Ключові слова: ґендер, громадська активність, фемінізм, громадські організації, жіночий рух.

Summary. The article deals with women’s movement in Ukraine, from the beginning to the formation of today. The main attention is given to feminist NGOs and considered political phenomenon «Femen» as representatives of a radical feminist and actively functioning women’s organization.

Key words: Gender, civic engagement, feminism, NGOs, women’s movement.

Постановка проблеми: ґендер являє собою визначення чоловіків та жінок на основі їх соціальної ролі. Це не те ж саме що і стать (біологічні особливості чоловіків і жінок). Ґендер визначається концепцією завдань, функцій та ролей, призначених суспільством жінкам та чоловікам в їхньому суспільному та особистому житті. У статті ми розглянули ґендер зі сторони фемінізму. Зокрема в фемінізмі «ґендер» набув більш вузького значення, означаючи «соціальну стать», тобто соціально детерміновані ролі, ідентичності сфери діяльності чоловіків та жінок, що залежать від не від біологічних статевих відмінностей, а від соціальної організації суспільства. Центральне місце в ґендерних дослідженнях займає проблема нерівності чоловіків та жінок.

Дедалі частіше феміністки заявляють про себе. Окрім суто жіночих тем, вони намагаються зачепити і інші теми, які можуть хвилювати молоде покоління жінок, виступають проти ґендерної нерівності. Сучасні представниці українських феміністичних рухів прагнуть займатися не лише жіночими проблемами, але і всім тим, чим живе суспільство і беруть активну участь в житті держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феміністичним рухам в Україні увагу приділяють такі дослідники як Тарнавський М., Піщуліна О., Оксамитна С., Дмитрієва М. Вони багато уваги приділяють як проблемам тендеру, так і фемінізму в цілому.

Метою наукової статті є проаналізувати ґендерні аспекти громадської активності в Україні через діяльність феміністичних рухів, з’ясування їх ролі в житті держави. Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання: проаналізувати стан жіночих громадських організацій на сьогодні, визначити основні типи жіночих організацій, проаналізувати діяльність феміністичних рухів в Україні.

Виклад основного матеріалу. Питання фемінізму в Україні все частіше піднімається на суспільний розгляд як феномен громадської активності, який розвивається стрімкими темпами, беручи приклад із розвинених демократичних держав, де цей рух відносно не так давно зародився, але набув неймовірної популярності. Це являється проявом громадської активності.

В широкому розумінні поняття громадська активність визначається як активність людей, направлена на розв’язання громадських (суспільних) проблем під час якої для досягнення мети активісти співпрацюють з іншими людьми. Громадська активність зазвичай з’являється в ситуаціях коли люди стикаються з проблемами або з ситуаціями які зачіпають не лише їх, але й інших людей, і беруться розв’язати ці проблеми чи змінити ситуацію, при цьому головним в досягненні поставленої мети є взаємодія або співпраця з іншими людьми — як тими хто знаходиться в такому ж становищі або має такі ж проблеми, так і співробітниками різних установ чи представниками органів влади.

В загальному це поняття охоплює всі види колективної невиробничої активності в суспільстві, у вузькому ж сенсі цього слова громадську активність відрізняють від політичної, хоч остання є лише підвидом першої.

Основу громадянської активності складають зокрема такі аспекти, як інтерес до суспільної і громадської роботи, ініціативність, організаторські здібності, вимогливість до себе та відповідальність за виконання поставлених перед собою завдань, прагнення допомогти іншим. Як результат, сферами прояву є суспільно-політична, громадська, соціально-комунікативна.

Певний потенціал щодо сприяння розвитку громадської активності мають зокрема громадські організації. Станом на 27.01.2012 р. за даними Міністерства юстиції в Україні налічувалось 3526 громадських організацій [6]. Але кількісні критерії не завжди віддзеркалюють якість та роль цих структур в суспільно-політичному житті держави.

Розвиток громадського сектору свідчить про відходження суспільства від тоталітарних настанов. Громадські організації найчастіше проявляють свою активність у так званому наданні соціальних послуг – допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства та окремих груп перед владою та надають можливість громадянам брати активну участь в громадському та політичному житті держави.

Для здійснення цілей та завдань, зареєстрованих згідно їх статуту, громадські організації в Україні використовують такі засоби, як проведення масових заходів, мітингів; ідейно, організаційно та матеріально підтримують інші подібні собі організації, співпрацюють з ними; створюють установи та організації; розповсюджують інформацію та пропагують свої цілі та ідеї; засновують засоби масової інформації тощо, так проявляючи активність і не байдужість громадян.

Загалом громадянська активність є ознакою демократичного суспільства, проявляючись, вона дає змогу розвиватись державі в цілому, адже громадянський сектор є чи не найважливішою складовою будь якої успішної та передової держави. Засобом здійснення такої активності зокрема виступають громадські організації, які створюють всі умови для залучення громадян до суспільного та політичного життя держави, брати в ньому безпосередню участь, відстоювати свої права та позиції.

Громадянська активність проявляється найяскравіше через діяльність громадських організацій, які на сьогодні виступають засобом здійснення зокрема і ґендерної політики, оскільки на сьогоднішній день ґендерна рівність є однією із ознак правової держави, тому держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, які передбачені міжнародним законодавством. В прогресивному суспільстві засобом ґендерної політики як такої є діяльність громадських організацій відповідного напряму.

Сутністю жіночого руху є сукупність багатьох організацій, груп та об’єднань із фіксованим або нефіксованим членством, такі які активно діють у суспільстві з метою врахування різного роду інтересів жінок та досягнення фактичного рівноправ’я з чоловіками в різних сферах життя. Шукаючи шляхи до співпраці, до утвердження ґендерних принципів у всіх сферах життєдіяльності особи, жіночі органі­зації своїми акціями та ініціативами підтверджують прихиль­ність до загальноцивілізаційних цінностей [4; 8] і через участь в ро­боті міжнародних конференцій, форумів, реалізацію міжнарод­них програм та проектів, співпрацю з міжнародними організа­ціями, фондами, переконують світову громадськість, що Украї­на – не національно ізольоване суспільство.

На сьогодні в Україні нараховується понад 700 жіночих ор­ганізацій (34 мають статус міжнародних і всеукраїнських) [6]. Вони впливають на вдосконалення законодавства та механізмів щодо поліпшення становища жінок, прагнуть суспільного визнання організованого жіночого руху як важливого державотворчого чинника. Низкою акцій жінки кожного разу заявляють про себе як реальну силу. І все-таки слід визнати, що ця громадсько-політична сила ще молода, багато в чому несформована. Перед нею стоїть низка завдань, серед яких першочерговими є формування ідеології жіночого руху України та утвердження жіночого руху як суб’єк­та соціального й політичного творення [3; 138].

Дотримуючись принципів ґендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації різних груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політич­них, юридичних, економічних прав, рівних із чоловіками, а не на зміну діючої у соціумі ґендерної системи. По суті, ідеологіч­ні підходи таких організацій ґрунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями [3; 138].

Результатом співпраці Міністерства у справах сім’ї та молоді, центральних органів виконавчої влади, Координаційної ради в справах жінок і громадських жіночих організацій було розроблення проектів Декларацій про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок та Концепцій державної сімейної політики [10], які у 1999 р. схвалила Верховна Рада Украї­ни. Проте Координаційна рада у справах жінок не в змозі охопи­ти всіх питань, пов’язаних із ґендерним реформуванням та право­вими основами досягнення ґендерної рівності. Тому Міністерство у справах сім’ї та молоді у 1998 р. створило аналітичний, консультативно-дорадчий орган – Раду рівних можливостей (ґендерну раду) [10]. Раду склали висококваліфіковані фа­хівці міністерств, вищих навчальних закла­дів, наукових установ, підприємці та представники громадських організацій.

З метою покращення становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві та здійснення пріоритетних і першочергових за­ходів щодо виконання заключних документів Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН «Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у XXI столітті» Ка­бінет Міністрів України своєю постановою від 6 травня 2001 р. № 4 79 затвердив «Національний план дій щодо поліпшення ста­новища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001–2005 роки» [11].

