ilona.mostova@oa.edu.ua

Мостова Ілона Ігорівна,

магістрантка,

Національний університет «Острозька академія»,

науковий керівник

канд. пед. наук З. В. Столяр

Анотація

У статті проаналізовано взаємозв’язок між телевізійним дискурсом та процесами формування культуромовної національної ідентичності в контексті українського суспільства у час повномасштабної російсько-української війни. Дослідження спрямоване на вивчення ролі телевізійного дискурсу у формуванні національної ідентичності українців та розумінні його впливу на культурні процеси в Україні. В процесі роботи використано методи моніторингу, аналізу, синтезу (для визначення особливостей телевізійного контенту); спостереження, опису та оцінювання (для визначення рівня впливу телевізійного контенту на реакцію глядачів щодо сучасних культуромовних питань); узагальнення (для формування висновків за результатами, отриманими щодо кожного з досліджених векторів).

Ключові слова:  мова, телебачення, дискурс, національна ідентичність, медіавплив, соцопитування.

Summary

The purpose of the scientific article is to analyze the relationship between television discourse and the processes of cultural-linguistic national identity formation in the context of Ukrainian society. The study is based on the analysis of the relevance of television. The issue of changes on television after the start of the full-scale Russian-Ukrainian war was raised. The article is aimed at studying the role of television discourse in the formation of national identity and understanding its impact on cultural processes in Ukraine. In the process of work, the following methods were used: monitoring, analysis, synthesis (to determine the features of television content that interacts with cultural and linguistic features); observation, description and evaluation (to determine the level of influence of television content on viewers’ reactions to modern cultural and linguistic issues); generalization (to form conclusions based on the results obtained for each of the investigated vectors).

Keywords: language, television, discourse, national identity, media influence, social survey.

Постановка проблеми. Сучасне українське телебачення як потужний інструмент слугує не лише для передачі інформації, але й відіграє роль у формуванні національної самосвідомості та культурної ідентичності. Тим паче, коли Україна, країна з багатошаровою та багатогранною культурною спадщиною, проживає соціокультурні зміни, телевізійний дискурс став одним із суттєвих аспектів цього процесу. Тому варто дослідити, наскільки телебачення сприяє чи заважає розбудові єдності та створенню національного ідентитету в сучасному українському суспільстві в умовах війни.

Аналіз досліджень та публікацій. Різні аспекти телевізійного дискурсу, зокрема культуромовний аспект, вивчали такі науковці, як Г. Денискіна, Е. Мамонтова., Н. Лютянська, В. Ральська, І. Фенг, Р. Кіт Сойєр, О. Хоцур, Г. Штромаєр.

Мета статті – проаналізувати вплив медійної мови та контенту новин на формування громадської думки; дослідити важливість телебачення в процесі популяризації державної мови та визначити його важливість для сучасного суспільства; проаналізувати реакції глядачів на телевізійний контент та, зокрема, їхні думки щодо питання державної мови в телевізійному етері.

Виклад основного матеріалу. Телебачення має важливе значення у формуванні культуромовної ідентичності, будучи агентом, який впливає на мовлення та цінності глядачів. Науковець І. Фенг у своїй праці «Історія масової комунікації» зазначає: «Телебачення є дешевим і готовим до споживання. Не потребує навичок чи освіти для перегляду, тому є популярним серед нижчих верств населення» [3], тому можемо зробити висновок, що авдиторія етеру є пасивною.

У масовій комунікації медіавпливів уникнути просто неможливо. Праця науковця Г. Штромаєра «Політика і мас-медіа» пояснює, що «вплив – це процес і результат дій телебачення, що змінює поведінку, наміри й уявлення авдиторії. Інформаційно-психологічний вплив – це вплив на свідомість особи й населення з метою внесення змін у їх поведінку та світогляд» [11]. Отож, за своєю суттю етер – чільний масмедійний засіб, який охоплює різноманітні сфери життя. До того ж, науковець Г. Штромаєр акцентує: «Багато людей задовольняють свою незначну потребу в політичній інформації завдяки телевізійному вечірньому випуску новин, який транслюється перед фільмом чи розважальною програмою, і наголошує, що «для них ці передачі є єдиним мостом у світ політики» [11].

Медійна мова впливає на свідомість реципієнта, саме це зауважує багато дослідників. У підручнику «Теорія медіалінгвістики», який уклали Л. Шевченко та Д. Сизонов, знаходимо тлумачення цього поняття: «Медійна мова – лінгвістичні та стильові особливості мови, яка функціонує у сфері масової інформації» [10]. Якраз це мусить спонукати медіа до відповідального змістового наповнення телепрограм та до відповідного мовностилістичного оформлення.

Тому важливим є той факт, що з розвитком комунікаційних технологій етер використовують і в суперечливих темах, збройних конфліктах та задля пропаганди. Як приклад, під час російсько-української війни з 2014 року медіапростір став майданчиком для розпалювання політичного та мілітарного, мовного та культурного конфліктів.

Науковиця Г. Яворська у своїй праці стверджує, що «конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних загроз»  [12, с. 45].

Саме ця проблема загострилася під час боротьби за українську Україну, й  потрібно було якнайшвидше позбуватися наївних сподівань на зменшення напруження в суспільстві, адже через екрани телевізорів до лютого 2022 року мільйонам людей насаджували російські ідеї та мову, стверджували про меншовартісний статус української. Збройна агресія росії відчутно змінила медіаландшафт України. Роль об’єктивного інформування громадян, популяризація української мови та культури, протидія інформаційним війнам, підвищення медіаграмотності значно зросли.

П. Казарін у своїй книзі «Дикий Захід Східної Європи» акцентує на тому, що «Україна лишається «телевізійною» країною, в якій більшість отримує інформацію з телеекрану, а тому цей тип медіа й далі лишається ключовим для масової свідомості» [5, с. 183–184]. Тому задля формування свідомого та освіченого суспільства важливо, аби українське телебачення було якісним. «До того ж українська авдиторія зараховує отримання інформації до категорії «розваг» та «соціалізації», хоча насправді це історія про безпеку», – зауважує публіцист [5, с.183–184].

Задля підтвердження наведених вище тез та аналізу ситуації впродовж серпня–жовтня 2023 року ми провели анкетування в соціальних мережах «Інстаграм» і «Фейсбук» серед 300 респондентів різного віку. Таким чином нам вдалося з’ясувати, що 56% опитуваних продовжують споживати телевізійний контент (див. рис. 1).

Рис. 1. Рівень споживання телевізійного контенту серед реципієнтів

Нині на теренах українського телебачення транслюють проєкт «Єдиний телемарафон», запроваджений на початку великої війни на таких каналах: «1+1», «ICTV», «Суспільне», «Інтер», «СТБ», «РАДА», «УНІАН», «К2», «ZOOM». Також триває розквіт розважальних каналів «Новий», «ТЕТ», «БІГУДІ», «М1», «ПЛЮСПЛЮС».

Від 24 лютого 2022 українці значною мірою покладалися на телемарафон  «Єдині новини» та телеграм-канали. За результатами опитування нині телебачення радше використовують для перегляду розважальних телепрограм, а  телемарафон «Єдині новини» користується попитом лише серед 22% респондентів (див. рис. 2).

Рис. 2. Результати опитування щодо кількості глядачів Єдиного телемарафону

Не можна заперечувати той факт, що сучасна молодь не є прихильником телевізора. Для того щоб знайти будь-яку інформацію та новини, використовують твітер, телеграм або ютуб, а для того щоб задовольнити естетичну та розважальну потребу, – споживають контент із інстаграму та тіктоку. Здається, що телебачення не має прямого впливу на молодь, але телевізійні програми потужно ширяться в цих соціальних мережах.

Новини телемарафону «Єдині новини» активно публікують у телеграм-каналах. Такі популярні телевізійні програми, як «Я люблю Україну», «СуперМама» та «Хто зверху» споживають не з телебачення, а з ютуба. На фрагменти цих програм без додаткових зусиль натрапляємо і в інстаграмі, і в тіктоці. Сьогодні телевізійні канали мають свої сторінки на різних платформах. Наприклад, телеканал «Новий канал» у соціальній мережі «Інстаграм» «novy_channel» має 953 тисячі читачів; телеканал СТБ на платформі «Ютуб» має 5,44 млн підписників, а телеканал ТЕТ на своїй сторінці в тіктоці має 280 тисяч слідкувачів.

Підтвердженням відомостей є й наше соціологічне опитування, яке засвідчило, що 65% респондентам до вподоби телевізійні розважальні програми, серіали та шоу (див. рис. 3).

Рис. 3 Результати опитування щодо споживання телевізійного розважального контенту

Варто зазначити, що за результатами опитування, телевізійні програми охоплюють 92% респондентів саме на інтернет-платформах. Отже, телебачення поєднує широке охоплення й безкінечну кількість ресурсів.

Телеетер часто виконує функцію освітнього інструменту, розширюючи знання про історію, традиції та мову. Можна зробити висновок, що питання мовлення етеру справді актуальне. Українська мова на українському телебаченні сприяє формуванню ідентичності суспільства. Популяризація державної мови в телевізійному просторі сприяє зміцненню мовної ідентичності та підтримує мовний патріотизм; українська мова є носієм культурних цінностей; дитячі програми, навчальні передачі та мовні проєкти сприяють формуванню мовної ідентичності серед молоді; програми, що присвячені літературі та мовній спадщині, сприяють збереженню багатства та різноманітності української культури; телепередачі, що транслюють українську автентичність, зокрема через мовлення, сприяють збереженню та розвитку унікальної ідентичності; популяризація української мови слугує захистом від зовнішніх впливів, сприяє самостійності та незалежності країни. Дібрані матеріали повинні суворо оформлювати відповідно до мовних норм, адже телепрограми, безперечно, виконують функцію зразка для реципієнтів і, таким чином, сприяють піднесенню культури мовлення в країні.

Підтвердженням зазначеній тезі слугує проведене анкетування: 63% респондентів уважають, що журналісти, ведучі та учасники телепередач обов’язково повинні мовити українською літературною мовою (див.рис. 4).

Рис. 4 Результати опитування щодо мовлення всіх учасників етеру

До початку великої війни мовне питання відносно ігнорували, телепрограми  виходили двомовні та рідше повністю українськомовні. Нині телевізійний етер цілком українськомовний, але часто натрапляємо на помилки граматичного, стилістичного, особливо фонетичного й акцентуаційного аспекту як в мовленні запрошених гостей, так і мовленні самих ведучих. Журналісти нерідко нехтують стандартом доступності, зловживають англізмами, професійними термінами та жаргонізмами,  не поцікавившись, чи є українські відповідники. Під час перегляду новинних випусків виникає думка про те, що вони спеціально використовують новомодні/запозичені слова, аби не втратити глядача, але насправді це часто відлякує їхню цільову авдиторію та ніяк не допомагає формувати свідоме, освічене суспільство. Під час перегляду розважальних проєктів натрапляємо на те, що учасники шоу часто некомпетентні щодо базових питань, регулярно порушують акцентуаційні норми, їхнє мовлення нерідко наповнене скалькованими з російської мови лексемами.  Тому творцям таких шоу варто ретельніше добирати кандидатури учасників. Адже якщо відомі особистості України не володіють базовими знаннями з української мови й культури мовлення, то висвітлення таких ситуацій в позитивному світлі матиме негативний вплив на молодь та громадянську самосвідомість.

Висновки. Отже, телевізійні новини та розважальний контент все ще користуються попитом серед українського суспільства, але найчастіше споживають такий контент на інтернет-платформах, наприклад, на ютубі, у телеграмі, твітері, інстаграмі, тіктоці, а рідше – безпосередньо з телебачення. Телевізійний етер є платформою для популяризації та захисту української мови та культурних цінностей. Авторитетні програми часто впливають на формування позитивного ставлення до власної мови та сприяють її розумінню в глобальному контексті.

Телебачення як вагомий масмедійний засіб активно формує культуромовну ідентичність українців. Його вплив охоплює різноманітні платформи. Широке охоплення авдиторії телепередачами на різні теми сприяє створенню спільного культурного контексту, сприяючи єднанню громадян навколо загальних цінностей та ідей.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Hotsur, O. (2022). Особливості функціонування медіаринку України в умовах війни (лютий-вересень 2022 року). Communications and Communicative Technologies, (22), P. 47–53.                                                                               URL: https://doi.org/https://doi.org/10.15421/292205.
2. Sawyer, R. K.. A discourse on discourse: An archaeological history of an intellectual concept. Cultural Studies, 16(3): 2002. P. 433–456. URL: https://doi.org/10.1080/09502380210128324
3. Fang I. E. A History of Mass Communication. Six Information Revolutions. Newton, USA: Butterworth-Heinemann, 1997. 154 p. URL: https://www.etcases.com/media/clnews/1424770573187093886.pdf
4. Francesca R. Dillman Carpentier. Agenda Setting and Priming Effects Based on Information Presentation: Revisiting Accessibility as a Mechanism Explaining Agenda Setting and Priming, Mass Communication and Society, 17:4, 2014. P. 531–552.
5. Казарін П. В. «Дикий Захід Східної Європи»: пер. з рос. Михайла Бриника. Харків:Віват, 2022. 320 с.
6. Мамонтова Е. В. Публічна аналітика як феномен медіа-дискурсу російсько-української війни. Актуальні проблеми політики. Національний університет «Одеська юридична академія», 2023. Вип. 71. С. 136–143.
7. Лютянська Н. І. Мас-медійний дискурс: типологічні та структурно-організаційні особливості. Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки, 2014. Книга 2. С. 136–141.
8. Ральська В. Телебачення як засіб маніпуляції масовою свідомістю (на прикладі українських теленовин). Науковий блог. URL: https://naub.oa.edu.ua/2010/telebachennya-yak-zasibmanipulyatsiji-masovoyu-svidomistyu-na-prykladi-ukrajinskyh-telenovyn/ (дата звернення: 05.01.2023).
9. Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Національний інститут стратегічних досліджень. К.: НІСД, 2017. 50 с.

URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

1. Теорія медіалінгвістики: підручник / за ред. Л. І. Шевченко. Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2021. 214с.
2. Штромаєр Герд. Політика і мас-медіа. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 303 с.
3. Яворська Г. В. Гібридна війна як диструктивний конструкт. / Стратегічні пріорітети. № 4 (41), 2016. URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

Ключові слова: політичний дискурс, терміни, загальнополітична термінологія, економічна термінологія, юридична термінологія, військова термінологія, релігійна термінологія, медична термінологія.

The article is devoted to the thorough analysis of the lexical units in the political discourse of the ex-prime-minister of Great Britain David Cameron. The results of the lexical analysis and the classification of the terms used in the speeches of David Cameron as the dominant and peculiar means of speech expression are presented in the article.

Key words: political discourse, terms, general political terminology, economic terminology, juridical terminology, military terminology, religious terminology, medical terminology.

