Анотація: Стаття присвячена вивченню соціально-психологічних особливостей переживання досвіду соціальної ізоляції юнацтвом в умовах війни. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення взаємозв’язку соціальної ізоляції з агресією, труднощами емоційної регуляції та рівнем емоційного інтелекту. Обґрунтовано важливість соціальної підтримки та емоційної компетентності у мінімізації негативних наслідків ізоляції.

Abstract: The article explores the socio-psychological aspects of experiencing social isolation among youth in wartime conditions. The empirical study reveals the correlations between social isolation, aggression, emotional regulation difficulties, and emotional intelligence. The importance of social support and emotional competence in mitigating the negative effects of isolation is substantiated.

Ключові слова: соціальна ізоляція, юнацтво, війна, агресія, емоційна регуляція, емоційний інтелект, соціальна підтримка.

Keywords: social isolation, youth, war, aggression, emotional regulation, emotional intelligence, social support.

Постановка проблеми: Війна створює унікальні соціально-психологічні виклики, особливо для юнацтва, яке перебуває на етапі становлення особистості та формування життєвих перспектив. Соціальна ізоляція в цих умовах не лише обмежує соціальні контакти, а й посилює почуття самотності, впливає на емоційну стабільність, формування агресивних реакцій та загальний психоемоційний стан. Дослідження цієї проблематики є особливо важливим для розробки ефективних програм підтримки молоді та адаптації до кризових умов. Стаття спрямована на аналіз психологічної структури соціальної ізоляції та її взаємозв’язків із емоційними реакціями, такими як агресія та емоційна нестабільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джон Качіоппо – відомий нейробіолог і психолог, який детально досліджував вплив соціальної ізоляції на мозок і здоров’я[1]. Роберт Патнем в своїх працях аналізував зменшення соціальних зв’язків у сучасному суспільстві[2]. Шеррі Таркл вивчала вплив технологій на міжособистісні взаємодії, ізоляцію, спричинену технологічними факторами[3]. Аналіз сучасних українських досліджень та наукових публікацій засвідчив, що тема соціальної ізоляції у контексті війни набуває дедалі більшої актуальності, особливо щодо її впливу на психічне здоров’я та соціальну адаптацію особистості. З останніх досліджень на теми впливу війни на особистість розглядаємо такі джерела як працю Титаренко Т.М. про психологічні наслідки травматизму[4], Орос М.М про зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану[5]. Н.Харченко та Е.Кузнєцов розглянули соціальну ізоляцію  наголошуючи на значенні цього явища для психічного здоров’я в умовах глобальних обмежень[6]. Хічій О.А. вивчала вплив соціальної ізоляції на рівень тривожності підлітків, вказуючи на тривожність як одну з основних реакцій на обмеження соціальних контактів серед молоді [7]. Робота І.Лисенкової та колег «Соціофобія як наслідок соціальної ізоляції» показує, як соціальна ізоляція призводить до соціальної тривожності та фобій у молоді[8]. Питання психо-емоційного стану студентів під час війни досліджено в статті українських психологів Хараджи М.В. та Труніної Г.В. Вони зазначають, що через вплив бойових дій у студентів спостерігаються високі рівні агресивності, тривоги, апатії та розпачу; відзначають зниження зацікавленості до навчання, незадоволення своєю діяльністю. Автори вважають, що роль психо-терапевтичної психологічної підтримки зростає, оскільки вона допомагає адаптуватися до викликів військового часу [9].

Попри численні дослідження впливу соціальної ізоляції на психічний стан представників юнацького віку, аспект переживання цього феномену в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Зокрема, бракує глибокого аналізу таких явищ, як емоційна регуляція та агресивні реакції, що можуть посилюватися під впливом тривалих соціальних обмежень. Існує потреба у доповненні наукових знань про специфіку переживання соціальної ізоляції молоддю у кризових умовах, а також розробки дієвих методів психологічної підтримки, адаптованих до сучасних українських реалій.

Мета і завдання дослідження. У статті ставиться завдання дослідити емпіричні аспекти соціальної ізоляції та її впливу на емоційні реакції юнацтва в умовах війни. Основною метою є виявлення взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, емоційною регуляцією, агресивністю та соціальною підтримкою серед осіб юнацького віку. Це дослідження покликане уточнити психологічну структуру соціальної ізоляції, зокрема її суб’єктивні та об’єктивні аспекти, а також визначити, яким чином ці чинники впливають на емоційний стан та поведінкові реакції юнацтва. Для досягнення поставленої мети стаття зосереджується на таких завданнях:

1. Описати процедуру емпіричного дослідження, визначити вибірку та застосовані методи.
2. Провести аналіз рівнів соціальної ізоляції, емоційної регуляції, агресії та соціальної підтримки серед учасників дослідження.
3. Перевірити висунуті гіпотези щодо взаємозв’язків між соціальною ізоляцією та емоційними реакціями, особливо агресією та труднощами емоційної регуляції.
4. Оцінити роль соціальної підтримки як буферного механізму для зменшення негативного впливу соціальної ізоляції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання впливу соціальної ізоляції на емоційні реакції юнацтва в умовах війни є ключовим для розуміння механізмів психологічної адаптації молодих людей у кризових ситуаціях. Це дослідження спрямоване на аналіз взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, труднощами емоційної регуляції, агресивною поведінкою та емоційним інтелектом, що дозволяє створити комплексну картину цих взаємозалежностей. Дослідження складалося з кількох етапів. На першому етапі було розроблено інструментарій із використанням стандартизованих методик, таких як Опитувальник міри соціальної ізоляції (Measures of Social Isolation), Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), Шкала самотності UCLA, Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS), Шкала емоційного інтелекту (EIS) та Опитувальник агресії Баса-Перрі. На наступному етапі проведено анкетування 76 респондентів віком 18–25 років, серед яких 56 жінок і 20 чоловіків. Аналіз даних здійснювався із застосуванням кореляційного аналізу для перевірки висунутих гіпотез.

Основні результати дослідження. Першочергово було перевірено гіпотезу про взаємозв’язок між соціальною ізоляцією та агресією. Обчислення кореляції проводили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона, оскільки, значення рівня соціальної ізоляції та значення показника агресії це інтервальні величини, не поділені на ранги. Результати кореляційного аналізу виявили помірний позитивний зв’язок між рівнем соціальної ізоляції та загальним рівнем агресії (r=0,3). Даний показник вказує на те, що чим вищий рівень соціальної ізоляції, то тим вищий рівень агресії та навпаки. Серед компонентів агресії найбільш значущим виявився зв’язок із вербальною агресією (r=0,26) та ворожістю (r=0,44). Це свідчить про те, що за умов соціальної ізоляції респонденти частіше схильні до словесних конфліктів і негативних оцінок оточення.

Далі було досліджено вплив соціальної ізоляції на емоційну регуляцію. У дослідженнях, вказаних розробниками тесту DERS Кімберлі Грац (Kimberly Gratz) та Лілою Ромер (Lila Roemer), проведених на вибірці з 260 жінок та 97 чоловіків, середнє значення у жінок склало 77,99 балів, а у чоловіків 80,66 балів[10]. У нашій вибірці середнє значення Шкали труднощів емоційної регуляції становить 87,07 бала, що свідчить про підвищений рівень емоційних труднощів. Кореляційний аналіз підтвердив існування позитивного зв’язку між рівнем соціальної ізоляції та труднощами емоційної регуляції (r=0,24). Зокрема, найбільш значущими виявилися труднощі зі стратегіями регулювання емоцій (r=0,30) та емоційною чіткістю (r=0,38). Ці результати свідчать про ускладнення в адаптивній емоційній поведінці респондентів, які відчувають ізоляцію. Тобто, чим вищий рівень соціальної ізоляції серед молоді, тим складніше їм регулювати свої емоційні стани

Важливо відмітити, що нами припускався взаємозв’язок між емоційним інтелектом та агресією. Хоча результати аналізу виявили слабку обернену кореляцію між рівнем емоційного інтелекту та агресією (r=-0,1), цей зв’язок не досяг статистичної значущості. Попри це, спостерігається тенденція до зниження агресивних проявів у респондентів із вищим рівнем емоційного інтелекту.

Гіпотеза про зв’язок між самотністю та труднощами емоційної регуляції не підтвердилася. Отримані дані не виявили статистично значущої кореляції між цими змінними (r≈0). Це може свідчити про те, що на емоційну регуляцію впливають інші чинники. Відсутність значущого зв’язку між самотністю та труднощами емоційної регуляції в даній вибірці не означає, що такого зв’язку немає взагалі. Це лише вказує на необхідність більш детального вивчення цієї проблеми за допомогою модифікованих методик та ширшого дослідницького підходу.

За допомогою корелограми (рис.1) ми наочно зобразили кореляційні зв’язки між рівнем соціальної ізоляції, агресією, емоційною регуляцією та рівнем емоційного інтелекту молоді в умовах війни. Кореляційна структура демонструє результати. Наприклад, , такі компоненти агресії як ворожість та вербальна агресія, мають статистично значущі зв’язки із соціальною ізоляцією, що вказує на підвищений ризик негативних соціальних та емоційних реакцій у відчужених молодих людей. Водночас такі аспекти, як гнів та фізична агресія, виявилися менш пов’язаними із соціальною ізоляцією, що може свідчити про їхню залежність від інших внутрішніх чи зовнішніх факторів.. Щодо емоційної регуляції, результати засвідчили позитивну кореляцію між соціальною ізоляцією та труднощами у використанні стратегій регулювання емоцій і недостатньою емоційною чіткістю, що дозволяє зробити висновок про зв’язок соціального контексту з емоційною нестабільністю. Отже, в умовах соціальної ізоляції існує необхідність розвитку емоційного інтелекту як ресурсу для адаптації.

Рис.1. Кореляційні зв’язки між рівнями соціальної ізоляції, агресії, труднощами емоційної регуляції та емоційним інтелектом молоді в умовах війни

Дані кореляційного аналізу також підтвердили обернені зв’язки між рівнем соціальної підтримки та агресією, підкреслюючи важливість підтримуючого середовища для зменшення емоційного напруження та агресивних тенденцій. Отже, існує важливість соціальної підтримки як буферного механізму проти агресивної поведінки.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення довготривалих ефектів соціальної ізоляції та ефективності терапевтичних втручань, спрямованих на розвиток емоційної регуляції й соціальної інтеграції. Рекомендується розширити вибірку та дослідити гендерні відмінності у впливі ізоляції на емоційний стан.

Висновки. Емпіричне дослідження підтвердило значущість соціальної ізоляції як фактора, що впливає на емоційний стан і поведінкові реакції юнацтва. Отримані результати акцентують увагу на важливості соціальної підтримки, емоційної регуляції та емоційного інтелекту для забезпечення психологічного благополуччя молоді в умовах війни. Виявлені тенденції створюють основу для розробки інтегративних програм психологічної допомоги та адаптації.

Література.

1. Cacioppo J. T., Patrick W. Loneliness: Human Nature and the Need for Social Connection. New York: W.W. Norton & Company, 2008.

2. Putnam, R. D. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster, 2000

3. Turkle . Alone together: Why we expect more from technology and less from each other. Basic Books, 2011

4. Титаренко, Т. М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709114/1/Tytarenko%20T.%20M.-article-Personality%20in%20the%20face%20of%20war%20challenges%20-%20psychological%20consequences%20of%20traumatism.pdf

5. Орос М.М. Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. – Український медичний часопис, 10.05.2023 https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.154.241952

6. Харченко Н., Кузнєцов Е. Соціальна ізоляція в контексті пандемії COVID-19. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні ресурси особистості під час пандемії COVID-19». К., 2021 С. 73-75 https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727984/1/26_10_2021.pdf

7. Хічій О. А. Тривожність сучасних підлітків як наслідок соціальної ізоляції. – Збірник тез доповідей Ⅹ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Актуальні задачі сучасних технологій». Том 2 – Тернопіль, 2021. – С. 134. http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/36026

8. Лисенкова І. П., Данилова О.С., Очнєва М.С. Соціофобія як результат соціальної ізоляції. – Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія, 1, 2024. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.18

9. Хараджи М., Труніна Г. Емоційно-психологічний стан студентської молоді під час війни. Перспективи та інновації науки, 2023. 12 (30). С.48-53. http://dx.doi.org/10.52058/2786-4952-2023-12(30)-793-801

10. Gratz K. L., Roemer L. – Multidimensional assessment of emotion regulation and dysregulation: Development, factor structure, and initial validation of the Difficulties in Emotion Regulation Scale. https://repository.niddk.nih.gov/media/studies/teen labs/Documents/5.%20Final/Inquisit/gratz2004.pdf

Ключові слова: «психологічний вплив», «соціальна реклама», «телевізійна соціальна реклама».

Постановка проблеми. За останні кілька років соціальна реклама знайшла своє місце на телевізійних просторах, адже телебачення охоплює велику аудиторію реципієнтів. Оскільки перевагою реклами є психотерапевтична дія шляхом залучення громадян до участі в громадському житті, одним з активно використовуваних серед розробки соціальної реклами є психологічний підхід, в якому науковці тлумачать про вплив реклами на людську свідомість. На сучасному етапі важко остаточно описати деталі ефективності впливу соціальної реклами на мозок, адже з епохою трансформації, стрімких та кардинальних змін, розвитку новітніх технологій змінюється й суспільство. Однак, потрібно розуміти, наскільки за допомогою телевізійного висвітлення соціальних проблем з поєднанням механізмів впливу можливо викорінити суспільну проблему. Саме тому актуальність дослідження полягає у детальному вивченні можливих механізмів впливу реклами на людину, аналізі найвпливовіших із них та ролі соціальної реклами в житті української нації щодо зламу усталеної системи поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням психологічних особливостей у галузі рекламних досліджень займалися понад кількох десятиліть. Більшість наукових праць в галузі соціальної реклами зосереджені на засобах маніпулювання свідомістю в цілому (І. Грошева, Є. Доценко, В. Зазикіна, Д. Ольшанського, Дж. Сівулкі та ін.); на психологічних механізмах рекламного впливу (В. Бородіна та ін.); на умовах підвищення ефективності реклами за допомогою маніпулятивних методик (Є. Сидоренко та ін.); на особливості структури соціально-психологічного впливу реклами на реципієнта (П. Власова, М. Поліщук та ін.).

Мета статті здійснення теоретичного обґрунтування прийомів психологічного впливу в телевізійній соціальній рекламі.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи праці минулих та теперішніх досліджень, психологічний вплив – це дія на психічний стан, почуття, думки й вчинки інших людей за допомогою психологічних засобів: вербальних, паралінгвістичних, невербальних (В. Куліков, Е. Сидоренко та ін.) [15, с. 125]. Психологічний вплив неабияк впливає на психологічну структуру та свідомість (особистісну й суспільну) змінюючи її.

У загалом, реклама будується на силі навіювання, а отже на психологічному впливі, який пов’язаний зі зниженням свідомості та критичності при сприйнятті змісту повідомлення, що не потребує логічного аналізу й оцінки. Сила впливу залежить від наочності, доступності, образності та лаконічності інформації. Ефект зростає, якщо поданий телеобраз відповідає потребам та інтересам соціуму [17, с. 168]. Вітчизняний науковець О. Горбунов пояснює телевізійну рекламу як «особливий самостійний інформаційний вплив на особистість, яка лежить в області перетину пропагандистської маніпуляції та духовного насилля, яке робить телебачення шляхом щоденного впровадження продуктів масової культури» [3, с. 9].

Для того, щоб перейти до процесу впливу мас-медіа на свідомість людини, потрібно детально розглянути модель психологічного впливу В. Шейнова [19, с. 10], сутність якої є алгоритмом здійснення більшості видів впливу. Перший етап моделі – залучення до контактувідбувається з поданням інформації, котра активізує спрямованості адресата на отримання наступної інформації. Використання стану свідомості й функціонального стану, звичних сценаріїв поведінки для створення сприятливої атмосфери (довіра до ініціатора, його високий статус, привабливість) описують в собі фонові чинники. Третій етап передбачає вплив на мішень – джерелом цього є мотивація до актуальних потреб, інтереси, бажання. Останнім елементом, що стимулює адресата до активності в заданому раніше ініціатором напряму є спонукання до активності. Таке спонукання є результатом трьох аспектів: сумарного залучення попередніх етапів, стимулюванням окремими прийомами або акумулювання бажаного мотиву.

Спробуємо пояснити процес психологічного впливу між об’єктом і суб’єктом з включенням цілей та дій й кінцевим етапом пошуку результативності психологічного впливу на основі праці В. Зазикіна [6, с. 27]:

1. Підготовчий етап (пошук цілей, завдань та змісту впливу; визначення способів і засобів його здійснення).
2. Передача інформації, безпосереднє здійснення впливу.
3. Початок зміни свідомості.
4. Корекція результатів впливу.
5. Визначення кінцевого ефекту.

Завдяки представленим вище моделям психологічного впливу та зв’язку психології з маніпулятивними технологіями, ЗМІ навчились контролювати інформаційне середовище. Через певні фільтри творці реклами пропускають потоки інформації, тим самим виділяють окремі елементи із загальної маси соціальних явищ і надають їм особливої уваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило в канали масової комунікації, в наш час майже не впливає на розвиток суспільства. Таким чином, сучасна людина не може ухилитися від впливу ЗМІ. Такий вплив передбачає використання різноманітних прихованих маніпулятивних технологій [4, с. 108]. Маніпулятивний вплив має прихований характер при якому маніпулятор наділяє адресата бажаннями, потягами, цілями, які не є для адресата актуальними наразі. Це означає, що маніпуляція створена задля виклику в людини відчуття псевдосамостійного вибору [4, с. 148].

Вивчаючи групи маніпулятивних технологій та їх приналежності до соціальної реклами, особливими є ті групи, що мають на меті створення сприятливих установок реципієнтів на зображувальну проблему в рекламі. Творці реклами використовують спеціальне налагодження тематики й проблематики в рекламно-інформаційних повідомленнях тим самим створюючи особливий стан свідомості. Опісля відбувається демонстрація конкретної теми, яка транслюється аудиторії задля виклику бажаної реакції, з урахуванням сприятливого часу для запуску соціальної реклами [8, с. 390].

Важливим способом психологічного впливу в соціальній рекламі виступає оцінка представленої проблематики. Доцільним у її показі є безліч варіантів подачі, наприклад, міжрядковий спосіб та застосування «шаблонів переживань». Перший пояснює часткову неспроможність людини ускладнювати процес сприйняття інформації оцінкою наведених подій, тому  індивіду легше піддатися вже сформованій оцінці. Та ж сама причина лежить в основі застосування так званих «шаблонів переживань» в соціальній рекламі, що розраховані на формування особистісних переживань. Істотним чинником ефективності впливу соціальної реклами є вірогідність джерела. Якщо реципієнт буде впевненим у правдивості та надійності рекламодавця, то в нього не виникне бажання піддавати інформацію критиці [7, с. 39-40].

Соціальна реклама здебільшого впливає на масову свідомість. Її розуміють як зіставлення установок (сформованих поза цією свідомістю) і висновків (отриманих при аналітичному мисленні). У ХХ ст. Г. Олпорт описав нове науковій спільності поняття соціально-психологічних установок. Суть якого полягала в регуляції поведінкових актів та її залежності з попереднім досвідом. Пізніше була визначена трискладова модель атитюда, в якій виступає когнітивний, афективний, поведінковий компоненти [21, с. 22-24].

