Ключові слова: громадська організація, громадське формування, об’єднання громадян.

Historical aspects of the institute of public organizations are researched in this article. There are determined characteristics of each stage of the development of the institution.

Key words: civic organization, social formation, association.

Створення будь-яких формувань, які утворювала громадськість задля відстоювання своєї позиції в тих чи інших питаннях завжди було прямою необхідністю задля визначення або впливу на стратегію суспільного життя. Тому задля детального вивчення реалізації права громадян на об’єднання в громадські організації неможливе без дослідження історичних аспектів створення громадських об’єднань. Вважаємо, що початок нормативного регулювання громадських організацій почався з часу знаходження території України у складі Російської Імперії.

Першим законодавчим актом, в якому була згадка про громадське формування був «Устав Благочиния» 1872 р., який в главі З «О кварталах города» визначав адміністративно правове становище квартальних комітетів [1].

В  1775 році був  виданий маніфест «Про свободу спілок», яким окрім привілеїв купцям, передбачались заходи задля запобігання потенційним опозиційним громадським формуванням селян [2].

Якщо в попередніх нормативних актах даної епохи були освітлені питання поліцейського контролю за діяльністю громадських формувань, то в послідуючих нормативних документах увага приділялася вже створенню та діяльності громадських об’єднань.

4 березня 1906 р приймаються тимчасові правила «Про товариства і спілки». Ці правила стали першим і єдиним в історії дореволюційної Росії законодавчим актом, у якому були зібрані воєдино і перероблені з урахуванням тогочасної юридичної практики різноманітні правові норми, які стосувалися порядку створення і діяльності товариств і спілок [3].

Знаковим нормативно-правовим актом в механізмі правового регулювання діяльності громадських об’єднань стала постанова «Про збори та спілки» від 4 березня 1906 року [3]. Ними регламентувалися публічні збори, які являли собою збори, влаштовані у приміщеннях, спеціально для цього пристосованих, або таких, що здаються в найм. Такі збори були доступні невизначеній кількості осіб.

Від 3 серпня 1922 року був прийнятий Декрет ВЦВК «Про порядок скликання з’їздів і всеросійських нарад різних союзів і об’єднань та про реєстрацію цих організацій». 9 травня 1924 приймається постанова ЦВК і РНК СРСР «Про порядок затвердження і реєстрації товариств і спілок, які не переслідують мети одержання прибутку і поширюють свою діяльність на території всього Союзу РСР, і нагляд за ними».  Цими актами регулюється ускладнений порядок створення громадських організацій, який полягає у затверджені статуту організації та її реєстрацій у встановленому порядку [4].

6 лютого 1928 Постановою ВЦВК і РНК РРФСР затверджується положення «Про товариства і спілки, не переслідують одержання прибутку» [4]. У 30-ті роки XX ст. законодавство про громадські об’єднання також прогресувало. 10 липня 1932 ВЦВК і РНК РРФСР прийняв постанову «Про затвердження положення про добровільні товариства та спілки» [ 5, с. 43]. Ці нормативні акти підводять діяльність громадських організацій до ще більшої бюрократизації їх діяльності, що має наслідком ще більший контроль за ними.

Дослідник С.М. Свистович в статті  «Історія громадських організацій підрадянської України 1920–1930-х років у працях зарубіжних дослідників.» спробував з позицій західних та російських дослідників визначити ставлення радянського керівництва до громадських організацій [6]. І він прийшов до однозначного висновку про те, що діяльність громадських організацій в Україні, які існували за часів Радянського Союзу, була жорстко централізованою. Діяльність таких організацій довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи. Інші громадські організації вважалися дисидентськими , у висновку, незаконними.

Проводима політика плюралізму наприкінці 1980-х  – початку 1990-х рр. сприяла створенню незалежних громадських організацій в Україні. Тому вважаємо за доцільне звернути увагу на громадські організації, які становили «кістяк» громадської діяльності часів «перебудови» та початку становлення незалежності України.

Найпершими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, які стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) оприлюднила «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація [7].

В цей період громадські організації, започатковані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно до політичної сфери, а згодом низка з них перетворюється на політичні партії. Зокрема у вересні 1988 року Спілка письменників України висунула ідею створення Народного руху України за перебудову, а вже у вересні того ж року на Установчому з’їзді Руху було прийнято рішення про його перетворення в альтернативну щодо КПРС політичну силу.

Іншими відомими об’єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т.Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух «Зелений світ», товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму «Меморіал» та інші.  Одночасно в середині 1990 рр. з’являються так звані «ресурсні центри» ─ громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Розвиток українського громадського сектору свідчить про відходження суспільства від тоталітарних настанов. Українські громадські організації виявляють значну активність, надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства перед владою та надають можливість представникам суспільства брати участь у громадському та політичному житті.

Показово, що предтечією  створення інших громадських організацій часів «перебудови» та початкового періоду незалежної України є саме правозахисна група.

Дуже цікаво те, що «Оксамитова революція» 1989—1990 років, завдяки якій Україна здобула незалежність, розпочалася і фактично була здійснена не політичними партіями (в той час існувала лише одна політична партія — комуністична), а громадськими організаціями культурологічної орієнтації. Більшість нових українських політиків вийшли на політичну арену на хвилі громадської діяльності. Саме громадські організації ставали підґрунтям для створення політичних партій. На нашу думку це має місце, так як системоутворюючі зміни, які відбувалися в країні не супроводжувались насиллям, а на часі були саме вищеописані явища.

Варто зазначити, що перший Закон України «Про об’єднання громадян» (1992) [8]  віддзеркалював тогочасне розуміння громадської діяльності. У ньому будь-яке об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначалося або як політична партія, або як громадська організація. Закон дав поштовх до бурхливого зростання кількості громадських організацій.

Зростання кількості, форм і напрямків діяльності неурядових організацій висунуло на порядок денний питання їх правового врегулювання. Так з’явилися розрізнені документи — «Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів» (1993) [9], «Про порядок легалізації об’єднань громадян» (1993) [10], «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» (1993) [11], які мали узгодити бодай найнагальніші аспекти громадського руху, що їх обминув Закон України «Про об’єднання громадян».

Але згодом, положення Закону України «Про об’єднання громадян» від 1992 року, почали викликати критику міжнародних і національних експертів, у 2008 році Європейським судом з прав людини він був визнаний недемократичним і наразі втратив чинність [12]. І з метою реалізації права громадян на об’єднання в Україні було прийнято Закон «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 року №4572-17, що набув чинності з 1 січня 2013 року [13].

