Ключові слова: High-hume технології, наука, релігія, глобалізація, секуляризація.

Article is devoted to the phenomenon of High-hume technologies in the context of a new stage of interaction between science and religion.

Keywords: High-hume technologies, science, religion, globalization, secularization.

Діалог про взаємодію науки та релігії у контексті розвитку High-hume технологій доцільно розглядати за участю і посередництвом філософії. Філософська рефлексія відношення цих сфер суспільного життя дає можливість уникнути, як надмірного спрощення в розумінні протиріч між ними, так і перебільшення значення кожної у суспільно-історичному розвитку людства. Аргументованість такого висновку підтверджується наявністю у багатьох сучасних наукових дослідженнях передчасних висновків щодо підтвердження або спростування наукою тих чи тих релігійних догматів, а іноді навіть авторитету священних текстів. Те саме стосується й значної кількості богословських праць, у яких автори спираються на авторитет науки та використовують наукову аргументацію задля власного витлумачення. Проте спростування священних текстів за допомогою наукової аргументації, так само, як і засудження науки з позиції релігії, в сучасному контексті розвитку High-hume технологій однаково неприйнятні [17,c. 96].

Проблема взаємодії релігії та науки належить до вічних традиційних проблем, що існували на протязі всього історичного розвитку філософії. Можна виділити чотири основні історичних етапи постановки і вирішення цієї проблеми: епоха Античності, епоха Середньовіччя, епоха Нового часу і останній – Сучасний період. Перша епоха характеризується співіснуванням і взаємопроникненням філософії, науки і релігійних ідей. У Середньовіччі спостерігається тенденція до поступового переважання релігії і теології над філософією і наукою. Церква активно чинила опір зростаючому розвитку автономного наукового пізнання. У Новий час поглиблюється конфлікт протистояння між релігією і наукою. Кардинально інакше складаються сучасні взаємини релігії із науковим знанням у всіх його формах виявлення.

Проблема налагодження діалогу науки та релігії є також однією з нагальних етичних проблем нашого часу. Справа не лише у тому, що наука та її технології дають нам можливість змінювати світ і самих себе, але і в тому, що наші цінності мотивують цю силу, що акумулюється протягом життя. Саме цінності, моральні норми, стають визначальними векторами розвитку на новому етапі людського прогресу в XXI ст. Саме тому серйозний і продуманий діалог є необхідним на шляху до перспективного та високотехнологізованого майбутнього. Без сумніву, сьогодні можна стверджувати, що наука і релігія є рівними партнерами, які здатні до взаємодії. Що стосується визначення можливих типів такої взаємодії, а на їх підставі й конструювання моделей взаємовідношення науки і релігії, то варто зробити спробу узагальнення існуючих альтернатив та запропонувати основні моделі конфлікту та діалогу [18, c. 96.].

З історії взаємодії науки й релігії – від зародження раціональної думки і до новоєвропейської науки – бере витоки глибока напруженість між вірою та розумом. Цей факт суттєво вплинув і на історію безпосередніх стосунків науки та релігії та лежить в основі пояснення змісту стереотипу, що зберігся у свідомості до сьогодні та характеризує взаємини науки й релігії, як конфліктні. На думку відомого дослідника, американського ученого і богослова Й. Барбура, таку конфліктність демонструють науковий матеріалізм та біблійний буквалізм [1,c. 237]. Науковий матеріалізм і сцієнтизм стверджують, що питання, на які можна дати розумні відповіді, має ставити лише наука, а науковий метод – єдине надійне джерело пізнання. Саме науковий матеріалізм, що дотримується крайніх позицій і стоїть на засадах сцієнтизму, розглядає матерію, як визначальну реальність, а стан взаємовідношення «наука – релігія» кваліфікує як конфлікт. Для біблійного буквалізму характерним є віра в те, що Святе Письмо непогрішиме, Біблія не містить помилок і потребує буквального розуміння. Прибічники такої позиції, наприклад, вважають недоречним вивчати теорію еволюції в школі, через те, що вона не є єдиним поясненням походження життя, тим більше життя розумного. Тому, на їхню думку, теорія еволюції має подаватися разом з теорією креаціонізму. Біблійну оповідь про творення вони вважають істиною і такою, що є у конфлікті з теорією еволюції. [10, с.29].

Науковий матеріалізм та біблійний буквалізм лежать на протилежних кінцях богословського спектру. Тим не менше у них є кілька спільних та відмінних особливостей, що спонукають розглядати їх разом, – вважає І. Барбур. – Представники обох напрямків припускають, що між сучасною наукою та релігійними уявленнями існують серйозні протиріччя. І ті, й інші намагаються знайти непохитні засади знання: в одному випадку це логіка та чуттєві дані, в іншому – непогрішиме Письмо. Вважаються, що наука і релігія пропонують взаємовиключні точні описи одної й тої самої сфери – історії природи – і що необхідно вибирати один з цих варіантів. Науковий матеріалізм, виходячи з наукових уявлень, намагається потім робити на їх основі широкі філософські узагальнення. Біблійний буквалізм виходить з богословських уявлень, але прагне робити висновки про наукові питання. Таким чином, обидва напрямки не приділяють належної уваги різниці між двома дисциплінами [1, с.92].

Осмислення сучасної ситуації у світі, наслідків глобалізації, мультикультурації, секуляризації неможливо без звернення до духовно-моральної сфері людського буття. Одним з яскравих антропологічних, екзистенціальних феноменів виступає віра, яка є невід’ємним елементом людського буття, особистим духовним досвідом релігійного розвитку особистості з актуалізацією духовно-моральних цінностей. Віра постає як досвід суспільства у своєму становленні і розвитку онтологічних основ існування мирського і сакрального. Аналіз сучасного стану віри неможливий без дослідження секуляризаційних процесів, що відбуваються у суспільстві високих технологій. Звернення до розгляду секуляризації та її наслідків сприяє розкриттю ролі віри у житті сучасної людини, суспільства, допомагає простежити еволюцію віри в контексті розвитку High-hume технологій.