У природі масової свідомості вже закладена готовність сприймати установки, які надходять ззовні. Це призводить до того, що основною складовою громадської думки є стереотипи. Наявність стереотипів у суспільстві є вигідним з позицій управління. Для будь-якої соціальної групи характерним є більша схильність до формування стереотипів, ніж до вироблення власних позицій. Відповідно, за цих умов, здійснюється розвиток стереотипізації – ідентифікації та порівняння з людьми чи їх групами, що неусвідомлено дозволяє приписувати іншим причини власної поведінки. Особистість здатна приписувати на основі двох результатів: подібності поведінки з будь-яким зразком та аналізу особистісних мотивів, передбачуваних в аналогічній ситуації, під впливом стереотипів [5, с. 198].

Стосовно генезису соціальних стереотипів у рекламній комунікації, стереотип при дефіциті часу сприяє швидкому і здебільшого остаточного формування відносин до комунікатора, а значить і до рекламного повідомлення. Процес формування стереотипів здійснюється за допомогою «стандартних» способів [5, с. 199]:

• переконання несе в собі аргументацію доведення споживачеві, як у випадку з соціальною рекламою, про необхідність замислитись над доведеною до глядача важливою проблемою. В основі цього методу лежить критичне самоосмислення певного питання з яким звертаються розробники реклами, її співвіднесення з життєвим досвідом [18, с. 52].
• зараження – вплив на особистість за допомогою комунікативної сторони спілкування, який передає певні настрої, здійснюється через емоційний стан взаємодії між особами на несвідомому рівні. Свідомість за таких умов різко звужується [2, с. 72].
• навіювання (сугестія) – вплив зміни свідомості людини, тобто, штучне нав’язування завдяки певним способам різноманітних психічних явищ (ідеї, дії, настроїв) за відсутності в особи критичного мислення. Цей процес тісно пов’язаний з маніпуляцією, оскільки діє не тільки на свідому частину, а й на підсвідомість. Реклама беззаперечно активно користується сугестивними способами, адже телевізійний соціальний ролик подавався лаконічно та безпристрасно. Посилання йде на те, щоб зробити конкретну ситуацію видовищною, сенсаційною. Саме через це реклама намагається вражати емоції та почуття реципієнтів, змушуючи їх замислитися над важливими речами [1, с. 7].

Актуальним психологічним прийомом створення стереотипів в медіапросторі є посилення ідентифікації особистості з соціальною групою, що має на меті замінити індивідуальне «Я» на колективну «Ми» – аудиторію. Таким чином, людина починає відчувати себе одним цілим з суспільством, розуміючи свою роль у боротьбі з соціальною проблемою [5, с. 199].

На основі аналізу публікацій та досліджень в галузі психологічного впливу, було виявлено достатню кількість методів, способів, засобів та інструментів психологічного впливу в соціальній рекламі. Однак не потрібно забувати, що вчені мають неоднозначну позицію щодо цілого арсеналу впливу: одні, переконані в ефективності та користі їх застосування; другі, навпаки, вважають малоефективними; треті обговорюють, що тільки від обставин, рівня характеру та технологій залежить використання самих інструментів.

Для того, щоб окреслити загальну картину основних та другорядних прийомів психологічного впливу, ми спробували поєднати методи зі стратегіями взаємодії (маніпулятивний, імперативний та розвиваючий) між розробником соціальної реклами та реципієнтом. Основою для конструювання стали праці О.  Кузьміна та Н.  Колінко [9, с. 75-78], які досліджували методи впливу як інструменту керівництва інноваційною діяльністю (Рис. 1).

	МЕТОДИ ВПЛИВУ
імперативний	маніпулятивний	розвиваючий
наслідування	маніпуляція	прохання
прихильність	зараження	інформування
наказ	навіювання (сугестія)	стимулювання
механізм «ореолу»	еріксонівський гіпноз	соціальне навчання
деструктивна критика	стереотипи	спонукання
погроза	переконання
підкорення авторитетом	соціально-психологічні установки
міфотворчість	нейролінгвістичне програмування
примушування
конформізм
ідентифікація

Згрупувавши прийоми психологічного впливу за спеціальною стратегією взаємодії, під імперативною взаємодією розуміється своєрідна форма підкорення. Завдяки вище вказаним психологічним прийомам впливу, глядач піддається контролю, змушуючи самовільно змінювати свою поведінку, наміри. Згідно з маніпулятивною взаємодією, велика увага приділяється прихованому впливу на реципієнта. Основною характеристикою є пробудження наміру, який не збігається з його актуальними бажаннями. А ось розвиваючий вплив навпаки, підштовхує, внаслідок власного прикладу, до переоцінки актуальних проблем у рівноправних умовах та відкритих взаєминах. Отже, розробка класифікації допомогла поглянути на види психологічного впливу зі сторони взаємодії між мас-медіа та реципієнтом. А також довели наявність не тільки негативного психологічного впливу на реципієнта, а й позитивного.

Проте, для вужчої спеціалізації, а саме телевізійної соціальної реклами, доцільно розглянути класифікацію, яка опише всі можливі використані способи маніпулятивного впливу. Згідно з напрацюваннями Є. Доценко [4, с. 97] та праць інших науковців (С. Кара-Мурза, Л. Петражицький, Г. Шиллер), сучасна реклама зосереджена на способах маніпуляції, що використовують у медіапросторі:

• редагування, повторення, спотворення чи розчленування інформації на менші елементи, в результаті чого реципієнт не в змозі сформувати цілісну картину подій;
• інтерпретація у вигідному світлі;
• приховування чи замовчування інформації;
• оперативна подача неперевіреної інформації, адже, повідомлення, яке подається перше сприймається значно сильніше ніж наступні;
• створення «інформаційного шуму», що блокує сприйняття фактів;
• поширення певного погляду на інформацію як її єдино правильного варіанту.

Звертаючи увагу на кінцевий результат запуску на екрани телевізійного відеоролика, який після розробки ідеї й сформульованих завдань повинний вийти у світ, саме дизайн реклами створює передумови для перетворення потенційного реципієнта в реального соціального суб’єкта, що покращує суспільний лад [21, с. 117-120]. Завдяки компетентності розробників реклами у сфері масових комунікацій, соціальна реклама має досить добре продуманий дизайн: від розташування тексту до вдалої кольорової гами. Успішність правильного вибору впливає на сприймання поданої телеглядачам соціальної інформації. Тому доцільно приділити особливу увагу психологічним прийомам сучасної реклами.

Так, психологія кольору відома світовим науковцям як урівноважене в колірному співвідношенні середовище, що створює відповідну атмосферу, заспокоює чи, навпаки, підбурює до активної діяльності та впливає на емоційний і психо-інтелектуальний стан людини. Колір є надійним індикатором бажаних і небажаних відчуттів і станів, так що емоційне підкріплення на пред’явлене рекламою співвідношення між кольором і подією гарантовано. Деякі дослідження в області вивчення прийомів впливу на споживача, встановили, що форма, як і колір, неабияк впливає на психоемоційну сферу. Разом із тим, психологам, які працюють над створенням суспільної реклами, відомо декілька прийомів залучення уваги шляхом форми, що надається об’єкту сприйняття. Зокрема, ефективним способом вважають виокремлення одного об’єкта серед інших за якою-небудь ознакою, яка виступає домінуючою. Необхідно вказати, що форма телевізійного екрана, на якому розташований об’єкт, також є важливим елементом в процесі психологічного впливу. Адже, форма організовує хід пошуку на ньому слабо помітних сигналів [14, с. 117].

Телевізійна соціальна реклама закликає споживача до осмислення змісту поданої інформації. Через розуміння суті реклами, настає черга функціям психології впливу, а саме рекламного тексту. Зміст рекламного звернення є основною проблемою, в процесі впливу воно впливає на думку і поведінку людини, і відповідно, приймається або відкидається ним. Велике значення при цьому має грамотне використання психологічних технологій, насамперед навіювання, яке передається в тексті. Текст, згідно з стандартами, повинен бути простим і лаконічним. Так, у соціальній рекламі прийнято використовувати одну просту думку, яка є набагато переконливішою й довше запам’ятовується в свідомості [11, с. 24-25].

Нерідко в рекламних роликах зображенню віддають першочергове значення, оскільки їх роль використання досить різноманітна. Сприймаються ілюстрації значно швидше ніж текстові посилання, та й за емоційним впливом текст не конкурує із зображенням.

У мас-медіа відводиться окрема галузь для, так би мовити, міфологічного прийому психологічного впливу – «двадцять п’ятого кадру», яке існує в зображенні або ж текстовому повідомленні. Ідея 25-го кадру полягає в нібито нездатності людини сприймати більше ніж 24 кадри в секунду, тому наступний кадр буде одразу впливати на підсвідомість оминаючи свідому частину [13, с. 27]. Більшість глядачів старшого покоління розділились на дві групи: одні стверджують наявність кадру в телевізорі, інші – ні, тому навколо феномену 25-го кадру постає вічне питання – «міф чи реальність?».

Відповідь на питання дав нідерландський журнал «Journal of Experimental Social Psychology», що підтвердив ефективність впливу сублімінальної реклами («25-го кадру») на підсвідомість яка породжує нові міфи для телебачення, оскільки остаточно спростувати або довести наявність феномена неможливо. Але з такою думкою не погодились вчені Всеросійського науково-дослідного інституту телебачення і радіомовлення вказуючи, що використання однокадрової вставки є стандартною методикою психологічного впливу [16, с. 457-461].

Така розбіжність характеризується взаємозв’язком «25-го кадру» і синдрому впливу. Феномен впливу пов’язаний з високою довірливістю громадськості до різних міфів і мало вивчених явищ та бажанням їх поширювати. Ще одним критерієм прояву впливу – конформістське мислення, що присутнє у 70% населення. Інші 30% здатні мати власну незалежну думку. Вказана обставина здається цілком переконливим свідченням того, що сублімінальна реклама та її вплив на підсвідомість людини – міф. Пояснення одне: не кожна людина піддається психологічному впливу або навіюванню [11, с. 68].

Висновки. Отже, на науковому рівні проблема особливостей суспільної реклами та її психологічного впливу є мало вивченою. Наявних праць не достатньо, щоб відокремити вплив маніпулювання в соціальній рекламі, від впливу комерційної. Звертаючи увагу на рекламне повідомлення в соціальній рекламі, то мета його сприяє впровадженню в суспільстві шляхом поширення корисної, а головне актуальної, інформації, розширенню світогляду, збереженню та передачі традицій та знань. Проводячи наукову розвідку, ми проаналізували методи, прийоми, засоби й техніки впливу, класифікували їх за стратегією взаємодії: маніпулятивна, імперативна й розвиваюча взаємодії, та з’ясували доцільність застосування психологічного впливу на просторах медіа. На підставі вищезазначеного, психологічний вплив у соціальній рекламі – це реалізація стратегій маніпулювання, направлена на зміну національної свідомості. Проаналізований взаємозв’язок між некомерційною рекламою і методами впливу з’ясував наступне: соціальна реклама не можлива без психологічного впливу.

Список використаних джерел та літератури

1. Анісімова О. О. Соціальна реклама – феномен українського інформаційного простору. Науковий пошук молодих дослідників (соціальні комунікації) : зб. наук. праць студ. Луганськ, 2013. С. 5-12.
2. Гаркавенко З. О. Психологічні засоби впливу на формування суб’єктивного образу учасників політичної взаємодії (на матеріалах політичної реклами). С. 70-77. URL: http://appsychology.org.ua/data/jrn/v7/i4/10.pdf.
3. Горбунов А. Бытовое убийство. Литературная газета. 2004. № 29. С. 9.
4. Доценко Е. Л. Психология манипуляции: феномены, механизмы, защита : монография. Москва, 1997. 343 с.
5. Дрю Ж. М. Ломая стереотипы : монография. СПб, 2003. 272 с.
6. Зaзыкин В. Г., Зазыкина Е. В., Мельников А. П. Пcихология рeклaмы и рeклaмной дeятeльноcти : монография. Москва, 2009. 224 с.
7. Кобяк О. В., Шабловский А. И., Гончаров В. В.  Оценка влияния социальной рекламы на общественное сознание: методика расчета эмпирических показателей и пути улучшения качества рекламного продукта. Весник БДУ. Сер. 3. №2. 2009. URL: http://elib.bsu.by/bitstream/123456789/5525/1/15%20КОБЯК.pdf.
8. Кондратская В. Л. Методы влияния аудиовизуальной социальной рекламы. Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Филология. Социальные коммуникации. Т. 25 (64). Ч. 2. С. 387-394.
9. Кузьмін О., Колінко Н. Методи впливу як ефективний інструмент керівної інноваційної діяльності. Вісник Тернопільського національного економічного університету. 2013. Вип. 2. С. 71-80.
10.  Курбатов В. И. Искусство управлять общением : учеб. пособ. Ростов-на-Дону, 1997. 452 с.
11.  Литвинова Н. В., Рябова Т. В. Сублиминальное влияние рекламы. Экономика и управление: анализ тенденций и перспектив развития. 2014. №11. URL: http://elibrary.ru/item.asp?id=21363108.
12.  Малаєва Є. Психологічний вплив реклами на споживача. Практика управління. Буковинська державна фінансова академія. 2008. №9. URL: http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/67524.doc.htm.
13.  Мокшанцев Р. И. Психология рекламы : учеб. пособ. / науч. ред. М.  В.  Удальцов. Москва, 2003. 230 с.
14.  Прохоренко К. М. Паблік Рілейшнз. Львів : Вид-во Львівської комерційної академії, 2005. 384 с.
15.  Сидоренко Е. В. Личностное влияние и противостояние чужому влиянию. Психологические проблемы самореализации личности. СПб., 1997. С. 123-142.
16.  Сублиминальная реклама: миф или реальность. Научное сообщество студентов XXI столетия. Гуманитарные науки: сб. ст. по мат. XXXI междунар. студ. науч.-практ. конф. № 4(31). URL: https://sibac.info/studconf/hum/xxxi/41679 (дата звернення: 10.04.2020).
17.  Тімофєєв А. В. Вплив телевізійної реклами на дитячу психіку. Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Філологічні науки. 2011. Вип. 25. С. 168-171.
18.  Хасан Алі Аль-Абабнех Психологія реклами, як інструмент формування її ефективності. Економіка і регіон. № 2. С. 48-53. 2016. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/econrig_2016_2_9.
19.  Шейнов В. П. Психологическое влияние : монография : 6-е изд. Москва, 2005. 659 с.
20.  Шуванов В. И. Психология рекламы : учеб. пособ. Ростов-на-Дону, 2003. 320 с.
21.  Щепилова Г. Г., Щепилов К. В. Реклама : учебник для академического бакалавриата. 2-е изд., пер. и доп. Москва, 2015. 381 с.

Ключові слова: брендинг, територіальний брендинг, інвестиційна привабливість, інвестиційна привабливість регіону, бренд-бук.

Постановка проблеми. Інвестиційна активність регіону забезпечується його інвестиційною привабливістю, під якою розуміється сукупність різних об’єктивних ознак, можливостей і обмежень, засобів і методів, що сприяють формуванню сприятливих умов для інвестиційної діяльності. Одним зі способів покращення інвестиційної привабливості можна розглядати територіальний брендинг. Це явище є досить новим для українських регіонів і потребує досконалого вивчення для можливості його застосування саме для покращення інвестиційної привабливості. Тому буде актуально дослідити територіальний брендинг як один з механізмів підвищення інвестиційної привабливості на прикладі Тернопільської області.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню теоретичних і практичних аспектів інвестиційної привабливості регіонів було присвячено чимало праць провідних вітчизняних та закордонних дослідників, серед яких: Гомельська В.В. Бланк І.О. Зокрема, напрямам активізації використання інвестиційного потенціалу регіонів присвячені праці Мірошниченко П. І., Дослідженням стану надходження інвестицій в регіони України – Химич О. В. Ємельянцева Д. І. визначила основні проблеми застосування брендингу територій задля їх інвестиційної привабливості.

Мета статті – визначити роль територіального брендингу для посилення інвестиційної привабливості регіону на прикладі Тернопільської області.

Виклад основного матеріалу дослідження. Процес створення бренду та управління ним називається брендингом. Брендинг зазвичай розглядають як один із найбільш важливих елементів маркетингу, який недавно потрапив до словникового запасу державних органів. В широкому розумінні брендинг – це процес, який формує позитивний образ регіону у свідомості тих чи інших цільових груп через візуальні та інші комунікації [1, с.134]. У словнику маркетингових термінів Т. Григорчука автор подає таке визначення: «Брендинг – це практика створення унікальної назви продукту та надання маркетингової підтримки цій назві [2]».

Нас цікавитиме саме регіональний або територіальний бренд. Сьогодні територіальний бренд – це один з ефективних інструментів активного позиціювання регіону, процес побудови, розвитку та управління брендом, мета якого – створити сильний і конкурентоспроможний регіон. Брендинг територій – це стратегія підвищення конкурентоспроможності міст, областей, регіонів, географічних зон і держав з метою завоювання зовнішніх ринків, залучення інвесторів, туристів, нових жителів і кваліфікованих мігрантів. Брендинг місць спрямований на те, щоб подолати дефіцит матеріальних і нематеріальних ресурсів у регіоні. Його основою виступає ідея, як правильно донести уявлення про унікальність території до широкої громадськості [3].

Дослідник Т. Нагорняк подає визначення брендингу територій як цілеспрямованого процесу конкурентоздатної та ліквідної одиниці, його створення, представлення і просування певної території на світовому ринку [4, с.36]. При створенні брендингу території потрібно використовувати якомога більше своїх переваг, при цьому переважно перебільшуючи їх, починаючи від природних ресурсів, туристичних принад і закінчуючи наукомісткими галузями, які наявні на даній території. Таким чином, бренд території визначається як сукупність унікальних якостей і універсальних цінностей, які показують оригінальні та унікальні споживчі характеристики території та громади, які широко відомі та отримали громадське визнання і стійкий попит споживачів на території.

На сьогодні немає єдиного визначення поняття «інвестиційна привабливість». Як зазначає Бражко О. В., інвестиційну привабливість у загальному сенсі можна вважати інтегральною характеристикою, достатньою соціально-економічною, організаційно-правовою, морально-психологічною і суспільно-політичною зацікавленістю суб’єкта інвестиційної діяльності вкладати у той чи інший об’єкт свої кошти [5, c. 17]. Науковець Туболець І.І. зазначає, що інвестиційна привабливість регіону – здатність генерувати та залучати інвестиції, які сприяють економічному зростанню, може відображати сукупність характеристик територіальної одиниці (області), на які звертає увагу новий та чинний інвестор, коли приймає рішення щодо того, чи  здійснювати інвестування на конкретній території» [6, c.10].

На нашу думку, інвестиційна привабливість регіонів є сукупною характеристикою певної території країни, яка містить оцінку рівня розвитку правової бази, інвестицій інфраструктури, людський капітал, фінансові можливості, які суттєво впливають на формування інвестованого капіталу, рентабельність і інвестиційні ризики.