Лінгвістичні дослідження у галузі політичного дискурсу стали досить поширеними та перспективними в останні десятиліття у зв’язку з стрімким розвитком нашого технологізованого суспільства та розумінням того факту, що мова є потужним знаряддям в політиці [2]. В зв’язку  з цим дослідженню політичного дискурсу, якому раніше не приділялося достатньо уваги і через що він є наразі маловивченим, відводиться більше часу та зусиль.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Дослідженням політичного дискурсу займається величезна кількість науковців, як вітчизняних, так і зарубіжних. Серед вітчизняних дослідників варті уваги роботи таких відомих дослідників як В.Г. Борботько «Принципы формирования дискурса. От психолингвистики к лингвосинергетике», Серажим К. «Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність» [3], а також неможливо не відзначити вагомий внесок досліджень у сфері дискурсу викладачів Національного університету «Острозька академія» як-от: Худолій А.О. «Лексико-стилістичні маркери мовних змін в американських публіцистичних текстах» [4], Лещак О.В. «Lingwosemiotyka kultury. Funkcjonalno-pragmatyczna teoria dyskursu»[7] та Цолін Д.В. «Синтаксис поезії тарґумів» [5]. Серед іноземців, зацікавлених проблемами аналізу політичних текстів, слід заначити працю Т. А. Ван Дейка «Анализ новостей как дискурса» [1], яка висвітлює загальні особливості дискурсу та політичного дискурсу зокрема.

Мета і завдання дослідження

Метою дослідження є лексичний аналіз політичного дискурсу екс-прем’єр-міністра Великобританії Девіда Кемерона, що полягає у класифікації виявлених у промовах термінологічних одиниць на тематичні групи. Мета передбачає постановку і виконання таких завдань:

• Класифікувати дослідженні у промовах Девіда Кемерона терміни за певними тематичними групами;
• Здійснити лексичний аналіз та опис виявлених лексичних одиниць ;
• Визначити функції лексичних засобів у промовах екс-прем’єр-міністра.

Для дослідження однієї з найчисельніших груп лексичних засобів – термінів, які є слова або словосполучення, що означають чітко окреслені поняття та, на відміну від звичайних слів, мають лише одне значення і не можуть мати емоційного забарвлення – було взято шість політичних промов екс-прем’єр-міністра за його останньої каденції, серед яких було виділено 300 одиниць термінологічного характеру.

Виділені одиниці ми класифікували на декілька груп відповідно до тематики їх використання у промовах:

Таблиця 3.6

Групи термінів

До групи загальнополітичних термінів, відсоткове співвідношення яких складає 40,3%, були віднесені такі приклади: government, political system, Liberal Democrats, political majority, coalition, Conservatives, democracy, politics, parliamental reform, political leaders, values of freedom, fairness, Downing Street, election, campaign, opposition, voting system, the bill, immigration, National Health Service, quangos, ministers, sovereign powers, armed forces, ex-party, defeat of a party, party conference, Iron Curtain, leverage, manning, the battle, proportional representation, dissidents, diplomatic relations, governmental cuts, people’s welfare, devolve power, infrastructure [6]  та ін.

Розглянемо детальніше приклад загальнополітичного терміну у реченні: For those reasons I aim to form a proper and full coalition between the Conservatives and the Liberal Democrats [6]. Використання зазначених термінів фокусують увагу на виборчій тематиці, яка є вкрай актуальною в поточний післявиборчий час та допомагає ефективніше передавати інформацію. Окрім того, політик звертається до термінів на позначення політичних партій, типових для британських реалій. Наступні приклади яскраво ілюструють вміле оперування загальнополітичними термінами, як-от: There are many things I want this coalition to achieve but what could matter more than saving our United Kingdom …let’s say it: we’re better together and we’ll rise together – so let’s fight that referendum with everything we’ve got. У цьому випадку Д. Кемерон наголошує на референдумі у Шотландії, що мав відбутися наступного року,  і підкреслює необхідність коаліції приділити саме цю питанню максимум уваги.

Оскільки економіка є невід’ємною частиною політики Д. Кемерона як прем’єр-міністра, що намагається вивести країну з кризи, то терміни економічної тематики займають вагоме місце лексиці політичного дискурсу. Група економічної термінології складає 27,3% і представлена такими прикладами: deficit, expenses, capped benefits, Universal Credit, economy, cutting the deficit, micromanage, budget deficit, sub-market, decentralization, transparency, finance, start-up capital, private capital, investment, private sector, fund, social entrepreneurs, dormant bank, economic affairs, businesses, corporation tax, payment, bank levy, emergency budget, spending, heating bill, green investment bank, economic growth, economic system, employment, incentives, income, interest rates, national income, standard of living, revenue, trade [6] та ін.

Перший приклад економічної термінології deficit як у реченні So dealing with this deficit is not an alternative to economic growth – the two go hand–in–hand  використовується дев’ятнадцять разів у досліджених промовах прем’єр-міністра, що свідчить про глибоку обізнаність нового урядового лідера та занепокоєність кризовою економічною ситуацією у державі. Ще один яскравий приклад Our emergency budget showed the world that Britain is back on the path of fiscal responsibility фокусує увагу на ще одному істотному елементі економічного життя країни – бюджеті, а саме бюджеті для надзвичайних ситуацій. Використання зазначених лексичних одиниць підкреслює ораторські здібності, обізнаність політика, а також підкреслює гордість за ефективний підхід до вирішення кризових моментів, що підвищує статус Великобританії на світовому рівні. Також у досліджуваних промовах політик послуговується терміном welfare (добробут) у різних варіаціях 56 раз. Наприклад, We need to have a welfare system that the country can properly afford; So softer time-limits –that stop people getting stuck in that welfare trap…; In two years, Iain Duncan Smith has driven forward welfare reform on a scale [6] та ін. Отож у всіх зазначених реченнях політик акцентує увагу на надважливій проблемі для британців, а саме досягнення задовільного добробуту життя для кожного громадянина держави, тому постійно звучать заклики про побудову життєздатної системи добробуту (a welfare system), заклики до реформ стану благополуччя громадян (welfare reform).

У ході нашого дослідження ми виділили ще одну тематичну групу термінів– юридичного спрямування, кількість яких складає 18,3 %. До цієї групи належать такі приклади: tribute, confront problems, entitlements, legal responsibilities, duties, empowerment, officials, national consciousness, local authorities, intermediaries, legislator, debates, referendum, levy, operational allowance, pledge, legacy, regulation, detention, abolish, dependency, Red Tape, bureaucracy, community service [6] та ін.

Використовуючи приклади Faith is not a problem for legislators to solve but rather a vital part of our national consciousness, політик підкреслює національну свідомість його співітчизників, їхню безперечну рішучість у досягненні поставленних цілей, окрім того у промові звучить політична та юридична освіченість прем’єр-міністра. У наступному прикладі Next May, there‘ll be a referendum on electoral reform Девід Кемерон знову звертається до юридичної термінології, з допомогою якої вдається донести потрібну інформацію до аудиторії. Послуговуючись термінами юридичної тематики, політику вдається висловити власну впевненість і рішучість змін та реформ, як-от: The next evil: bureaucracy. Sign on. Sign here. Come back in a fortnight. Repeat as required, у якому Д. Кемерон говорить про найбільше зло для добробуту держави – бюрократію – та методи як її перемогти.

Менш чисельну групу складають терміни релігійної тематики – 8,4% – що пов’язано із особливим виступом прем’єр-міністра перед представниками церкви. До цієї групи ми віднесли такі приклади: Your Holiness, Pope, аadherents, Your Excellences, Catholics, Catholic Church, Cardinal, Scripture, beatify, papal delegation, the Holy See, parish, religion, Islam, Islamist, Muslims [6].    

Вживання термінів релігійної тематики як у прикладі Cardinal Newman, who was beatified here in Birmingham this morning, once said that one little deed evinces more true faith than could be shown by “the most fluent religious conversation” or the most intimate knowledge of Scripture” [6]  підкреслює глибоку повагу Девіда Кемерона до Церкви та її представників, а також виражає його позицію з приводу релігії та її неопосередкованого впливу на політичне та соціальне життя держави. Ще один вагомий приклад релігійного терміну у реченні Islam is a religion of peace observed devoutly by over a billion people across the world. Islamist extremism is a warped political ideology політик використовує зазначені терміни на позначення Ісламу, Ісламського екстремізму як однієї з найболючіших тем для британського суспільства та й усієї світової спільноти під час своєї промови у Ноттінгемському Університеті у Малайзії, країні, де Іслам є провідною релігією. Таким чином, Девіду Кемерону вдається тактовно і коректно організвувати свою промову, щоб уникнути будь-яких можливих некоректностей та політичних образ, а також привернути аудиторію на свою сторону.

Найменшу кількість серед досліджуваних термінів складають терміни медичної тематики, яких у проаналізованих промовах лише 5,6%. До цієї групи ми віднесли наступні приклади: National Health Service (NHS), waiting lists, mixed wards, hospital infections, doctors, dentists, midwives, surgeries, health center, vaccinated, hospital porter, care-taker, disability benefits, Disability Living Allowance [6].

У прикладі And what’s up? The number of doctors, the number of dentists, the number of midwives, the number of surgeries carried out in our NHS політики використовує такі терміни як doctors (лікарі), midwives(медсестри), dentists стоматологи), surgeries (операції), NHS (Національна Система Здоров’я) під час розмови про досягнення у медичній сфері, що були зініційовані партією Торі. Це не лише показує обізнаність політика у всіх сферах життя держави, а й збагачують промову політика новими термінологічними одиницями.

Висновки

Отже, терміни займають значну нішу серед лексичних одиниць у політичному дискурсі, оскільки несуть основне семантичне і стилістичне навантаження серед лексичних засобів мови, адже використовуються політиками для передачі специфічної інформації та емоційного впливу на аудиторію. Власне, найбільший акцент ставиться на термінологічних одиницях мови, а саме їх тематичних класифікаціях, так як їх доречне і точне використання слугує вдалою зброєю у мовній боротьбі політичних лідерів. Варто зауважити, що влучне вживання відповідної термінології не лише схиляє чашу політичних терезів на сторону політика, а й спрацьовує аргументом для переконання як його опонентів, так і цільової аудиторії.

Література

1. Ван Дейк. Анализ новостей как дискурса / Язык. Познание. Коммуникация / Т.А. Ванн Дейк. – М.: Прогресс, 1989. – 245с.
2. Паршина О. Н. Стратегии и тактики речевого поведения современной политической элиты: дис.доктора филол. наук : 10.02.01 / Ольга Николаевна Паршина. — Саратов, 2005.
3. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність: [монографія] / Серажим К. / за ред. В.Різуна. – К.: КНУ, 2002. – 392с.
4. Худолій А. О. Політичні стереотипи у геостратегії США : дис. докт. політ. наук / Худолій Анатолій Олексійович – Острог, 2009. – 148 с.
5. Цолін Д. В. Синтаксис поезії тарґумів : монографія / Д. В. Цолін. – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. – 466 с.
6. David Cameron Speeches – [Електронний ресурс] – Режим доступу:   http://www.britishpoliticalspeech.org/speech-archive.htm?q=&speaker=53&party=&searchRangeFrom=1895&searchRangeTo=2014
7. Leszczak O. Lingwosemiotyka kultury. Funkcjonalno-pragmatyczna teoria dyskursu – O. Leszczak // Lingwosemiotyka kultury. Funkcjonalno-pragmatyczna teoria dyskursu. – Toruń : Wyd-wo Adam Marszałek, 2010.

Національний університет «Острозька академія»

У статті розглянуті особливості пунктуації мережевих текстів на прикладі блогів.

Ключові слова: пунктуація англійської мови, Інтернет-комунікація, Інтернет-дискурс, блог, Інтернет-коментар, функції розділових знаків, норма, порушення норми.

В статье рассмотрены особенности пунктуации сетевых текстов на примере блогов.

Ключевые слова: пунктуация английского языка, Интернет-коммуникация, Интернет-дискурс, блог, Интернет-комментарий, функции знаков препинания, норма, нарушение нормы.

The article describes the punctuation of network texts in terms of blogs.

Keywords:  English language punctuation, Internet communication, Internet discourse, blog, Internet comment, functions of punctuation marks, the norm, the violation of rules.

Виклад основного матеріалу: Інтернет, що з’явився в другій половині ХХ століття, міцно закріпився в сучасному комунікативному просторі і сприяв виникненню нової соціокультурної середовища і лінгвістичної реальності. Більш того, в освітньому просторі з’явилися нові засоби і способи навчання, внаслідок чого спілкування викладача і учня (і в цілому агентів педагогічного дискурсу) стало можливо за допомогою певного медіа-середовища, що, в свою чергу, викликало необхідність вивчення Інтернет-комунікації у педагогічному дискурсі.

У мережевих текстах часто спостерігаються часті порушення пунктуаційних правил. Слід зазначити, що незнання граматичних правил не є єдиною причиною, за якої в мережевих текстах допускаються відхилення від норми, хоча, безумовно, цим пояснюється більшість помилок в пунктуаційному оформлення мови. Також існують різні лінгвістичні і екстралінгвістичні фактори, що зумовлюють синтаксично невірне вживання розділових знаків: відсутність суворих правил в оформленні мережевих текстів, характер створення та відтворення тексту, особистий смак, простір і час, нові можливості в оформленні друкованої мови і т.п. Спостереження показують, що пунктуація в мережевих текстах досить ситуативна. Перш за все, це пов’язано з тим, що друкована мова (при синхронній комунікації) максимально зближена з усною, тим самим пунктуація в ній покликана членувати текст на основі усного оформлення – вимови та інтонації. Значним фактором при постановці/не постановці розділових знаків є індивідуальна авторська манера письма/друкування, коли автор виходить з особистого мовного смаку і комунікативного наміру.

Розділові знаки – елементи пунктуаційного алфавіту, що слугують для розмежування мовних одиниць (смислових відрізків тексту, речення, словосполучення, слів, частин слова), для вказівки на синтаксичні та логічні відносини між словами, на комунікативний тип речення, його емоційне забарвлення, а також для зовнішньої інформації про текст (цитати, незакінченість висловлювання, графічні скорочення тощо). Вживання розділових знаків залежить насамперед від змісту вислову, який пов’язаний із синтаксичною структурою, а в усному мовленні – з інтонацією [1].

Центр системи сучасної пунктуації складають так звані ядерні знаки пунктуації, що організовані на основі функцій: відокремлення (одиничні знаки) – виділення (парні знаки). Інші функції (виділення особливим шрифтом або підкреслювання) свідчать про важливість у смисловому відношенні виділених компонентів. В останнє десятиріччя розширився набір пунктуаційних знаків та графічних засобів (їх можна поєднати загальною назвою – метаграфеми), що їх використовують у тексті, а також розширились їхні функції.

До нерегламентованої пунктуації (не закріпленої чинними правилами, що становить собою різні відхилення та існує нарівні з регламентованою) належать передусім пунктуаційно-графічні засоби, використання яких зумовлено внутрішніми властивостями текстів і комунікаційними завданнями автора. У посібнику «Пунктуація сучасної російської мови» Н. Л. Шубіної дається наступне визначення нерегламентованої пунктуації: «…незакріплена чинними правилами, становить собою різноманітні відхилення від загальних норм та існує поряд із регламентованою» [3]. Спроба виявити та систематизувати певні закономірності у використанні нерегламентованої пунктуації була зроблена О. В. Брусніциною [1], яка, слідом за Н. Л. Шубіною, бачить у нерегламентованих, ненормативних вживаннях пунктуаційних знаків прояв «зародження функцій пунктуації в оформленні смислового й текстового простору» [3].