Разом із затвердженням даного положення, ввелась низка заходів, які сприяли розвитку жіночих громадських організацій та здійснення ними ґендерної політики і не тільки. Зокрема Постанова «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню ґендерної рівності у суспільстві» запропонувала наступні заходи:

• розробляти і подавати пропозиції стосовно врегулювання питань організації перепідготовки і підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з відпустки по догляду за дитиною, посилення організаційних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;
• подавати Кабінетові Міністрів України інформаційно-аналітичні матеріали про становище жінок на ринку праці;
• розробляти і подавати пропозиції щодо поліпшення ста­новища жінок, залучення їх до активної участі в усіх сферах життя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і творчих можливостей;
• вживати шляхом активної реалізації політики зайнятості ефективні заходи, щоб зменшити рівень і тривалість безробіття серед жінок;
• подавати пропозиції щодо здійснення контролю за без­пекою праці жінок, ефективного розв’язання соціальних проб­лем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до про­ектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими профспілками і профспілковими об’єднаннями;
• розробляти програму підтримки молодих учених із метою забезпечення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у науковій діяльності;
• привести систему показників ґендерного розвитку від­повідно до вимог ООН щодо підготовки Національних статис­тичних доповідей про становище жінок та чоловіків;
• вивчати питання про збалансоване за статтями представ­ництво жінок і чоловіків у органах державної влади та подати Кабінету Міністрів України пропозиції щодо формування ефек­тивного резерву кадрів для органів виконавчої влади;
• забезпечувати проведення експертизи законодавчих ак­тів України стосовно надання рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків (ґендерна експертиза) з метою приведення законодавства відповідно до міжнародних актів і договорів та за результатами цієї експертизи подати пропозиції Кабінетові Міністрів України;
• сприяти діяльності громадських жіночих організацій із метою залучення жінок до активної участі в усіх сферах жит­тєдіяльності суспільства. [11]

Феміністичні громадські організації, спрямовані на здійснення ґендерної політики почали формуватись з розвитком жіно­чого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процеса­ми в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки [1; 320]. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. На приклад Громадська організація «Інформаційно-освітній центр «Жіноча Мережа», «Феміністична офензива», радикальний жіночий рух «Фемен».

Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси усіх жінок України, а ство­рюються та діють на основі спільних групових інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах об’єднання. Ці групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різних програм, в чому держава намагається їм допомогти [3; 138].

Ґендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов’язують з наявною ґендерною системою і тому спрямовують свою діяльність на трансформацію ґендерних ро­лей і ґендерних відносин. Значну увагу приділяють у своїй діяльності модернізації свідомості жінок, особливо молоді, переборенню стереотипів у суспільних поглядах.

Зараз досить малий відсоток жінок Украї­ни бере участь у роботі жіночих громадських об’єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової діяль­ності й усвідомлюють проблеми ґендерної нерівності, сімейного насильства, необхідності виховання у жінок самоповаги та влас­ної гідності, становлять авангард жіночого руху. Однак їх зовсім небагато. Більшість членів жіночих громадських організа­цій – це ті, хто під час соціально-економічних перетворень у країні не знайшли застосування своїм знанням, здібностям у раніше набутій професії і були витіснені з ринку праці. Вузька соціальна база зумовлює слабкість жіночого руху в Україні[3; 138].

Осмислення реального стану справ у жіночому русі та бажання утвердження нового змісту соціальної ролі жінки і чоловіка створюють ґрунт, на якому утверджується жіночий рух України як важливий чинник ґендерної демократії в українському громадянському суспільстві. Цьому сприятимуть також вдосконалення політичних, правових і державних механізмів сприяння та утвердження ґендерної демократії в країні, можливість здійснювати ґендерну політику жіночими громадськими організаціями.

Жіночий рух України все ще перебуває у становленні. Відбувається його фактичне розвиток не лише як одного з дуже важливих елементів політичного життя держави, але і як унікальне явище української державності XXI сторіччя та як основа побудови громадянського суспільства, як фактор швидкого розвитку країни і завершення процесу демократизації. Жіночий рух на разі являється складовою українського громадсько-культурного життя, яка намагається не втратити національних особливостей в умовах становлення держави.

Феміністичний рух – це певна організація суспільної діяльності жінок, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ’я та рівності чоловіків та жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гумані­зацію суспільства. Однак на практиці зміст цього поняття знач­но ширший і різноманітніший. Його трансфор­мація відбувається із розвитком науки, суспільно-політичних і економічних відносин, демократичних перетворень у світі, зміною суспільної свідомості [3; 138].

За традицією, що відтворюється віками, від жінок суспільство перед ролей матері та домогосподарки (навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей працівника-годувальника та політичного лідера. Україна вже давно належить до країн, де стимулюється та схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності, хоча в суспільній свідомості за жінкою не закріпився образ працівниці й політичного лідера, а продовжує домінувати образ матері-доглядальниці, виховательки та домогосподарки [8; 146].

Серед головних цілей українських феміністок на початку створення феміністичних рухів було, звичайно, прагнення з’ясувати умови, за яких живуть жінки в українському суспільстві. Адже щоб відстоювати зміни, спершу слід довести потребу в них[12; 204].

На сьогоднішній день рівні права чоловіків та жінок на освіту, навчання, професійну діяльність, участь в справах держави та формуванні органів влади сприймаються як належне. Ці рівні права закріплені в практично всіх конституціях країн світу. В таких досягненнях важливу роль відігравав процес зародження та формування руху жінок за свої права, як і у всіх інших рухів, феміністичні організації України також мають свою історію становлення. Проголошення України незалежною державою сприяло тому, що процес інституалізації (оформлення) жіночих організацій як суб’єктів суспільного життя, набрав особливої інтенсивності.

Кількість та чисельність різних сучасних жіночих організацій зростає з кожним роком. Зокрема це асоціації, ліги, кризові центри, об’єднання, клуби за інтересами і т.д. Згідно із цільовими установками, впливом можна виділяється 4 групи жіночих організацій.

Перша група – традиційні жіночі організації, їх ще визначають як істо­ричні. Вони відродилися на ґрунті тих жіночих організацій, що діяли у різні історичні періоди по всій Україні. Сюди ввійшли організації, які стоять на різних ідейних позиціях, а часом на­віть і на зовсім протилежних, що є свідченням драматизму іс­торії української державності [3; 138].

Друга група – соціально орієнтовані жіночі організації. їх створення було відгуком на болючі соціальні проблеми, зумовлені змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після роз­паду Радянського Союзу, Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об’єдналися в організацію, було прохо­дження юнаками служби в армії. Об’єднання жінок для бороть­би за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що пря­мий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності.

Третя група – організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від то­талітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з ха­рактерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підґрунтя в укра­їнському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. У таких умовах певна частина жінок вдала­ся до активних пошуків шляхів економічного виживання. їх економічна активність виявилася у створенні об’єднань еконо­мічного характеру на ґрунті ділових відносин [3; 138].

Четверта група – організації феміністичної орієнтації. З розвитком жіно­чого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процеса­ми в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав жінки, почали формуватися феміністичні організації [3; 140].

Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає – рух за рівність статей [7; 14]; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самостійності названої жінкою та її права на самовизначення.

Фемінізм як ідейно-політична течія змінив світогляд суспільства. Відбулася велика революція, яка знищила біологічного чоловіка й біологічну жінку, чи принаймні призвела до того, що біологічна відмінність між ними стала взагалі неістотною для суспільної організації ролей [5; 32]. Феміністки досягли надання жінкам права голосу у виборах, широкого вибору професій із заробітною платою, більш-менш порівнянною із заробітною платою чоловіків тієї ж професії, право подавати заяву на розлучення, право жінок мати контроль над власним тілом і право вирішувати, яке медичне втручання для них допустимо, у тому числі обирання протизаплідних засобів і безпечних абортів, а також багато інших суспільних змін. Історія та еволюція фемінізму дали суспільству зрозуміти, що рівність – це не однакова кількість жінок і чоловіків у парламенті [2; 27]. Це – свобода вільно від стереотипів обирати свій шлях: прати супутникові життя шкарпетки чи займатись політикою, або ж йти у науку, незалежно від статі.

Яскравим прикладом жіночого руху на разі являється політичний феномен «Фемен». «Femen» або «Фемен» – український незареєстрований жіночий рух, що одержав популярність своїми епатажними акціями протесту, під час яких активістки оголюють груди для залучення уваги. Дії «Фемен» класифікуються як «радикальний ексгібіціонізм», проте деякі ЗМІ помилково характеризує «Фемен» як «феміністський рух», хоча самі «Фемен» не вважають свій рух «феміністським», а феміністичні організації вказують, на те що вони мають зовсім інші цілі і методи, ніж «Фемен» [9]. Характерним для них є те, що часто активістки носять квітковий вінок – традиційний головний убір дівчат України, а також джинси. Рух діє з 2008 року. Акції протесту «Фемен» активно висвітлюються в ЗМІ і проводяться у багатьох містах та в інших державах. Основною метою організації є боротьба проти проституції, порнографії, порушення прав людини в Україні та захист прав жінок. Попри неоднозначність та дискусійність методів діяльності, «Фемен» є найпопулярнішою жіночою організацією в Україні та широко відома закордоном.

«Фемен» не посилаються у своїй діяльності на ґендерну рівність, ґендерні проблеми частково наголошуються. В акціях, організованих рухом ґендерні аспекти проявляються в акціях, які відстоюють сукупність поведінкових норм та позицій, що асоціюються з особами жіночої статі в українському суспільстві, поруч із класовою належністю (соціальним статусом), віком та іншими характеристиками.

