Анотація: Стаття присвячена вивченню соціально-психологічних особливостей переживання досвіду соціальної ізоляції юнацтвом в умовах війни. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення взаємозв’язку соціальної ізоляції з агресією, труднощами емоційної регуляції та рівнем емоційного інтелекту. Обґрунтовано важливість соціальної підтримки та емоційної компетентності у мінімізації негативних наслідків ізоляції.

Abstract: The article explores the socio-psychological aspects of experiencing social isolation among youth in wartime conditions. The empirical study reveals the correlations between social isolation, aggression, emotional regulation difficulties, and emotional intelligence. The importance of social support and emotional competence in mitigating the negative effects of isolation is substantiated.

Ключові слова: соціальна ізоляція, юнацтво, війна, агресія, емоційна регуляція, емоційний інтелект, соціальна підтримка.

Keywords: social isolation, youth, war, aggression, emotional regulation, emotional intelligence, social support.

Постановка проблеми: Війна створює унікальні соціально-психологічні виклики, особливо для юнацтва, яке перебуває на етапі становлення особистості та формування життєвих перспектив. Соціальна ізоляція в цих умовах не лише обмежує соціальні контакти, а й посилює почуття самотності, впливає на емоційну стабільність, формування агресивних реакцій та загальний психоемоційний стан. Дослідження цієї проблематики є особливо важливим для розробки ефективних програм підтримки молоді та адаптації до кризових умов. Стаття спрямована на аналіз психологічної структури соціальної ізоляції та її взаємозв’язків із емоційними реакціями, такими як агресія та емоційна нестабільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джон Качіоппо – відомий нейробіолог і психолог, який детально досліджував вплив соціальної ізоляції на мозок і здоров’я[1]. Роберт Патнем в своїх працях аналізував зменшення соціальних зв’язків у сучасному суспільстві[2]. Шеррі Таркл вивчала вплив технологій на міжособистісні взаємодії, ізоляцію, спричинену технологічними факторами[3]. Аналіз сучасних українських досліджень та наукових публікацій засвідчив, що тема соціальної ізоляції у контексті війни набуває дедалі більшої актуальності, особливо щодо її впливу на психічне здоров’я та соціальну адаптацію особистості. З останніх досліджень на теми впливу війни на особистість розглядаємо такі джерела як працю Титаренко Т.М. про психологічні наслідки травматизму[4], Орос М.М про зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану[5]. Н.Харченко та Е.Кузнєцов розглянули соціальну ізоляцію  наголошуючи на значенні цього явища для психічного здоров’я в умовах глобальних обмежень[6]. Хічій О.А. вивчала вплив соціальної ізоляції на рівень тривожності підлітків, вказуючи на тривожність як одну з основних реакцій на обмеження соціальних контактів серед молоді [7]. Робота І.Лисенкової та колег «Соціофобія як наслідок соціальної ізоляції» показує, як соціальна ізоляція призводить до соціальної тривожності та фобій у молоді[8]. Питання психо-емоційного стану студентів під час війни досліджено в статті українських психологів Хараджи М.В. та Труніної Г.В. Вони зазначають, що через вплив бойових дій у студентів спостерігаються високі рівні агресивності, тривоги, апатії та розпачу; відзначають зниження зацікавленості до навчання, незадоволення своєю діяльністю. Автори вважають, що роль психо-терапевтичної психологічної підтримки зростає, оскільки вона допомагає адаптуватися до викликів військового часу [9].

Попри численні дослідження впливу соціальної ізоляції на психічний стан представників юнацького віку, аспект переживання цього феномену в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Зокрема, бракує глибокого аналізу таких явищ, як емоційна регуляція та агресивні реакції, що можуть посилюватися під впливом тривалих соціальних обмежень. Існує потреба у доповненні наукових знань про специфіку переживання соціальної ізоляції молоддю у кризових умовах, а також розробки дієвих методів психологічної підтримки, адаптованих до сучасних українських реалій.

Мета і завдання дослідження. У статті ставиться завдання дослідити емпіричні аспекти соціальної ізоляції та її впливу на емоційні реакції юнацтва в умовах війни. Основною метою є виявлення взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, емоційною регуляцією, агресивністю та соціальною підтримкою серед осіб юнацького віку. Це дослідження покликане уточнити психологічну структуру соціальної ізоляції, зокрема її суб’єктивні та об’єктивні аспекти, а також визначити, яким чином ці чинники впливають на емоційний стан та поведінкові реакції юнацтва. Для досягнення поставленої мети стаття зосереджується на таких завданнях:

1. Описати процедуру емпіричного дослідження, визначити вибірку та застосовані методи.
2. Провести аналіз рівнів соціальної ізоляції, емоційної регуляції, агресії та соціальної підтримки серед учасників дослідження.
3. Перевірити висунуті гіпотези щодо взаємозв’язків між соціальною ізоляцією та емоційними реакціями, особливо агресією та труднощами емоційної регуляції.
4. Оцінити роль соціальної підтримки як буферного механізму для зменшення негативного впливу соціальної ізоляції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання впливу соціальної ізоляції на емоційні реакції юнацтва в умовах війни є ключовим для розуміння механізмів психологічної адаптації молодих людей у кризових ситуаціях. Це дослідження спрямоване на аналіз взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, труднощами емоційної регуляції, агресивною поведінкою та емоційним інтелектом, що дозволяє створити комплексну картину цих взаємозалежностей. Дослідження складалося з кількох етапів. На першому етапі було розроблено інструментарій із використанням стандартизованих методик, таких як Опитувальник міри соціальної ізоляції (Measures of Social Isolation), Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), Шкала самотності UCLA, Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS), Шкала емоційного інтелекту (EIS) та Опитувальник агресії Баса-Перрі. На наступному етапі проведено анкетування 76 респондентів віком 18–25 років, серед яких 56 жінок і 20 чоловіків. Аналіз даних здійснювався із застосуванням кореляційного аналізу для перевірки висунутих гіпотез.

Основні результати дослідження. Першочергово було перевірено гіпотезу про взаємозв’язок між соціальною ізоляцією та агресією. Обчислення кореляції проводили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона, оскільки, значення рівня соціальної ізоляції та значення показника агресії це інтервальні величини, не поділені на ранги. Результати кореляційного аналізу виявили помірний позитивний зв’язок між рівнем соціальної ізоляції та загальним рівнем агресії (r=0,3). Даний показник вказує на те, що чим вищий рівень соціальної ізоляції, то тим вищий рівень агресії та навпаки. Серед компонентів агресії найбільш значущим виявився зв’язок із вербальною агресією (r=0,26) та ворожістю (r=0,44). Це свідчить про те, що за умов соціальної ізоляції респонденти частіше схильні до словесних конфліктів і негативних оцінок оточення.