До одного з проявів пунктуаційних аграматизму в мережевих текстах, на наш погляд, можна віднести повну відсутність розділових знаків. Аграматизм розуміється нами як «порушення граматичних правил». Як відомо, знаки пунктуації виконують безліч функцій, однією з яких є вираження різних ступенів закінченості думки (крапка може висловлювати смислову та інтонаційну закінченість речення, кома – інших синтаксичних конструкцій і т.п.). Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що в разі опущення розділових знаків автор вказує на смислову і інтонаційну незакінченість думки. Наприклад:

Yogesh maccks • 19 days ago

One thing I have to say that i realised i couldn’t speak very basic English by studying my entire life in school

У наведених прикладах з текстів соціальних мереж відсутній фінальний розділовий знак. Очевидно, це потрібно для того, щоб зробити думку і, відповідно, інтонацію менш категоричними.

Однією з функцій розділових знаків є емоційно-експресивна, що виявляється у створенні смислових, логічних і графічних емфаз в друкованій мові з метою вираження емоцій і почуттів автора та здійснення впливу на читача. Виходячи з цього, можна припустити, що відсутність будь-яких розділових знаків сигналізує про флегматичність автора і його індиферентності до висловлюваного. Наприклад:

Oh Oh they are lovely.

Відсутність знаків пунктуації також може бути індикатором швидко виголошуваної, безпаузової мови, читаючи яку, людина губиться в тексті без смислових орієнтирів, наприклад:

Arwa • 2 months ago

Well done chat congratulations and nice episode keep up the good job…. aww yahh [10]

Такий прийом можна назвати одним із проявів «потоку свідомості», коли автор прагне виразити «невідредаговані» думки або душевний стан, в якому він перебуває, правдоподібно відтворити ситуацію з пам’яті, не загубивши деталей і т.п., наприклад:

Hashim • 3 months ago

Wow mind blowing all of them are great amd thanks for your support my assignment got too much easy after watching these amazing proverbs [11]

За мету дослідження ми ставили простежити лінгвістичні й екстралінгвістичні особливості педагогічного та академічного блогів як окремих Інтернет-жанрів. Для дослідження використовувався метод контент-аналізу десяти англомовних педагогічних та академічних блогів, відібраних методом суцільної вибірки, тексти (пости і коментарі) яких відносяться до періоду 2016 рр., а саме: (блог № 1 – The Geeks from down the Street‖ http://borges.edublogs.org/about/ [4]; блог № 2 – Write Out Loud‖ http://writeoutloud.edublogs.org/ [5]; блог № 3 – Mrs. McGriff’s Reading Blog‖ http://kaymcgriff.edublogs.org/ [6]; блог № 4 – The Fine Print‖ http://thefineprint.edublogs.org/ [7]; блог № 5 – Class with Coelho‖ http://mzcoelho.edublogs.org/ [8]; блог № 6 – Visitation School Jr. High Literature Discussions‖ http://mrsedwardsvsla.edublogs.org/ [9]; блог №7 – RealLife English‖ http://reallifeglobal.com/Cambridge [10]; блог № 8 – PhraseMix‖ http://www.phrasemix.com/articles [11]; блог № 9 – English. Cambridge Conversations‖ http://www.cambridge.org/elt/blog/ [12]; блог № 10 – Local Schools Network‖ http://www.localschoolsnetwork.org.uk/all-articles [13].

В даний час в мережевому тексті сучасної англійської мови, як відзначають багато вчених, значно змінюються принципи розстановки розділових знаків. У роботі була зроблена спроба розглянути, які системні зміни у функціях розділових знаків можна виявити в текстах блогів англійською мовою. В ході дослідження були розглянуті особливості функціонування наступних знаків: крапки, коми, знаку питання, знаку оклику, тире, дужки, три крапки, курсив, коса лінія, астериск.

В якості мовної економії реалізується компресія мовної мети, економія мовних засобів, але при цьому підвищується інформаційна стислість повідомлення. Принцип мовної економії – комунікативно-мовленнєва характеристика мови – активно присутня в блоговій комунікації, в тому числі академічній. Згідно Е.А. Вишнякової, автор, орієнтуючись на мережеву аудиторію, викладає свої думки стисло і лаконічно. При спонтанному мовленні співрозмовник зацікавлений в тому, щоб швидко і чітко передати свою думку. На першому місці – швидкість набору тексту, а орфографічна і пунктуаційна правильність відіграють другорядну роль.

Ми розподілили засоби пунктуації на певні групи. Перша класифікація – це поділ за частотою вживання. До таких знаків віднесемо знак оклику та три крапки. Інші знаки користуються меншою популярністю на сторінках блогів: кома, круглі дужки, апостроф та лапки.

Друга класифікація – поділ пунктуаційних знаків за кількістю помилок. На нашу думку, є необхідність зазначити, що найбільш часто вживаною помилкою є відсутність ком та крапок. Проілюструємо:

Yogesh maccks • 19 days ago

From the bottom of my heart In my lifetime i will never ever forget you guys [8] (Бачимо, що тут потрібно вжити кому, крапку та знак оклику)

Розглянемо розділові знаки та критерії їх вживання у англійській мові.

В англійській мові речення повинні закінчуватися крапкою (full stop), знаком питання (question mark), або знаком оклику (exclamation mark or shout mark).

Використовують крапку (full stop) для завершення речення або основної думки. Крапка (.) одна з найбільш використовуваних розділових знаків.

The accessibility of the computer has increased tremendously over the past several years. (Використання комп’ютерів значно зросло за останні роки)

Знак питання (?) використовують в кінці речення для завершення питальної думки.

What has humanity done about the growing concern of global warming? (Що зробило людство для подолання глобального потепління?)

Знак питання використовується у випадку, коли задається пряме запитання: What is the capital of Belgium? Have you been there?

У прямої мови, в лапках знак питання також використовується: “Did you try the moules and chips?” He asked.

Наприкінці кожного речення і для скорочення на письмі просто використовували знак питання. Everything ends becoming a question?

Також має місце бути таке поняття, як риторичне питання. У XVI столітті його запропонував друкар Генрі Денхам. Риторичне питання – це питання, що не вимагає відповіді. Lord love a duck! Doesn’t Spanish look different from everything else now we’ve done this?

Знак оклику (exclamation point, exclamation mark, shout mark) (!) вказує на особливий наголос на сказане речення.

I can’t believe how difficult the exam was. (Не можу повірити, що іспит був таким важким!)

Висновки та перспективи дослідження: Аналіз досліджуваного матеріалу свідчить, що для сучасного англомовного Інтернет-дискурсу характерним є порушення традиційних норм письма. Процес ослаблення пунктуації в Інтернет-мережі набув значної сили.

Безумовно, дослідження відкриває перспективи подальшого вивчення лексичних, граматичних, стилістичних особливостей англомовних мережевих текстів, не лише блогів а й інших різних жанрів Інтернет-дискурсу.

Література:
1. Брусницина Е. В. Нерегламентированная пунктуация в аспекте актуальных синтаксических процессов / Е. В. Брусницина // Вестник Челябинского государственного университета. – 2010. – № 4 (185). Филология. Искусствоведение. – Вып. 40. – С. 38-42.
2. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність : [монографія] / Катерина Серажим. – К., 2002. – 392 с.
3. Шубіна Н.Л. Пунктуація сучасної російської мови/Н.Л. Шубіна. – М .: Академія, 2006.
4. блог № 1 – The Geeks from down the Street‖ http://borges.edublogs.org/about/
5. блог № 2 – Write Out Loud‖ http://writeoutloud.edublogs.org/;
6. блог № 3 – Mrs. McGriff’s Reading Blog‖ http://kaymcgriff.edublogs.org/;
7. блог № 4 – The Fine Print‖ http://thefineprint.edublogs.org/;
8. блог № 5 – Class with Coelho‖ http://mzcoelho.edublogs.org/;
9. блог № 6 – Visitation School Jr. High Literature Discussions‖ http://mrsedwardsvsla.edublogs.org/;
10. блог №7 – RealLife English‖ http://reallifeglobal.com/Cambridge;
11. блог № 8 – PhraseMix‖ http://www.phrasemix.com/articles;
12. блог № 9 – English. Cambridge Conversations‖ http://www.cambridge.org/elt/blog/;
13. блог № 10 – Local Schools Network‖ http://www.localschoolsnetwork.org.uk/all-articles.

Анотація: У даній статті розглянуто метафоричні моделі, притаманні англомовному публіцистичному дискурсу. Матеріалом для аналізу послужили статті інтернет-видань “The New York Times” та “The Independent”.

Ключові слова: концептуальна метафора, війна, Україна, дискурс.

Annotation: This article dwells on the metaphorical models that are predominant in the English newspapers discourse. Online articles from “The New York Times” and “The Independent” served as a material under analysis.

Key words: conceptual metaphor, war, Ukraine, discourse.

Беручи до уваги складну політичну та соціальну ситуацію в Україні, а також її образ на міжнародній арені, вагомого значення набуває вивчення концепту ВІЙНА В УКРАЇНІ крізь призму закордонних засобів масової інформації, адже завдяки своїй прагматичній спрямованості, вони здійснюють великий вплив на суспільну думку, а в окремих випадках – формують картину світу представників певної культури.

Суспільно-політичний феномен ВІЙНА відіграє винятково важливу роль в культурі будь-якого народу Цьому явищу присвячені окремі дослідження в області філософії, соціології, психології, історії, політології. Проте це поняття не настільки детально вивчене з лінгвістичної точки зору.

Мета нашого дослідження –виокремити моделі, покладені в основу метафоричного представлення концепту ВІЙНА В УКРАЇНІ з точки зору образного змісту в інтернет-виданнях “The New York Times” та “The Independent”. Ми виокремили такі моделі:

• ВІЙНА – це ПРОСТІР: line of contact in eastern Ukraine (лінія вогню на сході України), open a land corridor (відкрити наземний коридор), to teet on the brink of a war (знаходитись на межі війни), buffer zone (проміжна зона), line of control (лінія контролю)[1]. Такі метафори дозволяють уявити інформацію, візуалізуючи її. Вона створює платформу для взаємодії автора тексту та реципієнта, апелюючи до його емоцій. Добре знайомі читачу просторові поняття являють собою інформаційно-ємкісний інструмент концептуалізації.
• ВІЙНА – це ТЕАТР: to stage armed provocations (розігрувати збройні провокації), war of words with Russia over Crimea (вербальна війна з Росією щодо Криму), a pretense of an anti–terrorism operation staged by Russia (розіграна Росією сцена анти-терористичної операції), trade the stage for the trenches (проміняти сцену на канаву), the body of the soldier flung up like a doll (тіло солдата, що вистить наче лялька)[4]. Наведені приклади метафор фокусують увагу читачів на тих аспектах війни, які роблять її видовищним спектаклем. Проте це спектакль лише для тих, хто може спокійно спостерігати за ним на відстані, тобто не для учасників. Вказані концептоморфеми застосовуються з прихованою іронією, для того, щоб за допомогою переходу від розважаючих елементів сфери-джерела до сфери-мети, пов’язаної зі смертю, показати жахіття війни. Метою засобів масової інформації є досягнення цієї мети. Автори публіцистичних текстів приховують справжню картину війни, використовуючи метафору театрального видовища. В результаті цього, будь-який актор в політичних системах продукує енергію конфлікту, активну силу, яка змінює статус кво і створює критичну ситуацію. В системі міжнародних відносин, ця енергія продукується через різного роду мотивації, цінності і здібності окремих акторів, не зважаючи на те, чи це політичні діячі, релігійні організації, чи будь-хто інший. Ці актори докладають всіх зусиль, щоб внести зміни до статусу кво будь-якими методами. В результаті їхні дії спричиняють критичну перебудову.
• ВІЙНА – це ГРА: the start of the disco (початок дискотеки), to play with fire (грати з вогнем); We even saw Pikachu here yesterday. We invite everyone to join us and take part in searching and hunting for these rare Pokemon (Одного разу ми навіть бачили Пікачу. Ми запрошуємо всіх приєднатись до нас та взяти участь в пошуку цих рідкісних «покемонів»)[5]. Вченими не одноразово було зазначено, що людство сприймає війну як змагання або гру. Дух антагонізму завжди був невід’ємною частиною будь-якої цивілізації. Метафора гри дозволяє визначити переможців та переможених, а також чітко окреслити її початок та закінчення. В останньому прикладі, безпосередні учасники бойових дій зі сторони України, порівнюють військові дії з грою, яка набула великої популярності у літку 2016 року – Pokemon Go. Своїх супротивників – про-російських сепаратистів – військові з гумором порівнюють з покемонами. Така метафора позбавляє текст серйозності, внаслідок чого реципієнт краще сприймає інформацію, не дивлячись на весь трагізм ситуації.
• ВІЙНА – це СМЕРТЬ: gravedigger of the Minsk process (копальник могили Мінського процесу); casualties claimed by war (жертви війни)[3]. Очевидно, що компонент «смерть» нерозривно пов’язаний з концептом війни. Так як смерть – неминуче явище, особливо на війні, такі метафори дозволяють створити враження неконтрольованості подій.
• ВІЙНА – це ПРИРОДНА СИЛА: sliding back into war («сковзнути» назад у війну), plunge back into war («окунутись» назад у війн), aggravation of the conflict (загострення конфлікту); freeze the conflict(заморозити конфлікт); fighting flared up (стрілянина вибухнула); the flames of conflict (вогонь конфлікту); war climate (військовий клімат); to turn tide in conflict (змінити течію конфлікту); devastating offensive mounted by Russian artillery (напад російської артилерії, що наростає як гора), Ukrainian soldiers described wave after wave of artillery strikes across the region (українські солдати описали хвилеподібні атаки артилерії по регіону) [3]. Активне використання метафори пов’язаної з образом природної сили підкреслює неминучість війни та її руйнівний характер. У такій ситуації, людина почувається безпомічною перед руйнівною силою певних природних явищ, до яких деякі ЗМІ відносять війну і всі її наслідки. Деструктивні наслідки, спричинені війною, і смерть здаються неминучими і некерованими. Тому зазвичай початок воєнних дій зображується таким чином, ніби людський фактор нівелюється і зменшується відповідальність тих людей, які розпочали війну. Ці метафори характеризують війну як динамічний але і некерований процес.
• ВІЙНА – це ЗАКОН: look for casus belli against Ukraine (шукати привід для війни з Україною), de–facto border (де факто кордон)[6]. Враховуючи невизначене становище українських територій, широкого вжитку набув юридичний термін де факто – тобто не офіційний, не визнаний законом.
• ВІЙНА – це ЛЮДИ: little green men (маленькі зелені чоловічки), human shields (людські щити)[5] Засоби метонімії використовують для того, щоб зробити текст більш експресивним, акцентуючи увагу на безпомічності і мізерності людини а контексті війни.
• ВІЙНА – це ПЕРЕБІЛЬШЕННЯ: the bloodiest European conflict since the wars over former Yogoslavia (найкривавіший Європейський конфлікт з часів війн за колишню Югославію), the world deadliest war zone (найсмертельніша військова зона у світі), one of the world’s deadliest regions (один з найсмертельніших регіонів світу), intensify to levels not seen since the Cold War (посилитись до рівня не баченого з часів Холодної Війни), the most troubled flash point (найнебезпечніша гаряча точка), the only active war in Europe (єдина активна війна в Європі)[2].