Активістки руху «Фемен» розглядають ґендер з огляду на особу, тобто ґендер як соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сексуальності, сімейній ролі та репродуктивній поведінці, хоча свої акції не завжди будують на ґендерних аспектах як першочергових.

Активістки громадського руху «Фемен», хоча і виступають проти діючої влади, законів, розділяючи певною мірою позицію опозиції не являються прихильниками та тим паче соратниками теперішньої політичної опозиції України. Не одноразово, «Фемен» критикували діючу опозицію так само як і діючу владу.

«Фемен», як ініціатива з низу, постає рухом спонтанним, рефлексивним, миттєво діючим на нові суспільні виклики, в такт з їхнім девізом «Прийшла. Роздяглась. Перемогла». Активістки вважають, що на вулицях, на барикадах треба діяти. Теми для акцій з’являються і підхоплюються  спонтанно, зокрема новин. Активістки стверджують, що концепції формуються в процесі дій, обговорюються колективно, лозунги народжуються в процесі підготовки.

«Фемен» не звертає уваги на негативну реакцію, тому що, представниці стверджують що це означає що вони привернули увагу до проблеми та проблема почута. Основний відсоток людей реагує саме негативно, а це означає, що реагують, пишуть, висловлюються, звертають увагу на проблему і бачать що активістки акцією хотіли сказати, на що і направлена діяльність руху, щоб викликати якісь емоції в суспільства.

Висновки: Підсумовуючи можна сказати, що жіночий рух в Україні на сьогодні перебуває на етапі, коли відбувається його фактичне становлення як одного з досить важливих елементів політичного життя держави та як основа побудови громадянського суспільства. Феміністичний рух стає органічною складовою громадсько-культурного життя, яка намагається не втратити національних особливостей в умовах становлення держави.

Щодо радикального громадського руху «Фемен», то він отримує різні відгуки в суспільстві – як негативні, так і позитивні, але разом з тим, станом на тепер активістки цього руху є чи не найвідомішими жінками, які репрезентують громадську активність в Україні.

Жіночі громадські організації відрізняються від інших тим, що жінка намагається відстоювати перш за все інтереси сімей, дітей, велика увага ставиться на моральний стан людини та на досягнення абсолютної справедливості в суспільстві, піднімають на розгляд найбільш болючі суспільні питання.

Феміністичні рухи є невід’ємною складовою будь-якої демократичної суспільної системи. Через це пройшли багато розвинутих країн, де саме завдяки активності жінок відбулися позитивні зрушення в напрямку демократизації суспільства. І українські жінки є стають рушієм змін в державі.

Список використаних джерел та літератури:

1. Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму// [Текст]: монографія / В. Агеєва. – К.: Факт, 2003.
2. Агеєва В. Чоловічий псевдонім і жіноча незалежність// [Текст]: В. Агеєва / – Слово і час. – 2002. – №4. – С. 27-33.
3. Бесчастний В. М. Громадські об’єднання в Україні [Текст] : навч. посіб. / – Київ: Знання 2007. – 138 с.
4. Богачевська-Хом’як М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України [Текст]: навч. посібник / К., – 1995.
5. Элиот П., Менделл Н. Теории феминизма // Гендерные исследования : Феминистская методология в социальных науках. [Текст]: -Материалы 2-й Международной Летней Школы по гендерным исследованиям / Форос-1998 / Под ред. Жеребкиной И. -Харьков :ХГЦИ, 1998.
6. Єдиний реєстр громадських формувань. Міністерство юстиції України [Електронний ресурс] Режим доступу до матеріалів: http://www.minjust.gov.ua/0/18501 – Назва з екрана.
7. Кісь Оксана. Дефініції фемінізму //[Текст] : Незалежний культурологічний часопис. – Число 17. / – Львів, 2000. – С.14-21.
8. Оксамитна С. Гендерні відносини крізь призму громадської думки в Україні та світі. [Текст] : Гендерна перспектива/ Упорядник В. Агеєва: – К.: Факт, 2004. – 146 с.
9. Офіційний сайт руху Femen [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів :  http://femen.in.ua/about-femen – Назва з екрана.
10. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію державної сімейної політики» 1999 р., остання версія – Прийняття від 17.09.1999 [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1063-14 – Назва з екрана.
11. Постанова «Про Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки» від 6.05.2001 р., остання версія – Редакція від 04.09.2003, підстава 1402-2003-п [Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/479 – Назва з екрана.
12. Тарнавський М. Фемінізм, модернізм і українське жіноцтво. [Текст]: доповідь, прочитана на щорічній конференції AAASS у Гонолулу, Гаваї, в листопаді 1993р. Гендерна перспектива/ Упорядник В. Агеєва: – К.: Факт, 2004. – 204 с.

Ключові слова: громадянське суспільство, громадські організації, демократизація, інститут громадянського суспільства.

Annotaion: Civil society – this is one of the main elements of a democratic state. Since Ukraine is a gradual process of becoming a democratic state and civil society, then this theme is very relevant. This article reviews the main problems of formation and development of civil society in Ukraine, factors affecting it, and what should be done to improve the development of civil society in Ukraine.

Keywords: civil society,civil organizations, democratization, civil society institutions.

Формування в Україні громадянського суспільства відбувається досить повільним шляхом. Причиною такого повільного його розвитку є те, що частина суспільства просто не усвідомлює необхідність демократичних реформ, а інша значна частина тяжіє до повернення тоталітарного управління радянського зразка. Країни Західної Європи, на відмінну від нашої держави, вже пройшли цей  процес, навіть значно раніше.

Характеризуючи становище громадянського суспільства в сучасній Україні варто зазначити, що для нашого суспільства є характерним маргіналізація громадського життя. Так, за декілька останніх років значна частина громадян взяла участь у страйках, демонстраціях. При чому, участь людей у зазначених громадських акціях пов’язана насамперед через соціальні проблеми: (невиплата заробітньої плати, пенсій). Крім того, після Помаранчевої революції 2004 року багато українських громадян зневірилися у політиках, а тому якщо і беруть участь у акціях на підтримку того чи іншого політичного діяча, то лише за суму певної винагороди. Таким чином, залишається низька активність громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення демократичного суспільства [2].

Ще одним негативним моментом є розпорошеність громадських організацій. На сьогодні, у нашій країні нараховується більше 106 професійних спілок. Багато із цих профспілок копіюють функції один одного і, що найголовніше, майже не діють. Бездіяльність загаданих формувань підриває довіру українських людей до принципу професійної спілки як такого.

Значні проблеми виникають і у зв’язку із домінування авторитарного принципу формування владних інституцій, який відображається і на створенні громадських організацій. Мабуть всім відомі випадки добровільно-примусового вступу до профспілок або інших громадських утворень.

Країни Західної Європи,  громадянське суспільство яких вже перебуває на значно вищому етапі розвитку, законодавчо врегулювали європейські стандарти громадянського суспільства [1].

Для того, щоб зменшити негативні тенденції у процесі становлення українського громадянського суспільства доцільно здійснити такі заходи:

1. провести моніторинг діяльності об’єднань громадян на предмет їх ефективності та ліквідувати ті з них які не працюють;

2. пункт 2 частини статті 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» доповнити викласти у такій редакції: «розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів, шляхом зменшення впливу авторитарних методі управління;»;

3. спрощення процедури реєстрації об’єднань громадян;

4. повернутися до мажоритарної системи виборів народних депутатів України і депутатів місцевих рад.

Стан громадянського суспільства в Україні є досить постійно зростаючим до розуміння політичний цінностей та речей. Щороку відбувається тенденція зростання громадських, організацій політичних партій етапі в Україні станом на 2012 рік налічується 3307 організацій: з них 199 політичних партій, 3108 громадських організацій, а за 2011 рік – 3208 організацій [5].  Масові акції та протести  так би мовити штучно створеним проблемам в державі, починаючи з 2004  року починають набуватися громадянами більш свідомих дій в прийнятті участі, яких завжди підтримає якась партія, організація або спілка [6].

Президент України Віктор Янукович 24 березня 2012 року прийняв указ «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації». З метою створення сприятливих умов для дальшого розвитку в Україні громадянського суспільства, запровадження ефективного механізму взаємодії його інститутів з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах партнерства і взаємної відповідальності, забезпечення здійснення та захисту прав і свобод людини і громадянина, керуючись частиною третьою статті 106 Конституції України [3], [7].

Можна лише надіятись, що дана стратегія, яка прийнята президентом, є спрямованою на утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави, запровадження громадського контролю за діяльністю влади, забезпечення незалежної діяльності інститутів громадянського суспільства, посилення їх впливу на прийняття суспільно важливих рішень, створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів громадян в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій із громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави.

В демократичній державі розуміння громадянського суспільства повинно виходити аж за рамки самого громадянського суспільства та його інституцій як такого стану суспільства, в якому вільно реалізуються основоположні права і свободи людини і громадянина через різноманітні форми публічної громадської активності та самоорганізації [8].

