ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

У статті розглянуто сутність економічної безпеки підприємства, визначено основні проблеми та шляхи забезпечення економічної безпеки підприємств на сучасному етапі.

Ключові слова: економічна безпека; внутрішні загрози; зовнішні загрози; підприємство; техніко-технологічна складова; фінансова складова; кадрова складова.

Annotation: In the article the essence of economic security of the enterprise is considered, the main problems and ways of ensuring economic safety of enterprises at the present stage are determined.

Key words: economic security; internal threats; external threats; enterprise; technical and technological component; financial component; personnel component.

Постановка проблеми. В сучасних умовах нестабільності економіки України вітчизняні підприємства функціонують в умовах ризику та невизначеності, що може негативно вплинути на їх фінансовий стан та результати діяльності і в подальшому призвести до банкрутства. У зв’язку із цим для суб’єктів господарювання набувають актуальності заходи щодо виявлення та нейтралізації можливих проблем та ризиків, а також пошуки нових шляхів забезпечення економічної безпеки підприємства. Адже своєчасна та якісна діагностика проблем забезпечення економічної безпеки, виявлення та систематизація ризиків і загроз дозволяють уникнути як матеріальних збитків, так і запобігти банкрутству підприємства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років досить багато вітчизняних та зарубіжних науковців приділили увагу питанню забезпечення економічної безпеки підприємства. Зокрема,  І. А. Бланк [1], В. Л. Ортинський, І. С. Керницький [2], В. І. Мельник, Г. М. Шумська [3], Н. Б. Паліга, Ю. В. Світлична [4], Н. В. Чаленко, А. В. Химич [5], З. С. Варналій [6] та інші. Однак, питання забезпечення економічної безпеки підприємства завжди є актуальним і потребує дослідження.

Мета дослідження полягає у визначенні основних проблем та пошуку можливих шляхів забезпечення економічної безпеки підприємства.

Виклад основного матеріалу. Економічна безпека підприємства – досить новий напрям розвитку економічної науки. Необхідність її постійного забезпечення зумовлюється об’єктивно наявним для кожного суб’єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування і досягнення головних цілей своєї діяльності.

Так, на думку І.А. Бланка, економічна безпека підприємства – це становище найбільш ефективного використання ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства на теперішній час і в майбутньому [1, с. 219]. В.Л. Ортинський розглядає економічну безпеку підприємства як захищеність потенціалу підприємства (виробничого, організаційно-технічного, фінансово-економічного, соціального) від негативної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, прямих або непрямих економічних загроз, а також здатність суб’єкта до відтворення [2, c. 121].

Однак, як і будь-яка інша сфера, економічна безпека має ряд проблем та ризиків. До основних проблем економічної безпеки вітчизняних підприємств відносять наступні. По-перше, ринкова економіка, побудована на конкуренції – це досить динамічна система, яка є ризиковою. По-друге, в Україні ще досі відсутні стійкі норми права захисту інтересів підприємців. По-третє, так як український ринок ще знаходиться на стадії становлення, існує багато механізмів, які ще цілком не опрацьовані.

До проблем, що постають перед підприємствами на шляху до досягнення прийнятного рівня економічної безпеки науковці відносять такі:

– переважність використання реактивного підходу (очікування негативного впливу загрози і вже подальші заходи щодо ліквідації наслідків замість передчасного аналізу можливих шляхів уникнення цього впливу);

– необхідність підвищення якості збору інформації не лише про конкурентів, але й про стан власної діяльності, що включає першочерговість визначення цілей і стратегії підприємства;

– недостатнє застосування аналізу витрат підприємства на економічну безпеку;

– нехтування наявними можливостями підприємства і спрямування всієї системи економічної безпеки на роботу із загрозами [3].

Негативний вплив на економічну безпеку може мати об’єктивний і суб’єктивний характер. Об’єктивний виникає не з волі конкретного підприємства або його персоналу, а суб’єктивний саме внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або ж його персоналу (передусім керівників і менеджерів).