Секуляризація зробила вирішальний вплив на формування сучасного нам суспільства та його сенсоутворюючих цінностей, світоглядних парадигм. Розпочавшись як суто економічне явище, секуляризація поширилася на різні сфери людського життя, поставши звільненням від контролю духовенства, релігії як інституту моральної сили. Надалі секуляризація стала фактором, який формує сучасне суспільство і культуру на основі принципу світськості, автономії світського розвитку, розмежування «божественного» і «людського» [6, c. 250]. Звичайне життя будується на основі здорового глузду, розуму і у відповідності з економічними, політичними та культурними та технологічними інтересами. Мирські справи розглядаються людиною на її розсуд, а не під тиском релігійних авторитетів. Віруючий включений у громадське життя як активний учасник усіх подій, що відбуваються. Наслідком секуляризаційних процесів виступає, наприклад, зниження інтересу до культової практики і підвищення інтересу до ідеї особистого Бога, відбувається свого роду «приватизація» релігії, віри, релігійного досвіду. Все це говорить про те, що відбулося серйозне зрушення в перевагах і пріоритетах сучасної людини. Людина, виступає як вільний автономний суб’єкт, що має право критично сприймати і оцінювати навколишню дійсність та процеси, що у ній відбуваються. Особистість сама впливає на розвиток своєї віри: чи залишиться вона на рівні невідомого відчуття нескінченного, рівні сліпої дитячої віри чи вийде на більш високий рівень розвитку, стане певною парадигмою мислення [15, c. 121].

Необхідно також враховувати і той факт, що в сучасному світі мають місце різноспрямовані тенденції. Крім тенденції подальшої секуляризації свідомості, деміфологізації теологічних категорій та інші, має місце тенденція «відродження» традиційних релігій, релігійності, «релігійного оновлення». Передумовою її виникнення можна вважати пошук сучасною «технологізованою людиною» психологічної, емоційної, моральної стабільності у ситуації все зростаючої складності життя, у якій людина стикається з безліччю труднощів. Тому секуляризація та її наслідки не слід розуміти однозначно. З одного боку, даний феномен являє собою «незворотний процес», що неухильно веде до скорочення сфери впливу релігії, до її занепаду і зникнення, до глибоких зрушень в людському мисленні, «десакралізації» сприйняття людиною навколишнього світу. У проекції на подальший розвиток секулярного суспільства у історичній, еволюційної перспективі ми можемо прийти також і до створення постсекулярного суспільства [19]. Для нього характерна спрямованість на створення суспільства інтеркультурної комунікації, парадигма якого буде будуватися на різних типах раціональності, культури. З іншого боку, ми повинні враховувати і те, що маємо справу вже з видозміненим «соціальним способом» вираження релігії, констатацією еволюції релігії в ході соціальних змін. У цьому плані релігія продовжує залишатися живим феноменом, старі форми якого зживаються, а нові продовжують існувати і розвиватися, приводячи до нових модифікацій віри, квазірелігій, появі яких сприяють релігійні перетворення, що відбуваються у світі, релігійна мобільність окремих індивідів і релігійних груп. Все це постає як нормальний процес розвитку суспільства, наслідком якого може бути навіть посилення впливу релігії у її оновлених зразках [19].

Слідуючи з вище викладеного, ми можемо зробити висновок про те, що сучасна віруюча людина є секулярно віруючою. Така віра – це свого роду квазівіра, так як вона живе у «світі без Бога», живе мирським життям, власними інтересами, бере на себе відповідальність за всі свої вчинки. Віра постає переважно як слідування моральним ідеалам, що постулюється божественним натхненням та реалізується у межах мирського життя. Одну з головних ролей починає відігравати її моральна, ціннісна функція. Але навіть при еволюції, трансформації віри, вона не може зникнути з життя людини, як і релігія, так як руйнування релігійної традиції, применшення значення віри приведе до втрати сенсу і моральному хаосу, моральної деградації особистості та тотальної дезінтеграції. Необхідно також зазначити те, що навіть у секулярному світі релігія містить у собі невикористаний потенціал, який базується на основі культурних цінностей. Ці цінності виражаються в універсальних поняттях – любов, надія, мир, справедливість, які інтегруються у свідомість людини за допомогою її досвіду віри і реалізуються у житті через її актуалізацію та практичне застосування [4, c. 21]. Звертаючись до розуміння сучасного стану феномена релігійної віри у сучасному високотехнологігізованому суспільстві слід відзначити перспективи його подальшого існування. Ключовим аспектом повинно стати врахування неоднозначності та різноспрямованості процесів, що протікають у сучасному суспільстві. Можна виділити ряд тенденцій, що впливають на розвиток подальшої взаємодії науки та релігії у епоху High-hume технологій.

1) Процес подальшої секуляризації та десакралізації призводить до того, що віра постає як глибоко особистісний релігійний феномен, що реалізується у мирському житті та втілюється у духовно-моральній сфері та має чітку градацію дій: актуалізація в житті аксіологічних принципів, зв’язок з трансцендентним в рамках культово-обрядової практики, секулярний характер парадигми віри;

2) Сакралізація, деміфологізація релігійних символів, категорій та релігійного світогляду орієнтують віру на мирську реальність, віддаляючи людину від спілкування з трансцендентним і зосереджуючи її у мирському секулярному просторі. Як наслідок – квазівіра, зміна парадигми віри, світогляд людини побудовано на основі сакралізованих релігійних символів.

3) Ресакралізація віри, що повертає якості святості, обумовлена особистим вибором людини, заснована на світогляді людини і впливає на її ідентифікацію [14, c. 96].

Зазначаємо, що наведені тенденції характеризують динаміку розвитку сучасного суспільства і багато в чому визначають його подальші шляхи розвитку. Вони також розкривають віру як складний, багатоаспектний феномен, що володіє здатністю еволюціонувати, видозмінюватися у сучасному світі високих технологій. Але ці тенденції розкривають лише один з аспектів, що впливають на сучасний стан феномену релігійної віри, як базового компоненту взаємодії науки та релігії в сучасних реаліях наукового-технічного прогресу. Крім цього, у контексті соціокультурного розвитку суспільства можна виділити ще й такі особливості існування віри, які також визначають подальші перспективи релігійного феномена: 1) віра і знання-сумнів (віра тісно пов’язана з сумнівом, знання в співвідношенні з вірою виступає як сумнів); 2) динаміка віри має місце на тлі змін, кризи традиційних цінностей і появи нових норм поведінки; 3) затвердження у вірі божественного при констатації «смерті Бога» [14, c. 88].