На сьогодні в кожному регіоні функціонує своя регіональна інвестиційна система, яка складається зі спільних для всіх регіонів елементів: органів управління інвестиційними процесами, суб’єктів інвестиційної діяльності, об’єктів інвестування. Потенційні інвестори, перед тим, як прийняти рішення, повністю оцінюють інвестиційну привабливість регіону, оскільки це допомагає визначити конкурентні переваги об’єкта інвестування. Проаналізувавши низку факторів, потенційний інвестор робить висновок про здатність регіону ефективно використовувати вкладений капітал та гарантувати його повернення при найменших ризиках та термінах [7, c. 14].

Значущим інструментом підвищення інвестиційної привабливості території є її бренд. Тому необхідно опрацювати концепцію бренду території. Ключові етапи створення концепції бренду інвестиційно-привабливого регіону дуже тісно пов’язані із загальною стратегією соціально-економічного розвитку регіону. Продуманий і послідовно реалізований брендинг території побічно вирішує і завдання політичного управління: формує стійкий позитивний порядок, забезпечує стабільність політичної системи, консолідує громадянське суспільство на основі здорового місцевого патріотизму.

Тернопільщина – один із найперспективніших регіонів України. Природа щедро обдарувала цей регіон унікальними об’єктами давньої історії. Вигідне географічне положення чудово доповнює ці переваги. Як і будь-яка територія, Тернопільська область намагається створити власний бренд. Рейтингове агентство Євро-Рейтинг за підсумками 2018 р. надало рейтинг інвестиційної ефективності областей України. Тернопільська область у цьому рейтингу займає 12 місце, піднявшись на чотири позиції в порівнянні з 2017 роком.

Для того щоб оцінити рівень іміджевої привабливості території, скористаємось методикою конкурентної ідентичності С. Анхольта, також відомої як «Шестикутник Анхольта». На відміну від поширеного раніше спеціалізованого, тобто орієнтованого на певний один аспект (наприклад, туризм), С. Анхольт вперше розробив комплексний диверсифікований підхід до брендингу територій. Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що імідж території визначається шістьма конкретними і експертно-вимірюваними групами параметрів. Вимірювання й аналіз рівня брендингу території відбувається на основі шести чинників. Спробуємо проаналізувати Тернопільську область за методикою конкурентної ідентичності С. Анхольта. Опишемо бренд території за названими критеріями [8, с. 150].

Люди. НауковецьП. Шушпанов провів дослідження щодо виявлення загальних рис, притаманних соціуму Тернопільської області. Аналіз освітнього рівня населення області показав, що серед респондентів віком 16-69 років переважають особи із вищою освітою – 34,92%; середню спеціальну освіту мають – 32,41%; середню загальну – 21,11%; незакінчену вищу – 8,04%; неповну середню – 3,52% загальної чисельності опитаних [9].

Влада. З 16 листопада по 2 грудня 2018 року соціологічною групою «Рейтинг» у рамках проєкту «Портрети регіонів» було проведено опитування серед жителів Тернопільської області. Жителі області оцінюють діяльність місцевої влади значно краще, ніж центральної. Протягом 2018 р. рівень задоволеності діяльністю обласної державної адміністрації дещо зменшився (з 26% до 22%). 46% відзначили, що задоволені діяльністю міського / сільського голови. Рівень незадоволеності місцевими головами серед жителів сіл нижче, ніж в містах області.

Експорт. Експортні постачання надавали 227 підприємств області у 2018 р. Основним торговим партнером є Польща, це 49 % обласного експорту. Товарна структура зовнішньої торгівлі області складалася з: механічних та електричних машини, продуктів рослинного походження, полімерних матеріалів, пластмаси та вироби з них, живих тварин; продуктів тваринного походження, мінеральних продуктів, засобів наземного транспорту, крім залізничного, різні промислові товари, продукції хімічної та пов’язаної з нею галузей промисловості, недорогоцінних металів та виробів з них [10].

Туризм. За підсумками 2018 р., Тернопіль увійшов до списку десяти найбільш туристичних міст України [11]. А Тернопільщина стала лідером замкового туризму. Близько третини українських замків розташовані саме на Тернопіллі. Понад 6 млн туристів, за даними статистики за рік, відвідує Тернопільщину. Фестивалі, які відбуваються в області також привертають значну увагу до туризму. А саме ті, які мають найбільшу кількість відвідувачів – Файне місто, Дзвони Лемківщини, Борщівська вишиванка, фестиваль «Ї», WOW Gorodok FEST [12].

Культура і спадщина. Станом на 01 січня 2015 р. у Тернопільській області взято на облік 4155 пам’яток археології, історії та монументального мистецтва (5 із них національного значення) та 1315 пам’яток архітектури та містобудування і садово-паркового мистецтва (180 – національного значення). З них паспортизовано лише 1668 об’єкти культурної спадщини (1488 паспортів старого взірця, у паперовому вигляді). 2274 об’єктів культурної спадщини мають статус нововиявлених.

Інвестиції та імміграція. За даними соціологічної групи «Рейтинг» 79% відчувають гордість за те, що є жителями своєї області, 82% – свого міста/села. Найчастіше предметом гордості за свій регіон респонденти обирали природу (45%), традиції регіону (43%), історію (42%). Культурою і мистецтвом пишаються 31%, місцевими жителями – 25%, пам’ятками – 16%, природними ресурсами – 15%, видатними людьми краю – 13%, кухнею і кулінарією – 10%. За останній рік дещо зменшилась кількість тих, хто хотів би працювати за кордоном (з 45% до 42%), при цьому майже половина з них в майбутньому хотіли б інвестувати зароблені кошти у відкриття власної справи в Україні. За традицією високий рівень міграції спостерігається серед молоді (65%). Близько 3-4% не бачать ніяких можливостей для економічного зростання області. 12% не бачать потенціалу зростання для свого населеного пункту (найбільше в малих містах і селах) [13].

Здійснений аналіз показує нам за якими критеріями можна будувати брендинг Тернопільської області. Визначивши основні критерії, які притаманні для регіону можна створити основу для формування бренду цієї території та комплексу стратегій його розвитку. Дані критерії вказують на те, що потрібно використовувати при побудові брендингу території саме Тернопільського регіону. Люди, як основний формотворчий капітал є важливим фактором для створення бренду. Крім того, важлива взаємодія та довіра людей з органами місцевого самоврядування. Важливим є і те, що може експортувати регіон задля приваблення іноземних інвестицій у свій регіон. Територіальний брендинг не буде вдалим, якщо не буде враховано культурної спадщини регіону та його природних ресурсів, зокрема і туризм. Важливо, щоб і населення, яке проживало в регіоні було задоволене умовами життя у своєму регіону.

Але на нашу думку варто було б іще додати один критерій до перелічених вище, щоб краще створити картину брендингу саме Тернопільської області. Це критерій «малі міста». Наприклад, м. Заліщики привертає увагу туристів до Тернопільської області саме тому, що практично є островом. Місто Кременець відоме своїми гірськими масивами, а м. Теребовля – своїм старовинним акведуком. Адже не лише Тернопільська область, а уся Західна Україна має велику кількість малих міст, які мають свій значний культурний, історичний, промисловий потенціал, який підсилить територіальний брендинг регіону.

Тому важливим для привабливості регіону є розвиток малих міст, які своєю сукупністю створять основу для побудови сильного територіального бренду, а це посилить інвестиційну привабливість регіону. В Україні на теперішній час не так багато областей мають свої бренди та бренд-буки. Тернопільська область одна з таких, яка ще не має свого бренд-буку та сталого впізнаного логотипа. Впровадження територіального бренду дає можливість забезпечити впізнаваність, візуальну ідентифікацію, що дозволить виокремити місто з-поміж інших, та налаштувати канали комунікації з цільовими аудиторіями більш дієво. Головною передумовою досягнення цілей бренду є його візуальна консолідованість – однаковість використання на усіх носіях, з дотриманням правил розміщення, що визначені даним документом. Наскрізна система ідентифікації логотипу міста передбачає однотипність застосування систем комунікації бренду, а це, насамперед, його графічне використання та втілення.

Дотримання правил графічного використання логотипу є запорукою досягнення наступних цілей:

• забезпечення впізнаваності бренду, яка неможлива без однакового використання графічних символів та елементів;

• збереження графічної гармонійності логотипу, котра втрачається при зміні пропорцій та недотриманні правил його застосування;

• досягнення основних цілей бренду, котрі тісно пов’язані з практикою застосування виявів бренду та комунікаційних методів.

Застосування графічних елементів завжди пов’язане з суб’єктивною оцінкою композиції та гармонійності зображень зі сторони дизайнерів, макетувальників, фотомитців та інших спеціалістів. Разом з тим, наявність чітких правил та слідування їм дає змогу зберегти цілісність графічної концепції бренду та вберегти її від спотворення.

Бренд-бук – це своєрідне свідоцтво про народження бренду, в якому зібрані всі його елементи, від логотипа до наклейки, а також звід правил про те, як в тих чи інших обставинах може бути використаний кожен з елементів бренду. При створенні бренд-бука регіон ліцензує всі складові свого власного фірмового стилю для створення позитивної репутації про себе [14].

Розроблення бренд-буку займає немало часу та знань. Для ефективного і впізнаваного логотипа потрібно вивчити історію, територіальні особливості регіону та багато іншого. Тому і займатись цим повинні професіонали та знавці своєї справи, які знають нюанси графічного дизайну. Бренд-бук має розкривати усі особливості регіону, бути простим та водночас легким для запам’ятовування. Тут необхідно підібрати й правильні кольори та визначити правильне розміщення.

Для того, щоб прописати особливості використання створеного логотипа, потрібно врахувати багато аспектів: рекламу на брендованій продукції, на великомасштабних зображеннях, на транспорті, в інтернеті тощо. Також логотип може бути використаний неправильно. Якщо немає чіткого положення про те, якого розміру має бути логотип на різних носіях, тобто він раптом стане вузьким або довгим, ніж повинен бути. Колірна гамма може різко змінити свій відтінок або колір, в результаті реклама може стати дуже схожою на рекламу конкурентів. Ефективність бренд-буку полягає в єднанні цілей для підтримки вигідного іміджу і реалізації брендингу товару, послуги або компанії в цілому. Такий формат дозволить побудувати сильну команду, яка працює для побудови довгострокових і взаємовигідних відносин як з клієнтами, так і з партнерами.

Висновки. Поняття «інвестиційна привабливість» означає наявність певних умов інвестування, які впливають на переваги у виборі того чи іншого об’єкта інвестування. На інвестиційну привабливість регіону впливають багато факторів; правильно побудована стратегія та розроблена програма залучення інвестицій, викладаючи різні параметри (географічні, галузеві, кліматичні, інфраструктурні, соціально-економічні), які допомагають активізувати інвестиційні процеси, вирішують соціальні завдання. Тернопільська область працює над брендингом своєї території. Оскільки створено туристичні бренди, проводяться заходи, які мають міжнародне значення, створюються сприятливі умови для залучення населення до створення територіального брендингу області.

Проте, брендинг Тернопільської області має свої недоліки та переваги. Але не вистачає основного впізнаваного бренду для цього регіону. Бренд має бути зрозумілим для інвестора, подавати йому сигнал: місто комфортне та інвестиційно привабливе. Територіальний брендинг не буде вдалим, якщо не буде враховано культурної спадщини регіону та його природних ресурсів.

Списoк викoристaних джерел та літерaтури

1. Ємельянцева, Д. І. Брендинг міста як метод покращення інвестиційної привабливості територій та регіонального розвитку [Текст] / Д. І. Ємельянцева, Д. Д. Пашкова // Водний транспорт. – [Б. м.]: [б. в.],2014. – Вип. 2. – С. 133-138.
2. Григорчук, Т. В. Маркетинг [Електронний ресурс] : навч. посіб. / Т. В. Григорчук ; наук. ред. Н. В. Куденко. – К. :Україна, 2007. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/marketingdistance/slovnik. – Назва з екрана.
3. Брендинг територій: как сделать так чтобы у нас получилось лучше чем у них: [Электронный ресурс]. – Режым доступа: http://www.region-brand.ru/index.php/2010-08-03-18-49-44/50-2010-08-05-12-15-44. – Название с экрана.
4. Нагорняк Т. Брендинг території як предмет міждисциплінарного наукового знання [Текст] / Т. Нагорняк // Сучасна українська політика. [Б. м.]: [б. в.], 2011. – Вип. 24. – С. 35 – 42.
5. Бражко О.В. Особливості формування оцінки інвестиційної привабливості економіки [Текст] / О. В. Бражко // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 12. – С. 16-20.
6. Туболець І. І. Чинники формування інвестиційної привабливості регіону [Текст] / І. І. Туболець // Інвестиції: практика та досвід. – 2012. – № 20. – С. 9–11.
7. Гомельська В. В. Організаційно-економічні аспекти поліпшення інвестиційного клімату регіону [Текст]  /В. В. Гомельська // Регіональна економіка.– 2003.– № 3.– C. 62-70.
8. Черепанова Д.А. Брендинговый подход к проблеме формирования политического имиджа государства [Текст] / Д.А. Черепанова // Теории и проблемы политических исследований. – 2016. – № 3. – С. 147-155.
9. Соціально економічна структура населення Тернопільської області як чинник зовнішньої трудової міграції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/20068/08-Brich.pdf?sequence=1. – Заголовок з екрана.
10. На Тернопільщині збільшився експорт та імпорт товарів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vybory.te.ua/2019/02/19/%D0%BD%D0%B0-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%89%D0%B8%D0%BD%D1%96-%D0%B7%D0%B1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8F-%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%82/. – Заголовок з екрана.
11. Тернопіль увійшов у ТОП-10 туристичних лідерів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://te.20minut.ua/Podii/ternopil-uviyshov-u-top-10-turistichnih-lideriv-ukrayini-10763366.html. – Заголовок з екрана.
12. 6 мільйонів туристів за рік: чим їх приваблює Тернопільщина [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.0352.ua/news/2526042/6-miljoniv-turistiv-za-rik-cim-ih-privablue-ternopilsina-video. – Заголовок з екрана.
13. «Портрети регіонів». Тернопільська область [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ratinggroup.ua/ru/research/regions/portrety_regionov_ternopolskaya_oblast.html. – Заголовок з екрана.
14. Бренд-бук [Электронный ресурс]. – Режым доступа: http://www.artwell.ru/services/brandbook/. – Название с экрана.

Ключові слова: відкриті дані, державні інформаційні послуги, електронні державні послуги, доступ до публічної інформації, відкриті АРІ, хакатон.

У сучасному світі спостерігається швидкий розвиток інформаційного суспільства, який спрямований на задоволення потреб людей, де інформація є відкрита для всіх і кожна людина має можливість створювати, зберігати, користуватися та обмінюватися нею. У зв’язку з цим виникає нагальна потреба запровадження у діяльність органів, установ та підприємств, котрі спеціалізуються у наданні інформаційних послуг, нових інструментів для якісного обслуговування клієнтів.

На сьогодні таким інструментом виступають відкриті дані, які активно впроваджуються у діяльність вітчизняних органів влади. Це зумовлено тим, що збільшення обсягів інформації у процесі їх діяльності, суспільні запити та швидка технологізація суспільства викликали необхідність впровадження та використання системи надання електронних державних послуг та доступу до публічної інформації.

З огляду на те, що концепція відкритих даних відносно нова в українському інформаційному просторі, виникає необхідність у процесі її впровадження у діяльність органів державної влади враховувати досвід тих країн, які успішно її використовують.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питаннями використання відкритих даних займалися такі науковці, як М. С. Ковтун, О. Ю. Краковецький та А. В. Тарасюк. Вони дали характеристику цьому поняттю, а також визначили перспективи та напрями розвитку. П’ятизіркову модель відкритості даних розробив британський спеціаліст з інформатики Тім Бернерс-Лі.

Метою статті є визначення практичних аспектів які посилюють процес надання державних інформаційних послуг на основі закордонного досвіду.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап суспільного розвитку характеризується динамічним впровадженням інформаційних технологій у всі галуззі діяльності. За таких умов виникає необхідність органів державної влади стежити за характером та змістом інформаційних обмінів з громадськістю для дотримання балансу у їх відносинах. Оскільки у протилежному випадку може знизитися ступінь підтримки суспільством влади, а то й відкритим протистоянням.

Для запобігання такого розвитку подій необхідно досягти такого результату, коли інформаційні потоки між органами влади та громадськістю функціонують максимально без перешкод. Така модель реалізується у тому випадку, коли кожен громадянин матиме можливість отримувати повну, вірогідну та всебічну інформацію про діяльність органів державної влади.

Сприяє цьому впровадження концепції відкритих даних. На сьогодні визначень поняття «відкриті дані» є значна кількість і всі вони різняться в залежності від країни або науковця. Організація Об’єднаних Націй подає таке трактування цього поняття – це публічна інформація, яка оприлюднюється з ініціативи держави он-лайн, при цьому забезпечує до неї вільний доступ та подальше її використання і поширення [2].

Науковці подають власні трактування поняття «відкриті дані». На думку О. Ю. Краковецького, «відкриті дані – це концепція, головна ідея якої полягає у тому, що дані мають бути доступні для легкої обробки програмними засобами та подальшого використання і розповсюдження без жодних обмежень і контролю» [3, с. 12]. Інший науковець А. В. Тарасюк стверджує, що відкритими є ті дані, які надають інформацію, яка надалі може бути використана будь-ким (з комерційною метою у тому числі), якщо це передбачено законом. Держава може надавати у формі відкритих даних доступ до публічної інформації, але при цьому мають бути встановлені певні обмеження (прикладом цих обмежень можуть бути персональні дані) [5, с. 60].

Для якісного впровадження відкритих даних у процес надання державних інформаційних послуг необхідно враховувати закордонний досвід. Зокрема досвід тих країн, які знаходяться на рівень вище у цій галузі. У цьому випадку необхідно враховувати показники двох міжнародних рейтингів: «Open Data Barometer» та «Global Open Data Index». Ці два рейтинги важливі, оскільки дозволяють об’єктивно оцінити прогрес у порівнянні з іншими країнами.

Рейтинг Open Data Barometer оцінює прогрес кожної країни за трьома категоріями (готовність Уряду/суспільства/бізнесу до оприлюднення відкритих даних; імплементація законів про відкриті дані; політичний/економічний/соціальний ефект від відкриття урядових даних) та оцінює наявність і якість ключових наборів даних у 15 категоріях. Щодо рейтингу Global Open Data Index, то в ньому здійснюється лише оцінка цих 15 категорій до яких традиційно відносять реєстр компаній, реєстр землевласників, реєстр публічних контрактів, публічну фінансову звітність, нормативно-правову базу, розклад громадського транспорту, статистику злочинності/охорони здоров’я/освіти/торгівлі, карти, дані перепису населення, дані про забруднення навколишнього середовища та якість води, результати виборів, державні та місцеві бюджети.

Україна починаючи з 2014 р. є у цих рейтингах, проте у Global Open Data Index офіційно з 2015. Ознайомитися із місцем України протягом 2014-2018 рр. можна на рис. 1.

Якщо провести хронологічну паралель між прийняттям в Україні законодавчих актів та її місцем у вище зазначених рейтингах, можна зробити висновок, що із запровадженням Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних в кінці 2015 р. держава почала покращувати свої позиції у цій сфері, про що свідчать дані рейтингів за 2016 р.

