ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ЕФЕКТИВНОЇ КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В УМОВАХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЗМІН

У статті розкрито роль емоційного інтелекту як ключового чинника забезпечення ефективної командної взаємодії в умовах організаційних змін. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння емоційного інтелекту, зокрема моделі П. Саловея і Дж. Майєра, Д. Гоулмана та Р. Бар-Она, а також їх значення для підтримання командної стійкості у періоди турбулентності. Особливу увагу приділено психологічним механізмам впливу емоційного інтелекту на командну згуртованість, комунікацію, довіру та адаптивність співробітників до змін. Представлено результати досліджень, які засвідчують, що високий рівень емоційної компетентності сприяє зниженню конфліктності, підвищенню продуктивності та формуванню позитивного емоційного клімату. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо розвитку емоційного інтелекту в організаціях як інструменту забезпечення успішних трансформацій.

Ключові слова: емоційний інтелект, командна взаємодія, організаційні зміни, емоційна регуляція, лідерство, адаптивність.

Kushnir Iryna. Emotional intelligence as a determinant of effective team interaction in the context of organizational change

The article examines emotional intelligence as a crucial determinant of effective team interaction during organizational changes. Theoretical models of emotional intelligence by P. Salovey, J. Mayer, D. Goleman, and R. Bar-On are analyzed, emphasizing their importance in maintaining team resilience during periods of instability. Special attention is paid to the psychological mechanisms through which emotional intelligence affects team cohesion, communication, trust, and employees’ adaptability to change. Research findings indicate that higher emotional competence contributes to reduced conflict, increased productivity, and the creation of a positive emotional climate. Practical recommendations for developing emotional intelligence in organizations are proposed as tools for successful transformation.

Keywords: emotional intelligence, team interaction, organizational change, emotional regulation, leadership, adaptability.

Постановка проблеми. Сучасні організації функціонують у середовищі постійних змін — технологічних, соціальних, економічних та управлінських. Ці трансформації часто супроводжуються невизначеністю, психологічною напругою, опором персоналу та порушенням командної взаємодії. Тому постає питання про детермінанти, що забезпечують стійкість команд та здатність ефективно співпрацювати в умовах переходу до нових форматів діяльності.

Одним із ключових чинників, що визначає адаптивність організаційних команд, є емоційний інтелект. Він дозволяє співробітникам розуміти власні емоції та емоції інших, регулювати поведінку в стресових ситуаціях, зберігати конструктивність у взаємодії та підтримувати психологічну безпеку.

У контексті організаційних змін емоційний інтелект виступає не лише індивідуальною рисою, а й системним ресурсом, що впливає на ефективність комунікацій, прийняття рішень, командну згуртованість та атмосферу довіри. Саме тому дослідження його ролі як детермінанти командної взаємодії є вкрай актуальним.

Мета статті Теоретично обґрунтувати роль емоційного інтелекту як чинника забезпечення ефективної командної взаємодії в умовах організаційних змін та визначити психологічні механізми його впливу на адаптивність і продуктивність команд.

Виклад основного матеріалу. Проблематика командної взаємодії в умовах організаційних змін є однією з ключових у сучасному менеджменті. Процеси цифровізації, реструктуризації, упровадження інноваційних підходів та зміни внутрішніх стандартів компаній супроводжуються високим рівнем невизначеності й емоційної напруги. У цих умовах особливого значення набуває емоційний інтелект, який виступає стрижневим чинником стабільності та ефективності командної роботи. Саме здатність розуміти власні емоції і емоції інших, регулювати поведінку в стресових ситуаціях та підтримувати конструктивну комунікацію є тим ресурсом, який дозволяє команді зберігати цілісність у період трансформацій.

Концепція емоційного інтелекту, запропонована П. Саловей і Дж. Майєром, розглядає його як здатність розпізнавати, інтерпретувати та управляти емоціями. У подальшому Д. Гоулман розширив модель, виокремивши такі компоненти, як самоусвідомлення, саморегуляція, мотивація, емпатія та соціальні навички. Саме ці елементи забезпечують основу для ефективної командної взаємодії, адже дозволяють мінімізувати конфлікти, формувати позитивний емоційний клімат та підтримувати високу якість комунікацій. У команді, де учасники володіють розвиненим емоційним інтелектом, створюються умови для відкритого обговорення складних питань, конструктивного прийняття рішень і взаємної підтримки у періоди змін.

Організаційні зміни супроводжуються підвищенням тривожності, опором нововведенням, порушенням усталених ролей та невизначеністю у міжособистісних стосунках. У таких ситуаціях особливо важливою є здатність працівників керувати власними емоційними реакціями та зберігати психологічну рівновагу. Емоційний інтелект дає можливість не лише розуміти природу страху чи напруги, а й перетворювати ці стани на ресурс для адаптації. Емпатія допомагає членам команди приймати емоційні переживання інших, що сприяє зростанню згуртованості та взаємної підтримки, а саморегуляція слугує запобіжником від емоційного вигорання та конфліктів.

У сучасних організаціях, які переживають трансформаційні процеси, спостерігається потреба у розвитку емоційної компетентності як частини корпоративної культури. Працівники з високим емоційним інтелектом краще адаптуються до змін, проявляють більшу гнучкість у прийнятті нових рішень і легше долають стресові ситуації. Команди, в яких домінують позитивні емоційні взаємодії, швидше формують нові робочі моделі, характеризуються ініціативністю та здатністю до інноваційного мислення. Навпаки, у командах із низьким рівнем емоційної компетентності частіше виникають конфлікти, спостерігається зниження продуктивності та розмитість відповідальності.

У дослідженні взяли участь 60 респондентів, які працюють у сфері обслуговування приватного підприємства «Профілайн». Вибірка є цілеспрямованою та репрезентує працівників, що мають високий рівень міжособистісної взаємодії та щоденно стикаються з емоційним навантаженням.

Дані емпіричних досліджень, підтверджують позитивний зв’язок між емоційним інтелектом і командною ефективністю. Працівники з розвиненою здатністю до саморегуляції та емпатії демонструють кращі показники комунікативних і організаторських схильностей, ефективніше взаємодіють у групі та виявляють меншу схильність до конфліктності. Кореляційний аналіз засвідчує, що такі компоненти ЕІ, як емпатія, самомотивація та управління емоціями, є найбільш значущими предикторами психологічної готовності до змін і підтримання командної цілісності.

Особливо важливим є вплив емоційного інтелекту на процеси групового прийняття рішень у період реформування або трансформацій. Команди з високим рівнем емоційної зрілості здатні до гнучкого обговорення альтернатив, уникнення емоційних упереджень і формування спільного бачення. Емоційно компетентні члени групи краще відокремлюють факти від емоційних реакцій, що знижує ризик імпульсивних або нераціональних рішень. Водночас вони здатні утримувати позитивну мотивацію, підтримувати колег і забезпечувати психологічну стійкість навіть під тиском зовнішніх обставин.

Значущу роль відіграє й емоційний інтелект керівника, який у період змін задає тон командній взаємодії. Лідер із високим рівнем ЕІ здатен моделювати емоційну поведінку, що сприяє створенню атмосфери довіри та відкритості. Його здатність до емпатійного слухання, конструктивного вирішення конфліктів і трансляції впевненості суттєво підвищує готовність працівників до прийняття змін. Дослідження показують, що стилі лідерства, засновані на емоційній компетентності, формують командний емоційний резонанс — узгодженість емоційних станів, яка підсилює згуртованість та продуктивність.

Таким чином, емоційний інтелект виступає фундаментальним психологічним механізмом, що визначає успішність командної взаємодії в умовах організаційних змін. Він забезпечує адаптивність, емоційну стабільність, конструктивну комунікацію та здатність команди бачити зміни не як загрозу, а як можливість для розвитку. Підвищення рівня емоційної компетентності персоналу має стати стратегічним напрямом у системі управління організаційними трансформаціями.

Висновки.

