студентка 1 курсу магістратури НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

       Анотація. У статті досліджено відносини ЄС та Туреччини у сфері кліматичної політики передусім крізь призму так званого «брюссельського ефекту». Основним дослідницьким питанням є те, чи здатний Союз чинити вплив на формування і трансформацію кліматичної політики Туреччини. У результаті дослідження авторка доходить висновку, що вплив ЄС на кліматичну політику Туреччини був та є відчутним, незважаючи на те, що її шлях до повного членства в Союзі зайшов у «глухий кут». Визначальну роль відіграють економічні інтереси Туреччини, зачіпання котрих механізмом CBAM служить ключовим стимулом для дій країни у цій сфері.

       Ключові слова: Європейський Союз, Туреччина, зміна клімату, «брюссельський ефект».

       Abstract. This article examines the relations between the EU and Turkey in the field of climate policy, primarily through the lens of the so-called «Brussels Effect». The main research question is whether the EU is capable of influencing the formation and transformation of Turkey’s climate policy. The study concludes that the EU’s impact on Turkey’s climate policy has been and remains significant, despite the fact that Turkey’s path toward full EU membership has reached a «deadlock». Turkey’s economic interests play a decisive role, with the impact of the CBAM mechanism serving as a key driver for the country’s actions in this area.

       Keywords: European Union, Türkiye, climate change, «Brussels effect».

       Постановка проблеми. Зміна клімату стала наслідком викидів у атмосферу величезних обсягів парникових газів антропогенного походження. Туреччина вважається однією з країн, які суттєво постраждають від глобального потепління: країна розташована в регіоні, де воно на 20% швидше, ніж середній світовий показник. Європейський Союз є фактично світовим лідером у сфері кліматичної політики, просуваючи амбітні цілі зі скорочення викидів і досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року. Процес вступу до Союзу вимагає, аби країни-кандидати імплементували acquis ЄС у своє внутрішнє законодавство. Зважаючи на потенціал впливу Європейського Союзу у цій сфері, можна говорити про нього як м’яку та нормативну силу. В цьому контексті варто дослідити те, наскільки Союз має таку здатність у відносинах із Туреччиною.

       Попередні дослідження переважно зосереджені на аналізі процесу євроінтеграції Туреччини, а відтак серед зарубіжних дослідників варто відзначити праці таких науковців, як Е. Солер і М. Мюфтюлер-Бач. Водночас Е. С. Пойразлі, у 2021 році проаналізувала співпрацю між Туреччиною і ЄС у межах Європейської зеленої угоди, зосередившись на її тодішньому стані та перспективах розвитку. Окремої уваги заслуговує дослідження Е. К. Тюмер і Ж. ван Зебен проведене у 2024 році та присвячене проявам «брюссельського ефекту» у Туреччині на прикладі кліматичної політики [15]. Серед українських науковців слід виділити М. Миронову, яка досліджувала зовнішньополітичну стратегію ЄС щодо Туреччини в контексті процесів розширення та поглиблення європейської інтеграції. Організаційно-правові аспекти інтеграції Туреччини до ЄС розкрито у роботі О. Курило. Водночас В. Копійка і Т. Шинкаренко зосереджують увагу на історичному вимірі цього процесу і ключових проблемах, що стримують його розвиток. Наразі в українському науковому доробку бракує досліджень, присвячених аналізу відносин між ЄС і Туреччиною у сфері кліматичної політики з урахуванням їх еволюції до сучасного етапу.

       Мета роботи полягає в дослідженні того, чи здатний Союз чинити вплив на формування і трансформацію кліматичної політики Туреччини. Серед завдань варто: розглянути процес євроінтеграції Туреччини; висвітлити ключові аспекти Європейського зеленого курсу; розглянути відносини між ЄС і Туреччиною у кліматичній сфері, а також визначити вплив Союзу на формування кліматичної політики країни, зокрема: до 2021 року; у період 2021-2025 років; у контексті початку впливу механізму CBAM; від кліматичного закону 2025 року до сьогодення.

       Виклад основного матеріалу. Участь Туреччини в європейській інтеграції бере початок з 1959 року, коли країна подала заявку на зближення з Європейськими співтовариствами. Важливим етапом стала Анкарська угода про асоціацію 1963 року, яка передбачала поступове створення Митного союзу, остаточно реалізованого у 1995 році. Вже у 1987 році Туреччина подала заявку на вступ до тодішнього Європейського економічного співтовариства, а в 1999 році вона отримала статус країни-кандидата. Переговори про вступ було розпочато у 2005 році, але доки Туреччина не погодиться застосувати Додатковий протокол до Анкарської угоди про асоціацію до Кіпру, вісім розділів переговорів не будуть відкриті і жоден розділ не буде попередньо закритий. У 2018 році, через постійне відставання в реформах у ключових сферах стратегії розширення, зокрема у функціонуванні демократичної системи, дотриманні основних прав та незалежності судової влади, Європейська Рада вирішила, що переговори про вступ зайшли у «глухий кут».