Далі було досліджено вплив соціальної ізоляції на емоційну регуляцію. У дослідженнях, вказаних розробниками тесту DERS Кімберлі Грац (Kimberly Gratz) та Лілою Ромер (Lila Roemer), проведених на вибірці з 260 жінок та 97 чоловіків, середнє значення у жінок склало 77,99 балів, а у чоловіків 80,66 балів[10]. У нашій вибірці середнє значення Шкали труднощів емоційної регуляції становить 87,07 бала, що свідчить про підвищений рівень емоційних труднощів. Кореляційний аналіз підтвердив існування позитивного зв’язку між рівнем соціальної ізоляції та труднощами емоційної регуляції (r=0,24). Зокрема, найбільш значущими виявилися труднощі зі стратегіями регулювання емоцій (r=0,30) та емоційною чіткістю (r=0,38). Ці результати свідчать про ускладнення в адаптивній емоційній поведінці респондентів, які відчувають ізоляцію. Тобто, чим вищий рівень соціальної ізоляції серед молоді, тим складніше їм регулювати свої емоційні стани

Важливо відмітити, що нами припускався взаємозв’язок між емоційним інтелектом та агресією. Хоча результати аналізу виявили слабку обернену кореляцію між рівнем емоційного інтелекту та агресією (r=-0,1), цей зв’язок не досяг статистичної значущості. Попри це, спостерігається тенденція до зниження агресивних проявів у респондентів із вищим рівнем емоційного інтелекту.

Гіпотеза про зв’язок між самотністю та труднощами емоційної регуляції не підтвердилася. Отримані дані не виявили статистично значущої кореляції між цими змінними (r≈0). Це може свідчити про те, що на емоційну регуляцію впливають інші чинники. Відсутність значущого зв’язку між самотністю та труднощами емоційної регуляції в даній вибірці не означає, що такого зв’язку немає взагалі. Це лише вказує на необхідність більш детального вивчення цієї проблеми за допомогою модифікованих методик та ширшого дослідницького підходу.

За допомогою корелограми (рис.1) ми наочно зобразили кореляційні зв’язки між рівнем соціальної ізоляції, агресією, емоційною регуляцією та рівнем емоційного інтелекту молоді в умовах війни. Кореляційна структура демонструє результати. Наприклад, , такі компоненти агресії як ворожість та вербальна агресія, мають статистично значущі зв’язки із соціальною ізоляцією, що вказує на підвищений ризик негативних соціальних та емоційних реакцій у відчужених молодих людей. Водночас такі аспекти, як гнів та фізична агресія, виявилися менш пов’язаними із соціальною ізоляцією, що може свідчити про їхню залежність від інших внутрішніх чи зовнішніх факторів.. Щодо емоційної регуляції, результати засвідчили позитивну кореляцію між соціальною ізоляцією та труднощами у використанні стратегій регулювання емоцій і недостатньою емоційною чіткістю, що дозволяє зробити висновок про зв’язок соціального контексту з емоційною нестабільністю. Отже, в умовах соціальної ізоляції існує необхідність розвитку емоційного інтелекту як ресурсу для адаптації.

Рис.1. Кореляційні зв’язки між рівнями соціальної ізоляції, агресії, труднощами емоційної регуляції та емоційним інтелектом молоді в умовах війни

Дані кореляційного аналізу також підтвердили обернені зв’язки між рівнем соціальної підтримки та агресією, підкреслюючи важливість підтримуючого середовища для зменшення емоційного напруження та агресивних тенденцій. Отже, існує важливість соціальної підтримки як буферного механізму проти агресивної поведінки.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення довготривалих ефектів соціальної ізоляції та ефективності терапевтичних втручань, спрямованих на розвиток емоційної регуляції й соціальної інтеграції. Рекомендується розширити вибірку та дослідити гендерні відмінності у впливі ізоляції на емоційний стан.

Висновки. Емпіричне дослідження підтвердило значущість соціальної ізоляції як фактора, що впливає на емоційний стан і поведінкові реакції юнацтва. Отримані результати акцентують увагу на важливості соціальної підтримки, емоційної регуляції та емоційного інтелекту для забезпечення психологічного благополуччя молоді в умовах війни. Виявлені тенденції створюють основу для розробки інтегративних програм психологічної допомоги та адаптації.

Література.

1. Cacioppo J. T., Patrick W. Loneliness: Human Nature and the Need for Social Connection. New York: W.W. Norton & Company, 2008.

2. Putnam, R. D. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster, 2000

3. Turkle . Alone together: Why we expect more from technology and less from each other. Basic Books, 2011

4. Титаренко, Т. М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709114/1/Tytarenko%20T.%20M.-article-Personality%20in%20the%20face%20of%20war%20challenges%20-%20psychological%20consequences%20of%20traumatism.pdf

5. Орос М.М. Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. – Український медичний часопис, 10.05.2023 https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.154.241952

6. Харченко Н., Кузнєцов Е. Соціальна ізоляція в контексті пандемії COVID-19. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні ресурси особистості під час пандемії COVID-19». К., 2021 С. 73-75 https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727984/1/26_10_2021.pdf

7. Хічій О. А. Тривожність сучасних підлітків як наслідок соціальної ізоляції. – Збірник тез доповідей Ⅹ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Актуальні задачі сучасних технологій». Том 2 – Тернопіль, 2021. – С. 134. http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/36026

8. Лисенкова І. П., Данилова О.С., Очнєва М.С. Соціофобія як результат соціальної ізоляції. – Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія, 1, 2024. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.18

9. Хараджи М., Труніна Г. Емоційно-психологічний стан студентської молоді під час війни. Перспективи та інновації науки, 2023. 12 (30). С.48-53. http://dx.doi.org/10.52058/2786-4952-2023-12(30)-793-801

10. Gratz K. L., Roemer L. – Multidimensional assessment of emotion regulation and dysregulation: Development, factor structure, and initial validation of the Difficulties in Emotion Regulation Scale. https://repository.niddk.nih.gov/media/studies/teen labs/Documents/5.%20Final/Inquisit/gratz2004.pdf

студент групи ЗММв-2 НаУОА

Науковий керівник: Павлюк Віктор Володимирович

кандидат історичних наук, професор

У статті розглядаються модель гібридної війни РФ проти України та інших країн, які вона активно використовує з 2014 року, тобто з початку українсько-російської війни та анексії Криму. Розглядається ряд документів в яких обгрунтовується і виправдовується російська агресія та мілітаристська політика Кремля. Також аналізувалися методи, використані для цього дослідження, які включали коротке вивчення природи стратегічної теорії та міждержавної влади.

Ключові слова: Росія, гібридна війна, агресія, анексія, війна, Україна, влада.      

Hennadii Shapovalov

MODEL OF HYBRID WAR IN CONCEPTUAL DOCUMENTS OF THE RUSSIAN FEDERATION

The article considers the model of the hybrid war of the Russian Federation against Ukraine and other countries, which it has been actively using since 2014, ie since the beginning of the Ukrainian-Russian war and the annexation of Crimea. A number of documents are considered in which the Russian aggression and the Kremlin’s militaristic policy are substantiated and justified. The methods used for this study were also analyzed, which included a brief study of the nature of strategic theory and intergovernmental power.

Key words: Russia, hybrid war, aggression, annexation, war, Ukraine, power.

