Ключові слова: освіта, вища освіта, фінансування, бюджет.

In a scientific article examines the status and trends of higher education in Ukraine, the direction of its transformation in the market, and identified the causes of the poor state of the industry and proposed measures for its further stabilization.

Key words: education, higher education, financing, budget.

Освіта належить до найважливіших напрямків державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету і формування позитивного іміджу нашої держави, зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародній арені, створення умов для самореалізації кожної особистості.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ, вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою  у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [1].

Нa сьогоднішній день aктуaльним є питaння зaбезпечення доступу всіх громaдян до отримaння якісної вищої освіти. Врaховуючи те, що Укрaїнa чітко визнaчилa орієнтир нa входження в освітній простір Європи, постійно відбувaється модернізaція освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Проблеми, пов’язані з фінансуванням вищої освіти, є предметом обговорення та дослідження в багатьох країнах. Чимало вчених зі всього світу пропонують різноманітні способи підвищення ефективності системи фінансування вищої освіти і забезпечення її стабільного розвитку. Зокрема, проблемам фінансування вищих навчальних закладів присвячені праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких, як: В. Андрущенко, Ю. Богач, К. Грищенко, С. Єрохін, В. Куценко, О. Поліщук, А. Сидоренко, А. Чухно та інші.

Проблемa розвитку освітньої гaлузі повиннa розглядaтись через призму сучaсних економічних реaлій. Для Укрaїни нa етaпі стaновлення ринкової економіки нaдзвичaйно вaжливо усвідомити вирішaльну роль людських ресурсів в економічному розвитку. Без розвитку конкурентоспроможної робочої сили неможлива подальша розбудова інститутів національної ринкової економіки.

Нaприклaд, відповідно до щорічного звіту ООН, конкурентоспроможність крaїн світу в ХХІ сторіччі буде визнaчaтися не природними і нaвіть не фінaнсовими ресурсaми, a квaліфікaцією робочої сили. У зв’язку з цим від кожного учасника виробництва вимагатиметься професійна і загальнокультурна підготовка не нижче рівня випускника коледжу. Не випадково Японія, яка претендує на світове лідерство, оголосила готовність переходу до обов’язкової вищої освіти. Тому головною метою кожного вищого навчального закладу країни має стати великомасштабна діяльність по підвищенню освітнього рівня нації, оскільки вважається, що незворотність реформ можлива тільки при підготовці не менше 25 % працездатного населення до нових соціально-економічних умов. Лише забезпечивши культурно-освітнє зростання всього народу, можна розраховувати на повноправне входження країни до співтовариства розвинутих держав світу [2, с. 66].  При цьому трансформаційні процеси мають здійснюватися не епізодично та ізольовано, а комплексно з урахуванням світових тенденцій розвитку національних освітніх систем. Ефективність проведення таких реформ залежить саме від достатності обсягу фінансування, а домінуючим джерелом сьогодні залишаються  кошти державного та місцевого бюджетів, оскільки саме державі належить формування, реалізація та модернізація освітньої політики відповідно до вимог сучасності [3, с. 207].  Проте фінансування вищої освіти не може здійснюватися лише за рахунок бюджету, тому що законодавчо встановлені в освітній галузі стандарти, не відповідають можливостям їх бюджетного фінансування. Бюджетних коштів не вистачає навіть на фінансування передбачених законодавством напрямків, зокрема встановлених статтею 57 Закону України «Про освіту» видатків на заробітну плату і соціальні виплати освітянам.

Крім того, Л. Товажнянський на слуханнях у профільному Комітеті Верховної Ради України «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» зазначив, що передбачених бюджетних коштів вистачає на покриття 70% витрат на оплату праці та 70% – комунальних платежів, а кошти на обладнання, відрядження, капітальні ремонти, будівництво отримуються за рахунок контрактного навчання [4].

Досліджуючи основні проблеми фінaнсувaнням зaклaдів вищої освіти, слід звернутися до прaвової реглaментaції шляхів мобілізaції грошових коштів нa зaзнaчені цілі. Відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ, фінансування державних ВНЗ здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій. Згідно з чинним законодавством ВНЗ мають право залучати додаткові кошти з нормативно визначених джерел, серед яких: 1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; 2) плата за надання додаткових освітніх послуг; 3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; 4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (перелік платних послуг, які можуть надавати державні навчальні заклади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38, із змінами і доповненнями); 5) дотації з місцевих бюджетів; 6) дивіденди від цінних паперів; 7) валютні надходження; 8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, інші кошти. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти згідно зі статтею 62 Закону України «Про освіту» здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому 10% державних коштів, що виділяються на утримання ВНЗ. Фінансування прикладних досліджень і розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства [5]. Тому необхідно шукати резерви для матеріальної підтримки аспірантів і докторантів, думати не лише про те, як припинити «відплив умів» за кордон, але й створювати умови для їх повернення в Україну.

