Максим Анатолійович Касап

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ЗБЕРЕЖЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Стаття досліджує вплив міжнародних неурядових організацій (МНУО) на збереження української культурної спадщини під час російсько-української війни. Основна увага приділяється заходам, такими як документування стану пам’яток, евакуація артефактів і кампанії з підвищення обізнаності, із прикладами діяльності організацій. Аналізується їхній внесок у захист культурної ідентичності, зокрема через зібрані дані про пошкодження об’єктів та ефективність програм.

Ключові слова: Україна, міжнародні неурядові організації (МНУО), культурна спадщина, війна, документування, пам’ятки, артефакти.

Kasap M. A.

THE ROLE OF INTERNATIONAL NON-GOVERNMENTAL ORGANIZATIONS IN PRESERVING UKRAINIAN CULTURAL HERITAGE DURING THE WAR.

The article examines the impact of international non-governmental organizations (INGOs) on the preservation of Ukrainian cultural heritage during the Russian-Ukrainian war. The focus is on activities such as documenting the condition of monuments, evacuating artifacts, and awareness-raising campaigns, with examples of the organizations’ activities. Their contribution to the protection of cultural identity is analyzed, in particular through the data collected on site damage and program effectiveness.

Key words: Ukraine, international non-governmental organizations (INGOs), cultural heritage, war, documentation, monuments, artifacts.

Російсько-українська війна стала загрозою не лише для суверенітету України, а й для її культурної спадщини. Руйнування музеїв, церков і пам’яток, як наприклад Іванківського історико-краєзнавчого музею, де згоріли роботи Марії Приймаченко, чи собору в Харкові, є частиною стратегії знищення української ідентичності. За даними UNESCO, станом на 2023 рік понад 260 культурних об’єктів зазнали пошкоджень або були зруйновані внаслідок російських атак. Ці втрати не лише знищують матеріальну спадщину, а й підривають національну пам’ять, що робить збереження культурної спадщини критично важливим для майбутнього України [11].

У цьому контексті міжнародні неурядові організації (МНУО) відіграють ключову роль, надаючи підтримку через документування пошкоджень, евакуацію артефактів і підвищення обізнаності про важливість спадщини. Їхня діяльність спрямована на захист культурної ідентичності та мобілізацію міжнародної спільноти. Такі організації, як UNESCO, Blue Shield International, ICOMOS, Cultural Emergency Response (CER) від Prince Claus Fund і ALIPH, активно діють в Україні, співпрацюючи з місцевими громадами та урядом. Їхні зусилля включають використання супутникових знімків для фіксації руйнувань, організацію евакуації колекцій із зон конфлікту та проведення тренінгів для підготовки фахівців [5].

Актуальність теми зумовлена тим, що знищення культурної спадщини є частиною гібридної війни Росії проти України, спрямованої на стирання історичної пам’яті. Робота МНУО дозволяє не лише рятувати пам’ятки, а й зміцнювати культурну стійкість суспільства, що є важливим у часи конфлікту. Це також сприяє міжнародній солідарності, залучаючи ресурси для відновлення та захисту об’єктів, що мають глобальне значення, до прикладу об’єкти Світової спадщини, такі як Софійський собор у Києві.

Питання збереження культурної спадщини під час війни привертає увагу науковців та журналістів. Пітер Стоун досліджував роль недержавних організацій у захисті пам’яток у зонах конфліктів[6], Джоан МакКафферті аналізувала внесок UNESCO у Ємені, Сирії та Іраку[15], а Лінда Норріс  розглядала локальні ініціативи в Україні[16]. Проте дослідження такої діяльності МНУО в контексті України залишається недостатньо широким, більшість праць зосереджена на зусиллях держави, а саме – Міністерства культури України.

Метою наукового дослідження є дослідити вплив МНУО на збереження української культурної спадщини під час російсько-української війни, зосереджуючись на їхніх заходах. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

– визначити ключові заходи МНУО у збереження української культурної спадщини.

– проаналізувати ефективність, виклики та перспективи роботи МНУО в цих напрямах.

Документування є основним інструментом МНУО у збереженні культурної спадщини, особливо коли війна загрожує пам’яткам. UNESCO через проєкт “Cultural Heritage Monitoring” використовує супутникові знімки для фіксації пошкоджень, наприклад, у Чернігові, де було зруйновано історичні будівлі. Це допомагає планувати реставрацію та привертати увагу до проблеми. Їхні звіти, опубліковані у 2023 році, зафіксували понад 150 випадків пошкодження церков, що стало основою для міжнародних апеляцій про допомогу [12].

Blue Shield International проводить моніторинг у зонах бойових дій. У Харкові вони задокументували стан пошкоджених музеїв. Їхні звіти сприяють залученню міжнародних ресурсів для захисту об’єктів, зокрема через кампанії на платформі X (Twitter), де вони досягли 2 мільйонів переглядів [2].

ICOMOS також використовує цифрові інструменти для створення баз даних пошкоджених пам’яток, наприклад, у Маріуполі, де було зафіксовано руйнування 80% історичного центру. Ці зусилля демонструють, як МНУО створюють основу для майбутнього відновлення, зберігаючи інформацію навіть у найскладніших умовах [7].

Крім того, документування дозволяє не лише фіксувати втрати, а й формувати міжнародний тиск на Росію. Наприклад, звіти UNESCO стали основою для резолюцій Генеральної Асамблеї ООН у 2023 році, які закликали до поваги до культурної спадщини під час конфлікту. Це показує, як МНУО використовують дані для адвокації, залучаючи світову спільноту до захисту української культури [12].

Евакуація артефактів є критично важливою для збереження рухомої культурної спадщини, особливо в зонах активних бойових дій. ICOMOS у 2022 році організував перевезення колекцій із Маріупольського краєзнавчого музею до безпечних зон, урятувавши понад 3000 експонатів, включаючи унікальні археологічні знахідки. Ця операція показала, як швидко МНУО можуть реагувати на загрози, співпрацюючи з місцевими музеями та волонтерами [7].

Cultural Emergency Response (CER) від Prince Claus Fund підтримує евакуацію, надаючи гранти для стабілізації об’єктів, зокрема у Львові вони допомогли перемістити архіви до сховищ, зберігши їх від можливих обстрілів, що охопило понад 5000 документів, а ALIPH через Heritage Emergency Fund у Донецькій області профінансував евакуацію ікон із церков, урятувавши 200 релігійних артефактів у 2023 році. Ці заходи підкреслюють важливість швидкої реакції, але також ставлять питання про довгострокове зберігання евакуйованих об’єктів. Наприклад, евакуація з Маріуполя вимагала координації з місцевими громадами, що ускладнювалося через бойові дії. Це показує, як МНУО не лише рятують артефакти, а й створюють мережі підтримки, які можуть бути використані для майбутнього відновлення [9] [1].

Підвищення обізнаності є важливим напрямком для мобілізації міжнародної підтримки. UNESCO через кампанію “Protect Ukraine’s Heritage” організувала тренінги для місцевих громад у 2023 році, охопивши понад 1500 осіб. Це допомогло створити мережу волонтерів для захисту пам’яток, зокрема через навчання методам укріплення об’єктів. Їхні відеоролики на X (Twitter) досягли 3 мільйонів переглядів, підвищуючи глобальну увагу до проблеми [13].

Blue Shield International запустив медіакампанію, яка зібрала 1,2 мільйона доларів на реставрацію об’єктів в Одесі. Їхні соціальні медіа досягли 5 мільйонів переглядів, залучаючи донорів і формуючи міжнародний тиск на Росію [14].

ICOMOS проводить освітні програми для фахівців, наприклад, онлайн-курси для українських реставраторів, які у 2023 році охопили 600 учасників, сприяючи підготовці кадрів для повоєнного відновлення [8].

Ці ініціативи показують, як МНУО використовують адвокацію для мобілізації ресурсів, але також підкреслюють залежність від міжнародної уваги. Наприклад, кампанія Blue Shield у соціальних медіа досягла широкої аудиторії, але її ефективність залежить від здатності утримувати цю увагу в умовах, коли війна зсуває фокус на інші кризи.

Основними викликами, з якими доводиться стикатися МНУО є обмежений доступ до окупованих територій, таких як Крим чи Донбас, що ускладнює документування та евакуацію. Наприклад, у Криму пам’ятка архітектури Ханський палац зазнає руйнувань, а МНУО в свою чергу не мають доступ до таких об’єктів. Фінансування також є проблемою, адже масштаби руйнувань вимагають значних ресурсів. Яскравий приклад – Маріуполь, де майже 80% історичного центру зруйновано. Співпраця з місцевими громадами є ключем до успіху, але потребує часу й зусиль, особливо в умовах війни, коли громади часто змушені боротися за виживання. Крім того, залежність від іноземного фінансування робить МНУО вразливими до змін у донорських пріоритетах. Наприклад, якщо увага світу переключиться на інші конфлікти, ресурси для України можуть зменшитися, що поставить під загрозу їхні програми. Це також створює етичні виклики: чи можуть МНУО залишатися незалежними, якщо їхнє фінансування залежить від політичних настроїв?

Перспективи включають використання AI для аналізу пошкоджень, розширення цифрових архівів і посилення міжнародної адвокації. Наприклад, інтеграція 3D-сканування, як у проєктах UNESCO, може забезпечити довгострокове збереження даних, навіть якщо фізичні об’єкти зруйновані. Розширення цифрових архівів дозволить створити глобальні платформи доступу до української спадщини, що підвищить її міжнародне визнання. Посилення адвокації через соціальні медіа може залучити більше донорів, але потребує стратегічного планування для утримання уваги. Співпраця з місцевими громадами також має великий потенціал. Наприклад, тренінги ICOMOS для реставраторів можуть стати основою для створення національної мережі експертів, яка буде готова до повоєнного відновлення.

Підсумовуючи, можна з впевненістю сказати, що аналіз діяльності МНУО у збереженні української культурної спадщини під час війни свідчить про їхню незамінну роль у захисті національної ідентичності. Їхні зусилля не лише рятують матеріальні об’єкти, а й сприяють формуванню культурної стійкості суспільства. Це особливо важливо в умовах, коли війна загрожує стерти історичну пам’ять, а міжнародна підтримка є критичною для відновлення.

Існуючі виклики підкреслюють необхідність адаптації стратегій. Зокрема, використання новітніх технологій і розширення цифрових архівів можуть забезпечити довгострокове збереження даних, навіть якщо фізичні об’єкти зруйновані. Співпраця з місцевими громадами має потенціал для створення стійкої мережі експертів, готових до повоєнного відновлення. Ці зусилля також мають ширший вплив, мобілізуючи міжнародну солідарність і формуючи глобальний тиск на Росію для поваги до культурної спадщини. Вони демонструють, як цивільне суспільство може протистояти агресивним діям, зберігаючи не лише пам’ятки, а й саму душу нації. Подальші дослідження мають зосередитися на оцінці довгострокового ефекту цих ініціатив, ролі технологій у захисті спадщини та можливостях посилення міжнародної співпраці для забезпечення культурної стійкості України в умовах війни.

Джерела та література

1. ALIPH Foundation. Protecting cultural heritage in Ukraine. 2022. URL: https://www.aliph-foundation.org/en/projects/protecting-cultural-heritage-in-ukraine (date of access: 06.03.2025).
2. Blue Shield International. BSI Conducts Third Assessment Mission in Ukraine. 2023. URL: https://theblueshield.org/bsi-conducts-third-assessment-mission-in-ukraine/ (date of access: 28.02.2025).
3. Death-defying evacuations. 2025. URL: https://wtop.com/world/2025/03/the-hunt-for-ukraines-stolen-artworks/?utm_source=chatgpt.com (date of access: 07.03.2025).
4. The Guardian. Crimes against history: mapping the destruction of Ukraine’s culture. 2022. URL: https://www.theguardian.com/world/2022/apr/24/crimes-against-history-mapping-the-destruction-of-ukraines-culture (date of access: 04.03.2025).
5. How Ukrainians Are Defending Their Cultural Heritage From Russian Destruction. 2023. URL: https://www.smithsonianmag.com/smithsonian-institution/ukrainians-defend-their-cultural-heritage-russian-destruction-180981661/ (date of access: 26.02.2025).
6. Stone, P. Cultural Heritage in Conflict Zones. 2020. URL: https://www.getty.edu/publications/cultural-heritage-mass-atrocities/part-5/31-stone/ (date of access: 27.02.2025).
7. ICOMOS donates digitizing equipment to Ukraine. 2023. URL: https://www.icomos.org/actualite/icomos-donates-digitizing-equipment-to-ukraine/ (date of access: 28.02.2025).
8. ICOMOS joins forces with UNESCO and ICCROM to support Ukrainian heritage professionals. 2023. URL: https://www.icomos.org/actualite/icomos-joins-forces-with-unesco-and-iccrom-to-support-ukrainian-heritage-professionals/ (date of access: 03.03.2025).
9. Prince Claus Fund. The Urgency of Cultural Development Aid. 2022. URL: https://princeclausfund.nl/news/the-urgency-of-cultural-development-aid-amid-global-cuts (date of access: 04.03.2025).
10. UN General Assembly. Strengthening Voluntary National Reviews through Country-led Evaluation. URL: https://www.unodc.org/documents/evaluation/IEUwebsite/Capacity_Building/Strengthening_Voluntary_National_Review_through_Country_led_Evaluation.pdf (date of access: 07.03.2025).
11. Damaged cultural sites in Ukraine verified by UNESCO. 2025. URL: https://www.unesco.org/en/articles/damaged-cultural-sites-ukraine-verified-unesco (date of access: 25.02.2025).
12. UNESCO and UNOSAT train Ukrainian cultural heritage professionals on using satellite imagery. 2023. URL: https://www.unesco.org/en/articles/unesco-and-unosat-train-ukrainian-cultural-heritage-professionals-using-satellite-imagery (date of access: 03.03.2025).
13. UNESCO trains managers of World Heritage sites in Ukraine in disaster risk reduction. 2023. URL: https://www.unesco.org/en/articles/unesco-trains-managers-world-heritage-sites-ukraine-disaster-risk-reduction (date of access: 05.03.2025).
14. World Monuments Fund. Ukraine Heritage Response Fund. URL: https://www.wmf.org/programs/ukraine-heritage-response-fund (date of access: 05.03.2025).
15. UNESCO, cultural heritage and conflict in Yemen, Syria and Iraq, Book by J.D. MacCafferty, 2023, URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000384569, (date of access: 05.03.2025)
16. The International Coalition of Sites of Conscience, Museums Strengthen Democracy, URL: https://www.sitesofconscience.org/2024/11/strengthen-museum-and-heritage-sites-in-ukraine/ (date of access: 05.03.2025)

Ключові слова: Україна, Польща, стратегічне партнерство, економічні суперечності, двостороння торгівля, зернова криза, транспортна логістика, євроінтеграція.

Актуальність проблеми зумовлена загостренням економічних суперечностей між Україною та Польщею на тлі російсько-української війни. Торговельні обмеження, транспортні блокади та соціально-економічні виклики впливають на стратегічне партнерство двох країн і процес євроінтеграції України. Аналіз цих конфліктів є необхідним для розробки ефективних механізмів співпраці та стабілізації двосторонніх відносин.

Стан наукової розробки проблеми. Для всебічного аналізу тематики дослідження використано дані з різних сфер, включаючи бізнес-аналітику, економічні показники та політичні огляди. Зокрема, опрацьовано матеріали українських і польських аналітиків, які висвітлюють вплив торговельних обмежень, транспортної логістики та соціальної підтримки біженців на двосторонні відносини (Г. Радченка, О. Шаріпова, Б. Федорчука, В. Давиденка, М. Будзіша). Також залучено емпіричні дані щодо громадської думки, включаючи соціологічні опитування, що відображають динаміку ставлення польського суспільства до України (CBOS). Додатково проаналізовано офіційні заяви урядів обох країн, що стосуються ключових економічних і політичних рішень, таких як введення ембарго на українське зерно та блокування транспортних маршрутів. Окрему увагу приділено медійному висвітленню економічних суперечностей, що дозволило дослідити їхню політичну складову та громадське сприйняття (ТСН; Суспільне; Forbes). Комплексний підхід до аналізу джерел сприяв глибшому розумінню факторів, які визначають розвиток українсько-польських економічних відносин у контексті війни та євроінтеграції України.

Мета статті – проаналізувати економічні суперечності між Україною та Польщею, що загострилися внаслідок війни, визначити їхній вплив на двосторонні відносини та євроінтеграційні процеси України.

Для досягнення цієї мети передбачено вирішення таких завдань:

• Охарактеризувати динаміку українсько-польських відносин у контексті економічних суперечностей.
• Проаналізувати вплив торговельних обмежень, транспортної логістики та підтримки біженців на двосторонню співпрацю.
• Дослідити роль політичних та громадських настроїв у загостренні конфліктів.
• Визначити можливі шляхи врегулювання суперечностей та їхній вплив на євроінтеграцію України.

Виклад основного матеріалу. Відносини між Україною та Польщею, що носять стратегічний характер, особливо посилилися після початку російської агресії. Польща стала одним із ключових союзників України, надаючи гуманітарну, економічну та військову допомогу. Водночас, війна виявила низку економічних суперечностей, які вплинули на політичний клімат і суспільні настрої в обох країнах. Особливо гострими стали питання, пов’язані із сільськогосподарським експортом, транспортною логістикою та підтримкою українських біженців у Польщі. Ці конфлікти мають не лише економічний, але й стратегічний характер, оскільки можуть вплинути на подальший розвиток українсько-польських відносин і процес євроінтеграції України.

Двостороння торгівля між Україною та Польщею є надзвичайно важливою для обох країн, сприяючи економічному розвитку та зміцненню політичних зв’язків. Польща посідає провідне місце серед європейських торговельних партнерів України, займаючи перше місце за обсягами двосторонньої торгівлі товарами з питомою вагою 23,1% від загального обсягу торгівлі України з країнами Європи [‎13]. У 2021 році обсяг двосторонньої торгівлі товарами перевищив $10 млрд, а разом із послугами сягнув $11 млрд‎ [15]. Після початку повномасштабної війни в 2022 році, обсяги торгівлі між Україною та Польщею продовжували зростати. Польський експорт в Україну значно пожвавився: у 2020 році він становив трохи більше 5,98 млрд доларів США, у 2021 році зріс майже до 7,54 млрд доларів США, у 2022 році досяг 10,03 млрд доларів США, а у 2023 році – 11,96 млрд доларів США. Україна піднялася з 15-го місця серед експортних ринків Польщі у 2021 році на 7-е місце у 2023 році, поступаючись лише Німеччині, Чехії, Франції, Великобританії, Італії та Нідерландам.

