Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, інформатизація, інформаційний простір.

Швидкий процес інформатизації суспільства робить інформацію ключовим об’єктом у житті людини. Про важливість інформаційних правовідносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави, свідчить робота з інформацією, а саме одержання, зберігання, використання та поширення. Усі процеси, що відбуваються з нами, наприклад виробництво товарів та послуг, їх розподіл, збут, створення і використання новітніх технологій, тощо ніяк не можуть існувати без використання інформації. Результатом цього є тотальна залежність людини від інформації. Тому вивчення інформаційного суспільства є необхідністю сучасного прогресу людства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інформаційне суспільство як новий етап в історії людства розглядали І. Арістова [1], В. О. Данильян [5], В. О. Ільганаєва [12], В. А. Ліпкан [7] та ін. Інформаційне суспільство як явище, в якому кожна людина може отримувати, накопичувати та розповсюджувати інформацію, розглядали В. М. Бебик [3], В. С. Цимбалюк [13] та ін. Дуже цікаві визначення цього терміна дають М. С. Вершинін [4, с. 23] («суспільство безперервної загальної освіти») та В. М. Бебик [3, с. 54] («сучасне суспільство з високим рівнем розвитку інформаційної культури (створення, переробки та використання інформації)»). У свою чергу, О. В. Пархоменко категорично не згоден ні з поняттям «інформаційне суспільство», ні з поняттям «суспільство знань», оскільки вважає, що найбільш точним визначенням є «інформаційнo-знаннєве суспільство» [10, с. 4].

Метою статті є дослідження інформаційного суспільства як нового етапу розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні існує безліч точок зору щодо визначення поняття «інформаційне суспільство». Наприклад, соціальна філософія трактує як «суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породженої вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій». Дослідник В. О. Ільганаєва визначає інформаційне суспільство як «нову історичну фазу розвитку цивілізації, життя та діяльність котрої перш за все пов’язані зі створенням, переробленням та використанням інформації» [12, с. 154], а В. О. Данильян розглядає таке суспільство як «якісно новий етап соціо-технологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокового соціальнo-економічного розвитку, що передбачає збільшення ролі інформації та знань, а також формування та споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій, що існують у глобальних масштабах» [5, с. 23].

Науковець І. Арістова дає наступне визначення інформаційному суспільству: «це суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвертацією інформаційних та комунікаційних технологій» [1, с. 89], а В. Ліпкан трактує як «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжує вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [7, с. 102]. Дослідник у власній монографії розглянув поняття «інформаційного суспільства» як синонім до суспільства знань, тобто «суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею».

Інформаційне суспільство – це новий етап розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційнo-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти та розповсюджувати інформацію, а держава повинна забезпечувати якісний рівень інформатизації усіх галузей [1, с. 90].

В літературі такий термін як «інформаційне суспільство» з’явився близько в 60х рр. ХХ ст. Однак деякі дослідники припускають, що термін виник у Японії завдяки професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяшн. І приблизно у ті ж часові рамки поняття було використане вченим-економістом Ф.Й Махлупом із США. Відповідно до іншої версії, термін «інформаційного суспільства» ввели у науковий обіг одночасно американські та японські науковці Т. Умеасо та Ф. Махлуп. Вони досліджували динаміку розвитку наукоємних виробництв на початку 60 років минулого століття.

Такий дослідник, як А. Новицький [9, ст. 26] окреслює такі ознаки переходу постіндустріального суспільства до інформаційного:

1. поняття «інформація» набуває нового значення;
2. значний розвиток інформаційних та телекомунікаційних систем в усіх сферах життя людини;
3. загальний доступ до мережі Інтернет;
4. зміни, пов’язані із зайнятістю населення, формування, становлення і розвиток новітніх суспільних відносин, створення новин суспільних конфігурацій, суспільних груп, суспільних відносин;
5. при здійсненні досліджень в різних галузях науки використовується різноаспектне визначення наукових підходів для вирішення проблем теоретичного обґрунтування у сфері суспільних змін;
6. створення новинно-мережевих субкультур, що притаманні віртуальним відносинам;
7. можливість аналізу, планування та наукового прогнозування суспільного розвитку, де найвищою цінністю є знання та інформація;
8. різноманітність пізнавальних процесів, які зумовлені науковими дослідженнями у різних сферах науки; вивчення проблеми пізнання нових можливостей, що притаманні нашому суспільству, та співставлення знання та інформації з реальністю, дослідження умов вірогідності та істинності пізнання інформаційного суспільства;
9. органи влади як вагомий важіль у розробці та запровадженні інформаційно-телекомунікаційних систем;
10. виникнення та розвиток специфічних суспільних інститутів, що притаманні новим інформаційним відносинам у суспільстві.