Держава визначила необхідність оптимізації мережі вищих навчальних закладів. У 2012 році мережа вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації налічує 846, з них державної форми власності  440 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності – 185. Щорічно вищими навчальними закладами III–IV рівнів акредитації випускається понад 500 тис. осіб. Проте більшість вузів потенційно не в змозі надавати якісні освітні послуги. Для порівняння, у Франції можна отримати вищу освіту, маючи повну середню у 78 університетах.

Прийняття у 2002 році Закону України «Про вищу освіту» стало вагомим кроком у розвитку національної системи вищої освіти. Вперше за роки незалежної України законодавчо визнана платна вища освіта, встановлено, що навчання студента може фінансуватися як мінімум з трьох джерел: державного бюджету, юридичними особами недержавної форми власності, фізичними особами.

Кожен нaвчaльний зaклaд у прaвових рaмкaх може зaлучaти додaткові джерелa фінaнсувaння, створювaти концептуaльні основи оргaнізaції фінaнсово-економічних відносин в освітній гaлузі і удосконaлювaти оргaнізaційно-економічні мехaнізми функціонувaння системи освіти. Однaк сьогодні комерціaлізaція вищої освіти нaбувaє зaгрожуючих мaсштaбів.  Це підтверджує той факт, що близько 50 % бюджету вищої освіти складає плата за неї. Враховуючи це, Уряду необхідно посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

Основними формами фінансування вищих навчальних закладів за основною діяльністю на сучасному етапі є державний контракт (замовлення) та угоди з підприємствами, громадянами й іншими особами [6, с. 153 – 156]. Слід також відзначити, що співпраця вітчизняних ВНЗ з потенційними роботодавцями та іноземними вищими навчальними закладами сприяє значному покращенню якості вищої освіти як послуги, робить вітчизняні ВНЗ більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому ринку освітніх послуг, але й на зовнішньому. Зокрема, 22 листорада 2012 року, під час проведення Глобального форуму ЮНЕСКО «Освіта для всіх» (м. Париж, Французька Республіка) відбулася зустріч Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євгена Суліми та заступника Міністра освіти Китайської Народної республіки Хао Піна, де сторони відмітили позитивну та активно зростаючу тенденції щодо міжнародного академічного обміну студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів; співробітництва провідних китайських та українських університетів; проведення спільних наукових розробок; навчання іноземних громадян в Україні та Китаї.

Отже, підсумовуючи сказане можна відмітити, що вища освіта в Україні перебуває в ненайкращому стані (невідповідність реформ економічним реаліям, безконтрольна комерціалізація, реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають нормам законів України «Про освіту», «Про вищу освіту»). Через недостатнє фінансування Україна втрачає міжнародний авторитет і конкурентоспроможність на зовнішньоекономічному просторі.

З метою стабілізації розвитку освітньої галузі необхідно провести системне реформування вищої освіти не тільки відповідно до змін суспільного розвитку країни, а й нових підходів згідно з європейськими стандартами та Болонським процесом; створити умови для збільшення обсягу залучення приватних інвестицій в освітню сферу, підвищення ініціативності та самоорганізації кожного ВНЗ, ринкової конкуренції у наданні освітніх послуг державними та приватними установами; визначити частку витрат між державними і приватними надходженнями під час здійснення політики фінансування вищої освіти.

Необхідно сприяти ефективному проведенню фундаментальних та науково-прикладних досліджень у ВНЗ, що у свою чергу буде виступати додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні; посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

1. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. / / Відомості Верховної Ради. / 2002. / № 2984-ІІІ .

2. Поліщук О. Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України / О. Поліщук / / Персонал. – 2006. – № 8. – С. 66.

3. Бугай В. Сучасний стан фінансування закладів освіти в Україні / В. Бугай, В. Наносова, А. Горбунова / / Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 3 (11). – С. 207.

4. Буличева Н. Сучасні правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Н. Буличева, Ю. Пивовар [Електронний ресурс] / / Режим доступу: http: / / dspace. nbuv. gov. ua: 8080/ dspace/ bitstream/ handle/ 123456789/ 10196/ 68-Bulicheva.pdf?sequence=1.

5. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. / / Відомості Верховної Ради. / 1991. / № 1060-ХІІ.

6. Дєгтяр А. Державне фінансування системи вищої освіти в Україні / А. Дєгтяр, Я. Календжян / / науково-виробничий журнал Держава та регіони / серія: Державне управління. – 2010. –  №4. – С. 153 –156.

Для вітчизняної правової науки розробка проблем валютного контролю є одним із пріоритетних напрямів наукового пошуку, свідченням чого є першочергові завдання щодо забезпечення монетарної та валютно-курсової стабільності, які полягають у необхідності законодавчого забезпечення вдосконалення системи валютного регулювання, тим самим і встановлення чіткого механізму відповідальності.

Ключові слова: валюта, валютні відносини, валютний контроль, відповідальність, резиденти, нерезиденти, Національний банк України.

The research of responsibility for violation of national currency legislation is given in this article.

The research of problems of the currency control is one of the priority directions of the scientific search for soviet legal science, the certificate of which are the initial terms in relation of providing the monetary and currency-course stability, which are based on the necessity of the legislative providing of perfection of the system of currency adjusting,and the same as the establishment of clear mechanism of responsibility.

Keywords: a currency, the currency relations, a currency control, a responsibility, the residents, the non-residents, the National bank of Ukraine.

Чинне законодавство України передбачає різні види юри­дичної відповідальності службових осіб та громадян, винних у порушенні правил про валютні операції: кримінальну, адміністративну, господарсько-правову і матеріальну відповідальність.

Найбільш суворим видом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність, що характеризується жорстоки­ми заходами державного впливу, які застосовує суд за скоєні валютні злочини (підроблення іноземної валюти, контрабан­да, приховування валютної виручки). [6]

Відповідно до ст. 207 Кримінального кодексу України:

1) умисне ухилення службових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності або осіб, які здійснюють господарську діяльність без створення юридичної особи, від повернення в Україну у передбачені законом строки виручки в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг), або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, а також умисне приховування будь-яким спо­собом такої виручки, товарів або інших матеріальних ціннос­тей — карається штрафом від шестисот до тисячі неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робота­ми до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

2) ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змо­вою групою осіб, а також умисне ухилення від повернення ви­ручки в іноземній валюті, товарів або інших матеріальних цінностей, отриманих від цієї виручки, або умисне прихову­вання будь-яким способом такої виручки, товарів або інших матеріальних цінностей у великих розмірах, якщо ця виручка та інші цінності в тисячу і більше разів перевищують неопо­датковуваний мінімум доходів громадян — караються обме­женням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлен­ням волі на строк до трьох років;

3) дії, передбачені частинами І або II ст. 207 КК України, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах (виручка та інші цінності у три тисячі і більше разів перевищують неопо­датковуваний мінімум доходів громадян), — караються поз­бавленням волі на строк від трьох до семи років. [2]

Статтею 208 КК України (незаконне відкриття або вико­ристання за межами України валютних рахунків) передбачено:

1) незаконне, з порушенням встановленого законом поряд­ку, відкриття або використання за межами України валютних рахунків фізичних осіб, вчинене громадянином України, що постійно проживає на її території, а так само валютних рахунків юридичних осіб, які діють на території України, вчине­не службовою особою підприємства, установи чи організації або за її дорученням іншою особою, а також вчинення зазна­чених дій особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, — караються штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років, з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначе­них вище рахунках;

2) ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змо­вою групою осіб, — караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на за­значених вище рахунках. [2]

Правопорушення у сфері валютних відносин передбачає також адміністративну відповідальність. У ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що незаконні скуповування, продаж, обмін, використання ва­лютних цінностей як засобу платежу або як застави — тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від 30 до , 44 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей. [3]

Важливу роль у правильному використанні валютних цінностей відіграє інститут матеріальної відповідальності працівників. Збитки, заподіяні підприємству, установі, організації працівниками, які виконують валютні операції і є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або наднормативних їх втратах, якщо вони допущені внаслідок халат­ності в роботі, порушень спеціальних правил, інструкцій, а також заборгованість працівників підприємству, установі, організації в разі неповернення в установлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження, госпо­дарські потреби, або в інших випадках нездачі іноземної валю­ти, одержаної у підзвіт, стягуються з працівників у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним кур­сом НБУ на день виявлення завданих збитків або на день по­гашення працівниками заборгованості. [6]

За здійснення комерційними банками або кредитно-фі­нансовими установами операцій з валютними цінностями, пе­редбачених п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», без одержання генеральної ліцензії НБУ передбачається накладення штрафу в сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Дер­жавного реєстру банків або без такого виключення. [1]