1. Емоційний інтелект виступає ключовою детермінантою ефективної командної взаємодії, оскільки забезпечує розвиток емпатії, саморегуляції, комунікативних і соціальних навичок.
2. В умовах організаційних змін ЕІ виконує функцію психологічного стабілізатора, знижуючи тривожність, конфліктність та опір нововведенням.
3. Емоційний інтелект прямо впливає на командну адаптивність, згуртованість, емоційний клімат та продуктивність.
4. Розвиток ЕІ у працівників і керівників є стратегічним ресурсом організації, оскільки сприяє успішній реалізації трансформаційних процесів.
5. Для підвищення ефективності команд організаціям доцільно впроваджувати програми розвитку емоційної компетентності та створювати культуру емоційної взаємодії.

Література:

1. Гоулман Д. Емоційний інтелект / пер. з англ. С.Л. Гумецької. Харків : Віват, 2019. 512 с.
2. Гриньова Н. Роль емоційного інтелекта в особистісній регуляції рішень і дій керівника як лідера. Вісник Національного університету оборони України. 2022. 66(2). С. 37–42.
3. Єрмак Т. М. Роль емоційного інтелекту у формуванні лідерських навичок учнів. Актуальні проблеми технологічної і професійної освіти. 2020. С.139.
4. Ковальчук В. І. Вплив емоційного інтелекту на розвиток та успішність людини. Актуальні проблеми вищої професійної освіти: збірник наукових праць. Київ, 2020. С. 90–93.
5. Романченко Н. С., Костиря І. В. Проблема формування «ідеального лідера». Україна і світ: гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. 2020. С.158–160.
6. Сіденко Ю., Драгола, Л., Копчинська, О. Концептуальний аналіз ролі емоційного інтелекту в забезпеченні лідерської ефективності. Психологічний журнал. 2025. № 15. С. 24–32.
7. Шехавцова С. О. Емоційний інтелект в лідерстві: виклики сьогодення. Інтеграція науки та практики управління в умовах соціокультурних трансформацій. Полтава : збірник матеріалів. 2025. С. 406–408.
8. Яроцька Н. Г. Вплив емоційного інтелекту на розвиток лідерських якостей особистості. Київ, 2024. 66 с.

ПЛАН ТА СПОСОБИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ЛІДЕРІВ

У статті розглянуто значення емоційного інтелекту як ключової компетентності сучасних лідерів, зокрема керівників і топ-менеджерів у сфері бізнесу. Обґрунтовано актуальність розвитку емоційного інтелекту в умовах підвищеної стресогенності, нестабільності ринку та дефіциту кадрового потенціалу. Проаналізовано наукові підходи до визначення структури EQ та його впливу на ефективність управління. Запропоновано поетапний план розвитку емоційного інтелекту керівників, що включає діагностику, визначення зон розвитку, індивідуальне навчання, інтеграцію EQ у корпоративні процеси та оцінку результатів. Окреслено практичні методи та інструменти підвищення самоусвідомлення, саморегуляції, емпатії та комунікативних навичок. Сформовано висновки про необхідність системного підходу до формування емоційної компетентності лідерів як передумови підвищення продуктивності, стійкості та конкурентоспроможності організацій.

Ключові слова: емоційний інтелект, керівник, лідерство, управління командами, комунікація.

Dorosh Olenа: Plan and methods for developing the emotional intelligence of leaders.

The article discusses the importance of emotional intelligence as a key competence of modern leaders, in particular executives and top managers in the business sphere. The relevance of developing emotional intelligence in conditions of increased stress, market instability, and uncertainty of human resources is substantiated. Scientific approaches to determining the structure of EQ and its impact on management effectiveness are analyzed. A step-by-step plan for developing the emotional intelligence of managers is proposed, which includes diagnostics, identification of areas for development, individual training, integration of EQ into corporate processes, and evaluation of results. Practical methods and tools for improving self-awareness, self-regulation, empathy, and communication skills are outlined. Conclusions are drawn about the need for a systematic approach to the formation of emotional competence in leaders as a prerequisite for increasing the productivity, sustainability, and competitiveness of organizations.

Keywords: emotional intelligence, manager, leadership, team management, communication.

Постановка проблеми. Сучасні підприємства функціонують в умовах глобалізації, нестабільності ринку, швидких технологічних змін, скорочення життєвого циклу товарів та підвищеної конкурентності. Існування бізнес-організації цілковито залежить від її успішності і здатності підлаштовуватися під сучасні тенденції. Дуже часто саме бізнес середовище особливо чутливе до зовнішніх ризиків, сезонності, людського фактору тощо. Відповідно вимагає від лідера більшої відповідальності за власні рішення, а разом з тим й гнучкості та креативності. За таких умов ефективність керівника визначається не лише професійними компетенціями, а й здатністю регулювати власні емоції, глибоко розуміти можливості та мотивацію членів своєї команди, формувати здоровий психологічний клімат або іншими словами – бути на одній хвилі із людьми і відчувати ситуацію.

Недостатній рівень емоційного інтелекту (EQ) у керівника та нездатність до налагодження якісної взаємодії в команді неодмінно буде відображатися на соціально-психологічній атмосфері та призводитиме до зростання конфліктів, високої плинності кадрів, зниження якості комунікації, що безпосередньо буде впливати на продуктивність компанії та в цілому її успішність. Саме тому розробка системного підходу до розвитку EQ у лідерів у бізнес середовищі є надзвичайною важливою та актуальною.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження – сформувати план та визначити найбільш ефективні способи розвитку емоційного інтелекту керівників і топ-менеджерів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукові підходи та публікації щодо структури й розвитку емоційного інтелекту.
2. Розглянути основні компоненти емоційного інтелекту та їх вплив на формування лідерських якостей.
3. Розробити план розвитку EQ для лідерів.
4. Окреслити практичні інструменти та методи вдосконалення емоційного інтелекту в корпоративному середовищі.

Аналіз досліджень та публікацій.

Питання емоційного інтелекту ґрунтовно висвітлюють роботи Д. Ґоулмана, П. Саловея та Дж. Мейєра, які визначають EQ як здатність людини сприймати, розуміти, виражати та управляти емоціями.

П. Саловей. та Дж. Мейєр підкреслювали, що здатність розпізнавати власні емоції та емоції інших людей є ключовою для ефективної комунікації, що допомагає уникати конфліктів, сприяє емпатії та зміцненню стосунків. Науковці вказували на важливість управління емоціями. Люди з високим рівнем емоційного інтелекту краще співпрацюють у командах, демонструють лідерські якості та більш ефективно адаптуються до змін, що особливо важливо для керівників і лідерів. Таким чином, теорія П. Саловея і Дж. Мейєра заклала фундамент для подальших досліджень у цій галузі, довівши, що емоційний інтелект є важливим елементом успіху та гармонійного життя. Вона також підштовхнула до розвитку програм навчання емоційної компетентності, які сьогодні застосовуються у різних сферах – від освіти до бізнесу та медицини.

Д. Ґоулман у книзі «Фокус: прихований рушій досконалості» (Harper, 2013) обговорює секрет успіху та те, як усвідомленість дозволяє нам зосередитися на тому, що важливо. Автор пояснює, що люди, які досягають високих успіхів в усвідомленості, опанували «потрійний фокус», який охоплює три різні типи уваги: «внутрішню», «іншу» та «зовнішню». «Внутрішня» зосередженість стосується самосвідомості, зосередженість на «іншому» – емпатії, а «зовнішня» зосередженість передбачає розуміння нашого оточення. Д Ґоулман наголошує, що для лідерів практика усвідомленості є особливо важливою. Суть лідерства залежить від успішного управління колективною зосередженістю. Це вимагає не лише моніторингу зовнішніх подій, пов’язаних з організацією, але й залучення та спрямування уваги окремих осіб як всередині компанії, так і за її межами.

