Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/evropejska-polityka-frn-u-period-kantslerstva-h-shrodera-1993-2005-rr/ https://naub.oa.edu.ua/evropejska-polityka-frn-u-period-kantslerstva-h-shrodera-1993-2005-rr/#respond Mon, 19 May 2014 13:18:21 +0000 http://naub.oa.edu.ua/?p=13366 Анотація. У даній статті розглядаються основні положення німецької зовнішньої політики у Європі за канцлерства Г.Шрьодера: досліджується економічна політика ФРН; розглядається зовнішньополітична стратегія Г.Шрьодера через порівняння зі стратегією Г.Коля; розглядається відносини ФРН-Франція через призму співробітництва в ЄС.

Ключові слова. ФРН, ЄС, Г. Шрьодер,економічна політика.

Аннотация. В данной статье рассматриваются основные положения немецкой внешней политики в Европе в период канцлерства Г.Шредера: исследуется экономическая политика ФРГ; рассматривается внешнеполитическая стратегия Г.Шредера через сравнение со стратегией Г. Коля; рассматривается отношения ФРГ-Франция через призму сотрудничества в ЕС.

Ключевые слова. ФРГ, ЕС, Г. Шредер, экономическая политика.

Abstract. This article discusses the main provisions of German foreign policy in Europe during the chancellorship H.Shrodera: the economic policy of Germany; considered foreign policy strategy H.Shrodera by comparison with the strategy H.Kolya; examined the relationship of Germany-France cooperation in the light of EU.

Keywords. Germany, EU, H. Schroeder, economic policy.

Необхідність збереження стратегічних зв’язків об’єднаної Європи  з США, яка не має достатньої політичної волі і такими ж військово-технічними ресурсами, ті які має її трансатлантичний союзник, є вкрай необхідною. Ця необхідність лягла в основу договору про закріплення військового трансатлантичного партнерства між 3-а гравцями НАТО-США, Франція та ФРН. Спочатку німецько-французька військова кооперація, яку доповнили в червні 1993 р. бельгійською, у листопаді 1993 р. іспанською та у травні 1994 р. люксембурзькою участю була міцно закріплена  в євроатлантичну систему забезпечення безпеки [6].

Ще за Г.Коля зовнішню політику об’єднаної Німеччини при всіх її плюсах та мінусах можна було характеризувати як «політику прагматичного реагування». Враховуючи зміни внутрішніх і зовнішньополітичних реалій постбіполярного світу, до яких додались такі серйозні проблеми, як міжнародний тероризм, загроза поширення ядерних технологій та багато ін.. політична еліта Німеччини повинна була переглянути навіть такі відносини як трансатлантичне партнерство та європейська інтеграція.

В цілому ставлення Німеччини  до американської політики стало негативне при Г.Шрьодері. Після війни на Балканах та теракту 11 вересня стала очевидною глибока криза таких признаних інститутів як НАТО та ЄС. Одночасно в ФНР суспільство більше тяжіло до Євросоюзу. У вересні 2003 р. 81% населення Німеччини погодилось з тим, що інтеграція в ЄС набагато важливіша ніж інтеграція з США. Таку ж відповідь дало суспільство і на питання чи ЄС зможе стати іншою супердержавою [8].

В заяві від 29 жовтня 2002 р. Г.Шрьодер заявив: «політика в Європі, для Європи і як результат, що виходить від Європи». Німці впевнені в тому, що німецька зовнішня політика не може розглядатись окремо від європейської [7].

Що стосується економічної сторони Європи, то Г.Шрьодер вирішив встановити справедливість. «Час, коли Європа процвітала за рахунок Німеччини пішло у минуле», – заявив він на нараді голів держав.

Якщо порівнювати стратегії Г.Коля та стратегії «червоно-зеленої» коаліції на чолі з Г.Шрьодером, то можна зробити такі виновки:

1. Після об’єднання Федеративна Республіка опинилася на стадії усвідомлення своєї національної державності, про що, зокрема, свідчили серйозні концептуальні дискусії в німецькому суспільстві. Міжнародні наслідки об’єднання країни й їх вплив на подальший розвиток зовнішньої політики Німеччини прямозалежні від набуття нею статусу повноцінної національної демократії.

2. Результати дослідження періоду перебування при владі уряду Г.Коля після 1990 р. доводять, що як зовнішня політика Німеччини загалом, так і європейська зокрема, здійснювалися в руслі зовнішньополітичних концепцій «старої» ФРН. Європейська стратегія урядової коаліції ХДС/ХСС/ВДП на чолі з Г.Коля зазнавала поступових змін і розвивалася за логікою пристосування до нового положення країни на континенті.