За здійснення резидентами і нерезидентами операцій з ва­лютними цінностями, що потребують одержання ліцензій НБУ, згідно з п. 4 ст. 5 зазначеного Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії НБУ передбачається накладення штра­фу в сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій за винятком:

• вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами резидентами іноземної валюти на суму, що визначається НБУ;
• вивезення, переказу і пересилання за межі України фізичними особами — резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;
• платежів в іноземній валюті, що здійснюються резиден­тами за межі України на виконання зобов’язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за ви­нятком оплати валютних цінностей;
• платежі в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвес­тицій;
• вивезення за межі України іноземної інвестиції в іно­земній валюті, раніше здійсненої на території України, у разі припинення інвестиційної діяльності;
• відкриття фізичними особами — резидентами рахунків в іноземній валюті на час перебування їх за кордоном;
• відкриття кореспондентських рахунків уповноважени­ми банками за межами України;
• відкриття у закордонних банках рахунків в іноземній валюті дипломатичними, консульськими, торговельними та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філіями та представництвами підприємств і організацій України за кор­доном, що не здійснюють підприємницької діяльності. [1]

За торгівлю іноземною валютою банками та іншими фі­нансовими установами без одержання ліцензії НБУ та (або) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ, передбачається накладення штрафу у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій, з виключенням банку з Державного реєстру банків або без такого виключення.

Передбачена відповідальність за невиконання уповноваже­ними банками зобов’язань щодо:

— купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютно­му ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання зобов’язань резидентів, які випливають зі змісту абзаців 4, 5, 6 підпункту «а» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», передбачає позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних опе­рацій або накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми (вартості) іноземної валюти, що була зафіксована у дорученні резидента. Штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу пору­шення валютного законодавства. [1]

За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю передбачається позбавлення генеральної ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з пору­шенням чинного законодавства, або від суми валютних опе­рацій, про які уповноважений банк зобов’язаний був поінфор­мувати відповідні державні органи.

У разі використання у розрахунках іноземної валюти штраф сплачується у валюті України за обмінним курсом НБУ на день складання відповідного протоколу порушення валют­ного законодавства.

За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю в частині своєчасного інформування у випадках та в порядку, встановлених законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ, відповідних дер­жавних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов’язаного з проведенням ними валютних операцій, передбачається штраф у розмірі 5% від суми (вар­тості) валютних операцій, про які уповноважений банк зі вста­новленим порядком зобов’язаний був проінформувати відповідні державні органи. [4;461-462]

У разі притягнення уповноваженого банку до відповідаль­ності за порушення вимог п. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю» розмір одного штрафу не може перевищувати одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду.

За здійснення розрахунків між резидентами і нерезидента­ми в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ передбачається накладення штра­фу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувались при розрахунках, перерахо­ваній у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України — на суму таких розрахунків). [1]

Якщо нерезиденти мають на території України представ­ництва, яким відкрито рахунки типу «Н» або типу «П» у валюті України, то здійснення розрахунків у валюті України через ці рахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Використання іноземної валюти у зазначених розрахун­ках за участю таких представництв є використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України і потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

За невиконання резидентами вимог щодо строків та поряд­ку декларування валютних цінностей та іншого майна перед­бачається така відповідальність:

• за порушення строків декларування — штраф у розмірі од­ного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кож­ний день порушення;
• за порушення порядку декларування — штраф у роз­мірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недо­стовірної інформації або викривлення даних, що відображу­ються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про при­ховування резидентами валютних цінностей та майна, що пе­ребувають за межами України.

За неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не передбачається застосування фінансових санкцій.

Несвоєчасне надання, приховування або викривлення вста­новленої Національним банком України звітності про валютні операції передбачає накладення штрафу в розмірі 20 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян.

Одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів передбачає накла­дення штрафу до резидентів у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахо­ваній у національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України на день одержання кредиту, по­зики, з подальшою обов’язковою реєстрацією зазначених до­говорів. Штрафні санкції застосовуються в кожному випадку порушення.

Санкції, передбачені ст. 2 Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27 червня 1999 р., п. 2 ст. 16 Декрету, застосовуються НБУ до банків та інших фінансово-кредитних установ, а органами державної податкової служби — до інших резидентів і нерези­дентів України. [4;461]

У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ уповноважени­ми працівниками НБУ складається протокол, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов’язки) банку або фінансово-кре­дитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка. За кожним випадком порушення, що виявлено під час однієї перевірки, складається окремий протокол, до якого обов’язково додаються інші документи, які свідчать про факти порушень. Якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства, то допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться. Після скла­дання протоколу уповноважені працівники НБУ зобов’язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояс­нення за кожним фактом порушення.

