На розгляді у Верховній раді України зараз стоїть питання про роздержавлення друкованих ЗМІ. Основними аргументами за є те, що державні ЗМІ – пережиток радянського минулого і фінансування їх з бюджету є недоцільним, адже це означає їх підпорядкованість та залежність від владних структур.
Порівнюючи розвиток регіональних ЗМІ в такій країні як Білорусь, з українськими, можна сказати, що в Білорусі тенденція тяжіє до домінування регіональної та місцевої преси в певних районах країни. Держава всіляко сприяє у розвитку цього виду видань. Однак, районна преса не завжди може забезпечити належне інформування громадян. Такі видання, зазвичай акцентують увагу на місцевих питаннях, та недостатньо уваги приділяють загальнодержавним та міжнародним проблемам. Інформування такого виду веде до фрагментації країни на інформаційному рівні [5].
У Рівному та області поширені 48 друкованих видань. Серед яких 19 державних регіональних видань. Всього передплатний тираж видань складає 149 744 примірників [4].
Більшість видань зменшили свій передплатний тираж, деякі видання знизили тираж більш як на 50%. Зниження тиражу в регіональних виданнях не таке високе, як у загальнообласних. У деяких регіональних видань тираж навіть зріс. На це є маса факторів, основними причинами зменшення кількості передплатників є зниження купівлеспроможності населення та наявність альтернативи в Інтернеті. Зростання тиражу регіональних видань пояснюється відсутністю альтернатив на регіональному рівні.
Серед регіональних видань найбільший тираж мають «Сарненські новини» – 10 219 примірників. Це пояснюється віддаленістю регіону від обласного центру, порівняно високою купівлеспроможністю високою населеністю регіону.
Найменший тираж мають регіональні газети «Радивилів–Post» (м. Радивилів) – 195 примірників та «Клеванський тракт» – 342. Малий тираж першого пояснюється наявністю ще однієї регіональної альтернативи – «Прапор перемоги» з тиражем 1729 примірників. Хоча, навіть в сукупності тираж регіональних видань є одним з найменших. Малий тираж наступного видання – «Клеванський тракт» пояснюється тим, що газета поширюється не в межах району, а лише кількох сіл. Найбільше передплатників у с. Зоря та с. Клевань.
Для детального розуміння особливостей функціонування українських регіональних друкованих ЗМІ проаналізуємо видання «Надслучанський вісник», яке є регіональним виданням державного фінансування. Газета виходить двічі на тиждень, тиражем 7 300 примірників і є регіональним виданням та повинна охоплювати всю вікову категорію, так як альтернатив на регіональному рівні їй немає. Специфікою такого виду газети є висвітлення подій в районі, на який вона поширюється.
Основні рубрики: «офіційно», «у нас в районі», «долі людські», «події», «з офіційних джерел», «вітання», «реклама», «співчуття». Видання виходить чорно-білому кольорі. Раз в тиждень титульні сторінки кольорові. Кількість сторінок – 8. Аналіз проводився без врахування рекламного тексту, та тексту оголошень.
Результати проведеного конвент-аналізу. Загальна кількість слів – 13102, унікальні слова – 5792. Найчастіше з семантично-наповнених слів повторяється «час» – 36. Слова «життя» та «Україна» по 28 разів, наступним словами є «безробіття» та «допомога» по 20 разів.
Найпоширеніші слова «час», «Україна» та «життя» відображають теперішню суспільно-політичну ситуацію в державі. Такі слова як «безробіття» та «допомога» можуть свідчити про проблему безробіття в тому регіоні, на який виходить дана газета.
Варто зауважити, що у тексті переважають семантично-розмиті слова, такі як: «про», «від», «або» та ін. Така розмитість слів свідчить про важкість сприйняття тексту та його розмитість. Стиль написання повідомлень тяжіє до літературного, а не публіцистичного. Всі рекламні тексти позначені, окрім текстів поданих адміністрацією та радою. Ці повідомлення подаються як інформативні.
Середня довжина речень складає 12 слів. Це занадто високий показник для періодичного видання, яке виходить на широку аудиторію. Так як нормою є від 6 до 9 слів. Тексти-оголошення взяті в рамку та виділені жирним шрифтом. Частина оголошень кольорові.
Кількість реклами – 30 % від загальної площі. Присутні ілюстрації тексту – переважно фото з подій. Газета, в цілому відображає життя регіону за певний період. Так, як співвласником є районна рада та адміністрація, то є звіти цих структур та інформація, надана ними. Причому, ця інформація подана на першій шпальті газети.
Електронний варіант газети відсутній. На офіційному сайті газети інформація не оновлюється довгий час, тобто, можна сказати, що він не функціонує. Це є недоліком як для самого видання, так і для читачів. Видання себе не рекламує і не представляє у інтернет-просторі, а читачі не бачать анонсу і фактично не бачать про що буде номер газети.
Отже, регіональна преса в Рівненській області характеризується тим, що в більшості випадків вона є державною. Це свідчить про її залежність від владних структур. Відсутні також аналоги такій пресі на регіональному рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про авторське право і суміжні права [Текст]: закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII (із змінами) / Верховна Рада України. – К., 2012.
2. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів [Текст] : Закон України 23.09.1997 № 540/97-ВР / Верховна Рада України. – К., 1997.
3. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні [Текст] : Закон України від 16.11.1992 № 2782-XII (із змінами) / Верховна Рада України. – К., 1992.
4. Інститут масової інформації [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://imi.org.ua/. – Назва з екрану.
5. Чоповський, Д. Журналістські стандарти: нормативна довідка [Електронний ресурс] / Д. Чоповський. – Режим доступу: http://imi.org.ua/journalist_monitoring/32371-jurnalistski-standarti-normativna-dovidka.html. – Назва з екрану.

This paper analyzes the structural and semantic types of headers with lexical gender component, published in the current Ukrainian print media.

За останні роки українська держава і суспільство прагнуть розвиватися відповідно до демократичних традицій. У демократичному, гуманно орієнтованому суспільстві захищені політичні, економічні, соціальні, інформаційні права людини. Не винятком є і проблема ролі та місця жінки і чоловіка в соціумі. Велика увага при цьому прикута до ЗМІ, адже саме вони найбільш чутливо реагують на гендерні зміни в суспільстві. Аналізуючи висвітлення гендерної проблематики в друкованих ЗМІ в першу чергу необхідно звернути увагу на заголовки. Кожен заголовок сучасної друкованої масмедійної продукції – це та частина тексту, яка орієнтує читача на характер, тип, призначення журналістського повідомлення, в лаконічній формі знайомить читача з інформаційним наповненням журналу чи газети [1, с. 78].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі дослідження в цьому напрямку здійснили М. Кіммел, О. Кісь, Ю. Маслова, В. Слінчук та інші.

Метою статті є аналіз заголовків з гендерними лексемами, що транслюються в друкованих українських ЗМІ.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для утвердження гендерної рівності в суспільстві необхідно використовувати спеціальні засоби і методи. У книзі «Гендероване суспільство» Майкл Кіммел описує соціальні ресурси які формують гендер. Вчений вважає, що в системі гендерних характеристик особистості рівносильно є важливими й значущими три чинники:

1) ідентичність – соціальне самовизначення особистості;

2) ітерації – стосунки і взаємодія особистості з оточенням;

3) інституції – державні інститути влади, політичні, економічні, соціальні структури суспільства [2, с. 76].

Засоби масової інформації, автор також відносить до цих інституцій. Так як журналістика відноситься до соціальних інститутів і створена для забезпечення багатостороннього й об’єктивного інформування про соціальну дійсність суб’єктів суспільного життя, що необхідно для оптимального функціонування суспільства і всіх соціальних інститутів в цілому як саморегулюючої системи. Отже, формування громадської думки та управління масовими емоціями є соціальною місією журналістики. Зважаючи на суспільні інтереси, журналістика пристосовує частину науково-практичного знання з усіх сфер суспільної діяльності для моделювання поведінки соціуму, для сприйняття їх масовою свідомістю, створення ідеології (моралі, культури, етики, естетики) та шляхів розвитку.

Звідси випливає, що журналістика як соціальний інститут чинить великий (часом навіть вирішальний) вплив на свідомість громадськості. Тому вважається, що саме засоби масової інформації спроможні сформувати принципи гендерної справедливості та спрямувати до нього суспільство.

Українське суспільство переживає період становлення гендерної рівності і основною проблемою є гендерні стереотипи, які активно функціонують у мові і використовуються засобами масової інформації. На думку В. Слінчук, гендерним стереотипом є один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що ґрунтуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про «маскулинне» (чоловіче) та «фемінне» (жіноче) [3, с. 67].

Причинами гендерної асиметрії у медіа є андроцентрична культура та домінування в ній андроцентричних дискурсивних практик. Механізми формування і збереження гендерної нерівності у ЗМІ є символічно-мовними, мають риси риторичності, міфологічності, стереотипності. Основним прийомом приховування гендерних проблем у ЗМІ є розширення ознак або інтересів чоловічої статі на все суспільство, або навпаки зведення усього суспільства лише до чоловічої статі.