Загалом, існує багато факторів, що визначають інформаційне суспільство, але всі вони діляться на три основні групі:

1. вільний доступ людини до інформації;
2. високий рівень розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій;
3. наявність розвиненої інформаційної-інфраструктури суспільства.

Саме ці умови створюють те суспільство, яке можна назвати інформаційним. Однак, деякі вчені мають іншу точку зору щодо характеристик. Наприклад, В. М. Бебик вважає однією з важливих ознак інформаційного суспільства є переважна кількість працездатного населення, яке працює саме в інформаційному секторі. Такий науковець як А. І. Ракітов [11, с. 85] розглядає і-суспільство як результат радикальних змін соціальних структур, наслідком яких і стає розширення сфери інформаційних послуг та діяльності загалом. На думку І. В. Арістової, однією з найважливіших ознак інформаційного суспільства є відсутність так званих просторових, часових та політичних меж, і відкриття суспільству нових можливостей  для самореалізації та ідентифікації [1, с. 45].

Варто зазначити, що у центрі інформаційного суспільства є людина, інформація, інформаційнo-комунікаційні технології та інформаційні ресурси. Науковець О. П. Дзьобань в своїй монографії «Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності» підкреслює, що «основу соціальної динаміки в інформаційному суспільстві складуть не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси – знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності людей, їх ініціатива, творчість» [6, с. 53]. І. Марущак [8, с. 23] спирається у своєму дослідженні зовсім на інші складові і-суспільства: індустрія інформаційних послуг, інформаційна економіка, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та зв’язку, а також вагомий потенціал в науці.

За нашим спостереженням, останні роки характеризуються збагаченням суспільного лексикону такими поняттями, як «комп’ютероопосередкована політична комунікація», «електронний уряд», «кіберполітика», «електронне громадянство», «кібердемократія». Саме інформаційна революція, що сьогодні розгортається фактично на наших очах, і визначає рух до іншого нового суспільства – інформаційного, чи «суспільства знань» [6, с. 75]. Однією з фундаментальних характеристик цього суспільства є його глобальний характер. Процес формування суспільства характеризується стиранням меж між країнами та народами, змінюється структура світової економіки, більш динамічним та конкурентним стає ринок. Знання та інформація стають одними із ключових ресурсів країни, масштаби використання яких прирівнюються до використання традиційних ресурсів, і доступ до них є одним з основних факторів соціально-економічного розвитку цієї держави. Тому кожна країна сьогодні вважає одним з пріоритетних завдань формування та  посилений розвиток інформаційної інфраструктури. Водночас новітні інформаційні технології, проникаючи чи не в усі сфери людського життя, продукують не лише нові можливості щодо вирішення низки проблем, однак і породжують нові проблеми та загрози, таких як розрив зв’язків між державами, так і в рамках окремої країни, додержання свободи слова та відсутність цензури, захист прав та інтересів етнічних меншин та підростаючого покоління, збереження національної мови та культурного спадку у нових умовах, охорона інтелектуальної власності, протистояння культурній експансії інших країн. Створення глобального інформаційного суспільства сьогодні є об’єктивно-зумовленим процесом, основою якого є зростаючий з шаленою швидкістю вплив нових інформаційно- телекомунікаційних технологій усі сфери людського життя, взаємовідносини держави та суспільства, і міжнародні відносини в цілому [6, с. 45]. Все більш значної ролі для кожної держави набуває її включеність у процес формування мережевої економіки.

