Ключові слова: місцеве самоврядування, децентралізація, адміністративний устрій, територіальна громада.

Місцеве самоврядування – одна з основних засад демократії та конституційного ладу України. Загострилось питання реформування місцевого самоврядування кілька років тому, коли почали звучати заклики до федералізації, дестабілізації влади та порушення конституційного ладу в Україні. Саме Революція Гідності на зимовому Євромайдані стала лакмусовим папірцем для бажання населення України жити у повноцінній європейській державі. Сучасний етап побудови демократичної, соціально-правової держави з врахуванням глобальних змін неможливий без реорганізації системи місцевого самоврядування. Пріоритетним напрямком державної політики є забезпечення якісного та ґрунтовного розвитку регіонів як важливих складових економіки країни. Процес реформування є одним з найважливіших чинників розвитку системи української державності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження вітчизняного місцевого самоврядування ведуться в різних напрямах. Зокрема, становлення та розвиток місцевого самоврядування вивчають Астапова Т. [2], Гордєєв О. [3], та Лис Б. [5]. У працях описано історія утворення українського самоврядування. Особливості децентралізації в Україні досліджують Серьогін С. [6], Гончарук Н. [6], Ярошенко І. [7], Семигуліна І. [7]. У працях висвітлюється проблематика процесу утворення громад, його особливості в Україні та досвід процесу децентралізації за кордоном.

Метою статті є визначити стан та основні проблеми місцевого самоврядування в Україні на сьогоднішні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап побудови демократичної, соціально-правової держави з врахуванням глобальних змін неможливий без реорганізації системи місцевого самоврядування. Пріоритетним напрямком державної політики є забезпечення якісного та ґрунтовного розвитку регіонів як важливих складових економіки країни [5].

Саме в 2014 році постав складний виклик українському самоврядування, зумовлений тим, що за роки незалежності так і не вдалося створити дійсно сильне та ефективне місцеве самоврядування, що могло б ефективно вирішувати проблеми місцевого значення, тим самим забезпечити покращення умов життя жителів країни та знати з органів центральної влади функції, які не властиві їм.

Реформування місцевого самоврядування ставилось на обговорення не один рік. Це відбувалося на усіх рівнях влади, однак будь-які спроби втілити реформування досі не увінчалися успіхом. Децентралізація та прозорість діяльності органів місцевого самоврядування сьогодні вже вийшла за рамки звичайного бажання покращити публічне управління, а стала гострою необхідністю а передумовою виходу з кризи в Україні. На початку 2015 року було прийнято Стратегію сталого розвитку «Україна–2020», одним з пунктів якої є децентралізація та реформа державного управління [7].

В реально-діючій та чіткій системі місцевого самоврядування зосереджений вагомий потенціал, що за умови адміністративного реформування здатний створити самоврядні інститути суспільства України на противагу існуючому державному управлінні [7]. Продумана до дрібниць адміністративна політика держави має стати фундаментом для формування правової держави та громадянського суспільства в Україні.

До головних проблем адміністративно-територіального устрою країни, що зумовлюють необхідність реформування місцевого самоврядування, належать:

– занадто велика кількість адміністративно-територіальних одиниць як базового, так і районного рівнів. Від цього ефективність управління територіями відчутно знижується. Більшість міст, сіл та селищ не мають достатньо ґрунтовного економічного потенціалу задля свого розвитку. А це не відповідає європейським тенденціям, відповідно до яких адміністративні територіальні утворення мають мати достатній інституційний, кадровий та фінансово-економічний потенціал задля забезпечення соціально-економічного розвитку та достатнього рівня надання населенню суспільних послуг [5];

– деградація розселення у селах та високі темпи депопуляції населення у малих сільських радах. З 1991 року в Україні сільське населення скоротилось на 2,5 млн осіб, а кількість сільських населених пунктів зменшилась на 348 одиниць. Та водночас, число сільських рад збільшилась на 1067 одиниць. Половина територіальних громад має населення менше 3 тис. осіб, у 4,8 тис. громад (це 40 % від заг. кількості) мешкає менше 1 тис. осіб, а у більше ніж 1,1 тис. чи 9,4 % сільських громад проживає менше 500 осіб. У більшості ще не створені виконавчі органи сільських рад, також немає бюджетних установ та комунальних підприємств. Тому можливості самоврядуванню повномірно реалізувати свої функції обмежені у таких громадах. І в результаті в селах, містах та селищах з малою кількістю населення відбувається неефективне витрачання ресурсів на забезпечення функціонування органів самоврядування [2, ст. 7];

– часто статус адміністративно-територіальних одиниць не відповідає їхньому ресурсному, кадровому та організаційному потенціалу. Більшість сільських громад є дотаційними, а публічні послуги або відсутні взагалі або надаються на низькому рівні. Дотаційність 5,4 тис. бюджетів місцевого самоврядування становить понад 70 %, а 483 територіальні громади на 90 % утримуються за рахунок коштів державного бюджету. І лише 5 % сільських громад можна вважати самодостатніми, тобто такими, що здатні забезпечувати поступовий соціально-економічний розвиток власної громади [3];

– ієрархічно невпорядкована та складна структура адміністративно-територіального устрою. Це наявні в складі адміністративно-територіальних одиниць інші одиниць цього ж рівня, розривність території, наявність 5 анклавів та ексклавів; віддаленість та нерівномірна доступність до адміністративного центру певних адміністративно-територіальної одиниці [3];

– законодавчо неврегульований правовий статус адміністративно- територіальних одиниць: відсутня єдина система та порядок віднесення населених пунктів до категорій міст сіл та селищ; відсутні чіткі критерії для утворення районів та районів у містах, а такі адміністративно-територіальні одиниці як сільрада, селище міського типу, селищна та міська рада є пережитком минулого [4];

– у багатьох випадках відсутні чітко визначені межі адміністративно-територіальних одиниць або встановлення частини меж без врахування місцевих географічних та інших факторів, відсутність картографічних матеріалів [4];

Держава повинна відмовитись від тотального контролю над суспільством. Вона може втручатися у приватну ініціативу та сферу приватного життя лише у випадку реальної необхідності забезпечення інтересів суспільства [2, ст. 10]. Але і ця необхідність має регулюватися. Щоб досягнути цю мету, потрібно підвищити рівень прозорості діяльності та публічності органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, та відповідальності посадових осіб цих органів.

За всі роки становлення українського місцевого самоврядування науковці та практики називають його дві основні проблеми: нечіткість формування повноважень та відсутність достатнього фінансування [7].

Значним поштовхом для демократизації суспільства стало закріплення статусу місцевого самоврядування на конституційному рівні, а саме стаття 7 Конституції визначає, що в Україні місцеве самоврядування визнається та гарантується. Самоврядуванню присвячений також і ХІ розділ КУ. На основі конституційних норм був прийнятий ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» [6], і цю сферу законодавства суттєво наблизила до європейських стандартів ратифікація Європейської хартії [6]. З однієї сторони, в умовах закріплених багатьох прав і свобод законодавчо, місцеве самоврядування має ґрунтовну правову основу для розвитку та всебічного функціонування самоврядування. Однак на практиці виникає безліч колізій, які в, свою чергу, є джерелом суперечностей між суб’єктами публічних правовідносин. А пересічні учасники місцевих громад не зацікавленні в цьому, бо численні питання місцевого рівня не вирішуються, а лише перекидаються з однієї мені компетенції в іншу. Так, як така проблема є не локальною, тому проблема має «пандемічний» характер хвороби регіонів нашої держави.

