Marуna Yakуmchuk
Ostroh, Ukraine

GEOPOLITICAL FACTOR IN THE COOPERATION BETWEEN THE EU AND IRAN IN THE ENERGY SECTOR

The article analyzes the external factors affecting the EU and IRI relations in the energy sector: geopolitical situation, the neighbors, the international situation. The attention is focused on a player in international relations and discussed their stance on Iran’s nuclear program, sanctions. Also singled out the interests of the leaders on the European continent and in the Middle East.
Key words: energy, geopolitics, nuclear program, USA, Turkey, Russia, China.

Марина Якимчук
Острог, Украина

ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЙ ФАКТОР В СОТРУДНИЧЕСТВЕ ЕС И ИРАНА В ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

В статье проанализированы внешние факторы которие влияют на отношения ЕС и ИРИ в энергетической сфере: геополитическое положение, соседи, международная ситуация. Акцентировано внимание на влиятельных субъектах международных отношений и рассмотрены их позиции к ядерной программе Ирана и санкциям. Кроме того выделены интересы государств-лидеров на европейском континенте и в регионе Ближнего Востока.
Ключевые слова: энергетика, геополитика, ядерная программа, США, Турция, РФ, Китай.

Процеси глобалізації та інтеграції спричинили тісне переплетення економік держав не тільки одного регіону, а активізували співробітництво між державами різних регіонів. Причиною розширенню векторів співпраці можна визначити наявність ресурсів та їх ефективна реалізація. Енергетичні ресурси завжди відіграють важливу роль у визначенні партнерів та союзників, однак політичні фактори коригують зовнішню політику. Тому, формуючи національну політику, керівництво держави зважає на політику сусідів, інших партнерів та конкурентів. Такий самий фактор враховують, коли дві держави налагоджують діалог чи розпочинають співпрацю в певній сфері.
Зважаючи на той факт, що досліджувана тема досить актуальна і багато держав зацікавленні в розвитку подій, адже це без посередньо стосується їхньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вивченням теми займалися, відомі інформаційні агентства Reuters, The Huffington Post, The Wall Street Journal та іранський Al-Monitor, Інститут Сходознавства РАН Росії, та Турецька Енергетична Фундація, американський науково-дослідний інститут Global Energy Center. Аналітична база обраної теми є досить потужна. Вивчаючи питання, не акцентували увагу на багатосторонньому співробітництві, тобто розглядали лише двосторонній або трьохсторонній формат відносин, що може подати деформовану картину геополітичної ситуації в регіоні.
Метою дослідження є визначити вплив світових енергетичних лідерів на співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній сфері. Реалізація мети сприятиме розв’язанню наступному завданню: проаналізувати як внутрішні реінтеграційні процеси в ЄС вплинуть на відносини з Іраном, а також нова формула співпраці з США, Туреччиною, РФ та Китаєм коригує білатеральні відносини ЄС та ІРІ
Зважаючи на географічне положення Ірану, яке дозволяє йому співпрацювати з багатьма державами, а енергетичний потенціал збільшує кількість торговельних партнерів та суперників. Зокрема, у відносинах ЄС та Ірану можна виокремити два блока держав. Перший прозахідний блок: ЄС, США, Туреччина, другий: Росія, Китай. Проте не можна їх так кардинально розділяти, необхідно враховувати і той аспект, що навіть, не зважаючи на конфлікт в Україні, санкції, конфлікт на Близькому Сході, ЄС імпортує по над 50% російських енергоносіїв, є одним із найбільших торговельних партнерів. США в свою чергу визначає Китай та Росію найбільшими партнерами. Але ця умовна лінія допоможе краще зрозуміти інтереси кожного суб’єкта в регіоні і як вони впливають на відносини ЄС та ІРІ. Крім того, зважаючи на нові тенденції в ЄС – Брексіт та якою буде нова політика ЄС.
США від початку становлення відносин ЄС та ІРІ відгравали роль наставника, який намагався контролювати співпрацю. Саме через ЄС, а точніше Велику Британію, США зайшли на енергетичний ринок Ірану і намагалися там контролювати політику ІРІ. Важливим фактором є те, що США не зовсім вигідно, щоб Іран був потужною енергетичною державою, адже на таке місце претендують самі Штати. Запитання залишається як зміниться політика США-ЄС-Іран, зважаючи на те, що головний лобіст Америки вийшов з ЄС. Крім того, з обрання нового президента в США, позиція держави стала різкішою щодо Близького Сходу [9]. Після зняття санкцій, Обама та Руханні підписали договір, однак нинішній президент розкритикував його і зазначив, що «це найжахливіша угода, яку навіть соромно обговорювати». І згодом 3 лютого 2017 р. накладає санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній причетних до розробки і випробувань балістичних ракет. На що населення Ірану відреагували бурхливо і знову з’явилися гасла «смерть Америці». Однак, за цим інцидентом не можна зрозуміти, якими ж насправді є відносини США та Ірану і як вони вплинуть на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ. Адже, зовнішньополітичний курс нової адміністрації США ще остаточно не сформований і буде залежати від співвідношення внутрішньополітичних сил в Америці, можливості знаходження балансу між інтересами основних політичних партій США, а також від перспективи згладжування суперечностей всередині самих цих партій. Тому на пряме запитання чи розірве президент Д. Трамп ядерну угоду, він відповів: «Почекаємо, подивимося» [1].
