Ключові слова: мультикультуралізм, полікультурність, глобалізація, діалог культур, «своє»/ «чуже».

The article deals with the phenomenon of multiculturalism from the perspective of culture. The author analyzes the basic model of multiculturalism in modern society and compares them. Also, the author compares the phenomenon of multiculturalism phenomena of globalization and the dialogue of cultures.

Keywords: multiculturalism, globalization, dialogue between cultures, “yours” / “alien.”

Кінець ХХ – початок ХХІ століття стали періодом великих змін у історії людської цивілізації. Відбулися зміни майже в усіх сферах людського буття, технічні та техногенні нововведення, відбувся перехід до культури постмодерну. Суспільство вступило в еру тотальної глобалізації. Породженням усього цього і став мультикультуралізм.

Мультикультуралізм – це таке явище суспільного життя яке передбачає мирне співіснування різних культур та етносів у рамках одного суспільства. Цей феномен почав відображатися як у культурному, так і у політичному житті, тому став невідворотним  явищем сьогодення.

Дискусія щодо цього питання ведеться уже більше тридцяти років, і весь цей час супроводжується гострою полемікою. В останні роки мультикультуралізм все більше піддається критиці, але це суттєво не впливає на рівень дослідження питань, що стосуються цього феномену. Все більш актуальними стають проблеми, що стосуються мультикультурного плюралізму, мультикультурного суспільства, діалогу культур, вияви мультикультуралізму у політичній, соціальній та економічній сферах, які об’єднуються під загальним явищем всеохоплюючої глобалізації.

У дискусії яка виникла, важливу роль відіграла теорія справедливості Дж.Ролза, доповнивши класичну модель лібералізму вимогою справедливості. Різними аспектами мультикультуралізму у своїх роботах займалися велика кількість зарубіжних вчених, серед них: Ж.-Л.Ам-Селл, К.О.Апель, Р.Бернстайн, М.Вєрьовка, Н.Глейзер, Т.Геран, Е.Гідденс, М.Дойчева, Р.Кастель, Е.Морен, Ч.Тейлор, В.Кімліка, Ю.Хабермас та ін.. На пострадянському просторі однією з перших наукових досліджень проблеми мультикультуралізму була книга А.І.Куропятник, пізніше з’явилися різні статті, книги та дисертації, присвяченні найрізноманітнішим аспектам мультикультуралізму. Це роботи А.А.Борисова, Т.П.Волкова, С.Н.Гаврова, В.В.Малахова, В.А.Мамонова, С.Чукіна та ін..

Загалом, мультикультуралізм це різносторонній феномен, тому варто звернути увагу саме на культурний аспект цьог явища. Наприклад, В. Малахов виділи два основні означення мультикультуралізму з точки зору культури, як саме розуміють цей феномен: це факт культурного різноманіття з одного боку, з другого – спосіб відносин з цим фактом, як з реальністю. Мультикультуралізм як факт культурного різноманіття був відомий уже досить давно, хоча не визнавався як феномен, та і саме означення цього явища виникло набагато пізніше.

Вперше про мультикультуралізм як такий заговорили лише у 60-х роках ХХ ст. А от саме поняття виникло у Канаді, там у 1971 р. мультикультуралізм став конституційною нормою завдяки прийняттю «Канадської хартії прав і свобод». З того часу вона почала активно обговорюватися у роботах з філософії, соціології, політології та культурології.

Отож, мультикультуралізм слід розглядати як соціокультурний феномен крізь призму теорії громадського суспільства. Громадянське суспільство являє собою історичний тип у загальному розвитку людського суспільства, це сфера самовиявлення та реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин ( економічних, соціальних, релігійних, наукових, духовних, культурних). У цій системі є відповідні організації, які охоплюють усі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини. Дуже часто громадяни об’єднуються у організації. А як же діє мультикультуралізм? Візьмемо для прикладу релігійну сферу, коли на території однієї країни існує декілька конфесій, які мирно співіснують, не перешкоджаючи одна одній. Наприклад, у Нідерландах,  одній із небагатьох країн Європи де успішно проводиться політика мультикультуралізму, більшість корінного населення є католиками, а от уже іммігранти, або не корінні голландці в більшості протестанти. Там спостерігалось наступне явище: якщо у 1950-х роках шлюб між католичкою і протестантом, або ж між протестанткою і католиком був схожий на історію між Монтеккі і Капулетті, то у 1970-х роках це стало більш менш частим явищем, а у 1980-х. роках – майже буденним. Іншими словами, через взаємодію певних індивідів відбулася культурна інтеграція між різними громадськими організаціями.