3. Перемога СДПН на парламентських виборах 1998 р в Німеччині обумовила формування нової урядової коаліції на чолі з канцлером Г.Шрьодером і позначила перехід влади від покоління, яке перенесло Другу світову війну, до післявоєнного покоління. У сфері німецької зовнішньої політики нова генерація політичної еліти, не відкидаючи важливість історичної пам’яті, концептуально і практично завершила процес «нормалізації». Остання стала етапом величезного процесу серйозної, головним чином ментальної трансформації та концептуальної адаптації в 1990-х рр.. політичної еліти ФРН до нового положення в світі і передбачала відмову від деяких самообмежень, притаманних Боннській республіці. Саме «нормалізація» позначила перехід політичної традиції «старої» Боннської республіки в політику вже Берлінської ФРН і призвела до перегляду та подальшого обґрунтування європейської політики Німеччини.

4. Прикметною особливістю стратегії Г.Шрьодера в ЄС стало нове визначення акцентів за умови збереження концептуальних основ європейської політики Боннської республіки. Відтепер стабільність і прогнозованість німецької політики в Європейському Союзі забезпечується не переважанням європейських інтересів над національними чи європатріотичною риторикою, а чітким визначенням німецьких інтересів та їх активним захистом в рамках багатосторонньої дипломатії.

5. Зміщення акцентів означало також перегляд основних зовнішньополітичних пріоритетів шляхом пошуку нового балансу між інтеграцією та національними інтересами. Останні передбачалося інтегрувати в схему збалансованих загальноєвропейських інтересів, паралельно посилюючи компетенцію Німеччини у визначенні політичного курсу Європейського Союзу в цілому [12].

6. Протягом 90-х рр.. минулого сторіччя німецько-французькі відносини зазнавали змін. Після приходу до влади уряду Г.Шрьодера в них також відбулося зміщення акцентів: основою активного співробітництва є політичний баланс інтересів. Відповідно там, де вони співпадають – продовжує існувати «мотор», якщо ні – виникає конкуренція. Спостерігається подальша диференціація німецько-французької співпраці: активна – в сферах спільної зовнішньої політики та політики безпеки, європейської оборони, а також юстиції та внутрішніх справ; розбіжності у підходах, протиборство – в питаннях розширення ЄС, аграрної реформи та майбутнього Союзу. Позначилася тенденція до поступового зміщення балансу в стосунках між Берліном і Парижем на користь першого.

7. Разом з тим, рівень двосторонніх відносин постійно залишається високим і базується на міцному договірному й інституційному фундаменті. Політичні еліти обох країн чітко усвідомлюють, що без німецько-французької згоди подальший розвиток інтеграційних процесів в Європі не може бути успішним, оскільки ні реформування різних сфер спільної політики, ні формування ефективних структур розширеної Європи неможливі без/або всупереч Франції.

8. Паралельно з ревізією франко-німецьких стосунків відбувався пошук нового балансу в підходах «червоно-зеленої» коаліції на чолі з Г.Шрьодером до процесу розширення Європейського Союзу на Схід.

По-перше, Г.Шрьодер, на відміну від свого попередника, чітко окреслив ієрархію німецьких пріоритетів в європейській політиці. Спочатку поглиблення інтеграційних процесів, яке в подальшому повинно було створити підґрунтя для вступу нових членів, а вже потім розширення.

По-друге, соціал-демократи і зелені побудували свою стратегію щодо прийому в Євросоюз країн ЦСЄ на основі прагматичного співвідношення цілей і засобів. За умов обмежених коштів Німеччина забезпечила створення інституційних і фінансових рамок для розширення та досягла визначення його часових меж згідно із власним баченням перспектив.

По-третє, активно використовуючи фактор розширення, керівники ФРН здійснювали тиск на своїх партнерів по ЄС з метою ініціювання реформ в інших важливих для німецьких інтересів сферах – аграрній, інституційній.

9. У результаті інституційних змін в ЄС, які відбулися внаслідок проведення в 2000 р. міжурядової конференції і підписання Ніццького договору, Німеччині вдалося посилити свою вагу в інституціях ЄС: вона отримала в Раді ЄС 29 голосів (до цього мала 10), як Франція, Велика Британія та Італія. Разом з тим, Г.Шрьодер домігся введення демографічного критерію (німці мають 17%, французи – 12%) при прийнятті рішень кваліфікаційною більшістю. Відтепер ФРН може блокувати рішення Ради ЄС разом з усього лише двома коаліційними партнерами. Крім того, Федеративній Республіці вдалося уникнути скорочення числа своїх депутатів у Європейському парламенті при вивільненні місць для парламентарів із країн-кандидатів – за ФРН залишилася квота в 99 депутатів, тоді як за Францією всього 72 місця [3].