Сам ЄС не зовсім підтримує позицію США щодо спільного всеохоплюючого плану дій щодо ядерної програми. Іран також за офіційними заявами не збирається розривати угоду. Тобто позиція ЄС та ІРІ відрізняється від офіційної риторики Америки [11]. Після зняття санкцій Іран відновив співробітництво не тільки із західним світом, але почав налагоджувати відносини з державами-сусідами. Відбулися візити до Саудівської Аравії, Лівану та Кувейту, головною метою яких було налагодження відносин. Зі своєї сторони США також приділяють значну увагу взаємодії з країнами Затоки і обговорюють можливість створення в близькосхідному регіоні військового союзу на противагу Ірану. Крім того, Вашингтон розпочав переговори з Саудівською Аравією, ОАЕ, Єгиптом і Йорданією, що може свідчити про початок суперництва Ірану та США [3]. Тобто позиція США щодо співпраці ЄС та Ірану залишається незрозумілою, а питання подальших відносин відкритим, оскільки відсутня чітка концепція співробітництва з ЄС, Іраном та державами близькосхідного регіону.
На відносини ЄС та ІРІ безумовно вплине вихід Великобританії з союзу. Зважаючи на той факт, що ВБ лобіювала інтереси США в ЄС. Під час розробки ядерної програми Ірану, до резолюцій РБ ООН, Велика Британія закликала держав-членів спільноти і саму спільноту приєднатися до санкцій слідом за США. Проте, така політика мала вплив частково. В Ірані ж переконані, що Брексіт позитивно вплине на відносини. Впевнені, що Брексіт може закласти підґрунтя для глибшої співпраці в сфері безпеки Брюссель-Тегеран. В останні місяці Іран намагається позиціонувати себе як союзника Заходу в боротьбі з Ісламською державою (ISIS). Однак, офіційна риторика Німеччини дещо інша. Зокрема, для поглиблення відносин не тільки в енергетичній сфері, необхідно узгодити ще багато питань політичного характеру. Таким чином, ЄС без Великобританії сприятиме нормалізації економічних відносин між Європою та Іраном, але ЄС все одно залишатиметься на сторожі [5].
Також необхідно розглянути, які ж відносини будуть між ВБ та ІРІ. Хоча Велика Британія займала кардинальну позицію щодо дій Ірану, проте саме вона чи не найбільше співпрацювала в сфері енергетики, враховуючи історичне минуле. Думки аналітиків розділилися. Одні вважають, що відносини суттєво не зміняться, інші ж навпаки мають надію на покращення кооперації між Лондоном та Тегераном. Євроскептики зазначають, що відносини між Іраном та ВБ можуть набрати нових обертів, адже Брюссель не буде диктувати свої правила. Офіційні особи ВБ та ІРІ заявляють, що співробітництво не зміниться, зокрема через три причини. Перша, історична ворожнеча, підтримка опозиції під час Ісламської Революції. Друга, ВБ активно співпрацює з іншими державами Близького Сходу: Саудівською Аравією та ОАЕ, і не стане змінювати їх на нестабільний Іран. Третя причина це відносини з США, які ще більше зміцняться зважаючи на нову політику Трампа та Мей. Вихід Великобританії з ЄС не занадто змінить співпрацю двох суб’єктів. Адже є причини як до погіршення так і до покращення тенденцій у співробітництві [10].
Важливим гравцем у регіоні та у відносинах між ЄС та ІРІ є Туреччина, яка на відміну від інших держав не має на меті перетворити Іран на свою сферу впливу і контролювати потік енергоносіїв в регіоні, адже, Туреччина не на стільки могутня. Ця держава у відносинах між ЄС та ІРІ є своєрідним посередником. Довгий час першочерговим пріоритетом Туреччини була інтеграція до ЄС, тому співпраця із Європою була дуже тісна. ЄС залишався в п’ятірці найбільших торгівельних партнерів Туреччини. Однак, географічне положення змушувало брати участь в Близькосхідній політиці. Також потреба в ресурсах та енергоносіях посилила співпрацю з Іраком та Іраном. Незважаючи на високе торгівельне сальдо з Іраном, першу позицію в експорті нафти займав все таки Ірак. Тоді Туреччина стає мостом між ЄС та Близьким Сходом. Прикладом цього є той факт, щоб зменшити енергозалежність від Росії, ЄС за підтримки США ініціювали будівництво газопроводів транзитером яких виступає Туреччина. З’явилася навіть ідея, що може вона зайняти таку ж роль між ЄС та Іраном як Україна між ЄС та Росією. Навіть по при на санкції, Туреччина все таки залишилася основним транзитером енергоносії з Близького Сходу до Іранy [8].
До того ж, декілька раундів переговорів щодо припинення ядерної програми Ірану відбувалися в Стамбулі. Ядерна програма та загострення ситуації в Україні спричини переговори між ЄС, Росією та Туреччиною про початок будівництва Турецького потоку та поставки газу з РФ до ЄС через Туреччину. Однак через загострення відносин з РФ, проект був призупинений. До того ж нещодавно розпочали переговори ЄС-Туреччина-Азербайджан-Туркменістан щодо закупівлі туркменського газу з 2019 р. [4]. Є можливості розробки газових родовищ на території Ірану і Туреччина готова виступити транзитером, однак ЄС не готовий фінансувати та розпочинати настільки тісну співпрацю. Тому це питання залишається відкритим. А на його відповідь вплине поведінка інших більш впливових акторів.
Розглядаючи геополітичний аспект відносин Ірану та ЄС потрібно також акцентувати увагу на ролі Росії. Адже саме РФ виграє чи не найбільше від послаблення співробітництва ІРІ та ЄС. По-перше, Російська Федерація займає перше місце у світі по запасам газу та входить до п’ятірки найбільших держав-експортерів нафти. Тому накладення санкцій на Іран, відкрило для Росії шлях до європейського ринку і дало можливість закріпитися як монопольний постачальник нафти та газу.