У звіті Європейського парламенту 2025 року підкреслюється, що уряд Туреччини не зміг усунути ключові демократичні недоліки, що сприяє поступовому зміщенню позиції ЄС у бік формування альтернативної моделі відносин, потенційно на шкоду процесу євроінтеграції. У документі підкреслюється, що перспективи членства Туреччини в ЄС залежать від дотримання чітко визначених критеріїв, серед яких – стабільність демократичних інституцій, верховенство права, захист прав людини і меншин, дотримання норм міжнародного права, а також узгодженість із зовнішньою та безпековою політикою ЄС. Ці вимоги трактуються як базові та такі, що не можуть бути предметом політичного торгу [23]. Водночас Європейський парламент закликав зберігати та розвивати стратегічне партнерство з Туреччиною, зосереджуючи увагу на таких напрямах, як протидія зміні клімату, забезпечення енергетичної безпеки, боротьба з тероризмом і підтримка регіональної стабільності.

Громадська думка в Туреччині все ще відображає незмінну підтримку членства в ЄС. Наприклад опитування Pew Research Center 2024 року показало, що населення країни має більш схвальне ставлення до ЄС (46%), ніж до інших світових держав (тобто великих потуг), а опитування Turkey Today 2024 року продемонструвало, що 53,5% турків вважають, що членство в ЄС принесе користь економіці, в той час як 36% все ж виступають проти вступу їхньої держави до Союзу [14]. Це свідчить про те, що членство в ЄС продовжує мати привабливість для значної частини населення країни. Однак певні аспекти змінюють стратегічні розрахунки держави. По-перше, членство в ЄС вимагає відмови від частини національного суверенітету, що несумісно з баченням президента Ерджепа Таїпа Ердогана. Поточна президентська система надає пріоритет автономії над дотриманням норм Союзу. ЄС обмежуватиме можливості Туреччини, наприклад, проводити односторонню економічну політику, надавати державний патронат або придушувати опонентів у спосіб, що суперечить законодавству ЄС. Обмеженою теж була би гнучкість зовнішньої політики Туреччини та можливість маневрування. Відтак нинішній турецький уряд може розглядати «заснований на правилах» порядок ЄС як небажаний контроль над своїм «одноосібним» стилем управління. Зважаючи на вище зазначене, вступ Туреччини до ЄС навіть у довстроковій перспективі залишається практично неможливим.

Щодо кліматичної політики ЄС, у 2020 році Союз ухвалив Зелену угоду, кінцевою метою якої є досягнення вуглецевої нейтральності до 2050 року після скорочення викидів парникових газів на 50% до 2030 року порівняно з рівнем 1990 року . У 2021 році пакет «Fit for 55» перетворив цілі ЄС на юридичне зобов’язання, змусивши Союз скоротити викиди парникових газів на 55% до 2030 року порівняно з рівнями 1990 року, що зробило ЄС світовим лідером у цьому секторі. Водночас існують як проблемні аспекти реалізації зеленого переходу ЄС, так і ширше питання щодо реалістичності досягнення поставлених ним цілей. Серед іншого, пакет «Omnibus I» свідчить про відступ ЄС від жорсткого контролю над великими компаніями та кліматичною відповідальністю під тиском корпорацій і зовнішніх гравців (США, Катар), що суперечить попередній ролі ЄС як лідера сталого розвитку та ініціатив на кшталт Директиви ЄС про корпоративну сталість (CSDDD) і Європейської Зеленої угоди. Видається, що в результаті подальшого відступу ЄС ризикує втратити вплив у формуванні глобальних правил.

