство, при цьому відстоювати власні інтереси в світовому інфопросторі [1, с. 75]. Перехід на наступний рівень інформаційного суспільства відбувається через науково-технічну революцію, у ході якої змінюється середовище проживання громадян, а це приводить до зміни свідомості людей. Саме технологічно-інформаційна революція стала причиною наступних речей: збільшення частки інформаційних комунікацій, послуг та продуктів у ВВП; утворення глобального інфопростору, який забезпечує інформаційну взаємодію людей, їх вільний доступ до світових інформаційних ресурсів та задоволення потреб людей у інформаційних послугах та продуктах. Перехід суспільства до постіндустріальної чи, точніше, до інформаційної стадії характеризується такими критеріями: 1) космічні; 2) технічні (перехід до шостого технологічного укладу); 3) соціально-економічні критерії. Від промислового суспільства, де домінують сфера послуг та промисловість відповідно, інформаційне суспільство відрізняється тим, що знання, інформація, інформаційні послуги та всі галузі, пов’язані з виробництвом цієї інформації (комп’ютерна, телекомунікаційна, телевізійна), а також зростає швидкими темпами інформація та нове суспільство продукує нові робочі місця [9, с. 27].

В зв’язку з тим, що у більшості країн світу, і в Україні у тому числі, були прийняті важливі документи, що регламентують розвиток нового інформаційного суспільства. Наприклад, в 2003 р. у Женеві та в 2005 р. у Тунісі було проведено Всесвітній саміт із питань інформаційного суспільства, тобто дві конференції з питань комунікацій, інформації та інформаційного суспільства. Заходи відбулися за підтримки ООН. Однією з головних питань саміту було поширення доступу до мережі Інтернет в тих країнах, що тільки розвиваються, задля подолання так званої всесвітньої цифрової нерівності, що існує між багатими та бідними країнами. В результаті були прийняті наступні документи: Женевська декларація принципів, Женевський план дій, Туніське зобов’язання та Туніська програма інформаційного суспільства У них йдеться про:

1. основні стратегії розвитку інформаційного суспільства і принципи його побудови;
2. роль ЗМІ та держави у становленні інформаційного суспільства;
3. етичні принципи.

В Японії 22 липня 2000 року був прийнятий такий важливий документ  як Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства [10, ст.4], у якій розвиток ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) розглядається як один з найважливіших компонентів інфо суспільства. Однак жоден документів не містить конкретного поняття «інформаційне суспільство».

В Україні 4 лютого 1998 р. ВР України була прийнята Національна програма інформатизації із доповненнями від 2 грудня 2012 р.). Крім того, 1 грудня 2006 р. прийняті «Рекомендації щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні», а 9 січня 2007 р. – «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

Для Української держави буде цікавим приклад формування глобального інформаційного суспільства на прикладі Європейського Союзу. З 1994р Європейська спільнота почала формування інформаційного суспільства [9, с. 25]. Сьогодні значного успіху досягла реалізація Плану дій (Europe and the global information society, 1994), що визначив стратегію руху Європи у напрямку до інформаційного суспільства. Було прийнято такі шляхи у напрямку інфо суспільства: 1) розпочата лібералізація телекомунікаційного сектора, що до сьогодні має успіх; 2) прийняті заходи для забезпечення європейської індустрії виробництва, яка дасть додатково 1 млн. робочих місць протягом останніх 10 років; 3) сформовано чіткій план дій у сфері освіти; 4) увінчені успіхом програми наукових розробок. Сьогодні Європейська комісія є важливим інструментом вироблення загальних правил, що необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства. Із врахуванням уже досягнутого перед європейськими країнами стоять такі нові задачі: 1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для упровадження електронної торгівлі. 2.Здійснити упровадження концепції безперервної освіти для громадян «Освіта протягом всього життя», яка націлена на навчання людей старшого віку в інформаційному суспільстві. 3. Створити концепцію «Людина як центр всіх перетворень», що націлена на охорону свобод та прав особистості, особисто недоторканості особистого життя. 4. Вдосконалити загальну глобальну співпрацю на усіх рівнях, що формує правила існування людини у інформаційному суспільстві, для чого і необхідні багатосторонні угоди у рамках Європейського Союзу [12, с. 35].