Держава і громадянське суспільство в рамках демократичного устрою заінтересовані в діалозі та партнерстві, підвищенні ефективності взаємодії. Без розвиненого громадянського суспільства, зокрема без створення належних умов для забезпечення свободи думки і слова, вільного вираження поглядів і переконань, свободи об’єднань, свободи зборів, участі громадян в управлінні державними справами та місцевому самоврядуванні, держава не створить можливостей для забезпечення функціонування різних моделей демократії участі, що у поєднанні з безпосередньою та представницькою демократією є умовою успішної модернізації, європейської інтеграції та сталого розвитку.

Для покращення розвитку громадянського суспільства в Україні на даний момент потребується:

• сприяння встановленню максимальної відкритості, прозорості та підзвітності суспільству органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
• зростання соціального капіталу для підвищення рівня взаємодовіри та взаємодії у суспільстві;
• створення сприятливих умов для утворення та функціонування інститутів громадянського суспільства;
• забезпечення участі інститутів громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної, регіональної політики, зокрема, шляхом створення умов для забезпечення широкого ефективного представництва інтересів громадян в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, проведення регулярних консультацій (діалогу) із громадськістю з найважливіших питань життя суспільства і держави;
• запровадження громадського контролю за діяльністю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, посилення впливу інститутів громадянського суспільства на прийняття управлінських рішень та їх реалізацію;
• сприяння благодійній, волонтерській діяльності, іншим формам громадської активності та громадянської культури [4].

Розбудова громадянського суспільства в Україні має орієнтуватися на європейські стандарти забезпечення та захисту прав і свобод людини, зокрема впровадження практики належного врядування, доброчесності, відкритості, прозорості та підзвітності інститутів влади, створення умов для різноманіття суспільних інтересів, у тому числі економічних, екологічних, соціальних, культурних, релігійних, територіальних тощо, і форм їх вираження (громадські ініціативи, суспільні рухи, асоціації, об’єднання).

Висновки

Отже, iз усього вищезаначеного можна зробити висновок, що громадянське суспільство у країнах Західної Європи перебуває на значно вищому щаблі розвитку ніж в Україні. Тому держава має здійснювати процес його створення шляхом поєднання українського та європейського досвіду.

Як ми розуміємо, громадянське суспільство в Україні має перспективи помітного, свідомого розвитку. Що проявляється. Як вже зазначалось у акціях та протестах починаючи зі здобуття незалежності України, але уявлення та стрімкої дії та бажання змінити щось на краще, починається з 2004 року, тай  про недавні події зі судовою справою, пенсійною реформою та податковою системою, які відбулися у в минулому році. Залишаються враження що й надалі громадяни висуватимуть свої інтереси проти так би мовити необдуманих дій владних органів. Тай розбудова громадянського суспільства в Україні орієнтуватиметься на європейські стандарти.

Список використаних джерел та літератури

1. Горленко В.В. “Стан розвитку громадянського суспільства в Україні та в країнах Західної Європи” [Електронний ресурс] : – Режим доступу: http://narodna.pravda.com.ua/discussions/4c2a0fa074030/. – Заголовок з екрану.
2. Громадянська нація: сутність, шляхи і стадії її формування в Україні [Електронний ресурс] : Антоніна Колодій. До питання про сутність, шляхи і стадії формування громадянської нації в Україні // Народознавчі зошити. – Режим доступу: http://cc.bingj.com/cache.aspx?q=%22. – Назва з екрану.
3. Громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації [Електронний ресурс] : – Режим доступу до : http://www.president.gov.ua/documents/14621.html.  – Назва з екрану.
4. Дефіцити демократії може покрити лише активне громадянське суспільство [Електронний ресурс] : Марина Ставнійчук «Дзеркало тижня. Україна» №12, 30 березня 2012, 21:50 – Режим доступу: http://dt.ua/POLITICS/defitsiti_demokratiyi_mozhe_pokriti_lishe_aktivne_gromadyanske_suspilstvo-99715.html.  – Назва з екрану.
5. Організації громадянського суспільства в Україні: правда, брехня та державна статистика [Електронний ресурс]:  Журнал “Громадянське суспільство” No. 2(16)/2011 – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=603277734. – Назва з екрану.
6. Розвиток громадянського суспільства в Україні // Україна: Стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки – 2005: [Текст] : [Монографія] / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2005.
7. Указ Президента України № 212/2012 Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації [Електронний ресурс] : – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/14621.html. – Назва з екрану.
8. Цокур Є.  Етапи становлення громадянського суспільства в Україні в контексті забезпечення легітимності політичної влади [Текст] /  Політичний менеджмент.–2009.- №3.– С.129-136.

]]> https://naub.oa.edu.ua/stan-ta-perspektyvy-rozvytku-hromadyanskoho-suspilstva-v-ukrajini/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/sfery-relihijnoji-ta-sotsialnoji-roboty-hromadskyh-orhanizatsij-rivnenschyny/ https://naub.oa.edu.ua/sfery-relihijnoji-ta-sotsialnoji-roboty-hromadskyh-orhanizatsij-rivnenschyny/#respond Thu, 13 Jan 2011 18:22:41 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=1890 У статті на прикладі діяльності громадської благодійної організації «Братерство без кордонів – Україна», міжнародної громадської організації «Надія – людям» та Рівненської міської молодіжної громадської організації «Новий рівень» проводиться аналіз сфер релігійної та соціальної роботи громадських організацій Рівненщини.

Соціальні негаразди в країні стимулювали церкву активно включитися в процес подолання кризових явищ у цій сфері. Одним із ефективних засобів роботи в цій царині є діяльність громадських організацій, створених релігійними організаціями або ж пересічними християнами. Така форма дозволяє церквам уникати упередження громадської думки щодо християнської соціальної роботи та діяльності певних, зокрема, протестантських конфесій.

Рівненщина на релігійній карті України займає особливе місце, адже тут зареєстровано найбільше релігійних, зокрема християнських, організацій. Також розробка цієї теми є надзвичайно актуальною ще й тому, що вивчення саме регіонального аспекту дозволить ученим-релігієзнавцям робити узагальнення на всеукраїнському рівні та виокремлювати територіальні особливості. Відтак вивчення досвіду сфер релігійної та соціальної роботи громадських організацій саме цієї області дозволить виокремити певні тенденції, а аналіз їх діяльності покаже здобутки та перспективи співпраці між християнськими конфесіями, громадськими організаціями та державними установами в соціальній сфері. Це і є метою нашого дослідження.

Розгляд сфер релігійної та соціальної роботи громадських організацій Рівненщини буде проводитися на прикладі діяльності громадської благодійної організації «Братерство без кордонів – Україна», міжнародної громадської організації «Надія – людям» та Рівненської міської молодіжної громадської організації «Новий рівень», які за характером роботи є міжконфесійними громадськими організаціями, хоча в них переважає протестантський струмінь.

Засновником «Братерства без кордонів – Україна» є міжнародна благодійна організація «Місія без кордонів» (Mission Without Borders International), центральний офіс якої знаходиться у м. Камарілло, США, заснованої в 1960 році. Філії цієї благодійної організації є в 11 «багатих» країнах світу, які в основному зосереджують свою роботу на пошуку спонсорів (однією з форм роботи є проведення конференцій) для фінансування соціальних проектів. В Україні свою діяльність ця організація почала в кінці 80-х рр. Мета організації – задовольняти матеріальні, духовні, освітні й емоційні потреби дітей в інтернатах та потреби бідних, багатодітних сімей в Україні. Переважно така діяльність звершується на території Західної України ((Громадська благодійна організація корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irp.rv.ua/)). На сьогоднішній день в полі зору «Братерства» Волинська, Рівненська, Хмельницька та Житомирська області.

“Братерство без кордонів – Україна” провадить свою діяльність за такими основними напрямками:

1. Програма «Турбота про дитину» включає в себе фізичну, емоційну, духовну та освітню допомогу дітям, які проживають в школах-інтернатах, та дітям із багатодітних сімей. Для реалізації цього завдання існують сім форм-проектів.

Християнське радіо. Почалася трансляція радіопрограм у 2004 році ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)). За 2009 рік близько 4 мільйонів людей, з яких 1 млн – діти, мали можливість прослухати 300 радіопередач.

«Допомога мамі і дитині». Цей проект дозволяє допомогти медикаментами та засобами догляду за дітьми вагітним жінкам Сарненського району, як одного з найбільш вражених під час Чорнобильської аварії. Це дозволяє зменшити ризик фізичних ускладнень новонароджених.

Християнський театр. Організований ляльковий театр, який показує вистави морально-духовного змісту для дітей шкіл-інтернатів.

Стипендія на навчання. Так, 2009 року за цією програмою було надано стипендії для 21 студентів, які вступили до середніх та вищих навчальних закладів. Частина цих студентів вихідці з малозабезпечених сімей, інша – діти інтернатів.