У висновку, становлення та розвиток інституту громадських організацій в Україні починається з моменту набуття Україною статусу незалежної держави, але цьому передує ряд обставин, і тому періодизація зазначеного процесу полягає у наступному: XVIII – початок XX ст. ─ етап становлення законодавства про громадські організації, який полягає не в регламентації створення та порядку їх діяльності, а в засобах і способах контролю за ними;

1) Початок XX ст. – кінець 80-тих років XX ─ більш чітка регламентація нормативних актів про громадські організації, але обмеження їх діяльності економічними, культурними та екологічними напрями через тотальний контроль за ними;

2) Кінець 80-тих років ─ 1991 рік ─ політика плюралізму дала поштовх до лібералізації законодавства про громадські організації, що дало поштовх громадських організацій діяти за найрізноматнішими напрямами;

3) 1991-1995 рр. ─ етап становлення національного законодавства про громадські організації відзначений прийняттям рамкового закону «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. та прийняттям цілого ряду законів, окремі положення яких закріплювали правове регулювання окремих видів громадських організацій;

4) 1996-1997 рр. – етап конституціоналізації громадських організацій, тобто закріплення на конституційному рівні основних принципів правового статусу громадських організацій;

5) 1998-2001 рр. ─ етап корегування національного законодавства шляхом прийняття цілого ряду законів, які регулюють правове положення окремих видів громадських організацій – профспілок, благодійних організацій та ін;

6) 2002 р. – 2013 р. ─ гармонізація національного законодавства в частині регулювання правового статусу громадських організацій з європейськими та світовими стандартами;

6) 2013 р. ─ по цей час ─ через критику попереднього Закону «Про об’єднання громадян» прийнято новий Закон України «Про громадські об’єднання», що створює багато нових можливостей для створення, функціонування і розвитку громадських організацій. Прийняття цього Закону запровадило якісно нові стандарти та підходи до діяльності громадських об’єднань, усунуло територіальні обмеження діяльності, розширило коло засновників, надало можливості громадським об’єднанням здійснювати підприємницьку діяльність і захищати інтереси не лише своїх членів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Устав Благочиния или Полицейский от 8 апреля 1782 г. [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://amnesia.pavelbers.com/Straniza%20istorii%20Rossii%20%2095%20a.htm

2. Манифест о свободе предпринимательства – 1775 год. [ Електронний ресурс ] ─ Режим доступу: https://xn--2-7sbasbsl1azs.xn--p1ai.htm

3. Історія держави і права : підручник. — У 2-х т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренко. — Том 1. — К. : К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 635 с.

4. Висоцький В.М. // СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2010. – №2. – С. 68–77.

5. Общественные объединения в становлении гражданского общества России / И.С. Фатов // «Бизнес в законе». ─ 2008. ─ №1. ─ С. 40 ─ 47.

6. Історія громадських організацій підрадянської України 1920–1930-х років у працях зарубіжних дослідників / C.М. Свистович // Вісник аграрної історії. ─  2013. ─ № 6-7. ─ С. 116-123.

7. Громадські організації в Україні [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://myukraine.info/uk/society/ngo

8. «Про об’єднання громадян»: Закон України від 25.08.1992 // Відомості верховної ради/ ─ 1992 ─ №34─ стаття 504

9. Наказ Міністерства юстиції України «Тимчасові правила реєстрації благодійних фондів» від 03.11.1993 № 15/5 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0166-93

10. Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок легалізації об’єднань громадян» від 26.02.1993 № 140 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/140-93-п

11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок реєстрації філіалів, відділень, представництв та інших структурних осередків громадських (неурядових) організацій зарубіжних держав в Україні» від 26.09.1993 № 145 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/145-93-п

12. Рішення європейського суду Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Корецький та інші проти України (Application no. 40269/02 [Електронний ресурс] ─ Режим доступу: http://www.lawngo.net/index.php?itemid=123

13. «Про громадські об’єднання»: Закону України від 22.03.2012 року //Відомості Верховної Ради/ ─ 2013 ─ № 2 ─ стаття 1

In article the author describes the fundraising as a system of sources of financing for Ukrainian and foreign non-governmental organization. Analyzed implementation of fundraising in the Ukrainian and foreign NGOs.

Суспільство складається з безлічі організацій, з якими пов’язані всі аспекти і прояви людського життя – суспільства в цілому, економіки, науки, культури, освіти, оборони, навіть особистого життя. В сучасних умовах набули популярності громадські організації. І тому актуальним є дослідження специфіки менеджменту неурядових громадських організацій, адже виконує планування, організацію, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань.

Актуальним на сьогодні є вміння знаходити необхідні фонди, пробудити інтерес до свого проекту, презентувати його, чітко сформулювати заявку, розробити програму заходів для залучення додаткових ресурсів на втілення програм, проектів та дослідних робіт. Вирішенню даних питань, а також забезпеченню розвитку і ефективної діяльності некомерційних і громадських організацій сприяє впровадження фандрайзингу як пошуку джерел фінансування в практику роботи неприбуткових підприємств і організацій Український досвід у залученні коштів для громадських організацій, на перший погляд, є досить багатим і значним. Але все ж тут є важливим і зарубіжний досвід, який сприяє розвитку громадських організацій і є основами для українського досвіду і тому потребує детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розробкою теми фандрайзингу займалася низка українських та зарубіжних науковців. Варто звернути увагу на наукові напрацювання вітчизняних науковців: Бусленка Б. В. та Башуна О.В [1], а також Чернявської О.В., яка дала визначення фандрайзингу та створила навчальну програму і лекційний курс для студентів [2].

Метою статті є вивчення фандрайзингу як системи пошуку джерел фінансування для громадських організацій та порівняння досвіду України та США у реалізації фандрейзингу.

Виклад основного матеріалу. Фандрайзинг – це професійна діяльність щодо мобілізації фінансових та інших ресурсів з різноманітних джерел для реалізації соціально значущих і науково-дослідних неприбуткових проектів, яка вимагає спеціальних знань та навичок фандрайзера, що можуть вплинути на прийняття позитивного рішення донора.

Суб’єктами фандрайзингової діяльності є неприбуткові організації (НПО), які займаються пошуком джерел фінансування та збором коштів для реалізації проектів [3, с. 38]. Основними завданнями фандрайзингу є: залучення ресурсів для реалізації цільових програм; аналіз ефективності діяльності організації; накопичення нових ідей для реалізації майбутніх програм; підвищення іміджу організації та зміцнення довіри громадськості до неї; інформування та просвіта громадськості щодо проблем, які вирішує організація.

Існує два основних способи фінансування некомерційних організацій: внутрішнє і зовнішнє. До внутрішніх відносяться: кошти від проведення благодійних заходів (доходи від марафонів, розпродажів, концертів тощо), добровільні пожертвування окремих членів організації, доходи від господарської діяльності. Зовнішні джерела фінансових коштів – це гранти міжнародних донорських організацій, громадських та державних фондів уряду чи місцевої організації, спонсорські внески від комерційних структур, приватні та благодійні пожертви [3, с. 40].