Зі старту українського самоврядування воно було недосконалим, але сьогодні його проблеми суттєво загострились, бо Україна взяла курс на докорінну зміну суспільного устрою. Щоб зрозуміти систему самоврядування, його варто розглядати комплексно з іншими регуляторними суспільними елементами, такими як, наприклад, як державне управління. самоврядування з управлінням знаходяться у такій собі боротьбі протилежностей. Тобто, там, де зустрічаються місцеве самоврядування та місцева державна влада виникають суперечності, що втілені в у нормативно-правових актах [3].

Розпочнемо з конституційного законодавства. Якщо порівняти ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування України» [1], то навіть недосвідчене око помітить спільні об’єкти регулювання у державних адміністрацій та місцевого самоврядування. Тут виникає таке явище як конкуренція компетентності, яке означає що «на врегулювання одних і тих же відносин претендують кілька структурних органів, протилежних по змісту їх призначення» [3]. Часто відбувається так, що питання, які мають вирішуватись тільки органами місцевого самоврядування, віддаються під компетенцію державної адміністрації. А ось самоврядуванню за допомогою безлічі норм, інструкцій, постанов виконавчої влади нав’язуються ресурсозатратні та неприбуткові об’єкти та зобов’язання, що їх потрібно утримувати, при цьому без належної фінансової та матеріальної бази. Також, порівнявши вищезгадані закони (ст. 13 ч. 1 п. 2 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» та ст. 27 п.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування») не важко помітити, що галузь соціально-економічного розвитку теж є юрисдикцією обох органів [4].

Аналогічна ситуація склалась і з розподілом природних ресурсів. Ефективне використання природних ресурсів знаходиться у компетенції виконавчих органів сільських, селищних та міських рад. Трішки інше формулювання має і «земельна компетенція» місцевих адміністрацій «…використання землі, природних ресурсів, охорона довкілля». Тобто, така собі конкуренція компетенції є неабиякою нішою для спекулювання. І це є важливою проблемою.

Ще однією проблематичною ланкою місцевого самоврядування є економічне становище, що побудоване на цьому ж законодавстві, а саме про джерела фінансування, витрати та ступінь їх розмірності. Бюджетний кодекс України та ключовий закон про місцеве самоврядування вказує, що основними надходженнями до місцевих бюджетів є податки, трансферти та доходи з власних джерел. А надходження ці формуються наступним чином: відповідно до статті 60 ч.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»[1] територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження [3]. Звичайно банки, торгові організації і тому подібне можуть приносити непоганий прибуток, але тільки за умови вигідних економічних особливостей місцевості, ринкових умов та інших сприятливих чинників. Та зазвичай ряд факторів не дозволяють наповнити валову частину місцевого бюджету. Наприклад, не всі регіони мають розвинені ринки нерухомості, трудові ринки чи багаті природні ресурси. А низька платоспроможність жителів громад, тобто споживчий ринок не стимулює підприємницьку діяльність. Це є ще однією проблемою місцевого самоврядування, оскільки розвинені та прибуткові підприємства є основою наповнення бюджетів громад, які мають бути створенні після процесу децентралізації. І ця система місцевого самоврядування потребує реформування [7].

Складні непрозорі схеми поділу фінансових ресурсів є показником загальнодержавної політики централізації. Тобто, прибуткові сфери віддаються під крило центральної державної влади, а на місцеве самоврядування покладається «тягар» підтримання соціальної сфери, яка, зрозуміло що є неприбутковою. При цьому самоврядування зазвичай має недостатність фінансування цієї сфери, що незворотньо веде до застою та погіршення освіти, культури та охорони здоров’я не тільки на регіональному рівні, але і на державному загалом [2].

Розкривши економічну проблематику діяльності самоврядування, є ще одне важливе питання організаційно-правового характеру відносин з державною мова йде про взаємне делегування повноважень. Делегування повноважень – це тимчасова передача повноважень чи функцій зі збереженням права у делегуючого суб’єкта на повернення до власного виконання [5]. Разом з тим суб’єкт має право контролювати стан виконання делегованих повноважень та функцій, наслідки виконання. Також може здійснювати фінансування реалізації предмету делегування чи передавати необхідні для цього ресурси чи об’єкти.

Право делегування для органів місцевого самоврядування закріплене на законодавчому рівні, а саме стаття 44 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Також Конституція України передбачає статтею 143 можливість надання органам самоврядування повноважень органів виконавчої влади [3]. Місцеве самоврядування з питань здійснення повноважень виконавчої влади за цим законом підконтрольне відповідним органам тієї ж виконавчої влади. Тут варто розглянути, наскільки властива природі місцевого самоврядування передача державній владі, а саме районним та обласним радам, повноважень вирішення питань та проблем місцевого рівня. Сьогодні процес делегування повноважень від виконавчої влади до місцевого самоврядування потребує удосконалення. Рішення про делегування має вигляд закону, а дотримання норм закону є загальнообов’язковим, і його невиконання не можна виправдати навіть таким фактором, що виконання суперечить інтересам суб’єктів місцевого самоврядування, а саме територіальних громад. Цим самим порушується принцип законності [6]. Цей порядок делегування позбавляє сенсу суті добровільності: хоч передача повноважень здійснюється на підставі рішень місцевих рад, та державні виконавчі органи все рівно мають по повний контроль над ситуацією. Таке делегування не відповідає не тільки природі самоврядування, але і такого немає у прогресивній міжнародній практиці. Фахівці, що компетентні у питаннях місцевого самоврядування майже одноголосно погоджуються, що інститут делегування віджив своє, і створює більше проблем ніж вирішує [6].

Конституційні положення про гарантування в Україні місцевого самоврядування підкреслюють, що питання та проблеми територіальної громади повинні вирішувати виключно самою громадою чи органами місцевого самоврядування, але аж ніяк не державною владою. Виключенням можна вважати проблеми місцевого рівня, що вийшли на державний рівень.

Отож, до проблемних питань місцевого самоврядування, що потребують нагального вирішення варто віднести такі:

– визначення територіальної основи для повноцінної діяльності органів місцевого самоврядування, що здатні забезпечити належну якість та доступність публічних послуг, що за Законом надаються органами самоврядування, і, звичайно, необхідної ресурсної бази для цього;

– забезпечення гідних матеріальних, організаційних та фінансових умов для здійснення місцевим самоврядуванням власних та делегованих повноважень [7];

– чітке розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади за принципом субсидіарності на різних рівнях адміністративно-територіального устрою [3];

– запровадити механізм державного контролю щодо дотримання у діяльності органів місцевого самоврядування засад Конституції та законів України.

