студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

старший викладач

Матвійчук Н.В

СТРАТЕГІЧНА РОЛЬ США В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ТА ДИПЛОМАТИЧНИЙ ВЛИВ У КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЇ

        У статті розглядається роль США у зміцненні безпеки України в сучасних геополітичних умовах, особливо під час повномасштабного вторгнення Росії. Аналізується військова підтримка, надана Вашингтоном, зокрема постачання різних видів озброєнь – від стрілецької зброї та бронетехніки до систем протиповітряної оборони й далекобійної артилерії. Окрему увагу приділено дипломатичним зусиллям США, впливу санкційної політики на агресора, а також міжнародній координації для посилення обороноздатності України. Розглядаються ключові етапи розвитку американсько-українського військового співробітництва, його значення для безпеки регіону та перспективи подальшої підтримки.

Ключові слова: російсько-українська війна, військова допомога, безпека, санкції, міжнародна підтримка.

THE STRATEGIC ROLE OF THE U.S. IN ENSURING UKRAINE’S SECURITY: MILITARY AID AND DIPLOMATIC INFLUENCE IN THE CONTEXT OF RUSSIAN AGGRESSION

    This article examines the role of the United States in strengthening Ukraine’s security in the current geopolitical context, particularly during Russia’s full-scale invasion. It analyzes the military support provided by Washington, including the supply of various types of weaponry—from small arms and armored vehicles to air defense systems and long-range artillery. Special attention is given to U.S. diplomatic efforts, the impact of sanctions on the aggressor, and international coordination to enhance Ukraine’s defense capabilities. The study explores key stages of U.S.-Ukraine military cooperation, its significance for regional security, and prospects for further support.

Keywords: Russo-Ukrainian war, military aid, security, sanctions, international support.

       Актуальність роботи: Роль США завжди була ключовою у забезпеченні безпеки України з моменту її незалежності.Cьогодні Україна зіштовхується з серйозними викликами, що впливають не лише на її власну стабільність і безпеку, а й на ситуацію в Європі та навіть Африці, з огляду на агресивну політику Росії.

         В умовах триваючої війни стратегічне партнерство зі США набуває особливого значення, оскільки військова та дипломатична підтримка Вашингтона безпосередньо впливає на обороноздатність України. Питання військової допомоги США Україні виходить за рамки двосторонніх відносин і має глобальне значення, бо Україна це фортпост західного світу.

        Водночас, військова допомога, включаючи навчальні програми, фінансову підтримку, а також завдяки різним зенітно-ракетним комплексам, протитанковим системам, артилерійським снарядам, вертольотам, морським системам озброєння, високозахищеними бойовими машинами, амуніціям та системам захисту є критично важливою для стійкості України у протистоянні з Росією.

       Дипломатичний вплив США також відіграє ключову роль у формуванні міжнародної коаліції підтримки України, запровадження санкцій проти Росії та мобілізація зусиль союзників у межах НАТО, ЄС та ООН. У цьому контексті аналіз американської політики щодо України дозволяє оцінити її ефективність та визначити перспективи подальшої взаємодії між двома державами.

Стан наукової розробки теми. Питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України широко досліджується як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Значна кількість наукових праць аналізує військову допомогу США Україні, її ефективність та вплив на розвиток українських збройних сил. Дослідження також торкаються аспектів міжнародної дипломатії та санкційної політики, спрямованої на послаблення агресивних дій Росії.

Серед ключових джерел можна виділити роботи західних аналітичних центрів, таких як RAND Corporation, Atlantic Council та Center for Strategic and International Studies (CSIS), які проводять регулярний аналіз військово-політичної ситуації навколо України. Українські науковці також активно вивчають питання безпеки, акцентуючи увагу на ролі міжнародних партнерів, зокрема США, у формуванні оборонної політики України. Водночас, наукова дискусія триває щодо довгострокових наслідків американської допомоги, її впливу на регіональну безпеку та можливих змін у зовнішній політиці США.Таким чином, дана тема залишається актуальною для подальших наукових досліджень та аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роль Сполучених Штатів Америки у забезпеченні безпеки України є предметом численних досліджень українських науковців та експертів. Зокрема, у статті «Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна» підкреслюється, що головним завданням керівництва США є збереження належного рівня національної безпеки країни, що включає адаптацію концептуальних актів до поточної воєнно-політичної обстановки та викликів, зокрема, пов’язаних з агресією Росії проти України [1].

У публікації «Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України» зазначається, що нова стратегія США визначає Росію як джерело гострої і нагальної загрози, акцентуючи на необхідності розробки опцій для стримування РФ шляхом завдання їй неприйнятного рівня втрат та надання партнерам ефективних асиметричних спроможностей  [4].

Дослідження «Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну» аналізує допомогу США Україні після вторгнення, включаючи постачання озброєння та запровадження економічних санкцій проти Росії, підкреслюючи важливість цієї підтримки для посилення стійкості України у боротьбі проти агресора  [6].

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Попри значну увагу дослідників до питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, залишається низка аспектів, що потребують подальшого вивчення, а саме:

1. Ефективність військової допомоги. Хоча США є найбільшим постачальником оборонного озброєння для України, залишається відкритим питання щодо ефективності та оптимальності використання наданої допомоги у довгостроковій перспективі. Недостатньо досліджено, наскільки ця допомога сприяє розвитку оборонної самодостатності України, а також які ризики може спричинити залежність від зовнішнього військового забезпечення.
2. Дипломатичний вплив і політична підтримка. Важливим питанням є те, якою мірою дипломатична підтримка США сприяє міжнародній ізоляції Росії та зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України. Однак потребує подальшого аналізу довготривалий вплив цієї підтримки на геополітичну ситуацію, а також можливі сценарії розвитку відносин між США, Україною та їхніми союзниками.
3. Перспективи майбутньої співпраці. Враховуючи динаміку міжнародних відносин, особливо у контексті зміни адміністрацій у США, залишається відкритим питання щодо збереження та розвитку стратегічного партнерства між Україною та США у майбутньому. Важливо визначити, які механізми можуть гарантувати стабільність цієї співпраці, незалежно від політичних змін у США та інших країнах.

Формування цілей статті. Метою статті є комплексний аналіз стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, зосереджуючись на військовій допомозі та дипломатичному впливі в умовах російської агресії.

Для досягнення цієї мети визначено такі дослідницькі завдання:

• проаналізувати масштаби та складові військової допомоги США Україні, включаючи оцінку її ефективності у зміцненні обороноздатності країни;
• дослідити дипломатичні механізми підтримки, які США використовують для забезпечення міжнародної підтримки України та посилення санкційного тиску на Росію;
• оцінити довгострокові перспективи військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин та можливі зміни у зовнішньополітичній стратегії США;
• запропонувати рекомендації щодо подальшого розвитку співпраці між США та Україною, спрямовані на посилення національної безпеки та зміцнення регіональної стабільності.
• Виклад основного матеріалу дослідження. Сполучені Штати Америки відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки України, надаючи значну військову допомогу та здійснюючи дипломатичний вплив у контексті російської агресії.

У 2024 році США зберегли лідерство серед країн-донорів, забезпечивши Україну безпрецедентним рівнем військової та фінансової підтримки. Загальний обсяг допомоги з боку США, починаючи з 2022 року, перевищив 175 мільярдів доларів [2]. Лише впродовж 2024 року Україна отримала кілька пакетів військової допомоги, зокрема в лютому, червні та грудні. Найбільший пакет був оголошений у грудні 2024 року — на суму 5,9 мільярда доларів, з яких 2,5 мільярда спрямовано на безпекову підтримку, а 3,4 мільярда — на бюджетну допомогу [7; 2]. До складу цього пакета входили системи ППО Patriot, HIMARS, артилерійські боєприпаси калібру 155 мм, дрони-камікадзе, бронетехніка та обладнання для розмінування [8].

Упродовж 2024 року США також продовжили програму підготовки українських військових на базах у Німеччині, що дозволило суттєво підвищити рівень бойової підготовки підрозділів Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО [2]. Крім того, Україна отримала додаткові розвідувальні ресурси, супутникові знімки та дані від американських спецслужб, що суттєво вплинуло на ефективність оборонних операцій [8].

У дипломатичній сфері 2024 рік став знаковим для поглиблення співпраці. США були ініціатором кількох раундів міжнародних переговорів, спрямованих на зміцнення глобальної коаліції на підтримку України. Зокрема, під егідою США активно діяла Ukraine Defence Contact Group, яка вже об’єднує понад 50 країн. Її регулярні засідання сприяють координації постачання озброєння, логістики та технічної підтримки [9].

США також стали рушієм запровадження додаткових санкційних пакетів проти Росії. У 2024 році було введено кілька нових санкцій, що торкнулися банківського сектору РФ, технологічних компаній, постачальників компонентів для виробництва зброї, а також фізичних осіб, наближених до військово-політичного керівництва Росії [10]. Санкції були спрямовані не лише на стримування економіки РФ, а й на унеможливлення обходу вже чинних обмежень [10].

Варто зазначити також активну участь США у роботі над формулою миру, запропонованою Президентом України, і у форматах, де обговорюється майбутнє архітектури безпеки в Європі після війни. У 2024 році США неодноразово наголошували на необхідності довготривалих гарантій безпеки для України, що стало підґрунтям для обговорень двосторонніх безпекових угод [5; 11].