Біблійний кореспондентський курс. Цим міжконфесійним проектом охоплено понад 250 дітей, які проживають навколо Рівного і які належать до різних християнських конфесій. Зміст курсу – основи християнської моралі, його програмою заборонена будь-яка конфесійна направленість даних уроків. Зокрема, протягом 2007 року координатори проекту отримали близько 3 тис листів від дітей.

Дитячі табори. Щороку близько тисячі дітей мають можливість відпочити, оздоровитись та повчитися в трьох орендованих таборах у різних областях.

Прохтехосвітній проект. «Братство» дає можливість дітям із багатодітних та нужденних сімей безкоштовно навчатися на профтехкурсах (комп’ютерні, кухарські, швейні курси) в Сарненському Навчальному Центрі. Також практичні уроки надаються на основах сільського господарювання та бджільництва. Здобуті знання та навички дозволять молоді працевлаштуватися в майбутньому ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

2. Програма «Міжнародне спасіння дитини» (програма допомоги школам-інтернатам). Ця програма спрямована на покращення умов проживання дітей. Так, допомога надається 41 школі-інтернату Західної України. Це матеріальна допомога (продукти харчування, одяг і взуття, засоби гігієни, медикаменти тощо), а також духовна (біблійний кореспондентський курс, діяльність недільних шкіл, викладачами є вчителі з місцевих церков), емоційна (організація свят: днів народження дітей, Різдво, Великдень), а також задоволення термінових потреб цих навчальних закладів (закупівля електропобутових приладів, ремонт тощо) ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

3. Програма «Сім’я – сім’ї» покликана допомогти вийти з кризи нужденним та багатодітним сім’ям, створивши їм необхідні умови для самодостатнього життя в майбутньому. Її реалізація також здійснюється на матеріальному, емоційному, духовному та навчальному рівнях.

Слід зауважити, що всі програми об’єднані не лише задоволенням та вирішенням матеріальних проблем знедолених верств населення, але й турботою про їхній духовний розвиток, емоційне здоров’я. Допомагають вирішувати ці проблеми волонтери з місцевих церков-партнерів. Директор «Братерства» М.П.Богданець стверджує: «Щирі стосунки з тими, кому ми допомагаємо, є ключовими в прояві істинного співчуття і стійкому розвитку їхнього життєвого рівня. Наша співпраця з місцевими церквами та десятками християнських добровольців створюють унікальні особисті стосунки з нужденними на додаток до чималої матеріальної допомоги, освітніх проектів, емоційної та духовної підтримки. Унікальні, особисті стосунки підсилюють, мотивують та зміцнюють процес руху особи до більш цілісного життя, що, без посвяти з боку багатьох добровольців було б неможливим» ((Корпорація “Братерство без кордонів – Україна” [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

Міжнародна громадська організація «Надія – людям» утворилася 29 вересня 1993 року. «Надія – людям» встановлює зв’язки і співпрацює з різними християнськими організаціями, церквами, приватними особами, зацікавленими в розвитку місіонерського руху в усьому світі. Метою діяльності організації також є навчання християнських лідерів, які б створювали нові церкви «з місіонерським баченням, які здійснюватимуть духовний вплив на світ, готові до розвитку міжцерковних стосунків» ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)). Ця громадська організація надає всебічну підтримку церквам в розробці і впровадженні освітніх програм, у проведенні різного роду духовних, освітніх та культурних акцій, здійсненні соціальних проектів. Головою правління МГО «Надія – людям» є Т.Приступа, а директором – М.Дубовик.

Серед актуальних напрямків діяльності: допомога у стабілізації церков, функціонування центру для випускників інтернатів, виховні заходи для учнів шкіл-інтернатів, спортивна робота, християнські табори, сприяння введенню у шкільну програму предмету “Основи християнської етики”, видання часопису “Слово вчителю”, організація конференцій та ін. навчальних програм, біблійний коледж, формування відео- та аудіотеки з навчальним матеріалом тощо.

Відділ освіти Міжнародної громадської організації «Надія-людям» на чолі з завідуючим О.М. Бондарчуком здійснив значну роботу на етапі становлення факультативного курсу «Основи християнської етики» (облаштування кабінетів християнської етики, формування бібліотек для курсу, допомога вчителям наочністю та засобами навчання тощо) та налагодження механізмів взаємодії, підтримки та співробітництва між методистами відділів освіти Рівненщини, директорами навчальних закладів та педагогами.

У рамках реалізації цього проекту з 2007 р. виходить духовно-просвітницький часопис «Слово вчителю» (чотири рази на рік), який покликаний допомогти вчителеві християнської етики в підготовці до занять; також видаються навчально-методичні посібники. За час роботи відділу освіти налагоджено співпрацю з управліннями освіти таких міст: Рівне, Харків, Київ, Черкаси, Луцьк, Новоград-Волинський, Суми, Черкаси, Умань та ін ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

За сприяння відділу лишень у Рівненській області працює 35 християнських відеоклубів для вчителів, батьків і дітей. Постійно поповнюються християнською літературою бібліотеки в 45 школах області. Вчителі християнської етики м.Рівного щотижня збираються в офісі «Надії – людям», щоб обмінятися досвідом роботи, обговорити актуальні проблеми. Упродовж навчального року проводиться чимало різноманітних зустрічей, семінарів, конференцій. Так, зокрема, під час проведення семінару-презентації 11 березня 2010 року в м.Охтирка Сумської обл. «Викладання предметів та курсів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах» взяли участь Рівненське міське управління освіти, відділ освіти МГО «Надія – людям» ((Християнська етика в Україні [текст] // Слово вчителю. – 2010. – 58 с.)).

З метою духовного зростання педагогів щорічно організовуються табори відпочинку, де проводяться навчальні відеосемінари, презентуються підручники, відбувається обмін практичним професійним досвідом. За час роботи відділу у таборах побувало понад 600 освітян із різних областей України  ((«Надія людям» – 2008 [текст]. – Рівне, 2007. – 24 с.)).

Також «Надія – людям» займається благодійною роботою. Так, організація бере участь у низці соціальних проектів, пов’язаних із наданням допомоги вихованцям інтернатів Рівненської області. У м.Здолбунів створено Центр соціальної адаптації для випускників інтернатів. Благодійний фонд розприділяє гуманітарну допомогу серед закладів освіти, медицини, культури, центрів обслуговування пенсіонерів тощо.

Відділ спортивної роботи «Надія – людям» мету своєї роботи бачить у тому, щоб спрямувати через спорт дітей та молодь до вічних цінностей, формувати в них християнський світогляд. З вересня 2004 року розпочав свою роботу християнський футбольний клуб “Надія”. До складу ХФК “Надія” входять п’ять команд різних вікових груп (з 6-ти до 18-ти років). Загальна кількість вихованців клубу складає близько 60-ти чоловік.

Тренування проходять тричі на тиждень, центральною частиною яких є вивчення Біблії з акцентом на практичне застосування вивченого у щоденному житті. Часто це застосування відбувається саме на футбольному полі. Тут хлопці вчаться використовувати вивчене на практиці через стосунки з суперником та один з одним. Вдосконалюючи свою спортивну майстерність, вони мають чудову можливість демонструвати для оточуючих засвоєні духовні істини ((Відділ спортивної роботи [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.hopetopeople.org/ua/sociological_projects/sport/.)).

У 2006 році заснована Рівненська міська молодіжна громадська організація «Новий рівень», президентом якої є С.Терентьєв. Гаслом цієї структури є «Для слави Бога! Заради України! На користь людям!» В організації працюють виключно волонтери, християни різних конфесій, переважно молоді люди, адже сфери впливу цієї організації зосереджені саме на молодіжному середовищі.

Починав «Новий рівень» свою діяльність із роботи з дітьми-інвалідами. Для них організовувалися різного роду тренінги, спрямовані на покращення адаптації в соціумі. Ще одним напрямом роботи став музичний клуб, в якому грав християнський рок-гурт «Цегла»; клуб пропагував здоровий спосіб життя.

Значним напрямком діяльності цієї молодіжної організації є формування світогляду сучасної молоді, що здійснюється через проведення семінарів-тренінгів у старших класах середніх навчальних закладів міста. Ці заходи відбуваються за погодженням із міським управлінням освіти. Теми, які піднімаються на цих зустрічах, стосуються проблем дружби, кохання, лідерства, впливу ЗМІ на світогляд молодої людини тощо.

Також «Новий рівень» проводить літні табори для молоді. В 2009-2010 рр. ця громадська організація виграла проект Міжнародного фонду «Відродження», кошти від якого пішли на проведення таборів, під час яких «програма розваг спрямована не так на відпочинок, як на розвиток у дітей якостей, які знадобляться їм у дорослому житті» ((Мартин, Р. Діти у таборі «Догори дригом» [текст] / Роман Мартин // Рівненський репортер. – №32. – 2010. – 11 серпня.)).