Висновки. Місцеве самоврядування для України – це шлях до еволюції свідомості українців, коли громада має зрозуміти, що власний добробут та благоустрій малої Батьківщини лежить на її плечах. На жаль, самоврядування в Україні сьогодні знаходиться у стані початкового розвитку. Необхідна загальна мобілізація та публічна підтримка реформи децентралізації не тільки з боку усіх політичних сил, а також пересічних громадян України. Така консолідація позитивно вплине на розвиток місцевого самоврядування. Разом з тим, попри важку фінансово-економічну ситуацію, стан неоголошеної війни, внутрішні конфлікти, застарілу нормативно-правову базу, вдале проведення реформ, а це в, першу чергу, якісні зміни в системі місцевого самоврядування, може дати нашій державі необхідний поштовх до справді якісних змін і перетворень.

Список використаних джерел та літератури

1. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 07.05.2017 № 24 / Законодавство України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua – Назва з екрану.

2. Астапова Т. О. Адаптація зарубіжного досвіду реформування діяльності органів місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. канд. наук з держ. упр. : 25.00.04 / Астапова Тетяна Олександрівна ; Харк. регіон. ін-т держ. упр. НАДУ при Президентові України. – Х., 2010. – 20 с.

3. Гордєєв О. К. Забезпечення сталого місцевого розвитку: підходи, принципи, складові [Електронний ресурс] / О. К. Гордєєв // Державне будівництво. – 2012. – № 2. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/іndex.html. – Назва з екрану.

4. Забезпечення системного підходу до реформування адміністративно-територіального устрою [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2015_analit/reformaATU.pdf – Назва з екрану.

5. Лис Б. А. Місцеве самоврядування: сучасний стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2009/Economics/42124.doc.htm – Назва з екрану.

6. Серьогін С. М. Теоретичні основи і основні напрямки реформування місцевого самоврядування і децентралізації влади в Україні [Електронний ресурс] / С. М. Серьогін , Н. Т. Гончарук. – Режим доступу: http://el-zbirn-du.at.ua/2015_2/29.pdf – Назва з екрану.

7. Ярошенко І. В. Проблемні питання реалізації реформи децентралізації влади в Україні [Електронний ресурс] / І. В.Ярошенко, І. Б. Семигуліна. – Режим доступу: http://www.problecon.com/pdf/2015/4_0/177_187.pdf – Назва з екрану.

Ключові слoвa: децентралізація, територіальні громади, офіс реформ, інформаційне забезпечення. 

За останні два роки в Україні відбулись значні державотворчі зміни. Одним з джерел постійного поглиблення політичної та економічної кризи в Україні є надмірна концентрація влади на вищому рівні управління. В Україні розпочався процес децентралізації влади, що дозволить зміцнити територіальну цілісність країну, водночас даючи кожному регіону додаткові владні повноваження. Процес децентралізації допоможе підтримувати політичну систему розподілу влади серед більш широкого кола політичних партій, кожна з яких вважає, що він має деяку відчутну частку в системі. І це говорить на сподівання людей і громад, які просто хочуть, щоб уряд був ближче і більш оперативно реагував на їхні потреби. У сучасних умовах, інформаційне забезпечення децентралізації, яке полягає у обробці та зборі інформації, необхідних для прийняття рішень набуває нового значення. Актуальним стає питання вдосконалення процесів одержання, прийняття, використання, передачі, зберігання інформації яка є базою інформаційного забезпечення. Інформаційне забезпечення активізується через розповсюдження інформації про децентралізацію, через офіційні веб-сайти областей для забезпечення прозорості та відкритості.

Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Дослідження та розкриття цієї теми було б неможливим без використання вже набутих знань суспільством яка була використана в процесі написанні наукової статті, і при написанні ми розглянули підручники, навчальні посібники як українських, так і іноземних авторів таких як: В.Б. Авер’янов, Г.В. Атаманчук, І.П. Бутко, В.М. Вакуленко, Т. Вюртенбергер, Д. Гібсон, Б. Гурне, Ж-Ф. Девемі, О.С. Ігнатенко, В.М. Князєв, А.А. Коваленко, В.В. Копєйчиков, Д. Кохен, А.В. Крусян, Ж. Литвак, В.І. Луговий та ін.

Мета статті: визначити регіональні механізми інформаційного забезпечення децентралізації влади у Рівненській та Хмельницькій областях.

Виклад oснoвнoгo матеріалу дослідження. Децентралізація – це процес передачі деяких повноважень від державних органів влади до місцевих органів влади. В Україні вже два роки йде процес децентралізації, у кожній області створюють все нові і нові територіальні громади. В Рівненській та Хмельницькій областях також активно розпочався процес децентралізації.

У Рівненській області об’єднаних територіальних громад схвалених обласною радою – 45, об’єднаних територіальних громад включених до проекту розпорядження – 33, станом на 1 березня 2016 року у Рівненські області створено 8 територіальних громад [1]. У новостворених територіальних громад Рівненської області вже обрали голів та депутатів.

У Хмельницькій області об’єднаних територіальних громад схвалених обласною радою – 54, об’єднаних територіальних громад включених до проекту розпорядження – 40. станом на 1 березня 2016 року у Хмельницькій області створено 22 територіальні громад [2].

Територіальні громади у цих регіонах створюються, існують паспорти створених територіальних громад, всі дані про новостворені об’єднанні територіальні громади, можна дізнатись з офіційних сайті децентралізації влади, або з офіційних сайтів Рівненської та Хмельницької обласних держаних адміністрацій (ОДА) та з офіційних сторінок офісів реформ. Новостворені територіальні громади своїх сайтів ще не мають.

Якщо аналізувати інформаційне забезпечення на офіційних сайти Рівненської та Хмельницької обласних державних адміністрацій (ОДА), то на їх сайтах висвітлюється велика кількість інформації щодо процесу децентралізації як в Україні так і в областях, існують на сайтах розділи «Децентралізація влади», а також посилання на офіційні сайти «Офіс реформ» у регіонах, де населення може дізнаватись інформацію з цих сайтів яка буде для них корисна. Якщо ж говорити про Рівненські та Хмельницькі районні державні адміністрації (РДА) то можна сказати, що на сайтах висвітлюються новини, але не всі районні державні адміністрації повністю наповненні інформацією, щодо децентралізації. Було би дуже доречно та добре, якби новостворені об’єднанні територіальні громади створили свої офіційні сайти, де жителі новостворених громад були би проінформовані. Так як ні в Рівненській, ні Хмельницькій областях жодна новостворена громада не створила свій офіційний сайт.

В Рівненській та Хмельницькій областях були створені офіси реформ, на сьогодні активно до роботи офісів реформ долучаються волонтери. Якщо говорити про результати децентралізації в Рівненській та Хмельницькій областях, є те, що громади почали обговорювати питання децентралізації, переваги та недоліки, не тільки у своїх кабінетах але і за «круглими столами», також в звичайному середовищі, в транспорті, на роботі, в магазинах.

