Науковий керівник:
Шулик Юлія Віталіївна
доцент, кандидат економічних наук

Бюджетний дефіцит України і шляхи його подолання

Досліджено дефіцит бюджету як економічне явище, визначено причини його виникнення, проаналізовано основні показники виконання Державного бюджету України. Запропоновано напрями щодо зменшення дефіциту державного бюджету.

Ключові слова: бюджет, доходи бюджету, видатки бюджету, дефіцит бюджету, чинники дефіциту, фінансування державного бюджету,  фінансування дефіциту.

Постановка проблеми. Стан бюджету відображає як економічний так і соціальний стан держави. Кожна країна має бути зацікавленою у  нарощенні бюджетного потенціалу, що дозволить їй повністю виконувати свої функції та покращувати рівень життя населення в Україні.

Проблема дефіциту державного бюджету – є однією з найнагальніших.  Згідно до даних державної статистики України, протягом 1991р і по цей час спостерігався постійний брак фінансових ресурсів у бюджеті, а в останні роки ця проблема є найбільш актуальною.

Нестабільність та незбалансованість бюджету свідчить про необхідність вибору раціональних методів подолання дефіциту бюджет.

Метою статті є аналіз стану бюджетного дефіциту в Україні, а також методів його подолання.

Аналіз досліджень і публікацій. Особливе значення у дослідженні питання бюджетної незбалансованості відіграють праці зарубіжних вчених: Р. Барро, Ш. Бланкарта, Дж. Б’юкенена, Дж. Хікса, М. Мейера. Серед відомих сучасних вітчизняних дослідників можемо виокремити напрацювання В. Андрущенка, С. Буковинського, О. Василика, В. Геєца, О. Кириленко, В. Опаріна, В. Суторміної, В. Федосова, С. Юрія та багатьох інших.

Виклад основного матеріалу дослідження. Центральне місце в системі державних фінансів займає саме державний бюджет. Бюджет є основою функціонування коштів держави в цілому, а також його адміністративно-територіальнихутворень.

Керівництво кожної країни прагне до того, щоб досягти збалансованості державного бюджету, тобто такої ситуації, при якій  видаткова та дохідна частина бюджету рівна між собою. Однак на цей баланс впливають різноманітні фактори, в результаті чого дохідна частина державного бюджету не може покрити всі видаткові статті.

Для України бюджетний дефіцит – це явище, яке переслідує її з років утвердження незалежності і тому відчуває постійний брак фінансових ресурсів. На рис.1 показана динаміка зміни рівня дефіциту бюджету України протягом 2004-2018 роки. 2004 рік як базовий обраний так, тому що саме у цьому році була визначена національна валюта України [5].

Відповідно до рис.1, очевидно, що протягом аналізованого періоду дефіцит державного бюджету зростає. Також можна стверджувати, що динаміка є циклічною – 2006-2010 роки, 2011-2014 роки, 2015-2016 роки та 2017-2018 роки. Максимальний дефіцит державного бюджету у 6% спостерігався у 2010 році.

Виникнення бюджетного дефіциту обумовлюється багатьма  причинами, серед яких можна виділити такі, як спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізацію соціальних програм, значні витрати на оборону, зростання «тіньового» сектору економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, неефективний бюджетний механізм, який дозволить державі використовувати його як стимул розвитку економіки.

Всі країни намагаються звести до мінімуму ризики виникнення дефіциту бюджету, оскільки такий стан держбюджету небажаний для країни – через бюджетний дефіцит відбувається зростання державного боргу і інфляція. Фінансове становище країни вважається нормальним, якщо бюджетний дефіцит не перевищує 2-3% від валового внутрішнього продукту[2].  Якщо дефіцит державного бюджету коливається в межах 3-10%, він вважається допустимим, проте при показниках понад 20% дефіцит називають критичним. [3, c. 218].

Для більш детального дослідження необхідно проаналізувати зовнішній і внутрішній борг України, який формується на основі кредитного методу. Для прикладу, з 1997 року по 2017 роки ЄС запозичило Україні понад 29 млрд. дол, МВФ – 12 млрд. дол. А це в свою чергу провокує спіраль боргу, бюджетний дефіцит через державний борг утворює ще більш значний за обсягом бюджетний дефіцит.

