Марія Солтис

Стаття присвячена репрезентації образу дому в площині нинішньої поезії  про війну і переосмислення типового образу затишку та внутрішнього простору на фоні бойових дій. У статті подано топос дому як структурного образу актуальної повномасштабної війни, жертви, пам’яти, Батьківщини.

Ключові слова: поезія, топос, військовий, дім, архетип, локус, пам’ять.

Soltys M.P. THE TOPOI OF HOME IN THE CONTEXT OF THE CURRENT RUSSIAN-UKRAINIAN WAR. This article is dedicated to the representation of the image of home in the context of contemporary poetry about war and the reinterpretation of the typical image of comfort and interior space against the backdrop of hostilities. The article presents the topos of homeas a structural image of current full-scale war, of victims, memory, and the Motherland.

Keywords: poetry, topos, military, home, archetype, locus, memory.

Постановка проблеми. Художня топографія має неабияке значення в поезії про війну, зважаючи на характерну для неї багатогранність висвітлених ландшафтів. Болісні зміни на фізичній мапі знаходять художнє словесне відображення у творчості, із виразним акцентом і деталізацією, незважаючи на масштаби місця. Власне це й зумовлює дослідницький інтерес до малого топосу, потребу розширити семіотику дому у світлі реалій бойових дій, перебування в різних умовах, вимушеного переміщення тощо. Відтак нині спостерігаємо багатогранні зміни  в наповненні традиційного архетипу дому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зважаючи на новизну розгляду вказаної проблеми на сьогодні, досліджень безпосередньо про топос дому в спектрі війни вкрай мало. Утім задля дослідження творчости сьогодення, базовими варто вважати наукові тексти з фокусом на образі дому в літературному доробку – зокрема поезії інших епох. Методологічним орієнтиром для студій означеного штибу можуть слугувати праці таких літературознавців як  Світлана Кочерга, Уляна Федорів, Тетяна Урись, Лариса Кравець, Леонід Мачулін. Саме ж дослідження проведено на матеріалах збірки «Поміж сирен: нові вірші війни» (2023) та антології «Війна 2022: щоденники, есеї, поезія» (2022).

Мета статті – осмислити значення матеріалізованого архетипу дому, семіотичні сенси дому як топосу в сучасній військовій поезії та окреслити його особливості в мілітарному письменстві.

Виклад основного матеріалу. На фоні російсько-української війни, впродовж останнього десятиліття, що 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабну, напрочуд розгалуженою стала художня топографія сучасної української поезії. Ідеться не лише про географічний простір, відображений у більших локусах (міста, вулиці тощо). Має значення й малий топос – у формі дому, що вартує детального опрацювання, зважаючи на те, що бойові дії охоплюють не лише фронтові території, а й площини цивільного життя.

Образ дому здавна фігурує в культурі, літературі зокрема, – асоціюється із затишком, безпекою, родовим корінням, гармонізацією буття індивідууму. Відповідне значення поняттю дому надала літературознавиця Світлана Кочерга: «У просторовій семіотиці дім є найпершим репрезентантом „середини світу’’, за межами якого розпочинається хаос, його слід розглядати у контексті вітальності, з амбівалентними ознаками мортальності та іммортальності, аліментарності та еротизму, табуйованої агресивності та інформативності» [2; 115].

У спектрі війни образ дому є насамперед вмістилищем минулого й пам’яти, що відображається передусім у переселенських мотивах через вираження туги за домівкою або ж на фоні руйнації через відповідні ремінісценції.

Однак не завжди під поняттям дому в поезії відображено безпосередній образ оселі. Дім у поезії може фігурувати і як узагальнений простір певної території – площини рідного, масштабування події, а також як акцент на бойових діях для увиразнення відчуття актуальних реалій. «В мене вдома війна / щоб нарешті прийняти: мій дім – це війна» [5; 144], – через надання країні метонімійного ймення дому Ія Ківа підкреслює факт того, що війна триває у всій країні в реальному часі. До того ж такий метод є засобом вираження прийняття неминучої ситуації, яка відбувається.

Безпосередньо сам топос дому – тобто приватної території та рідного укриття, розглянемо далі. З огляду на те, що домівка, як правило, є серцевиною людського повсякдення, її знищення зумовлює внутрішнє спустошення: «Я бачила дім без дверей, без людей, без надії. / Розірвані нутрощі кухні. Розгублений жест / обвислих віконниць» [5; 172], – читаємо в Ірини Цілик. Як бачимо, руйнація дому зумовлює травму, яка може призвести до втрати віри й мотивації. Утім у такому випадку простір функціює як незнищена уява, культурно-природній ландшафт не втрачає відчуття рідного.

Місткість і багатогранність образу дому в культурі й літературі сприяє його втіленню в письменстві за допомогою біблійних мотивів. «Наш дім – / підстрелений човен / він і досі плаває по безводді / як великий розгублений жук» [5; 353], – звучить у рядках Анни Малігон. Тут порівняння з Ноєвим ковчегом як символом безпеки, яку порушили – тим паче з огляду на вказане безводдя, що сам процес плавання робить не можливим, загострює візію Батьківщини. До того ж значимим елементом є жук як проєкція на оповідання «Перевтілення» Франца Кафки, у якому той виступає символом безпорадности й невідомости щодо подальших дій. На ковчег як на символ безпеки посилання бачимо також у поезії Світлани Поваляєвої через вказівку на віру в молоде покоління й нездатність народити, як наслідок війни: «Шкода що не встигла більше дітей аби / залатали усі пробоїни в бортах нашого ковчегу / освітили усі вулиці нашої столиці» [5; 288].

Будинок нерідко зростається з рідним простором – він немов стає частиною природи, як наприклад у поезії Леся Белея: «На лінії вогню / будинок став / химерним деревом / …таке дерево також / шелестить на вітрі / але шелестом / зраненим» [5; 309]. У такому випадку закономірними стають завертання авторів до прийому персоніфікації, наданням будинку відчуттів людини.  Приклад олюднення помічаємо ще в одній поезії Леся Белея: «Той будинок втратив руки, / не може затиснути рани / цей будинок втратив ногу, / …тільки подряпини / які стануть шрамами» [5; 306]. Автор, прирівнюючи будинок до постраждалих жителів, створює ефект абсолютної беззахисности будівлі перед вогневими ураженнями ворога.

Окрім загального об’єкту дому, заслуговують увагу його елементи. У цьому аспекті варто виділити топос ліжка, який наповнюється новими сенсами – як, наприклад, у вірші  Світлани Поваляєвої: «Родина вкладається спати / діти, батьки, собаки, коти / родина вкладається в одне ліжко / раптом що – не втікти, не втекти» [5; 292]. Вочевидь у цьому випадку йдеться не про атрибут сну – ліжко перетворюється на атрибут єдности перед очима смерти, що чатує звідусіль на родину.

Значимим складником дому є також дзеркало – воно набуває ознак слідів тілесности й душевности тих, для кого ця оселя була рідною, що може цинічно порушити відображення окупанта: «Коли ворог приходить у твій дім – завжди знає, / що це не його. / У скількох дзеркалах він лишив своє відображення?» [5; 389]. Поетеса Юлія Стахівська за допомогою містичного дзеркала наголошує на варварстві непроханих чужинців,  алогічному порушенні звичного ладу щодення, що так чи так відображається у свідомості задзеркалля, ноосфері.

