студентка економічного факультету, кафедри фінансів, обліку і аудиту

Національний університет «Острозька академія

Науковий керівник: Козак Л.В.,

доктор економічних наук,

доцент кафедри економічної теорії,

менеджменту і маркетингу

У статті досліджено показники фіскальної ефективності податку на додану вартість в Україні за період 2014-2016 рр.  та визначено тенденції надходження та відшкодування фіскальних платежів із ПДВ. За результатами проведеного аналізу  автором зроблений висновок щодо покращення податкового механізму справляння ПДВ в Україні та запропоновані рекомендації щодо підвищення його фіскальної ефективності з метою забезпечення більш повного виконання покладеного на цей вид податку функцій.

Ключові слова: податок на додану вартість, фіскальна ефективність, продуктивність ПДВ, відшкодування, адміністрування, податкове навантаження.

ГРИЦЕНЮК ОЛЬГА ИВАНОВНА

студентка экономического факультета

Национального университета «Острожская академия»

ЭФФЕКТИВНОСТЬ НАЛОГА НА ДОБАВЛЕННУЮ СТОИМОСТЬ В УКРАИНЕ

В статье исследованы показатели фискальной эффективности налога на добавленную стоимость в Украине за период 2014-2016 гг. и определены тенденции поступления и возмещения фискальных платежей по НДС. По результатам проведенного анализа автором сделан вывод об улучшении налогового механизма взимания НДС в Украине и предложены рекомендации по повышению его фискальной эффективности с целью обеспечения более полного выполнения возложенной на вид налога функций.

Ключевые слова: налог на добавленную стоимость, фискальная эффективность, производительность НДС, возмещение, администрирование, налоговая нагрузка.

OLHA HRYTSENIUK

student of the Economics Faculty

National University of Ostroh Academy

EFFECTIVENESS OF VALUE ADDED TAX IN UKRAINE

The article examines the indicators of the fiscal effectiveness of the value-added tax in Ukraine for the period 2014-2016  years and the tendencies of receipt and refund of fiscal payments for VAT are determined. Based on the results of the analysis, the author made a conclusion on improving the tax mechanism for VAT collection in Ukraine and suggested recommendations to increase its fiscal efficiency in order to ensure fuller implementation of the functions assigned to the type of tax.

Keywords: value added tax, fiscal efficiency, VAT productivity, reimbursement, administration, tax burden.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день податкові надходження, зокрема від непрямих податків, виконують важливу роль у наповненні Державного бюджету України. Зокрема, податок на додану вартість є не тільки ефективними економічним інструментом регулювання суспільного виробництва, але й вагомим джерелом наповнення державної скарбниці. Проте податок має багато вад: неефективне адміністрування, проблеми з відшкодування ПДВ, невиконання планових показників надходження, високі ризики використання тіньових схем суб’єктами господарювання при визначенні бази оподаткування, власне величини економічної доданої вартості. Успішне функціонування податку на додану вартість в Україні вимагає вирішення означених проблем, що обумовлює актуальність дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.   Публікації, присвячені проблемі фіскальної ефективності ПДВ з’являються на шпальтах вітчизняних спеціалізованих наукових видань. Найбільше значення мали дослідження Горина В. [6], Гуцул І. [10], Крисоватого А. [10], Молдавана О. [11], Озерчука О.В. [12], Оксенюк О.І. [13], Проскури К. [14], Сторожук О.В. [15], Федун Л.М. [15] та багато інших. Зокрема, А. Крисоватий та І. Гуцул приділяють важливу роль ПДВ із ввезених на територію України товарів у структурі надходжень до Державного бюджету країни. Автори визначають індикатори продуктивності й бюджетної ефективності ПДВ із ввезених на територію України товарів та формулюють пріоритети підвищення ефективності адміністрування ПДВ з урахуванням європейського досвіду [10, с. 8]. О. Молдаван у своїй праці наголошує на неефективності адміністрування ПДВ та розділяє проблему на три частини: фіскальна ефективність справляння податку, відшкодування ПДВ, порушення принципу нейтральності податку [11]. Незважаючи на значну кількість наукових публікацій присвячених даній проблематиці, показники фіскальної ефективності податку на додану вартість в Україні потребують більш детального дослідження із врахуванням сучасних тенденцій в економіці  та зростання державного боргу.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є оцінка фіскальної ефективності податку на додану вартість в Україні та розробка рекомендацій щодо її підвищення  для забезпечення більш повного виконання покладеного на нього функцій.

