ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ НІМЕЧЧИНИ ТА КАЗАХСТАНУ

У дослідженні проаналізовано розвиток політичних відносин між Німеччиною та Казахстаном за останніх 25 років незалежності. Виокремлено основні політичні події у відносинах двох країн та визначено особливості розвитку політичних відносин між Німеччиною та Казахстаном.
Ключові слова: Федеративна Республіка Німеччина, Республіка Казахстан,політичні відносини, двостороннє співробітництво.

The development of political relations between Germany and Kazakhstan for the past 25 years of independence was analysed in the research. The main political events were singled out in the relations between two countries and the peculiarities of development political relations between Germany and Kazakhstan were determined.
Key words: Federal Republic of Germany, the Republic of Kazakhstan, political relations, bilateral cooperation.

Після здобуття незалежності Казахстан проводив збалансовану зовнішню політику та працював для розвитку своєї економіки. За останніх 25 років незалежності багатовекторна політика цієї держави приносить позитивні результати. Казахстан зміг зарекомендувати себе на міжнародній арені як надійний політичний та економічний партнер. Республіка Казахстан здобула незалежність 16 грудня 1991 р. Однією із перших держав Європейського союзу, яка визнала незалежність Казахстану 31 грудня 1991 року була Федеративна Республіка Німеччина. Дипломатичні відносини були встановлені 11 лютого 1992 р [5]. Із моменту здобуття незалежності Казахстану відносини між ФРН та РК розвиваються по висхідній траєкторії і досить плідно. На сьогоднішній день Берлін по праву зайняв місце одного з ключових європейських партнерів Астани, налагоджено інтенсивний політичний діалог на вищому рівні та зміцнюється двостороннє партнерство.
За 25 років із часу встановлення дипломатичних відносин, німецький напрямок належить до одних із пріоритетних напрямків зовнішньої політики Республіки Казахстан. Основа казахстансько-німецького співробітництва була закладена у вересні 1992 році в ході першого візиту Президента Н. Назарбаєва до ФРН під час якого було підписано Спільну заяву про основи відносин, а також ряд договорів та угод [7]. Відкриття в 1992 році посольства ФРН в Казахстані і в 1993 році Посольства РК в Німеччині стали додатковими стимулами для подальшого розвитку діалогу на високому рівні [5].З того часу між країнами розвиваються все більш міцні взаємовигідні відносини, які мають хороші перспективи. Із середини 1990-х років Казахстан проводив зовнішню політику, спрямовану на пошук і залучення іноземних інвестицій. В свою чергу Німеччина проводила політику на пошук нових ринків збуту своїх товарів не тільки в межах країн ЄС, а й серед країн Азії. Для Німеччини Казахстан став вигідним і найважливішим торгово-економічним партнером в ЦА, а розвиток торговельно-економічної співпраці з Казахстаном дозволив Німеччині інтегруватися в політичні та економічні процеси Центральної Азії. Економічне співробітництво з Німеччиною стало для Казахстану великою можливістю інтегруватися в економіку країн ЄС та стало одним із факторів залучення іноземних інвестицій з боку країн Європейського Союзу.
Німецько-казахстанські відносини демонструють стійкі політичні, торговельно-економічні та культурні зв’язки, мають хороший потенціал. Елементом таких зв’язків є етнічні німці, які проживають в Казахстані та які виїхали протягом останніх 20 років з Казахстану до Німеччини.Варто зауважити, що незважаючи на низку підписаних двосторонніх угод та договорів, проблемним моментом на початку розвитку двосторонніх відносин у 1990-х роках, був той факт, що керівництво Німеччини та Казахстану мали різні цілі та наміри щодо розвитку подальшого співробітництва. Оскільки позиція Казахстану полягала у залученні німецьких інвестицій в свою економіку та в отриманні фінансової допомоги від ФРН. Щодо позиції керівництва Німеччини, то вона була досить зрозумілою і передбачуваною. Передусім, Німеччина хотіла отримати гарантії, що права етнічних німців, будуть захищені та отримати доступ до ринку Казахстану для німецьких фірм. Кількість німців, які проживали на території Казахстану в той час становила становила близько 230 тисяч осіб.
Таким чином, ці фактори були стримуючими у відносинах ФРН та РК і тому Німеччина не поспішала вкладати значні інвестиції в економіку Казахстану. Однак, вже з 1997 року після візиту Н. Назарбаєва був налагоджений діалог з ФРН, було розглянуто подальші шляхи розвитку співпраці і було підписано пакет важливих міжнародних угод саме в економічній сфері. Що й послугувало поступовому розвитку відносин із позитивною динамікою. Візит Н. Назарбаєва у 1997 році до ФРН і підписання пакету важливих міжнародних угод послугували поступовому розвитку двосторонніх торговельно-економічних відносин [3;7].
Із часу встановлення дипломатичних відносин Президент Казахстану Н. Назарбаєв здійснив 7 офіційних візитів до ФРН. В свою чергу з 1992 року Казахстан з офіційними візитами відвідали Президенти ФРН Р. Герцог і Г. Келер, Міністри закордонних справ Німеччини К. Кінкель та Й. Фішер, канцлери Г. Шредер та А. Меркель. У 2001 році відносини між РК і ФРН піднялися на новий рівень, важливою подією став офіційний візит Президента Республіки Казахстан Н. Назарбаєва до Берліна в жовтні 2001 року. В ході візиту сторони підписали шість угод в сфері військової співпраці, економіки, культурного і гуманітарного співробітництва. Велику увага приділялася в ході цього візиту і подальших самітів Н. Назарбаєва з канцлерами Г. Шредером і А. Меркель в 2002-2007 рр. проблемам безпеки і стабільності в Центральній Азії [5].
