На сьогоднішній день світове суспільство активно проявляє власну ініціативу щодо вирішення проблемних питань. Зважаючи на зростання Інтернет-аудиторії, з’являється вимога до створення та швидкого розповсюдження якісних та поліфункціональних інтернет-ресурсів. На тлі зміни комунікаційних, технологічних і соціальних парадигм, в умовах соціалізації бізнес-процесів, в соціально-політичній сфері, зростає необхідність мобільного реагування на запити суспільства. Відбувається пошук нових прозорих та ефективних технологій для взаємодії та роботи з громадськістю. Влада активно освоює віртуальний простір та сучасні інформаційні технології, покращуються канали зворотного зв’язку. Суспільство формує та виражає свої цілі та настрої, використовуючи сучасні комунікаційні можливості. Процеси, які посилюють зворотній зв’язок, впливають на структуру соціально-політичного діалогу, колаборації суспільства, в свою чергу, сприяючи становленню активної громадянської позиції. Одним із соціально-політичних інструментів, що наповнює новим змістом політично-комунікаційний простір є саме краудсорсинг.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливо актуальною інформацією з питань дослідження краудсорсингу в українському суспільно-політичному діалозі є праці таких науковців: Вершинин М., Долженко Р., Еміров Н., Косенко О., Левина Е., Мирошниченко И., Немченко О., Новек Б., Полторак К., Циганкова Т., Чугреев В. та інших, які зосереджують свою увагу на трактуванні поняття «краудсорсинг» та його особливостях в суспільно-політичних комунікаціях.
Метою статті є охарактеризувати особливості краудсорсингу як ефективного суспільно-політичного механізму розвитку демократії та електронного врядування в контексті українського досвіду.
Виклад основного матеріалу. На тлі зростаючої ролі соціальних мереж і розвитку інформаційно-комунікативних технологій у всіх сферах життєдіяльності людини, з’являються нові форми взаємодії влади і громадськості, до числа яких належить і краудсорсинг. Платформа краудсорсингу дозволяє координувати роботу влади та добровольців, які зацікавлені у вирішенні суспільно-важливих завдань без залучення фінансових ресурсів та часових обмежень.
Популярність використання краудсорсингових платформ обміну інформацією в суспільно-політичній сфері сьогодні є очевидною. Переваги технології дають можливість задовольнити вимоги як замовників, так і самих учасників. Сьогодні від моделі co-operation ми переходимо до моделі co-creation [6, c. 142]. На перший план в краудсорсингу виходить обмін ідеями та поглядами для досягнення найкращого результату. У зв’язку з цим потрібна розробка та впровадження нових механізмів і технологічних продуктів, що відповідають духу часу і максимально задовольняють потреби обох сторін комунікаційного процесу [2, c. 37].
Інформаційна революція вже зараз викликає серйозні зрушення в соціальних відносинах між організованою меншістю (державою) і неорганізованою більшістю (суспільством). У зв’язку з цим, з’являються нові елементи соціально-політичного діалогу.
Краудсорсинг є поширеним явищем в іноземних країнах, які залучають новітні технології для ефективного державотворення, зокрема електронного врядування. Чим вищий рівень розвитку електронного уряду, тим вищі показники демократичності та економічної стабільності в країні [5, c. 186]. Звичайно, що ці показники сприяють високому рівню життя громадян, в свою чергу, формуючи у них довіру до політичної верхівки країни. Технологія краудсорсингу допомагає утворенню та вдосконаленню різного роду державних реформ шляхом оприлюднення їх в Інтернет-середовищі і про особливості яких мають право знати громадяни країни. Вони ж можуть брати активну участь у їх коригуванні, адже ця можливість дозволить уряду побачити як оцінюється їх робота зі сторони суспільства, що і яким чином необхідно зробити, щоб досягнути бажаного результату в її реалізації.
Сучасна українська політична сфера стоїть на порозі формування електронного уряду вже багато років. Сприятливі можливості для впровадження в конкретних органах влади вже створюють не тільки доручення перших осіб держави, але подальший розвиток системи електронного уряду, яка придбала новий імпульс при формуванні нового електронного уряду України.
Особливість технології краудсорсингу в публічній політиці полягає в тому, що органи влади (на відміну від економічних суб’єктів) покладаються на користувачів не тільки в питанні формулювання потреб, а й у визначенні ефективних управлінських практик, які б задовольнили ці потреби з використанням інформаційних технологій. Цей напрямок створено з розрахунком на передбачуване бажання громадян безкоштовно або за невелику ціну поділитися своїми ідеями з владою, виключно з інтересу побачити ці ідеї втіленими в публічній практиці [1, c. 101].
На сьогоднішній день можна виділити три види краудсорсингової діяльності в суспільно-політичній сфері:
• створення краудсорсингових ресурсів в умовах надзвичайних ситуацій;
• законотворчий краудсорсинг;
• вікі-співпраця органів влади та громадянського суспільства в регіонах і муніципальних утвореннях [3, c. 36].
Краудсорсинг в сучасних суспільно-політичних процесах має особливе значення, тому що на даному етапі глобалізації влада намагається взяти максимум від нових медіа, які з’являються в середовищі електронних ресурсів. Технологія є практично однією із самих ефективних засобів взаємодії влади і громадськості, при тому, що не вимагає значних фінансових та часових затрат і залучає весь спектр людських ресурсів. Відкритий уряд та реальний діалог між владою та громадськістю можуть бути сформовані на основі якісної та ефективної реалізації краудсорсингу [4, c. 639].
Для дослідження технології краудсорсингу в сучасних суспільно-політичних процесах України було обрано Інтернет-ресурс під назвою «Зелена книга державної політики у сфері електронного урядування», на основі методу SWOT-аналізу визначено основні положення та особливості технології краудсорсингу. Так, SWOT-аналіз сайту є основою для подальшої розробки стратегії розвитку та просування веб-ресурсу, а також базою при побудові гіпотез перевірок.
Для здійснення SWOT-аналізу ресурсу було побудовано матрицю з основними цілями: виявити сильні сторони ресурсу; слабкі сторони; потенційні зовнішні загрози і сприятливі можливості для розвитку проекту. Особливістю SWOT-аналізу для Інтернет-ресурсу є те, що він не має на меті виявлення цілей на противагу конкурентам, адже основною метою краудсорсингового проекту є активна участь громадськості в обговоренні законопроектів.
Сильні сторони – це можливості забезпечення прискореного та ефективного розвитку ресурсу, досягнення його стратегічних цілей. Якщо говорити про сильні сторони веб-ресурсу, то можна зазначити, що ними виступають: розвиток електронного уряду, підвищення рівня інформованості громадян щодо законопроектів, колективний вплив громадян на владу, висока національна свідомість, відкрите публічне обговорення ключових проблем в тій чи іншій сфері державної політики, а також способів їх вирішення. З 2010 року, за даними дослідження ООН, Україна займала 54 місце в рейтингу країн із найрозвинутішим електронним врядуванням, однак 2015 року, вона опустилась на 33 сходинки нижче.