У цьому контексті важливим є оцінка довгострокових перспектив військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин. Очікується, що стратегічне партнерство продовжить розвиватися в кількох ключових напрямах:

• розширення оборонного партнерства через формалізацію довготривалих безпекових зобов’язань США;
• посилення оперативної сумісності ЗСУ зі структурами НАТО;
• поглиблення взаємодії у сферах кібербезпеки, протидії гібридним загрозам, оборонних інновацій та військово-промислового співробітництва;
• розширення гуманітарної та економічної складової підтримки [2; 8]. Водночас, існує потреба у розробці конкретних рекомендацій щодо розвитку двосторонньої співпраці, які можуть бути реалізовані найближчим часом:

1. Укладання двосторонньої безпекової угоди між Україною та США, яка б формалізувала військову допомогу, підтримку в галузі розвідки та обміну технологіями [5; 11].
2. Створення спільних навчальних центрів і програм військової підготовки для українських військовослужбовців [2].
3. Посилення співпраці в галузі кібероборони та інформаційної безпеки, з урахуванням досвіду США у протидії кіберзагрозам [8].
4. Активізація міжпарламентського діалогу, що дозволить забезпечити сталість підтримки незалежно від політичних змін у США [11].
5. Розширення американських інвестицій в оборонну промисловість України, зокрема через спільні підприємства, технологічні трансфери та локалізацію виробництва [3].

Таким чином, США не лише залишаються головним стратегічним партнером України у сфері безпеки, але й можуть відігравати ключову роль у формуванні нової архітектури безпеки в Європі. Довгострокове співробітництво з США повинно базуватися на спільних цінностях, взаємних зобов’язаннях і стратегічній довірі.

Висновки та перспективи подальших досліджень.Отже, аналіз свідчить, що стратегічна роль США у забезпеченні безпеки України є визначальною. Військова допомога суттєво підвищує обороноздатність України, а дипломатична підтримка сприяє міжнародній ізоляції Росії та консолідації світової спільноти навколо українського питання.​ Значний рівень військово-політичного співробітництва між Україною та США не лише сприяє стійкості України, а й формує нову архітектуру європейської безпеки. Проте, подальше дослідження має охопити питання довгострокової ефективності військової допомоги, впливу дипломатичної підтримки на геополітичний баланс та перспективи збереження стратегічного партнерства між Україною та США в умовах  змін у міжнародній політиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бінтел. Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна. URL: https://bintel.org.ua/analytics/nacionalna-bezpeka-spoluchenix-shtativ-ameriki-i-ukraina (дата звернення: 25.03.2025).
2. Міністерство оборони США. Ukraine Security Assistance [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/News/Releases. (дата звернення: 25.03.2025).
3. Міністерство фінансів України. Дані щодо отриманої міжнародної допомоги [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk. (дата звернення: 25.03.2025).
4. Національний інститут стратегічних досліджень. Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/natsionalna-bezpeka/natsionalna-oboronna-stratehiya-ssha-2022-roku-osnovni (дата звернення: 25.03.2025).
5. Офіс Президента України. Формула миру: ключові позиції України [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://president.gov.ua/news. (дата звернення: 25.03.2025).
6. Ad Astra. Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну. URL: https://adastra.org.ua/blog/rol-ssha-v-rosijsko-ukrayinskij-vijni-yak-i-chomu-vashington-pidtrimuye-ukrayinu (дата звернення: 25.03.2025).
7. AP News. U.S. announces $5.9 billion aid package to Ukraine [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://apnews.com/article/ukraine-us-aid-package-2024. (дата звернення: 25.03.2025).
8. U.S. pledges new military support for Ukraine amid growing threats [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.reuters.com/world/us-ukraine-aid. (дата звернення: 25.03.2025).
9. Ukraine Defence Contact Group. Офіційна сторінка Міністерства оборони США [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/Ukraine-Contact-Group. (дата звернення: 25.03.2025).
10. gov.ua. Санкційна політика щодо РФ: нові пакети обмежень [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://vinhas.gov.ua/articles/2024. – (дата звернення: 25.03.2025).
11. White House. Statement by President Biden on U.S. Support for Ukraine [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements. – Назва зекрана. – Дата звернення: 25.03.2025.

Студентка 6 курсу, спеціальність «Міжнародні відносини»

Науковий керівник

Сидорук Тетяна Віталіївна

д-р політ. наук, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин

У статті проаналізовано співробітництво України та Естонії у сфері безпеки і оборони. Проаналізовано розвиток відносин між державами від встановлення відносин і до сьогодні. Визначено причини активізації співробітництва у даній сфері в умовах російської агресії. Виявлено ключові напрями співробітництва: медична допомога, військова підготовка, протидія гібридним загрозам. Проаналізовано практичні аспекти співробітництва у сфері кіберзахисту. Підкреслюється позиція Естонії щодо ескалації українсько-російського конфлікту. 

Ключові слова: Україна, Естонія, військове співробітництво, політика безпеки, російська агресія

COOPERATION BETWEEN UKRAINE AND ESTONIA IN THE FIELD OF SECURITY AND DEFENSE (1991-2022)

The article examines Ukraine’s cooperation with Estonia in the field of security and defense. The main stages of cooperation between two countries from establishment of diplomatic relations to this day are analyzed. The reasons for the intensifying cooperation in the field of security and defense in the context of Russian aggression are identified. The article identifies the key sectors of cooperation which are the following: medical aid, military training, the fight against hybrid threat. The practical aspects of the cooperation in cybersecurity are analized. Estonia’s position on the escalation of the Ukrainian-Russian conflict is emphasized.

 Key words: Ukraine, Estonia, military cooperation, security policy, Russian aggression 

У сьогоднішніх умовах співробітництво у сфері безпеки й оборони є надзвичайно важливим для підвищення обороноздатності України. Для відновлення територіального суверенітету і захисту національних кордонів від зовнішніх загроз Україна потребує використання усіх інструментів, які можуть допомогти здійснити ці завдання. Саме тому співпраця з країнами Балтії, які є провідними союзниками України на міжнародній арені, є важливим елементом у цій сфері. Розвиток відносин з даними державами включають у себе не лише захист суверенітету України, але й  стабілізацію усього східного флангу Європи. Естонія – один із ключових партнерів України у цій сфері. База відносин України й Естонії ґрунтується на спільному історичному фундаменті, а у контексті двостороннього співробітництва спільне минуле є одним із об’єднуючих чинників і приводом для реалізації низки спільних проєктів. Зважаючи на те, що Естонія входить в перелік країн, які допомагають впроваджувати реформи і підтримують Україну, варто відзначити пріоритетність україно-естонських відносин у сфері безпеки й оборони.

У науковій літературі є мала кількість напрацювань з даної тематики. Аналіз співпраці України та Естонії у сфері безпеки й оборони загалом висвітлюється за допомогою “колективного підходу”, тобто у контексті відносин України з усіма Балтійськими державами, проте й вони дещо узагальненого характеру або ж взагалі застарілі й не мають сучасної інформації. Такий підход у досліджені даної тематики було використано у роботах Р. Марценюк [11], К. Могильницької [4] та О. Подолян [5].

Метою статті є аналіз співробітництва України та Естонії у сфері безпеки й оборони в сучасних умовах безпекових викликів. Співробітництво у цій галузі надзвичайно важливе, зважаючи на підтримку Естонії України в умовах російської агресії. 

Для досягнення зазначеної мети в роботі поставлено такі завдання:

• проаналізувати нормативно-правові документи, укладені між Україною і Естонією у сфері безпеки й оборони;
• виокремити співпрацю між Естонією і Україною у рамках організацій;
• дослідити співпрацю в галузі військової медицини і кіберзахисту;
• дослідити допомогу, яку надає Естонія Україні у сфері безпеки й оборони.

Співробітництво України й Естонії у сфері безпеки й оборони має тривалий розвиток. Естонія однією з перших держав у світі визнала незалежність України 9 грудня 1991 року. Угоду про військове співробітництво між Міністерством оборони України і Міністерством оборони Естонії було підписано 20 квітня 1994 року. Нормативно-договірна база з Естонією у військовій сфері й надалі розширювалася із підписанням Протоколу про співробітництво між Державним комітетом у справах охорони державного кордону України і Департаментом прикордонної охорони Естонської Республіки від 8 грудня 1999 року. [8] 

У зв’язку зі вступом у 2004 році балтійських держав до ЄС та НАТО, співробітництво України й Естонії у сфері безпеки отримали новий вимір – через призму діяльності даних організацій. Так, Естонія разом з Литвою і Латвією – активні зовнішні партнери нашої держави у даних структурах, які допомагають Україні поглиблювати відносини з ЄС і НАТО, а також сприяють євроатлантичному руху України за допомогою консультацій з питань сфери безпеки і оборони, виконання положень НАТО “Партнерство заради миру”. Ці держави є постійними союзниками України, які готові піднімати питання щодо розширення на схід в ЄС і НАТО. [11, 169]

У 2006 році під час зустрічі з В. Ющенка з президентом Естонії Т. Х. Ільвесом було підписано Спільну декларацію щодо співробітництва у рамках діалогу України з НАТО, модернізацію українського оборонного та безпекового середовища, інформування українського суспільства про діяльність НАТО, а також надання допомоги щодо запрошення України до Плану дій щодо членства в НАТО. [17]

Співробітництво у сфері оборони і безпеки між Україною та Естонією активізувалося в 2014 році, коли Естонія вирішила направити свого аташе з оборони до Києва після анексії Криму та подій на сході України. Тоді основними завдання України у сфері безпеки й оборони були: забезпечення миру, суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України; підтримка діалогу з ключовими партнерами України та міжнародними безпековими організаціями; адаптація законодавства України в оборонній сфері до європейських стандартів; реформування військового сектору. Відповідно співпраця між Міністерствами оборони України та Естонії значно розширилась, як у двосторонньому, так і у багатосторонньому форматі. [11, 174]

Обсяги двостороннього співробітництва між державами з кожним роком зростають і є взаємовигідними для обох країн. Сьогодні найуспішнішими напрямками співпраці є навчання та військова медицина. Останніми роками оборонне співробітництво розширилося на військовому рівні, включаючи активну участь у військових навчаннях в  обох країнах. Крім того між різними рівнями оборонних установ двох країн відбувається регулярний обмін інформацією та досвідом. 