Використання найвищого ступеню порівняння прикметників або ж порівняння дозволяє журналістам підсилити враження реципієнта від прочитаного.

Однією з домінуючих метафоричних моделей, які ми виявили під час аналізу матеріалу, є модель ВІЙНА – це ТЕАТР, важливим компонентом значення якої є порівняння бойових дій з театральним актом. Ця модель особливо точно відображає власне війну в Україні, адже, як неодноразово зазначалось, статус «гібридної війни», провокації та пропаганда вказують на її  «штучність».

Метафорична модель ВІЙНА – це ГРА, яка властива більше американському публіцистичному дискурсу, є універсальним засобом для переосмислення сфери політики під час бойових дій. Точкою перетину військового і спортивного дискурсу є елемент змагальності між противниками, учасниками бойових дій.

Співставний аналіз концептуальних метафор в англійській і американській мовних картинах світу дозволив виявити національні стереотипи, ціннісні орієнтації, а також виокремим метафоричні домінанти та спільні для двох культур уявлення про війну. В британській англійській та американській англійській мові, не зважаючи на відмінності їхньої лексичної будови, існують універсальні метафори. Схожість образів в метафоричних перенесеннях проявляється в тому, що різні мови, незалежно один від одного, вдаються до однакових метафоричних перенесень. Така схожість мислення виявляє конвенціональну природу метафоричних образів в різних лінгвокультурах і є причиною існування базисних метафоричних моделей, що представляють собою універсальний спосіб репрезентації концептів.

Література

1. S. Officials Say Most Russian Troops Have Left Ukraine Border [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.nytimes.com/2014/05/31/world/europe/us-officials-say-most-russian-troops-have-left-ukraine-border.html.
2. Ukraine ceasefire: European leaders gather for talks, but locals in Kramatorsk are sceptical they can achieve peace [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.independent.co.uk/news/world/europe/ukraine-ceasefire-european-leaders-gather-kramatorsk-donbas-locals-sceptical-peace-talks-a7309741.html.
3. Ukraine Crisis Troops on Combat Alert [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.independent.co.uk/news/world/europe/ukraine-crisis-troops-on-combat-alert-russia-ramps-up-border-tensions-a7185936.html
4. Ukraine Provides Evidence of Russian Military in Civil Unrest [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.nytimes.com/interactive/2014/04/20/world/europe/ukraine-provides-evidence-of-russian-military-in-civil-unrest.html.
5. Ukraine: Report Finds War Crimes [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.nytimes.com/2015/05/23/world/europe/ukraine-report-finds-war-crimes.html.
6. Ukrainian Soldiers Killed as Cease-Fire Offenses Rise [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.nytimes.com/2015/11/15/world/europe/5-ukrainian-soldiers-killed-as-cease-fire-offenses-rise.html.

М.М. Калініченко

Рівненський державний гуманітарний університет,

м. Рівне

Американський театральний перфоманс у національному дискурсі першої половини хіх сторіччя

У статті здійснено аналітичну інтерпретацію дискурсивної сутності північноамериканського масового театрального перфомансу першої половини XIX сторіччя та його взаємодії з дискурсивними соціокультуральними практиками доби.

Ключові слова: північноамериканський масовий театр, перфоманс, дискурс, дискурсивні практики, карнавалізація культури.

В статье осуществлена аналитическая интерпретация дискурсивной сущности североамериканского массового театрального перфоманса первой половины XIX столетия и его взаимодействия с дискурсивными социокультурными практиками эпохи.

Ключевые слова: североамериканский массовый театр, перфоманс, дискурс, дискурсивные практики, карнавализация культуры.

Summary: the article realizes an analytical interpretation of the discursive essence of the North-American mass theatrical performance of the first half of the XIX century and its correspondence with the discursive socio-cultural practices of the age.

Key words: North-American mass theater, performance, discourse, discursive practices, carnivalization of culture.

Постановка наукової проблеми та її значення. У 1811-му році, американський актор Джон Говард Пейн (1792–1852), який ще підлітком виїхав до Британії та згодом уславився на англійській сцені майстерною грою у шекспірівських п’єсах, уперше відвідав розважальну виставу в одному з театральних закладів Нью-Йорка. В оточенні своїх колишніх співгромадян, у атмосфері оглушливого галасу і реготання сповненої нестримного ентузіазму демократичної аудиторії, він уважно, хоча й дещо розгублено спостерігав за виступам клоунів, танцюристів і акробатів. Згадуючи побачене, Пейн занотував у щоденнику: «Невгамовна жага нових вражень, яка є домінуючою ознакою нашого національного характеру, напевно зробить цю справу популярною і прибутковою». Однак, на його переконання, «кожна розумна людина, наділена добрим мистецьким смаком», швидко зрозуміє, що справжнє театральне мистецтво Сполучених Штатів не матиме нічого спільного з «цією розмаїтою мішаниною сценічних розваг, які ніколи не досягнуть гармонії між собою» [3, c. 99].

Пейн, колишній американський громадянин, котрий провів багато років на чужині, не міг навіть уявити, наскільки хибним виявилося його пророцтво щодо майбутньої долі національного театру. Впродовж першої половини ХІХ сторіччя театр в Сполучених Штатів перетворився на «розмаїту мішанину» гетерогенних жанрових різновидів і сценічних засобів, які співіснували і вільно комбінувалися з метою задоволення інтересів масової демократичної аудиторії, яка не мала жодних усталених уподобань, окрім незмінного прагнення отримувати нові й надзвичайні враження.

Вже на початку 1840-х років звичним явищем для більшості масових американських театрів стала поява на сцені співаків, танцюристів, циркових артистів і дресированих тварин. Найвідоміші тогочасні театральні продюсери та драматурги Сполучених Штатів (серед них Фінеас Тейлор Барнум, Чарльз Роджерс, Гілберт Спелдінг і Джон Бенверд) поєднували у своїх масштабних перфомансах трагедії Шекспіра, академічний балет, виступи оперних співаків із «ницими» популярними видовищами — цирковою клоунадою, кумедними виступами «чорнолицих менестрелів», еротичними шоу, сенсаційними мелодрамами, демонстрацією так званих «діорам» тощо.

Хоча історія американського театрального мистецтва першої половини ХІХ сторіччя вже стала предметом уваги академічної спільноти, існує чимало пов’язаних із нею суттєвих питань, які потребують подальших досліджень. Стрімкий розвиток суверенного демократичного суспільства вивільнив бурхливі сили національної популярної культури, які зумовили радикальне оновлення американського театрального перфомансу. Кожен учасник і творець нового демократичного театру, який звертався до масового глядача, незмінно відчував на собі їх потужний вплив. Безмежна волелюбність і нестримне прагнення до індивідуалістичного самоствердження, які були основою ментальності демократичного суспільства, заперечували і підривали усталені засади сценічного мистецтва.

Національний театр і оригінальний американський стиль акторської гри формувалися в безпосередній залежності від преференцій масової аудиторії, яка була залюблена в такі невід’ємні атрибути популярної культури, як сенсаційність, нестримна емоційність і несподівані сполуки багатоманітних засобів художнього вираження. Одначе театр не тільки залежав від демократичних соціокультуральних практик, але і перебував у складних діалогічних стосунках із ними, утворюючи особливий дискурсивний простір, в якому між різними царинами національного буття відбувався постійний обмін ідеями, гаслами і риторичними фігурами.

Відомі політичні промовці і суспільні реформатори Сполучених Штатів охоче послуговувалися риторичним арсеналом популярних виконавців заради максимальної інтенсифікації впливу своїх виступів на громадську думку. Християнські проповідники, які впродовж Другого Великого Пробудження американської протестантської церкви залучали тисячі новонавернених до масових театралізованих богослужінь, дозволяли собі настільки сміливо використовувати засоби драматичної візуалізації і «популярної мови» акторів, що зрештою були змушені захищатися від звинувачень у наслідуванні сценічних стратегій масового театру. За відсутності жорсткої культуральної ієрархії американська музика (популярна і класична), циркові вистави, просвітницькі лекції, природничі музеї, виставки художників і фотографів увійшли до сфери впливу театрального мистецтва. Театр не лише перетворився на конкурента популярної літератури і сенсаційних «penny press», але й привернув увагу багатьох видатних представників американського романтизму, які віднайшли у національному театральному дискурсі багатюще джерело оригінальних сюжетів і яскравих образів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед авторитетних розвідок останніх років, присвячених вивченню історії американської драматургії та театрального перфомансу в контексті популярної демократичної культури Сполучених Штатів ХІХ сторіччя, варто виокремити наукові праці Рассела Сенджека, Джефрі Мейсона, Розмарі Бенк, Дейла Кокрелла, Вільяма Мейхера, Бенджаміна Рейса, Джона Фріка, Дейвіда Нейлора й Найджела Кліффа. Вони детально розглядають різноманітні аспекти феномена вільного поєднання категорій масової та «високої» культури на американській сцені, який увиразнював неповторний національний характер і потужну енергетику демократичного театру 1800-х років. Хоча названі дослідники незмінно наголошують на пріоритетності вивчення процесів рецепції складових популярної культури і суспільно-політичних проявів американського демократизму в театральному мистецтві, вони залишають без належної уваги діалогічну природу їхньої дискурсивної взаємодії.

Мета статті зумовлена актуальною необхідністю переосмислення історії розвитку американського масового театру першої половини ХІХ сторіччя у його тісному дискурсивному контактуванні з тогочасною популярною культурою. Оскільки театральне мистецтво не лише відображало своє культуральне оточення, але й інтенсивно впливало на нього, завдання статті передбачає визначення характерних особливостей трансформації дискурсивних практик демократичного театру в соціально-політичному і духовному континуумі Сполучених Штатів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Американський театр і американське демократичне суспільство нагадували братів-близнюків, які повсякчас відчувають нерозривну спорідненість між собою. У першій половині ХІХ сторіччя динамічне територіальне і економічне зростання Сполучених Штатів відбувалося за рахунок просування на Захід північноамериканського континенту. Разом із тисячами піонерів і переселенців «синхронно з міграцією населення, в тому ж напрямку рухався і американський театр» [3, c. 2]. Відсутність розвиненої мережі доріг змушувала перших мандрівних акторів простувати нерозвіданими водяними шляхами на човнах і саморобних плотах. Заради мистецтва і потенційних прибутків відчайдушні гастролери-авантюристи ризикували життям і нерідко знаходили передчасну смерть посеред безкраїх просторів Дикого Заходу.

Демократичному суспільству вдалося розв’язати транспортну проблему, яка загрожувала суттєво сповільнити розвиток національного театру. Цьому сприяло запровадження так званої «стратегії внутрішніх вдосконалень» (internal improvements strategy), ініційованої президентом Медісоном у 1815-му році. На його переконання, «створення мережі штучних річкових каналів» було спроможне в недалекому майбутньому «поєднати різні частини нашої величезної конфедерації». Успішна подорож пароплава Роберта Фултона в 1807-му році і завершення будівництва каналу Ері між Гудзоном і Великими Озерами у 1825-му році стимулювали розвиток річкового транспорту. До початку 1830-х років американські парові кораблі і національна система внутрішніх водних комунікацій вважалися неперевершеними.

Питомо американське прагнення створити найпотужніший пароплав відзначив Р.В. Емерсон, коли писав, що його співгромадяни «залюбки зійдуть на борт судна, зробленого із сірників диявола, якщо він рухатиметься швидше за інші пароплави». Літературний псевдонім «Марк Твен», запозичений із лексикону лоцманів, став своєрідною даниною американському річковому транспорту, який був виразним утіленням духу підприємливості та винахідливості демократичної нації.

Натаніель Готорн уподібнив будівництво рукотворних водяних шляхів між Східними і Західними територіями до «дивовижного чародійства, яке нарешті сполучило два раніше роз’єднані світи». Лише за десять місяців після завершення каналу Ері більше тринадцяти тисяч кораблів пройшло його водами. Найвеличнішими з них були річкові театри — грандіозні плавучі палаци, на кожному з яких легко розміщувалися до трьох тисяч глядачів. Зазвичай їх іменували «ковчегами» (arks) — це ім’я походило від назви перших плавучих театрів, яким випала честь об’єднати «світи» Сходу й Заходу Америки.

За словами нью-йоркських репортерів, грандіозне театральне дійство, що розпочалося 26 жовтня 1825-го року з нагоди урочистого відкриття каналу Ері, через кілька днів охопило практично всю країну і «стало найвеличнішою карнавальною процесією не лише в Америці, але й у цілому світі» [2, c. 19]. Рівно об одинадцятій годині розміщені вздовж усього каналу артилерійські батареї розпочали тріумфальну канонаду, котра тривала близько години. Оркестри на пристані грали патріотичні марші. Під звуки бравурної музики у першу подорож на Захід відправилася процесія кораблів, яку очолювали плавучі театри. В авангарді знаходилися величезне судно «Noah’s Ark» і найперший в Америці річковий театр «Chapman’s Ark», котрі транспортували акторів, циркачів, співаків і тубільних танцюристів у національному вбранні та дресированих тварин. Практично в кожному великому місті, що траплялося на шляху, влаштовувалися паради, бенкети, феєричні нічні салюти. Під час тривалих зупинок учасники процесії розважали глядачів популярними виставами, котрі розпочиналися словами: «Хто завітав до нас? Ваші брати зі Сходу!» [2, c. 24].

Варто звернути особливу увагу на вищецитовані слова журналістів про «карнавальну процесію». Ще наприкінці 1790-х років американський масовий театр унаслідок домінування релігійних традицій пуританізму вважався чимось на кшталт «диявольської», аморальної розваги, що не заслуговувала на увагу респектабельних громадян. Одначе на початку ХІХ сторіччя, завдяки позитивній суспільній рецепції «карнавалізованих» вистав популярного театру, ставлення широких верств демократичної громадськості до сценічного мистецтва змінилося до невпізнання. «Диявольський» театр, який викликав колись жорсткий суспільний осуд, постав головним чинником консолідації демократичної нації. Величезні кораблі-театри, котрі невпинно прямували на Захід по новозбудованих каналах, засвідчували невпинний соціальний, економічний поступ країни і реалізовували давню мрію американців про остаточне об’єднання Сполучених Штатів.

В Америці, котра лише нещодавно вирвалася з колоніальної неволі, масовий театр виконував функцію потужного каталізатора змістових перетворень соціальних і мистецьких практик молодої демократичної республіки. Аби краще пояснити складну і суперечливу сутність цього процесу, варто звернутися до концепції «карнавалізованої культури» Михайла Бахтіна, реалізованої у його відомій книзі про творчість Франсуа Рабле. На думку дослідника, радикальні зміни світосприйняття незмінно провокують суспільство до релятивізації засадничих елементів домінуючої системи духовних цінностей. Найвиразнішою ознакою «карнавалізації» національної культури, викликаної оновленням світоглядної парадигми, постає схильність базових культуральних атрибутів до несподіваних змістових метаморфоз, внаслідок чого вони втрачають усталене значення й обертаються на свою повну протилежність.