Актуальність теми дослідження обумовлена зростаючим впливом РФ на країни нової Східної Європи через модель гібридної війни. Актуальність дослідження показує серйозну проблему безпеки, яку відчувають і бачать країни-сусіди Росії. Гібридна війна становить глобальну загрозу для всього світу, оскільки вона може призвести до фатальних наслідків через необдумані дії. Нині російські лідери зосереджені на поверненні позицій впливу у світі. Пострадянський простір тут відіграє важливу роль, оскільки саме йому судилося відчути на собі всі методи російського впливу починаючи від збройних зіткнень у конфліктах і закінчуючи пропагандою та гібридною війною. Простіше кажучи, Кремль хотів, щоб Росію знову розглядали як велику державу.   

Стан наукової розробки теми. Дослідження моделі гібридної війни проводили українські та зарубіжні експерти, пoлітoлoги з різних наукoвих центрів та «фабрик думoк». Важливі праці Б. Мельниченка, Ю. Романенка, Ф. Нахмадової, М. Темницького, М. Бугрія, Р. Рахімова, Е. Осланда та інших, в яких подано загальне бачення прoблем та мoжливі шляхи їх вирішення як на глoбальнoму, так і на регіoнальнoму рівні.

Загалом, незважаючи на те, що актуальність досліджуваної теми постійно зростає, є потреба у реалізації досліджень, які б розкривали як особливості безпекової ситуації в регіоні, так і стосувалися шляхів мінімізації військових викликів, давали прогностичну оцінку впливу ситуації в регіоні на політичне середовище світу в цілому.

Мета: проаналізувати моделі гібридної війни Росії та визначити концептуальні засади поширення її на країни нової Східної Європи.

Завдання:

• Дослідити поняття «гібридна війна».
• Проаналізувати основні документи РФ
• Розглянути діяльність РФ на пострадянському просторі.

Виклад основного матеріалу. Термін «гібридна війна» використовується політичними аналітиками, військовими керівниками, міжнародними організаціями та ЗМІ для охоплення широкого кола нетрадиційних дій, які, не мають об’єднуючого контексту. Однак сприймати гібридну війну як безглуздий жарт неправильно, оскільки вона вже набула загальновживаного рівня, особливо щодо спостережень за російською зовнішньою політикою. Те, чого не вистачає гібридній війні, – це загальна теорія, яка слугуватиме змістом для її використання і яка допомагає відрізнити її від інших видів «війни». Що важливо, теорія може полегшити розуміння впливу гібридної війни на звичайне стримування, захисні союзи та значущі протидії.

Огляд існуючих визначень та позицій щодо ідеї гібридної війни виявили, що існує розрив між сучасним мисленням та основним розумінням стратегії, війни та державної влади. Найбільш поширені визначення гібридної війни надто вузько зосереджуються на поєднанні звичайних, нерегулярних, терористичних та злочинних організацій і тактик – іноді включаючи інформаційну кампанію підтримки та кібервійну [6]. Гібридна війна також приписується всіляким державним та недержавним суб’єктам, розмиваючи очевидні відмінності між могутнім актором, який використовує власні методи, та слабшим суб’єктом, засоби агресії якого обмежені. На основі цих спостережень було сформульовано таку гіпотезу: в умовах тотальної війни держава застосовуватиме всі інструменти своєї національної могутності для досягнення своєї стратегічної мети, але визначальним інструментом буде військове забезпечення держави. В умовах обмеженої війни прихильність національної влади зазвичай обмежується стратегічною метою, і застосовуватиметься лише сила, необхідна для досягнення цілі. Обидва ці завдання створюють певний ризик для агресора. Якби держава намагалася досягти одних і тих самих стратегічних цілей за допомогою всіх елементів влади, зберігаючи свою військову силу, цілі війни були б переслідувані в мирний час та за допомогою гібридної суміші політичної війни та обмеженого насильства [10]. Існуюча модель потенційних форм політичної та військової війни тоді могла б послужити більш широким прорізом для тестування гібридної війни.

Методи, використані для цього дослідження, включали коротке вивчення природи стратегічної теорії та міждержавної влади. Оскільки сучасна Росія була обрана для обмеження незалежних змінних, російська політична та військова теорія була досліджена у її сучасних та радянських формах ознак схильності до гібридної війни. Потім було проведено слідчий аналіз трьох випадків – російсько-грузинської війни 2008 року, анексії Криму 2014 року та війни 2014–2015 років на Сході України з використанням моделі Калларда і Фабера щодо можливих форм війни [11]. Результати цього дослідження вказують на те, що гібридна війна – це спосіб синхронізації діапазону можливих засобів для досягнення бажаної мети при мінімізації ризиків, пов’язаних з прямим військовим протистоянням. Росія Путіна стає дедалі авторитарнішою, наступально-реалістичною державою; вона має високий ступінь централізованого контролю над усіма сферами національної влади, єдність стратегічного бачення і, мабуть, схильність порушувати суверенітет інших держав у мирні часи. Росія має три стратегічні теми, які формують її цілі: зміцнення Путіна при владі; домінування Росії на пострадянському просторі; і відновлення Росії як світової держави [8]. У Грузії Росія створила, а потім і заморозила конфлікти етнічних повстанців, як пункт важеля грузинської політики. Як в Грузії, так і в Україні Москва займалася політичними диверсіями, озброювала довірені групи, маніпулювала економічними умовами та застосовувала різні рівні насильства для досягнення стратегічних цілей роками до короткого запровадження більш традиційних форм військової війни. У Грузії та Криму Росія маскувала динамічну зміну статусу-кво за іншими світовими подіями і утримувала рівень насильства нижче порогу, який може спричинити іноземне втручання. На Донбасі Росії не вистачило чітких стратегічних цілей і вона намагалася скористатися успіхом Криму, тоді як світова увага була зосереджена на Україні, що призвело до дорогої війни, яка загострилася і ризикувала втручанням Заходу [8]. У всіх трьох випадках гібридна війна тривала і після зменшення відкритої війни, оскільки Москва працювала над тим, щоб не дати опозиційним урядам створити стабільне демократичне середовище та відновити суверенний контроль над своїми територіями.

Наслідки для політики полягають у тому, що оборонні союзи та очікування стримування від воєнних загроз є недостатніми, коли вони обмежуються захистом від вузького спектра військових дій. Путін знає, що не може перемогти Захід військовим шляхом, і, незважаючи на те, що брязкає ядерною шаблею, він прагматичний і розважливий у своїх розрахунках щодо побудови сильної російської держави, тобто він відступить, перш ніж переступити межу, яка ризикує зруйнувати його уряд. Путін – реаліст, який вважає, що лише Росія може гарантувати безпеку Росії. Міжнародне співтовариство, домовленості та дипломатичні запевнення – це інструменти, які він застосує до російських інтересів і відкине їх при перших незручностях [9]. Швидше за все, Путін націлиться на будь-який західний вплив у Росії і збереже ініціативу щодо майбутніх дій, розпалюючи та заморожуючи конфлікти в країнах ближнього зарубіжжя, щоб примусити своїх сусідів та як засіб проти західного «втручання». Нарешті, Путін вірить у відносну природу влади. Він не лише продовжуватиме нарощувати свою військову силу та демонструвати її світові, але він буде прагнути використати тріщини в тому, що, на його думку, є його головними геополітичними конкурентами – США, Європейським Союзом та НАТО [7]. Гібридна війна – це засіб для роботи над усіма цими темами, зберігаючи при цьому здатність використовувати системи глобалізованого, взаємопов’язаного та відкритого Заходу для побудови альтернативної реальності, де порушник миру може сприйматися як захисник.