Сучасні дослідження та публікації з емоційного інтелекту у лідерстві висвітлюють декілька важливих тенденцій:

– зростає інтерес до глибших та більш тонких аспектів емоційного інтелекту, таких як мета-емоційний інтелект. Він включає розуміння власних емоційних здібностей та переконань про емоції, що може значно впливати на поведінку лідерів та прийняття рішень;

– вивчають зв’язок EQ із ефективністю лідерства, здатністю керувати стресом, підвищувати командну продуктивність та знижувати рівень конфліктності. Спеціалізовані програми, які розроблені для підвищення EQ, демонструють свою ефективність у покращенні лідерських якостей у секторах, де емоційна обізнаність є критично важливою для управління командами;

– практичні дослідження у галузях, що пов’язані з операційною напруженістю, демонструють, що емоційна стійкість та комунікативні навички керівника прямо впливають на якість рішень, безпеку працівників і стабільність виробничих процесів;

– дослідження підкреслюють, що емоційний інтелект не просто особистісна компетенція, але й критично важлива для організаційних функцій, оскільки лідери з високим рівнем емоційного інтелекту краще керують командами, що призводить до покращення організаційних результатів і ефективності.

Аналіз літератури підтверджує, що роль емоційного інтелекту в ефективному лідерстві, встановлення зв’язків між емоційним інтелектом та лідерськими якостями є актуальною проблемою та потребує формування плану і способів розвитку емоційного інтелекту.

Виклад основного матеріалу. Сучасний бізнес-світ постійно розвивається і стикається з безперервними змінами, що вимагають від лідерів не лише стратегічного бачення та технічних знань, але й високого рівня розуміння людських емоцій та поведінки. Так емоційний інтелект являється головним інструментом лідера-керівника. І це не про те, щоб бути добрим до всіх чи робити якісь красиві жести. Це про вміння розпізнавати та керувати своїми емоціями, розуміти настрій та емоції інших і будувати зв’язок, що ґрунтується на взаєморозумінні, а не контролі. Сучасний підхід до лідерства акцентує увагу на важливості м’яких навичок, таких як емпатія, саморегуляція та міжособистісне спілкування. На практиці емоційний інтелект проявляється в тому як ви слухаєте, а не, до прикладу, просто чекаєте своєї черги говорити, як ви даєте фідбек – не з позиції «я головний», а з позиції «я з тобою», як ви реагуєте на напругу в команді і взагалі чи помічаєте її. Як наслідок, емоційний інтелект стає незамінним активом для лідерів, які прагнуть привести свої підприємства до успіху. Важливо, що емоційний інтелект – це не незмінна риса, а навичка, яку можна розвивати з наміром і практикою.

Перш ніж перейти до формування плану та конкретних стратегій розвитку, важливо окреслити зміст та роль кожного компонента EQ, оскільки саме вони визначають напрями роботи лідера над собою.

Окресливши ключові компоненти EQ, можемо перейти до аналізу того, як вони проявляються у лідерській практиці та чому їх розвиток є критично важливим для керівників у сфері бізнесу:

• високий рівень стресу, динамічність середовища, складні проєкти та постійна взаємодія між великою кількістю підрозділів створюють підвищений ризик конфліктів – розвинений EQ дає змогу керівнику ефективно комунікувати, швидко приймати рішення, управляти стресом і зменшувати міжособистісні напруження, що позитивно впливає на якість проєктного менеджменту;
• сезонність бізнесу, змінність завантаженості персоналу, критичні дедлайни впливають на витривалість команди – лідери з високим EQ здатні підтримувати мотивацію працівників під час пікових навантажень, формувати атмосферу довіри й адаптивності, швидко реагувати на зміну умову та зберігати згуртованість команди;
• інтенсивна взаємодія з клієнтами потребує стресостійкості та високої емоційної включеності – керівники з розвиненим EQ забезпечують якісні стандарти сервісу, підвищують емоційну стійкість персоналу та мінімізують ризик вигорання, що напряму впливає на задоволеність клієнтів.

Визначивши ключову роль емоційного інтелекту у діяльності керівників та з’ясувавши значущість EQ у різних професійних контекстах, логічним наступним кроком є формування структурованого плану його розвитку.

План розвитку емоційного інтелекту

Етап 1 – Діагностика рівня EQ

Будь-який розвиток має спиратися на точне усвідомлення вихідного рівня. Тому першим етапом є оцінювання EQ, яке дає змогу виявити індивідуальні особливості, сильні сторони та потенційні виклики у сфері емоційної компетентності. Діагностика може включати:

• психометричні інструменти: MSCEIT, EQ-i 2.0;
• метод 360° – оцінювання з боку колег, членів команди;
• самоаналіз стресових реакцій, типових моделей комунікації, тригерів.

Етап 2 – Визначення індивідуальних зон розвитку

Визначення індивідуальних зон розвитку емоційного інтелекту набуває особливого значення в умовах війни, економічної нестабільності та трансформації ринку праці. Сучасні керівники стикаються не лише зі зростанням стресу всередині команд, а й зі зміною очікувань фахівців, підвищеною чутливістю співробітників, а подекуди й маніпулятивною поведінкою, що виникає на тлі дефіциту кадрів. Тому, зони розвитку EQ мають визначатися з урахуванням нових реалій:

• управління стресом, невизначеністю та емоційною напругою;
• розвиток емпатії та вміння «читати» команду;
• адаптивність до змін та гнучкість управлінських рішень;
• ефективний конфлікт-менеджмент;
• чітка, структурована комунікація.

Етап 3 – Формування програми розвитку

Після діагностики рівня EQ та визначення індивідуальних зон розвитку наступним кроком є формування програми розвитку. Саме на цьому етапі визначаються конкретні заходи та методи, що дозволяють цілеспрямовано зміцнювати емоційні компетенції лідера:

• індивідуальний коучинг або лідерський супровід;
• тренінги з емоційної саморегуляції та роботи з тригерами;
• навчання методам NVC (ненасильницької комунікації) й активного слухання;
• менторські програми та обмін досвідом.

Етап 4 – Інтеграція EQ у корпоративні процеси

Отримані навички та інструменти розвитку EQ набувають справжньої цінності лише тоді, коли вони інтегруються у повсякденну роботу та корпоративну культуру. На цьому етапі лідер створює умови для сталого застосування емоційних компетенцій у команді:

• регулярні командні зустрічі з фокусом на емоційний стан і відкриту комунікацію;
• впровадження системного фідбеку (тижневого, місячного, проєктного);
• практики емоційної саморегуляції: майндфулнес, дихальні техніки, короткі «емоційні паузи»;
• формування культури психологічної безпеки.

Етап 5 – Оцінка результатів розвитку EQ

Важливо не лише формувати емоційні компетенції, а й перевіряти, як вони впливають на реальну роботу команди. Оцінка результатів розвитку EQ допомагає виявити позитивні зміни, такі як:

• зменшення конфліктів та емоційних зривів у командах;
• підвищення задоволеності та залученості персоналу;
• краща адаптивність у періоди змін;
• стабільність, продуктивність та зниження плинності кадрів.

Описавши загальну логіку та послідовність розвитку емоційного інтелекту, перейдемо до конкретних методів, що становлять основу його практичного формування.

Конкретні інструменти для розвитку EQ

1. Розвиток самоусвідомлення – знайте себе, щоб керувати іншими

• ведення емоційного щоденника – Які емоції я відчував сьогодні? Як вони вплинули на мої дії?;
• рефлексивні сесії після складних робочих ситуацій;
• регулярний фідбек від колег та менторів;
• аналіз власних тригерів і реакцій.

2. Розвиток саморегуляції – реагуйте, не реагуйте імпульсивно

• техніки розслаблення: дихальні вправи, прогресивна релаксація;
• майндфулнес-практики;
• стратегія «пауза – оцінка – відповідь». Практикуйте «правило 10 секунд» – зробіть глибокий вдих і порахуйте до 10 перед відповіддю на стресові ситуації. Наприклад, якщо член команди здає проект із запізненням, утримайтеся від реакції з роздратуванням. Натомість, зробіть паузу, щоб оцінити ситуацію, і надайте конструктивний відгук, зосереджуючись на вирішенні, а не на звинуваченні;
• переформулювання негативних установок і думок – думку «Це катастрофа», спробуйте замінити на думку «Це виклик, який ми можемо вирішити».