Згідно з рейтингом Open Data Barometer Україна посіла 44 місце і покращила свій результат на 18 позиції у порівнянні з 2015 р. [15]. У рейтингу Global Open Data Index Україна була на 31 місці, піднявшись на 23 позиції [12].

У 2016 р. було здійснено приєднання до Міжнародної Хартії відкритих даних, що дало новий поштовх до їх розвитку та удосконалення. Виконання Україною головних принципів цієї Хартії покращило місце держави у міжнародних рейтингах. Наприклад, за останніми опублікованими даними за 2017 р., у рейтингу Open Data Barometer країна покращила результат на рекордних (для неї) 27 позицій і посіла 17 місце. У 2018 р. Україна зберегла свої позиції в обох рейтингах.

За даними цих рейтингів найкращі результати у впровадженні відкритих даних мають Канада та Великобританія, тому у цій науковій роботі ми розглянемо саме їх досвід у цій сфері.

Впровадження відкритих даних у Великобританії розпочалося у 2013 р. коли тодішній прем’єр-міністр Девід Камерон оголосив ціль зробити уряд країни «найпрозорішим урядом у світі». План дій з реалізації цієї цілі включав утвердження позицій Великобританії як одного зі світових лідерів у сфері розвитку відкритих даних, а також запуск порталу data.gov.uk який повинен стати провідним порталом відкритих даних у світі [11].

План дій із реалізації Хартії відкритих даних, який був ухвалений британським урядом включав пункт, щодо створення Національної інформаційної інфраструктури урядових даних. Мета цієї структури – спрощення надання доступу до найважливіших державних даних, відкриття яких надалі матиме значний соціальний та економічний вплив, а також покращення якості даних та забезпечення їх інтероперабельності.

Запуск Порталу data.gov.uk відбувся у 2010 р. з 10 сервісами які були засновані на даних. Серед цих сервісів найвідоміші FillThatHole, який використовує дані про місцезнаходження з Управління національної статистики, щоб громадяни могли повідомляти про небезпеки на дорогах, а також PlanningAlerts, який знаходить додатки для планування на місцевому рівні. Портал збільшив кількість наборів даних приблизно з 2 500 при його запуску до 50 000 сьогодні [17].

На основі опублікованих наборів даних створюються різного роду додатки та ініціативи. Серед найвідоміших з них є запуск ініціативи Open Banking. Її запуск відбувся у 2015 р. урядом Великобританії з метою розробки стандартів відкритих API для кредитних організацій, які дозволяють забезпечити використання їх даних іншими організаціями.

Розробка ініціативи проводилася експертною групою Open Banking Working Group (OBWG) в склад якої увійшли представники банків, фінтех-компаній і спеціалісти в галузі відкритих даних. В результаті проведеної роботи у лютому 2016 р. був опублікований документ «The Open Banking Standard», який містив рекомендації по розробці стандартів відкритих АРІ і їх подальшому впровадженню.

В серпні 2016 р. Управління по конкуренції та ринках Великобританії (The Competition and Markets Authority – CMA) опублікувало план реформ в банківській сфері, які направлені на підвищення конкуренції й доступних послуг на фінансовому ринку. Однією з ключових ініціатив стала Open Banking, для реалізації якої був створений спеціально уповноважений орган – Open Banking Implementation Entity. З 13 січня 2018 р. застосування принципів відкритих АРІ в Великобританії стало обов’язковим для 9 найбільших банків, послугами яких користується 80-90% фізичних осіб [1, с. 2].

Суть цієї ініціативи полягає у тому, що банки або інші постачальники фінансових послуг повинні надавати можливість клієнтам ділитися своєю фінансовою інформацією з іншими банками, а регулюватися це все повинно третіми сторонами. Окрім цього, найбільші банки Danske, Bank of Ireland, Nationwide, Barclays, Allied Irish Bank, Lloyds Banking Group, HSBC, Santander і RBS Group – з дозволу своїх клієнтів будуть зобов’язані надавати розробникам мобільних та веб-додатків можливість підключатися до даних поточного рахунку користувача.

Таким чином, клієнти банків зможуть зайти на один сайт або в мобільний додаток і побачити всі свої банківські рахунки та кредитні картки в одному місці. У майбутньому користувачі зможуть вести всі свої фінансові справи й займатися домашніми рахунками користуючись єдиною цифровою платформою [6].

Впровадження цієї ініціативи якісно впливає на підвищення рівня надання державних інформаційних послуг. Даний досвід можна використовувати й в Україні, наразі подібні ініціативи впроваджуються у всіх країнах Європи. Запуск Open Banking можна розпочати з обов’язкового застосування принципів відкритих АРІ саме державними банками й надалі поширити ці принципи на усі банки країни.

Ще одним лідером у впровадженні відкритих даних є Канада. Уряд Канади визначив 10 принципів оприлюднення державної інформації: повнота, першоджерело, своєчасність, легкість фізичного та електронного доступу, машинозчитуваність, недискримінація, використання загальноприйнятих стандартів, ліцензованість, постійність, витрати на використання.

В цілому, впровадження відкритих даних у Канаді ґрунтується на принципах які зазначені у Хартії відкритих даних. Основною перевагою у розвитку цієї галузі є залучення усіх охочих осіб до розробки додатків на основі відкритих даних. Яскравим прикладом є проведення хакатону CODE у 2013 р. участь у якому взяло понад 900 розробників, студентів та ентузіастів. Команди змагалися і створювали додатки використовуючи дані з Канадського порталу відкритого уряду. В результаті проведення цього хакатону було створено понад 100 додатків [14].

Значна частина цих додатків позитивно вплинула на посилення надання державних інформаційних послуг. Ось декілька прикладів таких додатків:

• Canada’s Population Clock (real-time model) – виданий Управлінням статистики Канади. Цей продукт візуалізації даних представляє інформацію про темпи оновлення населення країни. Веб-сторінка показує модель росту населення Канади в режимі реального часу [8].

• Water Data API – AРІ надають дані про рівень води та потоку (скидання) в реальному часі, зібрані на понад 1 900 гідрометричних станціях по всій Канаді, а також історичні дані про рівень води та потоку (скидання), зібрані на понад 7 700 гідрометричних станціях по всій Канаді [16].

• Canadian Immigration Insight Reports – звіти мають надати інформацію про імміграцію за різними критеріями, такими як категорія, країна народження, місто висадки тощо. Звіти повністю інтерактивні: необхідно навести курсор миші на графік, і є можливість отримати підказку із детальними даними; натиснувши на точку даних, і графіки/таблиці відповідно зміняться [9].

• Funding Opportunity Database – база даних можливостей фінансування яка дозволяє кожному шукати та відображати інформацію про поточні та / або нещодавно заархівовані можливості CIHR на основі введених критеріїв вибору або пошуку [10].

Це лише незначна частина додатків які були створені на основі відкритих даних, що надалі позитивно вплинуло на рівень надання державних інформаційних послуг в Канаді. Оскільки відтепер, зацікавлений громадянин може скористатися мобільним додатком де необхідна інформація представлена у зручній формі. Це полегшує роботу і безпосередньо державних установ, оскільки кількість запитів від громадян зменшується, але водночас збільшується кількість задоволених інформаційних запитів тих же громадян.

Окрім вищезазначених аспектів на посилення надання державних інформаційних послуг також впливає правильне оприлюднення відкритих даних на Єдиному веб-порталі відкритих даних. В основі правильного оприлюднення лежить відповідність типу інформації та формату у якому вона розміщується на Порталі (табл. 1).

Таблиця 1

ФОРМАТИ ОПРИЛЮДНЕННЯ ДАНИХ

Для кращого розуміння важливості коректного підбору формату до типу інформації розглянемо з практичної сторони п’яти зіркову модель Тіма Бернерса-Лі. На Єдиному веб-порталі відкритих даних кожен набір даних оцінюється за цією моделлю.

Одна зірка – під відкритою ліцензією інформація доступна в Інтернеті у будь-якому форматі. Ця категорія включає файли у форматі PDF, а також скановані копії документів. У такому випадку інформацію можна переглянути, роздрукувати чи поширити, але здійснити її опрацювання без додаткових маніпуляцій (наприклад, оцифрування) неможливо.

Дві зірки – формат даних не є відкритим, хоча оприлюднюються вони у структурованому вигляді (наприклад, XLSX). У залежності від наявного програмного забезпечення дані можна експортувати в інший формат, але при цьому будуть наявні зайві елементи, а отже це додаткові дії для здійснення аналізу.

Три зірки – оприлюднена інформація доступна у відкритих структурованих форматах (наприклад, JSON, CSV, YAML, XML). У цьому випадку, даними можна користуватися будь-яким чином, але вони ще не є повністю інтегрованими у веб.

Чотири зірки – використовуються стандарти W3C21 (зокрема, SPARQL та RDF), при цьому дані мають постійне посилання. У користувачів є можливість отримувати первинні набори даних у вигляді файлів (наприклад, списки або довідники) або ж через запит до АРІ за вказаними параметрами.

П’ять зірок – набори даних зв’язані між собою (linked data). У цьому випадку дані являють собою семантичну мережу, яка постійно змінюється та оновлюється відповідно до сучасних запитів [7].

Варто зазначити, що дані які публікуються повинні бути впорядковані. Відомий вчений Джефф Лік виділяє чотири основні характеристики таких даних:

• в одному стовпці повинна бути кожна змінна (variable), яку ви вимірюєте;
• в окремому рядку – кожне окреме спостереження (observation) цієї змінної;
• одна таблиця повинна бути для кожного «виду» змінної;
• якщо є декілька таблиць, тоді вони мають включати стовпець у таблиці, завдяки якому ці таблиці можна буде об’єднати [13, с. 23].

Тобто, значна частина даних оприлюднюється у формі таблиці, яка є впорядкованою сукупністю стовпчиків та рядків. Один рядок таблиці є однією одиницею даних (одне спостереження), а один стовпчик є однією змінною (значенням), яке змінюється від одного рядка до іншого.

Найчастіші помилки яких слід уникати при формуванні таблиці з даними:

1. порушення структури рядків та стовпців – об’єднані комірки;
2. в заголовках стовпців знаходяться значення, а не назви змінних;
3. кілька змінних зберігаються в одному стовпці;
4. змінні у таблиці не є уніфікованими – «брудні дані» [4, с. 24-27].

Отже, для якісного впровадження відкритих даних у процес надання державних інформаційних послуг слід враховувати досвід у цій сфері країн, які знаходяться рівнем вище. За даними міжнародних рейтингів «Open Data Barometer» та «Global Open Data Index» такими країнами є Великобританія та Канада. Проаналізувавши процес впровадження відкритих даних у цих країнах, можна зробити висновок про те, що в цілому розвиток цієї сфери ґрунтується в основному на принципах які передбачені Хартією відкритих даних. Головна відмінність між цими країнами та Україною у тому, що у нашій державі значно нижчий рівень ініціативності. Окрім ініціативності для посилення надання державних інформаційних послуг із залученням відкритих даних необхідно враховувати практичні аспекти під час формування наборів даних. Допущена помилка при формуванні таблиці з набором даних надалі не буде правильно розшифрована користувачем, що явно впливатиме на якість надання цієї інформаційної послуги. Це ж стосується даних які використовуються у процесі розроблення мобільних додатків або інших ініціатив, коли структура даних унеможливлює їх автоматизоване опрацювання.

Список використаних джерел та літератури

1. Инициатива Оpen Вanking в Великобритании [Текст] / Центральный банк Российской Федерации. – М. : [б. из.], 2018. – 15 с.
2. Ковтун М. С. Відкриті дані в Україні: сутність та стан розвитку [Електронний ресурс] / М. С. Ковтун, Н. О. Хрякова // Forum Prava. – [Б. м. : б. в.], 2018. – №2. – С. 66-73. – Режим доступу: http://forumprava.pp.ua/files/066-073-2018-2———-,———10-.pdf. – Назва з екрана.
3. Краковецький О. Ю. Відкриті дані в Україні [Текст] : навч. посіб. / О. Ю. Краковецький. – [Б. м. : б. в.], 2018. – 34 с.
4. Савчук А. Відкриті дані для міст: практичний аспект [Текст] / А. Савчук, Р. Величко. – К. : [б. в.], 2019. – 68 с.
5. Тарасюк А. В. Відкриті дані та інші дані у публічному доступі: правові аспекти [Текст] / А. В. Тарасюк // Інформація і право. – [Б. м. : б. в.], 2017. – № 2(21). – С. 59–65.
6. Чего ждать от открытого банкинга в Британии [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://thebusinesscourier.com/ru/revolyuciya-v-bankovskoj-sfere-k-vam-prixodit-chego-zhdat-ot-otkrytogo-bankinga-v-britanii. – Название с экрана.
7. 5 stars Open Data [Electronic resource]. – Mode of access: https://5stardata.info/en/. – Title from the screen.
8. Canada’s Population Clock (real-time model) [Electronic resource]. – Mode of access: https://open.canada.ca/en/app/canadas-population-clock-real-time-model. – Title from the screen.
9. Canadian Immigration Insight Reports [Electronic resource]. – Mode of access: https://open.canada.ca/en/apps/canadian-immigration-insight-reports. – Title from the screen.
10. Funding Opportunity Database [Electronic resource]. – Mode of access: https://open.canada.ca/en/apps/funding-opportunity-database. – Title from the screen.
11. G8 Open Data Charter National Action Plan [Electronic resource]. – Mode of access: https://www.gov.uk/government/publications/g8-open-data-charter-national-action-plan. – Title from the screen.
12. Global Open Data Index [Electronic resource]. – Mode of access: https://index.okfn.org/. – Title from the screen.
13. Leek Jeff The Elements of Data Analytic Style GitHub [Electronic resource] / Jeff Leek. – Mode of access: https://worldpece.org/sites/default/files/datastyle.pdf. – Title from the screen.
14. Open Data 101 [Electronic resource]. – Mode of access: https://open.canada.ca/en/open-data-principles. – Title from the screen.
15. Open Data Barometer [Electronic resource]. – Mode of access: https://opendatabarometer.org/?_year=2017&indicator=ODB. – Title from the screen.
16. Water Data API [Electronic resource]. – Mode of access: https://open.canada.ca/en/app/water-data-api. – Title from the screen.
17. What is the UK government’s open data strategy? [Electronic resource]. – Mode of access: https://www.computerworld.com/article/3427838/what-is-the-uk-government-s-open-data-strategy.html. – Title from the screen.

PRACTICAL ASPECTS OF USING OPEN DATA AS AN INSTRUMENT OF STRENGTHENING THE PROVISION OF STATE INFORMATION SERVICES: FOREIGN EXPERIENCE

The article deals with the concept of open data and its role in the activity of public authorities. In particular, the practical aspects of using open data as a tool to strengthen the provision of public information services were analyzed and foreign experience in the development of this field was analyzed.

Keywords: open data, public information services, electronic public services, access to public information.

Ключові слова: інформаційний захист, контрпропаганда, пропаганда.

Інформаційний захист – комплекс методів та прийомів оборони інформаційного середовища, що має на меті зупинити вплив ворожої пропаганди. Система інформаційного захисту цілої країни вимагає заздалегідь продуманої роботи та залучення величезних інформаційно-технічних ресурсів. Проте, у випадку зовнішньої агресії, така система може гарантувати безпеку та захист інформаційного простору країни. Втім Україна не була завчасно підготовлена до інформаційної атаки та змушена будувати оборону вже під час війни.

Метою статті є аналіз діяльності української контрпропаганди під час гібридної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значну увагу щодо вивчення проблем захисту інформаційного поля країни присвятили: Горбулін В.П., Почепцов Г.Г. [4], Житарюк М.Г.[3], Жарков Я.М. [2] та ін. Аналіз остатніх досліджень та публікацій вказує, що основна причина нинішньої ситуації в інформаційному просторі України – це прямий наслідок державної політики попередніх років.

Виклад основного матеріалу. Інформаційний захист або контрпропаганда має на меті не лише викриття дезінформаційних повідомлень противника, але й може проводити повноцінні атаки з метою витіснення противника з власного інформаційного простору. В ході такого протистояння можуть використовуватися ряд прийомів, які властиві пропаганді противника, так і прийоми абсолютно йому невідомі. Вся різниця між ворожими інформаційними системами полягає лише у відношенні«атакуючий-захисник». Відтак, сторона, яка ініціювала інформаційну агресію і першою розпочала атаку – агресор, сторона, що обороняється від інформаційної атаки – захисник.

Контрпропаганда – це заздалегідь встановлений фільтр [5], який має на меті захист інформаційного поля країни. У цьому випадку, якщо контрпропаганда налаштована на агресію зовні й готова з нею боротися, вона зможе локалізувати й зупинити агресію пропаганди противника. На думку вітчизняних дослідників, українська контрпропаганда не була заздалегідь підготовлена до оборони власного інформаційного простору, внаслідок чого пропаганда противника змогла окупувати інформаційний простір держави та повністю заволодіти ініціативою під гібридної війни [1].

Певне поліпшення стану системи інформаційного захисту відбулося з початком АТО (нині ООС), оскільки був створений штаб та прес-служба, яка регулярно повідомляла прохід воєнних дій. Проте загалом, період весни-осені 2014 р. для української контрпропаганди виявився настільки невдалим, що пропаганда противника дозволяла собі публікувати відверту неправду про становище України (приклади: історія про розіп’ятого хлопчика та інформація про канібалізм українців). В це й же час починає формуватися прошарок незалежних організацій та груп основною метою яких стала боротьба проти інформаційної окупації противника. Всі популярні соціальні мережі в Україні були заповнені проукраїнськими групами та каналами, що послабило інформаційний вплив російської пропаганди.

Для захисту власного інформаційного простору діють три державні структури (Міністерство інформаційної політики, Українське національне інформаційне агентство«УКРІНФОРМ» і Державний комітет телебачення та радіомовлення), що паралельно захищають інформаційне поле власної країни. Це дещо ускладнює діяльність української контрпропаганди, оскільки по-суті єдиного центру управляння інформаційних процесів не існує, хоча формальну цю роль виконує Міністерство інформаційної політики (далі МІП).

Міністерство інформаційної політики стало головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема, з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів [6]. Основними положеннями роботи МІП стали: сприяння суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів і забезпечення здійснення реформ ЗМІ щодо суспільно важливої інформації. Також засновано окремі державні структури у сфері захисту інформації, були впровадження державні ініціативи щодо посилення української контрпропаганди. Крім створення сайтів і контрпропагандистських груп, керівництво України ввело ряд обмежень щодо трансляції російських телеканалів та Інтернет-сайтів. Слід вказати на той факт, що заборона російських телеканалів відбулися набагато швидше, ніж російських сайтів.

Крім діяльності державних установ, існують ряд приватних інформаційних агентств і волонтерські організації заснованих журналістами, які на добровільних засадах боролися з російською пропагандою. Волонтерський рух журналістів є одним найефективніших засобів української контрпропаганди. На відміну від державних і приватних ЗМІ, волонтерські інформаційні організації мають ряд особливостей:

 – створені з початком перших сутичок на Майдані (кінець 2013 р.), анексії Криму (лютий-березень 2014 р.) і створюються по наш час;

– їх основна робота – це боротьба проти російської пропаганди;

– вони акцентують увагу виключно на інформаційному протиборстві з Росією і тому більш ефективні ніж інші ЗМІ.