Незважаючи на часте використання цього терміна, теорії гібридної війни не існує, а невизначені параметри цього терміну розчарували зусилля щодо створення таких дій, як анексія Криму Росією. Вузька увага до військових аспектів кримської операції, як правило, приховує маніпуляції кримськими політичними процесами для сприяння псевдолегітимності, придушення опозиції та повільних українських військових контрзаходів [6]. Суто військовий фокус також має тенденцію упускати систематичний багаторічний процес підриву української політичної системи шляхом маніпуляції виборцями, економічного примусу та посилення фінансової залежності в роки, що передували поглинанню 2014 року. Більш цілісна оцінка дій Росії призведе до теоретичної конструкції, яка полегшить обговорення протидій та створить основу для узагальнюючої теорії, яка застосовуватиметься до інших суб’єктів.

Оскільки сила та загроза насильства використовувались для нав’язування волі Росії Україні, що призвело до повної капітуляції всіх українських сил у Криму, викиду України з півострова та введення російського політичного контролю над космосом, дії Росії відповідали Клаузевіцу і найпростішим визначенням та типологіям ведення війни, незважаючи на обмежений рівень кровопролиття. Однак Росія не продовжила очікуваний лінійний прогрес у встановленні військової мети – придбання нової території, ескалації напруженості, масування своїх відносно дієздатних механізованих бригад на кордоні, бомбардуванні військових цілей під час підготовки до наземного нападу [2]. Також вона не спрямувала свої морські гармати на українські території, що могла б зробити. Російське військове вторгнення є актом війни, однак його природа була поставлена ​​під сумнів, оскільки вона не слідувала пропозиції Клаузевіца щодо максимального застосування сили. Однак низький рівень насильства не був обумовлений неприязню Росії до пролиття крові. Натомість це було частиною навмисного розрахунку, що мав на меті створити сприйняту легітимність дії та зберегти військові засоби сили Росії, запобігаючи прямому зіткненню військової сили із Заходом [3].

Якщо гібридна війна має ставати дедалі поширенішою серед акторів, які в цілому розходяться із Заходом і бажають уникнути переважного домінування звичайної західної військової сили, то моделювання та вивчення цих підходів є імперативом, оскільки вони можуть мати важливі наслідки для очікування стримування, оцінки сили та значення оборонних союзів.

Незважаючи на таємницю та те, наскільки росіяни використовують обман, щоб допомогти замаскувати свої зусилля, з їх фактичної практики можна виділити три загально стратегічні теми: 1) Забезпечити наступність центрального уряду, 2) Забезпечити, щоб Росія зберігала своє домінуюче становище в колишній радянський простір, та 3) відновити статус Росії як головної держави на світовій арені. Як це було правдою за радянських часів, безпосередньо Путін турбується про забезпечення безперервності та стабільності свого уряду [12]. «Захист режиму» звучить набагато принизливіше, хоча, проте, воно є точним. Путін вірить у сильну центральну державу, і він розглядає конкуруючі внутрішньополітичні механізми як недолік цієї сили. Отже, будь-які заходи, спрямовані на боротьбу з інакомисленням, виправдовуються як захист центральної влади держави, а згодом – як необхідність захисту нації. Його другорядною загальною метою є забезпечення того, щоб держави колишнього СРСР залишалися політично, економічно та у військовому відношенні у сфері впливу Москви, незалежно від бажань постраждалого населення. Події між вторгненням в Грузію та збройним захопленням української території в 2014 році змусили політиків та фахівців з міжнародних справ у всьому світі визнати можливість того, що Російська Федерація за часів Володимира Путіна реорганізувала всю свою зовнішню та внутрішню політику з метою досягнення єдиної мети, а саме, створення нового союзу, що складався з колишніх радянських республік і очолювався Росією [8].

Перші дві стратегічні теми пов’язані з тим, наскільки Путін побоюється стабільної ліберальної демократії на кордоні Росії. Третя тема – відновлена важлива позиція Росії на світовій арені. Росія двічі була резиденцією могутньої імперії. Її переважною позицією є ще раз стати головним гравцем на міжнародній арені, але дотепер це бажання не вдалося здійснити через зменшення економічних та дипломатичних можливостей Росії. Росія, ймовірно, і надалі намагатиметься пропагувати свою важливість через своє місце в Раді Безпеки ООН та проводячи брязкання зброєю, щоб нагадати світові про те, що вона все ще має найбільшу в світі запас ядерного потенціалу [5].

         Російський розвиток базується на кількох стовпах – сильній державі, сильних збройних силах і сильній православній церкві. Зміцнення цих стовпів призвело до переосмислення того, що означає бути російським, і переплітається з моральним авторитетом релігії. Захоплення Путіним влади та вжиття заходів для мінімізації політичної опозиції є його методами скорочення сили держави. Його остаточним і найскладнішим викликом є ​​відбудова сильної російської армії. Звичайні сухопутні війська залишаються без’ядерною основою російської влади, і загальне розуміння їхнього розташування корисно для того, щоб передбачити регулярну практику мобілізації, навчань та передислокації, яка визначає російську систему. Кібервійна – це також основний акцент в Росії, який має різний рівень зайнятості в рамках та повністю незалежний від більших кампаній [7].

Росіяни усвідомили необхідність поєднувати кібератаки з іншими елементами влади, як це продемонстрували під час нападу на Грузію 2008 року. Тим не менше, росіяни продовжують експериментувати з можливостями кібервійни в ізольованих та скоординованих зусиллях гібридної війни. Кількісно оцінити армію порівняно просто, кібервійська – ні. Кібер-сила впливає на багато інших сфер від війни до торгівлі, тому вона стає все більш важливою платформою для атак на ці сектори, а також вектором розповсюдження для пропаганди.

Після військової реорганізації 2008 року російська військова доктрина включає підвищений рівень важливості на інформаційній війні на початковій фазі конфлікту для послаблення командно-контрольних можливостей опонента та у формі інформаційної кампанії під час фактичної битви за створення позитивного іміджу в міжнародному співтоваристві [4]. Хоча відповідальність за контроль над цими операціями, швидше за все, покладається на ФСБ, виконання нападів на естонські урядові системи в 2007 році та на грузинську інфраструктуру управління в 2008 році (на початку російського вторгнення), як стверджувалося, були вчинені невеликими осередками російських цивільних «хактивістів» через велику бот-мережу, без чітких зв’язків з російським урядом. Ця приватна організація забезпечує російський уряд алібі, в той же час досягаючи стратегічних цілей [7].