Фінансові ресурси іноземних кредиторів складають 64% державного боргу, в той час як 36% – гроші українців, які позичили державі. Аналізуючи рис.2, спостерігається стрімке зростання внутрішнього і зовнішнього боргу України. Загальний обсяг державного боргу України на 01.01.2018 року складає 2141674 млн. грн, що на 10% більше, ніж у 2016 році. Протягом всього досліджуваного періоду як абсолютний розмір, так і питома вага зовнішнього боргу перевищує відповідні показники внутрішнього боргу. Наслідками такого положення є погіршення економічного становища країни, перерозподіл доходів між різними верствами населення та відтік національного капіталу за кордон. Необхідно також зазначити, що це негативно позначається на стані збалансованості бюджету наступних років, оскільки навантаження на погашення основної частини боргу та виплату процентів за боргом відбуваються за рахунок видаткової частини державного бюджету. Більшість запозичень, взятих Україною протягом цих років, залучалися на коротко- та середньостроковій основі. Це негативно вплине на стан бюджетної політики країни, адже необхідно щорічно виплачувати значні відсотки за користування кредитними ресурсами та великі суми на погашення основної суми боргу.

На рис. 3 наведена динаміка сукупного державного боргу та ВВП України з 2004 р. по 2017 р.

На графіку видно, що зі зростанням рівня ВВП країни [11], відбувається стрімке збільшення Державного боргу, особливо це помітно в 2013–2014 рр. і його зростання з кожним роком продовжується. Державний борг України у 2017 р. у відсотках до ВВП склав 82,9 %, а це на 47,9 % перевищило безпечний рівень державного і гарантованого державою боргу України [5].

Актуальність скорочення дефіциту державного бюджету відзначається урядами багатьох держав.  Вирішення проблеми дефіциту бюджету залежить від правильності його оцінки і проведення дієвих заходів, спрямованих на зменшення бюджетного дефіциту. Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів. До найважливіших з них можна віднести такі: залучення позик; проведення державою активних операцій (повернення коштів з депозитів, розміщених у вітчизняних і зарубіжних банках; надання цінних паперів з метою одержання доходів; використання коштів, накопичених на казначейському рахунку уряду. Залучення позик з метою фінансування дефіциту бюджету здійснюється в різних видах і формах, до яких належать, зокрема, внутрішні та зовнішні запозичення, що проводяться в формі кредитних угод, облігацій, казначейських зобов’язань та ін. [5, c. 121].

Відповідно до Бюджетного кодексу України джерелами фінансування бюджету є [2]:

• кошти від державних (місцевих) внутрішніх та зовнішніх запозичень;
• кошти від приватизації державного майна;
• повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу чи пред’явлення цінних паперів;
• вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов, визначених Бюджетним кодексом.

Крім того, за законом, джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кошти Національного банку України. Національний банк не має права надавати кредити на фінансування витрат Державного бюджету України в національній та іноземній валюті як прямо, так і опосередковано через державну установу чи іншу юридичну особу, майно якої перебуває в державній власності.

Фінансування бюджетного дефіциту можливе з використанням різних способів, які наведені на рисунку 4 [6, c.32 ].

Основним джерелом фінансування дефіциту державного бюджету протягом 2011- 2017 рр. залишаються кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

В умовах безперервної незбалансованості бюджету уряд повинен постійно шукати джерела фінансування дефіциту, основними з яких є здійснення зовнішніх позик та емісія грошей. Значна девальвація гривні у 2014―2015 рр., обумовлена агрегованою дією таких факторів, як відтік депозитних коштів у банківській системі, зменшення міжнародних резервів країни до критичного рівня, активні спекулятивні операції на фінансовому ринку, призвела до значного зростання державного боргу (із 480 млрд грн станом на 31.12.2013 до 1 трлн. 185 млрд. грн. станом на 30.04.2015 року). Це, відповідно, спричинило збільшення видатків із бюджету на обслуговування такого боргу [5].

Звісно, міжнародні фінансові інституції враховують, що в умовах економічної кризи Україні буде важко повертати попередні кредити, тому при розгляді заявок на рефінансування чи нові запозичення висувають певні вимоги щодо формування бюджету країни.

Висновки. Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансово-кредитної політики, засобом впливу на економіко-соціальне становище країни.  В умовах ринкових відносин бюджетний дефіцит може бути знижений або за рахунок збільшення доходів держави, або за допомогою державних запозичень. Найбільш оптимальним засобом боротьби з бюджетним дефіцитом є збільшення доходів держави. Таким чином, стратегічним завданням під час вирішення проблем збалансування бюджету має стати підвищення ефективності суспільного виробництва, яке сприятиме зростанню обсягів фінансових ресурсів суспільства, що є основним джерелом доходів бюджетів.

