студентка 4 курсу економічного факультету

Науковий керівник: Аверкина Марина Федорівна

доктор екон. наук, професор кафедри

економіко-математичного моделювання

та інформаційних технологій,

Національний університет «Острозька академія»

Моделювання впливу наукової та інноваційної діяльності регіону на його економічний розвиток

Стаття присвячена економічному розвитку регіонів України. Визначено сутність інноваційної та наукової діяльності у регіонах України. Визначено перевагу регіонального розвитку над загальнодержавним. Побудовано модель впливу інноваційної та наукової діяльності на економічний розвиток у регіонах на основі регресійного аналізу.

Ключові слова: наукова діяльність, інноваційна діяльність, інновація, економічний розвиток.

The article is devoted to the economic development of the regions of Ukraine. The essence of innovation and scientific activity in the regions of Ukraine is determined. The advantage of regional development over the national government is determined. The model of influence of innovative and scientific activity on economic development in regions based on regression analysis is constructed.

Key words: scientific activity, innovation activity, innovation, economic development.

Постановка проблеми: В сучасному світі інновації набувають все більшого значення для підвищення конкурентоспроможності та набуття стабільності національних економік. Рівень інноваційних процесів має вплив на різні аспекти загальнодержавного розвитку. Багато вчених вважають, що саме інноваційний розвиток держави є рушієм її соціально-економічного прогресу, що сприяє підвищенню добробуту населення, рівня і якості життя.

На сучасному етапі розвитку економіки нашої країни для того, щоб ефективно функціонувати нам необхідна нова економічна модель розвитку, яка б була орієнтовна не на розвиток сировинних ринків та застарілі технології, а на знаннях, наукових та інноваційних розробках, втілених у процесах виробництва.

Проте, як свідчать дослідження відомих економістів конкурентоспроможність та інновації, в першу чергу, визначаються на регіональному та місцевому рівнях. На жаль, основною невирішеною проблемою сьогодення і надалі залишається дуже низький рівень інноваційної активності українських регіонів. Таким чином, інноваційний потенціал як компонент модернізаційного потенціалу економіки регіону має важливе значення в сучасних умовах, що зумовлює актуальність теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженням даного питання займалося багато українських та зарубіжних вчених, зокрема Й. Шумпетер, В. М. Геєць, М. Мартьянов, Ю. М. Бажал, І. О. Дегтярьова, С. Казмірчук, С. О. Тульчинська, Я. Фагерберг, М. Шролеч, Б. Верспаген та інші.

Метою статті є визначення сутності наукової та інноваційної діяльності у регіонах України та оцінка їх впливу на економічний розвиток за допомогою методу економіко-математичного моделювання.

Виклад основного матеріалу. Сьогодні при розгляді питань розвитку економіки окремого регіону, країни або суспільства загалом чи не найперше місце посідає тема інновацій. Проте, для ефективнішого соціального-економічного розвитку процес поширення інновацій має перейти від централізованого до локального, адже це забезпечить збалансованість розвитку регіонів, для країн з значною територією, зокрема України. Для початку потрібно з’ясувати, чому саме наукова та інноваційна складові є такими важливими.

У Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» подається таке визначення: наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження[1]. Проте усі наукові розробки набувають важливого значення для економіки тоді, коли їх починають практично застосовувати.

Щодо інноваційної діяльності, то вона є невід’ємною складовою необхідною для економічного розвитку регіону, бо в сучасних умовах він визначається безпосередньо досягненнями науки і техніки та ступенем їх використання. Згідно з економічною теорією існує два шляхи розвитку національної економіки: екстенсивний та інтенсивний. Як показує практика розвинених країн, екстенсивний розвиток є менш дієвим у порівнянні з інтенсивним, який ґрунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил. Інтенсивний шлях розвитку передбачає впровадження інновацій. 

Однак перш ніж розглядати вплив інноваційної діяльності регіонів на підвищення ефективності їх розвитку, слід з’ясувати, що ж являють собою інновації. У науковій літературі існує багато підходів до визначення поняття інновації, які різняться в залежності від сфери діяльності та інтересів вченого, сфери застосування інновацій, глибини їх вивчення тощо. Поняття інновацій тісно пов’язане з науково-технічним процесом, що визначається як рух науки й техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи; це об’єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. Проте інновації є дещо вужчим поняттям, їх визначають як якісно нові та прогресивні зміни. Тобто інновації, це новини, які істотно змінюють виробничий процес та кардинально впливають на його результати.

Першим хто вжив термін “інновація” в економічних працях був австро-американський економіст і історик економічної думки Йозеф Шумпетер. На думку Шумпетера на впровадженні інновацій ґрунтується економічний розвиток. У своїй праці «Теорія економічного розвитку» він визначає інновацій не просто як нововведення, а як нову функцію виробництва, тобто це використання наявних джерел у нові способи. Інновації, за Й. Шумпетером, це зміна технології виробництва речей, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація становить стрибок від старої виробничої функції до нової. Великі інновації викликають створення нових підприємств і нового устаткування, але не кожне нововведення, нове виробництво є інновацією[3].