Джерелами негативного впливу на економічну безпеку підприємства можуть бути: свідомі чи несвідомі дії окремих осіб і суб’єктів господарювання (органів державної влади або підприємств-конкурентів); збіг об’єктивних обставин ( форс-мажорні обставини, інновації тощо).

Варто зазначити, що існує ряд причин від яких залежить економічна безпека підприємства. Зокрема, від кризових явищ в економіці, надзвичайних подій, стихійних лих, непередбачених змін кон’юнктури ринку, соціальної напруженості, управлінської некомпетентності, а також невиконання партнерами, постачальниками, замовниками та клієнтами своїх обов’язків по оплаті контрактів, постачанні продукції або зміни умов договору.

Таким чином, на економічну безпеку впливають різні фактори, які можуть бути об’єктивними і суб’єктивними, економічними та позаекономічними, внутрішніми та зовнішніми.

Існують три головних зовнішніх джерела загрози для підприємства. На думку З. С. Варналія, загроза – це сукупність умов і факторів, які створюють небезпеку для реалізації економічних інтересів, яка в свою чергу може створювати різноманітні ризики [6, с. 109].

Отож, перша загроза – несприятлива економічна політика держави. Так, держава може суперечити виробничій, комерційній або фінансовій стратегії підприємства за допомогою різних методів, серед яких найпоширенішими є: зміна ставок митного тарифу; податкових ставок; коливання валютного курсу тощо.

Іншу серйозну загрозу для підприємства із боку держави представляють певні дії по згортанні чи обмеженні економічних зв’язків. Економічні санкції, з боку держави мають досить негативний вплив і призводять до взаємної недовіри, дестабілізують безпеку в області економіки на міждержавному рівні.

Другим джерелом зовнішньої загрози для підприємства є дії інших суб’єктів господарювання. Мова йде про несумлінну конкуренцію. Підприємства-конкуренти мають безліч методів, які здатні негативно вплинути на діяльність та безпеку підприємства, до них належать: порушення прав конкурентів на промислову власність (несанкціоноване відтворення продукції конкурента, розкриття секретів виробництва конкурента, промислове шпигунство); дезорганізація виробництва конкурентів, яка здійснюється шляхом підкупу та заманювання їхніх робітників та службовців з метою заволодіння секретами виробництва та торгівлі; підривання репутації конкурента (невідповідна реклама, поширення хибних та неправдивих зведень, що дискредитують підприємство) та інші, такі як демпінг, бойкот тощо.

Третім джерело становлять кризові явища в світовій економіці, оскільки вони надходять із країни в країну через канали зовнішніх економічних зв’язків. Такі явища як структурна перебудова, падіння попиту та цін на енергоносії породжує залежність вітчизняних підприємств від процесів, що відбуваються у світі.

До інших зовнішніх загроз можна віднести наступні:

– рівень інфляції;

– брак коштів для інвестування підприємства;

– законодавча нестабільність;

– корупція;

– несприятливі макроекономічні умови (криза, війна, загальноекономічна ситуація в країні).

Внутрішні загрози ­– це загрози, які залежать від діяльності власне підприємства. До них відносяться:

– дії чи бездіяльність працівників, які суперечать інтересам комерційної діяльності підприємства;

– низький рівень кваліфікації персоналу;

– слабке маркетингове опрацювання ринку;

– порушення правил використання технічних засобів;

– підрив ділового іміджу підприємства;

– неконкурентна цінова політика;

– невизначеність цілей та стратегій.

Всі ці загрози створюють проблеми для економічної безпеки підприємства і порушують його функціонуванні на ринку. Тому управлінському персоналу необхідно постійно здійснювати пошук нових шляхів забезпечення безпеки для підприємства.

Як зазначають у своїй праці Н. Б. Паліга та Ю. В. Світлична [4], існує три  складові економічної безпеки підприємства для боротьби із внутрішніми загрозами (рис. 1). Техніко-технологічна – аналізує ступінь ефективного та раціонального використання ресурсів та основних засобів. Фінансова складова відповідає за найбільш ефективне використання капіталу, прав та інформації підприємства. Кадрова складова забезпечує створення належних умов для праці та ефективне управління персоналом.