Хоча М. Бахтін застосовував поняття «карнавалізована культура» лише до культурального простору середньовічної Європи, ознаки подібної «карнавалізації» добре помітні в Америці ХІХ сторіччя. Тогочасна демократична культура дійсно нагадувала грандіозний «карнавал», у котрому зникали колишні соціальні і класові відмінності, «високі» і «низькі» культуральні елементи вільно поєднувалися і обмінювалися функціями, а усталена система світоглядних координат перебувала в транзитному стані і безперервно модифікувалася.

Лише за дев’ять місяців після того, як «карнавальна процесія» річкових театрів розпочала підкорення Заходу, громадськість стала свідком чергового масштабного «карнавалу», причиною якого виявилася передчасна смерть двох колишніх президентів і «батьків-засновників» американської демократії — Джона Адамса і Томаса Джефферсона. Вони пішли з життя в один день, 4-го липня 1826-го року, проте замість оголошення трауру з приводу кончини славетних політиків, демократичне суспільство перетворило їхні похорони на карнавалізований національний перфоманс.

Одночасна раптова смерть Адамса і Джефферсона була оголошена «настільки неймовірним збігом обставин, що людський розум здатний сприймати її виключно як переконливий доказ існування Божої Мудрості, що заслуговує на пошанування і благоговіння» [1, c. 223]. У театралізованому світі демократичної культури, яка розвивалася згідно з принципами визначеного М. Бахтіним «карнавалізованого» перевтілення, скорботне розчарування, котре мала викликати втрата відразу двох очільників нації, обернулося на тріумфальне провіщення щасливого майбутнього Америки.

Під час багатотисячних парадів, святкових концертів, політичних виступів і театральних вистав із нагоди «неймовірного збігу» двох смертей актори, оратори, політики потрактовували історію Сполучених Штатів як череду героїчних звитяг і могутніх звершень, реалізованих завдяки містичним інтервенціям «всемогутньої Божої сили», що сприяла прогресу і раз у раз вберігала країну від небезпек. Навіть після набуття Америкою політичного суверенітету добродійні небесні покровителі продовжували піклуватися про демократичну націю, час від часу нагадуючи про свою присутність за допомогою сенсаційних засобів, напрочуд подібних до мистецького арсеналу популярних театрів. Саме під час карнавальних торжеств із нагоди надзвичайної, приголомшливої і неймовірної смерті легендарних державників зі сцени популярних театральних закладів в Нью-Йорку й Вашингтоні вперше пролунали урочисті слова про «єдину, обрану Богом націю», яким згодом судилося стати незмінною риторичною основою американської демократичної ідеології.

Яскравий театральний перфоманс заохотив американців до перенесення майстерних сценічних вигадок у повсякчасне буття. Найкращим майстром цієї справи довгий час вважався видатний американський авантюрист Фінеас Тейлор Барнум, прозваний «принцом омани». Він уславився створенням музею-кунсткамери у Нью-Йорку, в якому впродовж багатьох років демонструвалися найрізноманітніші дивовижні речі і потворні істоти: гіганти і карлики, морські русалки, бородата жінка, «найбільший у світі слон» тощо. Звісно, спостережлива людина могла помітити, що «русалка» скидалася на скелет тюленя, до якого причепили голову мертвої мавпи, але більшість відвідувачів рідко звертала увагу на такі дрібниці. Гротескові експонати Барнума здавалися не менш реальними, ніж «карнавалізовані» сценічні вигадки популярних акторів і драматургів. Як казав із цього приводу сам власник музею, «люди, котрі щиро вірять в інсценізовані вигадки, народжуються в цій країні щохвилини» [6, c. 239 ].

Детальні розповіді про «музей потвор» присутні у більшості сучасних історичних праць, присвячених американській культурі першої половини ХІХ сторіччя. Значно менше відомо про успішну діяльність Барнума як театрального продюсера і драматурга, хоча свій виставковий бізнес він розпочав із тривалих театральних гастролей, подорожуючи Америкою з трупою акторів, які допомагали привертати увагу до головного сенсаційного номера програми — демонстрування паралізованої вісімдесятирічної негритянки Джойс Гет, котра була проголошена «нянькою самого генерала Джорджа Вашингтона». Заради підсилення атмосфери сенсаційності рекламні об’яви популярних вистав Барнума анонсували, що їй нещодавно виповнилося 160 років.

Завдяки приголомшливому успіху театралізованої вигадки із «нянькою Вашингтона», Барнум зібрав достатньо коштів для організації стаціонарного музею, в якому розмістилися понад шістсот тисяч експонатів. У виставковому приміщенні він також облаштував власний театр, де щовечора публіку розважали шоу «чорнолицих менестрелів» і мелодрами, позначені типовою для перфомансів Барнума шахрайською сенсаційністю, націленою на оманливу трансформацію реальності. Про величезний вплив театральних вистав «музею потвор» на популярну демократичну культуру і свідомість масового американського глядача переконливо свідчить статистика. Впродовж 1840-х років у країні, де на той час мешкало близько 35 мільйонів людей, «принц омани» примудрився продати понад 38 мільйонів квитків на свої популярні спектаклі [4, с. 71].

Герман Мелвілл, знавець тогочасного популярного сценічного мистецтва, зобразив Барнума в одному з оповідань збірки «Authentic Anecdotes of Old Zack» (1847). У ньому персонаж на ім’я «П. Т. Б*нум» листується з прославленим генералом Захарієм Тейлором, щоби отримати від нього дорогоцінні військові артефакти: артилерійське ядро, яке колись ледь не вбило цього воєначальника, а також його старезні ногавиці, котрі має намір демонструвати вельмишановній демократичній публіці. Зрештою, «П. Т. Б*нум» звертається до Тейлора із «вигідною діловою пропозицією»: він запрошує генерала оселитися на деякий час у його музеї, у спеціальній клітці [5, c. 23], поряд з іншими сенсаційними експонатами.

Мелвілл увиразнив характерний релятивізм популярної театральної культури та її здатність модифікувати світосприйняття демократичної аудиторії. У грандіозному театральному «карнавалі», котрий ближче до середини сторіччя охопив практично всю країну, героїчний полководець Тейлор і його обтріпані ногавиці набували цілковитої рівнозначності, здатності до взаємного змістового заміщення. Внаслідок театралізації реальності всі складові життя, незалежно від їхньої належності до полярно протилежних культуральних рівнів, ставали частиною єдиного «карнавалізованого» перфомансу демократичної Америки.

Своєрідною кульмінацією тривалого процесу злиття реальності і «карнавалізованої» театральної вигадки постали передвиборчі змагання 1840-го року, коли у двобої за найвищу державну посаду зійшлися кандидат від демократичної партії президент Мартін Ван Бьюрен і генерал Вільям Гаррісон, представник партії Вігів. Серед численних пропагандистських публікацій у тогочасних «penny newspapers» з’явилася сатирична стаття прибічників Ван Бьюрена, в якій Гаррісона заради приниження його іміджу було уподібнено до простакуватого селянина з глибинки, котрий почувається щасливим, коли в нього є «маленька дерев’яна хатинка» і «барильце міцного сидру» — нічого іншого він просто не потребує.

Однак історія про «дерев’яну хатинку» виявилася найбільшим прорахунком передвиборчої кампанії демократів. Їх кандидат Мартін Ван Бьюрен народився в простій сільській хаті; його батько був звичайним фермером, а мати — власницею невеликого трактиру. Важко уявити кращу біографію для справді «народного» демократичного обранця. Натомість, Гаррісон був нащадком заможної плантаторської родини зі штату Віргінія і мешкав у величезному маєтку, який налічував шістнадцять кімнат.

Вигадка демократів про «бочонок з сидром» і «дерев’яну хатинку» надала партії Вігів потужну пропагандистську зброю, скориставшись котрою, вони спромоглися цілковито змінити передвиборчий імідж свого кандидата. По всій Америці були організовані масові театралізовані виступи, в яких Гаррісона репрезентували таким собі пересічним демократичним громадянином з прикордонних територій, який мешкає в маленькій хижі посеред лісу. На передвиборчих сценах популярні актори зводили бутафорські дерев’яні домівки, поруч з якими, заради посилення ефекту «демократичної простоти», були прив’язані справжні лісові звірі: лисиці, єноти і навіть ведмеді. Невдовзі «хатинки» Гаррісона почали з’являтися скрізь: на мітингах, зустрічах із виборцями, в сувенірних крамницях. Кожна американська родина мала змогу придбати маленьку копію саме того сільського будинку, в якому буцімто мешкав «народний» кандидат в президенти.

Під час виступів і вистав також згадували Ван Бьюрена, який, за твердженнями агітаторів, безперервно марнував бюджетні кошти на дорогоцінне оздоблення для своєї вашингтонської резиденції (насправді, він придбав лише кілька недорогих репродукцій і новий сервіз для зустрічей з іноземними дипломатами). Передвиборча кампанія партії Вігів стала тріумфом «карнавалізованої» театральної ілюзії над реальністю. У сенсаційній виставі під назвою «президентські вибори» 1840-го року демократа Ван Бьюрена було перетворено на зажерливого багатія, тоді як його суперник, віргінський «аристократ» Гаррісон, постав в образі простого американця з «гарячим і чесним серцем». 4-го травня 1841-го року переважною більшістю голосів демократична Америка обрала генерала Гаррісона. Попри блискучу перемогу, йому не судилося проявити себе у національній політиці. Застудившись під час інавгурації, новообраний президент швидко помер.

Хоча головна дійова особа «карнавалізованого» передвиборчого спектаклю 1840-го року пішла з життя, несподівано перервавши перебіг захопливої вистави, американська нація й надалі зберігала цікавість до незліченних перфомансів інших творців і дійових осіб демократичної культури. Всеохоплюючій театралізації буття не стала на заваді навіть Громадянська війна 1861–1865-го років. Вона сприяла оновленню декорацій і акторського складу популярних видовищ, проте була не здатна змінити уподобання масової аудиторії, яка вбачала в нескінченному «карнавалі» дискурсивних практик політики, мистецтва, релігії й суспільного життя головну запоруку своєї демократичної рівності, що не визнавала жодних обмежень.

Висновки й перспективи подальших досліджень. Ще наприкінці 1990-х років американські науковці почали застосовувати термін «карнавальна культура» до масового мистецтва Сполучених Штатів ХХ сторіччя. На переконання академічного загалу, популярні сценічні шоу, кіно і телебачення, котрі підносять усе «вульгарне» і «пересічне», спромоглися позбавити демократичне суспільство найменших ознак справжньої «високої» духовності, «низька» розважальна культура остаточно взяла верх над усіма формами культури «елітарної». Подібна інтерпретація соціальних і мистецьких практик сучасної Америки потребує суттєвих уточнень з огляду на складні і тривалі процеси діалогічної взаємодії «карнавалізованої» театральної культури у національному соціокультуральному дискурсі, започатковані ще у першій половині позаминулого сторіччя. Згідно з дефініцією М. Бахтіна, «карнавал» за своєю природою є універсальним і всеосяжним явищем, він не знає, та й не може знати жодних обмежень, позаяк його єдиний закон — це закон нестримної «карнавальної свободи». Внаслідок поступового злиття реальності і сценічної вигадки в свідомості масової північноамериканської аудиторії місце усталених правил поведінки і традиційних естетичних умовностей заступив мінливий демократичний «карнавал». Він об’єднав величне і мізерне, «високе» і «низьке», уможливив безперешкодне винайдення нових елементів національної культури Америки шляхом вільного поєднання її полярних складових. Цей процес нестримної культуральної карнавалізації, ініційований американським демократичним театром першої половини ХІХ сторіччя, не припиняється й сьогодні.

Література:

1. Bernstein R. The Founding Fathers Reconsidered / Richard Bernstein. — New York: Oxford University Press, 2009.—238 p.
2. Graham Ph. Showboats: The History of an American Institution / Philip Graham. — Austin: University of Texas Press, 1976, — 256 p.
3. Grimsted D. Melodrama Unveiled: American Theater and Culture 1800–1850 / David Grimsted. — Chicago: University of Chicago Press, 1988, — 285 p.
4. Hanners J. It Was Play or Starve: Acting in the XIX century American Popular Theater /John Hanners. — Bowling Green, Ohio: Bowling Green State University Press, 1993,— 163 p.
5. Melville H. Authentic Anecdotes of Old Zack / Herman Melville. — New Brighton, Minnesota: K. Starosciak, 1973. — 25 p.
6. Saxon A. P.T. Barnum: The Legend and the Man / Arthur Saxon. — New York: Columbia University Press, 1989. — 437 p.

Н. В. Зощук, І. О. Тимощук,

Національний університет водного господарства та природокористування,

м. Рівне

Явище «конверсії» у площині жанрової поліфонії літературознавства

У статті розглядається явище конверсії, сфери його функціонування у зрізі європейського літературознавчого дискурсу. Акцентується увага на генологічному векторі застосування конверсії як способу самовираження автора. В аспекті конверсійної природи цього феномену з’ясовується його автентичність, проблеми збереження авторського стилю.

Ключові слова: конверсія, дискурс, трансформація, конверсив, девіації.

В статье рассматривается явление конверсии, сферы его функционирования в срезе европейского литературоведческого дискурса. Акцентируется внимание на генологическом векторе применения конверсии как способа самовыражения автора. В аспекте конверсионной природы этого феномена выясняется его аутентичность, проблемы сохранения авторского стиля.

Ключевые слова: конверсия, дискурс, трансформация, конверсив, девиации.

The article deals with the phenomenon of conversion, the sphere of its operations in the European section of literary discourse. Attention is focused on the genealogic vector of conversion application as a means of inner expression of the author. According to the nature of this phenomenon, conversion highlights its authenticity and the problem of maintaining of the author’s style.

Key words: conversion, literary discourse, transformation, converse, deviations.

Термін «конверсія» (від лат. сonversio – зміна, перетворення, обмін) сьогодні широко використовується практично в усіх сферах. У філологічному розрізі його першим застосував М. Ріффатер у праці «Формальний аналіз та історія літератури» (1970) [9], надалі послуговуючись ним у численних розвідках зі структурної стилістики, семіотики поезії тощо.

Термін доволі активно функціонує в європейському літературознавчому дискурсі різних напрямків. Зокрема, цим поняттям позначаються різні процеси будь-яких перестановок, транспонування й т.п., наприклад, у психоаналізі означене явище інтерпретується як «транспонування психічного конфлікту та намагання його розв’язати» [9, с. 25]. На думку французького філософа П. Адо, конверсія є одним із тих ключових понять, що віддзеркалює західно-європейську свідомість. Усю історію Заходу, за його словами, можна уявити як удосконалення «технік конверсії» [1, с. 200], позаяк вони мають на меті перетворення прийомів для поліпшення людської реальності.