Проаналізувавши різні погляди вчених-економістів В. Зянько дає таке визначення цієї економічної категорії: інновація – це результат втілення чи матеріалізації новаторської ідеї у певній предметній субстанції – продукті, технології, засобі людської діяльності чи послузі, для якої властиві нові споживчі якості, а реалізація передбачає зміну усталених, звичних способів діяльності, створення нового чи урізноманітнення старого попиту з метою отримання економічного, соціального, екологічного чи іншого ефекту [4, с. 43]. Це визначення поєднує в собі підхід до трактування інновації і як об’єкту і як процесу, роблячи акцент на спрямованості її на отримання певного зиску. Тобто інновація, окрім наявності в ній елементу новизни, повинна забезпечувати певні додаткові позитивні результати від свого впровадження.

 Згідно з законом України «Про інноваційну діяльність» інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [2]. Тобто мова йде про впровадження різного роду інновацій в сфері виробництва і підприємництва задля забезпечення економічного зростання.

Проте між вченими існують певні розбіжності у визначенні меж, в яких інновація починається та закінчується. Крисальний О. В. вважає, що першою складовою інноваційної діяльності є зародження нової ідеї та її реалізація у науковій сфері, а відповідно другою складовою слугує запровадження цієї інновації у виробництво. І лише після відшкодування витрат на виготовлення інноваційної продукції за рахунок одержаного прибутку можна вважати, що інноваційна діяльність відбулася. Ми також поділяємо цю думку, адже наука без втілення у матеріальне виробництво не може перетворитись у безпосередню продуктивну силу. Малоефективним є нагромадження нових знань, вони будуть корисними лише коли перетворяться у прогресивні технології та знайдуть практичне застосування.

Для того, щоб в загальному оцінити рівень інноваційного розвитку у регіонах України ми проаналізували Сумарний індекс інновацій за регіонами, який розраховується Державною службою статистики України згідно з Методикою розрахунку затвердженою у 2015 році. Сумарний індекс інновацій (СІІ) – це зважений агрегований індикатор, складений з низки показників, що надає можливість оцінити та виміряти стан інноваційної діяльності. [10]

З рис.1 ми можемо спостерігати сильну диференціацію у розвитку інновацій в регіонах України. Найвищий Сумарний індекс інновацій у Харківській області, він становить 64,1%, а найнижчий – у Чернівецькій області (10,2%). Середнє значення по Україні становить 31,6%. У Київській та Івано-Франківській областях, значення цього показника є дуже близьким до середнього по Україні.

Для того, щоб оцінити вплив наукової та інноваційної діяльності у регіонах на їх економічний розвиток ми побудуємо економетричну модель. Економічне зростання можна вважати найхарактернішою ознакою економічної динаміки. В якості результуючої зміни ми будемо використовувати валовий регіональний продукт(ВРП), економічне зростання — це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Як факторні або незалежні змінні ми використовуватимемо показники, що характеризують інноваційну активність підприємств регіонів України. Одним з основних показників інноваційної активності є саме кількість інноваційних підприємств кожного регіону, тобто тих, які за період часу, визначений при  дослідженні впровадили будь-яку інновацію.  Ще одним фактором, проаналізувавши динаміку якого ми можемо робити висновки про рівень інноваційної активності є кількість впроваджених найменувань інноваційних видів продукції. Під інноваційною продукцією ми будемо розглядати продукцію, яка є новою або значно удосконаленою в частині її властивостей або способів використання. Значні покращення можуть бути результатом використання нових матеріалів, покращення функціональних характеристик або влаштування програмного забезпечення. Також важливим фактором є витрати, які здійснюються підприємствами на інноваційну діяльність. До цих витрат включають поточні та капітальні витрати на виконання досліджень та розробок; придбання результатів науково-дослідних робіт, машин, технологій, обладнання та програмного забезпечення або інших зовнішніх знань. Оскільки в основі кожної інновації лежить наукове дослідження, то ми також як один з факторів впливу використовуватимемо кількість організацій, що займаються науковими та науково-технологічними роботами.

Моделювання економічної динаміки регіону дає змогу встановити вплив кожного фактору, що характеризує рівень інноваційної активності у регіоні на результуючу ознаку. Введемо позначення показників, що використовуватимуться у моделі.

Таблиця 1

Показники, що використовуватимуться у моделі

Ми побудуємо одну модель для всіх регіонів України, використавши панельні дані. Таким чином, у моделі буде 120 спостережень –  дані про 24 області за 5 років. Для визначення факторів, що впливають на результуючу змінну, побудуємо матрицю кореляційного аналізу.

Таблиця 2

Кореляційна матриця впливу інноваційної та наукової діяльності на динаміку ВРП у регіонах України.

На основі кореляційного аналізу між результуючою та факторними змінними у регіонах Україні, можемо зробити висновок, що найбільш тісний зв’язок існує між Загальним обсягом витрат на інноваційну діяльність та ВРП. Усі незалежні змінні, що характеризують інноваційну активність мають  позитивний вплив на ВРП.

Таблиця 3

Характеристики побудованої моделі

Модель для Західної України побудова за допомогою регресійного аналізу має наступний вигляд:

VRP = 25,45+ 0,052 * X1 + 0.035 * X2 + 0.403 * X3  + 0.0145 *X4

Оскільки спостерігаємо високі показники коефіцієнтів детермінації (R = 0,58 та R= 0,565) можна зробити висновок, що модель добре пояснює досліджуване явище. Та з рівнем ймовірності допустити помилку 5%, оскільки Fрозр.= 39,70 >F(0,05)= 5,66, можна сказати, що модель адекватна і відповідає дійсності.

