У статті ґрунтовно розглядається і досліджується поняття «гендер», його сутність та формування гендеру. Висвітлено поняття маскулінності і фемінності. Особливості і труднощі соціалізації чоловіків та жінок. Статево-рольова соціалізація та гендерна ідентичність особистості. Розглянуто бачення проблеми гендеру такими відомими дослідниками як: З. Фрейд (розглядав відмінності між чоловіками і жінками, зумовлені відмінностями будови статевої сфери) та К.-Г. Юнг (розглядав жіночність і мужність, як сукупність якостей, притаманних як чоловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси).

In the article the notion of gender, its substance and development is thoroughly studied and examined. The notions of masculine and feminine are explained. Peculiarity and difficulties of socialization of men and women. Gender and role socialization and gender identity of individual. Vision on question of gender is studied by such scientist as Z. Freid (studied differences between men and women that are caused by differences in structure of sex sphere) and K.-Jung (examined feminineness and manliness as the totality of qualities that are immanent to men and women as well and beside that both have men and women qualities).

Постановка проблеми. Для позначення нових стратегій світового регулювання соціо-статевих відносин у суспільних науках виник термін «гендер» та започаткувалися гендерні дослідження. Вони мали на меті аналізувати відносини між жінкою та чоловіком, визначати їхні характеристики через спільне та відмінне, розкривати ролі статей, конструктів фемінності та маскулінності. Актуальність дослідження даної проблематики зумовлена тим, що підвищується інтерес до вивчення гендеру як такого фактора, що визначає різні сфери суспільного життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.У статті було проведено аналіз досліджень таких вітчизняних вчених: З. Фрейд та К.-Г. Юнг, також були використані праці і закордонних вчених, зокрема С. Бема, Ч.Гордона. Усі вони намагались дослідити гендерний аспект, виокремити головні риси, кожен по-своєму трактував це поняття, що допомогло краще використати поданий матеріал у цій праці.

Метою дослідження є вивчення поняття гендеру як складного комунікативного феномену, специфіки його формування та впровадження в інформаційний простір. Відповідно до мети було сформульовано дослідницькі завдання:

окреслити поняття «гендер», його сутність;

проаналізувати жіночий та чоловічий гендер, визначити їх основні характеристики;

розглянуто термін «ідентичність» та його види.

Активні суспільні трансформації, що відбуваються на сьогоднішній час, суттєво змінюють усталені способи життєдіяльності, суспільні норми та ідеологічні конструкції, що їх визначають. Ці трансформації активно осмислюються на різних рівнях; формуються і розвиваються нові наукові напрямки, що мають на меті осмислити та висловити ці зміни. Одним із таких напрямків стала теорія гендеру.

Рівень демократичності суспільства й цивілізованості людських взаємин визначається низкою критеріїв, найсуттєвіший з них – ставлення суспільства до жінок та їхніх прав. Тому порушення проблем гендерної асиметрії у сферах культури, економіки, політики, освіти, формування в Україні ефективної політики рівних можливостей для чоловіків і жінок – одна з умов розбудови демократичної держави.

Для визначення нових стратегій світового регулювання соціо-статевих відносин у суспільних науках виник термін “гендер” та започаткувалися гендерні дослідження. Вони мали на меті аналізувати відносини між жінкою та чоловіком, визначати їхні характеристики через спільне й відмінне, розкривати ролі статей, конструктів фемінності та маскулінності тощо. Перші наукові праці з гендерної проблематики з’явилися близько 20 років тому. Але, незважаючи на відносну молодість гендерного підходу та складність самого феномену, початок ХХІ століття ознаменувався пошуком соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх потенціалу в будь-якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного людства[2, с. 12].

Термін “гендер” виник у Великій Британії. У перекладі з англійської мови він буквально означає граматичний рід – чоловічий, жіночий, середній. Надалі це поняття почало означати соціостатеві характеристики статі, на відміну від власне біологічних (генетико-морфологічних, анатомічних, фізіологічних), – із властивими їй характеристиками способу життя, поведінки, намірів і прагнень тощо.