Особливою і вкрай специфічною частиною системи української контрпропаганди є інформаційне волонтерство. Причиною виникнення волонтерських організацій, які спеціалізувалися на посиленні системі інформаційного захисту України, стала неспроможність державних і приватних українських ЗМІ протистояти інформаційній агресії противника. Поштовхом для початку інформаційного волонтерства стали події на Майдані, коли правоохоронні органи застосували силу проти мирних демонстрантів. Відразу розгорнулося інформаційна діяльність, яка згодом стала силою проти російських інформаційних атак. Крім цього волонтерські організації виявилися більш ефективними, оскільки швидше зреагували на атаку російських пропагандистів у 2014 р. Саме завдяки їхній діяльності вдалося уникнути панічних настроїв в українському суспільстві й організувати інформаційну оборону.

Немає можливості підрахувати чисельність і склад подібних груп: багато хто самостійно намагався докласти значних зусиль в розвитку української контрпропаганди. Вперше, конфлікт протилежних поглядів на просторах Інтернету переріс в небачену до того війну, який досі продовжується. Її умовно можна поділити на декілька етапів:

– період інформаційного волонтерства часів Майдану;

– період інформаційного протистояння під час «гарячих» бойових дій;

– період «виснажування».

Перший період інформаційного волонтерства пов’язаний з подіями на Майдані, оскільки російська пропаганда вже тоді розпочала активну інформаційну кампанію в підтримку тодішньої української влади. Розпочалося повномасштабне вторгнення в інформаційний простір України.

Новий етап інформаційного протистояння під час «гарячий»бойових дій розпочався відразу після завершення Майдану і початку збройної анексії Криму. Волонтери брали активну участь в розкритті неправдивих повідомлень, поширювали справжню інформацію про роль російських військовослужбовців та вищого керівництва Росії у захопленні українських територій. Під час боїв 2014 р. саме завдяки діяльності добровольців, вдалося довести причетність проросійських збройних формувань до катастрофи міжнародного рейсу МН17. Саме завдяки інформаційним матеріалам (фото, відео та інше)довелося точно визначити частини регулярної армії Росії, які брали участь в боях проти українських військ. Етап завершився після виходу української армії з Дебальцева, що ознаменувалось кінцем масштабних бойових дій.

Етап «виснажування» противника, характеризується виключно політико-інформаційною складовою. Головна особливість цього періоду (що триває донині) постійна бойова готовність обох сторін і розуміння того, що вирішити конфлікт силою не можливо.

Проте ситуація, загалом, в інформаційному полі склалася не на користь української контрпропаганди. Основними причинами цього є: перевага противника (матеріальна, технічна відсутність єдиного інформаційного центру. Все це дозволяє сказати, що сучасна українська контрпропаганда не може достатньо ефективно протистояти інформаційно-психологічного впливу противника. Завданням української контрпропаганди є подальше усунення вказаних факторів через збільшення державного фінансування, залучення спеціалістів і створення єдиного інформаційного центру. Зокрема, потрібно зробити акцент на наступальній контрпропаганді, а не обмежуватися виключно обороною власного інформаційного простору. Ресурси, що будуть затрачені на наступальні інформаційні операції, набагато менші ніж на оборонні:країні, що веде захист свого інформаційного поля, потрібно обробляти значну частину інформації противника, спростовувати, знаходити відповідні докази та лише тоді поширювати інформацію. Причому, дорогоцінний час буде втрачено і затрачені зусилля не знайдуть відповідної оцінки в суспільстві.

Російська пропаганда послуговується більш прихованими методами інформаційної атаки, пояснюючи втручання у внутрішні справи України необхідністю захисту етнічних росіян, прав громадян, збереження стабільності та добросусідських стосунків з РФ. Будь-яке відкрите збройне втручання російської армії пояснюють як провокацію української політичної еліти, а не українського народу. Таке чітке розмежування має на меті дегуманізацію керівництва України та створення підґрунтя для його повалення.

Ефективність російської пропаганди в умовах гібридної збройної агресії проти України визначається поставленими завданнями та результатами інформаційної-психологічної операції. Російська пропаганда ще до подій 2014 р. нав’язувала ідеї братства обох країн, але коли більшість українських громадян обрали курс на ЄвропейськихСоюз – розпочала агресивну інформаційну кампанію. За неможливістю повернення України в зону свого впливу, російська пропаганда намагається дестабілізувати внутрішню ситуацію в країни та пригальмувати подальшу інтеграцію.

На сьогодні в контексті захисту свого інформаційного простору Україна відбуваються деякі позитивні зрушення, що йдуть на користь вітчизняній контрпропаганді.Вдалося сформувати основну ідеологічну базу, яка служить основним інструментом для протидії російській пропаганді та залучити до інформаційного протистояння значну частину української громадськості. В цілому, українську контрпропаганду можна схарактеризувати як реактивну, децентралізовану та переважно оборонну. Реактивність української контрпропаганди полягає в тому що вона виникла як результат зовнішнього агресора – російської контрпропаганди. Лише після початку відкритої антиукраїнської пропаганди зі сторони ЗМІ РФ, українська контрпропаганда почала формуватися.

Взагальному українська контрпропаганда сформувалась як відповідь на ворожу пропаганду, оскільки орієнтована на оборону власного інформаційного простору – саме за таким принципом побудована значна частина роботи українських ЗМІ й незалежних інформаційних каналів. Основна причина такої стратегії полягає в тому, що вітчизняний інформаційний простір ще до початку гібридної війни перебував у зоні впливу російської пропаганди. Аби підвищити ефективність і вплив вітчизняної контрпропаганди необхідно провести відповідні реформи у всіх освітніх сферах, підготувати та залучити якісні кадри, створити єдиний центр інформаційного опору і взаємодіяти з іноземними ЗМІ. Для цього потрібні значні економічні вливання, інформаційно-технічні ресурси та час.

Список використаної літератури:

1. Горбулін В. П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В. П. Горбулін, М. М. Биченок. – К.: Інтертехнологія, 2009. – 136 с.
2. Жарков Я. М. Інформаційно-психологічне протиборство(еволюція та сучасність): монографія /Я. М. Жарков, В. М. Петрик, М. М. Присяжнюк. – К. : Віпол, 2013. – 248 с.
3. Житарюк М.Г. «Гарячі точки» у ЗМІ та Засобах Масової Інформації, пропаганди та маніпуляції. Особливості російсько-української війни 2014 р. / М. Г. Житарюк // Вісник Львівського університету. – 2015. – Вип. 40. – С. 208-214.
4. Почепцов Г. Контрпропаганда как объект [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://ms.detector.media/trends/1411978127/kontrpropaganda_kak_obekt/– Назва с экрана.
5. Почепцов Г. Г. Российско-украинский конфликт: ошибки информационной политики [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ukropnews.com/article/_760.html – Назва
   с экрана.
6. Про міністерство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://mip.gov.ua/content/pro-ministerstvo.html – Назва з екрану.

Ключові слова: гендер, гендерний стереотип, гендерна роль, дитяча художня література, засоби масової комунікації.

Під час усіх етапів життя саме твори художньої літератури супроводжують процеси розвитку та соціалізації особистості. І незважаючи на те, що останніми десятиліттями комп’ютерна та аудіовізуальна культура стабільно посуває книги на другий план, все одно дошкільне соціальне виховання не може бути повноцінним без літературних доробків, які залишаються такими ж затребуваними і найбільш розповсюдженими.

Свідченнями цього є шкільні навчальні програми, які вимагають вивчення школярами творів сучасної дитячої літератури, а також те, що незмінно великими тиражами продаються та видаються різні книги та хрестоматії для хлопчиків і дівчаток, які рекомендуються вчителям та батькам.

Аналіз художньої літератури для дитячої аудиторії у контексті системи гендерного мислення дає можливість отримати та поглибити знання про функціонування у художніх творах гендерно маркованих ідей та смислів, які закріплюються у свідомості дітей, а також краще зрозуміти зміст творів літератури, які транслюють символи чоловічого та жіночого досвіду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Внаслідок розповсюдження по Західній Європі ідей фемінізму, до мережі наук, пов’язаних із дослідженнями гендеру, увійшла гендерна лінгвістика. Дедалі більше вчених зайнялися аналізом поняття гендеру в системі соціальних комунікацій і мови. Значний внесок у цю область наукових пошуків зробили: С. О. Філоненко [1], Є. І. Горошко [2], Ю. П. Маслова [3], А. В. Кириліна [4] та ін.

Варто зазначити, що у як вітчизняній, так і в зарубіжній лінгвістиці існує чимало досліджень, які аналізують особливості жіночої та чоловічої літературної творчості, однак в цих працях досліджуються здебільшого твори, пов’язані із науковою роботою, а не мистецькою.

Свій вклад у дослідження ролі масових комунікацій у процесі функціонування гендерних стереотипів зробили такі науковці як І. К. Буличев [5], В. П. Агеєва [6], Н. М. Губанова [7], О. Р. Кісь [8] та інші. У працях цих вчених йдеться про загальні поняття гендеру, а також описано проблему гендерної нерівності, зосереджено увагу на джерелах створення гендерних норм, стереотипів, а також соціальних ролей. Загалом, ця тема є лише частково досліджена та потребує подальших більш ґрунтовних напрацювань.

Мета статті: аналіз та узагальнення проблеми гендерних стереотипів у процесі соціальної комунікації на матеріалі художніх творів сучасної української дитячої літератури.

Виклад основного матеріалу дослідження. Утворення певного стилю життя дітей та молоді, в тому числі і такого, невіддільним елементом якого є хороший рівень гендерного виховання, забезпечується тими ж законами росту індивідів, які беруть участь у процесі соціалізації людини та визначаються гендерні стереотипи під час виховання цих індивідів. Саме тому, участь стереотипів у процесі гендерного виховання варто розглядати у системі соціалізації молоді загалом, та участі в цьому процесі гендерних стереотипів зокрема.

Будь-який художній текст є частиною певного культурного простору, а культура – це один із визначальних чинників формування гендерного компонента, тому саме у художньому творі відображаються гендерні стереотипи певного етапу історії.

Оскільки художня література вважається віддзеркаленням сьогочасних соціальних процесів, то проблема шаблонних уявлень про фемінність та маскулінність набула значного розвитку саме в літературі. Це, у свою чергу, сприяє продукуванню гендерних стереотипів. Більше того, вони активно формуються та поширюються у суспільстві за допомогою художніх творів, адже вважається, що текст саме художньої літератури має найбільший вплив на особистість, який залежить не лише від когнітивної компетенції читача, його емоційного досвіду, а й від емотивного змісту.

Засобом створення стереотипів у письменництві є використання словосполучень, фразеологічних зворотів, субтекстів і лексем, які вживаються стосовно осіб чоловічої та жіночої статі [9].

Аналізуючи зміст гендерних стереотипів стає зрозуміло, що згідно із ними чоловіки прагнуть бути визнаними, компетентними, завжди досягати поставлених цілей та основну ставку робити на кар’єру, а не на сім’ю. Для жінок ж на першому місці є орієнтація на сім’ю, прагнення розділити з кимось свої почуття і тому подібні цінності.

Усі ці явища досить чітко можна простежити у художній літературі. Більше того, вони активно формуються та поширюються у суспільстві за допомогою художніх творів, адже вважається, що саме художній текст найефективніше впливає на особистість, що пов’язано із когнітивною компетенцією читача, його емоційним досвідом та емотивним змістом тексту.

Не є винятком і художні твори для дітей, ознайомлення з якими є основою літературного виховання в період дитинства. Так, відомий гендерний соціолог М. Кіммел стверджує, що книги, як і ЗМК, напряму не впливають на гендерну поведінку дітей, однак їх репрезентація є важливим аспектом у процесі формування в дітей власного розуміння понять «стать» та «гендер» [9]. До того ж, враховуючи думку психологів, про те, що улюблені дитячі казки впливають на майбутній спосіб життя людини, можна припустити, що діти починають сприймати себе через призму гендерних образів літературних персонажів. Тобто читання або прослуховування творів літератури безпосередньо бере участь у процесі творення гендерної особистості. Виходить, що через книги відбувається впровадження дитини в культуру того суспільства, де вона живе та розвивається.

Саме дитяча література вважається засобом формування особистості, який формує уявлення про оточуючий світ, ознайомлює з природою та навколишнім середовищем, допомагає розвивати та засвоювати мовлення, а також морально та естетично виховує. В текстах та ілюстраціях художньої літератури відбувається втілення гендерної приналежності героїв через наділення їх сталими моделями поведінки та установками, які і визначають їх статеву ідентифікацію. Також це проявляється у їх способах мовлення, манері одягатися, поводитись, вчинках та жестах.

І хоча сучасне суспільство є досить динамічним, процес зміни існуючих настанов та шаблонів, щодо соціальних груп чоловіків та жінок, є доволі повільним. Це явище пояснюють тим, що соціум завжди вимагає стабілізації суспільних процесів.

Виділяють такі причини закріплення стереотипів у творах для дітей:

– обмеження в часі видавництв для глибинного вивчення місту творів;

– бажання соціуму спрощувати, структурувати та схематизувати усі суспільні процеси. Як наслідок, створюються різноманітні алгоритми та шаблони, щоб кожного разу діяти уже за відомою схемою, адже це не вимагає додаткової напруги та зміни життєвих орієнтирів.

– більшість соціальних інститутів (школи, дитячі садки, громадські установи тощо) зацікавлені в тому, щоб підтримувати сталі норми суспільних відносин, через що і поширюють стереотипне мислення [10].

Усі ці стереотипні уявлення діти засвоюють з перших років життя в ході процесу гендерної ідентифікації.

Варто зазначити, що дитяча література – це сукупність видань, призначених для загального розвитку, здобуття нових знань та духовного росту дітей віком до 18 років. Враховуючи особливості читацької аудиторії, подібна література вимагає специфічного художнього оформлення, формату та покращеної поліграфії – папір для друку, шрифти, ілюстрації.

В Україні існує така стандартна класифікація дитячої літератури, відповідно до вікової приналежності читачів.

– І група – видання для дітей віком до 5 років включно;

– ІІ група – видання для дітей віком від 6 до 10 років включно;

– ІІІ група – видання для дітей віком від 11 до 14 років включно;

– ІV група – видання для дітей віком від 15 до 18 років включно [11].

Хоча ця класифікація є досить узагальненою, адже нерідко діти молодшого шкільного віку можуть цілком розуміти та сприймати твори, призначені для старшої вікової групи.

Психологи вважають, що діти готові сприймати книги та контактувати з ними вже у віці двох років. Хоча цей процес і відбувається у формі гри та за посередництва – батьків або інших осіб.

Науковець І. С. Кльоцина усі гендерні стереотипи поділяє на кілька груп:

1) стереотипи фемінності-маскулінності. Маскулінні ознаки відносять до активно-творчих, сюди належать інструментальні характеристики особистостей – впевненість у собі, активність, жорсткість, логічний тип мислення, лідерство тощо. До фемінних ж рис відносять ніжність, турботливість, вразливість, емоційність тощо. Усі ці якості постійно протиставляються та вважаються взаємодоповнюючими.

2) Стереотипи, щодо розподілу професійних та сімейних ролей між жінками і чоловіками. Так, найважливішою жіночою соціальною функцією вважається роль матері та домогосподарки. А сфера життя обмежується домом, сім’єю і народженням дітей. Чоловіки ж активні у суспільному житті, професійній діяльності, а також вони повинні турбуватися про матеріальне забезпечення сім’ї.

3) Особливості змісту праці – традиційно вважається, що жіночі професії повинні бути у сфері обслуговування та лише виконавчі посади, чоловіки ж можуть посідати керівні посади та лідерські позиції [12].

Саме такий поділ гендерних стереотипів і був взятий в основу під час дискурсивного аналізу.

Провівши гендерний дискурсивний аналіз певних творів дитячої художньої літератури та взявши в основу їх поділ на групи, описаний вище, варто виділити такі гендерні стереотипи, присутні у текстах.

До першої групи – стереотипи фемінності-маскулінності – належать такі стереотипи:

– справжній чоловік має бути сильним та сміливим;

– усі жінки надзвичайно емоційні та співчутливі, чоловіки ж навпаки – повинні приховувати свої емоції;

– жінкам завжди все цікаво;

– героями-бешкетниками в більшості випадків виступають саме хлопчики

До стереотипів, щодо розподілу професійних та сімейних ролей було віднесено:

– чоловік – захисник;

– жінки слухняні та потребують контролю;

– обов’язок жінок – ведення домашнього господарства, батько ж може займатися технікою.

Природно, що хлопчики прагнуть бути сміливими героями, а дівчатка – красивими принцесами, бо саме такі схеми поведінки вони отримують ще із раннього віку, читаючи художню літературу: «Сашкові хотілося виглядати в очах Мушки справжнім героєм, тому якби він сам розповідав їй, то зміг би щось підкреслити, а щось і викреслити!» або «– А про це я не подумав! – розхвилювався Сашко. Дуже вже йому хотілося Марічці догодити. В уяві він уже був тим самим принцом, який надівав туфельку на струнку ніжку своїй Попелюшці» [13, с. 138] тощо.

Якщо ж говорити про третю групу стереотипів, то згідно і стереотипними уявленнями, роботою для жінок є та, що вимагає прийняття рішень, а інноваційна, яка потребує лідерських якостей – для чоловіків. Не є виключенням і уявлення про те, що хорошими стратегами можуть були чоловіки, а жінки – лише виконавцями.

Як бачимо, більшість професій, що у книгах належать чоловікам, стосуються фізичної праці та керівних посад, адже вважається, що сила – це виключно чоловіча ознака. Більшість же жіночих професій є виконавчими.

Також поширеною ознакою багатьох літературних текстів є те, що сленгом, просторічною лексикою та жаргоном користуються здебільшого герої чоловічої статі, адже жінкам такий стиль мовлення «не личить». Тому, у лексиці героїнь жіночої статті подібні слова зустрічаються вкрай рідко.

Отже, дитяча художня література є одним із засобів продукування гендерних стереотипів та невід’ємним елементом впливу на процес гендерної ідентифікації особистості.

Досліджуючи процес стереотипізації художньої літератури, доцільно звернути увагу на взаємодію жанру твору та гендеру. Нерідко гендерну адресацію художнього твору можна простежити досить легко. Так, усталено «жіночими» вважаються такі жанри як мелодрама або романс, а трилер, вестерн чи пригодницький текст адресуються здебільшого чоловікам [1, с. 101]. Попри те фентезі або наукова фантастика є порівняно незалежними від гендерної ідентифікації.

У літературі, яка традиційно вважається спрямованою на чоловічу читацьку аудиторію, завжди характерна наявність маскулінних рис, в той час як жіночі витісняються на другий план. У сентиментальних ж творах присутні як риси фемінності (чисто жіночі якості в образах головних героїнь), так і маскулінності (типові чоловічі якості в образах головних героїв). Разом, герой та героїня, втілюючи стереотипні образи фемінності та маскулінності, створюють образ ідеальної пари, чим і заслуговують суспільне схвалення та підтримку.