З цією метою в лютому 1995р. Європейська комісія створила своєрідний Форум для обговорення загальних проблем становлення інформаційного суспільства. Усі його члени представляли різноманітних користувачів нових технологій, різні соціальних груп та мережевих операторів, постачальників інформаційних послуг, державні та міжнародні інститути. Метою роботи Форуму було прослідкувати процес становлення інфо суспільства в шести сферах, таких як: 1) вплив на економіку та зайнятість; 2) основні демократичні та соціальні цінності у «віртуальному товаристві»; 3) вплив на державні та суспільні служби; 4) перекваліфікація, освіта та навчання в інформаційному суспільстві; 5) культурні виміри та майбутнє за ЗМІ; 6) інфраструктура, стійкий розвиток та технологія [2, с. 98]. Тому сьогодні вже створені реальні шляхи та усі передумови формування та розвитку інформаційного суспільства у країнах Європейського Союзу, які носять глобальний характер та свідчать про входження країн ЄС в світове інформаційне товариство. Використання матеріальних та духовних благ інформаційної цивілізації забезпечує населенню Євросоюзу гідне життя, економічне процвітання і необхідні умови для вільного розвитку особистості.

Висновки. В умовах глобалізації світового розвитку та безпрецедентної інформаційної відкритості національних кордонів інформація стає головним стратегічним фактором у міжнародному змаганні її позитивних сторін і мінімізації негативних наслідків глобальної трансформації людства. Україна повинна ввійти в сім’ю технологічно та економічно розвинутих країн на правах повноцінного учасника світового цивілізаційного розвитку із збереженням політичної незалежності, національної самобутності та культурних традицій, з розвинутим громадянським суспільством і правовою державою. Слід очікувати, що основні риси і ознаки інформаційного суспільства будуть сформовані в Україні при стабільних соціально-політичних умовах та глибоких економічних перетвореннях у першій третині ХХІ століття.

Список використаних джерел та літератури

1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [Текст] / І. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 386 с.

2. Баев О. О. Доступ до електронно-інформаційної інфраструктури та технологій в Україні [Текст] / О. О. Баев // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 98-102.

3. Бебик В. М. Соціально-комунікаційна праксеологія: поняття і методології [Текст] / В. М. Бебик // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 53-60.

4. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе [Текст] / М. С. Вершинин. – СП6. : Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 253 с.

5. Данильян В. О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально- філософський аналіз) [Текст] : монографія / В. О. Данильян. – Х. : Право, 2008. – 184 с.

6. Дзьобань О. Л. Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності [Текст] : монографія / О. П. Дзьобань. – Х. : Майдан, 2010. – 260 с.

7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України [Текст] : монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. – 304 с.

8. Марущак А. І. Інформаційне право: досryп до інформації [Текст] : навч. посіб. / А. І. Марущак. – К. : КНТ, 2007. – 532 с.

9. Новицький А. М. Феномен «інформаційного суспільства як об’єкг наукового дослідження [Текст] / А. М. Новицький // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 25-29.

10. Пархоменко О. В. Інформаційно-знаннєве суспільство: проблеми, особливості [Текст] / О. В. Пархоменко // Науково-технічна інформація. – 2010. – № 1. – С. 3-6.

11. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции [Текст] / А. И. Ракитов. – М. : Политиздат, 1 99 1. – 287 с.

12. Социaльные коммуникации (теория, методология, деятельность) [Текст] : словарь-справочник / сост. В. А. Ильганаева. – Х. : КП «Городская типография», 2009. – 392 с.

13. Цимбалюк В. С. Мас-медіа в інформаційному суспільстві [Текст] / В. С. Цимбaлюк. // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 30-33.

Сучасні інформаційні технології розвиваються швидкими темпами і проникають у всі сфери життєдіяльності людини. З розвитком високих технологій змінився принцип сприйняття інформації. Такі зміни призвели до формування нової форми суспільного ладу, який ми називаємо «інформаційне суспільство». Не оминули вони, також, церков та релігійних організацій. Серед самих церковних лідерів ведуться суперечки, чи варто використовувати різного роду інформаційні технології в проповідях, євангелізаціях з метою донесення до людей позиції Церкви. Тому постала необхідність дослідити стан та основні форми використання інформаційних технологій християнськими церквами, а також позиції християнських лідерів, серед яких є, як прихильники, так і противники нововведень в церковне життя.

Зважаючи на те, що інформаційні технології розвиваються з великими темпами і кожен день поновляються, а християнські церкви почали їх використовувати порівняно нещодавно, можна сказати, що ця тема є досить новою і мало дослідженою.

