У статті проаналізовано основні елементи співробітництва Австралії зі Сполученими Штатами Америки щодо військової та політичної сфери діяльності, а також головні тенденції, проблеми та пріоритети такої взаємодії в майбутньому.

В статье проанализировано основные элементы сотрудничества Австралии с Соединенными Штатами Америки по военной и политической сфере деятельности, а также главные тенденции, проблемы и приоритеты такого взаимодействия в будущем.

Article analyses key points of Australia – United States cooperation in military and political fields of interest and fundamental ideas, problems and priorities of such interaction in the future.

Актуальність теми дослідження обумовлена недостатнім вивченням комплексу відносин Австралії та США, а саме військово-політичної сфери, яка характеризується підвищеною зацікавленістю в умовах нарощення мілітарних сил провідними країнами на міжнародній арені для забезпечення порядку і безпеки, а також недостатньою увагою до співробітництва в АТР у колах вітчизняних дослідників.

Стан наукової розробки проблеми. Питанням відносин, що склалися на початок ХХІ ст., між Австралією та Сполученими Штатами займаються переважно австралійські, або ж американські дослідники та науковці, зокрема Дж. Перлман, К. Уітлок та інші. Незважаючи на це, відносини між цими країнами в АТР розглядали і російські дослідники: А. Братерський, Т. Клименко, а також співробітник Інституту Далекого Сходу РАН М. Мамонов. Але, на жаль, не слід із впевненістю твердити, що проблема є достатньо вивченою на вітчизняному просторі.

Передусім, політична співпраця країн в основному проходить у форматі щорічних двосторонніх переговорів Австралія – США, відомих під назвою AUSMIN . Такі зустрічі сприяють налагодженню співпраці міністрів Австралії у закордонних справах та з питань оборони разом з держсекретарем США і міністром оборони, а також з іншими високопоставленими посадовими особами від обох сторін. Консультації надають широкі можливості для обговорення та обміну поглядами, підходами до важливих глобальних і регіональних політичних питань, а також до поглиблення двосторонньої співпраці в галузі зовнішньої безпеки і оборони. Започатковані з 1985 р., зустрічі є досі актуальними, які розглядають питання навіть торгово-економічного та наукового характеру. Місце проведення зустрічей визначається почергово – одного року в США, наступного в Австралії.

Аби зрозуміти сутність таких зустрічей, а також проаналізувати їхню ефективність, розглянемо декілька консультацій та їх результати, зокрема за 2010 та 2014 роки.
У Мельбурні в 2010 р. відбулася зустріч формату AUSMIN у складі голови МЗС Австралії Кевіна Радда, та міністра оборони Австралії – Стівена Сміта, США представляли держсекретар Хіларі Клінтон та секретар з оборони доктор Роберт Гейтс. Варто зазначити, що саме 2010 рік – 25 річниця від першої AUSMIN, яка була проведена в Канберрі 1985 р., а також 70 річниця дипломатичних відносин США – Австралія. Це була вже друга зустріч з адміністрацією Б. Обами, що відображало тривалий стратегічний зв’язок держав. Пан Радд та пан Сміт найбільшу увагу звертали на взаємодію у військовій сфері та сфері безпеки, зокрема спільні дії щодо операції в Афганістані, а також на пошук нових шляхів близьких відносин між країнами.

На зустрічі було опублікувано спільну заяву про співпрацю в боротьбі з явищем насильства проти жінок у всьому світі. За статистикою, близько 30% жінок і дівчат зазнають фізичного або сексуального насильства протягом свого життя, і цей показник, звичайно, набагато вищий в зонах конфліктів. Австралія та США як демократичні і правові держави, підтвердили готовність брати на себе відповідальність не тільки спостерігати, не просто бути стурбованими цим, але й діяти. І саме тому обидві держави будуть повноцінно співпрацювати з організацією «Жінки-ООН» під керівництвом колишнього президента Чилі Мішель Бачелет (Michelle Bachelet).

Актуальні наріжні камені співпраці США – Австралія – це нерозповсюдження ядерної зброї, спільні зусилля в Афганістані, що було актуальним на той час, кібер-безпека, боротьба з тероризмом, мирне використання космічного простору та права людини, включаючи боротьбу з бідністю та стимулювання розвитку в країнах, що розвиваються.
На цій зустрічі голова МЗС Австралії заявив про заохочення використання Сполученими Штатами їхніх портів, об’єктів, навчальних приміщень та полігонів, запевняючи, що в цьому і є суть альянсів, так і буде в майбутньому.

12 серпня 2014 р. у Сіднеї відбулася чергова зустріч AUSMIN, на якій були присутні міністр закордонних справ Австралії Джулія Бішоп, міністр оборони Австралії Девід Джонстон, державний секретар США Джон Керрі і міністр оборони США Чак Хейгел. Угода, яка була підписана, передбачає надійну політичну і правову основу та фінансові засади для реалізації низки ініціатив, оголошених у 2011 р., демонструє сильну прихильність Сполучених Штатів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та частині Індійського океану і тверду підтримку в Австралії для США. Країни мають намір продовжувати працювати разом, щоб протистояти зростаючій загрозі балістичних ракет в АТР.