Одним з найважливіших інструментів гендерної політики є ЗМІ. Професійно продумана гендерна політика здатна врегулювати багато гендерних питань через використання засобів масової інформації, але в той же час існує великий ризик ескалації гендерної напруги через неадекватну гендерну політику (в тому числі у ЗМІ).

Стереотипне висвітлення суспільних ролей та образів жінок і чоловіків є доволі поширеним для більшості сучасних українських засобів масової інформації. Характери й інтереси чоловіків та жінок підлягають протиставленню одне одному. На підтримку  цього журналісти використовують штампи: «слабка стать», «слабка половина людства», «сильна стать», «сильна половина людства». Жінки та чоловіки представленні в різних рубриках новин. Чоловікам присвячується сфера політики та економіки, жінкам – сфера здоров’я, сім’ї, дітей. Вважається, що ЗМІ свідомо відтворюють патріархальні гендерні стереотипи.

Здійснюючи аналіз друкованих медійних текстів в першу чергу слід звертати увагу на заголовки. Розглядаючи проблему зловживання гендерних стереотипів у заголовках преси, спочатку необхідно визначити їх типологію. Для цього доцільно звернутись до підходу В. Слінчук, яка за характером змістовного подання інформації, з використанням структурного поділу, виділяє такі різновиди інформаційних заголовків: проблемні, спонукально-наказові, інформаційно-описові та рекламно-інтригуючі [4, с. 10]. Гендерні компоненти є частиною таких змістових конструкцій, які не лише в певному контексті вказують на тематичну орієнтацію матеріалу, але й сприяють виокремленню певної проблеми і навіть шляхів її розв’язання.

Але для дослідження висвітлення гендерної проблематики в українських друкованих ЗМІ, необхідно використати дещо іншу класифікацію. Зокрема, з врахуванням ступеню вияву гендерних стереотипів, слід звернутись до систематизації заголовків за тематикою. Таку спробу здійснила В. Слінчук у статті «Мовностилістичні засоби актуалізації гендерних понять». Дослідниця поділяє заголовки за такими популярними темами, орієнтуючись здебільшого на вияв у заголовках усталених понять:

1) шлюб;

2) призначення жінки в суспільстві;

3) поділ важливих сфер суспільної діяльності, які здебільшого традиційно закріплені за чоловіками;

4) заміна лексем «жінка» та «чоловік» іншими мовними образами, зокрема біблійної, міфічної та метафоричної образності [5, с. 111].

Критерієм відбору публікацій для контент-аналізу були згадки у назві інформаційного матеріалу про гендер, гендерну поведінку, гендерні проблеми та перспективи. Таким чином до вибіркової сукупності потрапили заголовки статей з різною мірою наявності в них гендерного дискурсу, опублікованих на сторінках сучасних українських друкованих періодичних видань («Урядовий кур’єр», «Газета по-українськи», «День», «Український тиждень») за 2011-2013 роки.

Для ґрунтовного аналізу гендерної ситуації в українському суспільстві, заголовки необхідно систематизувати за найбільш вживаними темами. Зокрема, слід звернути увагу на такі заголовки, які містять гендерні стереотипи, що руйнують традиційні уявлення про фемінне і маскулинне. До першої тематичної групи входять заголовки з концептом «гендер». Для забезпечення стабільного розвитку, ціллю вирішення гендерної проблематики є підтримка досягнення рівності між жінками та чоловіками. Однак, аналізуючи цю групу заголовків, виявляємо, що проблема гендерної нерівності активізується через соціальну політику країни. Значну роль в цьому відіграють канали засобів масової інформації, включаючи друковані видання. Світова спільнота, що підтримує конвенцію Ради Європи щодо боротьби з насильством та гендерною несправедливістю, покладає на медіа роль каталізатора в боротьбі з цією проблемою. Якщо ж піддавати аналізу українські друковані ЗМІ, то бачимо, що вони загострюють проблему гендерної несправедливості: «Гендерна нерівність з поправкою на біатлон» (Урядовий кур’єр, 22.02.2013), «Грайливий гендер» (День, 17.05.2013), «Янукович: в Україні досі існує гендерна нерівність в оплаті праці» (День, 3010.2013), «Про гендерну рівність, молодь і урбанізацію» (День, 28.11.2012), «Гендер по-радянськи: навантаження жінки в СРСР звужувало коло обов’язків чоловіка» (Український тиждень, 8.03.2012), «Шукайте чоловіка: які гендерні стереотипи панують в Україні» (Український тиждень, 14.03.2012), «Шукайте чоловіка. Чому чоловічі гендерні рухи в Україні залишаються маргінальними» (Український тиждень, 08.03.2013), «Найменше гендерних проблем мають скандинавські країни, найбільше – Румунія і Болгарія» (Український тиждень, 14.06.2013), «Про чоловіків і гендерну рівність. Як патріархат дискримінує чоловіків?» (Український тиждень, 07.03.2012), «ООН нагадали Україні про гендерну нерівність» (Український тиждень, 04.03.2013), «Гендер по-радянськи» (Український тиждень, 08.03.2012). Звідси чітко видно, що заголовки спрямовують увагу читача на те, що в статті мова йтиме про розподіл ролей між жінкою та чоловіком. Для таких статей притаманно збільшення соціальної значущості чоловіка у сфері економіки, влади, ефективної політики.

До другого типу заголовків належать ті, в яких виявлено специфіку розподілу важливих сфер суспільної діяльності які раніше традиційно були представлені лише представниками чоловічої статі, сьогодні ж активно освоюються сучасною діловою жінкою: «Жінки-фермери здатні нагодувати світ» (Урядовий кур’єр, 26.10.2012), «Жіночий депутатський «взвод» (Урядовий кур’єр, 06.03.2013), «Нардепи-жінки скаржаться на чоловічий адмінресурс та гречку» (Урядовий кур’єр, 31.05.2012), «Королевська затвердила програму, яка приведе безліч жінок у владу» (Урядовий кур’єр, 26.10.2013), «В органах влади можуть запровадити квоти для жінок» (Газета по-українськи, 26.03.2013), «Українські опозиціонерки поскаржились заступнику Держсекретаря США на тортури над жінкою» (Газета по-українськи, 20.03.2013), «Жінок не братимуть у міліцейські вузи», (Газета по-українськи, 24.02.2011), «Найбільша кількість жінок в українській політиці – в сільських та селищних радах» (Український тиждень, 16.10.2013), «Жіноче обличчя влади: запізнення, пеленальна кімната у Раді та «рівні можливості» (Український тиждень, 26.05.2013), «80% українських вчителів – жінки» (Український тиждень, 8.03.2012), «Найвпливовіші жінки-політики мусульманського світу» (Український тиждень, 13.08.2013), «Європарламент хоче ввести квоти на жінок-керівників» (Український тиждень, 14.03.2012), «У 2012 році в Європі зросте попит на бізнес-леді» (Український тиждень, 2.03.2012), «Литвин дав зрозуміти, що влада – це не жіноча справа» (Український тиждень, 02.03.2012), «У новій Раді кожен десятий депутат – жінка» (Український тиждень, 04.11.2012), «У Держдепартаменті США незадоволені доступом жінок до великої політики в Україні» (Український тиждень, 17.11.2012), «Україна відстає від арабських країн за кількістю жінок у владі» (Український тиждень, 08.03.2011). За таких умов відбувається словесна дискримінація за ознакою статі – мовний сексизм. Світова практика демонструє процеси активного переходу жінок до тих професій, які за гендерними стереотипами вважаються суто «чоловічими», або навпаки. Майже всі демократичні країни світу визнають це явище як норму. Але журналісти часто підсилюють явище мовного сексизму, позначаючи певні професії через наслідування стереотипів і використання штампів. Поширеною є думка щодо гендерної асиметрії мови, яка найчастіше виражається у назвах посад і професій (директор, вчитель, журналіст, кореспондент, громадський діяч, дизайнер). Мовознавці виражають думку про необхідність розв’язання цієї проблеми. Відомий український професор-лінгвіст Олександр Пономарів зазначає, що невмотивоване перенесення рис офіційно-ділового стилю мовлення в інші сфери провокує певну незрозумілість. Тому коли є відповідники жіночих до чоловічих назв посад, звань, професій, то їх потрібно активно вживати. Професор розставляє наголоси на тому, що утворення жіночих відповідників до назв посад і професій чоловічого роду є природною властивістю слов’янських мов, і українській мові немає жодного сенсу цієї властивості позбуватися. Тому необхідно закріплювати в сучасній українській мові етичні та комунікативні норми, які враховуватимуть гендерний компонент. На думку вчених-мовознавців необхідно починати з друкованих ЗМІ, оскільки стиль викладу інформації в періодичних виданнях в більшості не має нічого спільного з офіційно-діловим стилем, а отже, преса має всі можливості впроваджувати відповідники жіночих форм іменників до професій, звань та посад чоловічого роду, популяризуючи їх серед соціуму. У пресі вже наявні матеріали з жіночими відповідниками до професій чоловічого роду, але їх недостатньо для протистояння гендерній нерівності: «Дарина Максимець: «Кобилянська не лише була авторкою романів. Вона сама була ходячим романом…» (Урядовий кур’єр, 22.05.2013), «Викрила журналістка» (Газета по-українськи, 21.02.2013), «Українські опозиціонерки поскаржились заступнику Держсекретаря США на тортури над жінкою» (Газета по-українськи, 20.03.2013),. «Прем’єрка СІЗОну» (Український тиждень, 06.08.11), «Фінська журналістка розповіла киянам про дивацтва росіян» (Український тиждень, 18.08.11).

