ГЕНДЕРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЖІНОК-УЧАСНИЦЬ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

У статті проаналізовано феномен гендерної ідентичності жінок-учасниць війни в Україні як результат глибоких психологічних і соціокультурних трансформацій, спричинених воєнними подіями. На основі теоретичних положень та емпіричного дослідження з’ясовано особливості формування нового образу жінки в умовах військового досвіду. Представлено порівняльний аналіз гендерних рис, ціннісних орієнтацій, гендерних установок і показників Я-концепції серед жінок, які брали участь у воєнних заходах, та цивільних жінок. Виявлено, що участь у війні сприяє зростанню маскулінності, андрогінності, автономії, емоційної адаптивності та моральної інтегрованості, формуючи психологічно стійкий і водночас чутливий тип гендерної ідентичності. Обґрунтовано, що війна виступає каталізатором формування нового жіночого образу, у якому поєднуються активність, відповідальність, емпатія та здатність до лідерства.

Ключові слова: гендерна ідентичність, війна, андрогінність, Я-концепція, ціннісні орієнтації, гендерні установки, соціальні трансформації.

Sobko Illia. Gender Identity of Women Participants in the War in Ukraine as a Psychological Phenomenon of Social Transformations.

The article examines the gender identity of women participating in the war in Ukraine as a psychological phenomenon emerging from profound social transformations. Drawing on theoretical frameworks and empirical data, the study identifies key features of the new female identity shaped by war experience. A comparative analysis of gender traits, value orientations, gender attitudes, and self-concept indicators among women involved in military-related activities and civilian women is presented. The findings demonstrate that participation in war increases masculinity, androgyny, autonomy, emotional adaptability, and moral integrity, forming a psychologically resilient yet sensitive type of gender identity. It is argued that war acts as a catalyst for constructing a new image of a woman who integrates strength, responsibility, empathy, and leadership capacity.

Keywords: gender identity, war, androgyny, self-concept, value orientations, gender attitudes, social transformation.

Постановка проблеми. Повномасштабна війна в Україні створила умови безпрецедентних соціальних змін, що радикально трансформують систему гендерних ролей і уявлень про жіночність. Жінки в сучасному українському суспільстві дедалі частіше стають не лише символами опори та турботи, але й активними суб’єктами бойових, волонтерських та медичних процесів. Така участь змінює традиційні моделі гендерної поведінки, актуалізує питання переосмислення власного «Я» та формування нового жіночого образу в умовах екстремальної реальності.

Попри значну кількість соціологічних і культурологічних досліджень війни, психологічні механізми трансформації гендерної ідентичності жінок залишаються недостатньо вивченими. Особливо актуальним є аналіз того, як бойовий або волонтерський досвід впливає на структуру Я-концепції, систему цінностей, гендерні установки та прояви андрогінності, які можуть виступати адаптивними механізмами у кризових умовах.

Мета статті Теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити гендерну ідентичність жінок-учасниць війни в Україні як психологічний феномен соціальних трансформацій, визначити особливості формування нового жіночого образу та чинники, що його зумовлюють.

Виклад основного матеріалу. Гендерна ідентичність у період війни набуває особливої пластичності, що проявляється у зміні гендерних рис, установок, ціннісних орієнтацій і характеристик Я-концепції. Емпіричне дослідження, проведене серед жінок, які мають досвід участі у воєнних або волонтерських діях, та жінок без такого досвіду, засвідчило виразні відмінності у структурі їх гендерної ідентичності. Жінки-учасниці війни продемонстрували вищий рівень маскулінності, зокрема таких рис, як рішучість, впевненість, наполегливість і здатність брати відповідальність у складних ситуаціях. Водночас рівень фемінності у них залишався високим, що свідчить не про витіснення традиційних жіночих рис, а про інтеграцію маскулінних і фемінних характеристик. Таким чином, участь у воєнних подіях формує домінування андрогінної моделі, яка забезпечує гнучкість поведінки та підвищує психологічну стійкість.

Гендерні установки жінок-учасниць війни відзначаються більшою егалітарністю і меншою схильністю до традиційних стереотипів щодо жіночих і чоловічих ролей. Контакт із реаліями війни сприяє усвідомленню того, що ефективність і відповідальність не є рисами, притаманними лише одній статі, а успішне виконання завдань залежить від здатності швидко приймати рішення та адаптуватися до змін. Цивільні жінки, навпаки, демонструють більш традиційні погляди, що виявляється у більшій залежності від соціальних норм та очікувань щодо гендерної поведінки.

Зміни у характеристиках Я-концепції також є істотними. У жінок-учасниць війни виявлено вищий рівень автономії, що свідчить про здатність діяти самостійно, приймати відповідальні рішення та зберігати внутрішню цілісність у кризових обставинах. Показник емоційної адаптації засвідчує високий рівень здатності регулювати власні емоційні стани, що є необхідним ресурсом психологічної стійкості у ситуаціях постійної небезпеки. Важливою характеристикою є також доброчесність та моральна інтегрованість, які формують відчуття внутрішньої опори та визначають конструктивні способи взаємодії з оточенням.

Ціннісні орієнтації жінок, які брали участь у воєнних подіях, вирізняються підвищеною значущістю доброзичливості, універсалізму, самостійності та досягнення. Такі цінності відображають готовність до співпраці, відповідальність за інших, прагнення до реалізації власного потенціалу та розвиток альтруїстичної мотивації. Одночасно знижується значущість традиції та безпеки, що може пояснюватися необхідністю функціонувати в умовах нестабільності та швидко реагувати на зовнішні загрози. Сполучення цих характеристик засвідчує формування цілісного образу жінки, здатної інтегрувати особистісну силу, емоційну стійкість і соціальну чутливість.

Узагальнення емпіричних даних дає змогу виокремити кілька ключових психологічних особливостей сучасного образу жінки-учасниці війни. Це поєднання моральної стійкості та активної субʼєктності; здатність до автономних рішень при збереженні високого рівня емпатії; виражені риси андрогінності як адаптивний механізм; домінування соціально значущих цінностей, спрямованих на підтримку інших і власну самореалізацію. Така структура гендерної ідентичності засвідчує зміни, що виходять за межі індивідуального рівня, і відображає ширші процеси переосмислення ролі жінки у сучасному українському суспільстві.