Успішним напрямом співпраці між Україною та Естонією є медична допомога. З осені 2015 року Естонія пропонує реабілітаційне лікування пораненим в Україні в Центрі Здоров’я Селі. Станом на 2020 рік у санаторії проліковано 165 поранених військовослужбовців ЗСУ. Міністерство оборони Естонії планує запропонувати реабілітаційне лікування і в найближчі роки. 

Також за ініціативи громадської організації “Вільна Україна” (ест. MTÜ Vaba Ukraina) у співпраці з Естонським національним коледжем оборони було організовано 5 навчальних курсів лікування тактичного рівня, метою яких була підготовка інструкторів з надання першої медичної допомоги. [2]

Естонія також внесла свій внесок до Трастового фонду НАТО для медичної реабілітації зі своїми експертами, щоб допомогти побудувати сучасну систему реабілітації в Україні. Східно-Талліннська центральна лікарня і Талліннський коледж охорони здоров’я провели стажування та навчання для реабілітаційного персоналу.  [12]

Також співробітництво між Естонією та Україною особливо активне у питаннях гібридних загроз та кібербезпеки. Естонія – ключовий гравець у системі кіберзахисту НАТО, оскільки вона характеризується надзвичайно високим рівнем діджиталізації – держава активно використовує інформаційні технології у функціонуванні електронного урядування і онлайн виборів. Зважаючи на власні досягнення у цій сфері, Естонія намагається поділитися досвідом зі своїми партнерами. Серед них важливе місце належить Україні, для якої питання кіберзахисту набули особливого значення в умовах гібридної агресії з боку Російської Федерації. [4, 20]

У 2021 році Україна офіційно подала заявку на вступ до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО (NATO CCD COE), який розташований у Таллінні й заснований за ініціативи естонської сторони. [6] 

У січні 2022 року представники Міністерства оборони, підрозділу кіберзахисту Ліги оборони Естонії та Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО здійснили спільний візит до України. Разом з українською стороною було обговорено організацію та загальний стан національної кібербезпеки України, включаючи широкомасштабні кібератаки на українські урядові сайти у ніч 14 січня та їх вплив на поточну безпекову ситуацію. Також відбувся обмін досвідом у боротьбі з кібератаками та обговорено подальші кроки для покращення нашої кібер-співпраці. Естонська делегація також висловила постійну підтримку вступу України до Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО, оскільки Україна має унікальний досвід у боротьбі з гібридними загрозами. [3]

Також з 2016 року естонська Академія електронного урядування реалізує проєкт з підвищення компетенції державного сектору України з кібербезпеки. [1] 

Естонія також допомагає з військовою підготовкою. З 2003 року понад 40 українських офіцерів навчалися на різних курсах Балтійського коледжу в естонському місті Тарту. У 2019 році троє українських офіцерів закінчили навчання на курсах Об’єднаного командування та Генерального штабу коледжу. [14]

З 2017 року Мовний центр Академії Сил оборони пропонує інтенсивні курси з англійської мови для Сил оборони України з метою покращення оперативної сумісності Збройних сил України з міжнародними партнерами. [2]

У контексті українсько-російської загрози Естонія підтримує Україну.  Естонія не визнає окупацію Криму РФ,  підтримує територіальну цілісність нашої держави та послідовно виступає за дотримання та повну імплементацію Мінських домовленостей. Офіційні заяви щодо засудження агресії РФ постійно оприлюднюються Президентом Естонії, Прем’єр-міністром, Міністром закордонних справ та Парламентом Естонії.  

Колишня президентка Керсті Кальюлайд стала першою серед іноземних очільників, хто відвідав лінію розмежування на Донбасі у 2018 році, а у 2021 – адміністративну межу з окупованим Кримом. [16]

На тлі ескалації російсько-українського конфлікту Естонія вирішила допомогти Україні усіма можливими способами: у політичному плані, практичному і фінансовому. У лютому МЗС Естонії заявило, що виділить Україні гуманітарну допомогу у сумі 351 700 євро для підтримки людей, які живуть на сході України. [9]

8 лютого 2022 року Естонія передала Україні мобільний польовий шпиталь Role 2 для прискореного розгортання та використання в польових умовах, який забезпечує надання медичної допомоги на рiвнi бригади. Усi модулі потребують 20 хвилин часу на розгортання та згортання. Вони можуть використовуватися по одному, а також разом для обладнання польового шпиталю. [19]

Також Естонія поставила Україні протитанкові переносні ракетні комплекси (ППРК) Javelin. Таллінн також має намір надати Києву дев’ять 122-міліметрових гаубиць радянського виробництва, які свого часу перебували на озброєнні НДР і які пізніше було передано до Фінляндії, а звідти – до Естонії. Балтійська держава надіслала відповідний запит до Берліна, але відповіді досі не немає. [10]

21 лютого 2022 року Україну відвідав голова Рійгікогу Естонії Юрі Ратас. Він заявив, що вторгнення в Україну є порушенням міжнародного права. «Війна на Донбасі, яка триває восьмий рік, має бути негайно припинена. Будь-які спроби розширення агресії матимуть для Росії тяжкі наслідки», – наголосив Ратаc. [7]

Наступного дня, 22 лютого, до України прибув президент Естонії Алар Каріс. Він засудив визнання Росією так званих “ЛНР” та “ДНР” і наголосив, що РФ порушила Мінські домовленості. За його словами, Естонія ніколи не прийме рішення РФ визнати самопроголошені “республіки” на окупованих територіях Донбасу, а Путін шукає привід для війни. [15]

Отже, проаналізувавши сферу безпеки й оборони у відносинах України й Естонії, можна дійти висновку, що вони базуються на концепції стратегічного партнерства. Спільна історія і спільна загроза – у вигляді Російської Федерації – центральні у відносинах держав. Партнерство підтверджується розвиненою нормативною базою і практичним досвідом. Важливою частиною співпраці між державами є військові навчання, медична допомога нашим бійцям, а також постачання зброї Україні.  Крім того, позиція естонської влади щодо українсько-російської війни підтверджує факт того, що Естонія є одним із найближчих союзників України.  

Джерела та література

1. Country Strategy for the Development Cooperation of Estonia and Ukraine 2020–2023. URL:https://vm.ee/sites/default/files/content-editors/development-cooperation/ua_arengukoostoo_maastrateegia_2020-2023_en.pdf
2. Kaitsekoostöö. Eesti suursaatkond Kiiev. URL: https://kyiv.mfa.ee/et/kaitsekoostoo/ (дата звернення: 19.02.2022)
3. Leading Estonian and Ukrainian cyber security experts exchanged experiences in countering cyber threats. URL:https://kaitseministeerium.ee/en/news/leading-estonian-and-ukrainian-cyber-security-experts-exchanged-experiences-countering-cyber (дата звернення: 21.02.2022)
4. Mohylnytska K. Cooperation between Ukraine and the Baltic states in the field of security and defense after 2014. EVROPSKÝ POLITICKÝ APRÁVNÍ DISKURZ. Kyiv, 2020. URL: https://eppd13.cz/wp-content/uploads/2020/2020-7-4/05.pdf
5. Podolian O. The Challenge of “Stateness” in Estonia and Ukraine. Stockholm, 2020. URL: https://www.diva-portal.org/smash/get/diva2:1445863/FULLTEXT01.pdf
6. Ukraine applies to join NATO’s cyber defense center – NSDC. URL:https://en.interfax.com.ua/news/general/759823.html (дата звернення: 21.02.2022)
7. Голова парламенту Естонії: Україна ніколи не залишиться на самоті. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3399826-golova-rijgikogu-estonii-ukraina-nikoli-ne-zalisitesa-na-samoti.html (дата звернення: 21.02.2022)
8. Договірно-правова база між Україною та Естонією. Посольство України в Естонській республіці. URL:https://estonia.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/105-dogovirno-pravova-baza-mizh-ukrajinoju-ta-jestonijeju (дата звернення: 19.02.2022)
9. Естонія виділить понад 350 тисяч євро гумдопомоги для сходу України. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2022/02/11/7323582/ (дата звернення: 21.02.2022)
10. Естонія передала Україні протитанкові комплекси Javelin. URL: https://www.dw.com/uk/estoniia-peredala-ukraini-protytankovi-kompleksy-javelin/a-60840691 (дата звернення: 21.02.2022)
11. Марценюк Р. Військова співпраця України та країн Балтії (1991-2017). Європейські історичні студії. Науковий електронний журнал. 2017. № 8. URL:https://drive.google.com/file/d/1mL1OQwtNoqkNN8QgGn-RRFECcnlLpgNp/view
12. Навчання в Естонії пройшли 80 інструкторів з тактичної медицини, отримавши міжнародний сертифікат 4 рівня – голова правління ГО «ВО Патріот». URL: https://uacrisis.org/uk/41738-navchannya-v-estoniyi (дата звернення: 19.02.2022)
13. Політичні відносини між Україною та Естонією. Посольство України в Естонській республіці. URL: https://estonia.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/104-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-ta-jestonijeju (дата звернення: 19.02.2022)
14. Посол України в Естонії Мар’яна Беца взяла участь у святкуванні 20-річчя Балтійського оборонного коледжу у м. Тарту. URL: https://estonia.mfa.gov.ua/news/73343-baltic-college (дата звернення: 21.02.2022)
15. Президент Естонії відреагував на визнання Путіним ОРДЛО. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/02/21/7134374/ (дата звернення: 21.02.2022)
16. Президент Естонії завітала на Донбас з робочим візитом. URL: https://www.youtube.com/watch?v=7GJNi9lZ7vc (дата звернення: 21.02.2022)
17. Президенти України та Естонії підписали Спільну декларацію. URL: www.unian.net/ukr/news/news176699.html (дата звернення: 19.02.2022)
18. У реабілітаційному центрі при Міноборони Естонії пройшли лікування вже 40 учасників АТО – організатори проекту. URL: https://uacrisis.org/uk/50500-estonia-2 (дата звернення: 19.02.2022)
19. Україна отримала польовий шпиталь від Естонії та Німеччини. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2022/02/8/7323246/ (дата звернення: 21.02.2022)

