Науковий керівник:
Шулик Юлія Віталіївна
кандидат економічних наук,
доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

У статті досліджено категорію «боргова політика» у контексті різних видів державного боргу та економічних криз. Окреслено праці вітчизняних та зарубіжних дослідників у питаннях управління державним боргом. Проаналізовано економічні відносини у процесі формування та управління борговою політикою під час криз. Охарактеризовано та систематизовано ключові ознак боргової політики у залежності від виду кризи.

Ключові слова: боргова політика, державний борг, криза, облігація, платіжний баланс, дефіцит.

The article examines the category of “debt policy” in the context of various types of public debt and economic crises. The works of domestic and foreign researchers on public debt management are outlined. Economic relations in the process of formation and management of debt policy during crises are analyzed. Key features of debt policy depending on the type of crisis are characterized and systematized.

Keywords: debt policy, public debt, crisis, bond, balance of payments, deficit.

Постановка проблеми.  Жодна країна не має на меті повністю позбутися своїх боргових зобов’язань, проте рухається у напрямку зменшення боргу до певного рівня та утримування його стабільним. Уряд залучає необхідні кошти для виплати видатків з Державного бюджету шляхом отримання позик від урядів інших країн, міжнародних організацій, та коригує обсяг грошової маси проведенням операцій з цінними паперами.

Сутність боргової політики у свій час трактували багато вчених і їх думки іноді були розбіжними. В основу класифікації боргової політики покладено різноманітність видів державного боргу. А характер боргової політики залежить від економічної кон’юктури в країні та світі. В період криз борговий менеджмент Уряду буде відрізнятися від нормального стану економіки. Інфляція зростає підвищеними темпами, прослідковується хронічний дефіцит бюджету, девальвація знищує довіру населення до національної валюти та доцільності дій Уряду, виникає ефект витіснення капіталу з економіки та руйнація платіжного балансу. Саме ці умови вимагають проведення більш жорсткої боргової політики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У 80-х роках ХХ ст. в зарубіжних працях дослідники приділяли увагу переважно вивченню питань боргу, політики пристосування та стабілізації країн, що розвиваються, зокрема Кассе Мустафа [16] вивчав питання формування боргу у країнах Африки. В період до кризи в 2008 році в березні було видано Паніцца Уго [18] працю «Внутрішній і зовнішній державний борг у розвитку країн», в якій присвячено увагу питанням дослідженню формування боргу різними країнами світу, особливості залучення внутрішніх та зовнішніх позикових ресурсів. Американський економічний експерт-аналітик з 20-ти річним досвідом Кімберлі Амадео [17] у жовтні 2020 року опублікувала свою працю «Що таке державний борг і коли він занадто високий?». Автор присвячує своє дослідження вивченню питання коли сформований урядом борг впливає на економіку позитивно, а коли негативно. Джон Гремліча [15] вивчав питання впливу COVID-19 на збільшення державного боргу, вказуючи на те, що Японія, США та Італія мали державний борг значно вищий ВВП ще до світової пандемії. У дослідженні також було використано працю О. Волинської [2], яка досліджувала сутність боргової політики та критерії оцінки її ефективності.

У працях вітчизняних науковців Т. Богдан [1], В. Данилюк [3], В. Опарін [10], також приділено значно уваги з вивчення сутності боргової політики, її види та особливості реалізації, питання управління державним боргом вивчали С. Лондар, О. Тимошенко [9], реалізацію боргової політики в країнах Європейського союзу та порівняння уроків для України досліджували І. Лютий та Ю. Терес [10]. Однак дослідження питання особливостей та визначення характерник ознак боргової політики в умовах кризи потребує подальших досліджень.

Метою дослідження є узагальнення теоретико-практичних основ дослідження особливостей боргової політики країни в умовах кризи та визначення ключових її ознак в умовах різних видів криз.