Водночас такі групи заголовків поділяються на підгрупи: заголовки з концептами «чоловік» та «жінка» й похідними від них; заголовки, у яких переосмислено роль чоловіків і жінок у суспільстві; заголовки з концептом «шлюб» тощо: «Панове стратеги, згадайте про… жінку» (Урядовий кур’єр, 30.01.2013), «Гендер по-європейському – це паритет чоловіка й жінки без купюр» (Урядовий кур’єр, 05.12.2012), «Право жінки мати право» (Урядовий кур’єр, 20.12.2013), «Дами не запрошують кавалерів» (Урядовий кур’єр 20.12.2012), «Чоловік і жінка… Злагода?» (Урядовий кур’єр, 07.03.2012), «Нардепи-жінки скаржаться на чоловічий адмінресурс та гречку» (Газета по-українськи, 31.05.2012), «Литвин прочитав тільки першу сторінку Біблії – Кужель» (Газета по-українськи, 06.03.2012), «Усі жінки світу зазнають дискримінації – феміністка» (Газета по-українськи, 26.06.2013)

Серед аналізованих заголовків привертають увагу ті, в яких гендерна проблематика торкається фінансової сфери. «Жінки добилися однакової з чоловіками ціни на стрижку» (Газета по-українськи, 29.01.2013), «Янукович: в Україні досі існує гендерна нерівність в оплаті праці» (День, 30.10.2013), «Туніс випереджає Україну за економічним розвитком жінок» (Український тиждень, 07.03.2012), «Жінки в ЄС заробляють на 16% менше, ніж чоловіки» (Український тиждень, 23.04.2012), «Українські жінки працюють на рівні із чоловіками, а отримують на 30% менше» (Український тиждень, 04.03.2011), «Світовий Банк: кращі можливості для жінок підвищують продуктивність економіки» (Український тиждень, 20.09.2011), «70-80% фінансових рішень в західних сім’ях ухвалюють жінки» (Український тиждень, 03.12.2011), «Подолання розриву: жінки досягли помітних успіхів, але все ще отримують нижчу зарплату» (Український тиждень, 13.12.2011).

Цікавою традиційною стереотипною гендерною парою є образи Адама та Єви. Біблійна історія про перших чоловіка та жінку Адама та Єву ввійшла в  основу формування стереотипних уявлень про риси і характер поведінки сучасних чоловіка та жінки. «Адам проти Єви: хто кого перевиховає?» (Урядовий кур’єр, 15.01.2013), «Чоловік і жінка… Злагода?» (Урядовий кур’єр, 07.03.2012), «Литвин про жінок при владі: у християнській ментальності чоловік – це вища істота» (Газета по-українськи, 02.03.2012). Гендерна пара, втілена в образах «Адама» і «Єви» засвідчує традиційну модель особистісно-сакральних відносин між чоловіком та жінкою, на літературно-публіцистичну інтерпретацію яких, насамперед, вплинуло їх біблійне походження.

Наскільки можна визначити з розглянутих матеріалів, присвячених гендерній проблематиці, вони почали висвітлювати питання «гендерних» меншин, що пояснює причини використання в текстах понять – «гей-спільноти», «гомосексуалізм», «гей-шлюби», «гей-парад», «гомофобія», «гендерна дискримінація», «ЛГБТ», «лесбіянки», «фемінізм».

Проаналізувавши такі дані, можна стверджувати, що матеріали з висвітлення гендерної проблематики подаються як «скандал», «вибух», «казус», «іронічний нарис», і т.п., тобто, в основному, мають привернути увагу аудиторії своїм стилістичним, змістовним та емоційним пафосом. Для надання яскравості заголовкам текстів журналісти часто підбирають якомога більш провокаційні словосполучення, які часом не відповідають змістовним параметрам тексту, але самі по собі підвищують увагу та шокують. Тобто, гендерна проблематика в пресі подається як привід здивувати, збентежити, шокувати аудиторію.

З такою ж метою з контексту політичної сфери часто вириваються певні висловлювання або компрометуючі дії та думки, на основі яких складається повністю журналістська інтерпретація подій «Литвин прочитав тільки першу сторінку Біблії – Кужель» (Газета по-українськи, 06.03.2012), «Могильов послав Кужель засмагати і пасти корів» (Газета по-українськи, 22.02.2012), «Литвин про жінок при владі: у християнській ментальності чоловік – це вища істота» (Газета по-українськи, 02.03.2012), «Європа змусить українських політиків брати участь в гей-парадах?» (Газета по-українськи, 03.07.2013), «Литвин дав зрозуміти, що влада – це не жіноча справа» (Український тиждень, 02.03.2012), «Жіноче обличчя влади: запізнення, пеленальна кімната у Раді та «рівні можливості» (Український тиждень, 26.05.2013).

Для створення конкретних, а на їх основі й узагальнених, гендерних характеристик активно використовуються різноманітні засоби оцінності, які звертають увагу на вираженні особливостей: а) зовнішнього вигляду, зовнішності представників обох статей; б) їх інтелектуального потенціалу та його виявлення; в) внутрішньо-духовної, ціннісної сутності [4, с. 12].

У дослідженні зафіксована сукупність матеріалів з оціночним контекстом, так чи інакше присвячених гендерній проблематиці, які подаються у більшості своїй нейтрально, хоча і пронизані іронією або сформульовані у вигляді виклику. Але, гостро критичних матеріалів небагато, і вони аргументовані здебільшого традицією, прийнятою суспільною та релігійною мораллю.

В такому контексті критичними матеріалами є спеціальна ініціатива редакції, журналістів, громадських та церковних діячів, які захищають суспільну мораль. Нейтральними ж матеріалами представлений звичайний потік інформації для видань, в такому ж стилі та формі подачі, що й інші «скандали», «інтриги», «виклики», які щоденно публікуються аби привертати увагу аудиторії. Чітко відрізняються ті з них, що є передрукованими з зарубіжних видань, таким способом створюючи ілюзію, що у висвітленні гендерної проблематики ми «крокуємо разом з розвиненими країнами Заходу».

Висновки. Аналіз з використанням структурно-змістового підходу, дав змогу виявити типологічні характеристики побудови і особливості вживання заголовних конструкцій з гендерної проблематики. До змістових конструкцій входять такі гендерні компоненти, які не тільки в певному контексті вказують на тематичну орієнтацію матеріалу, але й сприяють визначенню проблем та шляхів їх розв’язання. Дослідження засвідчило, що журналісти для привернення та підтримання уваги аудиторії до гендерної проблематики використовують яскраві заголовні формули.

 Список використаних джерел та літератури

1. Маслова, Ю.П. Структурно-змістові типи заголовків із лексичними гендерними компонентами [Текст] / Ю. П. Маслова // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Лесі Українки. Серія «Мовознавство». – 2010. – Ч. 2. – С. 77–81.
2. Кіммел, М.С. Гендероване суспільство [Текст] / М.С. Кіммел, пер. С. Альошкіна. – К. : Сфера, 2003. – 494 с.
3. Слінчук, В.В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Текст] /В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2004. – Т. 17. – С. 67–74.
4. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) [Текст] : автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.08 / В.В. Слінчук ; Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
5. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби актуалізації гендерних понять [Текст] / В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2005. – Т. 19. – С. 109–113.

The article is about the important role of print media in the coverage of gender issues. Analysis of the materials in question are represented gender equality in Ukrainian society.

Сучасні друковані ЗМІ відіграють надзвичайно важливу роль у тиражуванні, ствердженні або руйнації гендерних стереотипів, які є основоположними та пронизують усі сфери буття людини. Предметом інтересу, осмислення та ретрансляції вітчизняних ЗМІ стає все що входить до суспільного гендерного дискурсу – протилежні позиції, суперечливі думки, опозиція слова та дії. В такому контексті важливо розуміти, якою є картина відображуваних явищ у медійному просторі, чи сформовані у його представників стратегії та концепти представлення гендерної проблематики; як репрезентуються образи соціуму у пресі, чи запроваджуються принципи гендерної рівності. Важливо звернути увагу на роль медіа у відтворенні гендерних порядків і гендерної нерівності в цілому.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед українських учених гендерну проблематику в матеріалах ЗМІ досліджували О. Кісь, Ю.П. Маслова, В. Слінчук, А.М. Волобуєва та інші. В дослідженнях аналізується словесне відображення гендерних стереотипів у пресі.

Метою статті є оцінка репрезентації питань гендерної проблематики за посередництва українських друкованих медіа.

Виклад основного матеріалу дослідження. Роль медіа у висвітленні гендерної проблематики останнім часом є модною темою наукового і публіцистичного дискурсів. Медіа звинувачують у впровадженні та підтримці стереотипів: призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім’я, домашні побутові обов’язки, діти), чоловіку ж належить п’єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання [1, с. 67]. Звичайно, медіа мають приділяти значну увагу темам рівності у житті, насильства в сім’ї, уникати стандартних гендерних ролей. Сьогодні гендерні неурядові організації чекають рівності представлення різних «гендерів» у медіа, включно з ЛГБТ-товариствами, стверджуючи, що медіа мають об’єктивно ставитися до проблем queer-спільнот, уникати мови ворожнечі. З іншого боку, велика кількість різноманітних організацій, в основному, сімейного та релігійного спрямування, звинувачують медіа, що вони під виглядом відстоювання прав людини й демократії пропагують гомосексуальну ідеологію.