3. Розвиток емпатії – розумійте і підтримуйте свою команду

• вправи на розуміння емоцій інших (рольові кейси, моделювання ситуацій);
• активне слухання – відображайте те, що ви почули, щоб забезпечити розуміння;
• спостереження за невербальними сигналами;
• відкриті запитання, що сприяють довірі – Як я можу найкраще вас підтримати?

4. Розвиток соціальних навичок – сприяйте зв’язку та співпраці

• метод ненасильницької комунікації (NVC);
• тренування відкритого й конструктивного спілкування – створення середовища, де члени команди відчувають себе в безпеці, висловлюючи ідеї та проблеми;
• розвиток навички чітко формулювати очікування;
• управління конфліктами через «win-win» підхід.

5. Мотивація – керувати з метою

• визначення власних цінностей;
• встановлення особистих цілей та цілей команди;
• формування надихаючої візії для команди;
• створення культури визнання та підтримки;
• підкріплення досягнень позитивною мотивацією.

Використання наведених вище інструментів розвитку EQ дозволяють лідерам системно покращувати ключові емоційні компетенції – ефективно керувати емоціями, зміцнювати взаємодію в команді та підвищувати продуктивність і мотивацію співробітників.

Висновки. Розвиток емоційного інтелекту є ключовим чинником підвищення ефективності сучасного лідерства та стійкості організацій. Високий рівень EQ дозволяє керівникам не лише ефективно управляти власними емоціями, а й впливати на команду, створюючи середовище довіри, відкритості та співпраці. Це особливо актуально в умовах нестабільності ринку, високого стресу, кадрових викликів та швидких змін у бізнесі.

Розроблений план розвитку EQ охоплює ключові етапи – діагностику, визначення індивідуальних зон розвитку, формування програми навчання, інтеграцію навичок у корпоративні процеси та оцінку результатів. Такий системний підхід забезпечує не лише розвиток окремих компетенцій, але й формує стійку культуру емоційної зрілості в організації. Регулярне використання методів розвитку EQ дозволяє керівникам системно покращувати свої емоційні компетенції, а оцінка результатів розвитку EQ показує безпосередній вплив на такі показники, як: зниження конфліктності, підвищення задоволеності та залученості персоналу, кращу адаптивність у періоди змін, підвищення продуктивності, а також зменшення плинності кадрів. Це свідчить про те, що інвестиції у розвиток емоційного інтелекту лідерів є стратегічно важливими для довгострокового успіху компанії.

Отже, розвиток емоційного інтелекту – це постійна практика саморефлексії та вдосконалення навичок взаємодії. Лідери, які активно працюють над емоційним інтелектом, не лише підвищують власну ефективність, а й створюють умови для процвітання команди, сприяють інноваціям, креативним підходам та сталому розвитку організації. Інтеграція EQ у корпоративну культуру формує емоційно зріле, адаптивне та відповідальне лідерство, що стає фундаментом успішної та стійкої організації.

Література:

1. Гайдукевич К., Поліщук Л. Емоційний інтелект як важлива складова успіху в професійній діяльності івент-менеджера. Питання культурології 2023. № 41. С. 78–88. DOI: https://doi.org/10.31866/2410-1311.41.2023.276695
2. Ґоулман Деніел, Бояціс Річард, Маккі Енні. Емоційний інтелект лідера / пер. з англ. Валерія Глінка. – 3-тє вид. – К. : Наш Формат, 2021. – 288 с.
3. Емоційний інтелект / Деніел Гоулман; пер з англ. С.-Л. Гумецької. – Х.: Віват, 2018. – 512 с.
4. Кас’янова С. Б. Роль емоційного інтелекту в розвитку самоефективності. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 6. Т. 1. С. 55 – 59.
5. Книш А.Є. Емоційний інтелект лідера у сфері бізнесу: [навч. посіб.]/А.Є. Книш; за заг. ред. О.Г. Романовського, С.В. Калашникової. – К.: Пріоритети, 2016. – 40 с.
6. Козловська С.Г. Емоційний портрет менеджера/С.Г. Козловська, Г.І. Падурець, І.Б. Чудаєва // Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту. Економіка і менеджмент. – 2012. – № 2(12). – С. 141–156. (16)
7. Передало Х. С. Роль емоційного інтелекту в системі основних компетенцій менеджера // Management and entrepreneurship in Ukraine: the stages of formation and problems of development. 2020. Vol. 2, No. 2. С. 63 – 69
8. Федорова Ю., Момот Д., Стешкін С. Цифрові інструменти розвитку емоційного інтелекту в умовах «Індустрії 4.0». Адаптивне управління: теорія і практика. Серія Економіка. 2024. 18 (36). С. 55 – 62.
9. Чернобай Л.І., Широн Ю.О. Емоційний інтелект в системі менеджменту. Бізнес Інформ. 2019. № 5. С. 227–232. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-4459-2019-5-227-232

Анотація: Стаття присвячена вивченню соціально-психологічних особливостей переживання досвіду соціальної ізоляції юнацтвом в умовах війни. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення взаємозв’язку соціальної ізоляції з агресією, труднощами емоційної регуляції та рівнем емоційного інтелекту. Обґрунтовано важливість соціальної підтримки та емоційної компетентності у мінімізації негативних наслідків ізоляції.

Abstract: The article explores the socio-psychological aspects of experiencing social isolation among youth in wartime conditions. The empirical study reveals the correlations between social isolation, aggression, emotional regulation difficulties, and emotional intelligence. The importance of social support and emotional competence in mitigating the negative effects of isolation is substantiated.

Ключові слова: соціальна ізоляція, юнацтво, війна, агресія, емоційна регуляція, емоційний інтелект, соціальна підтримка.

Keywords: social isolation, youth, war, aggression, emotional regulation, emotional intelligence, social support.

Постановка проблеми: Війна створює унікальні соціально-психологічні виклики, особливо для юнацтва, яке перебуває на етапі становлення особистості та формування життєвих перспектив. Соціальна ізоляція в цих умовах не лише обмежує соціальні контакти, а й посилює почуття самотності, впливає на емоційну стабільність, формування агресивних реакцій та загальний психоемоційний стан. Дослідження цієї проблематики є особливо важливим для розробки ефективних програм підтримки молоді та адаптації до кризових умов. Стаття спрямована на аналіз психологічної структури соціальної ізоляції та її взаємозв’язків із емоційними реакціями, такими як агресія та емоційна нестабільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джон Качіоппо – відомий нейробіолог і психолог, який детально досліджував вплив соціальної ізоляції на мозок і здоров’я[1]. Роберт Патнем в своїх працях аналізував зменшення соціальних зв’язків у сучасному суспільстві[2]. Шеррі Таркл вивчала вплив технологій на міжособистісні взаємодії, ізоляцію, спричинену технологічними факторами[3]. Аналіз сучасних українських досліджень та наукових публікацій засвідчив, що тема соціальної ізоляції у контексті війни набуває дедалі більшої актуальності, особливо щодо її впливу на психічне здоров’я та соціальну адаптацію особистості. З останніх досліджень на теми впливу війни на особистість розглядаємо такі джерела як працю Титаренко Т.М. про психологічні наслідки травматизму[4], Орос М.М про зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану[5]. Н.Харченко та Е.Кузнєцов розглянули соціальну ізоляцію  наголошуючи на значенні цього явища для психічного здоров’я в умовах глобальних обмежень[6]. Хічій О.А. вивчала вплив соціальної ізоляції на рівень тривожності підлітків, вказуючи на тривожність як одну з основних реакцій на обмеження соціальних контактів серед молоді [7]. Робота І.Лисенкової та колег «Соціофобія як наслідок соціальної ізоляції» показує, як соціальна ізоляція призводить до соціальної тривожності та фобій у молоді[8]. Питання психо-емоційного стану студентів під час війни досліджено в статті українських психологів Хараджи М.В. та Труніної Г.В. Вони зазначають, що через вплив бойових дій у студентів спостерігаються високі рівні агресивності, тривоги, апатії та розпачу; відзначають зниження зацікавленості до навчання, незадоволення своєю діяльністю. Автори вважають, що роль психо-терапевтичної психологічної підтримки зростає, оскільки вона допомагає адаптуватися до викликів військового часу [9].