Актуальність полягає в дослідженні особливостей формування та реалізації боргової політики  в умовах кризи, адже навіть провідні Європейські країни з розвинутою економікою залучають позики в управлінні економікою держави. Особливістю економіки України є не тільки хронічний дефіцит бюджету, а і тенденція до зростання державного боргу. Державні запозичення на сьогоднішній день досить суттєво впливають на економічний розвиток країни і регулювання її боргових залежностей.

Особливо актуальним є питання розробки, формування та реалізації боргової політики під час криз. Світова криза 2007-2008 років мала руйнівний характер для нашої економіки та ледь не призвела до дефолту. Криза в Україні 2014-2015 років вимагала використання вже зовсім інших боргових інструментів та співпраці з новими міжнародними партнерами. Революція гідності, військовий конфлікт з Росією, окупація Криму дали поштовх до появи нових економічних проблем та краху банківської системи. Найбільшою несподіванкою для нашої держави стала криза 2020 року внаслідок світової пандемії нового вірусу – коронавірусу. На наш Уряд було покладено завдання прискореними темпами стабілізувати економічну ситуацію, або принаймні не допустити поглиблення кризових процесів. Держава мала відразу зреагувати та перерозподілити кошти Державного бюджету, перенаправити значну частку ресурсів у медичну сферу та на соціальні видатки, надати велику кількість соціальних пільг та пільг для малого бізнесу, забрати на себе певну частку боргів приватного сектору. Це призвело до нарощення державного боргу України та виникнення необхідності знайти нові напрямки залучення додаткових коштів, саме ці аспекти актуалізують обрану проблематику дослідження.

Виклад основного матеріалу. В економічнійта науковій літературі поняття «боргова політика» трактується переважно як сукупність дій та заходів держави в сфері управління внутрішніми та зовнішніми запозиченнями.

Зупинимось на розгляді окремих тверджень вітчизняних науковців. Так, В. Кудр’яшов розглядає боргову політику, як «…діяльність державних органів влади, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу» [7, с. 198]. В. Данилюк обґрунтовуючи зміст боргової політики, акцентує увагу та тому, що «… вона повинна здійснюватися відповідними органами державної влади; безпосередньо пов’язана з управлінням державним боргом; передбачає розробку заходів з обслуговування боргових зобов’язань держави; своєю метою визначає економічне зростання в країні» [3, c.115]. С. Лондар та О. Тимошенко аналогічно продовжують попередню думку, аргументуючи що «…це сукупність державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави» [9, с. 182]. Т. Богдан більш ширше розкриває це поняття « … як сукупність дій, пов’язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням і погашенням державного боргу, інших правочинів з державним боргом, а також з регулюванням зовнішніх корпоративних запозичень, які спрямовані на оптимізацію умов залучення позик, забезпечення своєчасного і повного виконання боргових зобов’язань, зменшення видатків бюджету на обслуговування боргу при утриманні допустимого рівня боргових ризиків, на підтримання економічно безпечного розміру державного і зовнішнього сукупного боргу [1, с. 9]. Таким чином автор включає до складу боргової політики управління не лише державним, а й корпоративним боргом.

Цікавим є підхід до обґрунтування змісту поняття В. Опаріна, який зазначає, що «…боргова політика визначає межі й умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу» [14, c.177-178]. Н. Костіна включає до боргової політики й діяльність органів місцевого самоврядування зі здійснення муніципальних запозичень [6, c.41-43]. В умовах глобалізації зміст боргової політики розкриває О. Волинська, стверджуючи, що боргова політика «… формує ідеологію управління державними запозиченнями, визначає стратегію і тактику управління державним боргом та основні напрямки органів влади щодо їх реалізації. Зміст боргової політики включає широкий комплекс заходів: розробку концепції боргової політики, визначення її стратегічних напрямків, цілей, головних завдань; створення адекватного механізму реалізації боргової політики; управління діяльністю держави з планування запозичень, організації розміщення позик, надання державних гарантій, поручительств: контроль за цільовим використанням залучених ресурсів, а також за своєчасним погашенням державного боргу» [2, c.117].

