Ключові слова: кримінальне провадження, потерпілий, прокурор , приватне обвинувачення, правонаступництво, безоплатна правова допомога.

Постановка проблеми:  Кримінальний процесуальний кодекс України, який  був прийнятий у 2012 році, змінив підхід до інститутів кримінального процесу та по новому регламентував їх процедуру. Зокрема суттєвих змін набув інститут кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Збільшена кількість кримінальних правопорушень, провадження по яких здійснюється у приватній формі, відновлено стадію досудового розслідування та в цілому регламентувано новою окремою главою на відміну від КПК  України 1960 року. Оскільки з часу прийняття нового КПК України у 2012 році минуло близько чотирьох років, то уже можна говорити про проблеми і недоліки у його застосуванні враховуючи потреби практики. Зокрема дана глава складається з трьох статей і не регламентує стадію досудового розслідування та судового розгляду, питань правонаступництва; містить тяжкі та особливо тяжкі злочини, віднесення яких до кримінального провадження у приватній формі є спірним питанням.

Стан дослідження: Окремі аспекти кримінального провадження у формі приватного обвинувачення були об’єктом досліджень таких вчених,  як Ю. М. Грошевий, Н. В. Малярчук,   В. Т. Нор, С.І. Перепелиця, С.О.Сорока,, О.Г. Яновська  та ін..

Метою даної статті є обґрунтування шляхів удосконалення інституту кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Виклад основних положень.  Кримінальний процесуальний кодекс України, як і попередні кримінальні процесуальні та інші джерела права, які діяли на теренах України, передбачає право особи здійснювати кримінальне переслідування у приватній формі за злочини, конкретно визначені в  кримінальному процесуальному законодавстві. Це право особи є реалізацією принципу диспозитивності в кримінальному процесі. Існування принципу диспозитивності  у кримінальному процесі є спірним питанням, адже він притаманний цивільному праву, а кримінальне право оперує принципом імперативності. Проте як зазначає В. Т. Нор, при вчиненні деяких злочинних посягань на права та законні інтереси фізичних осіб, законодавець не може не рахуватися з думкою потерпілого, щодо притягнення до кримінальної відповідальності і покарання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення[3] . Тому закріплення інституту приватного обвинувачення в окремі главі, на відміну від редакції КПК 1960 року, є безумовно позитивним кроком українського законодавця.

Глава 36 КПК України складається із трьох статей, перша з яких дає поняття кримінального провадження у формі  приватного обвинувачення та злочини, за якими здійснюється приватне обвинувачення (ст.477), інша (ст.478) регламентує початок кримінального провадження у формі приватного обвинувачення і наступна (ст. 479) передбачає порядок відшкодування шкоди потерпілому.

Загалом  положення, викладенні в цих статтях,  не регламентують усіх питань, які виникають при здійсненні провадження у приватній формі. Зокрема за чинним КПК суттєво збільшилась кількість злочинів, провадження  за якими здійснюється у приватній формі. Цей перелік містить тяжкі та особливо тяжкі злочини, тому законодавець змінив порядок провадження, зокрема ввівши стадію досудового розслідування, яка була відсутня за КПК 1960 року. Проте дана стадія не є регламентованою в главі 36 КПК. Подання потерпілим заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення виступає єдиною підставлю початку досудового розслідування. Що до змістової наповненості такої заяви то КПКУ взагалі не встановлює вимоги до заяви потерпілого в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, що є недоліком, адже правильно складена заява сприятиме розслідуванню. До прикладу КПК Литовської республіки містить окрему статтю, яка регламентує вимоги до відповідної заяви: «Стаття 412. Зміст скарги потерпілого чи клопотання законного представника: 1. Скарга чи клопотання на провадження судочинства за приватним звинуваченням подається у письмовому вигляді. 2. У скарзі чи клопотанні має міститися: назва суду, до юрисдикції якого належить розгляд справи; місце та час вчинення злочину, особа, що обвинувачується у злочині, сутність злочину та інші обставини; відомості, які підтверджують обставини, наведені у скарзі чи клопотанні; прізвища, імена та місце проживання потерпілого, особи, що підозрюється у вчиненні злочину, свідків у справі. Скарга повинна бути підписана потерпілим, а, згідно зі статтею 408 (п. 2), клопотання підписується законним представником потерпілого. 3. Скарга, яка не відповідає вимогам цієї статті, не приймається і повертається її пред’явникові. 4. Вимоги, передбачені у пункті 2 цієї статті, стосуються також і клопотання законного представника потерпілого»[2]. Як бачимо з вищенаведеного, стаття містить реквізити та зміст заяви, вважаємо, що заява складена відповідно до вимог допомагає зрозуміти суть справи на відміну від довільної заяви, адже потерпілий зазвичай не є фахівцем у галузі права. А тому вважаємо за необхідне внести зміни в КПК України, зокрема доповнити його статтею, яка міститиме вимоги до заяви потерпілого.