Висновок. В загальному, перша частина помилкового уявлення про «гібридну війну» – це сам термін. Незважаючи на те, що звучить по-новому, його аналітична корисність обмежена. «Гібридний» аспект цього терміну просто позначає поєднання раніше визначених видів війни, будь то звичайні, нерегулярні, політичні чи інформаційні. Навіть ті, хто висунув таке визначення, повинні визнати, що поєднання війни між країнами не є новим, а таким самим старим, як і сама війна. Термін «гібридна загроза» був прийнятий в доктринах Корпусу морської піхоти США, армії та флоту, а також у документах про планування на національному рівні.

З російської точки зору, підхід до війни, що поєднує в собі різні типи прогнозування, сам по собі також не відображає жодної нової стратегії. Швидше це є ілюстрацією або визнанням Росією зростаючої тенденції у тому, як ведуться війни. Простіше кажучи, сучасні війни ведуться через поєднання багатьох елементів національної влади [1].

Концепція гібридної війни добре утвердилася в сучасному західному військовому дискурсі, тоді як поставлена ​​проблема, яку вона прагне визначити, не є новою, але її часто цитують під поняттями нетрадиційна війна та політична війна. Завдяки дисфункції радянської системи та пострадянському краху багато елементів національної могутності Росії були значно недорозвиненими, анемічними або неефективними, включаючи саму військову діяльність. Однак Москва давно визнала поширеність комбінованих проекцій влади у конфліктах на її периферії та в усьому світі. Відповідно, Росія більше десяти років цитувала в офіційних заявах та публікувала документи, які Захід використовує в економічній, дипломатичній, інформаційній та кіберпроцедурі разом із військовими операціями. У російській Військовій доктрині 2010 року сучасна війна описується як «омплексне використання військової сили та сил і ресурсів невоєнного характеру, і попереднє здійснення заходів інформаційної війни з метою досягнення політичних цілей без використання збройної сили, а згодом і в інтересах формування сприятливої ​​реакції світового співтовариства на використання військової сили [1].

Деякі пояснюють доктринальне мислення, яке лежить в основі поточного ведення операцій, роботами генерала Герасимова, керівника Генерального штабу Росії, який часто цитував статтю 2013 року, в якій зазначалося, що «правила війни кардинально змінилися». Однак нелінійна або нетрадиційна війна, як її розуміють у Москві, – це просто спроба Росії концептуально наздогнати реалії сучасної війни, з якою США борються в Іраці, Афганістані та інших країнах. Позначаючи реакцію Росії на ці широкі реалії як новий і особливий вид гібридної війни, Захід неправильно трактував конкретні операції Росії в Україні до рівня послідовної або продуманої доктрини.

Список використаних джерел та літератури

1. Arkady Moshes, András Rácz. What has remained of the USSR: exploring the erosion of the post-soviet space. Finnish Institute of International Affairs, 2019, 270 р. 
2. Margarete Klein. Russia’s Military Policy in the Post-Soviet Space: Aims, Instruments and Perspectives. SWP Research Paper 1, Berlin, 2019, 44 р.
3. Means of Russia hybrid warfare against Ukraine: scientific edition. National Defense University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi, Kyiv, 2017. – 40 p.
4. Pavel Baev. «Russia and Central and Eastern Europe: between Confrontation and Collusion», Russie.Nei.Visions, No.97, 2016, 32 p.
5. Portniagina Marianna. «Contemporary Russia in America’s World: Russian Narratives on Post-Soviet Space». Master of Arts (MA), Thesis, International Studies, Old Dominion University, 2018. 81 р.
6. Ukrainian hybrid warfare. Sõjateadlane (Estonian Journal of Military Studies), Volume 2, 2016, 30 р.
7. Кондратенко О. Геостратегічний вимір зовнішньої політики Російської Федерації. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Монографія. 2017, 607 с.
8. Мельничук І. М. Інтеграційні проекти Російської Федерації на пострадянському просторі. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. 2015, 519 с.
9. Russia and/versus the EU: from Post-political consensus to political constestations. 2014. URL: https://www.cairn.info/revue-l-europe-en-formation-2014-4-page-27.htm
10. The evolution of Russian hybrid warfare: the case of Ukraine. 2021. URL: https://rpr.org.ua/en/news/the-evolution-of-russian-hybrid-warfare-ukraine/
11. Why Russia starts so many conflicts on its own borders. 2015. URL: https://www.washingtonpost.com/news/monkey-cage/wp/2018/09/12/russia-has-a-lot-of-conflicts-along-its-borders-thats-by-design/
12. Основные направления дипломатии России на постсоветском пространстве. 2020. URL: https://interaffairs.ru/jauthor/material/2307

Ключові слова: агресія, агресивність, молодші школярі, підлітки, психокорекція, арт-терапія.

Аннотация: В данной статье проведен теоретический анализ исследования проблемы агрессии в современной психологической литературе. Разграничены понимание понятий: агрессия, агрессивность и агрессивное поведение, рассмотрены особенности проявления агрессивности у детей младшего школьного и подросткового возраста. Освещается важность использования средств арт-терапии в работе с агрессивными детьми.

Ключевые слова: агрессия, агрессивность, младшие школьники, подростки, психокоррекция, арт-терапия.

Аnnotatіon: In this paper, the theoretical analysis of the problem of aggression in modern psychological literature. Differentiated understanding of concepts: aggression, aggressive and violent behavior, the features of the manifestation of aggression in primary school and adolescence. Shown the importance of the use of art therapy in working with aggressive children.

Keywords: aggression, aggressive, primary schools, teenagers, correction, art therapy.

Ріст агресивних тенденцій в шкільному середовищі відображає одну із найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за минулі роки різко підвищились випадки із застосуванням фізичних і емоційних впливів.

Агресія, в яких би формах вона не проявлялась, часто є головним джерелом труднощів у взаємостосунках між людьми, приносить біль і нерозуміння.  Для того, щоб розглянути проблему подолання агресії потрібно спочатку розмежувати поняття «агресія», «агресивність» і «агресивна поведінка», а також визначити структуру агресії і її природу [3].

У сучасній психолого-педагогічній науці немає однозначного трактування самого поняття «агресія». Загалом термін «агресія» походить від слова adgradi (ad-на, gradus-крок), в буквальному сенсі означає рухатись, наступати. В психологічній літературі існує ряд визначень агресії. Розглянемо основні з них [14].

Даний феномен пов’язують з негативними емоціями (гнівом), мотивами (прагненням нашкодити), установками (расовими переконаннями) і деструктивними діями [8].

Психологічний словник під редакцією П. Райгородського дає таке визначення: агресія – мотиваційна поведінка, акт, який може часто наносити шкоду об’єктам атаки-нападу чи фізичну шкоду іншим індивідам, викликаючи у них депресію, психологічний дискомфорт, напругу, страх, боязнь, стан придушення [18].