Ключові слова: Бразилія, Португалія, партнерство, військова сфера, безпека, Співдружність португаломовних країн.

This article analyzes the relations between the Federal Republic of Brazil and the Portuguese Republic in the security and military fields at the present stage. Both countries are striving for peace and security in the world, a proof of this is the legal framework, the dynamics of summit and summit meetings both bilaterally and within the Commonwealth of Portuguese-speaking countries. Key aspects of cooperation in the security and military spheres are revealed, in particular: exchange of experience and information, conducting military operations at the bilateral and multilateral levels, combating cyber threats, border security issues and citizens of both countries.

Keywords: Brazil, Portugal, partnership, military, security, The Community of Portuguese-Speaking Countries.

Актуальність. У системі сучасних міжнародних відносин Бразилія має великий політичний і економічний вплив у Латинській Америці, а також є важливим гравцем на світовій арені. Бразилія розглядає Португалію передусім, як партнера, який є членом ЄС та НАТО, а відтак зацікавлена в доступу до європейського ринку, технологій та стандартів у сфері безпеки та оборони. Інтереси Португалії щодо Бразилії полягають, насамперед, в тісній співпраці в сільськогосподарській та оборонно-технічній сферах.

Відтак, дослідження відносин Бразилії та Португалії у безпековій та військовій сфері є вкрай актуальним.

Стан наукової розробки. Дослідженню відносин Бразилії та Португалії присвячена велика кількість праць. Проте, дану проблему вивчають переважно зарубіжні науковці.

Серед бразильських експертів слід виділити дослідження А. Барбоса (A. Barbosa), П. Мендонса (P. Mendonca) та Дж. Сілва (J. Silva). А. Барбоса у своїй праці «Португальсько-бразильські відносини: минуле, сучасне та майбутнє» дослідив політичний аспект відносин між Бразилією та Португалією, а також проаналізував їхню співпрацю в політичній та економічній сферах [22]. Однак військовий та безпековий аспекти двосторонніх взаємин не знайшли достатнього висвітлення. Слід зазначити також праці А. Перейри (A. Pereyra), Ф. Пейксото (F. Peixoto), Н. де Алмейда (N. de Almeida), К. Бічо (C. Bicho). Дослідження цих авторів носять узагальнюючий характер, де комплексно розглядаються взаємини в політичній, економічній та культурній сферах. Безпекова та військова сфери розглянута лише частково, без детального аналізу напрямів та особливостей співпраці.

Праці українських дослідників, в основному, зосереджуються на загальних аспектах співробітництва Бразилії та Португалії. Серед українських дослідників варто згадати роботи К. Вакарчук, М. Шевчука, З. Зазуляк. К. Вакарчук у своїй статті «Зовнішня політика Бразилії в період правління Д. Русеф» розглядає основні засади, принципи та вектори зовнішньої політики Бразилії в період президентства Д. Русеф [2]. Автор аналізує основні напрями зовнішньої політики на локальному, регіональному та глобальному рівнях. М. Шевчук у своїй праці «Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин» розкриває перспективи та перешкоди політичної взаємодії країн Латинської Америки [1]. У статті З. Зазуляк «Сучасний стан та чинники розвитку латиноамериканського мультилатералізму» розглянуто багатовекторність зовнішньої політики держав Латинської Америки, подано характеристику відносин в оборонній сфері [3]. Досліджень, присвячених вивченню бразильсько-португальських відносин у безпековій та військовій сферах недостатньо. Відтак, проблема потребує подальшого вивчення та аналізу.

Мета дослідження: проаналізувати основні аспекти двосторонніх взаємин Бразилії та Португалії у військовій та безпековій сферах.

Дослідження поставленої мети передбачає вирішення наступних дослідницьких завдань:

• проаналізувати нормативну-правову базу співробітництва Бразилії та Португалії;
• вивчити безпековий аспект бразильсько-португальських відносин;
• дослідити ключові аспекти міждержавної співпраці у військовій сфері;
• окреслити проблеми та перспективи взаємин двох держав в сфері безпеки та військового співробітництва.

Виклад основного матеріалу. Відносини між державами завжди дуже складний і багатоаспектний механізм. Співпраця між Бразилією і Португалією триває протягом декількох століть, тому для обох країн особливо важливим є безпековий вимір співробітництва та взаємодія у військовій сфері. Гармонійне співіснування країн та підтримання міжнародного миру та безпеки – є головними принципами зовнішньої політики держав.

Нормативно-правова база співробітництва Бразилії та Португалії достатньо репрезентативна, насамперед, у рамках Співдружності португаломовних країн (CPLP, Comunidade dos Países de Língua Portuguesa). Основоположним документом є Статут CPLP підписаний у 1996 р. та угоди прийняті членами організації [24]. Значно розширили бразильсько-португальське співробітництво у досліджуваних сферах розділ «Безпека й оборона» Статуту, Протокол про співробітництво в оборонній сфері (2006 р.) [21] та Протокол про загальні принципи співробітництва між Державами-членами CPLP (2013 р.) [23]. У двосторонньому ж форматі відносини між Бразилією та Португалією є менш інтенсивними. На початку ХХІ ст. вони були зміцнені завдяки підписанню у 2000 р. «Договору про дружбу, співробітництво та консультації» між Португальською Республікою та Федеративною Республікою Бразилія. Документ утвердив цілі та необхідність консолідації, розвитку міцних зв’язків між державами. Однак, відносини в цих сферах були прохолодні, і лише після підписання 5 жовтня 2010 р. «Угоди про співробітництво в галузі оборони» діалог держав активізувався [6]. Ще однією платформою міждержавного співробітництва є Іберо-американський форум кіберзахисту.

Одним із найважливіших платформ бразильсько-португальських відносин є Співдружність португаломовних країн. Статут CPLP та угоди прийняті під час заснування організації передбачають проведення форумів міністрів внутрішніх справ, засідання Ради військових командувачів, директорів і президентів громадського порятунку та цивільного захисту [24]. Насамперед, акцентувалася увага на наданні допомоги, консультуванні, цивільного захисту населення та гуманітарної допомоги. Португалія, яка є членом ЄС, безпосередньо має досвід у побудові цивільної інфраструктури, зокрема будівель, шкіл, лікарень із дотриманням техніки безпеки. Тому у 2009 р. та 2012 р. були проведені Форуми цивільного захисту [16], основною метою яких була боротьба із загрозами та ліквідація наслідків стихійних лих. Подолання потенційних небезпек та проблем також відбувається за кооперації цивільної та медичної сфер держав-учасниць. У травні 2013 р. було створено Військовий медичний форум CPLP, який був призначений для сприяння стратегічної та оперативної співпраці між військовими службами держав-членів [4].

Важливим кроком у розширенні бразильсько-португальських відносин в сфері безпеки та оборони, як вже зазначалося вище, став розділ «Безпека й оборона» Статуту та Протокол про співробітництво в оборонній сфері (2006 р.), який зміцнив зв’язки між португаломовними державами [21]. Згідно прийнятих документів передбачено здійснення військових операцій і спільних заходів, які спрямовані на навчання та отримання досвіду ведення бойових дій. Вищезазначений протокол передбачає необхідність військової співпраці й підтверджує повагу до національного суверенітету і політичної незалежності кожної держави. Згодом, 3 травня 2013 р. було затверджено Протокол, який встановлював загальні принципи співробітництва між державами-членами CPLP шляхом систематизації та створення спільної платформи для обміну знаннями у сфері оборони [23].