Термін “гендер” почали застосовувати для опису певних перетворень у суспільстві та державі, оскільки саме на них якраз впливають особистості чоловіка й жінки та їхні відносини. Гендер став необхідним конструктом реальних практичних перетворень у суспільних відносинах, складовим базовим компонентом яких є статус чоловіка та жінки. Все більшого поширення як у науковому вжитку, так і в політико-правовому аналізі проблем рівності статей набуває поняття гендеру в Україні.

У найширшому розумінні гендер можна визначити так: «гендер – це змодельована суспільством та підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу мислення, ролей та відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про чоловіка і жінку залежно від їх статі»[12, с. 87].

Гендер стосується не тільки чоловіків і жінок як окремих індивідів, а й характеризує відносини поміж ними як соціально-демографічними групами та гендерні відносини в цілому – те, як реалізуються соціальні ролі жінок і чоловіків, дівчаток та хлопчиків, як вони соціально вибудовуються[13, с. 32].

Гендер відрізняється від поняття “sex”, яке перекладається як “стать”. Біологічна стать виражає природні, біологічно задані відмінності між чоловіком і жінкою. Якщо стать задається природно, то гендер конструюється соціально та зумовлений культурою суспільства в конкретний історичний період. Гендер характеризує осіб і жіночої, й чоловічої статей, будучи продуктом соціалізації.

Сам гендер, як явище багатогранне, потребує нових методологій і методик. Власне, він і сам є методологією для розуміння людини та її світогляду.

Особливості гендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників психології особистості. Немає практично жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності особистості.

В теорії З. Фрейда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема, наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов’язані такі психологічні феномени, як “комплекс кастрації” у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) і “заздрість до пенісу” у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за Фрейдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий “едипів комплекс” (у дівчаток він еквівалентний “комплексу Електри”), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням усунути батьків однієї статі. Нормальне подолання едипового комплексу полягає в ідентифікації з батьками однією з дитиною статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності. Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фрейда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості.

В аналітичній психології К.-Г. Юнга жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно – Анімою. Основою ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшення здатності до рефлексії своєї самості [3, с. 22].

Процес індивідуації обов’язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловікам зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік, ідентифікуючись зі своєю маскулінністю, приховує свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

Тепер розглянемо детальніше такі різновиди гендеру як маскулінність та фемінність.

Маскулінність – це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов’язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм [10, с. 71].

Фемінність – це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов’язується з емоційністю, м’якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, здатністю до симпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію [10, с. 141].

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність – для чоловіка.

Маскулінність не обов’язково притаманна чоловікам так само, як фемінність – не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, вітальність, у значній мірі властиві і чоловікам, набуваючи виразності наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В сучасному суспільстві зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно, в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність – це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти, тобто можливий одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Густав Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності “Статево-рольовий опис” (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями); 3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності) [4, с. 197].

У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов’язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія [5, с. 24].

Гендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Гендерні ролі не виникають відразу з народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. З іншого боку, розвиток гендерних ролей, чи гендерний розвиток пов’язаний з багатьма характеристиками особистості, зокрема, з ідентичністю.

Ідентичність – це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність – це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ “Я”, усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров’я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті[8, с. 40].

Рольова ідентичність – це, відповідно, усвідомлення себе суб’єктом психологічних ролей. Американський соціолог Чед Гордон виділяє такі 5 видів рольової ідентичності:

1) статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей. В житті людини також мають велике значення статево-рольові ідентичності, пов’язані з такими ролями, як наприклад, “незаймана”, “кнопка”, “нечепура”, “скромниця”, “брудний старий” і т.д.

2) етнічна ідентичність, тобто ідентифікація людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної структури. Від наявності специфічної етнічної ідентифікації залежать цінності і стилі міжособистісної взаємодії людей.

3) ідентичності членства, що базуються на зв’язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства. Вони спираються як на формальний зміст (“студент”, “член правління”, “ротарианець”, і т.д.), так і на неофіційні форми асоціацій дозвілля (членство в специфічних гуртках, компаніях, кліках і групах).

4) політична ідентичність базується на таких самохарактеристиках, як ліберал, консерватор або радикал, які впливають на більш пізню ідентифікацію себе як республіканця або соціаліста. Набагато раніш, ніж стають істотними дорослі політичні відносини, з Я-концепцій типу лідера, програного або миротворця розвиваються типові паттерни відношення людини до конкуренції, влади і прийняттю рішення.