Фандрайзинг, як термін, ще не є широко поширеним в Україні. В більшості випадків це поняття асоціюється з філантропією та соціальними проектами, проте важливо розуміти, що крім цього залучення ресурсів для комерційних проектів, пошук фінансового спонсора, спонсора на умовах бартеру, інвестора також є фандрайзингом [3, с. 8].

Основними законодавчими актами у сфері фандрайзингу в Україні можна вважати акти, які регламентують діяльність громадських організацій, а саме благодійних та неприбуткових – це: Конституція України, Господарський Кодекс України, Закони України: «Про благодійництво і благодійні організації», «Про волонтерську діяльність», «Про гуманітарну допомогу», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість».

Розгалужена система громадських організацій є важливим показником розвитку громадянського суспільства. Враховуючи цей аспект, тут варто зазначити про позитивні тенденції в Україні. Кількість зареєстрованих громадських організацій в Україні з року в рік зростає. Але при цьому виникають і негативні моменти, недовіра суспільства до громадських організацій.

Основними причинами низького рівня довіри до громадських організацій та громадської пасивності є: зайнятість громадян повсякденними проблемами виживання, недостатня інформованість про існуючі громадські організації, пасивність громадських організацій щодо інформування громадян та їх залучення до своєї діяльності . Так, громадяни України майже не знають про роль, функції та можливості громадських організацій. А необізнаність широкого громадянства з діяльністю громадських організацій, зокрема тих, що мають успіхи, породжує скептицизм щодо громадських організацій взагалі [2].

Ще однією важливою причиною низького рівня довіри до громадських організацій є низька оцінка ефективності їх діяльності. Головними ж причинами неефективності громадських організацій, на думку громадян, є їх недостатня активність та неспроможність реально впливати на ситуацію в регіоні і в країні. Так, оптимістичні показники щодо збільшення з року в рік кількості громадських організацій ще не говорять про достатній рівень якості цих організацій. Сьогодні лише менша частина з легалізованих громадських організацій постійно і активно працюють. Більшість інших існують лише формально. Особливу групу складають організації, що активізуються лише в період передвиборних кампаній і працюють у межах агітації чи контрагітації відносно того чи іншого кандидата, виборчого блоку. Вони фактично не роблять істотного внеску у розвиток громадянського суспільства (забезпечення прав і свобод людини, інформованості і політичної освіти громадян, залучення громадськості до вирішення соціальних проблем на місцевому та регіональному рівнях і т. ін) [2].

Особливими формами залучення коштів в Україні є благодійництва, а також його форми: меценатство та спонсорство. Меценатство являє собою цілеспрямовану діяльність окремих осіб, організацій та груп, метою яких є довготривала валоризація їхніх імен, назв та логотипів шляхом фінансової підтримки духовного та культурного життя суспільства. Явище спонсорства можна дефініціювати як добровільну безприбуткову участь фізичних та юридичних осіб у матеріальній підтримці благодійної діяльності з метою популяризації винятково свого імені (назви) чи торгової марки [3, с. 10].

До зовнішніх джерел фінансування, які доступні українським громадам належать такі: Світовий банк, програми Європейської Комісії, проекти розвитку ООН, агенції з міжнародного розвитку (Німеччини, США, Канади), програми малих грантів, фонд сприяння місцевому самоврядуванню в Україні [1].

З вище поданого, можна зробити висновок, що основні гранти і кошти до українських громадських організацій надходять з-за кордону. Але для проектів місцевого характеру, як правило, залучають місцевих підприємців, відомих осіб, а також органи місцевої влади.

Крім того, в Україні поширені також методи залучення коштів через розміщення у торгових точках (магазинах, супермаркетах, торгових центрах) спеціальних скриньок. Ці скриньки, зазвичай, використовують для збору благодійних внесків.

Важливим є співставлення зарубіжного досвіду фандрайзингу, зокрема американського. Свідомість громадян Америки направляється на утвердження обов’язків кожного громадянина за загальний національний добробут. Демократичний устрій США побудований на заохоченні до благодійництва, що вже історично підтверджує законодавство Америки. Громадські організацій Сполучених штатів Америки для залучення коштів використовують певні методи. Один з них, який найбільш популярний за кордоном – інтернет-фандрайзинг.

Все більше число громадських організацій звертаються до Інтернету, щоб зібрати кошти для підтримки їх роботи. Всесвітня мережа надає інструменти, які дозволяють прихильникам переглянути оголошення в обмін на невеликі пожертви на благодійність. Нові можливості з’являються весь час з все більшої частки благодійних доходів, що випливають з джерел в Інтернеті. Інформація про проект розміщується на так званих «інтернет-платформах», кожен донор, або зацікавлена у проекті людина може переглянути її і цим самим зробити свій матеріальний внесок [4].

Ще одним джерел доходу для неприбуткових організацій в Сполучених Штатах Америки є так звані «подієві заходи». Часто ці заходи використовують і для залучення нової громадської аудиторії і залучення донорів. Дохід може бути отриманий з спонсорської участі як це прийнято в благодійних заходах, концертах, або безпосередньо отриманий від продажу квитків на концерт. Зазвичай організації надають додаткові можливості пожертвувати справі через інші джерела доходу: через прості пожертвування, аукціони, лотереї або спонсорства у програмі заходу. Ці події можуть займати досить багато часу і мати жорстку конкуренцію.

Для багатьох громадських організацій, особливо в розвинених країнах світу, окремі донори вже давно є і продовжують бути основним джерелом фінансування. Індивідуальних донорів можна залучити через безліч засобів. Вони являють собою менш інтенсивну форму збору коштів у порівнянні з проектними пропозиціями та корпоративним фандрайзингом. Громадські організації можуть особливо виграти від індивідуальних донорів. Працюючи з останніми, неурядові громадські організації розвивають стосунки із своїми донорами протягом довгого часу, щоб створити більш сильний зв’язок і, в свою чергу, забезпечити великі фінансові внески, а також можуть отримати від спонсорів рекомендації [2].

Також громадські організації Сполучених Штатів Америки використовують різноманітні види та інструменти фандрайзингу. Одним з найбільш використовуваних видів є корпоративна підтримка, тобто корпоративний фандрайзинг відбувається у величезній різноманітності форм, найбільш значні серед них – корпоративні гранти та подарунки. У всьому світі все більше і більше корпорацій вкладають кошти на підтвердження корпоративної соціальної відповідальності і пропонують відповідні програми, пропозиції по збору коштів та волонтерських програм. Наприклад, компанія, яка спеціалізується на дитячих продуктах і послугах, швидше за все, підтримає програму, пов’язану з дітьми, в той час як компанія, яка продає окуляри, швидше за все, підтримає організації, які підтримують людей похилого віку [5].

Торговий фандрайзинг є основою більшості соціальних підприємств, які працюють, щоб бути стійкими, продаючи що-небудь цінне. Спільнота Скаутів в США є відмінним прикладом некомерційної організації, яка отримує значну суму доходу від торгівлі, зокрема продажу печива.