Операція «Felino», у якій щорічно беруть участь країни-члени Співдружності, є одним із фундаментальних досягнень співпраці. «Felino є частиною спільних військових навчань (на суші і на морі), які мають на меті забезпечення оперативного командування і управління Збройних сил, підготовку застосування миротворчих операцій і гуманітарної допомоги під егідою ООН [15]. Такого типу операції були проведені у 2013 р. та 2017 р. Вони мали невеликий, проте значний внесок, що послугував змінам тактик боїв та стратегій ведення переговорів.

Також ще одною поширеною проблемою є безпека кордонів та нелегальна міграція. На XI засіданні Ради національних директорів із питань міграції та охорони державного кордону, яке відбулося 23 жовтня 2015 р. було обговорено питання розробки та впровадження технологічних систем для прикордонного контролю та нагляду; управління міграційними процесами; загальної стратегії безпеки проїзних документів та введення електронного паспорта в державах-членах CPLP відповідно до правил ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації); створення комітету експертів з Обсерваторії міграційних потоків та платформи ІТ для обмін інформацією держав CPLP у сфері міграції та охорони державного кордону [25]. Зі свого боку уряд Португалії надав підтримку у створенні платформи та комітету [19].

Бразилія також співпрацює з Португалією у боротьбі з торгівлею людьми. За словами Мануеля Джармела Паулюса, директора Служби міграції та охорони державного кордону Португалії, для боротьби з торгівлею людьми уряд тісно співпрацює з владою Бразилії, зокрема проводяться спільні операції за участі бразильських спеціалістів у Португалії. Згідно даних майже 40% жертв торгівлі людьми в Португалії – це жінки бразильської національності, які потрапляють у сексуальну експлуатацію [11].

Окрім співпраці в рамкам Співдружності португаломовних країн, бразильсько-португальські відносини розвиваються також у двосторонньому форматі. Проте цей діалог є менш інтенсивним. За договором 2010 р. про співробітництво в галузі оборони, країни домовились розширити коло співпраці щодо розробки, поставки військової техніки, купівлі оборонних товарів і послуг, обміні знаннями та досвідом, також поглибити співробітництво шляхом проведення спільних міжнародних миротворчих операцій [6].

У 2015 р. флоти Бразилії та Португалії взяли участь у спільній міжнародній операції з підготовки африканських військовослужбовців до патрулювання Гвінейської затоки – західного узбережжя Африки. Місії проводяться щорічно і зосереджуються на підвищенні безпеки морського транспорту в країнах Гвінейської затоки проти піратства, контрабанди наркотиків і зброї в регіоні [20]. Ці операції є інструментом інтеграції збройних сил країн, метою яких є навчання, боротьба з проблемами, обмін досвідом та інформацією.

Концепція стратегічної оборони Португалії 2013 р. (CEDN) передбачала: «… що зростання енергетичного та торговельного обігу у майбутньому спричинить необхідність зближення прибережних країн Півночі та Півдня, щоб гарантувати спільну безпеку та мир» [18]. Як наслідок, 9 лютого 2017 р. відбулася зустріч міністрів закордонних справ у Португалії у м. Порто. Метою було обговорення активізації співпраці та розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК) держав [9]. Рауль Юнгман, міністр оборони Бразилії, підкреслив, що ця ініціатива збільшить обсяги експорту бразильських товарів до європейського ринку, а також забезпечить спільні і стратегічні військові операції, такі як підтримка миру в Південній Атлантиці, що сприятиме покращенню якості військового потенціалу. Згодом, у 2018 р., були проведені переговори щодо придбання Португалією літаків KC-390 та розширення співпраці в авіаційній сфері, що є важливим елементом оборони, захисту та безпеки країни [10].

Виробництво наркотиків та наркотрафік є проблемою, яка зачіпає регіон Латинської Америки, зокрема Бразилію. У період правління Ділми Русеф Бразилія перетворилася на регіональний орієнтир для латиноамериканських держав щодо питань безпеки, беручи на себе завдання моніторингу з використанням високих технологій та залученням сил поліції та військових підрозділів [5]. Ефективна Стратегія державної політики щодо наркотиків Португалії є чудовим прикладом боротьби з наркозлочинністю. У 2019 р. Міністерство юстиції та громадської безпеки Бразилії провело переговори з Португалією щодо співпраці у боротьбі з наркотиками [14]. Насамперед, йшлося про створення комісій щодо стримування поширення наркотичних засобів, профілактика, робота з громадськістю, лікування наркозалежних людей і допомога в реабілітації.

Ще одним не менш важливим напрямком співпраці в оборонній сфері є протидія загрозам у кібернетичному просторі. Обчислювальна техніка, електроніка та інтернет забезпечують вільний та швидкий потік інформації. ІI Іберо-американський форум кіберзахисту (II FIDC; Fórum Ibero-Americano de Defesa Cibernética), який проходив у 2016 р., став однією із платформ співпраці. Протягом чотирьох днів понад 700 експертів із 28 країн, включно з Португалією, обмінювалися досвідом щодо роботи сфері кібербезпеки, зокрема щодо проведення національних та міжнародних операцій [17]. Пізніше, 23-27 жовтня 2017 р. в Бразилії були проведені навчання з вивчення методів та засобів виявлення вразливостей та атак на кіберпростір, де були присутні спеціалісти з 7 країн, включаючи Португалію [12]. Продовженням попереднього форуму став III Іберо-американський форум (III FIDC), який відбувся 15-17 квітня 2019 р. у Бразилії [13].

З приходом до влади в Бразилії Жаїра Болсонару попередня динаміка бразильсько-португальських відносин зберігається. Перша зустріч на найвищому рівні відбулась під час інавгурації нового президента у 2019 р., на яку був запрошений президент Португалії Марселу Ребелу де Соза. З початку каденції нового президента не було проведено жодної зустрічі, хоча обидві країни наголошували на продовженні політичного діалогу. Глави держав неодноразового заявляли про наміри тісно співпрацювати надалі, тому 19 липня 2019 р. була проведена двостороння зустріч Міністра закордонних справ Августо Сільви з його бразильським колегою Ернесто Араужо, де обговорювалось питання візиту президента Бразилії до Португалії на початку 2020 р. [8] Однак, це викликало негативну реакцію у соціалістичної партії Португалії «Лівий блок» (Bloco de Esquerda, BE), яка наполягала на скасуванні візиту. Головною причиною скандалу стала «постійна неповага до демократії зі сторони Болсонару», який некоректно висловився щодо смерті активіста студентської спільноти  Фернандо Санта-Круса. Проте Міністр закордонних справ Бразилії зазначив, що він не може «скасувати поїздку, яка ще не запланована» [7]. Обговорення майбутнього візиту продовжується, що вказує на те, що відносини з Бразилією є пріоритетними для Португалії. Через спалах нового вірусу COVID-19 та швидше поширення хвороби у світі візит відкладається на невизначений термін.

Висновок. Підсумувавши все вище зазначене, можна зробити висновок, що бразильсько-португальські відносини є тісними. Діалог держав розгортається на різних рівнях від міжнародного до парламентського. Широкий спектр їхньої співпраці слугує їм основою для продовження та покращення їхніх відносин. Вони співпрацюють у CPLP, що визначається країнами як багатосторонній форум для поглиблення дружби та взаємного співробітництва, зокрема обміну досвідом та інформацією, проведення військових операцій. У двосторонньому форматі головним питанням постає розвиток оборонно-промислового комплексу та співпраця у військовій сфері. Іберо-американські форуми кіберзахисту є ще однією платформою кооперації держав, ціллю яких є обмін інформацією задля подолання можливих загроз у кіберпросторі.

Перспективу подальших наукових досліджень вбачаємо у ґрунтовному аналізі подальшого співробітництва Бразилії та Португалії у безпековій та військовій сфері, а також у вивченні нових аспектів співпраці у двосторонньому форматі, на платформі Співдружності португаломовних країн та Іберо-американському форумі кіберзахисту.