Слід зазначити, що шляхи запобігання внутрішнім та зовнішнім загрозам економічній безпеці відрізнятимуться.

Основні заходи для реалізації шляхів запобігання внутрішнім загрозам техніко-технологічної складової можна розділити за основними та оборотними засобами.

Запобігання внутрішнім загрозам техніко-технологічної складової в розрізі основних засобів стає можливим за умов підвищення ефективності використання основних фондів підприємства, а саме: шляхом звільнення підприємства від зайвого обладнання, машин та інших основних засобів або здачі їх в оренду з метою отримання додаткового прибутку для підприємства, забезпечення його новітнім обладнанням та висококваліфікованими працівниками, своєчасне оновлення основних засобів з метою недопущення морального і фізичного зносу; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва тощо.

Рис. 1. Основні шляхи запобігання внутрішнім загрозам економічній безпеці підприємства [4]

Якщо розглядати у розрізі оборотних засобів, то необхідне економне та  раціональне розпорядження матеріальними та товарними цінностями, потрібно мінімізувати витрати та створити виробничі запаси, забезпечити оптимальне співвідношення між обсягом оборотних коштів та їх виробничою потребою, а також здійснити заходи, які нададуть максимальну можливість самофінансування потреб в оборотних коштах.

Запобігання загрозам у фінансовій ланці можливе шляхом збільшення кількості ліквідних активів, що дасть змогу вчасно оплачувати борги і уникнути банкрутства.

Підвищення ефективності управління капіталом пропонується забезпечити шляхом: примноження величини власного капіталу через збільшення отримуваного чистого прибутку; збільшення суми чистого прибутку за рахунок ефективної податкової політики, спрямованої на підвищення частки чистого прибутку в загальній сумі валового прибутку. Оптимізацію зобов’язань необхідно проводити за такими напрямами: рефінансування дебіторської заборгованості та оптимізація інвестування оборотного капіталу в дебіторську заборгованість [5].

Боротьба із загрозами у кадровій ланці відбувається завдяки проведенню відповідних заходів, які забезпечать підвищення кваліфікації персоналу, скороченню частки працівників пенсійного віку і залучення на підприємство нового покоління працюючих із профільних навчальних закладів, а також за допомогою мотивації персоналу шляхом винагород та надання відпусток (однак потрібне зменшення кількості вимушених відпусток персоналу).

Щодо зовнішніх загроз, то у техніко-технологічній складовій велике значення має впровадження та використання інноваційних технологій у виробничому процесі. Це не тільки покращить якісь продуктів та послуг, а й зробить підприємство більш конкурентоспроможним та дасть можливість вийти на нові ринки. Впровадження технологій енергозбереження дозволить підприємству зменшити собівартість продукції та залежність від  постачальників енергоресурсів.

Фінансова ланка дасть  можливість активізувати маркетингову діяльність підприємства. Нова реклама дозволить індивідуалізувати продукцію, що в свою чергу позитивно вплине на формування громадської думки про фірму і товари. Диверсифікація ринків збуту та освоєння нових видів продукції дасть можливість вийти підприємству на нові ринки торгівлі ( в тому числі міжнародні), а також збільшить прибуток.

Кадрова ланка забезпечить активізацію діяльності в напрямку посилення соціального захисту працівників ( рівна винагорода за рівну працю, право на безпеку та гігієну праці, збереження здоров’я тощо).

Висновки. Отже, дослідження економічної безпеки є досить важливим, оскільки без неї неможливе нормальне функціонування підприємства в цілому. Однак, як і будь-яка інша сфера, вона має ряд проблем та ризиків, вирішення яких значно покращить ситуацію на підприємстві. Завдяки прийманню правильних стратегій і рішень можливе зменшення впливу як зовнішніх, так і внутрішніх загроз на підприємство, що в свою чергу забезпечить зміцнення рівня економічної безпеки як у цілому, так і в розрізі окремих складових техніко-технологічної, фінансової та кадрової.