Попри численні дослідження впливу соціальної ізоляції на психічний стан представників юнацького віку, аспект переживання цього феномену в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Зокрема, бракує глибокого аналізу таких явищ, як емоційна регуляція та агресивні реакції, що можуть посилюватися під впливом тривалих соціальних обмежень. Існує потреба у доповненні наукових знань про специфіку переживання соціальної ізоляції молоддю у кризових умовах, а також розробки дієвих методів психологічної підтримки, адаптованих до сучасних українських реалій.

Мета і завдання дослідження. У статті ставиться завдання дослідити емпіричні аспекти соціальної ізоляції та її впливу на емоційні реакції юнацтва в умовах війни. Основною метою є виявлення взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, емоційною регуляцією, агресивністю та соціальною підтримкою серед осіб юнацького віку. Це дослідження покликане уточнити психологічну структуру соціальної ізоляції, зокрема її суб’єктивні та об’єктивні аспекти, а також визначити, яким чином ці чинники впливають на емоційний стан та поведінкові реакції юнацтва. Для досягнення поставленої мети стаття зосереджується на таких завданнях:

1. Описати процедуру емпіричного дослідження, визначити вибірку та застосовані методи.
2. Провести аналіз рівнів соціальної ізоляції, емоційної регуляції, агресії та соціальної підтримки серед учасників дослідження.
3. Перевірити висунуті гіпотези щодо взаємозв’язків між соціальною ізоляцією та емоційними реакціями, особливо агресією та труднощами емоційної регуляції.
4. Оцінити роль соціальної підтримки як буферного механізму для зменшення негативного впливу соціальної ізоляції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання впливу соціальної ізоляції на емоційні реакції юнацтва в умовах війни є ключовим для розуміння механізмів психологічної адаптації молодих людей у кризових ситуаціях. Це дослідження спрямоване на аналіз взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, труднощами емоційної регуляції, агресивною поведінкою та емоційним інтелектом, що дозволяє створити комплексну картину цих взаємозалежностей. Дослідження складалося з кількох етапів. На першому етапі було розроблено інструментарій із використанням стандартизованих методик, таких як Опитувальник міри соціальної ізоляції (Measures of Social Isolation), Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), Шкала самотності UCLA, Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS), Шкала емоційного інтелекту (EIS) та Опитувальник агресії Баса-Перрі. На наступному етапі проведено анкетування 76 респондентів віком 18–25 років, серед яких 56 жінок і 20 чоловіків. Аналіз даних здійснювався із застосуванням кореляційного аналізу для перевірки висунутих гіпотез.

Основні результати дослідження. Першочергово було перевірено гіпотезу про взаємозв’язок між соціальною ізоляцією та агресією. Обчислення кореляції проводили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона, оскільки, значення рівня соціальної ізоляції та значення показника агресії це інтервальні величини, не поділені на ранги. Результати кореляційного аналізу виявили помірний позитивний зв’язок між рівнем соціальної ізоляції та загальним рівнем агресії (r=0,3). Даний показник вказує на те, що чим вищий рівень соціальної ізоляції, то тим вищий рівень агресії та навпаки. Серед компонентів агресії найбільш значущим виявився зв’язок із вербальною агресією (r=0,26) та ворожістю (r=0,44). Це свідчить про те, що за умов соціальної ізоляції респонденти частіше схильні до словесних конфліктів і негативних оцінок оточення.

Далі було досліджено вплив соціальної ізоляції на емоційну регуляцію. У дослідженнях, вказаних розробниками тесту DERS Кімберлі Грац (Kimberly Gratz) та Лілою Ромер (Lila Roemer), проведених на вибірці з 260 жінок та 97 чоловіків, середнє значення у жінок склало 77,99 балів, а у чоловіків 80,66 балів[10]. У нашій вибірці середнє значення Шкали труднощів емоційної регуляції становить 87,07 бала, що свідчить про підвищений рівень емоційних труднощів. Кореляційний аналіз підтвердив існування позитивного зв’язку між рівнем соціальної ізоляції та труднощами емоційної регуляції (r=0,24). Зокрема, найбільш значущими виявилися труднощі зі стратегіями регулювання емоцій (r=0,30) та емоційною чіткістю (r=0,38). Ці результати свідчать про ускладнення в адаптивній емоційній поведінці респондентів, які відчувають ізоляцію. Тобто, чим вищий рівень соціальної ізоляції серед молоді, тим складніше їм регулювати свої емоційні стани

Важливо відмітити, що нами припускався взаємозв’язок між емоційним інтелектом та агресією. Хоча результати аналізу виявили слабку обернену кореляцію між рівнем емоційного інтелекту та агресією (r=-0,1), цей зв’язок не досяг статистичної значущості. Попри це, спостерігається тенденція до зниження агресивних проявів у респондентів із вищим рівнем емоційного інтелекту.

Гіпотеза про зв’язок між самотністю та труднощами емоційної регуляції не підтвердилася. Отримані дані не виявили статистично значущої кореляції між цими змінними (r≈0). Це може свідчити про те, що на емоційну регуляцію впливають інші чинники. Відсутність значущого зв’язку між самотністю та труднощами емоційної регуляції в даній вибірці не означає, що такого зв’язку немає взагалі. Це лише вказує на необхідність більш детального вивчення цієї проблеми за допомогою модифікованих методик та ширшого дослідницького підходу.

За допомогою корелограми (рис.1) ми наочно зобразили кореляційні зв’язки між рівнем соціальної ізоляції, агресією, емоційною регуляцією та рівнем емоційного інтелекту молоді в умовах війни. Кореляційна структура демонструє результати. Наприклад, , такі компоненти агресії як ворожість та вербальна агресія, мають статистично значущі зв’язки із соціальною ізоляцією, що вказує на підвищений ризик негативних соціальних та емоційних реакцій у відчужених молодих людей. Водночас такі аспекти, як гнів та фізична агресія, виявилися менш пов’язаними із соціальною ізоляцією, що може свідчити про їхню залежність від інших внутрішніх чи зовнішніх факторів.. Щодо емоційної регуляції, результати засвідчили позитивну кореляцію між соціальною ізоляцією та труднощами у використанні стратегій регулювання емоцій і недостатньою емоційною чіткістю, що дозволяє зробити висновок про зв’язок соціального контексту з емоційною нестабільністю. Отже, в умовах соціальної ізоляції існує необхідність розвитку емоційного інтелекту як ресурсу для адаптації.

Рис.1. Кореляційні зв’язки між рівнями соціальної ізоляції, агресії, труднощами емоційної регуляції та емоційним інтелектом молоді в умовах війни

Дані кореляційного аналізу також підтвердили обернені зв’язки між рівнем соціальної підтримки та агресією, підкреслюючи важливість підтримуючого середовища для зменшення емоційного напруження та агресивних тенденцій. Отже, існує важливість соціальної підтримки як буферного механізму проти агресивної поведінки.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення довготривалих ефектів соціальної ізоляції та ефективності терапевтичних втручань, спрямованих на розвиток емоційної регуляції й соціальної інтеграції. Рекомендується розширити вибірку та дослідити гендерні відмінності у впливі ізоляції на емоційний стан.

Висновки. Емпіричне дослідження підтвердило значущість соціальної ізоляції як фактора, що впливає на емоційний стан і поведінкові реакції юнацтва. Отримані результати акцентують увагу на важливості соціальної підтримки, емоційної регуляції та емоційного інтелекту для забезпечення психологічного благополуччя молоді в умовах війни. Виявлені тенденції створюють основу для розробки інтегративних програм психологічної допомоги та адаптації.