Таким чином, узагальнюючи усіх вище зазначенні підходи, зміст боргової політики полягає у комплексі заходів та дій органів державної та муніципальної влади щодо управління державними та корпоративними борговими зобов’язаннями на різних рівнях та в різних соціально-економічних, а також глобалізаційних умовах.

На основі проведених досліджень, нами була сформована власна класифікація боргової політики за видами боргу (рис. 1).

Також варто вказати на те, що боргова політика є складовою фінансової політики, якою управляє держава в особі Міністерства фінансів та допоміжних органів управління. Боргова політика полягає у визначенні меж, стратегії, здійсненні, обслуговуванні і погашенні сукупного валового боргу, який містить в собі корпоративний, державний та гарантований зовнішній і внутрішній борг.  Окрім суми боргу сплачується також відсоток за обслуговування державного боргу. Мета зменшення відсотків за обслуговування державного боргу є найбільш актуальною під час кризи на фоні скорочення доходів.

Саме кризовий період вимагає використання більш жорстких методів управління та контролю за державним боргом. Таким чином є досить важливим визначити та систематизувати характерні особливості боргової політики у залежності від виду кризи в якій вона формується та реалізується. Розкриваючи характерні риси кожного виду кризи, що відображено у таблиці 1, нами було визначено ключові ознаки боргової політики в умовах цих криз.

Таблиця 1

Ключові ознаки боргової політики в умовах різних криз

Таким чином, під час криз, як правило, виявляється нестача фінансових ресурсів, які надходять від юридичних осіб до держави, в результаті чого і з’являється необхідність залучати додаткові ресурси у вигляді державних запозичень. На внутрішньому кредитному ринку підвищується ціна на кредитні ресурси, тому в частині корпоративного боргу активніше залучають зовнішні позики. Всі кризи тісно взаємопов’язані між собою, а також є передумовою виникнення інших криз, у кожному виді криз формуються свої конкретні ознаки боргової політики. Також, за умови використання різних інструментів у борговій політиці є різні її наслідки для фінансової системи (табл. 2).

Мінфін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 80 «Про випуск облігацій внутрішніх державних позик» здійснює розміщення ОВДП у формі аукціонного продажу через Національний банк України, який виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням ОВДП, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів [13].

Таблиця 2

Інструменти боргової політики в умовах різних криз та наслідки в боргових зобов’язаннях або у фінансовій системі країни

Головними інструментами регулювання є рівень дохідності по облігаціям та облікова ставка НБУ.

Продаж ОВДП нерезидентам має високий ступінь ризику, бо діє той же ефект витіснення капіталу з економіки і руйнує грошовий баланс в країні. Навіть у разі отримання прибутку в національній валюті нерезидентами та сплати податку на прибуток в межах України, все одно більша частина доходу вивозиться та витрачається закордоном.

В таких умовах змінюється структура платіжного балансу країни. Усі частини платіжного балансу взаємопов’язані. Дефіцит балансу поточних операцій означає, що експорт товарів та послуг є недостатнім для оплати імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можливо шляхом одержування позик з-за кордону або продажу іноземцям матеріальних та фінансових активів країни, що відображається в балансі фінансових операцій з капіталом [11].

Висновки. Боргова політика здійснюється при будь-якій економічній ситуації та важелями у її формуванні і реалізації виступають зовнішні та внутрішні запозичення держави. Період кожної кризи вимагає більш зваженої боргової політики. Необхідно ефективно використовувати усі боргові інструменти для фінансування бюджету, щоб нівелювати усі негативні явища, які впливають на економіку країни, аби не виникав ефект витіснення капіталу з економіки країни та не руйнувався грошовий баланс.

Боргова політика матиме свої специфічні ознаки в залежності від кожного виду кризи. Також відрізнятимуться і інструменти управління та формування державним боргом під час економічної, бюджетної, банківської, фінансової, інфляційної, соціальної, політичної чи боргової кризи. Їх дослідження, систематизація та визначення наслідків тих чи інших дій Уряду в боргових зобов’язаннях або у фінансовій системі країни надасть змогу виявити можливі ризики та дозволить ефективніше управляти сукупним державним боргом. 