До основних напрямів активізації бюджетної політики з питань фінансування дефіциту державного бюджету слід віднести такі:

• – ресурси, залучені з метою фінансування дефіциту бюджету, доцільно направляти на посилення інвестиційної діяльності держави та поліпшення умов забезпечення економічного зростання;
• – мобілізовані кошти необхідно використовувати для вирішення економічних і соціальних проблем з урахуванням не тільки поточних, але й середньо- і довгострокових перспектив;
• – у майбутньому погашення боргових зобов’язань має бути рівномірним і не призводити до перевантаження бюджетної системи у кожному конкретному періоді.

В даний час дуже важливо приймати продумані закони, спрямовані на підтримку національних виробників і розвиток виробництва, а також розробити механізм їх виконання.  Необхідно прагнути до збалансованого бюджету держави, який можна досягти шляхом стримування зростання державних витрат і встановлення в країні рівня оподаткування, який в достатній мірі покриє всі необхідні суспільні потреби.

ЛІТЕРАТУРА

1. Сержанов, В. В. Аналіз дефіциту державного бюджету України / В. В. Сержанов, Г. І. Костьов’ят // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2016. – №3 (37). – С. 98–102. 

2. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : Бюджетний кодекс від 07.08.2010N 5290-VI  [зі змін. та доп.]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

3. Коляда Т. А. Джерела фінансування дефіциту бюджету: тенденції у застосуванні та виклики для стабільності державних фінансів України / Т. А. Коляда // Бізнесінформ. – 2016. – №2. – С. 215-222.

4. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс ]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

5. Довгань Л. П. Теорія і практика фінансування дефіциту державного бюджету України / Л.П. Довгань, І.О. Пімонова // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2017. – №1. – С. 118-125.

6. Оченаш І. П. Джерела фінансування бюджетного дефіциту та його місце у системі бюджетного регулювання / І. П. Оченаш // Регіональна бізнес-економіка та управління. – 2017. – №2(38). – С. 30-34.

студентка економічного факультету, кафедри фінансів, обліку і аудиту

Національний університет «Острозька академія

Науковий керівник: Шулик Ю.В,

доцент кафедри фінансів, обліку та аудиту

У статті розглянуто особливості доходів державного бюджету та шляхи їх збільшення в Україні. Автор акцентує увагу на визначенні динаміки та структури доходів державного бюджету, виділенні податкових надходжень як основного джерела доходів державного бюджету, а також огляді структури і динаміки неподаткових надходжень. Під час характеристики доходів державного бюджету та їх структури, визначено наявні проблеми у під час їх формування. Результатом дослідження є визначення шляхів збільшення доходів державного бюджету за рахунок податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі.

Ключові слова: Державний бюджет, доходи державного бюджету, податкові та неподаткові надходження.

Kateryna Tykhoniuk,

student of the economic department, Finance, Accounting and Auditing major, The National University of Ostroh Academy

The article deals with the features of the state budget revenues and ways of their increasing in Ukraine. The author focuses on the explanation of the dynamics and structure of the state budget revenues, the allocation of tax revenues as the main source of state budget revenues, and also the review of the structure and dynamics of non-tax revenues. During characteristics Budget revenues and their structures determined existing problems during their formation. The result of the research is to determine ways to increase the revenues of the state budget due to tax, non-tax and other revenues on an irrevocable basis.

Key words: State Budget, state budget revenues, tax and non-tax revenues.

ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УКРАЇНІ

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку нашої країни, існує необхідність у покращенні рівня економічної стабільності. Однією із ланок, які можуть забезпечити дане явище є державний бюджет, а саме оптимізація надходжень та видатків з нього, адже вони забезпечують соціальний та економічний розвиток України та її регіонів. В Україні вже котрий рік поспіль простежується дефіцит державного бюджету, що вказує на нестачу доходів, щоб покривати усі видатки. Тому необхідно спрямувати усі сили на пошук джерел зростання його доходів та їх раціонального використання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Кожна країна не може функціонувати без державного бюджету, адже він є рушієм її економічного розвитку, завжди існують додаткові шляхи його наповнення. Дослідження питань щодо державного бюджету та шляхів зростання його дохідної частини, а також пов’язаних із цим проблем проводить чимала кількість теоретиків і практиків у своїх наукових роботах. Серед них, теоретичні та практичні питання, пов’язані із доходами державного бюджету України розглядав Ц.Г. Огонь [7]. Проблеми формування доходів Державного бюджету за рахунок податкових надходжень, структуру доходів та фактори впливу на їх обсяг були розглянуті Т.Е. Городецькою та А.С. Пороваєм [3]. Проблемні питання формування дохідної частини бюджету та їх сучасні реалії розкрито у праці Н.О. Слободянюк та К.І. Шикор [10]. Особливості доходів державного бюджету України, проблеми їхнього формування та можливі джерела збільшення висвітлено у праці Т.О. Кир’язової  та Н.І. Чулак [4]. Проте, незважаючи на велику кількість досліджень даної проблематики, вона є недостатньо дослідженою і потребує більш глибокого вивчення.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні шляхів зростання доходів державного бюджету в умовах фінансової нестабільності держави. Для досягнення поставленої мети необхідно провести аналіз стану державного бюджету, розглянути загальну структуру доходів державного бюджету, а також структуру податкових і неподаткових їх видів, визначити напрями вдосконалення системи наповнення державного бюджету.