Література.

1. Cacioppo J. T., Patrick W. Loneliness: Human Nature and the Need for Social Connection. New York: W.W. Norton & Company, 2008.

2. Putnam, R. D. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster, 2000

3. Turkle . Alone together: Why we expect more from technology and less from each other. Basic Books, 2011

4. Титаренко, Т. М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709114/1/Tytarenko%20T.%20M.-article-Personality%20in%20the%20face%20of%20war%20challenges%20-%20psychological%20consequences%20of%20traumatism.pdf

5. Орос М.М. Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. – Український медичний часопис, 10.05.2023 https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.154.241952

6. Харченко Н., Кузнєцов Е. Соціальна ізоляція в контексті пандемії COVID-19. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні ресурси особистості під час пандемії COVID-19». К., 2021 С. 73-75 https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727984/1/26_10_2021.pdf

7. Хічій О. А. Тривожність сучасних підлітків як наслідок соціальної ізоляції. – Збірник тез доповідей Ⅹ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Актуальні задачі сучасних технологій». Том 2 – Тернопіль, 2021. – С. 134. http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/36026

8. Лисенкова І. П., Данилова О.С., Очнєва М.С. Соціофобія як результат соціальної ізоляції. – Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія, 1, 2024. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.18

9. Хараджи М., Труніна Г. Емоційно-психологічний стан студентської молоді під час війни. Перспективи та інновації науки, 2023. 12 (30). С.48-53. http://dx.doi.org/10.52058/2786-4952-2023-12(30)-793-801

10. Gratz K. L., Roemer L. – Multidimensional assessment of emotion regulation and dysregulation: Development, factor structure, and initial validation of the Difficulties in Emotion Regulation Scale. https://repository.niddk.nih.gov/media/studies/teen labs/Documents/5.%20Final/Inquisit/gratz2004.pdf

Поняття „стрес” включає в себе широке коло питань, що стосуються причин його виникнення, механізмів розвитку, а також особливостей виявлення.

Як відомо, люди по-різному реагують на одну і ту ж стресогенну ситуацію. Наявність індивідуальних відмінностей в реагуванні на стрес і формуванні стресостійкості визначає зростаючий інтерес до вивчення феномену „емоційного інтелекту”. В цілому емоційний інтелект (його показник ЕQ ) означає спроможність особистості керувати своїм емоційним станом ((Калошин В. Ф. Емоційний інтелект – головний показник ефективності використання людських ресурсів. // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – № 4. – С. 54 – 63.)). Саме цей показник пояснює причину, чому в однаковій ситуації одні здатні контролювати сплески емоцій, уміють залишатися в спокої й адекватно оцінювати умови, що склалися, а інші постійно перебувають в стані нервової напруги.

Актуальність даної роботи обумовлена тим, що вміння правильно переживати стрес є одним із головних показників у досягненні максимального успіху в житті кожної окремої особи. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

Наукова новизна визначається комплексним – теоретичним та емпіричним – підходом до вивчення мало розглянутого зв’язку переживання стресу з рівнем емоційного інтелекту.

Предмет дослідження: особливості переживання сильного емоційного напруження залежно від рівня емоційного інтелекту.

Мета дослідження: дослідити особливості переживання напруження залежно від рівня емоційного інтелекту.

Теоретичні узагальнення даної роботи грунтуються також на досягненнях таких зарубіжних та вітчизняних вчених, як В. Кеннон, Г. Сельє, Ч. Д. Спілберг, Р. Лазарус, В. Л. Марищук, Л. А. Китаєв-Смик, Ф. Б. Березин та інші.

У вітчизняній та зарубіжній психології теоретичні, методологічні, практичні питання емоційного інтелекту знайшли своє відображення в працях Г. Гарднера, Д. Гоулмана, Дж. Майєра, П. Саловея, Д. Крузо, Л. С. Виготського та інших. Необхідно зазначити, що саме визначення феномену „емоційного інтелекту” з’явилось порівняно нещодавно (вперше він був вжитий американськими психологами: Дж. Майєром та П. Саловеєм в 1990 році), тому зараз потребує додаткових досліджень.

Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу певних емоцій, почуттів. Емоція – це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності ((Загальна психологія / [ С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко та ін. ]; під ред. С. Д. Максименка. – [ 2-ге вид., вид. переробл. І доп. ]. – Вінниця: Нова книга, 2004. – 704 с.)). Серед емоційних станів окремо виділяють емоційне (нервове) напруження, що характеризується підвищеним рівнем активації.

У наш час замість терміна „нервова напруга” вживають термін „стрес”, який, як особливий психічний стан, пов’язаний із зародженням і проявом емоцій. Можна сказати, що найбільш сильний прояв емоції викликає комплексну фізіологічну реакцію, відому під назвою – стрес.

Дане поняття було запроваджене в 50-ті роки ХХ століття відомим канадським біологом і лікарем Гансом Селье (1907 – 1982). І відповідно, стрес – стан душевного (емоційного) і поведінкового розладу, пов’язаний з нездатністю людини цілеспрямовано і розумно діяти в складній сиуації ((Крысько В. Г. Социальная психология: [ учебник для вузов. 2-е издание ] / В. Г. Крысько. – СПб.: Питер, 2007. – 432 с.)).

Невідривно з поняттям стресу пов’язаний термін „стресор” – значний за силою і тривалістю негативний вплив, який призводить до виникнення стресового стану. Стресори класифікують на фізіологічні (сильний біль, різка зміна температури та ін.) і психологічні (інформаційне перевантаження, складний екзамен та ін.) ((Психологічна енциклопедія / [ автор-упорядник О. М. Степанов ]. – К.: Академ-видав, 2006, – 424 с.)).

Досліджуючи поняття стресу Гансу Сельє вдалося встановити, що на несприятливі впливи різного роду, наприклад холод, страх чи приниження і т.п., організм відповідає не лише конкретною для кожного впливу захисною реакцією, але й загальним однотипним реагуванням, вже незалежно від того, який подразник діє на організм. Вчений також з’ясував, що при протіканні стресу відбуваються певні процеси. Узагальнивши результати дослідження Ганс Сельє зміг довести існування трьох стадій цього процесу, названого ним загальним адаптаційним синдромом, або біологічним стресом.

Перша стадія – реакція тривоги. Виникає при першому прояву стресора. Характеризується різким падінням опору організму („фаза шоку”), а потім вмиканням захисних механізмів („фаза протишоку”). На першій стадії під дією стресора активізується симпатична нервова система. Протягом короткого відрізку часу знижується рівень резистентності організму, порушуються деякі соматичні і вегетативні функції ((Грановська Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. – [ 2-е изд. ]. – Ленинград : Изд-во Ленинградского университета, 1988. – 560 с.)). Людина при цьому може переживати тривожний емоційний стан чи, навпаки, душевний підйом. Але це вже залежить від характеру впливу самого стресора: позитивного чи негативного. Потім організм мобілізує свої резерви і вмикає механізми захисних процесів. Якщо ж вони виявляться ефективними, тривога починає спадати і організм, як правило, стає знову нормально функціонувати. Стреси загалом припиняють свою дію саме на цій стадії. Такі короткотривалі стреси часто називають гострими реакціями стресу.

Друга стадія – стадія стійкості (резистентності). Часто її ще називають фазою стабілізації, або ж максимально ефективної адаптації чи навіть „стадією боротьби”. Г. Сельє її назвав „фазою опору” ((Селье Г. Стресс без дистресса / Селье Г.; [ пер. с англ. ]. – М.: Прогрес, 1982. – 124 с.)). Наступає вона у випадку подальшого впливу стресора і необхідності підтримання захисних реакцій людини. На даному етапі наднирники починають виділяти в кров гормон кортизол і відбувається мобілізація організму, відбувається збалансування адаптаційних резервів. Людина може максимально ефективно вирішувати завдання, які потребують значних зусиль, і які в звичайному стані були надскладними для неї.