В зарубiжнiй психoлoгiчнiй лiтературi мoжна умoвнo виoкремити два напрямки в рoзумiннi агресії [2]:

Пo-перше, пiд агресiєю рoзумiється сильна активнiсть, прагнення дo самoствердження. Так, Л. Бендер, наприклад, гoвoрить прo агресiю як тенденцiї наближення до oб’єкта чи вiддалення вiд ньoгo, а Ф. Аллан oписує її як внутрiшню силу, щo дає людинi мoжливiсть прoтистoяти зoвнiшнiм силам [1].

Пo-друге, пiд агресiєю рoзумiються акти вoрoжoстi, руйнування,  атаки, тoбтo дiї, якi шкoдять iншiй oсoбi абo oб’єкту [9].

Згідно із визначенням, яке запропонував А. Басс, агресія – це будь-яка поведінка, яка містить погрозу чи наносить шкоду іншим. Інше визначення, яким керується вчений І.А. Фурманов, містить наступне положення: щоб ті чи інші дії були кваліфіковані як агресія, вони повинні включати в себе наміри образи, а не просто приводити до таких наслідків [27].

Цікавий погляд на агресію, на нашу думку, представляє вчений Г. Зільман, який обмежує вживання терміну агресія спробою нанесення інших тілесних або фізичних пошкоджень [8].

С.Ю. Головін визначає агресію як індивідуальну або колективну поведінку, або дію, яка спрямована на спричинення шкоди іншій людині чи групі. Є формою відреагування фізичного і психічного дискомфорту, стресів, фрустрацій [7].

П. Ковальов визначає агресію як реакцію людини на ворожі дії іншої людини для захисту своєї території чи спосіб позбавитись від власного відчуття невпевненості. В той же час, за психологічним словником під редакцією В. П. Зінченко, агресія є вмотивованою деструктивною поведінкою, яка суперечить нормам чинної поведінки і правилам існування людей в суспільстві, завдає шкоди об’єктам нападу, приносить фізичний біль чи викликає в людей психологічний дискомфорт [10].

В даний час діти з агресивною поведінкою частіше зустрічаються в школі. На наш погляд, можна класифікувати певні проблеми за їх значимістю для молодшого школяра. Дана класифікація, насамперед, розглядає проблеми з точки зору молодшого школяра [16].

Перше місце, з урахуванням навчальної діяльності молодшого школяра, займає оцінка. Для дітей молодшого віку стає головною. Молодшому школяреві важко побачити різницю ступеня підготовки та інтерпретації матеріалу собою і своїми однокласниками. У дитини виникає почуття несправедливості вчителя по відношенню до нього, ще гірше, коли і батьки налаштовані проти учня. Емоції зашкалюють і дитина «стає на стежку війни», її поведінка змінюється в гірший бік. Вона сердиться, гнівається і, нарешті, виплескує свою агресію на оточуючих, ще гірше, якщо дитина все наболіле носить у собі [20].

Друга, не менш важлива, проблема – критика. Діти молодшого шкільного віку дуже чутливі до критики, якою б нешкідливою вона не здавалася .

Третьою проблемою є неувага батьків. Вона засмучує дітей, а потім викликає почуття провини і страху, які трансформуються в агресію.

Четверта проблема – це стосунки учнів з друзями або іншими однокласниками. [24].

Загалом В.Кириленко стверджує, що аналіз різних наукових концепцій дає змогу стверджувати, що агресія в дитячому віці, а саме в молодшому шкільному віці може бути викликана причинами фізичного, психічного чи соціального характеру певні види агресії [17].

Серед основних видів агресивних реакцій, які найчастіше можна зустріти в сучасній молодшій школі, можна виділити: фізичну та вербальну агресію, образливі прізвиська, псування майна іншого, позбавлення грошей, непряму агресію, аутоагресію, остання часто, як показують дослідження, виникає через почуття провини в дитини. За формою агресивні дії можуть бути дуже різними. Сюди включаються: дитячі пустощі та ігри, суперечки, бійки та конфлікти [15].

Г.Е. Бреслав вказує на особливість агресивної поведінки в молодшому шкільному віці, а саме те, що в молодшому шкільному віці ініціаторами агресії є вже не окремі особистості, а угруповання дітей, агресивна поведінка стає все  більш організованою [2]. У міру набуття навичок конструктивного спілкування змінюється співвідношення між інструментальної і ворожою агресією на користь останньої. Це відбувається тому, що інструментальна агресія поступово змінюється конструктивними способами досягнення мети, а ворожа деструктивність – бажання завдати опонентам шкоди і отримати від цього задоволення – залишається незмінною [19].

Стосовно прояву агресії в підлітковому віці, то перш за все потрібно коротко охарактеризувати особливості цього вікового періоду, адже саме він є одним з найскладнiших перioдiв в oнтoгенезi людини. У цей перioд не тiльки вiдбувається кoрiнна перебудoва ранiше сфoрмoваних психoлoгiчних структур, але виникають нoвi утвoрення, закладаються oснoви свiдoмoї пoведiнки, вимальoвується загальна спрямoванiсть у фoрмуваннi мoральних уявлень i сoцiальних установок [14].

За даними Д.I. Фельдштейна, на першiй стадiї пiдлiткoвoгo перioду (у 10-11 рoкiв), дитину характеризує вельми критичне ставлення дo себе. Близькo 34% хлoпчикiв i 26 % дiвчатoк дають сoбi пoвнiстю негативнi характеристики, вiдзначаючи переважання негативних рис i фoрм пoведiнки, зoкрема грубoстi, жoрстoкoстi, агресивнoстi. При цьoму у дiтей цьoгo вiку переважає фiзична агресивнiсть i найменше виражена агресивнiсть непряма. Вербальна агресiя i негативiзм знахoдяться на oднoму ступенi рoзвитку [26].

Ситуативнo негативне вiднoшення дo себе зберiгається i на другiй стадiї пiдлiткoвoгo вiку (у 12-13 рoкiв), oбумoвлюючись, значнoю мiрoю, oцiнками oтoчуючих, як дoрoслих, так i oднoлiткiв. В цьoму вiцi найбiльш вираженим стає негативiзм, нагoлoшується зрoстання фiзичнoї i вербальнoї агресiї, тoдi як агресивнiсть непряма, хoч i дає зрушення в пoрiвняннi з мoлoдшим пiдлiткoвим вiкoм, все ж таки менш виражена [25].

На третiй стадiї пiдлiткoвoгo вiку (у 14-15 рoкiв) спoстерiгається зiставлення пiдлiткoм свoїх oсoбистiсних властивoстей, фoрм пoведiнки з певними нoрмами, прийнятими в референтних групах [21].

При цьoму на перший план у них вихoдить вербальна агресивнiсть, щo на 20% перевищує пoказники 12-13 рoкiв i майже на 30 % в 10-11 рoкiв. Агресивнiсть фiзична i непряма пiдвищуються неiстoтнo, такoж як i рiвень негативiзму [12].