У більшості «чоловічих» жанрів особистість жінки описується досить лаконічно. Найчастіше вони виступали в образах злочинців та жертв, причому майже завжди це другорядні ролі. Чоловікам ж дістаються першопланові ролі шпигунів, детективів, солдатів, мандрівників, головним завданням яких є порятунок світу, боротьба з різноманітним труднощами, перешкодами та як результат самоствердження як особистості

Однак, такий висновок не можна повністю екстраполювати і на творчість для дітей, адже нерідко героями пригодницьких творів для молодшої аудиторії є дівчатка.

Висновки. Очевидно, що навіть дитяча література сприяє формуванню у суспільстві чітких гендерних ролей – окремо для чоловіків та окремо для жінок. Адже діти дуже органічно та легко сприймають і сортують отриману інформацію.

Таким чином, тексти художньої літератури, як для дорослої, так і для дитячої аудиторії, беруть участь у процес формування та, рідше, нівелювання гендерних стереотипів у сучасному суспільстві. Саме тому батькам, обираючи книгу для своїх дітей, потрібно звертати увагу на її зміст та ідейні засади, а не лише на зовнішній вигляд чи жанр і тим самим уникати стереотипної заангажованості.

Список використаних джерел та літератури

1. Філоненко, С. О. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр. [Текст] / С. О. Філоненко. – Донецьк: ЛАНДОН–ХХІ, 2011. – 432 с.

2. Горошко, Е. И. Гендерная проблематика в языкознании [Электронный ресурс] / Е. И. Горошко. – Режим доступа: Http://www.owl.ru /win/books/articles/goroshko.htm. – Название с экрана.

3. Маслова, Ю. П. Моделі гендерної ідентичності жінки на сторінках друкованих ЗМІ [Електронний ресурс] / Ю. П. Маслова. – Режим доступу: http://eprints.oa.edu.ua/1301/1/maslova1_120412.pdf. – Назва з екрану.

4. Кирилина, А. В. Гендерные аспекты массовой коммуникации [Электронный ресурс] / А. В. Кирилина. – Режим доступа: http://www.owl.ru /win/books/articles/kirilina.htm. – Название с экрана.

5. Булычев, И. К. Образы маскулинности и феминности в формате гендерной картины мира [Электронный ресурс] / И. К. Булычев. – Режим доступа: http://credonew.ru/content/view/384/29/. – Название с экрана.

6. Агєєва, В. П. Основи теорії гендеру [Текст] / В. П. Агєєва, Л. К. Кобилянська, М. О. Скорик. – К.: «К. І. С.», 2006. – 536 с.

7. Губанова, Н. М. Маскулинность и феминность как категории гендерного анализа [Текст] / Н. М. Губанова. – Ставрополь: Радуга. – 2008. – 45 с.

8. Кісь, О. Р. Сексизм у ЗМІ: протидіючи комунікативному потоці [Електронний ресурс] / О. Р. Кісь. – Режим доступу: http://www.genderstudies -ukraine.org/ukr/F14ukr.html. – Назва з екрану.

9. Методология изучения искусства как области гендерных исследований [Электронный ресурс] / И. В. Перельман. – Режим доступа: http://www.gramota.net/materials/3/2013/9-2/31.html. – Название с экрана.

10. Дитячий світ крізь ґендерні окуляри. Про літературу. (Гендерний понеділок) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rozvitok.org/detskij-mir-skvoz-gendernye-ochki-o-literature-gendernyj-ponedelnik/. – Назва з екрану.

11. Вернигора, О. М. Книжкові видання для найменших читачів: проблеми і перспективи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2288. – Назва з екрану.

12. Методи дослідження тексту в сучасній лінгвістиці [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lecture.in.ua/metodi-doslidjennya-tekstu-v-suchasnij-lngvistici.html. – Назва з екрану.

13. Гридін, С. В. Федько у віртуальному місті [Текст] / С. В. Гридін. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2012. – 208 с.

Ключові слова: маркетинг, маркетингове дослідження, система маркетингової інформації.

Однією із найбільш важливих сторін системи маркетингової інформації є маркетингові дослідження. У багатьох випадках інформації, яку зібрано у систему недостатньо для прийняття виваженого рішення. Наприклад, при виникненні невідомої проблеми чи коли проблема вже відома, але не знайдено спосіб її вирішення. Іншими, більш позитивними, причинами у потребі проведення маркетингових досліджень є активне зростання компанії. А також коли компанії потрібно провести стратегію із корпоративного росту. У всіх цих випадках особа, що приймає рішення, потребує більш детального вивчення ситуації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тему маркетингових досліджень вивчали такі дослідники як Ф. Котлер [2, 4] у своїй праці «Основи маркетингу» надав визначення маркетинговим дослідженням. Американський фахівець із маркетингових досліджень Г. Черчілль [9] у своїй книзі «Маркетингові дослідження» вивчав особливості маркетингових досліджень. Російський дослідник Е. Голубков [6] у свій праці «Маркетингові дослідження: теорія, методологія і практика» визначає основні теоретичні аспекти маркетингових досліджень. Теорію маркетингових досліджень вивчали українські дослідники такі як А. Старостіна [8] у своїй праці «Маркетингові дослідження» та інші.

Метою статті є визначення ролі маркетингових досліджень у системі маркетингової інформації.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для вирішення маркетингових проблем компанії, фірми чи підприємства, для дослідження можливостей ринку необхідна достовірна маркетингова інформація. Щоб стабільно утримувати свої позиції на ринку потрібно одержати достовірну інформації для подальшого прийняття управлінських рішень [4, с. 207].

Маркетингова інформація – це дані, знання про будь-який об’єкт, подію, процеси чи явища, які необхідні для підготовки і прийняття маркетингових рішень [7]. Маркетингову інформація класифікують:

• За джерелом і способом отримання інформації: первинна і вторинна.
• За характером інформації: якісна та кількісна.
• За інформаційним потоком: вхідна, вихідна, внутрішня.

Первинна – це інформація, яка отримана в процесі вивчення для укладення поставленої задачі. Для збору первинної інформації ведуться польові маркетингові дослідження. Вторинна – це інформація, яка отримана з внутрішніх та зовнішніх джерел. Для її збору використовуються кабінетні дослідження [7].

Інформація – є важливим ресурсом управління таким, як гроші, сировина, устаткування. Для збільшення ефективності маркетингових досліджень на підприємстві потрібно постійно підтримувати маркетингову інформаційну систему (МІС).

Маркетингова інформаційна система (МІС) – це сукупність людей, методологічних прийомів, способів і процедур, які допомагають збирати, класифікувати, аналізувати і поширювати актуальну, своєчасну і чітку інформацію для прийняття маркетингових рішень [6].

Маркетингова інформаційна система складається із чотирьох допоміжних систем. Для початку МІС повинна оцінити потребу в інформації, із системи внутрішньої звітності підприємства знаходить потрібну інформацію [3, с.229].

Зупинимось докладніше на останній допоміжній системі – маркетингових дослідженнях. Підсистема маркетингових досліджень – це підсистема для збору інформації, яка потрібна для вирішення проблемної ситуації на підприємстві [2].

Виділяють декілька етапів діяльності з розподілу та обробки зібраних даних:

• І етап – оцінка даних ( визначення вірогідностей, точності).
• ІІ етап – генерування найбільш важливих даних.
• ІІІ етап – це поширення інформації (доступ до інформації в найкоротший термін)
• ІV етап – це нагромадження та використання інформації (розробка системи кодування інформації для полегшення доступу до неї [6].

Менеджерам підприємства, окрім внутрішньої інформації та маркетингових даних, потрібний огляд економічної ситуації на ринку, прогнозування, дослідження купівельних переваг, регіональним продажам, ефективність реклами – ці все дані здобуваються за допомогою системи маркетингових досліджень [9].

Маркетингові дослідження – це процес або сукупність процесів, яка пов’язує виробників, замовників і кінцевих користувачів з маркетологом через інформацію, яка використовується для ідентифікації і визначення маркетингових можливостей і проблем для того, щоб створювати, удосконалювати і оцінити маркетингові дії [7].

Для розуміння клієнтів підприємства, конкурентів неможливо обійтись без маркетингових досліджень. Дослідження ринку – це джерело інформації  для прийняття ефективного управлінського рішення. Сучасне маркетингове дослідження – це процес пошуку, збору, обробки даних і підготовки інформації для прийняття оперативних і стратегічних рішень в системі маркетингу.

На першому етапі керуючий з маркетингу і дослідник повинні чітко визначити проблему й узгодити цілі дослідження, сформулювати предмет маркетингового дослідження.

На другому етапі необхідно визначити вид цікавої для замовника інформації та шляхи її найбільш ефективного збору. Дослідження зазвичай починаються зі збору вторинних даних. Вторинні дані служать відправною точкою дослідження [8].

Розробивши проект дослідження, необхідно зібрати інформацію. Як правило це найдорожчий та проблематичний етап дослідження. Наступний етап маркетингового дослідження  – аналіз зібраної інформації. Дослідник зводить отримані дані в таблиці. Потім дослідник обробляє отримані дані за допомогою сучасних статистичних методик та моделі прийняття рішень, що застосовуються в системі аналізу маркетингової інформації.

Останній етап – це представлення отриманих результатів, розробка рекомендацій. Дослідник повинен представити основні результати, які потрібні керівництву фірми для прийняття головних, маркетингових рішень

А також здійснювати моніторинг ефективності маркетингу, визначити інформацію, необхідну для вирішення проблем, розробляти метод збору інформації, керувати і здійснює процес збору даних, аналізувати результати і передати результати [8].

Маркетингові дослідження – це різновид наукових досліджень, які спрямовуються на збір, обробку, відбиття та аналіз фактографічної інформації до проблем, які пов’язані з маркетингом товарів та послуг [1, с. 58].

Всі форми маркетингових досліджень можуть бути класифіковані за проблемами ідентифікації обстежень чи як вирішення проблем дослідження. Є два основних джерела даних – первинний і вторинний. Первинне дослідження проводиться з нуля. Вторинне дослідження вже існує, так як воно було зібране для інших цілей. Проводиться на основі даних, опублікованих раніше. Вторинні витрати на дослідження набагато менші, ніж первинні дослідження, але рідко приходить в формі, яка точно відповідає потребам дослідника [7].

Подібне розходження існує між пошуковими дослідженнями і заключним дослідженнями. Пошукове дослідження дає уявлення і розуміння питання або ситуації. Воно повинне зробити остаточні висновки лише з крайньою обережністю. Заключне дослідження робить висновки: результати дослідження можуть бути узагальнені на все населення.

Пошукове дослідження проводиться з метою вивчення проблеми, щоб отримати загальне уявлення про рішення на попередніх етапах дослідження. Воно може служити в якості вхідних даних для остаточного дослідження. Пошукова інформація досліджень збирають фокус-групи за допомогою інтерв’ю, огляду літератури і книг, обговорення з експертами, тощо. Заключне дослідження проводиться з метою зробити деякі висновки про проблему. Це, по суті, структуроване і кількісне дослідження, а вихід цього дослідження є вхідним сигналом для системи маркетингової інформації (МІС) [9].

Пошукове дослідження також проводяться з метою спрощення висновків завершального або описового дослідження, якщо результати дуже важко інтерпретувати для менеджерів з маркетингу [7].

Обов’язкові елементи маркетингових досліджень :

• науковий підхід;
• систематичність та комплексний характер;
• застосування результативної інформації для прийняття рішень на різних рівнях в системі управління підприємством.

Потреба у маркетингових дослідженнях виникає за умов, коли:

• збільшується кількість варіантів вибору альтернативних товарів, послуг та конкурентів;
• на рівні регіону чи країни зникає контакт між виробником і споживачем товару;
• з’являється спрогнозувати зміни ситуації на ринку, для обґрунтування подальших маркетингових рішень.

Практична організація маркетингових досліджень починається з США у першому десятилітті XX століття. Особливо активно починається розвиватись галузь маркетингових досліджень почалось із закінчення ІІ світової війни. Основними причинами розвитку маркетингових досліджень вважають:

• з’явився «ринок покупців» так, як пропозиція почала перевищувати попит;
• зріс рівень конкуренції;
• з’явилась потреба у зменшенні ризику непотрібної продукції [4, с. 395].

На сучасному етапі маркетингових досліджень характерні такі тенденції, як:

• інтенсивний ріст комп’ютерних технологій;
• збільшення комерціалізації баз даних;
• зменшення ефективності опитування як маркетингового методу.

Маркетингові дослідження – це різновид емпіричних досліджень. Емпіричні дослідження – це наукові дослідження, спрямовані на одержання фактографічного знання [2, с. 80]. Зміст та види маркетингових досліджень в багато в чому залежать від головної мети дослідження. Емпіричні дослідження поділяють на теоретично-прикладні дослідження і прикладні маркетингові дослідження.

Теоретично-прикладні дослідження допомагають вирішувати маркетингові проблеми, шляхом створення нових методологічних підходів їх вивчення. Інший вид – прикладні маркетингові дослідження вирішують конкретні маркетингові проблеми, для створення альтернатив стратегічних рішень діяльності підприємства на ринку [7].

Основними напрямками маркетингового дослідження є:

• дослідження ринку;
• дослідження споживчого попиту;
• дослідження конкурентів;
• дослідження фірми структури ринку;
• дослідження товарів;
• цінові дослідження;
• дослідження товарообігу і продажів;
• дослідження системи стимулювання збуту і реклами;
• дослідження внутрішнього середовища підприємства [9].

Маркетингове дослідження потребує точного вивчення об’єкта дослідження. Так як у кінцевому результаті об’єкт дослідження ставить цілі та задачі маркетингового дослідження, детальну технологію пошуків [5, с. 234].

Висновки. Отже, маркетингові дослідження поєднують споживачів, продавців, суспільство і маркетологів за допомогою інформації, яку використовують для вивчення проблем чи можливостей, розробки напрямків діяльності, визначення маркетингових перетворень і полегшення загального розуміння маркетингу. Маркетингові дослідження допомагають визначати обсяг інформації, потрібної для вирішення наявних проблем та знайти методи збору інформації, організовувати  та здійснювати процес збору даних і аналізу результатів.

Список використаних джерел та літератури

1. Акулич, И. Л. Основы маркетинга [Текст] / Акулич И.Л., Демченко Е.В. – Минск, 2005. – С. 48–60.

2. Котлер, Ф. Основы маркетинга: краткий курс [Текст] / Ф. Котлер. – М.: Вильямс, 2007. – С. 77-102.

3. Маркетинг [Текст] / В. Руделіус, О. Азарян, Н. Бабенко. – К., 2009. – С. 227-246.

4. Маркетинговий менеджмент [Текст] / Ф. Котлер, К. Келлер, А. Павленко. – К.: Хімджест, 2009. – 720 с.

5. Павленко, А. Ф. Маркетинг: [Текст] / А. Ф. Павленко, А. В. Войчак. – К.: КНЕУ, 2009. – 246 с.

6. Голубков, Е. Маркетинговые иследования: теория, методология и практика [Электронный ресурс] / Е. Голубков. – Режим доступа: http://htbiblio.yolasite.com/resources/Golubkov_Issledovaniya.pdf. – Оглавление с экрана.

7. Система маркетингових досліджень: завдання, процес та види [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nаukа.kushnіr.mk.uа/?p=75247. – Заголовок з екрану.

8. Старостіна, А. Маркетингові дослідження [Електронний ресурс] / А Старостіна. – Режим доступу: http://library.kpi.ua:8991/F?func=findb&request=000185348&find_code=SYS. – Назва з екрану.

9. Черчілль, Г. Маркетингові дослідження [Електронний ресурс] / Г. Черчілль. – Режим доступу: https://www.livelib.ru/book/1000183830-marketingovye-issledovaniya-gilbert-cherchill-tom-braun. – Заголовок з екрану.

Ключові слова: інформація, інформаційне суспільство, інформатизація, інформаційний простір.

Швидкий процес інформатизації суспільства робить інформацію ключовим об’єктом у житті людини. Про важливість інформаційних правовідносин у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави, свідчить робота з інформацією, а саме одержання, зберігання, використання та поширення. Усі процеси, що відбуваються з нами, наприклад виробництво товарів та послуг, їх розподіл, збут, створення і використання новітніх технологій, тощо ніяк не можуть існувати без використання інформації. Результатом цього є тотальна залежність людини від інформації. Тому вивчення інформаційного суспільства є необхідністю сучасного прогресу людства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інформаційне суспільство як новий етап в історії людства розглядали І. Арістова [1], В. О. Данильян [5], В. О. Ільганаєва [12], В. А. Ліпкан [7] та ін. Інформаційне суспільство як явище, в якому кожна людина може отримувати, накопичувати та розповсюджувати інформацію, розглядали В. М. Бебик [3], В. С. Цимбалюк [13] та ін. Дуже цікаві визначення цього терміна дають М. С. Вершинін [4, с. 23] («суспільство безперервної загальної освіти») та В. М. Бебик [3, с. 54] («сучасне суспільство з високим рівнем розвитку інформаційної культури (створення, переробки та використання інформації)»). У свою чергу, О. В. Пархоменко категорично не згоден ні з поняттям «інформаційне суспільство», ні з поняттям «суспільство знань», оскільки вважає, що найбільш точним визначенням є «інформаційнo-знаннєве суспільство» [10, с. 4].

Метою статті є дослідження інформаційного суспільства як нового етапу розвитку суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні існує безліч точок зору щодо визначення поняття «інформаційне суспільство». Наприклад, соціальна філософія трактує як «суспільство нового типу, що формується в результаті нової соціальної революції, породженої вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних та комунікаційних технологій». Дослідник В. О. Ільганаєва визначає інформаційне суспільство як «нову історичну фазу розвитку цивілізації, життя та діяльність котрої перш за все пов’язані зі створенням, переробленням та використанням інформації» [12, с. 154], а В. О. Данильян розглядає таке суспільство як «якісно новий етап соціо-технологічної еволюції суспільства, що формується в результаті довгострокового соціальнo-економічного розвитку, що передбачає збільшення ролі інформації та знань, а також формування та споживання інформаційних ресурсів у всіх сферах життєдіяльності суспільства за допомогою розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій, що існують у глобальних масштабах» [5, с. 23].

Науковець І. Арістова дає наступне визначення інформаційному суспільству: «це суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжується вибуховим розвитком і конвертацією інформаційних та комунікаційних технологій» [1, с. 89], а В. Ліпкан трактує як «суспільство нового типу, що формується внаслідок глобальної соціальної революції та породжує вибуховим розвитком і конвергенцією інформаційних і комунікаційних технологій» [7, с. 102]. Дослідник у власній монографії розглянув поняття «інформаційного суспільства» як синонім до суспільства знань, тобто «суспільство, в якому головною умовою добробуту кожної людини і кожної держави стає знання, здобуте завдяки безперешкодному доступу до інформації та вмінню працювати з нею».

Інформаційне суспільство – це новий етап розвитку людства, в якому будь-яка людина за допомогою інформаційнo-комунікаційних технологій може отримувати, переробляти та розповсюджувати інформацію, а держава повинна забезпечувати якісний рівень інформатизації усіх галузей [1, с. 90].

В літературі такий термін як «інформаційне суспільство» з’явився близько в 60х рр. ХХ ст. Однак деякі дослідники припускають, що термін виник у Японії завдяки професору Токійського технологічного інституту Ю. Хаяшн. І приблизно у ті ж часові рамки поняття було використане вченим-економістом Ф.Й Махлупом із США. Відповідно до іншої версії, термін «інформаційного суспільства» ввели у науковий обіг одночасно американські та японські науковці Т. Умеасо та Ф. Махлуп. Вони досліджували динаміку розвитку наукоємних виробництв на початку 60 років минулого століття.