Обидві країни вітали розширення двосторонньої торгівлі та інвестицій, що обумовлено сильною спорідненістю між економіками. Вони відзначили, динамізм і різноманітність в економічних відносинах, у тому числі значний рівень участі бізнесу в широкому спектрі економічної діяльності. Обидві країни сподіваються на святкування 10-річчя з дня набрання чинності угоди про вільну торгівлю між Австралією і США з 1 січня 2015 р., яка, до речі, вже вступила в дію.

Австралія та Сполучені Штати вкотре підтвердили свою тверду прихильність укладення амбітного, високоякісного, всеосяжного договору про Транс-Тихоокеанське партнерство (TТП) якомога швидше. Це буде поглиблювати регіональну інтеграцію, відкривати нові торговельні та інвестиційні можливості, створювати робочі місця і підтримувати економічне зростання.
Представники обох держав підтримали позицію Індії як найбільшої в світі демократії і важливою економічною і стратегічною владою в АТР та регіоні Індійського океану, а також Індонезію, яка вважається мусульманською колискою світової демократії.

Держави також підтвердили свою прихильність до створення позитивних і конструктивних відносин з Китаєм, в тому числі шляхом проведення діалогу з питань стратегічної безпеки і розширенню практичного співробітництва на підтримку їх загальної зацікавленості у підтримці регіонального миру і стабільності та повазі до міжнародного права.
Спільне занепокоєння щодо Корейської Народно-Демократичної Республіки, яка підриває стабільність усього регіону, змусило закликати КНДР припинити свої погрози і провокації, дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань та обов’язків, у тому числі шляхом відмови від її ядерних ракет та поширення цієї діяльності. Варто згадати, що зовсім нещодавно, у грудні 2014 р. КНДР прямо відмовилася від переговорів з США і заявила про можливість повномасштабної війни з ними [1].

Щодо глобальних проблем світу, Австралія та США планують спільно працювати через G20 на шляху до досягнення своїх спільних цілей на міжнародній арені. Держави мають чіткий намір продовжувати роботу в рамках Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату з метою домовитися про нову, амбітну угоду щодо клімату стосовно всіх країн до 2015 р.
Австралія та Сполучені Штати вкотре підтвердили свою рішучу позицію з приводу поваги до суверенітету і територіальної цілісності України, заперечивши законність приєднання до Росії Криму в міжнародному праві. Обидві країни засудили підтримку Росією ЛНР та ДНР і створення умов для продовження дестабілізації на сході України; дестабілізація, яка призвела до розстрілу пасажирського авіалайнера MH17.

Держави гостро засудили дії Ісламської Держави Іраку і Леванту (ISIL) та інших збройних опозиційних груп в регіоні. Було погоджено підтримувати співробітництво в боротьбі з тероризмом і нарощування потенціалу в Південній Азії, Південно-Східній Азії, Близькому Сході, Східній Африці і в рамках Глобального форуму з боротьби з тероризмом [7].
Розглядаючи співробітництво країн у військовій сфері, варто звернутися до АНЗЮСу, який заклав основи їх взаємодії. На відміну від НАТО, АНЗЮС не має інтегрованої структури оборони. Однак, Австралія і Сполучені Штати проводять різні спільні заходи. До них відносяться військові навчання, починаючи від військово-морських і десантних навчань на рівні підготовки спецназу, призначення посадових осіб в збройних силах один одного, і стандартизації обладнання та оперативної доктрини.

Переосмислення пакту безпеки відбулося після теракту 11 вересня в США, в якому також були вбиті одинадцять австралійських громадян. Тодішній прем’єр-міністр Джон Говард став одним з найвідданіших прихильників президента Джорджа Буша на міжнародній арені, який виступав за підтримку США у вторгненні до Афганістану в 2001 р. та втручанні в Ірак в 2003 р. [8]

Англійський журналіст Саймон Тісдал (Simon Tisdall) з газети «Guardian» справедливо зауважив у своїй колонці від 6 грудня 2011 р., що прийняття нової стратегії Барака Обами диктувалося, насамперед, китайським синдромом.
В ході останніх візитів на різних рівнях між США та Австралією було вирішено зміцнити наявні військові бази. Тому передбачалося, що з Дарвіна діятиме загін чисельністю 250 морських піхотинців, а до 2017 р. – значний контингент в 2,5 тисячі солдат, частково передислокованих з Японії. За погодженням сторін, ці ВПС і ВМС будуть призначені для стабілізації ситуації на півночі від континенту [2].

АТР має величезне стратегічне значення, США збільшують свої зобов’язання перед усім Азійсько-Тихоокеанським регіоном. «Ми прийшли, щоб залишитися» [3], – заявив президент США. Всі ці дії були справедливо підкріплені новою військової стратегією США, яку Б. Обама виголосив 5 січня 2012 р. Зазначивши, що довгострокові інтереси США в Азійсько Тихоокеанському регіоні припускають і довготривалу присутність, він заявив, що завдяки скороченню присутності США в Європі, вона буде посилена в АТР.