Для перевірки розподілу залишків на нормальний закон використаємо Jargue-Bera normal test

H₀: SK = 3, KU = 0 – залишки розподіленні за нормальним законом.

H₁: SK ≠ 3, KU ≠ 0 – залишки не розподіленні за нормальним законом.

З рівнем значущості 95%, оскільки значення ексцесу (K =4,01) наближається до 3, і значення асиметрії (S=0,00), ми приймаємо нульову гіпотезу, яка стверджує, що залишки розподіленні за нормальним законом.

Тест на ендогенність (Hausman test)

H₀ : cov (x, e) = 0;    H₁: cov (x, e) ≠ 0;

Отже, з рівнем значимості 95%, оскільки коефіцієнти коваріації між змінними та залишками прямують до нуля, можна зробити висновок, що ендогенність відсутня, оцінки МНК є стійкими.   

Для перевірки відсутності гетероскедастичності використаємо Goldfeld-Quandt test:

Отже, з ймовірністю допустити помилку 5%, ми приймаємо Н0, і можемо зробити висновок, що гетероскедастичність відсутня, оскільки GQ(0,22) < GQкр.(1,56).

На основі отриманих результатів робимо такі висновки:

1. з рівнем значимості 97%, можна зробити висновок, що в середньому при збільшенні на 1 кількості інноваційних підприємств у Західній Україні, ВРП буде вищим на 51,95 млн. грн., при інших незмінних умовах;
2. з рівнем значимості 95%, можна зробити висновок, що при збільшенні кількості впроваджених найменувань інноваційних видів продукції на одиницю, ВРП буде вищим на 35,16 млн. грн., при інших незмінних умовах;
3. з рівнем значимості 99%, можна зробити висновок, що при збільшенні кількості організацій, що виконують наукові та науково-технологічні роботи на одиницю, ВРП буде більшим на 403,19 млн. грн., при інших незмінних умовах.
4. з рівнем значимості 99%, можна зробити висновок, що при збільшенні витратна інноваційну діяльність у регіоні на 1 млрд грн., ВРП буде більшим на 144,86 млн. грн., при інших незмінних умовах.

Висновки і пропозиції. Таким чином наукова та інноваційна діяльність відіграє важливе значення для економічного зростання регіонів, проте враховуючи сильну диференціацію у розвитку окремих регіонів України, подальші дослідження необхідно спрямувати на пошук переваг кожного регіону, розвиток яких забезпечить економічне зростання. Держава ж повинна сприяти провадженню інноваційної активності у регіонах, шляхом визначення пріоритетних напрямів розвитку у цій сфері, адже це призведе до стабілізації економіки регіонів, що в підсумку забезпечить сталий розвиток економіки держави.

Список використаної літератури:

1. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Офіційний вісник України від 12.01.2016 — 2016 р., № 2, стор. 19, стаття 40, код акта 80089/2015.
2. Закон України «Про інноваційну діяльність» Офіційний вісник України від 16.08.2002 — 2002 р., № 31, стор. 145, стаття 1447, код акта 22940/2002.
3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навчальний посібник.  Заповіт. 1996. 238 с.
4. Зянько В. В. Інноваційне підприємництво: сутність, механізми і форми розвитку : монографія. Вінниця: УНІВЕРСУМ  Вінниця, 2008. 397 с.
5. Геєць В. М. Інноваційні перспективи України. Харків: Константа, 2006.  272 с.
6. Мартьянов М. П. Структурно-інноваційна модель економічного розвитку регіонів України. Вісник Київського національного торговельно-економічного університету.  2015.  №1 (99).
7. Вітлінський В. В. Моделювання економіки. КНЕУ. 2003. 408 с. URL:  http://fingal.com.ua/content/view/202/39/  (Дата звернення – 20.01.2019).
8.  Сімків Л.Є. Інновації як фактор економічного зростання. Молодий вчений 2016. №12 (39) С. 901-905. URL : http://molodyvcheny.in.ua/files/journal /2016/12/212.pdf. (Дата звернення – 20.01.2019).
9. Методика розрахунку сумарного індексу інновацій затверджена наказом Державної служби статистики України від 28.12.2015 № 368.
10.  Економічна статистика. Наука, технології та інновації. Державна служба статистики. URL: http://www.ukrstat.gov.ua. (Дата звернення – 20.01.2019)

Ключові слова: політична стабільність, економічний розвиток, кореляційний аналіз, регресійний аналіз.

This paper analyses the  link between  political  stability  and  economic  development in Ukraine during 2005 – 2011. Based on macro – indicators of political stability and economic development (taken from the international research institutions) author proves that economic development is depended on political stability in Ukraine.

Keywords: political stability, economic development, correlation  analysis, regression analysis.