Ще одним важливим елементом дому є вікна, тривкість яких стає особливо інформативною. Показовими є образи заклеєних вікон, які не вціліли від ударів, що описав у поезії Олександр Авербух: «…заплющені вікна /воскової хати, / що вигорає зсередини». [5; 315].

Виокремимо також підвал як елемент приналежний до будинку й об’єкт, що в часи війни має значення укриття. Перед східцями дорогою до підвалу, увиразнено під’їзд із характерною звуковою амплітудою: «Пам’ятаю, що під’їзд  ніколи раніше  не був таким / людяним і гамірним о сьомій годині ранку» [5; 55], – пише Павло Коробчук. Укриття як тимчасова домівка є окремим локусом, що може стати об’єктом студіювання. Перебування в ньому фізичне не припиняє душевного зв’язку з рідними, яким може загрожувати небезпека в рідному домі: «– Мамо, візьми слухавку, – / другу годину просить жінка у підвалі багатоповерхівки» [5; 26].

Попри всі страхи і тривоги, дім та його стіни завжди дають людині певну надію. І символи людських сподівань, віри в повернення довоєнного життя так чи так проникають в образну парадигму поетичних текстів про війну – наприклад у поезії Мирослава Лаюка: «Вона сиділа у підвалі і тремтіла. / спочатку нагорі падали ракети, снаряди, / …Вона тремтіла, / нагорі розпускався виноград» [5; 384]. Виноград як біблійний символ життєвої сили та відродження є запитуваним у ліриці всіх часів.

Інколи в поле зору авторів потрапляють події, які утверджують перемогу життя над смертю – скажімо, народження дитини. «Народжене в підвалі – / за відліком нової ери – / дитя тримає скрижалі» [5; 212], –  читаємо у вірші Наталії Бельченко. Проте значно частіше згадуються численні загиблі, жертви агресії – і ця фіксація є своєрідною клятвою не забути трагічних випробувань: «Стояла посеред вулиці й називала / імена людей, засипаних у підвалах» [1; 313].

Ще одне місце укриття відповідно до правила двох стін – це коридор, де мирні жителі з розумінням небезпеки влаштовують умови для життя й тривалого перебування. «Нашим дітям постелено в коридорі /  під власними зорями, запущеними в стелю / простеньким нічником» [1; 336], – ілюструє в поезії Катерина Міхаліцина.

Топос дому завше є фокусом у віршах, що стосуються долі біженців та переселенців. Для ліричних героїв цієї поезії початковою, або ж точкою ікс, –  є безпосередньо дім. Дім маркує кордони свого простору. Втрата дому – психологічна травма, яка є визначальною для траєкторії «Я», місце спогадів і невтоленної туги.  «Найчастіше до архетипу «Дім» поети звертаються у віршах про вимушених переселенців, де реальність легко перетворити в художній образ» [4; 24], – слушно вказує Леонід Мачулін. На чужині людина приречена на рефлексії, епіцентром яких є безтурботні часи у межах рідних стін, які довелось покинути. «“Біжи!” – скрипнули двері хати, земля дрижала» [5; 373]. Відривання від рідного дому є процесом болючим, який зумовлює балансування між реальністю та ірреальністю, гойдалкою поміж бажаним та очевидним, що є справжніми тортурами для психіки. Це ж у поезії переконливо відображає Вікторія Черняхівська.

Остання ніч була не вдома.

– Де ти сьогодні ночуєш?

– Вдома

– Біля тебе аеропорт.

…Остання ніч вдома

Була не вдома.

Мій син плаче:

Я хочу до справжнього дому.

Мій дім – кам’яний згусток в серці.

Мій дім – безкрає окрилене вітрами небо.

Мій дім – там, де ти. Де ми» [1; 403].

Ностальгія домінує в почуттях людини, яка покинула домівку за вимушеними обставинами, всупереч бажанню, але обрисів дому поступово набуває тимчасове місце перебування, у якому знаходять прихисток, порятунок від небезпеки.  Усвідомлення життєвого рубікону дається всім дорогою ціною: «Довга дорога до дому якого нема / прокладає колії дихання крізь львівський вокзал – / люди з обличчям мертвих дивляться на порожні життя» [5; 148]. Акцентом на мертві обличчя Ія Ківа увиразнює відчуття фатальности, досвід переходу міфологійної річки смерти Стікс за життя.

У віддалених від Батьківщини місцях дім прирівнюється до пам’яти – і в ній триває духовне життя вигнанців: «…сам дім стає пам’яттю, а точніше спогадом – розірваною пам’яттю, епізодичною пам’яттю» [3; 81]. Отож пам’ять про втрачений рідний дім стає духовним опертям, символічним власним простором, незахищеність якого є чинником самоідентифікації в інокультурному оточенні.

Висновки. Образ дому є напрочуд містким у контексті сучасної української поезії воєнного часу. На перший план виходить його руйнація ворогами, що спричиняє осиротілість душі. Однак навіть перемістившись у континуум пам’яти, рідна оселя лишається оберегом. Візія дому та його наповнення, миттєвості його краху живлять поетичну уяву, впливають на свідомість людини навіть на відстані.

Дослідження має подальшу перспективу з огляду на те, що війна триває. Актуальними для літературознавства стають топоси тимчасових домівок, які стали часткою гіркого досвіду мільйонів співвітчизників.

Література:

1. Війна 2022: щоденники, есеї, поезія. Антологія. Львів: Вид-во Старого Лева; Варшава: Нова Польща, 2022. 440 с.
2. Кочерга, C. Архетипні мотиви дому і бездомів’я в творчості Лесі Українки. Studia Methodologic. 2008. Вип. 25. С. 115–120.
3. Кравець Л. Метафори пам’яті в українській поезії періоду російсько-української війни. Культура слова. 2023. Вип. 99. С. 74-85
4. Мачулін Л. Національні архетипи: як модус поезії спротиву в російсько-українській війні. Культура України. 2022. №77. С. 19–27
5. Поміж сирен. Нові вірші війни : збірка поезії / упор. О. Сливинський. Харків: Віват, 2023. 496 с.
6. Урись Т. Архетип як естетична домінанта художнього вираження модусу національної ідентичності в сучасній українській поезії. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. 2016. Вип. 1. С. 96-100
7. Федорів У. Топос втраченого дому в романі С. Жадана «Інтернат». Вісник Київського національного ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2018. Вип. 1 (28). С. 43–45

О. О. Смольницька,

Науково-дослідний інститут українознавства

Міністерства освіти і науки України

м. Київ

ФЕМІНІННИЙ ОБРАЗ-СИМВОЛ ІРЛАНДІЇ У ВИБРАНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ІРЛАНДСЬКІЙ ПОЕЗІЇ:

ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ

У статті вперше аналізується фемінінна образність Ірландії на прикладі вірша англомовної ірландської поетеси кінця ХІХ – початку ХХ ст. Етни Карбері «Мимолітний слід ірландського кельта». Пропонується зіставний аналіз емблематики Ірландії – Кетлін Ні Гуліен – у порівнянні з іншими образами кельтської культури. Залучаються приклади з ірландських саґ, поезії Вільяма Батлера Єйтса, балади «Моя маленька Чорна Троянда» тощо. Акцентується увага на українському перекладознавстві та подібності ірландської і української культур.