Висновки.

1. Війна виступає потужним чинником трансформації гендерної ідентичності жінок, сприяючи формуванню нового інтегративного жіночого образу.
2. У жінок-учасниць війни зростають показники маскулінності, андрогінності, автономії та емоційної адаптації, що забезпечує психологічну стійкість у кризових умовах.
3. Гендерні установки стають більш егалітарними, а традиційні стереотипи втрачають функціональність у контексті воєнних реалій.
4. Я-концепція жінок вирізняється зрілістю, моральною інтегрованістю та здатністю до самостійного прийняття рішень.
5. Ціннісні орієнтації учасниць війни базуються на доброзичливості, універсалізмі та самостійності, що формує основу соціально відповідального жіночого образу.

Література:

1. Беспалько А. О., Сафін О. Д. Відновлення особистісних копінг-ресурсів комбатантів на етапі психологічної декомпресії. Актуальні дослідження в сучасній вітчизняній екстремальній та кризовій психології: монографія. Том II. НУЦЗУ. Харків: ФОП ПановА.М., 2022. С. 193–224.
2. Глебова, Н., Глинська Л., Демчук, O. Особливості самореалізації української жінки в умовах воєнного стану.Українознавчий альманах, 2024. 34. С. 51–58.
3. Зливков В.Л., Лукомська С.О. Психологічні аспекти організації системи реабілітації військових, що повернулися із зони АТО. Теоретичні і прикладні проблеми психології :збірник наукових праць. 2015. № 4 (38). С. 177–184.
4. Кікінежді О. М. Гендерна ідентичність особистості: когнітивна парадигма.Наукові записки Національного університету Острозька академія. Психологія і педагогіка. 2013, вип. 22. С. 51–56.
5. Копилова, Н. О. Гендерна ідентичність у соціокультурному контексті сучасності: трансформація сприйняття «чоловічого» та «жіночого» в культурі. Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences.2017. 20. С. 120–127.
6. Левандовська М.Б. Криза гендерної ідентичності як психологічний феномен. Проблеми екстремальної та кризової психології. 2007. No 3. С. 320-327.
7. Рак, Т. С. Гендерні особливості розвитку особистості у ЗСУ. Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя (НДУ імені Миколи Гоголя)., 2020.141с.
8. Сліпушко Г. М.Особливості гендерних стереотипів особистості жінки-військовослужбовця в умовах антитерористичної операції й операції об’єднаних сил. Психологічний часопис. 2019. No 3. С. 153-167.

Аннотация: Основная цель теоретического исследования была в определении значения гендерного аспекта в социально -психологическом климате и его влиянии на мотивацию к занятиям спортом и команды. В статье рассматривается понятие гендерного отличия, влияние гендерной стереотипизации, социализации и идентичности в социально-психологическом климате. Также было определено влияние внутренних групповых процессов, таких как гомогенность и гетерогенность на социально-психологический климат и влияние гендерных отличий тренеров на мотивацию спортсменов.

Annotation: The main aim of the theoretical survey was to define the meaning of the gender aspect in the social-psychological climate and its influence on the sport activity and the team. This article gives us the information about the gender difference, influence of the gender stereotypization, socialization and identity in the social-psychological climate. The influence of the inner group processes, such as homogeneity and heterogeneity on the social-psychological climate and the influence of the gender of the coaches on the motivation of the sportsmen were also defined here.

Cпорт вже давно став одним з елементів зовнішньої і внутрішньої політики провідних держав світу. Перемоги на спортивних змаганнях піднімають міжнародний авторитет держави і патріотичний дух громадян. Однак особливої уваги заслуговує психологічний аспект спортивної сфери.

Визначення особливостей мотиваційної сфери спортсменів надасть можливість тренеру сформувати позитивне ставлення до конкретної діяльності, зокрема, до професійної фізичної підготовки.

Створити хороший соціально-психологічний клімат у спортивному колективі, підібрати команду так, щоб всі її члени не тільки успішно взаємодіяли на полі чи майданчику, а й гармоніювали між собою як особистості, побудувати правильні взаємини в колективі – велике мистецтво і велика психолого-педагогічна праця.

З життєвого досвіду та з теоретичних надбань науковців відомо, що в складних умовах завжди загострюється емоційно-почуттєве сприйняття дійсності, підвищується ступінь прояву непоступливості, нетерпимості до думок і дій інших, зростає конфліктність і агресивність.

В спортивній діяльності, особливо в ігрових видах спорту, емоційне напруження досягає високого рівня. Причому сумісні дії гравців у процесі гри є зачіпкою для того, щоб виразити свої негативні емоції, або незадоволення у будь-чому на товариша по команді. Непорозуміння, низький рівень емпатії, заздрісність, непоступливість, безкомпромісність і цілий ланцюг інших якостей і станів особистості гравців зумовлюють погіршення психологічного клімату в команді, що, безумовно, відбивається негативно на результатах її ігрової діяльності.

Саме тому проблема формування сприятливої атмосфери в команді є важливою і практично значущою. Створити команду з підходящим психологічним кліматом, підібрати гравців таким чином, щоб всі вони не тільки успішно взаємодіяли на ігровому майданчику, але й були гармонічні між собою як особистості, уникали конфліктів і суперечок – це велике психолого-педагогічне мистецтво. Розглядаючи взаємовідносини гравців у команді, варто зазначити, що в межах цієї проблеми явною є недостатність фактичного матеріалу і наукових розробок.

Оскільки, спортивна діяльність носить колективний характер, вона протікає і формується в присутності інших людей та за їх участю. Спортивна команда представляє собою колектив зі своїми психологічними особливостями, в якому між спортсменами складаються певні відносини. Якісні і кількісні показники цих відносин поєднуються поняттям “соціально-психологічний клімат колективу”. На думку відомого російського психолога Б. Паригіна, поняття “соціально-психологічний клімат колективу” відбиває характер взаємин між людьми, переважний тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умов життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими факторами.

Питання, пов’язані з так званою гендерною проблематикою, займають сьогодні не останнє місце в найрізноманітніших областях науки. Протягом останніх десяти-п’ятнадцяти років і в нашій країні, і за кордоном зберігається стійкий інтерес до теми жіночого спорту і фізичної культури, що виражається, зокрема, у зростанні кількості публікацій, розширення складу авторів, різноманітності розглянутих проблем.