По-друге, РФ досить швидко налагодили відносини з Іраном після накладання санкцій. І почали інвестувати в енергетичну сферу тоді, коли майже всі держави призупинили співробітництво, тобто залучившись підтримкою Ірану, почали збільшувати свою роль в регіоні. Попри санкції зі сторони США та ЄС, в 2010 році Москва та Тегеран підписали дорожню карту про співпрацю в нафтогазовій сфері, фактичну нічим необмежену. Програма розрахована на 20 років і передбачає видобуток, переробку сировини та залучення інноваційних технологій. У 2013 р. затвердили «Дорожню карту перспективних проектів в сфері нафти, газу та нафтохімії. Навіть, незважаючи на той факт, що Росія була прихильницею посилення санкцій проти ядерної програми Ірану і брала активну участь в переговорах щодо зменшення ядерного потенціалу ІРІ, в 2014 р. одразу після чергового невдалого женевського етапу переговорів ініціювала підписання договору на бартерні поставки нафти. Але через занепокоєння міжнародної спільноти реалізувати задумане не вдалося [2].
По-третє, Росія створює новий формат співпраці Росія-Іран-Китай, і найбільше уваги приділяють саме транспортуванні енерговуглеводнів. Проте РФ через свої гегемоністичні переконання зіпсувала відносини з ЄС що в свою чергу стало однією з причин зняття санкцій з Ірану. І саму в цей момент Росія втратила двох основних торговельних партнерів. Іран та ЄС відновили співробітництво. А формат Росія-Іран-Китай також під питанням, адже Китай та Іран вирішили виключити Росію. Можна стверджувати, що на сьогодні Росія програла геополітичну гру, але ЄС вже не допустить тієї ж помилки, що раніше – монопольний постачальник, тому в Росії все ще є шанс [6].
Китай, як і Росія, в іншому блоці держав, які виступають на противагу США та ЄС. І головною метою Китаю в регіоні – не допустити лідерство західних держав, знизити їхній вплив на енергетику Ірану. За допомогою партнерів, зокрема Росії, цього вдалося досягнути. Хоча Китай виступав за підтримку резолюції ООН та санкції проти ІРІ, однак, сам продовжував співпрацювати. Під час санкційного періоду достатньо потужно закріпився на іранському енергетичному ринку, незважаючи на ініціацію нових санкцій. Станом на 2012 рік, коли ЄС фактично повністю призупинив імпорт нафти та газу, частка іранської нафти зросла до 10 %. Можна припусти, що в певній мірі така позиція світової спільноти до ядерної проблеми Ірану була навмисно спровокована, щоб змусити західні держави покинути Близькосхідний регіон. Вже після зняття санкцій, співробітництво посилилися у декілька разів. За 2015-2016 рр. було проведено декілька зустрічей та підписано договорів про збільшення поставки вуглеводнів [7]. Попри певні проблеми з поставкою енергоносіїв, співпраця Китаю та Ірану посилюється, що безумовно негативно впливає на європейський енергетичний ринок та на двосторонні відносини ІРІ та ЄС. Адже після зняття санкцій Іран не поспішає відновлювати відносини з державами, які повністю припинили співробітництво. Набагато вигідніше підтримувати зв’язок з партнерами, з якими налагоджений постійний надійний діалог.
Крім держав-лідерів, безумовно на двосторонні відносини ЄС та ІРІ впливають й інші зовнішньо-політичні події та актори. Зокрема, війна в Сирії, терористичні угрупування по-всьому регіоні Близького сходу. Також до держав, які в певній мірі трансформують енергетичну політику ІРІ та ЄС, можна віднести Індію, яку Іран розглядає як стратегічного партнера; Азербайджан, Грузію, Туркменістан, які потенційно можуть стати, як партнерами, так і конкурентами Ірану в енергетичній сфері. До того ж не зрозуміло, яку стратегію співпраці виберуть країни Перської затоки: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та Ірак. Ці і низка інших чинників можуть кардинально змінити співпрацю ЄС та ІРІ не тільки в енергетичній сфері.
Проаналізувавши геополітичний фактор у двосторонніх відносинах ЄС та Ірану, та визначивши головних суб’єктів міжнародних відносин, які впливають на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній галузі, можна зробити висновок, що енергетична політика на Близькосхідному регіоні залежить не тільки від потенційних партнерів, а від інших держав. Зокрема, необхідно зазначити, що чи не головну роль у відносинах ЄС та ІРІ відграють США, які будь-якими способами намагаються впливати на Іран та енергетичну політику. Досить важко передбачити якою ж буде позиція США в регіоні, оскільки станом на початок 2017 р. від новообраного президента не пролунало чіткої стратегії щодо цього регіону чи навіть до ЄС. ЄС ж з обережністю відновлює співпрацю з такою ж обережністю долучається і ЄС. Низка інших держав, які зацікавленні в енергетичному потенціалі Ірану не змінюють своєї стратегії в регіоні. Але сам Іран відновлює ядерну політику, що насторожує усю міжнародну спільноту. Робить це Іран досить у невдалий чай, коли в ЄС і так не бракує проблем і він втрачає постачальників сировини. Геополітичний фактор у двосторонніх відносинах відіграє суттєву роль, який може змінити розстановку сил на міжнародній арені і змінити значення Ірану в енергетичній політиці не тільки ЄС.
Розглянувши геополітичний аспект співробітництва, варто зазначити, що подальшою перспективою дослідження може бути вивчення впливу на білатеральні відносини ЄС та Ірану, який здійснять інші регіональні актори. Тобто визначити як вплине зовнішня політика держав Близького сходу та Закавказзя на відносини ЄС та ІРІ.