Віднесення Главою 36 КПК тяжких злочинів та особливо тяжких вважаю  недоцільним. Так, наприклад, до категорії проваджень із приватною формою обвинувачення у КПК України зараховуються такі кримінальні правопорушення: ч. 2 ст. ст. 152, 153,185, 186, 189, 190, 191, 289, ч. 1 ст. 296, ст. 365²Кримінального кодексу України (далі – КК України). У свою чергу, злочинне діяння, передбачене ч. 2 ст. 152 КК України, є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 5 до 10 років.   Віднесення цих злочинів (ст. 152, 153 КК) до переліку тих, що дають підставу для відкриття провадження у формі приватного обвинувачення, невиправдане, адже дії винних завдають значної фізичної і моральної шкоди потерпілому, що завадить особі самостійно подати заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. У такому випадку розслідування можливе лише за заявою потерпілого, окрім цього передбачається можливість укладення мирової угоди, яка за загальним правилом застосовується лише при вчиненні злочинів невеликої та середньої тяжкості[1]. Отже, у випадку вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, прокурор, слід надати повноваження, після подання заяви потерпілим, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, унести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочати розслідування. Загалом у зв’язку з вищевикладеним постає питання обґрунтованості зарахування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, до категорії кримінальних проваджень із приватною формою обвинувачення. В зв’язку із внесенням вищенаведених та інших злочинів до числа приватно позовних була запроваджена  стадія досудового розслідування, адже потерпілий не має повноважень, які наявні в уповноважених органів для знайдення доказів. Але з іншої сторони сам потерпілий уже не є центральною особою в даному виді проваджень адже підтримує обвинувачення прокурор. З аналізу тексту ст. 325 КПК України можна зробити висновок, що неприбуття потерпілого не є безумовною підставою для відкладення судового розгляду, як це має місце щодо обвинуваченого (ст. 323 КПК України). Тому виникає сумнів у застосуванні терміна «кримінальне провадження у приватній формі» у чистому розумінні. Скоріш даний вид провадження нагадує приватно публічний наявний у КПК Білоросії. Відмінність  приватного обвинувачення від приватно-публічного полягає не лише у різних складах злочинці, а й у тім, що приватно-публічне обвинувачення містить стадію досудового розслідування уповноваженими органами і особа подає заяву безпосередньо до цих органів, а у випадку приватного обвинувачення особа подає заяву до суду( Ст 176, 425 КПК Білорусії)[5].  У КПК України Главу 36  доцільно було б теж назвати приватно-публічне обвинувачення, адже прокурор та органи досудового розслідування залучені до даного провадження. Суто приватним вбачаю провадження,  коли прокурор відмовляється від підтримання обвинувачення,  а потерпілий погоджується на підтримання обвинувачення самостійно (ч. 2-5 ст. 340 КПК) . Зважаючи на збільшення кількості статей кримінального законодавства, провадження за якими здійснюється у приватній формі та наявності тяжких і навіть особливо тяжких злочинів варто запровадити практику поділу справ на приватно-публічні та приватні як і в КПК сусідньої Білорусії.

В суді постає проблема щодо нерівності прав сторін. Як зазначає О.Г. Яновська, це надзвичайно яскраво проявляється в нерівноправності потерпілого та обвинуваченого стосовно права на отримання кваліфікованої правової допомоги[6,243]. Тоді потерпілий взагалі залишається наодинці із стороною захисту, зазвичай посиленою кваліфікованим захисником. На відміну від обвинуваченого, потерпілий не забезпечений нормативно кваліфікованою правовою допомогою, яка може бути надана адвокатом. На нашу думку, така сама ситуація вбачається і у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення. Тому доцільно внести зміни в КПК та Закон України « Про безоплатну правову допомогу» від 2.06.2011 року. Зокрема ст. 14 вище вказаного закону доповнити пунктом 13 такого змісту : « особи, які є потерпілими у кримінальних провадженнях, що здійснюються у приватній формі, передбачених главою 36 КПК України.