Особливості гендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників особистісного напрямку. Немає практично жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристику сутності особистості.

Сучасна психологія визначає гендер, як соціально-біологічну характеристику, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть співпадати із суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

Гендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, яке відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку [9].

У сьогоднішньому суспільстві соціально-рольові функції чоловіків і жінок у значній мірі зазнають серйозних змін, коли частина традиційних ролей одної біологічної статі засвоюється і демонструється протилежною статтю.

У той же час в повсякденному житті ми постійно в тій або іншій формі стикаємося з уявленнями про відмінності між статями. У максимально узагальненій формі вони представлені стереотипами мужності і жіночності. Традиційно в суспільній свідомості чоловік повинен бути сильним, незалежним, активним, агресивним, самодостатнім, орієнтованим на індивідуальні досягнення. Жінка – ніжною, тактовною, терплячою, слабкою, залежною, емоційною, орієнтованою на сім’ю.

Статево-рольові стереотипи, як показують численні дослідження, присутні у багатьох сферах діяльності. І. Броверман з колегами вивчив описи чоловіків і жінок, надані клінічними практиками, психіатрами та соціальними працівниками. Виявилася спільна для них установка стосовно того, що компетентність більше притаманна чоловікові, ніж жінці. Жінки ж характеризувалися як більш слухняні, менш об’єктивні і схильні до зовнішнього впливу, менш агресивні і змагальні, але більш дратівливі з незначних приводів. Дж. Мак-Кі та А. Шеріффс прийшли до висновку, що типово чоловічий образ – це набір рис, пов’язаний з соціально необмеженим стилем поведінки, компетенцією і раціональними здібностями, активністю та ефективністю. Типово жіночий образ, навпаки, включає соціальні та комунікативні уміння, теплоту й емоційну підтримку. Загалом, чоловікам приписується більше позитивних якостей, ніж жінкам. При цьому автори вважають, що надмірна акцентуація як типово маскуліних, так і типово фемініних рис набуває вже негативного оцінюючого забарвлення: типово негативними якостями чоловіка визнаються грубість, авторитаризм, зайвий раціоналізм тощо, жінок – формалізм, пасивність, зайва емоційність і т.п. [6].

Стереотипи, що відносяться до розподілу гендерних ролей між чоловіками та жінками (і властиве цим розподілам розуміння того, хто більше повинен прагнути до успіху – чоловіки чи жінки), починають формуватися з раннього віку, і активно проявляються у студентські роки, коли у молодих людей проходить процес професійного становлення.

Процеси гендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сформованими патріархальними стереотипами, які, незважаючи на суспільний прогрес, ще мають місце, переважає орієнтація на сім’ю та сімейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чоловіка, згідно з тими самими стереотипами, нормативно бажаною є більша активність за межами сім’ї: професійна діяльність, суспільна активність. Не даремно існує приказка, що “для жінки сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я”. Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не створила сім’ю, вважається невдахою, її називають “старою дівою”. Чоловіка, який ніколи не одружувався, ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прізвиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом в суспільстві.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки починає шлях у суспільному житті. Так, дівчатка часто ростуть з переконанням, що вони не можуть бути такими цінними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає на самооцінку і певною мірою “виправдовує” той факт, що серед жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вище статус цієї ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в школі мають більш низькі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому, що мають нижчі математичні здібності, а тому, що мають занижену самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуваннями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні соціальні і економічні умови, що закріплюють такі перекоси, то стає цілком зрозумілим, що існує серйозна соціально-психологічна проблема, пов’язана з соціально-психологічною самореалізацією жінки. Ці проблеми спричинили появу численних феміністичних рухів, покликаних допомогти жінкам в подоланні цих труднощів.

Але не треба думати, що труднощі гендерної соціалізації мають лише жінки. Хлопчик у процесі гендерного розвитку стикається з численними проблемами, в першу чергу пов’язаними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, суперництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в тому, що вона, з точки зору суспільних стереотипів, не повинна до нього прагнути, то для хлопчика – навпаки, суспільна думка змушує вважати його невід’ємною цінністю свого буття. Чоловік, не реалізований в сфері лідерства, часто тією ж громадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з високим статусом, інколи – навіть невдахою. Ця думка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покликання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика прагнення відповідати взірцям маскулінності (крім влади – це необхідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки суспільною нормою, і невідповідність їй спричиняє більш критичне ставлення до нього, ніж для дівчинки невідповідність стандартам фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для порівняння – жінка таких проблем практично не має). Як результат всіх перелічених проблем – велика кількість стресових ситуацій, в які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми зі здоров’ям тощо.

Гендерний аспект у вивченні мотивації до занять спортом не був достатньо вивчений і висвітлений у вітчизняних психологічних дослідженнях

Хоча проблема спортивної мотивації є однією з найбільш актуальних в психології спорту. Однак гендерні її аспекти досі вивчені явно недостатньо, хоча спроби виявлення специфіки мотивів спортивної діяльності у спортсменів різної статі робилися неодноразово. У той же час, їх вивчення є надзвичайно перспективним, оскільки дозволяє відповісти на ряд важливих в науковому і практичному відношенні питань, які пов’язані з виділенням специфіки спортивної мотивації у спортсменів різної статі.

Повно й докладно цей аспект вивчення мотивації розглянув Е. П. Ільїн у своїй роботі «Диференційна психофізіологія чоловіка і жінки» [2]. Розглядаючи проблеми мотивації персоналу, він поділяв її на два типи: зовнішньо організовану і внутрішньо організовану. Під зовнішньо організованою мотивацією він розумів такий процес формування людиною мотиву, який відбувається під значним впливом ззовні (коли інші люди віддають накази, розпорядження, поради). Внутрішньо організована мотивація – це процес формування мотиву, при якому людина виходить з наявної потреби, без стороннього втручання у вибір цілі і способів її досягнення. Однак, як зазначав Е. П. Ільїн, на формування мотивації людини великий вплив мають гендерні стереотипи, які склалися в нашому суспільстві. Подібні стереотипи і вплинули на процес формування мотивації чоловіків та жінок до досягнення успіху.