Спонсорство є ще одним варіантом для громадських організацій, які можуть вказувати торгове ім’я спонсора на будівлі, транспортному засобі, рекламних матеріалах або в інший формі, забезпечувати визнання в обмін на їх підтримку. Благодійність магазинів, які продають ужиті товари є ще одним прекрасним прикладом того, що громадські організації, використовують різноманітні тактики для прибутку, щоб підтримати свою некомерційну діяльність.

Фандрайзинг є оптимальним варіантом пошуку джерел фінансування для громадських організацій. Він ще нешироко поширений в Україні, але має великий досвід застосування у Сполучених Штатах Америки. Зарубіжні громадські організації у свій діяльності використовують більш потужніші методи для залучення коштів.

Українські громадські організації залучають кошти для своїх проектів найчастіше застарілими методами, які втрачають свою ефективність. Щоб подолати проблеми фандрайзингу потрібно сприяти вивченню та впровадженню зарубіжного досвіду у даній сфері, наприклад, застосовують поширені за кордоном засоби фандрайзингу: створювати інтернет-платформи, на яких можна розміщувати інформацію про програми та проекти громадських організацій, також проводити загальнонаціональні конкурси, лотереї, щоб заохотити та популяризувати благодійність і меценатство.

Не менш важливим у цьому плані є поширення знань про сутність фандрайзингу та популяризувати його серед громадян, потрібно інформувати населення через проведення тренінгів, семінарів, конференцій, випуск інформаційних бюлетенів тощо. Зрештою, питання діяльності громадських організацій також повинні бути чітко врегульовані і на законодавчому рівні.

Висновки. Отже, для розвитку фандрайзингу в Україні потрібно створити сприятливі умови як з боку держави, так і з боку суспільства. використовуючи напрацювання зарубіжних громадських організацій. Крім того, належна міцність та сталість громадських організацій залежатимуть від того, чи будуть спроможні вони отримати широку соціальну підтримку мас в якості членів, волонтерів та донорів. Вони повинні довести свою необхідність, а громадяни водночас усвідомити це.

 Список використаних джерел та літератури

1. Бусленко, Б.В. Фандрайзинг неприбуткових організацій в Україні [Електронний ресурс] / Б.В. Бусленко. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/1_NIO_2014/Economics/4_155397.doc.htm. – Заголовок з екрану.
2. Корнишова, М.О Діяльність громадських організацій як чинник розбудови громадянського суспільства в Україні: проблеми та перспективи [Електронний ресурс] / М.О. Корнишова. – Режим доступу: http://polis.oa.edu.ua/article/students/2011/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D1%88%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%9C.%D0%9E.doc. – Заголовок з екрану.
3. Чернявська, О.В. Фандрайзинг [Текст]: навч. посіб. / О.В. Чернявська, А.М. Соколова. – К.: Центр учбової літератури, 2013. – 188 с.
4. Rauh K. NGOs, Foreign Donors, and Organizational Processes: Passive NGO Recipients or Strategic Actors? [Electronic resource] / K. Rauh. – Access mode: https://www.mcgill.ca/msr/volume1/article2. – Title screen.
5. Toal R. Fundraising Essentials: Creating the perfect fundraising mix for your NGO [Electronic resource] / R. Toal. – Access mode: http://www.fundsforngos.org/free-resources-for-ngos/fundraising-essentials-creating-perfect-fundraising-mix-ngo/. – Title screen.

]]> https://naub.oa.edu.ua/fandrajzynh-yak-systema-poshuku-dzherel-finansuvannya-dlya-hromadskyh-orhanizatsij-ukrajinskyj-ta-zarubizhnyj-dosvid/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/spetsyfika-proektnoho-menedzhmentu-hromadskyh-orhanizatsij-v-ukrajini/ https://naub.oa.edu.ua/spetsyfika-proektnoho-menedzhmentu-hromadskyh-orhanizatsij-v-ukrajini/#respond Mon, 13 May 2013 17:00:04 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=8851 У статті розглядаються аспекти використання проектного менеджменту в діяльності громадських організацій України та специфіка сучасних методів проектної діяльності третього сектору при вирішення соціальних проблем.

In the article discusses aspects of project management activities of public organizations of Ukraine and the specificity of their modern methods of design for solving social problems.

Cучасні громадські організації проводять соціальні експерименти та реалізовують проекти, шукаючи нові самоврядні форми активності населення, і використовують, при цьому, інструменти PR-технологій. Саме тому вони є істотним джерелом інформації про запити людей щодо нагальних соціальних проблем. До того ж, громадські організації не просто виявляють запити, але й визначають ступінь їхньої значимості.

Актуальність та необхідність висвітлення проблематики проектного менеджменту громадських організацій зумовлюється тенденціями та концепціями, поширеними на сьогодні у світі та основними причинами: активний розвиток та вдалий досвід застосування проектного управління у світі, що сприяє формуванню сучасних принципів та методологічних засад проектного менеджменту в діяльності громадських організацій, які необхідно вивчати, систематизувати та вдосконалювати; широкі можливості застосування проектного управління задля реалізації проектів третього сектору та вдосконалення системи використання PR-інструментарію в практиці неурядових організацій; необхідності формування теоретичних засад, узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду проектного управління та аналізу можливостей використання PR-інструментарію в проектній діяльності сучасних громадських організацій.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: В останні десятиріччя з підвищенням інтересу до проектного управління та зростанням його актуальності для розвинених країн світу та країн, що розвиваються, дослідженню проектного менеджменту приділяють увагу вітчизняні та зарубіжні дослідники, серед яких: Т.В. Азарова [1], В.С. Білецький [2], І.Н. Губіліт [3], П.А. Дігтяр [4], А.Ф. Колодій [7] та ін. Питання функціонування громадських організацій неодноразово були предметом наукових досліджень В.Б. Аверьянова [2], І.В. Дробуша [5], В.Ф. Погорілка [7], І.Н. Рожко [3]. Однак, здебільшого вони були присвячені загальним питанням правового регулювання їх діяльності.

Метою статті є систематизація теоретичних знань та практичних навичок щодо формування та реалізації PR-інструментів проектного менеджменту сучасними громадськими організаціями України, визначення пропозицій щодо їхнього вдосконалення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Громадські організації створюються для того, аби задовольняти потреби певної групи населення. Деякі неурядові організації (далі – НУО) займаються проблемами різного характеру спрямування: адаптації молоді до самостійного життя, цікавляться проблемами інвалідів, дітей-сиріт, людей похилого віку, переймаються екологічними проблемами, прагнуть підтримати культурні цінності та історичні пам’ятки і т. ін [5].

Регіональні громадські організації України залучені до різноманітних сфер діяльності: соціального забезпечення, проблем жінок, молоді, охорони навколишнього середовища, підтримки розвитку демографії активно впроваджують практику проектного менеджменту у свою діяльність. Вдало знайдена ідея, як правило, оформлюється у вигляді проекту, в якому чітко визначається проблема, на вирішення якої проект спрямований, формулюються його ціль та завдання, складається робочий план, бюджет та розробляються показники для виміру ступеня досягнення поставлених у проекті завдань. Кожна організація обирає ту сферу діяльності проекту, яка б узгоджувалася з її місією [4].