Широке використання нових інформаційних технологій у повсякденному житті сприяє удосконаленню демократичних засад, веде до підвищення політичної активності громадян, встановлення ефективного діалогу держави та громадськості з подальшим зворотнім зв’язком. Загалом, процес становлення інформаційного суспільства вимагає від держави нові вимоги, яка покликана бути координатором діяльності суб’єктів суспільства та сприяти створенню сприятливих умов інтеграції громадян країни у глобальне інформаційне суспільство, при цьому відстоювати власні інтереси в світовому інфопросторі [1, с. 75]. Перехід на наступний рівень інформаційного суспільства відбувається через науково-технічну революцію, у ході якої змінюється середовище проживання громадян, а це приводить до зміни свідомості людей. Саме технологічно-інформаційна революція стала причиною наступних речей: збільшення частки інформаційних комунікацій, послуг та продуктів у ВВП; утворення глобального інфопростору, який забезпечує інформаційну взаємодію людей, їх вільний доступ до світових інформаційних ресурсів та задоволення потреб людей у інформаційних послугах та продуктах. Перехід суспільства до постіндустріальної чи, точніше, до інформаційної стадії характеризується такими критеріями: 1) космічні; 2) технічні (перехід до шостого технологічного укладу); 3) соціально-економічні критерії. Від промислового суспільства, де домінують сфера послуг та промисловість відповідно, інформаційне суспільство відрізняється тим, що знання, інформація, інформаційні послуги та всі галузі, пов’язані з виробництвом цієї інформації (комп’ютерна, телекомунікаційна, телевізійна), а також зростає швидкими темпами інформація та нове суспільство продукує нові робочі місця [9, с. 27].

В зв’язку з тим, що у більшості країн світу, і в Україні у тому числі, були прийняті важливі документи, що регламентують розвиток нового інформаційного суспільства. Наприклад, в 2003 р. у Женеві та в 2005 р. у Тунісі було проведено Всесвітній саміт із питань інформаційного суспільства, тобто дві конференції з питань комунікацій, інформації та інформаційного суспільства. Заходи відбулися за підтримки ООН. Однією з головних питань саміту було поширення доступу до мережі Інтернет в тих країнах, що тільки розвиваються, задля подолання так званої всесвітньої цифрової нерівності, що існує між багатими та бідними країнами. В результаті були прийняті наступні документи: Женевська декларація принципів, Женевський план дій, Туніське зобов’язання та Туніська програма інформаційного суспільства У них йдеться про:

1. основні стратегії розвитку інформаційного суспільства і принципи його побудови;
2. роль ЗМІ та держави у становленні інформаційного суспільства;
3. етичні принципи.

В Японії 22 липня 2000 року був прийнятий такий важливий документ  як Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства [10, ст.4], у якій розвиток ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) розглядається як один з найважливіших компонентів інфо суспільства. Однак жоден документів не містить конкретного поняття «інформаційне суспільство».

В Україні 4 лютого 1998 р. ВР України була прийнята Національна програма інформатизації із доповненнями від 2 грудня 2012 р.). Крім того, 1 грудня 2006 р. прийняті «Рекомендації щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні», а 9 січня 2007 р. – «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

Для Української держави буде цікавим приклад формування глобального інформаційного суспільства на прикладі Європейського Союзу. З 1994р Європейська спільнота почала формування інформаційного суспільства [9, с. 25]. Сьогодні значного успіху досягла реалізація Плану дій (Europe and the global information society, 1994), що визначив стратегію руху Європи у напрямку до інформаційного суспільства. Було прийнято такі шляхи у напрямку інфо суспільства: 1) розпочата лібералізація телекомунікаційного сектора, що до сьогодні має успіх; 2) прийняті заходи для забезпечення європейської індустрії виробництва, яка дасть додатково 1 млн. робочих місць протягом останніх 10 років; 3) сформовано чіткій план дій у сфері освіти; 4) увінчені успіхом програми наукових розробок. Сьогодні Європейська комісія є важливим інструментом вироблення загальних правил, що необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства. Із врахуванням уже досягнутого перед європейськими країнами стоять такі нові задачі: 1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для упровадження електронної торгівлі. 2.Здійснити упровадження концепції безперервної освіти для громадян «Освіта протягом всього життя», яка націлена на навчання людей старшого віку в інформаційному суспільстві. 3. Створити концепцію «Людина як центр всіх перетворень», що націлена на охорону свобод та прав особистості, особисто недоторканості особистого життя. 4. Вдосконалити загальну глобальну співпрацю на усіх рівнях, що формує правила існування людини у інформаційному суспільстві, для чого і необхідні багатосторонні угоди у рамках Європейського Союзу [12, с. 35].

З цією метою в лютому 1995р. Європейська комісія створила своєрідний Форум для обговорення загальних проблем становлення інформаційного суспільства. Усі його члени представляли різноманітних користувачів нових технологій, різні соціальних груп та мережевих операторів, постачальників інформаційних послуг, державні та міжнародні інститути. Метою роботи Форуму було прослідкувати процес становлення інфо суспільства в шести сферах, таких як: 1) вплив на економіку та зайнятість; 2) основні демократичні та соціальні цінності у «віртуальному товаристві»; 3) вплив на державні та суспільні служби; 4) перекваліфікація, освіта та навчання в інформаційному суспільстві; 5) культурні виміри та майбутнє за ЗМІ; 6) інфраструктура, стійкий розвиток та технологія [2, с. 98]. Тому сьогодні вже створені реальні шляхи та усі передумови формування та розвитку інформаційного суспільства у країнах Європейського Союзу, які носять глобальний характер та свідчать про входження країн ЄС в світове інформаційне товариство. Використання матеріальних та духовних благ інформаційної цивілізації забезпечує населенню Євросоюзу гідне життя, економічне процвітання і необхідні умови для вільного розвитку особистості.

