Науковий керівник:
Мамонтова Наталія Анатоліївна,
д.е.н, професор, завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту

У статті розглянуто підходи до трактування поняття «дебіторська заборгованість» у розрізі національної та міжнародної нормативно-законодавчої бази. Досліджено основні особливості та підходи щодо класифікації, визнання та особливостей її оцінки установами державного сектору. Співставлено законодавчу базу для суб’єктів підприємницького сектору та державного, і в порівнянні виявлено низку проблем стосовно теоретичної бази з організації обліку дебіторської заборгованості. Визначено вплив дебіторської заборгованості на фінансовий стан установи державного сектору, а також обґрунтовано необхідність здійснення ефективного управління нею. Наведено проблемні аспекти її обліку та запропоновано рекомендації щодо ефективного контролю та управління дебіторською заборгованістю.
Ключові слова: дебіторська заборгованість, установа державного сектору, справедлива вартість, прострочена дебіторська заборгованість, сумнівна та безнадійна заборгованість, план рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, термін позовної давнини, претензійно-позовна робота.

THEORETICAL FUNDAMENTALS OF ACCOUNTING RECEIVABLES OF PUBLIC SECTOR INSTITUTIONS
The article considers the approaches to the interpretation of the concept of “receivables” in terms of national and international regulatory framework. The main features and approaches to the classification, recognition and features of its evaluation by public sector institutions are studied. The legal framework for business and public sector entities has been compared, and a number of problems have been identified in comparison with the theoretical basis for the organization of receivables accounting. The impact of receivables on the financial condition of public sector institutions is determined, and the need for effective management is substantiated. Problematic aspects of its accounting are given and recommendations on effective control and management of receivables are offered.
Key words: receivables, public sector institution, fair value, overdue receivables, doubtful and bad debts, chart of accounts in the public sector, statute of limitations, claims work.