За античних часів явище психологічно детермінованої конверсії функціонувало як у релігійному, так і в політичному та філософському аспектах, виступаючи певним засобом риторики. Його практикували в судових і політичних суперечках як можливість «змінити душу» противника за допомогою методу переконання. Отже, конверсія на той час являла собою дійовий метод впливу на суспільство. Досвід античних релігій (окрім буддизму) широко спирався на ідею «збалансованості» (за визначенням голландського феноменолога релігії Г. ван дер Леува) [1, с. 200]. Ця «збалансованість» проявлялася як конверсійний процес на рівні обміну енергією між Богом і людиною. Загалом, саме в релігійній сфері поняття конверсії набуло широкого розповсюдження. Зокрема, за С. Мартиновичем воно трактується як зміна світобачення індивіда та ставлення до навколишнього середовища [6, с. 189]. Така зміна передбачає трансформацію не тільки на особистісно-індивідуальному рівні, а й у масштабнішому сенсі – як зміну суспільної свідомості [6].

За П. Адо, тісно пов’язана з політичним типом конверсії так зв. філософська конверсія [1, с. 200]. Зокрема, згідно з його твердженням, філософія Платона – це також конвертування методу політичного звернення, оскільки у своїй праці «Держава» він фактично розмірковує саме над поняттям конверсії: «…для того, щоб змінити місто, потрібно змінити людей, але тільки філософу це під силу, тому що він сам є тим, до кого звертаються» [8, с. 518]. Платонівське бачення такого перетворення людини полягало в тому, що «вона повинна відвести свій погляд від тіней чуттєвого світу, щоб повернути його до світла, яке йде від ідеї Блага» (цит. за: [1, с. 202]). Отже, антична філософія таким чином підкреслювала ідею конверсії самої людської природи.

Дещо інший підхід до феномену конверсії – саме у релігійному аспекті – П. Адо адресує Гегелю, який побачив, що в таких релігіях, як «іудаїзм і християнство, спостерігається розрив між людиною і природою та порушений «обмін» між людським і божественним» [1, с. 203]. Християнська конверсія (за П. Адо) epistrophe та metanoia, виступає поверненням до першопочатку та відродженням, що передбачає насамперед покаяння перед Божим судом. Цей аспект конверсії був прокоментований ще Климентом Алекандрійським (див.: [3]), який протиставив платонівську ідею перетворення ідеї стоїків: «Стоїки кажуть, що звернення до душі, до божественних речей відбувається внаслідок так званого повороту, бо вона від гріха звертається до мудрості». За Платоном, «душа, після блукань сферою, де панує лише слабке мерехтіння дня, возноситься до вищого світу» [8, с. 134].

Крім того, необхідно враховувати й перманентну природу конверсійних процесів у відношеннях між окремими видами мистецтв. До таких у ХХ столітті слід віднести практику кіномистецтва, яке починалося саме з конверсування літературної класики. В аспекті конверсійної природи цього феномену з’ясовують його автентичність, проблеми збереження авторського стилю при конверсуванні роману в кінотекст, типи впливів на інші види мистецького контексту, механізми інтертекстуальності, що стало темою розвідок таких сучасних науковців, як М. В. Ямпольський, Г. Д. Клочек, Н. В. Нікоряк, С. М. Арутюнян, К. Ю. Ігнатовта ін. [Див. про це: 7 ].

Зі спостереженого П. Адо відносно конверсії та «інваріантів духовного досвіду» важливим для нас стає те, що, зокрема, «конверсію» французький філософ виявляє та спостерігає також у сфері літературних жанрів, беручи за приклад «Сповідь» Блаженного Августина. Вона подається як «літературний стереотип», що спричинив значний вплив на розвиток подальшого літературного процесу не тільки як зразок конверсії, але й як метод перетворення релігійного стану душі у літературний текст [1, с. 200]. Починаючи із зазначеного моменту проблему конверсії можна вважати конституйованою як факт літературної практики.

Таким чином, термін «конверсія» як такий об’єктивно виступає історично змінним за своїм наповненням, еволюціонуючи у різноманітних сферах наукового дискурсу, тому його визначення щоразу вимагає звуження контексту побутування відповідно психологічної, теологічної, соціологічної, філософської або літературної площини аналізу. Зокрема, у літературному аспекті конверсія виявляє свою постійну присутність, динамічну природу, а також вплив усіх вищезгаданих ракурсів й може виявляти себе на численних рівнях. В нашому дослідженні проблему звужено саме до явища жанрово-родової конверсії.

Конверсія є переважно частковою зміною, тобто девіацій зазнає конкретно окреслений предмет, відбувається лише зміна якості, рівня тощо. У лінгвістичному значенні теорія конверсій активно оперує ріффатерівським поняттям конверсиву, що означає можливість рівного та еквівалентного смислу для двох форм вираження одного й того ж змісту (див. про це: [9]) (наприклад, утворення нового слова при переході його основи в іншу граматичну категорію – як правило, конверсив і його вихідне слово зовні схожі, але вони різні як щодо написання, так і семантичних зв’язків).

Генетично феномен конверсії має своїм витоком ще міфологічну свідомість з притаманною їй динамічністю (про що ми читаємо у працях таких знаних дослідників цієї форми свідомості, як Гегель, О. Ф. Лосев, Ф. Х. Кессиді, Я. Є. Голосовкер, В. Н. Топоров та ін. Саме в аспекті конверсії синкретизм міфу підтверджує свою континуальну, тобто безперервно мінливу природу. Відтак конверсію слід вважати іманентною властивістю такої онтологічної категорії як міф, оскільки без активного конвертування думки в різнорідні образні форми мутація картини світобачення на рівні міфологічної свідомості була би в цілому неможливою. Важливо підкреслити, що в первісну цілісність світобачення вже було включено постаті філософів, а також міфічних поетів, – окрім Орфея згадуються, як правило, Мусей та Лін; щоправда, останнім відводиться не надто почесна роль – Аквінат називає їх брехунами [цит. за 7, с. 157]. Проте саме з іменами міфічних поетів (пригадаймо також Демодока, Корина, Олімпа та Фантасію), які постійно переспівували один одного, слід пов’язувати традицію активних конверсивів – на рівні тем, образів, фабул.

З розпадом первісного синкретизму окремі тематичні його площини перетворюються на джерело драматургічної сюжетики (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда, іронічні версії старовинних тем в Арістофана як – от у його комедії «Плутос»). Вони стають також джерелом для нових поетичних форм, функціонують у текстах риторів тощо. Отож маємо зразки пограничної конверсації міфологічного матеріалу в окремі й самостійні жанрові утворення старовинної культури античної доби.

Таким чином, стійка міжродова конверсія в літературі, як абсолютно специфічний стан і фактор її еволюції, виступає логічним наслідком первісного синкретизму словесного мистецтва. Означене явище можна спостерігати на будь-якому зрізі: приміром, дослідники-філософи ґрунтовно висвітлюють форми гераклітівських філософсько-міфопоетичних фантазій в аспекті явищ, що конвертуються між собою на рівні сюжетних фрагментів, текстів різнорідних гімнів, навіть фразеології містерій, яку можна віднайти також у п’єсах Есхіла (див.: [5, с. 180–181].

Стосовно мистецтва в цілому, то аналогічні конверсії можна спостерігати у площині переходу або музики в слово, або слова в графічний малюнок, або танцю та жесту – у словесний віршований текст тощо. Подібні явища сьогодні позначаються терміном «мультикультуралізм» і сприймаються як першорядна за своєю актуальністю наукова концепція (див.: [2]). Звідси логічно випливає й припустимість різнорідних переходів всередині вже самого словесного мистецтва як такого, особливо на рівні жанрово-родових відношень.

Література:

1. Адо П. Духовные упражнения и античная философия / П. Адо ; [пер. с фр.]. – М. : Степной ветер ; СПб.: Коло, 2005. – 448 с. – (Катарсис).
2. Висоцька Н. О. Концепція мультикультуралізму: питання естетики / Н. О. Висоцька // Питання літературознавства: науковий збірник / гол. ред. О. В. Червінська. – Чернівці: Рута, 2009. – Вип. 77. – С. 110–121.
3. Климент Александрийский. Строматы / Климент Александрийский ; [подг. текста, пер. с дренегр., пред. и комм. Е.В. Афонасина]. – СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2003. – Кн. IV. – 336 с.
4. Клочек Г. «Кінематографізм» Тараса Шевченка в контексті інтерактивних стосунків літератури й кіно / Г. Клочек // Наукові записки. Художня література і кінематограф: проблеми інтерактивності. – Випуск 110. – Серія: Філологічні науки. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2012. – С. 3–15.
5. Лосев А. Философия. Мифология. Культура / А. Лосев. – М.: Изд-во пол. лит., 1991. – 525 с.
6. Мартинович В. А. Проблема индикаторов конверсии / В. А. Мартинович // Религия и общество: актуальные проблемы современного религиоведения : сб. науч. трудов[под общ. ред. В. В. Старостенко]. – Могилев: Изд-во Могилевского гос. ун-та, 2006. – С. 187–190.
7. Нікоряк Н. В. Автентичність кіносценарію як сучасного літературного тексту: [монографія] Н. В. Нікоряк; [вступне слово О. Червінської]. – Чернівці: Місто, 2011. – 240 с.
8. Платон. Собрание починений : в 4 т. / Платон ; [под. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо-Годи]. – М.: Мысль, 1994.
9. Риффатер М. Формальный анализ и история литературы / М. Риффатер // Новое литературное обозрение. – 1992. – № 1. – С. 20–41.
10. Ямпольский М. Дэмон и Лабиринт / Михаил Ямпольский. – М. : Новое литературное обозрение, 1996. – 336 с.

In the article the features of the concept of political discourse. Determined that there are signs of political discourse and political discourse features.

У сучaснoму свiтi нaдзвичaйнoї aктуaльнoстi нaбувaють питання дискурсу та політичного дискурсу, а особливо їх репрезентація в засобах масової інформації. Ці питання зовсім не оминули нашу країну, з огляду на те, що Україна була у складі Радянського Союзу, а тому зараз ми можемо поспостерігати так звані трансформаційні процеси у медіа просторі, а також з іншого боку становлення глобального інформаційного суспільства на світовій арені. Розвиток політичного дискурсу ЗМІ зумовлює вплив політики та політичних гравців на медіа, а також і вплив ЗМІ на політику та політиків. Фактично відбувається передача, обмін політичною інформацією. ЗМІ формують уявлення про політичний простір за допомогою медіа-дискурсів.

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту. Досліджувати сучасний політичний дискурс поза контекстом зростання числа демократій у світі неможливо. Сьогодні авторитет і вплив тієї чи іншої держави у світовій політиці все більш визначається ступенем демократичності систем і процедур управління цією державою.

Анaлiз остaннiх дослiджень тa публiкaцiй. Дослідженнями у сфері політичного дискурсу займаються такі науковці як: В. Н. Базильов [1], П. Бурдье [2], T. A. Дейк [3], Е. О. Менджерщкая [5], І. Б. Штерн, Е. І. Шейгал [6; 7], Ю. Н. Караулов [4] та ін.

Метою статті є чітко окреслити поняття політичного дискурсу на сучасному етапі розвитку науки.

Виклaд основного мaтерiaлу дослiдження. Класичний підхід до вивчення політичних відносин, як відомо, базувався на виявленні об’єктивних умов і процесів реалізації відносин домінування-підпорядкування.

Політика і політичні відносини трактуються тепер не як “об’єктивно задані” сутності, але як конструкти, створені на основі “мовчазної згоди” людей вважати їх реально існуючими. Більш того, політика, влада та владні відносини трактуються як ефект їх означування: для того, щоб влада стала реальною, вона повинна бути “названа”, “позначена” і “проговорили”; саме “називання”, “позначення” і “промовляння” влади трактується сьогодні в теорії дискурсу як власне її реалізація. Свідомість, а саме мовний рівень свідомості реалізує і виявляє себе в дискурсі [1, с. 97].

У сучасній гуманітарній науці термін “дискурс” розуміється досить неоднозначно. Ми приєднуємося до думки тих вчених, які розглядають дискурс як “складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори, що є знанням про світ, думки, установки, цілі адресата” [4, с. 8].

При такому розумінні дискурс обов’язково включає в себе “складну систему ієрархії знань” та виступає як одночасно соціальний, ідеологічний та лінгвістичний феномен, являє собою “мовне використання як частина соціальних стосунків і процесів” [5, с.132-133].

Цікаве визначення поняттю дискурс надав такий науковець як Т. ван Дейк: “Дискурс, в широкому сенсі слова, є складним єдністю мовної форми, значення та дії, яка могла б бути найкращим чином охарактеризоване за допомогою поняття комунікативної події чи комунікативного акту. Дискурс не обмежується рамками тексту або самого діалогу. Аналіз розмови з особливою очевидністю підтверджує це: говорить і слухає, їх особистісні та соціальні характеристики, інші аспекти соціальної ситуації, безумовно, належать до даної події ”[3, с. 121-122].

Ключовим поняттям для визначення “дискурсу” є мова. Саме мова – усна чи письмова – стає об’єктом дослідження в роботах про політичному дискурсі. Мова, як поняття, більш широке, ніж текст і контекст, взяті разом [6, с.10], являє собою символічне відображення реальності, віддзеркалення свого часу. “Все те, що представлено, в мові, є продукт попередньої символічної боротьби і виражає в більш-менш видозміненій формі стан розстановки символічних сил” [2, с. 64]. Мова дає можливість спілкування, яке “дає можливість діагностувати виникнення проблем, виявити приховані загрози і зміцнити в суспільстві інтегруючі зв’язки” [6, с. 30].

Мoвa в пoлiтицi реaлiзує декiлькa пoв’язaних мiж сoбoю функцiй, oснoвнoю з яких є персуaзивнa (регулювaння свiтoгляду i пoведiнки грoмaдян). Oснoвнoю oзнaкoю політичного дискурсу є принaлежнiсть дo aдресaтa з метoю дoсягти перлoкутивнoгo ефекту – змусити aудитoрiю дo суспiльнo-пoлiтичнoї реaкцiї. Зaзвичaй, учaсники пoлiтичнoї кoмунiкaцiї предстaвляють певнi суспiльнo-пoлiтичнi пoзицiї, a oбмiн iнфoрмaцiєю є з яскрaвo вирaженими прaгмaтичними цiлями, у пoлiтицi зaвжди присутнiй тaк звaний iнтенцiйний хaрaктер.

Ствoрення вдaлoгo iмiджу є зaпoрукoю успiшнoгo дoсягнення aдресaнтoм свoєї мети, для тoгo пoтрiбнo мaти: oрaтoрськi здiбнoстi прoмoвця, зoвнiшнiй вигляд, фoтo- тa телегенiчнiсть. Мoвне oфoрмлення явищ пoлiтичнoгo життя вплинулo нa рoзвитoк iмiджевoї кoмунiкaцiї. Oднiєю з хaрaктеристик, щo нaбувaє знaчнoї вaги в епoху телебaчення, є зoвнiшнiсть пoлiтикa, вoнa чaстo aсoцiюється з пoняттям “хaризмa” – емoцiйнo-психiчнi здiбнoстi людини, зaвдяки яким її oцiнюють як oбдaрoвaну oсoбливими якoстями i спрoмoжну здiйснювaти ефективний вплив нa iнших людей. Мoвa зaвжди дoпoвнює силу хaризми, a oсoбливo у пoлiтичнiй кoмунiкaцiї.