Так, улітку 2010 року відбувався черговий табір для дітей з особливими потребами «Точка опори» поблизу села Святе Здолбунівського району. Рівненщина займає перше місце в державі за кількістю дітей, що мають ті чи інші фізичні вади. В самому Рівному проживає близько півтисячі таких дітей. У таборі десять дітей, хворих на церебральний параліч із середньою важкістю захворювання, разом із двадцятьма здоровими однолітками на рівних умовах брали участь у всіх змаганнях, іграх, конкурсах. Усі вони активно займаються в Рівненському обласному центрі інвалідного спорту “Інваспорт”, талановиті спортсмени-легкоатлети, плавці. Основним завданням організаторів табору було поставити цих дітей на один щабель зі здоровими, адже воно так і є. Усі вони – учні загальноосвітніх шкіл, яких у таборі навчають спілкуватися і соціально адаптуватися у підлітковому суспільстві ((Тет, Ю. Головне – точка опори [текст] / Юліана Тет // Рівне ракурс. – №304. – 2010. – 8 серпня.)).

Цікавими форма роботи з молоддю є проведення «країнних» вечірок, зокрема, про Японію та Німеччину, а також робота кіноклубу «Сучасна притча», на якому після перегляду фільму відбувається жвава дискусія, на якій проводяться паралелі між фільмом та життям і проблемами сучасної молоді.

Таким чином, на прикладі трьох громадських організацій Рівненщини нами була показана їх діяльність у соціальному та релігійному розрізі. Зазначимо, що обсяг статті не дозволив нам детально описати діяльність інших громадських організацій релігійного характеру, яких на Рівненщині чимало.

Отже, вивчаючи соціальну та релігійну діяльність громадських організацій Рівненщини можемо зробити наступні висновки. Громадські організації були створені церквами, громадянами з активною християнською позицією задля вирішення соціальних та духовних проблем краю. Активною є робота цих структур у молодіжному, освітянському середовищі, а також серед знедолених верств населення. Рівненський досвід громадських організацій релігійного характеру може бути корисним, а в деяких аспектах навіть показовим для плідної співпраці в контексті «церква – держава» задля духовного відродження української нації.

In this article on the example of the Volyn’ region we observe the problems and suggestions for the development of Ukrainian regions. In particular, we observe region as well as the role of governmental organs, who produce the state power.

Актуальність проблеми. Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації чіткої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, такої, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла становленню нових форм співпраці у форматі “центр–регіони”, загальновизнаній практиці внутрішнього міжрегіонального співробітництва та міжнародної співпраці територій.

Водночас фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища.

Мета і завдання дослідження – розглянути економічний потенціал регіону, як важливу складову регіонального розвитку, дослідити рівень ефективності роботи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Волинська область є важливим стратегічним регіоном України, враховуючи її історичний фактор та географічне розташування, як окремий регіон України сформувалась у п’ятдесятих роках минулого століття. На регіональне самоусвідомлення та політичну культуру волинян вплинули, по-перше, поєднання в одному адміністративному просторі двох різних аграрно-кліматичних та культурних зон, по-друге, жорстка ідеологічна робота, спрямована на викорінення свідомості власника, утвердження в регіоні позицій космополітизму, по-третє, масштабні репресії проти учасників національного опору, колишніх землевласників, інтелектуалів, священиків.

У господарській площині область є промислово-аграрним регіоном із незначним домінуванням промисловості над сільським господарством. Промислові об’єкти розміщено в обласному центрі Луцьку, а також у містах обласного підпорядкування Ковелі та Нововолинську. Більшість промислових об’єктів, що їх було створено для залучення місцевих робочих ресурсів, не пов’язані з місцевою сировинною базою. Левова частка цих підприємств мала загальносоюзний оборонний характер, що з розвалом СРСР призвело до затяжної економічної кризи (( Україна сьогодні: провідний каталог підприємств [Електронний ресурс] // Режим доступу:< http://www.rada.com.ua/ukr/RegionsPotential/Volyn/ >.)).

Наслідки економічного занепаду відчуваються донині. Маючи фактично найвищий в Україні рівень безробіття і чи не найнижчий рівень зарплати, область входить до числа дотаційних. Унаслідок низки причин промисловість краю виживає переважним чином за рахунок зовнішнього експорту товарів та сировини. Найгірше становище в сільськогосподарському секторі, в якому так і не виникло ефективних форм господарювання (( Економіка Волині 1999-2010 – Регіональний інформаційний портал “Волинь” [Електронний ресурс] // Режим доступу: <http://www.irp.lutsk.ua/site/topicitem.jsp?category_id=37180356&item_id=2070200463 >.)).

Однак, на сьогодні, помітним є прогрес у зростанні економіки на Волині, порівняно з минулим роком. У квітні 2010р за даними Держкомстату виробництво промислової продукції проти попереднього місяця зросло на 6,2%, і це при тому, що вже в попередні місяці обсяги було суттєво нарощено (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

Рік тому в квітні виробництво промислової продукції було майже на третину меншим. В цілому ж, за період з початку року, вироблено продукції майже на 20% більше, ніж торік (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

У переробній промисловості, де зростання обсягів відбулось майже в усіх видах діяльності, обсяг продукції збільшено на 22,4%, поряд з тим не досягнуто рівня виробництва минулого року (на 2,5%) у добувній. За підсумками 4 місяців проти аналогічного періоду попереднього року обсяг виробництва харчових продуктів і напоїв зріс на 7,6%, тоді як ще місяць тому об`єми виробленої продукції були дещо меншими минулорічних. Приріст одержано у виробництві олії, маргарину, дитячого харчування, пива тощо. У машинобудуванні обсяги зросли в 1,4 раза.

Підприємствами легкої промисловості, металургійного та виробництва готових металевих виробів, целюлозно-паперового, з оброблення деревини та виробництва виробів з неї, виробництва будматеріалів нарощено випуск продукції в 1,3 – 2,1раза

За січень-квітень поточного року підприємства області реалізували промислової продукції на суму 2,1 млрд. грн., що в розрахунку на одного жителя становить 2 тис.грн.

Оборот роздрібної торгівлі становив 2,6 млрд.грн. і склав 96,6% минулорічного обсягу. У структурі обороту торгівлі більше половини припадає на фізичні особи-підприємці, ними реалізовано товарів на суму 1,4 млрд.грн. Їх товарооборот зменшився в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 3,2%, підприємств-юридичних осіб – на 3,9%.

Через мережу автозаправних станцій, яка налічує 148 одиниць, населенню реалізовано світлих нафтопродукцій на 365,1 млн.грн., що на 5,3% більше, ніж рік тому, і це становить 29% загального обсягу роздрібного товарообороту.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту закладів, що належать фізичним особам-підприємцям) дещо нижчий минулого року і становить 112,4 млн.грн (( Економічний і соціальний розвиток Волинської області – Український видавничий портал за матеріалами головного управління економіки Волинської АДА Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://who-is-who.com.ua/bookmaket/volin/5/40/2.html >.)).

Говорячи про місцеву владу, то варто сказати, щодо кінця 80-х років ХХ століття Волинь лишалася зоною жорсткого контролю союзного центру. В результаті в області сформувався специфічний тип політичної адміністративної культури, основу якої становить лояльність до столиці за рахунок відчуження влади від громади.

Попри те, що на початку 90-х років минулого століття Волинь потрапила в число політично найактивніших регіонів України, наразі ситуація не змінилася. Головним чином тому, що в перші роки незалежності не було створено інститутів громадського самоврядування, а влада в Україні залишилася централізованою. Через це Волинь опинились у стані матеріального занепаду, не маючи за цього власних економічних, адміністративних, політичних, ідеологічних важелів для зміни ситуації. Неабиякою мірою до кризи спричинилась і відсутність досвіду самостійно розв’язувати місцеві проблеми.

Від 1991 до 2010 року в області, на відміну від інших регіонів України, було лише шість губернаторів. З них тільки одного було звільнено після восьми років перебування на посаді в порядку “якісної заміни”. Троє глав Волинської обласної державної адміністрації втратили посади у зв’язку з обранням нового Президента України. Характерно, що подібне відбувалось й у 90% районних державних адміністрацій. Така кадрова сталість може свідчити про високий рівень лояльності місцевої влади щодо центральної, головним наслідком чого є майже цілковите ігнорування ними місцевих проблем. У силу слабкого економічного потенціалу на Волині не сформувався місцевий економічний “клан”, здатний впливати на місцеву адміністрацію, тому єдиним господарем місцевих керівників лишився Президент України. Власне, саме з цим і пов’язані останні позитивні зміни в області (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

За рівнем відкритості нинішня обласна адміністрація посідає перше місце серед обласних органів влади. Виступи керівників щоразу транслюються на місцевих теле- та радіоканалах. Щомісяця проводяться інтерактивні телепередачі, під час яких телеглядачі мають можливість поділитися своїми думками, висловити керівництву області зауваження з того чи іншого приводу, звернутись із запитаннями та проханнями. Виконується графік особистих прийомів, які проводять керівники облдержадміністрації. Нерідкими є їх зустрічі з громадськістю не лише обласного центру, а й віддалених районів краю. Фактично в кожному номері місцевих газет друкуються матеріали про роботу обласної держадміністрації, в яких регулярно згадуються імена керівників обласної виконавчої влади. Таким чином, порівняно із попередніми складоми облдержадміністрації новий її склад є відчутно більш демократичним та прогресивнішим (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

Діяльність районних органів виконавчої влади є менш відкритою переважно через недостатній розвиток на районному рівні інформаційної системи. Основним засобом інформування в районах є місцеві газети, матеріальний та фаховий рівень яких застряг на відмітці початку дев’яностих років минулого століття.