Постановка проблеми. Вивчення проблеми взаємозв’язку політичної стабільності та економічного розвитку є одним з типових завдань сучасних політичних досліджень. Водночас, це питання, залишається одним з найменш досліджених в українських умовах. На основі аналізу кількох показників політичної стабільності та економічного розвитку в Україні у період з 2005 по 2011 рік, ми спробуємо встановити, чи впливала політична стабільність на економічний розвиток. Пошук відповіді на це та інші питання лежить в основі даного дослідження.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед іноземних досліджень проблем взаємозв’язку політичної стабільності та економічного розвитку найбільш відомими є праці таких дослідників, як Р. Барро (R. Barro), Е. Заблоцький (E. Zablotsky), О. Кампус (O. Campos), О. Дімітракі (Dimitraki О), А. Алесіна (А. Alesina), М. Палдам, П. Мауро (P. Mauro), Р. Джон-а-Пін  (R. Jong-A-Pin). Е. Заблоцький (E. Zablotsky) у статті «Політична стабільність та економічний розвиток: два шляхи взаємодії» дає теоретичні приклади співвідношення економічного зростання і політичної стабільності. Р. Джон-а-Пін (R. Jong-A-Pin) у статті «Виміри політичної нестабільності та їх вплив на економічне зростання» визначає як впливає зниження політичної стабільності на економічний розвиток. Перевірки взаємодії політичної стабільності та економічного розвитку на прикладі Україні ще не було.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження – встановити чи впливала політична стабільность на економічний розвиток в Україні у 2005 – 2011 роках; Відповідно до цієї мети були поставлені такі дослідницькі завдання:

• визначити основні підходи до розуміння взаємозв’язку політичної стабільності та економічного розвитку;
• провести статистичний аналіз економічних показників та індикаторів політичної стабільності в Україні за 2005 – 2011 роки;
• визначити ключові аспекти взаємозв’язку політичної стабільності та економічного розвитку в Україні.

Гіпотеза.Політична стабільність позитивно впливала на економічний розвиток в Україні у період 2005 – 2011рр.;

У наукових колах на даний час немає єдиної точки зору на проблему взаємозв’язку політичної стабільності та економічного розвитку. О. Дімітракі у своїй статті «Політична нестабільність та економічний розвиток у Західній Європі: аналіз за 55 років» виділяє декілька течій у дослідженні взаємозалежності політичної стабільності та економічного розвитку.Перша хвиля досліджень була спрямована на пошук будь-якого зв’язку між даними явищами. Наприклад, такі дослідники як Н. Кампус і Дж. Нюгент [N. Campos, J. Nugent] стверджували, що порушення політичної стабільності так чи інакше впливають на економічний розвиток, сповільнюючи його, або пришвидшуючи. Представники другої хвилі досліджень стверджують, що економічний розвиток є однією з передумов політичної стабільності. Одним з найяскравіших прихильників даного підходу був Е. Заблоцький, який досліджував вплив економічного розвитку на політичну стабільність, аналізуючи військові перевороти як чинники дестабілізації в різних країнах [1]. В результаті аналізу Е. Заблоцький дійшов наступних висновків:По-перше, гіпотеза про те, що економічний розвиток сприяє політичній стабільності була підтверджена;По-друге, не було спростовано протилежного, що політична стабільність сприяє економічному розвитку [2].Також у рамках другого підходу працювали турецькі вчені Т. Акарка і А. Тансел [T. Akarca, A. Tansel] емпірично дослідили результати 25 виборів у Туреччині і дійшли висновку, що економічні умови відіграють важливу роль переобрання чинного уряду, що є позитивним для збереження політичної стабільності [ 3 ]. Науковець А. Фрідман (А. Freedman) досліджував економічні кризи протягом 1997-1998 років у Індонезії, Південній Кореї і Малайзії, і виявив, що вони створюють величезний вплив на політичні зміни в країні, що зрозуміло негативно впливає на політичну стабільність. Отже, можна стверджувати, що економічний розвиток є однією з передумов політичної стабільності в країні, проте тут є й інший шлях зв’язку, який можна спостерігати в роботах інших дослідників.Нарешті, науковці третьої хвилі наголошували на тому, що між даними явищами існує двосторонній причинний зв’язок, який визначає вплив одного процесу на інший залежно від історичних передумов, та враховуючи умови та виклики, які стоять перед країною в певні часові періоди. Найяскравішим представником цієї шрупи вчених був Х. Кірманоглу (Н. Kirmanoglu), який досліджував взаємозв’язок між ВВП на душу населення і політичною нестабільністю в 19 країнах за допомогою тесту Грейнджер-причинності [ 4 ]. Таке розмаїття точок зору на проблему, засвідчує що взаємозв`язок політичної стабільності та економічного розвитку є по своїй суті неоднозначним і складним. Крім того, цей зв`язок не є одностороннім, тобто як один процес може впливати на інший, так і навпаки. Це зумовлено тим, що політична стабільність як наукова категорія в теорії і практиці є багатовимірною, тому в певних ситуаціях виникає двосторонній зв’язок даних явищ.