Такий дослідник, як А. Новицький [9, ст. 26] окреслює такі ознаки переходу постіндустріального суспільства до інформаційного:

1. поняття «інформація» набуває нового значення;
2. значний розвиток інформаційних та телекомунікаційних систем в усіх сферах життя людини;
3. загальний доступ до мережі Інтернет;
4. зміни, пов’язані із зайнятістю населення, формування, становлення і розвиток новітніх суспільних відносин, створення новин суспільних конфігурацій, суспільних груп, суспільних відносин;
5. при здійсненні досліджень в різних галузях науки використовується різноаспектне визначення наукових підходів для вирішення проблем теоретичного обґрунтування у сфері суспільних змін;
6. створення новинно-мережевих субкультур, що притаманні віртуальним відносинам;
7. можливість аналізу, планування та наукового прогнозування суспільного розвитку, де найвищою цінністю є знання та інформація;
8. різноманітність пізнавальних процесів, які зумовлені науковими дослідженнями у різних сферах науки; вивчення проблеми пізнання нових можливостей, що притаманні нашому суспільству, та співставлення знання та інформації з реальністю, дослідження умов вірогідності та істинності пізнання інформаційного суспільства;
9. органи влади як вагомий важіль у розробці та запровадженні інформаційно-телекомунікаційних систем;
10. виникнення та розвиток специфічних суспільних інститутів, що притаманні новим інформаційним відносинам у суспільстві.

Загалом, існує багато факторів, що визначають інформаційне суспільство, але всі вони діляться на три основні групі:

1. вільний доступ людини до інформації;
2. високий рівень розвитку інформаційнo-комунікаційних технологій;
3. наявність розвиненої інформаційної-інфраструктури суспільства.

Саме ці умови створюють те суспільство, яке можна назвати інформаційним. Однак, деякі вчені мають іншу точку зору щодо характеристик. Наприклад, В. М. Бебик вважає однією з важливих ознак інформаційного суспільства є переважна кількість працездатного населення, яке працює саме в інформаційному секторі. Такий науковець як А. І. Ракітов [11, с. 85] розглядає і-суспільство як результат радикальних змін соціальних структур, наслідком яких і стає розширення сфери інформаційних послуг та діяльності загалом. На думку І. В. Арістової, однією з найважливіших ознак інформаційного суспільства є відсутність так званих просторових, часових та політичних меж, і відкриття суспільству нових можливостей  для самореалізації та ідентифікації [1, с. 45].

Варто зазначити, що у центрі інформаційного суспільства є людина, інформація, інформаційнo-комунікаційні технології та інформаційні ресурси. Науковець О. П. Дзьобань в своїй монографії «Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності» підкреслює, що «основу соціальної динаміки в інформаційному суспільстві складуть не традиційні матеріальні, а інформаційні, інтелектуальні ресурси – знання, наука, організаційні чинники, інтелектуальні здібності людей, їх ініціатива, творчість» [6, с. 53]. І. Марущак [8, с. 23] спирається у своєму дослідженні зовсім на інші складові і-суспільства: індустрія інформаційних послуг, інформаційна економіка, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та зв’язку, а також вагомий потенціал в науці.

За нашим спостереженням, останні роки характеризуються збагаченням суспільного лексикону такими поняттями, як «комп’ютероопосередкована політична комунікація», «електронний уряд», «кіберполітика», «електронне громадянство», «кібердемократія». Саме інформаційна революція, що сьогодні розгортається фактично на наших очах, і визначає рух до іншого нового суспільства – інформаційного, чи «суспільства знань» [6, с. 75]. Однією з фундаментальних характеристик цього суспільства є його глобальний характер. Процес формування суспільства характеризується стиранням меж між країнами та народами, змінюється структура світової економіки, більш динамічним та конкурентним стає ринок. Знання та інформація стають одними із ключових ресурсів країни, масштаби використання яких прирівнюються до використання традиційних ресурсів, і доступ до них є одним з основних факторів соціально-економічного розвитку цієї держави. Тому кожна країна сьогодні вважає одним з пріоритетних завдань формування та  посилений розвиток інформаційної інфраструктури. Водночас новітні інформаційні технології, проникаючи чи не в усі сфери людського життя, продукують не лише нові можливості щодо вирішення низки проблем, однак і породжують нові проблеми та загрози, таких як розрив зв’язків між державами, так і в рамках окремої країни, додержання свободи слова та відсутність цензури, захист прав та інтересів етнічних меншин та підростаючого покоління, збереження національної мови та культурного спадку у нових умовах, охорона інтелектуальної власності, протистояння культурній експансії інших країн. Створення глобального інформаційного суспільства сьогодні є об’єктивно-зумовленим процесом, основою якого є зростаючий з шаленою швидкістю вплив нових інформаційно- телекомунікаційних технологій усі сфери людського життя, взаємовідносини держави та суспільства, і міжнародні відносини в цілому [6, с. 45]. Все більш значної ролі для кожної держави набуває її включеність у процес формування мережевої економіки.

Широке використання нових інформаційних технологій у повсякденному житті сприяє удосконаленню демократичних засад, веде до підвищення політичної активності громадян, встановлення ефективного діалогу держави та громадськості з подальшим зворотнім зв’язком. Загалом, процес становлення інформаційного суспільства вимагає від держави нові вимоги, яка покликана бути координатором діяльності суб’єктів суспільства та сприяти створенню сприятливих умов інтеграції громадян країни у глобальне інформаційне суспільство, при цьому відстоювати власні інтереси в світовому інфопросторі [1, с. 75]. Перехід на наступний рівень інформаційного суспільства відбувається через науково-технічну революцію, у ході якої змінюється середовище проживання громадян, а це приводить до зміни свідомості людей. Саме технологічно-інформаційна революція стала причиною наступних речей: збільшення частки інформаційних комунікацій, послуг та продуктів у ВВП; утворення глобального інфопростору, який забезпечує інформаційну взаємодію людей, їх вільний доступ до світових інформаційних ресурсів та задоволення потреб людей у інформаційних послугах та продуктах. Перехід суспільства до постіндустріальної чи, точніше, до інформаційної стадії характеризується такими критеріями: 1) космічні; 2) технічні (перехід до шостого технологічного укладу); 3) соціально-економічні критерії. Від промислового суспільства, де домінують сфера послуг та промисловість відповідно, інформаційне суспільство відрізняється тим, що знання, інформація, інформаційні послуги та всі галузі, пов’язані з виробництвом цієї інформації (комп’ютерна, телекомунікаційна, телевізійна), а також зростає швидкими темпами інформація та нове суспільство продукує нові робочі місця [9, с. 27].

В зв’язку з тим, що у більшості країн світу, і в Україні у тому числі, були прийняті важливі документи, що регламентують розвиток нового інформаційного суспільства. Наприклад, в 2003 р. у Женеві та в 2005 р. у Тунісі було проведено Всесвітній саміт із питань інформаційного суспільства, тобто дві конференції з питань комунікацій, інформації та інформаційного суспільства. Заходи відбулися за підтримки ООН. Однією з головних питань саміту було поширення доступу до мережі Інтернет в тих країнах, що тільки розвиваються, задля подолання так званої всесвітньої цифрової нерівності, що існує між багатими та бідними країнами. В результаті були прийняті наступні документи: Женевська декларація принципів, Женевський план дій, Туніське зобов’язання та Туніська програма інформаційного суспільства У них йдеться про:

1. основні стратегії розвитку інформаційного суспільства і принципи його побудови;
2. роль ЗМІ та держави у становленні інформаційного суспільства;
3. етичні принципи.

В Японії 22 липня 2000 року був прийнятий такий важливий документ  як Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства [10, ст.4], у якій розвиток ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) розглядається як один з найважливіших компонентів інфо суспільства. Однак жоден документів не містить конкретного поняття «інформаційне суспільство».

В Україні 4 лютого 1998 р. ВР України була прийнята Національна програма інформатизації із доповненнями від 2 грудня 2012 р.). Крім того, 1 грудня 2006 р. прийняті «Рекомендації щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні», а 9 січня 2007 р. – «Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».

Для Української держави буде цікавим приклад формування глобального інформаційного суспільства на прикладі Європейського Союзу. З 1994р Європейська спільнота почала формування інформаційного суспільства [9, с. 25]. Сьогодні значного успіху досягла реалізація Плану дій (Europe and the global information society, 1994), що визначив стратегію руху Європи у напрямку до інформаційного суспільства. Було прийнято такі шляхи у напрямку інфо суспільства: 1) розпочата лібералізація телекомунікаційного сектора, що до сьогодні має успіх; 2) прийняті заходи для забезпечення європейської індустрії виробництва, яка дасть додатково 1 млн. робочих місць протягом останніх 10 років; 3) сформовано чіткій план дій у сфері освіти; 4) увінчені успіхом програми наукових розробок. Сьогодні Європейська комісія є важливим інструментом вироблення загальних правил, що необхідні для переходу до глобального інформаційного суспільства. Із врахуванням уже досягнутого перед європейськими країнами стоять такі нові задачі: 1. Покращити умови для бізнесу за допомогою ефективної та узгодженої лібералізації телекомунікацій, створити необхідні умови для упровадження електронної торгівлі. 2.Здійснити упровадження концепції безперервної освіти для громадян «Освіта протягом всього життя», яка націлена на навчання людей старшого віку в інформаційному суспільстві. 3. Створити концепцію «Людина як центр всіх перетворень», що націлена на охорону свобод та прав особистості, особисто недоторканості особистого життя. 4. Вдосконалити загальну глобальну співпрацю на усіх рівнях, що формує правила існування людини у інформаційному суспільстві, для чого і необхідні багатосторонні угоди у рамках Європейського Союзу [12, с. 35].

З цією метою в лютому 1995р. Європейська комісія створила своєрідний Форум для обговорення загальних проблем становлення інформаційного суспільства. Усі його члени представляли різноманітних користувачів нових технологій, різні соціальних груп та мережевих операторів, постачальників інформаційних послуг, державні та міжнародні інститути. Метою роботи Форуму було прослідкувати процес становлення інфо суспільства в шести сферах, таких як: 1) вплив на економіку та зайнятість; 2) основні демократичні та соціальні цінності у «віртуальному товаристві»; 3) вплив на державні та суспільні служби; 4) перекваліфікація, освіта та навчання в інформаційному суспільстві; 5) культурні виміри та майбутнє за ЗМІ; 6) інфраструктура, стійкий розвиток та технологія [2, с. 98]. Тому сьогодні вже створені реальні шляхи та усі передумови формування та розвитку інформаційного суспільства у країнах Європейського Союзу, які носять глобальний характер та свідчать про входження країн ЄС в світове інформаційне товариство. Використання матеріальних та духовних благ інформаційної цивілізації забезпечує населенню Євросоюзу гідне життя, економічне процвітання і необхідні умови для вільного розвитку особистості.

Висновки. В умовах глобалізації світового розвитку та безпрецедентної інформаційної відкритості національних кордонів інформація стає головним стратегічним фактором у міжнародному змаганні її позитивних сторін і мінімізації негативних наслідків глобальної трансформації людства. Україна повинна ввійти в сім’ю технологічно та економічно розвинутих країн на правах повноцінного учасника світового цивілізаційного розвитку із збереженням політичної незалежності, національної самобутності та культурних традицій, з розвинутим громадянським суспільством і правовою державою. Слід очікувати, що основні риси і ознаки інформаційного суспільства будуть сформовані в Україні при стабільних соціально-політичних умовах та глибоких економічних перетвореннях у першій третині ХХІ століття.

Список використаних джерел та літератури

1. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти [Текст] / І. В. Арістова ; за заг. ред. О. М. Бандурки. – Харків : Ун-т внутрішніх справ, 2000. – 386 с.

2. Баев О. О. Доступ до електронно-інформаційної інфраструктури та технологій в Україні [Текст] / О. О. Баев // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 98-102.

3. Бебик В. М. Соціально-комунікаційна праксеологія: поняття і методології [Текст] / В. М. Бебик // Інформація і право. – 2011. – № 2. – С. 53-60.

4. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе [Текст] / М. С. Вершинин. – СП6. : Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 253 с.

5. Данильян В. О. Інформаційне суспільство та перспективи його розвитку в Україні (соціально- філософський аналіз) [Текст] : монографія / В. О. Данильян. – Х. : Право, 2008. – 184 с.

6. Дзьобань О. Л. Інформаційна безпека у проблемному полі соціокультурної реальності [Текст] : монографія / О. П. Дзьобань. – Х. : Майдан, 2010. – 260 с.

7. Ліпкан В. А. Систематизація інформаційного законодавства України [Текст] : монографія / В. А. Ліпкан, В. А. Залізняк. – К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2012. – 304 с.

8. Марущак А. І. Інформаційне право: досryп до інформації [Текст] : навч. посіб. / А. І. Марущак. – К. : КНТ, 2007. – 532 с.

9. Новицький А. М. Феномен «інформаційного суспільства як об’єкг наукового дослідження [Текст] / А. М. Новицький // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 25-29.

10. Пархоменко О. В. Інформаційно-знаннєве суспільство: проблеми, особливості [Текст] / О. В. Пархоменко // Науково-технічна інформація. – 2010. – № 1. – С. 3-6.

11. Ракитов А. И. Философия компьютерной революции [Текст] / А. И. Ракитов. – М. : Политиздат, 1 99 1. – 287 с.

12. Социaльные коммуникации (теория, методология, деятельность) [Текст] : словарь-справочник / сост. В. А. Ильганаева. – Х. : КП «Городская типография», 2009. – 392 с.

13. Цимбалюк В. С. Мас-медіа в інформаційному суспільстві [Текст] / В. С. Цимбaлюк. // Інформація і право. – 2011. – № 1. – С. 30-33.

Ключові слова: інформаційний аналітик, інформаційний простір, інформаційно-аналітична робота.

З кожним роком, від початку незалежності України, розвиток інформаційної сфери має тенденцію до зростання.  Це насамперед стосується усіх сфер життя і діяльності держави та суспільства результатом цієї діяльності є отримання, поширення, використання і зберігання інформації. На сьогодні інформаційно–аналітична діяльність сьогодні характеризується як сфера, в якій збираються та функціонують великі потоки інформації, а наслідки цієї діяльності є важливими для функціонування суспільства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Особливостями діяльності інформаційного аналітика, найважливіші практичні та теоретичні питання з інформаційно-аналітичної діяльності, принципи та методи застосування аналітичних технологій для прийняття управлінських рішень займалися такі дослідники як Варенко В. [1], І. Захарова [4], Сілкова Г [3], О. Чекмишев [5] та ін.

Метою статті є розкрити основні засади діяльності інформаційного аналітика у сучасному інформаційному просторі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна інформаційна аналітика – складна комплексна діяльність, що спирається як на природний інтелект, так і на комп’ютерні технології оперування інформаційними масивами, методи математичного моделювання процесів тощо [1, с. 153]. Інформація вже давно стала невід’ємним продуктом ринкових відносин. Її наявність або відсутність буває вирішальним у ході ділових переговорів або угоди. Але отримання інформації – це тільки перший етап. Важливим етапом є аналіз отриманих фактів та есенція з них необхідних даних. Така робота є досить складним процесом. З нею впорається тільки кваліфікований фахівець.

Інформаційний аналітик – це:

• професіонал, який може забезпечити якісне та змістовне перетворення інформації;
• спеціаліст, який може генерувати, використовувати та розповсюджувати інформацію.

Поняття інформаційний аналітик придумали Джеффрі Хаммербахер і доктор Патіл, не бажаючи називати співробітників, що працюють з великими даними, бізнес-аналітиками або вченими-дослідниками. З тих пір термін набув величезну популярність Аналітик – це спеціаліст який логічно та послідовно намагається зрозуміти та описати процеси, що відбувається навколо, явища в різних сферах життя, для того, щоб надати свої рекомендації та поради для їх удосконалення [2].

Інформаційні аналітики – люди, що не позбавлені допитливості і вміють визначати тенденції на основі даних. Вони не просто «просівають» і структурують дані для фірми-замовника, а є частиною крос-функціональної команди, забезпечуючи різні відділи компанії інформацією, необхідною для оптимізації трудового процесу і впровадження інновацій.

Давайте розглянемо, якими якостями і навичками повинен володіти інформаційний аналітик. У сучасному світі незамінними стають ІТ-технології, тому інформаційний аналітик, безумовно, повинен бути на «ти» з відкритими програмними платформами та інструментами такими, як Hadoop, Java, Python, C + +, ECL і т.д. Крім того, потрібно мати уявлення про бази даних NoSQL, HBase, CouchDB [2].

Інформаційному аналітику необхідні знання статистики, алгоритмів аналізу даних, а також математики. Тому для нього важливі є математичні навички. Для справжнього інформаційного аналітика звичайні комп’ютерні науки – давно пройдений рівень в IT-квесті. Так що експерт у цій галузі – далеко не звичайний інформатик. Він, з одного боку, знавець в області масштабного машинного навчання, з іншого – статистик.

Крім іншого, інформаційному аналітику необхідно мати ділові навички. Тому навички у сфері бізнесу . Він повинен спілкуватися з різними людьми в організації, розуміти бізнес-вимоги, вміти інтерпретувати закономірності, бачити взаємозв’язки, коректно доносити інформацію, взаємодіяти з розробниками і керівниками компанії. Все це вимагає реальних навичок ведення бізнесу [2].

Важливий навик для інформаційного аналітика – вміння зосереджуватися на реальних продуктах і робити дані доступними для користувачів. Візуалізація – ще одна з характеристик, яка має бути приманна для інформаційного аналітика. Іншими словами, інформаційний аналітик повинен бачити, коли і як дані можуть підвищити рівень доходів підприємства. Потім важливо наочно представити інформацію. Також необхідно вміти працювати з інструментами візуалізації даних – Tableau, Flare, D3.js, Google Visualization API, і Raphael.js.

Інформаційний аналітик не просто вміє працювати з великими обсягами інформації. Це справжній ентузіаст – людина творча, що прагне до пізнання нового ,застосовувати інноваційні технології [2].

Такий навик як уміння вирішувати проблеми може здатися вельми очевидним, однак, слід ще раз зробити акцент на тому, що інформаційний аналітик повинен не просто докладати всіх зусиль для вирішення поставлених завдань, а й ретельно продумувати, яку користь принесе результат його роботи, ким і як він буде використаний.

Ключем до ефективної роботи з іншими членами функціональної команди, а також з керівництвом та клієнтами являються комунікативні навички. Іншими словами, хоч сто разів будьте експертом у всіх перерахованих вище сферах, без уміння знаходити спільну мову з людьми вам ніколи не стати хорошим інформаційним аналітиком [5, с. 28].

Серед інших особистих якостей, що потрібні сучасному аналітику, можна відзначити і такі, як уміння швидко вслухатись в суть подій ,обережність у прийнятті рішень, почуття гумору, здатність до самостійного навчання, розширення кругозору. Воно знадобиться і при обговоренні деталей проекту із замовниками. і при спілкуванні з користувачами, і при вирішенні технічних проблем [5, с. 30]. В ході обговорення швидко входити в курс справи, уловлювати суть і оптимізувати об’єм робіт (іноді завдання виявляється значно простішим, ніж припускає замовник).