В контексті зовнішнього виміру кліматичної політики Євросоюзу, важливо розглянути Механізм коригування вуглецевих викидів на кордоні (CBAM), котрий дозволяє запобігти потенційним спробам компенсувати суворі правила ЄС шляхом переміщення виробництва в більш вуглецевомісткі регіони або збільшення імпорту вуглецевомістких товарів. Відтак його запровадженню передувало створення ціноутворення на вуглець та системи торгівлі викидами (ETS) в межах Союзу у 2003 році. А вже у 2023 році через Регламент Ради та Парламенту ЄС запровадив CBAM для встановлення тарифу на імпорт на основі вмісту вуглецю в товарах, і запропонував державам, що не входять до ЄС, дворічний перехідний період для дотримання Регламенту. З політичної точки зору, CBAM – це спроба розширити сферу загальноєвропейського регулювання на основних торговельних партнерів блоку, враховуючи, що недотримання політики та практики, пов’язаних з цим механізмом, тягне за собою небезпеку значних тарифів на імпортні товари. Платежі на кордоні ЄС у рамках механізму розпочались із 1 січня 2026 року для алюмінію, цементу, добрив, чавуну і сталі, а також електроенергії. Надалі вони будуть поступово впроваджуватися до 2034 року.

     Відносини ЄС і Туреччини у сфері клімату до 2021 року

Ключовою рисою відносин між цими двома акторами у кліматичній сфері є асиметричний характер. Формально Туреччина має прийняти визначені правила ЄС через свій статус країни-кандидата на вступ до Союзу. Однак процес її кандидатури тривалий і невизначений, ведучи до того, що це прийняття часткове та нерівномірне.

Туреччина ратифікувала Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату, яка багато в чому є основою кліматичного acquis ЄС, саме в 2004 році – того ж року, коли Союз погодився розпочати переговори про вступ із цією країною. У такому ж ключі ратифікація Туреччиною Кіотського протоколу збіглася з початком переговорів у рамках розділу «Навколишнє середовище та зміна клімату» у 2009 році. Водночас Орхуська та Еспоо конвенції є двома додатковими міжнародними договорами, до участі в яких Туреччину «змусила» умовність ЄС. Туреччина заявила про свій намір стати стороною цих конвенцій після досягнення повного членства в Союзі [15]. Ці події демонструють, що країна використовувала свою кліматичну політику як розмінну монету в переговорах щодо членства в ЄС. Водночас європейська боргова криза, що виникла після світової фінансової кризи 2008 року, викликала занепокоєння щодо майбутнього розширення ЄС [13]. Протягом цього періоду вона стала одним із найгірших європейських представників кліматичної політики: у звітах CCPI зазначали, що Туреччина, Польща, Хорватія і Греція посідали одні з найнижчих позицій у загальному рейтингу.

Основна частина політики та стратегій Туреччини щодо зміни клімату базувалась на Національній стратегії щодо зміни клімату (2010–2023) [11] та Національному плані дій щодо зміни клімату (2011–2023). Туреччина визначила основні напрями кліматичної політики: зменшення викидів, адаптацію до змін клімату, розвиток відновлюваної енергетики та підвищення енергоефективності. Документи також окреслюють конкретні заходи, цілі та інструменти для інтеграції кліматичних питань у державне планування та економічний розвиток країни. Попри це кожні п’ять років у країні розробляється план розвитку, де мають місце також і енергетична, і кліматична політика. Однак 11-й такий план, опублікований у липні 2019 року, надає пріоритет енергетичній безпеці над декарбонізацією [8].

Говорячи про фінансову підтримку надану Європейським Союзом, варто виокремити інструмент передвступної допомоги (IPA) – засіб, за допомогою якого ЄС підтримує реформи в регіоні розширення, надаючи фінансову та технічну допомогу з 2007 року [10]. На 2014–2020 роки загальне фінансування IPA II, виділене Туреччині, становило 3,19 млрд. євро. Серед інших напрямків варто виділити пункти «навколишнє середовище та дії щодо зміни клімату», «транспорт» і «енергетика» [22].

У 2015 році в Паризькій угоді Туреччина поставила собі за мету скоротити національні викиди парникових газів на 21% до 2030 року. При цьому в своїй національній декларації вона підкреслила статус країни, що розвивається, хоча відповідно до класифікації Угоди формально належить до розвинених держав. Саме через це Туреччина тривалий час утримувалася від ратифікації, оскільки не могла отримати доступ до фінансової, технічної та інституційної підтримки, передбаченої для країн, що розвиваються. Після рішення США вийти з Угоди у 2017 році Туреччина призупинила процес ратифікації, відновивши його лише у 2021 році. Подібні коливання і вагання демонструють, що кліматична політика не є серед турецьких пріоритетів, і держава радше шукає від неї ситуаційних вигід.