Рис 1. Рейтинг України у розвитку електронного урядування за даними ООН

Дослідження ООН відзначає надважливу роль е-демократії та е-урядування у розвитку конкурентоспроможності країни [7; 9]. Підтвердженням цього є високі місця у рейтингу щодо індексу розвитку е-урядування країн, які одночасно мають потужну сучасну економіку [7]. Тому, Україні необхідно створювати ресурси такого типу для того, щоб співпрацювати владі з громадянами, враховувати їх пропозиції, а також для забезпечення сильної та конкурентоспроможної економіки, чому і сприяє ресурс «Зелена книга».
Слабкі сторони – це властивості ресурсу, які визначають його гальмування та перешкоди в процесі досягнення стратегічних цілей. Синтез слабких сторін внутрішнього середовища із істотними загрозами зовнішнього середовища є істотною небезпекою на шляху до виконання приорітетних завдань. Основними слабкими сторонами веб-ресурсу є: не чітко сформована контент-стратегія, одномоментність ресурсу, що означає швидка втрата актуальності в Інтернет-просторі, недостатня обізнаність суспільства у формуванні електронного врядування. Громадськість є потужною колективною силою, яка сама не розуміючи своєї влади, може стати індиферентною до будь-якої проблеми зважаючи на складну ситуацію в країні. Тому, аналізуючи ресурс, можна сказати, що громадськість не є активною, а відвідуваність – незначною. Після втрати популярності, ресурс перестає існувати, як би якісно він не був побудованим та яка б активність не була раніше. Контент-стратегія ресурсу також є дуже важливим складником для досягнення бажаного результату, якщо неправильно визначити основні цілі або ж невірно побудувати контент-план, то наслідки будуть очевидними.
Можливості – це тенденції або події в зовнішньому середовищі на які орієнтується організація, а також на істотне просування до поставлених стратегічних цілей. Можливостей в ресурсу багато, тому що технологія краудсорсингу відносно нова, є висока можливість для здійснення досліджень на основі досвіду іноземних країн, які в цій сфері багато досягли. І на основі ж досліджень впроваджувати в практику новітні технологічні краудсорсингові розробки. Серед можливостей виділяються: розсилка про веб-ресурс для експертів у всі регіони країни, створення громадських слухань в регіонах, оприлюднення загальних звітів експертних груп та результатів онлайн-обговорень, створення аналогічних ресурсів в соціальних мережах для охоплення більшої частини аудиторії, надання більших повноважень громадськості. Зважаючи на те, що на вершині топ-5 технологій у сфері е-демократії знаходяться соціальні медіа, можна говорити про те, що велика частина свідомої аудиторії зареєстровані в соціальних мережах.