Необхідно зауважити, що медіа не в змозі примусити аудиторію думати запропонованим чином, але вони можуть задати теми, які стануть актуальними та обговорюваними. Звичайно, медіа повинні висвітлювати погляди всіх значимих груп суспільства, оскільки аудиторія має право знати про труднощі, інтереси, проблеми представників різних «гендерів». ЗМІ є також ефективним засобом легітимізації певних груп соціуму, їх поглядів та способу життя. Але не можливо погодитися з думкою деяких активістів та дослідників, що медіа мають бути інструментом для досягнення певних цілей гендерної пропаганди. ЗМІ – перш за все посередник між різними групами населення, між віртуальним та фізичним світом. Вони часто використовуються для досягнення певних агітаційних та пропагандистських цілей, але, швидше, це є наслідком перекручування місії медіа, а не їх природною роллю.

Не лише проблемою та обов’язком мас-медіа, але і завданням різних груп є представлення своїх поглядів. Якщо їх погляди не мають актуалізованого значення для аудиторії, якщо вони не проводять спрямовану, у тому числі на медіа, політику, тобто не створюють інформаційних приводів, вони не потраплять до фокусу уваги мас-медіа і не будуть презентовані належним чином в інформаційному полі. Безперечно, це стосується і різних груп гендерних активістів.

Проблеми, які вирують суспільством, в тому числі і проблеми гендеру, самі по собі не є предметом зацікавленості медіа. Вони набувають актуальності, тільки тоді, коли стають цікавими та мають значення для цільової аудиторії. Звичайно, це не означає, що медіа мають сліпо розповсюджувати гендерні стереотипи, які панують у певній частині соціуму. Але, одночасно, не справедливо покладати відповідальність за існування цих стереотипів на медіа. Численні дослідження свідчать, що медіа здатні транслювати моделі поведінки, але не вони відіграють головну роль у формуванні громадської думки щодо певних проблем суспільного існування. Тобто вплив засобів масової інформації, зокрема, на лідерів думок, не є ознакою їх пріоритетної ролі у формуванні позицій щодо співіснування різних, в тому числі гендерних, груп суспільства.

Гендерна рівноправність залежить від багатьох факторів. Одним із них, хоча й не головним, звичайно виступають друковані ЗМІ. Дотримання гендерної рівноваги є не тільки завданням та проблемою ЗМІ, за що найчастіше їм закидають різного роду докори. Завданням журналістів є висвітлення існуючого стану в суспільстві. Зміна свідомості щодо ролі різних «гендерів» відображається у друкованих медіа тою мірою, якою вона відбувається в соціумі. Для прикладу, перехід жінки з побутової сфери у політичну і економічну, що відбувається в реальності згодом має своє відображення у медіа, а не навпаки. Пасивність є проблемою як друкованих ЗМІ, так і громадської думки. Внаслідок цього нові тенденції не відразу адекватно відображуються в медіа-матеріалах. В такому випадку медійні дослідження повинні звернути увагу журналістів на такі невідповідності, допомагати їх усвідомлювати і долати.

Для формування структури гендерних публіцистичних образів мають важливе значення концепти – мовні одиниці, що належать до певних концептуальних класів і є мовними засобами інтелектуально-чуттєвого відображення картини світу, знання й досвіду людини в її свідомості. Функціонування концептів у текстах, починаючи від заголовних комплексів, формує певні уявлення про їх змістове наповнення [2, с. 10]. Тому одним з основних показників у медіа-дослідженні є кількісна представленість гендерної проблематики у заголовках медіа-текстів.

При порівнянні загальної кількості заголовків в яких висвітлено гендерну проблематику в чотирьох виданнях («Урядовий кур’єр, «Газета по українськи», «День», Український тиждень») маємо такий результат. За 2011 рік – найменша кількість заголовків 11, за 2012 – 38, 2013 – 36. Дані за 2011 рік помітно відрізняються від даних за наступні два роки. Це свідчить про те що гендерній проблематиці приділялося менше уваги. Кількість заголовків з гендерною складовою за 2012-2013 роки збільшилася трохи більше ніж в три рази. Це є показником підвищення уваги працівниками друкованих ЗМІ до проблеми гендерної рівності.

Частота появи матеріалів з гендерної тематикою у пресі, досягає найвищої точки у березні. З 85 заголовків 35 опубліковано саме в цьому місяці. Можливо, це пов’язано з святкуванням Міжнародного жіночого дня, що свідчить про зв’язок гендерної проблематики з правами жінок.

В аналізованих виданнях зафіксовано майже однакову інтенсивність висвітлення проблематики фізичного насильства. З усіх згадувань про насильство в двох виданнях з п’яти опубліковано по одній статті з відповідними орієнтуючими заголовками, лише в одному виданні опубліковано дві статті. У цілому, в трьох виданнях увага до теми насильства лише над жінками. Цікавим є факт, що статті з відповідними заголовками опубліковані у березні місяці кожного з аналізованих років. Це схоже на своєрідну тенденцію звернення уваги до фізичного насильства над жінками лише напередодні Міжнародного жіночого дня.

Складно визначити, наскільки акцент на певній сфері, виражений у кількісному представленні заголовків, пов’язаний зі стилем та специфікою та стилем, їх рубриками та спрямованістю матеріалів. Не можна сказати, що ті або інші події подаються в конкретних рубриках або постійно висвітлюються у більш-менш однакових об’ємах. Тим не менше, в аналізованих текстах медіа переважають (за кількістю та об’ємом) матеріали гендерної проблематики в політиці та міжнародних відносинах, економічний розвиток та фінанси.

Слідуючи своїм гендерним ролям, чоловік виступає носієм гендерної дискримінації стосовно жінки, активним соціальним персонажем багатьох сфер суспільного життя. Таке враження підсилює той факт, що у загальному масиві представлено 6 заголовків з некоректними висловлюваннями, які в першу чергу покликані висвітлювати події з політичної сфери.

Динаміка появи усіх інших публікацій вказує на те, що висвітлення гендерної проблематики є хаотичним або викликано зовнішніми факторами суспільними обговореннями, резонансними випадками, оголошенням офіційних даних або законодавчих пропозицій, публічними акціями.

Можна констатувати, що в пресі з гендерної проблематики здійснюється опис суспільної думки або залучення коментарів експертів, супроводжуючи їх статистичними даними; також широко представлені різноманітні приклади з закордонного життя – політичні рішення та їх підтримка або заперечення громадян та інформаційні приводи щодо актуалізації гендерної тематики у вигляді особливих випадків, резонансних подій та нестандартних ситуацій в українському повсякденні. Отримані дані свідчать про те, що звернення українських друкованих ЗМІ до гендерної проблематики протягом першого півріччя 2012-2013 років значною мірою спровоковано важливими суспільними та політичними подіями в Україні і у світі: прийняття закону про дозвіл одностатевих шлюбів у країнах ЄС, обговорення у Верховній Раді законопроекту про недискримінацію сексменшин (зареєстрований 19.02.13), гей-парад у Києві (25.05.13), різноманітні суспільні рухи, коментарі, акції «за» та «проти» тих чи інших аспектів гендерної політики (регулярні акції FEMEN по різних країнах світу під різними гаслами).

У матеріалах частіше звертаються до конкретних розповідей насичених термінами про випадки з життя представників ЛГБТ-груп, аніж до аналізу проблематики в цілому, хоча і послуговується загальноприйнятими концептами політико-правової риторики, такими як «гендер», «гендерна політика», «рівноправність чоловіків та жінок». Слід констатувати, що в медійній представленості гендерної проблематики, яка містить маркери «гендерної термінології», спостерігається значне зміщення в сторону окремих груп, ЛГБТ, разом з тим соціальні взаємини жінок і чоловіків, особливості їх статусів рідко потрапляють до кола «гендерного дискурсу», подаються з позицій природної установки, соціального порядку, що склався.

Друковані медіа апелюють до традиційної гендерної свідомості аудиторії, актуалізують гендерні стереотипи, здійснюють з ними «гру», намагаючись наголосити на вибуховому потенціалі гендерної проблематики, створити атмосферу інтриги, шоку, іронії. Розповсюдження матеріалів з закордонних видань надає локальним подіям глобального контексту, однак лише у тій частині гендерного дискурсу, яка пов’язана із проблемами ЛГБТ-груп.

Друковані ЗМІ торкаються й тем антифеміністського спрямування, осуду пропаганди гомосексуалізму як загрози традиційній родині й нав’язування чужих цінностей. Українська преса, якщо й піднімає гендерні питання, то, як правило, звертається при цьому до стійких гендерних стереотипів, які характерні для культури й громадської думки, орієнтуючись на більш консервативну аудиторію.