Сучасні громадські організації України накопичили значний досвід вирішення соціальних проблем через використання сучасних методів проектної діяльності, які широко застосовують в громадських організаціях усіх країн світу [6]. Їх успіх багато в чому обумовлений специфічним ставленням цих організацій до ресурсів і, в першу чергу, до фінансів. Перед тим, як витратити гроші, організація проводить якісний аналіз ефективності їхнього використання. При цьому, важливо, що громадські організації не володіють фінансовими активами: вони лише розпоряджаються тим, що їм довірили спонсори. На відміну від бізнесу НУО починає з місії, тобто із чіткого визначення наступних питань: хто ми? чому існуємо? що робимо? для кого? Принципова відмінність громадської організації від державної установи полягає в тому, що вона починає діяти, виходячи із прагнення задоволення потреб, а не від організаційної структури. У зв’язку із цим роль професійного керування організацією й, зокрема, її ресурсами, значно зростає [7].

Ресурсами НУО є люди, фінанси, цінності, можливості, запаси, джерела засобів і доходу, інформація. Процес перетворення їх у результати має місце не тільки у виробничих організаціях та в організаціях сфери обслуговування, але й у некомерційних об’єднаннях, до яких відносяться неурядові організації. Відомо, що менеджмент передбачає планування, регулювання й контроль для досягнення цілей та збереження організації. Для цього менеджер наділяється певною владою й повноваженнями, так як менеджмент більше пов’язаний з керівництвом, що здійснюється зверху донизу [3].

У проектах, котрі реалізуються неприбутковими організаціями, існує специфіка у відборі головних учасників проекту. Ініціатором, зазвичай, є сама громадська організація. У якості замовника може виступати орган місцевого самоврядування, бізнес-структура, вищі органи виконавчої влади чи ін. Замовник висуває вимоги щодо кінцевого результату. Проект громадської організації фінансується, як правило, за рахунок спонсорських коштів. В якості спонсорів можуть виступати окремі особи, благодійні фонди та інші інституції. Керівник проекту координує дії учасників та персоналу [8].

Проект завжди розпочинається з оцінки загальних потреб місцевого соціуму та вибору окремих проблем, на вирішення яких проект спрямовується. Вибір проблеми має узгоджуватися не лише з потребами місцевої громади, але й з можливостями самої організації. З формулювання проблеми й загальної стратегії проекту витікають його конкретні завдання, які слід розуміти як досягнення, результат, котрий одержується по завершенні проекту [7].

Місія звужує круг проблем, на вирішення яких проект спрямовується. В ній завжди містяться відповіді на наступні запитання: хто ті люди для обслуговування яких організація створена? Які потреби є у цих людей і як вони можуть їх задовольнити в результаті роботи організації? Які послуги може запропонувати організація для отримання певних результатів? Сфера діяльності проекту визначає в якому напрямку організація більш ефективно працює, які види діяльності відповідають її місії. Ці напрямки повинні відповідати потребам клієнтів. Сама ж організація повинна мати внутрішній потенціал для успішної реалізації проектної діяльності. На основі цих ключових факторів в подальшому конкретизуються висновки про те, що найбільш вигідно робити організації у формі конкретних ідей проекту [8].

Чітке формулювання ідеї та її інтерпретація допомагає осмислити основні напрямки діяльності НУО. Сфера дії проекту обмежується не тільки рамками місії, але й стратегічними цілями. Для реалізації даної мети необхідно збирати ідеї проекту [3]. Ідея проекту – це головна мета громадської організації у вигляді вихідного положення, що визначає основний зміст та напрямки майбутньої діяльності.

Метою всіх проектів, які реалізуються громадськими організаціями, є розробка заходів стимулювання позитивних змін в соціальному оточенні. Цієї мети можна досягти через вирішення локальних завдань різного рівня, саме тому після визначення проблеми проекту вкрай важливо встановити його цілі та масштаби шляхом пошуку такого комплексу заходів, який мав би шанси підвищити рівень життя людей, що знаходяться у сфері дії проекту.

Уся організаційна діяльність щодо проектів всередині неурядової організації проходить чотири етапи: з’ясування всіх питань, що потребують узгодження із законами, до початку проекту; етап планування, практичного здійснення через проектну групу та використання результатів проекту [7]. Вирішення проблем даним методом відбувається у 7 етапів: аналізу ринку, ризику, потреб, проблем та ймовірності успіху проекту (Feasibility Study); планування загальних принципів його здійснення, визначення вихідних даних для планування проектної діяльності та планування різних функцій у проекті; планування та визначення економічності проекту  та його ефективності [8].

У результаті успішності попередніх етапів, якщо прийняте рішення (продовження діяльності щодо вирішення проблеми), то продовження слідує за такими етапами: здійснення проекту; передача результату замовнику чи клієнту; звіт про проект та підтримка при запровадженні результату.

Проекти розробляють, коли вирішення проблем в організації засобами прийняття рішень за допомогою звичайного менеджменту неможливе. Управління проектами – це особливого роду знання, вміння та навички, застосування котрих дозволяє менеджеру організувати ефективну роботу з його реалізації. Головні завдання проектного менеджера залежать не лише від його повноважень, тобто, чи є він керівником проекту, який приймає рішення, чи лише координатором або консультантом проектних дій. З одного боку, він може керувати проектом та створювати ієрархічну групу, що автономно працює, відповідно до лінійного типу організації реалізації проекту. З іншого, координує окремі дії проекту, використовуючи, при цьому, існуючі структури персоналу  [3].

Різні підходи до визначення проекту сучасних неурядових організацій існують як відображення двох різних методів організації. Одні проекти організовані таким чином, що всі співробітники, які беруть в них участь, мають постійне робоче місце. На основі їх професійних знань їх тимчасово залучають брати участь у проектних групах. Інший метод організації проекту можна спостерігати, оскільки існує тенденція до створення дрібних самостійних фірм або до переходу спеціалістів на самостійний пошук замовника своїх знань та можливостей. Саме тому велика кількість проектів НУО організована із залученням позаштатних спеціалістів [1].

В практиці проектного управління сучасних НУО варто говорити про важливість правильно організованої інформаційно-комунікативної діяльності, оскільки результативність діяльності громадської організації визначається безперервним інформаційним зв’язком не лише з органами влади, а й клієнтами, ЗМІ, бізнес-структурами, а також неурядовими організаціями-партнерами [3].

Інформування, як важливий компонент інформаційної діяльності НУО, потрібно розглядати як засіб впливу на органи місцевого самоврядування та громадськість. Інформаційний вплив НУО – це поширення в місцевій громаді інформаційного продукту, створеного організацією в якості різних типів інформаційних повідомлень [1].