Література

1. Богдан Т. П. Боргова політика держави в умовах глобальної нестабільності. Економіка України. 2013. № 2 (615). С. 4−17.
2. Волынская О. А. Понятие долговой политики и критерии оценки её эффективности. URL: http://journal.safbd.ru/sites/default/files/articles/sifbd-2006-4_117-119.pdf (дата звернення: 05.10.2020).
3. Данилюк В. О. Боргова політика держави: поняття, види, особливості реалізації / Вісник Одеського національного університету. Економіка. 2013. Т. 18.  Вип. 3 (1).  С. 115−118.
4. Державний борг: правда і життя. URL: https://biz.ligazakon.net/ua/analitycs/188208_derzhavniy-borg-pravda–zhittya (дата звернення: 15.10.2020).
5. Державний борг України. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/finance/debtgov/ (дата звернення: 18.10.2020).
6. Костіна Н. М. Інституційна структура боргової політики органів місцевого самоврядування в Україні / Вісник соціально-економічних досліджень. 2013.  Вип. 2 (2). С. 40−46.
7. Кудряшов В.П. Курс фінансів: Навч. посіб. – Київ: Знання, 2008. 431 с.
8. Логвинов С.А. Макроэкономическое стратегическое планирование: Учеб. пособ. Москва: ИНФРА-М, 2001. 348 с.
9. Лондар С. Л., Тимошенко О. В.  Фінанси : навч. посіб. Вінниця: Нова Книга, 2009. 384 с.
10. Лютий І. О., Терес Ю. С. Реалізація боргової політики в країнах ЄС: уроки для України. Світ фінансів. 2018. №4. С. 7–19.
11. Міжнародна економіка. Конспект лекцій. URL: https://buklib.net/books/28560/ (дата звернення: 10.10.2020).
12. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія. Київ: Видавничий центр “Академія”. Т. 1, 2000. 863 с.
13. ОВДП. URL: https://mof.gov.ua/uk/ovdp (дата звернення: 07.10.2020).
14. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія) : навч. посіб. Київ: КНЕУ, 2007. 240 с.
15. Gramlich, John. Coronavirus downturn likely to add to high government debt in some countries. URL: https://www.pewresearch.org/fact-tank/2020/04/29/coronavirus-downturn-likely-to-add-to-high-government-debt-in-some-countries/ (application date: 05.01.2021).
16. Kasse, Mustapha. Economic theories, debt and a policy of adjustment and stabilization in Africa. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000081339 (application date: 20.01.2021).
17. Kimberly Amadeo. What Is the Public Debt, and When Is It Too High? Updated October 15, 2020 URL: https://www.thebalance.com/what-is-the-public-debt-3306294 (application date: 15.01.2021).
18. Panizza, Ugo. Domestic and external public debt in developing countries. United Nations Conference on Trade and Development (UNCTAD). No. 188 March 2008. Р. 28. URL: https://unctad.org/system/files/official-document/osgdp20083_en.pdf (application date: 04.01.2021).

У сучасних умовах питання державного боргу України розглядається дедалі частіше, оскільки його сума з кожним роком збільшується, що не може не викликати занепокоєння. Основними причинами збільшення боргу вважається складна політична ситуація, щорічне збільшення дефіциту державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу України. У зв’язку з цим стає зрозуміло, що існує необхідність пошуку нових шляхів управління боргом.

Мета дослідження полягає у визначенні шляхів удосконалення управління державним боргом України в сучасних умовах.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1].

Під управлінням державним боргом розуміють виконання заходів по досягненню економії коштів державного бюджету з погашення та обслуговування державного боргу та поліпшення його структури, проведення заходів по інформаційній та рейтинговій підтримці залучення коштів на ринках капіталів [4, с. 393]. Метою управління державним боргом є забезпечення боргової безпеки держави, тобто дотримання такого рівня державної заборгованості, який задовольняє потреби держави у фінансових ресурсах, дає змогу зберегти стійкість фінансової системи держави і при цьому не ставить під загрозу виконання державою своїх функцій та зобов’язань щодо погашення та обслуговування боргів [5].