Водночас, вартість українського експорту до Польщі також зросла, хоча й менш вражаюче. У 2020 році вона становила 2,99 млрд доларів США, у 2021 році – 5,07 млрд доларів США, у 2022 році – 6,18 млрд доларів США, а у 2023 році – 4,67 млрд доларів США. Це призвело до рекордного позитивного сальдо торгівлі для Польщі, яке у 2023 році сягнуло 7,29 млрд доларів США, що більш ніж утричі перевищує показники до початку війни [‎10]. Зниження українського експорту до Польщі пов’язане не тільки з вторгненням, але і з забороною на ввезення української агропродукції і частково з блокадою прикордонних автопереходів польськими перевізниками та фермерами [‎3], що тривала з 6 листопада 2023-го до квітня  2024 року [‎6]. Відтак важливо більш детально розглянути суперечності, які по впливали на двосторонню торгівлю.

Одним із ключових економічних конфліктів між Україною та Польщею під час російсько-української війни стала зернова суперечка, яка розгорнулася у 2022–2024 роках. Її витоки пов’язані з тимчасовим скасуванням мит і квот на експорт української аграрної продукції до ЄС відповідно до Регламенту (ЄС) 2022/870, ухваленого Європейським парламентом і Радою ЄС 30 травня 2022 року [‎23]. Це рішення, спрямоване на підтримку української економіки під час війни, дозволило безперешкодний експорт зерна та інших сільськогосподарських товарів на ринок ЄС. Як наслідок, обсяг експорту через сухопутний кордон із Польщею зріс, що спричинило падіння цін на зерно на внутрішньому ринку Польщі. Польські аграрії почали висловлювати невдоволення ще восени 2022 року, звинувачуючи імпорт українського збіжжя в зниженні цін [‎19]. За оцінками польських трейдерів, ціна на пшеницю в Польщі знизилася майже вдвічі: з 2000 злотих ($460) у березні 2022 року до 940 злотих ($216) у березні 2023 року. Подібне падіння цін спостерігалося і на інші зернові культури, зокрема кукурудзу та ріпак. Однак варто зазначити, що здешевлення агропродукції було частиною глобального тренду, а не виключно наслідком українського імпорту. Уряд Польщі намагався врегулювати кризу, але ситуація загострювалася. 5 квітня 2023 року міністр сільського господарства Польщі Генрик Ковальчик подав у відставку, оскільки не зміг впоратися з кризою. Польські фермери продовжували протести, вимагаючи компенсацій, посилення прикордонного контролю та обмеження імпорту українського зерна. 15 квітня 2023 року міністр розвитку і технологій  Польщі Вальдемар Буда оголосив про запровадження ембарго на імпорт та транзит українського продовольства до 30 червня 2023 року [‎8]. Незабаром аналогічні обмеження запровадили Угорщина, Словаччина, Румунія та Болгарія [‎16]. Під тиском країн-сусідів Європейська комісія 2 травня 2023 року ввела тимчасову заборону на імпорт української пшениці, кукурудзи, ріпаку та насіння соняшнику до Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини. Це рішення викликало обурення українського уряду та бізнесу, оскільки постраждали не лише експортери, а й компанії, які вже мали довгострокові контракти з польськими партнерами [‎11]. Проте польська влада пояснювала цей крок необхідністю захисту власних фермерів, які традиційно є важливою частиною електорату правлячої партії. Ситуація загострилася у вересні 2023 року, коли Польща разом із Угорщиною, Словаччиною в односторонньому порядку продовжила заборону на імпорт українського зерна, всупереч рішенню Європейської комісії від 15 вересня 2023 року про скасування відповідних обмежень [‎9]. У відповідь Україна подала позов до Світової організації торгівлі (СОТ) проти Польщі, Угорщини та Словаччини, звинувативши їх у порушенні правил міжнародної торгівлі [‎4]. Київ також розпочав перемовини з Європейською комісією та урядами Польщі, Угорщини та Словаччини щодо механізмів контролю експорту зерна. Ці події призвели до значної дипломатичної напруженості між країнами. 19 вересня прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що Україна може запровадити відповідні торговельні заходи щодо польської продукції. Цей крок викликав жорстку реакцію у Варшаві. Президент Польщі Анджей Дуда під час Генеральної асамблеї ООН порівняв Україну з людиною, що тоне, і може «потягнути рятівника на дно». А прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький пригрозив, що Польща не дозволить «українським олігархам» домінувати на польському ринку [‎20]. МЗС Польщі викликало посла України Василя Зварича та висловило протест щодо заяви президента Володимира Зеленського, що деякі країни ЄС «удавали солідарність, опосередковано підтримуючи Росію». Відомство наголосило, що не дозволить тиснути на Польщу через міжнародні організації [‎20]. На думку багатьох аналітиків, загострення зернового конфлікту стало частиною передвиборчої стратегії правлячої партії «Право і справедливість» напередодні парламентських виборів 15 жовтня 2023 року. Польські аграрії традиційно є одним із ключових електоратів цієї партії, і жорстка позиція щодо імпорту української продукції мала допомогти мобілізувати їхню підтримку. Натомість польський історик Лукаш Адамський наголосив, що ситуація може призвести до кризи довіри між країнами, особливо після гострих заяв українського керівництва. Він зазначив, що подібні торговельні суперечки траплялися й раніше, проте риторика української сторони викликала особливе обурення у польському суспільстві [‎20]. Зерновий конфлікт 2023 року став найгострішим викликом у відносинах України та Польщі за останні роки. Попри те, що транзит українського зерна через Польщу вдалося відновити, питання імпорту залишалося предметом напруги до кінця року. Політичний підтекст конфлікту та його використання у виборчих кампаніях загострили взаємини між країнами.

Напруженість у двосторонніх відносинах зазнала нового витку вже незабаром. Збільшення обсягів торгівлі та необхідність транспортування гуманітарної і військової допомоги створили також нові виклики в сфері логістики. У листопаді 2023 року польські перевізники розпочали блокування українсько-польського кордону, а саме рух вантажівок у пунктах пропуску «Краківець-Корчова», «Ягодин-Дорогуськ» та «Рава-Руська-Гребене», протестуючи проти умов транспортного «безвізу» [‎21]. Ця угода, підписана 29 червня 2022 року, дозволяла українським перевізникам здійснювати двосторонні та транзитні перевезення без необхідності отримання спеціальних дозволів, що значно спрощувало експорт української продукції та підтримувало економіку країни в умовах війни [‎17]. Протестувальники стверджували, що відсутність квот на українських перевізників призвела до нерівної конкуренції, оскільки українські транспортні компанії могли пропонувати нижчі ціни на перевезення через дешевшу робочу силу та відсутність обмежень. Польські перевізники також наполягали на введенні обов’язкової реєстрації всіх українських транспортних компаній у ЄС, що дозволило б контролювати їхню діяльність. До протестів також долучалися і фермери [‎14].

Акції протесту набули масового характеру і знайшли підтримку серед низки польських політиків, зокрема представників ультраправої партії «Конфедерація свободи і незалежності», яка використовувала цю проблему як інструмент для мобілізації виборців перед парламентськими виборами 2023 року [‎14]. Один із активних організаторів блокад, лідер люблінського осередку партії Рафал Меклер, прямо заявляв, що «польська транспортна індустрія не має ставати жертвою європейської солідарності з Україною» [‎12]. Водночас офіційна позиція тодішнього уряду на чолі з прем’єром Матеушем Моравецьким була неоднозначною – з одного боку, Польща виступала стратегічним союзником України, а з іншого, намагалася зберегти внутрішньополітичний баланс, зважаючи на невдоволення значної частини транспортної галузі [‎5]. Блокування кордону тривало кілька місяців, завдаючи значних економічних збитків Україні. Тільки у лютому 2024 року через блокаду українсько-польського кордону бюджет України недоотримав 8 млрд гривень з митних зборів, заявив народний депутат від фракції «Голос» Ярослав Железняк [‎18]. За приблизними оцінками видання «Апостроф» загальна шкода українській економіці від блокади кордону 2024 року могла скласти близько 100 мільярдів гривень [‎6]. Затримки на кордоні негативно вплинули на постачання українських товарів до Європи, зокрема агропродукції та промислових виробів. Польський бізнес також зазнав удару – Національний банк України  повідомив, що прямі втрати імпорту товарів у перший місяць блокади становили 500 мільйонів доларів [‎6]. Конфлікт частково вирішився у червні 2024 року, коли Угода про транспортний безвіз була продовжена ще на рік, але водночас оновлена на умовах, більш вигідних для Польщі. Міністр інфраструктури Польщі Даріуш Клімчак заявив [‎22], що до нового тексту угоди були включені «більшість важливих вимог польських перевізників». Серед ключових змін:

• посилення контролю за перевезеннями та ліквідація нелегальних транспортних операцій;
• можливість призупинення угоди в разі серйозних порушень на ринку автомобільних перевезень;
• нові вимоги до водіїв щодо обов’язкових документів та маркування транспортних засобів.

Ці зміни стали своєрідним компромісом між інтересами польської транспортної галузі та необхідністю збереження безперебійного експорту українських товарів. Загалом, цей конфлікт демонструє складність економічної інтеграції України в ЄС. Польща, як один із лідерів європейського транспортного ринку, розглядає українську конкуренцію як загрозу, що потенційно може повторитися в інших секторах економіки. Очевидно, що подібні суперечки будуть виникати і в майбутньому, оскільки Україна поступово інтегрується в спільний ринок ЄС, а її економічна структура значною мірою схожа на польську. Таким чином, протести польських перевізників не лише висвітлили структурні виклики в українсько-польських відносинах, але й засвідчили складність адаптації української економіки до стандартів ЄС.

Економічні конфлікти між Україною та Польщею під час російсько-української війни мали не лише короткострокові економічні наслідки, а й серйозно вплинули на політичний ландшафт та суспільні настрої в обох країнах. Напруження у відносинах між Україною та Польщею через економічні суперечності проявилося на найвищому дипломатичному рівні. Під час Генеральної асамблеї ООН у вересні 2023 року Президент України Володимир Зеленський заявив, що «дехто в Європі підриває солідарність і влаштовує політичний театр, роблячи із зерна трилер. Може здаватися, що вони грають власну роль, але натомість вони допомагають підготувати сцену для московського актора» [‎20]. У відповідь прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький різко відреагував, заявивши, що Польща більше не передаватиме Україні нову військову допомогу, бо «тепер ми самі озброюємося» [‎20]. Це стало першим прямим публічним натяком на зміну тону Варшави щодо Києва. Питання імпорту українського зерна та протестів перевізників також активно використовувалися в польських парламентських виборах у жовтні 2023 року. Під час передвиборчої кампанії представники правоконсервативної партії «Право і справедливість» (PiS) намагалися заручитися підтримкою фермерів, обіцяючи захистити польський аграрний сектор від «неконтрольованого українського імпорту». Після виборів новий прем’єр-міністр Дональд Туск спробував врівноважити підхід, поєднуючи прагматичні інтереси Польщі з підтримкою України [‎2].

Економічні суперечності також відобразилися на суспільних настроях у Польщі. За даними польського Центру досліджень громадської думки (CBOS), у жовтні 2024 року рівень підтримки прийому українських біженців у Польщі впав до 52% – найнижчого показника з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році [‎1]. Це зростання невдоволення частково було спричинене риторикою політиків про конкуренцію українців на ринку праці та соціальну підтримку біженців, яку отримують українці в Польщі.

Конфлікти в економічній сфері показали, що попри стратегічне партнерство, інтереси України та Польщі не завжди збігаються, що може ускладнити подальші переговори щодо членства України в ЄС. Польські чиновники, такі як Павел Коваль (голова Ради з питань співпраці з Україною при прем’єрі), наголошують, що такі економічні суперечки «будуть неминучими на шляху України до ЄС». Однак, в інтерв’ю для ЗМІ він підкреслює, що такі суперечності є частиною нормального процесу наближення до вступу у ЄС: «Ми матимемо багато складних переговорних ситуацій, бо так завжди буває за такого типу перемовин, бо Польща знаходиться поруч з Україною — дві країни мають багато спільних точок дотику, деякі з яких можна використати для побудови синергії, однак десь буде й певний елемент конкуренції» [‎7].

Висновки. Наявність економічних суперечностей між Україною та Польщею вимагає стратегічного підходу до їх вирішення. Війна висунула на перший план питання безпеки, проте ігнорування економічних конфліктів може підірвати довіру між країнами. Україна та Польща мають унікальний шанс на подальше зміцнення свого партнерства, але для цього необхідно вирішити ключові економічні суперечності, що виникли під час війни. Взаємні претензії щодо зернового експорту, транспортної конкуренції та соціального забезпечення українських біженців впливають на суспільні настрої і політичну ситуацію в обох країнах. Для уникнення подальших загострень необхідний стратегічний діалог між урядами, а також чітке розмежування економічних питань від політичної риторики. Ефективне управління цими викликами сприятиме не лише стабілізації двосторонніх відносин, але й успішній інтеграції України в європейське економічне та політичне середовище.

Джерела та література

1. 53% поляків виступають за прийом українських біженців: найнижчий результат з березня 2022 року. pap. URL: https://www.pap.pl/ua/ukrainian/news/53-polyakiv-vistupayut-za-priyom-ukrainskikh-bizhenciv-naynizhchiy-rezultat-z (дата звернення: 06.03.2025).
2. Андрусечко П. Польща – Україна: Туск прагне змінити атмосферу. Наш вибір. URL: https://naszwybir.pl/polshha-ukrayina-tusk/ (дата звернення: 06.03.2025).
3. Григоренко Ю. Блокада прикордонних переходів із Польщею загрожує всій економіці України. GMK Center. URL: https://gmk.center/ua/posts/blokada-prykordonnykh-perekhodiv-iz-polshcheiu-zahrozhuie-vsij-ekonomitsi-ukrainy/ (дата звернення: 06.03.2025).
4. Заборона імпорту зерна: Україна подала позов до СОТ проти Польщі, Словаччини та Угорщини. Blocked. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3762937-ukraina-podala-pozov-do-sot-proti-polsi-slovaccini-ta-ugorsini-cerez-zaboronu-importu-zerna.html (дата звернення: 06.03.2025).
5. Капнік О. Блокада кордону: Моравецький підтримав польських страйкарів. ТСН.ua. URL: https://tsn.ua/svit/blokada-kordonu-moraveckiy-pidtrimav-polskih-straykariv-2461600.html (дата звернення: 06.03.2025).
6. Катастрофічні збитки: скільки Україні могла коштувати блокада кордону поляками. Апостроф. URL: https://apostrophe.ua/ua/news/world/europe/2024-05-14/katastroficheskiy-uscherb-skolko-ukraine-mogla-stoit-blokada-granitsyi-polyakami/321308 (дата звернення: 06.03.2025).
7. Не треба лякати українців перехідними періодами. Україна вже є частково в ЄС, — депутат Сейму Коваль. Еспресо. URL: https://espreso.tv/ne-treba-lyakati-ukraintsiv-perekhidnimi-periodami-ukraina-vzhe-e-chastkovo-v-es-deputat-seymu-koval (дата звернення: 06.03.2025).
8. Польща заборонила імпорт зерна та іншої аграрної продукції з України. Європейська правда. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/04/15/7159916/ (дата звернення: 06.03.2025).
9. Польща і Угорщина заборонили імпорт українського зерна – BBC News Україна. BBC News Україна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-65291408 (дата звернення: 06.03.2025).
10. Польща та Україна почали активніше торгувати в умовах війни. Агрополіт – гаряча агрополітика. URL: https://tinyurl.com/yc6fyts3 (дата звернення: 06.03.2025).
11. Радченко Г. Внутрішні інтереси Польщі та дружба з Україною. Чи може зернова суперечка зруйнувати польсько-український альянс. Розповідає Геннадій Радченко – Forbes.ua. URL: https://forbes.ua/svit/dopomoga-ukraini-u-viyni-proti-rf-ne-skasovue-vnutrishni-interesi-polshchi-chi-mozhe-zernova-superechka-zruynuvati-polsko-ukrainskiy-alyans-rozpovidae-gennadiy-radchenko-26092023-16258 (дата звернення: 06.03.2025).
12. Рафал Меклер. Політик, який стоїть за блокадою кордону Польщі з Україною. BBC News Україна. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cn0plynkl6vo (дата звернення: 06.03.2025).
13. Росія, Китай чи Польща: як змінювалися головні торгівельні партнери України. Слово і Діло. URL: https://www.slovoidilo.ua/2024/09/30/infografika/ekonomika/rosiya-kytaj-chy-polshha-yak-zminyuvalysya-holovni-torhivelni-partnery-ukrayiny (дата звернення: 06.03.2025).
14. Супрун О. Блокада кордону: що вимагають польські перевізники та що робить українська влада і підприємці. Суспільне. URL: https://suspilne.media/624883-blokada-kordonu-so-vimagaut-polski-perevizniki-ta-so-robit-ukrainska-vlada-i-pidpriemci/ (дата звернення: 06.03.2025).
15. Торгівля між Україною і Польщею цьогоріч перевищить $10 мільярдів – посольство. Укрінформ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3372759-torgivla-miz-ukrainou-i-polseu-cogoric-perevisit-10-milardiv-posolstvo.html (дата звернення: 06.03.2025).
16. Угорщина, Румунія, Болгарія та Словаччина домовилися не відновлювати імпорт українського зерна. hromadske. URL: https://hromadske.ua/posts/ugorshina-rumuniya-bolgariya-ta-slovachchina-domovilisya-ne-vidnovlyuvatime-import-ukrayinskogo-zerna (дата звернення: 06.03.2025).
17. Україна і ЄС підписали “транспортний безвіз”. Європейська правда. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/06/29/7142282/ (дата звернення: 06.03.2025).
18. Чорновол К. “Це забрали в армії”: нардеп сказав, скільки втратила Україна через блокаду кордону. УНІАН. URL: https://www.unian.ua/economics/finance/blokada-kordonu-nardep-nazvav-vtrati-byudzhetu-ukrajini-cherez-protest-polskih-fermeriv-12559449.html (дата звернення: 06.03.2025).
19. Шаріпов О., Давиденко Б., Федорчук В. Перша зернова. Польські фермери через проблему українського зерна «знесли» міністра сільського господарства. Українське агро дійсно так шкодить сусідам? Спойлер – ні! – Forbes.ua. URL: https://forbes.ua/svit/persha-zernova-polski-fermeri-cherez-problemu-ukrainskogo-zerna-znesli-ministra-silskogo-gospodarstva-ukrainske-agro-diysno-tak-shkodit-susidam-spoyler-ni-05042023-12869 (дата звернення: 06.03.2025).
20. Як і чому посварилися Україна та Польща. BBC. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c9ejzgkydm9o (дата звернення: 06.03.2025).
21. Янко М., Іващук О. Блокування кордону польськими страйкарями: яка ситуація наприкінці року. Суспільне Львів. URL: https://suspilne.media/lviv/650914-blokuvanna-kordonu-polskimi-strajkarami-aka-situacia-naprikinci-roku/ (дата звернення: 06.03.2025).
22. Klimczak: Koniec protestu na granicy z Ukrainą. Minister podał datę. wprost.biznes. URL: https://biznes.wprost.pl/gospodarka/transport/11549779/klimczak-koniec-protestu-na-granicy-z-ukraina-minister-podal-date.html (дата звернення: 06.03.2025).
23. Regulation – 2022/870 – EN – EUR-Lex. EUR-Lex – Access to European Union law – choose your language. URL: https://eur-lex.europa.eu/eli/reg/2022/870/oj/eng (date of access: 06.03.2025).

