Ключові слова:  гумор, перекладність, лінгвістика, культура, мовна система, функціональність.

Статья посвящается лингвокультурной характеристике перевода украинского и английского юмора. Выявлены основные трудности при переводе англоязычных и русскоязычных юмористических произведений на культурном уровне. Проанализированы возможности перевода юмористических текстов на лингвистическом уровне.

Ключевые слова: юмор, переводимость, лингвистика, культура, языковая система, функциональность.

The article is devoted to the linguistic and cultural characteristics of the translation of Ukrainian and English humor. The main difficulties of translating English and Ukrainian humorous writings at the cultural level have been identified. Possibilities of translation of humorous texts at the linguistic level are analyzed.

Key words: humor, translatability, linguistics, culture, language system, functionality.

Актуальність дослідження та постановка проблеми. На сучасному етапі вивчення та розуміння гумору, як лінгвістичного явища набувають особливої важливості. Крім того, письмовий переклад літератури – це такий спосіб, за допомогою якого реалізується процес міжкультурної комунікації між читачем і автором. При перекладі гумору виникають проблеми на всіх стадіях процесу перекладу. І багато в чому вони пов’язані саме з міжкультурною комунікацією. При перекладі гумористичного тексту з однієї мови на іншу недостатньо лише адекватно передавати його зміст, необхідно зробити його зрозумілим для читача перекладу, але по можливості зберігши його гумористичну спрямованість. У зв’язку з цим часто еквівалентність при перекладі жартів не досягається. Тому розуміння гумору в культурі та всіх його культурних елементах є необхідним для створення гарного перекладу. Останніми роками більше уваги приділялося перенесенню гумору іншими мовами, оскільки складність, яка виникає може зробити комічні твори однозначно неперекладними.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Сучасним дослідженням перекладу гумору приділяли увагу багато вчених: Л. Бархударов, Т. Лук’янова, О. Колесник, Є. Ульянов, Д. Нільсон, К. Осташова, А. Карасик, М. Баландіна, та ін.

Метою даної статті є дослідити лінгвістичні та культурні проблеми перекладу українського та англійського гумору.

Виклад основного матеріалу. Гумор є очевидним у кожній культурі, тому його функцію та сенс важко визначити через його незмірність; почуття гумору відрізнятиметься від людини до людини. Гумор – доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, здатність помічати смішний бік речей, уміння подати, зобразити щось у комічному вигляді [3, с. 161-162]. Відомі літератори часто використовують гумор у своїх творах, і роблять це досить свідомо. Наприклад, «Чарльз Діккенс часто вирішував виділяти комічні сторони персонажів, яких він хотів критикувати» [7]. Висміювання певних персонажів або інституцій є вмілим способом маніпулювання читачами.

Гумор і культура нероздільні, адже гумор – це дзеркало культури, в якій вона виробляється. Однак теми, які провокують сміх, не є специфічними для однієї культури. У кожній культурі люди поділяють спільні переконання, поведінку, звичаї та досвід. «Те, до чого посилається людина, може бути зрозумілим іншими членами одного суспільства. Це стосується гумору як соціального явища, яке асоціюється з певною групою людей, які мають свої спільні знання про світ, а також їхні жартівливі посилання, які є актуальними та оціненими кожним членом цієї групи» [8]. Таким чином, культурна проблема може стати етичною або навіть, політичною. Перекладач може зіткнутися з тим, що не знатиме або не зрозуміє, що це культурно “неадекватний” гумор. Політичний режим чи інституція можуть цензурувати або забороняти певні види гумору.

Більшість країн мають особливе почуття гумору, знаходячи деякі речі набагато смішнішими, ніж їхні національні сусіди. Це, звичайно, особливо помітно у випадку з англійцями, для яких почуття іронії та задоволення від сарказму, є поширеною і часто важкою для інтерпретації ознакою. Коли ми вивчаємо англійську, це цілком нормально, що слова означають те, що ми маємо на увазі. Речення перед вами повинні тлумачитися так, як вони написані, але британський гумор часто перевертає значення слів спілкуючись навпаки.

Гумор багатьох англійських авторів надзвичайно різноманітний та багатогранний, бо має безліч відтінків і особливий колорит: від майже видимої посмішки до найтоншої іронії, від дотепної гри слів – до примітивного жарту, з карикатурними зображеннями і комічними персонажами. Ми можемо зустріти це в роботах найбільш відомих британських письменників – Чарльза Діккенса і Джейн Остін; в комедіях, які бачили по телевізору і в повсякденних розмовах з людьми. «Велику Британію, завдяки своїм особливим історичним умовам, визнають класичною країною гумору і сатири» [4]. Навіть незнайомі люди у Великобританії будуть використовувати іронію та сарказм з людьми, яких вони не знають, тому це часто може заплутати іноземців.