Проблемними питанням  також виступає запровадження інституту правонаступництва. Особливо спірною є ситуація, коли потерпіли помер після прийняття обвинувачення, коли прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, тобто так званий специфічний вид приватного обвинувачення. Тут на відміну від звичайного кримінального провадження у приватній формі, де обвинувачення підтримує прокурор, провадження набуває суто приватного характеру, адже єдиною стороною обвинувачення виступає потерпілий. Зважаючи на засаду змагальності в такому випадку суд змушений закрити провадження. Але дискусійною залишається підстава такого закриття, адже смерть потерпілого не передбачено як підстава закриття провадження, і відмова прокурора теж не може бути підставо для закриття провадження адже потерпілий прийняв підтримання обвинувачення самостійно[4,258-259]. В даному випадку доречним і необхідним є введення інституту правонаступництва, для виконання завдань кримінального процесу. Тобто слід доповнити ст. 340 КПК України пунктом 7 такого змісту : « У разі смерті потерпілого, після висловлення ним згоди на підтримання обвинувачення,  головуючий роз’яснює право близьким родичам потерпілого підтримувати обвинувачення у суді. Якщо хтось із близьких родичів потерпілого висловив згоду на підтримання обвинувачення в суді, головуючий надає йому час, необхідний для підготовки до судового розгляду.».

Підсумовуючи вищесказане вважаємо доцільним та необхідним кроком реформування Глави 36 КПК України зокрема, та Інституту кримінального провадження загалом. Зокрема внесення статті, яка міститиме вимоги до заяви потерпілого також статті, яка надаватиме право потерпілому на безоплатну правову допомогу у випадках неможливості самостійно забезпечити себе кваліфікованою юридичною допомогою, доповнення статтею про правонаступництво у випадку смерті потерпілого. Реформувати також інститут приватного обвинувачення виділивши статті, які передбачають  тяжкі злочини   та особливо тяжкі та ті, які посягають на суспільні інтереси в окремий інститут приватно публічного кримінального провадження. На шляху України до впровадження Європейських традицій та кращого забезпечення прав людини та нововведення є необхідними.

Список використаних джерел:

1. Азарова М.В. Окремі процесуальні особливості повноважень прокурора на початку кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення/ М.В Азарова// Науковий вісник Харківського державного університету- Випуск 6-1, Том 4. -2014 С
2. Кримінальний процесуальний кодекс Литовської республіки :[Електронний ресурс]. –  Режим доступу : http://pravo.org.ua/files/_(2).pdf.
3. Нор В. Т. Публічність і диспозитивність у кримінальному процесі України: суть, пріоритети, взаємодія, сфера дії. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=0&d=319
4. Тітко І. А. Вплив смерті постраждалого на юридичну долю провадження у формі приватного обвинувачення // Електронне наукове фахове видання «Юридичний науковий електронний журнал» – № 4 – 2015. – С. 257-261
5. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pravo.levonevsky.org/kodeksby/upk/20130320index.htm
6. Яновська О. Г. Особливості кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення за новим Кримінально-процесуальним кодексом України // Часопис Київського університету права. – 2013. – №1. – С. 243.

Нефедорив Х.И. Пути совершенствования института уголовного производства в форме частного обвинения

Проведен анализ отдельных вопросов уголовного производства в форме частного обвинения. Приведены нецелесообразности внесения отдельных преступлений к числу частно исковых. Отмечено отсутствие отдельных норм, относительно заявления потерпевшего и об отсутствии обеспечения прав потерпевшего. Предложено внесение изменений в действующий Уголовный процессуальный кодекс Украины.

Ключевые слова: уголовное производство, потерпевший, прокурор, частное обвинение, правопреемство, бесплатная правовая помощь.

Nefedoriv H.I. Ways of improving the institution of criminal proceedings in the form of private prosecution

An analysis of some of the criminal proceedings in the form of private prosecution. An introduction unreasonableness of certain crimes among private lawsuits. Emphasized the absence of specific rules on the application of the victim and for the absence of the rights of the victim. Proposed amendments to the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: criminal proceedings, the victim, the prosecutor, a private prosecution, succession, legal aid.