Література:

1. Бланк І.А. Управління фінансовою безпекою підприємства. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2009. – 784 с

2. Економічна безпека підприємств, організацій та установ : навч. посіб. / В. Л. Ортинський, І. С. Керницький та ін. – К. : Правова єдність, 2009. – 544 с

3. Мельник В.І., Шумська Г.М. Перспективні напрямки підвищення рівня економічної безпеки підприємства в сучасних умовах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.confcontact.com/2008dec/3_melnik.php.

4. Паліга Н. Б. Шляхи запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам економічній безпеці промислового підприємства / Н. Б. Паліга, Ю. В. Світлична // Економіка промисловості. – 2011. – № 1. – С.197-202.

5. Чаленко Н. В., Химич А. В. Шляхи запобігання внутрішнім загрозам фінансово-економічній безпеці підприємства// Міжнародний науковий журнал. – 2015.– №9. – С.171-174.

6. Варналій З.С. Економічна безпека : навч. посіб. / за ред. З.С. Варналія. — К.: Знання, 2009. – 647 с

 В статті розглянуто особливості соціально-економічного механізму забезпечення економічної безпеки регіону, виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери та використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової.

 The features of socio-economic mechanism of providing of economic security of region are considered in the article, the groups of indicators that represent the most essential indexes in the real sector of social sphere and used as threshold values of economic security and her social constituent are distinguished and analysed .

Актуальність теми дослідження. В Україні крупні системні перетворення охопили всі сторони суспільного життя. Зростання дії дестабилизирующихфакторов приводить до поглиблення відмінностей в рівнях соціально – економічного розвитку регіонів країни, здатних перетворитися в різного роду небезпеки для економіки регіонів. Це зумовлює необхідність розробки спеціального інструментарію для  оцінки економічної безпеки регіону, використання якого дозволити сформувать механізм забезпечення економічної безпеки країни обліком особливостей кожного регіону.

Аналіз літератури. Проблеми економічної безпеки на макро-и мезорівнях відображені в наукових роботах українських, російських вчених – економістів: Герасимчука З.В., Вавдіюка Н.С., Ефремова К.І., Георгадзе Е.І., Гейца В.М., Горбуліна В.П., Клебанової Т.С., Черняка О.І., Пономаренко В.С., Богачева В.І. та ін. Разом з тим весьма актуальною є проблема дослідження економічної безпеки региону з урахуванням соціально-економічних чинників.[4, с.54]

Взагалі, категорія економічної безпеки по-різному трактується в науковій літературі. По Л.І.Абалкину «економічна безпека – це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні завдання і при якому держава має можливість виробляти і проводити в життя незалежну економічну політику». .[1, с.126] Отже, в загальному сенсі слова, під економічною безпекою слід розуміти найважливішу якісну характеристику економічної системи, визначальну її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні – це гарантія незалежності країни, умова стабільності і ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Це пояснюється тим, що економіка є однією з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави і особи..[2, с.58] Тут все взаємозв’язано, і один напрям доповнює інший. Економічна безпека традиційно розглядається як якісна найважливіша характеристика економічної системи, яка визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державних інтересів.

Соціально-економічну безпеку країни і її регіонів в сучасних умовах можна визначити як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують сталий розвиток суспільства і підвищення якості життя його членів.

Іншими словами, економічна безпека є сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному зростанню національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, що гарантує від різного роду погроз і втрат.

Руйнування єдиного духовного простору, що продовжується, економічна дезинтеграція і соціальна диференціація в Україні провокує посилення напруженості у взаєминах регіонів і центру.