       Період 2021-2025 років

Зрештою, 7 жовтня 2021 року своїм указом президент країни затвердив Паризьку угоду. Того ж року, 29 жовтня, Міністерство довкілля та урбанізації було перейменовано на Міністерство довкілля, урбанізації та зміни клімату, а його структуру реформовано з метою ефективнішої протидії кліматичним викликам. Координація державної політики у сфері клімату здійснюється Радою з питань боротьби зі зміною клімату, яка функціонує відповідно до зобов’язань, визначених Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, а також на основі норм внутрішнього законодавства. Вона відповідає за формування як внутрішньої, так і зовнішньої кліматичної політики, враховуючи національні особливості Туреччини і діє під керівництвом профільного міністерства [17].

Важливою подією стало проведення віце-президентом Європейської комісії з питань Європейської Зеленої угоди та міністром довкілля і урбанізації Туреччини у 2021 році першого діалогу високого рівня між ЄС та Туреччиною щодо зміни клімату [4]. Мета проєкту полягає у встановленні сталого діалогу між турецькими та європейськими організаціями громадянського суспільства щодо формулювання політики стосовно зміни клімату між двома сторонами, а також у окресленні цілісного політичного бачення, яке допоможе структурувати стратегії та плани дій організацій громадянського суспільства (та промисловості) для досягнення чітких цілей кліматичної політики [1].

Відносини між ЄС та Туреччиною дедалі більше визначалися і визначаються узгодженням із Європейською Зеленою угодою, що зумовлено вже згаданим діалогом високого рівня щодо клімату та необхідністю гармонізації економіки Туреччини з політикою ЄС. У межах узгодження з цим документом Туреччина у 2021 році ухвалила План дій Зеленої угоди, спрямований на гармонізацію з екологічними цілями ЄС та забезпечення ефективного функціонування торгівлі в рамках Митного союзу. Обидві сторони вивчали спільні ініціативи щодо зеленого водню, відновлюваної енергії та адаптації до «справедливого переходу» від вугілля. Безумовно важливе місце займає фінансова підтримка: Туреччина прагнула доступу до фінансових інструментів ЄС для підтримки високої вартості свого зеленого переходу, наголошуючи на тому, що боротьба зі зміною клімату є як питанням розвитку, так і питанням безпеки.

Стосовно оцінки Туреччини Союзом вже у 2024 році, то відповідний звіт Європейської Комісії обережно відзначив, що країна досягла обмеженого прогресу протягом звітного періоду. Однак її загальний рівень амбіцій щодо пом’якшення наслідків зміни клімату залишається критично недостатнім. Підкреслювалося, що Національно визначений внесок згідно з Паризькою угодою все ще не відповідає конкретним зобов’язанням щодо скорочення викидів відповідно до наукових даних, зокрема у короткостроковій та середньостроковій перспективі [20]. Адже саме ці строки, на противагу далекої перспективи та далеких цілей, є визначальними задля розуміння більш реальних намірів держави у цій сфері, а отже є найбільш корисними для оцінки кліматичної політики того чи іншого актора.

Щодо інвестицій в сонячну та вітрову енергетику у цій країні, то вони різко зросли за останні роки. Вітрова і сонячна енергетика становили близько 18% виробництва електроенергії у 2024 році, а загальні потужності відновлюваної енергетики Туреччини, включаючи гідроенергетику, досягли приблизно 60%. Проблемою видається саме у великій частці останньої, що становить 27% від загальної встановленої потужності і 46% від загальної встановленої потужності відновлюваної енергетики (адже повністю віднести її до екологічного способу генерації електроенергії неможливо) [12]. Набирають обертів плани розвитку зеленої водневої економіки, підтримані державними та приватними консорціумами і пілотними проектами з партнерами з ЄС. Паралельно, Туреччина поглибила свою участь у програмах, що фінансуються ЄС, таких як «Партнерство з переходу на чисту енергетику 2025»

       Початок впливу Механізму коригування вуглецевих кордонів (CBAM) на Туреччину

Велика увага приділялась і все ще приділяється адаптації до Механізму коригування вуглецевих кордонів, а спільні зусилля зосереджуються на розробці Туреччиною власної системи торгівлі викидами та зелених технологій. Країна є одним з основних постачальників товарів CBAM (сталь, алюміній, цемент, добрива) до ЄС. За оцінками, проведеними ще у 2022 році вартість експорту цих товарів до ЄС становила приблизно 19 млрд. євро, що становило майже 8% від загального обсягу турецького експорту [18].