5) професійна ідентичність, тобто система рольових ідентичностей щодо роботи, як в домашньому господарстві (дружина, батько, і т.д.) так і за його межами (адвокат, водопровідник, і т.д.). Вони і пов’язані з ними Я-концепції (типу “чесна людина” або “працьовита людина”) – серед найбільш важливих у пантеоні ідеалізованих рольових ідентичностей індивідуума[3, с. 23].

Процес розвитку гендерних ролей, як соціально зумовлених варіантів статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого соціалізації. За більшістю означень, соціалізація особистості – це засвоєння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей. Отож, що однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. По-перше, в соціальних ролях закріплені норми і правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій, тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. По-друге, рольова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а соціальні ролі – це засіб включення особистості в групу, в соціум, форма соціальної адаптації і особистісного самовираження одночасно. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань до соціальних ролей, а й рольовий розвиток особистості, тобто формування психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

Серед великої кількості ролей, що їх засвоює людина, для нормальної соціалізації особистості велике значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та гендерні ролі тісно пов’язані зі статевою та гендерною ідентичністю особистості[11, с. 34].

Таким чином ми бачимо, що гендерний розвиток та гендерна соціалізація особистості – це складні і різноманітні процеси, які підкоряються багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато протиріч, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей повинне допомогти уникненню цих проблем і протиріч розвитку. Це шлях не лише до гармонійності розвитку гендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості в цілому, до гармонійності її стосунків з особами протилежної статі і з соціальним світом взагалі.

Список використаних джерел та літератури:

1. Берн Ш. Гендерная психология [Текст] / Ш. Берн. – М.: Олма-прес, 2001. – 420с.

2. Гендр: реалії та перспективи в українському су-тві [Текст] : матеріали Всеукр. Наук.-прак. Конференції (11-13 грудня 2009 р.; м. Київ) / упоряд. С. П. Юдіна. – К.: Фоліант, 2003. – 200с.

3. Гендерний розвиток у суспільстві [Текст] : конспект лекцій / К. М. Лемківський, С. П. Юдіна, Т. М. Дорошенко та ін. – К.: ПЦ «Фоліант», 2005. – 351с.

4. Говорун Т. В. Стать та сексуальність: Психологічний ракурс [Текст] / Т. В. Говорун. – Тернопіль: Нова книга – Богдан, 1999. – 383 с.

5. Джонсон Р. А. Он. Глубинные аспекты мужской психологии [Текст] : Пер. с англ. – Х.: Фолио, 1996. – 190 с.

6. Джонсон Р. А. Она. Глубинные аспекты женской психологии: [Текст]: Пер. с англ. Х.: Фолио, 1996. – 124 с.

7. Жеребкіна І. Фемінізм і сучасна філософія [Текст] / І. Жеребкіна. – М., 1997. – 32с.

8. Кочарян А. С. Личность и половая роль: Симптомокомплекс маскулинности и фемининности в норме и патологи [Текст] / А. С. Кочарян. – Х.: Основа, 1996. – 127с.

9. Криксунова И. Создай свой имидж [Текст] / И. Крискунова. – СПб.: Лань, 1997. – 243с.

10. Мниховский А. Женственность [Текст] / А. Мниховський. – К., 1885. – 74с.

11. Основи теорії гендеру [Текст]: навч.посіб. / В. П. Агєєва, Л. С. Кобилянська, М. М. Скорик та ін. – К.: «К.І.С.», 2004. – 536с.

12. Психология личности [Текст] : Словарь справочник / Под ред. П. П. Горностая и Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

13. Скорик М. М. Основи теорії гендеру [Текст] : підр. / М. М. Скорик. – К.: К.І.С., 2004. – 536с.

В статье  рассматривается  проблема употребления в языке печатных СМИ сексизмов, проанализированы журналистские материалы с лексикой, которая унижает достоинство личности по половому признаку.

Ключевые слова: СЕКСИЗМ, ПОЛ, ГЕНДЕР, ГЕНДЕРНОЕ НЕРАВЕНСТВО, ЖЕНЩИНА, ЖУРНАЛИСТСКИЕ МАТЕРИАЛЫ.