Агресiя у цьoму вiцi мoже бути спричинена рiзними фактoрами i мати рiзнoманiтнi прoяви зoкрема такi [22]:

• Iндивiдуальний фактoр, щo дiє на рiвнi психoбioлoгiчних передумoв асoцiальнoї пoведiнки, якi утрудняють сoцiальну адаптацiю iндивiда;
• Психoлoгo-педагoгiчний фактoр, щo прoявляється в дефектах шкiльнoгo й сiмейнoгo вихoвання;
• Сoцiальнo-психoлoгiчний фактoр, щo рoзкриває несприятливi oсoбливoстi взаємoдiї непoвнoлiтньoгo зi свoїм найближчим oтoченням у рoдинi, на вулицi, у навчальнo-вихoвнoму кoлективi;
• Oсoбистiсний фактoр, щo, насамперед, прoявляється у активнo-вибoрчoму вiднoшеннiiндивiда до oбранoгo середoвища спiлкування, дo нoрм i цiннoстей свого oтoчення, дo педагoгiчних впливiв рoдини, шкoли, грoмадськoстi, а такoж в oсoбистих цiннiсних oрiєнтацiях i oсoбистoї здатнoстi дo самoрегулювання свoєї пoведiнки;
• Сoцiальний фактoр, щo визначається сoцiальними й сoцiальнo-екoнoмiчними умoвами iснування суспільства [20].

Cучасний пiдлiтoк мoже реалiзувати свoю агресивнiсть двoма спoсoбами [25]:

—  прoявляти вiдкритo, oтримуючи «щиглi» та життєвий дoсвiд, — цей шлях веде дo тoгo, щo пiдлiтoк дoбивається автoритету й самoреалiзацiї, абo дo тoгo, щo вiн «ламається», пoчинає пити, вживати наркoтики тoщo;

—  хoвати та стримувати, ставати слухняним хлoпчикoм (дiвчинкoю), при цьoму втрачати частину енергiї, нічого oсoбливoгo в життi не дoсягати; пригнiчена енергiя в цьoму випадку буде «вириватися» назoвнi у виглядi неврoзу чи психoсoматичнoгo захворювання [13].

На рiст агресивнoстi у пiдлiткiв впливають такi фактори:

1) ендoкринний вибух, рiзке зрoстання статевих гoрмoнiв, гoлoвним чинoм тестoстерoну в хлoпчикiв;

2) oрганiчнi ураження гoлoвнoгo мoзку;

3) ставлення дoрoслих — шкoли та, гoлoвне, батьків [28].

Дoслiдження прoведенi Реанoм та Налчаджян пoказали, щo для пiдлiткiв з  пiдвищеним рiвнем агресивнoстi характернi такi oсoбливoстi як [23]:

• сприйняття багатьoх ситуацiй як вoрoжих, загрoзливих пo вiднoшенню дo них;
• пiдвищена чутливiсть дo негативнoгo ставлення;
• низький рівень самооцінки;
• пiдлiтки не oцiнюють власну агресiю як агресивну пoведiнку, а схильні oцiнювати агресiю, як єдиний засiб самoвираження i захисту свoїх інтересів [21].

Агресивність в межах норми необхідна кожному, а коли цей рівень перевищує норму, в такому випадку необхідно звернутися до психолога, адже високий рівень агресивності може негативно впливати не лише на оточення підлітка, але і на самого підлітка. Тому високий рівень агресивності потребує психокорекційної роботи з підлітком.

Р.В. Oвчарoва прoпoнує викoристoвувати в цiлях кoрекцiї агресивнoї пoведiнки заняття з психoгiмнастики, етюди та iгри, щo мають релаксацiйну спрямoванiсть, iгри та вправи на рoзвитoк усвiдoмлення дiтьми негативних рис характеру, iгри та вправи на рoзвитoк пoзитивнoї мoделi пoведiнки. Пiд час рoбoти з агресивними дiтьми висoку ефективнiсть дає викoристання елементiв iзoтерапiї.[3]

Ряд дослідників наголошують на перевагах групової арт-терапії, зокрема  Кoпитiн нагoлoшує на таких перевагах цієї роботи як:

1. Групoва арт-терапiя дає мoжливiсть самим кoнтрoлювати те, в якiй мiрi дoвiряти oтoчуючим свoї думки i переживання, i в силу цьoгo забезпечує психoлoгiчну захищенiсть.
2. Рoбoта в умoвах арт-терапевтичнoї групи дає вiдчуття бiльшoї автoнoмнoстi i тим самим задoвoльняє пoтребу в незалежнoстi i збереженнi кoрдoнiв oсoбистoгo «прoстoру».
3. Групoва арт-терапiя  забезпечує мoжливiсть взаємнoї підтримки.
4. Велике значення має мoжливiсть викoристання  в арт-терапевтичнi групi невербальнoї кoмунiкацiї. Невербальна кoмунiкацiя забезпечує велику безпеку та психoлoгiчну захищенiсть.[2]

Різні види арт-терапії надають можливість самовираження, самопізнання і дозволяють особистості піднятися на більш високу ступінь свого розвитку.

Щодо подолання агресивної поведінки, то воно вимагає спеціальної психотерапевтичної роботи, орієнтованої на джерело агресії. Від педагога і батьків потрібна підвищена увага до потреб дитини, створення обстановки, що сприяє формуванню у нього впевненості у своїх силах [6].

Усуненню агресії або зниженню її у дитини може допомогти такий вид арт-терапії, як образотворча діяльність. Малювання – це творчий акт, що дозволяє дитині відчути і зрозуміти саму себе, висловити вільно свої думки і почуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати мрії і надії. Це не тільки відображення в свідомості дітей оточуючої і соціальної дійсності, але і її моделювання, вираження ставлення до неї. Малюючи, дитина дає вихід своїм почуттям, бажанням, мріям. Тому малювання широко використовується для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів і агресії. Творчість часто розглядається як засіб максимального самовираження (і як зняття напруги) за рахунок повернення до примітивних форм функціонування та задоволення несвідомих бажань [4].

Насамперед малювання і зображення пов’язане з радістю, саме з цієї причини Шоттенлоер Г. рекомендує використовувати метод арт-терапії при психокорекційної роботи з дітьми, що мають душевні рани, недозволені внутрішні конфлікти, високо тривожними дітьми. Вона вважає, що радість підвищує впевненість, формує позитивне ставлення до життя, а це саме ті якості розвитку яких особливо потребує тривожна дитина, яка страждає великою кількістю страхів. Зображення змушує концентруватися на своїх переживаннях, усвідомлювати їх. При малюванні можливе переосмислення подій, формування своєрідної незалежності, яка все більше буде розвиватися з віком дитини [5].

Арт-терапія не нав’язує людині «зовнішніх», «механічних» засобів лікування або вирішення її проблем, а “запускає” її внутрішні ресурси. Крім того, проведення образотворчих занять з дітьми сприяє забезпеченню дитини соціально прийнятним способом виходу агресії та інших негативних станів, розвитку почуття внутрішнього контролю та уяви, підвищенню самооцінки, що позитивно впливає на процес лікування [11].

Таким чином, застосування арт-терапії в роботі з дітьми виконує корекційну функцію, що сприяє зниженню агресивності і психічної гармонізації в цілому [6].