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

старший викладач

Матвійчук Н.В

СТРАТЕГІЧНА РОЛЬ США В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ТА ДИПЛОМАТИЧНИЙ ВЛИВ У КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЇ

        У статті розглядається роль США у зміцненні безпеки України в сучасних геополітичних умовах, особливо під час повномасштабного вторгнення Росії. Аналізується військова підтримка, надана Вашингтоном, зокрема постачання різних видів озброєнь – від стрілецької зброї та бронетехніки до систем протиповітряної оборони й далекобійної артилерії. Окрему увагу приділено дипломатичним зусиллям США, впливу санкційної політики на агресора, а також міжнародній координації для посилення обороноздатності України. Розглядаються ключові етапи розвитку американсько-українського військового співробітництва, його значення для безпеки регіону та перспективи подальшої підтримки.

Ключові слова: російсько-українська війна, військова допомога, безпека, санкції, міжнародна підтримка.

THE STRATEGIC ROLE OF THE U.S. IN ENSURING UKRAINE’S SECURITY: MILITARY AID AND DIPLOMATIC INFLUENCE IN THE CONTEXT OF RUSSIAN AGGRESSION

    This article examines the role of the United States in strengthening Ukraine’s security in the current geopolitical context, particularly during Russia’s full-scale invasion. It analyzes the military support provided by Washington, including the supply of various types of weaponry—from small arms and armored vehicles to air defense systems and long-range artillery. Special attention is given to U.S. diplomatic efforts, the impact of sanctions on the aggressor, and international coordination to enhance Ukraine’s defense capabilities. The study explores key stages of U.S.-Ukraine military cooperation, its significance for regional security, and prospects for further support.

Keywords: Russo-Ukrainian war, military aid, security, sanctions, international support.

       Актуальність роботи: Роль США завжди була ключовою у забезпеченні безпеки України з моменту її незалежності.Cьогодні Україна зіштовхується з серйозними викликами, що впливають не лише на її власну стабільність і безпеку, а й на ситуацію в Європі та навіть Африці, з огляду на агресивну політику Росії.

         В умовах триваючої війни стратегічне партнерство зі США набуває особливого значення, оскільки військова та дипломатична підтримка Вашингтона безпосередньо впливає на обороноздатність України. Питання військової допомоги США Україні виходить за рамки двосторонніх відносин і має глобальне значення, бо Україна це фортпост західного світу.

        Водночас, військова допомога, включаючи навчальні програми, фінансову підтримку, а також завдяки різним зенітно-ракетним комплексам, протитанковим системам, артилерійським снарядам, вертольотам, морським системам озброєння, високозахищеними бойовими машинами, амуніціям та системам захисту є критично важливою для стійкості України у протистоянні з Росією.

       Дипломатичний вплив США також відіграє ключову роль у формуванні міжнародної коаліції підтримки України, запровадження санкцій проти Росії та мобілізація зусиль союзників у межах НАТО, ЄС та ООН. У цьому контексті аналіз американської політики щодо України дозволяє оцінити її ефективність та визначити перспективи подальшої взаємодії між двома державами.

Стан наукової розробки теми. Питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України широко досліджується як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Значна кількість наукових праць аналізує військову допомогу США Україні, її ефективність та вплив на розвиток українських збройних сил. Дослідження також торкаються аспектів міжнародної дипломатії та санкційної політики, спрямованої на послаблення агресивних дій Росії.

Серед ключових джерел можна виділити роботи західних аналітичних центрів, таких як RAND Corporation, Atlantic Council та Center for Strategic and International Studies (CSIS), які проводять регулярний аналіз військово-політичної ситуації навколо України. Українські науковці також активно вивчають питання безпеки, акцентуючи увагу на ролі міжнародних партнерів, зокрема США, у формуванні оборонної політики України. Водночас, наукова дискусія триває щодо довгострокових наслідків американської допомоги, її впливу на регіональну безпеку та можливих змін у зовнішній політиці США.Таким чином, дана тема залишається актуальною для подальших наукових досліджень та аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роль Сполучених Штатів Америки у забезпеченні безпеки України є предметом численних досліджень українських науковців та експертів. Зокрема, у статті «Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна» підкреслюється, що головним завданням керівництва США є збереження належного рівня національної безпеки країни, що включає адаптацію концептуальних актів до поточної воєнно-політичної обстановки та викликів, зокрема, пов’язаних з агресією Росії проти України [1].

У публікації «Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України» зазначається, що нова стратегія США визначає Росію як джерело гострої і нагальної загрози, акцентуючи на необхідності розробки опцій для стримування РФ шляхом завдання їй неприйнятного рівня втрат та надання партнерам ефективних асиметричних спроможностей  [4].

Дослідження «Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну» аналізує допомогу США Україні після вторгнення, включаючи постачання озброєння та запровадження економічних санкцій проти Росії, підкреслюючи важливість цієї підтримки для посилення стійкості України у боротьбі проти агресора  [6].

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Попри значну увагу дослідників до питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, залишається низка аспектів, що потребують подальшого вивчення, а саме:

1. Ефективність військової допомоги. Хоча США є найбільшим постачальником оборонного озброєння для України, залишається відкритим питання щодо ефективності та оптимальності використання наданої допомоги у довгостроковій перспективі. Недостатньо досліджено, наскільки ця допомога сприяє розвитку оборонної самодостатності України, а також які ризики може спричинити залежність від зовнішнього військового забезпечення.
2. Дипломатичний вплив і політична підтримка. Важливим питанням є те, якою мірою дипломатична підтримка США сприяє міжнародній ізоляції Росії та зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України. Однак потребує подальшого аналізу довготривалий вплив цієї підтримки на геополітичну ситуацію, а також можливі сценарії розвитку відносин між США, Україною та їхніми союзниками.
3. Перспективи майбутньої співпраці. Враховуючи динаміку міжнародних відносин, особливо у контексті зміни адміністрацій у США, залишається відкритим питання щодо збереження та розвитку стратегічного партнерства між Україною та США у майбутньому. Важливо визначити, які механізми можуть гарантувати стабільність цієї співпраці, незалежно від політичних змін у США та інших країнах.

Формування цілей статті. Метою статті є комплексний аналіз стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, зосереджуючись на військовій допомозі та дипломатичному впливі в умовах російської агресії.

Для досягнення цієї мети визначено такі дослідницькі завдання:

• проаналізувати масштаби та складові військової допомоги США Україні, включаючи оцінку її ефективності у зміцненні обороноздатності країни;
• дослідити дипломатичні механізми підтримки, які США використовують для забезпечення міжнародної підтримки України та посилення санкційного тиску на Росію;
• оцінити довгострокові перспективи військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин та можливі зміни у зовнішньополітичній стратегії США;
• запропонувати рекомендації щодо подальшого розвитку співпраці між США та Україною, спрямовані на посилення національної безпеки та зміцнення регіональної стабільності.
• Виклад основного матеріалу дослідження. Сполучені Штати Америки відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки України, надаючи значну військову допомогу та здійснюючи дипломатичний вплив у контексті російської агресії.

У 2024 році США зберегли лідерство серед країн-донорів, забезпечивши Україну безпрецедентним рівнем військової та фінансової підтримки. Загальний обсяг допомоги з боку США, починаючи з 2022 року, перевищив 175 мільярдів доларів [2]. Лише впродовж 2024 року Україна отримала кілька пакетів військової допомоги, зокрема в лютому, червні та грудні. Найбільший пакет був оголошений у грудні 2024 року — на суму 5,9 мільярда доларів, з яких 2,5 мільярда спрямовано на безпекову підтримку, а 3,4 мільярда — на бюджетну допомогу [7; 2]. До складу цього пакета входили системи ППО Patriot, HIMARS, артилерійські боєприпаси калібру 155 мм, дрони-камікадзе, бронетехніка та обладнання для розмінування [8].

Упродовж 2024 року США також продовжили програму підготовки українських військових на базах у Німеччині, що дозволило суттєво підвищити рівень бойової підготовки підрозділів Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО [2]. Крім того, Україна отримала додаткові розвідувальні ресурси, супутникові знімки та дані від американських спецслужб, що суттєво вплинуло на ефективність оборонних операцій [8].

У дипломатичній сфері 2024 рік став знаковим для поглиблення співпраці. США були ініціатором кількох раундів міжнародних переговорів, спрямованих на зміцнення глобальної коаліції на підтримку України. Зокрема, під егідою США активно діяла Ukraine Defence Contact Group, яка вже об’єднує понад 50 країн. Її регулярні засідання сприяють координації постачання озброєння, логістики та технічної підтримки [9].

США також стали рушієм запровадження додаткових санкційних пакетів проти Росії. У 2024 році було введено кілька нових санкцій, що торкнулися банківського сектору РФ, технологічних компаній, постачальників компонентів для виробництва зброї, а також фізичних осіб, наближених до військово-політичного керівництва Росії [10]. Санкції були спрямовані не лише на стримування економіки РФ, а й на унеможливлення обходу вже чинних обмежень [10].

Варто зазначити також активну участь США у роботі над формулою миру, запропонованою Президентом України, і у форматах, де обговорюється майбутнє архітектури безпеки в Європі після війни. У 2024 році США неодноразово наголошували на необхідності довготривалих гарантій безпеки для України, що стало підґрунтям для обговорень двосторонніх безпекових угод [5; 11].

У цьому контексті важливим є оцінка довгострокових перспектив військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин. Очікується, що стратегічне партнерство продовжить розвиватися в кількох ключових напрямах:

• розширення оборонного партнерства через формалізацію довготривалих безпекових зобов’язань США;
• посилення оперативної сумісності ЗСУ зі структурами НАТО;
• поглиблення взаємодії у сферах кібербезпеки, протидії гібридним загрозам, оборонних інновацій та військово-промислового співробітництва;
• розширення гуманітарної та економічної складової підтримки [2; 8]. Водночас, існує потреба у розробці конкретних рекомендацій щодо розвитку двосторонньої співпраці, які можуть бути реалізовані найближчим часом:

1. Укладання двосторонньої безпекової угоди між Україною та США, яка б формалізувала військову допомогу, підтримку в галузі розвідки та обміну технологіями [5; 11].
2. Створення спільних навчальних центрів і програм військової підготовки для українських військовослужбовців [2].
3. Посилення співпраці в галузі кібероборони та інформаційної безпеки, з урахуванням досвіду США у протидії кіберзагрозам [8].
4. Активізація міжпарламентського діалогу, що дозволить забезпечити сталість підтримки незалежно від політичних змін у США [11].
5. Розширення американських інвестицій в оборонну промисловість України, зокрема через спільні підприємства, технологічні трансфери та локалізацію виробництва [3].

Таким чином, США не лише залишаються головним стратегічним партнером України у сфері безпеки, але й можуть відігравати ключову роль у формуванні нової архітектури безпеки в Європі. Довгострокове співробітництво з США повинно базуватися на спільних цінностях, взаємних зобов’язаннях і стратегічній довірі.

Висновки та перспективи подальших досліджень.Отже, аналіз свідчить, що стратегічна роль США у забезпеченні безпеки України є визначальною. Військова допомога суттєво підвищує обороноздатність України, а дипломатична підтримка сприяє міжнародній ізоляції Росії та консолідації світової спільноти навколо українського питання.​ Значний рівень військово-політичного співробітництва між Україною та США не лише сприяє стійкості України, а й формує нову архітектуру європейської безпеки. Проте, подальше дослідження має охопити питання довгострокової ефективності військової допомоги, впливу дипломатичної підтримки на геополітичний баланс та перспективи збереження стратегічного партнерства між Україною та США в умовах  змін у міжнародній політиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бінтел. Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна. URL: https://bintel.org.ua/analytics/nacionalna-bezpeka-spoluchenix-shtativ-ameriki-i-ukraina (дата звернення: 25.03.2025).
2. Міністерство оборони США. Ukraine Security Assistance [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/News/Releases. (дата звернення: 25.03.2025).
3. Міністерство фінансів України. Дані щодо отриманої міжнародної допомоги [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk. (дата звернення: 25.03.2025).
4. Національний інститут стратегічних досліджень. Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/natsionalna-bezpeka/natsionalna-oboronna-stratehiya-ssha-2022-roku-osnovni (дата звернення: 25.03.2025).
5. Офіс Президента України. Формула миру: ключові позиції України [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://president.gov.ua/news. (дата звернення: 25.03.2025).
6. Ad Astra. Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну. URL: https://adastra.org.ua/blog/rol-ssha-v-rosijsko-ukrayinskij-vijni-yak-i-chomu-vashington-pidtrimuye-ukrayinu (дата звернення: 25.03.2025).
7. AP News. U.S. announces $5.9 billion aid package to Ukraine [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://apnews.com/article/ukraine-us-aid-package-2024. (дата звернення: 25.03.2025).
8. U.S. pledges new military support for Ukraine amid growing threats [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.reuters.com/world/us-ukraine-aid. (дата звернення: 25.03.2025).
9. Ukraine Defence Contact Group. Офіційна сторінка Міністерства оборони США [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/Ukraine-Contact-Group. (дата звернення: 25.03.2025).
10. gov.ua. Санкційна політика щодо РФ: нові пакети обмежень [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://vinhas.gov.ua/articles/2024. – (дата звернення: 25.03.2025).
11. White House. Statement by President Biden on U.S. Support for Ukraine [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements. – Назва зекрана. – Дата звернення: 25.03.2025.

Шевцов Р. М.

Студент 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

ВІДНОСИНИ СЕРБІЇ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ: ВПЛИВ НА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ ДЕРЖАВИ

У статті досліджено особливості відносин Сербії з Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні процеси балканської держави. Проаналізовано історичні, культурні, економічні та геополітичні чинники, що визначають характер двосторонніх відносин. Визначено ключові сфери російського впливу в Сербії, зокрема енергетичну залежність, політичну підтримку щодо питання Косово, а також військову та релігійно-культурну взаємодію. Обґрунтовано дуальність сербської зовнішньої політики та її наслідки для процесу європейської інтеграції, особливо після повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Ключові слова: Сербія, рф, Європейський Союз, європейська інтеграція, Західні Балкани.

Shevtsov R.

RELATIONS BETWEEN SERBIA AND THE RUSSIAN FEDERATION: IMPACT ON THE STATE’S EUROPEAN INTEGRATION

The article examines the specifics of Serbia’s relations with the Russian Federation and their impact on the Balkan state’s European integration processes. It analyzes historical, cultural, economic and geopolitical factors that determine the nature of bilateral relations. It identifies key areas of Russian influence in Serbia, including energy dependence, political support for the Kosovo issue, as well as military and religious-cultural interaction. It substantiates the duality of Serbian foreign policy and its consequences for the process of European integration, especially after the full-scale Russian invasion of Ukraine.

Keywords: Serbia, Russia, European Union, European integration, Western Balkans.

Актуальність теми. Сербія залишається ключовою державою Західних Балкан, що прагне інтегруватись до Європейського Союзу, одночасно зберігаючи традиційно тісні зв’язки з Російською Федерацією. Така зовнішньополітична двовекторність створює значні виклики для євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС після 2014 року та повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Сербське керівництво постійно балансує між вимогами ЄС щодо узгодження зовнішньої політики, включаючи запровадження санкцій проти Росії, та прагненням зберегти підтримку Москви у вирішенні косовського питання й енергетичній сфері, що значно ускладнює процес євроінтеграції країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема відносин між Сербією і Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні перспективи Белграда привертає увагу значної кількості дослідників як в Україні, так і за кордоном. Українські дослідники основному  досліджували історичні та культурні аспекти сербсько-російських відносин.

Зарубіжних дослідників зосереджуються на проблемах гармонізації зовнішньої політики Сербії з вимогами ЄС. Значний внесок у дослідження російського впливу на Балканах зробили Д. Бечев, Я. Буґайські, Ф. Ейрмбрустер. Фундаментальні праці з проблематики зовнішньої політики Сербії належать М. Ковачевичу, Д. Пророковичу, М. Джуркович, які досліджують сербську «стратегію балансування» між різними центрами сили.

Особливої уваги заслуговують аналітичні матеріали Белградського центру безпекової політики, Інституту європейських студій, Фонду Конрада Аденауера та Європейської ради з міжнародних відносин, які містять актуальні дані щодо громадської думки, політичних процесів та економічних тенденцій у сербсько-російських відносинах. Водночас, у науковому дискурсі бракує комплексних досліджень, які б інтегрували політичні, економічні та культурні аспекти сербсько-російських відносин у контексті євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо з урахуванням нової геополітичної реальності.

Мета статті – проаналізувати вплив відносин Сербії з Російською Федерацією в контексті їх впливу на євроінтеграційні процеси, а також окреслити перспективи трансформації двосторонніх відносин в умовах загострення геополітичного протистояння між Росією та Заходом.

Завдання дослідження: з’ясувати особливості впливу відносин Сербії з Російською Федерацією на євроінтеграцію Сербії; визначити основні інструменти російського впливу на Сербію та їх ефективність; оцінити перспективи євроінтеграції Сербії у цьому контексті.

Виклад основного матеріалу. Історичне коріння особливих відносин між сербським і російським народами сягає глибини століть і базується на спільності православної віри, слов’янського походження та кирилиці як основи писемності. Перші офіційні контакти між Сербією та Російською імперією датуються XVII століттям, коли в 1688 році патріарх Арсеній III Чарноєвич звернувся до царя Петра I з проханням про допомогу в боротьбі проти Османської імперії. Відтоді Росія неодноразово виступала захисником інтересів сербського народу на міжнародній арені, зокрема під час Російсько-турецьких війн XIX століття, які сприяли поступовому здобуттю Сербією незалежності.

Особливе значення для формування образу Росії як «захисника сербів» мала позиція Російської імперії під час Берлінського конгресу 1878 року, коли Петербург наполягав на визнанні незалежності Сербського князівства. Ця історична пам’ять була посилена спільною боротьбою під час Першої світової війни, коли вступ Росії у війну був мотивований, серед іншого, захистом Сербії після австро-угорського ультиматуму.