Summary

In the article is raised the problem of usage in the printed mass-media language of sexisms, are analyzed journalistic materials with lexis which are bases the human dignity on the grounds of sex.

Key words: Sexism, Sex, Gender, Gender Discrimination, Women, Articles.

Постановка наукової проблеми. Останнім часом все частіше темою для активного обговорення та численних наукових досліджень стає проблема використання сексизмів у рекламі та ЗМІ. Адже це ті два чи не найважливіші джерела масової комунікації, що досить помітно впливають на громадську думку, формують смаки та уподобання споживачів. Незважаючи на проведення гучної акції у Львові у 2006 р. «Стоп сексизм!» та її продовження під подібними назвами у Києві, Харкові, АРК, журналісти та рекламісти продовжують активно вживати сексизми (чи то окремі слова, чи цілі висловлювання, образи тощо) в рекламі та журналістських матеріалах.

Щодо реклами із використанням сексизмів, то це свідчить про дешевизну роботи рекламістів; що ж до журналістських матеріалів подібного характеру, то вони свідчать про бажання їхніх авторів вирізнитися, зробити свій матеріал сенсаційним. Саме через це, наприклад, у пресі (зазначимо, що до уваги не беремо «жовту» та провінційну пресу) з’являються матеріали не про досягнення Юлії Тимошенко як політика, а про її косу, сексуальність тощо.

Найчастіше прояви сексизму у мові друкованих ЗМІ трапляються через бажання особи підкреслити важливість своєї соціальної статі, але для цього обираються не завжди порядні методи,  а саме – через приниження іншої статі.

Ґендерні дослідження виявляють чимало прямих та прихованих ознак того, що мова, якою ми користуємося, не є статево нейтральною. За допомогою слів, які називають поняття, ми засвоюємо знання про структуру навколишнього світу та відносини, що в ньому панують. Дослідники доводять, що існуюча мовна система відображає підлегле, другорядне становище жінки у суспільстві і не відповідає уявленням жінки про себе. Вважається, що про лінгвістичний сексизм (статеву дискримінацію у мові) найчастіше йдеться тоді, коли мова: “виключає” жінок як меншість  та окреслює їх як істот, відмінних від чоловіка; змальовує жінок як таких, що залежні та підпорядковуються чоловікові; ігнорує досягнення жінок, внаслідок чого їм відмовляють  у поведінці, зацікавленнях та можливостях, що виходять за рамки стереотипів;  виключає із мовного дискурсу відображення специфічно жіночого досвіду.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окреслену проблему у вітчизняній науковій думці активно розробляє О.Кісь [2, 3], окремі її аспекти досліджують А.Волобуєва [1], О.Марушевська [5], М.Скорик [6], Л.Таран [8] та ін. Проте слід зазначити, що науковці за об’єкт аналізу беруть переважно рекламні й телевізійні матеріали як такі, що знаходяться найближче до глядачів/читачів і справляють на них неабиякий вплив. При цьому журналістські матеріали (які також досить часто, на жаль, рясніють сексизмами), опубліковані на сторінках друкованих ЗМІ, залишаються поза увагою. Але ж матеріали тих друкованих видань, які український читач вважає авторитетними, також досить помітно впливають на громадську думку, формуючи певні смаки та уподобання. Тому заявлена тема наукового дослідження залишається досить актуальною на сьогодні.

Мета статті та постановка завдань. Метою статті є аналіз проблеми використання журналістами на сторінках друкованих ЗМІ лексики, що принижує людину за ознаками статі.

Серед основних завдань дослідження – аналіз жуналістських матеріалів, опублікованих у пресі, з використанням сексизмів, з’ясування причини використання журналістами відповідної лексики та її впливу на громадську думку в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Перш ніж аналізувати вияв сексизму в журналістських матеріалах на сторінках сучасної української преси, з’ясуємо значення поняття «сексизм», адже воно сьогодні викликає активні наукові дискусії. Найпростіше визначення терміна «сексизм» таке: це ідеологія і практика дискримінації людей за ознакою статі [2; с.223].