Список використаних джерел та літератури:
1. Обострение американо-иранских отношений: что дальше? [Електронний ресурс] // Российский совет по международным делам. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=8733#top-content.
2. Российско-иранские отношения. Проблемы и перспективы [Електронний ресурс] // Институт востоковедения РАН. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: rossijsko-iranskie-otnosheniyam2015.pdf.
3. ABI-HABIB М. U.S., Middle East Allies Explore Arab Military Coalition [Електронний ресурс] / М. ABI-HABIB // The Wall Street Journal. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wsj.com/articles/u-s-middle-east-allies-explore-arab-military-coalition-1487154600.
4. Gurt M. European Union sees supplies of natural gas from Turkmenistan by 2019 [Електронний ресурс] / Marat Gurut // Reuters. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uk.reuters. com/article/uk-turkmenistan-gas-europe-exclusive-idUKKBN0NN0FI20150502
5. How Brexit Will Impact Iran [Електронний ресурс] // The Huffington Post. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.huffingtonpost.com/entry/how-brexit-will-impact-iran_us_57732fe8e4b0d24f8fb514cf#comments.
6. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
7. Tanchum M. A Post-Sanctions Iran and the Eurasian Energy Architecture Challenges and Opportunities for the Euro-Atlantic Community [Електронний ресурс] / Micha’el Tanchum // Atlantic Council GLOBAL ENERGY CENTER Atlantic Council and DINU PATRICIU EURASIA CENTER. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://espas.eu/orbis/sites/default/files/generated/document/en/Iran_Energy_Architecture_web_0925.pdf.
8. ÜNAL S. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] / Serhan ÜNAL // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
9. United States and European Union Ease Trade Sanctions Against Iran Pursuant to Nuclear Agreement [Електронний ресурс] // McDermott Will & Emery. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.mwe.com/en/thought-leadership/publications/2016/01/united.
10. Why Iran shouldn’t get too excited about Brexit Read more: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html#ixzz4XMii60WA [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/contents/articles/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html.
11. With greetings from Trump, Pence says U.S. committed to Europe [Електронний ресурс] // Reuters News Agency. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-germany-security-usa-idUSKBN15X06Q.