Рис 2. Найпопулярніші технології е-демократії в світі

Тому, при ефективній розкрутці «Зеленої книги», можна створювати сторінки / групи в соціальних мережах, які будуть аналогами ресурсу.
Загрози – це тенденції або події в зовнішньому середовищі, які під час відсутності відповідної реакції організації спричиняють значне погіршення стану організації на шляху до виконання своїх планів. Загрозами було виокремлено: байдужість з боку громадськості, відсутність ефективної взаємодії громадян із владою, латентний вплив з боку державних органів влади, не врахування пропозицій громадськості.
У грудні 2010 року було затверджено «Концепцію розвитку електронного урядування в Україні», яка передбачає впровадження електронного уряду до кінця 2015 року, але концепція досі знаходиться на етапі становлення, але не впровадження в дію. Ця загроза для ресурсу показує те, наскільки державотворення поступається в своєму розвитку на користь іноземних країн. Можна спроектувати цю ситуацію на сам ресурс, адже якщо в державі немає закріплення цього законопроекту і його впровадженні на практиці, можна сказати, що немає сенсу у створенні таких краудсорсингових проектів якщо вони не приносять жодних результатів [8].
Таким чином, провівши SWOT-аналіз краудсорсингового ресурсу «Зелена книга», виявилися помилки в стратегії ресурсу, які могли б привести до невдачі проекту.

Таблиця 1.1

Матриця SWOT-аналізу краудсорсингового ресурсу «Зелена книга»

Матриця SWOT-аналізу допомогла поглянути на сильні і слабкі сторони веб-ресурсу, проаналізувати можливості і загрози зовнішнього середовища, і в результаті створити нову стратегію для проекту. Таким чином, найбільш прийнятними для Інтернет-ресурcу «Зелена книга» є стратегії концентрації зусиль на взаємодії громадськості та влади, адже без цього чинника всі спроби запровадити е-уряд та збільшити рівень довіри до влади зводяться до мінімуму. Потрібно ставити акценти на прозорості, відкритості та, найголовніше, безпосередній участі громадян в державотворенні. Адже, державою керує не лише владна верхівка, але й суспільство загалом.
За результатами дослідження, можна вважати, що ресурс «Зелена книга державної політики у сфері електронного урядування» є краудсорсинговим проектом, який має на меті залучення активної громадськості до обговорень законопроектів, які видаються владною верхівкою. Основне, на що зосереджена увага – це створення взаємодії між владою та суспільством. При комплексному дослідженні електронного ресурсу, можна вважати, що утворення цієї комунікації не досягнуто, що пояснюється пасивністю користувачів, недостатнім ознайомленням громадськості в соціальних мережах, скептичним ставленням до того, що влада буде прислухатися до пропозицій та ідеї громадськості.
Проте реалізація краудсорсингу в Україні стоїть на етапі ефективного розвитку через так звані «низові» проекти та локальні громадські ініціативи. В Україні завдяки застосуванню краудсорсингової платформи популярними електронними ресурсами є: «Tabletochki», «Суспільна ланка», «УкрЯма», «Добродел», «Idea-X». Саме такі краудсорсингові проекти можуть показати, які наявні актуальні проблеми у громадян на місцях. Впровадження краудсорсингових проектів має на меті усунути проблеми та вирішити питання, які турбують суспільство в даний період часу, тут громадяни прокладаються на свої сили для того, щоб задовольнити власні потреби та покращити комфортні умови.
Висновки. Можна зробити висновок, що ресурс «Зелена книга» застосовує інструменти е-урядування, які сприятимуть вирішенню головних проблем України – це непрозорість, закритість та високий рівень корумпованості органів влади та повернення довіри громадськості до влади. Але недоліки ресурсу є – це неврегульованість питання електронної ідентифікації, відсутність електронної взаємодії між органами влади, брак довіри до електронного середовища серед суспільства та скептичне ставлення користувачів до ресурсу. Отже, вирішити проблеми локального рівня, з якими стикаються мешканці великих міст та регіональних центрів, все частіше дозволяють проекти, засновані на краудсорсингових технологіях. Зокрема, в Україні спостерігається тенденція до розвитку саме громадських ініціатив і платформ локального рівня, а не національних та державних, яких практично немає або ж їх популярність є незначною.