Особливістю політики Німеччини щодо Казахстану залишається і досі регіональний підхід. Берлін розглядає Казахстан як частину Центральної Азії і проводить свою політику в контексті всього центральноазійського регіону. Іншою особливістю німецької політики залишається її тісний зв’язок і координація з політикою Європейського Союзу в цілому. У липні 1998 року в Брюсселі відбулося перше засідання Ради з питань співробітництва «Республіка Казахстан – Європейський союз». Важливим підсумком засідання було підписання Угоди про співпрацю між РК і ЄС. В листопаді 1999 року були досягнуті домовленості між Казахстаном та ЄС, зокрема, про створення казахстансько-європейського юридично-консультативного центру, інформаційного бюро програми ТЕМПУС при Міністерстві освіти і науки РК, про відкриття регіонального екологічного центру в Алмати [1].
Істотним поштовхом в казахстансько-німецьких відносинах, був лютневий візит 2007 року Президента Республіки Казахстан Н. А. Назарбаєва до Німеччини. У свою чергу, Канцлер Німеччини А. Меркель в ході зустрічі з Н.А. Назарбаєвим зазначила особливе бажання співпрацювати з Казахстаном і сприяти подальшому розвитку співпраці. Під час державного візиту Федерального президента Х. Келера до Казахстану у вересні 2009 року було підписано важливі документи: Угоду по Казахстансько-німецькому університету в Алмати, Спільну заяву про партнерство в ім’я майбутнього, Заяву про інноваційне та інвестиційне партнерство, а також шість підприємницьких угод.
Важливою подією в казахстансько-німецьких відносинах стало те, що 2009 рік був оголошений «Роком Казахстану в Німеччині», а 2010 рік «Роком Німеччини в Казахстані». Так, всього в рамках «Року Казахстану в Німеччині» було організовано близько 100 заходів в різних сферах [2;6].В цілому, в останні роки активно розвиваються міжпарламентські зв’язки між ФРН і РК. Перші в історії двосторонніх відносин взаємні візити спікера Бундестагу Німеччини в 2010 році і спікера Мажилісу (Парламенту) РК в 2012 році зміцнили міжпарламентський діалог. На сьогоднішній день проходить активна взаємодія парламентських груп «Німеччина – Центральна Азія» і «Казахстан – Німеччина». Казахстансько-німецький економічний форум, присвячений розвитку двосторонніх зв’язків відбувся в Астані 13 липня 2010 р Глави держав: президент Казахстану Н. А. Назарбаєв і канцлер Німеччини А. Меркель особисто брали участь у форумі. У своїх виступах глави держав виділили основні моменти в економічному співробітництві двох держав [2].
Важливим позитивним поштовхом у відносинах був візит до Казахстану в 2010 році Федерального канцлера A. Меркель. Федеральний міністр закордонних справ Г. Вестервелле 20 липня 2011 року прийняв свого колегу за посадою Е. Казиханова, після своєї участі за рік до цього на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ОБСЄ. Президент Н.А. Назарбаєв відвідав 8 лютого 2012 року Берлін і провів переговори з Федеральним Президентом К. Вульфом і канцлером А. Меркель. Також 7 і 8 лютого 2012 Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв зустрівся в Берліні з президентом Німеччини К. Вульфом, федеральним канцлером А. Меркель і міністром закордонних справ Г. Вестервелле. Були підписані важливі міжурядові угоди, в тому числі, угода про партнерство в сировинній, промисловій та технологічних сферах, а також комерційні договори на суму близько 3 мільярдів євро. Згідно з постановою Уряду Республіки Казахстан від 3 грудня 2003 року № 1231 в «Угода між Міністерством індустрії і торгівлі РК і Федеральним Міністерством економіки та праці ФРН про основні положення організації економічного співробітництва» розроблено п’ять основних статей і контрольний договір повністю регулюють систему політико-економічних відносин. Треба відзначити, що даний договір став свого роду правовою основою здійснює механізм співпраці між двома країнами. Казахстан в очах Німеччини та Європи сприймається як головний провідник їх інтересів в Центральній Азії. Казахстану відводиться провідна роль в Стратегії Європейського Союзу щодо Центральної Азії на 2007 – 2013 роки, ініціатором розробки і прийняття якої свого часу виступила Німеччина [2;7].
Варто зазначити, що 11 лютого 2017 року минає 25 років з дня встановлення дипломатичних відносин між Республікою Казахстан і Федеративною Республікою Німеччина. З нагоди цієї події в столицях обох країнах проводилися урочисті заходи [4]. Таким чином, якщо охарактеризувати в цілому відносини між Казахстаном і Німеччиною, то їх можна назвати дружніми і взаємовигідними. Інтенсивно розвиваються контакти між парламентаріями двох країн, в Бундестазі створена спеціальна група «Німеччина-Центральна Азія». Поглиблюються зв’язки між окремими регіонами Казахстану та Німеччини. Необхідно відзначити, що відносини між Казахстаном і ФРН будуються на розвитку найважливіших напрямків у зовнішньополітичній та торгово-економічної діяльності двох держав, вони охоплюють велике коло взаємних зв’язків, ефективність яких залежить від багатьох факторів. Щодо стратегічного співробітництва двох країн, то про його успішний розвиток свідчать 50 підписаних угод в різних сферах співпраці.