Виклад основного матеріалу.  На основі опрацювання низки літературних джерел була визначена така послідовність дослідження ефективності ПДВ. На першому етапі здійснено оцінку фіскальної ефективності податку, визначено рівень ефективної ставки та продуктивності ПДВ. Наступним етапом є структурно-динамічний аналіз надходження ПДВ до бюджету України, виконання планових показників та  оцінка ефективності його відшкодування.

Отже, першим кроком нашого дослідження є розрахунок індикаторів фіскальної ефективності податку на додану вартість у доходах державного бюджету та у ВВП країни (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка показників фіскальної ефективності податку на додану вартість в Україні за 2014-2016 роки

Складено автором на основі джерела [1,3,4,5]

Зокрема, ефективна ставка була розрахована як відношення фактичних надходжень із ПДВ до кінцевих споживчих витрат домогосподарств.  На основі означеного індикатора ми можемо зробити висновок, що тягар із ПДВ для пересічних споживачів в Україні має тенденцію до зростання: з 12,40 % у 2014 р. до 15,31 % у 2016 році. Динамічний аналіз показав, що найбільш продуктивним ПДВ був у 2016 році – 76,55%, а його ефективна ставка дорівнювала в цей рік 15,31%. Найменший розмір ефективної ставки спостерігався у 2014 році та дорівнював 12,40%. Найменшому розміру ефективної ставки відповідає і найменший рівень продуктивності ПДВ – 62,00%. В цілому спостерігається тенденція до зростання ефективності та продуктивності ПДВ, що вказує на активізацію економіки країни.

Впродовж 2014-2016 рр. індикатори фіскальної значимості ПДВ мали неоднорідний характер. Так, питома вага ПДВ у доходах державного бюджету коливалась від 33,37% до 38,93%, при середньому значенні 36,84%. Це свідчить про вагоме місце даного податку у джерелах формування бюджету України. Більш значимим у доходах Державного бюджету було ПДВ із ввезених на територію України товарів, який за досліджуваний період в середньому складав 28,48%.

Податок на додану вартість має достатньо суттєвий вплив на перерозподіл ВВП через бюджет держави. За аналізований період середнє значення податкового навантаження на економіку України становить 9,20%, розмах варіацій з 2014 р. по 2016 р. складає від 8,76% до 9,88%. Досить показовою є структура податкового навантаження з ПДВ (рис. 1).

Рис. 1.  Динаміка структури податкового навантаження за податком на додану вартість  в Україні за 2014-2016 роки

Складено автором на основі джерела [15,16,17,18]

З даної діаграми видно, що протягом 2012-2016 років більше податкового навантаження з податку на додану вартість припадало на ввезені на територію України товари. За 2014-2016 роки цей показник складав 6,78%, 6,98% та 7,61% відповідно. Податкове навантаження із вироблених в Україні товарів з врахуванням бюджетного відшкодування в середньому за 2014-2016 роки складало всього 2,08%. Відповідно до цього, ми можемо припустити, що значна частка фінансового сектору країни знаходилися в тіні оскільки всього 2% від кінцевих споживчих витрат домогосподарств входить до складу ВВП.