Постановка проблеми. Майже усі установи державного сектору у своїй діяльності взаємодіють із постачальни-ками та підрядниками. Така взаємодія полягає, насамперед, у придбанні у суб’єктів господарювання товарів, робіт чи послуг та продажу товарів або послуг установою державного сектору. Виходячи з цього, процесам виникнення та управління дебіторською заборгованістю, ефективності організації її обліку приділяється значна увага. Вирішення цих питань надає керівництву своєчасну та актуальну інформацією про фінансовий стан установи, ефективність організації розрахунків, наявність слабких сторін і можливі шляхи їх усунення.
Ускладнює бухгалтерський облік у бюджетних установах те, що він охоплює різні бюджетні процеси, які характеризуються певною специфікою та складністю. Бюджетний облік України має низку проблемних питань, вирішення яких допоможе полегшити та пришвидшити адаптацію до міжнародних норм бухгалтерського обліку. Одним з найбільш проблемних та спірних питань є питання щодо ефективної організації обліку дебіторської заборгованості. Проблемним аспектом цього питання виступає те, що дебіторська заборгованість свідчить про вилучання державних коштів з імовірністю неотримання від дебіторів товарно-матеріальних благ.
Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженням проблем організації обліку дебіторської заборгованості в установі державного сектору займалися такі вітчизняні науковці, як Н.С. Акімова, С.Л. Береза, Н.О. Власова, Л.В. Гуцаленко, Р.Т. Джога, О.А. Заїнчківській, Канєва, В.І. Лемішовській, Л.Г. Ловінська, М.Р. Лучко, Т.Д. Маркова, Н.О. Матицина, Г.О. Москалюк, С.В. Свірко, В.В. Скоробогатова, К.С.Сурніна, О.Є. Федорченко, Л.Т. Штимер та інші. Загальні питання розвитку обліку, контролю та аналізу розрахунків з дебіторами висвітлювали у працях таких зарубіжних вчених, як: Х. Андерсена, Б. Нідлза, В.В. Ковальова Д. Колдуел та ін., і вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф.Голова, В.С. Леня, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка та інших. Проте деякі аспекти теорії і практики обліку, контролю та аналізу розрахунків з дебіторами залишаються недостатньо вивченими та дискусійними, а тому і потребують поглибленого вивчення.
Мета та завдання дослідження. Метою даного дослідження є обґрунтування та розробка пропозицій щодо вдосконалення теоретичної бази щодо обліку дебіторської заборгованості в установі державного сектору, узгодження її з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку та надання рекомендацій щодо вдосконалення діючої практики організації обліку розрахунків з дебіторами. Задля досягнення поставленої мети у дослідженні вирішено наступні завдання: розкрити поняття та оцінку дебіторської заборгованості бюджетної установи; узагальнити класифікацію дебіторської заборгованості; систематизувати нормативно-законодавчу базу обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи; навести документальне оформлення та організацію обліку розрахунків з дебіторами у бюджетній установі.
Виклад основного матеріалу. Організація результативного функціонування бюджетних установ у сучасному світі вимагає комплексного підходу та раціональних управлінських рішень у сфері фінансів, зваженого та грамотного керування ними. Однією з найважливіших питань фінансового менеджменту будь-якої бюджетної установи є вдала організація розрахунків з дебіторами та кредиторами установи, оскільки це безпосередньо впливає на грошовий потік та фінансовий стан установи. Задля отримання прибуткових результатів діяльності необхідно вчасно та в достатній кількості забезпечувати надходження грошових коштів в оборот задля одержання прибутку. Реалізувати це можна за допомогою розширення спектра послуг, котрі установа може надавати, або ж за допомогою побудови ефективної інвестиційної політики коштів в інші установи. Тож, якісне управління дебіторською та кредиторською заборгованістю є для бюджетної установи підґрунтям до успішного керування грошовим потоком.
Основною проблемою при обліку та управлінні дебіторською заборгованістю є те, що дебітори бувають сумлінні та не дуже. Саме з несумлінними боржниками виникає найбільше проблем, і для того, щоб не втратити майбутні вигоди, бюджетній установі доводиться вести претензійну роботу.
Установи державного сектору через відсутність окремого НП(с)БОДС для дебіторської заборгованості застосовують документ, який регулює облік дебіторської заборгованості у бюджетній сфері, а саме Наказ № 372 «Про затвердження Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов’язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів із бухгалтерського обліку бюджетних установ». У ІІІ Розділі Порядку чітко визначено що, дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів установі на певну дату. Також у Порядку визначено, що активи установи у формі дебіторської заборгованості включають розрахунки з покупцями, замовниками та різними дебіторами (розрахунки у порядку планових платежів, з підзвітними особами, щодо відшкодування заподіяної шкоди, з іншими дебіторами та державними цільовими фондами) [6].
Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує можливість отримання установою майбутніх економічних вигод або досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб установи і може бути достовірно визначена її сума. У загальному окреслити поняття дебіторська заборгованість можна так: дебіторська заборгованість – є сукупною сумою, котру підприємство чи установа має отримати від покупців і яка відображена у бухгалтерських документах установи і підтверджена векселями або ж траттами чи акцептом.
Величина дебіторської заборгованості має надважливе значення при організації діяльності установи, тому що ця заборгованість виступає чинником відволікання оборотних коштів. Тому аналізуючи показник дебіторської заборгованості потрібно звернути увагу яку динаміку вона має, при постійно зростаючій динаміці підвищується ймовірність її непогашення, що може вказувати не лише на фінансові проблемами дебіторів, але й на неефективну організацію діяльності бухгалтерії або ж юридичної служби щодо претензійно-позовної роботи установи.
Дебіторська заборгованість виступає однією із з основних складових активів установи. Зважаючи на те, що вона має домінуючу позицію у структурі оборотного капіталу установ, то її облік впливає не лише на поточний стан розрахунків установи, але і на результати його господарської діяльності і фінансову звітність вцілому. При активній інтеграції України до міжнародних відносин та розрахунків, варто знати, що визнання дебіторської заборгованості, способи її оцінки та методи стягнення у різних країнах мають свої особливості, для цього необхідно розглянути розкриття поняття дебіторської заборгованості у МСФЗ.
У системі МСФЗ питання визнання, класифікації та оцінки дебіторської заборгованості чітко не визначено. МСФЗ 39 [5] зазначає, що «позики та дебіторська заборгованість – це непохідні фінансові активи з фіксованими платежами, які підлягають визначенню та не мають котирування на активному ринку». Таке тлумачення поняття дебіторської заборгованості ширше проти наведеного у національних стандартах.
У процесі діяльності бюджетні установи часто стикаються з «непорядними» контрагентами, які невчасно (а іноді взагалі) не виконують зобов’язань за укладеними договорами на поставку товарів, надання послуг або виконання робіт. Результатом цих взаємин є дебіторська заборгованість у бухгалтерському обліку та звітності. Активи установи у формі дебіторської заборгованості включають розрахунки з покупцями, замовниками та різними дебіторами: розрахунки у порядку планових платежів, з підзвітними особами, щодо відшкодування заподіяних збитків, з іншими дебіторами та державними цільовими фондами (п. 3.1 р. ІІІ).
Основною відмінністю щодо дебіторської заборгованості госпрозрахункових підприємств та бюджетних установ є те, що навіть виникнення поточної дебіторської заборгованості може мати негативні наслідки для діяльності бюджетної установи. Серед основних причин виникнення дебіторської заборгованості науковці та практики називають здійснення попередньої плати за товари, роботи та послуги.
За загальним правилом керівники бюджетних установ відповідно до ст. 49 Бюджетного кодексу України (далі — БКУ) ухвалюють рішення про оплату товарів, робіт та послуг та дають доручення на здійснення платежу лише після їх отримання, якщо інше не передбачено, зокрема, нормативно-правовими актами КМУ. Одним із основних документів, що дозволяє передоплату за бюджетні кошти, і визначає термін, протягом якого потрібно закрити дебіторську заборгованість, є постанова КМУ «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» № 117 (далі — Постанова № 117) [4].
Якщо ж дебіторську заборгованість не погашено у строки, встановлені Постановою № 117, це вважатиметься бюджетним правопорушенням відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 116 БКУ. За таке порушення можуть застосовуватись такі заходи, передбачені ч. 1 ст. 117 БКУ: 1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою про усунення порушення бюджетного законодавства – на усунення відведено 30 календарних днів; 2) зупинення операцій із бюджетними коштами — застосовується у порядку, встановленому ст. 120 БКУ [1]; 3) зупинення бюджетних асигнувань, що передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду відповідно до Порядку зупинення бюджетних асигнувань, затвердженого наказом Мінфіну від 15.05.2002 р. № 319.
У бюджетних установах дебіторська заборгованість може виникати за розрахунками з бюджетом, з орендарями, учнями, студентами, підзвітними особами щодо відшкодування завданих збитків, розрахунків за заподіяну установі шкоду у вигляді нестач та розкрадань коштів, матеріальних цінностей, втрат від псування матеріальних цінностей [9].
Прострочена дебіторська заборгованість – це дебіторська заборгованість, що виникає на 30-й день після закінчення терміну обов’язкового платежу згідно з укладеними договорами, або якщо дата платежу не визначена після виписки рахунку на оплату (абз. 20 п. 1.2 Порядку № 372) [4].
Зазначимо, що простроченій дебіторській заборгованості приділяється особлива увага у бюджетній звітності. Так, суми простроченої дебіторської заборгованості фігурують у Звіті про заборгованість за бюджетними коштами (форма № 7); довідці про причини виникнення простроченої дебіторської заборгованості загального фонду та вжиті заходи щодо її стягнення; довідці про дебіторську заборгованість за витратами (додаток 33 до Порядку № 44); пояснювальній записці (додаток 28 до Порядку № 44).
Після закінчення терміну позовної давності прострочена дебіторська заборгованість перетворюється на категорію дебіторської заборгованості, термін позовної давності якої минув.
Після цього необхідно зрозуміти що ж ми будемо відносити до безнадійної дебіторської заборгованості згідно з абз. 2 п. 1.2 Порядку № 372, до неї належать [2]: поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником, та дебіторська заборгованість, термін позовної давності якої минув.
Зазначимо, що у жодному роз’ясненні не написано, що мається на увазі під «поточною дебіторською заборгованістю, через яку існує впевненість про її неповернення боржником». Швидше за все, йдеться про випадки, коли боржника ліквідовано або припинив свою діяльність як юридичної особи (або підприємець). Тому далі більше уваги приділимо саме дебіторській заборгованості, термін позовної давності якої минув.
Якщо трактувати буквально визначення «безнадійна дебіторська заборгованість», то може скластися враження, що варто лише почекати, доки закінчиться термін позовної давності, і після цього можна списати дебіторську заборгованість без проблем. Насправді, це зовсім не так. Казначейство наполягає на тому, що до моменту припинення державної реєстрації суб’єкта господарювання кредитор повинен вживати заходів щодо повернення боргу згідно з чинним законодавством (лист Держказначейства від 31.03.2010 р. № 15-04/712-5704).
У зв’язку з цим, прострочена дебіторська заборгованість підпадає під визначення «безнадійна дебіторська заборгованість» у випадках, коли: у звітності установ державного сектору наявна прострочена дебіторська заборгованість щодо суб’єктів господарювання, ліквідованих без правонаступників; установами вжито усіх заходів щодо проведення претензійно-позовної роботи, інші заходи щодо стягнення заборгованості відповідно до чинного законодавства.
В минулі роки Держфінінспекція при проведенні контрольних заходів щодо контролю за станом та врахуванням дебіторської заборгованості, виконанням договірних зобов’язань (лист ГоловКРУ від 01.03.2011 р. № 25-18/287): звертала увагу на те, що в установах, організаціях, державних установах має бути затверджено внутрішній порядок ведення претензійно-позовної роботи; при встановленні випадків неприйняття заходів щодо своєчасного стягнення дебіторської заборгованості та, як наслідок, закінчення строків її стягнення, тобто допущення втрати боржника у зобов’язанні, такі факти слід кваліфікувати як завдання збитків юридичній особі.
Визначення та перебіг строків позовної давності врегульовано Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ). Позовна давність — це термін, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою щодо захисту свого цивільного права чи інтересу (ст. 256 ЦКУ) [8]. Загальний термін позовної давності становить 1095 днів. Згідно зі ст. 259 ЦКУ, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, яка має бути оформлена письмово. Проте скоротити термін позовної давності, встановлений законом, сторони договору що неспроможні.
Строк позовної давності спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Обчислення строку позовної давності починається з того дня, до коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка її порушила, що визначено ч. 1 ст. 261 ЦКУ.
Для того аби ефективно обирати методи управління дебіторською заборгованістю, варто прокласифікувати її за різними класифікаційними ознаками. Тож, дебіторською є заборгованість перед установою покупців, замовників, пов’язаних сторін, фінансових та податкових органів, а також інших підприємств. Ця заборгованість визнається активом, якщо існує можливість отримання установою майбутніх економічних вигод і її сума може бути достовірно визначена [5].
Принципи поділу активів на поточні та довгострокові наведені у § 66 МСБО 1. Так, суб’єкт господарювання повинен визначати актив як поточний у разі відповідності будь-якому з наступних критеріїв: суб’єкт сподівається реалізувати цей актив або має намір продати чи використати його у своєму нормальному операційному циклі; суб’єкт містить актив переважно з метою продажу; суб’єкт сподівається реалізувати актив упродовж 12 місяців після звітного періоду; актив є грошима або їх еквівалентами (як визначено в МСБО 7 «Звіт про рух грошових коштів»), якщо його обмін або використання для погашення зобов’язання принаймні протягом 12 місяців після дати балансу не обмежується. Усі інші активи слід класифікувати як непоточні (довгострокові). [5].
До складу поточних активів входять також активи, що містяться в основному для продажу (прикладом є деякі фінансові активи, які відповідають визначенню наявних для продажу, наведеному в МСБО 9), і поточна частина непоточних фінансових активів. З цього можна зробити наступний висновок: дебіторська заборгованість є поточною, якщо очікується її погашення (або продаж) протягом 12 місяців після дати балансу або протягом нормального операційного циклу (навіть якщо не очікується, що її буде погашено або продано протягом 12 місяців після дати балансу); інша дебіторська заборгованість визначається як довгострокова.
Також у МСБО дебіторська заборгованість класифікується за принципом відображення у звіті про фінансовий стан (п. «є» § 54 МСБО 1) як [5]: торговельна та інша –заборгованість постачальників за перелічені ним аванси, заборгованість бюджету тощо, що належить до витрат майбутніх періодів.
Початкова вартість короткострокової дебіторської заборгованості визнається за справедливою вартістю. Цей висновок випливає із § 9, 10 МСБО 18, де сказано, що дохід повинен оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню. Дохід з операції визначається, зазвичай, шляхом укладання угоди між суб’єктом господарювання та покупцем. Сума доходу оцінюється за справедливою вартістю отриманої компенсації або компенсації, яка має бути отримана з урахуванням будь-якої торгової знижки або знижки з обсягу, який надається покупцям (§ 9, 10 МСБО 18) [5].
Водночас, справедлива вартість – це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість по операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (§ 11 МСБО 32). Насправді короткострокову дебіторську заборгованість без оголошеної ставки відсотка зазвичай оцінюють за сумою початкового рахунки-фактури (якщо вплив нарахування відсотка нічого очікувати значним).
Чинним законодавством визначено два основні види дебіторської заборгованості (за строком виникнення) [7]: прострочена заборгованість виникає на 30-й день після закінчення терміну обов’язкового платежу згідно з договором; заборгованість, строк позовної давності якої минув, — заборгованість, яка враховується після закінчення строку позовної давності (понад 3 роки).
Окремо виділяють такий вид дебіторської заборгованості як безнадійна. Це саме та заборгованість, щодо якої існує впевненість щодо її неповернення. Такою може бути як поточна заборгованість, так і заборгованість, щодо якої минув термін звернення до суду. На практиці безнадійна заборгованість — це та заборгованість, яку списують із позабалансового обліку з огляду на відсутність можливості її стягнення і яку раніше було вже списано з балансу через закінчення строку позовної давності.
Також існує класифікація заборгованості за строками погашення, вона визначається Порядком застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку у державному секторі, затвердженого наказом МФУ від 29.12.2015 № 1219, і включає поділ дебіторської заборгованості на: поточну – погашення очікується протягом 12 місяців з дати балансу (до закінчення звітного року); довгострокову – погашення очікується після завершення звітного року.
Задля забезпечення наглядного огляду узагальнимо підходи до класифікації дебіторської заборгованості в установах державного сектору економіки у схемі, тож дебіторська заборгованість класифікується за такими ознаками (рис. 1).