СПІЛЬНІ ПРОЕКТИ ЄС І КРАЇН ПІВДЕННОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я ПО РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

Важливе місце в Євро-Середземноморському співробітництві займає енергетичний сектор. Європа зацікавлена в розробці альтернативної енергетики з огляду на її дешевизну та нешкідливий вплив на навколишнє середовище, тому нині ЄС спільно із країнами Південного Середземномор’я реалізовує проекти в галузі альтернативної енергетики в Північній Африці та на Близькому Сході.

The energy sector takes an important place in the Euro-Mediterranean Cooperation. Europe is interested in developing alternative energy because of its low cost and harmless environmental impact. EU implements projects in common with the Southern Mediterranean in the sector of alternative energy in North Africa and the Middle East.

Список ключових слів: ЄС, Південне Середземномор’я, проекти, енергетика, альтернативний.

Відповідно до Європейської політики сусідства регіон Південного Середземномор’я становить стратегічно важливий напрям зовнішньої політики Європейського Союзу. ЄС та країни Південного Середземномор’я активно співпрацюють в політичній, економічній, соціальній, гуманітарній, культурній сферах, проте найбільшого зацікавлення і активності демонструє Європа у співробітництві в енергетичній галузі. Країни Південного Середземномор’я  привертають значну увагу Європейської Спільноти через наявність тут значних покладів енергоресурсів, які необхідні Європі для покращення свого енергетичного становища і тому ЄС демонструє готовність вкладати великі інвестиції в країни Північної Африки та Близького Сходу для їх розробок. Євросоюз повністю залежний від імпортованих енергоносіїв, не тільки газ і нафта, а й вугілля в основному купуються за кордоном. Клаудіа Кемферт, професор Німецького інституту економічних досліджень, зазначила, що країни ЄС сьогодні “імпортують 80 відсотків необхідної їм енергії”. Однак світові запаси нафти скорочуються. Відповідно, нинішні ціни на “чорне золото” продовжуватимуть рости. У цій ситуації країни ЄС зробили ставку на розвиток альтернативних джерел енергії, у тому числі на енергію сонця [1].

Останнім часом проблематику енергетичної співпраці європейських країн та країн Близького Сходу досліджував Макух В. В. у своїй статті “Проекти альтернативної енергетики в країнах Близького Сходу: досвід для України”, в даній роботі розглянута реалізація проектів у галузі альтернативної енергетики в країнах Близького Сходу за сприяння європейських країн, проаналізована їх економічна ефективність, надані дані щодо масштабів їх фінансування [2].

Станом на сьогодні дана тема не достатньо досліджується вітчизняними науковцями, проте проблема розробок альтернативної енергетики не втрачає своєї актуальності з причин низької собівартості виробленої енергетики та підтримки більшістю країнами світу безпечного підходу до виробництва енергії без завдання будь-якої шкоди навколишньому середовищі та у спільній боротьбі з глобальним потеплінням. І такий підхід на практиці нині демонструють країни Північного Середземномор’я та ЄС.

Мета статті: проаналізувати реалізацію спільних проектів по розробці альтернативної  енергетики ЄС і країн Південного Середземномор’я, що реалізовуються в Північній Африці та на Близькому Сході.

ЄС розпочав активне співробітництво з країнами Південного Середземномор’я починаючи з підписання Барселонської декларації 1995 року. Кооперація між регіонами розвивалася і досягла нового етапу, що розпочався з реалізація нової ініціативи Союзу для Середземномор’я в 2008 році. З цього часу країни по обидва береги Середземного моря тісно співпрацюють. Велику увагу учасники Євро-Середземноморського партнерства приділяють енергетичній сфері та вже на сьогодні досягли значних результатів [10; 12].

В рамках енергетичного співробітництва між ЄС та Південним Середземномор’ям було ініційовано проект по будівництву сонячних електростанцій в Сахарі і лінії передач через Середземне море до Європи. Цей проект отримав назву “Desertec” та був розроблений спільно з провідними європейськими спеціалістами; покликаний забезпечувати внутрішні потреби в електроенергетиці країн, де розміщені такі електростанції та потреби Європи, що згідно із проектом має забезпечувати 15 % потреб європейського ринку в електроенергетиці до 2050 р. До цього проекту залученні такі країни Північної Африки – Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко [4].

Учасники консорціуму “Desertec” пропонують побудувати мережу геліотермічних енергоустановок у пустелях Північної Африки та Близького Сходу. У ЄС амбіційний проект вважають не тільки енергетичним, але і геополітичним. Загальний обсяг інвестицій проекту “Desertec” складає 400 мільярдів євро. Завдання проекту полягає у забезпеченні всього регіону дешевою енергією та експортувати її в країни Євросоюзу. Перевага використання сонячної енергії явна: дешевша за нафту чи газ, зменшить залежність Європи від російських енергетичних ресурсів, сонячні електростанції безпечні для довкілля, бо не забруднюють атмосферу викидами вуглецю [3].

Станом на сьогодні членами консорціуму “Desertec” стали вже 50 компаній, у тому числі німецькі енергетичні концерни E. ON і RWE, ТНК “Дойче Банк” і технологічний гігант Siemens, цей проект отримав підтримку також німецького уряду на чолі з канцлером Ангелою Меркель.