Суспільство як носій символічних культурних програм може відтворюватися і розвиватися лише за умов збереження, взаємодії та прогресу етносів, їх мов та культур, які є його складовими.

Дійсне прийняття різноманітності змушує сучасне суспільство відмовлятися від будь-яких проявів нетерпимості та прагнути до цивілізованого вирішення конфліктних ситуацій, тобто в кінцевому результаті іти до взаєморозуміння та поваги стосовно інших соціальних груп. Найважливішими перепонами на цьому шляху є неосвіченість та високомірність, які вважаються основними причинами виникнення стереотипів, упередженого ставлення, ненависті та дискримінації в культурному, релігійному, расовому та етнічному контекстах.

У сучасному суспільстві перед великими мегаполісами уже не стоїть питання чи бути їм мультикультуральними. Множинність, розмаїття культур їм уже не оминути, через зростаючу популярність доктрин мультикультуралізму. Це можна простежити через такі процеси, як поширення англійської мови як другої у багатьох країнах, утвердження нових групових ідентичностей, зростання міграційних потоків та впливів діаспори. [6;155] .

Сучасне суспільство, у зв’язку з нерівномірністю міграції, розселенням різних етносів, також породило різні моделі мультикультуралізму. Наприклад, Ч. Тейлор у своїй праці «Мультикультуралізм та політика визнання» висвітлює канадську модель в обличчі Квебеку. Миронов В. В. досліджує та дискутує з приводу багатокультурної моделі Росії. Також звернено нашу увагу на ще дві найпоширеніші моделі мультикультуралізму – це модель Сполучених Штатів Америки та європейська модель.

Ще одним феноменом, яке породило сучасне суспільство став феномен глобалізації, який тісно пов’язують із мультикультуралізмом. Глобалізація стала тим процесом, який в значній мірі визначає історичний розвиток в наш час. З древніх часів глобальність світу визначалась у повсюдному поширенні знань, технічних і технологічних інновацій, світових релігій, філософських думок та шедеврів мистецтва. Таке трактування глобальної культури повністю співвідноситься з ідеями мультикультуралізму, ну хоча б з тими ідеями, які стосуються мирного співіснування культурних відмінностей.

Так уже сталося, що мультикультуралізм став невідворотним явищем сучасного суспільства. Політика мультикультуралізму пропагує рівне ставлення до усіх національних меншин, етнічних та релігійних груп, які у собі являють окремі культури. У цьому контексті з’являється питання про взаємодію різних культур, а саме діалогу між ними.

Різноманітні форми мультикультурної політики здійснюються в різних країнах світу на протязі десятиліть. Коротко характеризуючи їх, можна простежити певні закономірності та відмінності цього явища у різних регіонах світу.

Модель російського мультикультуралізму є досить цікавою і своєрідною, вона суттєво відрізняється від інших моделей. Причиною цього є певні обставини, за яких і склалася така ситуація. На відміну від інших мультикультурних регіонів, які утворилися внаслідок значного переселення на їх території іммігрантів, то Російська Федерація стала полікультурною внаслідок свого геополітичного положення. На початку ХХ століття Росія займала 1/6 частину землі. Визначальним стрижнем стало те, що відбувся збіг обставин в той чи інший період та збіг інтересів народів, які населяли значні частини Європи та Азії, що і сприяло їх переважно добровільному єднанню. Дуже часто та чи інша народність приймала рішення приєднатися до Росії з метою самозбереження, сховатися за її державними кордонами, скористатися її заступництвом. Винятковим є те, що інонаціональні спільноти виражали внутрішню самостійність, і лише зовні російські адміністративні обмеження. Це вказує на те, що в державну систему Росії було закладено не їх придушення, а саме політичний та культурний компроміс.  Спроби «створити однорідну імперію» за типом західних, намітилися лише при останньому російському монарху Миколі ІІ в кінці ХІХ ст..