Якщо говорити про український колоритний гумор то потрібно зазначити, що у тривалій боротьбі за свою національну ідентичність український народ показав не тільки героїзм і волю до перемоги, але й іронічний погляд на життя. Це був унікальний засіб духовного самоствердження і захисту. Український гумор пов’язаний з негативними стереотипами щодо української мови окремих осіб або українських груп, але й одночасно, вони увічнюють прагнення до індивідуальності та відокремленості з точки зору етнічності. Цей колорит гумору змінювався протягом всієї історії, оскільки він визначався вічними змінами в суспільно-політичному та економічному житті людей.

Проте культура українського гумору все ще стає об’єктом поглибленого вивчення в історичному контексті. «Українська сміхова культура має надзвичайно багаті традиції, що беруть початок у старовинних звичаях та обрядах; їхнє коріння простежується у численних фольклорних джерелах і, звичайно, у самій мові» [2, c. 205]. Український гумор відображає історичний досвід, відносини між нами та іншими етнічними групами, поведінку, звичаї, самоствердження, індивідуальність або будь-які інші риси. Тому український гумор – це як вікно або дзеркало, через яке ми бачимо обличчя нашої культури.

Безсумнівно, при перекладі жартів, каламбурів, іронії та інших гумористичних одиниць виникають певні труднощі. Часом той чи інший каламбур буває просто неможливо передати на рідній мові. В більшості випадків для перекладача є тільки один спосіб – не перекладати дослівно, а створити власний каламбур. Придумати свій жарт, використовуючи  слова, що і автор, при цьому якомога ближче за значенням до оригіналу і з урахуванням контексту. Інколи, в таких випадках навіть високого рівня володіння рідною
та іноземною мовою недостатньо, потрібно мати багату уяву і креативність.

Еквівалентний переклад гумору свідчить про можливість збереження семантичної і синтаксичної функцій висловлювання при перекладі, які визначаються текстовими категоріями, змістом і структурою повідомлення. При перекладі безеквівалентної лексики, в цілому, застосовуються такі прийоми: транслітерація та транскрипція. «При транслітерації передається графічна форма слова вихідної мови засобами мови перекладу, а при транскрипції – звукова форма слова» [1, с. 14]. Також доречним може бути прийом калькування. «Суть цього способу полягає в передачі безеквівалентної лексики вихідної мови за допомогою заміни її складових частин» [1, c. 14].

З перекладом гумору на фразеологічному рівні, в більшості випадків, справи йдуть простіше, так як, найчастіше, в мові оригіналу та перекладу існують еквіваленти фразеологізму, нехай і з деяким спотворенням буквального значення, але зі збереженням образності [6]. Збереження поетичної функції також грає важливу роль при перекладі, для цього перекладачеві потрібно мати знання про лексичні, граматичні, в тому числі синтаксичні особливості побудови гумористичних текстів в різних культурах. Можна відзначити, що переклад комічних творів – це гра зі змістом, тлумачення подій або явищ в абсолютно різних формах, що приводить до подвійності розуміння.

Висновки. Дослідження гумору дійсно можуть отримати більш глибоке розуміння лінгвокультурних факторів. Гумор у перекладі може бути з помилками, через порушення та розбіжності між окремими пунктами, які перекладачі намагаються перекласти. Це може бути зумовлене незнанням перекладача, а також непереводимістю деяких текстів внаслідок лінгвістичних або культурних відмінностей. Крім того, помилки перекладу можуть бути викликані мовною некомпетентністю перекладача на цільовій мові, що призводить до ненавмисної неоднозначності переданого повідомлення.

Список використаних джерел та літератури:

1. Башук Н. П. Переклад безеквівалентної лексики у публіцистичних текстах / Н. П. Башук // Науковi записки НДУ ім. М. Гоголя. Серія: Філологічні науки – Ніжин : НДУ ім. М. Гоголя, 2016. – Кн. 2. – 193 с.
2. Дубенко О. Ю. Порівняльна стилістика англійської і української мов. Вид.2. Доп. і пер. [англ./укр.]: / Дубенко О. Ю. – 2011 – 328 с.
3. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. –К.: Довіра, 2006. – С. 667.
4. Карасик А. В. Лингвокультурные характеристики английского юмора: дис. канд. пед. наук: 10.02.04 / Карасик Андрій Володимирович. – Волград., 2001. – 193 с.
5. Колесник О. Р. Комічне в перекладі / Олена Колесник // Філософія в Україні. – №10. – К., 2006. – с. 103-110.
6. Кулинич М.А. Лингвокультология Юмора (на материале английского языка) – Самара, 2005.
7. Шестаков В. П. Англійська література та англійський національний характер –  СПб: Нестор-Історія, 2010. – 312 с.