Органи місцевого самоврядування (Волинська обласна рада, районні, міські, селищні ради) помітно поступаються державним адміністраціям за рівнем відкритості. За результатами дослідження, яке було проведено в рамках проекту “Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади”, що здійснювався Інститутом аналізу державної та регіональної політики за сприяння “FreedomHouse” у вересні-грудні 2009 року, було встановлено рівень відкритості (закритості) та прозорості роботи Волинської обласної ради четвертого скликання (Соціологічне опитування у формі інтерв’ю проводилось у містах Луцьку та Ковелі, а також у Рожищенському, Локачинському, Ківерцівському районах області. Всього було опитано 310 респондентів (по 50 респондентів у районах та м. Ковелі й 110 – у Луцьку), половину яких становили жінки, половину – чоловіки. Матеріали опитування обраховувалися за чотирма віковими категоріями (18–25 років, 26–35, 36–45, 46 і старше), рівнем освіти (з вищою освітою, студенти вищих навчальних закладів, із середньою освітою) та місцем проживання, з яким пов’язує себе респондент (місто, село). Метою дослідження під назвою “Депутат обласної ради (від певного територіального округу) очима виборця” було визначити ставлення волинян до діяльності нинішньої Волинської обласної ради та її депутатів від конкретних територіальних округів. Це питання входило до складу загального завдання проекту- визначення рівня відкритості та прозорості діяльності обласної ради з метою стимулювання та заохочення громадськості до співпраці з нею.), до складу якої входять 80 депутатів (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

Аналіз матеріалів показав, що діяльність ради, її структурних підрозділів та й самих депутатів фактично не висвітлювалася в місцевих засобах масової інформації. На відміну від обласних та районних держадміністрацій обласна рада донедавна не мала навіть власної інтернет-сторінки. Контент аналіз, який проводив Інститут аналізу державної та регіональної політики у Волинській області,свідчить, що обласна газета “Волинь”, співзасновником якої є облрада, що має наклад понад 66000 примірників і виходить тричі на тиждень, подає інформацію про роботу ради не більше 17-18 разів на рік, причому середній обсяг таких публікацій становить 1,5-2 тис. знаків.

З опублікованих матеріалів неможливо довідатися про постійні та тимчасові депутатські комісії. Невідомі навіть їх назви, персональний склад, прізвища керівників, не говорячи вже про їх участь у виробленні та обговоренні регіональних програм. У публікаціях немає даних ні про роботу партійних фракцій обласної ради, ні про результати виконання ухвалених програм, ні про позапланові питання, які з якихось причин порушувалися на сесіях обласної ради.

Інші друковані органи області в силу своєї значно слабшої матеріальної бази та дотримання радянського принципу лояльності у висвітленні роботи органів місцевого самоврядування подають іще менше інформацію про роботу обласної та інших рад. Те ж само можна сказати й про місцеве радіо та телебачення.

Іншими словами, ради як інститути влади, як органи представницької влади не представлені в місцевих ЗМІ, а отже, перебувають за межами уваги громади.

Результати соціологічного дослідження, яке було здійснено в рамках вищезгаданого проекту, показало, що переважна кількість волинян нічого не знають про Волинської обласної ради й не мають жодного уявлення про її роботу та завдання. Це спричиняється до того, що переважна більшість респондентів ладні підозрювати депутатів у протиправній діяльності і вважають, що вони потребують постійного нагляду з боку прокуратури або Президента України.

До того ж з’ясувалося, що депутати облради не виявляють належного (обумовленого чинним законодавством) бажання звітувати про свою роботу перед виборцями. На організовані громадські слухання, на яких заплановано було заслухати звіти депутатів Волинської обласної ради від даних територіальних громад, третина обранців не з’явилася. Результати фокус-групових досліджень продемонстрували, що практика вважати себе “незалежним” від виборця поширена від сільської до обласної ради (( Звіт за результатами фокус-групового дослідження “Головні проблеми діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у Волинській області” – Український незалежний центр політичних досліджень [Електронний ресурс] // Режим доступу: < http://www.uciprkiev.ua/ modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=5365 >.)).

Оскільки із засобів масової інформації про Волинську обласну раду не можна дізнатися нічого, хіба що крім прізвища голови облради, в свідомості громадян обласна рада ототожнюється з її керівником. Таким чином, у масовій свідомості фактично сформовані викривлені уявлення про роботу ради, що насправді є колегіальним представницьким інститутом влади, голова якого не є керівником депутатів. Проте ці ж хибні уявлення поділяють і самі депутати. Як показало опитування, депутати схильні вважати, що голова ради є їхнім безпосереднім начальником. Саме тому для них звітність перед виборцями, почуття залежності від виборців є речами другорядними порівняно з почуттям цехової залежності.

Не менш показовим є й те, що депутати погано знають чинне законодавство, яке регулює депутатську діяльність. За три роки роботи нинішньої обласної ради було зареєстровано лише 21 депутатський запит (на всіх 80 депутатів). Із розмов із депутатами облради з’ясувалося, що вони не відрізняють депутатський запит від депутатського звернення, функції виконавчої влади – від функцій представницької влади, тому часто-густо погоджуються братися за справи, які не входять до сфери компетенції депутата місцевої ради. Подібну необізнаність демонструють і деякі представники місцевої виконавчої влади. Депутати облради скаржилися на громадських слуханнях на те, що представники органів виконавчої влади ігнорують їхні звернення, відмовляють їм в особистому прийомі, на їхні заяви дають нікчемні формальні відписки, порушуючи всі встановлені для відповіді строки.

Станом на перше вересня 2009 року у Волинській області зареєстровано 107 обласних партійних організацій. У цьому списку крім найвідоміших у державі та на Волині партій – Народного союзу “Наша Україна”, ВО “Батьківщина”, НРУ, УРП – можна зустріти й обласні партійні осередки партії “Фронт змін”, “Руський блок”, Комуністичної партії України (оновленої), Союзу анархістів України, Партії мусульман України, Демократичної партії угорців України, КМКС “Партія угорців України” (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Представництво в містах та районах області на, близько 90% -100% (у рейтинговому порядку) мають: Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, Народно-демократична партія, партія “Фронт змін”, Партія промисловців і підприємців України, Українська народна партія, Народний союз “Наша Україна”, “Блок Литвина”, партія “Демократичний союз”, Партія Регіонів України, Політична партія малого і середнього бізнесу України, Народна партія, Партія всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, Соціал-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана).

Слід відзначити, що для Волинської області, чисельність населення якої ледь перевищує мільйон, понад 75% якого є етнічні українці, де переважають православні і де ледве не половина населення проживає в селі з його позапартійним субколгоспним укладом життя, така кількість партійних організацій та ідеологій є вочевидь завищеною (( Матвієнко П. Узагальнююча оцінка розвитку регіонів [текст] / Економіка України. – 2007. – №5. – С. 26–35.)). Це радше наслідок положень Закону України “Про політичні партії в Україні” та виборчого законодавства, ніж показник самодостатності політичного руху (( Закон України “Про політичні партії в Україні” вiд 05.квітня.2001р. № 2365-III ( із змінами) [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2365-14 >.)).

Власні партійні газети мають тільки обласна організація КПУ та ВОО УНП, однак по закінченні виборчої кампанії 2007 року останнє видання виходить доволі нерегулярно. Після тривалої перерви на початку 2005 року було відновлено випуск друкованого органу ВОО УРП “Собор”, який було засновано ще в першій половині 90-х років. Жодна з інших обласних партійних організацій свого видання чи часопису не має.

Належить констатувати, що діяльність партійних організацій має закритий для широкої громадськості характер. Цьому сприяє низка чинників: організаційна доцентровість партій, що нівелює ініціативу на місцях, авторитарність партійного керівництва, значна присутність у місцевих організаціях осіб, які переймаються радше особистими бізнесовими чи кар’єрними міркуваннями, аніж загальнонаціональними інтересами, відсутність традицій політичного регіонального самовираження. Жодна обласна партійна організація не задекларувала своєї програми економічного, гуманітарного, соціального розвитку області. Це однаковою мірою стосується як провладних, так й опозиційних політичних партій.

