ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ЕФЕКТИВНОЇ КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В УМОВАХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЗМІН

У статті розкрито роль емоційного інтелекту як ключового чинника забезпечення ефективної командної взаємодії в умовах організаційних змін. Проаналізовано теоретичні підходи до розуміння емоційного інтелекту, зокрема моделі П. Саловея і Дж. Майєра, Д. Гоулмана та Р. Бар-Она, а також їх значення для підтримання командної стійкості у періоди турбулентності. Особливу увагу приділено психологічним механізмам впливу емоційного інтелекту на командну згуртованість, комунікацію, довіру та адаптивність співробітників до змін. Представлено результати досліджень, які засвідчують, що високий рівень емоційної компетентності сприяє зниженню конфліктності, підвищенню продуктивності та формуванню позитивного емоційного клімату. Обґрунтовано практичні рекомендації щодо розвитку емоційного інтелекту в організаціях як інструменту забезпечення успішних трансформацій.

Ключові слова: емоційний інтелект, командна взаємодія, організаційні зміни, емоційна регуляція, лідерство, адаптивність.

Kushnir Iryna. Emotional intelligence as a determinant of effective team interaction in the context of organizational change

The article examines emotional intelligence as a crucial determinant of effective team interaction during organizational changes. Theoretical models of emotional intelligence by P. Salovey, J. Mayer, D. Goleman, and R. Bar-On are analyzed, emphasizing their importance in maintaining team resilience during periods of instability. Special attention is paid to the psychological mechanisms through which emotional intelligence affects team cohesion, communication, trust, and employees’ adaptability to change. Research findings indicate that higher emotional competence contributes to reduced conflict, increased productivity, and the creation of a positive emotional climate. Practical recommendations for developing emotional intelligence in organizations are proposed as tools for successful transformation.

Keywords: emotional intelligence, team interaction, organizational change, emotional regulation, leadership, adaptability.

Постановка проблеми. Сучасні організації функціонують у середовищі постійних змін — технологічних, соціальних, економічних та управлінських. Ці трансформації часто супроводжуються невизначеністю, психологічною напругою, опором персоналу та порушенням командної взаємодії. Тому постає питання про детермінанти, що забезпечують стійкість команд та здатність ефективно співпрацювати в умовах переходу до нових форматів діяльності.

Одним із ключових чинників, що визначає адаптивність організаційних команд, є емоційний інтелект. Він дозволяє співробітникам розуміти власні емоції та емоції інших, регулювати поведінку в стресових ситуаціях, зберігати конструктивність у взаємодії та підтримувати психологічну безпеку.

У контексті організаційних змін емоційний інтелект виступає не лише індивідуальною рисою, а й системним ресурсом, що впливає на ефективність комунікацій, прийняття рішень, командну згуртованість та атмосферу довіри. Саме тому дослідження його ролі як детермінанти командної взаємодії є вкрай актуальним.

Мета статті Теоретично обґрунтувати роль емоційного інтелекту як чинника забезпечення ефективної командної взаємодії в умовах організаційних змін та визначити психологічні механізми його впливу на адаптивність і продуктивність команд.

Виклад основного матеріалу. Проблематика командної взаємодії в умовах організаційних змін є однією з ключових у сучасному менеджменті. Процеси цифровізації, реструктуризації, упровадження інноваційних підходів та зміни внутрішніх стандартів компаній супроводжуються високим рівнем невизначеності й емоційної напруги. У цих умовах особливого значення набуває емоційний інтелект, який виступає стрижневим чинником стабільності та ефективності командної роботи. Саме здатність розуміти власні емоції і емоції інших, регулювати поведінку в стресових ситуаціях та підтримувати конструктивну комунікацію є тим ресурсом, який дозволяє команді зберігати цілісність у період трансформацій.