Список використаних джерел та літератури

1. Вершинин, М. С. Политическая культура как отражение политико-коммуникативной реальности общества [Текст] / М. С. Вершинин // Актуальные проблемы теории коммуникации. – 2004. – № 5. – С. 98–107.
2. Левина, Е. А. Применение технологий краудсорсинга в социальнополитическом диалоге [Текст] / Е. А. Левина // Проблемный анализ и государственно-управленческое проектирование. – 2012. – №4. – С. 36–41.
3. Мирошниченко, И. В. Модернизационный потенциал краудсорсинга в современной публичной политике [Текст] / И. В. Мирошниченко // Проблемный анализ и государственно-управленческое проектирование. – 2011. – № 6. – С. 31–39.
4. Немченко, О. А. Краудсорсинг как фактор повышения эффективности взаимодействия власти и общества и совершенствования систем электронного правительства [Текст] / О. А. Немченко // Экономика и социум. – 2014. – №3(12). – С. 638–642.
5. Новек, Б. Wiki-правительство. Как технологии могут сделать власть лучше, демократию – сильнее, а граждан – влиятельнее [Текст] / Б. Новек. – М.: Альпина Паблишер, 2012. – 288 с.
6. Хау, Дж. Краудсорсинг. Коллективный разум как инструмент развития бизнеса [Текст] / Дж. Хау. – М.: Альпина Паблишер, 2012. – 288 с.
7. Концепція розвитку електронного урядування в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2250-2010-%F0. – Назва з екрану.
8. Краудсорсинг в политике [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://crowdsourcing.ru/article/power-to-the-people-crowdsourcing-in-politics?link=themelist. – Название с экрана.
9. Шваль В. 5 примеров того, как ООН применяет краудсорсинг [Электронный ресурс] / В. Шваль – Режим доступа: http://crowdsourcing.ru/article/5_primerov_togo_kak_oon_primenyaet_kraudsorsing. – Название с экрана.

Статья посвящена исследованию проблем местного самоуправления в вопросах реализации права  териториальных громад на осуществление местного самоуправления. Использование для этих целей форм реализации права на участие в местном самоуправлении регламентированных Конституцией и законами Украины. Внедрение опыта создания ГРЦ (гражданского ресурсного центра). Организация работы в этом вопросе соответствующих советов и должностных лиц.

The article deals with the problems of local governments while trying to accomplish the right to govern in a community. The author implies about the forms of realization of the right to govern which are brought into by the Constitution and laws of Ukraine. The activities of corresponding councils and officials are being stated.

Функціонування місцевого самоврядування в Україні, його виклики та досягнення по різному оцінюють фахівці-науковці та практики. Проте зрозуміло чітко, що місцеве самоврядування не стало ще об’єднуючою і керівною силою місцевого життя і для цього є ряд та перешкод про які варто повести розмову.

Керуючись визначенням місцевого самоврядування у Конституції України, законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1996 [3] його слід розуміти як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади безпосередньо, або через вибрані сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети вирішувати питання місцевого значення в межах конституції та законодавства України.

Треба відзначити, що зі сторони держави у питанні гарантування функціонування місцевого самоврядування зроблено чимало: створена, практично з нуля, відповідна законодавча база про що свідчить: розділ XI Конституції України [8] та закони України: «Про місцеве самоврядування в Україні» [3]; «Про органи самоорганізації населення» [4]; «Про службу в органах місцевого самоврядування» [5] «Про статус депутатів місцевих рад» [6] та ряд ін.