В українському суспільстві, на зразок патріархальних суспільств [2; с.221], сексизм спрямований переважно на осіб жіночої статі. Це стосується насамперед, як зазначає К.Левченко, ставлення до жінки як об’єкта, позбавленого іншої соціальної значимості, крім репродуктивної. Відповідно до сексистських стереотипів чоловіків наділяють великою кількістю позитивних якостей, у яких відмовлено жінкам: це – розум, мужність, фахова компетентність, ініціативність, ризик тощо. [4; с.32] У цьому контексті не інакше, як виявом сексизму, слід назвати характер заголовку статті, опублікованої в «Юридичній газеті»: «Справжня професія жінки – це кохання, юриспруденція – лише хобі» (Юридична газета. – 2007. – 13 грудня).

Досить часто дослідники приписують сексистський характер привітанням жінок напередодні 8 Березня, опублікованих чоловічими колективами організацій на сторінках преси. При цьому в таких зверненнях критикується акцентування уваги чоловіків на таких рисах жінок, як врода, привабливість, чарівність, та оминання увагою ділових якостей жінки як співробітника, її внеску в розвиток компанії тощо. Яскравим прикладом є критика у «Відкритому листі» активісток жіночого руху в Україні звернення Президента Віктора Ющенка з нагоди свята 8 Березня до жінок, опублікованого прес-службою глави держави 07.03.2008.

Зважаючи на традиції вітання жінок напередодні 8 Березня і самого тлумачення свята, що склалися в Україні упродовж десятиліть, авторам «Відкритого листа» і кількох публікацій, що з’явилися після цього у пресі, можна було б заперечити і вказати на суб’єктивність оцінки ситуації. Адже чоловіки звикли асоціювати день 8 Березня зі святом жіноцтва, з красою, з початком весни. Упродож тривалого часу досить звичним було звернення до жінок такого характеру: «Дорогі жінки! Любі мої киянки! … знову приходить до нас світле й жадане свято — Міжнародний жіночий день. Всі чоловіки готуються до нього по-особливому, бо для кожного з них жінка є величним символом першооснови буття, уособленням ніжності й любові, щирості й душевного тепла, краси і людяності» (Хрещатик. – 2005. – 5 березня).

Але коли звернутися до проблеми гендерної ріності, слушним є зауваження закарпатських жінок щодо неправильності трактування чоловіками свята 8 Березня, яке насправді асоціюється не з жіночою красою та слабкістю, а навпаки – із самореалізацією жінки як сильної особистості, здатної зробити вагомий внесок у життя суспільства, із днем прав жінок [http://zik.com.ua/ua/news/2009/03/02/171630 ]. Зважаючи на це, майже у кожному зверненні до жінок у пресі напередодні 8 Березня можна знайти вияв дискримінації їхніх ділових якостей. Але ж цей факт знаходить своє виправдання у трактуванні чоловіками свята,  що традиційно склалося упродовж десятиліть.

Проблема сексизму криється в журналістських матеріалах іншого характеру – у статтях, де принижується гідність особистості, нівелюються її досягнення та вміння, натомість акцентується увага на її сексуальності, елементах зовнішності тощо тільки через те, що вона жінка: «1000 і одна ніч російської дівчини в Стамбулі» (Рівне Експрес. – 2009. – 18 червня), «Жінка-парламентарій: колега чи «засіб терапії» від політичної агресії?» (День. – 2004. – 9 грудня).

Яскравим прикладом вияву сексизму є матеріали в глянцевих журналах та провінційних газетах, де змальовується образ жінки як намальованої ляльки, виставляються еталони краси, що ставлять жінку у жорсткі рамки, нівелюється її інтелектуальний розвиток. Так, наприклад, у статті «Жінки зі знаком плюс» (Сім’я і дім. – 2009. – 1 грудня) читаємо: «Власниці пишних форм теж мають бути красивими – потрібно тільки правильно зробити акценти».

Найчастіше вияв сексизму знаходимо у статтях, де йдеться про жінок у політиці. Всю суть проблеми промовисто характеризує заголовок однієї із таких статтей: «Українське суспільство нетерпимо ставиться до жінок в політиці» (Дзеркало тижня. – 2009. – 16-22 травня). Так, в інтерв’ю Володимира Литвина журналу ЕGO (2009. – березень) знаходимо: «Я не люблю жінок-політиків…  Жінка в політиці намагається компенсувати щось, чого вона не отримала і не отримує у повсякденному житті. У жіночому плані не отримує».

