Митюк А. В.

студентка 1 курсу магістратури НаУОА

Науковий керівник: Близняк О. А.,

кандидат політичних наук

ВПЛИВ РОСІЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ НА МІЖНАРОДНУ ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

У статті досліджено вплив російської інформаційної війни на рівень міжнародної підтримки України в умовах повномасштабної агресії. Проаналізовано основні наративи кремлівської дезінформації та їхній вплив на уряди іноземних держав, міжнародні організації та громадську думку. Визначено заходи протидії інформаційним загрозам та перспективи посилення стратегічних комунікацій.

Ключові слова: інформаційна війна, дезінформація, міжнародна підтримка, пропаганда, громадська думка, гібридна війна, Україна, рф.

Mytiuk A. V.

THE IMPACT OF RUSSIAN INFORMATION WAR ON INTERNATIONAL SUPPORT FOR UKRAINE DURING FULL-SCALE WAR

The article examines the impact of russian information warfare on the level of international support for Ukraine in the context of full-scale aggression. The main narratives of kremlin disinformation and their impact on foreign governments, international organizations, and public opinion are analyzed. Measures to counter information threats and prospects for strengthening strategic communications are identified.

Keywords: information warfare, disinformation, international support, propaganda, public opinion, hybrid war, Ukraine, russia.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.  Повномасштабне вторгнення росії (знову велика/мала літера, без єдиного підходу) в Україну у лютому 2022 р. супроводжується безпрецедентною інформаційною агресією. кремль паралельно з воєнними діями веде масштабну «війну за думки», намагаючись вплинути на позиції інших держав та суспільств. Актуальність дослідження зумовлена тим, що міжнародна підтримка – дипломатична, військова, фінансова та гуманітарна – стала одним із ключових чинників стійкості України. російська федерація прагне послабити цю підтримку через поширення дезінформації та пропаганди у глобальному інформаційному просторі. Маніпулюючи фактами, росія намагається виправдати свою агресію та зневірити світ у необхідності допомагати Україні. Виявлення масштабів та наслідків таких інформаційних впливів є важливим як для розуміння сучасної гібридної війни, так і для вироблення ефективних контрдезінформаційних стратегій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Проблематика російської інформаційної війни проти України висвітлюється у працях як українських, так і зарубіжних фахівців. Європейський Союз оцінює російські дезінформаційні кампанії як «безпрецедентні за масштабом», визнаючи боротьбу з ними довгостроковим викликом для демократичного світу​ [7]. Українські дослідники Н. А. Бабарикіна, С. С. Бульбенюк  наголошують, що підрив довіри західних суспільств і еліт до України є однією з основних цілей кремлівських інформаційних операцій [4]. Вітчизняні експерти дослідили еволюцію методів рф у європейському інформаційному просторі та заходи ЄС з протидії (платформа EUvsDisinfo, оновлення Кодексу практик щодо дезінформації 2022 р.) [3]. Ще до 2022 р. вчені фіксували вплив російських медіа на жителів України. Так, К. Одарченко зазначала, що трансляція проросійського телебачення здатна змінювати електоральні настрої в Україні [14]. Д. Пресл зазначає, що після початку агресії 2014 р. і анексії Криму на Заході зросло усвідомлення загрози російської «інформаційної зброї», а з 2022 р. проблема стала однією з пріоритетних на порядку денному ЄС та НАТО [15]. Зокрема, RAND Corporation (США) опублікувала кейсове дослідження, де Т. Хелмус і Х. Голинська детально описали багатоканальну кампанію дезінформації РФ, спрямовану на «виснаження міжнародної підтримки України» [11]. Таким чином, науковий доробок дозволяє окреслити коло основних наративів і інструментів російської інформаційної війни, що є підґрунтям для даного дослідження.

Виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Попри значний науковий доробок, недостатньо вивченими залишаються питання конкретного впливу російської інформаційної війни на ухвалення рішень урядами іноземних держав щодо обсягів та характеру допомоги Україні. Потребує глибшого аналізу ефективність різних наративів кремлівської пропаганди в різних регіонах світу та їх вплив на зміну громадської думки в країнах-партнерах України. Також недостатньо досліджено механізми координації між Україною та її союзниками у протидії дезінформаційним кампаніям та перспективи вдосконалення стратегічних комунікацій в умовах тривалого конфлікту.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є визначити вплив російської інформаційної війни на рівень міжнародної підтримки України під час першого року повномасштабної війни, проаналізувавши основні наративи дезінформації та їхні наслідки для дипломатичної, військової, економічної та гуманітарної допомоги. Для досягнення мети визначено такі завдання:

• оцінити масштаби та методи російської інформаційної агресії та визначити ключові наративи кремлівської дезінформації та їхні цільові аудиторії;
• дослідити роль інформаційних атак у формуванні громадської думки в різних країнах та проаналізувати вплив російської пропаганди на рішення урядів іноземних держав і міжнародних організацій щодо підтримки України.
• визначити заходи, що здійснюються Україною та її союзниками для протидії інформаційним загрозам.
• окреслити перспективи вдосконалення стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки в умовах гібридної війни.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових досліджень. Дезінформаційна кампанія росії має на меті послабити міжнародну підтримку України на всіх рівнях – від урядових рішень до громадської думки. Для цього кремль використовує давно відпрацьовані пропагандистські темники, адаптовані під різні аудиторії. Зокрема, у медіа поширюються неправдиві тези про «неонацистський» характер української влади, «геноцид російськомовних», «агресію НАТО», які покликані дискредитувати Україну в очах світу [19]. Україну зображають як «неспроможну, корумповану державу», що нібито сама спровокувала війну – це формує сумнів, чи варта вона підтримки Заходу [1].

У той же час, російська пропаганда намагається посіяти розбрат між союзниками, змальовуючи допомогу Україні як фактор ризику або шкоди для самих країн-донорів. Такі наративи спрямовані на суспільства демократичних країн, де громадська думка впливає на зовнішню політику. Наприклад, ще на етапі підготовки вторгнення рф поширювала фейки про «напади» України, щоб звинуватити Київ у розв’язанні війни та відлякати міжнародну підтримку [18]. Надалі пропаганда рф послідовно виправдовувала свої воєнні злочини і звинувачувала Україну в провокаціях, прагнучи зменшити співчуття до українців за кордоном.

У дипломатичній сфері інформаційна війна РФ спрямована на підрив єдності коаліції на підтримку України. Російські агенти і медіа активно діють у країнах Заходу, намагаючись вплинути на політичні кола. Як свідчать оприлюднені ФБР матеріали, росія розробляла спеціальні операції психологічного впливу в Європі – через соціальні мережі і «агентів впливу» – щоб сіяти розкол серед союзників, підривати підтримку України та дискредитувати західні уряди. Зокрема, колектив вітчизняних авторів на чолі з М. Процюк відзначають, що мішенню таких операцій стала Німеччина як одна з ключових країн підтримки України [16].

Слід зауважити, що росія задіює мережі своїх прихильників у міжнародних організаціях. В ООН та інших форумах російська дипломатія ретранслює дезінформаційні тези (про «біолабораторії», «ядерні провокації» тощо) з розрахунком на країни, схильні до нейтралітету або проросійських поглядів. Внаслідок цього частина держав Глобального Півдня уникає однозначного засудження агресії. Для прикладу під час голосування Генасамблеї ООН у березні 2022 р. 26 африканських країн відмовилися підтримати резолюцію з вимогою до рф вивести війська з України [15]. На нашу думку, така ситуація свідчить про певний вплив російських наративів, які позиціонують війну як протистояння з «неоколоніальним Заходом», близьке і зрозуміле багатьом постколоніальним суспільствам.

В економічному вимірі дезінформація рф націлена на підрив санкційного режиму та фінансової підтримки України. кремль поширює меседжі, що санкції проти росії начебто шкодять самим західним країнам більше, ніж агресору, провокують енергетичну та продовольчу кризи. Апелюючи до болючих тем інфляції чи дефіциту, російська пропаганда намагається сформувати у іноземних громадян незадоволення санкціями та витратами на допомогу Україні. Яскравий приклад – інформаційна кампанія в Німеччині, де в соцмережах імітувались публікації провідних медіа з повідомленнями, ніби підтримка України «підриває добробут Німеччини»​. Автоматизовані ботоферми, що охоплювали десятки тисяч фейкових акаунтів, щоденно тиражували такі меседжі, прагнучи посіяти страх перед економічними втратами і навіть ядерною війною у разі подальшої допомоги Україні [2].