Джерела та література:

1. Европейский Союз и Казахстан [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mirznanii.com/a/156511/evropeyskiy-soyuz-i-kazakhstan. – Назва з екрану.
2. Искакова М.С. Политическое и економическое сотрудничество Германии и Казахстана на современном этапе / М.С. Искакова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://repository.enu.kz/handle/123456789/6835. – Назва з екрану.
3. Лаумулин М.Т. Казахстан и Запад: Ретроспектива отношений в 1990-е гг. / М.Т. Лаумулин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ca-c.org/journal/cac-08-2000/07.laumill.shtml. – Назва з екрану.
4. МИД РК: Казахстанско-германские отношения достигли высокого уровня развития [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://forbes.kz/news/2017/02/10/newsid_135280. – Назва з екрану.
5.Политическое сотрудничество отношений [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.botschaftkaz.de/ru/index.php?option=com_content&view=article&id=5&Itemid=28. – Назва з екрану.
6.Сотрудничество народов в системе культуры межэтнических отношений [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://articlekz.com/article/11031. – Назва з екрану.
7. Фрольцов В.В. Политика ФРГ в Центральной Азии (1991-1998) / В.В Фрольцов // Вестник БГУ. – 2008. – №3. – С. 28-31. – (Серія 3).

ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР ДВОСТОРОННЬОГО СПІВРОБІТНИЦТВА АРГЕНТИНИ ТА БРАЗИЛІЇ ЗА ПРЕЗИДЕНТСТВА НЕСТОРА КІРШНЕРА (2003-2007 РР.)