Реакція на такий стрімкий поворот подій в АТР була досить неоднозначною. Керівник з австралійського військового відомства у відставці Х’ю Уайт відзначив, що альянс Австралії та США у сфері безпеки вкрай важливий, проте Пекін може розцінити ці дії як войовничі [10].
Газета People’s Daily попередила, що Австралія може потрапити «під перехресний вогонь», якщо дозволить американським військовим завдавати шкоди китайським інтересам. Австралійські представники постаралися применшити значимість таких заяв, назвавши їх цілком передбачуваною риторикою, посилаючись на очевидність того, що відносини між Сполученими Штатами та Австралією триваліші й надійніші, ніж американська стурбованість з приводу Китаю, на що вказує і промова Б. Обами з цього питання: «Думаю, що заява про те, що ми побоюємося Китаю, помилкова, так як і думка про те, що ми намагаємося виключити Китай з регіону. Будуть часи, коли вони не будуть [грати за правилами], тоді ми відправимо сигнал про те, що ми думаємо, що вони повинні повернутися на правильний шлях» [4].

Попри численну критику, опитування, проведене незалежним Інститутом Лоуї Think Tank показав, що більшість, тобто 55% австралійців схвалюють розгортання політики і 59% підтримують загальний військовий союз між двома країнами.
Про те, що Австралія це єдиний союзник США в Індійському океані заявив представник військового відомства США [6]. Американські та австралійські керівники заявляють, що ідеальне місце для розміщення пілотованих розвідувальних літаків США і безпілотних літальних апаратів Global Hawk є австралійські Кокосові о-ви за 2700 км від Австралії.
Суть цих дій з боку США полягає в тому, що Пентагон намагається також реанімувати АНЗЮС у його вигляді від 1951 р. і зміцнити його військову складову [5]. Обидві сторони також збираються підписати договір на 25 років, мета якого – створення щита протиповітряної оборони для захисту союзників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Аналізуючи співпрацю Австралійського Союзу і Сполучених Штатів Америки у військово-політичній сфері, ми пересвідчилися у тісному та взаємовигідному партнерстві обох держав, заснованому на спільних цінностях, інтересах, а також схожості минулого. Політична взаємодія, в загальному, зводиться до проведення щорічних зустрічей у форматі AUSMIN та конференцій у міжнародних організаціях і різноманітних форумах, де розглядаються питання найрізноманітнішого характеру як регіонального, так і глобального масштабу. Партнерство у військовій сфері відповідає інтересам обох держав та зводиться до вирішення питань безпеки в регіоні і світі в цілому.

Література

1. КНДР погрожує кинути проти США свою мільйонну армію і всі види зброї [Електронний ресурс] : стаття / ТСН Новини: Світ. – від 22 грудня 2014 р. – Режим доступу : http://tsn.ua/svit/kndr-pogrozhuye-kinuti-proti-ssha-svoyu-milyonnu-armiyu-i-vsi-vidi-zbroyi-398834.html. – Назва з екрану.
2. Братерский А. Америка вооружает мир [Электронный ресурс] / А. Братерский. – 13.08.2014. – Режим доступа : http://www.gazeta.ru/politics/2014/08/13_a_6174725.shtml. – Название с экрана.
3. Мамонов М. Политика США в Азиатско-Тихоокеанском регионе [Электронный ресурс] / М. Мамонов (старшый научный сотрудник Института Дальнего Востока РАН) // Обозреватель. – от 11.2012. – Режим доступа : http://observer.materik.ru/observer/N11_2012/088_096.pdf. – Название с экрана.
4. Перлман Дж. Обама разместит 2500 морских пихотинцев в Австралии, заявляя, что «США не опасаются Китая» [Электронный ресурс] / Дж. Перлман // The Telegraph UK. – 16.11.2011. – Режим доступа : http://inosmi.ru/australia/20111117/177813859.html. – Название с экрана.
5. Стратегия США в Тихом Океане [Electronic resource]. – от 29 апреля 2012 г. – Режим доступа : http://voprosik.net/strategiya-ssha-v-tixom-okeane. – Название с экрана.
6. Уитлок К. США и Австралия расширяют военные связи в рамках привязки Пентагона к Юго-Восточной Азии [Электронный ресурс] / К. Уитлок // The Washington Post (USA). – 27.03.2012. – Режим доступа : http://inosmi.ru/fareast/20120327/189194905.html. – Название с экрана.
7. 2014 Australia – U.S. Ministerial Consultations Joint Communiqué [Electronic resource] / IIP Digital. – 12 August 2014. – Access link : http://iipdigital.usembassy.gov/st/english/texttrans/2014/08/20140812305446.html#axzz3Qo9xNJoh. – Title from the screen.
8. Australia – United States [Electronic resource] : Overview / Australian Government, Australian Trade Commission. – Access link : http://www.austrade.gov.au/Export/Free-Trade-Agreements/AUSFTA. – Title from the screen.
9. Australia-United States Ministerial Consultations [Electronic resource] / Australian government/ Department of Foreign Affairs and Trade. – Access link : https://www.dfat.gov.au/geo/us/ausmin. – Title from the screen.
10. White H. The China Choice: Why America Should Share Power [Electronic Resource] H. White // Black Inc. – Access link : http://www.lowyinstitute.org/files/lowy_institute_extract_-_the_china_choice.pdf. – Title from the screen.

Marуna Yakуmchuk
Ostroh, Ukraine

GEOPOLITICAL FACTOR IN THE COOPERATION BETWEEN THE EU AND IRAN IN THE ENERGY SECTOR

The article analyzes the external factors affecting the EU and IRI relations in the energy sector: geopolitical situation, the neighbors, the international situation. The attention is focused on a player in international relations and discussed their stance on Iran’s nuclear program, sanctions. Also singled out the interests of the leaders on the European continent and in the Middle East.
Key words: energy, geopolitics, nuclear program, USA, Turkey, Russia, China.