Крім того, держава в останні роки досить дієво підтримує органи місцевого самоврядування у фінансовому плані. Мається на увазі дотації депресивним територіям якими за останній десяток років, при відсутності ефективного контролю зі сторони територіальних громад, стала більшість населених пунктів. Хоча, здавалося б, добра справа підтримки населених пунктів формує на місцях споживацькі настрої і впевненість у тому, що як би погано не працювали на місцях, а на заробітну плату гроші все одно дадуть з державного бюджету. В той же час роками нічого не робиться по відновленню раніше зупинених підприємств, об’єктів комунальної власності та створенню нових робочих місць, що дало б надходження у місцевий бюджет через податки на прибутки громадян. Масовим стало явище, керуючись одноразовим прибутком, продажу, за необдуманих рішень рад, дохідних для бюджету об’єктів таких як: ринки, готелі, ритуальні підприємства, об’єкти соцкультпобуту.

Протистояти цьому можна і потрібно силами територіальної громади, використовуючи надані чинним законодавством форми участі громадян у місцевому самоврядування.

В першу чергу це використання колективних форм реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні. Мається на увазі висловлення своєї думки про незадовільну роботу виборної посадової особи або органу на зборах за місцем проживання, мітингах, походах, демонстраціях. Детально розібратися із станом справ можна і треба членам територіальної громади за допомогою таких важелів як: місцеві ініціативи, адже згідно ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [3] члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання віднесеного до її відання. Порядок внесення визначається радою або статутом, підлягає обов’язковому розгляду на відкритому засіданні за участю ініціативної групи та обнародується. Крім того, ст.13 вищеназваного закону регламентує питання громадських слухань у вигляді звітів посадових осіб місцевого самоврядування про вирішення тих чи інших проблем, зустрічей з цього приводу з депутатами місцевого самоврядування. Слухання проводяться не рідше 1 разу на рік, пропозиції обов’язково розглядаються органами місцевого самоврядування. Крім того,  вагомим вкладом у вирішення проблемних питань можуть бути і універсальні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні коли згідно ст. 40 Конституції України закріплено право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення громадян або звертатися особисто до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення та дати відповідь, що дає громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування та контролю за їх діяльністю. Закон України “Про звернення громадян” установив правовий механізм реалізації права на звернення громадян до органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у наступних формах: питання статутної діяльності органу; реалізації соціально-економічних, політичних прав громадянина і можливі скарги про їх порушення; свої зауваження та пропозиції.

Однак аналіз використання цього права територіальними громадами показує, що у більшості з них ці заходи впливу до виборних органів та посадових осіб не використовуються. Так за 2010-2011 роки своїм правом ініціювати розгляд у раді будь-якого питання віднесеного до її відання (згідно проведеного опитування) скористалися не більше 2% територіальних громад. Щодо громадських слухань то вони у більшості випадків проводились як збори за місцем проживання у яких з 15-20 тис. членів територіальної громади приймали участь 300-500 осіб тих кого на цьому заході хотіла бачити місцева влада, а не тих хто може сказати правду про проблеми і запитати хто винен у бездіяльності. Так недавно проведені так звані громадські слухання, з приводу добудови Хмельницької АЕС, фактично були зустріччю окремих громадян яких ніхто не уповноважував від імені усіх жителів вирішувати ці питання. Судіть самі. Люди яким надаються повноваження висловлювати думку більшості жителів населеного пункту на громадських слуханнях повинні отримати ці повноваження на первинних зборах жителів вулиць, будинків, кварталів, районів міста. Їх повноваження повинні підтверджуватись відповідними протоколами первинних зборів. Хіба про це не знали організатори громадських слухань, чи вони складаючи нормативні акти про проведення таких заходів спеціально не продумували норми представництва членів територіальних громад з метою проведення таких заходів лише для звіту у невеликих підзвітних їм колективах комунальних підприємств.

Все це має місце тому, що більшість членів територіальних громад взагалі нічого ніколи не чули про громадські ініціативи та громадські слухання. Це дає можливість окремим укладачам положень «Про громадські слухання» прилаштовувати їх під потреби виборних органів і посадових осіб а не територіальної громади. Так більшість проаналізованих положень про громадські слухання зроблені абияк, не обговорені членами територіальних громад.

Не вирішується сьогодні на місцях і питання функціонування органів самоорганізації населення передбачених законом України «Про органи самоорганізації населення» [4]. Як показало опитування 80 % респондентів взагалі не знають про такі органи. А тому не дивно, що в жодному населеному пункті області, по даних асоціації міст Рівненської області, не створено органи самоорганізації населення. Мало того ліквідовані навіть ті які активно працювали у свій час в м. Острозі, м. Дубно та м. Костополі.