Анотація

В цій статті досліджується політичний сегмент міждержавного співробітництва Аргентини та Бразилії за президентства Нестора Кіршнера (2003-2007 рр.). Також виокремлено основні напрямки, успіхи та проблеми партнерства в контексті розвитку міжнародних відносин в регіоні та світі.

Ключові слова: ООН, МЕРКОСУР, «лівий поворот», дипломатія.

This article explores political dimension of cooperation between Argentina and Brazil during the presidential term of Nestor Kirchner (2003-2007). There are also main vectors, strides and problems of cooperation for the purposes of international relations’ development in the region and globally.

Key words: UN, MERCOSUR, “left turn”, diplomacy.

Аналіз наукової розробки теми. Ця тематика є недостатньо дослідженою вітчизняними науковцями, тому базисом статті стали праці закордонних дослідників, серед яких варто виокремити Рауля Берналь-Мезу (Raul Bernal-Meza), який особливу увагу приділяв розвитку аргентинсько-бразильського партнерства в рамках МЕРКОСУР; Феліпе де ла Бальце (Felipe de la Balze), який займається дослідженням ключових аспектів зовнішньої політики Аргентини. Також слід згадати Хорхе Вегаса (Jorge Vegas), праці якого глибше розкривають проблеми та перешкоди на шляху побудови повноцінного політичного союзу Аргентини та Бразилії.

Новизна. Ця стаття досліджує не тільки рівень двосторонніх відносин між двома державами, але й акцентує свою увагу на взаємозв’язку ключових базисів сучасної міжнародної політики з зовнішніми політиками Буенос-Айреса та Бразиліа. Це дозволяє стверджувати, що аналіз політичного виміру двостороннього співробітництва охоплює регіональний та глобальний вимір відносин Аргентини та Бразилії.

Метою статті є розгляд політичного виміру аргентинсько-бразильських відносин за президентства Нестора Кіршнера (2003-2007 рр.).

Відповідно до поставленої мети виокремлено наступні завдання:

• проаналізувати основні напрямки міждержавного співробітництва Аргентини та Бразилії;
• розглянути регіональний вимір аргентинсько-бразильського партнерства:
• дослідити глобальні ініціативи у відносинах двох держав.

Виклад основного матеріалу. Історично двосторонні відносини між Аргентиною та Бразилією розвивалися досить циклічно, чергуючись періодами злету та падінь, які були переважно подолані за допомогою спільного бачення, побудованого на аналогічному сприйнятті регіональної та глобальної безпеки та спільному прийнятті процесу інтеграції, як необхідної умови розвитку регіону. Цей процес інтеграції з Бразилією був досить широким та глибоким, що якісно відрізняє його від всіх інших інтеграційних проектів Латинської Америки. Проте не варто розглядати аргентинсько-бразильські відносини лише в контексті МЕРКОСУР тому, що міждержавне співробітництво Бразиліа та Буенос-Айреса є ключовою ланкою всієї латиноамериканської політичної системи. Така стратегічність існуючого двостороннього співробітництва вимагає пошуку постійного компромісу між політичними елітами двох держав, щоб відносини Аргентини та Бразилії залишалися стабільними та прогнозованими [7].

В зв’язку з необхідністю побудови рівноправного партнерства, обидві країни за президентства Нестора Кіршнера значну увагу приділили інституціоналізації міждержавних відносин та побудові інфраструктури, необхідної для консолідації регіонального простору. В цьому контексті особливе значення має розвиток співробітництва в таких сферах, як наука, техніка, використання космічного простору і використання ядерної енергії.

Відразу після приходу до влади Нестора Кіршнера в 2003 році, бразильський президент Лула да Сілва відвідав з офіційним візитом Аргентину в жовтні 2003 року. Під час зустрічі сторони домовилися про створення механізму співробітництва в питанні реформування Ради Безпеки ООН, активізацію процесу створення простору для вільного руху людей, та розвиток співробітництва в сферах залізничного та автомобільного транспорту [9].