Марина Якимчук
Острог, Украина

ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЙ ФАКТОР В СОТРУДНИЧЕСТВЕ ЕС И ИРАНА В ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

В статье проанализированы внешние факторы которие влияют на отношения ЕС и ИРИ в энергетической сфере: геополитическое положение, соседи, международная ситуация. Акцентировано внимание на влиятельных субъектах международных отношений и рассмотрены их позиции к ядерной программе Ирана и санкциям. Кроме того выделены интересы государств-лидеров на европейском континенте и в регионе Ближнего Востока.
Ключевые слова: энергетика, геополитика, ядерная программа, США, Турция, РФ, Китай.

Процеси глобалізації та інтеграції спричинили тісне переплетення економік держав не тільки одного регіону, а активізували співробітництво між державами різних регіонів. Причиною розширенню векторів співпраці можна визначити наявність ресурсів та їх ефективна реалізація. Енергетичні ресурси завжди відіграють важливу роль у визначенні партнерів та союзників, однак політичні фактори коригують зовнішню політику. Тому, формуючи національну політику, керівництво держави зважає на політику сусідів, інших партнерів та конкурентів. Такий самий фактор враховують, коли дві держави налагоджують діалог чи розпочинають співпрацю в певній сфері.
Зважаючи на той факт, що досліджувана тема досить актуальна і багато держав зацікавленні в розвитку подій, адже це без посередньо стосується їхньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вивченням теми займалися, відомі інформаційні агентства Reuters, The Huffington Post, The Wall Street Journal та іранський Al-Monitor, Інститут Сходознавства РАН Росії, та Турецька Енергетична Фундація, американський науково-дослідний інститут Global Energy Center. Аналітична база обраної теми є досить потужна. Вивчаючи питання, не акцентували увагу на багатосторонньому співробітництві, тобто розглядали лише двосторонній або трьохсторонній формат відносин, що може подати деформовану картину геополітичної ситуації в регіоні.
Метою дослідження є визначити вплив світових енергетичних лідерів на співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній сфері. Реалізація мети сприятиме розв’язанню наступному завданню: проаналізувати як внутрішні реінтеграційні процеси в ЄС вплинуть на відносини з Іраном, а також нова формула співпраці з США, Туреччиною, РФ та Китаєм коригує білатеральні відносини ЄС та ІРІ
Зважаючи на географічне положення Ірану, яке дозволяє йому співпрацювати з багатьма державами, а енергетичний потенціал збільшує кількість торговельних партнерів та суперників. Зокрема, у відносинах ЄС та Ірану можна виокремити два блока держав. Перший прозахідний блок: ЄС, США, Туреччина, другий: Росія, Китай. Проте не можна їх так кардинально розділяти, необхідно враховувати і той аспект, що навіть, не зважаючи на конфлікт в Україні, санкції, конфлікт на Близькому Сході, ЄС імпортує по над 50% російських енергоносіїв, є одним із найбільших торговельних партнерів. США в свою чергу визначає Китай та Росію найбільшими партнерами. Але ця умовна лінія допоможе краще зрозуміти інтереси кожного суб’єкта в регіоні і як вони впливають на відносини ЄС та ІРІ. Крім того, зважаючи на нові тенденції в ЄС – Брексіт та якою буде нова політика ЄС.
США від початку становлення відносин ЄС та ІРІ відгравали роль наставника, який намагався контролювати співпрацю. Саме через ЄС, а точніше Велику Британію, США зайшли на енергетичний ринок Ірану і намагалися там контролювати політику ІРІ. Важливим фактором є те, що США не зовсім вигідно, щоб Іран був потужною енергетичною державою, адже на таке місце претендують самі Штати. Запитання залишається як зміниться політика США-ЄС-Іран, зважаючи на те, що головний лобіст Америки вийшов з ЄС. Крім того, з обрання нового президента в США, позиція держави стала різкішою щодо Близького Сходу [9]. Після зняття санкцій, Обама та Руханні підписали договір, однак нинішній президент розкритикував його і зазначив, що «це найжахливіша угода, яку навіть соромно обговорювати». І згодом 3 лютого 2017 р. накладає санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній причетних до розробки і випробувань балістичних ракет. На що населення Ірану відреагували бурхливо і знову з’явилися гасла «смерть Америці». Однак, за цим інцидентом не можна зрозуміти, якими ж насправді є відносини США та Ірану і як вони вплинуть на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ. Адже, зовнішньополітичний курс нової адміністрації США ще остаточно не сформований і буде залежати від співвідношення внутрішньополітичних сил в Америці, можливості знаходження балансу між інтересами основних політичних партій США, а також від перспективи згладжування суперечностей всередині самих цих партій. Тому на пряме запитання чи розірве президент Д. Трамп ядерну угоду, він відповів: «Почекаємо, подивимося» [1].
Сам ЄС не зовсім підтримує позицію США щодо спільного всеохоплюючого плану дій щодо ядерної програми. Іран також за офіційними заявами не збирається розривати угоду. Тобто позиція ЄС та ІРІ відрізняється від офіційної риторики Америки [11]. Після зняття санкцій Іран відновив співробітництво не тільки із західним світом, але почав налагоджувати відносини з державами-сусідами. Відбулися візити до Саудівської Аравії, Лівану та Кувейту, головною метою яких було налагодження відносин. Зі своєї сторони США також приділяють значну увагу взаємодії з країнами Затоки і обговорюють можливість створення в близькосхідному регіоні військового союзу на противагу Ірану. Крім того, Вашингтон розпочав переговори з Саудівською Аравією, ОАЕ, Єгиптом і Йорданією, що може свідчити про початок суперництва Ірану та США [3]. Тобто позиція США щодо співпраці ЄС та Ірану залишається незрозумілою, а питання подальших відносин відкритим, оскільки відсутня чітка концепція співробітництва з ЄС, Іраном та державами близькосхідного регіону.
На відносини ЄС та ІРІ безумовно вплине вихід Великобританії з союзу. Зважаючи на той факт, що ВБ лобіювала інтереси США в ЄС. Під час розробки ядерної програми Ірану, до резолюцій РБ ООН, Велика Британія закликала держав-членів спільноти і саму спільноту приєднатися до санкцій слідом за США. Проте, така політика мала вплив частково. В Ірані ж переконані, що Брексіт позитивно вплине на відносини. Впевнені, що Брексіт може закласти підґрунтя для глибшої співпраці в сфері безпеки Брюссель-Тегеран. В останні місяці Іран намагається позиціонувати себе як союзника Заходу в боротьбі з Ісламською державою (ISIS). Однак, офіційна риторика Німеччини дещо інша. Зокрема, для поглиблення відносин не тільки в енергетичній сфері, необхідно узгодити ще багато питань політичного характеру. Таким чином, ЄС без Великобританії сприятиме нормалізації економічних відносин між Європою та Іраном, але ЄС все одно залишатиметься на сторожі [5].
Також необхідно розглянути, які ж відносини будуть між ВБ та ІРІ. Хоча Велика Британія займала кардинальну позицію щодо дій Ірану, проте саме вона чи не найбільше співпрацювала в сфері енергетики, враховуючи історичне минуле. Думки аналітиків розділилися. Одні вважають, що відносини суттєво не зміняться, інші ж навпаки мають надію на покращення кооперації між Лондоном та Тегераном. Євроскептики зазначають, що відносини між Іраном та ВБ можуть набрати нових обертів, адже Брюссель не буде диктувати свої правила. Офіційні особи ВБ та ІРІ заявляють, що співробітництво не зміниться, зокрема через три причини. Перша, історична ворожнеча, підтримка опозиції під час Ісламської Революції. Друга, ВБ активно співпрацює з іншими державами Близького Сходу: Саудівською Аравією та ОАЕ, і не стане змінювати їх на нестабільний Іран. Третя причина це відносини з США, які ще більше зміцняться зважаючи на нову політику Трампа та Мей. Вихід Великобританії з ЄС не занадто змінить співпрацю двох суб’єктів. Адже є причини як до погіршення так і до покращення тенденцій у співробітництві [10].