Сформувалася думка, що чоловіки більш схильні до першості, переваги, тому мотивація досягнення успіху у чоловіків набагато вища, ніж у жінок. У роботі «Жіноча психологія» К. Хорні вказує на те, що для юнаків домінуючим типом мотивації вважається «орієнтація на успіх», у дівчат ж домінує мотивація на «уникнення невдачі»[10].

Однак пізніші дослідження показують інші результати. Так, наприклад, у дослідженні М.Л. Кубишкіної, не були виявлені відмінності між юнаками та дівчатами у розподілі мотиваційних тенденцій таких як уникнення невдачі, прагнення до визнання та суперництва. Були також виявлені вікові особливості мотиву соціального успіху: у дівчат надія на соціальний успіх має перевагу над мотивом уникнення невдачі, у дорослих жінок виявлена перевага мотиву уникнення невдачі над надією на соціальний успіх. Крім того, жінки менш схильні до суперництва, і більш схильні уникати невдачі, ніж чоловіки. М.Л. Кубишкіна припустила, що дівчата не менше, ніж юнаки, націлені на соціальну активність і також ставлять перед собою завдання соціальної самореалізації. Дівчата так само, як і юнаки, прагнуть до визнання та ділового успіху. Різниця ж в мотивації дівчат і старших жінок, з одного боку, пояснюється відмінностями у соціальному досвіді, а з іншого – трансформацією соціальних впливів, що формують образ успішної жінки на противагу традиційному образу «радянської жінки», де більш значимою інтегральною характеристикою була відповідність стандарту «робітниці», «селянки», члена трудового колективу, однією з багатьох – сумлінної та скромної [2].

Розбіжність результатів дослідження М.Л. Кубишкіної та багатьох інших сучасних дослідників, що займаються вивченням гендерних особливостей, за даними К. Хорні пов’язана з низкою факторів – з тимчасовим розривом, соціальними та культурними відмінностями досліджуваних респондентів.

Є.П. Ільїн виділяє три точки зору на прояв мотиву досягнень у чоловіків і жінок:

1.  Жінки по-іншому мотивовані на досягнення, ніж чоловіки (у жінок вища мотивація досягнення результату, у чоловіків – мотивація вдосконалення і змагання).

2.  Чоловіки і жінки мотивовані різними потребами: для жінок потреба в емоційному прийнятті важливіша, ніж потреба в досягненнях.

3.  Чоловіки і жінки мають мотив досягнень в рівній мірі, але реалізують його в різних видах діяльності  Н.П. Лукашевич зазначає, що успіх залежить від психології конкретної людини, від системи його цінностей, від ступеня його радощів і страхів. При цьому система цінностей кожної людини може з часом зазнавати зміни [8].

Це припущення проілюстровано результатами дослідження, проведеного Лабораторією проблем вищої школи ХГУ «НУА» у 2003 році серед студентів у віці від 17 до 22 років [3]. В результаті цього дослідження, була складена ієрархія життєвих цінностей юнаків та дівчат. Перша трійка цінностей (наявність хороших і вірних друзів, здоров’я та кохання) у юнаків і дівчат практично зійшлися. Далі було виявлено досить симптоматичну розбіжність у рангах цінностей серед представників різних статей. Причому ряд розбіжностей підтримує традиційні моделі мускулінності і фемінності. Отримані дані, на перший погляд, підтверджують позицію про більшу орієнтованість чоловіків на роботу, досягнення успіху, самореалізацію. На противагу ж з рольовій моделі поведінки «типової феміни» вступає нижчий (у порівнянні з юнаками) статус щасливого сімейного життя і більш високої кар’єри, службового професійного зростання.

Особлива увага приділяється соціально-психологічному клімату, який виступає в якості важливого показника рівня психологічної включенності в спортивну діяльність. У той же час участь в змагальній діяльності вимагає від спортсменок формування стратегій поведінки на рівні спортивного колективу. Ці питання є проблемними, недостатньо вивченими, залишаються предметом дискусій серед вчених і фахівців з фізичної культури та спорту.

Виключно важливою умовою гендерної соціалізації є товариство однолітків як своєї, так і протилежної статі.

Вперше питання групової ідентичності як компоненту психології було поставлене З. Фрейдом. Він перше в своїх роботах вводить поняття «ідентифікація». Основна теза його теорії нарцисизму передбачає важливість переживання групою своєї унікальності, що здійснюється і підсилюється за рахунок порівняння та протиставлення ін-групи із аут-групою.

Без групової ідентифікації неможлива соціалізація особистості. Реакція людини на присутність інших проявляється у вигляді різноманітних ефектів: ефект соціальної фасилітації, ефект «приналежності до групи», ефект групового мислення, ефект конформізму, ефект наслідування, ефект групового егоїзму, ефект «хвилі», ефект «ми і вони», ефект приналежності до групи.

Особливостями групової ідентичності в тренінговій групі є:

– груповий досвід допомагає вирішенню міжособистісних проблем;

– група відображає суспільство в мініатюрі, в групі моделюється система взаємовідносин й взаємозв’язків, характерна для реального життя учасників;

– дає можливість побачити й проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності спілкування й поведінки інших людей і самих себе;

– можливість одержання зворотного зв’язку й підтримки від людей з подібними проблемами;

– у групі людина може навчатися новим умінням;

– у групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, “зіграти” роль іншої людини для кращого розуміння її та себе.

Одним із феноменів, що проявляється в тренинговій роботі, є феномен групової згуртованості. Існує прямий зв’язок між згуртованістю групи та її ефективністю. Для учасників, які не відчували своєї приналежності до групи і своєї привабливості для неї, ефект групи частіше всього був незначний, а іноді і негативний.

Групова робота – це метод соціальної роботи, завдяки якій відбувається допоміжна діяльність через групові форми взаємодії. Серед переваг групової роботи виділяють психологічний фактор групової динаміки, фактор групового впливу.

До гендерних складових групової ідентичності відносяться: гендерні стереотипи; гендерні норми; гендерна ідентичність.

Гендерна ідентичність – аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної особистості. гендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності гендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією).

Гендерні стереотипи мають складну структуру і поєднують у собі щонайменше чотири компоненти – особистісні якості, які вважають чоловічими або жіночими, типові для статі види діяльності, статево співвіднесені професії та соціальні ролі, а також оцінку зовнішніх даних. У суспільстві склалися певні зразки, «моделі» чоловічої та жіночої поведінки.