У сучасному суспільстві гумор у рекламі використовується дуже часто, адже він вважається чудовим засобом збільшення ефективності рекламного звернення – несе позитивні емоції, покращує запам’ятовуваність, викликає у адресата бажання переказати жарт комусь, створюючи ефект «сарафанного радіо». Однак чорний гумор, як особливий різновид гумору звичайного, володіє деякими особливостями, які не дозволяють застосовувати його так часто. При використанні чорного гумору занадто тонка психологічна межа між іронією і поганим тоном. Неправильне розуміння суті чорного гумору і невміння побачити цю грань легко може зашкодити іміджу товару, викликавши у аудиторії відторгнення замість бажаних позитивних емоцій. Також реклама з використанням чорного гумору, як елемент культури, впливає на соціокультурні норми людства, що може призвести до серйозних наслідків. Тому настільки сильний, але в той же час і небезпечний у випадку невірного його використання інструмент рекламної діяльності вимагає ретельного дослідження.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Досліджень на тему чорного гумору дуже мало. Значний вклад у вивчення феномену чорного гумору внесли Жельвіс В.І. та Фромм Е.[4]. Феномен гумору досліджувався такими авторами: Аптер М., Грунер Ч. ,Жельвіс В.І., Істмен М., Коллінз Дж., Кріс Е., Лефкур П., Лук А.Н., Мартін Р., Уайер Р.,Флагел Д., Фрейд З., Чойс М. та інші. Гумор в рекламній комунікації досліджували Броді Б., Вайнбергер М., Джеймс К. [6], Кемпбел Л., Парсонс Е., Спік П., Споттc Г., Стюарт Д., Фюрс Д. та інші.
Мета статті – розглянути особливості феномену чорного гумору та принципи його використання в рекламній комунікації.
Виклад основного матеріалу дослідження. Феномен чорного гумору є об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін. Та попри це єдиного та всеохоплюючого визначення цього поняття до сьогодні не існує. В загальному чорний гумор розглядається як жарти людини в безвихідній ситуації. Але таке визначення також не охоплює всі аспекти цього феномену. Чорний гумор визначають як гумор що виявляє предмет своєї забави в перекиданні моральних цінностей, викликаючи похмуру посмішку.
Чорний гумор – широко поширений прийом в рекламі. Якщо подивитися на географію чорного гумору, то чітко видно, що це явище широко представлено в мистецтві та рекламі розвинених країн. Сите суспільство, громадяни якого відчувають себе захищеними від бідності, воєн і негараздів, породжує прекрасні зразки чорного гумору. Він прослідковується в кінематографі, літературі, театрі, образотворчому мистецтві та звичайно в рекламі.
Чорний гумор – гумор з домішкою цинізму, комічний ефект якого полягає у глузуваннях над смертю, насильством, хворобами, фізичними каліцтвами або іншими «похмурими» темами [5]. Феномен чорного гумору є об’єктом вивчення багатьох наукових дисциплін. Та, попри це, єдиного та всеохоплюючого визначення цього поняття до сьогодні немає. В загальному чорний гумор розглядається як жарти людини в безвихідній ситуації. Але це твердження не є точним. В загальному чорний гумор визначають як гумор, який виявляє предмет своєї забави в перекиданні моральних цінностей, викликаючи похмуру посмішку.
Великий вклад у дослідження чорного гумору зробили такі вчені як Е. Фромм та В.І. Жельвіс у своїй статті «Чорний гумор: анатомія людської деструктивності». Одним з найважливіших постулатів книги є іманентна присутність в людській психіці прагнення до життя і одночасно – до смерті. Е. Фромм виділяє «біофільський», тобто той, що тяжіє до життя та «некрофільський» – тяжіючий до смерті психічні типи. В одній людині містяться в певній пропорція обидва типи. Е. Фромм пише: «Любов, солідарність, справедливість і розсудливість є однією і тією ж продуктивною спрямованістю особистості, яку я б назвав життєстверджуючим синдромом. Що стосується жадібності, деструктивності, заздрості і нарцисизму, то всі вони пов’язані з однією принциповою спрямованістю особистості, ім’я якої «синдром ненависті до життя». Там, де є один з елементів синдрому, там знайдуться майже завжди й інші елементи [4, c. 222-226].
З цього слідує, що чорний гумор можна розглядати як тенденцію до некрофільського сприйняття світу, незрозумілого для самої людини тяжіння до смерті, відчуття її бажаності та необхідності. Однак, людина, що цінує чорний гумор, зовсім не обов’язково людина обмежена.
На думку Жельвіса В.І., такий вид гумору може грати роль «ухиленням від справжньої агресивності». Наприклад, після терактів 11 вересня 2001 року в Америці стали з’являтися наукові напрацювання, що досліджують феномен, який отримав назву «terror humor». Це жарти про дії терористів, що з’явилися в мережі Інтернет [6, c. 2-3]. Цей феномен вже заслуговує уваги як нове соціокультурне та психолінгвістичне явище.
У наш час застосування «чорного гумору» в рекламі набуває все більшої популярності. Такий прийом покращує запам’ятовуваність рекламного звернення споживачем, приносить сильні емоції, викликає бажання ділитися отриманою інформацією з іншими, надає можливість представити рекламне повідомлення у специфічній та необтяжливій формі. Але також застосування цього прийому часто призводить до негативного впливу на імідж продукту, репутацію бренду та соціальної стурбованості, що призводить до серйозних проблем у здійсненні рекламної комунікації. Такий сильний і водночас небезпечний інструмент рекламної діяльності потребує детального вивчення.
За допомогою чорного гумору висловлюють певний емоційний стан людини. Часто висміюються такі серйозні поняття як смерть, над якими здатна сміятися не кожна людина. Але за допомогою особливих мовних прийомів, ці жарти, все ж, мимоволі викликають сміх. У рекламній комунікації для створення комічного ефекту використовуються різні стилістичні прийоми.