Виклад основного матеріалу. Державний бюджет – це централізований фонд грошових ресурсів, що знаходиться в розпорядженні уряду для фінансування державного апарату, збройних сил, виконання соціально-економічних функцій. Бюджет служить також одним з найсуттєвіший важелів державного регулювання економіки, впливу на господарську кон’юнктуру, вжиття антикризових заходів [5].

Доходи державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які регулюються відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету виражають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів [11].

На сучасному етапі розвитку економіки України, при недостатній забезпеченості державними коштами необхідно окреслити основи діяльності системи доходів бюджету держави для наступного визначення напрямів удосконалення її функціонування в Україні. Проблема наповнення та зростання доходів Державного бюджету України набуває все більшої гостроти, оскільки з кожним роком видатки держави збільшуються, а пошук джерел їх забезпечення ускладнюється.

Згідно класифікації Бюджетного Кодексу України виділяють чотири основні джерела надходжень до державного бюджету: податкові, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом та трансферти). Зокрема, податкові і неподаткові надходження поділяються іще на кілька ланок, що відображено на рисунку 1 [2].

Рис 1. Доходи державного бюджету України.

Перейдемо до розгляду статистичної інформації щодо доходів державного бюджету. Спершу розглянемо таблицю 1, у якій будуть узагальнено відображені доходи бюджету за період 2014-31.10.2017 рр.. Це дозволить нам визначити, яку частку у державному бюджеті становить кожне із наведених вище джерел і яке з них найбільше впливає на зміну розміру дохідної частини державного бюджету. Також за допомогою отриманих показників зробимо висновки щодо динаміки доходів та факторів, що впливають на ці зміни.

Отже, за досліджуваний період постійно збільшувалась сума доходів державного бюджету. Хоча за 2017 р. Мінфін подав інформацію лише за ІІІ квартали, сума доходів цього року вже перевищує значення попередніх років. Загальна сума доходів зросла у 1,15 разів відносно попереднього року у 2015-2016 рр. і становила 616275 млн. грн.. За наступні ІІІ квартали вона ще збільшилась у 1,25 рази і показала значення 783817 млн. грн. За досліджуваний проміжок часу податкові надходження мали постійну позитивну тенденцію і зросли з 280178 млн. грн. до 631328 млн. грн.. При значному знеціненні валюти упродовж останніх років, а точніше при сумарному індексі інфляції за 2014-2017 рр. у розмірі 192%, можемо сказати, що зростання податкових надходжень за вказаний період по більшій мірі зумовлене саме інфляцією, а не розвитком національної економіки. У загальній сумі доходів державного бюджету вони займають найбільшу частку, що за досліджуваний період коливається у межах 76-81% і означає значний вплив на зміну дохідної частини бюджету. Неподаткові надходження не мали постійної тенденції. А ось інші надходження у 2017 р. стрімко зросли, більше ніж у 2 рази, відносно попереднього року, що було зумовлено значним зростанням трансфертів у бюджет України.

Таблиця 1

Динаміка доходів державного бюджету України за 2014-31.10.2017 рр. (млн. грн.)

Джерело: [1].

Податкові надходження у структурі доходів державного бюджету займають значну нішу, тому доцільно розглянути, які з податків найбільше сприяють зростанню дохідної частини бюджету (таблиця 2). Їх найбільшу частку займає податок на додану вартість, що щорічно становить більше, ніж половину загальної суми надходжень. У період 2014-2016 рр. даний вид зріс у 1,74 рази та становив 329912 млн. грн.. Вже за наступний період відбулось його зниження до суми 302866 млн. грн. , але це зумовлено наявністю даних лише за ІІІ квартали. Чинником зростання ПДВ було введення у дію електронного адміністрування ПДВ. Тобто залучення в систему оподаткування сучасних методів реєстрації податкових накладних залучило більшу кількість його платників. Також зростання ПДВ було зумовлене зростанням середнього рівня цін.