Позиція Туреччини щодо CBAM була опублікована невдовзі після того, як Комісія оприлюднила план, і передувала комплексу заходів, пов’язаних із зеленим переходом. Варто підкреслити, що турецький уряд наголосив на перешкодах, з якими зіткнеться торгівля між ЄС і Туреччиною через CBAM, відповідно до попередніх зобов’язань обох сторін [5]. Він також наголосив, що Митний союз між двома сторонами не повинен зазнавати жодних негативних наслідків, що виникають в результаті CBAM, пам’ятаючи про переваги, з якими він пов’язаний для обох сторін, та відповідно до принципів справедливості і взаємності. План дій Туреччини щодо Зеленої угоди мав на меті моделювати вплив CBAM на енергоємні та ресурсоємні сектори Туреччини за допомогою сценарного аналізу, визначаючи заходи, специфічні для кожного сектора. Він також включав обговорення ціноутворення на вуглець, не в останню чергу завдяки запровадженню CBAM, і підкреслював необхідність створення механізму моніторингу для оцінки зростання промислових викидів парникових газів [5].

Під час зустрічі, яка відбулася під співголовуванням заступника міністра торгівлі Мустафи Тузку та Герасимоса Томаса, керівника Генерального директорату Європейської комісії з питань оподаткування та митного союзу Туреччина і ЄС обговорили технічні аспекти впровадження CBAM. Переговори зосередилися на тому, як система відновлюваної енергетики Туреччини може бути включена до методології, що застосовується до експорту до ЄС. Посадовці також обговорили визнання процесів верифікації, які дозволили б турецьким експортерам у відповідних секторах використовувати фактичні значення викидів замість стандартних контрольних показників. Крім того, обговорення зосередилися на тому, чи можна врахувати дозволи, надані виробникам у рамках Європейської системи торгівлі викидами, у впровадженні CBAM, а також на можливості вирахування вартості турецького вуглецевого податку, який все ще розробляється, з розрахунків CBAM [18]. Турецьку Національну систему торгівлі викидами (ETS) було запланована на 2026 рік [7].

     Від кліматичного закону 2025 року до сьогодення

Для моніторингу національно визначених зобов’язань згідно з Паризькою угодою, забезпечення їх прийняття суспільством, покращення впровадження, імплементації міжнародних угод у внутрішнє законодавство та, що найважливіше, створення правової основи для дій у сфері зміни клімату, був потрібен комплексний закон про клімат [19]. Проєкт першого у цій країні такого закону набрав чинності після публікації в офіційному віснику 9 липня 2025 року [9]. Це знаменує собою історичний крок до узгодження з Європейською Зеленою угодою і стратегічного позиціонування в новому зеленому порядку Європи.

Згідно із документом, існують обов’язки та відповідальність усіх державних установ та організацій, а також фізичних і юридичних осіб щодо співпраці стосовно зміни клімату незалежно від будь-яких відмінностей, таких як географічний регіон чи сектор. Водночас метою є збільшення використання відновлюваної енергії і чистих технологій відповідно до підходу циркулярної економіки, а також захист і розширення використання природних поглиначів та охоронюваних територій. Для визначення зелених інвестицій створюється правова база для фінансування кліматичних заходів, стимулювання боротьби зі зміною клімату і досліджень зеленої таксономії Туреччини [9]. Документ відкриває доступ до нових фінансових інструментів, включаючи кліматичні європейські і міжнародні інструменти, ініціюючи розробку правової та інституційної бази, що сприяє прийнятності фінансування кліматичних заходів. Закон відкриває двері для Туреччини до переговорів щодо зв’язків СТВ з ЄС, що може допомогти узгодити експорт країни зі стандартами ринку Союзу шляхом створення національної СТВ. Перехідний період CBAM, який завершився у 2026 році, вже вимагав від турецьких експортерів у таких секторах, як сталь, алюміній, добрива та цемент, повідомляти про вміст вуглецю у своїх поставках до ЄС.

Отож ключовими завданнями та функціями нового закону є наступні:

1. Створення національної системи торгівлі викидами (СТВ)

Пілотна фаза СТВ розпочалася у 2026 році, а адміністративні штрафи будуть скорочені на 80% протягом перехідного періоду. Компанії, на які поширюється дія СТВ, повинні отримати дозвіл на викиди протягом трьох років з моменту набрання чинності закону [16].

2. Можливість створення механізму корекції цін на вуглець на кордоні (SKDM – Sınırda Karbon Düzenleme Mekanizması)

Стаття 2 Закону визначає SKDM як «механізм управління викидами парникових газів у товарах, що імпортуються на митну територію муніципалітету». У 8-ій статті зазначено, що «може бути створено механізм корекції цін на вуглець на кордоні (SKDM) для врахування прихованих викидів у товарах, які імпортуються на митну територію Туреччини».