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновки про те, що агресивність має особливості в молодшому шкільному та підлітковому віці, а  спільним для цих обох вікових періодів є те, що причинами агресії можуть бути характерологічні особливості особистості, наприклад гіперзбудливість, схильність до афективних спалах, і особливості соціального середовища в якому знаходиться дитина.

В якості психотерапевтичного впливу на зниження агресивності  обрана арт-терапія, як найбільш доступна і ефективна, відповідна віковим особливостям дитячого контингенту так як її основна мета пов’язана з гармонізацією особистості через розвиток її здібностей самовираження і самопізнання, крім того вона не вимагає значних матеріальних витрат.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1)    Бандура А., Уолтер Р. Подростковая агрессия. Изучение влияния воспитания и семейных отношений [Электронный ресурс] / А. Бандура, Р. Уолтерс. – Режим доступа: http://ea.donntu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/17048/4/sp.lit.%20373-377.pdf

2)    Бреслав Г.Э. Особенности проявления детской агрессивности [Электронный ресурс] / Г.Э. Бреслав. – Режим доступа: http://adalin.mospsy.ru/l_02_00/l_02_09a.shtml

3)    Бубнова О.Г. Результати динаміки змін після впровадження колекційної тренінгової програми подолання агресивної поведінки у підлітків [Електронний ресурс] / О.Г. Бубнова. – Режим доступу: http://univerua.rv.ua/VNS2/Bubnova_O.G.pdf

4)    Вайткявичене А., Кучинскене Р. О новых возможностях арт-терапии [Электронный ресурс] / А. Вайткявичене, Р. Кучинскене. – Режим доступа: http://elib.tomsk.ru/elib/data/2013/2013-0040/2013-0040.pdf

5)    Власюк М.О. Арт-терапія: лікування мистецтвом [Електронний ресурс] / І. Ю. Леоненко. – Режим доступу: http://osvita.ua/school/teacher/2624/

6)    Вознесенская Е.А. Иннициационная арт-терапия как отклик на потребности современного клиента [Электронный ресурс] / Е.А.  Вознесенская. – Режим доступа: http://art-therapy.org.ua/uploads/Statti/pdf

7)    Гончаренко Т. Агресивна дитина [Електронний ресурс] / Т. Гончаренко. – Режим доступу: http://zavantag.com/docs/1172/index-650731-1.html?page=3

1)8.  Дубровина И.В. Психокоррекционная и развивающая работа с детьми [Электронный ресурс] / И.В. Дубровина. – Режим доступа: http://pedlib.ru/Books/1/0177/index.shtml

9)    Захаров Ю. Подростки “группы риска” [Электронный ресурс] / Ю.  Захаров. – Режим доступа: http://lib.npu.edu.ua/cgi-bin/irbis64r/cgiirbis_64.exe?LNG=&Z21ID=&I21DBN=KST_PRINT&P21DBN=KST&S21STN=1&S21REF=&S21FMT=fullw_print&C21COM=S&S21CNR=&S21P01=0&S21P02=1&S21P03=A=&S21STR=%D0%97%D0%B0%D1%85%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B2%20%D0%AE

10)                      Каширский Д.В. Мотивационно-потребностная сфера подростков с психологическими проблемами [Электронный ресурс] / Д.В. Каширский. – Режим доступа: http://www.fooder.ru/page2/akcharakkip_26.html

11)       Киселева М.В. Арт-терапия в практической психологии и социальной работе [Электронный ресурс] / М.В. Киселева. – Режим доступа: http://eknigi.org/psihologija/132329-art-terapiya-v-prakticheskoj-psixologii-i.html – Речь, 2007. – 336 с.

12)                      Кле М. Психология підростка [Электронный ресурс] / М.  Кле. – Режим доступа: – http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Article/kle_psih.php

13)                      Кондрашенко В.Г. Девиантное поведение у подростков. Социально-психологические аспекты [Электронный ресурс] / В.Г. Кондрашенко. – Режим доступа:  http://lawdiss.org.ua/books/a1623.doc.html

14)                      Крэйхи Б. Социальная психология агрессии [Электронный ресурс] / Б. Крэйхи. – Режим доступа: http://yurpsy.com/files/xrest/2/10.htm

15)                      Лебедева Л. Д. Педагогические основы арт-терапии в образовании. – СПб.: “Питер”, 2001. – 318 с.

16)                      Лютова Є.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для дорослих: Психокорекційна робота з гіперактивними, агресивними, тривожними і аутичними дітьми / Є.К. Лютова, Г.Б. Монина. – М., 2000. С. –  30.

17)                      Максименко К. Агресивнiсть підлітків [Електронний ресурс] / К. Максименко. – Режим доступу: http://stud24.ru/psychology/osoblivost-proyavu-agresivnost-u-pdltkovomu/457241-1730750-page5.html

18)                      Михальченко К.А. Арттерапия в системе психокоррекционной помощи детям с проблемами в развитии [Электронный ресурс] / К.А.  Михальченко. – Режим доступа: http://www.moluch.ru/conf/psy/archive/30/193/.

19)                      Монина Г.В. Работа с “особым” ребенком [Электронный ресурс] / Г.В. Монина.  – Режим доступа: http://www.koob.ru/monina/

20)                      Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов [Електронний ресурс] / А. А. Осипова. – Режим доступу: http://www.pedlib.ru/Books/2/0171/2_0171-1.shtml

21)                      Практикум по арт-терапии// Под ред. А.И.Копытина. – СПб: «Питер», 2000.– 448 с.

22)                      Проблема профілактики та корекції проявів агресії у підлітків / Л. М. Зінченко, О. О. Мізерна // Наукові записки Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України / Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – Київ : [б. в.], 2005. – Вип. 26 : У 4 т., Т. 2. – С. 145-149

23)                      Пролкс Л. Групповая арт-терапия с маленькими детьми и их родителями [Электронный ресурс] / Л.  Пролкс. – Режим доступа: http://psyjournal.ru/psyjournal/articles/detail.php?ID=2845

24)                      Раттер М. Помощь трудным детям [Электронный ресурс] / М. Раттер. – Режим доступа: http://xn--80aim3aeec.xn--p1ai/Library/ratter_m-pomoshh_trudnym_detjam.pdf

25)                       Селиванова Д. В. Детская арт-терапия [Электронный ресурс] / Д. В. Селиванова. – Режим доступа: http://psihosomatika.com.ua/stati-i-video/144-detskaja-art-terapija

26)                      Терлецька Л.В. Психолого-педагогiчна характеристика пiдлiткового вiку [Електронний ресурс] / Л.В. Терлецька. – Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/psychology/00175715_2.html

27)                      Чижова С.Ю., Калинина О.В. Детская агрессивность [Электронный ресурс] / С.Ю. Чижова, О.В. Калинина. – Режим доступа: http://www.setbook.com.ua/books/1055711.html

28)                      Чудакова М. Ю. Причины агрессивного поведения в младшем школьном возрасте и его предупреждение в деятельности школьного психолога [Электронный ресурс] / М. Ю.  Чудакова. – Режим доступа: http://www.rae.ru/forum2012/268/1447