Розглянемо деякі особливості соціально-економічного механізму, що склався, є базисом не тільки економічної, але і національної безпеки країни. В процесі дослідження були виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери. Саме ці індикатори використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової. Вони характеризують граничні величини, ігнорування яких перешкоджає нормальному ходу розвитку економіки і соціальної сфери і приводить до формування руйнівних тенденцій в області виробництва і рівня життя населення.[3, с.157]

Таблиця. 1. Показателі социальної складової економічної безпеки.

Соціальні індикатори характеризують тенденції розвитку соціальних процесів, що склалися, з погляду реалізації принципу справедливості розподілу благ. Порушення цього принципу виявляється в зростанні доходів пануючих соціальних шарів за рахунок зменшення доходів інших не у зв’язку з великим їх внеском в зростання суспільного добробуту, а у зв’язку з очолюючою роллю в розподілу благ.

Аналіз показав, що соціальні індикатори далекі від порогових показників безпеки і стабільності. Кількість людей, що живуть за межею бідності, в два рази перевищує порогове значення, якщо тут взагалі доречно говорити про які-небудь пороги для країни, що володіє колосальними природними багатствами і золотовалютними резервами, що збільшуються з року в рік. Розмір середньої пенсії постійно відстає від прожиткового мінімуму пенсіонерів, тоді як наявність платоспроможного попиту у населення старших віків грає роль чинника, що підтримує на плаву економіку. У світовій практиці не допускається досягнення величиной прожиткового мінімуму 70% середнього розміру пенсій. Частина літніх людей, яка не мала ніяких надходжень у вигляді заробітної плати або інших доходів і хто жив тільки на пенсію, складають певну частину бідного населення.

Добре відомо, що ніяка економіка не може ефективно функціонувати в умовах соціальної напруженості. Так само як і соціальна напруженість складається із ступеня незадоволеності населення рівнем життя, станом екології, ефективністю влади, впливом кримінальних структур. Не можна зняти соціальну напруженість без вирішення економічних питань, від яких залежить і рівень безробіття, і якість життя.

Соціальна проблема номер один – це бідність. Бідні є скрізь, навіть в США і Швейцарії. Українська проблема – в масштабах бідності. Сьогодні нижче за прожитковий мінімум живе кожен третій. Перевищення порогового показника рівня безробіття населення свідчить о стані погрози в наступних областях: Волинською, Житомирською, Кіровоградською, Миколаївською, Рівненською, Тернопільською, Херсонською, Хмельницькою, Черкаською, Чернівецькою. В безпеці знаходилися АРК, Дніпропетровська, Одеська, Харківська області, м. Київ, м. Севастополь. Решта всіх регіонів, зокрема Луганська область находятся в зоні ризику.

По показнику середніх призначених пенсій зі всіма нарахуваннями і компенсаціями середній пенсіонер не дотягує і до половини прожиткового мінімуму. Отже, пенсіонер, що живе поза сім’єю, приречений на швидку голодну смерть. Чисельність економічно активного населення складає близько 30% від загальної чисельності населення.

Про низький рівень заробітної плати населення регіонів яскраво свідоцтвує показник відношення середньої заробітної плати кминимальному прожитковому мінімуму – 3:1. Цей показник має полягання небезпеки в Тернопільській області. У безпеці знаходяться Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області.

Решта всіх регіонів України знаходиться в стані ризику. Це проблема диференціації доходів населення, пропасти між багатими і бідними.

За роки реформи не просто змінилося матеріальне положення громадян країни – трансформувалася вся система формування доходів населення. У соціалістичній економіці основним джерелом надходження особистих доходів була оплата праці (приблизно 3/4 всіх доходів), при чому її рівень був украй невисокий і малорухливий, диференціація основної маси населення за розміром заробітку практично була відсутня, а весь процес регулювання зводився до механізму нарахування і перерахунку заробітної плати по певній схемі. Паралельно з цим існувала додаткова закрита система розподілу благ, обслуговуюча невелику соціальну групу. При цьому всіма процесами формування і регулювання доходів громадян «диригувала» держава.