3. Створення фінансових органів та інструментів

Закон засновує Раду вугільного ринку та призначає оператора ринку. Рада, серед іншого, затверджуватиме національний план розподілу, визначатиме розподіл безкоштовних квот та визначатиме розмір аукціону. Закон також запроваджує турецьку зелену таксономію та систему зелених фінансових інструментів для підтримки інвестицій у низьковикисні технології.

4. Система вуглецевих кредитів та компенсацій

Подібно до ЄС, також доступні добровільні проєкти зі скорочення викидів. Національна система вуглецевих кредитів реєструватиме проекти, а отримані кредити можна буде використовувати для виконання деяких зобов’язань СТВ [9].

Все ж, за даними благодійної екологічної юридичної організації, закону бракує амбітних, науково обґрунтованих цілей щодо скорочення викидів парникових газів у середньостроковій перспективі, а також він не пропонує жодних зобов’язань щодо поступової відмови від викопного палива. Не гарантує документ і змістовної, своєчасної та обґрунтованої участі громадянського суспільства у прийнятті рішень, пов’язаних з кліматом. Адвокат ClientEarth Гізем Коч зазначив наступне: «Цей закон далекий від ідеального, але все ж важливий. Він запроваджує першу юридично обов’язкову систему для імплементації Паризької угоди в Туреччині. Він зобов’язує органи державної влади діяти щодо пом’якшення наслідків зміни клімату, адаптації і справедливого переходу відповідно до цільового показника нульових викидів до 2053 року. […] Справжній вплив цього закону залежатиме від його впровадження. Багато чого ще потрібно зробити для забезпечення декарбонізації, справедливих та рівноправних дій щодо зміни клімату та адаптації до зміни клімату» [7].

1 жовтня 2025 року європейський комісар з питань клімату, нульового рівня викидів та чистого зростання Вопке Хукстра і міністр довкілля, урбанізації та зміни клімату Туреччини Мурат Курум зустрілися в Брюсселі на третьому діалозі високого рівня між ЄС та Туреччиною з питань клімату за присутності заступників міністрів торгівлі та довкілля, урбанізації та зміни клімату Туреччини [2]. Діалог дозволив обом сторонам підтвердити свою спільну відданість РКЗК ООН і Паризькій угоді. Обидві сторони також наголосили на нагальній необхідності прогресу на COP30 для усунення розривів між зобов’язаннями та їх виконанням. У рамках діалогу також було розглянуто поточну спільну технічну роботу, зокрема щодо ціноутворення на вуглець з огляду на майбутнє створення системи торгівлі викидами Туреччини, а також щодо адаптації. Обидві сторони домовилися запровадити більш структурований та регулярний обмін інформацією щодо CBAM в рамках двостороннього діалогу високого рівня з питань клімату. Вони дослідили нові сфери співпраці, такі як справедливий перехід та вугільна галузь, і підтвердили важливість цього діалогу як платформи для обміну думками, сприяння співпраці і просування як впровадження, так і амбіцій щодо дій у сфері клімату [3].

Хоча рівень кліматичних амбіцій країни все ще далекий від рівня ЄС, Туреччина досягла покращень у цій сфері. У листопаді 2024 року країна прийняла свою довгострокову кліматичну стратегію відповідно до Паризької угоди, але ще не опублікувала детальних модельних сценаріїв для узгодження короткострокових і середньострокових заходів зі своєю довгостроковою метою досягнення кліматичної нейтральності до 2053 року. Туреччина не повністю імплементує Директиву про якість палива, а також не відповідає стандартам викидів ЄС для нових легких та важких транспортних засобів. Країна, також, не відповідає Директиві ЄС про уловлювання і зберігання вуглецю. У жовтні 2024 року вона опублікувала постанову, що імплементує Кігалійську поправку до Монреальського протоколу щодо озоноруйнівних речовин, покращуючи її відповідність стандартам ЄС щодо озоноруйнівних речовин і фторованих парникових газів, хоча узгодження ще не завершено та вимагає подальшої роботи, зокрема, щодо секторальних обмежень та амбітності системи квот [20].