Висновки. В умовах глобалізації світового розвитку та безпрецедентної інформаційної відкритості національних кордонів інформація стає головним стратегічним фактором у міжнародному змаганні її позитивних сторін і мінімізації негативних наслідків глобальної трансформації людства. Україна повинна ввійти в сім’ю технологічно та економічно розвинутих країн на правах повноцінного учасника світового цивілізаційного розвитку із збереженням політичної незалежності, національної самобутності та культурних традицій, з розвинутим громадянським суспільством і правовою державою. Слід очікувати, що основні риси і ознаки інформаційного суспільства будуть сформовані в Україні при стабільних соціально-політичних умовах та глибоких економічних перетвореннях у першій третині ХХІ століття.

Список використаних джерел та літератури

1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [Текст] / І. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 386 с.

2. Баев О. О. Доступ до електронно-інформаційної інфраструктури та технологій в Україні [Текст] / О. О. Баев // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 98-102.

3. Бебик В. М. Соціально-комунікаційна праксеологія: поняття і методології [Текст] / В. М. Бебик // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 53-60.

4. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе [Текст] / М. С. Вершинин. – СП6. : Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 253 с.

5. Данильян В. О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально- філософський аналіз) [Текст] : монографія / В. О. Данильян. – Х. : Право, 2008. – 184 с.

6. Дзьобань О. Л. Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності [Текст] : монографія / О. П. Дзьобань. – Х. : Майдан, 2010. – 260 с.

7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України [Текст] : монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. – 304 с.

8. Марущак А. І. Інформаційне право: досryп до інформації [Текст] : навч. посіб. / А. І. Марущак. – К. : КНТ, 2007. – 532 с.

9. Новицький А. М. Феномен «інформаційного суспільства як об’єкг наукового дослідження [Текст] / А. М. Новицький // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 25-29.

10. Пархоменко О. В. Інформаційно-знаннєве суспільство: проблеми, особливості [Текст] / О. В. Пархоменко // Науково-технічна інформація. – 2010. – № 1. – С. 3-6.

11. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции [Текст] / А. И. Ракитов. – М. : Политиздат, 1 99 1. – 287 с.

12. Социaльные коммуникации (теория, методология, деятельность) [Текст] : словарь-справочник / сост. В. А. Ильганаева. – Х. : КП «Городская типография», 2009. – 392 с.

13. Цимбалюк В. С. Мас-медіа в інформаційному суспільстві [Текст] / В. С. Цимбaлюк. // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 30-33.

The article outlines the basic theoretical concepts leading foreign scientists on the new organization of communicative interaction between government and the people in the era of the information society.

Сьогодні ми є свідками становлення та розвитку інформаційної епохи, коли на задній план відступають промислові ресурси, а головну роль в економічному зростанні країні займають інформаційні послуги та знання. Завдяки впровадженню новітніх інформаційних технологій змінюється існуюча практика організації державного управління, а реалізація демократичних принципів стає найбільш можливою.

Для того, щоб державне управління здійснювалось ефективно, важливо розуміти концептуальні засади становлення та подальшого розвитку інформаційного суспільства. З перших згадок про постіндустріальне суспільство зарубіжні дослідники в контексті нових умов функціонування та розвитку світового порядку відводили системі «влада-народ» особливе значення, наголошуючи на впровадженні відмінних моделей їх взаємодії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання здійснення комунікативних заходів за участю органів державної влади та громадськості в сьогодні є важливим, але недостатньо вивченим. Певну увагу цим питанням приділяли такі науковці як В. Бебик, І. Виселко, Н. Драгомирецька, Ф. Кирилюк, О. Маруховський, В. Рожков, Є. Романенко, В. Степанов, А. Халецький та ін. Однак відсутнє вивчення цього питання у контексті інтеграції робіт відомих зарубіжних вчених, які займалися розробкою наукових ідей з приводу функціонування інформаційного суспільства.