При реалізації компанії проекту задля ефективного інформаційного впливу, що проводить НУО, необхідно володіти різносторонньою інформацією про людей, що приймають рішення, що дозволить здійснювати диференційований підхід до організації інформаційного впливу. Він буде різним залежно від того, до якої групи належить об’єкт впливу. Важливо проаналізувати інформацію про ту групу, на яку необхідно здійснювати вплив. За основу аналізу зібраної інформації варто взяти наступні показники: рівень обізнаності проекту впливу про громадські організації, що просувають інтерес; рівень обізнаності проекту впливу про сутність проблеми, яка потребує певного рішення органу місцевого самоврядування; рівень погодження об’єкту впливу з необхідністю прийняття відповідного рішення та рівень взаємодовіри між суб’єктом та проектом впливу [7].

Ведуча роль інформаційного потенціалу НУО при стратегічному плануванні спирається на аналітичну інформацію, що відображає реальні умови та ресурсні можливості організації. Ефективний менеджмент орієнтує діяльність сучасної громадської організації на задоволення потреб громадян та створює умови для її стабільного розвитку. Збір та аналіз інформації, яка дозволяє розробити ряд конкретних заходів щодо досягнення очікуваної ефективності в процесі реалізації проектної діяльності включає також прогнозування можливої ефективності організації [8]. У зв’язку з цим, в проектній кампанії пріоритет віддається інформаційному впливу, де основну увагу слід приділити складанню мети тексту – сукупності інформаційних блоків, що передаються цільовій групі для того, аби активізувати й прискорити ухвалення необхідного рішення. Дану інформацію називають ключовими повідомленням [7]: їх доводять до громадськості, владних структур та засобів масової інформації. Послідовність їх передачі, зміст та адресність залежить від етапу просування суспільного інтересу, завдань, що вирішуються, і також від наявної інформації (факти, аргументи, докази) з конкретного питання.

Процес руху й споживання інформації, що створюється суспільством, здійснюється в процесі інформаційного обміну НУО. Необхідно забезпечити доступність інформації на рівні міжсекторної взаємодії, аби оптимізувати цей процес. Особливе значення в даному аспекті має інформація, що стосується діяльності державних інститутів. Право громадян на одержання такого роду інформації варто розглядати як інструмент, що розширює участь громадян при вирішенні соціально важливих проблем [3]. НУО визначає рівень вольового підкріплення потреб, які відстоюються індивідами, що дозволяє місцевим органам влади об’єктивно бачити картину наявної спрямованості громадян та вірно співвідносити їх між собою при формуванні «дерева цілей» суспільства [1].

Підтримка органів місцевого самоврядування для розвитку неурядових організацій на сучасному етапі є важливою на локальному рівні. Закон «Про місцеве самоврядування» надає легальні можливості громадським організаціям стати реальними партнерами держави при реалізації соціальних програм, однак ряд факторів перешкоджає активній взаємодії держави й громадськості, зокрема це: обмеженість фінансових засобів в місцевому бюджеті, недостатнє знання сфер один одного та низький рівень вмінь та навичок міжсекторної взаємодії [4].

Практика співробітництва НУО з місцевими органами влади набуває все більш широкого розмаху в Україні і є досить плідною: в деяких регіонах з місцевих бюджетів виділяють частину фінансових засобів, призначених для впровадження соціальних програм, громадським організаціям, що реалізовують проекти, спрямовані на підтримку соціально незахищених верств населення. Важливими аргументами в захист державної підтримки, при цьому, є наступні можливості: вплив громадськості на політику місцевої влади, об’єднання ресурсів з метою досягненні загальної мети, формування в представників місцевої влади поваги до організацій третього сектору та своєчасне вирішення місцевих проблем.

Громадські організації можуть використовуватися владними структурами задля встановлення зв’язку з масами та як засіб доведення значимої інформації до населення. Неурядові організації виступають не лише інструментом інформування громадян з метою  виявлення їхніх проблем, а й засобом вирішення даних проблем, а також інструментом самореалізації громадянами їхніх власних запитів. Кожна організація, при цьому, обирає ту сферу діяльності проекту, яка б узгоджувалася з її місією [4].

Важливим компонентом існування та розвитку НУО є створення, виробництво й використання інформаційного потенціалу для забезпечення її життєдіяльності. Відомо, що найбільш активні громадяни місцевої громади належать до неурядових організацій, тому соціальна активність завжди спрямовується на зміну соціальної ситуації з врахуванням ефективності результатів цього перетворення. Для НУО – це потреба в позитивних змінах найближчого соціального оточення, реалізованих шляхом проектного менеджменту. Нині відбувається поступовий перехід від концепції «підтримки» діяльності НУО до концепції реалізації її програм (надання послуг) для певних соціальних груп, що виконуються найбільш придатними та ефективними виконавцями – неурядовими організаціями.

Правильна організація інформаційного обміну НУО із провідними структурами – органами державного апарату, клієнтами, засобами масової інформації, бізнес-структурами, а також неурядовими організаціями-партнерами стає необхідною умовою при вирішенні соціальних проблем на локальному рівні. Так як: якісна інформація відбиває всю розмаїтість життя громади: її інтереси, проблеми, шляхи розвитку місцевого співтовариства. Завдяки інформації кожен громадянин має можливість відчути свою приналежність до громади й відповідальність за її благополуччя; шляхом її осягнення ними освоюється соціальний досвід, адже інформація спонукає людей до активної участі в соціальних перетвореннях. Таким чином здійснюється інформаційне забезпечення громадських ініціатив вітчизняних неурядових організацій.

Висновки. Таким чином, на сьогоднішньому етапі розвитку суспільства неурядові організації стали значним важелем контролю з боку громадянського суспільства за діяльністю органів державної влади: саме їм належить виняткова місія щодо впливу на громадську свідомість та культуру громадян. Це, в свою чергу, передбачає усвідомлення та активну реалізацію ними своєї громадянської позиції; контроль за діями органів державної влади та місцевого самоврядування; викорінення застарілих негативних уявлень про громадську діяльність та пов’язані з цим явища; пізнання та здійснення прав і свобод людини й громадянина у нерозривному зв’язку з обов’язками перед суспільством; усвідомлення необхідності правомірної поведінки й дотримання правових норм; вміння знаходити, адекватно оцінювати інформацію та вміло цілеспрямовано використовувати її.