Для України, як і для більшості держав світу, державні запозичення є основним джерелом покриття дефіциту бюджету, причому як державного, так і місцевих бюджетів. Розмір державного боргу, його динаміка, структура та темпи росту є одними з основних показників фінансового стану держави та ефективності державної боргової політики [3, с. 342].

Аналізуючи стан державного боргу України за останні 4 роки, ми можемо бачити, що за цей період він поступово зростав. У 2011 р. в порівнянні з 2010 р. державний борг збільшився на 10,45% (33,8 млрд. грн.), а в 2012 р. ще на 11,72% (41,9 млрд. грн.). В 2013 р. відбулось більш різке зростання на 20,29% (81 млрд. дол.) через необхідність фінансування дефіциту бюджету, а також випуску ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Державний ощадний банк України» та утворення ПАТ «Аграрний фонд». У 2014 р. державний борг зріс на 97,17% (466,6 млрд. грн.), що було зумовлено нестабільним економічним та політичним станом в країні [2].

Динаміка гарантованого державою боргу дещо відрізняється. Борг поступово зростав за 2010–2012 рр., у 2013 р. зменшився на 10,4%, що становило 12,1 млрд. грн. і у 2014 р. різко зріс на 47,51%  (49,5 млрд. грн.).

Загалом можна сказати, що за 2010–2014 рр. державний борг зріс на 668,3 млрд. грн., тобто на 154,59%. Все це дає змогу стверджувати про необхідність пошуку нових способів управління боргом та нових джерел покриття дефіциту бюджету.

Нові кошти для погашення державного боргу Україна може отримати на рахунок:

• реформування податкової системи;
• спрощення процедури створення малого та середнього бізнесу;
• приваблення нових інвестицій та приплив фінансово-валютних ресурсів;
• перегляду видатків бюджету та їх раціоналізації;
• поступової відмови від нових зовнішніх позик.

Також варто звернути увагу на зарубіжний досвід управління державним боргом. Найкращим варіантом для України стане використання «золотого правила», яке досить часто використовує Великобританія. Суть цього методу полягає в тому, що держава використовує нові позики лише для інвестування, і в результаті цього вона не лише з легкістю віддає позику та відсотки по ній, але й отримує прибуток. Для України цей спосіб є доцільним варіантом на майбутнє, оскільки він дає змогу забезпечити приріст надходжень фінансових ресурсів до державного бюджету та своєчасне погашення боргових зобов’язань..

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року N 2456-VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
2. Інформація про стан виконання Зведеного та Державного бюджетів України за січень-грудень 2014 року [Електронний ресурс] // Міністерство фінансів України. – Режим доступу : http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=407731&cat_id=77440
3. Кучер Г. В. Управління державним боргом : підручник / Г.В. Кучер. – К. : КНТЕУ, 2009. – 342 с
4. Юрій С. І. Казначейська система : підручник / С. І. Юрій, В. І. Стоян, М. Й. Мац. – Тернопіль : Тернопільська академія народного господарства, 2002. – 394 с.
5. Лук’янихіна О. А. Управління державним боргом як запорука фінансової безпеки держави / О. А. Лук’янихіна // Актуальні питання безпеки фінансової системи держави: зб. наук. пр. Міжнар. Нау-к.-практ. інтерн.-коеф. / Харк. нац. ун-т внутр. справ. – Х. : ХНУВС, 2014. – С. 185–189.