Часто зустрічається такий ракурс висвітлення гендерних питань, як приклади прояву громадянської позиції та події закордоном або відгуки журналістів на них; також присутні заголовки орієнтовані на резонансні події та їх наслідки в Україні. Разом з тим, висвітлення гендерної політики та суспільна думка щодо неї зустрічається значно рідше, а осуд феміністських проявів, нетрадиційних сексуальних орієнтацій фактично врівноважується толерантністю до них, апелюючи до прав людини.

Проаналізувавши такі дані, можна стверджувати, що матеріали з висвітлення гендерної проблематики подаються як «скандал», «вибух», «казус», «іронічний нарис», і т.п., тобто, в основному, мають привернути увагу аудиторії своїм стилістичним, змістовним та емоційним пафосом. Для надання яскравості заголовкам текстів журналісти часто підбирають якомога більш провокаційні словосполучення, які часом не відповідають змістовним параметрам тексту, але самі по собі підвищують увагу та шокують. Тобто, гендерна проблематика в пресі подається як привід здивувати, збентежити, шокувати аудиторію.

Варто зазначити, що засоби масової інформації завжди першими реагують на будь-які зміни у суспільних процесах. Відтворюючи тенденції, що спостерігаються в стосунках між статями, журналісти, разом з тим, створюють підґрунтя для подальшого їх розвитку на демократичних засадах [3].

Висновки. З аналізу заголовків друкованих ЗМІ за період 2011-2013 рр. випливає, що питання гендерної політики та гендерної рівності у кожному виданні обговорюються з різною частотою, але нерегулярно. Звернення до гендерної проблематики відбувається хаотично і є ініційованим зовнішніми факторами − суспільними обговореннями, резонансними випадками, публічними акціями, оголошенням законодавчих пропозицій або офіційних даних. Висвітлення гендерної проблематики в друкованих виданнях потребує від авторів неабиякої компетентності та об’єктивності, адже як би ми не намагалися ідеалізувати ЗМІ і надати їм функції посередника, вони все ж таки чинять неабиякий вплив на свідомість громадян. Журналісти повинні відображати реальну ситуацію в суспільстві, настрої, смаки, переконання, уникати вживання стереотипів.

 Список використаних джерел та літератури

1. Слінчук, В.В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Текст] / В.В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К. : 2004. – Т. 17. – С. 67–74.
2. Слінчук, В.В. Мовностилістичні засоби творення гендерних образів молоді (за матеріалами друкованих мас-медіа) [Текст] : автореф. дис. канд. філолог. наук: 10.01.08 / В.В. Слінчук ; Інститут журналістики Київського національного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – К. : 2006. – 20 с.
3. Маслова, Ю.П. Роль гендерних стереотипів у розбудові громадянського суспільства (на прикладі сучасних українськомовних ЗМІ) [Електронний ресурс] / Ю.П. Маслова. – Режим доступу : http://eprints.oa.edu.ua/1470/1/Маслова.pdf. – Назва з екрану
4. Волобуєва, А.М. Гендерна політика у дзеркалі преси (моніторинг газет «День», «Дзеркало тижня», «Столиця», «Хрещатик») [Текст] / А.М. Волобуєва // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 66–69.
5. Кісь, О.Р. Моделі конструювання ґендерної ідентичності жінки в сучасній Україні [Електронний ресурс] / О.Р. Кісь // Ї. – 2003. – № 27. – Режим доступу : www.ji.lviv.ua/n27texts/kis.htm. – Назва з екрану
6. Україна–2002. Моніторинг соціальних змін [Текст]. – К. : ІС НАНУ, 2002. – 668 с.

У статті висвітлено особливості використання друкованих ЗМІ як чинника формування іміджу державних службовців. Також виокремлено основні маніпулятивні технології, які використовуються сучасними друкованими ЗМІ. Висвітлено результати проведеного контент-аналізу друкованих ЗМІ протягом періоду з 01.09.13 р. до 01.02.14 р.

The article highlights the characteristics of printed mass media as a factor of image formation are defined. Also singled out the basic manipulative techniques used by modern print media. The results of content analysis in printed mass media during the period from 09.01.13 till 01.02.14.

У сучасному світі друковані ЗМІ виконують головну інформативну функцію в суспільстві. Саме ЗМІ можуть впливати на всі сфери суспільного життя, адже вони є не тільки каналом висвітлення громадської думки, але й засобом її формування та контролю суспільства за владою. На сьогодні посилюється тенденція активного використання маніпулятивних технологій друкованими ЗМІ. Проблема полягає в тому, що більша частина суспільства не має представлення про суть та способи маніпулювання громадською думкою, внаслідок чого легко піддається маніпулятивним впливам. Саме тому дослідження застосування маніпулятивних технологій у ЗМІ як чинника формування іміджу державних службовців в контексті формування громадської думки щодо тієї чи іншої події чи явища.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Еволюція наукових поглядів щодо формування іміджу державних службовців та значення ЗМІ як одного із чинників, що сприяють формуванню імідж державних службовця є важливою. Також у процесі дослідження було здійснено аналіз наукових праць, статей та підручників, які висвітлюють такі аспекти, як державне управління, створення іміджу, ЗМІ, маніпуляція та інші пов’язані із даним дослідженням. У роботі було проаналізовано праці вітчизняних та зарубіжних науковців: Бутенко Н. Ю. [1], Волянська М. Р. [2], Кара-Мурза С.Г. [3], Кулеба, О. В. [4], Сімеоніді І.А. [5]та ін. Ознайомлення з даними працями слугує для формування основного уявлення про імідж державних службовців, маніпулятивні технології та ЗМІ як чинник формування громадської думки.

Метою статті є охарактеризувати маніпулятивні технології у друкованих ЗМІ як чинник формування іміджу.

Виклад основного матеріалу. Із нестримним розвитком ЗМІ зростає і можливість впливу на масову свідомість, яка використовується не тільки для удосконалення соціуму та процесів, які відбуваються у житті народу та країни, але й у можливості «керівників мати народ». Маніпуляція свідомістю індивіда є одним із засобів впливу, за допомого якого правляча частина суспільства підпорядковують собі маси. Широка можливість ЗМІ активно впливати на політичну свідомість і поведінку суспільства говорить про найважливішу функцію ЗМІ як «четвертої влади». Проте досвід показує, що ЗМІ здатні служити різним політичним цілям: як ознайомити людей та формувати у них відчуття власної гідності, прагнення до свободи та соціальної рівності, сприяння і допомога їх компетентної консультації в політиці, так і духовно поневолювати, надавати не вірну інформацію і залякувати громадян, загострювати суспільні конфлікти і поширювати недовіру і страх.

У процесі отримання інформації виключається діалог, який створює найважливіший захист проти маніпуляції свідомістю. Цільова аудиторія (тобто одержувач повідомлення) перевтілюється на натовп у тому розумінні, що вони можуть лише пасивно сприймати сигнали від «комунікатора – суггестора». ЗМІ при цьому стали основним механізмом розповсюдження інформаційних повідомлень, які так чи інакше впливають на громадську думку. Хоч і інші інструменти впливу продовжують використовуватися, але й вони є посиленими завдяки ЗМІ. А. Моль зазначив: «…ЗМІ фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, зменшуючи цінність іншої, поляризуючи таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, в наш час майже не робить впливу на розвиток суспільства…» [3, c. 193]. Тобто, сучасна людина та суспільство загалом, не може уникнути впливу.

У сучасному інформаційному просторі важливе значення має формування громадської думки. Відповідно друковані ЗМІ мають два важливих способи впливу на формування громадської думки щодо образу державного службовця, тобто іміджу. Перший, це те, що друковані ЗМІ здійснюють відбір інформаційних приводів, а другий – це заміна важливості. Це відбувається способом перенесення акценту на іншу подію, концентрація на негативних аспектах або навпаки, висвітлення подій у спосіб, який має більш сприятливий характер, що зі свого боку дає можливість медіа формувати актуальність інформаційних приводів і привабливість іміджу певних об’єктів суспільно-політичного життя [6, с. 257].

Не варто забувати, що у сучасній практичній діяльності усіх видів ЗМІ широкого використання набувають методи підсвідомого стимулювання, коли ставлення цільових аудиторій до того чи іншого явища навколишнього середовища утворюється на основі стандартизованих спрощених представлень (стереотипи, плітки, імідж, міфи), які втілюються у потоці «організованих» новин, автоматично викликають у масовому уявленні негативне або позитивне уявлення про певну подію. Також друкованими ЗМІ використовуються психолінгвістичні засоби впливу, які використовуються для маніпулювання процесом сприймання іміджу державних службовців і мають певні особливості: створення інформаційних повідомлень відбувається із урахуванням суспільно‑політичних знань та професіоналізму журналіста; орієнтація на суспільно‑політичний досвід цільової аудиторії, тобто застосування навіювання; застосування протиставлень (суперечностей) комунікативного процесу: власне мовленнєвого, психологічного, інформаційного, логічного та естетичного; застосуванні маніпулятивних технологій [4].

Основними маніпулятивними технологіями, які використовуються друкованими ЗМІ є фабрикація фактів, відбір подій, сіра і чорна пропаганда, великі психози, маніпулятивна семантика, спрощення та стерео типізація, твердження і повторення, дроблення і терміновість, сенсаційність, прийоми мовного впливу, а саме: плавна зміна смислового значення виразу, розмивання смислового значення виразу,синтаксичне перетворення.