Особливість сучасної релігійної ситуації полягає в тому, що вона пов’язана з процесами глобалізації. Розвинуті країни та регіони сьогодні здійснили перехід до принципово нового суспільно-економічного ладу та модерного шляху цивілізаційного розвитку – постіндустріального суспільства або ж якщо точніше говорити, то до інформаційного суспільства.

Головним фактором, що визначає розвиток такого суспільства є виробництво та використання інформації. Розвиток глобального інформаційного суспільства – це не просто перехід на нові джерела енергії, методи виробництва; це зміна стилю життя усього людства. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки, спілкування, взаємовідносин між особистостями.

Різного роду вчені: соціологи, психологи, політологи, вивчають це суспільство і намагаються спрогнозувати як воно буде розвиватися. Основними дослідниками з даного питання є О.Тоффлер, З.Бжезинський, О.Белл, хоча сам термін приписують професорові Токійського технологічного інституту Ю. Хаяши. Так, у 1969 році японському урядові були представлені звіти «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи» і «Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства», а в 1971 році – «План інформаційного суспільства» ((Электронная энциклопедия Википедия. Информационное общество [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BE%D0%B1%D1%89%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE)).

З одного боку говорять про неймовірні досягнення, з іншого – про можливі загрози, які може викликати бурхливий розвиток інформаційних технологій. Разом із цим переходом, що відкрив велику кількість незнаних раніше можливостей, з’явився новий «розрив» між суспільствами ХХІ сторіччя, додавши до традиційних військово-політичних, промислово-технологічних, соціально-економічних та культурних розбіжностей ще й чинник гуманітарного розвитку, який вимірюється ступенем інтегрованості до сучасних інформаційних потоків, різновидів актуальних знань та доступом до ядра сучасної гуманітарної культури – інформаційно-комунікаційних мереж.

В Україні з кожним роком спостерігається ситуація все більшого проникнення інформаційних технологій у повсякденне життя українця. Сьогодні вже не говорять про Інтернет як про щось надзвичайне і таке, що буде можливе у далекому майбутньому. За підсумками 2009 року Інтернет-аудиторія в Україні склала 8млн. 250 тис осіб, тобто 36% населення, що на 1 млн. 613 тис. більше аналогічного показника осені-2008 ((Електронна енциклопедія Вікіпедія. Інтернет в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D1%82_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96)). Однією з головних особливостей цієї аудиторії є те, що вона міняє методи комунікації і сприймає світ по-новому. Задля того, щоб дізнатися певну інформацію сьогодні все рідше ходять до бібліотеки, питають в друзів поради, замість цього вводять в Інтернеті необхідні словосполучення. Наприклад, коли людина хоче переглянути фільм вона вже не буде дзвонити до свого товариша і питати про його думку щодо цього фільму, а просто прочитає рецензію чи коментарі на веб-сайтах. Звичайно, це економить час, полегшує проблему вибору, але водночас втрачається процес живого спілкування.

Варто відзначити набуття популярності такими соціальними мережами як «Вконтакте», «Однокласники» і т.п. Використовуючи їх людина створює свій віртуальний світ, в якому вона презентує себе у такій формі, яка для неї є найбільш вигідною. Знаходження нових товаришів, спілкування з якими ні до чого не зобов’язує, підтримання контакту зі старими знайомими, дізнавання останніх новин з життя друзів за допомогою натискання клавіш і читання повідомлення на моніторі. Для когось це полегшує існування і робить його простішим, хтось цим незадоволений і намагається обмежити втручання інформаційних технологій у своє життя. Але зрозуміло одне – з кожним днем спілкування все більше відбувається через опосередкування інформаційних технологій. Сьогодні не стоїть питання чи варто використовувати інформаційні технології – їхній розвиток та входження в повсякденне життя ніхто вже не зупинить. Та й не потрібно зупиняти. Необхідно визначити, що позитивного, а що негативного несе з собою новий стиль життя і вже потім намагатися ці негативи усунути чи перетворити на позитиви.

Питання входження у світ для християнської церкви завжди було актуальним. В різні історичні епохи церковні лідери формували свою позицію щодо місця церкви в суспільстві. Кожна конфесія по-різному бачить місце, яке має займати та роль, яку вона повинна відігравати. Сучасні християни, як і їхні попередники стоять перед вибором стратегії розвитку відносин між Церквою та суспільством. Одні вимагають повного ізоляціонізму і відкидання будь-яких контактів з мирянами, їх цінностями, а відтак і способу їхнього життя. Інші закликають до адаптації, активного чи поміркованого пристосування до світу, а пізніше – входження у всі сфери життя суспільства: від культури та соціальної сфери до економіки та політки. Зважаючи на те що сьогодні суспільство є інформаційним, яке масово використовує інформаційні технології, перед Церквою постало питання яку позицію зайняти до сучасних ІТ.