Існує думка, що ефективна ставка ПДВ визначається як різниця між податковим навантаженням із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та бюджетним відшкодуванням ПДВ грошовими коштами. За період, що досліджується, спостерігається систематичне зростання даного показника (від 1,98% до 2,27%). Це вказує на покращення фіскальної ефективності даного податку в Україні, проте рівень означеного індикатора залишається низьким.

Наступним аспектом нашого дослідження є аналіз показників надходження податку на додану вартість до бюджету та його відшкодування (табл.2). Згідно даних таблиці можна зробити висновок, що динаміка находжень ПДВ за досліджуваний період мала позитивний характер. Надходження даного податку до бюджету зросли у 2015 році на 28,36%, а у 2016 році – на 31,97%. Дану динаміку можна оцінювати позитивно.

У 2014р. та 2015р. спостерігається невиконання плану отримання сум ПДВ, проте у 2016 році план доходу по даному податку був перевиконаний на 1,22%. План надходження ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) був перевиконаний на 1,87% у 2015 році, а із ввезених на територію України товарів – на 5,99% у 2016 році. Це можна вважати позитивним явищем, оскільки свідчить про ефективність справляння податку, однак це може свідчити і про заниження планових показників, що є негативним явищем.

Таблиця 2

Динаміка надходження податку на додану вартість до бюджету України та його відшкодування протягом 2014-2016 років

Складено автором на основі джерела [3,4,5]

Також причинами недоотримання виступають різні способи недотримання податкового законодавства: помилки при виконанні податкових зобов’язань як з боку платника, так і фіскальних органів, незаконне застосування нульової ставки оподаткування та схем відшкодування ПДВ, наявність тіньового сектору економіки тощо.

З даних таблиці видно, що досліджуваний непрямий податок з вироблених в Україні товарів має спадну тенденцію приросту, на відміну від товарів ввезених на територію України, темп просту яких має зростаючий характер. Такі тенденції можна оцінювати негативно, оскільки це означає збільшення впливу імпортних товарів на доходи Державного бюджету країни. Також можна зробити висновок, що протягом досліджуваного періоду спостерігається значне переважання у структурі ПДВ з ввезених на територію України товарів (понад 77%).

Разом з тим, аналіз показав, що покращились показники відшкодування ПДВ за 2014-2016 рр. У 2014 р. спостерігалось недовиконання планового показника на 14,27%, проте у 2015 та у 2016 роках показник перевиконання плану складав 5%, що є досить позитивним для платників даного податку в Україні. Коефіцієнт співвідношення сплаченого та відшкодованого ПДВ з вироблених в Україні товарів показує, що в середньому за досліджуваний період було відшкодовано 64,26% сплаченого податку.

На думку Д. Веремчука в Україні поширеними способами незаконного завищення сум податку на додану вартість, які підлягають бюджетному відшкодуванню або завищення податкового кредиту з ПДВ є:

• фіктивний експорт, тобто експорт товарів за межі митної території України лише на папері без фактичного вивезення товару;
• експорт товарів, які повертаються контрабандним шляхом на митну територію України з наступним оформленням їх повторного експорту;
• оформлення продажу товару через декілька фіктивних підприємств перед здійсненням експортної операції за межі митної території України для збільшення ціни товару та відшкодування податку на додану вартість;
• створення фіктивного податкового кредиту за допомогою фіктивних підприємств;
• реалізація товарів на митній території України за цінами, які є меншими цін придбання [2. c. 14].

Формування тенденції до зменшення рівня тінізації діяльності суб’єктів підприємництва, за умови застосування запропонованих напрямів удосконалення нарахування, сплати і контролювання дієвості платників ПДВ у результаті зумовить підвищення фіскальної, регулятивної ефективності ПДВ. Підвищення рівня такої ефективності досліджуваного податку відбудеться за рахунок збільшення величини надходження ПДВ до відповідного рівня бюджету, що фактично відбудеться за рахунок тіньового ПДВ (повністю чи часткове ліквідування незаконних схем податкової оптимізації), а відповідно зростання рівня фіскальної ефективності і зменшення витрат на здійснення бюджетного відшкодування.