Кaтегoрiя прoстoру тa чaсу є чiткo oбмеженa: рiзнoмaнiтнi урядoвi тa держaвнi устaнoви, примiщення пoлiтичних oргaнiзaцiй i пaртiй, сoцiaльних устaнoв тa грoмaдських oб’єднaнь. Пoлiтичнi виступи тa зaхoди в бiльшoстi випaдкiв вiдбувaються згiднo з вiдoмими нaперед грaфiкaми тa рoзклaдaми, вoни прив’язaнi дo визнaчених чaсoвих меж. Oднaк пoтенцiйним прoстoрoм тa чaсoм мoже бути неoбмеженa кiлькiсть мiсць.

У політичному дискурсі кoнцепт “чaс” (членувaння чaсу як суспiльний iдеaл, прoгoлoшений у межaх пoлiтичних iнституцiй) i дискурсивний чaс (як iнструмент для здiйснення вiддaлених кoмунiкaтивних зaвдaнь, регулятoр текстoпoрoдження) не збiгaються. Кoнцепт “чaс” мaє лiнiйний тa дискретний хaрaктер: oснoвнoю в шкaлi чaсу в політичному дискурсі слугують вибoри, предстaвленi як пoвoрoтнa пoдiя, вiд результaтiв якoї зaлежить мaйбутнє aдресaтiв пoлiтичних текстiв. Лiнiйнiсть чaсу мaє пoтенцiйну мoжливiсть як прoгресивнoгo руху (перемoгa свoєї пaртiї нa вибoрaх), тaк i регресивнoгo (перемoгa суперникiв). Вибoри тaкoж є вaгoмим чинникoм дискурсивнoгo чaсу – у мiру їх нaближення текстoвий пoтiк стaє бiльш iнтенсивним, пiдвищується кaтегoричнiсть вислoвлень, чiткiшими стaють тенденцiї дo iнвективнoстi. Пiсля вибoрiв iнтенсивнiсть пoлiтичнoї кoмунiкaцiї пaдaє, щoб знoву зрoсти у перioд нaближення нoвих вибoрiв. Дискурсивний чaс у політичному дискурсі циклiчний.

Ключoвими кoнцептaми політичного дискурсу є метa i цiннoстi. Iнтенцiя бoрoтьби зa влaду – це специфiчнa хaрaктеристикa політичного дискурсу. Вoнa присутня у всiх йoгo жaнрaх. Ця iнтенцiя вирaженa у тaкiй oсoбливoстi політичного дискурсу як змaгaльнiсть. Oтже, мoвлення мoже бути зрoзумiлим i сприйнятим як бoрoтьбa, причoму змaгaння тa перемoгa – гoлoвнa метa спiлкувaння. Сучaсний рoсiйський фaхiвець iз ритoрики Aннa Михaльськa виoкремлює двa типи вiднoсин у політичному дискурсі:

1) гaрмoнiзуючий тип вiднoсин (oснoву якoгo стaнoвлять iстинa тa згoдa);

2) aгoнaльний тип вiднoсин (грунтується нa бoрoтьбi i перемoзi).

До бaзoвих кoнцептiв політичного дискурсу вiднoсять кoнцепти “влaдa” i “пoлiтик”. Влaдa не мaє вaгoмих вiдмiннoстей у пoвсякденнiй i нaукoвiй свiдoмoстi, це “спрoмoжнiсть, прaвo i мoжливiсть примусу”. Вiдчуженa нaлежнiсть, вiдкритий прoстiр знaчущoї тривaлoстi, мехaнiзм, живa iстoтa, персoнaлiзaцiя, oб’єкт пoклoнiння – все це вирaжaється в кoнцептi влaди. Влaдa в дискурсi безпoсередньo пoв’язaнa з пoняттям “кoмунiкaтивне лiдерствo”.

Політичний дискурс реaлiзується як в уснiй тa i в писемнiй фoрмaх. Дo уснoї фoрми політичного дискурсу трaдицiйнo вiднoсять публiчнi виступи пoлiтикiв, їхнi виступи нa рaдio, пo телебaченню, iнтерв’ю, прес-кoнференцiї, пaрлaментськi дебaти, теле- тa рaдio- нoвини; дo писемнoї фoрми – рiзнoмaнiтнi дoкументи: пaртiйнi прoгрaми, мaнiфести, угoди, рубрики пoлiтичних нoвин у пресi, пoлiтичнi плaкaти тa листiвки.

Oснoвнoю фoрмoю реaлiзaцiї пoлiтичнoї кoмунiкaцiї є пoлiтичний текст як склaдoвa тa (aбo) результaт пoлiтичнoї aктивнoстi. Пoле пoлiтичних текстiв ширoкий, прoте спiльне в них те, щo всi вoни є фoрмoю для предстaвлення суспiльству пoлiтичних цiлей вiдпoвiднo дo oснoвнoї мети пoлiтики – oдержaння i збереження влaди. Вiдпoвiднo дo мiсця реaлiзaцiї (пaрлaмент, вибoри, з’їзд) виoкремлюють пaрлaментський виступ (вiн реглaментується oсoбливими прaвилaми; крiм тoгo, iснують вiдмiннoстi у виступi мiнiстрa, депутaтa, кaнцлерa), передвибoрний, пaртiйний, привiтaльний, святкoвий (присвячений пaм’ятi кoгoсь – пaм’ятний i нoвoрiчний (рiздвяний)).

Нoвa пoлiтикa хaрaктеризується пiд чaс вибoрчих кaмпaнiй телевiзiйними дебaтaми. Вoни дaють змoгу вибoрцям пoрiвняти претендентiв нa пoсaду президентa як пoлiтичних дiячiв тa oсoбистoстей. Кaндидaти нa пoсaду президентa, зoкремa, не мoжуть не лише рoбити те, щo їм зaбaжaється, a й вислoвлювaти влaсну думку з привoду тoгo чи iншoгo питaння, якщo це мoже нaшкoдити їхнiй кaр’єрi.

Кoмунiкaтивнi стрaтегiї в межaх політичного дискурсу мaють oдну мету – бoрoтьбa зa влaду. Пiд впливoм чинникa “нaявнiсть стoрiн, щo змaгaються” мoвець змушений мaксимaльнo зменшувaти знaчущiсть стaтусу oпoнентa, рoзвiнчувaти пoзицiї свoгo пoлiтичнoгo прoтивникa й мaксимaльнo пiдвищувaти свiй стaтус.

Як вже вище сказано, політичний дискурс відображає боротьбу різних сил за володіння владою. Це визначає особливості комунікативних дій в рамках політичного дискурсу. Політична комунікація, в широкому сенсі цього поняття, включає в себе будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких відносяться до сфери політики [6, с. 23].

Політичний дискурс існує стільки, скільки існує політика. Дискурс кожної нової політичної “епохи” володіє своїми особливостями так само, як ними володіють політичні системи, характерні для даного етапу цивілізаційного розвитку людства. Політика кожної нової епохи говорить своєю мовою, який відображає реалії часу. Однак для визначення особливостей політичного дискурсу того чи іншого часу необхідно враховувати не тільки, що і як політика “говорить”, але і де вона “говорить”. “Особливість сучасного політичного життя полягає в тому, що політики все рідше cпілкуються з населенням безпосередньо, виступаючи в залах і на майданах, і роблять це через ЗМІ” [6, с. 82].

Тобто основним каналом здійснення політичної комунікації в сучасну епоху є мас-медіа. Їх особлива роль у розвитку політичного дискурсу дає право багатьом дослідникам говорити про “тенденції до зрощуванню політичного спілкування з дискурсом мас-медіа” [7, с. 32].

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Ось як визначає “дискурс” О. Шейгал: “У потенційному вимірі дискурс являє собою семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування даної комунікативної сфери, а також тезаурус прецедентних висловлювань і текстів” [6, с. 13].

Подібно до цього, проте в більш простій словесній формі О. Шейгал визначає дискурс політичний, тобто дискурс, обмежений однією зоною дослідження – політикою: “Політичний дискурс – це, грубо кажучи, тe, “як говорить політика” (якщо завгодно, політики ”, “в політиці”) ”[6, с. 15].

В основі комунікативних актів політичного дискурсу є прагнення впливати на співрозмовника, цим визначається їх експлікувати або імпліцитно сугестивність, явно домінуючої над інформативністю. Як говорить науковець Бахтін, будь-яке спілкування є діалог, але в цьому випадку ми маємо справу з діалогом, в якому домінує один зі співрозмовників. Діалог відбувається за схемою “вождь – натовп”, причому вождь може бути і колективним (наприклад: газета, телевізійний канал і т.п.). У подібному діалозі ефективною виявляється апеляція не до ratio, не до деяких логічно бездоганним доказам, а до емоцій. Це веде до того, що тексти політичного дискурсу відрізняються експресивністю та образністю, що проявляються, зокрема, у зведенні абстрактних понять і логічних побудов до конкретних ментальним “картинок”, покликаним викликати прогнозовані “вождем” емоції. Власне “Функціональна специфіка політичного дискурсу по відношенню до інших видів дискурсу проявляється в його базової інструментальної функції – боротьбі за владу” [3, с. 20].

У сучасному світі боротьба за політичну владу все більше зводиться до дискурсивним (мовним) форм боротьби політичних партій і політиків на поле постійно мінливого під впливом безлічі факторів громадської думки з метою отримати якомога більшу підтримку виборців на виборах.

Висновки. Отже, на сьогодні склалося розуміння політичного дискурсу в якості безперервного процесу зіткнення думок і позицій суб’єктів політичної дії, а саме, політичних інститутів, групових агентів політики і політичних антропонімів в боротьбі за політичну владу. Вивчати політичний дискурс – значить вивчати реальну політичне життя суспільства. Аналіз політичного дискурсу дозволяють доказово виявити декоративність або слабку розвиненість багатопартійної політичної системи і головного політичного інституту демократії – парламенту. Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту.

Список використаних джерел та літератури

1. Базылев, В. Н. Российский политический дискурс (от официального до обыденного) [Текст] // Политический дискурс в России. – М., 1997. – 219 с.
2. Бурдье, П. Социология политики [Текст] / – М.: “Socio-Logos”, 1993. – 336 с.
3. Дейк, T. A. Язык. Познание. Коммуникация [Текст] / М., 1989. – C. 121-127.
4. Караулов, Ю. Н., Петров В. В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса [Текст] // Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. – М., 1989. – 244 с.
5. Менджерщкая, Е. О. Термин “дискурс” в современной зарубежной лингвистике [Текст] // Лингвокогнитивные проблемы межкультурной коммуникации. – М., 1997. – C. 132-143.
6. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / Монография. – Волгоград: “Перемена”, 2000. – 328 с.
7. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / – М.: “Гнозис”, 2004. – 326с.

The paper explores the current issues of the in the design of advertising discourse of electronic mass media of Ukraine. Particular attention is given to the body – and radio – and Internet advertising.

Сьогоднi одним iз способiв надання iнформацiї є реклама. Проте реклама не у вузькому сенсi, як iнформацiя про певний продукт чи вирiб, а у найширшому значеннi цього поняття – як засiб iнформування, переконання, впливу та манiпуляцiї.

На сьогодні реклама є також одним з найважливiших показникiв сучасного стану ЗМI, оскiльки вона призначена для широкого кола споживачiв. Завдяки цьому мова реклами є найбiльш поширеною мовою. Реклама належить до найагресивнiших видiв мовленнєвої творчостi, оскiльки нав’язується аудиторiї, водночас формуючи її. Актуальнiсть теми зумовлена постiйним зростанням рекламного ринку в Українi. Теле-, радiо- та Iнтернет-реклама мають численну аудиторiю, характеризуються високим ступенем привернення уваги. До того ж реклама не тiльки впливає на збут товарiв та послуг, але й стає важливим джерелом формування цiннiсних настанов, особливо для молодих громадян України, тобто має неабияке соцiокультурне значення для суспiльства.

Аналіз останніх досліджень. Актуальнi аспекти, щодо теми даного дослiдження, розглядали такi вченi та науковцi – зокрема, Н. Артюнова,            В. Iванов, В. Музикант, Л. Павлюк, Г. Почепцов, Г. Яворська та iн. Теоретичнi засади дискурсу дослiджували й зарубiжнi вченi, зокрема: Ш. Баллi,                  Е. Бенвенiст, Т.В. Дейнекiн, Ф. Котлер, Р. Крейд, Н. Арутюнова, М. Бахтiн,      О. Богданова, В. Борботько, А. Вежбицька, I. Iльїн, С. Крестинський,               М. Миронова, О. Падучева, В. Петров, Ш. Сафаров та ін.

Виклад основного матеріалу. Реклама є найдiєвiшим засобом впливу на покупцiв i споживачiв. Проте досить складно знайти однозначне визначення поняття «реклама». Iснують рiзноманiтнi визначення i тлумачення даного поняття. Зокрема, вiдомий спецiалiст iз маркетингу Ф. Котлер, дає таке визначення реклами: «Реклама – це неособиста форма комунiкацiї, що здiйснюється за допомогою платних засобiв поширення iнформацiї з чiтко зазначеним джерелом фiнансування» [5, с. 32].

Дослідник В. Музикант, автор книги «Теорiя i практика сучасної реклами» подає  наступне визначення реклами: «Реклама – це друковане, рукописне, усне або графiчне повiдомлення про особу, товари, послуги або суспiльний рух, вiдкрито опублiковане рекламодавцем й оплачене з метою збiльшення обсягiв збуту, розширення клiєнтури, одержання голосiв або суспiльної пiдтримки» [7, с. 48].

У сучаснiй культурi реклама є специфiчною композицiєю, що представлена через соцiальнi дискурси, iз яких деякi сприймаються й приживаються в культурi, створюючи самостiйнi культурнi форми, а деякi зникають, щойно з’явившись.

Поняття «дискурс» уперше ввiв основоположник трансформацiйного та дистрибутивного аналiзу Зеллiг Харрiс у 1952 роцi як надфразову одиницю в контекстi iнших одиниць [4]. Популярнiсть поняття «дискурс» у ланцюжку дисциплiн, сумiжних iз теорiєю мовної комунiкацiї, привела до того, що його змiст є  не завжди та не в усьому тотожний. На сьогоднiшнiй день через свою складнiсть та багатоплановiсть, чiткого та загальновизнаного трактування дискурсу, що охоплює всi випадки його вживання, не iснує.

Уважаємо, що дискурс створюють особистостi, якi беруть на себе тi чи iншi комунiкативнi ролi, обмiнюються мовленнєвими ходами i вiдповiдно комунiкативними ролями. Як зазначає I.С. Сусов, мовленнєвi акти, мовленнєвi кроки та мовленнєвi ходи є не тiльки компонентами дискурсу, а й свiдомими та цiлеспрямованими актами певної особистостi [9, с. 7 – 13].

