Водночас, вирішення проблеми необхідного рівня прозорості і відкритості спонукає органи державної влади до пошуку нових механізмів забезпечення прозорості і відкритості в діяльності органів державної влади України. А з огляду на активний розвиток інформаційного суспільства проблема механізмів забезпечення прозорості і відкритості в діяльності органів державної влади України набуває все більшої актуальності.

Оскільки змінюються підходи до здійснення своїх функцій органами державної влади, запроваджуються нові форми та методи роботи в системі державного управління, то і трансформації зазнають традиційні підходи до забезпечення прозорості і відкритості. Основою нової моделі управління в Україні повинна стати орієнтація на взаємодію з громадянами та їх активна участь в управлінських процесах. Цього можна досягнути, якщо громадськість буде достатньо поінформованою щодо змісту діяльності органів державної влади та матиме реальну можливість впливу на прийняття управлінських рішень. Саме тому важливо зосередити увагу на пошуку шляхів удосконалення механізмів забезпечення прозорості і відкритості в діяльності органів державної влади.

Варто зазначити, що у наукових колах ведуться численні дискусії навколо теоретичних та практичних питань пов’язаних з прозорістю та відкритістю системи державного управління. Хоча єдиного підходу щодо тлумачення термінів “прозорість” і “відкритість” досі не вироблено. Досить часто науковці ототожнюють ці два поняття, чи взагалі використовують термін “транспарентність” запозичений з англійської мови.

Узагальнивши різні трактування “прозорості” та “відкритості”, можна розмежувати  зміст цих понять в такий спосіб:

– “прозорість” – це функціональна характеристика органів державної влади; визначається мірою обізнаності громадян стосовно сутнісних проявів матеріальної і процесуальної сторони їх діяльності, а також зрозумілості широкій громадськості її обумовленості, змісту і сенсу; виявляється в тому, що окремі громадяни та/або групи людей, на які поширюється, або яких так чи інакше стосуються рішення або дії органу державної влади, мають бути якнайповніше обізнані з ними і тим, в який спосіб вони будуть здійснені[1];

– “відкритість” – це функціональна характеристика органів державної влади, що визначається мірою безпосередньої участі громадян у їх діяльності; виявляється у забезпеченні активного й реального впливу громадян та їхніх колективів на зміст публічно-управлінської діяльності через постановку вимог перед органами публічної влади щодо прийняття певних рішень, здійснення дій або утримання від них1.

На основі аналізу трактувань терміну “механізми державного управління”, термінів “прозорість” та “відкритість” під механізмами забезпечення прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади розуміємо складну систему, яка має визначену структуру, методи, важелі, інструменти впливу, відповідне правове, нормативне та інформаційне забезпечення, що в цілому впливають на рівень прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади.

Враховуючи узагальнену модель механізму державного управління, та з огляду, на види комплексного механізму державного управління доцільно виокремити механізми забезпечення прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади такі як: політичні, нормативно-правові, організаційні, інституційні, інформаційні та освітні механізми.

Щоб бути ефективною, влада потребує фундаментальних змін у системі державного управління. Ці зміни можна досягнути за допомогою  удосконалення існуючих, та впровадження нових механізмів забезпечення прозорості і відкритості у діяльності органів державної влади.

Насамперед, необхідно ухвалити спеціальний закон, який би вніс визначеність у тлумаченні термінів “прозорість” і “відкритість” та врегульовував питання діяльності органів державної влади у напрямку забезпечення прозорості і відкритості.

Доцільним видається створення єдиної державної структури, яка б реалізовувала одразу декілька напрямків в контексті забезпечення прозорої і відкритої діяльності органів державної влади. Показовим для України є досвід Канади, де створений орган державної влади з комунікацій – Департамент з комунікацій Уряду Канади (Communication Canada). Також у Великобританії, крім відомчих PR-служб, існує єдиний орган – Центральне управління інформації (Central Office of Information) – спеціальна установа, яка координує роботу всіх державних органів щодо взаємодії зі ЗМІ та громадськістю. У Сполучених Штатах Америки аналогічну роль в державному секторі виконує Інформаційне агентство (United States Information Agency).

Увагу варто зосередити й на розвитку інформаційних механізмів, зокрема впровадженню нових форм взаємодії органів державної влади та засобів масової інформації, а також активно розвивати технології електронного урядування.