Пропаганда росії також акцентує тему світової продовольчої кризи після блокування експорту українського зерна, покладаючи провину на українську сторону або санкції. Метою є послаблення міжнародної підтримки санкцій та переконання окремих урядів у «необхідності поступок» москві задля стабілізації ринків. У військовій площині дезінформація рф націлена на стримування постачання зброї Україні та розкол у питаннях безпеки. Пропаганда залякує міжнародну спільноту ескалацією – аж до прямого зіткнення НАТО з рф – у разі збільшення військової допомоги Україні. Цим пояснюються, приміром, постійні погрози російських посадовців на адресу країн, що передають Україні сучасне озброєння. Паралельно через медіа та лобістів поширюються сумніви у доцільності озброювати Україну – мовляв, «летальна зброя лише продовжить конфлікт», «вона потрапить не в ті руки» тощо [13]. Такі меседжі знаходять відгук у частини політиків крайнього правого або лівого толку на Заході, які починають вимагати скоротити військову допомогу Києву. У США російська дезінформація підтримувала наратив про те, що «Україна – не справа Америки», аби підживити ізоляціоністські настрої та домогтися зупинки фінансування оборони України [10].

Слід зауважити, що в європейських країнах москва робить ставку на проросійські партії, які відкрито критикують підтримку України і поширюють тезу, що «потрібно примусити українців до миру замість озброювати». Інформаційна присутність таких сил посилюється через російські медіаресурси – наприклад, телеканал RT на різних мовах – та мережу інтернет-сайтів, які, попри формальну заборону, ретранслюють пропагандистський контент у ЄС і США [9]. Таким чином, на воєнно-політичному напрямі росія намагається створити тиск громадськості на уряди, аби ті обмежили допомогу Україні зброєю.

У гуманітарній сфері мішенню російської дезінформації стали українські біженці та міжнародна гуманітарна підтримка України. Пропагандисти кремля свідомо роздмухують ксенофобські настрої, поширюючи вигадки про українців за кордоном. У соціальних мережах масово вкидаються фейки про те, що українські біженці нібито вчиняють злочини або користуються незаслуженими привілеями в Європі [6].

Ці наративи мають на меті викликати роздратування місцевого населення і ворожість до українців, які рятуються від війни. Такі дезінформаційні вкиди розпалюють ненависть до переселенців (зафіксовано випадки у Польщі, Чехії), що призводить до зростання напруги та зниження підтримки їх прийому. За даними опитувань, у Словаччині підтримка членства в НАТО впала з 72% до 58%, а більшість населення більше не вважає росію головним винуватцем війни [5]. На нашу думку, такий зсув у громадській думці значною мірою живиться кремлівською пропагандою, що поширюється через місцевих популістів. В інших державах ЄС ситуація краща, проте і там російські фейки про біженців періодично спричиняють хвилі хейту онлайн, підриваючи суспільну солідарність з українцями.

Вплив російської інформаційної війни на міжнародну підтримку України є відчутним, але не визначальним. З одного боку, кремлю вдалося посіяти сумнів і розкол в окремих суспільствах та політичних колах. На прикладі Словаччини та Угорщини видно, що тривала проросійська пропаганда здатна сприяти приходу до влади сил, менш налаштованих допомагати Україні.

У глобальному масштабі російські інформаційні зусилля дали москві змогу заручитися певним рівнем прихильності або нейтральності країн Азії, Африки та Латинської Америки. Пропаганда рф успішно використовує історичні образи й антизахідні настрої, щоб поліпшити свій імідж і зменшити підтримку України у світ. Згідно з опитуванням Arab Youth Survey 2022, більшість молоді в арабських країнах покладає відповідальність за війну скоріше на США та НАТО, ніж на росію​, що відображає ефективність російських меседжів на Близькому Сході. Схожі тенденції спостерігаються в частині країн Африки, де проросійські настрої підігріваються як пропагандою, так і присутністю ПВК «Вагнер» [17].

Для прикладу низка переворотів в регіоні Сахель супроводжувалася демонстраціями під російськими прапорами та антифранцузькими гаслами, що свідчить про глибину проникнення кремлівських наративів [12].

З іншого боку, у державах, що є основними союзниками України російська інформаційна війна не досягла стратегічної мети. Попри окремі прояви «втоми» чи скептицизму, уряди США, Великої Британії, більшості країн ЄС, Канади, Японії та Австралії продовжують надавати масштабну підтримку Україні. Інформаційні атаки хоча й ускладнюють процес ухвалення рішень (як у випадку дискусій в Конгресі США щодо фінансування або дебатів у Німеччині щодо танків), проте не змогли зупинити постачання критично важливого озброєння чи зруйнувати трансатлантичну єдність. Західні демократії виявилися досить стійкими – громадянське суспільство та медіа в багатьох країнах успішно викривають фейки, уряди публічно спростовують вигадки ворога, а платформи блокують основні кремлівські рупори [8].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Інформаційна війна росії проти України є невід’ємною складовою агресії, що розгортається на глобальному рівні. Її масштаб безпрецедентний, адже задіяні всі можливі канали – від державних ЗМІ та соцмереж до підкупу політиків та створення фейкових громадських рухів. Вплив цих зусиль на міжнародну підтримку України виявився значним у певних регіонах і середовищах, але загалом недостатнім, щоб зупинити допомогу Україні. Наративи кремля змогли частково змінити громадську думку в окремих країнах (знизити підтримку України або підірвати довіру до неї), однак ядро світової коаліції на захист суверенітету України зберегло рішучість.