До теперіщнього моменту в Україні склалася прямо протилежна система матеріального забезпечення населення, в якій функції і можливості держави мінімізовані. Перш за все, значущість офіційного заробітку в структурі доходів за роки реформи впала майже удвічі

Сьогоднішній Уряд стверджує, що соціальне розшарування в країні нібито зменшилося.Тим часом, тіньові доходи новоукраїнців в них явно не враховуються. Уряд сьогодні бере зобов’язання підвищити доходи населення через збільшення зарплат і пенсій. Але, наприклад, в 2010 році номінальні доходи населення збільшилися на 23-25%, а ціни виросли на 20%. Такий мізерний приріст зовсім не компенсує всього, коли зростання цін в 1,5 –2 рази обганяв підвищення доходів. .[7, с.248]

Проблема оплати інтелектуальної праці сьогодні теж дуже актуальна. Україна століттями дивувала мир інтелектуальним потенціалом. Рівень зарплати у сфері освіти складає сьогодні 52% від середнього рівня в промисловості, а середня зарплата в науці в 30 разів менше, ніж у учених із Західної Європи.

Відзначимо, ринкові реформи буквально перетрусили всі сторони життя українського суспільства – від системи цін і податків до банків і валютних ринків. Лише одна сфера не викликала ніякого інтересу у реформаторів – ринок праці. Почався витік цих самих мізків на захід і в кримінальний бізнес. Робоча сила поводиться як нормальний товар, мігруючи в сфери з найбільш високим попитом, підстроюючись під капризи споживача.

Сьогодні в Україні вмирає в 3 рази більше людей, чим народжується.  Вплив демографічної ситуації на стан економічної безпеки регіонів дуже вагомо, адже однією із головних ппередумов для розвитку регіону є відтворення його трудового потенціалу. Стан загрози мають такі регіони України як Житомирская, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. У контексті де мографічних аспектів людського розвитку на регіональному рівні треба звернути увагу на загрозливу тенденцію скорочення загальної чисельності населення. Напрошується питання, хто ж забезпечуватиме економічне зростання країни?

Ситуація, що утворилася, в області зайнятості об’єктивно вимагає посилення державної політики, що включає заходи по регулюванню зайнятості, зокрема в галузевому і регіональному розрізах. Проблему зайнятості можна частково вирішити за рахунок цілеспрямованої державної політики підтримки дрібного підприємництва. Сьогодні воно поповнює казну тіньового сектора економіки.

Назрілу необхідність розробки і ухвалення державної програми сприяння зайнятості населення на найближчі роки і віддалену перспективу підтверджує також наявність регіонів країни істотною деформацією населення, специфікою соціально-економічного розвитку: однобокою спеціалізацією, переважанням виробництв з високою концентрацією інтелектуальної праці, галузей з великою питомою вагою підприємств-банкротів.[4, с.130]

Необхідно також прийняти комплекс соціальних законів, які чітко визначили б порядок допомоги бідним верствам населення і джерела її фінансування.

Виходячи з вищевикладеного, згідно індексу соціально-економічних чинників, у безпеці не знаходиться жоден регіон, стан ризику мають АРК, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області, м. Севастополь. Інша частина регіонів України (48%), в тому числі Луганская область, мають стан загрози щодо рівня життя населения, структури доходів, демографічної ситуації, стану оточуючого середовища, що викликає загострення социально-економічної напруги. У таких умовах необхідно проводити в дію механізми забезпечення економічної безпеки регіону, що направлені на відновлення порушеного соціального і еколого-економічного балансу.

Отже: яка ж соціальна ціна реформування економічного базису нашої держави? Зниження якості життя більшості населення; зубожіння інтелектуального і духовного потенціалу нації; продовжуюче погіршення демографічної ситуації; різке зниження ціни праці і втрата трудових мотивацій; посилення соціального розшарування. Не можна забувати, що падіння рівня і якості життя населення – не тільки результат кризи, це і причина його затяжного характеру.

Висновки. Ситуація, що створилася, вимагає негайного, цілеспрямованого втручання держави в проблеми соціальної політики.