Annotation: In this article the author tries to present the conception of the realization the constitutional right of everyone to get the judicial help.

На сьогоднішній день актуальною є проблема реалізації конституційного принципу надання безкоштовної правової допомоги.

Так, згідно з ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Закріплення цієї норми в Конституції України є гарантією утвердження законності, однак принцип надання безоплатної правової допомоги потребує розробки ефективного механізму його реалізації, так як  у своєму існуючому вигляді, як показує практика, він є декларацією на майбуття.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства, витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Відповідно до ст. 84 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Перехідними положеннями КАСУ та ЦПКУ встановлено, що в частині надання правової допомоги положення кодексів набирають чинності з моменту набрання чинності відповідним законом.

Порядок призначення адвоката (захисника) через адвокатські об’єднання, як це передбачено Кримінально-процесуальним кодексом України, був запроваджений за інших історичних обставин і тому не враховує сучасних форм та умов функціонування адвокатської професії, а відтак не забезпечує надання якісної та своєчасної правової допомоги. Передбачений чинним законодавством розмір оплати праці адвокатам з надання правової допомоги в кримінальних справах за призначенням становить 15 гривень за повний робочий день. Такий розмір оплати праці, а також ускладнена процедура підтвердження адвокатом його участі у цій категорії справ не сприяють забезпеченню систематичної та ініціативної участі адвокатів і належної якості правової допомоги, що надається за рахунок держави. (Концепція)

В іноземній практиці вже сформувалась практика надання безоплатної правової допомоги громадськими організаціями, рухами, адвокатськими групами, які фінансуються за державні кошти або ж діють на волонтерських засадах.

В правовій літературі на пояснення порядку реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги автори найчастіше вказують на нагальну необхідність прийняття Закону України «Про правову допомогу», в якому, власне, буде визначено порядок надання вказаного виду соціальної допомоги, а поки що норма прямої дії Конституції України є «мертвою».

Державні службовці також посилаються на неможливість реалізації вказаного принципу через відсутність механізму його реалізації.

Позиція Європейського Суду з прав людини щодо відсутності механізму реалізації норм прямої дії наступна: держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (( Case 41/74 Yvonne van Duyn v. Home Office )).

Як відомо, згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»:

…

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. (( Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006. – N 30. – С. 260))

…

Існує офіційна точка зору, яку підтримав Європейський Суд з захисту прав людини у справі «Ейрі проти Ірландії», в якій заявниця звернулась з скаргою на те, що їй було відмовлено у наданні безоплатного адвоката у цивільній справі, коли вона вимагала судового рішення про роздільне проживання з чоловіком. Безоплатна допомога по таким справам в Ірландії не надавалась, а у Ейрі не було достатньо коштів, щоб сплатити вартість судового процесу. Ейрі вважала, що порушено п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки була позбавлена судового захисту, яким могли користуватись заможні люди. Європейський Суд відкинув аргумент уряду Ірландії, що заявниця сама могла стати перед судом і таким чином реалізувати своє право на доступ до правосуддя без допомоги адвоката. Європейський Суд у своєму рішенні зазначив, що:

…

Конвенція спрямована на те, щоб гарантувати не теоретичні або ілюзорні права, а права, здійсненні на практиці й ефективні.

Суд вбачає очевидним, що заявниця опинилась би у невигідній ситуації, якщо б її чоловіка представляв адвокат, а її ні. Крім того, на думку Суду, було б нереалістичним вважати, що заявниця могла ефективно вести свою справу. (( Практика применения Гражданського процесуального кодекса РФ. Под ред.. В.М. Жуйкова. – М., 2005. – С.180))

…

Це рішення показове тому, що до нього в Ірландії безоплатна юридична допомога не надавалась по жодній із категорій цивільних справ. Після цього рішення стало очевидним, що Європейський суд покладає відповідальність на національні держави за дотримання принципу рівності при наданні юридичної допомоги у контексті реалізації права на безкоштовний доступ до правосуддя. (( Я.П. Зейкан: Захист у цивільній справі. Науково-практичний коментар (2-е вид., стереотип.). – К.: КНТ, 2008. – 488 с.))