Гендерна ідентичність виникає під впливом гендерних стереотипів, які існують у кожному суспільстві і формуються в контексті культури, історичного часу.

В своєму розвитку гендерна ідентичність проходить дві стадії: первинну і вторинну. Первинне уявлення про власну статеву належність формується у дитини в півтора роки. В три – чотири роки дитина вже спроможна визначати стать оточуючих людей, але пов’язує її з зовнішніми, випадковими ознаками. У п’ять – шість років і хлопчики, і дівчатка починають усвідомлювати, що їхня стать незворотна і постійна.

Результати емпіричного дослідження довели, що гомогенні групи призводять до зниження групової динаміки, до відсутності суперечних і конструктивних конфліктів, що часом являються необхідними для успішної роботи групи.

Тренер-чоловік в жіночій групі на певному етапі розвитку групи починає сприйматися учасницями як подружка, з якою можна побалакати про що завгодно. У визначенні образу ідеального чоловіка в жіночих групах з тренером-чоловіком перевагу було надано якостям, які відносяться до фактору емоційності і емпатійності. Жінки активніше приймали участь у дискусіях, що стосувалися гендерної тематики. В їх образах ідеальних жінок високі оцінки отримали якості, що відносилися до фактора соціального статусу та фактора оцінки (загальної привабливості). В жіночих групах з тренером жінкою теж спостерігалася активність жінок, але дискусії проходили не так жваво. Такі ж самі процеси спостерігалися і в чоловічих групах з тренером-чоловіком, тобто чоловіча група проявила меншу активність, порівняно зі змішаною групою і навіть з жіночою групою. Ефективність занять у чоловічих групах збільшилися , коли тренером групи була жінка. В образах ідеального чоловіка оцінки якостей за фактором загальної привабливості, маскулінності та сили особистості збільшилися на 10-25% [1].

У змішаних групах було виявлено, що груповий процес не залежав від статі тренера. Це показали результати методу особистісного семантичного диференціалу. Образи ідеального чоловіка та ідеальної жінки в змішаній групі з тренером-жінкою та тренером-чоловіком не мали значних розбіжностей. Було зроблено висновок, що у змішаних групах ефективність тренінгу не залежить від статі тренера. Порівняння результатів образів ідеальної жінки та ідеального чоловіка між гомогенними групами і змішаними виявило, що по всім факторам показники підвищилися на 15-20% у змішаних групах. Тобто друга гіпотеза підтвердилася частково: ефективність тренінгу у змішаних групах не залежить від статевої приналежності тренера, а залежить від рівня сприйняття власної гендерної ідентичності.

Отже, гендерні аспекти, фактор гомогенності та гетерогенності складу групи впливають на ефективність діяльності спортивної групи тому потрібно це враховувати при організації тренувального процесу для того, щоб побудувати роботу команди найбільш ефективним чином, а також вирішувати найбільш гострі протиріччя, що виникають в процесі її роботи [5].

Дослідивши теоретичні підходи, які стосуються дослідження соціально-психологічного клімату колективу та проаналізувавши гендерні особливостей мотивації та соціально-психологічного клімату колективу, варто зазначити, що мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини її спрямованість і активність. Мотивація не тільки детермінує потребу людини, а й пронизує більшість сфер психічної активності людини, в тому числі пізнавальну [1].

Аналізуючи проблему мотивації до занять спортом, варто зазначити, що це одна з ключових проблем у педагогіці та фізичному вихованні. Тренер не зможе створити ефективну взаємодію із спортсменом без урахування його мотивів, а досягнення високих результатів спортивної діяльності, передусім, залежить від сформованості у студента позитивної мотивації до неї.

Мотивація спортсмена (актуальна мотивація досягнення під час змагання) визначається не тільки особливостями й силою його мотивів, а й особливостями й силою багатьох ситуативних чинників (настановами тренера, турнірною ситуацією, очікуваннями інших людей, командним “духом” тощо) [7].

Спортивна діяльність носить колективний характер, протікає і формується в присутності інших людей і за їх участю. Спортивна команда представляє собою енамколектив зі своїми психологічними особливостями, в якому між спортсменами складаються певні відносини. Якісні і кількісні показники цих відносин поєднуються поняттям “соціально-психологічний клімат колективу”.

Cоціально-психологічний клімат – це інтегральна характеристика системи міжособистісних відносин у групі, що відображають комплекс вирішальних психологічних умов, які, або забезпечують успішне протікання  групо-утворень й особистісного розвитку, або, навпаки, перешкоджають цьому. Соціально-психологічний клімат складається в тісній взаємодії та під впливом безлічі факторів – від успіхів і досягнень колективу, від організації праці та стилю керівництва до форм і методів матеріального та морального стимулювання, поліпшення праці і побуту працівників, рівня їхньої освіченості, вихованості, соціальної активності та ін.

Проблема спортивної мотивації є однією з найбільш актуальних в психології спорту. Однак її гендерні аспекти досі вивчені явно недостатньо, хоча спроби виявлення специфіки мотивів спортивної діяльності у спортсменів різної статі робилися неодноразово. У той же час, їх вивчення є надзвичайно перспективним, оскільки дозволяє відповісти на ряд важливих в науковому і практичному відношенні питань, які пов’язані з виділенням специфіки спортивної мотивації у спортсменів різної статі.

Cписок використаних джерел та літератури

Биличенко Е. А. Анализ мотивации к занятиям физическими упражнениями и ее использование для повышения эффективности занятий по физическому воспитанию со студентками / Е. А. Биличенко // Физи­ческое воспитание студентов творческих специальностей. – 2010. – № 4. – С. 12-15.

Головньова І.В. Психологічні проблеми переходу до ринкової економіки: гендерний аспект // Г-34 Гендерна політика міст: історія і сучасність / Матеріали науково-практичної конференції (Академія міського господарства, Харків, 18 грудня 2003 року): Наук. Зб. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – 304 с.

Головнева И.В. Гендерная идентичность: тенденции изменений: Монография. – Харьков.: Изд-во НУА, 2006. – 312 с.

Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. -М. : МГУ, 1982. -463с.