Висновки. На основі проведеного дослідження фіскальної ефективності ПДВ в Україні за критеріями ефективної ставки та продуктивності податку, а також за рівнем податкового навантаження результативність стягнення ПДВ покращилась. Однак за показниками плану податкових надходжень та структури ПДВ в цілому його результативність погіршилась. Головними чинниками, що негативно вплинули на загальний стан фіскальної ефективності ПДВ, є недоліки в системі адміністрування ПДВ, наявність тіньових схем при справлянні цього податку, проблеми бюджетного відшкодування ПДВ тощо. До позитивних аспектів проведеного дослідження можна віднести тенденцію до зростання всіх індикаторів фіскальної ефективності ПДВ.

Список використаних джерел

1. Валовий внутрішній продукт (у фактичних цінах) 2014-2016 роки // Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2003/vvp/vvp_kv/vvp_kv_u/arh_vvp_kv.html
2. Веремчук Д. Проблеми і перспективи розвитку системи непрямого оподаткування в Україні / Д. Веремчук // Вісник Ун-ту банківської справи Нацбанку України. – 2013. – № 3. – с. 13-18.
3. Виконання державного бюджету 2014 // Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=257806
4. Виконання державного бюджету 2015 // Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=311513
5. Виконання державного бюджету 2016 // Державна казначейська служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/doccatalog/list?currDir=359194]
6. Горин В. Проблеми підвищення фіскальної ефективності податку на додану вартість / В. Горин // Галицький економічний вісник. — 2013. — № 2 (41). — С. 118— 126.
7. Кінцеві споживчі витрати домашніх господарств за цілями за 2014 рік// Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2014/vvp/kkv_vvp/kkv_vvp_u/ksv_dg0514_u_n.htm
8. Кінцеві споживчі витрати домашніх господарств за цілями за 2015 рік// Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2015/vvp/kkv_vvp/kkv_vvp_u/ksv_dg0515_u_n.htm
9. Кінцеві споживчі витрати домашніх господарств за цілями за 2016 рік// Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2016/vvp/kkv_vvp/kkv_vvp_u/ksv_dg2016_u_n.htm
10. Крисоватий А., Гуцул І. Фіскальна ефективність ПДВ із ввезених на митну територію України товарів / А. Крисоватий, І. Гуцул // Економiст. – 2015. – № 5. – С. 7-9.
11. Молдаван О. Напрями та механізми підвищення фіскальної та регулятивної ефективності ПДВ / О. Молдаван // Національний інститут стратегічних досліджень. Аналітична записка 2010 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/247
12. Озерчук О. В. Фіскальна ефективність непрямих податків в Україні / О. В. Озерчук // Наукові праці НДФІ. – 2014. – № 2(67). – С. 59-70.
13. Оксенюк О. І. Фіскальна ефективність податку на додану вартість в економіці України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. / Оксенюк О. І. – Л., 2015. – 16 с.
14. Проскура К. Оцінка фіскальної ефективності податку на додану вартість в Україні / К. Проскура // Економічний аналіз. – 2012. – Вип. 10. – Ч. 2. – С. 321-324
15. Федун Л. М., Сторожук О. В. Фіскальна ефективність податку на додану вартість в Україні / Л. М. Федун, О. В. Сторожук // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2016. – № 1. – С. 206-223.

В статье исследованы понятия, компетенции и структура системы органов, которые отвечают за администрирование водными ресурсами в Республике Польша.