Відповідальність за це цілком лягає на органи місцевого самоврядування та міських, сільських та селищних голів які їх очолюють обов’язок яких донести до кожного члена територіальної громади ази місцевого самоврядування, права і основні положення прийнятих в Україні законодавчих актів з питань місцевого самоврядування. Проте знову ж таки опитування членів територіальних громад, аналіз комунальних і незалежних видань свідчить про те, що ці питання просто замовчуються в пресі. Не розповсюджуються з цього приводу будь-які інформаційні листи про права громадян на місцеве самоврядування. В той же час утворення органів самоорганізації населення може стати надійною опорою та законною інституцією як для залучення найбільш активної частини населення так і для формування проектів та програм місцевого розвитку. Адже типовими напрямками діяльності органів самоорганізації населення є: благоустрій і озеленення; санітарна очистка і утилізація твердих побутових відходів; розвиток комунальної інфраструктури та комунальних інженерних мереж; підвищення якості та створення конкурентного ринкового середовища; наданні комунальних послуг; вдосконалення руху громадського транспорту; ремонт доріг і внутріквартальних територій; вирішення екологічних проблем, облаштування дитячих майданчиків, місць відпочинку і скверів; створення клубів за інтересами; покращення громадського правопорядку та вирішення проблем дитячої бездоглядності.

Невирішення вищеназваних проблем впливає також і на питання трансформації усієї системи життя які досить болісно відбувається в територіальних громадах сіл, селищ, невеликих міст після розпаду СРСР та світової кризи на початку становлення незалежної України.

Системне поле проблем ось уже 20 років створює громадянам низький рівень, або взагалі відсутність, надання послуг; не вирішення земельних питань; зниження або повна відсутність доходів населення; малодоступність до охорони здоров’я та соціального захисту.

В даній ситуації дуже важливою була б планомірна та злагоджена дія рад. Проте, як показує життя, більшість їх неспроможні вирішувати перераховані проблеми. І це при тому, що у більшості населених пунктів наявний ресурсний потенціал який при системному аналізі, з позиції його ефективного і раціонального використання, міг би забезпечити необхідне управління розвитком громади.

Вивчаючи наявний український та зарубіжний досвід щодо мобілізації внутрішніх ресурсів громад для сталого розвитку варто поєднати позитивні сторони інституційної реформи з індивідуальними можливостями ресурсів громади, та інтелектуального потенціалу який дасть можливість переосмислити найактивнішою частиною громади цілей, засобів та можливостей розвитку населеного пункту. Ці питання, на сьогодні, не нові в Україні. З 2008 року на Закарпатті почав діяти грантовий проект Програми Добросусідства ЄС Румунія – Україна «Транскордонне партнерство задля сталого розвитку громад». Проект дав можливість створити та перевірити на практиці «Громадський ресурсний центр» розвитку населеного пункту. Дане утворення можна створити в будь-якій громаді села, селища, міста. Причому головне завдання ГРУ взяти на себе інституційне вирішення питань проблеми розвитку села, селища, міста, які з різних причин неспроможна вирішувати місцева рада (недостатність ресурсного і кадрового потенціалу, обсягу повноважень та ін.) Звичайно це можливо лише при умові злагоджених дій ради та ГРЦ які знаходить своє відображення у спільних організаційних зусиллях по мобілізації людського потенціалу, стратегічному плануванню розроблених проектів розвитку та їх реалізація. Створення ГРЦ є результатом суспільних процесів справжньої самоорганізації активної частини населення громади яка реально вмотивована інтересами розвитку свого села чи селища. Проте ГРЦ не заміняє орган самоорганізації населення, а співпрацює з існуючими, якщо вони, звичайно, наявні. При відсутності сприяють їх створенню.

Загальновідомо, що права людини на місцевому рівні можуть бути найкраще захищені лише в індивідуальному порядку. Завдання ж місцевого самоврядування – це створення умов для забезпечення задоволення матеріальних та духовних потреб більшості громадян, що мешкає на даній території. Ця вимога чітко виписана в Конституції України, де зазначається, що: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю… Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави” [8]. Це конституційне положення має безпосереднє відношення і до місцевого самоврядування, органів і посадових осіб, обов’язком яких є турбота про соціальну справедливість, добробут членів територіальних громад, їх соціальної захищеності. Соціальна функція є центральним магістральним напрямком діяльності місцевого самоврядування, тому що, передусім, воно реалізує повсякденні запити та інтереси населення (Див.: [11, c. 238]) І це є одна із основ місцевого самоврядування, яка базується на визнанні людської гідності, яку вчені трактують як осмислення людиною своїх прав, своєї моральної цінності та поваги до себе. А поняття “гідне життя” має два соціальних витоки: створення умов для праці більшості членів територіальних громад і соціальна підтримка тих громадян, які з тих чи інших причин, що не залежать від них особисто, не в змозі брати участь у продуктивній праці (Більш детально див: [2]).