Мета статті. Розкрити основні теоретичні положення здійснення комунікативної взаємодії органів державної влади та громадськості в епоху інформаційного суспільства, висловлені всесвітньовідомими науковцями, які є авторами самої концепції інформаційного суспільства.

Виклад основного матеріалу. Сучасний світ існує в умовах активного зростання ролі інформації і знань як основного стратегічного ресурсу та продукту виробництва. Нова ера розвитку людства – ера інформаційного суспільства – в своїй основі має формування якісно нового способу функціонування соціальної системи. З розвитком нових інформаційно-комунікативних технологій відбуваються динамічні зміни у всіх сферах життя людства, в тому числі і у державному управлінні. Варто згадати, що винахід самого терміну «інформаційне суспільство» приписується Ю. Хаяші, професору Токійського технологічного інституту [16]. На думку Ю. Хаяші, інформаційне суспільство – це суспільство, в якому виробництво і його продукти стають «інформаційновмісними». В такому суспільстві в якості головних цінностей проголошуються культурне дозвілля та час. При цьому новий соціальний устрій, зокрема, економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтованість на майбутнє – засновується на комунікаціях. Технологічно комунікація та обробка інформації віднині як би зливаються у єдину модель, яка отримала спеціальну назву «комп’юнікація» [14].

Автор праці «Настання інформаційної ери» У. Дайзард вважав, що інформаційне суспільство – це суспільство, де основним видом економічної діяльності стає виробництво, зберігання і поширення інформації [6, с. 343].

В інформаційному суспільстві відбувається динамічна зміна процесів комунікації через введення нових технологічних засобів. В свою чергу, комунікація приводить до формування нової ціннісної системи, згідно з якою по-новому вирішуються соціальні завдання. На думку американського футуролога та соціолога Е. Тоффлерра, завдяки розвитку комунікації відбувається «подрібнення» процесів соціальної дестандартизації, у результаті чого конфлікти цінностей, які ймовірно можуть виникати у суспільстві, вирішуватимуться шляхом налагодження ефективної комунікації [15].

Вагомий внесок у розробку поняття інформаційного суспільства здійснив японський вчений Й. Масуда. На думку багатьох дослідників, саме він і ввів це поняття у науковий обіг. Найвідомішою працею Й. Масуди стала «Комп’ютологія». Японський вчений вважав, що сучасна інформаційно-комп’ютерна революція рухає цивілізацію до інформаційного суспільства, яке буде в XXI ст. світовим «суспільством достатку». При цьому інформаційне суспільство буде скоріше функцією навколо осі інформаційних цінностей, ніж цінностей матеріальних. На думку Й. Масуди, відмінна риса майбутнього інформаційного суспільства полягає в тому, що якщо індустріальне суспільство – це суспільство, в якому люди мають споживання у пріоритеті, то інформаційне суспільство буде суспільством, у якому творче пізнання особистості розквітне загалом, пронизавши все суспільство воєдино [9].

Варто окремо згадати цікаву думку японського вченого, праці якого завоювали світову славу, про такий феномен як «демократія участі». Саме цей механізм, згідно з прогнозами Й. Масуди, займе панівне становище в інформаційному суспільстві. У своїй праці «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» вчений вказує, що політична система в інформаційному суспільстві має бути в природі «демократії участі» [19]. Під цим розуміється форма правління, при якій політичні рішення, як для держави, так і для місцевого самоврядування, будуть здійснюватися через участь простих громадян. Нині діє політична система парламентської демократії, в якій народ обирає представників на голосуванні, і люди беруть участь лише побічно в процесі прийняття рішень центральної державної влади або місцевого самоврядування, тобто політичні дії знаходяться в руках представників народу. Іншими словами, така система діє як непряма демократія шляхом непрямої участі.

Науковець Й. Масуда неодноразово наголошував, що сьогодні людство постало перед альтернативою, а саме вибором між двома різко контрастуючими моделями майбутнього, між «Комп’ютопією», тобто справді демократичним, правовим інформаційним суспільством, та «автоматизованою державою». За його твердженням «існує серйозна небезпека того, що ми рухаємося у напрямі контрольованого суспільства [13].