Враховуючи міжнародний досвід, у забезпеченні прозорості і відкритості належну роль варто відвести незалежним інституціям: уповноважені з прав людини, громадські захисники, комісії з прав людини, національні інститути з прав людини тощо.

У рамках удосконалення освітніх механізмів забезпечення прозорості і відкритості в діяльності органів державної влади можна розглядати створення системи навчальних курсів і відкриття нових спеціалізацій в закладах професійного навчання державних службовців щодо навчання інноваційним моделям інформаційної взаємодії органів державної влади і громадськості, оволодіння державними службовцями новими управлінськими технологіями і механізмами інформаційного спілкування з інститутами громадянського суспільства і громадянами.

Таким чином, варто підсумувати, що на сьогодні удосконалення потребують політичні, нормативно-правові, організаційні, інституційні, інформаційні та освітні механізми забезпечення прозорості і відкритості у діяльності органів державної влади, які можуть мати різну структуру, інструменти, методи. Проте важливою умовою ефективного функціонування зазначених механізмів безперечно є чітке їх налагодження та відпрацювання на всіх рівнях влади, управління та у суспільстві.

Проблема пам’яті та її ефективності у всіх її аспектах, зокрема, відтворення інформації, цікавить науковців вже досить давно. Радянські психологи здійснили великий внесок в установлення загальних закономірностей пам’яті та її процесів. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П. П. Блонського, А. Р. Лурія, Л. В. Занкова, П. І. Зінченка, А. А. Смирнова, А. П. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна. Цінні відомості про мотиваційну сферу особистості знаходяться в працях М. Ц. Бадмаєвої, Е.П.Ільїна та Р.С. Немова.

Наукова новизна даного дослідження проявляється у поєднанні особливостей відтворення інформації з цільовою орієнтацією людини, а також у розробці та використанні авторської методики.

Предметом дослідження є зв’язок між мотиваційною орієнтацією людини на процес чи на результат та відтворенням нею інформації.

Метою статті є детальний опис досліджуваного явища, а також можливість розповсюдити отримані результати на широку аудиторію.

Відтворення – один з основних процесів пам’яті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді інформація, що була “записана” до памяті. При відтворенні інформації можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Адже на процес відтворення впливають різні чинники, зокрема інші мнемічні процеси. Необхідною умовою правильного відтворення засвоєних знань є їх зберігання в памяті. А визначального значення для зберігання матеріалу та його правильного відтворення має якість запамятовування. Ми бачимо, що основні процеси памяті – запамятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно повязані один з одним. В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси памяті.

Щодо діяльності, то кожна з її видів є мотивованою. Мотив є важливим компонентом у структурі людської діяльності, без нього неможливо розкрити її психічну природу. Основою мотивів є різноманітні потреби. Внаслідок усвідомлення і переживання потреб у людини виникають певні спонуки до дії, завдяки яким ці потреби задовольняються. За формою відбиття змісту цих потреб як мотивів можуть виступати почуття, уявлення, думки, поняття, ідеї, моральні ідеали, прагнення, інтереси, мотиваційні установки, переживання тощо.

Мотиваційна установка – психологічне утворення, яке відноситься до потенційних мотивів, що сформувалися, але не проявляються в даний момент.

Різновидом мотиваційної установки, яка відіграє чи не найважливішу роль при виконанні будь-якої діяльності, є орієнтація людини на процес чи на результат цієї діяльності. Проте від цільової орієнтації залежить не тільки якісне виконання та позитивний результат самої діяльності, а й всі процеси пам’яті, які безпосередньо беруть участь у ній. Зокрема це стосується процесу відтворення.

Нагальним питанням сьогодення є підвищення ефективності праці за рахунок вдосконалення особистісних якостей людини. Загально відомим фактом є те, що продуктивність будь-якої діяльності залежить від кількості та якості відтворення інформації. На цей процес впливає багато різноманітних факторів. Ми припускаємо, що одним із основних може бути саме орієнтація людини на процес чи на результат діяльності, яку вона виконує. З метою дослідження залежності відтворення інформації від цільової орієнтації людини в процесі діяльності нами було проведене спеціальне емпіричне дослідження.

Дослідницька робота проводилась на базі Національного університету «Острозька академія». Вибірку складали студенти-психологи ІІІ-го курсу у обсязі 20-ти осіб: 17-ти дівчат і 3-ох хлопців.