Відмінність від універсальних моделей світових утворень склалась і в тому, що інонаціональні російські спільноти через своє суміжне розташування, рівноправний статус (що було дуже важливим), втрачали поступово ознаки чужорідного у міру інтегруючись у єдиний державний простір. Разом з тим відбувалось геополітичне, цивілізаційне і соціально-економічне зрощення їх з власне російськими областями. У меншій мірі таким процесом були охоплені ті землі, які раніше довгий час не перебували під російською залежністю, до них можна віднести Польщу, Фінляндію, країни Прибалтики а також Західну Україну.

Також дуже важко пристосовувались території, на яких значну роль відігравав чинник віри, мусульманської релігії. Цей фактор зумовлював у східній зоні гострі міжконфесійні протиріччя.

Визначальним чинником етнополітичного процесу в Росії став федеративний устрій країни, який був сформований за радянських часів. Таким чином Росія стала державою-спільнотою різних народів.

Така модель мультикультуралізму неодноразово викликала дискусії між науковцями. Серед російських дослідників інтерес до феномену мультикультуралізму був стимульований подіями 90-х років, які призвели до сплеску етнічної самосвідомості, помітно сколихнувши моноліт радянської ідентичності. В. А. Тишков акцентував увагу на тому, що мультикультуралізм – це не тільки момент фіксації і визнання в суспільстві / державі наявності культурних відмінностей, а й «концептуальна позиція в сфері політичної філософії та етики» що знаходить своє вираження в правових нормах, громадських інституціях, повсякденного життя людей. Згідно з припущенням А.А. Борисова, мультикультуралізм слід розуміти як ідеологію і політику, коли надбудовуються над етнічними цінностями загальнонаціональні – по-перше, по-друге, як феномен етнокультурної фрагментації соціуму, який синонімічний «багатокультурності» і виступає, таким чином проти культури як загальнонаціонального руху [1]. Тут дуже чітко простежується існуюча розбіжність між мультикультуралізмом як ідеологією, політикою і мультикультуралізмом як культурною багатоскладовістю суспільства.

Сполучені Штати Америки представляють собою винятковий приклад співіснування безлічі культур в єдиному культурному просторі. Властивою для Америки є та обставина, що на відміну від Росії в США жоден штат не належить виключно до однієї етнічної групи, але представляє собою утворення з безліччю співіснуючих етнічних спільнот, на відміну від національних республік РФ. Населення США історично склалося щонайменше з п’яти основних елементів: корінне населення – індіанці; нащадки рабів, маси яких завозилися з Африки; релігійно-неоднорідна перша хвиля колоністів; політична та економічна еліта англосакського походження; наступні хвилі іммігрантів не тільки з європейських, але і з латиноамериканських і азіатських країн.

В мультикультурній політиці США чітко простежується тенденція іммігрантів до цінностей американського суспільства.

Намагаючись створити єдине і згуртоване суспільство, Америка багато в чому зорієнтувалась на французький шлях, офіційно отримавши асиміляцію, яка отримала назву «плавильний тигель» (melting pot). Але, не зважаючи на вжиті зусилля, до середини ХХ ст. стало ясно, що ця політика не принесе бажаних результатів. Величезний рух афро-американців за громадянські права в 1990-і роки, різні форми фемінізму, рух сексуальних меншин і тому подібні явища – все це свідчення кризи американської ідентичності, яка супроводжує всю історію Сполучених Штатів, періодично затихаючи і потім знову загострюючись.

Одним із найвпливовіших теоретиків мультикультуралізму в США є В.Кімліка, основні його ідеї викладені у його праці «Ліберальне суспільство». Центральна ідея теорії мультикультурного громадянства В. Кімліка полягає в наступному: «наявність у індивідів нерівних часток соціальних благ вважається справедливим, якщо індивіди заслужили ці нерівності, тобто якщо ці нерівності є результатом вибору та індивідуальних дій» [5]. Нерівність в природних здібностях і соціальному середовищі є незаслуженими – висновок, що випливає з концепції. В. Кімліка справедливо вважає, що наші заслуги в тому, що ми належимо до якоїсь раси, статі, класу, володіємо від народження фізичними особливостями.