Віра – це фундаментальна характеристика людського буття, незалежно від того, який тип віри превалює у людини та від обставин у яких вона формується. Чи буде це особиста або соборна віра, квазівіра, світська віра або навіть нігілістська віра. Віра є одним з важливих проявів процесів свідомості, яка виділяє людину від неживих об’єктів. Віра формує парадигму мислення людини, систему цінностей, «констант людського існування, що накреслює ідеальну сітку координат» [8,с. 142] для вироблення адекватної і цілком конкретної позиції людини щодо широкого спектру питань і проблем, що виникають, та актуалізації цих цінностей у житті. Цей процес у сучасному світі проходить під знаком тісного переплетення віри і сумніву як однієї з підстав раціонального знання. Сучасна людина не може уникнути ні сумніву, ні віри, «корінне визначення людської долі полягає в тому, що людина не може знайти кінцевий сенс свого земного існування інакше як в безперервному суперечці сумніви і віри, заперечення і впевненості» [11, с. 35].

У даному контексті слід зосередити увагу на динаміці феномену віри і кризі традиційних цінностей в епоху High-hume технологій. Аксіологічний аспект включений у віру у зв’язку з тим, що через віру людина творить систему цінностей для перетворення життя і слідування своїм моральним ідеалам. Будучи вищою цінністю, людина прагне актуалізувати своє призначення і сенс. Але в той же час особистість на шляху до духовного розвитку може впасти в індивідуалізм, егоїзм, які, на думку німецького філософа А. Шопенгауера, служать «джерелом всіх вчинків», «кореняться в індивідуальних властивостях окремої особистості» [5, с. 247]. Егоїзм може виражатися у прагненні до власного блага, у бажанні горя чужій людині заради свого персонального блага. Такий егоїзм загрожує повним знеціненням всіх моральних ідеалів, цінностей, норм поведінки. Розвиток людини у цьому напрямку не призводить, наприклад, до обожнення, як вищої мети людини у релігійних традиціях. Це шлях повної духовної, моральної і фізичної деградації. Він призводить до ціннісної аномії, фанатизму, самодеструкції. Зміцнення людини, як егоїстичної істоти призведе до того, що бажання і вчинки будуть відповідати тій системі цінностей, яка буде їх виправдовувати. Віра у Бога відсторонюється на задній план. Об’єктом і суб’єктом віри стає сама людина. Область трансцендентного, замінюється іманентною, ідеалом стає особистість. О. Клеман, французький православний богослов, таке «самообожнення» вважав результатом мирської віри [9]. Іншою крайністю виступає «боротьба із самим собою» [5, с. 316] як приклад удаваного аскетизму, витонченого марнославства, в якому егоїстична істота отримує задоволення від тих покарань, яким сама себе піддає, підносячи свої муки до рангу святості. Тут задоволення полягає у самопіднесенні через знущання над собою. Це уявне вдосконалення походить від моральної деградації особистості. Тут віра якщо і спрямована на трансцендентне, то проходить крізь нього до себе. Це латентний егоцентризм, який ми спостерігаємо і у наш час. Якщо в попередні століття роль віри була системно утворюючою, вона виступала, як світоглядна орієнтація на абсолютні цінності, то тепер релігійний феномен, як і інші сфери людського життя, занурені у мирський простір. Мирське з його вищими і нижчими цінностями стало долею віри і самореалізації. Крім цього, відбулася зміна суспільної психології і трансформація релігійних цінностей у зв’язку з придушенням «емоційної складової людської особистості», «втратою здатності до фантазії, образного поетичного мислення», що стало «результатом раціоналізму та інтелектуалізації культури» [16, с. 163]. Це не тільки знецінює людську сутність, робить її людиною-машиною, але й призводить до втрати віри, кризі традиційних цінностей і норм. Сенс життя сучасної людини полягає у «нівелюванні процесів серійності виробництва, споживання, ритуалізації спілкування, колонізації чуттєвості» [8, с. 93], її свідомість набуває «масовості» (як стає масовим саме суспільство). Відбулась зміна статусу буття людини, її моральних ідеалів, ціннісних орієнтирів. Все це здійснюється у масовому, потоковому режимі, незалежно від бажань конкретної людини. Молоде покоління стає заручником віртуальних просторів, зайвої залежності від масмедіа, візуалізації, високих технологій. На думку російського філософа В. В. Ільїна, має місце «перехід від потаємного буття до відвертого побутування, що відрізняється універсально-публічним режимом міжособистісних зв’язків на базі особливого екзистенційного комплексу» [8, с. 94].

Сучасне суспільство гостро переживає кінець просвітницько-раціоналістичної епохи з характерною для неї абсолютизацією ролі і значення розуму, раціонального початку у всій духовного життя. У наш час все частіше висловлюється думка про те, що і у науки, і у релігії з’являється широке поле для порозуміння та співпраці. Принципи науки можуть бути стійкі на певному етапі всього розвитку, але у міру відкриття нових об’єктів вони можуть вимагати радикального перегляду, що вимагає за собою перегляд принципів, що виражають ідеали і норми наукового дослідження. Тривалий час панувало переконання, що сучасний техногенний тип цивілізації є магістральним шляхом суспільного прогресу, хоча ця цивілізація призвела до величезних досягнень в області виробничих технологій, вона породила і глобальні кризи, які поставили під загрозу саме існування людства. Вважається, що сьогодні є серйозні підстави для сумнівів у здатності сучасної цивілізації знайти вихід з цих криз, не змінюючи стратегії розвитку та базисних цінностей техногенної культури. Російський філософ та науковець В. С. Стьопін приходить до висновку: «Виникають нові ситуації діалогу науки і релігії, які вносять певні зміни у колишній статус повної автономії і самоцінності наукових досліджень» [12, c. 33]. Російський науковець та філософ П. П. Гайденко також зазначає: «що однією з протиотрут від руйнівних тенденцій науково-технічної цивілізації може слугувати союз науки і християнства. Цей союз цілком природний: він припускає тверезість в оцінці можливостей нашого розуму, характерну як для християнського богослов’я, яке, усвідомлюючи тварність людського розуму, ніколи не ототожнює його з божественним, так і для самих проникливих філософів і видатних учених »[4,c. 21].