 У статті визначено сутність державного боргу, проаналізовано зарубіжний досвід управляння державним боргом та досліджено можливості застосування зарубіжного досвіду в Україні

Ключові слова: державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній державний борг, сек’юритизація боргу, конвертація

 В статье определена сущность государственного долга, проанализирован зарубежный опыт управления государственным долгом и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине

Ключевые слова: государственный долг, внутренний государственный долг, внешний государственный долг, секьюритизация долга, конвертация

 The article explains the purpose of the public debt, the foreign experience debt management and investigated the possibility of using foreign experience in Ukraine

Key words: public debt, domestic debt, external debt, securitization of debt, conversion

Постановка проблеми. Сучасні умови розвитку економіки будь – якої країни характеризуються наявністю державного боргу. Така ситуація виникає внаслідок існування дефіциту бюджету, що у свою чергу зумовлює появу державного кредиту. Як наслідок, названі процеси стають взаємозалежними і поява одного стає вирішальним чинником існування іншого. Тому, з огляду на вищезазначене, тема дослідження є актуальною та потребує детального вивчення.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У вітчизняній та зарубіжній літературі існує низка наукових праць, присвячених вивченню, аналізу державного боргу, дослідженню основних підходів до управління державним боргом. Так, основні складові управління державним боргом у контексті зарубіжного досвіду розглянуті у роботах Дудченко В. Ю., Рибалко Г. П., Ярошевич Н. Б.

Однак у вітчизняній літературі відсутній комплексний аналіз зарубіжного досвіду управління державним боргом із можливими варіантами його впровадження в Україні.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає у досліджені основних аспектів управління державним боргом зарубіжними країнами на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Виклад основного матеріалу. Використання державою механізму державного боргу забезпечує регулюючі процеси в економіці, впливає на весь процес відтворення. Однозначно оцінити дію державного боргу на створення, розподіл і рух в цілому сукупного суспільного продукту, його частин складно, ці процеси досить суперечливі [1].

На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу [2].

Бюджетний кодекс України [3] визначає, що державний борг – це загальна сума боргових зобов’язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Матеріальним змістом державного боргу вважають загальну суму заборгованості держави з непогашеними борговими зобов’язаннями і невиплаченими по них відсотками. При цьому державний борг як матеріальна категорія поділяється на капітальний (зазначений вище) і поточний, тобто державний борг є сумою витрат держави за всіма борговими зобов’язаннями, термін погашення яких вже настав [4].

В більшості випадків акумуляція державного боргу здійснюється шляхом зовнішніх та внутрішніх запозичень, та обслуговування вже існуючого боргу.

Відповідно до Бюджетного кодексу України борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.

Відповідно за типом кредитора державний борг поділяється на:

–  внутрішній – заборгованість перед кредитором всередині держави: Національним банком України, перед іншими банками, перед юридичними особами, інша заборгованість;

–   зовнішній – заборгованість перед кредиторами за межами держави: за позиками міжнародних організацій, за позиками, наданими  іноземними державами під гарантії уряду, за позиками, наданими іноземними банками.

Відповідно до другої класифікації боргу, державний борг поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий. Також в структурі виділяється його класифікація на зовнішній та внутрішній.

З усього вищезазначеного випливає необхідність забезпечення ефективної діяльності по управлінню державним боргом.

У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов’язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань.

При управлінні державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни [5].

При цьому існують дві теорії формування боргової політики держави: перша теорія полягає у здійснення зовнішніх запозичень, щоб вкладати їх у розвиток економіки і отримувати приріст валового внутрішнього продукту, внаслідок чого не збільшується співвідношення борг / ВВП, а гроші всередині країни ідуть на розвиток; друга теорія базується на внутрішніх запозиченнях – позитивним у цій політиці є виключення валютних ризиків.

Методи управління державним боргом сформувалися за допомогою гнучкої співпраці країн – дебіторів і країн – кредиторів за тривалий період світової боргової політики.

Одним із способів управління державним боргом є реструктуризація боргових зобов’язань, що направлена на мінімізацію втрат кредиторів та забезпечення виконання зобов’язань позичальником за рахунок зменшення тягаря боргу. Так, даний метод був застосований в Аргентині для врегулювання внутрішньої заборгованості перед пенсійними фондами [6]. Реструктуризація є основним методом  управління державним боргом, що використовується останнім часом у Молдавії. Зменшення величини зовнішнього боргу досягла Молдавія за рахунок реструктуризації у 2006 р. державного боргу перед Росією та США на умовах Паризького клубу кредиторів.