ФРН – світовий лідер на ринку геліоенергетики, проте як і багато інших європейських держав – не дуже сонячна країна світу, у порівнянні з країнами Північної Африки та Близького Сходу. Жаркі пустелі, які практично не використовуються людиною, є найбільш підходящим місцем на Землі для будівництва геліотермічних установок. Значною перевагою таких установок, на відміну від звичайних сонячних батарей є те, що вони здатні виробляти і  накопичувати енергію [2].

Арабські країни і держави ЄС можуть стати ідеальними партнерами. Країни Південного Середземномор’я потребують інвестицій для розвитку геліотермії, Європа зацікавлена в нових джерелах дешевої енергії, що не завдаватиме шкоди навколишньому середовищу.

“Desertec” – це не лише енергетичний, але й геополітичний проект. Він може сприяти посиленню позицій Європи в країнах Африки і Близького Сходу. А сам регіон може зробити величезний стрибок у розвитку. За ефективністю проект зможе змагатися з програмами допомоги країнам, що розвиваються. “Desertec” – це забезпечення арабських країн не лише дешевою енергією, але й мільйонами нових робочих місць [8].

На проект “Desertec” покладаються великі сподівання, реалізація проекту створить більш сприятливі умови для економічного розвитку країн Північної Африки. Підвищення рівня життя піде на користь не тільки регіону, але й країнам ЄС. Адже в результаті може скоротитися потік біженців. Консорціум “Desertec” вже оголосив тендер на будівництво першої геліотермічної установки в Марокко. Економічну доцільність приєднання до проекту вивчають вже в Тунісі. І навіть Алжир, що раніше не бажав співпрацювати з консорціумом через наявні в нього значні запаси нафти, тепер активно співпрацює з європейськими країнами по розробці альтернативних джерел електроенергетики. Також планується залучити в майбутньому до проекту Лівію і Йорданію [7].

Більшість країн Південного Середземномор’я використовують енергетику для кондиціювання повітря та переробки води, а енергетику при цьому отримують шляхом спалення природного газу. Як результат використання такого підходу завдається шкода навколишньому середовищу, забруднюється повітря. Потреби країн регіону в джерелах енергії буде зростати, що зумовлено швидкими темпами приросту населення, техногенним розвитком та активним будівництвом інфраструктури [9].

Для країн Північної Африки та Близького Сходу, окрім значних природних запасів енергоресурсів, доступними є альтернативні джерела енергії з огляду на те, що ці країни отримують найбільше стійкого прямого сонячного проміння за рік, ніж будь-які інші країни світу. Середній показник сонячного проміння в цьому регіоні в тричі переважає показник європейських країн, а алжирська Сахара – найбільше родовище сонячної енергії у світі, оскільки сонячні промені у цьому регіоні випромінюються 3000 сонячних годин на рік (найтриваліший показник серед всіх країн світу). З причин високої ефективності використання такої альтернативи деякі європейські країни почали активно налагоджувати контакти з країнами Північної Африки та реалізовувати спільні проекти з виробництва електроенергетики альтеративними методами [6].

Німеччина нині проводить активну співпрацю з Алжиром в цій сфері. Керівництву Алжиру було запропоновано декілька спільних з Німеччиною проектів у галузі альтернативної енергетики. Космічне агентство Німеччини звернулося до уряду своєї країни з проханням започаткувати інвестиційні проекти на Півдні Алжиру для вироблення електроенергії в алжирській Сахарі та її подальшого переправлення до Німеччини через підводний кабель. З 2013 року розпочалось будівництво електростанції у м. Хассі – Рамель (Алжир), що має працювати і на сонячній енергії, і на газові. Розраховано, що електростанція буде виробляти 150 МВт електроенергії на рік і стане першою комбінованою електростанцією у світі. У перспективі планується перехід електростанції на виключно сонячну енергію та інші альтернативні джерела енергії. Будівництво електростанції ведеться алжирською компанією “Ніл” (заснована компаніями “СОНАТРАК” та “СОНЕЛГАЗ”, Алжир) спільно з компанією “Авенір” (Іспанія) [2].

В м. Мостаганем (Алжир) алжирська компанія “Іділік” (дочірня компанія транснаціональної компанії “Вейндіко”, що працює в галузі альтернативної енергетики) запланувала будівництво заводу для виготовлення пристроїв загального освітлення, що використовуватимуть вітряну та сонячну енергію. Проект будівництва заводу розроблявся за участю європейських провідних спеціалістів та науковців і отримав схвалення і затвердження міністерством охорони навколишнього середовища та міністерством малих та середніх підприємств Алжиру [1].

Британська монополістична компанія “Брітіш Петролеум”, яка реалізує більшість проектів на Півдні Алжиру (зокрема, в провінції Айн-Салах) запланувала забезпечити населення регіону приладами для використання сонячної енергії. Надалі це має зменшити забруднення навколишнього середовища викидами газу та оксиду карбону, що супроводжують процеси видобутку нафти та газу.