Більшість розвинених демократій, усвідомлюючи небезпеку російської дезінформації, впроваджують заходи протидії та підтримують Україну, спираючись на факти, а не на пропаганду. Водночас російські інформаційні впливи залишаються потужним дестабілізаційним фактором, особливо у довгостроковій перспективі, оскільки здатні підірвати суспільну єдність і політичну волю, граючи на втомі від війни та внутрішніх проблемах Заходу.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що російська інформаційна війна продемонструвала диференційований вплив залежно від регіону та політичної системи країн-реципієнтів. У дипломатичній сфері дезінформаційні кампанії рф досягли часткового успіху в країнах Глобального Півдня, де 26 африканських держав утрималися від засудження агресії в ООН, а антизахідні наративи знайшли відгук серед молоді арабських країн. В економічному вимірі пропаганда про шкідливість санкцій спричинила тимчасові коливання громадської думки в окремих європейських країнах, проте не призвела до скасування обмежувальних заходів. У військовій площині залякування ескалацією уповільнило, але не зупинило постачання зброї Україні з боку ключових партнерів. У гуманітарній сфері фейки посилили ксенофобські настрої в деяких країнах Європи, але не підірвали загальноєвропейської солідарності. Найвищу стійкість до російських інформаційних атак продемонстрували розвинені демократії з розвиненим громадянським суспільством, незалежними медіа та ефективними фактчекінговими системами, що підтверджує критичну роль медіаграмотності та інституційної спроможності у протидії гібридним загрозам.

Подальші дослідження мають зосередитися на кількісному вимірі ефективності дезінформації (наприклад, наскільки змінюються рейтинги підтримки України під впливом інформаційних кампаній) та вивченні новітніх технологій, що їх використовує рф (бот-мережі, синтетичні медіа тощо). Надзвичайно актуальним є напрацювання практичних рекомендацій щодо підвищення стійкості суспільств до пропаганди. Йдеться про розбудову міжнародних механізмів обміну розвідданими про інформаційні операції, координацію стратегічних комунікацій між союзниками, підтримку незалежної журналістики і фактчекінгу.

На глобальному рівні необхідна синергія урядів, технологічних компаній та громадянського суспільства у протидії дезінформації. Важливим напрямком є просвіта: підвищення медіаграмотності населення різних країн, що названо «найкращими ліками від пандемії дезінформації» представниками ООН​. Лише спільними зусиллями можна послабити вплив кремлівської пропаганди та зберегти міцну міжнародну підтримку України до її перемоги у війні.