На даний час в США проробляють проблему глобального громадянства і справедливості у глобальному суспільстві.

Як уже зазначалось раніше, поняття «мультикультуралізм» виникло саме у Канаді. Щоб пояснити виникнення цього феномену існує ціла низка відповідних факторів. У канадських містах можна знайти елементи з культур всього світу, в багатьох містах існують квартали з переважанням якої-небудь національної меншини (наприклад, китайський, італійський, португальський квартали в Торонто і Монреалі), регулярно проводяться фестивалі, присвячені культурам різних країн. Приморські провінції зберігають кельтський фольклор ірландців і шотландців, який в той же час добре поєднується з галло-романськими темами кельтської Галлії, переважаючими в Аркадії і в Квебеку. Також помітним є вплив корінного населення Канади: у багатьох місцях можна зустріти величезні тотемні стовпи та інші предмети мистецтва корінних народів. Значно виділяється франкомовне населення Канади.

У 1982 році мультикультуралізм став конституційною нормою завдяки прийняттю «Канадської хартії прав і свобод», а слідом за нею спеціальних законів, покликаних «сприяти визнанню і взаємної поваги різних культур, що існують в країні, а також заохочувати їх вираження і відкриту появу в суспільстві»[1]

Канадська модель мультикультуралізму передбачає легітимізацію різних форм культурної інакшості, яка лаконічно виражена у формулі «інтеграція без асиміляції». Мається на увазі те, що в межах однієї держави співіснують різні етнокультурні, конфесійні спільноти, які мають право на публічну репрезентацію і збереження своїх особливих рис, способу життя, продиктованого культурною специфікою.

Цю модель дуже лаконічно охарактеризувала С.Бенхабіб, вона позначила ситуацію культурного плюралізму Канади терміном «радикальний», або краще «мозаїчний», розуміючи під останнім наявність в межах одного політичного утворення чітко диференційованих спільнот, що зберігають свою ідентичність і межі, подібно до елементів, що складають мозаїку.

Щоб коротко охарактеризувати мультикультуральну модель Європи, варто охарактеризувати декілька країн Західної Європи де на сьогодні є дуже актуальними питання взаємодії корінної культури та культури іммігрантів. Варто також зазначити, що європейська модель дуже відрізняється від запропонованих попередніх. Головна відмінність тут у тому, що Європа одночасно є полікультурною, тут змішалися різні етноси і утворився єдиний стереотип європейської людини. Але з іншого боку, іммігранти, які населяють Європу не бажають зливатися з корінним населення, але і корінне населення не переймається проблемами взаємодії різних культур. Лідери низки європейських держав (Великобританії, Німеччини, Франції) один за одним зробили заяви про те, що в їхніх країнах провалилася політика мультикультуралізму.

Розпочнемо із Франції, основною проблемою, пов’язаною з іммігрантами, завжди був іслам. На відміну від іммігрантів з Південної Європи, які як і французи – католики, іммігранти, які сповідують іслам, так і не змогли органічно влитися у французький культурний потік. Не маючи можливості асимілювати цих вихідців з ісламського світу, республіканська модель вперше зазнала серйозного фіаско, підірвавши віру французів у здатність їх культури «перетворювати» все «чужорідне».

Більшу частину повоєнних іммігрантів в Англії склали негри Центральної Америки. Тут імміграція стала найбільш помітним наслідком колоніалізму, тому проблеми імміграції тут завжди були тісно пов’язані з проблемами расизму. Англія завжди дотримувалася жорстокої імміграційної політики. У руслі цієї політики національним меншинам не надавалось широких прав, але всі вони розглядались як члени мультикультурного суспільства, заснованого на взаємній толерантності. Як наслідок – в Англії дуже сильно розвинене етнічне самовизначення іммігрантів.

Винятком не стала і Німеччина. З проблемою культурних відмінностей німецький уряд має настільки ж непохитну позицію: Німеччина повинна бути німецькою, а не мультикультурною. Іслам тут не визнаний в тій мірі, в якій визнано «рідними» для Німеччини католицизм і протестантизм.