Новий етап у відносинах розпочався в 1990-х роках, коли Росія підтримала позицію Сербії щодо конфліктів у Боснії та Герцеговині, а особливо під час косовської кризи 1999 року. Рішуча опозиція Москви бомбардуванням НАТО території Югославії закріпила в сербській суспільній свідомості образ Росії як єдиного надійного союзника. Саме в цей період сформувалися ключові наративи сучасних сербсько-російських відносин, зокрема щодо спільного протистояння «західній гегемонії» та захисту традиційних цінностей.

Сучасний етап сербсько-російських відносин характеризується високим рівнем політичної взаємодії, особливо на тлі складного процесу європейської інтеграції Сербії. Ключовим питанням, що об’єднує зовнішньополітичні позиції двох країн, залишається проблема Косово. Російська Федерація послідовно не визнає незалежність Косова та використовує своє членство в Раді Безпеки ООН для блокування ініціатив, спрямованих на посилення міжнародного визнання косовської державності.

Як зазначається у дослідженні Європейської парламентської дослідницької служби, «у 1994 та 2015 роках Москва наклала вето на дві резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували насильство з боку боснійських сербів, причому остання резолюція кваліфікувала різанину в Сребрениці 1995 року як геноцид» [8]. Така підтримка Росією сербської позиції щодо Косова залишається одним із ключових факторів, що зумовлюють прагнення Белграда зберігати тісні відносини з Москвою, незважаючи на цілі євроінтеграції.

Сучасні політичні відносини між Белградом і Москвою характеризуються високим рівнем офіційної взаємодії при значній асиметрії інтересів та можливостей. Стратегічне партнерство було офіційно закріплене в 2013 році під час візиту президента В. Путіна до Белграда підписанням «Декларації про стратегічне партнерство». Документ передбачає розширення співробітництва в політичній, економічній, культурній та безпековій сферах.

Важливим аспектом політичних відносин є інтенсивність офіційних контактів на високому рівні. Протягом 2020-2023 років відбулася значна кількість двосторонніх візитів та зустрічей, включаючи декілька зустрічей президента Сербії Александара Вучича з президентом Росії Володимиром Путіним та регулярні контакти з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Ці контакти особливо помітні на тлі загального скорочення політичного діалогу між Росією та більшістю європейських країн після 2022 року.

Символічним проявом політичної близькості стало підписання у вересні 2022 року угоди про взаємні консультації у сфері зовнішньої політики між міністрами закордонних справ Сербії та Росії на полях Генеральної Асамблеї ООН [1]. Цей крок викликав значне занепокоєння в ЄС, оскільки суперечив очікуванням щодо узгодження Сербією своєї зовнішньої політики з позицією Євросоюзу як країни-кандидата.

Водночас, слід зазначити, що політичні відносини між Сербією та Росією залишаються значною мірою прагматичними, особливо з боку сербського керівництва. Президент Вучич, попри збереження тісних контактів з Москвою, продовжує декларувати євроінтеграцію як стратегічну мету Сербії та прагне уникнути повної міжнародної ізоляції через зв’язки з Росією [5].

Енергетична сфера залишається одним із ключових компонентів двосторонніх відносин між Сербією та Росією, створюючи значну асиметричну залежність. Як зазначають дослідники, «Росія зберігає економічний вплив особливо в енергетичному секторі в Сербії, оскільки забезпечує майже 100% імпорту газу країни, а російський енергетичний гігант Газпром володіє ключовою енергетичною інфраструктурою» [7].

Енергетична залежність Сербії від Росії посилюється структурою власності основних енергетичних активів країни. У 2008 році російська компанія «Газпром Нефть» придбала 51% акцій сербської нафтової компанії NIS (Naftna Industrija Srbije) за 400 мільйонів євро, хоча експерти оцінювали ринкову вартість компанії в 2,2 мільярда євро [7]. Ця угода, укладена за посередництва тодішнього прем’єр-міністра Сербії Воїслава Коштуніци, мала політичну мотивацію – забезпечити підтримку Москви щодо питання Косова та гарантію проходження нині вже скасованого газопроводу «Південний потік» через територію Сербії [10].

Росія активно використовує енергетичні зв’язки для політичного впливу на Сербію. Показовим прикладом стало оновлення газового контракту між Белградом і Газпромом у травні 2022 року [3], коли, незважаючи на війну в Україні та міжнародні санкції проти Росії, Сербія уклала нову трирічну газову угоду на вигідних умовах. Для Москви це стало інструментом підтримки Сербії у протистоянні тиску ЄС щодо приєднання до санкцій.

Водночас, попри значну енергетичну залежність, частка газу в загальному енергетичному балансі Сербії залишається відносно низькою – лише близько 13% [6], що певною мірою обмежує ефективність «газового важеля» як інструменту політичного тиску.

У сфері загальної торгівлі вплив Росії значно поступається ЄС. Згідно з даними МВФ за 2024 рік, на ЄС припадає понад 81% експорту Сербії та 57,9% імпорту, тоді як частка Росії становить лише 2,7% у експорті та 3,9% в імпорті. Така асиметрія економічних зв’язків створює об’єктивні передумови для поглиблення економічної інтеграції Сербії з ЄС, незважаючи на політичну риторику про важливість російського напрямку [8].

Важливо відзначити, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сербія стала притулком для багатьох російських компаній та бізнесменів, які прагнуть уникнути міжнародних санкцій. У 2022 році спостерігався безпрецедентний приплив прямих іноземних інвестицій, який перевищив середній показник попередніх років на 500-600 мільйонів євро, а кількість зареєстрованих російських підприємств зросла в 12 разів порівняно з 2021 роком [4].

Військова співпраця залишається важливим елементом двосторонніх відносин між Сербією та Росією, хоча її інтенсивність дещо знизилася після початку повномасштабного вторгнення в Україну. На відміну від більшості країн регіону, які орієнтуються на НАТО в питаннях безпеки, Сербія з 2007 року офіційно проголосила політику військового нейтралітету, що дозволяє їй розвивати військову співпрацю одночасно з Росією та західними країнами.

Російсько-сербська військова співпраця розвивалася особливо інтенсивно протягом останнього десятиліття. Як зазначає Чанчар, «до теперішнього часу Сербія придбала у Росії винищувачі МіГ, зенітні системи Панцир-С1 та протитанкові керовані ракети Корнет. У відповідь Росія передала Белграду танки та бойові машини» [10]. Такі поставки військової техніки є частиною угоди про військово-технічну допомогу, підписаної обома сторонами у 2016 році для підтримки модернізації сербських збройних сил [1].

Важливим аспектом військової співпраці стали спільні військові навчання. У 2019 році було проведено 96 спільних навчань між збройними силами двох країн. Водночас, варто зазначити, що Сербія намагається балансувати цю співпрацю, проводячи також навчання з країнами НАТО. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну інтенсивність спільних навчань значно знизилася через міжнародний тиск на Белград.

Символічним проявом двостороннього військового співробітництва стало відкриття Російсько-сербського гуманітарного центру в Ніші у 2012 році. Хоча офіційно центр призначений для реагування на надзвичайні ситуації, західні країни висловлюють занепокоєння щодо можливого використання цього об’єкту для розвідувальної діяльності. Як зазначають дослідники, «центр вважається західними країнами розвідувальним центром і підозрюється у проведенні військових навчань для воєнізованих формувань» [10].

Важливо зазначити, що, незважаючи на тісні військові зв’язки з Росією, Сербія залишається учасницею програми НАТО «Партнерство заради миру» і проводить значно більше спільних навчань з НАТО, ніж з Росією. За даними дослідників, «у 2021 році Белград брав участь у 14 військових навчаннях з НАТО проти чотирьох подібних навчань з Росією» [10]. Це свідчить про прагматичний підхід сербського керівництва до питань безпеки та намагання балансувати між різними геополітичними центрами сили [2].

Одним із найбільш ефективних інструментів російського впливу в Сербії залишається інформаційна присутність та використання елементів «м’якої сили». Згідно з дослідженнями, «вплив Росії в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Сербії, можливо, найбільш помітний через її здатність просувати свої наративи та поширювати дезінформацію через (соціальні) медіа» [9].

Ключовими інструментами російської інформаційної присутності в Сербії є медіаресурси Russia Today Balkan та Sputnik, які публікують контент сербською мовою. Як зазначає Державний департамент США, ці медіаорганізації «використовують видимість звичайних міжнародних медіа-ресурсів для надання дезінформації та пропагандистської підтримки зовнішньополітичним цілям Кремля» [2]. Їхній вплив посилюється відсутністю обмежень на доступ до контенту та можливістю безкоштовного використання матеріалів іншими сербськими ЗМІ.

Російські наративи ефективно проникають у сербське інформаційне поле, формуючи позитивне сприйняття Росії серед широких верств населення. Згідно з дослідженням Європейської ради з міжнародних відносин, проведеним влітку 2021 року, 54% сербів розглядали Росію як союзника, а ще 41% – як необхідного партнера. Після початку повномасштабної війни в Україні ставлення сербів до Росії змінилося лише незначною мірою – опитування середини 2022 року показало, що 51% сербів вважають Росію своїм найважливішим партнером, 66% розглядають Москву як «найбільшого друга» своєї країни, а 61% сербів покладають відповідальність за спалах війни на Захід [7].

Важливу роль у просуванні російських наративів відіграють також проксі-групи та організації громадянського суспільства, що підтримуються Росією. Серед них виділяються байкерський клуб «Нічні вовки», ультранаціоналістична група «Сербська честь» та різноманітні православні братства. Ці організації активно просувають консервативні цінності, панслов’янську ідентичність та антизахідні наративи, створюючи сприятливе середовище для поширення російського впливу.

Тісні відносини Сербії з Росією створюють значні виклики для процесу європейської інтеграції країни, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС. Як зазначають дослідники, «відносини Сербії з Росією продовжують перешкоджати повному зближенню з ЄС, зокрема коли йдеться про узгодження Сербії із Спільною зовнішньою та безпековою політикою ЄС» [1].

Найбільш гострим питанням у контексті євроінтеграції стала відмова Сербії приєднатися до санкцій ЄС проти Росії після повномасштабного вторгнення в Україну. Як зазначила сербська прем’єр-міністр Ана Брнабіч 10 лютого 2023 року, «відмова Сербії накласти санкції на свого союзника Росію є серед перешкод для швидшого процесу вступу до Європейського Союзу» [3], описуючи цей крок як «умову понад усі умови», встановлену ЄС-27.

Відсутність прогресу у гармонізації зовнішньої політики з ЄС негативно впливає на загальну динаміку переговорного процесу. Згідно з даними Європейської парламентської дослідницької служби, «результати Балканського барометра 2022 року показали, однак, що підтримка членства в ЄС дещо знизилася в усіх країнах Західних Балкан, при цьому 60% населення шести країн підтримували вступ до ЄС у 2022 році (порівняно з 62% у 2021 році)» [8]. Це свідчить про певне розчарування у перспективах євроінтеграції через повільний прогрес та «втому від розширення» в самому ЄС [6].

Важливим аспектом, що ускладнює євроінтеграцію Сербії, є її військова співпраця з Росією, особливо в контексті купівлі російського озброєння. Такі дії потенційно можуть зробити Сербію об’єктом вторинних санкцій з боку США відповідно до закону CAATSA (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act), що матиме серйозні економічні наслідки та негативно вплине на євроінтеграційні процеси.

Водночас, слід зазначити, що економічні реалії об’єктивно підштовхують Сербію до більш тісної інтеграції з ЄС, незважаючи на політичні декларації про важливість відносин з Росією. Той факт, що на ЄС припадає понад 80% сербського експорту, створює сильну економічну залежність, яка з часом може призвести до переорієнтації зовнішньої політики, особливо якщо Росія продовжуватиме залишатися під міжнародними санкціями.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року створило серйозні виклики для зовнішньої політики Сербії, змушуючи Белград балансувати між збереженням відносин з Москвою та прагненням продовжувати євроінтеграційний процес. Незважаючи на тиск з боку ЄС, Сербія стала єдиною країною-кандидатом на членство, яка відмовилася приєднатися до санкцій проти Росії, хоча підтримала резолюції ООН, що засуджують російську агресію.

Російське вторгнення призвело до певного зниження рівня двосторонньої співпраці через міжнародні санкції та обмеження. Зокрема, запланований візит Сергія Лаврова до Белграда у червні 2022 року був скасований через закриття повітряного простору сусідніми країнами для російських літаків. Це символічно продемонструвало обмеження, з якими стикаються сербсько-російські відносини в нових геополітичних умовах [3].

Війна в Україні також вплинула на енергетичну співпрацю. Через санкції ЄС проти Росії Сербія, навіть не приєднуючись до них офіційно, змушена поступово шукати альтернативні джерела енергії, оскільки стикається з практичними наслідками санкцій щодо транспортування російських енергоносіїв через території країн-членів ЄС. Це стимулює диверсифікацію енергетичних джерел та поступове зменшення залежності від Росії.

Водночас, проведене дослідження свідчить, що, «хоча вторгнення призвело до більш чітких розділових ліній між Росією та Заходом та зменшення російських фінансових і дипломатичних можливостей, ми спостерігаємо безперервність з точки зору російських стратегій та цілей» [6]. Росія продовжує активно використовувати доступні їй інструменти впливу, зокрема в інформаційній сфері та через підтримку проксі-груп.

Важливою зміною після початку війни стало збільшення міграції росіян до Сербії. За оцінками, близько 220 000 росіян переїхали до Сербії після початку війни, створюючи нову динаміку двосторонніх відносин на рівні міжлюдських контактів. Цікаво, що, за оцінками експертів, близько 40% російських мігрантів повністю протистоять війні, тоді як 60% мають більш нейтральну позицію, що свідчить про неоднорідність російської присутності в країні [10].

Сучасний стан сербсько-російських відносин та їх впливу на євроінтеграційні перспективи дозволяє припустити декілька варіантів подальшого розвитку подій у трикутнику «Сербія-Росія-ЄС». Перший варіант продовження політики балансування з поступовою, але обмеженою адаптацією до вимог ЄС. У цьому варіанті Сербія зберігатиме стратегічне партнерство з Росією, але здійснюватиме тактичні поступки в питаннях, критично важливих для прогресу в переговорах про вступ до ЄС. Такий підхід може включати часткове приєднання до окремих санкційних пакетів, диверсифікацію енергетичних джерел та обмеження військово-технічного співробітництва з Росією, але без радикальної зміни загального курсу. Цей сценарій найбільше відповідає внутрішньополітичним інтересам сербського керівництва, оскільки дозволяє уникнути різких геополітичних поворотів, потенційно небезпечних з електоральної точки зору.

Інший сценарій передбачає поступовий, але послідовний геополітичний розворот Сербії в бік Європейського Союзу. Це означало б приєднання до санкцій проти Росії, суттєве обмеження військово-технічного співробітництва та відмову від енергетичної залежності. Такий підхід прискорив би процес європейської інтеграції, але потенційно мав би значні внутрішньополітичні наслідки, враховуючи проросійські симпатії значної частини сербського суспільства. Реалізація цього сценарію можлива за умови суттєвих економічних стимулів з боку ЄС, зокрема значних інвестицій в інфраструктуру, енергетику та промисловість Сербії, а також прискорення процесу вступу.

Найменш імовірний, але можливий за певних умов, передбачає посилення орієнтації Сербії на Росію та відмову від євроінтеграційних прагнень. Такий варіант міг би реалізуватися в разі різкого погіршення відносин з ЄС, наприклад, через вимогу визнання незалежності Косова як умови подальших переговорів, або в разі суттєвих політичних змін у Сербії. Загалом, найбільш імовірним видається поступове, але неухильне зближення Сербії з ЄС при одночасному прагматичному дистанціюванні від Росії. Економічні реалії, географічне положення та довгострокові національні інтереси об’єктивно схиляють Белград до європейської інтеграції, попри історичні, культурні та політичні зв’язки з Москвою.

Висновки. Проведений аналіз відносин Сербії з Російською Федерацією та їх впливу на євроінтеграційні процеси дозволяє зробити кілька ключових висновків. Російський вплив у Сербії залишається значним, попри географічну віддаленість та економічну перевагу ЄС. Цей вплив реалізується через політичну підтримку з питання Косово, енергетичну залежність, військову співпрацю та ефективне використання інструментів «м’якої сили». Сербія продовжує проводити зовнішню політику балансування між Росією та ЄС, що ускладнює євроінтеграційні процеси, особливо в контексті вимог щодо узгодження зовнішньої політики з позицією ЄС. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поставило сербське керівництво перед складним вибором, проте не призвело до радикальної зміни двосторонніх відносин. Спостерігається поступове зниження інтенсивності співпраці в деяких сферах, зокрема військовій та енергетичній, що зумовлено впливом міжнародних санкцій проти Росії. Напрямом подальших досліджень є аналіз впливу внутрішньополітичних трансформацій у Сербії на еволюцію відносин з Росією та перспективи євроінтеграції.

Джерела та література:

1. Brethous M., Kovalčíková N. Next level partnership – Bolstering EU-NATO cooperation to counter hybrid threats in the Western Balkans. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/next-level-partnership-bolstering-eu-nato-cooperation-counter-hybrid-threats(date of access: 11.03.2025).
2. de Laurentiis U. The impact of Russian propaganda in the Balkans: methods, networks and strategies of disinformation. The Conservative. URL: https://www.theconservative.online/the-impact-of-russian-propaganda-in-the-balkans-methods-networks-and-strategies-of-disinformation(date of access: 12.03.2025).
3. Fruscione G. EUROPE AND RUSSIA ON THE BALKAN FRONT. Geopolitics and Diplomacy in the EU’s Backyard / ed. by P. Magri. Milan : ISPA, 2023. 131 p. URL: https://www.ispionline.it/wp-content/uploads/2023/03/ISPI-Report-2023_Europe-and-Russia-on-the-Balkan-Front.pdf(date of access: 13.03.2025).
4. Janković M. Srbija i evropske integracije: Kako će rat u Ukrajini uticati na članstvo Srbije u EU, deceniju od dobijanja statusa kandidata. BBC News na srpskom. URL: https://www.bbc.com/serbian/lat/srbija-60509628(date of access: 14.03.2025).
5. Kulačin N. Srbija živi od EU, a kune se u Kinu i Rusiju. Al Jazeera Balkans. URL: https://balkans.aljazeera.net/opinions/2024/4/24/srbija-zivi-od-eu-a-kune-se-u-kinu-i-rusiju(date of access: 15.03.2025).
6. Loshaj J. Іzmeđu kontinuiteta i promena: Ruski uticaj i bezbednosni izazovi na Zapadnom Balkanu od potpune ruske invazije na Ukrajinu. Pristina : Studio Forma, 2023. 32 p. URL: https://library.fes.de/pdf-files/bueros/kosovo/20923-20240122.pdf(date of access: 16.03.2025).
7. Rrustemi A., de Wijk R., Dunlop C. Geopolitical Influences of External Powers in the Western Balkans. Hague : HCSS Security, 2022. 213 p. URL: https://hcss.nl/wp-content/uploads/2021/01/Geopolitical-Influences-of-External-Powers-in-the-Western-Balkans_0.pdf(date of access: 20.03.2025).
8. Secrieru S. Russia in the Western Balkans. European Union Institute for Security Studies. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/russia-western-balkans(date of access: 22.03.2025).
9. Spaić I. Kako Rusija odrzava uticaj na Balkanu i s kojim ciljem? N1. URL: https://n1info.ba/vijesti/kako-rusija-odrzava-uticaj-na-balkanu-i-s-kojim-ciljem/(date of access: 21.03.2025).
10. Zweers W., Drost N. Russian influence in Serbia, Bosnia and Herzegovina, and Montenegro. Hague : Clingendael, 2024. 51 p. URL: https://www.clingendael.org/publication/russian-influence-serbia-bosnia-and-herzegovina-and-montenegro(date of access: 24.03.2025).

Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/porivnyalnyj-analiz-stratehichnyh-kontseptsij-nato-2010-ta-2022-rokiv/ https://naub.oa.edu.ua/porivnyalnyj-analiz-stratehichnyh-kontseptsij-nato-2010-ta-2022-rokiv/#respond Tue, 25 Mar 2025 08:10:38 +0000 https://naub.oa.edu.ua/?p=31416 УДК 327

Григораш Б. Ю.,

студент магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ НАТО 2010 ТА 2022 РОКІВ

У статті виконано порівняльний аналіз Стратегічних концепцій Північноатлантичного альянсу від 2010 та 2022 років, прийнятих на Лісабонському (2010) та Мадридському самітах (2022) НАТО. Охарактеризовано актуальність та значення обох Концепцій.  Розкрито безпековий та політичний контекст, в якому були розроблені та прийняті ці документи.

Ключові слова: НАТО, Російська Федерація, Китай, Стратегічна концепція.

Hryhorash B. Y.

COMPARATIVE ANALYSIS OF 2010 AND 2022 NATO STRATEGIC CONCEPTS

This article provides a comparative analysis of the 2010 and 2022 Strategic Concepts of the North Atlantic Alliance adopted at the Lisbon Summit (2010) and Madrid Summit (2022) of NATO, respectively. Relevance and significance of these Concepts were also characterized.  The security and political context in which these concepts were developed and adopted is described.

Key words: NATO,  Russian Federation, China,  Strategic concept.

Обґрунтування актуальності досліджуваної проблеми. Міжнародне середовище, світовий порядок і глобальна система безпеки перебувають сьогодні в стані гострої кризи. Зокрема, європейська і північноатлантична безпекова архітектура зіткнулися з найбільшим випробуванням від часів Холодної війни. Відповідно, сучасні події не могли обійти стороною і НАТО – організацію, яка являє собою фундамент як західної безпекової структури, так і глобальної безпекової структури в цілому. Тому сьогодні НАТО, як безпековій структурі, необхідно адаптуватися до змін міжнародного середовища і, відповідно, також важливо досліджувати процес цієї адаптації, зокрема, шляхом аналізу основних документів організації. Предметом дослідження є Стратегічні концепції НАТО від 2010 та 2022 років – документи, які були і є актуальними на момент виникнення і продовження сьогоднішньої гострої міжнародної кризи.

Тема Стратегічних концепцій НАТО була і залишається широко досліджуваною. З огляду на те, що ці документи окреслюють діяльність Альянсу в найрізноманітніших галузях, як в цивільній, так і в військовій сферах, поле для дослідження цієї тематики є надзвичайно широким. Багато праць присвячено еволюції НАТО і його стратегії в цілому. Також велику кількість досліджень присвячено вузьким профільним питанням, пов’язаним з діяльністю Альянсу, принципи якої окреслено Стратегічними концепціями Організації. Натомість, серед досліджень бракує змістовного порівняльного аналізу саме двох останніх Стратегічних концепцій НАТО. Серед вітчизняних вчених темою займалися, зокрема, Вадим Тютюнник та Валентин Горовенко. З числа зарубіжних дослідників цю проблему вивчали: Тьєрі Тарді, Ед Арнольд, Золтан Шенес, Джеффрі Ларсен.

Метою статті є порівняльний аналіз Стратегічних концепцій Північноатлантичного альянсу від 2010 та 2020 років, прийнятих на Лісабонському саміті (2010) та Мадридському саміті (2022) НАТО.

          Виклад основного матеріалу. Почати аналіз необхідно з визначення та характеристики Стратегічних концепцій НАТО як таких. Стратегічні концепції НАТО – це офіційні, загальнодоступні, консенсуально  прийняті документи, які окреслюють мету, принципи і основні завдання діяльності Альянсу. Основна мета Організації – забезпечення  колективної оборони союзників та збереження миру і безпеки на основі принципів «демократії, індивідуальної свободи і верховенства права». Це головне завдання Альянсу не зазнало значних змін протягом історії існування і діяльності Організації. Однак основні пріоритети, викладені в його концепціях, змінювалися відповідно до еволюції геополітичних інтересів країн-членів [14]. Стратегічні концепції оновлюються з урахуванням змін у глобальному середовищі безпеки і для того, щоб Альянс міг ефективно продовжувати виконання своїх завдань. Це робить еволюцію і адаптивність одними з ключових рис НАТО як міжнародної організації [16].

Стратегічна концепція НАТО 2010

Стратегічна концепція, прийнята на Лісабонському саміті в 2010 році, відображає досвід і уроки, отримані в результаті терактів 11 вересня і боротьби з ісламським тероризмом, зокрема в рамках місії МССБ НАТО в Афганістані. Концепція визначала три ключових завдання НАТО: колективна безпека, кризовий менеджмент і кооперативна безпека. Крім того, вона підкреслювала важливість солідарності між членами Альянсу, трансатлантичних консультацій і участі в процесах реформ. Концепція визначала кілька загроз, актуальних на 2010 рік. Серед них: поширення балістичних ракет і ядерної зброї, тероризм, кібератаки і різні екологічні виклики. Також було наголошено на посиленні співпраці, зокрема в сфері контролю над озброєннями та посилення партнерства з міжнародними акторами у різних регіонах [12]. Але ретроспективно можна зробити висновок, що в певних аспектах Концепція була застарілою та неадекватною ще на момент розробки. Зокрема це стосується  російсько-грузинської війні в серпні 2008 року, однією з причин якої була незгода РФ з  прагненням Грузії вступу до НАТО. Хоча жоден з існуючих механізмів – таких як ООН, ОБСЄ або партнерські угоди НАТО – не зміг запобігти конфлікту, грузинська громадськість продовжувала підтримувати курс до НАТО. При цьому, в Концепції було зазначено, що євроатлантичний регіон перебуває в стані миру [7].

Головні завдання Стратегічної концепції 2010

В Концепції 2010 року було сформульовано три головних завдання.

• Колективна безпека: «Члени НАТО завжди надаватимуть допомогу один одному у боротьбі з атаками, згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору. Це зобов’язання залишається стійким і обов’язковим. НАТО буде стримувати і захищати від будь-якої загрози агресії і від нових викликів безпеці, якщо вони загрожують фундаментальній безпеці індивідуальних союзників або Альянсу загалом» [15].

Концепція підтверджує центральний характер 5 статті, зазначаючи при цьому, що вірогідність конвенційної атаки проти Альянсу є малою. Також зазначається, що ключовими елементами діяльності НАТО є оборона та стримування за допомогою ядерних та конвенційних засобів [8].

• Кризовий менеджмент: «… НАТО активно залучатиме відповідний набір політичних і військових інструментів для надання допомоги у врегулюванні криз, що розвиваються і можуть потенційно вплинути на безпеку Альянсу, до їх ескалації в конфлікти …» [15].

Поєднання гуманітарних, політичних та військових інструментів задля запобігання і врегулювання кризових ситуацій як всередині, так і поза межами територій країн – членів Альянсу. Кризи можуть бути політичними, військовими або гуманітарними за своєю природою, а також можуть бути наслідком стихійних лих або технологічних збоїв [5].

• Кооперативна безпека: «… Альянс буде активно залучатися до зміцнення міжнародної безпеки шляхом партнерства з відповідними країнами й іншими міжнародними організаціями, активно роблячи внесок до контролю над озброєннями, нерозповсюдження і роззброєння і тримаючи відкритими двері до членства в Альянсі для 10 всіх європейських демократій, які відповідають стандартам НАТО» [15].

Кооперативна безпека полягає у синхронізації зусиль, застосуванні спільних стандартів і обміну критично важливою інформацією про загрози. Концепція кооперативної безпеки базується на статті 3 НАТО, яка полягає у постійній взаємодії і співпраці членів Альянсу. Ціллю такої співпраці є підвищення здатностей індивідуального і спільного протистояння збройному нападу [4]. Стратегічна концепція 2010 року фокусується на основних принципах НАТО. Після подій 11 вересня реформа НАТО була зосереджена насамперед на протидії асиметричним загрозам з метою перетворення Альянсу на багатофункціональний механізм реагування на кризові ситуації. Проте активізація Росії – особливо війна 2008 року в Грузії – привернула увагу НАТО до більш традиційних загроз. Але реакція НАТО на збройну агресію Росії проти Грузії була слабкою. У цій Концепції РФ і надалі характеризувалася як партнер Альянсу, що в той період було частиною політики «перезавантаження» відносин між США (а з ними і НАТО), та Російською Федерацією [10].

Стратегічна концепція НАТО 2022

29 червня 2022 року глави держав і урядів НАТО в рамках Мадридського саміту Альянсу ухвалили нову Стратегічну концепцію. Нова, актуальна на цей момент Концепція, приймалася вже в новій міжнародній реальності.  В цілому, Концепція за своїм змістом є більш конкретною та адекватною відносно сучасних безпекових викликів. Російсько – українська війна, розпочата Кремлем ще у 2014 році, нарешті змусила Альянс адаптуватися до якісно нової безпекової ситуації в регіоні. НАТО, як організація, в цьому документі чітко заявляє і констатує, що мир в євроатлантичному регіоні порушено агресивними діями РФ [20]. Головною метою нової Стратегічної концепції є забезпечення колективної оборони, на основі трьох завдань минулої Концепції, з певною зміною формулювань. У новій концепції це –     стримування і оборона, запобігання кризам і кризовий менеджмент і кооперативна безпека.  Серйозний наголос зроблено саме на захисті територій країн – членів Альянсу. Як це вказано в Стратегічній концепції: «Хоча НАТО є оборонним Альянсом, ніхто не повинен сумніватися в нашій силі і рішучості захищати кожен дюйм території Альянсу, зберігати суверенітет і територіальну цілісність усіх членів Альянсу і здобувати перемогу над будь-яким агресором» [11]. Також НАТО визначила дві ключові зміни: російське вторгнення в Україну, яке дестабілізувало європейську безпеку, і виклик, який авторитарні міжнародні актори кинули інтересам, цінностям і демократичному способу життя НАТО. Як наслідок, НАТО продовжує розглядати Росію як найбільшу пряму загрозу своїй безпеці. В цілому основна думка, закладена в цю концепцію – стримування Росії. В Концепції відсутні пропозиції і бачення, щодо шляхів співіснування з РФ після закінчення російсько – української війни. Також відсутнє бачення і стратегія закінчення самої війни. До того ж, відсутнє також і розуміння майбутньої безпекової архітектури. Щодо України, в Концепції наявні лише сухі формулювання про розвиток партнерства з Україною та підтвердження рішень, прийнятих на Бухарестському саміті 2008 року [9].

Аспектом, якому в Стратегічній концепції 2022 року приділяється надзвичайно багато уваги і який червоною лінією проходить через увесь документ, є проблематика ядерної зброї. В цілому, щодо ядерної зброї не сказано нічого принципово нового, але Альянс дає зрозуміти, що на даний момент ця тема є найбільш актуальною від часів Холодної війни. Спираючись на раніше викладене основне завдання, Концепція 2022 року вказує на інтегральну роль ядерної зброї як інструменту збереження миру та стримування агресії. Також вказано, що потенційне використання ядерною зброї докорінно змінило б формат конфлікту і що Альянс має рішучість нанести потенційному супротивнику тяжких втрат, які переважатимуть будь-які можливі для супротивника вигоди. Але при цьому ж, в документі вказано, що перспектива застосування ядерної зброї на цей момент є нереалістичною і надзвичайно віддаленою [1].

В цілому більшість дослідників та експертів погоджуються, що нова Стратегічна концепція, як і минулі її ітерації є суто політичним, рамковим документом. Концепція не визначає жодних конкретних військових зобов’язань та потреб. Надзвичайна безпекова ситуація, найважча від часів Холодної війни, потребує від країн – членів НАТО всебічного нарощення військового потенціалу [17]. Стратегічна концепція 2022 прийшла на заміну безнадійно застарілій Концепції 2010 і принаймні в риториці знаменує нову епоху в історії існування і діяльності Альянсу. Наразі важливо, щоб більш рішучий і жорсткий тон нової Концепції був підтверджений такими ж жорсткими і рішучими діями, що на жаль, вже після майже 3 років від прийняття нової Концепції досі не простежується.

Порівняння Стратегічних концепцій

Безпекове середовище. У другому розділі Стратегічної концепції 2022 проводиться оцінка безпекової ситуації. Цей розділ під назвою «Стратегічне середовище» розпочинається словами «Євроатлантичний регіон не перебуває в стані миру» [11]. Формулювання чітко відсилає читача до першого речення аналогічного розділу Стратегічної Концепції 2010. В старій Концепції було вказано: «Сьогодні в євроатлантичному регіоні встановлено мир, і загроза нападу із застосуванням конвенційних озброєнь на території НАТО є низькою» [15]. Формулювання, використане в новій Концепції, передає необхідний контраст між старим на новим безпековим середовищем, водночас підкреслюючи еволюційний характер документу. Далі в документі наголошується на агресивних діях Москви, якими вона порушує усталену безпекову архітектуру регіону. Також, в цьому розділі вказано що, перспектива нападу на членів Альянсу є реальною. Суперниками НАТО названі «авторитарні актори», які протистоять демократичному способу життя країн – членів Альянсу та цінностям, що ті поділяють [3].

Основні завдання. Концепція 2022 року значною мірою повторює структуру основних завдань, визначених у Концепції 2010 року. Водночас вона робить чіткий акцент на стримуванні і обороні. Цьому аспекту присвячено третину всього документа. Двом іншим основним завданням – запобіганню кризам і кризовому менеджменту та кооперативній безпеці – присвячено значно менше уваги. Таким чином можна простежити якісну зміну в пріоритетах Альянсу від часу попередньої Концепції. Стратегічна концепція 2010 року була прийнята в кардинально іншу міжнародну епоху. Тоді безпекова ситуація була сформована насамперед терактами 11 вересня. Відповідно до міжнародної ситуації в той час Альянс був зосереджений передусім на терористичних загрозах і врегулюванні кризових ситуацій в Афганістані. Також суттєвим аспектом при формуванні Концепції 2010 була всесвітня економічна криза 2008 року, що також змушувала країни НАТО фокусуватися на більш гуманітарних та економічних цілях [2].

Відносини НАТО – РФ. В Стратегічній концепції Альянсу від 2010 року  Російська Федерація характеризувалася як однин зі стратегічних партнерів НАТО. Також було зазначено, що «Співробітництво НАТО-Росії є стратегічно важливим, оскільки воно робить внесок у створення спільного простору миру, стабільності і безпеки» [15]. У новій Концепції формулювання щодо РФ і взаємодії з нею змінені кардинально. В Стратегічній концепції 2022 року Росія описується як найбільш значна і пряма загроза безпеці НАТО, зокрема для європейських членів Альянсу. Водночас в документі вказано про готовність збереження відкритих каналів зв’язку з РФ, задля зменшення ризиків, запобігання ескалації і підвищення прозорості. Тож таким чином, НАТО як організація продовжує дотримуватися двостороннього підходу до відносин з РФ [13].

НАТО та КНР. Справжньою інновацією для Стратегічної концепції 2022 у порівнянні з минулими подібними документами є приділення уваги КНР.  У документі від 2010 року Китай не було згадано взагалі. Натомість наразі Китай та його діяльність охарактеризовано як «системний виклик». На відміну від Росії, КНР не включено до категорії загроз. Натомість в Стратегічній концепції 2022 вказано, що поглиблене стратегічне партнерство між Пекіном та Москвою суперечить цінностям та інтересам Альянсу та має на меті підірвати правовий міжнародний порядок. Також вказано, що за допомогою різноманітних гібридних інструментів, в першу чергу економічних та інформаційних,  Китай посилює свою глобальну присутність [6].

Контроль над озброєнням. Важливою частиною Стратегічної концепції 2010 року було питання контролю над озброєнням. Тоді країни – члени Альянсу висловлювали оптимізм щодо політики роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення. В свою чергу, Стратегічна концепція НАТО 2022 року відходить від контролю над озброєннями як основного інструменту врегулювання конфліктів і гонки озброєнь. Така зміна не є дивною в контексті сучасної безпекової ситуації, сформованої російсько – українською війною. В Стратегічній концепції 2022 констатується, що ерозія систем контролю над озброєннями, роззброєння і нерозповсюдження підірвала стратегічну стабільність. Це виражається, зокрема, у порушеннях і вибірковому виконанні Російською Федерацією своїх обов’язків і зобов’язань у сфері контролю над озброєннями призвели до погіршили безпекову ситуацію. Також, в даному контексті окремо згадано Китай, який розширює свої ядерні спроможності, при цьому не беручи добросовісної участі в контролі над озброєннями або зменшенні ризиків [19].

У цілому Стратегічні концепції 2010 та 2022 років віддзеркалюють міжнародну безпекову ситуацію свого часу. Документ 2010 року був написаний в більш стабільний міжнародно-політичний період. В свою чергу Стратегічна концепція 2022 була розроблена вже в радикально нову епоху, яка характеризується погіршенням безпекової ситуації. Члени НАТО зазначають, що сучасне міжнародне середовище характеризується новим стратегічним суперництвом, яке утворилось внаслідок російської агресії проти України та посиленням Китаю на міжнародній арені. Нова концепція чітко демонструє, що члени Альянсу усвідомлюють необхідність еволюції своїх підходів і адаптації до нового середовища міжнародної безпеки [18].

          Висновки. У статті проведено порівняльний аналіз Стратегічних концепцій Північноатлантичного альянсу від 2010 та 2022 років прийнятих на Лісабонському (2010) та Мадридському самітах (2022) НАТО. В рамках аналізу було охарактеризовано актуальність та значення обох Стратегічних концепцій. Також було розкрито міжнародний політичний контекст, що був актуальним на момент розробки та прийняття цих документів. Подальші наукові дослідження на цю тему є надзвичайно перспективними. Організація Північноатлантичного договору є основою сучасної євроатлантичної безпекової архітектури. З огляду на свою роль, Альянс повинен відповідати актуальним глобальним викликам та адаптуватися до нестабільного міжнародного середовища. Відповідно, предметом подальших досліджень стануть майбутні стратегічні перетворення НАТО. Також, в контексті нової Стратегічної концепції перспективними є дослідження діяльності та позиції НАТО щодо окремих регіонів. Наприклад, стратегічна безпекова політика Альянсу щодо далекосхідного та Тихоокеанського регіону в контексті зростаючої сили Китаю.