Звісно, що стабільна, кліматично орієнтована Туреччина не тільки зменшує транскордонний витік вуглецю, але й підвищує власну стійкість Європи в енергетиці. Оскільки ЄС розширює свої потужності з виробництва чистих технологій і прагне диверсифікувати критично важливі ланцюги постачання подалі від регіонів високого ризику, Туреччина стає природним партнером, який є географічно близьким, економічно інтегрованим та тепер інституційно зобов’язаним діяти у сфері клімату. Реалізація цього спільного потенціалу вимагатиме активізації дипломатичних зусиль, цілеспрямованої фінансової співпраці і структурованого регуляторного діалогу [6]. Таким чином, прийняття Закону про клімат можна вважати не тільки внутрішнім законодавчим проривом, але й трансформаційним моментом у відносинах між цією країною та ЄС, що потенційно переосмислює траєкторію кліматичної і торговельної інтеграції. Це відкриває новий етап взаємодії, який виходить за межі глухого кута, пов’язаного з приєднанням, і веде до функціонального зеленого партнерства, що ґрунтується на взаємних інтересах.

Зважаючи на оцінки Туреччини у звітах Європейська комісія та індексу Climate Change Performance Index, країні необхідно оновити і впровадити Національно визначений внесок у рамках Паризької угоди; створити та реалізовувати національні стратегії декарбонізації; впровадити Директиву про якість палива, аби вона відповідала стандартам викидів ЄС для нових легких і важких транспортних засобів; привести у відповідність із законодавством Союзу правила щодо озоноруйнівних речовин і фторованих парникових газів. Також необхідно розробити план узгодження Директиви про уловлювання та зберігання вуглецю; врахувати узгодження з основними оновленнями кліматичної політики ЄС в результаті пакету «Fit for 55»; розробити чіткий план поступової відмови від вугілля, включаючи скасування гарантій закупівлі, а також впровадити ефективну ціну на вуглець для досягнення піку викидів набагато раніше, ніж у 2038 році.

        Висновок. Можна констатувати, що процес вступу Туреччини до ЄС залишається замороженим з 2018 року, заблокований фундаментальними розбіжностями з державами-членами ЄС та відходом Туреччини від дотримання чітко визначених критеріїв. Тим не менше, ключову роль у формуванні екологічної та кліматичної політики Туреччини відіграє саме процес євроінтеграції, що дає підстави стверджувати про дієвість так званого «брюссельського ефекту». Отож відносини Союзу і Туреччини у сфері боротьби зі зміною клімату носять асиметричний характер. Країна вже здійснила і продовжує реалізовувати значні інвестиції, спрямовані на гармонізацію національної екологічної політики зі стандартами ЄС. Можна припустити, що й надалі вплив ЄС зберігатиметься.

Передусім усвідомлюючи необхідність пристосовуватися до CBAM та через побоювання щодо економічних вигод, у 2025 році Туреччина прийняла свій перший комплексний закон про клімат, який, серед іншого, передбачає створення СТВ. Відтак саме завдяки розміру свого ринку і регуляторній спроможності ЄС може проєктувати м’яку і нормативну силу, що змушує Туреччину узгоджувати свою кліматичну політику з політикою Союзу для захисту і підтримки своєї конкурентоспроможності на європейському ринку.

Однак країна все ще зіштовхується зі значними екологічними і кліматичними проблемами, як з точки зору пом’якшення наслідків, так і адаптації. З одного боку, Туреччина прагне досягти нульового рівня викидів до 2053 року і ратифікувала Паризьку угоду, встановивши оновлену ціль щодо скорочення викидів на 41%. З іншого боку, хоча вона й інвестує у відновлювані джерела енергії, її політика все ще підтримує викопне паливо, дозволяючи збільшувати викиди до 2038 року. Туреччина потребує подальшого вдосконалення своєї кліматичної політики. А нездатність прийняти екологічно стійку політику, ймовірно, призведе до негативних наслідків для торгівлі Туреччини з ЄС у найближчі роки, більше ніж будь-коли раніше, що у свою чергу потягне за собою значні економічні витрати.

          Джерела та література:

1. EU – Turkey Climate Policy Dialogue in a Nutshell. Civil Society Dialogue Programme between EU and Turkey. URL: https://www.climatepolicydialogue.com/wp-content/uploads/2021/11/ERCST_tanitim.pdf (last accessed: 03.04.2026)

2. EU and Türkiye deepen cooperation in industrial decarbonisation and innovation policy. European Commission. URL: https://research-and-innovation.ec.europa.eu/news/all-research-and-innovation-news/eu-and-turkiye-deepen-cooperation-industrial-decarbonisation-and-innovation-policy-2025-11-27_en (last accessed: 03.04.2026)

3. EU and Türkiye hold High-Level Dialogue on Climate. European Commission. URL: https://climate.ec.europa.eu/news-other-reads/news/eu-and-turkiye-hold-high-level-dialogue-climate-2025-10-02_en (last accessed: 03.04.2026)