Яскравим прикладом вияву сексизму є статті про жінок-політиків, в яких замість відтворення образу жінки як політика, ділової особистості, робиться акцент на її зовнішності. Так, наприклад, у статті-інтерв’ю з О.Кужель «Коли політика – жіноча справа» (Високий замок. – 2005. – 12 травня) після першого запитання пр причину її приходу в політику стоїть вражаюче питання автора статті з прикметною ремаркою: «Тепер у вас, мабуть, ціла «взуттєва» колекція? (зовнішність Олександри Кужель справляє враження – від зачіски і макіяжу до одягу і біжутерії)», або таке питання: «Скільки ви дозволяєте собі витрачати на одяг?». Постає питання: кого автор хоче зобразити – жінку-політика чи модель?

Будь-який простір чітко структурований за статевою ознакою, а стать представлена нерівномірно,  тому розпізнати “чоловіче” й “жіноче” неважко. Проблема полягає не в тому, що для характеристики представників різної статі пропонуються різні стереотипи й шаблони, а в тому, що цю “різницю” ми просто не помічаємо й не сприймаємо як щось суттєве, а якщо й помічаємо, то не надаємо ніякого значення, вважаючи це природним і нормальним. Структура мови значною мірою зумовлює напрям думок мовця, детермінує його сприйняття діяльності.

Отже, вияв сексизму в сучасній укранській пресі залишається досить серйозною і невирішеною на сьогодні проблемою. Журналісти завжди перебуватимуть в гонитві за сенсаціями – чи заснованими на фактах реальних подій, чи у виставлянні напоказ речей, що зазвичай не виносяться на широкий загал, незважаючи на численні акції на зразок «Стоп сексизм!» і на те, що порушується стаття 3 Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків та жінок» (чинний з 01.01.2006), в якій серед основних напрямів державної політики визначені «виховання і пропаганда серед населення культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері», а також «захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі».

Нарешті потрібно зрозуміти, що гендерна проблематика стосується не тільки бажання жінки бути реалізованою, швидше за все, це бажання всього соціуму жити в розвинутій країні, де функціонує громадянське суспільство. Тому постає необхідність винаходу такої мови, за допомогою якої  i жінка могла б адекватно зобразити себе,  створити власну традицію – іншу, засновану на власному досвіді, світосприйнятті, відчуттях, які, без сумніву, відмінні від чоловічих.

Список використаної літератури:

1.    Волобуєва А. М. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет «День», «Дзеркало тижня», «Столиця», «Хрещатик») [Текст]

/А.М. Волобуєва // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 66–69.

2.    Кісь О. Сексизм у ЗМІ: протидіючи комунікативному потокові / О. Кісь // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Том 8. Серія „Спеціальні та галузеві соціології”. Випуск 3 (80).– Донецьк: Вебер, 2007.– С. 221-241.

3.    Кісь О.Етнічні гендерні стереотипи та джерела їх конструювання

/ О. Кісь // Український жіночий рух: здобутки і проблеми: Зб. наук. праць. Вип. перший. Дрогобич: Коло, 2002, с.26-43

4.    Левченко К. Б. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку: [Монографія]/ К.Б.Левченко. – Харків: Вид–во НУВС, 2001. – 345 с.

5.    Марушевська О., Шарова К. Образ жінки в українській пресі (на матеріалах газети “Факти і коментарі” / О. Марушевська // Філософсько-антропологічні студії’2001. Спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С. 220-225

6.    Скорик М. М. Українські мас-медіа: ґендерний аспект [Текст]

/ М.М. Скорик // Проблеми освіти. – К: Науково-методичний центр вищої освіти. – 2003. – Вип. 36. – С. 134-153.

7.    Ставицька Л. Мова і стать [Текст] / Л. Ставицька // Критика. – 2003. – № 6. – С.29-34.

8.    Таран Л. Гендерні проблеми і засоби масової інформації [Текст] /Л.Таран  // Гендер і культура: Зб.ст. / Упоряд Агеєва В., Оксамитна С. – К.: Факт, 2001. – С. 157.

Ключові слова: СЕКСИЗМ, СТАТЬ, ГЕНДЕР, ГЕНДЕРНА НЕРІВНІСТЬ, ЖІНКА, ЖУРНАЛІСТСЬКІ МАТЕРІАЛИ.