Важливим гравцем у регіоні та у відносинах між ЄС та ІРІ є Туреччина, яка на відміну від інших держав не має на меті перетворити Іран на свою сферу впливу і контролювати потік енергоносіїв в регіоні, адже, Туреччина не на стільки могутня. Ця держава у відносинах між ЄС та ІРІ є своєрідним посередником. Довгий час першочерговим пріоритетом Туреччини була інтеграція до ЄС, тому співпраця із Європою була дуже тісна. ЄС залишався в п’ятірці найбільших торгівельних партнерів Туреччини. Однак, географічне положення змушувало брати участь в Близькосхідній політиці. Також потреба в ресурсах та енергоносіях посилила співпрацю з Іраком та Іраном. Незважаючи на високе торгівельне сальдо з Іраном, першу позицію в експорті нафти займав все таки Ірак. Тоді Туреччина стає мостом між ЄС та Близьким Сходом. Прикладом цього є той факт, щоб зменшити енергозалежність від Росії, ЄС за підтримки США ініціювали будівництво газопроводів транзитером яких виступає Туреччина. З’явилася навіть ідея, що може вона зайняти таку ж роль між ЄС та Іраном як Україна між ЄС та Росією. Навіть по при на санкції, Туреччина все таки залишилася основним транзитером енергоносії з Близького Сходу до Іранy [8].
До того ж, декілька раундів переговорів щодо припинення ядерної програми Ірану відбувалися в Стамбулі. Ядерна програма та загострення ситуації в Україні спричини переговори між ЄС, Росією та Туреччиною про початок будівництва Турецького потоку та поставки газу з РФ до ЄС через Туреччину. Однак через загострення відносин з РФ, проект був призупинений. До того ж нещодавно розпочали переговори ЄС-Туреччина-Азербайджан-Туркменістан щодо закупівлі туркменського газу з 2019 р. [4]. Є можливості розробки газових родовищ на території Ірану і Туреччина готова виступити транзитером, однак ЄС не готовий фінансувати та розпочинати настільки тісну співпрацю. Тому це питання залишається відкритим. А на його відповідь вплине поведінка інших більш впливових акторів.
Розглядаючи геополітичний аспект відносин Ірану та ЄС потрібно також акцентувати увагу на ролі Росії. Адже саме РФ виграє чи не найбільше від послаблення співробітництва ІРІ та ЄС. По-перше, Російська Федерація займає перше місце у світі по запасам газу та входить до п’ятірки найбільших держав-експортерів нафти. Тому накладення санкцій на Іран, відкрило для Росії шлях до європейського ринку і дало можливість закріпитися як монопольний постачальник нафти та газу.
По-друге, РФ досить швидко налагодили відносини з Іраном після накладання санкцій. І почали інвестувати в енергетичну сферу тоді, коли майже всі держави призупинили співробітництво, тобто залучившись підтримкою Ірану, почали збільшувати свою роль в регіоні. Попри санкції зі сторони США та ЄС, в 2010 році Москва та Тегеран підписали дорожню карту про співпрацю в нафтогазовій сфері, фактичну нічим необмежену. Програма розрахована на 20 років і передбачає видобуток, переробку сировини та залучення інноваційних технологій. У 2013 р. затвердили «Дорожню карту перспективних проектів в сфері нафти, газу та нафтохімії. Навіть, незважаючи на той факт, що Росія була прихильницею посилення санкцій проти ядерної програми Ірану і брала активну участь в переговорах щодо зменшення ядерного потенціалу ІРІ, в 2014 р. одразу після чергового невдалого женевського етапу переговорів ініціювала підписання договору на бартерні поставки нафти. Але через занепокоєння міжнародної спільноти реалізувати задумане не вдалося [2].
По-третє, Росія створює новий формат співпраці Росія-Іран-Китай, і найбільше уваги приділяють саме транспортуванні енерговуглеводнів. Проте РФ через свої гегемоністичні переконання зіпсувала відносини з ЄС що в свою чергу стало однією з причин зняття санкцій з Ірану. І саму в цей момент Росія втратила двох основних торговельних партнерів. Іран та ЄС відновили співробітництво. А формат Росія-Іран-Китай також під питанням, адже Китай та Іран вирішили виключити Росію. Можна стверджувати, що на сьогодні Росія програла геополітичну гру, але ЄС вже не допустить тієї ж помилки, що раніше – монопольний постачальник, тому в Росії все ще є шанс [6].
Китай, як і Росія, в іншому блоці держав, які виступають на противагу США та ЄС. І головною метою Китаю в регіоні – не допустити лідерство західних держав, знизити їхній вплив на енергетику Ірану. За допомогою партнерів, зокрема Росії, цього вдалося досягнути. Хоча Китай виступав за підтримку резолюції ООН та санкції проти ІРІ, однак, сам продовжував співпрацювати. Під час санкційного періоду достатньо потужно закріпився на іранському енергетичному ринку, незважаючи на ініціацію нових санкцій. Станом на 2012 рік, коли ЄС фактично повністю призупинив імпорт нафти та газу, частка іранської нафти зросла до 10 %. Можна припусти, що в певній мірі така позиція світової спільноти до ядерної проблеми Ірану була навмисно спровокована, щоб змусити західні держави покинути Близькосхідний регіон. Вже після зняття санкцій, співробітництво посилилися у декілька разів. За 2015-2016 рр. було проведено декілька зустрічей та підписано договорів про збільшення поставки вуглеводнів [7]. Попри певні проблеми з поставкою енергоносіїв, співпраця Китаю та Ірану посилюється, що безумовно негативно впливає на європейський енергетичний ринок та на двосторонні відносини ІРІ та ЄС. Адже після зняття санкцій Іран не поспішає відновлювати відносини з державами, які повністю припинили співробітництво. Набагато вигідніше підтримувати зв’язок з партнерами, з якими налагоджений постійний надійний діалог.
Крім держав-лідерів, безумовно на двосторонні відносини ЄС та ІРІ впливають й інші зовнішньо-політичні події та актори. Зокрема, війна в Сирії, терористичні угрупування по-всьому регіоні Близького сходу. Також до держав, які в певній мірі трансформують енергетичну політику ІРІ та ЄС, можна віднести Індію, яку Іран розглядає як стратегічного партнера; Азербайджан, Грузію, Туркменістан, які потенційно можуть стати, як партнерами, так і конкурентами Ірану в енергетичній сфері. До того ж не зрозуміло, яку стратегію співпраці виберуть країни Перської затоки: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та Ірак. Ці і низка інших чинників можуть кардинально змінити співпрацю ЄС та ІРІ не тільки в енергетичній сфері.
Проаналізувавши геополітичний фактор у двосторонніх відносинах ЄС та Ірану, та визначивши головних суб’єктів міжнародних відносин, які впливають на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній галузі, можна зробити висновок, що енергетична політика на Близькосхідному регіоні залежить не тільки від потенційних партнерів, а від інших держав. Зокрема, необхідно зазначити, що чи не головну роль у відносинах ЄС та ІРІ відграють США, які будь-якими способами намагаються впливати на Іран та енергетичну політику. Досить важко передбачити якою ж буде позиція США в регіоні, оскільки станом на початок 2017 р. від новообраного президента не пролунало чіткої стратегії щодо цього регіону чи навіть до ЄС. ЄС ж з обережністю відновлює співпрацю з такою ж обережністю долучається і ЄС. Низка інших держав, які зацікавленні в енергетичному потенціалі Ірану не змінюють своєї стратегії в регіоні. Але сам Іран відновлює ядерну політику, що насторожує усю міжнародну спільноту. Робить це Іран досить у невдалий чай, коли в ЄС і так не бракує проблем і він втрачає постачальників сировини. Геополітичний фактор у двосторонніх відносинах відіграє суттєву роль, який може змінити розстановку сил на міжнародній арені і змінити значення Ірану в енергетичній політиці не тільки ЄС.
Розглянувши геополітичний аспект співробітництва, варто зазначити, що подальшою перспективою дослідження може бути вивчення впливу на білатеральні відносини ЄС та Ірану, який здійснять інші регіональні актори. Тобто визначити як вплине зовнішня політика держав Близького сходу та Закавказзя на відносини ЄС та ІРІ.