В сучасних аналітичних структурах функції аналітика визначені подвійно: з одного боку, він повинен здійснити процес ефективного стиснення інформації, а з іншого боку – повинен здійснити апробацію створеної ним в результаті аналітичної роботи моделі та запропонувати систему способів для її перевірки в майбутньому. В рамках виконання першої функції, він повинен «відкинути» зайву інформацію, виділити тільки ті головні закономірності, які виявляються на тих ієрархічних рівнях, що цікавлять клієнта – підвищити рівень абстракції описів, вийти на рівень узагальнень в ієрархії описів системи, що розглядається ним.

При реалізації ж другої функції він повинен бути здатним критично оцінити результати своєї роботи, яку він виконав на першому етапі, перейти від вищих рівнів абстракції до більш конкретних описів, тобто «спуститися» по ієрархії способів опису системи, що розглядається.

З вище сказаного випливає, що аналітик повинен вміти «працювати» як в напрямі «руху вверх» по східцях ієрархічних рівнів смислового змісту матеріалу, такі в напрямку «руху вниз»,до конкретизації змісту. У певному розумінні це описує два протилежних напрями здійснення ним інформаційно-аналітичної роботи [4, с. 208]. Зазначимо, що важливу роль в підготовці спеціалістів-аналітиків належить самоосвіті, саморозвитку та самовдосконаленню, самостійній праці з підвищенням методологічно-теоретичного рівня, розвитку практичних навичок інформаційно-аналітичної роботи, засвоєнню нових технологічних засобів і інструментів ІАР [2].

Ми живемо в світі, де дані надходять у величезних обсягах і з величезною швидкістю – від соцмереж і інтернет-магазинів до датчиків в лабораторіях і смарт-лічильників. Для того, щоб систематизувати ці дані і витягти з них максимальну користь світу потрібні фахівці з їх обробці.

Вся робота аналітика – це послідовний ланцюжок дій. Так, спочатку він детально опрацьовує отримані дані. Потім висуває тези і припущення, за допомогою яких буде вестися подальша робота. Далі, йде ретельна перевірка, підкріплена обґрунтуванням та проектними, методичними роботами. В результаті роботи аналітик приходить до певного висновку, який відповідно оформляється на папір і узгоджується з керівництвом.

Основні методи аналітики, яких повинен дотримуватися аналітик. На сьогодні серед практиків немає узагальненого погляду на систему методів аналітики. Але серед цього всього можна виділити можна виокремити ті, які найчастіше використовуються.

Метод аналізу. Характеризується поділом об’єкта на частини з метою їх детального вивчення. Цей метод необхідний на етапі пізнання об`єкта. Ще з давніх часів він застосовувався для розкладання на частини деяких речовин.

Історичний метод. Розглядає процес становлення об’єкта точки зору історичних аспектів, хронологічних послідовностей та їхніх характеристик [3, с. 15].

Метод синтезу. Процес синтезу передбачає поєднання в єдине ціле його складових частин, ознак, властивостей об`єкта який досліджується. На основі цього вивчається подальше вивчення об’єкта, але вже як єдиного цілого. Цей метод розкриває роль та місце кожного елемента в цілому [4, с. 142].

Метод аналогії. Даний метод означає перенесення ознаки одного предмета на інший. Мають бути визначені ознаки до яких можна застосувати аналогію , важливі зв’язки та відмінності які існують між предметами. Аналогія вивчає схожі та відмінні якості предмета.

Метод порівняння. Цей метод ефективний, якщо при його використанні виконується такі вимоги: можуть порівнюватися лише ті явища, між якими може існувати певна спільна ознака, порівняння здійснюється тільки за найважливішими ознаками [4, с. 143].

Метод узагальнення. Цей метод передбачає перехід від одиничного до загального, також це продукт розумової діяльності, форма відображення якостей і ознак певних явищ.

Метод спостереження. Передбачає цілеспрямоване та спеціально організоване сприймання явищ та предметів дійсності, які виступають об’єктами дослідження [4, с.141].

Метод виключення. Базується на послідовному виключенні групи складових на підставі закону виключення третього. Метод слідує закону логіки: є тільки два, а третього не дано.

Метод пошуку закономірностей. Це пошук одної постійної та невипадкової характеристики яка пов’язує явища.

Метод класифікації. Передбачає впорядкування об’єктів за істотними ознаками, які поділені на класи [4, с. 142].

Метод моделювання. Є одним із найважливіших в аналітичній діяльності. Він передбачає побудову моделі , яка відображає істотні сторони об`єкта, який аналізується.

Системний метод. Перетворення даних в систему, яку можна пояснити з тверджень системного підходу.

Метод екстраполяції. Формування висновків, які сформувалися із спостереження.

Метод ідеалізації. Передбачає уявну процедуру, яка пов’язана з уявленням ідеального об’єкта з уявним.

Метод емпатії. Аналітик вживається в роль обраного об’єкта, вивчає його з середини.

Висновки. Поняття «інформаційний аналітик» включає в себе ширше значення ніж просто експерт в певній галузі діяльності людини, його інтелектуальний апарат і досвід практичної діяльності набагато об’ємніший та не зупиняється лиш на певній предметній сфері. Професійний аналітик має володіти комплексом інтелектуальних технологій, що дозволить йому об’єктивно оцінювати та відтворювати суть явищ та процесів, тенденції їхнього розвитку, створювати та прогнозувати наукову основу для ефективного застосування управлінських рішень. Поки існує залежність суспільства від інформації, затребуваність на таких фахівців буде зберігатися.

Список використаних джерел та літератури

1. Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність [Текст] / В.М. Варенко. – К.: Університет «Україна», 2014. – 417 с.

2. Кто он – информационный аналитик? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://datareview.info/article/kto-on-spetsialist-po-obrabotke-dann/

3. Сілкова Г. Інформаційно-аналітична діяльність як напрям інформаційної діяльності [Текст] / Г. Сілкова // Вісн. кн. палати. – 1999. – № 3. – С. 15–16.

4. Основи інформаційно-аналітичної діяльності [Текст] : навч. посіб. [Текст] / В. І. Захарова, Л. Я. Філіпова. – К., 2013. – 336 с.

5. Чекмишев О. В. Основи професійної комунікації [Текст] / О. В. Чекмишев. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – С. 28–31.

Ключові слова: мова ворожнечі, ЗМІ, збройний конфлікт.

Проблема використання hate speech, або мови ворожнечі, в українському інформаційному просторі набуває все більшої актуальності з огляду на агресивні дії Російської Федерації стосовно України з березня 2014 року, коли було анексовано Крим. Проявом та водночас наслідком такої політики РФ стали суттєві зрушення у комунікативному середовищі України, стимулювання появи нових смислових конструкцій та консцієнтальних форм, що є відображенням прояву гібридних методів ведення сучасних воєн. Тому буде актуально дослідити використання мови ворожнечі у текстах засобів масової інформації на конкретному прикладі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема використання мови ворожнечі в сучасному світі відображена в роботах І. Дзялошинського, який дає визначення поняттю мови ворожнечі, а також розглядає соціальні, культурні та професіональні фактори використання мови ворожнечі та подає класифікацію мови ворожнечі [2].

А. Верховський також розглядає поняття мови ворожнечі в мережі Інтернет, а також проводив моніторинг засобів масової інформації щодо використання мови ворожнечі [3].

Анн Вебер – фахівець із захисту прав людини, підготувала посібник з проблематики мови ворожнечі, де також надає визначення цьому поняттю та розглядає конкретні приклади мови ворожнечі та відповідальність за них з погляду Європейського Суду [1].

Метою статті є визначення поняття «мови ворожнечі» та простежити особливості використання у ЗМІ на прикладі висвітлення збройного конфлікту на Донбасі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «мова ворожнечі», або «мова ненависті», прийшло до нас із західної соціології. У США і в Європі в 1950-х роках соціологи стали приходити до висновку, що для підтримки стабільного балансу в суспільстві необхідно постійно здійснювати моніторинг мови політиків, ЗМІ та суспільно-відкритих каналів на предмет виявлення агресивності. Цей напрямок соціального регулювання безпосередньо залежало від успіхів соціопсихотерапії, яка працювала з питаннями зв’язку між рівнем особистої тривожності, розгальмованістю мови і соціальної агресивності. Цю «мову» (скоріше, мовну поведінку і етикет) став розглядатися як щось вкрай небезпечне і небажане.

Незважаючи на поширення такого феномену як «мова ворожнечі» у багатьох сферах публічного та приватного життя людини, та велику кількість дискусій про можливість чи неможливість її законодавчого регулювання та заборони, – сьогодні досі не існує єдиного загального визначення того, що саме розуміється під терміном «мова ворожнечі»

Словосполучення «мова ворожнечі» активно використовується останнім часом як аналог англійського терміна «hate speech». Мається на увазі вирази, що дають негативну оцінку всіх представників певної соціальної групи, об’єднаної за ознакою статі, раси, мови, етнічного походження, релігійної приналежності і тому подібного.

Hate speech – це поняття, яке на українську мову перекладається двома способами: або «мова ворожнечі», або «риторика ненависті». Специфіка цих перекладів в тому, що їх зробили лінгвісти. Наприклад, «риторика ворожнечі» – це термін саме лінгвістичний за своїми підставами, і лінгвісти, які займаються цією проблематикою, шукають ті риторичні фігури, тропи, елементи художньої мови або мовної агресії, які перетворюють будь-яке висловлювання в hate speech. Коли ми говоримо про переклад «мови ворожнечі», ми згадуємо про ті коментарі, які залишають сучасні фахівці в області медіакомунікацій. У російському контексті дуже часто звучать слова про те, що «мова ворожнечі» – це ті висловлювання, які засновані на релігійному чи національному нетерпимості і провокують як мінімум неприязнь.

Мова ворожнечі – це будь-які вислови, контекст чи візуальне зображення, що призводить до створення або ж поглиблення вже існуючої ворожнечі між відмінними за певними ознаками групами суспільства [8].

Інтернет-портали в сфері протидії расизму, ксенофобії та нетерпимості в Україні зазначають, що мова ворожнечі (або «hate speech») в широкому розумінні – це будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності всіх людей у здійсненні їх права. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їх належності до тієї або іншої групи [6]. В межах українського конфлікту це групи відмінні найчастіше за територіальним походженням, політичними та соціальними поглядами.

Згідно з оцінкою незалежних громадських організацій, які здійснюють моніторинг інформаційного простору, практика використання мови ворожнечі суб’єктами вітчизняної інформаційної сфер залишається доволі низькою. Так, за підсумками контент-аналізу, здійсненого у серпні 2015 р. експертами об’єднання «Центр контент-аналізу», встановлено, що рівень використання «мови ворожнечі» в українських ЗМІ не є високим (1,7 % від кількості повідомлень на тему Донбасу, Криму та Росії). Мова ворожнечі переважно використовується у повідомленнях щодо агресії Російської Федерації та значно менше – для оцінки дій донбаських сепаратистів. Наявна також тенденція зниження використання мови ворожнечі у вітчизняному інформаційному просторі [5].

Ще в 2001 році була розроблена методологія аналізу ЗМІ (в першу чергу – газетних публікацій), в якій, крім досить жорсткої класифікації некоректних висловлювань за видами і ступенем їх жорсткості, багато уваги приділялося відношенню самого автора до тих чи інших інтолерантним заявам. Адже найчастіше журналіст виступає лише як ретранслятор висловлювань співрозмовника. Він не може викинути з інтерв’ю з політиком міркування останнього, але він може це прокоментувати.

Однак практика показує, що основне авторство некоректних висловлювань належить все ж журналістам. Їх внесок в нашу «скарбничку» мови ворожнечі за п’ять років коливається в діапазоні від 40 до 61% всього обсягу даних. Аналіз цих даних дозволяє виділити найбільш типові помилки, яких журналісти часом просто не помічають. Про це говориться в одному з розділів підручника з конфліктології для журналістів [7].

Для подолання проблеми неправильного збирання та висвітлення інформації експертами Мережі етичної журналістики (Ethical Journalism Network) на основі міжнародних стандартів було розроблено текст, що дає змогу оцінити контекст журналістської мови за п’ятьма критеріями [4]:

• статус мовця: коли мовою ненависті говорять непублічні люди, це може бути проігноровано;
• поширеність мови: приватна розмова не може завдати такої шкоди, як поширення мови ненависті в медіа мейнстримі;
• цілі мови: хто може стати жертвами такої мови;
• зміст і форма мови: журналіст повинен запитати себе, чи не є ця мова небезпечною;
• економічна, соціальна і політична ситуація: якщо вона напружена, то слід уникати посилення напруженості, можна згадати про зміст промови, але без прямих цитат з неї.

У США Інститут журналістики імені Роберта Мейнарда (The Maynard Institute for Journalism Education) радить журналістам перевіряти власні репортажі на коректне висвітлення п’яти тривалих факторів, які впливають на життя та соціальне напруження: раси, класу, гендеру, покоління та географії. Розглядаючи кожен з них під час створення складних репортажів, журналісти можуть чіткіше побачити проблеми і навчитися коректніше виконувати власну роботу. До Кодексу принципів Міжнародної федерації журналістів у 1986 році включено статтю: «Журналіст має усвідомлювати небезпеку дискримінації, яку пропагують ЗМІ, і робити все можливе, аби уникнути трансляції такої дискримінації, що ґрунтується, серед іншого, на ознаках раси, статі, сексуальної орієнтації, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження» [9].

Для простежування мови ворожнечі у вітчизняних ЗМІ нами було обрано дві українських газети: тижневика «День» та «Газета по-українськи». А саме п’ятничні випуски, тобто, підсумки подій за тиждень. Аналіз проводиться за останній квартал 2016 року, тобто жовтень, листопад та грудень. Аналізу підлягають статті, які висвітлюють російсько-український збройний конфлікт на Донбасі. Аналізувались заголовки та тексти статей на використання «мови ворожнечі».

Аналізуючи статті, опубліковані газетою «День», можна зробити деякі висновки. Було проаналізовано дванадцять п’ятничних випусків. У статтях переважно не особливо відображається «мова ворожнечі» щодо збройного конфлікту на Донбасі. Журналісти подають інформацію, в більшості, як цитати інших людей. Лише в окремих випадках можна спостерігати думку журналістів та їх слова. В більшості «мова ворожнечі» є середньою, але зустрічають і деякі жорсткі, особливо у цитатах росіян. У статті «Потужність і убогість пропаганди…» знову говориться про російську пропаганду на території України. Тут названо Арсенія Павлова, більш відомого як «Моторола» – російським «псом війни», це також є жорстким проявом «мови ворожнечі». Крім того, далі у статті його ще названо «рудобородим шукачем кривавих пригод» та «маргіналом».

У статті «Війна стає тлом для певної історії» розповідається про фотографа, який знімає на передовій. Також тут він дає інтерв’ю, де вживає слова ворожнечі, які принижують людину за етнічними чи професійними ознаками. Вживає такі слова, як «сєпари» та «аватари».

Переглянувши п’ятничні випуски «Газети по-українськи», було віднайдено лише два приклади застосування «мови ворожнечі». У статті «Бойовики передали двох полонених жінок» розповідається про те, що з полону було обміняно двох жінок, одна з яких ніби то закохалася в чоловіка з окупованої території. Запросив до себе, але вирішив позбутися, звинуватив у пособництві «укропам». Це слово є виразом «мови ворожнечі», яке часто вживають російські військові.

Також для дослідження було обрано інформаційний портал «Кореспондент.net». Переглядаючи статті на інформаційному порталі у стрічці новин, не часто можна зустріти вираження «мови ворожнечі», але якщо переглянути статті, які розміщені на блогах «Кореспондент.net», то можна знайти багато цікавого.

Наприклад, У одній із статей «Безлер спрогнозував війну між ДНР і ЛНР» було процитовано одного із лідерів російських військових, який «мовою ворожнечі» виражає своє ставлення до ватажка ДНР О. Захарченка. Крім того у цій же статті міститься скріншот із соціальної мережі, де О. Захарченка ще називають «чучелом», «пустоголовою істотою», «керівником бананової республіки» та «головним клоуном». У статті «Зачем Кремлю Захарченко, Плотницкий, Савченко?» можна знайти вислів, який говорить про те, що Савченко – це представник бойовиків у парламенті.

Можна говорити про те, що використання мови ворожнечі у висвітленні інформації на «Кореспондент.net» про події на Донбасі все ж мають місце. Але особливістю цього порталу є те, що він містить блоги, на яких використання мови ворожнечі в рази більше, ніж на самому інформаційному порталі, де подається фактично лише інформація у вигляді короткого повідомлення без емоційних складових. Але все ж звертаючи увагу на дослідження, які були проведені у 2015 році щодо використання «мови ворожнечі», де «Кореспондент.net» був у лідерах, можна помітити значне скорочення.

Висновки. Загалом, порівнюючи використання мови ворожнечі у газетах та на інформаційному порталі можна говорити про те, що українські журналісти певною мірою дотримуються своїх стандартів та переважно уникають використання мови ворожнечі. При згадці про російських військових на території України, зазвичай фігурують слова «сепаратисти», «бойовики» та «окупанти», що можна назвати нормальним визначенням. Хоч зустрічаються і інші, більш сильніші словечка, але вони притаманні в більшості цитатам російських бойовиків про українських військових та український народ загалом: «бандерівці», «укропи» та інші.

Якщо говорити про репрезентацію Російської Федерації, то тут українські журналісти вживають слова «агресор», «окупант». Якщо говорити про “ДНР” та “ЛНР”, то тут вживаються слова «днрівці» та «малороси», хоч ті люди, які там живуть так само залишаються українцями.

Список використаних джерел та літератури

1. Вебер, Анн. Навчальний посібник з проблематики «мови ненависті» [Текст] / [пер. з англ. Східно-Європейського Інституту Розвитку; за заг. ред. Павліченка О. М.] – К.: Тютюкін, 2010. – 96 с.

2. Дзялошинский И. М. Образы вражды в российских СМИ: социальные, культурные, профессиональные факторы [Текст] // Российские СМИ: как создается образ врага. Статьи разных лет. — М.: Московское бюро по правам человека, «Academia», 2007. — 168 с.

3. Язык вражды против общества: (сб. статей) [Текст] / сост.: А. Верховский. – М.: Центр «Сова», 2007. – 259 с.

4. Ethical Journalism Network [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ethicaljournalismnetwork.org/resources/publications/hate-speech. – Назва з екрану.

5. Дослідження «Практика використання «мови ворожнечі» (hate speech) українськими ЗМІ» [Електронний ресурс] // osvita.mediasapiens. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/doslidzhennya_praktika_vikoristannya_movi_vorozhnechi_hat. – Назва з екрану.

6. Мова ворожнечі – нові прояви та наслідки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/mova_vorozhnechi_novi_proyavi_ta_naslidki/. – Назва з екрану.

7. Прикладная конфликтология для журналистов [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.evartist.narod.ru/text19/056.htm. – Название с экрана.

8. Феномен hate speech [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://postnauka.ru/video/68876. – Назва з екрану.

9. Кодекс професійної етики українського журналіста [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://old.nsju.org/tabmenu/kodeks_etiki. – Назва з екрану.