Проблемам співвідношення віри і знання велику увагу приділено у російській релігійній філософії. Відомий філософ М. Бердяєв писав: «Немає підстав стверджувати, що знання має перевагу перед вірою. Знання харчується тим, що дає віра, і відмінність тут лише у характері самої віри. Раціоналізм тримається лише тим, що не заглиблюється до першооснов, що не сходить до витоків. У витоках ж завжди знаходимо віру »[2]. Далі Бердяєв стверджує про безмежність знання, безмежність віри і повну відсутність їх взаємного обмеження. «Релігійна істина верховна, віра – подвиг зречення від раціональної розсудливості, після якої осягається сенс всього. Але остаточна істина віри скасовує істину знання. Наукове знання, як і віра, є проникнення у реальну дійсність, але приватну, обмежену. Наука вірно навчає про закони природи, але помилково вчить про неможливість чудесного, брехливо заперечує інші світи. Той вищий гнозис, який дає нам віра, не скасовує істин науки як нижчих. Нижчих істин немає, всі істини рівні »[2]. Російський релігійний мислитель С. Л. Франк вважав, що релігія і наука є способом пояснення однієї і тієї ж реальності, а саме: сутності й походження світу, життя, людини. «Ми стверджуємо, на противагу пануючій думці, що релігія і наука не суперечать і не можуть суперечити одна одній з тієї простої причини, що вони говорять про зовсім різні речі, протиріччя ж можливо тільки там, де два протилежних твердження висловлюються про один й той самий предмет. Наука вивчає світ, релігія – пізнає Бога. Тому одна істина так само може суперечити іншій, як наприклад, астрономічні істини про будову сонячної системи можуть суперечити, скажімо, економічному вченню про закони грошового обігу »[13].

Таким чином можна зробити висновок, що остання третина ХХ ст. дає поступове усвідомлення того, що наука не настільки об’єктивна, а релігія не настільки суб’єктивна, як вважалося раніше. Постнекласична наука і філософія науки довели вагому роль теоретичних припущень, інтерпретацій, концептуальних моделей для формування уявлень про ті об’єкти, що не проявляються через безпосереднє сприйняття. Багато хто з філософів релігії, богословів так само вважають, що релігійна віра інтерпретує досвід і співвідноситься з ним подібно до наукових теорій. Тобто релігійні дані зумовлені концептуальними інтерпретаціями. Діалог між цими сферами суспільного буття дає можливість плідно розвиватися кожній з цих галузей людського знання, реагуючи на досягнення одна одної.

Варто констатувати, що вивчення релігії, так само як і вивчення науки, – складний, організований, але нескінченно захоплюючий процес. Науки про релігію формують величезний простір для дослідження, створюють засади для міжрелігійного діалогу і порівняльного релігієзнавства, допомагають глибше зрозуміти й оцінити вікові традиції мудрості. Свідченням справедливості цього є констатація стрімкого включення в освіту викладання таких дисциплін гуманітарного спрямування, як історія релігії, філософія релігії, психологія релігії, священні тексти як література, порівняльне релігієзнавство тощо. Сучасний діалог науки і релігії підтверджує необхідність свіжого погляду на релігію, щоб спробувати зрозуміти її глибинну загальність в епоху розвитку High-hume технологій. Прибічники конструктивного діалогу науки і релігії вважають, що, можливо, залучення філософських, релігійних, історичних і етичних питань у освітній процес стане фундаментальною основою для розвитку високих технологій та їх раціональне використання у майбутньому. Традиційно релігійні та морально-екзистенційні питання мети і значення, чеснот і цінностей, суттєво вплинуть на цей процес. Позитивна перспектива такого діалогу, осмислення чи то онтологічних, чи то аксіологічних дискусій між ученими і богословами має відбуватися не лише у вузькому колі обговорень, а у загальному суспільно-історичному та культурному контексті, в якому жоден з учасників не матиме особливих привілеїв. Роль наукового знання у сучасному світі високих технологій суттєво ускладнюється: наука не просто рушійна сила соціального прогресу, але й джерело цивілізаційних ризиків і загроз, більше того, тільки вона здатна створити пізнавальний інструментарій для виявлення проблем і загроз, а в кінцевому рахунку – має сама віднайти шляхи їх вирішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барбур Иен. Религия и наука: История и современность / Иен Барбур. – [Пер. с англ.]. – (Серия «Богословие и наука»). – М.: Библейско-Богословский институт св. апостола Андрея, 2001. – 430 с.
2. Бердяев Н. Философия свободы [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/berdyaev/filos_svob/.
3. Гайденко П. Христианство и наука: противостояние или союз?/ П. Гайденко // Наука – философия – религия: в поисках общего знаменателя. – М., 2003. – С. 21.
4. Гайденко П. Христианство и наука: противостояние или союз?/ П. Гайденко // Наука – философия – религия: в поисках общего знаменателя. – М., 2003. – С. 21.
5. Гулыга А. Немецкая классическая философия / А. Гулыга. 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Рольф, 2001. – с. 347.
6. Забияко А.П., Воронкова Е.А., Лапин А.В., Пратына Д.А. и др. Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти: зб. Наукових праць/ за . ред. канд. філос. Наук Журби М. А. – Частина 1. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2012. – 304 с.
7. Ильин В. Философская антропология : учебное пособие / В. Ильин. – М. : КДУ, 2006. – 232 с.
8. Ильин В. Философская антропология : учебное пособие / В. Ильин. – М. : КДУ, 2006. – 232 с.
9. Оливье К. Власть и вера / К. Оливье [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://gumer.info/bogoslov_Buks/bogoslov/Article/Ol_VlVer. php.
10. Полкинхорн Дж. Наука и богословие: Введение / Дж. Полкинхорн. – [Пер. с англ.]. – (Серия «Богословие и наука»). – М.: Библейско-Богословский институт Св. апостола Андрея, 2004. – 153 с.
11. Ратцингер Й. Введение в христианство. / Й. Ратцингер. – М. : Культурный центр «Духовная библиотека», 2006. – с. 35.
12. Степин В. Философия и религия в социокультурном аспекте/ В. Степин // Ценностный дискурс в науках и теологии. М.: Изд-во РГГУ, 2009. – С. 33–34.
13. Франк С. Религия и Наука / С. Франк [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vehi.net/frank/religiya.html.
14. Чеснова Е. Место и роль религиозной веры в контексте секуляризационных процессов в обществе / Е. Чеснова // Религии России : проблемы социального служения : сборник материалов конференции. – Москва – Н. Новгород: Медина, 2011. – С. 96–99.
15. Чеснова Е. Феномен религиозной веры в современном мире: особенности существования и перспективы / Е. Чеснова // Научный диалог. – 2013. – № 11 (23): История. Социология. Философия. – С. 164–
16. Шахнович М. Очерки по истории религиоведения / М. Шахнович. – СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 263 с.
17. Шашкова Л. Діалог науки і релігії в культурно-історичному контексті/ Л.Шашкова. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К. : Грамота, 2008. – 328 c.
18. Шашкова Л. Конструктивні підстави діалогу науки і релігії в сучасному контексті/ Л.Шашкова//Вісн. Нац. авіац. ун-ту, – 2009. – № 1. – С. 96–100.
19. Яковенко И. Проблема соотношения религиозного и научного знания/ И. Яковенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/problema-sootnosheniya-religioznogo-i-nauchnogo-znaniya.

