Ключові слова: влада, суб’єкт відповідальності, суб’єкт владних повноважень, конституційно-правова відповідальність, адміністративна відповідальність, імпічмент.

Annotation. It is maid an analysis of provisions of a Constitution of Ukraine and some other legislations bringing into regulation the President’s of Ukraine holding responsible. In particular it is emphasized on problems of implementation a constitutional and legal form of a bearing responsibility by a head of a state and some proplems of holding him an administrative responsible in a public sphere.

Key words: authority, a subject of responsibility, a subject of a competent authority, constitutional and legal responsibility, administrative responsibility, impeachment.

Легітимність (від лат. legitimus – законний, правомірний) – обов’язкова ознака законної влади держави, що означає визнання її як всередині країни, так і на міжнародній арені [11, с. 421]. Одним із заходів підтримання легітимності державної влади є забезпечення відповідальності органів державної влади, а зокрема що стосується Президента України (далі ПУ). Важливим конституційним принципом легітимності державної влади є принцип взаємної відповідальності держави та особи. Цей принцип засвідчує відповідальність держави, органів державної влади та їх посадових осіб перед особою, яка сприяє зміцненню довіри людини до публічної влади.
Значущий внесок у дослідження проблемних питань щодо відповідальності ПУ здійснили такі конституціоналісти, як: Кресіна І, Ковальчук В., Мартинюк Р., Малкіна Г., Мельник О., Погорілко В. та інші.
У ст. 5 Конституції України (далі КУ) зазначається, що єдиним джерелом влади в Україні є народ [1, с. 5]. Це положення знаходить відображення у ст. 103 Основного Закону, відповідно до якої ПУ обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права [1, с. 39]. Проте, на прикладі ст. 111 Конституції ст. 5 втрачає своє значення, оскільки громадяни не ініціюють усунення з поста ПУ в порядку імпічменту. Хоча ця функція і покладена на ВРУ, що є представницьким органом, проте ініціювання питання про усунення ПУ більшістю від конституційного складу (тобто достатньо всього 226 народних депутатів) не може відображати влади всього народу, що спотворює статус України як демократичної держави та нівелює правове значення ст. 1 КУ, в якій зазначається, що Україна є демократичною державою [1, с. 5]. Тим більше, що ПУ є суб’єктом адміністративно-правових відносин, в яких, за загальним правилом, звільняє з посади той, хто призначив в порядку субординації. Якщо Президента обирає весь народ, то і весь народ повинен вирішувати питання про усунення його з поста. Це можна реалізувати через таку форму безпосередньої демократії як референдум, зокрема всеукраїнський. У ст. 1 ЗУ «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012 року зазначається, що всеукраїнський референдум є формою безпосередньої демократії, що полягає у прийнятті громадянами рішень з питань загальнодержавного значення [3]. Тому, слід деталізувати ст. 3 вищезгаданого закону пунктом, в якому б зазначалося, що предметом всеукраїнського референдуму є вирішення питання про усунення ПУ в порядку імпічменту.
Процедура імпічменту щодо ПУ регламентується ст. 111 Конституції України. Проблемним, на нашу думку, залишається і частина норми, де вказується, що рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України (далі ВРУ) не менш як двома третинами від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України (далі КСУ) і отриманням його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України (далі ВРУ) про те, що діяння, в яких звинувачується ПУ, містять ознаки державної зради або іншого злочину [1, с. 44]. Саме формулювання «інші злочини» дає змогу говорити про політичну відповідальність ПУ, бо ними можуть бути будь-які політично мотивовані дії глави держави [8, с. 128]. Тому доцільно прийняти окремий закон, що врегульовував би процедуру імпічменту, де законодавець розписав би вичерпний перелік підстав притягнення ПУ до відповідальності в порядку імпічменту, що унеможливило б появу політичного фактору в даному механізмі з боку парламенту.
Ставиться під сумнів і об’єктивність вчинення дій по відношенню до Президента України як Конституційним Судом України, так і Верховним Судом України. Так, згідно з ст. 148 КУ ПУ призначає шість суддів Конституційного Суду України [1, с. 62]. Це порушує положення ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року, де зазначається, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами [5]. Також прослідковується порушення ст. 47 даного закону, що регламентує незалежність судді у здійсненні його діяльності, що забезпечується особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення. Згідно ст. 100 цього ж закону суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив. А відповідно до ст. 72 вищезазначеного закону призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради юстиції. Згідно з ст. 19 даного закону суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Отже, прослідковується нонсенс у силу того, що питання про відповідальність ПУ вирішують органи, а зокрема КСУ і ВСУ, які ж ним і обираються.