Список використаних джерел та літератури

1. Азарова, Т.В. Менеджмент неприбуткової організації [Текст] / Т.В. Азарова, Л.К. Абрамов. – Кіровоград: ,,ЦПТІ’’, ,,ІСКМ’’, 2003. – 128 с.
2. Білецький, В.С. «Третій сектор»: реалії сьогодення та виклики майбутнього [Текст] / В.С. Білецький // Тези Міжнародної наукової конференції «Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні». – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка. – С.99-102.
3. Губіліт, І. Посібник лідера [Текст] : метод. посібн. / І. Губіліт, Н. Зеленюк. – Вид. друге. – Л., 2011. – 164 с.
4. Дігтяр, П.А. Громадські організації в суспільно-політичній системі сучасної України: стан і перспективи розвитку [Електронний ресурс]/ П.А. Дігтяр. – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського. – Режим доступу до статті: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Si/ 2010_31/digtiar.pdf. – Дата доступу: 27.03.2013. – Заголовок з екрану.
5. Нанівська, В. Розвиток недержавних організацій в Україні  [Електронный ресурс] / В. Нанівська// Міжнародний центр перспективних досліджень. – 23.08.2001. – Режим доступу: http://www.icps.com.ua/files/articles/36/71/ngo_development_ukr.pdf. – Дата доступу: 06.03.2013. – Заголовок з екрану.
6. Савко, Ю. Громадські організації та їх вплив на суспільно-політичний процес сучасної України / Ю. Савко // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. : філос. науки. 2004. – Вип. 6. – 284 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/faculty/Phil/Visnyk/Visnyk6/zmist.htm
7. Трілленберг, В. Проектний менеджмент [Текст] / В. Трілленберг. – Тернопіль: ,,Економічна думка’’, 2001. – 95 с.
8. Чотири кроки до успіху [Текст]: посібник для менеджера неурядових організацій «Голос громадськостi». «Каунтерпарт». – К: «МАКАР», 2005. – 248 с.

The paper explores the current issues of the project activities of NGOs in Ukraine, stressed the importance of their work in the process of building a civil society. Particular attention is focused on the specifics of the project activities of NGOs, said the reasons that prevent the efficient activity of public organizations in Ukraine and the ways to solve them.

Вагомим чинником побудови громадянського суспiльства в Українi є активне функціонування громадських організацій, їх співпраця з урядом держави та населенням з метою реалізації суспільно важливих проектів. У 1992 р. прийнято Закон України «Про об’єднання громадян», що вводить в правове поле України поняття «громадська організація». Хоча в законодавчих рамках обумовлені права та обов’язки громадських організацій, особливості їх функціонування, проте, існує безліч проблем, що негативно впливають на їх діяльність, що в свою чергу гальмує процес побудови громадянського суспільства на демократичних засадах. Тому вивчення специфіки проектної діяльності громадських організацій є особливо актуальним питання сьогодення в Україні.

Метою дослідження є проаналізувати проектну діяльність громадських організацій у контексті побудови громадянського суспільства в Україні.

Відповідно до мети, поставлено такі завдання:

– визначити сутнiсть проектної діяльності та прослідкувати за динамiкою розширення сфери діяльності проектів громадських організацій;

– виявити проблеми в проектній діяльності громадських організацій та запропонувати шляхи їх вирiшення.

Вивченню теми проектної діяльностi громадських організацій приділяли увагу такі науковці та вчені: А. Колодій [1], М. Тарасюк [6] та ін. На особливу увагу в дослідженні побудови громадського суспільства заслуговують українські дослідники: В. Балабін О. Клименко,А. Левченко,   О. Михайловська [3], О. Тарасов та ін.

Говорячи про проектування можна сказати, що воно не є новим видом людської діяльності. Адже проявляючи свою творчість винахідники та науковці створюючи архітектурні споруди ,або ж художні твори також проектували в певній галузі людської діяльності. Але поступово таку діяльність пов’язують з науково-технічними системами.

Нині проектна діяльність виходить далеко за межі сучасного виробництва і тісно пов’язана з науковою, мистецькою, політичною та суспільною діяльністю людини. Вона має низку спільних ознак, що характеризують її як проектну діяльність. Це, зокрема, такі ознаки: 1) вирішення певної проблеми; 2) спрямованість на досягнення конкретної мети; 3) взаємопов’язані дії, що ведуть до кінцевого результату; 4) діяльність, пов’язана з плануванням (обмеженість у часі виконання, визначеність дати початку і закінчення); 5) наявність бюджету; 6) що характеризується новизною, унікальністю і неповторністю [7].

Відповідно, проектна діяльність – це діяльність по вирішенню певної проблеми спрямована на досягнення конкретної мети, реалізована шляхом виконання запланованого проекту, характеризується новизною, унікальністю і неповторністю.

Проект (від лат. project — «кинутий уперед задум») – це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів, задум чи план створення матеріального об’єкта, предмета, різного роду теоретичних продуктів. Проект неможливо створити й реалізувати без творчої діяльності. Поняття «проект» усе частіше вживається в загальнонауковому значенні, оскільки в ширшому його розумінні це – обґрунтоване конструювання системи параметрів майбутнього об’єкта, процесу чи явища в поєднанні зі способами його досягнення. Саме таке багатогранне тлумачення проекту відкриває широкі можливості для його використання в різних сферах наукових досліджень, виробництва і життєдіяльності людини [6].

Проектуванням називають діяльність, під час якої обґрунтовується й розробляється проект. Для здобуття певного результату  потрібно в заданий проміжок часу реалізувати його за наявності певних ресурсів. Тому невід’ємною умовою виконання проекту є наявність в його структурі бюджету.

Проектна діяльність в більшості випадків спрямована на зменшення рівня соціальних проблем. Проте роль громадських організацій не заключається лише у вирішенні певної проблеми: соціальної, політичної, економічної, релігійної, а, у більшій мірі, у стимулюванні, розвитку потенціалу кожної окремої людини на вирішення своїх особистих проблем та проблем суспільства, актуальних проблем для рівнян. Діяльність громадських організацій шляхом реалізації проектів, донесення інформації до широких верст населення про ту чи іншу проблему, повинна стати поштовхом до об’єднання народу для вирішення проблем та мотивуванні їх до дій.

За останні роки було розроблено значну кількість проектів, спрямованих на ліквідацію проблем, що виникають в суспільстві. Багато з них втілено в життя і досягнуто запланованих результатів (в лікарні було закуплено обладнання, дитячі будинки забезпечено усім необхідним, закуплено вакцини від правця). На сьогодні, багато проектів спрямовані на вирішення проблем глобального характеру: боротьба зі СНІДом, голодом, тютюнопалінням, наркотичною та алкогольною залежністю.

Наприклад на Рівненщині зареєстровано 412 громадських організацій, серед яких переважають молодіжні організації. Молодіжна громадська платформа «Яскраво» займає помітне місце серед діяльності інших молодіжних організацій Рівненщини. Ця громадська організація практично живе проблемами молоді. Соціальні проекти платформи «Яскраво» («Вечір К», «Яскраве Рівне», «Кухня Ідей», «Година в МЕТРО», «Співанка», «Духовка», «Мафія», «DEBATtle») спрямовані на культурний розвиток та приємний відпочинок рівнян. Молодіжна громадська платформа «Яскраво» реалізовує також партнерські проекти, до яких з вище перелічених належать проект «DEBATtle, «Співанка» та «Година в МЕТРО».