Концепція емоційного інтелекту, запропонована П. Саловей і Дж. Майєром, розглядає його як здатність розпізнавати, інтерпретувати та управляти емоціями. У подальшому Д. Гоулман розширив модель, виокремивши такі компоненти, як самоусвідомлення, саморегуляція, мотивація, емпатія та соціальні навички. Саме ці елементи забезпечують основу для ефективної командної взаємодії, адже дозволяють мінімізувати конфлікти, формувати позитивний емоційний клімат та підтримувати високу якість комунікацій. У команді, де учасники володіють розвиненим емоційним інтелектом, створюються умови для відкритого обговорення складних питань, конструктивного прийняття рішень і взаємної підтримки у періоди змін.

Організаційні зміни супроводжуються підвищенням тривожності, опором нововведенням, порушенням усталених ролей та невизначеністю у міжособистісних стосунках. У таких ситуаціях особливо важливою є здатність працівників керувати власними емоційними реакціями та зберігати психологічну рівновагу. Емоційний інтелект дає можливість не лише розуміти природу страху чи напруги, а й перетворювати ці стани на ресурс для адаптації. Емпатія допомагає членам команди приймати емоційні переживання інших, що сприяє зростанню згуртованості та взаємної підтримки, а саморегуляція слугує запобіжником від емоційного вигорання та конфліктів.

У сучасних організаціях, які переживають трансформаційні процеси, спостерігається потреба у розвитку емоційної компетентності як частини корпоративної культури. Працівники з високим емоційним інтелектом краще адаптуються до змін, проявляють більшу гнучкість у прийнятті нових рішень і легше долають стресові ситуації. Команди, в яких домінують позитивні емоційні взаємодії, швидше формують нові робочі моделі, характеризуються ініціативністю та здатністю до інноваційного мислення. Навпаки, у командах із низьким рівнем емоційної компетентності частіше виникають конфлікти, спостерігається зниження продуктивності та розмитість відповідальності.

У дослідженні взяли участь 60 респондентів, які працюють у сфері обслуговування приватного підприємства «Профілайн». Вибірка є цілеспрямованою та репрезентує працівників, що мають високий рівень міжособистісної взаємодії та щоденно стикаються з емоційним навантаженням.

Дані емпіричних досліджень, підтверджують позитивний зв’язок між емоційним інтелектом і командною ефективністю. Працівники з розвиненою здатністю до саморегуляції та емпатії демонструють кращі показники комунікативних і організаторських схильностей, ефективніше взаємодіють у групі та виявляють меншу схильність до конфліктності. Кореляційний аналіз засвідчує, що такі компоненти ЕІ, як емпатія, самомотивація та управління емоціями, є найбільш значущими предикторами психологічної готовності до змін і підтримання командної цілісності.

Особливо важливим є вплив емоційного інтелекту на процеси групового прийняття рішень у період реформування або трансформацій. Команди з високим рівнем емоційної зрілості здатні до гнучкого обговорення альтернатив, уникнення емоційних упереджень і формування спільного бачення. Емоційно компетентні члени групи краще відокремлюють факти від емоційних реакцій, що знижує ризик імпульсивних або нераціональних рішень. Водночас вони здатні утримувати позитивну мотивацію, підтримувати колег і забезпечувати психологічну стійкість навіть під тиском зовнішніх обставин.

Значущу роль відіграє й емоційний інтелект керівника, який у період змін задає тон командній взаємодії. Лідер із високим рівнем ЕІ здатен моделювати емоційну поведінку, що сприяє створенню атмосфери довіри та відкритості. Його здатність до емпатійного слухання, конструктивного вирішення конфліктів і трансляції впевненості суттєво підвищує готовність працівників до прийняття змін. Дослідження показують, що стилі лідерства, засновані на емоційній компетентності, формують командний емоційний резонанс — узгодженість емоційних станів, яка підсилює згуртованість та продуктивність.