Офіси реформ у Рівненській та Хмельницькій області розпочали роботу з весни 2015 року, створені згідно з Меморандумом про узгодження мети діяльності у впровадженні реформи місцевого самоврядування між Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Асоціація міст України» і Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Мета Офісів – надання організаційної, консультаційної, інформаційної допомоги для  забезпечення реалізації реформи децентралізації на місцевому рівні.

Офіс реформ у Рівненській області був створений для перспективного формування територіальних громад Рівненщини [3]. Рівненський офіс реформ з питань децентралізації працює впевнено, налагоджує усі зв’язки з Рівненською обласною державною адміністрацією (ОДА) та Рівненськими районними державними адміністраціями (РДА). Офіс реформ у Хмельницькій області був створений для перспективного формування територіальних громад Хмельниччини [4]. На сьогодні ці офіси вдало функціонують. Офіси реформ мають посилання на свої офіційні сторінки на сайті Хмельницької обласної держаної адміністрації (ОДА) та на facebook-сторінках, а також на офіційному сайті реформи децентралізації.

Процес децентралізації, створення нових територіальних об’єднаних громад знаходиться в плановому режимі. У всіх сільських радах, обговорюється формат об’єднання. Серед негативних моментів, як зазначив в своєму інтерв’ю голови офісів реформ в Рівненській та Хмельницькій областях, є спротив деяких керівників, і те, що населення за два роки з початку реформу децентралізації, мало проінформоване. Наслідками виступає те, що багато населення не розуміють всієї сутності проведення реформи децентралізації на місцях Але головна мета – це є забезпечення якості та доступності інформації для населення, щоб населення було повністю проінформоване.

Для більш точного уявлення, чи справді в регіонах така критична ситуація з поінформованістю населення щодо процесу децентралізації та звідки громади дізнаються про цей процес, нами було проведено соціологічне опитування.

Об’єктом соціологічного дослідження є жителі Рівненської та Хмельницької областей.

Предмет дослідження: інформаційне забезпечення процесів децентралізації у Рівненській та Хмельницькій областях.

Мета дослідження: дізнатись чи у Рівненській та Хмельницькій областях функціонує інформаційне забезпечення і чи проінформовані жителі даних областей щодо процесу децентралізації у їхніх регіонах.

Завдання дослідження:

• Дізнатись думку населення даних регіонів, чи підтримують вони децентралізацію;
• Визначити ступінь поінформованості населення щодо утворених нових територіальних громад;
• Дізнатись звідки населення дізнається інформацію щодо новин децентралізації.
• Дізнатись думку населення щодо змін у їх населених пунктах після початку реформи децентралізації

Ми використовували метод опитування – це пояснюється тим, що вербальна інформація, отримана цим методом, легше піддається кількісній обробці ніж невербальна. Для проведення опитування нами було залучено 100 жителів Рівненської та Хмельницької областей. Анкета передбачена для самостійного заповнення у ній 10 запитань.

У першому питанні ми дізнавались чи підтримують реформу децентралізації влади в Україні. Питання включало в себе три відповіді «так», «мені байдуже», «ні». 66 респондентів відповіли, що підтримують реформу децентралізації, 21 відповіли, що їм байдуже, та 13, що не підтримують реформу децентралізації (див. Рис. 1).

         Рис. 1. Діаграма до питання «Чи підтримуєте Ви реформу децентралізації влади в Україні?» [власні напрацювання]

У другому питанні ми дізнавались наскільки респонденти проінформовані щодо реформи місцевого самоврядування в Україні (децентралізації). Це питання включало в себе п’ять відповідей, та респондент сам міг висловити свою думку, такі питання: «достатньо проінформований (а)», «дещо знаю, але особисто не цікавився (-илась)», «дещо чув(-ла) зі ЗМІ», «мене це не цікавить», «нічого не знаю і не чув(-а)». 14% респондентів достатньо проінформовані, щодо процесу децентралізації, 39% достатньо знають, але особисто не цікавились, 32%, чули інформацію зі ЗМІ, 6%респондентів не цікавить інформація про реформу децентралізації в Україні і 9% нічого не знають і нічого не чули (див. Рис. 2).

Можемо зробити висновок, що все таки про реформу децентралізації населення регіонів знає і більшість населення ознайомлюються із цією інформацією через ЗМІ. Таким чином, для населення існує достатньо інформаційних інструментів щодо процесу децентралізації та достатньо проінформоване, але більшість з них просто не цікавиться даним питанням.

Рис. 2. Діаграма до питання «Наскільки Ви вважаєте себе проінформованим щодо реформи місцевого самоврядування (децентралізації) [власні напрацювання]

Третє питання чи знають респонденти, що таке «децентралізація»? Питання мало чотири варіанти відповіді та респонденти могли самі написати, що на їхню думку означає поняття «децентралізація», такі питання: «це автономія окремих регіонів», «передача владних повноважень від органів державної влади до органів місцевого самоврядування», «передача всіх повноважень районним радам», «я не розумію, що таке децентралізація». 75% респондентів зазначили, що децентралізація – це передача владних повноважень від органів державної влади до органів місцевого самоврядування, 12% зазначили, що децентралізація – передача всіх повноважень районним радам, 9% не розуміють, що таке «децентралізація» та 4% зазначили, що децентралізація – це автономія окремих регіонів
(див. Рис. 3).
Можна сказати, що достатня кількість респондентів, розуміють, що таке «децентралізація». Тільки не велика частка респондентів не знають, що таке «децентралізація». Можливо це ті, які просто не зацікавляться процесом децентралізації.

Рис. 3. Діаграма до питання «Що для Вас особисто означає поняття «децентралізація» [власні напрацювання]

Відповіді четвертого питання дали змогу нам дізнатись, чи респонденти за два роки після початку реформ децентралізації чи відчули вони вже зміни, питання складалось з чотирьох варіантів відповіді, та респонденти могли самі написати чи справді відбули зміни чи ні, і якщо відбулись то які саме. Питання мали такі варіанти відповіді: «так, зміни є суттєві», «з’явились додаткові ресурси, які вкладаються у ремонт вулиць, тощо», «я від місцевої ради, ніяких послуг не отримую», «нічого не змінилось». 47% відповіли, що з’явились додаткові ресурси, 25% зазначили, що нічого не змінилось, 17% зазначили, що від місцевої ради, ще ніяких ресурсів не отримують, 10% зазначили, що все таки зміни суттєві відбулись (див. Рис. 4).
Можна зробити висновки, що у деяких регіонах вже почались зміни на краще, багато респондентів, зазначають, що ніяких змін ще відчувають і що вони нічого не отримують від місцевої ради, можливо тому, що ще у даних регіонах ще не були створені об’єднані територіальні громади.