Японський вчений запропонував шість основних принципів для ефективного функціонування «демократії участі». Зокрема, Й. Масуда виділив такі принципи: перший принцип: усі громадяни повинні брати участь у прийнятті рішень, або, принаймні, максимальна їх кількість. Громадяни, зацікавлені безпосередньо або опосередковано, в будь-якому питанні, повинні мати право брати участь в цій системі, незалежно від раси, релігії, віку, статі чи професії. Також  необхідно послабити обмеження на рахунок віку, для того, щоб залучити підлітків. Не може бути  демократичним рішення без участі підліткового покоління з таких питань як куріння, освіта, секс та інші. Другий принцип: дух взаємодії та взаємної допомоги повинен пронизувати весь стовбур (мається на увазі система управління державою). Синергія означає, що кожна людина співпрацює та діє від його або її власної точки зору у вирішенні спільних проблем. Третій принцип: вся необхідна інформація повинна бути доступна для громадськості. Коли питання має бути вирішене за участю усіх громадян, вся відповідна інформація має бути оприлюднена.Четвертий принцип: всі отриманні вигоди і жертви з боку громадян повинні розподілятися справедливо між ними. Всі проблеми, які вимагають участі для їх вирішення є складними за своєю природою, і те, як вони вирішуються вплине на різних людей по-різному, в залежності від свого місця в житті та тих обставин, в яких вони живуть. П’ятий принцип: рішення має бути знайдено шляхом переконання та угоди. Згідно цього принципу рішення про шляхи вирішення проблеми повинні, в принципі, приймаєтися спільною згодою всіх зацікавлених громадян. Шостий принцип: як тільки рішення прийнято, всі громадяни повинні будуть співпрацювати для його реалізації. Це зобов’язання є наслідком права брати безпосередню участь у розробці політики, але воно несе в собі очікування добровільного самообмеження, і не повинне приймати форму примусу, що супроводжується покаранням для зміцнення законності, як в індустріальному суспільстві [19].

Таким чином, наукові ідеї Й. Масуди. спрямовані на розробку абсолютно нової форми здійснення управління суспільством: не шляхом опосередкованої демократії, а шляхом «демократії участі». Це пряма форма влади народу, яка можлива лише через здійснення активної комунікативної взаємодії громадськості та участі кожного у вирішенні практично всіх вагомих питань, а не лише найважливіших на думку органів державної влади, як це відбувається сьогодні при ініціюванні заходів, які називають формами прямої демократії.

Розглядаючи особливості діалогу між владою та громадськістю в умовах інформаційного суспільства не можна не згадати ім’я американського соціолога Д. Белла, який у своїх працях «Настання інформаційного суспільства» [2] та «Соціальні рамки інформаційного суспільства» [3] також висловлював думки з приводу такої взаємодії. Зокрема, на думку вченого, виступи з боку суспільства проти бюрократії і прагнення до участі – це тема, що знайшла відображення в крилатому виразі «люди хочуть мати можливість впливати на рішення, що впливають на їхнє життя». На противагу старим централізованим бюрократичним формам управління у всіх сферах життя повинні з’явитися нові моделі.

Проте, до «демократії участі» вчений Д. Белл відноситься досить скептично. Він вважає, що: «демократія співучасті» є панацеєю (як зображують її пропагандисти) не більшою мірою, ніж зусилля, які докладалися більш ніж півстоліття тому,  по створенню політичних механізмів плебісциту у вигляді референдуму або права відкликання депутата. Не дивлячись на обурення, викликане «демократією співучасті», лише деякі її прихильники намагалися продумати до кінця на найелементарнішому рівні значення цих слів. Якщо окремим людям належить впливати на рішення, що змінюють їх життя, то відповідно до таких правил прихильники сегрегації на Півдні США мали б право виключити чорношкірих з навчальних закладів; аналогічно, чи можна дозволити населенню району накласти вето на план міської перебудови, який бере до уваги потреби більш широкої та представницької соціальної групи?… Коротше кажучи, «демократія співучасті» – це ще один шлях постановки класичних питань політичної філософії, а саме: хто і на яких урядових рівнях повинен приймати рішення, якого типу та на яку соціальну групу вони повинні поширюватися? Концепція раціональної організації суспільства продовжує залишатися в глухому куті» [2, с. 459].

Про особливості функціонування постіндустріального суспільства писав також і провідний вчений в області теорії комунікації М. Маклюен Особливе значення у його працях надане питанням функціонування засобів масової інформації. Зокрема, у своїй книзі «Розуміння засобів масової комунікації: зовнішнє розширення людини» М. Маклюен зазначає, що «якщо ми уважно поставимося до мозаїчності преси, її залучаючого характеру або організації, а також до того, що вона являє собою світ самодіяльності, ми зможемо зрозуміти, чому преса настільки необхідна демократичній державі». Науковець Д. Кейтер, який досліджує пресу в своїй книзі «Четверта влада», постійно спантеличений тією обставиною, що, незважаючи на крайню роздробленість міністерств, відомств і гілок влади, пресі якимось чином вдається підтримувати їх взаємний зв’язок один з одним та з народом [12, с. 236].