Модель, яка отримала розвиток у Німеччині, не дозволяла отримати громадянство іммігрантам у третьому поколінні (онукам іммігрантів) турецького походження, чиєю ріднею стала німецька. Німеччина завжди була іммігрантською країною, хоча німецький уряд далеко не завжди визнавав цей факт. Подібна позиція створила ґрунт для неонацистських та інших расистських акцій, лише посилюючи проблему.

У європейській суспільній свідомості стало прийнятним пов’язувати зростання злочинності саме з напливом іммігрантів. Це, а також боязнь ісламського фундаменталізму, привели до того, що останнім часом все більше підтримкою у європейців користуються позиції крайніх правих політичних сил і популістів, які в свої програмні документи вносять пункт «Європа – для європейців». Ці партії отримують наростаючу підтримку виборців на різних виборах.

Судячи з вищезазначеного можна зробити певні висновки. По-перше, усі вищезазначені моделі відрізняються одна від одної лише тим, що мають різні умови для утворення мультикультурного суспільства. Для Росії це вигідне геополітичне положення та велика територія, у Сполучених Штатах Америки населення є неоднорідним і складається з різних етносів настільки змішано, що жоден штат не може похизуватись тим, що його населяє лише одна етнічна група. У Канаді також зібралась дуже велика кількість етносів, але вони мають відносно чітко визначені межі своїх етносів. Прикладом служить Квебек. Європейська модель взагалі замкнена лише в собі, тобто всередині континенту, не приймаючи іммігрантів з інших регіонів як рівних собі етносів для мирного співіснування. Головною причиною цьому є релігія переселенців – іслам.

По-друге, на досвіді цих поліетнічних держав ми бачимо, як можуть співіснувати зовсім різні культури, етноси, релігії.

По-третє, на прикладі цих держав ми можемо простежити, яку політику веде влада, щодо врегулювання міжкультурних зв’язків та відносин.

Світовий розвиток на сучасному етапі можна характеризувати поглибленням процесів інтеграції політичного, економічного, культурного життя усіх країн світу. У широкий вжиток увійшов термін «глобалізація», цей термін характеризує формування єдиного планетарного суспільства. Активно продовжується зближення різних країн і народів, відбувається проникнення інформаційних технологій, політична трансформація та інтеграція на регіональному і світовому рівнях.

Відбувається трансформація політичних і культурних інститутів за переважно західним типом, з властивими йому формами і нормами демократії та суспільних цінностей. Глобалізацію ще називають американізацією, акцентуючи увагу на походження її із заходу.

Одним з найважливіших факторів становлення мультикультуралізму є сучасна соціокультурна дійсність, в рамках якої, перш за все виділяється таке явище, я к глобалізація. Процес глобалізації розвивається уже дуже давно, але особливо помітним він став на кінець ХХ століття. Бурхливий розвиток цього процесу викликав до себе не абиякий інтерес, що і призвело до виникнення нової міждисциплінарної науки – глобалістики.

Серед науковців існують також різні погляди щодо наслідків глобалізації. С. Жижек розглядає мультикультуралізм як зворотний бік глобалізації,  як  ідеологію, що  «за своєю  зовнішньою привабливою стороною приховує міцну силу експлуатації та знищення проявів індивідуальності»[4].

Загалом, в умовах сучасного суспільства процеси глобалізації тісно переплітаються із мультикультуральними процесами. Хоча, як показує досвід, вони не завжди дають позитивний ефект. Глобалізація у сфері культури мала вагомі наслідки в основному на ідеологічному, інституційному, на рівні людських цінностей та культури повсякденного життя.

А для того, щоб мультикультуралізм краще вживався у сучасному суспільстві, необхідна певна взаємодія, тому все більш актуальним стає питання діалогу культур.