Емпіричний аналіз. При проведенні статистичних розрахунків були використані дані Державного комітету статистики, Світового банку, Міжнародного центру досліджень політичних ризиків (Political Risk Services), Міжнародного центру дослідження миру, Фонду миру, Міжнародного центру політичного аналізу (Economist Intelligence Unit). Політична стабільність вимірювалась за допомогою індексу «Political Stability and Absence of Violence», який відображає масове сприйняття вірогідності неконституційного усунення уряду від влади, а також проявів політичного насилля, в тому числі терористичних актів; індексу політичної нестабільності  (The Political Instability Index), який демонструє рівень загрози уряду через соціальні протести; індексу недієздатності держав у світі (Failed States Index Scores), який в свою чергу звертає увагу на потенціал виникнення внутрішнього конфлікту в державі; індексу крихкості держав (State Fragility Index), який відображає здатність (або нездатність) влади контролювати цілісність території, а також демографічну, політичну та економічну ситуацію в країні. Ще одним показником, за допомогою якого вимірювалась політична стабільность є наявність в країні урядових криз у визначений період.Економічний розвиток вимірювався за допомогою показників ВВП на душу населення, приросту інвестицій, зростання населення та рівнем імпорту та експорту країни.

Кореляційний аналіз. Для того, щоб з’ясувати силу зв’язку між двома змінними у статистиці використовується критерій взаємозв’язку під назвою коефіцієнт кореляції Пірсона. Даний коефіцієнт завжди позначається літерою «r» , він може приймати значення між -1 та +1, і якщо значення показника наближається до 1, то це свідчить про існування сильного зв’язку, а якщо ближче до 0, то слабкого. Якщо коефіцієнт негативний (зі знаком мінус), то це означає , що зв’язок обернений: чим вище значення одної змінної, тим нижче значення іншої. Сила зв’язку характеризується також і абсолютною величиною коефіцієнта кореляції. Розрахунок даного коефіцієнта кореляції між двома показниками має сенс лише тоді, коли зв’язок між ними є лінійним (однонаправленим).

За допомогою програмного статистичного пакету SPSS, було розраховано коефіцієнти кореляції Пірсона для макро – показників політичної стабільності та економічного розвитку в Україні у часовий проміжок 2005 – 2011 років: Таблиця 1. Коефіцієнт кореляції ВВП та індикаторів політичної стабільності:

Як ми можемо спостерігати, урядові кризи в Україні у період з 2005 по 2011 роки справляли негативний вплив на економічний показник ВВП на душу населення на рівні = (– 0, 027). Зв’язок між цими показниками є дуже слабким, оскільки показник наявності урядових криз в Україні не є комплексним і відображає лише певні суперечливі тенденції у межах політичної системи України. Коефіцієнт кореляції Пірсона між ВВП та індеком політичної стабільності і відсутності насилля (Political Stability and Absence of Violence), який розраховується Міжнародним центром досліджень політичних ризиків Political Risk Services знаходиться на рівні (– 0, 318). Це свідчить про наявність слабкого оберненого зв’язку між економічним розвитком (ВВП на душу населення) та динамікою рівня політичної стабільності в Україні у вказаний період. Схожий показник коефіцієнта кореляції можна спостерігати між індексом політичної нестабільності (The Political Instability Index) та рівнем ВВП, який знаходится на рівні ( – 0, 148) і також свідчить про середній обернений зв’язок між політичною стабільністю та економічним розвитком. Коефіцієнт кореляції Пірсона між ВВП та індексом недієздатності держав у світі (FSIS) знаходиться на рівні (– 0, 672). Це свідчить про наявність середнього оберненого зв’язку між економічним розвитком (ВВП на душу населення) та динамікою рівня політичної стабільності в Україні у вказаний період. Також оберений характер середнього зв’язку продемонстрував індекс політичної стабільності (PSI), який розраховується Міжнародною науковою дослідницькою установою World Bank Grouр. Тут коефіцієнт кореляції становить (– 0, 531). Коефіцієнт кореляції Пірсона між ВВП та індексом крихкості (стабільності) держав (SFI) знаходиться на рівні (– 0, 886). Це свідчить про наявність сильного оберненого зв’язку між економічним розвитком (ВВП на душу населення) та динамікою політичної стабільності в Україні у вказаний період, що також підтверджує уже наявну тенденцію про наявність оберненого зв’язку між політичною стабільністю та економічним розвитком.Отже, можна підсумувати, що в Україні протягом 2005 – 2011 років існував обернений зв’язок між політичною стабільністю та економічним розвитком, проте в залежності від того чи іншого індикатора політичної стабільності цей зв’язок коливається від слабкого до сильного, оскільки кожен з цих індикаторів робить наголос на різні виміри політичної стабільності, які менше чи більше впливали на економіку.

Регресійний аналіз. Наявність зв’язку між досліджуваними змінними,  що було встановлено в результаті кореляційного аналізу, дає нам можливість застосувати регресійний аналіз для того, щоб визначити вплив кожної незалежної змінної у варіацію досліджуваної залежної змінної величини. Тобто, для перевірки гіпотези дослідження про існування залежності економічного розвитку від політичної стабільності за допомогою програмного пакету SPSS був здійснений також регресійний аналіз даних показників:

Таблиця 2. Регресійний аналіз показників економічного розвитку та політичної стабільності з 2005 по 2011 роки