У науковій статті досліджено трансформації релігії у епоху високих технологій. Акцентовано увагу на феномен ескапізму у кіберпросторі.

Ключові слова: релігія, кіберпростір, ескапізм, High-hume технології, віртуальна реальність.

Summary

The article studies the transformation of religion in the era of high technology. The attention is focused to the phenomenon of escapism in cyberspace.

Keywords: religion, cyberspace, escapism, High-hume technologies, virtual reality

Порівняно нещодавно комп’ютерні технології вийшли за межі наукових центрів, державних установ і бізнес-корпорацій та стали невід’ємною частиною повсякденного життя звичайних людей. На початку XXI ст. число користувачів персональних комп’ютерів, ігрових приставок та інших чудес техніки вже не піддається будь-якому обчисленню. Більшість користувачів є далекими від того, щоб використовувати комп’ютер, як примітивну друкарську машинку або прилад для обрахунку бухгалтерських даних. Сучасне програмне забезпечення надзвичайно різноманітне, з його допомогою можна читати, писати, малювати, створювати картинки і фільми, співати, грати та головне відчувати себе повноцінним учасником активного спілкування. Розвиток комп’ютерних технологій пов’язаний з глобальними зрушеннями у різних областях масової свідомості. Інформаційні, політичні, сексуальні та інші революції останніх  десятиліть змінили свідомість величезної кількості людей, розширили межі свободи самовираження. Культура постмодерну зміцнила позиції релятивізму, зробила масовим уявлення про відносність межі між реальністю та ілюзією, правдою і брехнею, дійсністю та вигадкою. Кінематограф  ХХІ ст.  за допомогою найскладніших спецефектів дозволив на власні очі бачити невідомі світи, у яких фантастика найвищого рівня стала правдивою. Використовуючи всі засоби мистецтва кіноматограф ввів людей в оману вірити у вигадану реальність.

З появою комп’ютерів, можливості для створення вигаданих світів та реальностей, що наділені максимальною достовірністю суттєво зросли. Креативну уяву людини, взяли собі на озброєння кібертехнології, що з особливою переконливістю репрезентували  той горизонт буття, який нині часто позначається поняттям «віртуальна реальність». Саме поняття «віртуальна реальність» містить в собі твердження, що «реальність може бути множинною або приймати різні форми» [1, c. 254]. У порівнянні з усіма іншими формами реалізації уяви і фантазії (літературою, фільмами, ТВ) комп’ютер створює найбільш яскраве і захоплююче відчуття перебування в «інобутті». «Механізми віртуальної реальності дозволяють учаснику входити в уявні світи з переконливою правдивістю, вивільняючи величезний потенціал для фантазії, самовідкриття і самоконструкції» [1, c. 254].

Для детального дослідження й розуміння теми дослідження слід розглянути генезу та сутність кіберрелігії, як результату віртуальної реальності. Релігія, у нашому розумінні, є продуктом людської діяльності. Вивчення новітніх духовно-моральних та релігійних процесів, що розвиваються на основі впровадження у повсякденне життя високих технологій, наочно підтверджують цю істину. Релігія – це духовна формація, особливий тип ставлення людини до світу і до самої себе, що обумовлене уявленнями про інобуття,  як домінуючого по відношенню до повсякденної реальності[3, c. 112].

Кіберреальність – це вторинна реальність, проекція умов людського буття у штучне середовище, що створене за допомогою цифрових технологій(вставити про кіберреальність). Творці цифрових технологій докладають максимум зусиль для того, щоб за допомогою все більш досконалих технічних засобів створити у користувача все більш повне відчуття того, що віртуальний світ ні в чому не поступається реальному. Людська свідомість, що володіє властивістю множити реальності, здатне перетворювати це відчуття в уявлення, що віртуальний світ живе своїм власним життям – це у прямому сенсі інший світ. Таке уявлення закріплюється в онтології кібербуття, у якому високотехнологічні творіння людського розуму втрачають залежність від людини і знаходять статус самодостатнього буття. Таким чином вразливий «юзер» опиняється у владі нової великої ілюзії –  ілюзії паралельності двох реальностей. Більш того, кіберреальність створює ілюзію переваги віртуального світу над повсякденним середовищем «юзера»: цей світ повний несподіваних яскравих зустрічей, прекрасних і огидних видовищ, високих знань, задоволень і страхів. Він вабить та дозволяє вільно пересуватися у своїх неосяжних межах, створюючи враження всеприсутності і всезнання. У ньому учаснику відкриті самі неймовірні перетворення – зміна статі, раси, віку, фізичних та психічних даних. Під будь-якими ніками і аватарами, у ролі будь-якої персони людина може самореалізовуватися у віртуальному світі, творячи добро чи зло, приймаючи сторону світлих або темних сил [4, c.164].

Комп’ютерні мережі, віртуальна реальність – все це є реалії нашого часу, які безумовно сформували свідомість цілого покоління. Комп’ютер та швидке поширення Інтернету створили передумови для розвитку нового явища – есканізму [8]. Ескапізм – універсальний феномен, але його форми є відмінними у різних соціокультурних контекстах та перш за все мають стосунок до тих технологій, що продукують віртуальний світ. Для того, щоб зрозуміти специфіку віртуального ескапізму, слід детально розглянути суть віртуальної реальності та зрозуміти її функціональну складову у сучасному світі.