Постановка проблемы. Польша относится к тем европейским странам, водные ресурсы которых следует считать весьма недостаточными. В среднем, на одного жителя они раза в три меньше по сравнению со средним уровнём европейских стран. К тому на всей территории страны они размещены неравномерно. Большая часть территории Польши находится в пределах сливных пунктов двух крупных рек: Вислы и Одры, причём последняя относится к группе рек  с наиболее высокой (по европейским меркам) вероятностью и интенсивностью возникновения наводнений [1, s.244-245]. Следует отметить тот факт, что кроме общественных и хозяйственных трудностей, вызываемых вышеупомянутыми географическими факторами, природные условия создают ряд угроз для самой природы и экологической системы, вынуждая тем самым государство и муниципальные структуры принимать меры как ради обеспечения безопасности населения и условий для развития хозяйства, так и для сохранения экологической стабильности на территории страны. Ведь только затопление около 70 очистных станций во время наводнений в 1997 году иллюстрирует крупномасштабность экологического вреда, нанесенного данной территории.

Итак, упомянутые гидрологические и географические факторы образуют ряд проблем как для водоснабжения, так и для предотвращения наводнений. Всё же, раскрытие всех технологических и инженерных проблем не может быть освещено в пределах данной статьи. Целью настоящего исследования  является попытка решения этих проблем путем оптимального распределения компетенций соответствующих исполнительных и законодательных органов. Задача статьи – дать общую оценку польским правовым решениям в области водной администрации.

Анализ последних научных исследований. Данная проблема не являлась до сих пор предметом тщательного изучения, хотя время от времени затрагивалась авторами, в основном как относительно небольшой элемент крупных научных работ, посвящённых презентации общих проблем охраны окружающей среды.

В отличие от таких стран как Украина или Российская Федерация, в польской правовой системе не существует Водный кодекс, но всё-таки условно можно указать на определённое сходство законодательного метода, принятого во всех трёх странах. Так, например, в Польше главным источником правовых норм, регулирующих водные правовые отношения является закон от 18.07.2001 г. Водное право [2]. Обычно польские законодательные акты носят название «ustawa» (закон), в то время как слово «prawo» (как в данном случае «Prawo wodne» – «Водное право»), принято относить главным образом к тем законам, которые, не став кодексами, имеют особый статус в данной отрасли права за счёт того, что ими регулируются отношения, имеющие более общее значение, то есть законы, вокруг которых строится если не отрасль, то, как минимум -значительная часть отрасли, претендующая на определённую независимость. Например, обширный закон от 27. 04. 2001г.  – Закон об охране окружающей среды («Prawo ochrony srodowiska»). Иногда таким образом называют также закон, предметом регулирования которого является межотраслевой комплекс правовых норм. Примером тому может служить Закон о банках («Prawo bankowe»).

Подтверждением особой, закрепляющей правовую систему роли законов, именуемых «правом», подтверждает также то, что такое название носят некоторые законы, предшественники которых имели статус кодекса (например, «Право о дорожном движении» – раньше те же вопросы регулировались Дорожным кодексом). Следовательно, закону «Prawo wodne» присуще особо важное значение – именно вокруг этого правового акта и должна строиться система законов и подзаконных правовых актов, регулирующих принципы, построение отношений и институций, отвечающих за сохранение и использование водных ресурсов.

Одним из самых главных вопросов, регулируемых законом «Prawo wodne» (PW) является система (структура) включавшая в себя органы администрации, отвечающие за реализацию норм данного закона и других актов образующих подсистему водного права. По нашему мнению, на данный момент в польском праве не может идти речь о самостоятельной системе водного права и её по прежнему приходится считать подсистемой, входящей в состав сравнительно недавно образовавшейся системы экологического права. Если то с точки зрения законодательства о начале образования системы экологического права в нынешней форме может идти речь с 2001 г., когда был принят закон Право охраны окружающей среды [3],  то с точки зрения науки образование этой отрасли, в частности, её выделение из административного права по прежнему продолжается – вскоре начнутся работы над обширным (10 томов) изданием «Система экологического права».