Як бачимо, індикатори політичної стабільності, які були визначені як найбільш значимі в результаті регресійного аналізу, тобто значимість даних показників знаходиться в проміжку від 0 до 1, демонструють нелінійну залежність ВВП від індикаторів політичної стабільності. Регресійний аналіз проводиться на основі побудованого рівняння регресії і визначає внесок кожної незалежної змінної у варіацію досліджуваної залежної змінної величини (ВВП). Рівняння регресії показує як в середньому змінюється результативна ознака (ВВП) під впливом зміни факторних ознак (індикаторів політичної стабільності). Наприклад, спробуємо побудувати рівняння регресії  за таким показником політичної стабільності як індекс крихкості держави (SFIndex), за результатами аналізу рівняння регресії має наступний вигляд:

ВВП = (– 0, 779 * х ) + 7,966 , де х – значення індексу крихкості держави (SFIndex), що відображає рівень політичної стабільності в Україні в той чи інший рік. Тобто, як бачимо зростання політичної нестабільності (в нашому випадку це демонструється індексом крихкості держави) призводило до зменшення показника ВВП на душу населення в Україні у 2005 – 2011 роки, що демонструють наступні діаграми:

Діаграма 1. Динаміка показників економічного розвитку (ВВП) на душу населення з 2005 по 2011 рік

* Діаграма створена автором даної роботи; Дані взято з   офіційного сайту державного комітету статистики Україні в  розділі «Статистична інформація. Національні рахунки.  Валовий внутрішній продукт» [ 5 ]

Діаграма 2. Динаміка показників індексу крихкості держави в Україні з 2005 – 2011 роки

* Діаграма створена автором даної роботи; Дані взято з офіційного сайту Центру вивчення миру[ 6 ].

Зростання політичної нестабільності в Україні протягом 2008 – 2011 років призводило до зменшення рівня ВВП на душу населення, і відповідно це мало негативний вплив на економічний розвиток. Проте тут виникає певна суперечність, оскільки показник ВВП на душу населення в Україні невпинно зростає у період з 2005 – 2008 рік, хоча даний період характеризується високим рівнем політичної нестабільності. Отже, можемо стверджувати, що гіпотеза нашого дослідження має право на існування, проте вона підтвердилася лише частково. Період з 2005 по 2008 рік характеризується зростанням рівня ВВП при високих показниках політичної нестабільності, тому ця проблема потребує окремого дослідження.

Висновки.

За результатами проведено дослідження було підтверджено існування причинно-наслідкового зв’язку між економічними показниками, як складовими економічного розвитку та індикаторами політичної стабільності в Україні за 2005 – 2011 роки. Отже, можемо підсумувати, що так чи інакше, порушення політичної стабільності в Україні у період з 2005 по 2011 роки негативно впливало на всі показники економічного розвитку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Campos N. Who is Afraid of Political Instability [Text] / N. Campos, J. Nugent // Journal of Development Economics. – 2002. – №1. – С. 5 – 12.
2. Zablotsky E. Political stability and economic growth : a two way relation [Текст] / E. Zablotsky. -Feruary, 1996. – №1. – С. 5-12
3. Akarca T. Economic Performance and Political Outcomes: An Analysis of the Turkish Parliamentary and Local Election Results Between 1950 and 2004 [Текст] / Т. Akarca, А. Tansel // Public Choice. – № 129 (1). – С.77–105
4. Kirmanoglu H. Political freedom and economic well-being: a causality analysis. [Text] / H. Kirmanoglu // International Conference on Policy Modelling. Istanbul, Turkey. – Feruary, 2003. – С. 6 – 11.
5. Офіційний сайт Державного комітету статистики [Електронний ресурс]: Валовий внутрішній продукт. – Режим доступу до матеріалів: www.ukrstat.gov.ua. – Назва з екрану.
6. State Fragility Index and Matrix [Електронний ресурс] – Режим доступу до матеріалів: http://www.systemicpeace.org . – Назва з екрану.

В статье рассматриваются основные методические и методологические проблемы стратегического планирования соціального и экономического развития городов.

The basic methodical and methodological problems of the strategic planning of соціального and economic development of cities are examined in the article.

Постановка проблеми та актуальність дослідження. В Україні багато уваги приділяється розвитку стратегічного планування. Для великих міст необхідність стратегічного планування зумовлена наступними обставинами:

– стратегічний план забезпечує регулювання перспективного розвитку міста (регіону), допомагає приймати правильні рішення з урахуванням стратегічних цілей;

– в умовах соціально-економічних перетворень, які передбачають адаптацію структури міста до вимог ринкової економіки і відкритого міжнародного конкурентного середовища, стратегічний план є найбільш адекватним інструментом, здатним консолідувати зусилля адміністрації й територіальної громади у вирішенні проблем трансформації зайнятості, технологій та міського транспорту;

– розробка стратегічного плану сприяє поліпшенню іміджу міста (регіону), створює єдиний вектор зусиль всіх активних сил територіальної громади;

– наявність стратегічного плану обов’язкова вимога при реалізації великих інвестиційних проектів з іноземною участю;

– зростання самостійності міст у зв’язку з децентралізацією управління та планування, що проводиться в країні;

– необхідність врахування та координації інтересів різних верств міського суспільства й, перш за все, співпраці органів самоврядування з комерційними, різної форми власності, структурами та фірмами [1].