Згідно з ст. 39 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року звернення ВРУ про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту є конституційним поданням [4]. Відповідно до ст. 51 цього ж закону рішення в провадженнях за конституційними поданнями приймаються та його висновки даються Конституційним Судом України на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше десяти суддів КСУ [4]. Для забезпечення одного із основних принципів – принципу незалежності діяльності КСУ згідно з ст. 4 ЗУ «Про Конституційний Суд України», є пропозиція уточнити положення даного закону вказівкою на те, що висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту дається, якщо за нього проголосувало не менше десяти суддів із тих суддів, які не призначаються Президентом України. Проте, під знаком питання залишається те, чи будуть незалежними в своєму рішенні судді КСУ, які призначаються ВРУ, адже питання про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту, яке подається на розгляд, ініціюється тою ж самою ВРУ.
Те ж саме стосується відповідальності Президента України в порядку адміністративного судочинства. Згідно з ч. 4 ст. 18 Кодексу адміністратив- ного судочинства Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України [2, с. 13]. Об’єктивність і неупередженість притягнення до адміністративної відповідальності ПУ в даному випаду також викликає сумнів.
Вважаємо доцільним організувати спеціальну особливу судову структуру, яка буде здійснювати процедуру відповідальності вищих державних органів та посадових осіб, зокрема що стосується Президента України як суб’єкта владних повноважень. Яскравий приклад такого органу представляє Висока палата правосуддя у Франції, що регулюється розділом IX, а зокрема ст. 67 та ст. 68 чинної Конституції Франції, а зокрема згідно з ст. 67 цей орган обирається в рівній кількості Національними зборами і Сенатом, тобто двома палатами парламенту, із складу палат після кожного повного чи часткового обновлення цих палат. Відповідно до ст. 68 обвинувачення Президенту Республіки може бути пред явлено тільки двома палатами шляхом прийняття відкритим голосуванням абсолютною більшістю ідентичного рішення, а судить Президента Республіки саме Висока палата правосуддя [7].
Згідно з ст. 198 Конституції Польщі Президент несе конституційну відповідальність перед Державним Трибуналом. Відповідно до ст. 199 цей орган складається з голови, двох заступників голови і 16 членів, що обираються Сеймом не з числа депутатів і сенаторів на строк повноважень Сейму. Замісники голови, а також не менше половини членів повинні мати кваліфікацію, що вимагається для зайняття посади судді [6]. Можна вважати організацію даного органу найбільш досконалою та найбільш прийнятною як зразка впровадження в державно-правову практику України, так як орган є дісно безстроннім, оскільки члени трибуналу не є представниками палат, а також компетентним, оскільки половина членів є кваліфікованими суддями, на відміну від Високої палати правосуддя у Франції.
Тому, досить актуальною залишається проблема реформування механізму відповідальності вищих посадових осіб, а зокрема Президента України. Варто закцентувати увагу на питанні, що нещодавно розглядалося на засідання парламентського комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності щодо реформування Міністерства внутрішніх справ, де одним із етапів передбачається створення державного бюро розслідування як незалежного антикорупційного органу, що буде наділений функцією розслідування злочинів, вчинених вищими посадовими особами. Варто зауважити, що норма, що передбачає створення такого органу, вже давно закріплена в Основному Законі, зокрема в п. 9 перехідних положень Конституції України [1, с. 67].
Отже, для забезпечення легітимного функціонування інституту глави держави, враховуючи практичні здобутки досвіду зарубіжних держав, слід удосконалювати процедуру застосування санкцій до Президента України як органу державної влади. Щодо конституційно-правової форми відповідальності шляхом застосування процедури імпічменту необхідно деталізувати підстави притягнення глави держави до конституційно-правової відповідальності. Окрім того, вважаємо доцільною пропозицію про зміну суб’єкта ініціювання процедури імпічменту, а саме регламентувати таке повноваження, зокрема нормами Основного Закону, для народу як джерела влади. Також було б доречним іпмплементувати в національне законодавство і вітчизняну державно-правову практику здійснення процедури імпічменту глави держави створення спеціального незалежного і безстороннього органу на кшталт Високої палати правосуддя у Франції, або ж Державного трибуналу в Польщі.