Должиков И.И. Учитель работает по своей системе // Физическая культура в школе. — М, 1993. — № 5. — С.10.

Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2002. – 544 с.

Ильин Е.П. Пол и гендер. — С. 688. — Питер, 2010.

Лукашевич Н.П. Самоменеджмент: как достигнуть успеха в деловой карьере. – Харьков: Око, 1998. – 178 с.

Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов/ А.Г.Маклаков.-Спб.: Питер, 2006. – 583 с.

Хорни К. Женская психология. – СПб., Вост.-Европ. ин-т психоанализа, 1993. – 222 с.

В статье рассматривается проблема конструирования моделей гендерной идентичности современной женщины в Украине под воздействием устоявшихся и вновь созданных гендерных стереотипов.

Summary

The problem of constructing the models of modern woman’s gender identity in Ukraine is examined in the article.

Постановка наукової проблеми. За радянських часів гендерна ідентичність жінки конструювалася за ідеологічно насадженим каноном фемінності – образом працюючої матері. Сьогодні цей канон дещо встратив свою актуальність через появу нових життєвих стандартів, моделей поведінки та моральних норм. Хоча на сторінках сучасної української преси все ще трапляються статті під назвою «Мама – вдома, мама – на роботі?» (Дзеркало тижня. – 2004. – 6-12 березня), де йдеться про жінку, котра грає роль працюючої матері, більше того, вона звикла опікуватися не лише дітьми вдома, але й підлеглими на роботі (на рівні турботи про дітей).

Отож за часи незалежності України у свідомості української жінки відбулися значні зміни – образ працюючої матері відходить на задній план, його замінює образ Берегині (вперше виокремлений в українській науковій думці Соломією Павличко у статті «Прогрес затримується: консервативні лики жінок в Україні», опублікованій у польському виданні, згодом розроблений В.Агеєвою, О.Кісь, В.Слінчук).

Ще один зразок фемінності, як зазначає О.Кісь, запропонований сучасній українській жінці для конструювання гендерної ідентичності – це образ Барбі – «об’єднаний образ жінки, спосіб життя якої нагадує нарцистичне існування гарної та дорогої ляльки, яка вимагає для себе відповідного середовища та атрибутів, щоби врешті-решт виконати своє головне призначення – знайти свого власника-чоловіка» [5].

Поряд з цим, в сучасному українському суспільстві існують й інші гендерні стереотипи, що впливають на конструювання гендерної ідентичності жінки, про що свідчать проаналізовані журналістські матеріали, адже саме журналістика є тією сферою, що відображає існуючу соціальну ситуацію та миттєво реагує на наймені зміни в суспільстві. Досить яскравим тут є образ ділової жінки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед вітчизняних вчених, хто активно розробляв проблему моделей конструювання гендерної ідентичності сучасної жінки в Україні, слід назвати О.Кісь [5], С.Павличко [7], Т.Журженко [7], В.Суковату [9], О.Помазан [8], Л.Таран [10] та ін.

Окреслена проблема досить добре розроблена з позицій філософської та соціологічної теорії, а от у сфері лінгвістики висвітлена вона недостатньо, тому залишається актуальною і потребує подальшого наукового дослідження.

За об’єкт дослідження було обрано опубліковані на сторінках сучасних друкованих ЗМІ журналістські матеріали, що висвітлюють моделі конструювання гендерної ідентичності сучасної жінки в Україні.

Мета статті та постановка завдань. Метою дослідження є аналіз гендерних стереотипів на сторінках друкованих ЗМІ, що конструюють моделі поведінки та гендерної ідентичності жінки в сучасному українському суспільстві.

Серед основних завдань дослідження – проаналізувати журналістські матеріали з метою виявлення усталених та новостровених гендерних стереотипів; дослідити моделі конструювання гендерної ідентичності сучасної жінки в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування одержаних наукових результатів. У наукових філософських та соцоілогічних, а також психологічних дослідженнях моделі конструювання гендерної ідентичності сучасної української жінки визначаються виявом стереотипів Берегині, Барбі, Ділової Жінки, Феміністки (С.Павличко, О.Кісь, Т.Журженко, О.Помазан та ін.).

Проте аналіз журналістських матеріалів, опублікованих на сторінках сучасної україномовної преси, дозволяє виокремити ще кілька стереотипів, що визначають моделі гендерної ідентичності жінки.

О.Кісь зазначає, що «образ Берегині був сконструйований цілком штучно на самому початку незалежності, і його появою та стрімким поширенням завдячуємо насамперед творчості українських письменників-народників» [5]. Згодом цей образ почали використовуватись не лише письменниками чи публіцистами, але й пропагуватись громадськими і політичними діячами.

Загалом стереотип Берегині виявляється у багатьох образах – символ жінки-матріарха (О.Кісь [5]), вічний образ матері, хранительки домашнього затишку, опікунки дітей та чоловіка. Вияв зазначеного стереотипу спостерігаємо у статті в газеті «Дзеркало тижня» під назвою «Мама Нонна на Майдані» (Дзеркало тижня. – 2009. – 20-26 червня) – стаття, присвячена вшануванню пам’яті (вивішення дошки пошани на Майдані Незалежності у Києві) Нонні Копержинській – українській актрисі театру і кіно. Текст статті свідчить про повагу до актриси, піднесення її до високого звання Матері – позачасового та позапросторового вічного образу, хранительки домашнього вогнища.

Саме жінці-Берегині присвячені цілі рубрики провінційних газет та глянцевих журналів, що задають моделі поведінки, поради з догляду за дітьми, сторення домашнього затишку тощо. Адже справжня жінка-мати та жінка-дружина опікується абсолютно усіма проблемами дітей (харчування, режим дня, навчання, одяг, відвідування культурних закладів, лікування та ін.) та чоловіка (одяг, зовнішній вигляд, здоров’я тощо).

Важливість цієї складової настільки значуща, що деякі дослідники схильні виділяти окремий тип жіночої ідентичності – домогосподарка [3, 165-172]. Саме для такої жінки написані тексти рекламного типу: «Напередодні Великодня господині прагнуть навести лад у своїх оселях, щоб зустріти свято у чистоті й затишку. Сьогодні ми допоможемо їм дізнатися про оптимальні можливості швидко й якісно здійснити основні етапи генерального прибирання, використовуючи як засоби побутової хімії, так і здобутки народного досвіду та спеціалізованих фірм…» (Рівне вечірнє. – 2006. – 20 квітня). Як зазначають польські дослідниці, представлення у мас-медіа «жінок як матерів і дружин, хранительок домашнього вогнища, належить до тих стереотипів, які найважче подолати» [15, 253].