 Для розвитку стратегічного планування міст потрібно мати:

1. Законодавче підґрунтя – воно представлено відповідними Законами України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, «Про стимулювання розвитку регіонів» і т.п. Можливість стратегічного планування на місцевому рівні витикає із положень Європейської Хартії місцевого самоврядування, в якій зазначено «необхідність консультуватися, у міру можливостей, з органами місцевого самоврядування при плануванні й прийнятті рішень з усіх питань, що стосуються їх безпосередньо»[2].

2. Ресурсне підґрунтя (фінансове, кадрове і т.п.), яке забезпечує можливість реалізації стратегій соціально-економічного розвитку міст.

3. Організаційне та інституціональне підґрунтя – наявність відповідних організаційних структур та інституцій, організаційної інфраструктури також сприяє впровадження стратегічне планування в повсякденну практику діяльності органів місцевого самоврядування.

4. Методологічне та методичне підґрунтя забезпечує науковість, реальність розробленої стратегії міста.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед дослідників розвитку міст слід насамперед виділити Б. Адамова, В. Амітана, О. Бойко-Бойчука, В. Вакуленка, Т.Дробишевську, В.Василенко, В.Мамутова, В. Рибака, О.Лукянченка та інших. Аналіз методологічних засад стратегічного планування на регіональному рівні як механізму розвитку регіонів проведено в працях В.Вакуленка, Ю.Шарова. Слід зазначати, що методичному забезпечення стратегічного планування розвитку міст уділяється значно менше уваги. Деякі методичні питання розвитку стратегічного планування розвитку міст розглядаються в публікаціях російських вчених Леонтьєвського центру, А.Н.Широкова, С.Н.Юркової [3].

Мета дослідження полягає у вирішенні важливих методичних питань стратегічного планування розвитку міст.

Викладення основного матеріалу. Зроблений аналіз досвіду розробки документів стратегічного планування на регіональному і місцевому рівнях в Україні дозволив зробити висновок про відсутності в Україні єдиних методологічних підходів (положень) та методології с розробки стратегії соціально-економічного розвитку, не має єдиних (типових) методичних рекомендацій стосовно розробки, контролю, моніторингу, процедури перегляду (корегування), оцінки ефективності стратегічних планів розвитку міст. Все це приводить до появи:

1) різних за якістю, обсягом і глибиною пророблення, подачею супутніх матеріалів стратегічних документів по розвитку міст України;

2) стратегічні плани міст в основному не пов’язані з регіональними та державними концепціями та програмами соціально-економічного розвитку, не має їх координації. Має місце непогодженість стратегічних цілей розвитку міст в регіоні, неврахування положень загальної державної стратегії соціально-економічного розвитку при здійсненні регіонального і місцевого соціально-економічного планування;

3) спостерігається розрізненість баз використуємих статистичних даних та іншої інформації, необхідної для складання, аналізу й оцінок;

4) структура та зміст стратегічних планів по містам України  мають різницю;

5) розрізняються алгоритми збору інформації, складання планів та контролю їх виконання;

6) при розробці планів використовуються різні підходи та школи стратегічного планування;

7) у зв’язку з нерозробленістю методологічної і методичної бази стратегічного планування має місце непогодженість застосування різних термінів, їх підміна. Це стосується  використання багатьох термінів і понять, таких як  «концепція» – «стратегія» – «програма» – «план дій»;

8) стратегічні плани розвитку окремих міст не є достатньо обґрунтовані наявними ресурсами, не враховують тенденції та перспективи розвитку економки. Це робить такі плани практично не реальними для виконання;

9) не здійснюється їх коректування і перевірка їхнього виконання.

На нашу думку, різниця в застосовуваних методичних підходах багато в чому зв’язана з наявністю різних шкіл стратегічного планування. На думку А.Широкова можна виділити три основні наукові школи стратегічного планування:

1) традиційна (консервативна) школа ґрунтується на аналізі раніше відбувалися процесів, що спостерігаються тенденцій і трансляції (інтерполяції) їх у майбутнє, тобто на прогнозі, що спирається на минуле і сьогодення («погляд у майбутнє»);

2) футуристична школа, навпроти, базується на баченні бажаного майбутнього («погляд з майбутнього»);

3) змішана школа, як випливає з її найменування, містить у собі елементи обох названих шкіл і представляється більш «практичною» [3].

Генрі Минтцберг, проаналізувавши майже 1500 статей, виділив десять основних шкіл, що займаються формуванням стратегії. У свою чергу, можна всі ці школи згрупувати в наступні групи:

Перша група шкіл включають школу дизайну (К. Эндрюс, робота «Business policy: text and cases», 1982 р.), школу планування (И.Ансофф, робота «Планування для вищого керівництва», 1969р.), школу позиціонування (М.Портер, робота «Конкурентна стратегія», 1980 р.). Ці школи описують, як стратегія повинна формуватися.

Друга група шкіл включає школу підприємництва (П. Друкер), когнітивну школу, школу навчання (Д.Б. Квинн), школу влади, школу культури. Для цієї групи шкіл характерний опис практичних аспектів розробки стратегії.

Третя група шкіл – школа навколишнього середовища і школа конфігурації – розглядає стратегію, як щось непостійне, залежне від обставин [4].

Таким чином, розробляючи стратегічні плани розвитку міст, розроблювачі можуть брати за основу методологію і методику однієї зі шкіл, обрану в залежності від специфіки умов міста, наявних ресурсів і розв’язуваних задач.