Значение водно-хозяйственной политики крайне большое как с точки зрения приоритетов охраны окружающей среды (признанных польским и европейским правом), так и с точки зрения хозяйственного и социального развития. Кстати, такого же мнения придерживаются исследователи  М.Горский и К.Казмирска-Патрычна [4, s.384], Я. Шахулович [5, s.32], А.Барчак [6, s.13].

Изложение основного материала. Во избежание ряда повторений и излишнего объема данной статьи, автором предлагается общее название «водная администрация» (далее именуемая также аббревиатурой «WA») для системы всех органов имевших какие-либо компетенции в области охраны и (или) хозяйственного и другого её использования. Первое, на что следует обратить внимание, приступая к анализу системы административных органов т. н. водной администрации, является неоднородный характер этой группы. C одной стороны, законом предписывается ряд компетенции для органов общей администрации т. е. таких органов, сфера деятельности которых не ограничивается одним только водным правом. К этой группе относятся:

1)                Орган администрации центрального уровня – министр; правда, в самом законе он указывается бланковым образом, в ст. 4. 1 п. 1 [2] речь идёт о «министре, отвечающим за водное хозяйство», однако сейчас такого отдельного министерства не существует, и тем самым закон, ссылаясь не на конкретное министерство, а на какой-то центральный орган, в сферу ответственности которого входит в данный период времени регулирование водных отношений, заставляет нас сделать вывод, что на данный момент орган администрации центрального уровня в виде министра  – это министр охраны окружающей среды,  так как на данный момент именно он и отвечает за водное хозяйство. Поэтому относить этот орган к специализированным в области водного хозяйства было бы необоснованно. Кстати, в польской законодательной практике подобный подход соблюдается принципиально – названия министерств меняются часто, поэтому закреплять определённое название было бы крайне непрактично. Однако ссылку на министра, отвечающего за водное хозяйство нельзя считать идеальным решением – вполне реальным и даже оправданным [5, s.32] нам кажется разделение в будущем данной сферы ответственности между двух министров (например: министр хозяйственных дел и министр охраны окружающей среды).

2) Органы администрации регионального уровня – воеводства – самой большой единицы деления страны, на данный момент территория Польши подразделяется на 16 воеводств. Воевода – «wojewoda» – это единоличный орган и одновременно представитель государственной администрации на территории; маршал воеводства- «marszalek województwa» – единоличный орган местного самоуправления [7].

3) Органы администрации местного уровня: староста на территории средней по величине единицы деления страны – повята – меньше воеводства и больше гмины (на данный момент территория Польши подразделяется на  300 повятов); староста – это руководитель коллегиального исполнительного органа – рады повяту [8].

4) Органы муниципальной власти – органы местного самоуправления, действующие в пределах самой маленькой единицы деления территории страны – гмины (на данный момент территория Польши подразделяется на  2479 гмины). Органами исполнительной власти гмины являются: а) вуйт (не-городские гмины), б) мэр города (гмины, местонахождением властей которых является город малого и среднего размера), в) президент города (гмины, местонахождением властей которых является город, в котором количество жителей превышает 100 000 жителей). Определённые задания, имеющие отношение к водному хозяйству, выполняет и законодательный орган муниципальной власти – рада повяту [9,10].

Ко второй группе автор предлагает отнести те органы администрации, которые являются специализированными, но основное направление их специализации не ограничивается водным хозяйством. В эту группу входят:

1)                главный инспектор охраны окружающей среды;

2)                воеводский (областной) инспектор охраны окружающей среды;

3)                санитарная инспекция.

Эти органы, хоть и не созданы специально для охраны водных ресурсов и осуществления водно-хозяйственной политики, но всё же, для полного и эффективного выполнения их основных задач им необходимо принимать меры для обеспечения и сохранения водных ресурсов.

Третью группу составляют ряд специализированных органов водной администрации, отвечающих исключительно за решение разных вопросов, связанных с водно-хозяйственной политикой и охраной водных ресурсов. К этой группе автор относит следующие административные органы:

1)     главный председатель Государственного Управления Водного Хозяйства;

2) директор Областного Управления Водного Хозяйства.