Висновки з проведеного дослідження і перспективи подальших досліджень у даному напрямку. Аналізуючи отримані результати дослідження, можна зробити висновок, що бюджетний облік України недосконалий і вимагає негайної інтеграції у міжнародний бухгалтерський облік. Яскравим прикладом цієї недосконалості є проблемні аспекти у обліку дебіторської заборгованості в установах державного сектору. Задля вирішення цих питань на нашу думку найбільш необхідними є такі рекомендації: 1. Створення окремого Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі «Дебіторська заборгованість». У цьому стандарті необхідно подати чітке трактування понять, що стосуються дебіторської заборгованості, безпосередньо, установ державного сектору, навести повну класифікацію дебіторської заборгованості, та розкрити конкретні випадки, у яких заборгованість можемо вважати безнадійною, та узгодити проблемні та складні моменти щодо первинного та синтетичного обліку. 2. Організувати ефективний механізм управління дебіторською заборгованістю, зокрема, простежувати яку динаміку вона має та провести підготовку бухгалтерії або ж юридичної служби установи щодо ведення претензійно-позовної роботи установи. 3. Прописування у договорі чітких термінів погашення заборгованості та відповідальності у разі її непогашення. Безперечно, найкращий варіант – це запобігання простроченню заборгованості. Для цього необхідно у договорі обумовити терміни виконання зобов’язань. Можливість списання безнадійної заборгованості досить тісно пов’язана з відстеженням строку позовної давності, зокрема у межах проведення претензійно-позовної роботи.