Прояви другої стадії аж ніяк не збігаються з виявами реакції тривоги, а подекуди й цілком протилежні їм. На цій фазі досягається пристосування організму до нових умов. Всі параметри, які були виведені із рівноваги ще на першій стадії закріплюються на зовсім іншому рівні, і все начебто налагоджується. Проте за ще тривалішого впливу стресора така набута адаптація просто втрачається, і в зв’язку з обмеженими резервами організму обов’язково настає третя стадія.

Третя – фаза виснаження. Їй відповідає неспроможність захисних механізмів боротися з занадто інтенсивним і довгим впливом стресора. Адаптаційні резерви різко падають в зв’язку з їх вичерпанням ще на першій та другій стадіях. Опір організму знижується, знову з’являються ознаки реакції тривоги, але тепер вони вже невідворотні. Внаслідок цього можуть відбутися не лише функціональні порушення, але й морфологічні зміни. За рахунок вичерпання енергетичних ресурсів організму рано чи пізно настає виснаження функціональних резервів, одним словом – дистрес. А саме він веде до значних порушень, як психічного, так і фізичного здоров’я.

Поняття „стрес” об’єднує в собі широке коло питань щодо причин його виникнення, протікання самого процесу, механізмів переживання його людиною та можливих наслідків.

Шведська дослідниця Ю. Франкенхайзер описала одинадцять стресогенних ситуацій: необхідність прискореної переробки інформації, що є особливо актуальним для студентів; шкідливе оточення; усвідомлена загроза; порушення фізіологічних функцій (можливо, як результат безсоння, хвороби); ізоляція; ув’язнення; остракізм (вигнання і переслідування); груповий тиск; відсутність контролю над подіями, безсилля; неможливість змінити ситуацію ((Цигульська Т. Ф. Загальна та прикладна психологія. Курс лекцій / Т. Ф. Цигульська. – К.: Наукова думка, 2000. – 190 с.)). Сюди ще можна було б додати необхідність прийняття серйозних відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.

Та не зважаючи на однотипність ситуацій, що його викликали, подібність механізмів розвитку, кожна людина переживає його по-своєму. Недарма існують такі поняття, як „стрес лева” та „стрес кролика”. У першому випадку помічається підвищення ефективності діяльності, у другому – продуктивність різко падає.

Ще Р.Лазарус говорив: „Характер стресової реакції причинно пов’язаний з психологічною структурою особистості, що взаємодіє із зовнішньою ситуацією за допомогою процесів оцінки та самозахисту” ((Лазарус Р. Теория стресса и психофизиологические исследования / Р. Лазарус. [ ред. Л. Леви ] // Эмоциональный стресс. – 1970. – С. 178 – 208.)).

Ось тому є дуже важливим вивчення адаптації особистості до складних обставин життя, дослідження індивідуальних відмінностей в реагуванні на стрес і формування стресостійкості. Відповідно, за емоційну саморегуляцію відповідає емоційний інтелект, виконуючи свої провідні функції – стресозахисну та адаптативну.

Загалом сутність емоційного інтелекту трактується вченими як здатність до розуміння і управління власними емоціями та емоціями інших людей. Він означає розуміння своїх емоцій і прихованих мотивів для ефективної взаємодії з навколишнім світом.

Термін „емоційний інтелект” уперше почали використовувати американські психологи П. Саловей і Дж. Майєр для сукупності ознак ступеню розвитку таких людських якостей, як самосвідомість, самоконтроль, мотивація, уміння ставити себе на місце інших людей, звички роботи з людьми, вміння налагоджувати стосунки та взаєморозуміння з іншими ((О. Лящ. Фактори розвитку емоційного інтелекту в сучасних підлітків. // Психологічні перспективи. – 2008. – № 12. – С. 49-59.)).

Та найбільший внесок у популярізацію EQ зробив американський журналіст, психолог Гарвардського університету Даніель Гоулман, який своїми книгами та працями довів, що успіх у житті залежить не так від логічного інтелекту, як від вміння управляти своїми емоціями, бо, якщо абстрактний інтелект відображає зовнішній світ, то EІ більш відноситься до внутрішнього світу і включає в себе сім якісних показників: стійкість до фрустації (психічний стан людини, викликаний певними труднощами); оптимізм; емпатія; керування настроєм; самосвідомість; контроль за імпульсами; самомотивування.

Уже відомо, що емоційний інтелект є стресозахисним чинником, а це означає, що саме від нього буде залежати вміння переживати сильне емоційне напруження.

Для суб’єктивної оцінки емоційного інтелекту можна скористатися шкалою емоцій. В спрощеному вигляді її можна представити у вигляді трьох рівнів:

А. Пригнічений своїми емоціями. Низька самооцінка, провина та депресія вказують на низький емоційний інтелект. Людина не може розібратися в собі й у причині своїх почуттів. Цьому типу внаслідок надмірної фіксованості на проблемах притаманний надмірний емоційний стан. Стрес являється постійним супутником життя. Емоційне реагування здійснюється за механізмами умовного рефлексу, відбувається імпульсивно та реактивно.

До індивідуальних особливостей, що призводять до зниження емоційної стійкості, належать: підвищена тривожність, гнівливість, ворожість, агресія, яка спрямована на себе, нестабільність, песимістичне ставлення до життєвих подій, тривалі негативні переживання, замкненість ((Калошин В. Ф. Емоційний інтелект – головний показник ефективності використання людських ресурсів. // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – № 4. – С. 54 – 63.)). Саме ці ознаки притаманні стресовій ситуації та переживаються особою з низьким рівнем ЕQ.

Б. Управління емоціями. Дисципліна показує на розвинений емоційний інтелект, якщо точніше – на його середній рівень сформованості. Має місце переважання внутрішнього над зовнішнім. На цьому рівні розвитку людина розуміє частину своїх прихованих мотивів та навчається керувати своїм станом, мотивувати себе. Такий підхід дозволяє ефективно взаємодіяти із зовнішнім світом, досягати певних цілей і домагатися деяких успіхів. Стрес присутній, але не настільки часто та інтенсивно як за першого типу.

В. Спостереження за емоціями. Гармонія свідчить про найвищий рівень емоційного інтелекту. Людина перестає бути рабом своїх емоцій (хоча і продовжує їх відчувати). Тут більше немає прихованих мотивів, зате є чітке розуміння себе і своїх намірів. Мотивування здійснюється особою не ззовні, а зсередини. Активність зароджується на рівні уявлень особи про те, як необхідно поводитись у певних ситуаціях. Високий емоційний інтелект означає відсутність „внутрішніх гальм” для самовираження, а отже успіх стає логічним наслідком будь-яких вчинків людини. Емоційний, стресовий стан звичайно ж трапляється, але в даній ситуації він лише мобілізує, стимулює. Людина переживає відчуття психологічного благополуччя, а отже свідомо та адекватно оцінює ситуацію. Вона ставиться помірковано до можливих стресових подразників (стресорів) та вірно на них реагує. У цілому, високий емоційний коефіцієнт забезпечується двома основними якостями: самоконтролем і здатністю розуміти почуття інших людей.

Підсумовуючи дані визначення, можна відмітити, що індивіди з високим рівнем розвитку ЕQ мають високо виражені здатності до розуміння власних емоцій та емоцій інших людей, а також до керування емоційною сферою, що обумовлює вищу адаптативну здатність та ефективність подолання емоційного напруження (стресу) ((И. Н. Андреева. Эмоциональный интелект: иследования феномена. // Вопросы психологии. – 2006. – № 3. – С. 78 –86.)).

Аналіз літератури дозволяє припустити, що між емоційним інтелектом та переживанням сильного нервового напруження існуватиме тісний взаємозв’язок. Для перевірки даного припущення нами було проведено емпіричне дослідження.