У 2050 р. Алжир спільно з ЄС планує забезпечувати 30% своїх потреб в електроенергії через проекти альтернативної енергетики, а згодом розробити шляхи транспортування електроенергетики до Європи. Зокрема, у “Національній програмі розвитку альтернативної енергетики Алжиру” йдеться про те, що у майбутньому керівництво країни має намір виробляти 23 тис МВт електроенергії з сонячної енергії, з них 17 тис. мВт – для місцевого ринку, а 6 тис.мВт – для експорту до країн Європи [9].

В Йорданії теж активно реалізовується стратегія переходу на альтернативні джерела електроенергетики, крім сонячної розробляється також вітряна енергетика, в цій сфері виробництва використовується 12 видів вітрових турбін (загальна потужність – 1620 кВт)  для перекачування води та для вироблення енергії. У країні діє побудований спільно з Данією вітроенергетичний завод, річна виробнича потужність якого становить 75 млн. кВт/г, а також вітрова ферма “Хофа”, що складається з п’яти турбін на 225 кВт/г, що виробляють 2,5 млн. кВт/г енергії на рік. У перспективі міністерство енергетики та мінеральних ресурсів Йорданії планує розглянути пропозиції ЄС щодо проектів вітряної електростанції на 75 – 90 мВт [2].

Основним напрямком розвитку альтернативної енергетики в Ізраїлі є використання сонячної енергії. В країні на цей час зосереджена значна чисельність сонячних колекторів (найбільш висока кількість у світі у розрахунку на чисельність населення), проте частка всіх альтернативних джерел не перевищує 0,1%. Головною проблемою є підняття коефіцієнту корисної дії сонячних батарей з 11-13% (сучасний рівень) до 40% та вище.

В Інституті Вейцмана (м. Реховот) реалізовуються всі дослідження з проблем альтернативної енергетики в Ізраїлі. Основними цілями досліджень є перетворення альтернативної енергії в електроенергію та паливо, їх зберігання, консервація, передача на далекі відстані. До сфери альтернативної енергетики залучено більше 200 ізраїльських фірм. Інститут Вейцмана активно співпрацює з дослідницькими інститутами ЄС, США та Японії [9].

Протягом 2008 – 2013 рр. в Ізраїлі у м. Арава (Південь Ізраїлю) було створено крупний дослідницький та академічний центр з проблем альтернативної енергетики. Перспективним напрямком в Ізраїлі має стати також масове впровадження сонцемобілів протягом 2020 – 2025 рр. [11].

Ще один напрямок альтернативної енергетики Ізраїлю полягає у використанні біологічного палива. Заплановано на найближчий час у селищі Джуліс (м. Галілея, Ізраїль) побудувати міні-електростанцію, що вироблятиме електроенергію з оливкових кісточок. Електростанція має працювати на відходах місцевого олійного пресу, забезпечуючи на підприємстві замкнений енергетичний цикл. Проект має реалізувати інноваційне підприємство “Генова” (м. Карміель, Ізраїль). Планується, що собівартість 1 кВт енергії у розробників біореактору складе 0,02 дол. США, тоді як у розробників аналогічних реакторів вона складає 0,08 дол. США. Надалі планується налагодити масштабне виробництво біореакторів з метою подальшого експорту до країн ЄС.

Третім напрямком альтернативної енергетики Ізраїлю є вітряна енергетика. На сьогодні вітряні турбіни використовуються в районі Голан. На наступні 10-15 років планується розмістити додаткові вітряні турбіни.

Серед інших напрямків розвитку альтернативної енергетики є будівництво в Ізраїлі крупного центру з проектування та виробництва електромобілів. Спільний проект виробництва електромобілів буде реалізований компанією “Прожект Беттер Плейс” (Ізраїль) та концерном “Рено-Ніссан” (Франція). За прогнозами експертів, місячна вартість енергії, що буде споживатись електромобілем, становитиме 15 дол. США. Для заряджання акумуляторів електромобілів в Ізраїлі було заплановано протягом 2012-2013 рр. збудувати 500 тис. станцій заправки акумуляторів (одна заправка на 15 мешканців країни) [2].

З початком 2009 р. урядом Ізраїлю було прийнято програму, яка була ініційована міністром інфраструктури Б. Бен-Елізером, по створенню електростанцій у пустелях Негєв та Арава з використанням альтернативної енергії.

За цією програмою, планувалося кожен рік створювати по одній новій електростанцію, яка мала б діяти на альтернативних джерелах енергії для того, щоб до 2020 р. 10% всієї електроенергії в Ізраїлі вироблялось за допомогою альтернативних джерел (сонця та вітру). На початок 2014 р. Ізраїль отримував трохи більше 1% альтернативних джерел енергії від загальної кількості електроенергії [5].

Проте Ізраїль стикнувся з проблемою розвитку альтернативної енергетики, яка полягає у розриві між високим рівнем наукових досліджень та відносно слабкою реалізацією проектів в самій країні. Це спричинено насамперед комерційними причинами, ізраїльські компанії виконують замовлення для США та країн ЄС, що є для них вигідніше, ніж шукати покупців серед ізраїльтян.