Список використаних джерел та літератури:
1. Обострение американо-иранских отношений: что дальше? [Електронний ресурс] // Российский совет по международным делам. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=8733#top-content.
2. Российско-иранские отношения. Проблемы и перспективы [Електронний ресурс] // Институт востоковедения РАН. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: rossijsko-iranskie-otnosheniyam2015.pdf.
3. ABI-HABIB М. U.S., Middle East Allies Explore Arab Military Coalition [Електронний ресурс] / М. ABI-HABIB // The Wall Street Journal. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wsj.com/articles/u-s-middle-east-allies-explore-arab-military-coalition-1487154600.
4. Gurt M. European Union sees supplies of natural gas from Turkmenistan by 2019 [Електронний ресурс] / Marat Gurut // Reuters. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uk.reuters. com/article/uk-turkmenistan-gas-europe-exclusive-idUKKBN0NN0FI20150502
5. How Brexit Will Impact Iran [Електронний ресурс] // The Huffington Post. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.huffingtonpost.com/entry/how-brexit-will-impact-iran_us_57732fe8e4b0d24f8fb514cf#comments.
6. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
7. Tanchum M. A Post-Sanctions Iran and the Eurasian Energy Architecture Challenges and Opportunities for the Euro-Atlantic Community [Електронний ресурс] / Micha’el Tanchum // Atlantic Council GLOBAL ENERGY CENTER Atlantic Council and DINU PATRICIU EURASIA CENTER. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://espas.eu/orbis/sites/default/files/generated/document/en/Iran_Energy_Architecture_web_0925.pdf.
8. ÜNAL S. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] / Serhan ÜNAL // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
9. United States and European Union Ease Trade Sanctions Against Iran Pursuant to Nuclear Agreement [Електронний ресурс] // McDermott Will & Emery. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.mwe.com/en/thought-leadership/publications/2016/01/united.
10. Why Iran shouldn’t get too excited about Brexit Read more: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html#ixzz4XMii60WA [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/contents/articles/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html.
11. With greetings from Trump, Pence says U.S. committed to Europe [Електронний ресурс] // Reuters News Agency. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-germany-security-usa-idUSKBN15X06Q.