Список використаних джерел та літератури

1. Громадська організація “Brand Ukraine”. Звіт про сприйняття України у світі : аналіт. звіт. Київ : Громад. орг. “Brand Ukraine”, 2022. 41 с. URL: https://brandukraine.org.ua/documents/27/UA_Ukraines_Global_Perception_Report_2022_WEB_28_02_2023.pdf (дата звернення: 26.02.2025).
2. Капустянська І. Росія посилила дезінформацію проти України в Європі. LB.ua. URL: https://lb.ua/world/2024/04/01/606327_rosiya_posilila_dezinformatsiyu_proti.html#:~:text=німецькою%20громадською%20думкою%20на%20платформі,X (дата звернення: 26.02.2025).
3. Каракуц О. Російські дезінформаційні кампанії в Європі. Київ : Нац. ін-т стратег. дослідж., 2024. 5 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2024-07/az_dezinformaciyni-kampanii_rf_u_es_15072024.pdf (дата звернення: 26.02.2025).
4. Політичні технології інформаційної війни: внутрішній та світовий аспекти : монографія / Н. А. Бабарикіна та ін. Київ : КНЕУ, 2023. 180 с. URL: https://www.researchgate.net/publication/381482431_Political_Technologies_of_Information_War_Domestic_and_World_Aspects (дата звернення: 25.02.2025).
5. Свобода Р. «Налякати і стерти межу між правдою і брехнею». Як російська дезінформація інфікує людей?. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/rfe-rl-rosiyska-kampaniya-dezinformatsiyi-taktyka/33206557.html (дата звернення: 26.02.2025).
6. Фірак С. П. Російська дезінформація про євроатлантичну інтеграцію України після 24 лютого 2022 року в українському медіапросторі : магістерська робота. Київ, 2024. 90 с. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/1738050e-787a-4158-92b7-3df1d31d89c3/content (дата звернення: 26.02.2025).
7. Banasik M., Sobon A. Information war as a mechanism of conducting international competition by the Russian Federation. Wiedza obronna. 2022. Vol. 279, no. 2. P. 11–37. URL: https://bibliotekanauki.pl/articles/2201521.pdf (date of access: 25.02.2025).
8. Countering disinformation with facts – Russian invasion of Ukraine. GAC. URL: https://www.international.gc.ca/world-monde/issues_development-enjeux_developpement/response_conflict-reponse_conflits/crisis-crises/ukraine-fact-fait.aspx?lang=eng (date of access: 26.02.2025).
9. Digital Forensic Research Lab. Undermining Ukraine: How Russia widened its global information war in 2023. Atlantic Council. URL: https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/undermining-ukraine-how-russia-widened-its-global-information-war-in-2023/ (date of access: 26.02.2025).
10. Hasan M. Russia–Ukraine Propaganda on Social Media: A Bibliometric Analysis. Journalism and Media. 2024. Vol. 5, no. 3. P. 980–992. URL: https://doi.org/10.3390/journalmedia5030062 (date of access: 26.02.2025).
11. Helmus T. C., Khrystyna H. Ukrainian Resistance to Russian Disinformation Lessons for Future Conflict : Research Report. Santa Monica : RAND Corporation, 2024. 96 p. URL: https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA2771-1.html#:~:text=Since%20Russia’s%20invasion%20of%20Ukraine,United%20States%20and%20allied%20militaries (date of access: 25.02.2025).
12. Le Monde with AFP. Nigeria arrests over 90 protesters with Russian flags. Le Monde.fr. URL: https://www.lemonde.fr/en/international/article/2024/08/06/nigeria-arrests-over-90-protesters-with-russian-flags_6710407_4.html (date of access: 26.02.2025).
13. Maclean W. Russia calls on EU, NATO to stop arms supplies to Ukraine. Reuters. URL: https://www.reuters.com/world/europe/russia-calls-eu-nato-stop-arms-supplies-ukraine-2022-03-05/ (date of access: 26.02.2025).
14. Odarchenko K. The Fight Against Disinformation: A Persistent Challenge for Democracy. Foreign Policy Research Institute. URL: https://www.fpri.org/article/2025/01/the-fight-against-disinformation-a-persistent-challenge-for-democracy/#:~:text=Moscow’s%20disinformation%20campaigns%20have%20achieved,of%20disinformation%20has%20eroded%20trust (date of access: 25.02.2025).
15. Presl D. Russia is Winning the Global Information War. Homepage | Royal United Services Institute. URL: https://rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/russia-winning-global-information-war#:~:text=began%20to%20truly%20grasp%20the,the%20Czech%20intelligence%20services,%20it (date of access: 25.02.2025).
16. Protsiuk M., Prokhorova A., Dubyk M. Russian cultural diplomacy in Germany:actors, narratives, and achievements. Kyiv : Ukrainian Institute, 2024. 100 p. URL: https://www.researchgate.net/publication/386868484_Russian_cultural_diplomacy_in_Germany_actors_narratives_and_achievements (date of access: 26.02.2025).
17. Reynolds R., Oweis K. Y. Arab Youth Survey 2022: more blame America and Nato than Russia for war in Ukraine | The National. The National. URL: https://www.thenationalnews.com/mena/2022/09/21/arab-youth-survey-2022-more-blame-america-and-nato-than-russia-for-war-in-ukraine/ (date of access: 26.02.2025).
18. The Research on the Impact of Fake News about Russia-Ukraine War upon Users / Y. Jia et al. Lecture Notes in Education Psychology and Public Media. 2023. Vol. 4, no. 1. P. 925–930. URL: https://doi.org/10.54254/2753-7048/4/2022625 (date of access: 25.02.2025).
19. Verkhovtseva I. H. Global cyberspace and resistance to information aggression: Ukraine’s cyber diplomacy in countering russian information invasion. The international community and Ukraine in the processes of economic and civilizational progress: current economic-technological, resource, institutional, security and socio-humanitarian problems. 2024. P. 213–243. URL: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-480-1-9 (date of access: 26.02.2025).