Список використаних джерел
1. Конституція України: Офіц. видання. – Станом на 01.11.2010 р. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 88 с.
2. Кодекс адміністративного судочинства України [текст] чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 3 вересня 2012 р.: (відповідає офіційному текстові) – К.: «Центр учбової літератури», 2012. – 128 с.
3. Про всеукраїнський референдум : Закон від 06 листопада 2012 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show /5475-17
4. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/ show/422/96-%D0%B2%D1%80
5. Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2453-17/page
6. Конституція Польщі : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://constitutions.ru/archives/182/2
7. Конституція Франції : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.labex.ru/page/konst_france.html
8. Кресіна І. О. Інститут імпічменту: Порівняльний політико-правовий аналіз ∕ І. О. Кресіна, А. А. Коваленко, С. В. Балан − К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – 176 с.
9. Мартинюк Р. Інститут імпічменту в Україні: вади вітчизняної моделі / Р. Мартинюк // Право України. – 2008. – № 2. – С. 105-108.
10. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 105, частини першої статті 111 Конституції України (справа щодо недоторканності та імпічменту Президента України) від 10.12.2003 № 19-рп/2003/Верховна Рада України : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/v019p710-03
11. Шемшученко Ю. С. Великий енциклопедичний юридичний словник / Ю. С. Шемшученко. – К. : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.

Ключові слова: податкове правопорушення, адміністративна відповідальність, фінансова відповідальність, кримінальна відповідальність.

В статье проанализированы основные налоговые правонарушения и факторы, которые их вызвали. Осуществлен сравнительный анализ отечественного и зарубежного законодательства в сфере ответственности за совершение налоговых правонарушений.

Ключевые слова: налоговое правонарушение, административная ответственность, финансовая ответственность, уголовная ответственность.

In the article it is explain the main tax offenses and factors that caused them. The comparative analysis of national and international legislation on liability for tax offenses.

Keywords: tax offenses, administrative responsibility, financial responsibility, criminal responsibility

 Виконання своїх функцій державою, неможливе без фінансового забезпечення, найважливішим джерелом якого є Державний бюджет України. Як свідчать статистичні дані, частка податкових надходжень до Державного бюджету зросла з 68,4% у 2009 р. до 83,9% у 2011 р. Надходження податків до бюджету в повному обсязі та у встановлені строки є особливо важливим на сьогоднішній день, оскільки за останні роки спостерігалося зростання бюджетного дефіциту у порівняні з до кризовим періодом. Водночас бачимо і зростання податкових правопорушень, в зв’язку з якими держава недоотримує кошти, необхідні їй для виплат зарплат та пенсій, фінансування охорони здоров’я та соціальних допомог. Повністю знищити це негативне соціальне явище неможливо, проте можна його зменшити. Державні податкова служба у своїй діяльності встановлює факт правопорушення та притягає до відповідальності винних, проте для забезпечення суттєвого скорочення податкових правопорушень необхідно ліквідувати їх причини.

Актуальність проблеми податкових правопорушень підтверджується їх всебічним та різностороннім дослідженням з боку вітчизняних науковців. До них належать: В.С. Альошкін, М.М. Баран, І.М. Васькович, С.О. Житіна, Л.В. Міщенко, І.І. Огороднікова, С.М. Попова, С.В. Слюсаренко, М.М. Фрідман-Козаченко.

Метою даного дослідження є визначення основних причин податкових правопорушень та способів їх ліквідації. Основними завданнями дослідження є:

–         визначення та аналіз типових податкових правопорушень в Україні;

–          порівняння законодавчої бази України та зарубіжних країн, що регулює відносини в сфері податкових правопорушень;

–         характеристика основних типів відповідальності за скоєння податкових правопорушень;

–         визначення основних причин податкових правопорушень.

Згідно статті 109 Податкового Кодексу України, податкове правопорушення – це протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та (або) їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [1].

Відповідно до статей 117-128 Податкового Кодексу України, виділяють такі види правопорушень:

–         порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) в органах державної податкової служби;

–         порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття банківських рахунків;

–         порушення платником податків порядку подання інформації про фізичних осіб – платників податків;

–         неподання або несвоєчасне подання податкової звітності або невиконання вимог щодо внесення змін до податкової звітності;

–         порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

–          порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою – підприємцем;

–         відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби;

–         порушення порядку отримання та використання торгового патенту;

–         порушення правил сплати (перерахування) податків;

–         порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати [1].

Аналіз законодавчої бази в сфері податкових правопорушень Росії та Білорусі, дає підстави зробити висновок про їхню подібність, проте існують певні відмінності. Зокрема, згідно розділу IV Податкового Кодексу Російської Федерації, до податкових правопорушень також включаються наступні: незаконне використання пільг по сплаті податку; порушення касової дисципліни; ухилення від представлення інформації, необхідної для обчислення податку; перешкоджання здійсненню контрольних дій; непокора законній вимозі або розпорядженню посадової особи податкового органу; образа посадової особи податкового органу; насильство або погроза застосування насильства або пошкодженням майна щодо посадової особи податкового органу [4].