Таким чином, емоційний інтелект виступає фундаментальним психологічним механізмом, що визначає успішність командної взаємодії в умовах організаційних змін. Він забезпечує адаптивність, емоційну стабільність, конструктивну комунікацію та здатність команди бачити зміни не як загрозу, а як можливість для розвитку. Підвищення рівня емоційної компетентності персоналу має стати стратегічним напрямом у системі управління організаційними трансформаціями.

Висновки.

1. Емоційний інтелект виступає ключовою детермінантою ефективної командної взаємодії, оскільки забезпечує розвиток емпатії, саморегуляції, комунікативних і соціальних навичок.
2. В умовах організаційних змін ЕІ виконує функцію психологічного стабілізатора, знижуючи тривожність, конфліктність та опір нововведенням.
3. Емоційний інтелект прямо впливає на командну адаптивність, згуртованість, емоційний клімат та продуктивність.
4. Розвиток ЕІ у працівників і керівників є стратегічним ресурсом організації, оскільки сприяє успішній реалізації трансформаційних процесів.
5. Для підвищення ефективності команд організаціям доцільно впроваджувати програми розвитку емоційної компетентності та створювати культуру емоційної взаємодії.

Література:

1. Гоулман Д. Емоційний інтелект / пер. з англ. С.Л. Гумецької. Харків : Віват, 2019. 512 с.
2. Гриньова Н. Роль емоційного інтелекта в особистісній регуляції рішень і дій керівника як лідера. Вісник Національного університету оборони України. 2022. 66(2). С. 37–42.
3. Єрмак Т. М. Роль емоційного інтелекту у формуванні лідерських навичок учнів. Актуальні проблеми технологічної і професійної освіти. 2020. С.139.
4. Ковальчук В. І. Вплив емоційного інтелекту на розвиток та успішність людини. Актуальні проблеми вищої професійної освіти: збірник наукових праць. Київ, 2020. С. 90–93.
5. Романченко Н. С., Костиря І. В. Проблема формування «ідеального лідера». Україна і світ: гуманітарно-технічна еліта та соціальний прогрес : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. 2020. С.158–160.
6. Сіденко Ю., Драгола, Л., Копчинська, О. Концептуальний аналіз ролі емоційного інтелекту в забезпеченні лідерської ефективності. Психологічний журнал. 2025. № 15. С. 24–32.
7. Шехавцова С. О. Емоційний інтелект в лідерстві: виклики сьогодення. Інтеграція науки та практики управління в умовах соціокультурних трансформацій. Полтава : збірник матеріалів. 2025. С. 406–408.
8. Яроцька Н. Г. Вплив емоційного інтелекту на розвиток лідерських якостей особистості. Київ, 2024. 66 с.

Анотація: Стаття присвячена вивченню соціально-психологічних особливостей переживання досвіду соціальної ізоляції юнацтвом в умовах війни. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення взаємозв’язку соціальної ізоляції з агресією, труднощами емоційної регуляції та рівнем емоційного інтелекту. Обґрунтовано важливість соціальної підтримки та емоційної компетентності у мінімізації негативних наслідків ізоляції.

Abstract: The article explores the socio-psychological aspects of experiencing social isolation among youth in wartime conditions. The empirical study reveals the correlations between social isolation, aggression, emotional regulation difficulties, and emotional intelligence. The importance of social support and emotional competence in mitigating the negative effects of isolation is substantiated.

Ключові слова: соціальна ізоляція, юнацтво, війна, агресія, емоційна регуляція, емоційний інтелект, соціальна підтримка.

Keywords: social isolation, youth, war, aggression, emotional regulation, emotional intelligence, social support.