Досліджено правову природу НАТО як військово-політичного союзу з метою вивчення питання вступу України в міжнародну міжурядову організацію. Також наведені переваги та недоліки вступу України в НАТО на основі аналізу законодавчих актів та доктринальних матеріалів

Ключові слова: НАТО, Альянс, позаблоковий статус, армія, геополітика

Researched the legal nature of NATO as a military-political alliance in order to study the question of Ukraine’s accession to the international intergovernmental organization. There are advantages and disadvantages of Ukraine’s accession to NATO on an analysis of legislative and doctrinal materials

Keywords: NATO, Alliance, a non-aligned status, army, geopolitics

Nowadays there is a problematic issue of Ukraine’s entering to NATO despite the fact that non-aligned status was withdrawn. Taking into account external factors and conditions of the entry leads to the fact of ascertain the usefulness of such membership.

Analysis of recent research presented by scientists such as Vovkotrub Y., Dolharyeva A., Lysenko A., Paly O., Ponomar O., Pukhalsky J., Semchynskyy K.  The main directions of Ukrainian geopolitics outlined in their papers. Researching as for Atlantic integration of Ukraine is impossible without the ideas of  Western classics and contemporary geopolitics politicians and scientists. Particular, the work of  I. Valerstayna, R. Kellen, G. Mayer, H. Mackinder, A. Mahan, N. Spaykmen,    W. Sherman and others.

Due to the lack of awareness as for the ascendantsion of our country to the military-political union we should study the possible membership. There are many articles about relations between Ukraine and NATO, but no critical assessment just the objectification of facts.

Target: find out the advantages and disadvantages of Ukraine’s accession to NATO

The main material research. Ukraine is a member of more than 40 intergovernmental and non-governmental international organizations. Membership in each of these organizations is a valuable experience and a wide range of possibilities for realization of  our potential. Certainly, any action related to international issues is a major step for the state and it has not always uniform interpretation. Due to recent events in our country and the discussion of EU accession, there are allegations that NATO accession will speed up an accession to the EU. However, there is no legislation that would facilitate NATO member states join to the EU. Another illusory issue in our state is the solution of social problems in the Ukrainian army which is a requirement of  NATO [1]. Although the war in the East destabilize the state army, so this issue will not resolve in the short term.