Також в ході цього візиту президента Бразилії, 16 жовтня 2003 року, було підписано двосторонній документ «Консенсус Буенос-Айреса» (Consensus de Buenos-Aires). В цій декларації наголошувалася відданість урядів Аргентини та Бразилії принципам демократії, що безумовно сприяло стабілізації політичної ситуації в регіоні тому, що після так званого «лівого повороту» в Бразилії та Аргентині, значна кількість держав висловили занепокоєння можливістю повернення Латинської Америки до влади авторитарних режимів. Також Нестор Кіршнер та Лула да Сілва висловилися за подальшу активізацію регіональних процесів інтеграції та координацію фіскальних політик двох держав, ціллю чого є покращення добробуту двох народів та соціальної справедливості в обох країнах. Саме в цьому твердженні простежується певна «ліва» спрямованість політичних еліт Бразиліа та Буенос-Айреса. Варто наголосити, що дві держави значну увагу приділили координації внутрішніх політик, до прикладу, сторони наголосили на пріоритеті освіти як основи соціальної інтеграції між населеннями двох країн. Також вводилося таке поняття як «професіоналізація» державного управління, що означало підвищення ефективності та забезпечення прозорості в процесі прийняття рішень.

Були прийняті і практичні кроки, які передбачали початок процесу створення спільного інформаційного простору, ціллю якого стане пропаганда боротьби з бідністю, безробіттям та збалансованого економічного і моціального розвитку. Також сторони домовилися просувати інновації в сфері освіти і в перспективі вийти на створення регіонального науково-технологічного центру [5].

З ціллю модернізації політик в сфері праці, Аргентина та Бразилія домовились про проведення Регіональної конференції із зайнятості МЕРКОСУР в березні 2004 року. Проте будь-яка модернізація повинна за «Консенсусом Буенос-Айреса» будуватися на принципах «Декларації Ріо з питань навколишнього середовища», прийнятої в рамках Організації Об’єднаних Націй. Певною особливістю цього документа стала виражена позиція Нестора Кіршнера та Лули да Сілви щодо розгляду МЕРКОСУР не тільки як торгівельного блоку, а як міцного каталізатора латиноамериканських цінностей, традицій та спільного майбутнього. Саме ця декларація дає змогу говорити про спробу перенесення МЕРКОСУР не тільки на економічні, але й на політичні та культурні рейки [4].

Важливим досягнення «Консенсусу Буенос-Айреса» стала згода Нестора Кіршнера та Лули да Сілви продовжувати приймати участь в переговорах зі створення Панамериканської зони вільної торгівлі від блоку МЕРКОСУР та координувати свої дії в багатосторонній дипломатії, особливу увагу приділяючи діяльності в рамках ООН. Саме питання реформування ООН найбільш гостро звучало для двох країн, які висловили в цьому документі спільне бачення необхідності зміни статусу Ради Безпеки ООН з можливим включенням в неї латиноамериканської держави. Як ми бачимо, «Консенсус Буенос-Айреса» охопив досить широкий спектр питань та в своїй суті послугував стратегією розвитку аргентинсько-бразильських відносин за президентств Нестора Кіршнера та Лули да Сілви [3].

Наступним кроком на шляху налагодження стосунків між новообраними адміністраціями двох країн став візит у відповідь президента Аргентини Нестора Кіршнера в Ріо-де-Жанейро 16 березня 2004 року. В ході цього візиту було підписано «Акт Копакабани» (Acta de Copacabana), який був значно конкретнішим документом, ніж «Консенсус Буенос-Айреса». Так було узгоджено діяльність щодо активізації переговорів про зону вільної торгівлі з Андською Спільнотою Націй (АСН), та поступове перетворення економічного партнерства АСН та МЕРКОСУР в Південноамериканську Спільноту Націй. Також обговорювалося підписання торгівельної угоди з Європейським Союзом (ЄС) та Індією.

Цікавою була дипломатична сторона Декларації, яка передбачала запуск міністерствами закордонних справ Аргентини та Бразилії двох пілотних проектів спільних консульств в Гамбурзі (ФРН) та Бостоні (США). Залежно від результатів цієї ініціативи, передбачалася можливість продовження цієї практики. Також передбачався постійний обмін дипломатами між МЗС двох країн з метою прискорення діалогу між відомствами зовнішніх зносин Аргентини та Бразилії. З цією ж метою передбачалося проведення регулярних координаційних нарад між дипломатичними представниками Буенос-Айреса та Бразиліа [1].