Також відомо, що маніпуляції можуть здійснюватися великою кількістю способів. Вони завжди розвиваються та удосконалюються і в основному здійснюються у наслідок відповідної «роботи» із зовнішніми особливостями та внутрішніми (особистісні, психофізіологічні, загальнолюдські і культурно-специфічні) характеристиками об’єкта маніпуляції. Слід зауважити, що Бутенко Н. Ю. у праці «Соціальна психологія в рекламі» виділяє три способи маніпулювання. Особливістю першого способу є те, що він пов’язаний, головним чином, з інформаційними потоками: опускання частини інформації чи спотворення її; узагальнення інформації; створення помилкової інформації; постановка запитань і виключення можливості на них відповісти; посилання на авторитет; метафори, гумор, жарти також можуть застосовуватися, як спосіб маніпуляції. Характеристикою другого є можливість випливати на особистісні слабкості цільової аудиторії: породження відчуттів провини; підлеститися та породження співчуття (жалості) до себе чи до того, що описується у конкретній статті; вплив на конкретні уподобання, потреби, інтереси. Особливістю третього способу є можливість експлуатації загальнолюдських характеристик: людських інстинктів, природної цікавості, бажань, психофізіологічних потреб та ін. [1].

Оскільки у сучасному інформаційному середовищі розвивається тенденція застосування маніпулятивних технологій (маніпуляцій) із наміром розповсюдження, нав’язування стереотипів та установок у суспільній свідомості, виливаючи таким чином на рішення, ставлення та уподобання цільової аудиторії. Однією із властивостей сучасних маніпулятивних технологій, які поширені саме у друкованих ЗМІ є формування іміджу державних службовців, що мають характерний прихований оціночний зміст. Тому при використані їх головною метою є створення певного емоційного настрою і психічних установок у цільових груп громадськості. Варто зазначити, що формування іміджу державних службовців є складною процедурою, спрямованою на створення у аудиторії іміджу, певного образу об’єкта з певною оцінкою у вигляді усвідомлюваного або неусвідомлюваного думки про цей образ.

Із результатів проведеного контент-аналізу є зрозумілим, що ЗМІ мають безпосередній вплив на формування іміджу державних службовців. Адже позитивними чи негативними повідомленнями ЗМІ формують у людей стереотип, тобто образи державних службовців. Роль ЗМІ у формуванні іміджу державних службовців є досить вагомою, адже не завжди та чи інша людина є очевидцем певної події, а друковані ЗМІ в свою чергу слугують каналом передачі цієї інформації і від того в якому світлі вони подадуть інформацію про державного службовця буде залежати його імідж.

Проведений контент-аналіз показав, що саме ЗМІ регулярно і оперативно представляючи інформацію широкій аудиторії, висвітлюючи діяльність законодавчої і виконавчої гілок влади, державних службовців, вони тим самим стають одним з механізмів формування політичного іміджу. Також у процесі контент-аналізу всеукраїнських, регіональних та місцевих видань були визначені основні маніпулятивні технології, які найчастіше використовуються даними виданням для часткової чи повної зміни уявлення про події, явища у результаті чого створюються відповідні образи державних службовців та ставлення населення до них. Найбільш загальними та широко використовуваними маніпулятивними технологіями у друкованих всеукраїнських ЗМІ є методи, що допомагають поширювати та формувати уявлення про подію, факт, явище. Та застосовуються такі конкретні технології, як перенос негативного образу, наклеювання ярликів, порівняння, прийом ілюзії об’єктивності оцінок, представлення різноманітних статистичних даних та використовуються прийоми маніпулятивної семантики. У друкованих регіональних ЗМІ найчастіше використовуваними маніпуляціями є відбір подій, прийом сірої пропаганда та маніпулятивна семантика (повтори, негативно забарвлені слова). Місцева преса, в основному використовує ті ж самі методи, що й і в попередніх, а саме: прийом сірої пропаганди, відбір подій, твердження та повторення та маніпулятивну семантику.

Використання маніпуляцій у друкованих ЗМІ має на меті частково чи повністю ввести в оману та стимулювати відповідні дії у цільової аудиторії. Основою для всіх маніпулятивних технологій є створення штучної реальності, формування стимулів, які фіксують увагу об’єкта. Це стосується впливу на психічні стани людини, як представника певного народу, носія менталітету, культури. Унаслідок маніпулювання свідомістю людини посилюються існуючі у людей потрібні маніпулятору ідеї, мотиви, установки, цінності, норми. Часткова, несуттєва зміна поглядів щодо діяльності державних службовців може впливати на практичне і емоційне ставлення суспільства до нього та сформувати відповідний образ, тобто імідж державних службовці. В свою чергу імідж державних службовців є представлення у населення держави щодо рис, які мають бути притаманними тільки цьому колу працівників, тобто державним службовцям. Імідж державного службовця повинен збігатися з особливими характеристиками особистості, з певними соціально-психологічними установками аудиторії та суспільно-політичним кліматом у країні. Саме у процесі формування іміджу державних службовців важливу роль відіграють друковані ЗМІ, оскільки вони стали основним механізмом розповсюдження інформаційних повідомлень, які так чи інакше діють на громадську думку, адже для привернення уваги читача та реалізації власних потреб використовується безліч маніпулятивних технологій.

Висновки. Отже, важливе місце у формуванні іміджу державних службовців відіграють друковані ЗМІ. Оскільки вони прямим чи опосередкованим способом сприяють процесу різностороннього створення і висвітлення іміджу держслужбовців. ЗМІ займаються відбором новин та заміною їх важливості. При цьому не варто забувати про те, що зв’язок (комунікація) між державним службовцем і суспільством здійснюється опосередковано, за допомогою різних засобів масової комунікації. Створення іміджу державних службовців у друкованих ЗМІ передбачає сприйняття та відображення найважливіших явищ і подій. Оскільки основним джерелом інформації є ЗМІ, у нашому випадку преса, є важливим виокремлення маніпулятивних технологій, які використовуються сучасними виданнями з метою повної чи часткової зміни уявлень.

 Список використаних джерел та літератури

 1. Бутенко, Н. Ю. Соціальна психологія в рекламі [Електронний ресурс] / Н. Ю. Бутенко. – Режим доступу : http://www.readbook.com.ua/book/37/954/. – Назва з екрану.

2. Волянська М. Р. Визначення основних негативних факторів іміджу державного службовця та заходи щодо його покращання[Електрон. ресурс] / М. Р. Волянська // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2010. – № 1 (37). – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/2010-1/doc/1/19.pdf.– Назва з екрана.

3. Кара-Мурза, С.Г. Манипуляция сознанием [Электронный ресурс] / С. Г. Кара-Мурза. – Режим доступу : http://www.kara‑murza.ru/books/manipul/manipul_content.htm. – Название с экрана (20.12.2013).

4. Кулеба, О.В. Процес формування позитивного іміджу політичного лідера [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=218. – Назва з екрану.

5.  Сімеоніді, І. А. Формування іміджу державної служби [Текст] / І.А. Сімеоніді // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології : збірник праць. – Херсон, 2010. ‑ №1(2). ‑ С. 136‑146.

6. Маніпуляція й маніпулятивні технології [Електронний ресурс] / Агенство стратегічних досліджень. – Режим доступу : http://sd.net.ua/2012/03/06/manipulyaciya-j-manipulyativni-texnologiyi.html. – Назва з екрану.

The article defines the role of print media in satisfaction information needs of consumers. Satisfaction of information request of consumers on regional level was investigated.

Як немає артиста без публіки, так і немає ЗМІ без читачів, слухачів, глядачів. З одного боку, протягом усього свого життя людина невід’ємно пов’язана із ЗМІ, які здійснюють вплив на формування особистості. З іншого – ефективність роботи ЗМІ залежить від того, наскільки враховуються особливості аудиторії, до якої звертається журналіст, адже ефективна діяльність потребує точних знань про неї. Головним критерієм тут виступають інформаційні інтереси і потреби аудиторії [1]. Отже, ЗМІ повинні досліджувати інформаційні потреби споживачів та відгукуватись на них, між ними повинен існувати взаємозв’язок. Враховуючи недостатній рівень дослідження проблеми, виникає необхідність з’ясування рівня задоволення інформаційних запитів споживачів на регіональному рівні.

Аналіз останніх досліджень. Свій внесок у дослідження інформаційних потреб зробили А. Асланов (визначає роль друкованих ЗМІ у задоволенні інформаційних потреб) [1], В. Ф. Іванов (розглядає поняття інформаційні потреби, чим зумовлено їх виникнення) [6], С. П. Кулицький (описує інформаційний цикл) [7], А. М. Паніна (визначає особливості інформаційних потреб) [9] та ін. Характер ЗМІ та їх особливості в сучасних умовах аналізували В. Бартельдс (описує теорію задоволення інформаційних потреб) [2], С. М. Гуревич (розглядає особливості різноманітних ЗМІ, зокрема газети) [5], С. А. Панченко (досліджує особливості регіональних ЗМІ) [10] та інші.