According to the Institute for Euro-Atlantic Cooperation, NATO membership will cost each citizen of Ukraine 4-5 hryvnia per year, no more than the membership in other international organizations.

However, there are the other moment. By the standards of NATO spending for defense should be at least 2% of GDP per year. According to Ukrainian standards we spend for defense about 3% of GDP per year. However, the director of the Center for Army, Conversion and Disarmament Sergei Zhurets claims that the cost is significantly less − about 1.3% of GDP per year [2].

To specify all “for” and “against” joining to NATO highlight the following:

Benefits:

1) entry into NATO will improve the living standards of Ukrainian citizens as it meets the standards inherent for all members of the Alliance. Those countries which join the Alliance have an opportunity to defend their national interests, territorial integrity and sovereignty, given a new impetus to the development and formation of modern standards in his life [3, P. 59];

2) modernization of the Armed Forces based on new technologies accelerating their transformation;

3) after joining the Alliance Ukraine will take active part in the processes of decision-making on the further development of  European and Euro-Atlantic security not only concern the interests of national security of Ukraine and NATO but also form the modern environment of  Euro-Atlantic security, including the security of Ukraine    [4, P. 26];

4) Ukraine’s entry into NATO will improve the country’s investment attractiveness in the eyes of international investors;

5) providing security guarantees under which an attack on Ukraine means an attack on all members of Allies;

As a result of joining NATO our country will strengthen their political independence and protection from external interference in Ukraine’s internal affairs under the Internal Security Alliance standards [5, P. 5-6].

The disadvantages are:

1) a large amount of annual membership contributions to the NATO budget              [6, P. 94];

2) an increase in defense’s spending in the country;

3) Ukraine will be obliged to provide assistance to other States in the event of an armed attack but it is one of the duties of States Parties. Such obligations relate to each of the 28 Member States that promote solidarity in addressing military clashes;

4) membership in NATO will likely require changes to the Constitution of  Ukraine in the part concerning foreign military base in Ukraine and conditions of use of military force in our state;

5) NATO’s membership implies adherence to the collective nuclear planning in the so-called extended nuclear deterrence NATO. Allies, as recorded in paragraphs 62 and 63 of its Strategic Concept, must recognize the fundamental role of nuclear weapons in ensuring the overall safety and participate in the distribution of nuclear roles. Any compulsory participation in preparation for operations using nuclear weapons or placing it in its territory do not require (though it is fundamentally not excluded). However, the fact that the need to recognize the fundamental role of nuclear weapons, though a stranger’, to ensure their security can excite collective consciousness of Ukrainians in which has not erased the memory of its own nuclear disarmament. [7]

6) a limitation of autonomy in making key decisions in foreign and defense policy. Based on proven technologies, Ukraine in any direction of domestic and foreign policy will be unable to make independent steps. NATO has always dictate its own terms to Ukraine because of significant differences in geopolitical interests. Otherwise it will wait the sad experience of Yugoslavia;

7) further promoting NATO’s eastward improve strategic relations between the alliance and Poland. Ukraine will receive the role of buffer formation [8];

8) it is clear that even Ukraine’s membership in NATO will not provide her security. Conflict of Greece and Turkey is great confirmation;

9) joining to NATO means the new opportunities for competitive defense’s industries. From joining to NATO is not lost high-tech defense systems in Slovakia and won the high-tech, primarily in Poland, partly in the Czech Republic.

Conclusions. The changes that may occur in the future with our entry is really significant and to some extent necessary. NATO’s membership is a motivating factor in the political, economic, military, social aspects. Ukraine will receive additional guarantees security, territorial integrity, inviolability of formation of proper democratic standards. However, to decide about entry to any association or coalition Ukraine must do the following:

– develop an independent foreign policy strategy that would be based on national interests and be consistent with the context of the current geopolitical and geo-economic balance of power in the world;

– significantly accelerate the reform and strengthening of democratic principles;

– more fully, efficiently and powerfully using of all available domestic capacity and establishing appropriate and most independent position in economic allocation of productive forces;

– the definition of a particular circle fundamentally important for Ukraine partners, cooperation with which has played a catalytic role to economic development.

REFERENCES

[1]. Disadvantages of NATO Membership : [Electronic resource]. – Access : http://politiko.ua/blogpost2724.

[2]. Ukraine and NATO. Myths and reality : [Electronic resource]. – Access : http://nbnews.com.ua/tema/28625/.

[3]. Soskin VI Accession to NATO – a strategic choice of Ukraine. − K .: Izd “Institute of Society Transformation”, 2008. − 117 p.

[4]. O. Bilous, Dotsyak I., Klimonchuk V., L. Nykyruy All of NATO. − F .: I-CGP them. Stefanik, 2007. − 215 p.

[5]. Alexander Paly. Accession to NATO: 20 to 6 in favor of Ukraine // Ukrainian Pravda. − 2006. − № 7. − P. 5-6.

[6]. NATO Handbook. − Brussels, Office of Information and Press, 2001. − 124 p.

[7]. What are the cons of NATO membership for Ukraine? : [Electronic resource]. – Access : http://svatovo.ws/stati_uk_nato_minus.html.

[8]. Positive and negative consequences of Ukraine’s accession to NATO : [Electronic resource]. – Access : http://www.rusnauka.com/15_NPN_2009/ Politologia / 46516.doc.htm.