У нашому дослідженні брали участь 24 студенти ІІ курсу спеціальності „Психологія”.

Для реалізації поставленої мети ми використовували такі методики:

1. Діагностика емоційного інтелекту Н. Хола ((Фетискин Н. П. Социально-психологическая диагностика развития личности и малых групп / Фетискин Н. П. , Козлов В. В., Мануилов Г. М. – М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. – 490 с. )). Методика представлена для виявлення здатності суб’єкта адекватно розпізнавати витоки власних емоцій та емоцій інших людей; керувати емоційною сферою на основі прийняття рішень. Вона складається з 30 тверджень, які так чи інакше відображають різноманітні сторони життя опитуваних. На будь-яке твердження дається шість варіантів відповідей, кожна з яких містить конкретне число балів:

– повністю не згідний (- 3 бали);

– в основному згідний (- 2 бали);

– частково не згідний (-1 бал);

– частково згідний ( +1 бал);

– в основному згідний (+ 2 бали);

– повністю згідний (+ 3 бали).

Відповідно інтегративний рівень емоційного інтелекту з урахуванням домінуючого знаку визначається за наступними показниками: 70 і більше – високий; 40-69 – середній; 39 і менше – низький.

Методика містить в собі 5 шкал:

1) Емоційна поінформованість: включає в себе уявлення конкретної особистості про можливі прояви емоцій і наслідки, які вони мають; засвідчує вибір адекватних стратегій психологічного подолання нервового напруження .

2) Керування емоціями: відображається в здатності до переключення психічних процесів, переміни емоційних реакцій відповідно до ситуації та ефективного пристосування до умов середовища.

3) Самомотивація: визначає довільне керування емоціями.

4) Емпатія: засвідчує вміння відчувати почуття та психологічний стан іншого; включає здатність до співпереживання.

5) Розпізнавання емоцій інших людей: грунтується на спроможності суб’єкта адекватно розпізнавати витоки власних емоцій та емоцій інших людей, полягає також у вмінні впливати на емоційний стан оточуючих.

2. Методика для визначення стресостійкості та соціальної адаптації Т. Холмса та Р. Раге ((Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ – М», 2008. – 672 с.)). Вона містить 43 життєві події, кожній з яких відповідає певна кількість балів залежно від ступеню її стресовості. Опитуваному пропонувалося пригадати всі події, що відбулися протягом останнього року і підрахувати загальне число набраних балів.

Ця методика дає можливість визначити ступінь опору стресу: високу ( 150-199 балів), порогову ( 200-299 балів), низьку ( 300 і більше балів ). Також дані будуть виражати ступінь стресового навантаження та ймовірність виникнення захворювань. Так, 150 балів буде означати 50 % ймовірності виникнення захворювань, а при 300 балів вона зростає до 90 %. Якщо ж сума балів – більше 300, це свідчить про реальну загрозу психосоматичного захворювання.

У результаті проведеного емпіричного дослідження за методикою Н. Хола нами було виявлено такі показники (див. табл. 2.1.) : за шкалою „Емоційна поінформованість” 20,8 % опитуваних мають високий рівень (14 і більше балів) парціального емоційного інтелекту; 50 % – середній рівень (8–13 балів); 29,2 – низький рівень (7 і менше балів). За шкалою „Керування емоціями”: 4,2 % – високий рівень; 16,6 % – середній; 79,2 % – низький. „Самомотивація” – 0 % – високий рівень; 41,6 % – середній; 58,4 % – низький. „Емпатія” тільки в 20,9 % опитуваних мають високий рівень; 58,3 % – середній; 20,8 % – низький. За шкалою „Розпізнавання емоцій інших людей” результати розподілилися так: 8,3 % – високий рівень; 54,2 % – середній рівень; 37,5 % – низький рівень. Згідно з інтегративним рівнем 12,5 % опитуваних мають високий рівень емоційного інтелекту; 25 % – середній рівень; 62,5 % – низький рівень.

Таблиця 2.1.

Розподіл результатів за методикою емоційного інтелекту Н. Хола, %

За результатами методики Холмса і Раге 54,2 % мають низьку ступінь опору стресу (300 і більше балів); 29,2 % – порогову (200 – 299 балів); і лише 16,6 % – високу (150 – 199 балів).

Результати за цією методикою представлені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Розподіл результатів за методикою визначення ступеню

стресостійкості Холмса і Раге, %

Оскільки метою дослідження було проаналізувати залежність переживання сильного емоційного напруження від рівня емоційного інтелекту, то ми співставили результати за двома методиками та отримали наступні дані: у 15 опитуваних з низьким рівнем емоційного інтелекту наявна низька ступінь стресостійкості у 80 %; порогова – у 13,3 %; висока – 6,7 %. Середній рівень емоційного інтелекту у 66,6 % породжує порогову ступінь стресостійкості; у 16,7 % – високу; у 16, 7 % – низьку. 66,7 % опитуваних з високим та 33,3 % з середнім ступенем стресостійкості мають високий рівень емоційного інтелекту. Такі результати вказують на те, що між емоційним інтелектом та стресостійкістю існує певний взаємозв’язок: високий рівень емоційного інтелекту в основному забезпечує високу ступінь стресостійкості, середній – порогову, низький – низьку.

На основі даних кореляційного аналізу, за допомогою коефіцієнта кореляції Спірмена, з΄ясувалось, що між переживанням сильного емоційного напруження та рівнем емоційного інтелекту існує середній кореляційний зв’язок (коефіцієнт кореляції становить 0,62). Таким чином, підтвердилась наша гіпотеза про те, що переживання сильного емоційного напруження буде залежати від рівня емоційного інтелекту, тобто високий емоційний інтелект забезпечить високу стресостійкість, низький – призведе до зниження стресостійкості.

В результаті проведеного дослідження ми прийшли до наступних висновків.

Сильне емоційне напруження – стан психічного напруження, що виникає в найбільш складних і важких умовах. У наш час науковцями замість терміна „сильне емоційне напруження” вживається поняття „стрес”. Стрес – це фізіологічна реакція, що виражається в мобілізації захисних можливостей організму.

Інтенсивність реакції індивіда на стрес визначається не абсолютною величиною подразника, а його суб’єктивною значущістю для конкретної особи. А сила переживання нервового напруження – рівнем сформованості емоційного інтелекту.

Емоційний інтелект – особлива підструктура людської психіки, яка включає здатність спостерігати власні емоції та емоції інших людей, розрізняти їх та використовувати цю інформацію для керування своєю діяльністю.

Рівень сформованості емоційного інтелекту виявляється у динамічній взаємодії його внутрішніх та зовнішніх компонентів. До внутрішніх складових належать ті психічні процеси, що допомагають пізнавати навколишній світ. Зовнішні компоненти регулюють поведінку на основі цього пізнання.

Люди з низьким рівнем сформованості емоційного інтелекту в стресових ситуаціях спрямовані на подолання емоцій, внаслідок надмірної фіксованості на проблемах ( домінує зовнішнє над внутрішнім). При більш високому емоційному інтелекту переважає внутрішнє над зовнішнім, завдяки високому самоконтролю та високому рівні самооцінки. Найвищий рівень емоційного інтелекту відзначається гармонійним поєднанням внутрішнього та зовнішнього. Поведінка людини базується на широкому спектрі добре сформованих соціальних навичок. В даному випадку емоційний стресовий стан лише мобілізує та стимулює.

В результаті проведеного емпіричного дослідження нами було виявлено, що опитувані з низьким рівнем емоційного інтелекту мають низьку ступінь опору стресу (80 %), з середнім – порогову (66,6 %), з високим – високу (66,7 %).

Перспективою подальших наукових досліджень стане більш поглиблене вивчення феномену емоційного інтелекту, його структури, а особливо шляхів розвитку, що дасть можливість підвищити ступінь стресостійкості, покращити взаємовідносини з іншими людьми через більш глибоке усвідомлення власних емоційних процесів та станів.

Ключові слова: емоція, стрес, стресор, емоційний інтелект.