Література

1. Бюджетний Кодекс України. URL: https://i.factor.ua/law-51/44444444
2. Гуня В.О. Удосконалення класифікації дебіторської заборгованості та її відображення у фінансовій звітності підприємств / В.О. Гуня // Економічний простір. — 2014. — № 19. — С. 124—131.
3. Дідик А.М., Лемішовський В.І. Бюджетні установи: облік, оподаткування та звітність [навч. посіб.] – Львів: Видавництво «Апріорі», 2017. – 1168 с
4. Кісєльова А. Дебіторська заборгованість бюджетних установ: правові аспекти, повернення заборгованості та облік. URL: https://rbb.radnyk.ua/posts/debitorska-zaborgovanist-byudzhetnyh-ustanov-pravovi-aspekty-povernennya-zaborgovanosti-ta-oblik/
5. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000; за ред. С.Ф. Голова. пер. з англ. − К. : Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с.
6. Порядок бухгалтерського обліку окремих активів та зобов’язань бюджетних установ. Затверджено Наказом Міністерства фінансів України 02 квітня 2014 року N 372, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2014 р. за N 426/25203 із змінами внесеними наказами Мінфіну 14 липня 2014 р. № 754, 25 листопада 2014 р. №1163, 23 липня 2015р. №664 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.buh24.com.ua/ poryadok(buhgalterskogo(obliku(okremih(aktiviv(ta( zobov(yazan(byudzhetnih(ustanov
7. Рекомендації Мін’юсту “Про порядок ведення претензійної та позовної роботи на підприємстві, в установі, організації” від 15.01.96 р. № 2.
8. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.
9. Ярошенко Ф. О. Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / Ф. О. Ярошенко, С. Д. Бушуєв. — К.: Міністерство фінансів України, УДУФМТ, 2010. — 592 с.

Науковий керівник:
Мамонтова Наталія Анатоліївна,
д.е.н., професор, завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту

Анотація. У статті відображено проблемні аспекти обліку розрахунків із заробітної плати та розкрито можливі шляхи для покращення цього процесу у ході діяльності установ державного сектору.

Ключові слова: облік заробітної плати, вдосконалення розрахунків із заробітної плати, мінімальна заробітна плата, управлінський облік, автоматизація обліку, міжнародний досвід.

Annotation. In the article reflects the problematic aspects of salary accounting and reveals possible ways to improve this process during the activities of public sector institutions.

Key words: payroll accounting, improvement of payroll accounting, minimum wage, management accounting, automation of accounting, international experience.

Постановка проблеми. В наш час, доволі актуальною є проблематика ведення бухгалтерського обліку оплати праці, тому багато практиків та науковців розглядають можливі напрями для вдосконалення цього процесу. В той же час, обговорюються питання стимулювання праці, зменшення податкового тягаря, оптимізації витрат на оплату праці, формування та подання звітності по заробітній платі, адже все це є передумовою економічного розвитку країни.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Важливі дослідження процесу покращення обліку заробітної плати в бюджетних установах здійснювали такі науковці: Дорошенко О. О., Романова О. В., Лень В. С., Тумановська О. В., Гамова О. В., Лучко М. Р.,  Хапіліна К. О. та ін. Проте багато питань залишаються досі не вирішеними.