З давніх часів людині було властиво уявляти собі існування світу, що був відмінним від повсякденного. Такі фантазії творили іншу реальність, більш досконалу і прекрасну, ніж навколишній світ з усіма його несправедливостями і жорстокістю. Таке «інобуття» уявлялося релігійним містиків і філософам у формах і образах, що були наповнені фантазією, в утопічних мріях і художніх образах. Якщо протягом століть уявлення про «іншу реальність» були долею релігійних візіонерів, романтичних поетів, шукачів пригод або наділених уявою літераторів, то у ХХІ столітті «інобуття» стало доступно кожному, що цілком відповідає принципам масового суспільства і глобалізацій ним процесам. Воно з’явилося в останні декади минулого століття у формі «віртуальної реальності», яка стала «фундаментальним поняттям комп’ютерної культури» [2, c. 265]. Віртуальна реальність стала частиною величезного простору культури інформаційного століття – кіберпростору, у якому з шаленою швидкістю почали виникати все нові форми цифрової комунікації та все нові можливості для втечі від рутини і зобов’язань повсякденного життя і навіть від запитів власного тіла. Як стверджував американський дослідник Е. Девіс : «Подібно романам, кінематографу і коміксами, – кіберпростір дозволяє нам відключити звичні наукові правила, що зумовлюють фізичну реальність, в якій живуть наші тіла» [2, c. 274].

Завдяки своїм  ескапістським можливостям кіберпростір не порівнюється ні з якими формами ескапізму, зовнішнього або внутрішнього, що існували до появи комп’ютера. Цей винахід наукового розуму ХХ століття, слід вважати торжеством раціональності, що його протягом усього Нового часу та епохи Просвітництва прагнули технологізувати найвизначніші вчені та науковці. Комп’ютер одночасно став знаряддям раціонального упорядкування зростаючих потоків інформації та простором, де знаходять притулок найбільш ірраціональні фантазії та множаться образи, створені на стародавніх магічних і анімістичних віруваннях. Цей процес Е.Девіс називає «техноанімізмом», який являє собою «набір інфантильних заклинань та покликаний знищити останні бастіони критики, зведені на шляху глобального технокапіталізму. З іншого боку, ця ступінь анімізму може розглядатися і як психологічно прийнятна і навіть цілком прагматична відповідь на деякі виклики інформаційних джунглів »[2, c. 269]. Віртуальні світи, що створені комп’ютером, відображають, з одного боку, суперечливість техногенної цивілізації, з іншого – єдність культурної індустрії, яка готова задовольняти найхимерніші ескапістські фантазії, за допомогою все нових способів залучити людину до віртуального споживання, що вимагає досить часто і реальних матеріальних витрат. Кіберпростір виник у епоху постмодерністського перевороту у культурі і органічно «вписався» в постмодерністський контекст, будучи заповненим різноманітними симулякрами, які людина «посткультури» з радістю споживає, замінюючи ними реальний досвід, пов’язаний з тяготами, напругою і витратами. Сама структура віртуального простору відводить людину у зовсім іншому напрямку, відмінному від його первинної інтенції. Сучасний італійський філософ та літератор Умберто Еко порівнював літературний текст з лісом, в якому читачі бродять у пошуках сенсу. «Ліс – це метафора художнього тексту: не тільки казки, але і будь-якого художнього тексту …. Навіть там, де лісової стежки зовсім не видно, кожен може прокласти свою власну, вирішуючи, праворуч або ліворуч обійти те чи інше дерево, і роблячи черговий вибір у кожного стовбура» [7, c. 15]. Інтернет-простір також можна порівняти з джунглями, що розрослися на всю земну поверхню . У цих джунглях траєкторії прокладаються дуже спонтанно. Від наміченого шляху мандрівника весь час відводять нові можливості, що занурюють його у все більш вигадливі світи. З точки зору будови свого простору Інтернет є яскравим проявом постмодерністської культури, в якому панує «різома», що замінила традиційну метафору дерева як принципу будови і розвитку культури. «Замість дерева з його корінням і його вертикальним єдністю, яка довгий час була улюбленою картиною ієрархічної організації знання і патріархальної влади, кіберкультура прийняла образ різоми» [2, c. 358].

Зазначимо, що поява складних комп’ютерних програм проходить на тлі кризових тенденцій у традиційних релігіях, широкого поширення релігій «нового століття» («нью ейдж»), розквіту «нового середньовіччя», процесів лібералізації та глобалізації релігійного життя. Глобалізація поєднується з приватизацією. Сучасна людина, особливо міський житель, у сучасних реаліях є значно більше ізольованою від соціуму та колективного спілкування зокрема. Релігійне життя перетворилося на приватну справу, особистий вибір конфесії здійснюється  у межах найбільш комфортних умов та можливостей. Кібертехнології відкривають нові перспективи для приватизації релігійного життя [6, c. 95].

Відмінно, що приватизація релігії, яка певним чином, суперечить змісту традиційних релігій, може бути до деякої міри мінімізована саме завдяки вмілому застосуванню тих же кібертехнологій. Кібертехнології та Інтернет забезпечують всім бажаючим високий рівень комунікації і формують нові, мережеві спільноти. Кіберпростір, наповнений у своєму релігійному вимірі не стільки індивідуалістами-відлюдниками, що час від часу заходять на відповідні сайти щоб  набратися вражень, але й добре організованими групами з інтенсивним релігійним спілкуванням. Такі групи дозволяють у деякій мірі забезпечити особисті духовні потреби віруючих, й не потребують виходу за межі власної зони комфорту. Таким чином нові можливості, що їх відкривають кібертехнології слід сприймати з урахуванням їх переваг та недоліків [9].

Кіберпростір став ідеальною сферою для втілення всіх форм ескапізму. Релігійні переживання, пошук трансцендентного слід віднести до внутрішнього, особистісного ескапізму, що дозволяє людині перебувати в іншій реальності у власній свідомості, що супроводжується отриманням містичних одкровень, особливого релігійного досвіду. Таким чином реальний світ сприймається менш серйозно, найчастіше ілюзорно, всі проблеми стають тимчасовими й перестають відігравати суттєву роль. Слід розуміти, що такого роду впливи є дуже індивідуальними, адже психічний стан кожної людини є відмінним від іншої. Але слід акцентувати увагу на ефекті наркотичного сп’яніння від такого виду діяльності, що й передбачає його найголовнішу небезпеку для користувача та інформаційного суспільства загалом.