Реакція церковної спільноти на розвиток інформаційних технологій є неоднозначною. З одного боку багато християн стає на захист «реальності», звинувачуючи комп’ютерні технології в тому, що вони підміняють справжнє життя віртуальним, що спілкування за допомогою комп’ютера тільки роз’єднує людей. Багато церков не бажає використовувати інформаційні технології, вважаючи, що це ще один крок до приходу Антихриста ((Веліканов П. Атака церковних клонів або про християнізацію популярних інтернет-брендів. [Електронний ресурс] / П.Веліканов. Режим доступу: http://www.bogoslov.ru/text/384529.html. – Назва з екрана.)). Але такі протести відбуваються в основному на локальних рівнях.

В геоінформаційній взаємодії не спрацьовують формули нейтралітету та ізоляціонізму, тому адекватно реалізувати свої амбіції можуть лише системні гравці в глобальному інформаційному просторі. Стрімкий розвиток інформаційно-телекоммунікаційних технологій змусив переглянути християнські церкви своє ставлення до ролі інформації в суспільстві. Процеси в інформаційній сфері, а особливо в частині існування засобів масової комунікації, характеризуються тим, що відкрився як «ринок інформаційного попиту», так і «ринок інформаційних пропозицій». Тобто із закінченням епохи, державної монополії на інформацію, засоби її виробництва і доставки – змінився сам режим існування ЗМІ та роль сучасної держави в інформаційних процесах. Зважаючи на це, церковні діячі почали залучати ЗМІ для висвітлення церковного життя. Першими конфесіями, які активно використовували ЗМІ для представлення своєї позиції були православні християни. Це досягалося в значній мірі за рахунок фінансування державою. Але в Україні світська преса є нездатною адекватно висвітлювати релігійні питання, через свою необізнаність в даній галузі. Часто наводяться факти, які не відповідають дійсності. Світські журналісти не мотивовані належним чином вивчати, освітлювати й аналізувати релігійне життя, якщо там нема конфронтації чи скандалу. Тому християни поставили за мету готувати власних журналістів, створювати власні телеканали, радіомовлення, видавати газети. Все це потребує великих фінансових вкладень, які церкви в переважній більшості не можуть собі дозволити. Нові можливості вони побачили в сучасних інформаційних технологіях, які розвиваються з неймовірною швидкістю і є доступними для більшості жителів планети.

Значна частина віруючих є залученими у всесвітню павутину та користується досягненнями інформаційних технологій. Голова російської православної церкви Патріарх Московський та Всієї Русі Алексій ІІ заявив: «Довгий час церкву звинувачували в «сірості», ворожнечі до науки і прогресу. Сьогодні почався активний і плідний діалог з провідними представниками науки…Наша церква активно використовує доступні нам досягнення науково-технічного прогресу. Так що ми не проти наукових і технічних успіхів і відкриттів. Важливо щоб прогрес працював на благо людини і не використовувався для відчуження людей від Бога» ((Коновалов В. Свет Патриарха. Беседы на переломе тысячелетий – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.kp.ru/daily/22942/596/. – Назва з екрана.)).

В цілому сьогодні вже не потрібно доводити важливість християнських телеканалів, газет чи сайтів. Зараз, із приходом часу цифрових технологій та пануванням індустрії розваг питання в іншому: як саме використовувати нові технологічні можливості та як останні можуть вплинути на поширення Євангелія? Задля досягнення даної цілі християни реалізовують веб-проекти різного спрямування: від наукових до розважальних. Християнський веб-рух спочатку обмежувався традиційною проповіддю, обговоренням внутріцерковних проблем або новин. Однак ріст можливостей Інтернету усе більше сприяє зсувові пріоритетів у місіонерській діяльності християн у бік веб-формату.

Сайти, присвячені християнству, охоплюють багато питань, пов’язаних із сучасним життям і відрізняються великою розмаїтістю. Як правило, вони містять такі рубрики: виступ проповідників, хроніка церковних подій, календар майбутніх подій, християнська музика, фільми тощо. Існують цікаві спроби християнського застосування таких популярних веб-проектів, як інтерактивні енциклопедії, соціальні мережі, відеохостинги. Зважаючи на те що найбільш популярні проекти такого роду не мають християнського змісту, а інколи їх зміст є шкідливим для християнства було вирішено зробити альтернативу. Так один з найбільш популярних проектів у сфері освіти Wikipedia має свій аналог – Conservapedia. 90% західних студентів користуються Wіkіpedіa, а постійними користувачами в освітніх цілях є 25% студентів. Особливу увагу вони приділяють навіть не самим статтям, а джерелам, вважаючи їх відправною крапкою для власного підбору матеріалів. Майже третина студентів використовують цю он-лайн-енциклопедію, як основне джерело інформації ((Христианские клоны Википедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.encyclopedia.ru/news/enc/detail/36279/]. – Назва з екрану.)).