Рис. 4. Діаграма до питання «Від дати схвалення Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади пройшло два роки, чи помітили Ви покращення якості послуг, які надаються органами місцевого самоврядування Вашої територіальної громади?» [власні напрацювання]

У п’ятому питані ми хотіли дізнатись, чи знаю респонденти, що таке «спроможна громада», та респонденти могли самі написати що таке на їхню думку «спроможна громада». Було запропоновано чотири варіанти відповіді, питання такі як: «це будь-яка територіальна громада», «громада яка має на своїй території достатню кількість платників податків , що забезпечують виплату зарплат працівникам ради», «громаду на сільській території утворити не можливо», «я не маю, уявлення, що це таке». Спроможна громада – це громада, яка має на своїй території достатню кількість платників податків, що забезпечують виплату зарплат працівникам ради – відповіли 68% респондентів, 13% не мають уявлення, що таке «спроможна громада», 12% зазначили, що це будь яка територіальна громада, 4% зазначили, що спроможну громаду в сільській місцевості утворити не можливо та 3% висловили свою думку (див. Рис. 5).
Отже можна зробить висновки, що більшість респондентів, знають, що таке «спроможна громада».

Рис. 5. Діаграма до питання «Що таке, на Ваш погляд, «спроможна громада»?» [власні напрацювання]

В шостому запитанні, ми хотіли дізнатись думку респондентів, як вони вважають чи покращить життя українців «децентралізація». Було запропоновано п’ять варіантів відповідей: «так», «швидше так, ніж ні», «не знаю», «швидше ні, ніж так», «ні». 45% респондентів відповіли, що швидше так, ніж ні, 19%, відповіли, що децентралізація покращить життя українців, 17% відповіли, швидше ні, ніж так, 16% зазначили, що не знають, та всього 2% зазначили що ні, не покращить (див. Рис. 6).
Можна сказати, що багато українців вірять в те, що децентралізація справді покращить їхнє життя.

Рис. 6. Діаграма до питання «Чи покращить життя українців децентралізація?» [власні напрацювання]

У сьомому запитані, ми хотіли дізнатись чи знаю респонденти, з яких джерел повинні фінансуватись дошкільні та навчальні заклади спроможної громади. Було запропоновано чотири варіанти відповіді, та респонденти могли самі написати свою думку, чим вони думаю, повинні фінансуватись, запитання мало такі варіанти відповіді: «державний бюджет», «місцевий бюджет», «спільне фінансування», «приватний бізнес». Спільне фінансування – 56% респондентів зазначають, що повинні фінансуватись навчальні і дошкільні заклади спроможної громади, 24% вважають, що повинні фінансуватись місцевим бюджетом, 19% – державний бюджетом та 1% – приватним бюджетом (див. Рис. 7).

Отже можемо зробити висновок, що більшість респондентів розуміють, чим будуть фінансуватись дошкільні та навчальні заклади спроможної громади.

Рис. 7. Діаграма до питання «З яких джерел, на Вашу думку, повинні фінансуватись дошкільні навчальні заклади спроможної громади?» [власні напрацювання]

Восьме запитання стосується чи знають респонденти хто, повинен затверджувати структуру, чисельність виконавчого комітету об’єднаної територіальної громади? Було запропоновано шість варіанти відповіді з них можна було обрати пару варіантів відповідей, запитання мало такі варіанти відповіді: «КМУ», «обласна рада», «ОДА», «районна рада», «РДА», «місцева рада». 42% респондентів вважають, що затверджувати повинен ОДА, 34%, що міська рада, 26%, що обласна рада, 4% – районна рада, 3% – РДА, та 4%, що КМУ (див. Рис. 8).

Отже респонденти думають, що все ж таки повинні затверджувати, більш на обласному рівні: ОДА, обласна рада та місцева рада.

Рис. 8. Діаграма до питання «Хто, на Вашу думку, повинен затверджувати структуру, чисельність виконавчого комітету об’єднаної територіальної громади?» [власні напрацювання]

Дев’яте запитання стосується чи знають респонденти хто має призначати перші місцеві вибори депутатів об’єднаної територіальної громади? Було запропоновано чотири варіанти  відповіді: «ВРУ», «обласна рада», «КМУ», «не можу відповісти». 52% зазначили, що вибори перші місцеві вибори депутатів ОТГ, призначаються обласною радою, 23% не можуть відповісти, 11% – ЦВК, та 9% –ВРУ (див. Рис. 9).

Можемо зробить висновки з цього запитання, що респонденти не знають ким призначаються вибори депутатів ОТГ.

Рис. 9. Діаграма до питання «Хто має призначати перші місцеві вибори депутатів об’єднаної територіальної громади? [власні напрацювання]

І в десятому запитанні ми хотіли дізнатись звідки респонденти дізнаєтесь новини децентралізації? Було запропоновано шість варіанти відповіді з них можна було обрати пару варіантів відповідей, запитання мало такі варіанти відповіді: «з офіційних сайтів ОДА», «офіційних сайтів РДА», «офіційних facebook-сторінок», «з офіційного сайту реформи децентралізації», «з вуст людей», «я не дізнаюсь новини децентралізації», «мені це не цікаво». 24 респондента зазначили, що дізнаються новини з офіційних сайтів ОДА, також 24 респондента зазначили, що дізнаються новини з офіційних сайтів РДА, 25 респондентів дізнаються новини з Офіційних facebook-сторінок, 11 респондентів дізнаються новини з офіційного сайту реформи децентралізації, та 34 респондента отримають інформацію з вуст людей, 17% не дізнаються новини про децентралізацію (див. Рис. 10).

Можемо сказати, що все таки населенню цікавий процес децентралізації, вони дізнаються інформацію з багатьох джерел, сайтів ОДА та РДА, з соціальних мереж, з вуст населення.

Рис. 10. Діаграма до питання «Звідки Ви дізнаєтесь новини децентралізації?» [власні напрацювання]

75% респондентів – жінки, 25% – чоловіки; 63% респондентів мають повну вищу освіту, 23% – не повну вищу освіту, 11% мають професійно-технічну освіту та 3% – загально середню. 50% респондентів мають вік від 18-25 років, 28% від 26-30, 13% від 31-35, 4% до 18 років, 3% від 35-40 років, 1%-46-50 та 1% понад 70 років.

Отже за допомогою метода опитування, ми дізнались думку населення, щодо процесу децентралізації, у Рівненській та Хмельницькій областях.

Виснoвки. Сьогодні майже кожен українець знає про реформи децентралізації, але багато хто не знає, що представляє собою реформа децентралізація. Хоча достатня кількість інформації розміщена на офіційних сторінках ОДА, РДА, офісів реформ та навіть в соціальних мережах. У Рівненській та Хмельницькій областях регіональні механізми інформаційного забезпечення функціонують на достатньому рівні, так як подається достатня кількість інформації на всіх офіційних сайтах ОДА, РДА, та інших. У Рівненській та Хмельницькій областях створюються територіальні громади, існують перспективні плани на створення нових територіальних громад. Також у Рівненській та Хмельницькій областях успішно функціонують офіси реформ.

Проведене нами соціологічне опитування, дозволило дізнатись інформацію, щодо реформ децентралізації у Рівненській та Хмельницькій областях, нас цікавила думка населення, щодо процесу децентралізації у їхніх регіонах. Отже за проведеним соціологічним опитування ми дізналися, що населення цих областей цікавиться інформацією щодо процесу децентралізації. Їх цікавить їхнє майбутнє, і вони надіються, що процес децентралізації, покращить їх життя.