Також М. Маклюен у своїх наукових поглядах відводить важливе місце медіапростору. Початкове призначення медіапростору – це продукування та формування громадської думки, спосіб осмислення реальності, здійснення ефективної комунікації [5]. На думку канадського вченого, «медіапростір – це спосіб розширення людини. Тобто розширення можливостей людини і в той же час звуження самого простору, доступність до перегляду та участі у подіях в різних куточках планети» [12, с. 301].

У своїй праці «Галактика Гутенберга» М. Маклюен зазначає, що «якісною специфікою сучасної стадії розвитку комунікації є її  глобальність – перетворення комунікації у виробничу силу, що з необхідністю призводить до виходу за межі європейської соціокультурної системи і підпорядкування її новим глобальним тенденціям управління, пов’язаних з подоланням національно-державних кордонів та культурно-цивілізаційних процесів [11, с. 138].

Доречно згадати в тому числі наукові напрацювання іспанського соціолога М. Кастельса, який в свою чергу теж здійснював розгляд ЗМІ в контексті політичного впливу. Відтак, вчений вважав, що залежність суспільства від нових способів поширення інформації дає останнім анормальну владу, призводить до ситуації, коли не ми контролюємо їх, а вони нас. Головною політичною ареною тепер стають засоби масової інформації, але вони політично безвідповідальні. При цьому політичні партії зникають як суб’єкт історичних змін, втрачаючи свою класову основу і одержуючи функції керуючих соціальними протиріччями [18]. В контексті розвитку інформаційного суспільства М. Кастельс підкреслює, що новий розподіл світу відбудеться за ознаками включеності та відключеності у світові інформаційні мережі [8, с. 15].

Ще одним вченим, що в певній мірі розглядав механізм діалогічної взаємодії органів влади та громадськості був американський політолог Г. Лассуел [10]. У його працях такий діалог розглядається як обмін інформацією. Зокрема Г. Лассуел вважає, що у відкритому суспільстві монополія на владу не зосереджена в руках панівної касти, тому все суспільство є тим ґрунтом, на якому зростає еліта; еліта відкрита для всіх талановитих людей [4]. У концепції Г. Лассуелла демократія відрізняється від олігархії не відсутністю еліти, яка має найбільший вплив на суспільне життя, а її відкритим, представницьким, відповідальним характером [1].

Ще одним відомим японським вченим, що розглядає проблеми функціонування демократії та, відповідно, участі громадян в управлінні державою є Ф. Фукуяма. Він висловлює ідею, що ліберальна демократія може являти собою «кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства» і «остаточну форму правління в людському суспільстві», будучи тим самим «кінцем історії» [7, с. 129]. Також Ф. Фукуямі належить думка, що особливу роль в забезпеченні ефективності політичних демократичних інститутів відіграє соціальний капітал. Важливим тут є поняття довіри, тоді як довіра – це відмова від нанесення збитку, чесна поведінка у дусі співпраці, готовність до взаємодії та взаємодопомоги [ 17, с. 167].

Висновки. Таким чином, розглянувши наукові ідеї провідних світових вчених нового етапу розвитку цивілізації – побудови інформаційного суспільства, можна дійти висновку, що система взаємодії «влада-народ» зазнаватиме значних трансформацій. Зокрема, вагоме значення серед наукових праць по опису майбутнього розвитку постіндустріального суспільства у контексті становлення якісно нових принципів комунікативної взаємодії державного управління та громадськості належить Й. Масуді, автору праці «Комп’ютологія» та основних теоретичних положень для ефективного функціонування «демократії участі». Інші зарубіжні вчені, які займалися описом власного наукового бачення специфіки інформаційного суспільства погоджувалися з тим, що практика ведення державного управління дещо змініться, зокрема, у зв’язку з зростанням ролі засобів масової інформації та розширення медіапростору людини (М. Макллюен), зливанні обробки та передачі інформації (Ю. Хаяші), конфлікті цінностей та виникнення нової їх системи (Е. Тоффллер), зростання цінності соціального капіталу (Ф. Фукуяма), нового розподілу світового порядку за ознакою включеності у світові інформаційн мережі (М. Кастельс), появу нових форм управління (Д. Белл)

Майбутнє вбачається у функціонуванні принципово нових механізмів громадської участі в управлінні державою. Розширення технічних та інформаційних можливостей людства зумовлює формування сприятливих умов для того, щоб комунікативна взаємодія органів державної влади та громадськості відбувалася на якомога ефективнішому та значимішому рівні.