Реструктуризація, як традиційний метод управління державним боргом набула розповсюдження і в Польщі. Так, зокрема, Польща, здійснювала реструктуризацію шляхом викупу боргів та обміну облігацій Брейді у відповідності із планом Брейді, що покращило умови обслуговування та погашення заборгованості.

Метод сек’юритизації  зовнішнього боргу був застосований в Болгарії, що дозволило зменшити величину заборгованості та покращити її структуру за рахунок збільшення частки довгострокових позик.

Конвертація як метод управління державним боргом була застосована у Казахстані. Відбулась конвертація частини зовнішнього державного боргу у внутрішній через випуск цінних паперів у національній валюті (такий метод був впроваджений в життя України в 2005 р. Однак такі дії не призвели до зменшення сукупного зовнішнього боргу). Дані заходи направлені на підвищення доступності  фінансових інструментів для інституційних інвесторів, скорочення валютних ризиків та відкритих валютних позицій Казахстану.

Поширеною практикою в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Так, суттєве зменшення зовнішнього боргу Словаччини пов’язане із проведенням ефективної приватизаційної політики. В Угорщині половина прибутку від приватизації направляється на погашення зовнішнього боргу, в Єгипті надходження від приватизації використовуються для реструктуризації зовнішнього боргу з метою зменшення відсоткових платежів [2].

Якщо оцінювати можливості застосування приватизаційних програм обслуговування державного боргу в Україні, то необхідно зазначити, що на цьому етапі розвитку України це буде просто недоцільно, оскільки більшість підприємств, які перебували у державній власності є давно приватизованим.

Одним із можливих варіантів управління державним боргом науковці називають випуск облігацій внутрішньої державної позики.

При цьому попит на ОВДП розширюють за допомогою таких інструментів:

–  у Великобританії – короткострокові облігації держави для великих підприємств;

–  у США – федеральні і муніципальні облігації, ощадні бони (неринкові облігації, що поширюються серед фізичних осіб) [7].

Однак, в Україні існує ряд проблем, які унеможливлюють застосування зазначеного методу управління державним боргом, а саме: нерозвиненість фондового ринку, обмеження попиту на облігації внутрішньої державної позики, нестабільність законодавства.

Країнім методом управління державним боргом є його списання. Проте він застосовується у випадках перевищення межі критичного рівня співвідношення державного боргу до ВВП (в Україні це співвідношення становить 60 %). Так,  зокрема схеми повного або часткового списання з боку зовнішніх кредиторів застосовувались по відношенню до Болгарії, Польщі.

Наявність великого державного боргу хоч і містить в собі високий ризик, проте необхідно навчитись вміло розпоряджатись отриманими коштами. Потрібно дотримуватись концепції Лерненра проте, що зовнішні позики залучають на фінансування об’єктів промислового чи сільськогосподарського будівництва, тобто витрачати продуктивно, створюючи національне багатство. А використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат є найменш ефективним способом використання отриманих коштів.

Висновки. Таким чином, здійснивши аналіз зарубіжного досвіду управління державним боргом із можливими шляхами його застосування в Україні, ми підсумували, що фінансова система України не є готовою до використання конкретних методів управління державним боргом, таких як приватизаційні програми, метод конвертацій, сек’юритизації.

Література:

1. Роль В. Ф. Фінансове право. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 392 с
2. Дудченко В. Ю. Зарубіжна практика регулювання державного боргу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/Article/Dudchenko_4.pdf
3. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
4. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецеднт, Моя книга, 2006. – 448 с.
5. Шкарупа В. К. Фінансове право України: Навчальний посібник. – Київ: «Істина», 2007. – 148 с.
6. Каспрук В. Аргентина після кризи: як живеться на власні ресурси // Дзеркало тижня. – 2008. – № 49. – с. 5-6.
7. Ярошевич Н. Б.Управління державним боргом: зарубіжний досвід та українська реальність [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/17_8/266_Jaroszewycz_17_8.pdf