Ключові слова: англійська мова, переклад, поезія, ірландистика, Ірландія, кельти, фемінінність, архетип

ФЕМИНИННЫЙ ОБРАЗ-СИМВОЛ ИРЛАНДИИ В ИЗБРАННОЙ АНГЛОЯЗЫЧНОЙ ИРЛАНДСКОЙ ПОЭЗИИ: ПРОБЛЕМА УКРАИНСКОГО ПЕРЕВОДА

В статье впервые анализируется фемининная образность Ирландии на примере стихотворения англоязычной ирландской поэтессы конца XIX – начала ХХ в. Этны Карбери «Мимолетный след ирландского кельта». Предлагается сопоставительный анализ эмблематики Ирландии – Кэтлин Ни Гулиэн – в сравнении с другими образами кельтской культуры. Используются примеры из ирландских саг, поэзии Уильяма Батлера Йейтса, баллады «Моя маленькая Черная Роза» и т. д. Акцентируется внимание на украинском переводоведении, а также общих чертах ирландской и украинской культур.

Ключевые слова: английский язык, перевод, поэзия, ирландистика, Ирландия, кельты, фемининность, архетип

FEMININE IMAGE-SYMBOL OF IRELAND IN THE SELECTED IRISH POETRY WRITTEN IN THE ENGLISH LANGUAGE:

THE PROBLEM OF THE UKRAINIAN TRANSLATION

The article at first analyzes feminine imagery of Ireland for example of the poem “The passing of the Gael” (the late 19^th – the beginning of the 20^th century) written in the English language by the famous Irish writer and journalist Ethna Carbery. The research offers the comparative analysis of the emblematics of Ireland that is the image of Kathleen Ni Houlihan mentioned by Ethna Carbery. This analysis is made in comparison with other images of Celtic culture (Welsh, Manx and so on). The experiment uses the examples from the Irish sagas (scels), the poetry by William Butler Yeats, the folk-ballad “My Little Black Rose” (“Róisín Dubh”, or “Dark Rosaleen”) which has the Irish-Gaelic and English versions, etc. The image of the Gaels (the Irish nation) in this poem is compared with the mythical clan of fairy. There are motifs of nostalgia and emigration. The Celtic literature has a lot of allusions, and this tendency is proved because of cultural analysis. Thus, the symbolic of the poetry by Ethna Carbery is implicit. The problems of word-for-word about the lines, rhymes, etc. in the Ukrainian translation are given.  The attention is paid to the Ukrainian translation studies. Also the research demonstrates the similar features of the Irish and Ukrainian cultures. The methods are: poetological, linguistic, historical, contextual and comparative.

         Key words: the English language, translation, poetry, Irish Studies, Ireland, Celts, femininity, archetype

Сучасне українське перекладознавство позначається інтересом до ірландської літератури. На подібності історії, культури, ментальності та ін. аспектів у розвитку кельтів і слов’ян уже багато акцентували увагу – зокрема, вичерпний аналіз на цю тему дає О. Бросаліна [2, с. 93 – 99], лауреатка Літературної премії ім. Григорія Кочура (2012), поетеса, теоретик і перекладачка ранньо-, середньо- і новоірландської поезії, а також інших літератур («Беовульф», лірика ваґантів та ін.). В українській ірландистиці від її джерел можна назвати буквально кілька імен: І. Франко, І. Качуровський (1918 – 2013), І. Гончарова, Л. Коломієць, О. Мокровольський, Олена О’Лір, С. Павличко (1958 – 1999), О. Подкоритова, М. Стріха, Н. Ференс (дослідниця В. Б. Єйтса) та ін. (насправді їх більше), – відомих як перекладачі, аналітики та популяризатори ірландської лірики. Зокрема, левова частка цієї діяльності – переклади з англійської мови, адже англомовна ірландська література як націєтворча (попри камерне існування ґельських творів) сприяла і сприяє підсиленню культури цього народу. Своєрідною призмою ірландського світогляду (крізь яку з кельтською специфікою знайомляться іншокультурні та іншонаціональні реципієнти) в Україні можна вважати, зокрема, англомовних В. Б. Єйтса і Дж. Джойса, а також численних ірландських новелістів (перекладачі: Р. Доценко, О. Сенюк та ін.). Звичайно, це й постать О. Вайлда, неодноразово відкритого в Україні як поета, прозаїка, драматурга (зокрема, останні два аспекти – завдяки Т. Некряч). З огляду на це, актуальне залучення текстів англомовної ірландської поезії, позначеної відбиттям національних архетипів. Через хронологічні межі та великий корпус текстів до уваги беруться твори кінця ХІХ – початку ХХ ст. Матеріалом аналізу є вірш відомої ірландської письменниці, журналістки, знавчині фольклору Етни Карбері (Ethna Carbery, 1866 – 1902, автонім Anna Johnston) “The passing of the Gael” у зіставленні з народною баладою “Róisín Dubh”, відомою в ірландсько-ґельському і англійському варіантах (цей твір можна вважати негласним національним гімном Ірландії). Вибрана лірика цієї поетеси вже перекладалась українською [3], проте для об’єктивного висвітлення ірландської літератури необхідні нові здобутки. Обидва названі твори знані в ірландському (у тому числі англомовному) світі, але не відкриті українською, попри надзвичайну славу книг Етни Карбері. Одна з проблем – відтворення історичних і міфологічних алюзій у поезії цієї письменниці (як і в інших ірландських авторів).

         Мета статті передбачає аналіз можливостей українського перекладу названого вірша Етни Карбері з урахуванням національних архетипів.

Відповідно до мети ставляться завдання:

• схарактеризувати спільну з українською фемінінність ірландської культури;
• проаналізувати згаданий поетесою образ Кетлін Ні Гуліен у зіставленні з іншими жіночими персоналіями ірландської та взагалі кельтської культури;
• простежити алюзії старовинної кельтської поезії у вірші Етни Карбері;
• дати українську рецепцію ірландистики.

Обрані методи: поетологічний, лінгвістичний, історичний, компаративний, контекстуальний.

Ірландське сприйняття, як і українське, побудоване на певній матріархальності, що зумовлено історично (жінка як лідер, королева тощо). Навіть романтична самоназва Ірландії – Ерін (Ейре та інші варіанти) – це ім’я богині з клану Туатха де Дананн (і, до речі, жіноче ім’я Ерін досі поширене). Отже, конотація Ірландії фемінінна. Жінка – це мати і земля, божество родючості (пізніше Богородиця), а ширше – Батьківщина (аналогічні асоціації – в українській, італійській, латиноамериканській та ін. культурах). Фемінінні функції поетичної Ірландії різноманітні: історична місія, надихання метафоричних дітей, дітородність, а також творче начало – або пробуджене в собі, або інспіроване в інших. Репродуктивна функція, яка містить язичницьке коріння, означає діяльність і самотворення Ірландії та її народу.

Відтак, ірландському фольклору притаманний фемінінний алегоричний образ Батьківщини у міфічних (або навмисно-буденних, на перший погляд) іпостасях. Ірландія у піснях з визвольним підтекстом найчастіше постає в образі жінки (“Róisín Dubh” – Маленької Чорної Троянди, або Чорнокосої Роуз), чи покинутої на пасовиську бурої корови (корова і бик – тотемічні священні тварини у кельтів, що не раз відображено в скелах – саґах). Зосередимося на жіночому образі, який досить багатогранний. Зокрема, це Кетлін, дочка Гуліена – Kathleen Ni Houlihan (ірл.-ґельськ. Caitlín Ní Uallacháin, носіями мови вимовляється приблизно як «Кáтін Ні Óлахайн»). Прізвище Uallacháin (англійський варіант – Houlihan) досить поширене в ірландців. Це узагальнений образ жінки, що, однак, має зрозумілий лише посвяченим підтекст.