Щодо інших рішень, то варто наголосити на рішенні двох країн здійснити спільний політ в космос, розвивати інфраструктурні проекти, які представляють спільний інтерес та направлених на поглиблення інтеграції між країнами. Також було домовлено про будівництво залізничної лінії, яка б з’єднувала аргентинські провінції Корьєнтес і Місйонес з бразильськими штатами Мато Гроссо і Сан-Паулу. Також увагу було приділено побудові водного шляху Парагвай – Парана, як можливості збільшення транспортування різного роду продукції водними шляхами. Буенос-Айрес та Бразиліа також значну увагу приділили розвитку транскордонного співробітництва та партнерства між близькими до кордону територіальними одиницями [6].

Важливим суспільно-культурним рішенням, прописаним в «Акті Копакабана», стало створення Дня бразильсько-аргентинської дружби, яке буде святкуватися кожного року 30 листопада, в день підписання між президентами Раулем Альфонсіном та Жозе Сарнеєм Декларації Ігуасу. Також було створено спільну міждержавну премію представникам культури, які зробили значний вклад в розбудову демократичного діалогу між суспільствами Аргентини та Бразилії. Цей Акт є яскравим доказом того, що рівень партнерства став поступово переростати у рівень дружби між Бразилією та Аргентиною, що для латиноамериканського регіону є доволі рідкісним явищем.

Іншим документом, підписаним в ході візиту Нестора Кіршнера в Ріо-де-Жанейро, стала «Спільна Декларація щодо Спіробітництва заради Росту Капіталу» . Ця Декларація передбачала збільшення внутрішніх фінансових збережень Аргентини та Бразилії та активне співробітництво між кредитними установами двох країн [1].

Ще одним документом, який заслуговує уваги за президентсва Нестора Кіршнера, є «Договір Бразиліа» (Acuerdo de Brasilia), підписаний міністрами закордонних справ Аргентини та Бразилії 20 травня 2005 року. Міністри цим договором закріпили підписання цілого ряду Протоколів, які стосуються різних сфер міждержавного співробітництва: співробітництво в ядерній та космічній сферах, інтеграції виробництва, військово-технічного співробітництва, інфраструктури, енергетики та транскордонного співробітництва. Цей договір, в цілому, носив більш технічний характер та передбачав проведення цілого ряду заходів із поглиблення стратегічного партнерства між Буенос-Айресом та Бразиліа [2].

Ще одним якісним проривом у відносинах Бразилії та Аргентини за президентства Лули да Сілви стало співробітництво обох сторін в рамках глобальної та регіональної систем міжнародних відносин. Період 2000-х не варто називати часом спільної позиції Бразиліа та Буенос-Айреса щодо актуальних питань міжнародних відносин, проте започаткування системи координування дій та обміну інформацією сприяло тому, що світова спільнота розпочала «спілкування» з Південною Америкою через призму аргентино-бразильського тандему. Створенню цього тандему сприяло втручання США в Афганістан та Ірак, що автоматично відволікло увагу Держдепартаменту США від латиноамериканських справ і тим самим позбавило Бразилію та Аргентину тиску з боку північноамериканської держави.

Проте існували і протиріччя у відносинах Бразилії та Аргентини, особливо це стосувалося створення УНАСУР. Так на церемонії підписання Декларації Куско, яка започатковувала процес створення Союзу південноамериканських націй, був відсутній президент Аргентини Нестор Кіршнер, проте протягом 4 років, від 2004 по 2008 рік, позиція Аргентини почала змінюватися, і вже у 2008 році під час підписання Договору про створення УНАСУР Аргентина цілком підтримала ідею цього інтеграційного утворення, більше того, уже в травні 2010 року Нестор Кіршнер, за сприяння Лули да Сілви, був обраний на посаду першого генерального секретаря організації [9].

Висновки. Підводячи підсумок, варто наголосити, що адміністрації Нестора Кіршнера вдалося максимально розширити сфери співробітництва Аргентини та Бразилії в політичному контексті. В першу чергу, йдеть про активну спільну позицію двох держав щодо міжнародних проблем, таких як проблеми клімату, реформування ООН та продовольчої проблем. В той же час, сторони продовжили політику поглиблення інтеграції всередині МЕРКОСУР, але не відкидаючи можливості проведення переговорів із США щодо створення Панамериканської зони вільної торгівлі.