На перший погляд внутрішні переживання та потреби людини є цілком відмінними від інформаційних потоків кіберкультури, що зазвичай є дуже поверховими та не несуть значного змістового навантаження, репрезентуючи дійсність у формі яскравих зображень. Але традиційні релігії, а також спектр езотеричних вчень та напрямів користуються надзвичайною популярністю в Інтернеті. Використовуючи його можливості вони знаходять масу можливостей для популяризації своїх доктрин, демонстрації культово-обрядової практики та реклами своєї діяльності перш за все. Кіберпростір, що є еклектичним за своєю суттю, демонструє різноманіття релігійного досвіду та можливість його співіснування у різних формах у одному просторі дії [5, c. 176].

Найбільш популярними у мережі Інтернет стали не традиційні релігії, а езотерика, магія, архаїчна міфологія. Це пояснюється тим, що на їх основі є розроблено безліч комп’ютерних ігор. Таким чином, користувач гри після її закінчення може продовжити гру у реальному житті, ставши адептом реальної релігійної організації. Не рідко окремі з них організовуються саме на основі ігор, що безпосередньо впливає на аудиторію та послідовників цих релігійних рухів. Віртуальний простір стає не лише прилистком для прибічників різноманітних специфічних релігійних традицій, але й таким чином формує релігійні образи у масовій свідомості адептів. Ця свідомість у наш час формується переважно у контексті глобальних трансформацій та віртуалізації реального світу. Технічні можливості Інтернету дають можливість представити архаїчні релігійні та міфологічні образи яскраво та переконливо, а захоплююча подорож по лабіринтах Мережі знайомить людину з новими образами, запозиченими з самих різних духовних практик людства, що упаковуються у яскраву обкладинку, створену за законами культурної індустрії. «Все це може чинити певний вплив на сприйняття світу споживачем масової культури, підточуючи секуляризовану свідомість, що продовжує існування християнської свідомості у напрямку релігійного синкретизму за рахунок інкорпорації сторонніх, нехристиянських міфологічних образів» – зазначає В. Хачатурян [5, c.224].

Обґрунтовано, що у реальному житті релігійний ескапізм обмежений інституційними вимогами офіційної релігії, то у віртуальному просторі він абсолютно вільний у своїх формах вираження. «Інша», вища реальність адепта тієї чи іншої релігії пов’язана, насамперед, з внутрішнім світом людини, хоча і знаходить своє візуальне вираження у релігійному мистецтві, яке, в свою чергу, завжди жорстко регламентовано офіційною релігією. У Мережі релігійні образи, як зазначалось, сповнені найхимерніших фантазій і поєднують фрагменти різних вірувань, створюючи, таким чином, комфортабельний простір для ескапіста з «духовною» орієнтацією.

Отже, слід розуміти, що ескапізм це явище дуже суперечливе. З одного боку, він може полегшити «стрес від реальності», дати людині заряд енергії, щоб витримати проблеми, нудьгу, а часто і приниження повсякденного існування, навіть самого благополучного. З іншого боку, занурюючись у ескапістський простір, є небезпека дійти до «точки неповернення», коли шлях назад, до буденності, стає або занадто важким, чи небажаним, або людина просто втрачає здатність розрізняти між «первинною» та «віртуальною» реальністю. У такому випадку ескапізм стає небезпечним з психологічної, соціальної і навіть фізіологічної точок зору. У кіберпросторі небезпек на шляху у ескапіста не менш, а можливо й більше, ніж у традиційних видах ескапізму. Трансформацію релігії у кіберпросторі слід розуміти теж, як неоднорідне та дискусійне явище. Пошук трансцендентного у Мережі, зазвичай закінчується набуттям досвіду, що не можна розуміти й сприймати, як власне, релігійний досвід. Репрезентація традиційних релігій теж не завжди є вдалою, адже віртуальність, як така суперечить релігійним приписам. Інтернет не може дати людині відчуття присутності у храмі, не дозволить долучитися до традиційних таїнств релігії та не забезпечить повноцінного релігійного спілкування та єднання. Варто зазначити, що ігнорування або ж не використовування можливостей Інтернету може стати фатальною помилкою релігії, як такою, але сакралізація віртуального життя зазвичай набуває негативного забарвлення. Сучасна людина у постмодерному технологізованому, сповненому потоків різноманітної інформації та впливів світі, приречена кожного дня робити тяжкий вибір. Прагнення до новацій та технічного прогресу може знівельовувати традиційні уявлення про минулий досвід, але дозволяє жити у комфортному, власноруч спроектованому середовищі. Адаптація минулого під сучасні виклики світу не завжди здійснюється вдало і як наслідок, втрачає свою автентичність. Компромісним, можна виокремити варіант, життя у майбутньому по мірі власних можливостей та потреб.

Вивчення специфіки формування кіберрелігії є корисним  для розуміння не тільки релігійних новацій, але й загальних законів виникнення і розвитку релігії у сучасному світі високих гуманітарних технологій. Головною об’єктивною умовою виникнення кіберрелігії стало існування особливої сфери людської діяльності – сфери комп’ютерних технологій. Людина, що вступає у  контакт з даною галуззю буття, усвідомлює ступінь її значущості та змістовності – це величезний складно організований світ, що містить у собі нові можливості. Чим далі, тим більше людина залежить від нього. З іншого боку, контакт з цією областю вимагає значних зусиль для досягнення впевненої  взаємодії з високими технологіями, проте ніколи немає гарантій повного взаєморозуміння і контролю над ситуацією. Комп’ютерний світ  для більшості людей є ще надто складним та маловідомим.

Релігії, що мають розвинену історію, теорію віровчення та практику обрядовості, можуть дозволити собі говорити про минуле, в якому Бог особистою участю створив світ і людей, даруючи їм у акті одкровення істину. Кіберреальність народилася і розвивається у нас на очах. Очевидно, що у віртуального світу немає свого Творця. Але є творці у кіберрелігії. Її творці – люди з плоті і крові, хтось із них володіє необхідними технічними навиками, хтось – екзальтованою натурою, хтось – креативною фантазією. Кожен творить у своїй галузі, але разом вони утворюють суспільство, що дає життя кіберрелігії.