Традиційно Кетлін Ні Гуліен змальовується як бездомна стара жінка (аналогічно – Шан Ван Вогт, sean-bhean bhocht – «бідна стара», емблема Ірландії в патріотичній пісні). Її вигнали з дому, з «чотирьох зелених піль» (тобто чотирьох провінцій Ірландії). Старість як ознака архаїчності, архетиповість – кельтська риса. Тут можна згадати численні у скелах міфологічні образи потойбічних героїнь, які перед битвою пророкують смерть, кровопролиття (звідси й відомий «бренд» Ірландії бенші), а також ірландських богинь, які часто старі й підкреслено, надприродно потворні. (Певну паралель можна простежити в слов’янській міфології: відьма та русалка мають наче дві зовнішності – молоду, привабливу та стару, потворну). Стара жінка, яка  під час блукань оплакує колишню славу рідного краю – узагальнений кельтський образ Батьківщини: схожі згадки є в піснях острова Мен. У вірші В. Б. Єйтса “The Hosting Of The Sidhe” (у різний час перекладався Оленою О’Лір – «Виправа сідів» – і Ольгою Смольницькою як «Воїнство сідів») згадується могила Clooth-na-Bare – дослівно «Стара жінка з Беррі»: фольклорна чарівниця, королева зими, інше ім’я якої – Кайлех Беррі. Вона блукала скрізь, шукаючи озера достатньо глибокого, щоб утопитися, і нарешті знайшла його в графстві Слайґо (Лох-Даґей, «озеро двох гусаків»). Таких прикладів використання образу магічно обдарованої (чи сакральної постаті) старої вигнанки в кельтській культурі досить багато. Ірландська література позначена тенденціями романтизму, символізму, магічного реалізму, неоміфологізму: сакральні місця стають профанними, і навпаки – колишня профанність топосів чи пам’яток набуває колишньої сакральності. Це треба враховувати при відтворенні ментальних особливостей у перекладі.

Проте в ХХ ст. жіноча емблема Ірландії у визвольній боротьбі зазнала певних змін. Сама Кетлін Ні Гуліен стала змальовуватись як молода великоока красуня в ірландському плащі з каптуром. Великі сумні очі натякають на трагічну долю Ірландії (меланхолія, навіть депресія, як і взагалі анормальний стан ліричного героя, популярні в кельтській міфології, скелах і баладах). Наприклад, такою іконографією позначена олійна картина ірландсько-шотландського художника сера Джона Лавері (Sir John Lavery), де в образі Кетлін Ні Гуліен – його дружина (“Lady Hazel Lavery as Cathleen ni Houlihan”, 1923 р., іл. 1). Саме така іконографія Кетлін Ні Гуліен стала популярною, причому навіть на грошових знаках (іл. 2). (Схожий прийом опису зовнішності – в оповіданні Рея Бредбері «Бенші», де привид-плакальниця – безсмертна молода ірландська красуня [1]). У графіті ІРА в Ольстері Ірландія – молода красива жінка дещо плакатної зовнішності.

Іл. 1. Sir John Lavery. Lady Hazel Lavery as Cathleen ni Houlihan, 1923

Іл. 2. Те ж саме зображення на десятифунтовій банкноті (фрагмент). Центральний Банк Ірландії

Міфічний образ Кетлін Ні Гуліен розроблявся В. Б. Єйтсом (поема 1901) та іншими ірландськими письменниками. Про цю постать згадував новеліст Френк О’Коннор (Frank O’Connor) у творі «Патріарх» (“The Patriarch”, збірка «Гості нації», “Guests of Nation”): заголовний герой, старий крамар Майкл Колленен, дещо наївний, але щирий у своєму патріотизмі, цікавиться в хлопчика (від чийого імені ведеться розповідь), чи не співала йому ґельськомовна бабуся «про Кетлін Ні Гуліген, Кейт О’Дуайєр, маленьку Чорну Троянду» [6, с. 62] (тут і далі новела цитується в перекладі Р. Доценка, відповідно, в ірландських іменах збережено правопис перекладача). Але таких пісень малий Джерімая, якого ірландською звуть Дермод (асоціація з героєм циклу про феніїв Діармайтом або Дірмедом!), не знає. «Патріарх» вишукує революційного змісту навіть у побутових або комічних піснях, які не мали такого підтексту (приклад постколоніального мислення і соціологічного аналізу). Вочевидь, у цьому соціологізмі для героя важливий образ жінки, що фігурує в переказаних хлопчиком піснях (скажімо, «лиха жінка» для Патріарха-слухача – це однозначно Англія, хоча текст не має її на увазі; відповідно, імпліцитно Англія-жінка натякає на іншу жінку, негативну для Ірландії, – королеву Єлизавету І Англійську Тюдор). Сам патріот пояснює: «…в цій пісні мусить бути якесь приховане значення… Повір мені… тут мусить бути глибший сенс, якого ні ти, ні я не бачимо. Вони повивали свої думки темними словами, щоб увести в оману ворогів» [6, с. 61]. Прикметно, що обидва герої новели англомовні й рідної мови не вивчили, проте це не завадило їхнім патріотичним поглядам, а оповідач сформувавсь як революціонер саме завдяки Патріарху і вступив до лав ІРА (тут ще й відображено долю самого автора). Цікаво, що сьогодні найбільш популярний ірландський символ, асоційований з боротьбою в Північній Ірландії, – це саме Кетлін Ні Гуліен. Наприклад, у новелі Юджина МакКейба (Eugene McCabe) «Жертви (Ферманаґська історія)» (“Victims: A Tale from Fermanagh”, 1976) ірландські революціонери-терористи звертаються до героїні-соратниці: «Диви, Mise Éire nua» [4, с. 134] («сучасна Кетлін ні Гуліен», дослівно – «сучасна Ірландія»).

Отже, і Кетлін Ні Гуліен, і Кейт О’Дуайєр (це прізвище теж поширене), і безіменні героїні в ірландському фольклорі – це начебто жінки, які – одні з багатьох, але насправді – складні міфологічні й навіть релігійні образи, які здатні трансформуватися відповідно до вимог сучасності. Це вірш Етни Карбері  “The passing of the Gael” (збірка «Чотири Вітри Ерін: вірші Етни Карбері», “The Four Winds of Eirinn: Poems by Ethna Carbery”, 1906), де згадується Кетлін Ні Гуліен (тут варіант написання – Kathaleen Ní Houlihan). Ірландсько-ґельською Éirinn – давальний відмінок «Ейре», тобто «Ірландія», а родовий (вочевидь, ужитий у заголовку збірки) – Éireann.

Поезія має кільцеву композицію (давній кельтський прийом, «кільце», що спостерігається і в орнаментах), побудована на повторах. Строфіка має три  римовані рядки (притаманний ірландській ліриці прийом, який є і в творах Шеймаса Гіні).