Незначні, проте спостерігаються зрушення у виробництві альтернативної енергетики в Лівії, основними партнерами звісно є країни ЄС, на сьогодні в Лівії планується розгорнути експериментальні проекти, що передбачали б одночасне використання сонячної, вітряної та електроенергії з метою очищення води для побутових потреб. У проектах використання сонячної енергетики задіяні лівійські компанії, які використовують технологію альтернативної енергетики для живлення енергетичних систем, розміщених у віддалених районах країни [3].

Необхідно відмітити, що енергетична безпека кран ЄС на сьогодні стоїть під загрозою у зв’язку з черговою “енергетичною війною” Росії проти України та Європи, таку лінію поведінки Російська Федерація проводить тривалий час протягом останніх десяти років і систематично загострює енергетичне питання у зимовий період. Тому ще більш важливим є налагодження енергетичної співпраці та розробок виробництва енергетики Європейського Союзу спільно з країнами Південного Середземномор’я, що можуть стати хорошою альтернативою партнерства для Європи замість Росії.

У зв’язку з нинішньою політичною кризою в Україні та загрозою порушення стабільності поставок енергоресурсів до ЄС, 28 травня 2014 р. Європейська Комісія прийняла проект нової Стратегії енергетичної безпеки ЄС. Як зауважив комісар ЄС з питань енергетики Гюнтер Еттінгер, стратегія базується на поглибленому аналізі енергетичної залежності країн-членів ЄС. Документ пропонує комплексні дії у восьми ключових напрямах роботи Єврокомісії та перелік заходів, які мають бути виконані у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі з метою формування адекватної відповіді на виклики енергетичної безпеки ЄС [6].

Отже, за останні десятиліття європейські країни налагодили тісні контакти і активне співробітництво з Південним Середземномор’ям в сфері енергетики. Спільні енергетичні проекти  забезпечують обидві сторони бажаним: ЄС – дешевою електроенергетикою, країни Південного Середземномор’я – робочими місцями та інвестиціями. Спільно між регіонами в рамках проекту “Desertec” здійснюється виробництво енергії за допомогою використання енергії сонця через будівництво геліотермічних установок. Близький Схід та Північна Африка це регіони, які отримують найбільшу кількість прямих сонячних променів за рік, а їх географічна близькість до Європи ще одна вагома причина неминучості спроби імплементації ЄС своїх енергетичних проектів. Найбільше зацікавлення серед європейських держав до розробок альтернативної енергії демонструють Німеччина, Франція, Британія та Іспанія, а найактивнішими серед середземноморських країн є Алжир, Туніс, Ізраїль, Йорданія та Лівія.  Цей проект став початком успішного грандіозного проекту по збереженню природи, економії природних енергоресурсів та вироблення дешевої енергії.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Африка однажды станет источником энергии для Европы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://solar.org.ua/index.php?id=1347203221. – Название с экрана.
2. В. В. Макух “Проекти альтернативної енергетики в країнах Близького Сходу: досвід для України” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: niss.od.ua/p/258.doc. – Назва з екрана.
3. Энергетический проект Desertec – великая стройка двадцать первого века [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://meinland.ru/blog-844-196-energeticheskij-proekt-desertec–velikaya-strojka-dvadcat-pervogo-veka.html. – Название с экрана.
4. “Desertec”: 15% энергопотребления ЕС может прийти от солнечных электростанций в Сахаре [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://guralyuk.livejournal.com/1271923.html?thread=10160755. – Название с экрана.
5. Проект Desertec [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://newchemistry.ru/letter.php?n_id=8594. – Название с экрана.
6. Солнечная электростанция в пустыне Сахара – проэкт TuNurr от Desertec [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.alterenergy.info/solarpower/23-notes/816-solar-power-plant-in-the-sahara-desert-the-project-tunur. – Название с экрана.
7. “Союз для Середземномор’я” – новий формат співробітництва арабських країн Північної Африки з Європейським Союзом: досвід для України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Monitor/September09/6.htm. – Назва з екрана.
8. Africa – EU Energy Partnership (AEEP) [Electronic resource] – Access mode: http://www.aeep-conference.org. – Title from the screen.
9. Facility for Euro‑Mediterranean Investment and Partnership – FEMIP [Electronic resource]. – Access mode: http://www.eib.org/projects/regions/med/. – Title from the screen.
10. The Barcelona Process [Electronic resource]. – Access mode: http://www.eeas.europa.eu/euromed/barcelona_en.htm. – Title from the screen.
11. Sarkozy’s Mediterranean Union on Hold / Europafrica.net. [Electronic resource]. – Access mode: http://europafrica.net/ 2009/03/16/sarkozys-mediterranean-union-on-hold/. – Title from the screen.
12. Union for the Mediterranean [Electronic resource]. – Access mode: http://www.enpi-info.eu/medportal/content/341/Union%20for%20the%20Mediterranea. – Title from the screen.