Наступним за значимістю є акцизний податок, сума якого за період 2014-31.10.2017 рр. підвищилась у 2,5 рази та зупинилась на значенні 113336 млн. грн.., відносно значення 2014 р. у 44941 млн. грн.. До збільшення акцизного податку призвело підвищення плати як за алкоголь, так і за сигарети не менше, ніж на 12%. Також підвищили плату за пальне будь-якого виду.

Також відбувалось зростання податку на доходи фізичних осіб, що за досліджуваний період збільшився більше, ніж у 6 разів і у 31.10.2017 р. становили 77178 млн. грн. Ця зміна в першу чергу зумовлена підняттям розміру мінімальної заробітної плати у 2017 р.. Найбільше за 2014-2015 рр. зросли плата за користування надрами та ввізне мито. Із зростанням ПДВ також зростало його відшкодування, проте за 2017 р. ми ще не маємо даних, адже воно не може бути остаточно порахованим. Найменшу частку у структурі податкових надходжень займає ввізне мито, адже на найбільш вживані товари держава встановлює низькі ставки мита, і його основна частина – мито на менш необхідні товари.

Таблиця 2

Динаміка податкових надходжень до Державного бюджету України за 2014-31.10.2017 рр.(млн. грн.)

Джерело: [1].

Загальними чинниками, які вплинули на зростання податкових надходжень дохідної частини стало значне зростання податкових надходжень зумовлене постійним проведенням державою детінізації економіки та боротьбою із компаніями, які ухиляються від сплати податків, а також збільшення кількості об’єднаних територіальних громад внаслідок децентралізації, які можуть краще контролювати сплату податкових платежів та обов’язкових зборів на об’єднаній території.

Проблемами, що перешкоджають у отриманні достатнього рівня податкових надходжень до бюджету є:

• зменшення обсягів виробництва національних підприємств та зменшення їх кількості, що супроводжуються скороченням робочих місць через нестабільну ситуацію в країні та високий рівень інфляції, це робить фактичні суми надходжень таких податків, як: ПДФО та податок на прибуток нижчими від очікуваних;
• надання податкових пільг, які впливають на ефективність формування доходів бюджету. Безсистемне та невиправдане надання податкових пільг (велика кількість податкових пільг для одних підприємств означає високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентоздатності), звільнень від оподаткування та масштабне ухилення від сплати податків звужує базу оподаткування. Усе це призводить до зменшення надходжень до бюджету [4];
• неефективна податкова політика, що викликає явище ухилення від сплати податків та диспропорції у розподілі податкового навантаження.

Для того, щоб подолати проблеми, які перешкоджають надходженню податкових доходів до державного бюджету у достатній кількості можемо запропонувати такі шляхи:

• одним з найвагоміших податків є акцизний, тому необхідно підвищувати ставки акцизу, адже в будь-якому разі купуватимуться алкоголь, цигарки та пальне, що призведе до збільшення надходжень до бюджету;
• необхідно збільшувати оподаткування великих платників податків, адже саме у їх руках зосереджена найбільша кількість фінансових ресурсів та їхнє число зростає. Це дозволить отримувати більше доходів у бюджет від підприємств, які мають на це можливості і злегка звільнити від податкового тягаря малих компаній, що сприятиме зменшенню фактів приховування доходів та оборотів діяльності;
• зменшити кількість наданих податкових пільг, створити та законодавчо затвердити перелік напрямів, на які вони надаються;
• підвищити ставки ввізного мита на купівлю електрокарів, з метою стимулювання роботи національних виробників.

Розглянемо нововведення щодо податкових надходжень державного бюджету, які затверджені на 2018 р.. Так, як і зазначалось у шляхах збільшення дохідної частини державного бюджету, у законі затверджено зростання акцизного податку, тільки не всіх товарів, які підлягають до оподаткування, а лише тютюну. Зростання відбудеться на 30%, при ціні445,56 грн. за 1000 шт. сигарет у 2017 р., в 2018 р. вона буде становити 577,98 грн.. А 1 кг тютюнової сировини із 559,78 грн. за 1 кг., буде вартувати 726,15 грн. Закордонні електрокари не приноситимуть надходжень до бюджету, адже вони звільнені від оподаткування на 1 рік. Збільшиться частка екологічного податку у державному бюджеті, адже у 2017 р. до нього входило лише 20% усієї сплаченої суми, а 80% залишалось місцевим бюджетам. У 2018 р. ж сума податку буде розподілятись 50/50. Також підвищені рентні ставки (окрім видобування корисних копалин) на 16,8%.

Після проведення аналізу податкових надходжень необхідно розглянути динаміку неподаткових у 2014-31.10.2017 рр. (таблиця 3).

Таблиця 3

Динаміка неподаткових надходжень до державного бюджету України за 2014-31.10.2017 рр.(млн. грн.)