Списoк викoристaних джерел тa літерaтури

1. Рівненська область децентралізація влади [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua/region/item/id/17/. – Назва з екрану. – Дата доступу: 19.05.2016.

2. Хмельницька область децентралізація влади [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua/region/item/id/22/. – Назва з екрану. – Дата доступу: 19.05.2016.

3. Рівненський офіс реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/main/ua/18726.htm/. – Назва з екрану. – Дата доступу: 19.05.2016.

4. Хмельницький офіс реформ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.adm-km.gov.ua/?page_id=1504/. – Назва з екрану. – Дата доступу: 19.05.2016.

Ключові слова: механізм фінансового забезпечення місцевих бюджетів, доходи місцевих бюджетів, децентралізація, посилення контролю

В статье проанализировано и обобщено ключевые аспекты функционирования механизма финансового обеспечения местных бюджетов Украины, и предложено возможность его совершенствования. Это позволит улучшить бюджетную систему Украины и економическое развитие страны в целом. 

Ключевые слова: механізм финансового обеспечения местных бюджетов, доходы местных бюджетов, децентрализация, усиление контроля.

The article highlights analysis and generalization of financial support mechanism of local budget. The article suggested ways for improvement local budget financial support mechanism. It helps to improve Ukrainian budget system and economic development in general.

Key words: mechanism of financial support of local budget, local revenues, decentralization, increasing of control.

Постановка проблеми. Механізм фінансового забезпечення місцевого бюджету є одним із найважливіших факторів успішного функціонування будь-якої адміністративно-територіальної одиниці країни. Саме від обґрунтованості обраних джерел,  способів формування та напрямів використання дохідної частини місцевого бюджету, залежить фінансова самостійність окремого регіону, її ресурсний потенціал, а також перспективи економічного, соціального, політичного, а також культурного розвитку в цілому. Негативні аспекти функціонування сучасного механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів в Україні є стримуючим фактором економічного зростання країни. З огляду на це, визначення напрямів вдосконалення механізму фінансового забезпечення України є не лише актуальним, а й своєчасним та необхідним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемою ефективної роботи механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів цікавилися такі вчені: М. Артус та К. Павлюк, які є провідними науковцями у бюджетній сфері, ними розроблено бюджетні концепції і теорії, зокрема, значну увагу вони приділили напрямкам удосконалення місцевих бюджетів. Н. Васильєва досліджує проблему підвищення соціальної спрямованості місцевих бюджетів. Також дану сферу досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Т. Бондарчук, В. Кравченко, О. Макаренко, С. Мочерний, В. Русін. Але досліджень, які висвітлюють напрямки вдосконалення механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів України недостатньо. Тому ми повинні висвітлити проблеми механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів та визначити напрями його вдосконалення, що дозволить покращити бюджетний процес України в цілому.

Мета дослідження полягає у визначенні напрямів вдосконалення механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів України.

Виклад основного матеріалу. Запорукою ефективного виконання державою своїх функцій є не тільки достатнє та своєчасне надходження фінансових ресурсів, а й обґрунтоване та ефективне розпорядження даними ресурсами, так як вони забезпечують найважливіші для населення послуги (освіта, охорона здоров’я, культура, тощо).

Механізм фінансового забезпечення місцевих бюджетів – сукупність економічних відносин, що виникають з приводу пошуку, залучення і ефективного використання фінансових ресурсів та організаційно-управлінських принципів, методів і форм їх впливу на соціально-економічну життєдіяльність адміністративно-територіальної одиниці [3]. Він механізм застосовується для цілей ефективного формування та використання фінансових ресурсів місцевих бюджетів.

Для визначення ефективності функціонування механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів проаналізуємо структуру та динаміку доходів місцевих бюджетів України за 2010-2012 роки. (табл. 1).

Таблиця 1

Структура та динаміка доходів місцевих бюджетів України за 2010-2012 роки*

*Джерело: [5]

Отже, надходження до місцевих бюджетів впродовж 2010-2012 років зростали. У 2010 році вони становили 159397,1 млн. грн., а вже у 2012 році сума доходів місцевих бюджетів становила 225350,0 млн. грн.

Щодо структури доходів місцевих бюджетів, то у 2010 році переважали закріплені та власні доходи місцевих бюджетів – 50,5% (80515,8 млн. грн.), в т. ч. частка доходів загального фонду становила 84,0%. За наступні 2011-2012 роки у структурі доходів місцевих бюджетів переважали міжбюджетні трансферти – 52,3% у 2011 році (94875,0 млн. грн.), у 2012 році – 55,3% (124536,2 млн. грн.). Така тенденція є негативною, так як спостерігається збільшення міжбюджетних трансфертів та, відповідно, зменшення власних доходів. Це свідчить про зменшення самостійності місцевих бюджетів та відповідно зменшує ефективність функціонування механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів.

Щодо виконання місцевих бюджетів за доходами, то за 2010-2012 роки в Україні спостерігається недовиконання. Рівень виконання річного розрахункового показника затвердженого місцевими радами у 2010 році становив 97,1%, що порівняно із 2012 роком значно бльше  – 94,4%, в тому числі за загальним фондом рівень виконання значно менший чим за спеціальним. тому числі виконання за спеціальним фондом було значно більше чим за загальним. Така тенденція свідчить про недостатність фінансових ресурсів місцевих бюджетів, що негативно впливає на функціонування механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів.

Також, окрім достаньості бюджетних коштів не менш важлививою запорукою ефективного функціонування механізму фінансового забезпечення є обгрунтованість використання дохідної частини. Тому проаналізуємо напрями здійснення видатків місцевих бюджетів України на основі аналізу динаміки видатків загального фонду відповідно до функціональної класифікації (рис.1).

Рис. 1. Видатки загального фонду місцевих бюджетів у розрізі функціональної класифікації за 2010-2012 роки, млн. грн.

*Джерело: [5].

Рис. 1. Видатки загального фонду місцевих бюджетів у розрізі функціональної класифікації за 2010-2012 роки, млн. грн.

Отже, обсяг видатків загального фонду місцевих бюджетів впродовж 2010-2012 років зростав.У 2010 році він становив 133474,9 млн. грн., а вже у 2012 році показник більшився до 188638,8 млн. грн. Відповідно обсяг видатків загального фонду по усіх галузях зростали. Найвищий показник зростання спостерігався за такими галузями як державне управління, соціальний захист та соціальне забезпечення , житлово-комунальне господарство.     Це свідчить про виражену соціальну спрямованість місцевих бюджетів. Однак реальна бюджетна забезпеченість соціальної функції держави та органів місцевого самоврядування значно не покращилась.