Мета і завдання дослідження: розглянути основні проблеми, що виникають під час розрахунків із заробітної плати, запропонувати напрями поліпшення процесу обліку заробітної плати в установах державного сектору.

Виклад основного матеріалу. Для України характерна значна диференціація заробітних плат різних соціальних груп. У бюджетній сфері ситуація є досить невтішною. Заробітна плата вже не виступає стимулюючим фактором, від цього страждає вся концепція мотивувальної політики установи. В установах державного сектору економіки, виокремлюють такі основні недоліки оплати праці:

– низькі посадові оклади;

– незначна диференціація заробітної плати на міжпосадовому рівні;

– неналежна система виміру праці провідних фахівців.

Економічна ситуація у країні не дозволяє суттєво зрушити існуючий порядок. Заробітна плата працівників бюджетної сфери значно відстає від рівня оплати праці позабюджетної сфери діяльності. Це знаходить своє відображення у зниженні привабливості та престижу професій викладача, медика, державного службовця, вчителя, працівника культурно-мистецького закладу тощо, і призводить до скорочення кадрів та їх відтік в інші, більш-оплачувані, сфери діяльності.

Організація оплати праці працівників бюджетної сфери базується на використанні Єдиної тарифної сітки. Остання, в свою чергу, формується під впливом законодавчо встановлених соціальних гарантій: прожиткового мінімуму для працездатних осіб та мінімальної заробітної плати. У цьому і проблема, адже більшість посадових окладів працівників установ державного сектору економіки залишаються на рівні мінімальної заробітної плати.

Стає зрозумілим, що найбільшою проблемою працівників бюджетної сфери у системі соціально-економічних відносин є суттєва різниця між дорого-вартісним життям та низькою заробітною платою. Для України, на теперішній час, не є дивною ситуація, коли зайняте населення, в тому числі працівники з високою кваліфікацією та хорошими професійними здібностями, відносяться до числа бідних осіб, лише через низький рівень доходів, який вони отримують за результатами своєї праці. Інакше кажучи, людина, яка має робоче місце та отримує дохід, неспроможна забезпечити достатній рівень життя за кошти, які отримує від держави.

Врегулювати цю ситуацію допоможе виважена політика у сфері державних соціальних гарантій – встановлених законами мінімальних розмірів оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальних допомог, розмірів інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму [1, ст.1].

Для результативної роботи, по вищезгаданим проблемам, установи бюджетної сфери повинні звернутись до можливості використання управлінського обліку. Управлінський облік – це процес прийняття необхідних стратегічних рішень на основі вивчення сукупності даних про діяльність установи.

Отже, управлінський облік має на меті отримання оперативної, достовірної, своєчасної, повної та прогнозованої інформації для результативного функціонування установи.

Однією із найбільш важливих інформаційних служб, що забезпечує систему управління інформацією на сучасному етапі є бухгалтерія, яка формує інформацію про фактичну наявність, використання майна і ресурсів організації, про господарські процеси і результати діяльності, про позикові кошти, розрахунки, претензії й ін. [2, с. 50].

Сфера управлінського обліку поширюється не лише на пошук необхідної інформації, але й на створення системи взаємозв’язку між функціональними складовими бюджетних установ. Саме управлінський облік обслуговує процеси планування, організації та контролю за діяльністю суб’єкта. В цьому контексті, важливим є залежність управлінського та фінансового обліку. Адже, проаналізувавши це питання, можна говорити, що фінансовий облік є підґрунтям, основою для здійснення управлінських рішень.

Отже, використовуючи управлінський облік, керівники чи працівники бюджетних установ, дослідивши бухгалтерські дані щодо оплати праці, можуть вносити коригування в існуючу систему виплати заробітної плати. Наприклад, розробити та ввести в дію новий порядок виплати працівникам доплат та надбавок відповідно до особливостей діяльності установи. Або ж видозмінити умови преміювання тощо.

Бухгалтерський облік у бюджетних установах має декілька особливостей:

– організований на основі бюджетної класифікації статей;

– систематично контролюється державними органами у сфері діяльності таких установ;

– виконання бюджету відбувається під контролем Державної Казначейської служби;

– відмінність у плані рахунків, звітності та документації, що використовуються комерційними підприємствами;

– контроль за всіма прибутковими та видатковими операціями;

– специфічний характер надходжень та видатків установ.

Більшість установ у системі бухгалтерського обліку користується такими програмами, як Word та Excel, за їх допомоги можна виконувати аналітичні процедури, відображати господарські операції, здійснювати планування, проте ці дії виконуються поодинці і непоєднані однією системою. Дані програми цілком підходять для здійснення певної сукупності робіт, але задля підвищення ефективності управління та контролю варто звернутись до автоматизованих комп’ютерних систем.

Перевагами сучасних технологій з автоматизації бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору є:

– аналіз та збереження великих масивів бухгалтерської інформації;

– безпомилкове виконання арифметичних процедур;

– можливість створення сукупності вибіркових даних з певними ознаками із великого обсягу інформації за короткий період часу;

– підвищення якості обробки облікової інформації;

– зменшення кількості ручної праці;

– узагальнення та структурування показників;

– автоматичне заповнення форм звітності та інших бланків;

– скорочення ймовірності наявності помилок в бухгалтерських даних;

– можливість оперативного усунення наявних викривлень.

Під час вибору програмного забезпечення для автоматизації бухгалтерського обліку бюджетна установа повинна чітко оцінювати власні потреби та організовано проводити аналіз програмних продуктів, що планує використовувати.  Слід звертати увагу на:

– технічні характеристики – швидкість обробки інформації та вирішення поставлених завдань, можливість редагування типових форм, форм звітності відповідно до змін законодавчої бази, забезпечення обміну інформацією між структурними підрозділами й захисту інформації, можливість переходу до нової версії програми із забезпеченням цілісної інтеграції даних [3];

– комерційні характеристики – прийнятна ціна програмного засобу, наявність документації та після реалізаційної технічної підтримки (супровід програмного забезпечення), проведення навчання персоналу, надання консультаційних послуг [3];

– ергономічні характеристики – зручність роботи користувача з програмою (інтерфейс програми), реалізація можливості одночасної роботи із кількома документами тощо [3].