            Варто зазначити, що у справах де необхідна безоплатна правова допомога, така правова допомога повинна бути ефективною, а формальне призначення юриста саме по собі не є достатнім для забезпечення права. Для встановлення Судом порушення п.3 (с) ст. 6 Конвенції не вимагається доказу того, що неефективність дій адвоката спричинила збитки для заявника («Артико протии Італії»). (( Клименко О. Право на безоплатну правову допомогу: європейські стандарти та українські реалії / О. Клименко // Право України. – К.: 2007, №10))

            У 1997 році Міністерством юстиції України підготовлено проект Закону України «Про безоплатне надання правової допомоги».

            У Верховній Раді України у  2001 році було зареєстровано проект Закону України «Про державну безоплатну правову допомогу» (реєстраційний номер 7274 від 03.09.2001р.), внесений народним депутатом України О. Задорожнім.

            Народними депутатами України М.Д. Катеринчуком, С.В. Соболєвим та В.М.Стретовичем зареєстровано 09.11.04 проект Закону України «Про правову допомогу» № 6320.

            Показовим для означеної проблеми є те, що жоден з  названих проектів не був підтриманий парламентом України.

У затвердженій Президентом України Концепції формування системи безоплатної правової допомоги в Україні (( далі – Концепція ))  наголошено на незадовільному стані надання безоплатної правової допомоги в Україні і про невідповідність основним європейським вимогам забезпечення доступу особи до правосуддя. (( Указ Президента України «Про Концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні» від 09 червня 2006 року № 509/2006))

            Так, згідно з Концепцією, створення ефективної системи безоплатної правової допомоги має відбуватись шляхом:

1) створення взаємопов’язаних складових системи – первинної та вторинної безоплатної правової допомоги;

2) забезпечення належного рівня та оптимального порядку оплати правової допомоги за рахунок державного бюджету;

3) встановлення чітких критеріїв доступу осіб до безоплатної правової допомоги;

4) створення ефективної моделі управління системою безоплатної правової допомоги та її фінансування.

На сьогоднішній день, коли правовідносини у державі все більше ускладнюються в процесі активного нормотворення. Для переважної більшості людей є проблемою реалізувати свої права чи не допустити своїми діями порушень прав інших.

В дослідженні, як форма реалізації конституційного принципу надання безоплатної правової допомоги, пропонується розробка і прийняття проекту Закону України «Про безоплатну правову допомогу» з метою врегулювання ситуації, що склалась. Так пропонується створення територіальних колегій юристів, основу яких складатимуть молоді спеціалісти випускники юридичних факультетів вищих навчальних закладів України, які працюватимуть під керівництвом юристів зі стажем роботи в сфері права не менше 10 років.

Ідея залучення саме молодих спеціалістів ВНЗ зумовлена з таких тактичних міркувань:

По-перше:

Передбачається залучення адвокатів з 10-ти річним стажем роботи в сфері права, які б виконували функції керівників територіальних осередків та погоджували проекти документів, консультацій складених юристами.

По-друге:

Передбачається створення персонального рейтингу кожного працівника колегії, що включатиме щомісячне визначення ефективності роботи.  Передбачається запровадження конкурсних умов (преміювання, створення кваліфікаційних рівнів) серед працівників.

Важливим є окреслення комплексу безоплатної правової допомоги, яка надаватиметься такими осередками.

Згідно Концепції передбачається надання первинної та вторинної допомоги. Таким чином, пропонується надання повного спектру юридичних послуг для всіх категорій людей.

Так, пропонується надати осередкам повноваження щодо представництва громадян, іноземців, осіб без громадянства в адміністративних судах та судах загальної юрисдикції по всіх категоріях справ.

Вважаємо, що принциповим моментом при оформленні вказаного інституту є розмежування оплатної правової допомоги від безоплатної. Оплатна – надається на договірних засадах адвокатами, особами фахівцями в галузі права іншими особами та має алеаторний характер.

Безоплатна – є державною гарантією для кожної особи отримати правову допомогу. Цей висновок випливає з п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року, де вказано, що:

…

За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного закону України положення «кожен має право на правову допомогу» – є нормою прямої дії,  навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена в його реалізації.