студентка 5 курсу,

спеціальність «Міжнародні відносини,

суспільні комунікації та регіональні студії»

Науковий керівник:

Матвійчук Наталія Володимирівна

к.і.н., старший викладач

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА В ОНЛАЙН-ПРОСТОРІ

Анотація. У статті зазначається, що російсько-українська інформаційна війна в онлайн просторі має значний вплив на громадян України та Росії, а також на міжнародну спільноту. Фейкові новини, дезінформація та інформаційні атаки можуть значно спотворювати сприйняття громадянами реальності та впливати на їхні поведінкові рішення. В статті виділені характерні риси російсько-української інформаційної війни в онлайн просторі та виокремлені деякі можливі інструменти для протидії інформаційним атакам.

Ключові слова: інформаційна війна, дезінформація, фейк, Інтернет-ЗМІ, кіберзахист.

Abstract. The article notes that the Russian-Ukrainian information war in the online space has a significant impact on the citizens of Ukraine and Russia, as well as on the international community. Fake news, disinformation and information attacks can significantly distort citizens’ perception of reality and influence their behavioral decisions. The article highlights the characteristic features of the Russian-Ukrainian information war in the online space and highlights some possible tools for countering information attacks.

Keywords: information war, disinformation, fake, Internet media, cyber protection.

Новим способом ведення війни без зброї сьогодні є інформаційна війна, головне завдання якої – знищення людей не як фізичної сили, а як суспільства. Феномен інформаційно-психологічного впливу ми можемо спостерігати в засобах масової інформації тих держав, які ведуть між собою цю «невидиму» боротьбу.  Повідомлення, яке кожен з нас може почути, побачити по телевізору, прочитати в газеті або в Інтернеті, може викликати сумніви і налаштувати людину вороже до влади, її приналежності до певної нації або до її становища в країні. Створення такої напруженої ситуації в державі, проти якої ведеться інформаційна війна, збільшує шанси противника послабити суспільство, щоб воно не могло чинити опір.

Все вищенаведене актуалізує тему дослідження і привертає увагу чисельних науковців і дослідників. Серед закордонних науковців слід виділити П. Померанцева, який написав книгу «Нічні феєрверки: як російські медіа стали зброєю», де він досліджує, як російські медіа використовуються для поширення дезінформації та пропаганди. Також вагомим є внесок Т. Снайдера, який займається проблемами демократії та авторитаризму. У своїх роботах він вивчає, як російська пропаганда впливає на політику в різних країнах світу. Серед українських дослідників, які працюють над темою сутності та особливостей реалізації і впливу російсько-української війни можемо назвати О. Андрусяк, О. Іванова, О. Ільєнко, О. Коваль, Ю. Михайлову, Ю. Петренко.

Метою дослідження є виявлення інструментів російсько-української інформаційної війни в онлайн-просторі. Відповідно до теми роботи та мети дослідження перед собою ми поставили такі завдання: проаналізувати загальний стан проблеми; виділити характерні риси російсько-української інформаційної війни в онлайн просторі; окреслити можливі інструменти для протидії інформаційним атакам та обґрунтувати важливість комплексного підходу до боротьби з цією проблемою.

Якщо проаналізувати низку інтернет-ЗМІ, які є учасниками інформаційної війни на боці Росії, то можна побачити, що їхня діяльність заснована на поширюваній неправдивої інформації, так званої «фейкової», яка спрямована на дезінформацію як українського, так і російського населення. Подібна політика російського уряду спрямована на розпалювання недовіри до української влади і суспільства шляхом пошуку найменших приводів для обливання брудом держави, проти якої ведеться агресивна діяльність. Інтернет-видання – як російських, так ДНР і ЛНР – поміщають під необґрунтованими заголовками матеріали, в яких згадуються вигадані «укрнаціоналісти», «націоналістичні батальйони. Під необгрунтованими заголовками публікуються образливі висловлювання на адресу українських військових і влади, публікуються анонімні матеріали і описуються вигадані події без посилань на будь-яке джерело інформації.

Дезінформація – явище не нове. Термін «фейкові новини» з’явився в ХІХ столітті, але засоби масової інформації та соціальні мережі змінили спосіб створення та розповсюдження новин. З поширенням Інтернету з’явилися нові способи публікації, обміну та споживання новин та інформації, а стандарти контролю та редакційні норми значно знизилися. Зараз багато хто читає новини в соціальних мережах та інших інтернет-джерелах. Однак не завжди легко визначити, які історії достовірні, а які ні [10].