Застосування ПЗ допоможе вирішити такі завдання:

– складання первинних документів;

– ведення обліку бюджетних асигнувань;

– облік матеріальних цінностей, запасів з використанням будь-якого з відомих методів їхньої оцінки;

– облік готівкових та безготівкових розрахунків;

– облік дебіторської та кредиторської заборгованості;

– формування меморіальних ордерів та Журналу Головної;

– складання всіх форм звітності;

– ведення кадрового обліку;

– розрахунок заробітної плати;

– арифметичне визначення суми податків та зборів;

– обчислення розміру нарахувань на заробітну плату, зокрема ЄСВ;

– формування звітів з праці.

Автоматизація облікових процесів в установах державного сектору дає можливість не лише прискорити обробку даних та підвищити достовірність інформації, а й скоротити витрати часу та кошти на виконання цих робіт. Управлінська група отримує можливість використання повної, правдивої та точної інформації про стан та діяльність установи. За допомогою використання програмного забезпечення створюється шанс розширення обсягу даних для здійснення глибшого та конструктивнішого аналізу. Всі ці фактори впливають на рішення керівників бюджетних установ, відповідно, рівень оплати праці і подальший розвиток таких організацій.

Низький рівень оплати праці в Україні став передумовою виникнення прихованого безробіття, тіньових заробітних плат та вплинув на рівень зайнятості в цілому. Водночас, це спричинило хвилю змін на споживчих ринках, адже підвищився попит на недорого-вартісні і, відповідно, неякісні товари і послуги, а товари довготривалого вжитку перестали користуватись популярністю. Звідси, падіння обсягів виробництва, скорочення штатних одиниць в окремих галузях економіки та неспроможність керівників підприємств здійснити технологічне переоснащення виробництв.

Закордонна практика описує методи і способи державного регулювання заробітної плати як механізму, який працює задля забезпечення визначеного рівня життя громадян. Досягається це за допомогою встановлення мінімальної заробітної плати на законодавчому рівні, та в ході стимулювання працедавців до індексації заробітної плати, відповідно зі змінами індексів цін.

Міжнародний досвід регулювання рівня мінімальної заробітної плати дуже багатоманітний. У США, до прикладу, мінімальна заробітна плата визначається на національному та галузевому рівнях, тобто ставки на самих підприємствах можуть в декілька разів перевищувати затвердженні на національному рівні. В європейських державах, таких як Бельгія чи Нідерланди, нижня межа заробітної плати також піддається регулюванню, в той же час, вона систематично переглядається залежно від підвищення споживчих цін. У Франції система «SMIC» — мінімальний рівень заробітної плати, який виплачується працівникам від 18 років, не поширюється на державний сектор економіки, тобто для нього оплата праці регулюється окремими положеннями. Така ж ситуація у Греції: обов’язковий рівень доходу не поширює свою дію на сферу бюджетних відносин.

Для України характерним є обов’язкове державне регулювання мінімальної суми, яку працівник отримує у формі заробітної плати, незалежно від систем оплати праці, які використовуються установами, фірмами чи організаціями.

Варто згадати поняття індексації, яке нерозривно пов’язане із мінімальною заробітною платою. Це, так званий, автоматичний механізм збільшення заробітної плати з огляду на коливання цін у певному періоді. Деякі країни під час формування загальнонаціональних угод, що регулюють відносини держави та роботодавців, визначають у них порядок здійснення такої індексації, до них можна віднести Італію, Бельгію, Нідерланди [4]. Зміни відображають або у випадку підвищення цін до певного, наперед встановленого порогу, або систематично, після закінчення обумовленого періоду.

Доволі негативна ситуація склалася довкола системи оплати праці в установах державного сектору України. Більшість працівників отримують заробітну плату на рівні соціальної гарантії держави. Заробітна плата диференціюється за видами економічної діяльності, проте відсутній такий поділ за ознакою професійної майстерності та кваліфікаційного ступеня. Останніми роками все частіше спостерігається тенденція, коли темпи зростання інфляції більші за темпи зростання мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму. Аби заробітна плата зберегла функції стимулювання та відтворювання варто розглянути можливість періодичної індексації заробітної плати замість її підвищення, яке не стимулює економічного зростання, адже це збільшує видатки бюджету в складі гарантованих соціальних виплат та податкове навантаження для фізичних осіб, оскільки багато працівників не мають права на отримання податкової соціальної пільги, позаяк граничний розмір доходу, який дає право на її використання є нижчим від встановленого законодавством мінімального розміру оплати праці.

Висновки. Установи державного сектору на сучасному етапі розвитку економічних відносин займають вагому нішу в системі суспільства в цілому. Важко уявити відсутність таких організацій, адже кожна з них виконує важливі функції у соціально-економічних сферах діяльності суб’єктів господарювання.

Процеси регулювання оплати праці робітників цих установ мають стати ключовими у політиці боротьби проти бідності та соціальної нерівності. Заробітна плата повинна вважатися основним об’єктом такої політики.

Загалом, бачимо, що в Україні необхідно реформувати існуючу або ж створювати нову ефективну політику у сфері оплати праці. Підвищення рівня мінімальної заробітної плати в останні роки суттєво не вплинуло на рівень життя населення, який є далеким від міжнародних стандартів. Актуальними є питання автоматизації обліку в установах державного сектору економіки та використання досвіду зарубіжних країн у процесі становлення виваженої та результативної політики оплати праці, виконання яких, як очікується, призведе до полегшення ведення бухгалтерського обліку у бюджетних установах, підвищення продуктивності праці, зростання престижності роботи у державних організаціях, росту суми заробітної плати, отримання позитивних результатів у показниках соціально-економічної ситуації у країні загалом.