Мультикультуралізм проголошує перехід від політики «включення» індивідуальних і групових відмінностей в більш широкі структури до політики «визнання» їх права на існування в якості інших. Як відомо, мультикультуральна свідомість – свідомість діалогічна. Але щоб вступити в діалог з іншим типом свідомості, культура повинна допускати в себе різноманітність різних типів і структур, не відкидаючи їх як «інші». Тому діалогічна свідомість допускає вхід у національний менталітет щось інонаціональне як цілісну структуру. У процесі взаємодії культур відбувається усвідомлення їх множинності, різноманіття світоглядів і можливості по-різному оцінювати ті ж самі феномени з точки зору різних культур і віросповідань. Відбувається протистояння «своє»/»чуже», сфера «чужого» розширюється, внаслідок чого «своє» сприймається менш масштабним і більш крихітним по відношенню до «чужого». Це призводить до того, що носії однієї культури прагнуть захистити її від загрозливого в їхній свідомості «чужого», а інших – навпаки до певного новаторства, тобто прагнення зміцнити «своє» за рахунок принесення в нього елементів «чужого». В обох випадках відбувається розмежування «свого» і «чужого».

На основі цього постає питання, як вирішити проблему міжкультурної та міжнаціональної взаємодії без силових дій та відповідних економічних санкцій. На сьогоднішній день існує лише один прийнятний вихід – це принцип толерантності, основні положення якого були декларовані ЮНЕСКО 16 листопада 1995. У декларації зазначається, що нетерпимість і конфліктність не є виходом і потенційно загрожують усім частинам світу, тому необхідне взаєморозуміння не лише на політичному рівні, але і в повсякденному житті, формуючи у свідомості повагу до самобутності представників різних культур і конфесій.

Щоб краще пояснити відношення між «своїм» і «чужим» О. Цинкер наводить приклад Європейського союзу. Якщо звернути увагу на їх офіційні банкноти, то на них досить легко помітити сам дух Європейського союзу. За словами експертів, відкриті вікна і двері на лицьовій стороні банкноти символізують відкритість нової, об’єднаної Європи. Тут також виникає проблема зустрічі культур, точніше переходів, які покликані як зберегти власну культурну ідентичність, так і сприяють кращому розумінню чужої культури. Було б найкраще, якби ситуація складалась саме так. Тут розуміється пошук нового без руйнування старого,  сполучення його з іншим, а також прагнення до взаємодії та визнання усіма культурами відносної істинності. Іншими словами – принцип мультикультуралізму.

В наш час розвиток мультикультуралізму практично неможливий без діалогу між культурами через те, що якщо культури не будуть взаємодіяти і приймати одна одну, не буде і їх розвитку. Замкнена в собі культура у сучасному суспільстві довго залишатися не може, тому краще приймати і розуміти інші культури мирним шляхом, за відповідними механізмами.

Отож, у статті розглянуто мультикультуралізм як культурний феномен. Причому дуже помітним є вплив політики на культурну сферу життя. Мультикультуралізм, як факт культурного розмаїття охопив собою велику частину громадського життя суспільства. На рівні повсякденного життя ми можемо спостерігати, як за допомогою глобалізації відбувається співіснування, а подекуди і злиття різних культур. На прикладі багатьох полікультурних суспільств можна спостерігати як різні культури взаємодіють між собою, а також культурну інтеграцію не лише общин, а і окремих індивідів.

Список використаної літератури:

1. Борисов А.А. Американские консерваторы и мультикультурализм. Автореферат к.и.н. – Пермь, 2000.- 18с.
2. Борисов А.А. Мультикультурализм: Американский опыт и Россия. / Мультикультурализм и этнокультурные процессы в меняющемся мире: Исследовательские подходы и интерпретации. Под ред. Г.И. Зверевой. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 201с.
3. Дрожжина С. В. Культурна політика як проблема сучасного соціокультурного процесу. Автореф. дис. канд. філософ. наук. – Донецьк, 2004. –  17 с.
4. Жижек С. Дражливий суб’єкт: відсутній центр політичної онтології / С. Жижек ; [пер. з англ. Димерець Р. Й.]. – Київ : ППС-2002, 2008. – 510 с.
5. Кімліка Віл. Ліберальна рівність / Віл Кимліка // ЛІБЕРАЛІЗМ: Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. –1126 с.
6. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації : [монографія] / М. А. Козловець. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009.  – 558 с
7. Кукатас Ч.  Теоретические  основы  мультикультурализма/  Ч. Кукатас. –  [Електронний  ресурс].-  Режим доступу : http://dialogs.org.ua/ua/issue_full.php?m_id=10227
8. Ушанова И. А. Глобализация и мультикультурализм: пути разития // Вестник Новгородского государственного университета. – 2004. – № 27 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://admin.novsu.ac.ru/uni/vestnik.nsf
9. Хлыщева Е. В. Мультикультурализм и проблема диалога культур// Вестник Ставропольского государственного университета. – 2009. –  №64.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vestnik.stavsu.ru/64-2009/39.pdf