Для отображения специфики органов специализированной администрации в отличие от органов общей администрации, необходимо указать, что польская доктрина административного права (а значит, той отрасли юриспруденции, которой все упомянутые заведения исследуются как органы государственной и самоуправленческой власти) на протяжении нескольких десятилетий систематизирует органы администрации местного самоуправления как сплочённые и несплочённые. Сплочённая администрация действует под управлением воеводы (руководит воеводством областного представителя государственной власти) или старосты (руководит радой повяту). Эта администрация зачастую действует от имени воеводы или старосты. Несплочённая (специальная) администрация – это государственная администрация, которая создаётся для выполнения специализированных задач. Территориальная деятельность её действия часто не соответствует территориальной деятельности действий органов местного самоуправления (для специализированной администрации могут создаваться свойственные ей и соответствующие её задачам территориальные деления). Она не подчиняется ни воеводе, ни старосте, а только центральным органам государственной администрации, в частности, министрам. Для установления этих органов администрации необходимо издать отдельный закон. Их существование обусловлено общегосударственным характером выполняемых ими задач или, как минимум, потребностью действовать на территории большего воеводства [11]. Актуальный список органов несплочённой администрации указан в приложении к закону о государственной администрации в воеводстве от 5. 07. 1998 года [7, poz. 577].

Предложенная раньше автором систематика органов «водной администрации» построена по иному принципу (хотя результат её применения может, на первый взгляд, показаться похожим), однако в ней было сделано ударение не на структуру подчинения, а на сферу задач, выполняемых данными органами. Сохраняется общий статус специализированной администрации, как и её противопоставление основной административной структуре, но сама она делится на водную администрацию и остальные заведения (учреждения), сфера ответственности которых требуют, помимо прочего, также обязанностей (полномочий) в области контроля качества водных ресурсов.

Другим образом все административные органы, связанные с водным хозяйством, можно поделить на органы прямого и контрольного действия.

Органы прямого действия:

1. Главный председатель Государственного Управления Водного Хозяйства, который выступает в системе специализированной водной администрации в качестве органа второй инстанции по отношению к решениям директора Областного Управления Водного Хозяйства и воеводы.
2. Директор Областного Управления Водного Хозяйства, который выполняет задачи в плане администрации водопользования, неуказанные как должности других органов; в определённых законом случаях он может издавать акты местного права.
3. Рада повяту, которая  имеет весьма значительные полномочия: может (в форме постановлений) ограничивать права владельцев водных объектов. Постановлением рады гмины водный участок может быть охваченный режимом всеобщего пользования, что заметно ограничивает владельческие права.
4. Вуйт/ мэр города/ президент города, который принимает решение в области разграничения доступа к водным ресурсам общего пользования, а также принудительного восстановления нарушенного состояния, если владелец своими действиями привёл к ухудшению состояния водных ресурсов.

5. Староста, который имеет должностные обязанности определения водных границ, о чем говорится в ст. 15.2 п. 3 PW[2], выдача водных разрешений, контроль и надзор над водными компаниями, утверждения устава водных компаний [2, ст. 165.3 ], а также принятие решений о недействительности постановлений органов водных компаний [2, ст. 179.1 и 2], о роспуске правления водной компании и установлении комиссарского правления [2, ст. 180], староста обязан также назначать ликвидатора водной компании. Водные компании регулируются ст. 164 – 184  PW и представляют собой некоммерческие организации, объединяющие физические и юридические лица, которые  действуют с целью удовлетворения указанных законом потребностей в области потребления и использования водных ресурсов.