Література

1. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»: Закон України від 2000 р. №48. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14#Text (дата звернення: 02.11.2021).

2. Тишенко Ю. Ю. Управлінський облік в системі управління сучасним підприємством: Наукова стаття. – Львів, 2018 р. – 4 с.

3. Радник/ Періодичне інтернет-видання. Руслан Гурін. Автоматизація бухгалтерського обліку: як обрати ПЗ бухгалтеру бюджетної установи? Видання від 4 грудня 2020 року.  URL: https://rbb.radnyk.ua/posts/avtomatizacziya-buhgalterskogo-obliku-yak-obrati-pz-buhgalteru-byudzhetnoyi-ustanovi/ (дата звернення: 03.11.2021).

4. Хапіліна К. О., Романова О. В. «До питання регулювання оплати праці в Україні»: Наукова стаття. – Дніпро, 2017р., – 4с.

5. Конспект лекцій з навчальної дисципліни комп’ютеризація облікових систем // Укладач – Долбнєва Д. В., доцент кафедри обліку і аудиту. – Львів, 2017. – 72 с.

6. Тумановська О. В. Сучасний стан та напрями вдосконалення організації обліку розрахунків з оплати праці в бюджетній установі: Наукова стаття. – Дніпро, 2019р., – 13 с.

7. Тусик Х. Проблеми і перспективи обліку заробітної плати у вітчизняній практиці державного сектору економіки: Наукова стаття. – Тернопіль, 2018 р., – 3 с.

8. Лень В. С. Облік в бюджетних установах: Навчальний посібник. – 2-е вид., випр. / За заг. Ред. Леня В. С. – Київ: Каравела, 2019. – 564 с.

Науковий керівник:
Мамонтова Наталія Анатоліївна,
д.е.н., професор, завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту

Анотація. У статті розглянуто особливості обліку заробітної плати в бюджетних установах та описано можливі шляхи вдосконалення даної проблематики.

Ключові слова: заробітна плата, облік заробітної плати, бюджетна установа, вдосконалення обліку оплати праці.

Annotation. In the article considers the peculiarities of salary accounting in budgetary institutions and describes possible ways to improve this issue.

Key words: salary, salary accounting, budgetary institution, improvement of salary accounting.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку економічної системи та сукупності відносин, що виникають в ній, питання оплати праці потребує великої уваги. Особливістю, яка пов’язана із заробітною платою працівників установ державного сектору економіки, є її низький рівень та невідповідність середньо-ринковому доходу інших висококваліфікованих працівників.

Витрати на оплату праці, в середньому, становлять 65% всіх витрат установи державного сектору економіки. Цей факт, підтверджує важливість вивчення питання обліку розрахунків із заробітної плати, етапів та процесів, що з ними тісно пов’язані.

Облікові процеси в таких установах повинні спрямовуватися на підвищення ефективності існуючої системи оплати праці, заходи, щодо стимулювання працівників, оптимізацію та управління даним елементом витрат в установі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання обліку заробітної плати в установах державного сектору економіки досліджувало багато науковців, серед яких: Безверхий К. В., Дубовий Ю. В., Лень В. С., Михайлов М. Г., Телегунь М. І., Славкова О. П., Дудченко Н. І., Нестеренко Ж. К., Левицька С. О., Олійник В. С., Яремчук Н. Ф. та інші.

Мета і завдання дослідження: розкрити порядок та особливості синтетичного та аналітичного обліку заробітної плати у бюджетних установах, запропонувати методи його вдосконалення на основі вивчення теоретичних та практичних особливостей обраної тематики.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Закону України «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу [1].

Методологічні засади формування та відображення в бухгалтерському обліку інформації про заробітну плату, а також розкриття даних у фінансовій звітності передбачені у Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку в державному секторі 132 «Виплати працівникам» [2].

Ключовими завданнями при організації обліку праці та заробітної плати є:

– використання правдивої та точної інформації про працівників установи;

– здійснення реєстрації первинних документів з обліку праці та заробітної плати в їх повному обсязі;

– своєчасна обробка інформації, що стосується організації праці та виплат в установі;

– запровадження та підтримка системи безперервного руху та оновлення інформації між підрозділами установи та бухгалтерською службою з питань обліку заробітної плати;

– своєчасне та повне відображення та нарахування заробітної плати;

– організація достовірного та безпомилкового процесу розрахунків за податками, зборами та соціальними відрахуваннями пов’язаними із заробітною платою.

– здійснення контролю за відповідністю передбачених кошторисом видатків на оплату праці та фактичних видатків установи;

– перевірка виконання пунктів штатного розпису на основі порівняння з дійсними фактами використання робочої сили в установі;

– організація інспектування використання робочого часу;

– вчасне та повне подання статистичної та податкової звітності;

– висвітлення необхідної інформації для працівників установи.

Продукування та використання належних умов для цілісного та своєчасного ведення обліку, щодо операцій, які пов’язані з визначенням, нарахуванням та здійсненням відрахувань із заробітної плати є основною метою організації обліку праці та заробітної плати.

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.2013 №1203, для обліку виплат по заробітній платі, бюджетні установи використовують рахунок 65 «Розрахунки з оплати праці».

Характеристику та призначення рахунку відображено у Наказі МФУ «Про затвердження деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку в державному секторі». Відповідно до нього, рахунок 65 «Розрахунки з оплати праці» використовується для обліку й узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівникам із заробітної плати, допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та інших подібних виплат [7].

В кредиті даного рахунку записують суми, що відповідають розміру нарахованої заробітної плати, премії, матеріальної допомоги, виплати у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, стипендії, пенсії, різного роду трансфертів для населення тощо.

За дебетом відображають виплату заробітної плати та утримання з неї, перерахування сум податків та зборів, що були утримані із заробітної плати і суми, які не були виплачені у визначені терміни і спрямовані, відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку в установах державного сектору економіки,  на субрахунок 6412 (6422) «Розрахунки з депонентами».