Національний університет «Острозька академія»

Секція: Етно-, соціо- та психолінгвістика у навчанні професійної англійської

ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНИХ НАВИЧОК ПРОФЕСІЙНОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: МІЖКУЛЬТУРНИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ ПІДХІД

У статті висвітлено особливості формування лексичних навичок у студентів у контексті реалізації міжкультурного порівняльного підходу. Подано основні аспекти організації діалогу культур в процесі оволодіння професійною іноземною мовою.

Ключові слова: діалог культур, контрастно-компаративний аналіз, лексичні навички.

 In this article peculiarities of the students’ lexical skills formation in the context of realizing intercultural comparative approach have been highlighted. The main aspects of organizing culture dialogue in the process of professional foreign language acquisition have been given.

Key words: culture dialogue, contrast and comparative analysis, lexical skills.

 В статье освещены особенности формирования лексических навыков у студентов в контексте реализации межкультурного сравнительного подхода. Представлены основные аспекты организации диалога культур в процессе овладения профессиональным иностранным языком. 

Ключевые слова: диалог культур, контрастно-компаративный анализ, лексические навыки. 

       Головним постулатом новітніх освітніх програм викладання професійної іноземної мови на сьогоднішній день є думка про те, що мову варто розглядати в освітньому процесі не просто як засіб комунікації та пізнання, але й як шлях, завдяки якому ми проникаємо в національний характер та культурне поле нації. Саме тому оволодіння професійною іноземною мовою не просто збагачує інтелектуальний потенціал та емоційну сферу студентів, а надає можливість особистості розвиватися в межах діалогу культур.Пізнання іншого національного світобачення та іншої культури є цінним у двох аспектах. По-перше, воно пов’язане зі збагаченням картини світу, формуванням діалогічного відношення до явищ іншого способу життя, іншої свідомості, іншої ієрархії цінностей. По-друге, той, хто знайомиться з іншою культурою, краще та глибше пізнає свою власну, усвідомлює себе представником своєї національної спільноти [1, с. 109].

      Оволодіння професійною іноземною мовою розглядається як процес міжкультурної комунікації різних культурних систем. Міжкультурна комунікація передбачає пізнання іноземної культури, іноземного національного світосприйняття, усвідомлення іншої картини світу – все це відбувається у постійному порівнянні з власною культурною самобутністю, адже вивчення та інтерпретація «чужої» культури дозволяє студентам «… розмірковувати про свою культуру, оцінювати її, сприймати та розуміти її з точки зору стороннього спостерігача» [2, с. 17].

      Іншими словами, організація діалогу культур на заняттях професійної англійської мови є одночасно і умовою успішного оволодіння професійною іноземною мовою, і ознайомленням із культурним життям іншої національної спільноти. Маючи справу з новими аспектами культури певного народу, студенти не лише проявляють адекватне її сприйняття та розуміння, але й намагаються здійснити контрастно-компаративний аналіз зі своєю рідною культурою. Завдання на порівняння та зіставлення допомагають глибше усвідомити та пізнати власну національну ідентичність.

    У процесі формування лексичних навичок цікавим є урізноманітнення завдань шляхом використання нетрадиційних підходів до оволодіннями лексичними одиницями. Студенти діляться на невеликі групи (по 5-6 чоловік у кожній) та сідають колом. Викладач пропонує кожному учаснику групи записати перші 5-6 слів, що спадають на думку, коли він чує про свою країну. Тоді студенти за порядком не лише зачитують свої слова іншим членам групи, а й намагаються пояснити власний вибір. Наступним етапом цієї вправи є виконання тих самих завдань у контексті Британії (чи іншої англомовної країни). Завершальною ланкою у цьому випадку є дискусія, яку слід організувати в межах контрастно-компаративного аналізу, пропонуючи студентам такі запитання: What did you learn about your own cultural values from this activity? What did you learn about English culture’s values?