Джерело: [1].

Загалом неподаткові доходи державного бюджету за досліджуваний період не мали чіткої тенденції. З 2015 по 2016 рр. вони знизились на 14%, а за наступний період зросли на 23% і становили 127638 млн. грн.. Найбільшу частку у структурі неподаткових надходжень займають надходження від НБУ, які у 2017 р., відносно 2015 р. знизились на 30%, проте до кінця року можуть достигнути значення 2015 року. Наступним за значимістю показником є надходження бюджетних установ та вони постійно збільшувались. За досліджуваний період вони зросли на 40% і у 2017 р. становлять 37712 млн. грн.. Також постійна позитивна тенденція була присутня у доходах державних підприємств, що з 9 281 млн. грн. у 2015 р. зросли до 26543 млн. грн. у 2017 р.. Тобто це зростання більше, ніж у 2 рази. Адміністративні збори та платежі мали помітну негативну тенденцію. Неподаткові надходження збільшились завдяки зростанню надходжень із бюджетних установ та підприємств державної форми власності.

Імовірною причиною зростання надходжень від НБУ у 2017 р. є те, що вони перераховуються після підтвердження річної фінансової звітності регулятора зовнішнім аудитом та затвердження радою, а також після формування Нацбанком резервів [6].

Неподаткові надходження піддаються впливу еко­номічної кон’юнктури. Так, в умовах економічного зро­стання і підвищення реального ВВП відбувається відпо­відне збільшення доходів від власності та підприємниць­кої діяльності, адміністративних зборів і надходжень від некомерційного та побічного продажу, інших неподат­кових надходжень. Навпаки, в умовах фінансової кри­зи та пов’язаного з нею скорочення обсягів одержав­лення ВВП, вказані джерела доходів зменшуються як в абсолютному, так і у відносному вимірах. Натомість ста­більно динамічним залишається зростання власних надходжень бюджетних установ, що є наслідком активізації платних послуг у невиробничій сфері з огляду на змен­шення масштабів бюджетного фінансування [9].

Однією із проблем неподаткових надходжень є високий рівень адміністративного тиску, який виявляється при стягненні адміністративних зборів та платежів. Спроби уряду збільшити доходи від державних підприємств, створюють негативні перешкоди для працівників державного та комунального секторів економіки. Через велику кількість доходів, які вони віддають до державного бюджету, у їхньому розпорядженні не залишається достатня кількість фінансових ресурсів для розвитку очолюваних підприємств, підвищення конкурентоспроможності вироблених товарів та наданих послуг, що з часом починає знижувати їхню дохідність.

Для того щоб збільшити суми неподаткових надходжень до державного бюджету від неподаткових доходів ми пропонуємо:

• сприяти зміцненню фінансового становища підприємств, статутний капітал яких по більшій мірі складається із державних коштів. Недарма кажуть, що для того, щоб отримати позитивний результат від чогось необхідно в нього інвестувати. Тому при фінансовій допомозі державним або частково державним підприємствам у цьому періоді можна буде збільшити фінансовий результат їхньої діяльності надалі;
• збільшення кількості платних послуг у бюджетних установах. Усі ми знаємо, що державних коштів не вистачає для фінансування цих закладів, тому потрібно шукати додаткові надходження зі сторони населення країни.

Висновки. Під час дослідження надходжень до державного бюджету у 2014-2017 рр. було виявлено чималу кількість проблем. Серед них: зменшення обсягів виробництва, невиправдане надання податкових пільг, неефективна податкова політика, великий адміністративний тиск.

1. Конкретні заходи держави в напрямку збільшення доходів державного бюджету можуть бути різнадходжень в системі доходів бюджету. Молодий вчений. 2017. №2(42). С. 243-247
2. Кир’ктика : монографія Київ, 2003. 580 с.
3. Офіційний сайт Міністерства фінансів України. URL: http://www.minfin.gov.ua/news/bjudzhet/dohidna-politika (дата звернення: 16.01.2018).
4. Пасічний М.Д. Податкова політика України в су­ часних умовах. Вісник Одеського національного університету. Сер.: Економіка. Т. 21, Вип. 7 (2). С. 123—128
5. Слободянюк Н.О., Шикор К.І. Проблемні питання формування дохідної частини бюджету: сучасні реалії. Глобальні та національні проблеми економіки. №15. С. 554-558
6. Чала Н.Д. Бюджетна система : навч. посіб. Київ, 2010. 223 с.

Ключові слова: освіта, вища освіта, фінансування, бюджет.