Постановка проблеми: Війна створює унікальні соціально-психологічні виклики, особливо для юнацтва, яке перебуває на етапі становлення особистості та формування життєвих перспектив. Соціальна ізоляція в цих умовах не лише обмежує соціальні контакти, а й посилює почуття самотності, впливає на емоційну стабільність, формування агресивних реакцій та загальний психоемоційний стан. Дослідження цієї проблематики є особливо важливим для розробки ефективних програм підтримки молоді та адаптації до кризових умов. Стаття спрямована на аналіз психологічної структури соціальної ізоляції та її взаємозв’язків із емоційними реакціями, такими як агресія та емоційна нестабільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джон Качіоппо – відомий нейробіолог і психолог, який детально досліджував вплив соціальної ізоляції на мозок і здоров’я[1]. Роберт Патнем в своїх працях аналізував зменшення соціальних зв’язків у сучасному суспільстві[2]. Шеррі Таркл вивчала вплив технологій на міжособистісні взаємодії, ізоляцію, спричинену технологічними факторами[3]. Аналіз сучасних українських досліджень та наукових публікацій засвідчив, що тема соціальної ізоляції у контексті війни набуває дедалі більшої актуальності, особливо щодо її впливу на психічне здоров’я та соціальну адаптацію особистості. З останніх досліджень на теми впливу війни на особистість розглядаємо такі джерела як працю Титаренко Т.М. про психологічні наслідки травматизму[4], Орос М.М про зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану[5]. Н.Харченко та Е.Кузнєцов розглянули соціальну ізоляцію  наголошуючи на значенні цього явища для психічного здоров’я в умовах глобальних обмежень[6]. Хічій О.А. вивчала вплив соціальної ізоляції на рівень тривожності підлітків, вказуючи на тривожність як одну з основних реакцій на обмеження соціальних контактів серед молоді [7]. Робота І.Лисенкової та колег «Соціофобія як наслідок соціальної ізоляції» показує, як соціальна ізоляція призводить до соціальної тривожності та фобій у молоді[8]. Питання психо-емоційного стану студентів під час війни досліджено в статті українських психологів Хараджи М.В. та Труніної Г.В. Вони зазначають, що через вплив бойових дій у студентів спостерігаються високі рівні агресивності, тривоги, апатії та розпачу; відзначають зниження зацікавленості до навчання, незадоволення своєю діяльністю. Автори вважають, що роль психо-терапевтичної психологічної підтримки зростає, оскільки вона допомагає адаптуватися до викликів військового часу [9].

Попри численні дослідження впливу соціальної ізоляції на психічний стан представників юнацького віку, аспект переживання цього феномену в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Зокрема, бракує глибокого аналізу таких явищ, як емоційна регуляція та агресивні реакції, що можуть посилюватися під впливом тривалих соціальних обмежень. Існує потреба у доповненні наукових знань про специфіку переживання соціальної ізоляції молоддю у кризових умовах, а також розробки дієвих методів психологічної підтримки, адаптованих до сучасних українських реалій.

Мета і завдання дослідження. У статті ставиться завдання дослідити емпіричні аспекти соціальної ізоляції та її впливу на емоційні реакції юнацтва в умовах війни. Основною метою є виявлення взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, емоційною регуляцією, агресивністю та соціальною підтримкою серед осіб юнацького віку. Це дослідження покликане уточнити психологічну структуру соціальної ізоляції, зокрема її суб’єктивні та об’єктивні аспекти, а також визначити, яким чином ці чинники впливають на емоційний стан та поведінкові реакції юнацтва. Для досягнення поставленої мети стаття зосереджується на таких завданнях:

1. Описати процедуру емпіричного дослідження, визначити вибірку та застосовані методи.
2. Провести аналіз рівнів соціальної ізоляції, емоційної регуляції, агресії та соціальної підтримки серед учасників дослідження.
3. Перевірити висунуті гіпотези щодо взаємозв’язків між соціальною ізоляцією та емоційними реакціями, особливо агресією та труднощами емоційної регуляції.
4. Оцінити роль соціальної підтримки як буферного механізму для зменшення негативного впливу соціальної ізоляції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання впливу соціальної ізоляції на емоційні реакції юнацтва в умовах війни є ключовим для розуміння механізмів психологічної адаптації молодих людей у кризових ситуаціях. Це дослідження спрямоване на аналіз взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, труднощами емоційної регуляції, агресивною поведінкою та емоційним інтелектом, що дозволяє створити комплексну картину цих взаємозалежностей. Дослідження складалося з кількох етапів. На першому етапі було розроблено інструментарій із використанням стандартизованих методик, таких як Опитувальник міри соціальної ізоляції (Measures of Social Isolation), Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), Шкала самотності UCLA, Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS), Шкала емоційного інтелекту (EIS) та Опитувальник агресії Баса-Перрі. На наступному етапі проведено анкетування 76 респондентів віком 18–25 років, серед яких 56 жінок і 20 чоловіків. Аналіз даних здійснювався із застосуванням кореляційного аналізу для перевірки висунутих гіпотез.

Основні результати дослідження. Першочергово було перевірено гіпотезу про взаємозв’язок між соціальною ізоляцією та агресією. Обчислення кореляції проводили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона, оскільки, значення рівня соціальної ізоляції та значення показника агресії це інтервальні величини, не поділені на ранги. Результати кореляційного аналізу виявили помірний позитивний зв’язок між рівнем соціальної ізоляції та загальним рівнем агресії (r=0,3). Даний показник вказує на те, що чим вищий рівень соціальної ізоляції, то тим вищий рівень агресії та навпаки. Серед компонентів агресії найбільш значущим виявився зв’язок із вербальною агресією (r=0,26) та ворожістю (r=0,44). Це свідчить про те, що за умов соціальної ізоляції респонденти частіше схильні до словесних конфліктів і негативних оцінок оточення.

Далі було досліджено вплив соціальної ізоляції на емоційну регуляцію. У дослідженнях, вказаних розробниками тесту DERS Кімберлі Грац (Kimberly Gratz) та Лілою Ромер (Lila Roemer), проведених на вибірці з 260 жінок та 97 чоловіків, середнє значення у жінок склало 77,99 балів, а у чоловіків 80,66 балів[10]. У нашій вибірці середнє значення Шкали труднощів емоційної регуляції становить 87,07 бала, що свідчить про підвищений рівень емоційних труднощів. Кореляційний аналіз підтвердив існування позитивного зв’язку між рівнем соціальної ізоляції та труднощами емоційної регуляції (r=0,24). Зокрема, найбільш значущими виявилися труднощі зі стратегіями регулювання емоцій (r=0,30) та емоційною чіткістю (r=0,38). Ці результати свідчать про ускладнення в адаптивній емоційній поведінці респондентів, які відчувають ізоляцію. Тобто, чим вищий рівень соціальної ізоляції серед молоді, тим складніше їм регулювати свої емоційні стани

Важливо відмітити, що нами припускався взаємозв’язок між емоційним інтелектом та агресією. Хоча результати аналізу виявили слабку обернену кореляцію між рівнем емоційного інтелекту та агресією (r=-0,1), цей зв’язок не досяг статистичної значущості. Попри це, спостерігається тенденція до зниження агресивних проявів у респондентів із вищим рівнем емоційного інтелекту.

Гіпотеза про зв’язок між самотністю та труднощами емоційної регуляції не підтвердилася. Отримані дані не виявили статистично значущої кореляції між цими змінними (r≈0). Це може свідчити про те, що на емоційну регуляцію впливають інші чинники. Відсутність значущого зв’язку між самотністю та труднощами емоційної регуляції в даній вибірці не означає, що такого зв’язку немає взагалі. Це лише вказує на необхідність більш детального вивчення цієї проблеми за допомогою модифікованих методик та ширшого дослідницького підходу.