 Список використаних джерел та літератури

1. Ашин, Г. К. Гражданское общество и правовое государство [Электронний ресурс] / Г. К. Ашин. – Режим доступа: http://ecsocman.hse.ru/data/121/784/1231/ons5-96_-_0059-70.pdf. – Название с экрана.
2. Белл, Д. Грядущее постиндустриальное общество [Текст] / Д. Белл. – М.: Академия, 1999. – 956 с.
3. Белл, Д. Социальные рамки информационного общества [Текст] / Д. Белл // Новая технократическая волна на Западе. – М.: Прогресс, 1986. – с. 330-342.
4. Борзихина, И. В. Как формируется элита? [Электронний ресурс] / И. В. Борзихина. – Режим доступа: http://kulturoznanie.ru/politology/kak-formiruetsya-elita/. – Название с экрана.
5. Виселко, І. В. Медіапростір як соціокультурне явище: теоретичні розвідки та практичні наслідки [Текст] / І. В. Виселко. – Режим доступу: http://novyn.kpi.ua/2011-1/08-filos-Vyselko.pdf. – Назва з екрану.
6. Дайзард, У. Наступление информационного века [Текст] / У. Дайзард // Новая технократическая волна на западе. – М.: Прогрес, 1986. – 454 с.
7. Закария, Ф. Будущее свободы: нелиберальная демократия в США и за их пределами [Текст] / Ф. Закария. – М.: Ладомир, 2004. – 383 с.
8. Кастельс, М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу і суспільства [Текст] / М.Кастельс. – К. : Ваклер, 2007. – 304 с
9. Кирилюк, Ф.М. Новітня політологія [Текст] : навч. посіб. / Ф.М. Кирилюк. – К.:Центр учбової літератури, 2009. – 358 с.
10. Крутій, О. М. Комплексний механізм діалогової взаємодії органів влади і громадськості [Електронний ресурс] / О. М. Крутій. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/doc/1/02.pdf. – Назва з екрану.
11. Маклюэн, М. Галактика Гутенберга. Становление человека печатающего [Текст] / М. Маклюэн. – М.:Академический проспект, 2005. – 496 с.
12. Маклюэн, М. Понимание медиа: внешние расширения человека [Текст] / М. Маклюэн . – М.: Канон-Пресс / Кучково поле, 2003. – 458 с.
13.  Маруховський, О. Переваги та вади інформаційного суспільства [Текст] / О. Мураховський // Політіичний менеджмент. – 2005. – №1. (10). – С. 127-136.
14. Рожков, В. Интернет и социальные аспекты общества / [Электронний ресурс] / В. Рожков // Весник МГУ. – №3. – Режим доступа: convergencelab.ru/files/Rozhkov_Internet_and_society.pdf. – Название с экрана.
15. Романенко, Є. Комунікація як необхідна складова розвитку сучасного суспільства [Електронний ресурс] / Є. Романенко // Науковий вісник. – №9. – Режим доступу: http://www. lvivacademy.com/visnik9/fail/Romanenko.pdf. – Назва з екрану.
16. Степанов, В. Ю. Проблеми та перспективи інформаційного суспільства службовців [Електронний ресурс] / В. Ю. Степанов. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/doc/1/02.pdf. – Назва з екрану.
17. Фукуяма, Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию [Текст] / Ф. Фукуяма. – М.: АСТ Хранитель, 2006. – 730 с.
18. Шкаратан, О. Мануэль Кастельс – мыслитель и исследователь [Электронний ресурс] / О. Шкаратан. – Режим доступа: convergencelab.ru/files/Rozhkov_Internet_and_society.pdf. – Название с экрана.
19. Masuda, Y.. The Information Society: as Post-Industrial Society [Electronic resource] / Y. Masuda. – Washington, 1981. – Access mode: http://www.friends-partners.org/GLOSAS/GPA-Taipei_8-15-01/References/Masuda/Masuda_1981.html.  – Title screen.

Організатори конференції запрошують відвідати інтернет-сторінку конференції за адресою: http://inf.oa.edu.ua. Тих же, хто бажає взяти участь у обговореннях тих чи інших матеріалів, просимо сконтактувати із координатором конференції Дмитром Шевчуком: konfoa@gmail.com