Символіка аналізованого вірша пов’язана з алюзіями кельтської поезії, причому ще ранньосередньовічної, анонімної, і це треба вгадувати. Так, чорний дрізд у кущі (the blackbird in the brake [1, p. 110]) – частий «гість» давньо- і середньоірландської лірики, як і баладної шотландської та давньоваллійської (алюзії останньої використовує сучасна поетеса Фіона Семпсон, Fiona Sampson). Приклади – давньоірландська анонімна поезія в перекладах Олени О’Лір – збірка «Прочанські пісні», 2006 – як-от вірші: «Ах, дрозде, добре між дерев…», VII ст., або знаменитий вірш IX ст.: «Навкруги – дерева, мов стіна, / Дрозд чарує піснею мене…» [7, с. 76]. Або інший анонімний вірш ХІІ ст., англійською умовно названий “The blackbird by Belfast Loch” (в оригіналі “Int én bec / ro léic feit”): «Птах малий / спів свій дме…» [8, с. 1] (напівсліпий переклад мій. – О.С.). Цей птах має тотемічні ознаки. Дрік (whin [1, p. 110]), який здається кельтам не гіршим золотом, аніж золота скарбниця (They may win a golden store – sure the whins were golden too [1, p. 110]), – реалія Ірландії (а також, до речі, Бретані). Як відомо, дрік яскраво-жовтий (в оригіналі його барва не названа, а для прозорості змісту в перекладі рослина названа «янтарною»). Тут золото пов’язане і з кольором, і метафорично: дрік – багатство як ознака Батьківщини. Можна знайти також імпліцитне відсилання до ірландського фольклору: смертному краще рвати верес у себе в горах, ніж збирати квіти у вічному блаженстві царства фейрі (наприклад, підводних мешканців), а безумному королю-поету Сівйнйа (герою ірландської скели «Безумство Сівйнйа» – “Buile Shuibhne”) ліпше, ніж Псалтир, дубове листя. Чотири графства, згадані у вірші (Керрі, Імал, Майо, Донеґол) – це ті чотири краї, звідки вигнано Кетлін Ні Гуліен. Предківські могили (або навіть кланові: the graves of kindred dead [1, p. 109]), полишені ґелами, – також кельтський образ, розроблений В. Б. Єйтсом у «Чорній вежі» (“The Black Tower”: воїни поховані стоячи). Верес, торф’яники, піщані пустелі, бескеття, гострі скелі, тихі озера, гірські вершини, струмки, сніги, дощове небо, туман та інші деталі ірландського пейзажу тут не штампи, а засоби, які увиразнюють епічну картину героїчного минулого.

Міфологічний підтекст вірша і тема вічного вигнання несподівано переходять у конкретну трагедію ірландського народу – еміграцію до США, перша хвиля якої була спричинена голодомором (і поетеса згадує голод, який стає символом – голодом душі, жагою=ностальгією). Звідси згадані сучасні міста і міська суєта. Ґели виразно бездомні, їхні поневіряння – це поневіряння матері-Ірландії, чий шлях тернистий (рефрен: Kathaleen Ní Houlihan, your way’s a thorny way! [1, p. 109 – 110]). Згадана в останній строфі бездомна худоба (cattle) на полях, де тепер живуть чужинці, нагадує ще один згаданий вище символ Ірландії – покинуту буру корову.

Ця поезія складна для перекладу не лише через відтворення ритму, повторів (They are going, going, going… [1, p. 109 – 110]) і те, що згадуване рефреном ім’я Kathaleen Ní Houlihan випадає з розміру (вочевидь, авторка припустила це свідомо), але й через наявність ірландизмів: colleen – «діва», «дівчина» (як шотл. lass), lad – юнак. Отже, у деяких випадках це Irish English. З огляду на це в перекладі вжито діалектизми (див. додаток) – у випадках, де оригінал це дозволяє.

Діви із соромливо-лякливим поглядом (shy–eyed colleens [1, p. 110]): і стрункі юнаки викликають асоціації з воїнством сідів, яке летить над землею (це і неодноразово перекладена українською балада “La Belle Dame sans Merci” Дж. Кітса, де в дами-фейрі «дикі очі»; це і творчість В. Б. Єйтса: коріння його методу – численна анонімна ірландська поезія – наприклад, ХІІ ст., «Воїнства сідів» у перекладі Олени О’Лір [7, с. 80]). Пізніше у фольклорі сіди (ши) стали сприйматись як клани фейрі (докладніше див. у статті: Смольницька О. Філософські засади поезії Ред’ярда Кіплінґа в українознавчому аспекті (на матеріалі малодослідженої лірики) / Ольга Смольницька // Сучасний Кіплінґ – нові акценти інтерпретації: матеріали конференції. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2014. – С. 36 – 42). Цікаво те, що у вірші згадані глодові плоти (hawthorn hedges): глід – це сакральна рослина кельтів, пов’язана з фейрі. Навіть сама назва, “The passing of the Gael”, викликає для перекладу певні питання, бо Gael – це ґел, шотландський кельт, а рідше – ірландський. Але у даному випадку змальовуються ірландські кельти. Гнані фатумом і ворогами, вони нестримно проминають – пролітають (недарма один із символів тут вітер), і їх, як і фейрі (та взагалі духів цього клану, як-от валлійських слуа), неможливо зупинити, про що і сказано у поезії: “They shall carry to the distant land a tear-drop in the eye / And some shall go uncomforted – their days an endless sigh / For Kathaleen Ní Houlihan’s sad face, until they die” [1, p. 109], або: “They are going, going, going, and we cannot bid them stay; / The fields are now the strangers’ where the strangers’ cattle stray” [1, p. 110]. Це історична пам’ять про колишню славу.

Для компаративного аналізу варто зіставити цей вірш з баладою, де  також виразна фемінінна символіка – «Маленька Чорна Троянда» (“Róisín Dubh”). Ця емоційна балада XVII ст. досі популярна у виконанні. Вона належить до традиційного ірландського жанру шан нос (sean nós) – дослівно «старий звичай», найдавніший жанр ірландської поезії. Плач співається а капела, протяжно. І текст, і манера виконання саме цієї балади дуже архаїчні. Назва вимовляється приблизно як «ро-шін ду(в)» або «ро-шін до» (останнє слово звучить подовжено в обох випадках).

Сам текст алегоричний: замаскована під любовну балада насправді політична, бо чорна троянда – пісенний символ Ірландії (як і корова). У поезії чорна троянда означає і Шотландію (якщо автори, звичайно, шотландці).

Слово dubh означає «чорний», а ще «чорноволосий», одне зі значень кельтського кореня du– – «смаглявий» [9, с. 126]. Дж. Манган відтворив назву-звертання англійською як “Dark Rosaleen” [2, p. 438 – 440]. Отже, лірична героїня може бути як алегоричною квіткою, так і дівчиною-брюнеткою (такий ірландський тип є) на ім’я Роза.

Приклад звертання: «О, не плач, моя Чорна Трояндо, тепер! / Втішся: море зелене долають ченці: / То прощення від Папи привозять гребці, / Зелен-море – з іспанським вином посланці, / Моя Чорна Трояндо, єдина тепер!» [5, с. 1]. Оповідач (він же ліричний герой) звертається до Ірландії, щоб вона не сумувала, бо католицька Іспанія і папа римський як спільники допоможуть у боротьбі з протестантською Англією. Вино тут згадане, певно, для причастя. Узагалі ірландський пісенний фольклор часто згадує католицизм як неодмінну рису ідентичності свого народу [5, с. 3].

На відміну від творів, де згадується Кетлін Ні Гуліен, образ Чорної Троянди, вічно молодої та прекрасної, має й еротичне забарвлення, бо асоціюється з коханою та нареченою під час шлюбної ночі. Струнка сюжетність балади “Róisín Dubh” побудована на блуканні (поширений мотив) героя, розлученого з коханою. Кінцівка балади нагадує формою старовинні замовляння та присяги: «Хай Ерне потік розіллється за те, / І знищить удар схили й кожний мочар, / І море червоне постане в крові, / І гори ірландські здригнуться в мокві, / Як Чорна Троянда моя відцвіте!»[5, с. 2]. В’янення троянди тут означає не лише втрату молодості, але й занепад Ірландії.