Проблема фейкових новин є серйозною загрозою для суспільства, оскільки вона може призвести до недовіри до держави, національної безпеки та міжнародних відносин. Російська Федерація використовує фейкові новини як інструмент гібридної війни проти України, щоб впливати на громадську думку та створювати негативне уявлення про Україну [1, с. 52].

Ми можемо стверджувати, що дезінформація поширюється дуже швидко саме тому, що її автори намагаються використати наші емоції та упередження. І справа не тільки в негативних емоціях – іноді обнадійливі історії теж можуть стати вірусними. Вони піднімають моральний дух, але ускладнюють розуміння того, що насправді відбувається, і сприяють хаосу.

В мережі можна знайти багато сайтів, які поширюють неправдиву інформацію про російсько-українську війну. Інтернет-ЗМІ загарбників покликані, перш за все, дезінформувати населення окупованих територій про діяльність українського уряду і армії, а також українського суспільства, щоб посіяти страх, паніку і недовіру до дій тих, хто намагається захистити цілісність, незалежність, єдність і державність України. Поширення псевдоінформації та маніпулювання громадською думкою є найважливішими інструментами впливу на людей.

Зазначимо, що російсько-українська інформаційна війна – це комплекс заходів, які постійно проводяться державними та неурядовими організаціями РФ в інформаційному просторі України, Росії, інших країн та міжнародних організацій з метою отримання стратегічно-політичних переваг шляхом деморалізації або введення противника в оману і протидії діям інших держав. Цей процес почався під час розпаду СРСР і триває донині як невід’ємна ідеологічна частина сучасної російсько-української війни [2, с. 9].

Можемо виділити характерні риси російсько-української інформаційної війни в онлайн просторі. Так, однією з особливостей є те, що інформаційні атаки здійснюються за допомогою соціальних мереж та інтернет-ресурсів.    О. Іванова стверджує, що російські пропагандистські сайти та мережі часто маскуються під українські джерела, що ускладнює відрізнення правдивої інформації від фейкової [3, с. 48]. Також російські кібер-шпигуни використовують хакерські атаки та кібершпигунство. Ці методи дозволяють отримувати доступ до конфіденційної інформації та впливати на політичну ситуацію в обох країнах [8, с. 58]. О.  Коваль виділяє й використання інформаційного шуму. Російська пропаганда часто створює багато різних інформаційних потоків, щоб затуманити правдиву інформацію та відрізнити її від фейкової стає важче [6, с. 26]. Усі ці риси відрізняють російсько-українську інформаційну війну в онлайн просторі від традиційних конфдіктів.

Оскільки онлайн-простір є глобальним, то російсько-українська інформаційна війна може впливати на інші країни та регіони. Наприклад, Росія може використовувати ті ж самі методи впливу на громадян Європи або США, щоб впливати на їхні політичні процеси. Т. Михайлова переконує, що боротьба з дезінформацією та інформаційними атаками стає актуальною задачею для всього світу [7,      с. 78].

Нашій державі потрібен комплексний підхід до боротьби з цією проблемою. Україні потрібно використовувати різні інструменти для протидії інформаційним атакам. Деякі з можливих інструментів включають:

Розвиток кіберзахисту. Україні потрібно інвестувати у розвиток кіберзахисту для захисту від кібератак і кібершпигунства. Це може включати розробку сильних паролів, двофакторну аутентифікацію, захист від фішингу та інших видів атак [5].

Розробка програм для виявлення дезінформації. Україна може розробити програми, що допоможуть виявляти дезінформацію та фейки [9]. Це може допомогти у розповсюдженні правдивої інформації та зменшенні впливу дезінформації.

Підвищення кіберграмотності. Україна може проводити кампанії з підвищення кіберграмотності серед громадян. Це може допомогти зменшити ефективність фішингу, а також допомогти громадянам впізнавати дезінформацію та фейки [5].

Співпраця з міжнародними партнерами. Україна може співпрацювати з міжнародними партнерами, щоб обмінюватися даними та досвідом у боротьбі з інформаційними атаками. Це може допомогти зменшити вплив інформаційних атак та забезпечити безпеку даних. Проблема фейкових новин є глобальною, тому для її вирішення необхідна міжнародна співпраця. Україна може співпрацювати з міжнародними організаціями, такими як ООН, ОБСЄ, ЄС та іншими, щоб отримати допомогу та підтримку в боротьбі з фейковими новинами. Також важливо співпрацювати з медіа-організаціями, які дотримуються високих стандартів журналістики та етики, а також із соціальними мережами та пошуковими системами, які мають великий вплив на розповсюдження інформації в Інтернеті.