Джерела та література

1. «An Evolutionary, Not Revolutionary Concept » in Thierry Tardy (ed.), NATO’s New Strategic Concept, NDC Research Paper n° 25, September 2022 URL: https://www.ndc.nato.int/research/research.php?icode=6
2. «NATO Strategic Concept in the shadow of the war» in Thierry Tardy (ed.), NATO’s New Strategic Concept, NDC Research Paper n° 25, September 2022 URL: https://www.ndc.nato.int/research/research.php?icode=6
3. «Six takeaways from NATO’s new Strategic Concept» in Thierry Tardy (ed.), NATO’s New Strategic Concept, NDC Research Paper n° 25, September 2022 URL: https://www.ndc.nato.int/research/research.php?icode=6
4. Cooperative Security within NATO URL: https://perconcordiam.com/cooperative-security-within-nato/
5. Crisis management URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/topics_49192.htm#:~:text=The%202010%20Strategic%20Concept%20broadened,reconstruction.%E2%80%9D%20It%20also%20recognised%20the
6. Ed Arnold, ‘New Concepts but Old Problems: NATO’s New Strategic Concept’, Commentary, 1 July 2022, RUSI URL: https://rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/new-concepts-old-problems-natos-new-strategic-concept
7. Kaha Imnadze, Towards A New NATO Strategic Concept: A View from Georgia (2010) URL: https://library.fes.de/opac/id/689845
8. Larsen, Jeffrey A. “IS THE 2010 STRATEGIC CONCEPT STILL FIT FOR PURPOSE?” NATO Defense College, 2016. URL: http://www.jstor.org/stable/resrep10273.
9. LSE 2023. “NATO’s 2022 Strategic Concept: One Year On.” LSE Ideas Global Strategies. URL: https://www.lse.ac.uk/ideas/publications/old-updates/NATOs-2022-Strategic-Concept-One-Year-On
10. Martynas Zapolskis. “1999 and 2010 NATO Strategic Concepts: A Comparative Analysis.” Lithuanian Annual Strategic Review10 no. 1 (2012):35-56. URL: https://journals.lka.lt/journal/lasr/article/83/info
11. NATO 2022 Strategic Concept URL: https://www.nato.int/strategic-concept/
12. NATO: Towards a new Strategic Concept URL: https://www.iir.cz/en/nato-towards-a-new-strategic-concept
13. NATO’s 2022 Strategic Concept – Change, Continuity and Implications URL: https://www.nupi.no/en/news/nato-s-2022-strategic-concept-change-continuity-and-implications
14. NATO’s New Strategic Concept: What it is and Why it Matters URL: https://www.nti.org/risky-business/natos-new-strategic-concept-what-it-is-and-why-it-matters/
15. Strategic Concept 2010 URL: https://www.nato.int/cps/bu/natohq/topics_82705.htm
16. Strategic Concepts URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/topics_56626.htm#:~:text=Strategic%20Concepts%20equip%20the%20Alliance,and%20its%20fundamental%20security%20tasks.
17. Szenes, Z. (2023). Reinforcing deterrence: assessing NATO’s 2022 Strategic Concept. Defense & Security Analysis, 39(4), 539–560. URL: https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/14751798.2023.2270230#abstract
18. The Main Difference Between NATO’s 2022 Strategic Concept And Its Previous Strategic Concepts URL: https://orionpolicy.org/the-main-difference-between-natos-2022-strategic-concept-and-its-previous-strategic-concepts/
19. The new NATO Strategic Concept and the end of arms control URL: https://www.iiss.org/online-analysis/online-analysis/2022/06/the-new-nato-strategic-concept-and-the-end-of-arms-control/
20. Валентин Бадрак. Нова стратегічна концепція нато. Погляд на зміст URL: https://cacds.org.ua/нова-стратегічна-концепція-нато-погл/

Студентка 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

УДК 327(439+477)

У статті розглянуто політику Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року з точки зору міжнародних відносин та безпеки. Досліджено основні передумови формування угорської позиції щодо повномасштабного російсько-українського вторгнення, а також визначено ключові аспекти політики Будапешта стосовно України. Проаналізовано риторику угорської влади, її ставлення до санкційної політики ЄС проти Росії, підтримки українських біженців та економічної співпраці між країнами. Визначено вплив угорської зовнішньої політики на двосторонні відносини та європейську єдність у питанні допомоги Україні. В підсумку розглянуто основні результати угорської політики щодо України в умовах сучасних геополітичних викликів.

Ключові слова: Угорщина, повномасштабне вторгнення, Україна, 24 лютого 2022 року, санкційна політика, європейська безпека.

Yushchenko A. A.

THE POLICY OF HUNGARY TOWARDS UKRAINE AFTER FEBRUARY 24, 2022

The article examined Hungary’s policy towards Ukraine after February 24, 2022, from the perspective of international relations and security. The main prerequisites for the formation of Hungary’s position on the full-scale Russian-Ukrainian full-scale invasion are studied, as well as the key aspects of Budapest’s policy towards Ukraine are identified. The rhetoric of the Hungarian authorities, their attitude towards the EU’s sanctions policy against Russia, support for Ukrainian refugees, and economic cooperation between the countries are analyzed. The impact of Hungary’s foreign policy on bilateral relations and European unity in the issue of assistance to Ukraine is determined. In conclusion, the main results of Hungary’s policy towards Ukraine in the context of modern geopolitical challenges are considered.

Keywords: Hungary, full-scale invasion, Ukraine, February 24, 2022, sanctions policy, European security.

Актуальність дослідження позиції Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року зумовлена змінами у міжнародних відносинах, які відбулися внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Угорщина, як член Європейського Союзу та НАТО, продемонструвала неоднозначну політику щодо підтримки України, що вплинуло як на двосторонні відносини між країнами, так і на європейську єдність у питанні допомоги Україні. З одного боку, Угорщина надає гуманітарну допомогу та підтримку українських біженців, даючи їм прихисток і базові соціальні гарантії. Також офіційно з перших днів військового вторгнення Будапешт дозволив транзит допомоги через свою територію, хоча спочатку висловлювався категорично проти постачання Україні західної зброї. Ця зміна риторики свідчить про маневрування угорського керівництва між прагненням зберегти економічні та політичні зв’язки з ЄС і одночасним балансуванням у відносинах із росією. З іншого боку, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан з початку вторгнення неодноразово висловлював сумніви щодо європейського курсу України та накладав вето на важливі рішення ЄС, спрямовані на підтримку України, зокрема на фінансову допомогу та санкції проти росії. Такі дії лише загострюють відносини між Україною та Угорщиною, а також створюють перешкоди для консолідованої позиції Європейського Союзу у стримуванні російської агресії.

Ще одним важливим аспектом є енергетична залежність Угорщини від росії. Підписання угод про постачання газу, зокрема через Туреччину, свідчить про прагнення Будапешта зберегти стабільність енергетичних поставок навіть ціною розходження з позицією ЄС щодо санкцій. Це ставить під сумнів реальну незалежність угорської зовнішньої політики та посилює її сприйняття, як «троянського коня» росії у Європейському Союзі. Крім того, політичні заяви Орбана щодо України та європейської політики свідчать про його прагнення використати ситуацію для внутрішньополітичних маніпуляцій. Популістські заяви, спрямовані на євроскептичні та проросійські настрої в угорському суспільстві, дозволяють прем’єр-міністру утримувати підтримку електорату, зберігаючи, водночас, можливість для дипломатичних маневрів між Брюсселем, Москвою та Вашингтоном.

Таким чином, позиція Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року є важливим питанням у міжнародних відносинах. Її неоднозначність впливає не лише на двосторонні відносини, а й на загальну стійкість європейської спільноти у протидії російській агресії. Аналіз дій Будапешта демонструє, що його політика є прагматичною, але водночас суперечливою, що створює додаткові виклики для регіональної безпеки та інтеграційних процесів України в ЄС і НАТО.

Стан наукової розробки теми. Дослідженням даного питання займалося багато українських аналітичних центрів та вітчизняних науковців. Зокрема, аналітики Центру Разумкова, Українського інституту майбутнього та Національного інституту стратегічних досліджень приділяють увагу політиці Угорщини щодо України в контексті європейської безпеки. Серед наукових праць, що розкривають цю тему, можна відзначити роботу Олексія Гараня «Геополітичні виклики та майбутнє України», а також статті Олександра Литвиненка про вплив угорської зовнішньої політики на східноєвропейський регіон. Водночас, питання політики Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року потребує детального аналізу. Важливо розглянути можливі наслідки її позиції для європейської безпеки, політичних рішень у межах ЄС та НАТО, а також перспективи зміни угорської риторики в умовах продовження конфлікту. Подальші дослідження в цьому напрямі сприятимуть глибшому розумінню ролі Угорщини у формуванні геополітичного балансу в регіоні.

Мета дослідження – проаналізувати політику Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року.

Завдання дослідження:

• Визначити ключові фактори, що впливають на рішення угорського керівництва щодо підтримки або блокування ініціатив ЄС на користь України.
• Визначити основні тенденції та наслідки зовнішньополітичних рішень Угорщини щодо України та оцінити їхній вплив на двосторонні відносини держав та європейську безпеку.
• Розглянути наслідки політики Угорщини для майбутнього європейської інтеграції України.

Угорщина, як член Європейського Союзу та НАТО, займає особливу позицію щодо війни в Україні, що виявляється в її зовнішньополітичних рішеннях та заявах. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Угорщина заявила про свою відмову дозволяти транзит летальної зброї через свою територію до України, мотивуючи це небажанням наражати на небезпеку етнічних угорців, які проживають в Закарпатській області України [2]. Однак, у липні 2022 року з’явилися повідомлення про те, що Угорщина дозволила транзит зброї через свою територію для України, що стало несподіванкою, враховуючи попередню позицію країни [5].

У квітні 2023 року в документах Пентагону зазначалося, що Будапешт міг таємно дозволити авіаперевезення зброї та військової техніки в Україну через свою територію, попри офіційні заяви уряду про протилежне [6]. Однак, цього не відбулося.  У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт президента росії Володимира Путіна, звинувативши його у воєнних злочинах, зокрема в незаконній депортації українських дітей [8]. Угорщина, будучи державою-учасницею Римського статуту, мала б виконати цей ордер у разі візиту Путіна на її територію. Проте, в адміністрації прем’єр-міністра Віктора Орбана заявили, що не мають законних підстав для арешту Путіна, оскільки Римський статут не був інкорпорований в угорське законодавство [9]. Політика Угорщини щодо війни в Україні характеризується певною непослідовністю та суперечливістю. З одного боку, країна заявляє про нейтралітет та небажання втручатися у конфлікт, а з іншого – допускає можливість транзиту військової допомоги через свою територію. Позиція щодо ордера МКС на арешт Володимира Путіна також викликає питання щодо прихильності Угорщини до міжнародного права та її зобов’язань як члена Європейського Союзу.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на з’їзді своєї партії «Фідес» на початках повномасштабного вторгнення  заявив про необхідність «виправити помилкову обіцянку» щодо початку переговорів про вступ України до Європейського Союзу, зазначивши, що «Україна зараз перебуває на відстані світлових років від ЄС» [1]. Ці заяви Орбана відображають його скептичне ставлення до євроінтеграційних прагнень України, що може бути пов’язане з внутрішньополітичними мотивами напередодні виборів до Європарламенту, запланованих на червень 2024 року. Популістські та націоналістичні партії, такі як «Фідес», часто використовують такі питання для мобілізації електорату.

Історично, під час найбільшого розширення ЄС у 2004 році, Угорщина разом із дев’ятьма іншими країнами приєдналася до Союзу, отримавши кредит довіри для проведення необхідних реформ. Це розширення було обумовлене геополітичною потребою об’єднаної Європи уникнути демократичної деградації сусідніх країн. Незважаючи на членство в ЄС, Угорщина неодноразово піддавалася критиці за недотримання європейських стандартів, що призводило до конфліктів з керівними органами Союзу. Зокрема, Будапешт використовував право вето щодо виділення фінансової допомоги Україні, блокуючи пакет допомоги в розмірі 50 мільярдів євро [2]. У відповідь, інші члени ЄС розглядали можливість обійти вето Угорщини, щоб забезпечити підтримку України [11]. У контексті майбутніх виборів до Європарламенту очікується посилення популістських та євроскептичних настроїв. Росія, за даними чеської контррозвідки, активно вербує європейських політиків для просування своєї пропаганди та впливу на вибори. Це підкреслює необхідність пильності та єдності серед проєвропейських сил для протидії зовнішньому втручанню та забезпечення стабільності ЄС. У підсумку, хоча Україна стикається з викликами на шляху до членства в ЄС, важливо продовжувати реформи та зміцнювати демократичні інституції. З часом, за умови наполегливої роботи та підтримки міжнародних партнерів, Україна зможе досягти критеріїв, необхідних для вступу до Європейського Союзу.

2 липня 2024 року Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан здійснив свій перший візит до Києва після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та вперше за останні 14 років [14]. Однак, офіційного анонсу візиту не було. Незважаючи на попередні розбіжності, встановлення стабільних відносин з Угорщиною є прагматично необхідним для успішної європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також для послаблення впливу путінського режиму на рішення Угорщини щодо нашої держави.

Під час візиту Орбана до Києва відбулася його зустріч із президентом України Володимиром Зеленським. На цій зустрічі був присутній голова Закарпатської обласної державної адміністрації Віктор Микита, який останніми місяцями часто відвідував Угорщину для різних зустрічей. За інформацією народного депутата Ярослава Железняка, Микиту планували призначити заступником керівника Офісу Президента замість Олексія Кулеби. Це могло би бути компромісною фігурою для обох сторін, а його призначення могло б позитивно вплинути на відносини між Орбаном і Зеленським.

Варто зазначити, що Віктор Орбан раніше відвідував Москву та попереджав про свої візити. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що після повернення Орбана з Москви вони обговорювали його візити. Під час саміту НАТО у Вашингтоні вони мали можливість обговорити дискусії, які Орбан провів зустріч. Імідж Віктора Орбана як одіозного політика дозволяє колективному Заходу використовувати його для контактів з путінським режимом, водночас дистанціюючись від цього. Він може стати негласним переговірником між колективним Заходом і Росією. Попри те, що керівництво ЄС відмежувалося від його поїздки до Москви, неформально там однозначно отримають від нього звіт після розмови з Путіним. Про це, зокрема, заявив і генсек НАТО [5].

Загалом можна відзначити, що від зустрічі Орбана з Путіним Україна може отримати певні вигоди. По-перше, публічна риторика угорського прем’єра як під час візиту до України, так і під час перебування в Москві була однаковою: визнання територіальної цілісності України та того, що війну почала Росія. По-друге, одразу після розмови з Путіним Орбан заявив, що сторони далекі від порозуміння, оскільки кожна принципово стоїть на своїй позиції. Він особисто переконався, що Путін озвучує абсурдні ультимативні вимоги. Тобто, якби Орбан приязно не ставився до Москви, він пересвідчився, що з тим режимом знайти спільну мову на цьому етапі неможливо.

Після візиту до Києва Орбан відвідав Китай, де зустрівся тоді з Сі Цзіньпіном – одним із небагатьох, хто може вплинути на путінський режим. Наступною зупинкою Орбана став Вашингтон, де 9 липня того ж року розпочався саміт НАТО. Зібравши гласні та негласні позиції, він доповідав на закритих засіданнях альянсу. Під час зустрічі з Орбаном Сі Цзіньпін зазначив, що пріоритетом є охолодження ситуації шляхом дотримання трьох принципів: не розширювати поле бою, не загострювати бойові дії та припинити вогонь [7].

Після зустрічі з Трампом прем’єр Угорщини Віктор Орбан зателефонував Путіну. Ці події свідчать про активізацію дипломатичних зусиль щодо врегулювання ситуації в Україні та пошуку шляхів досягнення миру. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на закритій зустрічі з членами своєї партії «Фідес» висловив думку, що війна в Україні може тривати до 2030 року, а Україна ризикує втратити третину або половину своїх територій. Він також зазначив, що конфлікт міг би залишатися локальним, але «втручання Заходу зробило його глобальним». Крім того, Орбан припустив можливий розпад Європейського Союзу та єврозони до 2030 року [2]. Ці заяви викликали значну критику з боку європейських політиків та експертів. Деякі з них вважають, що позиція Орбана може підривати єдність ЄС та сприяти реалізації інтересів Росії в Європі. Зокрема, радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк назвав Угорщину «троянським конем», який прагне розвалу Європейського Союзу за кошти європейських платників податків [13]. Інші європейські лідери також висловили занепокоєння щодо дій та заяв Орбана. Президент Європейської ради на той час Шарль Мішель зазначив, що країна, яка головує в ЄС, не має повноважень взаємодіяти з росією від імені Союзу, реагуючи на можливий візит Орбана до Москви [12].

Крім того, головний політичний опонент Орбана, Петер Мадяр, заявив, що не хоче бачити Угорщину «спільною колонією РФ і США», критикуючи реакцію Орбана на конфлікт між президентами США та України [11]. Варто зазначити, що такі заяви Орбана можуть мати на меті посилення його внутрішньополітичних позицій та привернення уваги до альтернативних поглядів на майбутнє Європи. Однак, вони також можуть сприяти дезінформації та розколу в ЄС, що грає на руку геополітичним інтересам росії. Європейські інтелектуали та політики повинні враховувати ці ризики та працювати над збереженням єдності та стабільності в регіоні.

Загалом, висловлювання Віктора Орбана викликають серйозні побоювання щодо майбутнього Європейського Союзу та його здатності протистояти зовнішнім викликам. Необхідно продовжувати зміцнювати єдність та солідарність серед країн-членів ЄС, щоб забезпечити мир та процвітання на континенті.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Угорщина зайняла суперечливу позицію. З одного боку, Будапешт офіційно підтримує суверенітет України. З іншого боку, угорська влада систематично блокує або гальмує санкції проти росії та військову допомогу Україні, мотивуючи це економічними інтересами та необхідністю підтримки зв’язків із москвою. Значним моментом стало голосування за початок перемовин щодо вступу України до ЄС, під час якого Орбан уникав прямого блокування, залишивши залу засідань. Це дозволило ухвалити рішення без його голосу. Угорщина також постійно маневрує між ЄС і рф, намагаючись зберегти дотації від Брюсселя, але водночас не розривати тісні зв’язки з кремлем.