З метою рішення деяких найбільш важливих методичних і методологічних проблем пропонується встановлення послідовності розробки стратегічних планів: концепції – стратегічний план – програма комплексного соціально-економічного розвитку міста – цільові програми. Необхідно уточнити визначення основних термінів стратегічного планування. Пропонуються наступні визначення основних термінів.

У літературі існує два протилежні погляди на розуміння стратегії. У першому випадку стратегія — це конкретний довгостроковий план досягнення певної мети, а формування стратегії — це процес пошуку певної мети й складання довгострокового плану. Такий підхід ґрунтується на тому, що всі зміни середовища передбачувані, мають детермінований характер та піддаються контролю й управлінню. У другому випадку стратегією вважають довгостроковий, якісно визначений напрямок розвитку, що має привести систему до обраної мети [5, C. 37-38].

Концепція соціально-економічного розвитку міста – це прогнозно-аналітичний документ, що містить систему представлень про стратегічний вибір, стратегічні цілі та пріоритети розвитку території, основні положення стратегії і соціально-економічної політики в розрізі її окремих складових і засобів реалізації поставлених цілей [3] .

Стратегічний план – документ, що містить систему конкретних завдань з термінами виконання, відповідальними виконавцями, спрямований на створення умов для реалізації стратегії.

Програма комплексного соціально-економічного розвитку міста – основний прогнозно-проектний документ, що містить сукупність ув’язаних по ресурсах, виконавцям і термінам реалізації заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічного розвитку і реалізацію стратегічного вибору.

Цільові програми – програми, спрямовані на досягнення окремих цілей розвитку (цілей розвитку в одній чи сфері в одному напрямку діяльності), наприклад, програми розвитку утворення, охорони здоров’я, житлового господарства і т.п., програми по окремим складовим цих сфер і напрямків – програми комп’ютеризації шкіл, оснащення медичних установ діагностичним устаткуванням, розвитку індивідуального житлового будівництва, а також відомчі програми – програми по напрямках діяльності органів (структурних підрозділів) місцевої адміністрації.

Робота зі стратегічного планування розвитку міста повинна проходити в кілька етапів:

Етап 1 – стратегічний аналіз стартових умов і вихідних передумов соціально-економічного розвитку міста на розглянуту перспективу.

Етап 2 – стратегічне прогнозування комплексного соціально-економічного розвитку міста.

Етап 3 – безпосередня підготовка документів стратегічного планування (концепції, стратегії, стратегічних планів і програм).

Етап 4 – здійснення соціально-економічного моніторингу.

Висновки дослідження. Таким чином, для подальшого розвитку стратегічного  планування на всіх рівнях (національному, регіональному та місцевому) повинен бути єдині методологічні та методичні підходи. Цьому процесу буде сприяти прийняття спеціальному Закону про стратегічне планування. В теперішній час вже розроблено проект  Закону України “Про державне стратегічне планування”[5]. В результаті зробленого дослідження було визнано, що поява даного Закону буде актуальною, оскільки деякі діючі нормативні акти в сфері державного прогнозування і планування застаріли, не погоджені один з одним і не враховують наявний передовий вітчизняний і закордонний досвід стратегічного планування на рівні регіонів, міст і т.д. У законі будуть визначатися правові, економічні та організаційні засади формування цілісної системи державного стратегічного планування розвитку країни, загальний порядок розроблення, схвалення, виконання, моніторингу, оцінки, контролю документів державного стратегічного планування, а також повноваження учасників такого планування. Реалізація даного  Закону України дасть змогу:

– впровадити програмно-цільовий метод в практику діяльності центральних, регіональних та місцевих  органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;

– розробляти документи стратегічного планування, які будуть відповідати сучасним вимогам розвитку країни;

– використовувати формалізований стандарт структури та порядку розроблення документів, єдиний методичний та методологічний підходи.

В цей Закон обов’язково слід внести положення стосовно розробки стратегічних планів соціально-економічного розвитку міст. Тоді прийняття цього закону буде знаменувати новий підхід до подальшого розвитку стратегічного планування на державному, регіональному та місцевому рівнях.

Література

[1]. Економіка міського господарства: навч. посібник/ під ред.. С.В.Богачова.- Макіївка: Вид-во «Ноуідж» (донецьке відділення), 2011.- 308 с.- С. 253- 254.

2. Європейська хартія місцевого самоврядування, 1985 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.uа

3. Методические рекомендации по стратегическому планированию в муниципальных образованиях (авторы А.Н.Широков, С.Н.Юркова, ФГНУ  «Российский научный центр государственного и муниципального управления». – 68 с.

4. Минцберг Г. Стратегический процесс / Г. Минцберг, Дж. Б. Куинн, С. Гошал. — СПб.: «Питер», 2001. — 688 с.

5. Томпсон А. А. Стратегический менеджмент: концепции и ситуации для анализа = Strategic Management: Concepts and Cases /А. А. Томпсон, А. Дж. Стрикленд. — М. : «Вильямс», 2007. — 328 с.

6. Проект Закону України “Про державне стратегічне планування” від 15.11.2011 р.// Режим ел. доступа: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1022.322.0