…

Держава закріпила в Конституції право особи на правову допомогу, а відтак взяла на себе обов’язок та відповідальність за виконання норми ст. 59 Конституції України. Поняття «правова допомога», згідно з тлумаченням Конституційного Суду України, має бути безоплатною, за виключенням ситуації, коли особа самостійно, за власним бажанням внесе певну плату, так як обов’язкова плата за правову допомогу є порушенням принципу рівності всіх людей встановленого в ст. 21 Конституції України. (( Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009))

Розмежування оплатного і безоплатного є основою створення механізму реалізації конституційної гарантії, адже, як випливає з вищесказаного: першочерговим обов’язком держави є забезпечення реалізації особою саме права на правову допомогу, яка в свою чергу є безоплатною.

            Структура

Проектом передбачається створення 180 відділень колегій юристів, а саме: в кожному місті обласного підпорядкування та районах в містах Києві, Севастополі, Одесі, Вінниці, Дніпропетровську, Львові, Харкові. Такий поділ є найбільш зручний, так як передбачає високу ефективність у поєднанні з раціональним використанням бюджетних коштів.

Створення колегій пропонується в муніципальних приміщеннях, з правом постійного користування, а також з розповсюдженням на приміщення  особливого статусу, а саме щодо недоторканості та неможливості під будь-яким приводом проведення обшуку, виїмки.

Велика частина населення залишиться без реальної можливості реалізації права на безоплатну правову допомогу у разі створення колегій лише в обласних центрах, так як вартість проїзду до обласного центру  перевищуватиме вартість консультації в «адвоката».

Так, у більшості обласних центрів функціонують ВНЗ з юридичними факультетами при яких функціонують юридичні клініки відповідно до Наказу Міністерства освіти та науки України. (( Наказ Міністерства освіти та науки України  «Про затвердження Типового положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України» № 592 від 03.08.2006р. )) Вважаємо, що було б доцільніше провести фінансування юридичних клінік та правозахисних груп в цих містах, аніж створювати неефективну структуру, яка б була недієвою.

            Планується, щоб систему юридичних колегій очолювала Комісія з питань надання безкоштовної правової допомоги при міністерстві юстиції України, основні повноваження якої полягали б в удосконаленні територіальної системи колегій, контролю за якістю надання послуг та виконання ряду інших, переважно організаційних, контрольних та облікових функцій.

Територіальні осередки, тобто Колегії юристів, очолювали б адвокати керівники колегій юристів з досвідом роботи в сфері права не менше як 10 років. Керівники контролюватимуть та узгоджуватимуть діяльність підконтрольних юристів.

  Кадрову основу складатимуть молоді спеціалісти ВНЗ України, що попередньо пройшли відбір в Міністерстві юстиції України і з якими укладено трудові договори. До обов’язків юристів входитиме:

надання консультацій та роз’яснень з юридичних питань;

надання усних і письмових довідок щодо законодавства та його тлумачення;

складання заяв, скарг та інших документів процесуального характеру;

здійснення представництва в суді, державних органах, органах місцевого самоврядування.

Фінансування

Потрібно створити умови за яких найкращі випускники ВНЗ подавали б свої резюме до Міністерства юстиції України і після відбору були зараховані до колегії за місцем проживання чи за іншою територіальною ознакою.

Існує ряд пропозицій щодо фінансування:

По-перше, закріпити заробітну плату молодим випускникам ВНЗ, з якими укладено строковий трудовий договір на рівні середньої заробітної плати за вказаною професією у відповідному регіоні, а також передбачити доплату у розмірі 20% за високу ефективність роботи (ефективність визначається шляхом роздільного підсумку кількості наданих консультацій та іншої виконаної роботи, яка складатиметься керівником колегії юристів з обгрунтуванням). Троє осіб територіального осередку, які стануть лідерами за підсумками місяця, за рішенням керівників відділення одержуватимуть премії.

Передбачається, що строк дії трудового договору становитиме 2 роки з можливістю продовження його дії безстроково на два роки і зподальшим переукладенням безстроково, за результатами високого рівня ефективності роботи працівника, за попередні строки роботи.

Для керівниками відділень, потрібно закріпити заробітну плату в подвійному розмірі відносно заробітної плати працівника відповідної територіальної Колегії юристів.

У запропонованому Кабінетом Міністрів України законопроекті «Про правову допомогу» встановлено, що реалізація Закону потребуватиме виділення з державного бюджету 25 млн. гривень, щорічно. За допомогою вказаної суми грошових коштів по меншій мірі є неможливим реалізувати принцип надання безкоштовної правової допомоги шляхом утворення центрів, як це передбачає законопроект. Якщо взяти за основу 10 працівників колегії ( керівник, заступник керівника, 1 бухгалтер, 7 юристів), то лише щомісячна гранична заробітна плата кожного з них становитиме 1 150 грн. Хоча, можливо, якщо створити осередки лише в обласних центрах, то грошей вистачить, але це матиме наслідки лише часткової та формальної реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги. Вважаємо, що це є неприпустимим, адже матеріальне становище хоча і опосередковано, але без сумніву матиме вплив на якість роботи юристів.