У процесі оволодіння лексичним пластом мови студентам також доцільно запропонувати таке завдання: Оберіть слово чи фразу, що найкраще описує, як кожна ситуація сприймається у Вашій власній культурі. Напишіть речення, що пояснює Вашу точку зору.

1)    saying hello to strangers (normal / inappropriate / appropriate);

Saying hello to strangers in my country is considered normal.

2)    opening a door for someone (bad form / strange / polite);

3)    splitting a restaurant bill with a friend (an insult / a compliment / typical);

4)    offering your seat on a bus to a schoolchild (unusual / offensive / normal);

5)    chewing gum with your mouth open (rude / polite / typical).

      Подібне завдання можна спершу виконати у контексті англомовної культури, а потім – власної із наступним аналізом подібних та відмінних аспектів.

      Одним із варіантів нетрадиційних підходів у роботі із лексикою, спрямованих на оволодіння запитальними реченнями, є використання елементу гри. Саме такий принцип лежить в основі вправи “What’s My Line?” («Яка моя репліка?»). Суть цього завдання полягає у тому, що студенти діляться на дві протилежні команди. Два учасники (по одному із кожної команди) виходять на середину кімнати і розпочинають між собою розмову у вигляді одних лише запитань у межах теми, що вивчається. Завдання студентів не лише ставити запитання, а й при цьому використовувати новий вокабуляр. Якщо один зі студентів не в змозі продовжити розмову запитанням, його місце займає наступний учасник цієї команди. Гра продовжується до того часу, поки не вичерпається тема розмови або поки усі учасники матимуть можливість взяти у ній участь. Варіаціями такої вправи є зміна умов гри, наприклад, замість запитань студенти можуть використовувати лише заперечувальні чи стверджувальні, пасивні чи активні речення тощо. Метою подібних завдань є не лише оволодіння реченнями, а й повторення засвоєних раніше лексичних одиниць.

        Із метою оволодіння лексичними одиницями англійської мови також можуть бути використані граматичні вправи. Так, у процесі вивчення дієслівних моделей студенти отримують роздатковий матеріал у вигляді таблиці, що містить інформацію про правила поведінки у США, а саме :

      Завдання звучить таким чином: Use the information in the chart to make sentences about the dos and don’ts of customs in the U.S. Use the infinitive form of the verb in your answers.Прикладами утворених речень можуть бути такі: 1) It’s acceptable to use hand gestures while speaking; 2) It’s not appropriate to talk about religion or politics; 3) It’s rude to tell someone they have gained weight тощо. Наступна вправа полягає у трансформації утворених речень із використанням герундія, наприкладGesturing with your hands while speaking is acceptable. І останнє завдання в межах запропонованої теми фокусується на нормах поведінки  в українській культурі: What should people know about your customs? Write sentences with infinitive phrases or gerunds.Прикладам утворених речень із використанням дієслівних моделей можуть бути наступні:

1.     When you meet business associates in my culture, it’s typical to exchange business cards. / When you meet business associates in my culture, exchanging business cards is typical.
2.     When you are invited to eat out with your colleagues in Ukraine, it’s not a good idea to refuse. / When you are invited to eat out with your colleagues in Ukraine, refusing is not a good idea.

      Безсумнівно, що всі слова, фрази, речення і висловлювання є ключовим елементом у реалізації функції мови як засобу культури. Лексичний склад мови можна розглядати як певну мовну картину світу, що відображає особливий погляд та сприйняття світу окремою нацією. Саме тому використані вправи, метою яких  є оволодіння мовними одиницями у процесі вивчення та дослідження окремих лексико-семантичних груп, є одним із основних засобів усвідомлення та розуміння унікальності національних рис різних етнічних спільнот.

Література:

1. Гвоздева Е. Н. Воспитание национального самосознания студентов педагогического вуза средствами иностранного языка : дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Гвоздева Елена Николаевна. – Чита, 2006. – 190 с.
2. Byram M. Investigation Cultural Studies in Foreign Language Teaching – Clevdon Multilingual Mateers ltd., 1991. – P. 8–17.

Відомості про авторів: Король Лілія Дмитрівна — кандидат психологічних наук, доцент кафедри міжнародної мовної комунікації факультету романо-германських мов Національного університету «Острозька академія».