Метою статті є визначти рівень задоволення інформаційних потреб споживачів на регіональному рівні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Українські реалії засвідчують, що, пропагуючи певні ідеали, цінності, стереотипи поведінки, ЗМІ стають тими чинниками, які виконують, окрім інформативної, ще й виховну функцію, яка є однією із домінантних у розбудові громадянського суспільства. У більшості сучасних друкованих ЗМІ відзеркалено політичну, ідеологічну, національну, конфесійну боротьбу тощо [8].

Для того, щоб збільшити свою аудиторію, ЗМІ використовують різноманітні способи, зокрема, намагаються привернути увагу споживачів інформацією, яка є актуальною саме для даного цільового сегменту. Проте, врахувати усі інформаційні потреби аудиторії, які постійно змінюються та є різнорідними, не спроможний жоден ЗМІ, тому такий підхід має епізодичний характер, ЗМІ намагаються орієнтуватися на найбільш суттєві інформаційні потреби [6, с. 47].

Інформаційні потреби, які виникають у людей, спонукають їх шукати необхідну інформації у різних джерелах та купувати її носія. Таким чином виникають ринкові відносини між виробником інформації та споживачем, в результаті яких обидві сторони задовольняють свої потреби. Зокрема, споживач інформації отримує необхідні йому відомості та знання, а виробник – прибуток та можливість впливу на реципієнта інформації [5].

В основі теорії задоволення інформаційних потреб лежить ідея, що головними мотивами людей є задоволення певних потреб, тобто вона описує мотиви, наприклад, чому ми обираємо дане видання, а інше нам набридло читати. Тобто замість дослідження як медіа використовує нас, досліджується, як ми використовуємо медіа [2].

Фахівці визначають інформаційні потреби, як «мегапотребу», оскільки реалізація усіх інших потреб передбачає, насамперед, задоволення інформаційних. Зокрема, В. Коган стверджує, що реалiзацiя всiх iнших потреб: у працi, освітi, дозвіллi, культурних i наукових благах тощо – як обов’язкова умова припускає попереднє задоволення потреби в iнформації [4]. Дослідники вважають, що інформаційна потреби – це потреба знань, яка притаманна кожному суб’єкту, що відображає його індивідуальність і отримує конкретний вияв у формі інформаційних запитів. Вони мають індивідуальний характер. Поняття «інформаційна потреба» та «інформаційний запит» тісно пов’язані між собою, оскільки інформаційний запит є вираженням інформаційної потреби. Тобто, інформаційні потреби – характеристики галузі, значення якої необхідно встановити, а інформаційний запит – текст, який відображає потребу в інформації. Результати різноманітних соціологічних досліджень показують, що знання, розуміння і врахування потреб аудиторії – один із основних факторів ефективної роботи ЗМІ в діалозі із аудиторією [6, с. 47].

Особливістю інформаційних потреб є те, що першопричиною їх появи постає нестача знань, яка вимагає задоволення і представлена в інформаційному запиті та неможливість повного її задоволення, тобто виникає пертинентне відношення до інформації, що сприяє виникненню нових потреб [9]. Інформаційна потреба обумовлює появу інформаційного бажання (інформації, яку певна особа чи організація хотіла б мати), яке реалізуються в інформаційні запити (у замовленні одиниці інформації, що розглядається як потрібна або бажана). Послідовний ланцюжок інформаційних потреб, бажань, запитів і використання інформації складає інформаційний цикл. Інформаційний цикл має завершений характер, якщо використання інформації відповідає потребі в ній. Якщо ж використана інформація не задовольнила інформаційну потребу, то такий цикл має незавершений характер. Водночас варто брати до уваги, що використання певної інформації породжує нові інформаційні потреби [7, с. 59].

Кожна людина обирає те, чи інше джерело інформації керуючись різними причинами, зокрема мотивами звернення до преси, на першому місці, є прагнення орієнтуватись в тому, що відбувається, розбиратись в закономірностях життя, і лише потім – бажання отримати певну корисну інформацію, з користю провести час. Як наслідок, для діяльності преси є  характерним вільне представлення подій  у супроводі серйозних коментарів і звернення до фундаментальних закономірностей життя. Крім того, важливою є практична спрямованість інформації, а орієнтація на відпочинок може бути послабленою і використовуватись як фонова [1].

Динаміка і якість реалізації суспільних інформаційних інтересів аудиторії часто визначається тим, що місцеві ЗМІ починають керуватися відповідно до загальних закономірностей інформаційного ринку, більш комерційним спрямуванням. Ринкові відносини, мають вплив на місце та роль преси як соціально-політичного інституту, та на характер взаємодії з аудиторією. Ефективність комунікативної практики регіональної преси обумовлена такою особливістю, як просторово-часова близькість подій місцевому соціуму, яка і визначає фактичну значущість новин [3, с. 135].

Регіональний чинник розповсюдження інформації є одним із головних параметрів, що визначає якісні та кількісні характеристики регіональної журналістики, а також організаційні умови її функціонування. Перш за все, на відміну від загальнонаціональної преси, регіональна журналістика обслуговує інформаційні потреби тієї читацької аудиторії, яка обмежується межами певної частини країни, а не всієї її території. Життя обласного центру – житлово-комунальна сфера, транспорт, освітлення вулиць, стан доріг тощо – ця суто побутова, приземлена тематика близька читачеві, а звернення до стану суспільної моралі, проблем довкілля, різних аспектів сімейного життя, виховання молоді лише доповнює звичне коло інтересів сучасного пересічного мешканця міста. До того ж, регіональна преса загально-інформаційного характеру, як правило, зорієнтована не на окремі соціальні верстви, а на найширшу аудиторію, яка не обмежена ні соціальним статусом, ні політичними поглядами [10, с. 101-102].

Зростання потреб в інформації, її виробництво та споживання формулює та регулює інформаційний ринок. Аудиторія читає газету, якщо відчуває, що ЗМІ несуть важливу для неї інформацію, задовольняє її потреби. Активність аудиторії виявляється через зворотній зв’язок, коли читачі звертаються в газету, виражаючи власну думку, прохання, твердження про подій чи проблеми, стають авторами публікацій в ЗМІ. Близькість матеріалів інтересам аудиторії дозволяє встановлювати і підтримувати із нею контакт Як наслідок, знання інформаційних потреб аудиторії є важливим для соціології, а їх задоволення – для ЗМІ [5].

Щоб у результаті дослідження зробити об’єктиві та точні висновки, необхідно враховувати думку населення. Тому з метою визначення якості задоволення інформаційних потреб було проведено опитування жителів м. Старокостянтинова.

Відповідно до мети було сформульовано дослідницькі завдання: збір емпіричної інформації (а саме анкетне опитування респондентів); обробка отриманої інформації, а саме інтерпретація отриманої інформації та визначення чи всі інформаційні потреби задовольняють друковані ЗМІ.

Респондентами нашого дослідження, у даному випадку, стали жителі міста Старокостянтинова віком від 15 до 57 років.

Предметом дослідження була думка жителів міста Старокостянтинова, щодо задоволення їхніх інформаційних потреб друкованими ЗМІ, зокрема газетами «Наше місто» та «Перша міська». У дослідженні генеральною сукупністю є мешканці міста Старокостянтинова, вибіркову сукупність складають 35 опитаних респондентів, обраних методом доступної вибірки.

Для того, щоб зробити об’єктивні та точні висновки, проаналізуємо відповіді на кожне запитання анкети. Більшість респондентів серед регіональних газет надають перевагу газеті «Наше місто» – 66% та «Першій міській» – 31%, найменше – по 6% – «Життю Старокостянтинівщини» та «Голосу громади» відповідно. Вибір газети «Наше місто» респонденти обґрунтували тим, що вона більше освітлює новини міста, подобається подача матеріалу, довіряють їй, «Перша міська» – завдяки правдивому, детальному висвітленню життя громадськості та актуальних проблем міста, більш конструктивна, багато інформації присвячено життю молоді, «Життя Старокостянтинівщини» та «Голос громади» – вдало висвітлюють подій, які відбуваються у місті, крім того, можна дізнатися про новини регіону. Деякі читають і «Наше місто» і «Першу міську» з метою отримання інформації з різних джерел та вироблення власних висновків щодо ситуації у місті та, оскільки вони є найбільш правдивими та описують різноманітні факти та події, доповнюють одна одну. Крім того, вибір газет респонденти пояснюють звичкою купувати певне видання.

66% опитаних читають газету «Наше місто» (інколи – 20%, не читають – 14%), «Першу міську» – лише 29% (інколи – 22%, не читають – 49%). Тобто, «Наше місто» користується більш попитом у жителів міста. «Наше місто» читають завдяки великій кількості цікавих рубрик та оперативному висвітленню новин, оскільки вона висвітлює місцеві події, містить в своєму змісті цікаві факти та події, перевірена часом, зарекомендувала себе позитивно. Крім того, її читають з метою дізнатися більше про діяльність міської ради. Не читають, оскільки інформація є занадто офіційною, формальною та суб’єктивною, відсутній різнобічний погляд на проблеми та її аналіз, відсутність критичних статей тощо. З іншого боку в «Першій міській» – подобається інформаційне наповнення номерів, нестандартне висвітлення новин, правдиво репрезентується діяльність міської ради, різнобічний огляд подій, подання різних точок зору на проблеми, подобається оформлення, ілюстрації до статей, глибина освітлення тематик, велика кількість розважальної інформації, а не читають через велику кількість недостовірної інформації або їм не відомо про існування даної газети.