10. Політично суттєвим і значимим нововведенням в європейській політиці урядової коаліції соціал-демократів та зелених стало успішне використання моделі Конвенту, що була реалізована як в процесі вироблення Хартії основних прав ЄС, так і для подальшої розробки інституційної реформи.

Таким чином, Герхард Шрьодер і Йошка Фішер не тільки здійснювали «нове визначення акцентів», а і використовували для цього нові інструменти. На відміну від свого попередника, що діяв за логікою пристосування, новий канцлер, після приходу до влади, запропонував і реалізував більш прагматичний і активний сценарій адаптації європейської політики об’єднаної Німеччини до нового положення країни в Європі. На думку автора, все це дає підстави говорити про суттєву модернізацію європейського курсу ФРН після 1998 р., що має наступні виміри й особливості: головна її мета – завершення європейської інтеграції; Німеччина поводиться і діє як «велика держава»; національні інтереси визначають німецьку європейську політику; визначена ієрархія пріоритетів в ЄС; відносини з Францією базуються на балансі політичних інтересів; поряд із нововведеннями активно використовуються досвід і здобутки Боннської республіки [1].

Наступне зіткнення інтересів Франції та Німеччини сталось у 2000 р. на саміті ЄС в Ніцці, який повинен був в організаційному плані підготовити Союз до розширення на Схід. За ініціативи Німеччини було розроблено стратегічний документ Європейської комісії в листопаді 2001 р. про прийом в ЄС 10 нових членів. Але Франція не погодилась на це [5].

Постає питання: чому Німеччина так прагне європейської інтеграції? Париж бачив в розширені ЄС на схід перспективу витіснення себе на географічний краї Європи, в той час як Берлін все більше ви двигається в центр континенту, маючи можливість взяти на себе функцію мосту між сходом і заходом.

Особливе місце в проблематиці розширення ЄС займають німецько-турецькі відносини та перспективи інтеграції Туреччина в «Велику Європу». По-перше, Туреччина з точки зору географії належить в більшій мірі Європі, а політична культура значною мірою відрізняється від європейської. По-друге, Туреччина – одна з найслабкіших країн серед тих хто хоче вступити в ЄС в економічному і соціальному плані. По-третє, з точки зору демографії, очікується, що в найближчі 15 років кількість турок перебільшить 80 млн. людей і Туреччина посунить Німеччину по цьому показнику в Західній Європі на 2 місце. По-четверте, неможливо не згадати роль Туреччини як стратегічного партнера НАТО, що має вихід в Чорне і Середземне море, на Кавказ, в Центральну Азію, на Балкани і Близький Схід. Не варто очікувати швидкого рішення цієї проблеми, яка стала серйозним головним болем для берлінських політиків уже в період правління канцлера А.Меркель [9].

Після війни в Косово держави-члени ЄС у який раз зрозуміли свою безпорадність у вирішені питань війни і миру без участі Америки, правління Шрьодера-Фішера активно провело лінію на більш ефективну розробку «європейської політики в області безпеки та оборони». Там же було прийнято рішення з трансформації ЗЄС, як європейського оборонного союзу в інтеграційну частину ЄС. На засіданні ЄС в Ніцці в грудні 2002 р. прийнято рішення, що ЄС не намагається створити європейську армію, а будить опиратись на воєнний потенціал НАТО.

Восени 2001 р. Франція і ФРН домовились створити спільну робочу групу, яка б зайнялась питаннями глобалізації і вперше позначили в якості цілі розробку європейської конституції. 22 лютого 2002 р. під керівництвом колишнього французького президента Жискара д’Естена почав свою роботу Конвент по розробці єдиної європейської конституції [14].

Під час святкування 40-ого ювілею підписаного Єлисейського договору була проведена спільна нарада парламентів двох країн і дата 22 січня навіть визнана «німецько-французьким днем». Але, на жаль, все це не сховало б того факту, що двосторонні відносини з цих пір уже не в найкращому стані.

Взаємовідносини Німеччини і Великої Британії характеризувались як стабільними та динамічними відносинами. Так як з Францією, між ФРН і Великою Британією кожні півроку проводились зустрічі на найвищому рівні та закріплювалось багатостороння та економічна співпраця.