Європейська політика Угорщини продовжує балансувати між прагматизмом і проросійськими симпатіями, що викликає занепокоєння серед союзників України. Однак, новий склад Європарламенту, в якому домінують проукраїнські сили, суттєво обмежує вплив угорського керівництва на загальну політику ЄС щодо підтримки Києва.

Відтак, після 24 лютого 2022 року політика Угорщини щодо України характеризується складним балансом між офіційною підтримкою територіальної цілісності України та діями, які часто сприймаються як проросійські. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан неодноразово закликав до прямих переговорів між Європейським Союзом та росією, виступаючи за негайне припинення вогню та мирні переговори [10].

Висновки. Підсумовуючи, можна стверджувати, що політика Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року залишається суперечливою та викликає неоднозначні оцінки як в Європейському Союзі, так і серед міжнародної спільноти. З одного боку, Будапешт офіційно засудив російське вторгнення та підтримав санкції ЄС проти РФ, однак з іншого – відзначився низкою рішень, які фактично сприяли послабленню міжнародного тиску на Москву. Угорщина довгий час блокувала важливі пакети фінансової та військової допомоги Україні, перешкоджала розширенню санкційного режиму та зволікала з наданням військової підтримки, зокрема, заборонивши транзит озброєння через свою територію.

Важливим аспектом угорської політики стало використання українського питання у внутрішньополітичних цілях. Прем’єр-міністр Віктор Орбан неодноразово заявляв про необхідність переговорів між США та Росією, фактично відмовляючись визнавати за Києвом право визначати власне майбутнє. Окрім того, Будапешт загострив риторику щодо прав угорської меншини в Закарпатті, що створює додаткові напруження в українсько-угорських відносинах. Перспективи подальших досліджень політики Угорщини щодо України включають аналіз впливу внутрішньополітичних процесів в Угорщині на зовнішньополітичний курс країни, а також дослідження ролі Будапешта у формуванні європейської політики щодо війни в Україні. Важливим напрямком подальших розвідок залишається оцінка економічної співпраці Угорщини з Росією, зокрема в енергетичній сфері, та її впливу на рішення угорського уряду. Дослідження також має зосередитися на потенційних змінах у позиції Будапешта у зв’язку з геополітичними процесами в ЄС, зростаючим тиском з боку партнерів по блоку та можливою зміною політичного курсу після майбутніх виборів.

Джерела та література:

1. Головний суперник Орбана заявив, що не хоче бачити Угорщину «спільною колонією РФ і США». Європейська правда. 01.02.2025. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/03/1/7206174/ (дата звернення: 27.02.2025).
2. Головчак Х. У Кремлі прокоментували візит Орбана до Києва. ТСН. 02.07.2024. URL: https://tsn.ua/ukrayina/u-kremli-prokomentuvali-vizit-orbana-do-kiyeva-2612799.html (дата звернення: 28.02.2025).
3. Злиті документи Пентагону: Угорщина може дозволяти транзит зброї в Україну через свою територію. ЕСПРЕСО. Війна з росією. 14.04.2023. URL: https://espreso.tv/zliti-dokumenti-pentagonu-ugorshchina-mozhe-dozvolyati-tranzit-zbroi-v-ukrainu-cherez-svoyu-teritoriyu (дата звернення: 27.02.2025).
4. Лисогор І. Орбан ветував виділення 50 млрд євро Україні. LB.UA. 15.12.2023. URL: https://lb.ua/world/2023/12/15/589096_orban_vetuvav_vidilennya_50_mlrd_ievro.html (дата звернення: 27.02.2025).
5. Матяш Т. Орбан у закритій промові заявив про розпад ЄС, втрату Україною територій і владу до 2060 року, – ЗМІ. LB.UA. 18.09.2022. URL: https://lb.ua/world/2022/09/18/529745_orban_zakritiy_promovi_zayaviv_pro.html#:~:text (дата звернення: 28.02.2025).
6. Орбан заявив про необхідність зняття санкцій з Росії. Радіо Свобода. 19.09.2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukrayina-ugorshchyna-orban-podoliak/32041002.html (дата звернення: 27.02.2025).
7. Топчій О. Орбан: Україна знаходиться на відстані світлових років від ЄС, ми протистоїмо її членству. УНІАН. 18.11.2023. URL: https://www.unian.ua/politics/orban-ukrajina-znahoditsya-na-vidstani-svitlovih-rokiv-vid-yes-mi-protistojimo-jiji-chlenstvu-12345678.html (дата звернення: 27.02.2025).
8. У ЄС кажуть про «план Б» на випадок, якщо Угорщина ветує 50 млрд євро допомоги Україні. Європейська правда. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/ (дата звернення: 28.02.2025).
9. Угорщина не відправлятиме війська або зброю в Україну і не дозволить транзит летальної зброї через свою територію. Європейська правда. 28.02.2022. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2022/02/28/7326869/ (дата звернення: 27.02.2025).
10. Угорщина не заарештовуватиме Путіна у разі його візиту до країни. УКРІНФОРМ. 23.03.2023. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3686531-ugorsina-ne-zaarestovuvatime-putina-u-razi-jogo-vizitu-do-kraini.html (дата звернення: 27.02.2025).
11. Orbán busca sabotear la unidad europea y exige a la UE que inicie negociaciones con Rusia. El País. 01.03.2025. URL: https://elpais.com/internacional/2025-03-01/orban-busca-sabotear-la-unidad-europea-y-exige-a-la-ue-que-inicie-negociaciones-con-rusia.html (дата звернення: 28.02.2025).
12. Orbán problem pushes EU towards ‘coalitions of the willing’ on Ukraine. The Guardian. 02.03.2025. URL: https://www.theguardian.com/world/2025/mar/02/orban-problem-pushes-eu-towards-coalitions-of-the-willing-on-ukraine-russia (дата звернення: 27.02.2025).
13. Ukraine war: Hungary’s Orban urges US-Russia talks to end conflict. BBC News. 01.07.2024. URL: https://www.bbc.com/news/world-europe-66074353 (дата звернення: 27.02.2025).
14. Viktor Orban says Hungary ‘not at war with Russia’ in fresh criticism of EU policy. The Independent. 10.02.2024. URL: https://www.independent.co.uk/news/world/europe/hungary-orban-eu-russia-ukraine-b2280762.html (дата звернення: 28.02.2025).
15. Why is Hungary’s Viktor Orban cozying up to both Putin and Trump? New York Post. 02.03.2025. URL: https://nypost.com/2025/03/02/world-news/why-hungarys-viktor-orban-is-cozying-up-to-putin-and-trump (дата звернення: 28.02.2025).

Ключові слова: зовнішня політика ОАЕ, ОАЕ, ЄС, Близький Схід.

Keywords: foreign policy of the UAE, UAE, EU, Middle East.

Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) є однією з провідних країн Близького Сходу, відомою завдяки сучасній інфраструктурі та сприятливим умовам для бізнесу в Дубаї. Завдяки блискучим хмарочосам, космополітичній атмосфері та проведенню масштабних подій, таких як Всесвітня виставка у Дубаї 2020, країна створила образ сучасної і прогресивної держави, що є оазисом стабільності та добробуту в регіоні [1, с. 22].

З початку Арабської весни ОАЕ цілеспрямовано розширювали свій вплив у регіоні, зокрема в Північній Африці та на Африканському Розі, завоювавши репутацію «Близькосхідної маленької Спарти». Дії Еміратів спрямовані на протидію впливу ісламістських угруповань, послаблення позицій Ірану та контроль над ключовими транспортними шляхами в Перській затоці. Втім, ці заходи часто супроводжуються посиленням авторитарного управління, що може призвести до дестабілізації регіону [5, с. 35].

Федерація складається з семи еміратів, де домінують Абу-Дабі та Дубай. Вищий конституційний орган – Федеральна Верховна Рада, до якої входять правителі еміратів. Президентом зазвичай обирають еміра Абу-Дабі, а прем’єр-міністром – еміра Дубаю. Основою зовнішньої політики ОАЕ є забезпечення стабільності авторитарного режиму, зокрема через протидію ісламістським рухам, які набули популярності після подій 2011 року. У 2012 році в межах боротьби з опозицією було заарештовано 94 членів «Аль-Іслах», місцевого відділення «Мусульманського братства» [1, с. 25]. Для захисту власних інтересів Емірати активно співпрацюють із країнами, які виступають проти ісламістських рухів, та прагнуть економічного зростання [2].

На міжнародному рівні основним партнером ОАЕ залишаються США, хоча їхні відносини зазнали змін після підписання ядерної угоди з Іраном. Під час адміністрації Трампа відносини відновилися завдяки політиці максимального тиску на Іран. У 2017 та 2019 роках було укладено нові угоди про співпрацю в оборонній сфері. На території ОАЕ перебувають близько 5000 американських військових, а значна частина зброї, імпортованої до країни у 2015–2019 роках, походить зі США [2]. Однак після атак на саудівські об’єкти у 2019 році Емірати пішли на діалог з Іраном, підписавши угоди про прикордонну співпрацю [6, с. 19].

Щодо взаємин з країнами ЄС, ключовими партнерами для ОАЕ є Німеччина та Франція. З Німеччиною Емірати встановили стратегічне партнерство ще у 2004 році, яке у 2022 році було оновлено під час візиту федерального канцлера Олафа Шольца до ОАЕ [4]. Обсяг двосторонньої торгівлі у 2021 році склав близько 8 мільярдів євро. Основними напрямками співпраці є торгівля авіаційною технікою, автомобілями, машинами, електронікою та хімічною продукцією. У сфері енергетики також було досягнуто значного прогресу, зокрема у рамках кліматичного партнерства [4].

Франція, у свою чергу, прагне виступати посередником у регіональних питаннях, продовжуючи політику, започатковану Шарлем де Голлем. Президент Еммануель Макрон посилив співпрацю з ОАЕ, що підтверджується частими зустрічами з шейхом Мохаммедом бін Заїдом та спільними заходами у сфері безпеки [6]. Зокрема, відкриття французької військової бази в ОАЕ у 2009 році свідчить про глибокий рівень партнерства.

Таким чином, ОАЕ активно розвивають співпрацю з ключовими європейськими країнами, зміцнюючи свої позиції як у регіоні, так і на міжнародній арені.

Джерела та література:

1. Colombo S., Committer C. Need to Rethink the EU-GCC Strategic Relation. Bridging the Gulf: EU-GCC Relations at a Crossroads. Ed. by Colombo S. Edizioni Nuova Cultura, 2014. P. 19–47.
2. Duże ambicje małego państwa – polityka zagraniczna ZEA. Polski Instytut Spraw Międzynarodowych. August 28, 2020. URL: https://www.pism.pl/publikacje/Duze_ambicje_malego_panstwa__polityka_zagraniczna_ZEA
3. France and United Arab Emirates. Ministry for Europe and Foreign Affairs / France Diplomacy. September 09, 2022. URL: https://www.diplomatie.gouv.fr/en/country-files/united-arab-emirates/france-and-united-arab-emirates-65102/
4. Germany and the United Arab Emirates: Bilateral relations. German Federal Foreign Office / Foreign & European Policy. March 12, 2024. URL: https://www.auswaertiges-amt.de/en/aussenpolitik/laenderinformationen/vae-node/unitedarabemirates/228542
5. Hollis R. Europe and the Middle East: Has the EU Missed its Moment of Oppurtunity? Ortadoğu Etütleri. Vol. 2. P. 33–56.
6. Hollis R. Europe and the Middle East: Power by Stealth? International Affairs. Vol. 73, № 1. 1997. P. 15–29.

студент 2 курсу другого (магістерського) рівня, спеціальності 291

«Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»,

Науковий керівник:

Матвійчук Наталія Володимирівна,

старший викладач кафедри міжнародних відносин НаУОА,

кандидат історичних наук

РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ

Стаття присвячена аналізу ролі міжнародних організацій у забезпеченні ефективності експортного контролю, який є важливим інструментом міжнародної безпеки та національних інтересів. Автор розглядає діяльність таких організацій, як ООН, МАГАТЕ, Васенаарська домовленість та інших, які створюють правові та інституційні рамки для глобального контролю за експортом стратегічних товарів і технологій. Окрему увагу приділено основним інструментам міжнародних організацій, зокрема міжнародним угодам, моніторингу та інспекціям, а також викликам, з якими стикаються країни при гармонізації національних режимів з міжнародними стандартами. У статті також оцінюється вплив міжнародної співпраці на підвищення прозорості та зниження ризиків у сфері міжнародної торгівлі.

Ключові слова: експортний контроль, міжнародні організації, глобальна безпека, стратегічні товари, МАГАТЕ, Васенаарська домовленість, міжнародні угоди, моніторинг, інспекції, співпраця, гармонізація стандартів.

THE ROLE OF INTERNATIONAL ORGANIZATIONS IN ENSURING THE EFFECTIVENESS OF EXPORT CONTROL

The article is dedicated to analyzing the role of international organizations in ensuring the effectiveness of export control, which is a crucial tool for international security and national interests. The author examines the activities of organizations such as the United Nations, the International Atomic Energy Agency (IAEA), the Wassenaar Arrangement, and others that create legal and institutional frameworks for global control over the export of strategic goods and technologies. Special attention is given to the main instruments of international organizations, including international agreements, monitoring, and inspections, as well as the challenges faced by countries when harmonizing national regimes with international standards. The article also evaluates the impact of international cooperation on enhancing transparency and reducing risks in international trade.

Keywords: export control, international organizations, global security, strategic goods, IAEA, Wassenaar Arrangement, international agreements, monitoring, inspections, cooperation, standard harmonization.

Постановка проблеми. Експортний контроль є одним із інструментів державної політики, що має на меті забезпечення міжнародної безпеки та захист національних інтересів. Він виступає певним механізмом у боротьбі з нелегальним поширенням озброєнь масового ураження (ОМУ), обмеженням передачі стратегічних товарів і технологій, а також в контролі за експортом військових матеріалів. За допомогою експортного контролю країни можуть уникати підтримки терористичних організацій, постачання зброї в зони конфліктів і забезпечити безпеку своєї економічної діяльності, оскільки стратегічні товари і технології можуть використовуватися не тільки в мирних цілях, а й для зміцнення військових потужностей інших держав [1].

Однак ефективність експортного контролю значною мірою залежить не лише від зусиль окремих національних урядів, а й від координації з іншими країнами через діяльність міжнародних організацій. Міжнародні організації створюють правові, інституційні та інформаційні платформи, які дозволяють узгоджувати національні політики експортного контролю, розвивати спільні стандарти і забезпечувати виконання цих норм на глобальному рівні. Серед таких організацій головну роль відіграють Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Васенаарська угода та інші, які встановлюють міжнародні правила і здійснюють моніторинг за їх виконанням. В умовах глобалізації і розвитку міжнародної торгівлі, коли національні економіки стали більш взаємозалежними, проблема експортного контролю набуває ще більшої значущості. Порушення експортних стандартів чи їх відсутність може мати серйозні наслідки не лише для окремих країн, а й для глобальної безпеки в цілому. У зв’язку з цим, роль міжнародних організацій у сфері експортного контролю зростає, адже вони забезпечують необхідну платформу для співпраці між країнами, допомагають у вирішенні спорів та сприяють дотриманню прозорості в міжнародних торгах.

Основною проблемою є необхідність гармонізації національних режимів експортного контролю з міжнародними стандартами, адже кожна країна має власний підхід до контролю за експортом стратегічних товарів. Це призводить до значних розбіжностей у законодавствах, що ускладнює процес співпраці між державами та міжнародними організаціями. Поряд з цим є і питання підтримки постійного діалогу між країнами для уникнення конфліктів та підвищення прозорості в міжнародній торгівлі. Тому, в контексті глобалізації економіки та міжнародних відносин, постає питання: як міжнародні організації можуть сприяти забезпеченню ефективності експортного контролю та які інструменти використовуються для цього? Тема потребує детального вивчення і системного аналізу, оскільки ефективність експортного контролю на глобальному рівні є для стабільності міжнародної безпеки та розвитку взаємовигідних економічних відносин між країнами [2].

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання експортного контролю та ролі міжнародних організацій активно досліджуються науковцями та експертами у галузі міжнародної безпеки, права та економіки. У багатьох роботах розглядається діяльність таких організацій, як ООН, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ), Васенаарська домовленість та інших міжнародних механізмів контролю за розповсюдженням зброї. Наприклад, у дослідженнях А. Бондаренка (2021) аналізуються інституційні аспекти роботи ООН щодо контролю за військовими технологіями, а також роль РКРТ у забезпеченні глобальної безпеки. Також багато уваги приділяється вивченню викликів, з якими стикаються країни у процесі імплементації міжнародних стандартів експортного контролю на національному рівні (Smith, 2019; Ivanov, 2020). У цих роботах наголошується на важливості міжнародної співпраці, обміну інформацією та впровадження єдиних підходів до контролю за стратегічними товарами [8].

Метою статті є визначення ролі міжнародних організацій у забезпеченні ефективного експортного контролю на глобальному рівні, а також аналіз основних інструментів та механізмів, які використовуються цими організаціями для підвищення прозорості, безпеки та зниження ризиків у сфері міжнародної торгівлі стратегічними товарами.

Завдання статті полягає в розгляді головних міжнародних організацій, які відіграють головну  роль у сфері експортного контролю, з подальшим аналізом основних інструментів, що використовуються цими організаціями для забезпечення дотримання норм експортного контролю. У роботі також буде оцінено виклики, з якими стикаються країни при гармонізації своїх національних режимів з міжнародними стандартами, а також визначено вплив діяльності міжнародних організацій на ефективність експортного контролю в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу. Міжнародні організації виконують певну роль в інституційному забезпеченні експортного контролю, оскільки вони формують і координують глобальні стандарти, яких мають дотримуватися держави. Однією з основних функцій цих організацій є розробка норм і процедур, що регулюють експорт товарів, технологій та послуг, що можуть мати стратегічне значення для безпеки країн та світової стабільності. Серед таких організацій певну роль відіграють Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Васенаарська домовленість, Група ядерних постачальників (NSG) та інші, які не лише встановлюють міжнародні стандарти, а й сприяють їх імплементації, моніторингу та контролю. У цьому контексті міжнародні організації стають своєрідними гарантами того, щоб держави виконували зобов’язання, що виникають з міжнародних угод, і щоб експорт стратегічних товарів та технологій не став фактором загрози для глобальної безпеки [3, 4 ].

МАГАТЕ є однією з основних міжнародних організацій, що відповідає за контроль за розповсюдженням ядерних технологій і матеріалів. Організація відіграє головну роль у підтримці глобальної безпеки через регулярні інспекції ядерних об’єктів, надання рекомендацій з питань ядерної безпеки, а також реалізацію програм технічної допомоги державам. МАГАТЕ забезпечує здійснення контролю за ядерними матеріалами, намагаючись не лише уникнути їхнього несанкціонованого розповсюдження, а й просувати технології, що сприяють розвитку атомної енергетики мирного призначення. Цей процес включає створення систем для перевірки застосування ядерних технологій і проведення експертних оцінок, що дозволяє забезпечити прозорість у використанні ядерних ресурсів на міжнародному рівні [10].