В якості основних методів дослідження були використані тестування, порівняння та аналіз даних.

Для встановлення зв’язку між цільовою орієнтацією людини та відтворенням нею інформації ми використали авторський опитувальник «Цільова орієнтація» та методику на визначення точності образної пам’яті методом розміщення.

Авторський опитувальник складається з десяти запитань, кожне з яких має по два варіанти відповідей (а, б). Варіанти відповідей сформульовані таким чином, що всі відповіді «а» – це твердження, які містять характеристики, притаманні людям з орієнтацією на процес діяльності, а відповіді «б» – твердження з характеристиками, властивими людям з орієнтацією на результат діяльності. Основою його є питання, що безпосередньо стосується цільової орієнтації особистості, тобто кожен з досліджуваних мав можливість самостійно оцінити свою мотиваційну орієнтацію. Також серед запропонованих нами питань, є кілька, що стосуються саме відтворення інформації. Таким чином визначаючи орієнтацію людини на процес чи на результат діяльності ми могли прослідкувати результативність процесу відтворення, що відповідає кожному з даних видів мотиваційної орієнтації.

Щоб підтвердити дані про результативність відтворення інформації нашого опитувальника ми додатково провели методику на визначення точності образної пам’яті шляхом розміщення. Вона полягає у тому, що досліджуваний повинен за 1 хвилину запам’ятати 25 карточок з різними малюнками, які викладені у формі квадрата (5*5), а потім протягом 2-ох хвилин максимально точно відтворити початкову картинку (розкласти картки в тій самій послідовності, в якій вони були спочатку).

Загалом нами було виявлено:

• 6 осіб з орієнтацією на процес діяльності;
• 14 осіб з орієнтацією на результат діяльності.

Осіб, які набрали однакову кількість відповідей «а» та «б» не виявлено (рис.1).

30% – орієнтація на процес

70% – орієнтація на результат

Рис.1. Частотна представленість у вибірці осіб з різною цільовою орієнтацією

У результаті підрахунку методики на визначення точності образної пам’яті, було встановлено:

• 8 осіб, з високою точністю і максимальною швидкістю відтворення інформації;
• 12 осіб, які показали середній і низький результати.

Для здійснення основних дослідницьких задач ми встановлювали зв’язок між цільовою орієнтацією та якістю відтворення інформації (дані про якість відтворення також брали враховуючи відповіді на запитання нашої методики). Кінцевим результатом встановлення цих зв’язків було те, що у всіх шести осіб, орієнтованих на процес діяльності, відтворення інформації відбувалося досить швидко та максимально точно. Щодо решти (осіб орієнтованих на результат), то більшість з них не змогли точно відтворити потрібну їм інформацію або відтворення відбувалося з неймовірним прикладанням зусиль.

Таким чином, нам вдалося встановити зв’язок між цільовою орієнтацією людини та відтворенням нею інформації. Враховуючи отримані дані, ми зробили висновок, що відтворення інформації проходить набагато якісніше та результативніше в тому випадку, коли людина орієнтована на процес, а не на результат діяльності.

Результати нашого дослідження можуть бути корисні всім, хто має справу із запам’ятовуванням інформації, особливо тим, у кого часто виникають проблеми з її відтворенням.

Список використаних джерел і літератури

1. Бадмаева М. Ц. Влияние мотивационного фактора на развитие умственных способностей: Монография. – Улан-Уде: ВСГТУ, 2004.

280 с.

1. Божович Л. И. Избранные психологические труды / Под ред. Д. И. Фельдштейна. – М., 1995. – 53 с.
2. Винославська О. В. Психологія. [ навч. посібник]. – К.: ІНКОС, 2005.
3. Загальна психологія /За заг. ред. акад. С. Д. Максименка. Підручник. – 2-е вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 704 с.
4. Занков Л. В. Память. – М.: Учпедгиз, 1949. – 167 с.
5. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2004. – 509 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»).
6. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологии свойств нервной системы. – Казань: Изд-во Казанского университета, 1969. – 216 с.
7. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 445 с.
8. Немов Р.С. Психологические механизмы мотивации человека / Р. С. Немов, О. В. Овчинникова. – М.: Изд-во МГУ, 1990. – 288 с.
9. Психологія: Підручник /Під. ред. Ю. Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: – Либідь, 2001. – 560 с.
10. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб., 2000. – 712 с.