Відовідна динаміка та структура доходів та видатків місцевих бюджетів спричинена рядом проблем, які виникають у процесі надання та використання фінансових ресурсів як і органами місцевого самоврядування так і усіма учасниками бюджетного процесу.  Так,  на виконання делегованих повноважень державою органам місцевого самоврядування у 2012 році виділялося 80% потрібних коштів. В той час як решту 20% коштів витрачалися із власних ресурсів, тим самим недофінансовуючи інші галузі, на які були розраховані дані кошти.

Реальними причинами такого забезпечення є недосконалість механізму розрахунку видатків на виконання делегованих повноважень (Формула затверджена постановою КМУ №1149 від 08.12.2010 р.). Діючий порядок розрахунку є непрозорим; нормативи фінансової забезпеченості, що застосовуються в процесі обрахунку міжбюджетних трансфертів, визначаються в «ручному» режимі і жодним чином не пов’язані і не узгоджені із галузевими нормативами і вимогами [7]. Також важливо виділити таку проблему, як  відсутність у органів місцевого самоврядування реальної здатності (політичної, а у більшості випадків і правової) забезпечити режим суворої економії шляхом упорядкування мережі та чисельності працюючих у соціально-культурній сфері, упорядкування процесу надання пільг (як у випадку, наприклад, пільгового проїзду окремих категорій громадян).

Щодо виконання місцевих бюджетів, все серйознішою проблемою стає казначейське обслуговування місцевих бюджетів. Випадки казначейських блокувань коштів місцевих бюджетів впродовж 2010-2012 років ставалися все частіше. Так на кінець ІV кварталу держава за рахунок заблокованих коштів місцевих бюджетів безвідсотково кредитувалася в обсязі 3-4 млрд. грн.  Такий спосіб підтримки ліквідності єдиного казначейського рахунку негативно впливає на якість життя у населених пунктах, а наслідки від цього органам місцевого самоврядування доведеться ще довго виправляти [6].

Насамперед для розв’язання проблем у даній сфері, потрібно реформувати бюджетну сферу в цілому, адже проблеми механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів частини з’являються не тільки в процесі формування, але і в процесі розподілу бюджетних коштів. Для збільшення дохідної частини потрібно перш за все детінізувати заробітну плату, так як, за даними Державного комітету статистики України, 23% працючих громадян отримують заробітну плату в конвертах; потрібно встановити вищі нормативи відрахувань від загальнодержавних податків на користь місцевого самоврядування, що збільшить самостійність місцевих бюджетів.

Також суттєвим у покращенні механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів є реформування законодавчо-визначених соціальних пільг, включаючи відмову від їх надання за відомчою ознакою (пільги на проїзд у громадському транспорті), запровадження Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які отримують соціальну допомогу.       Важливим аспектом є децентралізація видатків за окремими бюджетними програмами у сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та енергоефективності, шляхом зміни нормативно-правових актів, які встановлюють нормативи обрахунку. Найважливішим аспектом є збільшенням контрою за витрачанням коштів, посилення відповідальності за порушення законодавства у даній сфері та покращення роботи державної казначейської служби.

Висновки.  Отже, для покращення вище визначених проблем функціонування механізму фінансового забезпечення місцевих бюджетів потрібно перш за все реформувати бюджетну систему України в цілому шляхом збільшення самостійності місцевих бюджетів та сприяння зацікавленості органів місцевого самоврядування нарощувати власні доходи.

Також існує нагальна потреба капітальних вкладень в розвиток економіки держави, так як за 2010-2012 роки зростали видатки місцевих бюджетів загального фонду на соціальну сферу, хоча реальна бюджетна забезпеченість соціальної функції держави та органів місцевого самоврядування значно не покращилась. Це забезпечить розвиток регіонів та збільшить зайнятість населення.

Тому потрібно вжити заходів щодо реформування механізму фінансово забезпечення місцевих бюджетів: збільшити дохідну частину шляхом зменшення тіньової заробітної плати, встановити нові нормативив відрахування податків, тощо; реформувати законодавчо-визначені соціальних пільги та запровадження Єдиного автоматизованого реєстру для осіб які користуються соціальними пільгами; поситили контроль за використанням бюджетних коштів; децентралізувати видатків за окремими бюджетними программами.

Література:

1. Бюджетний кодекс України. Затверджено 8 липня 2010 року N 2456-VI   – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 50-51, ст.572 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

2. Артус М.М., Хижа Н.М. Бюджетна системаУкраїни: Навчальний посібник. / М.М. Артус, Н.М.Хижа – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2007. – 220 с.

3. Бондарчук Т.В. Фінансова політика забезпечення ефективності видатків місцевих бюджетів / Т.В. Бондарчук // Економіст. – 2007. – №4. – С.30 – 33.

4. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. №1001 // Офіційний вісник України. — 2006. — №30. – С. 36-78.

5. Матеріали експрес-випусків Державного комітету статистики України за 2010-2012 рр. // [Електронний ресурс] — Режим доступу з. http://www.ukrstat.gov.ua.

6. Нікуліна Т.О. Проблеми та шляхи удосконалення діяльності органів Державного казначейства України / Т.О. Нікуліна // Економікс. – 2012. – № 9. – С. 3-5.

7. Стефанюк І. Невеликий коментар про нецільове використання бюджетних коштів / І. Стефанюк // Фінансовий контроль. – 2012. – № 6. – С. 48-51

Ключові слова: видатки місцевих бюджетів, поточні видатки, децентралізація, посилення контролю, соціально-культурна сфера.

В статье проанализировано и обобщено ключевые аспекты осуществления расходов местных бюджетов и предложено возможность усовершенствования расходной части местных бюджетов.

Ключевые слова: расходы местных бюджетов, текущие расходы, децентрализация, усиление контроля, социально-культурная сфера.

The article highlights analysis and generalization of expenditures of local budgets. The article suggested ways for improvement expenditures of local budgets.

Key words: expenditures of local budgets, current expenditure, decentralization, increasing of control, socio-cultural sphere.

Постановка проблеми. Місцеві бюджети забезпечують свою діяльність безпосередньо через здійснення видатків. На сьогоднішній день у демократичному суспільстві видатки бюджету найбільш повно задовольняють потреби громадян. Видатки місцевих бюджетів особливо тісно пов’язані з інтересами всіх верств населення і суттєво впливають на соціальний, культурний,  економічний розвиток конкретних територій та держави в загалом.  Так, існує потреба вдосконалення саме видаткової частини місцевих бюджетів, щоб забезпечити більш високий рівень життя не тільки регіонів, а й кожного громадянина окремо.     Аналіз останніх досліджень та публікацій. Використання фінансових ресурсів регіону з позиції саме його соціально-економічного розвитку висвітлювали наступні вчені: О. Василик та К. Павлюк, які є провідними науковцями у бюджетній сфері, ними розроблено бюджетні концепції і теорії, зокрема, значну увагу вони приділили напрямкам удосконалення місцевих бюджетів. Н. Васильєва досліджує проблему підвищення соціальної спрямованості місцевих бюджетів. Також дану сферу досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені: В. Кравченко, О. Макаренко, С. Мочерний, М. Артус, А. Вагнер. Але досліджень, які висвітлюють напрямки вдосконалення не тільки структури, розподілу бюджетних коштів, а і організаційні напрямки вдосконалення недостатньо.