Цього не можна досягти без реалізації права людини на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни; свободу праці; винагороду за працю без будь-якої дискримінації і не нижче встановленого законом мінімального рівня оплати праці; право на захист від безробіття; право на трудові спори та вирішення їх встановленими за законодавством способами, включаючи право на страйки і право на відпочинок (Там само: [8]). Вдосконалення процедур механізму захисту членів територіальної громади сприятиме запровадження інституту місцевого уповноваженого з прав людини [1, c. 19] (Див. про це: [9, c. 166]). Реалізація цих прав безпосередньо залежить від реалізації конституційних положень в організації діяльності органів місцевого самоврядування. Однією із головних сфер їх діяльності є сприяння зайнятості населення.

Крім того, державні органи і органи місцевого самоврядування зобов’язані згідно зі ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права забезпечити право кожного члена територіальної громади на достатній рівень життя для нього самого та його сім’ї ( мається на увазі достатнє харчування, одяг і житло), крім того, постійно покращувати умови проживання. А це можна досягти шляхом впровадження кондомініумів і приватного утримання житла, що спонукало б громадян вирішувати повсякденні проблеми не покладаючись цілком на державну систему [13, c. 8-9].

Гарантії свободи суспільства і кожного члена територіальної громади від сваволі органів місцевого самоуправління та державних органів закріплені Конституцією України. Свобода тут характеризується можливістю робити все, що не приносить шкоду іншим. Але відповідно до цього свобода окремої людини не є абсолютною тому, що вона обмежена таким самим станом (свободою) інших людей. Рівність можливостей для всіх – основа свободи.

Кожний громадянин має право вимагати від держави захисту своїх прав і свобод відповідно до наявних міжнародних стандартів та чинного національного законодавства [12].

В Україні згідно зі ст. 32 Конституції гарантується судовий захист прав і свобод кожному громадянинові. Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р. передбачає функціонування в системі судів загальної юрисдикції місцевих адміністративних судів, які розглядають адміністративні справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юстиції).

Приводом оскарження може бути рішення і дії (або бездія) органів та посадових осіб органів місцевого самоврядування, а також офіційна інформація, що стала приводом для спричинення дії або прийняття рішення, в результаті яких порушені права і свободи громадян. Громадянам у випадку порушення їх прав гарантується право звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Відсутність результатів на звернення у всі національні засоби правового захисту громадянина дозволяють йому і гарантують право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно із Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” судовим органам у сфері місцевого самоврядування відводиться подвійна роль: по-перше, це захист від неправомірних дій державних та інших органів влади, посадових осіб, підприємств та організацій, а також громадських об’єднань, юридичних і фізичних осіб; по-друге, контроль суду при вирішенні питань про відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням, перед державою, а також перед фізичними і юридичними особами.

Особливу роль суд відіграє у гарантіях дії Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” і в забезпеченні конституційних прав громадян вибирати і бути обраним в органи місцевого самоуправління. При порушенні цього права суд скасовує незаконний акт органів і посадових осіб та відновлює порушене право.

На сьогодні недостатньо використовуються можливості, надані Законом “Про місцеве самоврядування в Україні”, у сфері захисту місцевого самоврядування шляхом реалізації заходів відповідальності за невиконання питань місцевого значення, прийнятих на місцевих референдумах, зборах, сходах громадян, рішень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх повноважень. Не стало практикою щоденного життя вирішення питань відповідальності органів та посадових осіб перед населенням територіальних громад.

Семінари, конференції, слухання з питань місцевого самоврядування, виступи міських голів та їх неофіційне спілкування все більше свідчать, що окремі з них працюють тими методами і з мірками, з якими прийшли з певної галузі виробництва, не знаючи, а можливо, і не бажаючи знати основні проблеми діяльності місцевої влади. В цьому плані позитивно-показовим є зарубіжний досвід.