Таким чином, здійснений аналіз дає підставу стверджувати про близькість архетипів ірландської та української свідомості: виразний материнський комплекс, фемінінна символіка, прив’язаність до рідної землі, тотемічне мислення (птах, корова, рослини), амбівалентність жіночого міфологічного образу, емоційність, інтуїтивізм. З українською історією та літературою ірландську об’єднують також патріотизм, тема еміграції, Голодомору, ностальгійні мотиви. Комплексний аналіз ірландської поезії з валлійською (спільні символи), а також зіставлення із скелами (які часто коріняться в народних баладах Ерін) дають підставу стверджувати про надзвичайну насиченість досліджених текстів алюзіями. Образ Кетлін Ні Гуліен у порівнянні з бенші, героїнями скел, менського (менкського) фольклору, а також Маленькою Чорною Трояндою, ілюструє спільні риси в побудові емблеми визвольної боротьби Ейре. Водночас цікавий предмет дослідження являє собою осучаснення цього образу, що означає великі можливості його використання в різних ситуаціях. Версифікаційна складність, а також особливості ірландських назв (наголос переважно на перший склад) являють труднощі для українського перекладу. Так, для збереження змісту подекуди довелося змістити наголоси (Донеґóл). Водночас експеримент із залученням діалектизмів для відтворення колориту – ірландських лексем – дає змогу наблизити розуміння реципієнта до специфіки пропонованої лірики. Робота має перспективу продовження, оскільки ірландська література (як народна, так і писемна) надзвичайно плідна й має високий рівень, проте більшість творів, у тому числі англомовної жіночої лірики, досі не відомі українському читачеві.

Додаток. Етна Карбері, «Мимолітний слід ірландського кельта» (поетичний переклад Ольги Смольницької). Їхній лет, лет, лет минає через доли і плаї, / Їхній лет мина торф’яник, верес, в горах ручаї, / Розмаїття глоду: дроздик там веде пісні свої. // Їхній лет – дів дикооких, рослих леґінів-модрин, /  З верхів Керрі пурпурових, диких Імалу вершин, / І з долин зелених Майо, донеґольських луговин. // Їхній лет лиша край милий, де відлюдності снігів; / Синь озер самітну – ясну, непорушну й од вітрів; / І могили рідних кланів, і серця, хто їх любив. // Їхній лет – в далекі землі, і сльозу їх зір зронив, / І несе видіння муки нескінченності віків – / Лик печальний Кетлін Ні Гуліен до останніх їхніх днів. // О Кетлін Ні Гуліен, путь в тебе і терниста, й крем’яна, / Йде душа в безжальних скелях – повна вірою вона. /  В гострих скелях, доки коси не укриє сивина. // Хтось до Сходу путь прямує, хтось – на Захід путтю мчить; / Хтось – на Півдні дім знаходить, хтось – де Норду сніговіть; / Та на матерньому лоні їм ніколи не спочить. // Їх ударом голод гонить і від вересу й лугів, / Та нестерпний голод серця вже ніхто б і не зцілив; / Знемагають у жаданні – йти до ваших путівців. // І на вулицях у місті, де і спрага, й суєта, / Їм ірландського повітря подув раптом доліта – / О повітря прохолодне, віра в ньому поверта! // О, покинуті хатини! – Пам’ять предків пробуди – / О, солодкий край! – У вітах – чорні косики-дрозди! / О, слова родимі, добрі! – Біль у серці назавжди. // Щó їм злото? – дрік янтарний – теж їм зóлота яса; / Над красу небес чужинських – рідні зливи небеса; / Вітер так не освіжає, як в серпанкові роса. // Їхній лет, лет, лет – не спинить воля наша, бо земна. / Ниви їхні – для чужинців, і худоба самітна. / О! Кетлін Ні Гуліен, путь в тебе і терниста, й крем’яна!

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бредбері Р. Бенші / Рей Бредбері / З англійської переклала Ольга Смольницька. – Автор. комп. набір. – 2007; 2014. – 21 с. (На правах рукопису).
2. Бросаліна О. Поезія Ірландії в українських перекладах: діалог споріднених культур / Олена Бросаліна // Культурологічна думка : Щорічник наукових праць / Акад. мистецтв України, Інститут культурології акад. мистецтв України. – К., – №2. – С. 93 – 99.
3. З англомовної ірландської поезії. Переклади Ольги Смольницької. Етна Карбері, «Ґанконер». Флоренс М. Вільсон, «Зелені ловчі». Шеймас О’Келлі, «Бард на Бодаху (якому відмовили в гостинності)». Ненсі Кемпбелл, «Яблуня». Шеймас Гіні: «Смерть художниці», «У стилі Одена». 11.05.2014 By Dia_litera [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://alarum.16mb.com/2014/05/z-anglomovnoyi-irlands-koyi-poeziyi/ – укр. мовою.
4. Маккейб Ю. Жертвы (Ферманагская история) / Юджин Маккейб / Пер. с англ. А. Ливерганта // Иностранная литература. – 1995. – № 2. – С. 134.
5. Моя маленька Чорна Троянда (“Róisín Dubh”) / З ірландських народних балад / З ірландсько-ґельської (за допомогою словника і англійського інтерлінеарію) переклала Ольга Смольницька. – Автор. комп. набір. – 2016. – 3 с. (На правах рукопису).
6. О’Коннор Ф. Патріарх / Френк О’Коннор // О’Коннор Ф. Гості Ірландії : Новели / З англійської переклав Ростислав Доценко. – К. : Дніпро, 1984. – С. 61 – 62.
7. О’Лір О. Прочанські пісні : Поезії і переклади / Олена О’Лір. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 143 с.
8. Рання і середньовічна ірландська поезія (з англійських підрядників; рими зіставлені з ґельськими оригіналами) / Переклад і примітки Ольги Смольницької. – Автор. комп. набір. – 2013. – 3 с. (На правах рукопису).
9. Словарь английских личных имен. 3000 имен / Сост. А. И.Рыбакин. – М. : “Сов. Энциклопедия”, 1973. – 408 с.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ:

1. Carbery E. The passing of the Gael / Ethna Carbery, Mrs.Seumus MacManus, Anna Johnston (1866 – 1902) // The Four Winds of Eirinn: Poems by Ethna Carbery. (Anna MacManus), Complete Edition / Edited by Seumas MacManus. – Dublin, Ireland : M. H. Gill and Son, Ltd, 1906. – P. 109 – 110.
2. Mangan J. C. Dark Rosaleen / J. C. Mangan // The Golden Treasury : Selected from the Best Songs and Lyrical Poems in the English Language and Arranged with Notes by Francis T. Palgrave (Late Professor of Poetry in the University of Oxford). With a supplementary fifth book. Selected, Arranged and Annotated by Laurence Binyon. – MacMilla and Co., Limited St. Martin’s Street, London, 1944. – P. 438 – 440.

© Переклад Ольги Смольницької. 2016

Ключові слова: карти Таро, архетип, індивідуація, свідомість, колективне несвідоме, цілісність.

The task of the article is to disclose the Tarot cards main theme, their inner symbolism that underlies this ancient system of coded meanings on the basis of theoretical works of C.Young and H. Bantshaff.

Key words: Tarot cards, archetype, individuation, consciousness, collective unconscious, integrity.