Мета дослідження. Метою дослідження є визначення напрямів вдосконалення видатків місцевих бюджетів на основі аналізу структури та виконання місцевих бюджетів.

Виклад основного матеріалу. Запорукою ефективного виконання державою своїх функцій є обґрунтоване і своєчасне використання бюджетних ресурсів. Їхнє використання вимагає постійного удосконалення шляхом оцінки динаміки та структури місцевих бюджетів, так як вони забезпечують найважливіші для населення послуги (освіта, охорона здоров’я, культура, тощо). Згідно Бюджетного кодексу України місцеві бюджети – бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.  А видатки місцевих бюджетів – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум [1]. Розглянемо напрями здійснення видатків місцевих бюджетів України на основі аналізу структури видатків за 2010-2012 роки (рис. 1).

Рис. 1. Структура видатків місцевих бюджетів України впродовж 2010-2012 років, %

Згідно даних рисунку 1, частка видатків на оплату праці працівників бюджетних установ з нарахуваннями протягом аналізованого періоду була найвищою і мала тенденцію до зростання у 2011 році з 44,6 % до 45,3 %, а у 2012 році скоротилася і була на меншому рівні – 44,5 %., ніж на початку досліджуваного періоду.  Видатки на субсидії та поточні трансферти населенню, підприємствам та органам державного управління також зростали, однак темп приросту був дещо нижчим (8,5 %). У 2012 році поточні видатки зросли на 11,7 %, або на 17087,5 млн. грн. і їх обсяг становив 163590,9 млн. грн.. Дане зростання було забезпечено зростанням видатків на субсидії та поточні трансферти, котрі зросли на 16,5 % та виплат процентів за зобов’язаннями, які зросли порівняно з відповідними показниками минулого року на 13,4 %. Значно нижчими темпами зростали видатки на товари і послуги – лише 9,6 % приросту порівняно з минулим роком.       Невелику частину у структурі також займали видатки на медикаменти та перев’язувальні матеріали (2% у 2012 році), що свідчить про спрямованість невеликої кількості коштів на охорону здоров’я в Україні.         В загальному понад 91 % всіх видатків місцевих бюджетів впродовж 2010-2012 рр. спрямовувалися на поточні витрати, тобто фінансування захищених статей (оплата праці, харчування, медикаменти тощо). Така ситуація є причиною низки проблем: спрямованість бюджетних коштів на «проїдання» тому, що  велику частину становлять видатки на соціальний захист та забезпечення; загальмованість розвитку освіти, культури, охорони здоров’я, так як переважають поточні видатки над капітальними. Якщо ж проаналізувати рівень виконання місцевих бюджетів за 2010-2012 роки за видатками, то варто зазначити, що найвищий рівень виконання мала лише галузь охорони здоров’я  101,36% у 2021 році та освіта 99,18% у 2012 році. Найменший рівень виконання спостерігався в економічній галузі – 76,57% у 2012 році. Здебільшого така бюджетна практика розподілу видатків спрямована на виконання поточних завдань, і як наслідок – лише на виживання держави до наступного бюджетного періоду. Успішний економічний розвиток держави має базуватися на інвестиційній основі, на що звертають увагу вчені-економісти [4]. Незважаючи на рівень виконання місцевих бюджетів, кількість коштів які витрачаються на певні галузі народного господарства, ми не бачимо того рівня життя, яке обіцяне високопосадавцями. За даними  усіх контролюючих органів, існують неодноразові факти розкрадання бюджетних коштів, починаючи навіть із стадії формування бюджетних запитів. Тому, насамперед, в Україні існує проблема корупції, яка спричинена недостатнім контролем та відповідальністю розпорядників бюджетних коштів [8]. Насамперед для розв’язання проблем у даній сфері, потрібно реформувати бюджетну сферу в цілому, адже проблеми видаткової частини місцевих бюджетів з’являються  не тільки в процесі розподілу, але і в процесі формування місцевих бюджетів. Перш за все потрібно реформувати законодавчо-визначені соціальні пільги, так як ми визначили, велика частина коштів спрямовується на соціально-культурну сферу. Наприклад включаючи відмову від їх надання за відомчою ознакою (пільги на проїзд у громадському транспорті), так як селяни та жителі міста виступають у нерівних умовах. Також важливо запровадити Єдиний державний автоматизований реєстр для осіб, які користуються соціальними виплатами, щоб кошти спрямовувалися в правильному цільовому напрямку (виплати на дітей використовувалися безпосередньо для придбання товарів для дітей та харчування). Важливим аспектом є децентралізація видатків за окремими бюджетними програмами у сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та енергоефективності, шляхом зміни нормативно-правових актів, які встановлюють нормативи обрахунку. Найважливішим аспектом є збільшенням контрою за витрачанням коштів та відповідальність за порушення законодавства у даній сфері.

Висновки. Видатки місцевих бюджетів впродовж 2010-2012 років зростали. Причиною чого, насамперед є зростання рівня оплати праці та збільшення спрямовування коштів на фінансування соціально-культурної сфери (видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення зросли на 18,94%, освіта  – 15,69%, охорона здоров’я – 7,65%). Така бюджетна політика характеризується негативно, так як витрачання коштів спрямоване на «проїдання ресурсів». Тому ми можемо запропонувати такі напрями вдосконалення видаткової частини: посилення контролю та відповідальності за витрачанням бюджетних коштів; децентралізація видатків за окремими бюджетними програмами у сфері освіти, охорони здоров’я, житлово-комунального господарства та енергоефективності;  реформування законодавчо-визначених соціальних пільг та запровадження Єдиного автоматизованого реєстру для осіб які користуються соціальними пільгами.

Література:

1. Бюджетний кодекс України. Затверджено 8 липня 2010 року N 2456-VI   – Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 50-51, ст.572 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

2. Артус М.М., Хижа Н.М. Бюджетна системаУкраїни: Навчальний посібник. / М.М. Артус, Н.М.Хижа – К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2007. – 220 с.

3. Бондарчук Т.В. Фінансова політика забезпечення ефективності видатків місцевих бюджетів / Т.В. Бондарчук // Економіст. – 2007. – №4. – С.30 – 33.

4. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. №

еріали експрес-випусків Державного комітету статистики України за 2010-2012 рр. // [Електронний ресурс] — Режим доступу з. http://www.ukrstat.gov.ua

5. Нікуліна Т.О. Проблеми та шляхи удосконалення діяльності органів Державного казначейства України / Т.О. Нікуліна // Економікс. – 2010. – № 9. – С. 3-5.

6. Стефанюк І. Невеликий коментар про нецільове використання бюджетних коштів / І. Стефанюк // Фінансовий контроль. – 2008. – № 6. – С. 48-51

]]> https://naub.oa.edu.ua/napryamy-vdoskonalennya-zdijsnennya-vydatkiv-mistsevyh-byudzhetiv/feed/ 0