Однак не всім Wіkіpedіa здається нешкідливою. Консервативно налаштована частина викладачів США оцінює матеріали інтерактивної енциклопедії як винятково ліберальні й антихристиянські. Олії у вогонь додав новий проект Wіkі Bіble – створення Біблії для усіх світових релігій, що буде написана і відредагована всесвітнім інтернет-співтовариством.

Як аналог була створена Conservapedіa – англомовна, заснована на вікі-принципах, веб-енциклопедія, що виражає християнсько-консервативний погляд на різні наукові області. Першою заповіддю Conservapedіa є розміщення тільки істинної інформації, що піддається перевірці і з забороною копіювання матеріалів з Вікіпедії. Проект був початий у 2006 р. адвокатом і викладачем історії Ендрю Шлефлі, сином відомого консерватора і засновника освітньої програми Eagle Forum, Філлісом Шлефлі. Багато редакторських методів Conservapedіa відрізняються від тих же у Вікіпедії – вони є набагато менш ліберальними. Наприклад, тільки зареєстровані користувачі можуть редагувати статті. Сам процес редагування піддається правилам, відомим як Заповіді Conservapedіa (подібно до десяти заповідей Старого Завіту), що контролюють етичні і моральні сторони внесених змін. Багато статей Conservapedіa підтримують креаціоністичну точку зору щодо походження Всесвіту і життя на Землі. Існує Conservapedіa винятково на благодійній основі ((В рамках Wikipedia.org відкрився проект Wiki Bible по відкритому перекладу тексту Біблії [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://jesuschrist.ru/news/2008/6/30/15128]. – Назва з екрану.)).

В Рунеті існує подібний проект – «Древо», що реалізується як відкрита православна енциклопедія, де представлено вже більш 10 000 статей. Цінність подібних проектів не тільки у винятково довідкових матеріалах по релігійній тематиці, але й у наявності християнської оцінки історичних подій або сучасних реалій, що і становлять значний інтерес для самих широких верств суспільства ((Христианские клоны Википедии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.encyclopedia.ru/news/enc/detail/36279/]. – Назва з екрану.)).

Також свій аналог під назвою GodTube має YouTube, подібно до MySpace створено MyChurch. Всі ці проекти використовуються як сучасні методи євангелізації та мають на меті об’єднання людей з християнськими інтересами.

Отже спостерігаємо ситуацію: розвиток інформаційних технологій проникає у всі сфери людського життя. Не залишаються осторонь і християнські церкви. Не зважаючи на те, що серед християн є як прихильники так і противники нововведень в життя церкви, все ж, можна стверджувати що християнські лідери та пастори розуміють всі переваги інформаційних технологій. Церкви сьогодні активно використовують досягнення науки, а християнська продукція в мережі користується попитом. Християнами розробляються різні веб-проекти, які мають на меті висвітлювати релігійне життя та позицію Церкви. Зважаючи на постійний ріст використання християнський сайтів, можна спрогнозувати, що інтеграція Церкви в інформаційне суспільство буде з кожним роком проходити інтенсивніше.

Можна висунути ряд пропозицій щодо подальшого розвитку інформаційного суспільства саме за участю християнських церков. Сьогодні багато християнських веб-проектів є вузько орієнтованими на конкретну конфесію чи деномінацію, а їхні форуми наповненні повідомленнями з відкритими ворожими настроями проти інших. В час, коли в західному науковому світі панує атеїстична ідеологія, для християнських церков необхідно об’єднатися задля конкретної цілі. Ця ціль полягає не в обливанні брудом один одного, а у веденні ефективної інформаційної війни на одній стороні. Тому інформаційні технології слід розглядати як ефективну зброю в Інтернеті, який сьогодні розглядається в якості універсального середовища інформаційного обміну.

Ключові слова: глобальне інформаційне суспільство, веб-проект, інформаційне технології, християнські церкви.

Науковий керівник: Коцюк Юрій Анатолійович, кандидат психологічних наук