Актуальність теми дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасних літературознавчих досліджень на стику літературознавства, філософії і психології в контексті вивчення сучасної постмодерністської літератури, а також вона зумовлена активним науковим інтересом до використання карт Таро і вираження архетипів, які їх презентують, у художніх творах.

Метою даної публікації є розкрити внутрішній психологічний зміст карт Таро, їх глибинну символіку, яка лежить в основі цієї давньої системи закодованих значень спираючись на теоретичні праці К. Юнга і Х. Банцхафа.

Предметом роботи виступають карти Таро як носії архетипних значень, як реалізація  і первісна модель базових архетипів колективного несвідомого.

Об’єктом роботи є  концептуалізоване вираження архетипів колективного несвідомого у психологічній науці і у картах Таро.

У психічному житті людини одне із найважливіших місць посідає процес індивідуації. Індивідуація передбачає власне самостійне становлення особи, пошук і віднайдення «шляху до себе», «самоздійснення» і втілюється у досягненні самості, яку можна ототожнити із цілісністю особистості, що сприяє розширенню свідомості. Очевидно, саме цей процес осягнення своєї суті відображають карти Таро, кожна з яких на глибокому рівні є відображенням  архетипів колективного несвідомого; тобто карти Таро метою своєю мають  вести до осягнення самості, себе цілісного, який лежить не лише у межах свідомого «Его», але й далеко за ним, охоплюючи неосвоєне несвідоме [3]. У своїй роботі «Про архетипи колективного несвідомого» К. Юнг так згадує Таро: «Ймовірно, і серія образів Таро є нащадком архетипів трансформації» [3]. В своїй теорії вчений розглядає їх у нерозривному зв’язку із поняттями  несвідомого, самості, свідомого-его [3; 6].

            Х. Банцхаф спираючись на праці аналітичної психології К. Юнга і
глибокі дослідження світової міфології обґрунтовує значення і символіку
кожної карти Старших Арканів Таро, розкриває основну тему карт, що лежить в
основі цієї давньої системи закодованих символічних змістів. Подібну позицію
займає також Я. Михайлович, дослідниця творчості М. Павича, яка на прикладі
одного з його творів «Остання любов у Константинополі» підтримує думку про
те, що кожна карта має свої глибокі символіку і значення [2]. Як і К. Юнг,
Х. Банцхаф підтверджує, що карти уособлюють шлях індивіда до встановлення
своєї справжньої суті, до своєї цілісності, або ж, як сказав би К. Юнг –
самості, що і є однією з найважливіших задач і цілей, що мають стояти перед
всіма і кожним – самоствердження, самовизначення. Таро як носій «особливого
знання, в центрі якого – питання про життєвий шлях людини і про сенс смерті,
і якщо коротко сформулювати думку, що лежить в основі, то це буде думка про
полярність світу, в якому ми живемо: пізнати цей світ і все, що в ньому
знаходиться, ми можемо лише співвідносячи кожну річ з її протилежністю.
Ми не могли б щось означити як чоловіче начало, якби не було начала жіночого.
А оскільки цей закон полярності пронизує всю нашу реальність, то це означає,
що і у полярності є своя протилежність – дивовижна єдність, яку всі релігії
описують як райську або божественну, хоч і кожна по-своєму. Випадання із
цієї початкової єдності, її розпад на множинність і можливість повернутися
туди,  у втрачений рай, і є знання про життєвий шлях людини [1]. Ось чому
духовні вчення називають цей шлях шляхом Порятунку: його мета – віднайдення
людиною цілісності (цілісність = здоров’я). Звідси відоме, в тому числі і в
юнгіанській психології, твердження, що будь-яка людини від початку
«нездорова», оскільки значні частини особистості у неї «затінені», тобто
сприймаються свідомістю як чужорідні або взагалі не сприймаються – до тих
пір, поки не будуть свідомо пропрацьовані. Поки ці частини особистості
залишаються «у тіні» свідомості,  у нас не має цілісності, а у них є мета –
нагадати нам про себе, що вони і роблять, змушуючи нас до поганих вчинків».
Саме цей шлях і зображений в двадцяти двох Старших Арканах Таро. Таким є
глибинний зміст Таро. Тобто, Таро тут – архітипічні вказівники на шляху
до тяжкої мети – цілісності. Не кожен спроможний «дістатися» до останніх
карт. К. Юнг також назвав це «пам’яттю душі»,  генетичну або родову.
Тобто, він показав, що у нас у всіх людей є не тільки ознаки, які нас
відрізняють, але і спільна генетична пам'ять, яка нас всіх об’єднує –
колективне несвідоме, де діють архетипи – протокорені душі [1]. К. Юнг
наполягає на надзвичайній важливості досягнення цілісності: «Психологічне
правило каже, що якщо внутрішня ситуація не усвідомлюється, вона
перетворюється у зовнішні події, подібні долі. Тобто, якщо індивід
залишається неподільним, але не усвідомлює свою власну протилежність,
яка переховується у ньому, світ неминуче повинен буде розіграти цей
конфлікт і розколотися на дві половини, які протистоять одна одній» [4; 5; 6].

Тобто двадцять дві карти Таро уособлюють тяжкий шлях героя до себе, до самостановлення, самоствердження у плані віднайдення свого внутрішнього унікального неповторного нерозчленованого «Я», тобто, за словами К. Юнга, – внутрішньої цілісності, яка відповідає осягненню стану самості, яка і передбачає утворення гармонійно сформованої, стійкої, вільної від побічних впливів і фальшивих обгорток, хибних стереотипів, нав’язаних ззовні особистості. Кожна карта являє собою одвічний глибокозмістовний архетип, що символізує якийсь важливий етап у житті кожної людини незалежно від її національності, місця чи часу проживання.

Список літератури:

1. Банцхаф Х. Таро и путешествие героя [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.koob.ru/bantshaf/taro_i_puteshestvie_geroya.
2. Михайлович Я. Роман как справочник по гаданию [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://subscribe.ru/archive/lit.review.choose/200205/16112018.html.
3. Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
4. Юнг К. Г. Исследование феноменологии Самости [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
5. Юнг К. Г. Нераскрытая Самость [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.
6. Юнг К. Г. Отношения между Эго и Бессознательным [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kaysen.net.

Науковий керівник:

доц. Зелінська Л. В.

На сьогодні реклама заполонила собою все навкруги, куди не глянь ми можемо помітити яскраві образи, влучні слогани, зображення якісних та недорогих товарів. Метою її розміщення є спонукання людини до покупки того чи іншого продукту, і звичайно акцент робиться зовсім не на якості товару, а на силу впливу на свідомість споживача.

Сучасну людини важко вже чимось здивувати, саме тому творці реклами вирішили звернутися до глибин нашого несвідомого, щоб штучно, викликати любов до того чи іншого продукту, зробити його близьким до нас і потрібним нам. Одним з таких методів впливу є використання архетипів в рекламі. Тому актуальним є питання доцільності використання архетипів в українській телевізійній рекламі, а також ефективність використання національних архетипних образів і особливості їх сприйняття українським споживачем.

Найпоширенішим є використання архетипів саме в рекламних роликах, адже вони дозволяють охопити якомога більшу кількість потенційних покупців. Саме в телевізійній рекламі з допомогою різних засобів та ефектів можна створити якісну картину та відповідне уявлення про той чи інший товар чи послугу. Вона має безліч переваг, які сприяють потужному впливу на свідомість людини.