На нашу думку, сучасний міський голова повинен зосереджувати свою увагу на вирішенні проблем публічної діяльності, тобто формуванні іміджу керівника та виконкому, вміло поєднуючи дипломатичну та комунальну політику, будувати добросусідські стосунки і зв’язки з усіма суб’єктами впливу на території населеного пункту, максимально приділяти увагу розв’язанню назрілих питань економічно-соціального розвитку; регулюючій діяльності або зміні норм, що склалися під тиском певних ситуацій, причому відмовитись від адміністративних методів і впровадження системи відповідних стимулюючих чинників для розвитку господарської та підприємницької діяльності; організації адміністративної роботи в співпраці з апаратом виконкому, відомствами і службами для забезпечення процесів функціонування міських систем; кооперації владних, економічних, організаційних, матеріальних, інтелектуальних та ін. ресурсів у загальноміську програму або проект.

Виходячи з вищесказаного, сучасний міський керівник у здійсненні управління повинен цілеспрямовано відходити від методів адміністрування, які застосовуються в основному при реалізації стратегії збереження єдності та однорідності уже сформованих типів організації та господарювання. (радянський метод). Освоювати метод проектної діяльності як високоефективний при багатогранності суб’єктів діяльності і людських особливостях, що несуть у собі різні зразки культурних форм життєдіяльності і його використовують там, де ситуація не зовсім визначена, тобто в динамічних демократичних системах. Організація діяльності в такому разі будується на принципі сумісності, який розглядається як універсальний засіб, і в одному випадку він проявляється як організаційний, в другому – як інтелектуальний, а в третьому як інвестиційний. Мається на увазі, що в процес проектування включаються представники зацікавлених діяльних груп населення, і в їх взаємодії, як правило, і знаходяться необхідні для реалізації проекту ресурси. Крім того такий підхід розширює спосіб представництва громадських та політичних сил, що знімає проблему ізольованості органів влади при прийнятті рішень та дефіциті інвестицій. (Див., наприклад [7, c. 49-52]).

Соціальні, технологічні, екологічні й економічні структурні зміни ставлять перед територіальною громадою комплексні завдання, які варто вирішувати не тільки шляхом інвестицій, але і часто шляхом зміни свідомості і ставлення до проблеми (Див., наприклад: [7]). В нових умовах перед радою постає завдання – добитися від населення розуміння і сприйняття необхідності та важливості проведення реформ і розв’язання важливих завдань. Як приклад, можна навести створення в місті умов для дбайливого ставлення до дітей, боротьбу з безробіттям молоді, піклування про людей похилого віку, інтеграцію нових переселенців, іноземців і біженців, економію електроенергії, безпеку руху тощо. Необхідно, перш за все, визначити актуальність рішення, тобто, наскільки воно потрібне і важливе у даний момент і на даній території, встановити адресатів, виявити можливу реакцію керованої системи на його появу, передбачити можливі негативні наслідки. Тому доцільно за порадою звернутися до тих, на кого це рішення буде розраховане. Це може бути реалізовано відповідним органом шляхом звернення до громадян через засоби масової інформації з пропозицією надсилати листи, зателефонувати і висловити свою позицію. Цінний досвід з цього питання є у Німеччині, де рада у рамках спеціального «часу питань» надає можливість ставити будь-які запитання з проблем місцевого життя, виступати з пропозиціями або ініціативами [10, c. 17, c. 93].

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Батанов О.В. Основні напрями і види діяльності територіальних громад: проблеми класифікації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1998. – № 4. – С. 19.

2. Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001. – 352 с.

3. Закон  України «Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 р. – № 280/97-ВР // www.rada.Kicy.ua

4. Закон України «Про органи самоорганізації населення» 11.07. 2001р. www.rada.Kicy.ua

5. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06. 2001р. №2493.ІІІ. / www. rada.Kicy.ua.

6. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» 2002 р. www. rada.Kicy.ua.

7. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика). – К.: НІОС, 2000. – 384 с.

8. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996.– № 30; № 141.

9. Корпань О.В. Світовий досвід організації місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 11, – 2000. – С. 160 – 166.

10. Местное самоуправление в Германии (на примере Положения об общинах земли Баден-Вюртемберг). / Пер с нем. Р. Кунце. – М.: ДЕ-ЮРЕ, 1996. – С. 17, 93.

11. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Белые альвы, 1996. – С. 238.

12. Міжнародне публічне право // Збірник документів. – Т.1. – М.: Юристь, 1996.

13. Поліпшення якості обслуговування у житловому секторі і стимулювання муніципального розвитку // Вісник Фонду Євразія. 1998. – № 5(10). – С. 8-9.

14. Романішин О. Стратегія планування економічного розвитку Миколаївського регіону // Аспекти самоврядування. 2003. – № 1(17). – С. 49-52.