In a scientific article examines the status and trends of higher education in Ukraine, the direction of its transformation in the market, and identified the causes of the poor state of the industry and proposed measures for its further stabilization.

Key words: education, higher education, financing, budget.

Освіта належить до найважливіших напрямків державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету і формування позитивного іміджу нашої держави, зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародній арені, створення умов для самореалізації кожної особистості.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ, вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою  у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [1].

Нa сьогоднішній день aктуaльним є питaння зaбезпечення доступу всіх громaдян до отримaння якісної вищої освіти. Врaховуючи те, що Укрaїнa чітко визнaчилa орієнтир нa входження в освітній простір Європи, постійно відбувaється модернізaція освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Проблеми, пов’язані з фінансуванням вищої освіти, є предметом обговорення та дослідження в багатьох країнах. Чимало вчених зі всього світу пропонують різноманітні способи підвищення ефективності системи фінансування вищої освіти і забезпечення її стабільного розвитку. Зокрема, проблемам фінансування вищих навчальних закладів присвячені праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких, як: В. Андрущенко, Ю. Богач, К. Грищенко, С. Єрохін, В. Куценко, О. Поліщук, А. Сидоренко, А. Чухно та інші.

Проблемa розвитку освітньої гaлузі повиннa розглядaтись через призму сучaсних економічних реaлій. Для Укрaїни нa етaпі стaновлення ринкової економіки нaдзвичaйно вaжливо усвідомити вирішaльну роль людських ресурсів в економічному розвитку. Без розвитку конкурентоспроможної робочої сили неможлива подальша розбудова інститутів національної ринкової економіки.

Нaприклaд, відповідно до щорічного звіту ООН, конкурентоспроможність крaїн світу в ХХІ сторіччі буде визнaчaтися не природними і нaвіть не фінaнсовими ресурсaми, a квaліфікaцією робочої сили. У зв’язку з цим від кожного учасника виробництва вимагатиметься професійна і загальнокультурна підготовка не нижче рівня випускника коледжу. Не випадково Японія, яка претендує на світове лідерство, оголосила готовність переходу до обов’язкової вищої освіти. Тому головною метою кожного вищого навчального закладу країни має стати великомасштабна діяльність по підвищенню освітнього рівня нації, оскільки вважається, що незворотність реформ можлива тільки при підготовці не менше 25 % працездатного населення до нових соціально-економічних умов. Лише забезпечивши культурно-освітнє зростання всього народу, можна розраховувати на повноправне входження країни до співтовариства розвинутих держав світу [2, с. 66].  При цьому трансформаційні процеси мають здійснюватися не епізодично та ізольовано, а комплексно з урахуванням світових тенденцій розвитку національних освітніх систем. Ефективність проведення таких реформ залежить саме від достатності обсягу фінансування, а домінуючим джерелом сьогодні залишаються  кошти державного та місцевого бюджетів, оскільки саме державі належить формування, реалізація та модернізація освітньої політики відповідно до вимог сучасності [3, с. 207].  Проте фінансування вищої освіти не може здійснюватися лише за рахунок бюджету, тому що законодавчо встановлені в освітній галузі стандарти, не відповідають можливостям їх бюджетного фінансування. Бюджетних коштів не вистачає навіть на фінансування передбачених законодавством напрямків, зокрема встановлених статтею 57 Закону України «Про освіту» видатків на заробітну плату і соціальні виплати освітянам.

Крім того, Л. Товажнянський на слуханнях у профільному Комітеті Верховної Ради України «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» зазначив, що передбачених бюджетних коштів вистачає на покриття 70% витрат на оплату праці та 70% – комунальних платежів, а кошти на обладнання, відрядження, капітальні ремонти, будівництво отримуються за рахунок контрактного навчання [4].

Досліджуючи основні проблеми фінaнсувaнням зaклaдів вищої освіти, слід звернутися до прaвової реглaментaції шляхів мобілізaції грошових коштів нa зaзнaчені цілі. Відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ, фінансування державних ВНЗ здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій. Згідно з чинним законодавством ВНЗ мають право залучати додаткові кошти з нормативно визначених джерел, серед яких: 1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; 2) плата за надання додаткових освітніх послуг; 3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; 4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (перелік платних послуг, які можуть надавати державні навчальні заклади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38, із змінами і доповненнями); 5) дотації з місцевих бюджетів; 6) дивіденди від цінних паперів; 7) валютні надходження; 8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, інші кошти. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти згідно зі статтею 62 Закону України «Про освіту» здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому 10% державних коштів, що виділяються на утримання ВНЗ. Фінансування прикладних досліджень і розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства [5]. Тому необхідно шукати резерви для матеріальної підтримки аспірантів і докторантів, думати не лише про те, як припинити «відплив умів» за кордон, але й створювати умови для їх повернення в Україну.