Вимоги до клієнтів

Слід зазначити декілька слів щодо категорій осіб, які зможуть реалізувати конституційне право отримання безкоштовної правової допомоги. Потрібно надати це право всім, окрім юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Ми не підтримуємо думки щодо надання безоплатної правової допомоги лише певним категоріям громадян. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої ст. 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» поняття «кожен» охоплює всіх без винятку осіб – громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. (( Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009))

Конституційний Суд України вказує на те, що:

…

 Закріпивши право будь-якої особи на правову допомогу, конституційний припис «кожен є вільним у виборі захисника своїх прав за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин».  (( Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року , справа № 1-23-2009))

…

Якщо законодавець турбується про те, щоб особи, які мають можливість користуватись платними послугами адвокатів не звертались в колегії з безоплатної правової допомоги, то ми практично переконані, що цього не буде, адже побутує думка, що якість послуг залежить від їх вартості, а вартісний характер є гарантією якості і в той же час виступає ознакою рівня професіоналізму.

Питання юрисдикції

Як органічно випливає з тексту роботи, мова йде про безоплатну правову допомогу з різних галузей права та по всіх категоріях справ в тому числі  кримінальних справ. Але з особливістю щодо виведення кримінальних справ з компетенції колегій юристів. Вважаємо, що для забезпечення права на захист від обвинувачення, як слушно зазначається в Конституції України, діє адвокатура.

Паралельно потрібно закріпити обов’язок щодо надання правової допомоги органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, адже «держава існує для людини, а не людина для держави».

Питання надання правової допомоги є неврегульованим в чинному законодавстві України.

Практика, за якою захисник для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, свідка призначається територіальною колегією адвокатів є задовільною. Потрібно лише внести зміни щодо порядку оплати послуг адвоката, адже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 травня 1999 року № 821, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок державного бюджету в розмірі 15 гривень за повний робочий день. Якщо адвокат був зайнятий у справі неповний робочий день, то оплата його праці провадиться пропорційно до витраченого часу, виходячи з цього розміру оплати. Зрозуміло, що зазначені норми не відповідають мінімальним соціальним стандартам, які діють в Україні.

Висновки

В будь-якому випадку, незалежно від політичної кон’юнктури та процесу розробки проекту нової конституції, ситуація залишатиметься актуальною у зв’язку із необхідністю приведення національного законодавства до вимог Ради Європи та Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Стимулювання з боку міжнародного співтовариства, в рамках сьогодення вбачається як найбільш ефективний шлях до вирішення питання виконання Конституції, аніж волевиявлення самих народних обранців. Ситуація, що склалася є хибою нашої правової системи, коли де-юре в основі закладено принцип справедливості, рівності, верховенства права, пріоритет прав людини, а де-факто вони є недієвими, визнані як надмірно загальні для їх тлумачення, а це  в свою чергу лише підкреслює нерозуміння суті теорії права.

і цеабезпечення виконання норми прямої дії чинної Конституції.ртам, які діють в Україні.ич

Отже, для встановлення ефективного механізму реалізації принципу надання безкоштовної правової допомоги потрібно:

1. Розробити законопроект «Про надання безоплатної правової допомоги» з урахуванням наведених в статті засад та принципових положень;

2. Розробити та затвердити Порядок прийняття на роботу в колегію юристів з надання безоплатної правової допомоги;

3. Розробити та затвердити Положення про Комісію з питань надання безоплатної правової допомоги;

4. Доручити Міністерству фінансів України розробити кошторис витрат необхідних для виконання Закону;

5. Звернутись до територіальних громад з пропозицією про часткове фінансове забезпечення виконання Закону;

6. Для забезпечення виконання Закону, внести окрему статтю до проекту Закону України «Про державний бюджет на 2011рік», яка б регулювала видатки.

Ключові слова: безоплатна правова допомога, механізм реалізації принципу надання безоплатної правової допомоги, право на правову допомогу.