Німеччина зіграла визначну роль в прийнятті Європейської конституції у 2004 р. Німецько-французький тандем доповнюється німецько-італійськими та англо-французькими ініціативами. Та коли між ФРН і Францією явно проявляється конкуренція за владу та вплив, ось тоді «європейський мотор» починає працювати з перебоями [9].

29 травня 2005 р. референдум в Франції щодо Європейської конституції дали неперевершені результати – 55% французів заявили, що проти прийняття Основного закону для єдиної Європи у складі 25 держав, а у Нідерландах – 60%.

Отже, протягом першого канцлерства Г.Шрьодера, Берлінська республіка, відстоюючи власні національні інтереси, стала на шлях «нормалізації» і своєї європейської політики, що призвело до переоцінки властивих попередній ФРН ідеологічних і політичних табу і обумовило модернізацію європейської політики об’єднаної Німеччини за умови збереження її парадигмального розвитку. Аби не залишитись в поганому становищі, Німеччина прагне створювати конфігурацію Європи в майбутньому за своїми правилами. Фішер і Г.Шрьодер озвучили плани трансформування інститутів ЄС, які схожі і на саму Німеччину, що очевидно не підтримали інші країни.

Таким чином, можна говорити про те, що Німеччина займає роль лідера, як в економічному, так і в політичному плані. Так, вона відіграє одну з головних ролей серед країн-лідерів в процесі прийняття важливих рішень. Цьому свідченням є те, що в умовах глобальної економічної кризи Німеччина як лідер ЄС виступає з власними пропозиціями та висуває такі вимоги європейському керівництву, які  вирішують проблеми не тільки німецької економіки, а й Європейського Союзу в цілому. Підсумовуючи вище сказане, варто зазначити, що дослідження зовнішньої політики ФРН дозволяє зробити висновок, що у нинішньому світі державні інтереси можуть реалізуватися лише при згоді з близькими і далекими сусідами та іншими зацікавленими сторонами. Тому шанси на успіх має тільки така зовнішня політика, яка погоджує власні інтереси з інтересами сусідів, розглядає інші держави як партнерів, з якими можлива не лише конкуренція, але й кооперація.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Добровольська І. Особливості французько–німецьких відносин після об’єднання Німеччини [Текст] // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук.праць. – К.: Інститут міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. Вип. № 64 (Частина І) – С.167-168.
2. Інтерв’ю А.Меркель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rosinvest.com/news/503443/
3. Кудрявченко О. Об’єднана Німеччина: нові геополітичні виміри [Текст] / О. Кудрявченко // Віче, 2003. – №8. – С.101-102.
4. Кудряченко А. Нові політичні виміри поступу Німеччини [Текст] // Людина і політика, 2007. – № 2. – С.21-25.
5. Невицький В.С. Україна у системі міжнародних відносин  в умовах глобалізації [Текст] / В.С Невицький. – К.: 2005. – 240 с. – С.180.
6. Німеччина – за підтримку миру у всьому світі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://germany4all.ru/Pages/vneshnyaya_politika_obedinennoj_ germanii.html
7. Орлик В. В. Хто господар у європейському домі? Вплив франко-німецьких ініціатив на процеси євроінтеграції [Текст] / В.Орлик // Політика і час, 2004. – №7-8 – С.124-125.
8. Осадча К. Європейський Союз : вчора, сьогодні, завтра [Текст] / К.Осадча // Наука и жизнь, 2003. – № 6 – С.2-3.
9. Рудько С.О. Зовнішня політика країн Західної Європи в пост біполярний період навчально методичний посібник із курсу [Текст] / С.О. Рудько.  – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька Академія», 2012. – 412 с. – С.169-170.
10. Сидорук Т. В. Інтеграційні процеси в сучасній Європі: навч. посібн. для студентів вищ. навч. закл. [Текст]  /  Т. В. Сидорук. – Львів: ЛА «Піраміда», 2010. – 354 с. – С.204-205
11. Спільна  декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною [Текст] : договір  від 9  червня 1993. – К.: 1993. – 6 с.
12. Appenzeller I.G. Die deutsch–russischen Beziehungen sind gut [Text] / I.G. Appenzeller // Die Zeit, 2008. – № 5. –  46 р. – P. 23
13. The Maastricht Treaty, 7 February 1992. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eurotreaties.com/maastrichtec.pdf
14. Weisbuch 1994 zur Sicherheit der Bundesrepublik Deutschland und zur Lage und Zukunft der Bundeswehr [Text] – Bonn, 1994.