Метод використання архетипів в телевізійній рекламі надзвичайно ефективний, адже він спрямований не на формування нових образів та стандартів, а звернення до старих, вже існуючих, закладених в нашому несвідомому протягом багатьох років.

Архетипи, як структури колективного несвідомого, мають вагоме значення поряд із індивідуальним несвідомим. Ці структури є сталими і наявні у всіх людей, вони закладенні в нашій психіці і сформувалися на основі життя попередніх поколінь. За допомогою архетипових образів досить легко заглянути в людське колективне несвідоме і вплинути на нього.

Доцільність використання архетипів обумовлюється тим, що коли під час сприйняття реклами (цілком або частково) підключається архетипічний рівень, у людини, що сприймає, автоматично посилюються усі емоційні реакції та несвідомі очікування, що відповідають даному архетипу. Посилення викликаних архетипом емоційних вражень за допомогою відповідного візуального та звукового ряду рекламного повідомлення дозволяє створити універсальний образ (сюжет), близький і зрозумілий кожному, який сприймається як такий, що не допускає заперечень. Оцінка товару або послуги, що рекламуються таким чином, замінюється оцінкою близькості та відповідності створеного архетипного образу картині світу споживача [6].

Креативні технології, що будуються на основі використання архетипів, полягають у тому, щоб намагатися викристалізувати глибинну суть архетипних знаків і символів. Потрібно їх видобути, виокремити із «архіву тексту» людства, з нашої комунікативної пам’яті.

У рекламі архетипи забезпечують відсутню ланку між мотивацією покупки і продажем товару, оскільки при вдалому використанні виступають ключем до індивідуального несвідомого [1, с. 25].

Архетипічність дає стійке відчуття «правильності» зображення в цілому, його відповідність деякій внутрішній реальності. Більш того, повідомлення асоціюється з особливим пізнаваним станом, що притаманний людині. Створений образ легко запам’ятовується та на тривалий час залишається у пам’яті. Для того, щоб обрати потрібний архетип для конкретного рекламного проекту, автор повинен вирішити, який настрій, стиль, асоціації повинне викликати майбутнє рекламне повідомлення у споживачів. Далі слід домогтися емоційної єдності та несуперечливості повідомлення, відповідності його одному із архетипів. Наприкінці підбирається сюжет або смисловий ряд, кожен елемент якого відповідатиме обраному архетипу. Найбільш ефективним є використання одного архетипу у сюжеті [4]. Не варто навантажувати рекламні ролики великою кількістю архетипів. Реклама втратить свою ефективність і не буде якісною, адже перенасичення реклами різноманітними образами впливає таким чином, що споживач не може чітко встановити зв’язок образу з товаром. Споживач запам’ятовує товар за допомогою рекламних образів, якщо в рекламі їх багато то він не може підібрати відповідний, тому така реклама втрачає будь який сенс і не може виконувати свою основну функцію.

Окремі архетипи можна розпізнати в персонажах (ролях) відеореклами або в конкретних сюжетних зображеннях. Це здається дивним, але архетип проявляється не тільки в соціальній ролі, але кожному архетипу відповідають певна стилістика зображення, тип графіки, вибір кольору, композиція, набір предметів (у візуальному ряду), стиль музики [5].

Завдяки використанню архетипів, стереотипів, символів у короткому рекламному зверненні можна «примусити працювати» увесь попередній психологічний досвід адресата, який сам починає «домірковувати» деталі, яких не вистачає. Тоді реклама поповнюється необхідним змістом, стає більш «рельєфною» [6].

Існує дуже велика кількість різних архетипів. К. Г. Юнг виділяв архетипи структури особистості: Персона, Тінь, Аніма, Анімус, Самість, що є основними, і також описав такі архетипи як: Великої Матері, Старого Мудреця, Тварину (Звіра), Дитятко (Вічного дитяти), Трикстера, Діви (Кори), Духа, Відродження (Трансформації), Священного шлюбу (Іерогамоса).

Основна роль належить архетипам етнічним, які відрізняються від універсальних своєю національною самобутністю і зумовлені особливостями менталітету нації [2, с. 50]. На думку науковців, серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип Матері, що став важливим у формуванні ментальних настанов українців і є основою етнічної домінанти українського національного характеру, оскільки пов’язаний із ціннісними ідеалами родини, роду, без яких українець не уявляє повноцінного, змістовного життя [2, с. 45]. Характерними для українців є також архетип Матері-природи, Матері-землі, Матері-батьківщини, а також архетипи Дому, Храму, Святої Трійці, Чоловіка-Козака.

У рекламі українських торгових марок, яка покликана не лише підтримувати вітчизняного товаровиробника, а й ефективно впливати на формування світогляду і патріотичні настрої споживачів, архетипні символи етнокультурного контексту використовуються доволі плідно, що підтверджується емпіричним аналізом. Етнокультурні архетипи активно впроваджуються в сучасну рекламну комунікацію України [3, с. 31].

Оскільки колективне несвідоме сформоване на основі попередніх поколінь, то очевидно, що для українців найкраще використовувати національні архетипи, які сформовані саме на досвіді наших пращурів. Якщо використовуються власне українські архетипи люди часто відчувають патріотизм та гордість за власну державу. Вони відчувають щось близьке, а це може бути мотивом для придбання товару чи використання певної послуги.

Та все ж варто зазначити, що архетип не відключає людську раціональність і не відбирає в неї можливість свідомо надавати перевагу тому чи іншому товару. Архетип тільки підвищує вірогідність звернення уваги на товар і в подальшому його покупки. Тобто якщо споживачу сподобалася реклама, при виборі товару на певних торгових точках він, керуючись саме цією рекламою, вибере для себе рекламований в ній товар.

Отже, залучаючи колективне несвідоме можна вплинути на людину. Використання архетипів в рекламі зумовлене тим, що вони пробуджують відчуття осмислення чогось знайомого і важливого. Архетипний образ, який використовується в рекламі підсилює емоції. Він впливає таким чином, що людина на основі свого колективного несвідомого сприймає товар як щось важливе, цінне та близьке. Уявлення які створює архетип про товар збігаються з особливостями сприйняття картини світу споживачем реклами.

В рекламі спрямованій на українців, варто використовувати саме українські архетипові образи, адже вони найкраще впливають на колективне несвідоме і змушують споживачів відчувати щось близьке та рідне в товарі, який рекламується.

 Список використаної літератури

1. Грицюта, Н. М. Архетипна символіка як етичний концепт формування сучасних брендів [Текст] / Н. М. Грицюта // Інформаційне суспільство: наук. журн. – 2010. – № 2. – С. 20-27.

2. Грицюта, Н. М. Архетипи української ментальності в сучасній рекламі [Текст] / Н. М. Грицюта // Інформаційне суспільство: наук. журн. – 2011. – № 14. – С. 44-51.

3. Грицюта, Н. М. Етнокультурні архетипи як етична парадигма сучасних рекламних комунікацій [Текст] / Н. М. Грицюта // Інформаційне суспільство: наук. журн. – 2011. – № 13. – С. 30-35.

4. Відповідальність рекламного бізнесу за використання архетипічних сюжетів та образів у рекламі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/29_NNM_2008/Economics/35984.doc.htm. – Заголовок з екрана. – Дата доступу: 12.11.2011.

5. Реклама, сказки и архетипы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.advi.ru/archive/article.php3?pid=389&mag=39&rub=0. – Название с экрана. – Дата доступа: 02.12.2011.

6. Символи та архетипи у рекламі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1839. – Назва з екрану. – Дата доступу: 15.08.2011.