Держава визначила необхідність оптимізації мережі вищих навчальних закладів. У 2012 році мережа вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації налічує 846, з них державної форми власності  440 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності – 185. Щорічно вищими навчальними закладами III–IV рівнів акредитації випускається понад 500 тис. осіб. Проте більшість вузів потенційно не в змозі надавати якісні освітні послуги. Для порівняння, у Франції можна отримати вищу освіту, маючи повну середню у 78 університетах.

Прийняття у 2002 році Закону України «Про вищу освіту» стало вагомим кроком у розвитку національної системи вищої освіти. Вперше за роки незалежної України законодавчо визнана платна вища освіта, встановлено, що навчання студента може фінансуватися як мінімум з трьох джерел: державного бюджету, юридичними особами недержавної форми власності, фізичними особами.

Кожен нaвчaльний зaклaд у прaвових рaмкaх може зaлучaти додaткові джерелa фінaнсувaння, створювaти концептуaльні основи оргaнізaції фінaнсово-економічних відносин в освітній гaлузі і удосконaлювaти оргaнізaційно-економічні мехaнізми функціонувaння системи освіти. Однaк сьогодні комерціaлізaція вищої освіти нaбувaє зaгрожуючих мaсштaбів.  Це підтверджує той факт, що близько 50 % бюджету вищої освіти складає плата за неї. Враховуючи це, Уряду необхідно посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

Основними формами фінансування вищих навчальних закладів за основною діяльністю на сучасному етапі є державний контракт (замовлення) та угоди з підприємствами, громадянами й іншими особами [6, с. 153 – 156]. Слід також відзначити, що співпраця вітчизняних ВНЗ з потенційними роботодавцями та іноземними вищими навчальними закладами сприяє значному покращенню якості вищої освіти як послуги, робить вітчизняні ВНЗ більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому ринку освітніх послуг, але й на зовнішньому. Зокрема, 22 листорада 2012 року, під час проведення Глобального форуму ЮНЕСКО «Освіта для всіх» (м. Париж, Французька Республіка) відбулася зустріч Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євгена Суліми та заступника Міністра освіти Китайської Народної республіки Хао Піна, де сторони відмітили позитивну та активно зростаючу тенденції щодо міжнародного академічного обміну студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів; співробітництва провідних китайських та українських університетів; проведення спільних наукових розробок; навчання іноземних громадян в Україні та Китаї.

Отже, підсумовуючи сказане можна відмітити, що вища освіта в Україні перебуває в ненайкращому стані (невідповідність реформ економічним реаліям, безконтрольна комерціалізація, реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають нормам законів України «Про освіту», «Про вищу освіту»). Через недостатнє фінансування Україна втрачає міжнародний авторитет і конкурентоспроможність на зовнішньоекономічному просторі.

З метою стабілізації розвитку освітньої галузі необхідно провести системне реформування вищої освіти не тільки відповідно до змін суспільного розвитку країни, а й нових підходів згідно з європейськими стандартами та Болонським процесом; створити умови для збільшення обсягу залучення приватних інвестицій в освітню сферу, підвищення ініціативності та самоорганізації кожного ВНЗ, ринкової конкуренції у наданні освітніх послуг державними та приватними установами; визначити частку витрат між державними і приватними надходженнями під час здійснення політики фінансування вищої освіти.

Необхідно сприяти ефективному проведенню фундаментальних та науково-прикладних досліджень у ВНЗ, що у свою чергу буде виступати додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні; посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

1. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. / / Відомості Верховної Ради. / 2002. / № 2984-ІІІ .

2. Поліщук О. Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України / О. Поліщук / / Персонал. – 2006. – № 8. – С. 66.

3. Бугай В. Сучасний стан фінансування закладів освіти в Україні / В. Бугай, В. Наносова, А. Горбунова / / Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 3 (11). – С. 207.

4. Буличева Н. Сучасні правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Н. Буличева, Ю. Пивовар [Електронний ресурс] / / Режим доступу: http: / / dspace. nbuv. gov. ua: 8080/ dspace/ bitstream/ handle/ 123456789/ 10196/ 68-Bulicheva.pdf?sequence=1.

5. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. / / Відомості Верховної Ради. / 1991. / № 1060-ХІІ.

6. Дєгтяр А. Державне фінансування системи вищої освіти в Україні / А. Дєгтяр, Я. Календжян / / науково-виробничий журнал Держава та регіони / серія: Державне управління. – 2010. –  №4. – С. 153 –156.