Один із основних стилістичних засобів, що часто використовується для створення комічного ефекту в рекламі – це ефект оманливого очікування. Суть його полягає в тому, що мова, як правило, безперервна і лінійна, тобто поява кожного окремого елемента підготовленого попередніми і саме підготовлять наступні. Читач його вже чекає. Але якщо на цьому тлі з’являються ефекти, то виникають порушення безперервності – несподіване створює опір сприйняттю, і подолання цього опору вимагає зусиль з боку читача і, тому впливає на нього сильніше [2, c. 43].
Прикладом використання ефекту оманливого очікування в чорному гуморі може послужити такий жарт: «Твоя мама настільки потворна що, одразу ж після народження її мама сказала «Який скарб!» і її батько сказав «Так, давай закопаємо його». В цьому прикладі спостерігається несподівана розв’язка, що виникає через двозначне вживання лексичних одиниць. Слово «скарб» тут, здавалося б, несе в собі позитивну конотацію і розуміється як щось хороше, дорога людина [8, c. 662]. Реакція батька порушує звичний хід думок будь-якої нормальної людини, яка очікує позитивної реакції на народження дитини. Батько сприймає слово «скарб» в прямому значенні і пропонує піти і закопати його (скарб). У тексті прослідковується різкий жарт, злий сарказм батька щодо зовнішності дочки. Це робить жарт жорстким і дозволяє віднести його до розряду чорного гумору.
У жанрі гумору для підвищення експресивності використовуються стежки – лексичні мальовничо-виразні засоби, в яких слово або словосполучення вживається в переносному значенні [2, c. 130]. Основними засобами, що використовуються в жартах, є гіпербола та сарказм.
Сарказм (грец. sarkazo, букв. – рву м’ясо) – в’їдлива та образлива насмішка, якою намагаються принизити об’єкт критики, вказати на його потворність; нищівне заперечення у формі перебільшеного визнання. Засобом сарказму є гостра емоційна оцінка явищ, подій, осіб без підтексту.
Гіпербола – значне перебільшення розмірів або яких-небудь інших властивостей об’єкта, що служить для підвищення експресивності висловлювання і додає йому емфатичний характер [3, c. 111]. Такий прийом в основному характерний для усного мовлення, в якому емоції виражаються безпосередньо. В усному мовленні такого роду вирази є результатом неконтрольованих емоцій або звичок. І часто слухач, а іноді й сам мовець не помічають цього перебільшення.
У жартах з розряду чорного гумору також використовується прийом гіперболізації, за допомогою якого певні властивості людини навмисно сильно перебільшуються, і це викликає комічний ефект. У прикладах, класифікованих нами, цей прийом особливо явно проявляється в жартах категорії «Твоя мама». Одним з прикладів може послужити наступний жарт: «Твоя мама настільки бридка, що на Хеллоуін діти кажуть «Цукерки чи смерть?!» лише по телефону».
Неприваблива зовнішність тут гіперболізується. Тут жінка представляється настільки некрасивою, що діти навіть бояться прийти до неї на Хеллоуін і здійснити традиційний обряд. Тому вони роблять це телефоном, так як зовнішність жінки занадто жахлива.
Основним способом створення комічного ефекту є використання каламбурів (від. франц. calembour) – вид мовної гри, заснований на об’єднанні в одному тексті або різних значень одного слова, або різних слів (словосполучень), тотожних або схожих за звучанням [1, c. 70].
Існує кілька видів каламбурів. Найпоширеніший – каламбур, заснований на полісемії (багатозначності слова). Другий за вживаністю вид каламбуру – обігрування подібності у звучанні слів або словосполучень (так звана парономазія). Пароніми – слова, які внаслідок подібності в звучанні і часткового збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використовуватися в мові [1, c. 145]. Використання паронімів у текстах називається парономазія. Каламбурному обіграванню піддаються всі типи омонімів:
• повні омоніми – слова, що збігаються у всіх формах за звучанням і написанням;
• омофони – слова, що збігаються за звучанням, але не за написанням;
• омографи – слова, що мають однакове написання, але різне звучання;
• омоформи – слова, що збігаються лише в деяких зі своїх форм;
• омонімія слова і словосполучення або двох різних словосполучень.
Існує багато жартів, де комізм досягається шляхом каламбуру, наприклад: «Your momma’s so stupid, she saw a sign that said Wet Floor … so she did!». Тут комізм досягається за рахунок каламбурного використання словосполучення «wet floor». Слово «wet» в даному контексті є прикметником і означає «covered in water or another liquid» (покрита водою або іншою рідиною) [7,c. 755]. Але в цьому жарті це слово сприймається як дієслово в наказовому способі: «to wet» – to make something wet (зробити щось мокрим, помочитися). Тут обігрується брак розуму цієї жінки, яка сприйняла знак, що вимагає помочити підлогу і зробила це. У цьому жарті знову саркастично висміюється розумовий недолік.
Висновки. Для чорного гумору в рекламній комунікації характерні ті ж прийоми, що і для гумору в цілому. Але чорному гумору більш властивий сарказм, в ньому не так багато іронічних жартів, так як іронія є тонкою посмішкою, а сарказм – їдке, уїдливе висміювання чого-небудь, що більш характерно для чорного гумору. Жарти з чорним гумором часто мають на меті принизити іншу людину, продемонструвавши свою перевагу над нею. Чорний гумор в рекламній комунікації створюється за допомогою стилістичних прийомів, що вводяться в жарти з різними цілями: прийом гіперболізації служить для штучного перебільшення тих чи інших якостей людини; використання каламбурів, парономазія і гра слів створює в жартах двозначність, що підсилює ефект гумору. Всі ці прийоми надають жартам яскравість і гостроту.