Завдяки рекламі і специфіці її сприйняття традиційний образ господині дому зазнав трансформації ще у 1990-х роках. Т.Журженко з цього приводу зазначає: «реклама, пропонуючи силу-силенну цілковито нових для українських жінок товарів і послуг, перетворила сам процес їх споживання на справжнє мистецтво, що вимагає від жінки навичок, досвіду і навіть хисту» [3, 154-172 ]. Ця теза підтверджена визначенням сутності реклами Л.Шпанер: «Реклама … – це магія перетворення акту споживання в акт культури» [11, 152-161].

Аналіз журналістських матеріалів рекламного характеру, розрахованих на жіночу аудитрію, дозволяють простежити вияв у жіночих образах ще одного стереотипу – стеретипу Барбі [13]. Виявом цього стеретипу позначена майже вся друкована реклама для жінок, опублікована на сторінках глянцевих журналів, адже вона ставить жінку у жорсткі рамки, котрих вимагає краса. Сучасна жінка-Барбі – це висока струнка блондинка з невеликою кількістю сірої речовини в мозку, схиблена на гонитві за модними тенденціями та постійним схудненням.

В сучасних випусках журналів «Cosmopolitаn», «Единственная», «Полина», «Єва» та ін. поряд з насадженням читачам певних еталонів краси подаються рекомендації з досягнення цих еталонів, подається більше інформації, як вдало і корисно організувати вільний час тощо. Так, стаття із журналу «Єва» під назвою «Основа вашої краси» (літо 2008 р.) ставить жінок у жорсткі рамки еталонів краси («Макіяж прикрашає будь-яку жінку, але гарний він лише за бездоганно доглянутої шкіри»), даючи при цьому кілька настанов щодо догляду за шкірою і неодмінно рекламуючи косметику замовника-рекламодавця. Подібний характер має стаття «Класика, досконалість, бездоганність» (Єва. – літо, 2007 р.) – жінку поставлено у жорсткі рамки краси та поведінки: «Великий стиль» вимагає бездоганної світськості…»; та «Штрих-код на жіночому обличчі…» (Високий замок. – 2009. – 12 березня), в якій подано «рецепти краси» від пластичного хірурга.

Як зазначає В.Суковата, «українські ЗМІ віддзеркалюють таку картину: жінки невпинно і невтомно турбуються про красу свого тіла, доглядають за ним та вдосконалюють його [9, 176-182]. За умови масового характеру виявів цієї тенденції набуває значення нормативного стандарту, що є дороговказом для жінки.

Ще один стереотип, що визначає моделі гендерної ідентичності сучасної української жінки, є стереотип Ділової Жінки. Проаналізувавши образи ділових жінок на сторінках преси, можна стверджувати, що цей стереотип акумулював у собі риси переважно образу Берегині і дещо взяв від Барбі: сучасна ділова жінка на сторінках мас-медіа – це особистість з красивими жіночими рисами, наділена розумом та безліччю вмінь, що притаманні Берегині. Про це свідчать статті «Бізнес з жіночим обличчям» (ОГО. – 2007. – 26 липня), «Жінки у великій політиці» (Львівська газета. – 2006. – 17 січня), «Жіночі обличчя київської влади» (Хрещатик. – 2007. – 8 березня), «Найвпливовіші жінки України – зі сфери медіа?» (Львівська газета. – 2008. – 6 жовтня) та ін.

Ще Соломія Павличко зазначала, що образ жінки-Берегині не слід обмежувати рамками образів домогосподарки і продовжувачки роду, адже він набуває популярності і в публічній сфері. Оксана Кісь доводить, що відбувається це саме завдяки діяльності громадських жіночих організацій [5] – через дві основні причини: «перша з них – «національне» коріння, що постійно підкреслювалось посиланнями на історичний досвід українського жіноцтва; другим чинником привабливості образу Берегині є перебільшення у ньому прав та повноважень жінки у сім’ї та суспільстві, тобто так званий «матріархатний міф», що став важливою складовою національного дискурсу» [5].

Впродовж перших кількох років незалежності серед лідерок та активісток таких всеукраїнських жіночих організацій як «Жіноча громада», «Жіноче товариство ім.Олени Теліги», «Союз українок» панувала тверда переконаність у засадничій ґендерній рівності (чи навіть жіночому домінуванні) у подружніх стосунках українців в їх історичному минулому, де жінка – мати і господиня – відігравала соціально та економічно значущу роль.

Згодом ця модель фемінності стала використовуватися у політичній сфері для змалювання жінки-політика, жінки-керівника тощо, де спотерігаємо вияв стеретипу Ділової Жінки. Так, журнал «Корреспондент» у своєму щорічному рейтингу «Топ-100» назвав Юлію Тимошенко найвпливовішою жінкою України. «Перемігши у половині областей України, Тимошенко по праву вважається лідером національного масштабу», — вважають експерти (http://uaprom.net/p62561-delovye-zhenschiny-ukrainy-yuliya-timoshenko.html).

Такі матеріали є позитивним зрушенням на шляху до досягнення гендерної рівності в сучаснмоу українському суспільстві. Але прикрим є той факт, що при змалюванні жінки-політика, жінки-керівника українські журналісти продовжують наслідувати усталений стереотип «жінка – слабка стать», порушуючи тим самим гедерну рівність. Мар’яна Рубчак з цього приводу зазначає: «більшість українок ще не усвідомила, що їхня ідентичність реконструюється в рамках чоловічих моделей влади задля того, аби посилити привілейовану чоловічу систему вартостей. Їхнє широке прийняття підлеглих ролей… засвідчує дієвість подібної соціалізації» [16, 158]. Візьмімо до уваги, наприклад, статтю під назвою «Жіноче обличчя успіху має чіткі чоловічі риси» (Дзеркало тижня. – 2006. – 30 вер.- 6 жовт.).