На думку Н. Арутюнової, дискурс – це текст, «занурений у життя», «мова у життi», тобто текст як результат цiлеспрямованої соцiальної дiї, як фокус дiй мовних i мовленнєвих, соцiокультурних i прагматичних, когнiтивних i психологiчних факторiв. Це мовлення, яке розглядається як цiлеспрямована дiя, як компонент, що бере участь у взаємодiї людей та механiзмах їх свiдомостi (когнiтивних процесах), це подiя, у центрi якої словесний компонент; це комунiкативний акт, що розглядається не тiльки як цiлiсна структура, але як розмаїття його оцiнок учасниками й спостерiгачами, з урахуванням його наслiдкiв [1, с. 136–137].

Рекламний дискурс – це завершене повiдомлення, що має чiтко визначене завдання – зменшити дистанцiю мiж рекламним повiдомленням та свiдомiстю споживача, що поєднує ознаки усного мовлення та письмового тексту з комплексом невербальних засобiв комунiкацiї [2].

Уважаємо, що однiєю з найповнiших класифiкацiй дискурсiв є класифiкацiя Г. Почепцова. Вiн виокремлює теле- i радiодискурси, газетний, театральний, кiнодискурс, лiтературний дискурс, дискурс у сферi паблiк рiлейшнз (ПР), рекламний дискурс, полiтичний, релiгiйний дискурси [10].

Теле- i радiодискурс передбачає невимушенiсть, неофiцiйнiсть. Автори теле- i радiопередач створюють знаковий образ живого мовлення. Мовець (диктор) i слухач (глядач) перебувають у рiзних точках простору й часу, не можуть коригувати мовлене i почуте (наприклад, перепитати). Темп подавання (вiдбору) iнформацiї не залежить вiд слухача (глядача). Статус мовця – офiцiйний, слухача (глядача) – неофiцiйний [10].

Завдання рекламного дискурсу – привернути увагу споживача до одного з багатьох, зазвичай, однакових товарiв, створити йому позитивний iмiдж, щоб вiн запам’ятався надовго, а найкраще – назавжди. Спрямований не на товар, а на продаж типових психологiчних уподобань людей. Наприклад, продаж «традицiй», «коренiв»: на ньому ґрунтується реклама вина. Назви вин часто подаються на тлi замкiв, палацiв; можливий напис: «Це вино, яке робила моя бабуся». Реклама стає знаком. Отже, продається не сам товар, а його символiчний вiдповiдник. Купуючи, людина реагує не на вiдмiнностi товару, а на вiдмiнностi його знакової сутi [10].

У рекламних дискурсах на телебаченнi використовуються одиницi усiх рiвнiв мовної системи. Вживання фонетичних та акцентологiчних засобiв дозволяє створити особливий ритмомелодiйний малюнок рекламного дискурсу. Особлива роль належить iнтонацiї. Iнтонацiя використовується як засiб оформлення й пiдсилення емоцiйного забарвлення речення в рекламi, риторичного запитання. З цiєю метою застосовують рiзноманiтнi способи привертання уваги: пiдсилення голосу для надання повiдомленню бiльшої емоцiйностi, пониження голосу, що веде до ефекту вiдстороненостi [2].

Уважаємо, що велику роль вiдiграє соцiальна зумовленiсть рекламного дискурсу, де адресатом найчастiше виступає молодь. Це сприяє появi в рекламi жаргонiзмiв i сленгової лексики; мовних клiше з оцiнним значенням. Автори рекламного дискурсу за допомогою морфологiчних засобiв намагаються переконати глядачiв у правильностi вибору, стверджують, що тiльки у них найкращий товар i лише їх продукцiя найнадiйнiша, найефективнiша i найнеобхiднiша.

Iнтернет – глобальний засiб комунiкацiї, що забезпечує обмiн текстовою, графiчною, аудiо- та вiдеоiнформацiєю, доступ до якого здiйснюється без територiальних i нацiональних кордонiв. Це ефективний iнструмент дослiджень, розвитку торгiвлi та бiзнесу, впливу на аудиторiю [8].

Iнтернет-реклама вважається важливим механiзмом пiдтримки ефективної електронної комерцiї. В опублiкованому у серпнi 1999 р. другому виданнi книги Р. Зефа i Б. Аронсона «Реклама в Iнтернет» наводиться два визначення:

1. «Iнтернет-реклама – конвергенцiя традицiйної реклами i маркетингу прямого вiдгуку»;

2. «Iнтернет-реклама – це конвергенцiя брендинга, розповсюдження iнформацiї i продажiв – усе в одному мiсцi» [6, с.78].

У наш час вiдомо достатньо багато рiзновидiв Iнтернет-реклами. Найбiльш повна типологiзацiя запропонована Т.В. Дейнекiним у працi «Оцiнка ефективностi пiдприємницької дiяльностi у сферi Iнтернет-реклами», де визначаються такi рiзновиди «рекламних площ»: 1) електроннi ЗМI; 2) портали; 3) безкоштовнi почтовi сервери; 4) тематичнi сайти; 5) торговi системи;

6) пошуковi системи та каталоги; 7) банернi мережi; 8) поштовi розсилки [3].

Найбiльш поширенi рекламнi носiї в Iнтернетi – банери, обмiннi мережi, пошуковi системи та електронна пошта (списки розсилки та дискусiйнi листи).

Iнтернет-рекламi уже бiльше десяти рокiв – перший баннер був показаний в 1994 роцi. Зараз її нiяк не можна назвати новим або екзотичним форматом. Адже найбiльшi газети й журнали в свiтi вже показують бiльше реклами через Iнтернет, а не за допомогою друкованих версiй перiодичних видань. В Iнтернетi в них набагато бiльша читацька аудиторiя. Вiн є одним з найважливiших джерел iнформацiї для українцiв. Саме тут люди шукають iнформацiю про товари та послуги. Кiлькiсть користувачiв Iнтернету в Українi зростає на 20-30% в рiк. Зараз аудиторiя УкрНету становить 16% жителiв України, яким бiльше 18 рокiв. В Києвi кiлькiсть користувачi Iнтернету становить близько 40% населення (Данi взятi iз дев’ятнадцятого дослiдження GVU (http://www.cc.gatech.edu/) – дослiдницький центр, травень 2008 р.).

Отже, поняття дискурсу було вперше введене основоположником трансформацiйного та дистрибутивного аналiзу Зеллiгом Харрiсом у 1952 роцi як надфразова одиниця в контекстi iнших одиниць. Вважаємо, що дискурс створюють особистостi, якi беруть на себе тi чи iншi комунiкативнi ролi, обмiнюються мовленнєвими ходами i вiдповiдно комунiкативними ролями.

Рекламний дискурс – це завершене повiдомлення, що має чiтко визначене завдання – зменшити дистанцiю мiж рекламним повiдомленням та свiдомiстю споживача. Мова рекламного дискурсу, спрямованого на молодь, суттєво вiдрiзняється вiд мовних особливостей реклами, яка створена для пiдприємцiв та домогосподарок. Правильно пiдiбране слово, форма або синтаксична конструкцiя – це передумова ефективної iнформацiї.

Уважаємо, що велику роль вiдiграє соцiальна зумовленiсть рекламного дискурсу, де адресатом найчастiше виступає молодь. Це сприяє появi в рекламi жаргонiзмiв i сленгової лексики; мовних клiше з оцiнним значенням. Автори рекламного дискурсу за допомогою морфологiчних засобiв намагаються переконати глядачiв у правильностi вибору, стверджують, що тiльки у них найкращий товар i лише їх продукцiя найнадiйнiша, найефективнiша i найнеобхiднiша.

Отож, рекламний текст розглядається не просто як одиниця комунiкацiї, а як складне семiотичне цiле, що виражається за допомогою структурних елементiв (слоган, заголовок, основний текст, «фiрмова» фраза, реквiзити фiрми, шрифт, колiр та iншi графiчнi елементи, iлюстрацiї, назва компанiї, логотип), максимально пристосованих для виконання головного завдання – впливу на аудиторiю з метою отримання необхiдного ефекту.

Таким чином на сьогоднi, Iнтернет-реклама є важливим механiзмом пiдтримки ефективної електронної комерцiї. Найбiльш поширеними рекламними носiями в Iнтернетi є банери, обмiннi мережi, пошуковi системи та електронна пошта (списки розсилки та дискусiйнi листи).

Список використаних джерел та лiтератури

1. Арутюнова, Н.Д. Дискурс [Текст] / Н.Д. Артюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – С.136-137.
2. Библиотека диссертаций Украины [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.disslib.org/reklamnyi-dyskurs-v-elektronnykh-mas-media-ukrayiny-sotsiolinhvistychni-osoblyvosti.html. – Дата доступу: 8.05.13. – Заголовок з екрану.
3. Дейнекин, Т.В. Комплексный метод оценки эффективности Iнтернет-рекламы в коммерческих организациях [Електронний ресурс] / Т.В. Дейнекин // Маркетинг в России и за рубежом. – 2003. -–№2. – Режим доступу: http://www.dis.ru/library/market/archive/2003/2/244.html. – Дата доступу: 8.05.13. – Заголовок з екрану.
4.  Дискурс як форма мовленнєвої взаємодiї [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://elkniga.info/book_286_glava_71_1_DISKURS_JAK_FORMAMOVLENN%D0%84.html. – Заголовок з екрану.
5.  Котлер, Ф. Маркетинг [Текст] / Ф. Котлер. – М.: Гелла–Принт, 2005. – 104с.
6.  Курасова, М. Организация рекламных кампаний в системе Интернет [Текст] / М. Курасова, В. Секерин // Маркетинг. – М., 2004. – № 4. – С. 76-80.
7.  Музикант, В. Теорiя i практика сучасної реклами [Текст] /                    В. Музикант. – К : МЭО, 2007. – 312с.
8. Промисловий маркетинг – Оснач О.Ф. [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://pidruchniki.ws/12090613/marketing/internet_tehnologiyi_promislovomu_marketingu. – Дата доступу: 8.05.13. – Заголовок з екрану.
9. Сусов, И.П. Деятельность, сознание, дискурс и языковая система [Текст] / И.П. Сусов // Языковое общение: Процессы и единицы. Калинин, 1988. С. 7–13.
10. Типии дискурсiв [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.info-works.com.ua/referats/sociologia/1053.html. – Дата доступу: 8.05.13. – Заголовок з екрану.

Ключові слова: любов, дискурс, емоційність.

 The task of the article is to determine lexical peculiarities of love expression and to follow the specifics of this feeling expression on the level of the whole text.

Key words: love, discourse, emotionality.

Тема любові постійно описується багатьма мислителями. Вербальне вираження почуття кохання пов’язано із соціокультурними нормами суспільства. Мовлення закоханих обумовлюється соціальними, культурними, історичними, психологічними факторами, що дозволяє виділити його в окремий дискурс – дискурс кохання, який має особливості як вербального, так і невербального характеру.

Актуальність теми дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на розгляд лексичних та психосемантичних особливостей вираження почуття любові, а також особливостей її відображення у художніх текстах.

Метою даної публікації є визначити лексичні особливості вираження почуття любові та простежити специфіку цього вираження на рівні тексту.

Об’єктом роботи є вербалізоване в сучасній англійській мові почуття кохання, концептуальна інформація, закладена у вербальних засобах його вираження.

Предметом публікації виступають мовні засоби вираження почуття любові у сучасній англійській мові: окремі лексеми та словосполучення.

У спілкуванні закоханих поєднуються елементи як особистісного, так соціально-детермінованого дискурсів. З одного боку, комунікація між закоханими визначається як спілкування, якому притаманне використання лексичних одиниць або висловлювань, що мають символічне значення лише для двох закоханих. Використання цих лексичних одиниць або висловлювань кимось іншим може розглядатися як порушення приватності, оскільки вони втілюють тенденцію мовців до створення емоційної близькості. З іншого боку, мовлення закоханих має характеристики соціальної детермінованості, а також характеризується наявністю ритуальних компонентів у спілкуванні закоханих. Ці елементи найяскравіше простежуються у комунікативній ситуації „освідчення у коханні”, яка є культурним текстом, що включає в себе елементи різних кодів: акціонального, предметного, вербального, персонального та темпорального.

Основними загальними рисами дискурсу кохання є його підвищена емоційність, ритуальність, реалізація парольної функції мовлення (вживання мовних одиниць символічного значення, які відомі лише закоханим) та кооперативно-спрямованої стратегії ввічливості, більша порівняно з іншими комунікативними ситуаціями тенденція до граничної відвертості про себе, наявність особливого культурно-детермінованого невербального коду [1].

Дискурсивні особливості мовлення закоханих залежать від психологічного портрету кожного із учасників такого спілкування. Теоретичною базою при виділенні в дискурсі кохання типових особистостей-учасників спілкування закоханих стало поняття „мовної особистості”, яке активно розробляється сучасною лінгвістикою [2].

З метою визначення лексичних одиниць, що використовуються закоханими під час спілкування було опрацьовано низку англомовних любовних романів, в результаті чого було створено вибірку зі слів, які певним чином пов’язані з вираженням почуття любові.

Любов як почуття має різні особливості вираження залежно від її особливостей. Беручи до уваги відібрану та опрацьовану лексику, любов можна поділити на чотири основних типи: любов-дружба, любов-пристрасть, романтична любов та невзаємна.

Дружба є тісно пов’язана з любов’ю. Лексика, яка позначає це почуття певною мірою зображає схожість вираження (наприклад, такі слова як warm, sympathy, devotion). Багато людей ототожнюють ці два почуття, так як вважають, що вони нерозривно пов’язані між собою.

Пристрасне кохання характеризується бурхливістю та палкістю почуттів, любовним потягом, переживанням (наприклад, passion, to adore, tremor). Крім того, це кохання відрізняється від інших своєю скороминучістю. Порівняно з романтичним коханням, пристрасне є  менш пов’язаним з духовною близькістю людей.

Характерною рисою мовлення романтичних закоханих є вживання «естетичної» та позитивно-оцінної лексики, що вживається відносно фізичної або духовної краси об’єкта кохання (наприклад, dear, honey, romantic, sensual).

Основною стратегією особистості маніакального закоханого є здійснення сильного емоційного впливу (вербально та невербально) на адресата з метою втримання та контролю над його почуттям. З тактикою викликання емоцій співчуття та жалощів у адресата пов’язані мовні прийоми опису власного почуття як вкрай болісного, такого, що має сильний вплив на самопочуття мовця (наприклад, to endear, to idolize, torment, to adore).

Отже, говорячи про любов, важливим є те, що люди розуміють, вживаючи теплі та ніжні слова, розмовляючи з своїми близькими. Поняття кохання репрезентує для більшості певну психологічну реальність, не змішувану з іншими близькими поняттями. Виділені структурні особливості кохання дають можливість, вірніше, допомагають ближче наблизитись до розуміння протікання процесу почуття.

Список літератури:

1. Арутюнова, Н.Д. Дискурс / Н.Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева – М. : Сов. Энциклопедия, 1990. – 247 c.
2. Кононенко В. І. Концепти українського дискурсу / Кононенко. В. І. – Київ – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – 248 с.
3. Gordon Lucy. Beauty and the boss. – First North American Publication: Harlequin Books, 1999 – 248 p.
4. HamiltonRuth. The Corner House. – Bantam: Transworld Publishers, 1998 – 560 p.
5. Robins Denise. Set me free. –Great Britain: Coronet Books, 1990 – 256 p.