За допомогою корелограми (рис.1) ми наочно зобразили кореляційні зв’язки між рівнем соціальної ізоляції, агресією, емоційною регуляцією та рівнем емоційного інтелекту молоді в умовах війни. Кореляційна структура демонструє результати. Наприклад, , такі компоненти агресії як ворожість та вербальна агресія, мають статистично значущі зв’язки із соціальною ізоляцією, що вказує на підвищений ризик негативних соціальних та емоційних реакцій у відчужених молодих людей. Водночас такі аспекти, як гнів та фізична агресія, виявилися менш пов’язаними із соціальною ізоляцією, що може свідчити про їхню залежність від інших внутрішніх чи зовнішніх факторів.. Щодо емоційної регуляції, результати засвідчили позитивну кореляцію між соціальною ізоляцією та труднощами у використанні стратегій регулювання емоцій і недостатньою емоційною чіткістю, що дозволяє зробити висновок про зв’язок соціального контексту з емоційною нестабільністю. Отже, в умовах соціальної ізоляції існує необхідність розвитку емоційного інтелекту як ресурсу для адаптації.

Рис.1. Кореляційні зв’язки між рівнями соціальної ізоляції, агресії, труднощами емоційної регуляції та емоційним інтелектом молоді в умовах війни

Дані кореляційного аналізу також підтвердили обернені зв’язки між рівнем соціальної підтримки та агресією, підкреслюючи важливість підтримуючого середовища для зменшення емоційного напруження та агресивних тенденцій. Отже, існує важливість соціальної підтримки як буферного механізму проти агресивної поведінки.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення довготривалих ефектів соціальної ізоляції та ефективності терапевтичних втручань, спрямованих на розвиток емоційної регуляції й соціальної інтеграції. Рекомендується розширити вибірку та дослідити гендерні відмінності у впливі ізоляції на емоційний стан.

Висновки. Емпіричне дослідження підтвердило значущість соціальної ізоляції як фактора, що впливає на емоційний стан і поведінкові реакції юнацтва. Отримані результати акцентують увагу на важливості соціальної підтримки, емоційної регуляції та емоційного інтелекту для забезпечення психологічного благополуччя молоді в умовах війни. Виявлені тенденції створюють основу для розробки інтегративних програм психологічної допомоги та адаптації.

Література.

1. Cacioppo J. T., Patrick W. Loneliness: Human Nature and the Need for Social Connection. New York: W.W. Norton & Company, 2008.

2. Putnam, R. D. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster, 2000

3. Turkle . Alone together: Why we expect more from technology and less from each other. Basic Books, 2011

4. Титаренко, Т. М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709114/1/Tytarenko%20T.%20M.-article-Personality%20in%20the%20face%20of%20war%20challenges%20-%20psychological%20consequences%20of%20traumatism.pdf

5. Орос М.М. Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. – Український медичний часопис, 10.05.2023 https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.154.241952

6. Харченко Н., Кузнєцов Е. Соціальна ізоляція в контексті пандемії COVID-19. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні ресурси особистості під час пандемії COVID-19». К., 2021 С. 73-75 https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727984/1/26_10_2021.pdf

7. Хічій О. А. Тривожність сучасних підлітків як наслідок соціальної ізоляції. – Збірник тез доповідей Ⅹ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Актуальні задачі сучасних технологій». Том 2 – Тернопіль, 2021. – С. 134. http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/36026

8. Лисенкова І. П., Данилова О.С., Очнєва М.С. Соціофобія як результат соціальної ізоляції. – Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія, 1, 2024. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.18

9. Хараджи М., Труніна Г. Емоційно-психологічний стан студентської молоді під час війни. Перспективи та інновації науки, 2023. 12 (30). С.48-53. http://dx.doi.org/10.52058/2786-4952-2023-12(30)-793-801

10. Gratz K. L., Roemer L. – Multidimensional assessment of emotion regulation and dysregulation: Development, factor structure, and initial validation of the Difficulties in Emotion Regulation Scale. https://repository.niddk.nih.gov/media/studies/teen labs/Documents/5.%20Final/Inquisit/gratz2004.pdf