Джерела та література

1. Бразилія у латиноамериканській системі міжнародних відносин. 2015. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=gileya_2015_96_125
2. Зовнішня політика Бразилії в період правління Д. Руссефф. 2014. URL:http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/2237/Vakarchuk%20Zovnishnya%20politika%20Brazilii.pdf?sequence=1&isAllowed=y
3. Сучасний стан та чинники розвитку латиноамериканського мультилатералізму. 2015. URL: https://intrel.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/08/188-495-1-PB.pdf
4. ABIMDE e IdD – Plataforma das Indústrias de Defesa Nacionais de Portugal assinam protocolo de intenções entre os países. 2019. URL: http://www.defesanet.com.br/laad2019/noticia/32500/ABIMDE-e-IdD—Plataforma-das-Industrias-de-Defesa-Nacionais-de-Portugal-assinam-protocolo-de-intencoes-entre-os-paises-/.
5. About drug law reform in Brazil. 2015. URL: https://www.tni.org/en/publication/about-drug-law-reform-in-brazil
6. ACORDO ENTRE A REPÚBLICA FEDERATIVA DO BRASIL E A REPÚBLICA PORTUGUESA SOBRE COOPERAÇÃO NO DOMÍNIO DA DEFESA. 2010. URL: http://www.planalto.gov.br/ccivil_03/_ato2007-2010/2010/decreto/D7329.htm.
7. BE quer cancelamento da visita de Bolsonaro a Portugal. “Não é bem-vindo”. 2019. URL: https://observador.pt/2019/08/01/be-quer-cancelamento-da-visita-de-bolsonaro-a-portugal-porque-nao-e-bem-vindo/
8. Bolsonaro vem a Portugal no início de 2020. 2019. URL:  https://www.dn.pt/poder/bolsonaro-vem-a-portugal-no-inicio-de-2020-11131915.html
9. Brasil e Portugal assinam acordo de cooperação na área de defesa. 2017. URL: https://www.defesa.gov.br/noticias/28347-brasil-e-portugal-assinam-acordo-de-cooperacao-na-area-de-defesa.  
10. Brasil e Portugal debatem possíveis parcerias entre os dois países. 2017. URL: http://www.fab.mil.br/noticias/mostra/31228/COOPERAÇÃO%20-%20Brasil%20e%20Portugal%20debatem%20possíveis%20parcerias%20entre%20os%20dois%20países.
11. Brasileiras são 40% das vitimas de tráfico de pessoas em Portugal. 2010. URL: http://g1.globo.com/brasil/noticia/2010/06/brasileiras-sao-40-das-vitimas-de-trafico-de-pessoas-em-portugal.html  
12. Brazil Organizes First Ibero-American Cyber Defense Exercise. 2017. URL:https://dialogo-americas.com/articles/brazil-organizes-first-ibero-american-cyber-defense-exercise/
13. Caiafa R. Brasilia recebe evento ibero-americano de Defesa Cibernética Información de Defensa y Seguridad. 2019. URL : https://www.infodefensa.com/latam/2019/05/07/noticia-brasilia-recebe-evento-iberoamericano-defesa-cibernetica.html.
14. Cooperação internacional é marcada por ampliação de acordos contra crime organizado e corrupção. 2019.URL: https://www.justica.gov.br/news/collective-nitf-content-1554990835.08 
15. Exército recebe primeiro carro elétrico, parte do projeto-piloto de energia. 2016. URL: https://www.defesa.gov.br/noticias/20150-exercito-recebe-primeiro-carro-eletrico-parte-do-projeto-piloto-de-energia.  
16. Fórum Cooperação-Acção para a Protecção Civil e Bombeiros. 2009. URL: https://www.cplp.org/id-2605.aspx?PID=10440&M=NewsV2&Action=1&NewsId=843&currentPage=3.  
17. II JORNADA DE DEFESA CIBERNÉTICA E FÓRUM IBERO-AMERICANO DE CIBERDEFESA NA ESPANHA. 2016. URL: http://www.eb.mil.br/web/midia-impressa/noticiario-do-exercito/-/asset_publisher/IZ4bX6gegOtX/content/ii-jornada-de-defesa-cibernetica-e-forum-ibero-americano-de-ciberdefesa-na-espanha.
18. INSTITUTO DE ESTUDOS SUPERIORES MILITARES CURSO DE ESTADO-MAIOR CONJUNTO. 2014. URL: https://comum.rcaap.pt/bitstream/10400.26/10088/1/MAJ_Corbari_TII_Brasil%20e%20Portugal.pdf
19. IV Reunião de Ministros do Interior e da Administração Interna da CPLP. 2015. URL: https://www.sg.mai.gov.pt/Noticias/Paginas/IV-Reunião-de-Ministros-do-Interior-e-da-Administração-Interna-da-CPLP,-Díli,-26-de-outubro-de-2015.aspx
20. Marinha participa de operação internacional para capacitar países africanos no patrulhamento do Golfo da Guiné. 2015. URL: https://www.defesa.gov.br/noticias/15608-marinha-participa-de-operacao-internacional-para-capacitar-paises-africanos-no-patrulhamento-do-golfo-da-guine.
21. O Brasil e a CPLP: oportunidade a ser ainda mais explorada. 2019. URL: http://www.defesanet.com.br/pensamento/noticia/31646/O-Brasil-e-a-CPLP–oportunidade-a-ser-ainda-mais-explorada/.
22. Relações luso-brasileiras: passado, presente e futuro. 2008. URL: https://www.cepese.pt/portal/pt/publicacoes/colecoes/working-papers/relacoes-externas-de-portugal/relacoes-luso-brasileiras-passado-presente-e-futuro/Relacoes-luso-brasileiras-passado-presente-e.pdf
23. Resolução da Assembleia da República n.º 90/2013. 2013. URL: https://dre.pt/pesquisa/-/search/497464/details/maximized.
24. Statuts de la Communauté des pays de langue portugaise. 1996. URL: http://www.axl.cefan.ulaval.ca/amsudant/CPLP-statuts.htm.
25. XI Reunião do Conselho de Directores Nacionais de Migração, Estrangeiros e Fronteiras. 2015. URL: https://www.cplp.org/id-2605.aspx?PID=10440&M=NewsV2&Action=1&NewsId=3894. 

After the terrorist attacks of Sept. 11, 2001 the United States remained in Afghanistan for 10 years, trying to solve the main problems of the country. Here are considered such important issues as the establishment of security, which is impossible without the overthrow of the Taliban regime and terrorist groups such as “Al Qaeda”, the operation of anti-corruption government, and the fight against drugs.

Військова операція проти руху Талібан почалася 7 жовтня 2001 р. та завершилася взяттям Кандагара 7 грудня того ж року. Початкова мета  військової операції США – боротьба з міжнародним тероризмом, зокрема «Аль-Каїдою» – замінилася завданням створення нового демократичного мусульманського суспільства від Марокко до Афганістану. Потім була висунута мета нещадної боротьби з талібами. Зараз війська виконують роль захисту ключових населених пунктів від талібів і готують нову афганську армію і сили безпеки.

Збройний конфлікт між талібами і Кабулом, що спирається на окупаційні сили США та НАТО, – не єдина лінія протистояння в афганській політиці. Правляча еліта далеко не повністю підконтрольна США та ISAF (International Security assistance Force – Міжнародні сили сприяння безпеці). У симбіозі афганського уряду і його закордонних спонсорів кожен має власні інтереси. Існуюча в країні легальна опозиція досить сильна, з’являються і альтернативні «рухи нового протесту»[1].

Незважаючи на те, що активна фаза військової операції була оголошена завершеною, американці продовжують нарощувати своє оперативне угруповання як усередині країни, так і по її периметру. Йде активне будівництво об’єктів соціальної та військової інфраструктури в Кандагарі, Баграмі, Гераті. Крім цього, в Республіці Узбекистан (Ханабад) знаходиться 1731 і Пакистані (Джакобабад, Шамсі і Ріллі) – 831 військовослужбовець США. Як елементи тилового забезпечення використовуються авіабази в Киргизії і Таджикистані. В аеропорту «Манас» (м. Бішкек) базується близько 30 одиниць льотної техніки Франції та США. В аеропорту Душанбе постійно базуються 5 військово-транспортних літаків Франції, призначених для перекидання військ[6].

На початку 2003 р. адміністрація Дж. Буша висунула ідею створення провінційних відновлювальних команд (ПВК), що включають військових і цивільних фахівців, розміщених в ключових провінціях. Цілі і завдання цих груп вельми туманні, але в основному вони призначені для того, «щоб контролювати ситуацію в периферійних провінціях, що знаходяться практично під повним контролем місцевих польових командирів»[5].

З сотень інтерв’ю, які були взяті по всій країні у різних соціальних класів за роки війни, вимальовується похмура картина. Різниця між оптимістичними оцінки американців і реальністю для афганців очевидна. Афганістан має проблеми з внутрішньою безпекою, урядом та наркобізнес. Рівень насильства виріс, різко збільшуються все більш зухвалі напади талібів, які поширилися на колись мирну північ. Корупція протидіє спробам створення життєздатної афганської держави та інститутів.

Опитування громадської думки показує, що найбільшою проблемою є відсутність безпеки. Навіть у південних провінціях Кандагар, де була колишня штаб-квартира талібів і, де американські генерали стверджують, що домоглися прогресу, насильство все ж таки є частиною життя. Відбулося понад 2 тис. зіткнень та інших насильницьких інцидентів. В червні 2011 р. був здійснений напад на «Міжнародний готель» в Кабулі, у вересні того ж року тривала 20-годинна облога посольства США, був здійснений напад на штаб-квартиру НАТО. На півночі були вбиті ряд начальників поліції та губернатор, а також мирне населення. Тоді ж терорист-смертник убив екс-президента Б. Раббані, який був головою ради досягнення миру з талібами.

На півдні було вбито мера міста Кандагар, провінційного начальника поліції, заступника губернатора провінції і зведеного брата президента Хаміда Карзая. Американські генерали запевняють, що ці атаки – це ознаки відчаю. Але інші кажуть, що таким чином ще сильніший заколот може проникнути в афганські інститути та прослизнути в райони столиці Кабул.

Національне опитування, проведене BBC в 2009 р. показали, що 50% афганців сказали, що корупція серед чиновників та поліції зросла. Близько 63% заявили, що корупція є великою проблемою, порівняно з 45% роком раніше[3].