Список використаних джерел та літератури

1. Антрушина Г. Б. Лексикология английского язика [Текст]: учеб. пособие для студентов / Г. Б. Антрушина. – М.: Дрофа, 1999. – 288 с.
2. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка [Текст] / И. В. Арнольд // Стилистика декодирования. – Л.: Просвещение, 1986. – 146 с.
3. Скребнев Ю. М. Основы стилистики английского язика [Текст]: учеб. для вузов по спец. «Англ. яз. и лит.» / Ю. М. Скребнев. – М.: Высш. шк., 1994. – 221 с.
4. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности [Текст] / Э. Фромм. – М.: Республика, 1994. – 447 с.
5. Бурсова Н. В. Сонце, яке проганяє зиму з людського обличчя [Електронний ресурс] / Н. В. Бурсова. – Режим доступу: http://ru.calameo.com/read/002415695c9b020077304. – Заголовок з екрану.
6. James С. Live from New York, permission to laugh [Text] / Caryn James // Wendy Doniger. Terror and gallous humor. – 2001. – p. 6
7. Longman active study dictionary [Text]. – Toledo, USA, 2000. – 816 p.
8. The Oxford Ukrainian dictionary [Text]. – Oxford University Press; Rev. and Updated Throughout, 1997. – 1356 р.