Підставою для застосування НБУ і його територіальними управліннями вказаних вище санкцій можуть бути матеріали перевірок, що здійснюються уповноваженими працівниками:

• центрального апарату та територіальних управлінь НБУ;
• державних органів валютного контролю;
• державних контрольних і правоохоронних органів, які не належать до органів валютного контролю. [5;58-59]

У разі виявлення державними органами валютного контро­лю та державними контрольними і правоохоронними органа­ми порушення банками або фінансово-кредитними установа­ми валютного законодавства складається акт чи довідка про перевірку, які разом із копіями документів, що підтверджують факт порушення, надсилаються до територіальних управлінь НБУ за місцем проведення зазначених перевірок. Уповнова­жені працівники територіальних управлінь НБУ здійснюють аналіз отриманих матеріалів та в разі наявності складу право­порушення здійснюють певні дії (складають протокол, який вручається керівникові банку).

У разі відсутності в комплекті матеріалів, що надходять до НБУ, документів, які підтверджують факт порушення, уповно­важені працівники НБУ зобов’язані здійснити додаткову перевірку отриманої інформації на місці.

Матеріали про порушення валютного законодавства за­лежно від суми штрафу розглядають та приймають рішення про застосування санкцій:

• до 10 тис. доларів США — начальники територіальних управлінь НБУ;
• до 50 тис. доларів США — директор Департаменту ва­лютного контролю та ліцензування НБУ;
• до 100 тис. доларів США — Голова НБУ та його за­ступники.

Санкції у вигляді позбавлення ліцензії, виключення з Дер­жавного реєстру банків, застосування штрафу, що перевищує суму (вартість), еквівалентну 100 тис. доларів США, перерахо­вану у валюту України за обмінним курсом НБУ на день скла­дання відповідного протоколу порушення валютного законодавства, застосовуються виключно на підставі постанови Правління НБУ. [4;463]

Постанова про притягнення до відповідальності за пору­шення правил валютного законодавства складається за вста­новленою формою, підписується відповідною службовою осо­бою та надсилається територіальними управліннями НБУ по­рушнику, який протягом 5 днів після її отримання має перера­хувати суму штрафу до Державного бюджету України.

У разі несплати комерційним банком або фінансовою уста­новою штрафу в зазначений строк постанова про притягнення їх до відповідальності підлягає примусовому виконанню орга­нами державної виконавчої служби за місцем знаходження по­рушника в порядку, визначеному чинним законодавством України.

В окремих випадках, з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків, пос­тановою Правління НБУ для уповноважених банків може бути встановлений інший строк сплати штрафів (а не 5 днів), проте він не може перевищувати двох років. Зменшення розмірів сум штрафних санкцій є неприпустимим. Постанова про притягнення до відповідальності може бути оскаржена в судовому порядку.

Відповідачем у такому разі виступає Національний банк України. Оскарження постанови не припиняє її виконання. Щодо дій відповідальних службових осіб НБУ про порушення ними валютного законодавства, то вони можуть бути оскар­жені в Правління НБУ або в судовому порядку. [6]

Отже, вивчивши нормативні акти, які регулюють відповідальність за порушення валютного законодавства, можна зробити висновок, що існує досить широкий перелік санкцій, які застосовуються до суб’єктів валютних відносин в Україні. Проте, варто зазначити, що глобалізація економічних процесів, поглиблення міжнародного поділу праці, формування світового ринку та інтегрування національних господарств у світову економічну систему визначають істотне зростання ролі валютних відносин, а відтак і підвищують значення відповідних функцій держави з їх регулювання, що на практиці здійснюється у формі відповідної валютної політики, а отже і відповідним механізмом відповідальності за валютні порушення, які потребують постійного вдосконалення відповідно до вимог економічного розвитку.

Список використаних джерел

1. Декрет Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=15-93
2. Кримінальний кодекс України: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2341-14
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10
4. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 601 с.
5. Рогаль-Левицька М. Л. Поняття об’єкта порушення законодавства з фінансових питань / Рогаль-Левицька М. Л. // Право України. – 2009. – № 1. – 250 с.
6. Костютенко О. А. Валютний контроль і відповідальність за порушення валютного законодавства: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.radnuk.info/pidrychnuku/bank-pr/270-kostytenko/4175-s-4——–.html