Звичайні афганці заплатили $ 2,5 млрд. у вигляді хабарів в 2009 р., згідно з доповіддю ООН – близько ¼ всього ВВП країни. В середньому хабар складає близько $ 160, величезна сума в країні, де середня афганська зарплата майже $ 425 на рік[7]. Тому США разом з ISAF створили Комітету по боротьбі з тяжкими злочинами (КБТЗ) для протидії корупції в органах влади. Силами КБТЗ в ході недавньої парламентської кампанії був проведений арешт Шерхана Фарнуда і Халілулли Фіруза, керівників «Кабул Банку». Ця операція, яка поставила під удар фінансові ресурси клану Карзай[4], дозволила значно послабити позиції прихильників президента в парламенті і створити простір для маневру ISAF між діючою владою і опозицією.

Боротьба з наркобізнесом в Афганістані також розглядається як невід’ємна частина стратегії стабілізації США. Після падіння режиму талібів наркоторгівля перетворилася на основне джерело їхніх доходів. На частку Афганістану припадає близько 77% світового виробництва опійного маку. Щорічно в Росію з Афганістану надходить 548 т наркотиків в опіумному еквіваленті, а в Євросоюз – 711 т[2]. З 2002 по 2009 рр. виробництво опію в Афганістані зросло на 66%. За даними ООН, за останні 3 роки (2009-2011) площа опійних посівів стабілізувалася і становить 131 тис. га. Державний департамент США по міжнародній боротьбі з наркотиками та Бюро правоохоронної діяльності США проводять Програму боротьби з наркотиками. Вони фінансуються в рамках альтернативних програм розвитку Агентства США з міжнародного розвитку і Програми Міністерства оборони по боротьбі з наркотиками.

Отже, участь США у внутрішній політиці Афганістану є досить значною. Американські війська знаходяться як в самому Афганістані, так і в сусідніх країнах, вони несуть відповідальність за безпеку в країні, таким чином контролюючи її. Але не зважаючи на це в Афганістані майже кожного дня відбуваються теракти, які влаштовують таліби та «Аль-Каїда», і які забирають життя сотень людей. Також головною проблемою є корупція в уряді, яку США намагаються подолати. Іншою проблемою є наркотики, на боротьбу з якими Штати витрачають чималі гроші, адже наркотики – це прибуток для Талібану і «Аль-Каїди», яких США намагаються подолати.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бабаханов, У., Умаров М. Афганская война Обамы [Текст] / У. Бабаханов, М. Умаров // Компас. – М., 2009. – №6., 33 с.
2. Иванов, В. Выступление на заседании Межведомственной рабочей группы по Афганистану Государственного антинаркотического комитета [Текст] / В. Иванов // ФСКН. – М., 2011.
3. Пойя, С. Задача со многими неизвестными (новая стратегия США, региональная безопасность, борьба с коррупцией) [Текст] / С. Пойя //азия и Африка сегодня (АиАС). – М., 2010. –№8, 10 с.
4. Через банковский кризис Хамида Карзая пытаются лишить успеха на парламентских выборах [Електронний ресурс] // Афганистан.ру. – Режим доступу: http://afghanistan.ru/doc/18248.html. – Назва з екрану.
5. Терехов, А.США ищут выход из афганського тупика [Текст] / А. Терехов // Компас. – М., 2010. – №8., 52 с.
6. Biddle, S. Defining Success in Afghanistan [Text] / S. Biddle // FA. – 2010. – Vol.89.-#4, 48 p.
7. Sedra, M. Afghanistan: Between War and Reconstruction: Where Do We Go From Here? [Text] / M. Sedra. – Bonn, 2002, 34 p.

 В статті розглянуто особливості соціально-економічного механізму забезпечення економічної безпеки регіону, виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери та використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової.

 The features of socio-economic mechanism of providing of economic security of region are considered in the article, the groups of indicators that represent the most essential indexes in the real sector of social sphere and used as threshold values of economic security and her social constituent are distinguished and analysed .

Актуальність теми дослідження. В Україні крупні системні перетворення охопили всі сторони суспільного життя. Зростання дії дестабилизирующихфакторов приводить до поглиблення відмінностей в рівнях соціально – економічного розвитку регіонів країни, здатних перетворитися в різного роду небезпеки для економіки регіонів. Це зумовлює необхідність розробки спеціального інструментарію для  оцінки економічної безпеки регіону, використання якого дозволити сформувать механізм забезпечення економічної безпеки країни обліком особливостей кожного регіону.

Аналіз літератури. Проблеми економічної безпеки на макро-и мезорівнях відображені в наукових роботах українських, російських вчених – економістів: Герасимчука З.В., Вавдіюка Н.С., Ефремова К.І., Георгадзе Е.І., Гейца В.М., Горбуліна В.П., Клебанової Т.С., Черняка О.І., Пономаренко В.С., Богачева В.І. та ін. Разом з тим весьма актуальною є проблема дослідження економічної безпеки региону з урахуванням соціально-економічних чинників.[4, с.54]

Взагалі, категорія економічної безпеки по-різному трактується в науковій літературі. По Л.І.Абалкину «економічна безпека – це стан економічної системи, який дозволяє їй розвиватися динамічно, ефективно і вирішувати соціальні завдання і при якому держава має можливість виробляти і проводити в життя незалежну економічну політику». .[1, с.126] Отже, в загальному сенсі слова, під економічною безпекою слід розуміти найважливішу якісну характеристику економічної системи, визначальну її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення економічної безпеки на регіональному рівні – це гарантія незалежності країни, умова стабільності і ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Це пояснюється тим, що економіка є однією з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави і особи..[2, с.58] Тут все взаємозв’язано, і один напрям доповнює інший. Економічна безпека традиційно розглядається як якісна найважливіша характеристика економічної системи, яка визначає її здатність підтримувати нормальні умови життєдіяльності населення, стійке забезпечення ресурсами розвитку народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державних інтересів.

Соціально-економічну безпеку країни і її регіонів в сучасних умовах можна визначити як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що забезпечують сталий розвиток суспільства і підвищення якості життя його членів.

Іншими словами, економічна безпека є сукупністю внутрішніх і зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному зростанню національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, індивіда, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, що гарантує від різного роду погроз і втрат.

Руйнування єдиного духовного простору, що продовжується, економічна дезинтеграція і соціальна диференціація в Україні провокує посилення напруженості у взаєминах регіонів і центру.

Розглянемо деякі особливості соціально-економічного механізму, що склався, є базисом не тільки економічної, але і національної безпеки країни. В процесі дослідження були виділені і проаналізовані групи показників, що відображають найбільш важливі ділянки в реальному секторі соціальної сфери. Саме ці індикатори використовуються як порогові значення економічної безпеки і її соціальної складової. Вони характеризують граничні величини, ігнорування яких перешкоджає нормальному ходу розвитку економіки і соціальної сфери і приводить до формування руйнівних тенденцій в області виробництва і рівня життя населення.[3, с.157]

Таблиця. 1. Показателі социальної складової економічної безпеки.

Соціальні індикатори характеризують тенденції розвитку соціальних процесів, що склалися, з погляду реалізації принципу справедливості розподілу благ. Порушення цього принципу виявляється в зростанні доходів пануючих соціальних шарів за рахунок зменшення доходів інших не у зв’язку з великим їх внеском в зростання суспільного добробуту, а у зв’язку з очолюючою роллю в розподілу благ.

Аналіз показав, що соціальні індикатори далекі від порогових показників безпеки і стабільності. Кількість людей, що живуть за межею бідності, в два рази перевищує порогове значення, якщо тут взагалі доречно говорити про які-небудь пороги для країни, що володіє колосальними природними багатствами і золотовалютними резервами, що збільшуються з року в рік. Розмір середньої пенсії постійно відстає від прожиткового мінімуму пенсіонерів, тоді як наявність платоспроможного попиту у населення старших віків грає роль чинника, що підтримує на плаву економіку. У світовій практиці не допускається досягнення величиной прожиткового мінімуму 70% середнього розміру пенсій. Частина літніх людей, яка не мала ніяких надходжень у вигляді заробітної плати або інших доходів і хто жив тільки на пенсію, складають певну частину бідного населення.

Добре відомо, що ніяка економіка не може ефективно функціонувати в умовах соціальної напруженості. Так само як і соціальна напруженість складається із ступеня незадоволеності населення рівнем життя, станом екології, ефективністю влади, впливом кримінальних структур. Не можна зняти соціальну напруженість без вирішення економічних питань, від яких залежить і рівень безробіття, і якість життя.

Соціальна проблема номер один – це бідність. Бідні є скрізь, навіть в США і Швейцарії. Українська проблема – в масштабах бідності. Сьогодні нижче за прожитковий мінімум живе кожен третій. Перевищення порогового показника рівня безробіття населення свідчить о стані погрози в наступних областях: Волинською, Житомирською, Кіровоградською, Миколаївською, Рівненською, Тернопільською, Херсонською, Хмельницькою, Черкаською, Чернівецькою. В безпеці знаходилися АРК, Дніпропетровська, Одеська, Харківська області, м. Київ, м. Севастополь. Решта всіх регіонів, зокрема Луганська область находятся в зоні ризику.