Сьогодні досить часто при змалюванні жінки–політика нівелюються її досягнення у політичній сфері, натомість звертається увага на її жіночі особистісні риси. Доказом цього може бути цілий спектр образів, що приписувалися на сторінках періодики досить популярному в останні роки в Україні політику-жінці Юлії Тимошенко. Войовничу жіночність Ю.Т. (Юлії Тимошенко. – Ю.М.) називали по-різному: Залізна Леді, Амазонка, Принцеса-Воїн, Революційна Принцеса, Залізний Ангел, Самурай у Спідниці, Українська Маріанна – і це ще далеко не повний перелік [6]. Журналісти оцінюють при цьому якусь одну із якостей особистості, причому, як правило, акцент роблять не на її досягненнях та ролі в суспільному житті держави, а на якихось елементах зовнішності або поведінки: «Жінка з косою» (Лвівська газета. – 2006. – 6 лютого), «Чого ж насправді хоче жінка з косою» (Українська правда. – 2008. – 4 березня) та ін.

Інколи журналісти йдуть ще далі – намагаються привернути увагу читача до і без того популярного іміджу жінки-політика, акцентуючи увагу навіть на її сексуальності: «Тимошенко — серед найсексуальніших жінок-політиків світу» (Волинь. – 2009. – 7 квітня). У статті «Юлія Тимошенко — жінка на мільйон доларів?» (Рівне вечірнє. – 2005. – 18 серпня.) читаємо: «Юлія Тимошенко — напевно, «найбідніша» людина в світі серед тих, хто у повсякденному житті носить одяг «Луї Віттон». Ця фірма зараз є суперпопулярною серед еліти Заходу. А у декларації Тимошенко — нещасні 65 тисяч гривень річного доходу, хоча виглядає вона як успішна спадкоємиця мільйонного бізнесу». Або ще такий приклад: 22 листопада 2007 р. у амс-медіа з’являється стаття під заголовком «Тарас Чорновіл: «Чи красива Юлія Тимошенко як жінка…».

З усталеним стереотипом «жінка – слабка стать» пов’язаний ще один образ, що не списується в рамки образу жінки-Берегині, – це образ жінки-жертви. Його вияв знаходимо у статтях «Російські дружини ховають себе заживо в Єгипті» (Рівне Експрес. – 2009. – 16 липня), «Ідеал жінки: і гейша, і рікша?» (День. – 2004. – 12 березня).

Висновки. Підсумовуючи, зазначимо, що журналістські та рекламні матеріали, опубліковані на сторінках україномовної преси, орієнтують сучасну жінку на наслідування поведінки та якостей жінки-Берегині (продовжувачка роду, хранителька домашнього вогнища, домогосподарка, опiкунка дітей, чоловіка), жінки-Барбі (жорсткі еталони зовнішньої краси), жінки-феміністки (цілеспрямованої незалежної особистості, непідвладної чоловіку, зі своїми унікальними якостями та вміннями), ділової жінки (також цілеспрямованої особистості, яка відзначається красою, розумом, владністю характеру, м’якими рисами жінки та твердим характером чоловіка).

На жаль, до сьогодні продовжуємо спостерігати на сторінках друкованих ЗМІ нещадне нівелювання образу ділової жінки, намагання використати його для зміцнення позицій чоловіків. Оскільки мас-медіа – той ресурс, який миттєво реагує на найменші зміни в суспільстві, проаналізувавши журналістські матеріали, можемо констатувати, що наше суспільство ще не може відкинути усталені стереотипи «жінка – слабка стать» та «жінка-жертва».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Грошев И. Гендерные образы рекламы / И. Грошев // Вопросы психологии. – 2000, № 6. – С.41-46.

2. Жеребкина И. М.Фуко: Политические технологии тела. История женского как история сексуальности / И. Жеребкина // Преображение. Русский феминистский журнал. – М., 1996. – №4. – С.20-27.

3. Журженко Т. Марґінальна економічна діяльність і місце в ній жінок / Т. Журженко // Гендерний аналіз українського суспільства / ПРООН, Представництво в Україні. – К.: Златограф, 1999. – С.148.

4. Кісь.О. Кого оберігає Берегиня, або Матріархат як чоловічий винахід / О. Кісь // «Дзеркало тижня». – 2005. – №15.

5. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні / О. Кісь // Ї. – 2003. – № 27. – http://www.ji.lviv.ua/n27texts/kis.htm

6. Комих Н. Гендерні особливості мотивації підприємницької діяльності / Н.Комих // Гендер і культура: Зб. ст. /Впоряд. Агеєва В., Оксамитна С. – К.: Факт, 2001. – С.65

7. Марушевська О., Шарова К. Образ жінки в українській пресі (на матеріалах газети “Факти і коментарі” // Філософсько-антропологічні студії, 2001. Спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С. 220-225.

8. Помазан О. Гендерні проблеми і мас-медіа // Гендерний аналіз українського суспільства / ПРООН, Представництво в Україні. – К.: Златограф, 1999. – С.91-109.

9. Суковата В. Гендерний аналіз реклами // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002, №2. – С.176-182.

10. Таран Л. Гендерні проблеми і засоби масової інформації // Гендер і культура: Зб.ст. /Упоряд. Агеєва В., Оксамитна С. – К.: Факт, 2001. – С.154.

11. Шпанер Л. Образ жінки у телерекламі: погляд психолога // Український жіночий рух: здобутки і проблеми. Вип.1. – Дрогобич: Коло, 2002. – С.152-161.

12. Ямпольский Р.М. Тенденции развития типологической структуры женской прессы // Вестник МГУ. Серия 10 «Журналистика». – 1995, №6. – С.3-11.

13. Busby, L.J., & Leichty, G. (1993). Feminism and advertising in traditional and nontraditional women’s magazines 1950-1980s.

14. Lindsey L. Gender roles: a sociological perspective. – NewJersey: Prentice-Hall, 1997. – p.312.

15. Olczyk, Eliza and Anna Twardowska. Women in the media // Nowakowska, Urszula, ed. Polish women in the 90’s. The report by the Women’s Rights Center. – Warsaw, 2000, pp. 253.

16. Rubchak, Marian. Evolution of a Feminist Consciousness in Ukraine and Russia. The European Journal of Women’s Studies. Vol.8 (2), 2001, pp.149-160.