У тлумаченні виникнення громадських об’єднань сенс існування визначається як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаємну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збереження і розвиток соціального організму. Це життя людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями [9, с. 47].

Здійснювати проектування громадські організації починають з мети проекту й безпосереднього обґрунтування проблеми чи ідеї, яку реалізують у майбутньому. Обґрунтування здійснюють на основі собівартості проекту та витрат часу для виконання відповідних робіт. Якщо ці показники є високими у фінансовому еквіваленті, то повертаються до мети і завдань, щоб переглянути ідею [2].

Громадські організації в Україні діють на підставі Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Стаття 1 визначає громадську організацію як об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) [4].

Варто відзначити, що поняття «громадські організації» широко використовується в українській науковій літературі, а іноземній правовій літературі його аналогом є наступні терміни: недержавні організації, неурядові організації, неприбуткові та волонтерські організації, які є синонімічними і відображають антикомерційний статус громадських організацій, їхню неприбутковість та добровільний характер об’єднання [3].

Особливістю громадських організацій в Україні є те, що за масштабністю діяльності лише 5 % з них носять міжнародний характер, 10 % – загальнодержавний, а 85 % – мають місцевий та обласний рівень. За статутними даними 15 % громадських організацій відносять себе до благодійних організацій, а 85 % – до громадських організацій [8, с. 134-139].

Громадянське суспільство є невід’ємною частиною демократичного суспільства. Адже об’єднуючись громадяни насамперед виконують своє соціально – політичне призначення , як розв’язують проблеми повсякденного життя ,так і відкривають широкі можливості для виявлення суспільно -політичної ініціативи.

А. Колодій визначає громадянське суспільство як сфери спілкування та солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави. [1]

Зокрема учена зазначає, що громадянське суспільство характеризується виконанням наступних функцій:

1) самоорганізованого громадянського механізму для виконання суспільних справ;

2) противаги владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;

3) засобу соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;

4) сприятливого суспільного середовища для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру [1].

Підсумовуючи можна сказати, що громадянське суспільство це історичний тип розвитку суспільства, що реалізує потреби та інтереси вільних індивідів через систему відносин ( економічних, соціальних і тд.) Елементами якого є різні об’єднання, що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

В Україні кількість зареєстрованих громадських організацій з кожним роком кількість зростає. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України кількість громадських організацій, зареєстрованих Державним комітетом статистики України, сягнула 60 479 (станом на квітень 2009 року). Що стосується організацій з міжнародним та всеукраїнським статусом, в Україні діє 2838 об’єднань громадян, що були легалізовані Міністерством юстиції України (станом на травень 2009 року) [5].

Загалом органами юстиції в Україні впродовж 2009 року зареєстровано близько 4 тис. громадських формувань. З них 81,5 % становлять місцеві, всеукраїнські та міжнародні громадські організації, 0,3 % політичні партії, 17,7 % місцеві, всеукраїнські, та міжнародні благодійні організації. [5].

Громадські організації є дієвим інструментом захисту прав українців. Проте суспільство поки що це не усвідомлює. Причинами цього є:

‑ громадські організації практично неспроможні мобілізувати широку громадськість навколо проблемних питань, на вирішення яких спрямована їх діяльність;

‑ помітно низька активність співпраці та взаєморозуміння між громадськими організаціями та державними органами. Влада часто ігнорує правові механізми захисту прав громадян і їх участі в прийнятті рішень;

‑ відсутня деталізована інформація про діяльність громадських організацій;

‑ недостатня координація діяльності з іншими громадськими організаціями по горизонталі;

‑ нерозвиненість вітчизняної бази фінансування громадських організацій;

‑ недостатній рівень кваліфікації керівних кадрів громадських організацій;

‑ нерозвиненість системи навчання та перепідготовки працівників громадських організацій.

З цих причин більшість громадян нашої країни вважає, що громадянське суспільство не настільки потужне ,щоб вирішити  широкого спектра проблеми суспільного життя України.

Отже, проектна діяльність громадських організацій – діяльність задля реалізації проектів, шляхом донесення інформації до широких верст населення про ту чи іншу проблему, яка стає поштовхом до об’єднання народу для вирішення проблем та мотивуванні їх до дій.

Участь громадських організацій в суспільному бутті є дієвою складовою демократизації суспільства, а також шляхом до розбудови громадянського суспільства. Вміле державне регулювання проектної діяльності громадських організацій та свідоме сприйняття громадянами України громадських організацій як дієвого інструменту захисту своїх прав і вирішення важливих соціальних проблем шляхом проектування та реалізації проектів є ключовими підставами для побудови громадянського суспільства в Україні.

Список використаних джерел та літератури:

1. Авторський сайт Антоніни Колодій. Думки з приводу розвитку громадянського суспільства [Електронний ресурс]. – Режим доступу до каналу: :www.URL:  http://political-studies.com/?page_id=178. – Дата доступу: 10.11.12. – Назва з екрану.
2. Верба, В.А. Проектний аналіз [Електронний ресурс] / В.А. Верба,.– Режим доступу : www.URL: http://slv.com.ua/books/134.html. – Дата доступу: 10.11.12.– Назва з екрану.
3. Держалюк О. Динаміка та розширення спектру  діяльності громадських організацій як складові демократизації українського суспільства [Електронний ресурс] / О. Держалюк. – Режим доступу : www.URL: //  http://www.niss.gov.ua/Monitor/May08/03.htm. – Дата доступу: 10.11.12. – Назва з екрану.
4. Закон України «Про об’єднання громадян» [Електронний ресурс]. – К., 16 червня 1992 року. – Режим доступу : www.URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2460-12. – Дата доступу: 10.11.12.– Назва з екрану.
5. Офіційний сайт Міністерства юстицій України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до каналу: :www.URL:  http://www.minjust.gov.ua/0/news/11489. – Дата доступу: 10.11.12. – Назва з екрану.
6. Тарасюк, М.В. Управління проектами [Електронний ресурс] / М.В. Тарасюк. – Режим доступу :www.URL: http://slv.com.ua/books/66.html. – Дата доступу: 10.11.12. – Назва з екрану.
7. Управління проектами [Електронний ресурс] / Л.П. Батенко, О.А. Загородніх, В.В. Ліщинська. – Режим доступу : www.URL:http://library.if.ua/book/96/6586.html. – Дата доступу: 10.11.12. – Назва з екрану.

8. Шевцов А. І , Міжнародні неурядові організації як фактор впливу на ситуацію в Україні [Текст] / А. І. Шевцов, Г. І. Мерніков // Стратегічна панорама. – 2002. – № 4.

9. Шрейдер, В.Г. Теорія комунікацій [Текст] / В.Г. Шрейдер. – К. : Ваклер, 1998. – 395 с.