Немає підстав стверджувати, що волиняни зовсім не знають про існування політичних партій, інша справа, що вони не знають про діяльність регіональних партійних організацій. У рамках вищезгаданого опитування було встановлено, що лише 7,1% респондентів вважають, що партії здатні надійно контролювати діяльність депутатів обласної ради. В Луцьку політичні партії на роль контролера запропонували 8,2% респондентів, у такому індустріально розвинутому місті, як Ковель, – 0,0% (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

З огляду на це можна констатувати, що обласні партійні організації не налаштовані проводити самостійну, прив’язану до проблем регіону, політику.

Не покращує ситуацію й наявність партійних фракцій у місцевих радах. Щоправда, їх формування й до цього часу залишається нестабільним явищем. Сьогодні існують фракції НСНУ, ВО “Батьківщина”, УНП. Проте діяльність цих утворень, знову ж таки, зводиться до загальнопартійного, а не регіонального партійного представництва і, як правило, не виходить за межі претензій до керівників місцевого врядування.

Партійні фракції, як і місцеві партійні організації, не мають власних аналітичних та інформаційних служб, часто-густо задовольняються суб’єктивними, несистематизованими, некомпетентними висновками, тож усі їхні акції не йдуть далі загальних заяв, тимчасових пікетувань, бо не спираються на вироблений у результаті скрупульозного аналізу план дій. Саме через це з них фактично не виходить нічого. Зокрема це можна було спостерігати на початку 2006 року, коли обласна організація КУНу проводила акцію з вимогою відправити у відставку керівника обласного державного телебачення. Врешті-решт той так і лишився на своєму місці, не зазнавши жодних втрат. Акція з вимогою відставки прокурора Волинської області, яку проводила “Пора”, розпочиналася з ультиматуму, в якому вимагалось усунути не лише його, але ще трьох прокурорів області за зловживання службовим становищем. У результаті керівника обласної прокуратури перевели на посаду прокурора сусідньої області, а його колег залишили у спокої. Організована на початку 2006 року спільна акція кількох фракцій Луцької міської ради з приводу спорудження в центрі міста підземного переходу завершилася тим, що будівництво цього переходу, необхідного місту, було заморожено на невизначений час (( Західна інформаційна корпорація –“Невдоволені лучани знову переселяються в намети” [Електронний ресурс] // Режим доступу :<http://zik.com.ua/ua/news/2005/06/06/11579 >.6 червня 2005 року.)).

Отже, зробимо висновок що, де-факто жодна політична організація не є домінуючою в області ні в кадровому плані, ні в прагненні формувати регіональну політику, тим більш шляхом залучення волинян до виконання своїх партійних програм.

Станом на перше вересня 2009 року в області зареєстровано 290 обласних, міських та районних громадських організацій (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Приблизно половину з них можна визначити як громадсько-політичні, що, проте, ніяк не позначається на активності та впливовості так званої третьої сили в області. Приблизно 60% громадських організацій існують, сказати б, на папері. 30% складають організації клубного типу, які протягом останніх п’яти-шести років не показуються на очі широкої громадськості. 9% – це організації суто соціального спрямування, які об’єднують людей, що потребують сторонньої допомоги. Прикладом такої організації є Волинська обласна рада (відділення) Українського фонду “Реабілітація інвалідів”. Власне, завдяки наявності такого-сякого зв’язку з відповідними урядовими й місцевими виконавчими структурами ці організації раз-у-раз нагадують про себе. Але все, що вони роблять у публічному плані, спрямовано на виконання фрагментарних сьогоденних, а не стратегічних завдань. І лише 1% становлять такі організації, як Комітет виборців України та Асоціація захисту прав молоді Волині, котрі завдяки своїм зв’язкам з міжнародними фондами та іншими зарубіжними організаціями до певної міри відповідають визначенню громадської організації.

Окрім цього, можна зауважити те, що громадські організації ніяким чином не пов’язані поміж собою, на відміну, скажімо, від практики Волинської обласної організації КНДС, яка діяла на самому початку 90-х років: вона гуртувала навколо себе майже всі продемократичні громадсько-політичні й культурницькі організації області. Після розпаду КНДС, громадські організації, опинившись на самоті в протистоянні з офіційною владою, обрали задля розв’язання своїх проблем інший шлях – шлях прохачів. Це значною мірою пов’язано й зі слабким усвідомленням своєї ролі в суспільстві, небажанням займати в ньому чільні позиції.

Щодо надання можливості розвитку приватного підприємництва, варто зазначиати, що на початок вересня 2009 року в області зареєстровано тридцять громадських організацій підприємців (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Реально діючих серед них п’ять: Асоціація захисту прав малого і середнього бізнесу “Бізнес-Луцьк”, Асоціація підприємців у галузі медицини та фармації Волині; Волинська обласна спілка промисловців і підприємців, Волинське обласне агентство молодіжного підприємництва, громадське об’єднання “Волинські перспективи”. Головною причиною такої масової бездіяльності бізнес-асоціацій, як зазначають самі підприємці, є те, що влада зацікавлена в наявності слухняних, принаймні неактивних підприємницьких структур, а тому власноруч долучається до їх творення (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Однак відсутність таких організацій, як і низка активність існуючих не становлять проблеми з огляду на доконечно слабкий регіональний ринковий простір, пануюче донедавна свавілля контролюючих державних та адміністративних органів, недосконале податкове законодавство, корумповану й донині судову й правоохоронну систему, лапідарний рівень програм розвитку малого та середнього бізнесу, недосконалу регуляторну політику в цій суспільній сфері, слабко розвинуту виробничу частину та помітне домінування в області торговельного бізнесу. Окрім цього, не можна залишати поза увагою й той факт, що значна частина підприємців, особливо ті, що працюють у торгівлі, вважають свою справу за тимчасову, а тому більшою мірою переймаються разовими операціями, здатними збагатити миттєво, аніж плануванням розширення свого підприємства (( Волинський обласний фонд підтримки підтримки підприємництва – “Звіт про хід виконання Регіональної програми підтримки малого підприємництва на 2009 – 2010 роки у Волинській області за 2009 рік” [Електронний ресурс] // Режим доступу: > http://www.vofpp.lutsk.u// news100201_00.html >.)).

Такий тип підприємців не налаштований на самоорганізацію. Вони не розуміють своєї суспільної ваги, а тому їхній персональний (тобто несоціальний) егоцентризм бере гору над комунікативними прагненнями. За таких умов місцева влада може легко використовувати їхню соціальну безпорадність і навіть встановлювати перепони для формування в них соціального самоусвідомлення. Так, наприклад, уже два роки поспіль луцька міська виконавча влада не відзначає День підприємця.

За інформацією, отриманою від самих підприємців, в області немає ні налагодженої відкритої, прозорої системи державних закупівель у місцевих виробників, ні каналів інформування про заплановані аукціони та оголошені тендери, в тому числі і з продажу державних об’єктів власності. Щоправда, не вимагають цього й самі підприємці. Якщо й трапляється, що хтось із підприємців висловлює своє невдоволення, то владним органам через розпорошеність підприємців неважко вчасно його нейтралізувати або скерувати на свою користь.

За усталеної в часи СРСР традицією, в області зберігаються закриті або напівзакриті форми відносин влади та політичних партій із підприємцями. Пересічні бізнесмени переважним чином уникають прямих контактів із політичними партіями – насамперед тому, що не вважають це вигідним для себе. А якщо й погоджуються надавати їм фінансування, то воліють це приховувати, що вважається вигідним для обох сторін.

Так само прагнуть підтримувати закриті чи то неформальні відносини з підприємцями й органи місцевої влади (( Регіональний інформаційний портал “Волинь” – Найважливіші економічні проблеми області [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.irp.lutsk.ua/site/topicpage.jsp?category_id=37179508>.21 березня 2010 року.)).

Особливо широко це практикувалося під час попередніх виборчих кампаній, коли йшлося про фінансування провладних кандидатів. Подібною є й практика добровільно-примусового залучення бізнесменів до фінансування різного роду проектів. Отримавши повідомлення-прохання допомогти справі, підприємці вважать за краще відповісти на нього позитивно, аніж наражатися потім на різного роду неприємності.

Аналізуючи загальну ситуацію, що визначає політичне життя Волинської області, можна дійти таких висновків:

– регіон не має сталих традицій відкритих політичних процесів унаслідок відомих історичних передумов;

– позитивні зміни, які відбуваються в області, зумовлені не її внутрішнім саморозвитком, а діями центральної державної влади;

– централізм, який стоїть на заваді формуванню публічної політики органів влади, не меншою мірою стосується й політичних організацій;

– громадські організації та бізнесові структури області є малоефективними, оскільки їх лідери вважають їх насамперед інструментами задоволення особистих інтересів, а не самодостатніми структурами, здатними позитивно впливати на політичну систему країни.