По показнику середніх призначених пенсій зі всіма нарахуваннями і компенсаціями середній пенсіонер не дотягує і до половини прожиткового мінімуму. Отже, пенсіонер, що живе поза сім’єю, приречений на швидку голодну смерть. Чисельність економічно активного населення складає близько 30% від загальної чисельності населення.

Про низький рівень заробітної плати населення регіонів яскраво свідоцтвує показник відношення середньої заробітної плати кминимальному прожитковому мінімуму – 3:1. Цей показник має полягання небезпеки в Тернопільській області. У безпеці знаходяться Дніпропетровська, Донецька, Запорізька області.

Решта всіх регіонів України знаходиться в стані ризику. Це проблема диференціації доходів населення, пропасти між багатими і бідними.

За роки реформи не просто змінилося матеріальне положення громадян країни – трансформувалася вся система формування доходів населення. У соціалістичній економіці основним джерелом надходження особистих доходів була оплата праці (приблизно 3/4 всіх доходів), при чому її рівень був украй невисокий і малорухливий, диференціація основної маси населення за розміром заробітку практично була відсутня, а весь процес регулювання зводився до механізму нарахування і перерахунку заробітної плати по певній схемі. Паралельно з цим існувала додаткова закрита система розподілу благ, обслуговуюча невелику соціальну групу. При цьому всіма процесами формування і регулювання доходів громадян «диригувала» держава.

До теперіщнього моменту в Україні склалася прямо протилежна система матеріального забезпечення населення, в якій функції і можливості держави мінімізовані. Перш за все, значущість офіційного заробітку в структурі доходів за роки реформи впала майже удвічі

Сьогоднішній Уряд стверджує, що соціальне розшарування в країні нібито зменшилося.Тим часом, тіньові доходи новоукраїнців в них явно не враховуються. Уряд сьогодні бере зобов’язання підвищити доходи населення через збільшення зарплат і пенсій. Але, наприклад, в 2010 році номінальні доходи населення збільшилися на 23-25%, а ціни виросли на 20%. Такий мізерний приріст зовсім не компенсує всього, коли зростання цін в 1,5 –2 рази обганяв підвищення доходів. .[7, с.248]

Проблема оплати інтелектуальної праці сьогодні теж дуже актуальна. Україна століттями дивувала мир інтелектуальним потенціалом. Рівень зарплати у сфері освіти складає сьогодні 52% від середнього рівня в промисловості, а середня зарплата в науці в 30 разів менше, ніж у учених із Західної Європи.

Відзначимо, ринкові реформи буквально перетрусили всі сторони життя українського суспільства – від системи цін і податків до банків і валютних ринків. Лише одна сфера не викликала ніякого інтересу у реформаторів – ринок праці. Почався витік цих самих мізків на захід і в кримінальний бізнес. Робоча сила поводиться як нормальний товар, мігруючи в сфери з найбільш високим попитом, підстроюючись під капризи споживача.

Сьогодні в Україні вмирає в 3 рази більше людей, чим народжується.  Вплив демографічної ситуації на стан економічної безпеки регіонів дуже вагомо, адже однією із головних ппередумов для розвитку регіону є відтворення його трудового потенціалу. Стан загрози мають такі регіони України як Житомирская, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька. У контексті де мографічних аспектів людського розвитку на регіональному рівні треба звернути увагу на загрозливу тенденцію скорочення загальної чисельності населення. Напрошується питання, хто ж забезпечуватиме економічне зростання країни?

Ситуація, що утворилася, в області зайнятості об’єктивно вимагає посилення державної політики, що включає заходи по регулюванню зайнятості, зокрема в галузевому і регіональному розрізах. Проблему зайнятості можна частково вирішити за рахунок цілеспрямованої державної політики підтримки дрібного підприємництва. Сьогодні воно поповнює казну тіньового сектора економіки.

Назрілу необхідність розробки і ухвалення державної програми сприяння зайнятості населення на найближчі роки і віддалену перспективу підтверджує також наявність регіонів країни істотною деформацією населення, специфікою соціально-економічного розвитку: однобокою спеціалізацією, переважанням виробництв з високою концентрацією інтелектуальної праці, галузей з великою питомою вагою підприємств-банкротів.[4, с.130]

Необхідно також прийняти комплекс соціальних законів, які чітко визначили б порядок допомоги бідним верствам населення і джерела її фінансування.

Виходячи з вищевикладеного, згідно індексу соціально-економічних чинників, у безпеці не знаходиться жоден регіон, стан ризику мають АРК, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області, м. Севастополь. Інша частина регіонів України (48%), в тому числі Луганская область, мають стан загрози щодо рівня життя населения, структури доходів, демографічної ситуації, стану оточуючого середовища, що викликає загострення социально-економічної напруги. У таких умовах необхідно проводити в дію механізми забезпечення економічної безпеки регіону, що направлені на відновлення порушеного соціального і еколого-економічного балансу.

Отже: яка ж соціальна ціна реформування економічного базису нашої держави? Зниження якості життя більшості населення; зубожіння інтелектуального і духовного потенціалу нації; продовжуюче погіршення демографічної ситуації; різке зниження ціни праці і втрата трудових мотивацій; посилення соціального розшарування. Не можна забувати, що падіння рівня і якості життя населення – не тільки результат кризи, це і причина його затяжного характеру.

Висновки. Ситуація, що створилася, вимагає негайного, цілеспрямованого втручання держави в проблеми соціальної політики.

Критично важливим для подальшого розвитку України є вибір з урахуванням попереднього досвіду найбільш ефективної економічної моделі функціонування і розвитку країни.

Неприпустимо продовження колишніх і здійснення нових стратегічних прорахунків і помилок в державній стратегії, особливо у виборі економічної моделі розвитку.

В умовах, коли гостро необхідна, але відсутнє нормальне конкурентне середовище, повинна формуватися економічна система, що поєднує в собі апробовані і позитивні елементи як адміністративно-планової, так і ринкової систем. Це повинна бути модель, що побудована на принципах симбіозу найбільш цінних елементів двох систем (наприклад, централізованого планового початку і принципів соціальної справедливості – першою і прагматизму у дусі «освіченого егоїзму» – другий) і раціональної самодостатності, гармонійно поєднує в собі державний і приватний сектори економіки з деяким домінуванням цивілізованого державного початку.

Необхідне істотне посилення соціальної складової економічної політики: підвищення життєвого рівня населення, перш за все на основі підвищення оплати праці, своєчасної безпеці заробітної плати і гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття; створення умов для подолання бідності і надмірного розмежування в суспільстві; збереження та укріалення демографічного і трудового потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів; створення ефективної системи соціального захисту людей, охорона і відтворення їх фізичного і духовного здоров’я.

Оцінка економічної безпеки регіону включає аналіз його соціального розвитку, що покликаний виявити рівень і якість життя населення, її динаміку, найважливіші проблеми відтворення населення і трудових ресурсів, рівень і тенденції зміни зайнятості. Розглядається забезпеченість об’єктами соціальної інфраструктури. Визначаються рівень соціальної напруженості, причини виявлених кризових явищ і можливість та засоби їх подолання. Велике значення також має регіональний аналіз тенденцій розвитку демографічних процесів, безпосередньо пов’язаних з соціальними..[7, с.205]

Це визначає необхідність:

– розробки і обгрунтування методики комплексного аналізу кризових ситуацій у економіці і соціальній сфері регіонів з урахуванням адміністративно-територіального облаштування країни і зарубіжного досвіду таких досліджень;

– виявлення конкретних регіонів, що знаходяться або потенційно схильних до досягнення кризової ситуації, при якій виникає загроза економічній безпеці країни.

 В цілому, від правильності вирішення соціальних проблем залежить зниження соціальної напруги, створення довгострокових основ забезпечення соціальної стабільності і підвищення якості життя населення регіонів України, що, у свою чергу, здатне істотно знизити погрози соціальній стабільності і підвищити економічну безпеку регіонів.[6, с.198]

Список використаних джерел

1.Герасимчук З.В. Економічна безпека регіону: діагностика та механізм забезпечення / В. Герасимчук, Н.С. Вавдіюк. – Луцьк: Надстір’я, 2010. – 244с.

2.Ефремов К.І. Питання оцінки економічної безпеки регіону /К.И. Ефремов, Е.І.Георгадзе // Питання статистики. – №2. – 2002. – С.57-59.

3.Моделювання економічної безпеки: держава, регіон, підприємство /[Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.]; за ред. В.М. Гейця. –Харків: ВД «ІНЖЕК», 2011.- 240с.

4. Пономаренко В.С. Економічна безпека регіону: аналіз оцінка, прогнозування/ Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л. – Харків: ІД «ІНЖЕК», 2004. – 144с.

6. Статистичній щорічник Україні за 2010 рік. – Київ: Консультант, 2010.– 636с.

7. Система оцінок зовнішніх і внутрішніхризиків та загроз національній безпеці України. Вип. 16 / за заг. ред. академіка НАН Україні, д.т.н. В.П. Горбуліна. – Київ: ДП «НВЦ» Євроатлантикінформ., 2010. – 232с.

8.Ткаченко В.Г. Економічна безпека України в умовах ринкових трансформаційних процесів / під редакцією В.Г. Ткаченко, В.И. Богачева. – Ровеньки-Луганськ: «Наука», 2007. – 330с.