Динаміка розвитку кіберпростору наприкінці XX – початку XXI ст. переконливо свідчить про значне зростання релігійної  компоненти у віртуальній реальності. У цьому середовищі отримують все більшого поширення такі релігійні феномени, які є похідними від взаємодії людської свідомості, психіки, культури з комп’ютерними технологіями. У сукупності ці феномени утворюють кіберрелігію. Кіберрелігія – релігійна формація, що виникає та існує на основі комп’ютерних технологій як наслідок інтелектуальної діяльності. У кіберрелігії комп’ютерні технології наділяються статусом цінностей, якостями священних об’єктів і атрибутами божественних сутностей. Таким чином віртуальна реальність оголошується вищою реальністю, надцінним інобуття, домінуючим над світом людських можливостей.

Як підсумок варто акцентувати увагу, що у наш час біоетика, як основна етична концепція, що створюється із використанням міждисциплінарного підходу, поєднує новітні досягнення науки та механізми політичної реалізації їх у суспільстві глобальних технологій. Біоетика сьогодні стає платформою, що на загальнолюдських моральних традиціях та духовного досвіду минулих поколінь трансформує та модернізує сучасне суспільство. Звичайно, у цьому ключі не слід говорити, про біоетичну науку, як універсальний засіб регуляції усіх морально-етичних проблем людства, але певні кроки у цьому напрямі є дуже ефективними. Біоетика сприяє інтеграції у суспільне життя тих прогресивних технологій, що значно розширюють межі людських можливостей та досвіду, допомагає виробленню якісно нових механізмів активізації практичного використання соціальної мудрості.

Зокрема, у ході дослідження доведено, що вивчення релігії, так само як і вивчення науки, – складний, організований, але нескінченно захоплюючий  процес. Сучасний діалог науки і релігії підтверджує необхідність свіжого погляду на релігію, щоб спробувати зрозуміти її глибинну загальність в епоху розвитку High-hume технологій. Прибічники конструктивного діалогу науки і релігії вважають, що, можливо, залучення філософських, релігійних, історичних і етичних питань у освітній процес стане фундаментальною основою для розвитку високих технологій та їх раціональне використання у майбутньому. Традиційно релігійні та морально-екзистенційні питання мети і значення, чеснот і цінностей, суттєво вплинуть на цей процес. Позитивна перспектива такого діалогу, осмислення чи то онтологічних, чи то аксіологічних дискусій між ученими і богословами має відбуватися не лише у вузькому колі обговорень, а у загальному суспільно-історичному та культурному контексті, в якому жоден з учасників не матиме особливих привілеїв. Роль наукового знання у сучасному світі високих технологій суттєво ускладнюється: наука не просто рушійна сила соціального прогресу, але й джерело цивілізаційних ризиків і загроз, більше того, тільки вона здатна створити пізнавальний інструментарій для виявлення проблем і загроз, а в кінцевому рахунку – має сама віднайти шляхи їх вирішення.

Новітні технології пройшли декілька етапів становлення у релігійному житті традиційних вірувань: від радикального відчуження та оголошення гріхом, до тотального використання та пропагування. Штучно створений кіберпростір здобуває яскраво виражений релігійний характер, свою нішу у ньому знаходять майже всі існуючі релігії, конфесії та деномінації. Віртуалізація релігії представляє собою якісно новий тип існування релігії. Інформативна функція релігії переносить із звичного середовища церковного життя, до віртуального світу, де стає невід’ємною складовою соціального життя віруючих. Значні переваги використання інформаційно-комунікативних технологій дозволяє релігії бути на часі, але й тим самим може спричинити ряд негативних наслідків, що виявлятимуться у нігілізації традиційних релігійних уявлень, де сакралізації ролі Церкви у житті особистості та навіть у маніпулюванні людської свідомості. Таким чином, віртуалізація релігії, відображення цього процесу у соціальному житті особистості, сприймається неоднозначно.

Список використаних джерел

1. Дери М.Скорость убегания: киберкультура на рубеже веков./М. Дери. – Пер. с англ. [Текст] – М.: АСТ; Екатеринбург, Ультра. Культура. 2008. – с. 279.
2. Дэвис Э.Техногнозис: мир, магия и мистицизм в информационную эпоху. / Э. Дэвис. – Пер. с англ. [Текст] – Екатеринбург: Ультра. Культура., 2008. – с. 271.
3. Забияко А.П., Воронкова Е.А., Лапин А.В., Пратына Д.А. и др. Релігія, релігійність, філософія та гуманітаристика у сучасному інформаційному просторі: національний та інтернаціональний аспекти: зб. Наукових праць/ за . ред.. канд. філос. Наук Журби М. А. – Частина 1. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2012. – 304 с.
4. Киберрелигия: наука как фактор религиозных трансформаций / А.П. Забияко, Е.А. Воронкова, А.В. Лапин, Д.А. Пратына и др.; под ред. А.П. Забияко. – Благовещенск: Амурский гос. ун-т, библиотека журнала «Религиоведение», 20 – 208 с.
5. Хачатурян В.«Вторая жизнь» архаики: архаизующие тенденции в цивилизационном процессе. / В. Хачатурян. – [Текст] – М.: Academia, 2009. – 209 с.
6. Чеснова Е. Место и роль религиозной веры в контексте секуляризационных процессов в обществе / Е. Чеснова // Религии России : проблемы социального служения : сборник материалов конференции. – Москва – Н. Новгород: Медина, 2011. – С. 96–99.
7. Эко У. Шесть прогулок в литературных лесах. / У. Эко. – Пер. с итальянского. [Текст] – СПб.: Symposium, 2007. – 15 с.
8. Шапинская Е. Эскапизм в киберпространстве: безграничные возможности и новые / [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.cr-journal.ru/rus/journals/215.html&j_id=15.
9. Яковенко И. Проблема соотношения религиозного и научного знания/ И. Яковенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/problema-sootnosheniya-religioznogo-i-nauchnogo-znaniya.

]]> https://naub.oa.edu.ua/transformatsiya-relihiyi-y-epohu-vysokyh/feed/ 0