Також Буенос-Айрес та Бразилія почали тісно співпацювати в науковій та соціальній сферах, що було досить показовим для президентів Кіршнера та Сілви, які були представниками «лівої» хвилі політиків в Латинській Америці. Нововведеннями співробітництва стала співпраця на дипломатичном рівні, а саме обмін дипломатами та створення спільних консульств в інших країнах світу. Як ми бачимо, спектр питань, по яких співпрацювали Аргентина та Бразилія, досить розширився, що свідчить про значний рівень довіри та зацікавленості сторін одна в одній.

Варто також додати, що не лише прагматичний інтерес лежав в основі аргентинсько-бразильських відносин за президентства Нестора Кіршнера, але й перехід відносин на рівень міждержавної дружби, що було закріплено в нормативно-правових документах.

Перспективи дослідження. Ця тематика є надзвичайно актуальною та перспективною тому, що розкриває суть ключових міждержавних відносин в регіоні. Це дозволяє мати базове уявлення існуючих політичних процесів в Латинській Америці. Особливу увагу слід віддати розгляду та глибокому аналізу сучасного стану аргентинсько-бразильських відносин, а саме в другій декаді ХХІ століття.

ЛІТЕРАТУРА

1. 1) Acta de Copacabana [Text] : treaty of March 16, 2004. – Copacabana, Brazil, 2004. – Mode of access: URL: http://old.clarin.com/diario/2004/03/17/p-00402.htm – Title from the screen.
2. 2) Acuerdo de Brasilia [Text] : treaty of May 20, 2005. – Brasilia, Brazil, 2005. ¬ Mode of access: URL: http://www.taringa.net/posts/info/1885952/Acuerdo-Bilateral-entre-Argentina-y-Brasil.html – Title from the screen.
3. 3) Argentina y Brasil: la construcción de una parceria Estratégica 1986-2007 Las dificultades, los avances y los nuevos desafios [Electronic resource] – Mode of access : URL : http://www.unesco.org.uy/shs/fileadmin/templates/shs/correosindical/CSLAtematico24.pdf – Title from the screen.
4. 4) Bernal-Meza, Raul Argentina y Brasil en la Política Internacional: regionalismo y Mercosur (estrategias, cooperación y factores de tensión) [Text] / Raul Bernal-Meza // SCIELO. – Mode of access: URL: http://www.scielo.br/pdf/rbpi/v51n2/v51n2a10.pdf – Title from the screen.
5. 5) Consensus de Buenos-Aires [Text]: treaty of October 16, 2003. – Buenos-Aires, Argentina, 2003. – Mode of access : URL : http://en.mercopress.com/2005/08/24/buenos-aires-consensus-a-new-agenda-for-latinamerica – Title from the screen.
6. 6) De la Balze, Felipe La politica exterior de los gobiernos Kirchner (2003-2009) [Text] / Felipe de la Balze. – Mode of access : URL : http://www.ancempresa.org.ar/pdf/LA_POLÍTICA_EXTERIOR_DE_LOS_GOBIERNOS_KIRCHNER.pdf -– Title from the screen.
7. 7) Granato, Leonardo El eje Argentina-Brasil: refundando la integración suramericana [Electronic resource] / Leonardo Granato // SUR desarrollo. – Mode of access : URL : http://www.centrocultural.coop/blogs/surdesarrollo/2011/02/el-eje-argentina-brasil-refundando-la-integracion-suramericana/ – Title from the screen.
8. 8) Packenham, Robert The politics of economic liberalization: Argentina and Brazil in comparative perspective [Text] / Robert Packenham // Kellog Institute. – Mode of access : URL : https://www3.nd.edu/~kellogg/publications/workingpapers/WPS/206.pdf – Title from the screen.
9. 9) Vegas, J.H.H. Convergencias y divergencias en las relaciones entre Argentina y Brasil [Text] / Jorge Hugo Herrera Vegas // Revista de la Bolsa de Comercio de Rosario. – Rosario, Argentina, 2010. – P. 11-12.