Використання соціальних мереж та інших каналів. Україні потрібно використовувати соціальні мережі та інші канали для виявлення та розповсюдження правдивої інформації. Це може допомогти зменшити вплив дезінформації та фейків, а також підвищити обізнаність громадськості щодо інформаційної безпеки та зменшити ризик піддачі дезінформації [4, с. 75].

Медіа-освіта. Україна може зробити ставку на медіа-освіту, яка буде спрямована на навчання громадян як правильно використовувати медіа-ресурси та інформацію, що надходить до них. Це може забезпечити більшу свідомість громадськості щодо того, які джерела інформації вважати довіреними та як перевіряти їх достовірність. На наше переконання, необхідно включати питання про фейкові новини в шкільну та вищу освіту, а також розвивати медіа-грамотність серед населення, щоб люди могли розрізняти правдиві та фейкові новини.

Регулювання інформаційного простору. Україна може розглянути можливість введення регулювання діяльності медіа-компаній та інших джерел інформації в мережі. Це може допомогти зменшити поширення дезінформації та фейків та збільшити довіру до інформаційних джерел.

Розвиток внутрішнього кіберзахисту. Нашій державі слід також звернути увагу на внутрішній кіберзахист від дезінформації та фейків, забезпечивши захист від внутрішніх загроз та зловживань від працівників державних інституцій, та захист своїх державних інформаційних систем від кібератак [5].

Найголовнішим інструментам, на нашу думку, має стати збільшення доступу до надійних джерел інформації. Держава та міжнародні організації можуть збільшити доступ до надійних джерел інформації про Україну та забезпечити її активне поширення через різноманітні канали комунікації.

Таким чином, російсько-українська інформаційна війна в онлайн просторі має серйозний вплив на громадян та політичні процеси в Україні та Росії, а також на міжнародну політику. Слід наголосити, що боротьба з цією проблемою потребує комплексного підходу, який включає не тільки технічні заходи з кібербезпеки, але і політичні та освітні ініціативи з метою підвищення медійної грамотності громадян

Важливо пам’ятати, що боротьба з фейковими новинами – це довгостроковий процес, який потребує спільних зусиль від держави, медіа-організацій, громадськості та міжнародної співпраці. Це вимагає від нас уваги та активних дій, щоб захистити суспільство від впливу фейкових новин та зберегти свободу слова та право на інформацію.

ЛІТЕРАТУРА

1. 1. Андрусяк О. Інформаційна війна в Україні: сутність та особливості реалізації. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету. Серія: Політичні науки. 2018. № 2. С. 50-55.
   2. Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990-2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. Київ: «МП Леся», 2017. 332 с.
   3. Іванова О. Інформаційна війна як інструмент впливу на політичні процеси в Україні та Росії. Політологічні дослідження. 2019. № 2. С. 46-51.
   4. Ільєнко О. Інформаційна війна та боротьба з нею в Україні. Електронне наукове фахове видання «Публічне управління та національна безпека». № 3. С. 69-77.
   5. Кіберзахист в Україні: стан і перспективи. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2942221-kiberzahist-v-ukraini-stan-i-perspektivi.html (дата звернення: 16.03.2023).
   6. Коваль О. Вплив російсько-української інформаційної війни на громадян України та Росії. Соціологічні дослідження. 2021. № 4, С. 23-30.
   7. Михайлова Т. Роль онлайн-медіа в російсько-українській інформаційній війні та її вплив на міжнародну політику. Міжнародні відносини. 2020. № 3. С. 76-81
   8. Петренко Ю. Сучасний стан російсько-української інформаційної війни та її вплив на політичні процеси в Україні та Росії. Політика і право. 2018. № 1. С. 56-60.
   9. Як комп’ютерна програма виявляє фейки. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/science-57169143 (дата звернення: 14.03.2023).
   10. Fake News, Propaganda, and Disinformation: Learning to Critically Evaluate Media Sources: What Is Fake News? / Cornell University. URL: https://guides.library.cornell.edu/evaluate_news (дата звернення: 14.03.2023).

]]> https://naub.oa.edu.ua/rosijsko-ukrayinska-informatsijna-vijna-v-onlajn-prostori/feed/ 0