4. EU, Turkey to work together on climate crisis. URL: https://www.aa.com.tr/en/energy/world/eu-turkey-to-work-together-on-climate-crisis/33619 (last accessed: 03.04.2026)

5. Green Action Plan. Republic of Türkiye – Ministry of trade. URL: https://www.trade.gov.tr/exports/green-action-plan (last accessed: 03.04.2026)

6. Greening the Partnership: Türkiye’s Climate Law and the Future of EU URL: https://www.ikv.org.tr/images/files/ikv_monthly_124_september.pdf

7. Historic Turkish climate law is a “far from ideal, but still significant” step. ClientEarth. URL: https://www.clientearth.org/latest/press-office/historic-turkish-climate-law-is-a-far-from-ideal-but-still-significant-step/ (last accessed: 03.04.2026)

8. Kat B., Paltsev S., Yuan M., Turkish energy sector development and the Paris Agreement goals: a CGE model assessment. Energy Policy, Elsevier, 2018, vol. 122(C), 84–96 pp. URL: https://ideas.repec.org/a/eee/enepol/v122y2018icp84-96.html (last accessed: 03.04.2026)

9. Law 7552 – Climate Law. Climate Change Laws of the world. URL: https://climate-laws.org/documents/law-7552-climate-law_82aa (last accessed: 03.04.2026)

10. Overview – Instrument for Pre-accession Assistance. European Commission. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/funding-technical-assistance/overview-instrument-pre-accession-assistance_en (last accessed: 03.04.2026)

11. Republic of Turkey Climate Change Strategy 2010-2023. URL: https://webdosya.csb.gov.tr/db/iklim/editordosya/iklim_degisikligi_stratejisi_EN(2).pdf (last accessed: 03.04.2026)

12. Share of renewables in Türkiye’s electricity capacity rises to 60%. DAILY SABAH. URL: https://www.dailysabah.com/business/energy/share-of-renewables-in-turkiyes-electricity-capacity-rises-to-60 (last accessed: 03.04.2026)

13. The Climate Change Performance Index: Results 2012. URL: https://grist.org/wp-content/uploads/2011/12/ccpi.pdf (last accessed: 03.04.2026)

14. Tremmel, Savarè G., Between Principles and Power: Reassessing Turkey’s EU accession. VOYCE. URL: https://voycecommunity.eu/f/between-principles-and-power-reassessing-turkey%E2%80%99s-eu-accession (last accessed: 03.04.2026)

15. Tümer, van Zeben J., The Brussels effect in Ankara: the case of climate policy. New Perspectives on Turkey. 2025, №72, 33–50 pp. URL: https://www.cambridge.org/core/journals/new-perspectives-on-turkey/article/brussels-effect-in-ankara-the-case-of-climate-policy/42F11FB67A16C33527D1854C14CCE87A (last accessed: 03.04.2026)

16. Turkey approves plans to launch its carbon market. GMKCenter. URL: https://gmk.center/en/news/turkey-approves-plans-to-launch-its-carbon-market/ (last accessed: 03.04.2026)

17. Turkey With or Without A Climate Change Strategy? URL: https://global-sees.org/2025/03/12/turkey-with-or-without-a-climate-change-strategy/ (last accessed: 03.04.2026)

18. Turkey’s “Green” Transformation and the CBAM: Challenges and Opportunities. URL: https://www.eliamep.gr/en/turkeys-green-transformation-and-the-cbam-challenges-and-opportunities/ (last accessed: 03.04.2026)

19. Türkiye – financial assistance under IPA. European Commission. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/funding-technical-assistance/overview-instrument-pre-accession-assistance/turkiye-financial-assistance-under-ipa_en (last accessed: 03.04.2026)

20. Türkiye 2025 Report. 2025 Communication on EU enlargement policy. European Commission. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/document/download/4bb4ddd1-4f20-4ee0-92db-926996ec8dd1_en?filename=t%C3%BCrkiye-report-2025.pdf (last accessed: 03.04.2026)

21. Türkiye Report 2024. European Commission. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/turkiye-report-2024_en (last accessed: 03.04.2026)

22. Türkiye. European Commission. URL: https://enlargement.ec.europa.eu/countries/turkiye_en (last accessed: 03.04.2026)

23. Türkiye’s EU accession process must remain frozen. URL: https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/20250502IPR28215/turkiye-s-eu-accession-process-must-remain-frozen (last accessed: 03.04.2026)