Критично важливим для подальшого розвитку України є вибір з урахуванням попереднього досвіду найбільш ефективної економічної моделі функціонування і розвитку країни.

Неприпустимо продовження колишніх і здійснення нових стратегічних прорахунків і помилок в державній стратегії, особливо у виборі економічної моделі розвитку.

В умовах, коли гостро необхідна, але відсутнє нормальне конкурентне середовище, повинна формуватися економічна система, що поєднує в собі апробовані і позитивні елементи як адміністративно-планової, так і ринкової систем. Це повинна бути модель, що побудована на принципах симбіозу найбільш цінних елементів двох систем (наприклад, централізованого планового початку і принципів соціальної справедливості – першою і прагматизму у дусі «освіченого егоїзму» – другий) і раціональної самодостатності, гармонійно поєднує в собі державний і приватний сектори економіки з деяким домінуванням цивілізованого державного початку.

Необхідне істотне посилення соціальної складової економічної політики: підвищення життєвого рівня населення, перш за все на основі підвищення оплати праці, своєчасної безпеці заробітної плати і гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття; створення умов для подолання бідності і надмірного розмежування в суспільстві; збереження та укріалення демографічного і трудового потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів; створення ефективної системи соціального захисту людей, охорона і відтворення їх фізичного і духовного здоров’я.

Оцінка економічної безпеки регіону включає аналіз його соціального розвитку, що покликаний виявити рівень і якість життя населення, її динаміку, найважливіші проблеми відтворення населення і трудових ресурсів, рівень і тенденції зміни зайнятості. Розглядається забезпеченість об’єктами соціальної інфраструктури. Визначаються рівень соціальної напруженості, причини виявлених кризових явищ і можливість та засоби їх подолання. Велике значення також має регіональний аналіз тенденцій розвитку демографічних процесів, безпосередньо пов’язаних з соціальними..[7, с.205]

Це визначає необхідність:

– розробки і обгрунтування методики комплексного аналізу кризових ситуацій у економіці і соціальній сфері регіонів з урахуванням адміністративно-територіального облаштування країни і зарубіжного досвіду таких досліджень;

– виявлення конкретних регіонів, що знаходяться або потенційно схильних до досягнення кризової ситуації, при якій виникає загроза економічній безпеці країни.

 В цілому, від правильності вирішення соціальних проблем залежить зниження соціальної напруги, створення довгострокових основ забезпечення соціальної стабільності і підвищення якості життя населення регіонів України, що, у свою чергу, здатне істотно знизити погрози соціальній стабільності і підвищити економічну безпеку регіонів.[6, с.198]

Список використаних джерел

1.Герасимчук З.В. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забезпечення / В. Герасимчук, Н.С. Вавдіюк. – Луцьк: Надстір’я, 2010. – 244с.

2.Ефремов К.І. Питання оцінки економічної безпеки регіону /К.И. Ефремов, Е.І.Георгадзе // Питання статистики. – №2. – 2002. – С.57-59.

3.Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство /[Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.]; за ред. В.М. Гейця. –Харків: ВД «ІНЖЕК», 2011.- 240с.

4. Пономаренко В.С. Економічна безпека регіону: аналіз оцінка, прогнозування/ Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. – Харків: ІД «ІНЖЕК», 2004. – 144с.

6. Статистичній щорічник Україні за 2010 рік. – Київ: Консультант, 2010.– 636с.

7. Система оцінок зовнішніх і внутрішніхризиків та загроз національній безпеці України. Вип. 16 / за заг. ред. академіка НАН Україні, д.т.н. В.П. Горбуліна. – Київ: ДП «НВЦ» Євроатлантикінформ., 2010. – 232с.

8.Ткаченко В.Г. Економічна безпека України в умовах ринкових трансформаційних процесів / під редакцією В.Г. Ткаченко, В.И. Богачева. – Ровеньки-Луганськ: «Наука», 2007. – 330с.