Ще одним аспектом глобального експортного контролю є організації, які відповідають за контроль за експортом технологій подвійного призначення. Васенаарська домовленість, що об’єднує 42 країни, регулює експорт озброєнь і технологій, що можуть бути використані як для цивільних, так і для військових цілей. Це дозволяє не тільки забезпечити глобальний контроль за потенційно небезпечними технологіями, але й дозволяє країнам координувати свою політику щодо експортних обмежень. Завдяки Васенаарській домовленості на міжнародному рівні встановлюються загальні критерії для контролю за експортом військових товарів, що є необхідним для забезпечення балансу між національними інтересами і глобальною безпекою [5].

Для забезпечення ефективного експортного контролю міжнародні організації застосовують різноманітні інструменти. Одним з основних є створення і підтримка міжнародних конвенцій та угод, які є юридично обов’язковими для країн-учасниць. Наприклад, Конвенція про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) встановлює зобов’язання для держав щодо недопущення передачі ядерних технологій і матеріалів іншим країнам або недержавним суб’єктам. Ця угода забезпечує правові рамки для контролю за поширенням ядерної зброї, дозволяючи створити ефективні механізми моніторингу та звітності.

Інспекції та моніторинг є ще одним інструментом, який міжнародні організації використовують для забезпечення ефективності експортного контролю. Регулярні інспекції ядерних об’єктів, що проводяться МАГАТЕ, дозволяють підтвердити, що країни дотримуються своїх зобов’язань щодо нерозповсюдження ядерних матеріалів. Це головний крок для забезпечення прозорості і запобігання несанкціонованому використанню ядерних технологій. Крім того, створення інформаційних баз даних і звітів є ще одним  інструментом, оскільки вони дозволяють державам отримувати інформацію про експорт стратегічних товарів і технологій. Група ядерних постачальників (NSG) і Режим контролю за ракетними технологіями активно збирають дані про експорт матеріалів і технологій, які можуть бути використані в межах оборонної та цивільної сфер. Ця інформація є головною  для ухвалення обґрунтованих рішень щодо експортних ліцензій. Не менш головним аспектом є технічна та консультативна допомога, яку міжнародні організації надають державам для підвищення їхніх можливостей у сфері експортного контролю. Це включає надання консультацій з юридичних і технічних питань, навчання фахівців, а також допомогу у розробці національних механізмів контролю, що відповідають міжнародним вимогам. Такі ініціативи є критичними для тих країн, які лише починають будувати ефективну систему експортного контролю або мають обмежені ресурси для цього [9].

Однак, незважаючи на великі досягнення міжнародних організацій у сфері експортного контролю, країни стикаються з численними викликами, зокрема при гармонізації своїх національних режимів з міжнародними стандартами. Одним з найбільших викликів є економічні інтереси держав, які можуть вступати в конфлікт із міжнародними зобов’язаннями. Країни з розвиненою військовою промисловістю або з великим обсягом експортного потенціалу можуть бути зацікавлені у збереженні національних експортних схем, що не завжди відповідають вимогам міжнародних угод. Ще одним аспектом є забезпечення прозорості процесу прийняття рішень і обміну інформацією між державами, що є необхідним для забезпечення довіри і ефективності в глобальному експортному контролі [7].

У цьому контексті міжнародні організації виступають як платформи для діалогу і обміну досвідом між країнами, сприяючи гармонізації політик та покращенню співпраці у сфері експортного контролю. Це дозволяє країнам розвивати власні механізми контролю, відповідати вимогам міжнародної спільноти та зберігати свою конкурентоспроможність на глобальному ринку при одночасному забезпеченні безпеки та стабільності.

Висновки. Міжнародні організації відіграють головну роль у забезпеченні ефективності експортного контролю, створюючи правові та інституційні рамки для співпраці між державами. Завдяки своїм інструментам, таким як міжнародні угоди, моніторинг та інспекції, інформаційні бази даних та технічна допомога, ці організації сприяють підвищенню прозорості та зниженню ризиків у сфері міжнародної торгівлі стратегічними товарами. Однак для досягнення повної ефективності необхідна тісна співпраця між країнами та активна участь у міжнародних ініціативах.

Джерела та література:

1. Красівський О., Товт В. Особливості та проблеми здійснення митного контролю в контексті європейської інтеграції. Аспекти публічного управління. № 1. С. 106–111.
2. Кошикова Д. О. Сутність правових засад реалізації державної політики у сфері забезпечення економічної безпеки держави. Вісник пенітенціарної асоціації України. № 1 (11). С. 164–175.
3. Зайцев В. Є. Митна політика України в контексті євроінтеграційних відносин. Вісник економічної науки України. 2017. № 2 (33). С. 43–47
4. Бережнюк І.Г. Теоретичні основи та сутність митної справи. Вісник Академії митної служби України.   Nº3. C.13.
5. Коросташова І.М. Контрольна діяльність як основна складова компетенції митних органів. Митна справа. 2010. Nº1. C.43-47.
6. Коросташова І.М. Організаційний механізм здійснення контрольних функцій у митній службі України. Митна справа. 2011. №2. С. 25-33.
7. Неботов П.Г. Експортний контроль продукції подвійного використання: проблеми й механізми ефективної реалізації в Україні. Науковий вісник Херсонського державного університету. Херсон, №17, ч. 3. С. 33-36. URL: http://www.ej.kherson.ua/journal/economic_17/economic_17_3.pdf
8. Вассенаарська домовленість. Постійне представництво України міжнародних організаціях при 2021. URL: https://vienna.mfa.gov.ua/ustanovi-oon-u-vidni/vassenaarska-domovlenist.
9. Міжнародні режими експортного контролю. Державна служба експортного контролю України. URL: https://www.dsecu.gov.ua/ua/mizhnarodni-regimy-eksporntogo-kontrolu.
10. МАГАТЕ. URL: https://www.iaea.org/.

студент 2 курсу другого (магістерського) рівня, спеціальності 291

«Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії»,

Науковий керівник:

Матвійчук Наталія Володимирівна,

старший викладач кафедри міжнародних відносин НаУОА,

кандидат історичних наук

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЕКСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ ТЕХНОЛОГІЙ ПОДВІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ В МІЖНАРОДНІЙ ПРАКТИЦІ

Стаття присвячена аналізу правових аспектів експортного контролю технологій подвійного використання, які мають як цивільне, так і військове застосування. Розглянуто міжнародні угоди та механізми регулювання, такі як Вассенаарська домовленість і Режим контролю за ракетними технологіями. Також досліджуються національні системи контролю в різних країнах, включаючи Європейський Союз, США та Китай. Стаття акцентує увагу на проблемах гармонізації міжнародних стандартів і необхідності вдосконалення правового регулювання з метою забезпечення глобальної безпеки.

Ключові слова: експортний контроль, технології подвійного використання, міжнародна безпека, Вассенаарська домовленість, правове регулювання, кінцеве використання, моніторинг

LEGAL ASPECTS OF EXPORT CONTROL OF DUAL-USE TECHNOLOGIES IN INTERNATIONAL PRACTICE

The article is dedicated to the analysis of the legal aspects of export control of dual-use technologies, which have both civilian and military applications. It examines international agreements and regulatory mechanisms such as the Wassenaar Arrangement and the Missile Technology Control Regime. The article also explores national control systems in various countries, including the European Union, the United States, and China. It emphasizes the issues of harmonizing international standards and the need for improving legal regulation to ensure global security.

Keywords: export control, dual-use technologies, international security, Wassenaar Arrangement, legal regulation, end-use, monitoring.

Постановка проблеми експорту технологій подвійного використання є актуальною в умовах сучасного світу, що стрімко змінюється під впливом науково-технічного прогресу та загострення загроз міжнародній безпеці. Технології, здатні застосовуватися як у цивільних, так і у військових цілях, створюють значні виклики для глобальної системи безпеки, оскільки їхнє неналежне використання може призвести до непередбачуваних наслідків. Особливо небезпечно, коли ці технології потрапляють у руки держав чи недержавних акторів, які можуть використати їх для розробки зброї масового ураження, здійснення терористичних актів або порушення прав людини.

У цьому контексті виникає потреба у створенні ефективних міжнародних механізмів контролю за їх поширенням. Незважаючи на існування багатьох міжнародних договорів, угод та стандартів у сфері експортного контролю, забезпечення належної координації між країнами залишається проблематичним. Національні підходи до регулювання часто відрізняються, що ускладнює їх гармонізацію та виконання спільних міжнародних зобов’язань. Додатковою проблемою є складність у моніторингу кінцевого використання таких технологій та їхнього можливого переорієнтування на військові потреби, навіть якщо вони експортувалися з виключно цивільною метою. Таким чином, існує нагальна потреба в подальшому вдосконаленні правового регулювання експортного контролю технологій подвійного використання. Це включає як посилення міжнародного співробітництва, так і покращення національних механізмів контролю для забезпечення ефективного виконання міжнародних стандартів у цій сфері.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У галузі експортного контролю технологій подвійного використання існує чимало наукових праць та міжнародних досліджень, що аналізують правові аспекти та практичні механізми цього процесу. Дослідження зосереджуються на аналізі міжнародних угод та режимів експортного контролю, таких як Вассенаарська домовленість, режим нерозповсюдження ядерної зброї (NPT) та інші. Особливу увагу дослідники приділяють регіональним підходам, наприклад, регуляціям Європейського Союзу, який має одну з найжорсткіших систем контролю за експортом технологій подвійного використання. Серед провідних науковців у цій сфері можна відзначити роботи Джорджа Перкова та Вільяма Поттера, які досліджують ризики розповсюдження військових технологій через недосконалий контроль за їх експортом. Крім того, значний внесок у розвиток цієї тематики зробили праці Пітера Ван Гамма та Віталія Федорова, які аналізують правові механізми та виклики у національних системах контролю.

Метою статті є проаналізувати правові аспекти експортного контролю технологій подвійного використання, висвітлити проблеми, що виникають на міжнародному рівні, та запропонувати шляхи вдосконалення правового регулювання у цій сфері. Особливий акцент буде зроблено на вивченні міжнародних механізмів експортного контролю та їх відповідності сучасним викликам безпеки.

Завданням статті є всебічне дослідження системи експортного контролю технологій подвійного використання як на міжнародному, так і на національному рівнях. Зокрема, стаття покликана вивчити ключові міжнародні правові акти та угоди, які формують основи регулювання експорту таких технологій, забезпечуючи глобальну координацію та узгодженість у цій сфері. Дослідження також охоплює аналіз практичних аспектів впровадження експортного контролю в окремих країнах, що дозволяє виявити особливості національних підходів та порівняти їх з міжнародними стандартами. Водночас у статті розглядаються проблеми, що виникають у процесі реалізації цих стандартів, зокрема труднощі, пов’язані з контролем за цифровими технологіями та моніторингом кінцевого використання. На основі отриманих даних будуть запропоновані рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання для підвищення ефективності контролю та гармонізації міжнародних і національних механізмів експортного контролю.

Виклад основного матеріалу. Контроль за експортом технологій подвійного використання є складним та багаторівневим процесом, який охоплює широкий спектр механізмів на міжнародному і національному рівнях. Він передбачає інтегровану систему заходів, спрямованих на запобігання незаконному або небезпечному використанню технологій, які можуть мати як цивільне, так і військове застосування. У цьому контексті особлива увага приділяється розвитку нормативно-правової бази, процедурі ліцензування, моніторингу кінцевого використання та впровадженню відповідальності за порушення режиму експортного контролю. З огляду на стрімкий розвиток новітніх технологій, особливо у сферах штучного інтелекту, кібербезпеки та біотехнологій, світова спільнота стикається з численними викликами щодо регулювання їх експорт [1, 2].

Міжнародна правова база, що регулює експорт технологій подвійного використання, включає низку міжнародних договорів та режимів контролю. Ці документи встановлюють базові стандарти та принципи, на яких будується система експортного контролю в різних країнах. Однією з головних  угод є Вассенаарська домовленість, яка була підписана в 1996 році з метою запобігання неконтрольованому розповсюдженню товарів і технологій, що можуть бути використані для створення зброї або в інших військових цілях. Цей режим забезпечує основу для регулярних консультацій між країнами-учасницями, що дозволяє уникати порушень норм контролю та сприяє глобальній безпеці. Ще одним міжнародним документом є Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ), який обмежує поширення систем, здатних доставляти зброю масового ураження. Даний режим ставить за мету суворо контролювати експорт як ракетних систем, так і технологій, що використовуються для їх розробки [3, 4]. Конвенція про заборону хімічної зброї (КЗХЗ) забороняє розробку та виробництво хімічної зброї, одночасно передбачаючи контроль за хімічними речовинами подвійного використання, що можуть бути застосовані як у військових, так і цивільних цілях. Особливим є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який регулює обіг ядерних матеріалів та обладнання з метою запобігання їх використанню в озброєннях [6-8].

Незважаючи на існування таких угод, їх успішна імплементація значною мірою залежить від національних механізмів контролю. Міжнародна координація є головною, однак навіть незначні розбіжності в тлумаченні та застосуванні норм можуть призвести до порушення глобального режиму експортного контролю.

Кожна держава, яка бере участь у міжнародних режимах експортного контролю, зобов’язана створити та впровадити власну національну систему правового регулювання. Важливим прикладом є Європейський Союз, де було розроблено одну з найбільш всеосяжних систем експортного контролю. Основу цієї системи складає Регламент Ради ЄС № 428/2009, який регулює експорт технологій подвійного використання та встановлює єдиний список контрольованих товарів і технологій для країн-членів. Головною частиною є національні системи ліцензування, що забезпечують відповідність вимогам європейського законодавства, та координація між національними органами для забезпечення виконання спільних стандартів.

У Сполучених Штатах Америки також існує одна з найсуворіших систем контролю за експортом чутливих технологій. Вона регулюється низкою законів, зокрема Законом про контроль за експортом зброї та Законом про міжнародний експорт технологій, а відповідальність за його реалізацію несуть різні урядові агенції, зокрема Бюро промисловості та безпеки. Особливою увагою користуються такі сфери, як штучний інтелект, кібербезпека та технології, пов’язані з космосом. У Китаї система експортного контролю активно розвивається. У 2020 році був прийнятий Закон КНР про експортний контроль, який створив правові рамки для контролю за експортом технологій, що мають стратегічне значення. Цей закон передбачає суворі обмеження на експорт технологій, що можуть становити загрозу національній безпеці або використовуватися у військових цілях.

Однією з головних проблем є різноманітність підходів до ідентифікації товарів та технологій подвійного використання. Незважаючи на існування контрольних списків, різні держави можуть тлумачити та застосовувати ці норми по-різному, що створює ризики порушення режиму через посередницькі країни. Наприклад, експорт заборонених технологій може бути здійснений через держави, де контроль менш суворий, що підриває міжнародні зусилля у сфері нерозповсюдження.

Другою проблемою є контроль за цифровими технологіями. Передача інформації та програмного забезпечення в цифровій формі через Інтернет значно ускладнює моніторинг і регулювання. Програмне забезпечення та алгоритми штучного інтелекту можуть передаватися електронними засобами, що ставить нові виклики перед національними органами контролю. Третя проблема стосується моніторингу кінцевого використання експортованих технологій. Часто неможливо точно проконтролювати, у яких цілях буде використано технологію після передачі кінцевому споживачу. Особливо це стосується технологій, переданих у нестабільні регіони або зони конфліктів, де є ризик несанкціонованого використання [5].

Для покращення експортного контролю на міжнародному рівні необхідно гармонізувати стандарти та створити універсальні контрольні списки товарів і технологій подвійного використання. Це дозволить уніфікувати підходи та запобігти неоднозначному тлумаченню міжнародних норм. Крім того, необхідно вдосконалювати механізми контролю за цифровими технологіями. У цьому контексті головним є створення правових рамок для регулювання експорту програмного забезпечення, алгоритмів і цифрових продуктів, що мають потенційне військове застосування. Також є зміцнення міжнародної співпраці у сфері обміну інформацією щодо кінцевого використання технологій. Впровадження спільних платформ для обміну даними між національними агенціями контролю та забезпечення прозорих механізмів перевірки дозволить зменшити ризики несанкціонованого використання технологій.

Висновок. Експортний контроль технологій подвійного використання є елементом міжнародної безпеки, проте сучасні правові механізми потребують вдосконалення для ефективного вирішення нових викликів, пов’язаних з поширенням чутливих технологій. Основні напрямки вдосконалення включають гармонізацію міжнародних стандартів, посилення контролю за цифровими технологічними трансферами та створення універсальної системи ідентифікації товарів подвійного використання. Необхідно також підвищити прозорість національних систем контролю та зміцнити міжнародне співробітництво у цій сфері для зменшення ризиків несанкціонованого використання технологій.

Джерела та література:

1. Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання : Закон України від 20 лютого 2003 р. № 549-IV. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/549-15#Text .
2. Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за міжнародними передачами товарів подвійного використання : Постанова від 28 січня 2004 року № 86. Кабінет Міністрів України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/86-2004-n#n10 (дата звернення: 15.08.2024).
3. Guidelines For Sensitive Missile-Relevant Transfers. Missile Technology Control Regime : веб-сайт. URL: https://www.mtcr.info/de/mtcr-richtlinien/guidelines-for-transfer .
4. Missile Technology Control Regime (M.T.C.R.). Equipment, Software and Technology Annex. MTCR/TEM/2024/Annex. 14th March 2024. URL: https://www.mtcr.info/download/pictures/a8/bcr8jdpfbqag5rm5m1i3atrjptggwf/mtcr-tem-technical_annex_2024-03-14.docx.pdf .
5. Sanctions and Other Committees. United Nations Security Council: веб-сайт. URL: https://www.un.org/securitycouncil/content/repertoire/sanctions-and-other-committees.
6. Wassenaar Arrangement on Export Controls for Conventional Arms and Dual-Use Goods and Technologies. PUBLIC DOCUMENTS. Vol. 1. Founding Documents. December 2019. URL: https://www.wassenaar.org/app/uploads/2021/12/Public-Docs-Vol-I-Founding-Documents.pdf .
7. About Wassenaar Arrangement. The Wassenaar Arrangement on Export Controls for Conventional Arms and Dual-Use Goods and Technologies: веб-сайт. URL: https://www.wassenaar.org/about-us/.
8. Wassenaar Arrangement on Export Controls for Conventional Arms and Dual-Use Goods and Technologies. PUBLIC DOCUMENTS. Vol. III. Compendium of Best Practice Documents. December 2022. URL: https://www.wassenaar.org/app/uploads/2022/12/Public-Docs-Vol-III-Comp.-of-Best-Practice-Documents-Dec.-2022.pdf.