1. Маршал воеводства, который распоряжается владельческими правами и выполняет обязанности по отношению к водам являющимся государственной собственностью и имеющим значение для сельскохозяйственного использования вод, а также по отношению ко всем водам за которые ответственность не несут министр, главный председатель Государственного Управления Водного Хозяйства и управление национальных парков;  помимо того маршал воеводства имеет право в ряде случев указаных в ст. 140.2 PW[2], принимать административные решения о выдаче водного разрешения, а также выполняет другие задачи (см. ст. 15.2 п. 2 PW).
2. Воевода, который действует в качестве органа второй инстанции по отношению к решениям старосты, выполняющего задачи из области государственной администрации в некоторых случаях (они указаны в ст. 140.2 PW[2]), воевода выдаёт водные разрешения, а также выполняет другие задачи (см. ст. 186.3 PW).

К органам контрольного действия относятся:

1)                министр охраны окружающей среды;

2)                Главный Инспектор Охраны Окружающей Среды;

3)                Воеводский Инспектор Охраны Окружающей Среды;

4)                санитарная инспекция.

Представленная в статье систематизация органов водной администрации, наряду с тем, чтобы как можно лучше (в пределах столь краткой разработки) ознакомить читателей с построением данной системы, имела целью и создать условия для общей оценки польских правовых решений в области водной администрации.

Выводы. Подводя итоги, следует высказать своё мнение по поводу построения системы водной администрации. Система сложна, она пронизывает многие слои администрации и разные по существу виды её органов. Избежать такой сложности невозможно. Во многом она просто-напросто отражает сложность водно-хозяйственных отношений и водно-хозяйственной политики, как и эклектический характер экологического права в целом. Однако автор всё-таки предлагает объединить такие полномочия в специализированной структуре, например в должности директора Областного Управления Водного Хозяйства. Ему можно поручить задачи, принадлежащие на этот момент органам местного самоуправления, кроме задач старосты, количество которых создали бы слишком большую нагрузку на директора Областного Управления Водного Хозяйства. Исследователь Я.Шахулович  утверждал в 2007 году, что лучшим решением есть создание отдельной структуры, типа специализированной администрации [5, s.32]. Спустя несколько лет к этому утверждению следует добавить, что пришло время наделить уже закреплённую и набравшуюся опытом специальную администрацию более широким диапазоном задач, соответствующим её назначению.

Список использованных источников

1.Jan Boc, Konrаd Nowacki, Elzbieta Samborska-Boc, «Ochrona srodowiska», Kolonia Ltd 2004, s. 244-245.

2. Prawo wodne, Dz. U. z 2005 r. nr 239, poz. 2019, t. j.

3. Prawo ochrony srodowiska, Dz. U. 2001 nr 62 poz. 627

4. M. Gorski, K. Kazmierska-Patrzyczna, «Gospodarowanie wodami srodladowymi» в: «Prawo ochrony środowiska», ред.: M. Gorski, Warszawa 2009

5. J. Szachulowicz, «Prawo wodne. Komentarz», изд. 3, Warszawa 2007

6. A. Barczak, «Zadania samorządu terytorialnego w zakresie ochrony srodowiska», Dom Wydawniczy ABC 2006

7. Ustawa z dnia 5. 07. 1998 r. o samorządzie województwa., Dz.U.01.142.1590 j.t.

8. Ustawa z dnia 5. 07. 1998 r. o samorządzie powiatowym, Dz.U.01.142.1592 j.t.,

9. Ustawa z dnia z dnia 8. 03. 1990 r. o samorządzie gminnym, Dz.U.01.142.1591 j.t.,

10.  Z. Dniewska, B. Jaworska-Debska, R. Michalska-Badziak, E. Olejniczak-Szałowska, M. Stahl, Prawo administracyjne: pojecia, instytucje, zasady w teorii i orzecznictwie. Difin 2004, s. 303.

11. http://www.administracja.wortale.net/18-Administracja-niezespolona.html

Сведения об авторе:

Bogusz Bomanowski – аспирант, Лодзенский Университет (University of Lodz), Факультет Права и Администрации, Кафедра Административного Права и Административных Наук, секция Экологического права.