У податковому кодексі Білорусі немає нормативів, які б визначали відповідальність за вчинення податкових правопорушень, чи види податкових правопорушень. Основними законодавчими актами Білорусі, що стосуються податкових правопорушень є Кодекс Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення та Кримінальний Кодекс Республіки Білорусь. Відповідно до глави 13 Кодексу Республіки Білорусь про адміністративні правопорушення, до податкових правопорушень належать: відсутність при реалізації товарів, наданні послуг документа, передбаченого законодавством про єдиний податок; незабезпечення зарахування виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), іншого майна на рахунки в банках і (або) небанківських кредитно-фінансових організаціях і нездійснення платежів з них [2]. Усі інші правопорушення подібні до визначених Податковим Кодексом України.

До правопорушень, які визначаються виключно українським законодавством належать: порушення правил застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою – підприємцем; відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди органу державної податкової служби; порушення порядку отримання та використання торгового патенту.

За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності відповідно до статті 111 Податкового Кодексу України:

1. фінансова;

2. адміністративна;

3. кримінальна.

Згідно статті 111 Податкового Кодексу України фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та (або) пені. Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) є платою у вигляді фіксованої суми та (або) відсотків, що стягується з платника податку у зв’язку з порушенням ним вимог податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на податкові органи. А пеня є сумою коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Податковий Кодекс України визначає адміністративну відповідальність як засіб адміністративного впливу на порушників податкового законодавства із застосуванням адміністративно-правових норм. Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення – винної або необережної дії чи бездіяльності, що посягає на захищені законом суспільні відносини, за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Відповідно до статті 111 Податкового Кодексу України кримінальна відповідальність застосовується при доказі винності, протиправності, умислу та особливо тяжких наслідках податкового злочину. Кримінальна відповідальність характеризується такими особливостями:

– суб’єктами є виключно фізичні особи;

– регулюється нормами Кримінального кодексу України;

– встановлюється лише в судовому порядку;

– має певні процесуальні особливості.

Вище перечисленні податкові правопорушення мають місце через ряд причин.  П.М. Годме виділяє кілька груп причин вчинення податкових правопорушень: політичні, економічні, моральні,  технічні.

Політичні причини зв’язані з тим, що держава використовує  податки  не тільки як засіб для забезпечення доходів  скарбниці,  але  і  як  регулюючий інструмент: за допомогою  цього  інструмента  держава  регулює  ті  чи  інші суспільні відносини.

Економічні причини теж впливають на платника податків. Якщо санкція за податкове правопорушення передбачає економічні наслідки для нього в  розмірі меншому ніж прихована ним  сума  податку,  то,  природно,  платник  податків зацікавлений в ухилянні від сплати податку.

Моральні  причини  ухиляння   від   сплати   податку   складаються   в невідповідності  податкових  законів  загальним   принципам   законодавства: рівності, постійності і неупередженості, що знижує престиж і  авторитет  цих законів.

Технічні   причини   ухилення   від   оподатковування    зв’язані    з недосконалістю форм  і  методів  контролю.  Податкові  органи  не   в  змозі контролювати  всі  господарські  операції  і  перевіряти  вірогідність  усіх бухгалтерських документів.

Отже, першочерговим завданням Податкової служби України на даному етапі розвитку, на нашу думку, є встановлення заснованих на довірі відносин з платниками податків, що неодмінно зменшить рівень податкових правопорушень в Україні, який є одним з найвищих у Європі. Податковим Кодексом України передбачена фінансова, адміністративна та кримінальна відповідальність за вчинення правопорушень у сфері податків. Основними причинами, що викликають податкові правопорушення, є: політичні, економічні, моральні та технічні.

Література

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року. [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.zakon.rada.gov.ua
2. Кодекс Республики Беларусь об административных правонарушениях от 21 апреля 2003 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=hk0300194&p2=%7BNRPA%7D – назва з екрану.
3. Налоговый Кодекс Республики Беларусь от 19 декабря 2002 г. [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.pravo.by/main.aspx?guid=3871&p0=hk0200166&p2=%7BNRPA%7D – назва з крану.
4. Налоговый Кодекс Российской Федерации от 31 июля 1998 года. [Електронний ресурс]. Режим доступу  http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=LAW;n=133422;fld=134;dst=4294967295;rnd=0.34983836629515364;from=48773-1424 – назва з екрану.
5. Сердюк  В. М.  Податковий  облік:  Навч.  посібник.  – К.:  Центр  навч.  літ.,  2005.  –  3012 с.
6. Будько З.М. Фінансово-правова відповідальність за вчинення податкових правопорушень : дис.. канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / З. М. Будько. – Запоріжжя, 2005. – 218 с.