Від газет респонденти очікують, крім отримання корисної інформації, порад, формування духовних цінностей, розширення кругозору, також отримання перевіреної, достовірної, об’єктивної та різнобічної інформації, задоволення їхніх інформаційних потреб тощо.

Однією із основних оцінок ЗМІ є ступінь довіри до їхніх матеріалів, з іншого боку рівень довіри виступає одним із індикаторів задоволення інформаційних потреб аудиторії. Отже, на запитання, чи довіряєте Ви інформації, яка друкується в даних газетах, 60% опитаних відповіли «частково», 20% – «так», 11% – «лише газеті «Наше місто», 6% – «лише газеті «Перша міська» та 3% – «ні».

Більшість респондентів оцінюють свій ступінь довіри до газети «Перша міська» 34% – на 4 (29% – на 3, 20% – на 1, 11% – на 5, 6% – на 2), а до «Нашого міста» – 33% – на 5 (по 29% – на 3 і 4 відповідно, 6% – на 1 та 3% – на 2).

Оцінюючи за п’ятибальною шкалою: 1 – погано, 2 – задовільно, 3 – середньо, 4 – добре, 5 – відмінно, якість газетних матеріалів в газетах «Наше місто» та «Перша міська», з наступних тематик: політичні матеріали, кримінальна інформація, матеріали про економіку та бізнес, соціальна тематика, історичні матеріали, розважальна, екологічна та релігійна тематика, думки респондентів розподілились наступним чином.

Більшість опитаних – по 29% в газеті «Наше місто» оцінюють політичні матеріали на 1 і 3 відповідно (22% – на 4, 14% – на 2 і 6% – на 5), а в «Першій міській» – 37% – на 1 (29% – 4, 20% – 3, 8% – 2 та 6% –  5).

Кримінальну інформацію  в «Нашому місті»: 26% – на 2, 23% –  4, по 20% – 1 і 3 відповідно і 11% – 5, а в  «Першій міській»: 40% – на 3, 28% – 1, 20% – 4 та по 6% – 2 і 5 відповідно.

Матеріали про економіку та бізнес в «Нашому місті» більшість респондентів – 29% оцінюють на 2 (23% – 3, по 20% – 1 і 4 відповідно та 8% – 5), а в «Першій міській» – 40% – на 3 (31% – 1, 14% – 2, 9% –4 та 6% – 5).

Соціальну тематику в «Нашому місті» 34% оцінюють на 4, 29% – 1, 23% – 3, 8% – 2 та 6% – 5, а в «Першій міській» – 29% – на 4, 26% – 1, 20% – 2, 14% – 3, 11% – 5.

Історичні матеріали в «Нашому місті» 34% опитаних оцінюють на 4 (23% – 1, 17% – 5, 14% – 3 та 12% – 2), а в  «Першій міській» – 29% – на 1 (23% – 4, 20% – 5, 17% – 2 та 11% – 3).

Екологічну тематика в «Нашому місті» 37% опитаних оцінюють на 3 (29% – 1, 20% – 4 та 14% – 2), а в «Першій міській» – 34% – на 1 (33% – 3, 14% – 4, 11% – 2  та 8% – 5).

Релігійну тематика в «Нашому місті» 40% опитаних оцінюють на 1 (23% – 3, по 14% – 2 і 4 відповідно та 9% – 5), а в «Першій міській» – 43% – на 1 (26% – 3, 17% – 2, 8% – 5  та 6% – 4).

Розважальну тематика в «Нашому місті» 26% опитаних оцінюють на 5 (по 20% – 1, 2 та 4 відповідно та 14% – 3), а в «Першій міській» – 32% – на 3 (23% – 4, 17% – 1, по 14% – 2 та 5 відповідно).

Більшість респондентів – 60% – вважають, що газета «Наше місто» задовольняє лише 40-70% їхніх інформаційних потреб, тобто частково відповідає їх інформаційним запитам (29% – 0-40% та 11% –70-100%), а «Перша міська» – 54% – 0-40% їхніх потреб, тобто не відповідає запитам (40% – 40-70% та 6% – 70-100%).

54 % опитаних читають в газеті «Наше місто» лише окремі розділи, вибірково, 29% – повністю, 14% – більшу частину та 3% – близько половини,  в «Першу міську» 69% – лише окремі розділи, 14% – більшу частину, 11% – повністю та 6% – близько половини. Це є показником того, що читачі підходять до матеріалів газет вибірково, прагматично, тобто обирають ті, які відповідають їхнім інтересам та задовольняють існуючі у них інформаційні потреби.

Перевагою газети «Перша міська» є наявність великої кількості матеріалів на розважальну тематику, про культурне життя міста, в той час, як недоліком «Нашого міста» є офіційність видання, велика кількість його статей орієнтована на більш старшу аудиторію, як наслідок з цільової аудиторії виключається молодь.

На запитання, чи влаштовує Вас інформаційне наповнення номеру газети «Наше місто», 31% відповіли «ні», 26% – «частково», 23% – «так» та 20% – «важко відповісти», щодо «Першої міської»: 46% – «частково», 23% – «ні», 20% – «важко відповісти» та 11% – «так».

Причинами не задоволення інформаційним наповненням номерів є психологічні характеристики читача, зокрема той факт, що деякі із них переглядають видання поверхово, не заглиблюючись у його зміст, та власне інформаційне наповнення, зокрема негативно впливає велика кількість рекламних оголошень в обох виданнях, недостатнє висвітлення тих чи інших проблем та необґрунтованість інформації. Як позитивною так і негативною характеристикою газети «Перша міська» є її опозитивний характер щодо «Нашого міста» та наявність великої кількості критичних щодо місцевої влади статей.

Висновки. ЗМІ відіграють велику роль у задоволенні інформаційних потреб споживачів, оскільки основною функцією ЗМІ є інформаційна, а тому ЗМІ повинні відповідати на інформаційні запити аудиторії. Проте, ЗМІ, зокрема друковані, не в змозі задовольнити усі потреби в інформації, які щодня зростають, з’являються нові, в результаті ЗМІ орієнтуються на найбільш важливі із них. Дослідження, в якій інформації відчувають потребу громадяни та налагодження зворотнього зв’язку між ЗМІ та споживачами – є запорукою успіху будь-якого ЗМІ.

На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що регіональні друковані ЗМІ частково задовольняють інформаційні потреби споживачів певної категорії населення, оскільки вони не в змозі писати про все, а потреба в інформації має індивідуальний характер.

 Список використаних джерел та літератури

1. Асланов, А. Роль преси і інформаційних агентств у забезпеченні інформаційних потреб населення [Електронний ресурс] / А. Асланов. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010_33/ Gileya33/I15_doc.pdf. – Заголовок з екрану.
2. Бартельдс, В. Гражданская  журналистика [Электронный ресурс] / В. Бартельдс. – Режим доступа: http://учебники-бесплатно.рф/smi-jurnalistika/teoriya-udovletvoreniya-informatsionnyih-nujd-41457.html. – Загл. с экрана.
3. Вербкин, В. А. Информационные запросы аудитории и изменения в типологической структуре местной прессы в условиях современного медиарынка (на примере Старого Оскала) [Текст] / В. А. Вербкин // Вестник ВГУ / глав. ред. В. В. Тулупов. – Воронеж, 2009. – №1. – С. 133-140. – (Филология. Журналистика).
4. Грипич, С. Н. Інформатизація сучасного суспільства [Електронний ресурс] / С. Н. Грипич. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/ portal/soc_gum/fps/2012_2/grypych.pdf. – Заголовок з екрану.
5. Гуревич, С. М. Экономика отечественных СМИ [Электронный ресурс] / С. М. Гуревич. – Режим доступа: http://evartist.narod.ru/text11/36.htm. – Загл. с экрана.
6. Іванов, В. Ф. Інформаційні потреби суспільства [Текст] / В. Ф. Іванов // Інформаційне суспільство: наук. журн. / гол. ред. В. Ф. Іванов. – К., 2010. – №12. – липень-грудень. – С. 47.
7. Кулицький, С. П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління [Текст]: навч. посіб. / С. П. Кулицький. – К.: МАУП, 2002. – 222 с.
8. Маслова, Ю. П. Роль гендерних стереотипів у розбудові громадянського суспільства (на прикладі сучасних українськомовних ЗМІ) [Електронний ресурс] / Ю. П. Маслова. – Режим доступу: http://eprints.oa.edu.ua/1470/1/Маслова.pdf.  – Заголовок з екрану.
9. Паніна, А. М. Інформаційна потреба як складова інформаційної культури особистості [Електронний ресурс] / А. М. Паніна. – Режим доступу: http://mdgu-kid.at.ua/publ/informacijna_potreba_jak_skladova_informacijnoji_ kulturi_osobistosti/1-1-0-65. – Заголовок з екрану.
10. Панченко, С. А. Роль регіональної преси у зростанні соціально-кумунікативного попиту на екологічну тематику [Текст] / С. А. Панченко // Держава та регіони: наук.-вироб. журн. / гол. ред. В. Д. Буряк. – Запоріжжя: Класич. приват. ун-т , 2012. – №1. – С. 101-104. – (Гуманітарні науки).