В бухгалтерському обліку, під час нарахування заробітної плати, використовують кредит рахунку 6511 «Розрахунки із заробітної плати» та дебет субрахунку 8011 «Витрати на оплату праці» чи 8111 «Витрати на оплату праці». Порядок віднесення витрат на оплату праці в дебет одного з рахунків визначається відповідно до способу надходження коштів – власні це чи отриманні у формі бюджетних асигнувань ресурси.

Із заробітної плати працівників, відповідно до податкового законодавства щомісячно вираховують податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, ставки яких становлять 18% та 1,5%, відповідно. Разом з тим, оплата праці робітників пов’язана зі сплатою соціального внеску за ставкою 22%, що справляється з роботодавців. Враховуючи ці особливості, розглянемо типові бухгалтерські проведення з обліку заробітної плати в установах державного сектору економіки, що представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Типові бухгалтерські проведення бюджетної установи з обліку заробітної плати та пов’язаних з нею нарахувань

Джерело: складено автором на основі [6;8;9].

Аналітичний облік оплати праці пов’язаний з використанням форми П-6 «Розрахунково-платіжної відомості». У цьому документі вказується прізвище, ім’я, по-батькові працівника, його посада, табельний номер і кількість відпрацьованих годин, а також основні елементи заробітної плати, суми утримань та нарахувань.

Проте, в наш час, використовувати форму П-6 незручно та недоцільно, адже це забирає багато часу у бухгалтера. Полегшити та спростити цю ділянку роботи можна використовуючи, як звичну та відому всім комп’ютерну програму Excel, так і спеціалізовані програмні забезпечення, серед яких 1С Бухгалтерія, «M.E.Doc» та інші.

Також, важливою складовою процесу вдосконалення обліку розрахунків з оплати праці є покращення етапу обліку праці у бюджетних установах. Державним комітетом статистики України затверджено типову форму П-5 «Табель обліку використання робочого часу», яка стає у нагоді бюджетним установам, під час формування записів, про роботи, які були виконанні чи не виконанні працівниками, та здійснення нарахувань заробітної плати.

Для безпомилкового і достовірного визначення суми заробітної плати потрібно підвищити ефективність роботи на стадії обліку використання робочого часу. В першу чергу, потрібно сформувати наказ про призначення відповідальної особи за ведення табеля робочого часу та визначити міру покарання за наявність в ньому помилок, навмисних викривлень інформації, хибних даних. По друге, варто здійснювати контрольні заходи, щодо діяльності не лише працівника, відповідального за облік витрат робочого часу, а й усього персоналу. По третє, установа може розробити документ внутрішнього обігу, що формуватиметься на основі форми П-5, але буде краще відображати специфіку діяльності організації, надаватиме всю необхідну інформацію та, водночас, стане простішим у використанні.

Результативність бухгалтерського обліку залежить від ефективності синтетичного та аналітичного обліку, їх повноти. Якщо синтетичний облік відображає загальну ситуацію і використовується під час формування звітності, то аналітичний описує деталізовану інформацію: кількість та структуру персоналу, місця концентрації працівників, використання робочих годин, склад та структуру фонду оплати праці, динаміку виплат, відмінності посадових окладів залежно від категорій персоналу, місця виникнення витрат. Саме на основі аналітичного обліку визначається сума заробітної плати, податку на доходи фізичних осіб, військового збору, єдиного соціального внеску та інших видів внесків і зборів.

Саме тому, бюджетним установам варто розробити робочий план рахунків аналітичного обліку, який буде більш конкретним та складатиметься з рахунків п’ятого чи шостого порядків. Запропонуємо власний перелік аналітичних рахунків для обліку розрахунків з оплати праці до субрахунку 6511 «Розрахунки із заробітної плати»:

– 65111 «Заробітна плата за осадовими окладами»;

– 65112 «Доплати до заробітної плати»;

– 65113 «Надбавки до заробітної плати»;

– 65114 «Премії та інші заохочувальні компенсаційні виплати»;

– 65115 «Відпускні»;

– 65116 «Допомога з тимчасової непрацездатності»;

– 65117 «Інші види нарахувань з оплати праці» ті ін.

При цьому, деякі з цих рахунків можуть також поділятися на рахунки, 6-го порядку.

До прикладу, аналітичний рахунок 65113 «Надбавки до заробітної плати» можна структурувати за видами надбавок, що виплачуються персоналу.

Операції з бухгалтерського обліку заробітної плати є одними з найскладніших, тому їм варто приділяти значну увагу. Важливість цього процесу зумовлює необхідність постійного реформування та пошуку шляхів для його вдосконалення.

Висновки. Однією з найважливіших проблем у системі оплати праці робітників бюджетних установ є її низький рівень та відсутність належної диференціації між кваліфікаційними рівнями. Покращення потребує і процес обліку витрат праці, робочого часу. Варто посилити контроль за дотриманням трудової дисципліни для уникнення викривлень та помилок під час нарахування заробітної плати. Вдосконалити систему обліку розрахунків з оплати праці можна за допомогою використання новітніх автоматизованих програм обліку, що скоротять втрати часу, знизять ризик наявності помилок в обліковій інформації, підвищать точність даних, автоматично формуватимуть первинні документи та звітність установи.

Отже, зазначимо, що в установах державного сектору економіки усі витрачання коштів повинні бути виваженими та ефективними, саме тому слід приділяти належну увагу до системи організації та ведення обліку за розрахунками із заробітної плати, що впливає не лише на внутрішньогосподарський стан, а й має загальнодержавне значення.

Література

1. «Про оплату праці»: Закон України від 1995 р., № 17. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 11.10.2021).

2. Про затвердження «Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 132 «Виплати працівникам»»: наказ МФУ від 26.01.2012 р., № 121. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0121-12#Text (дата звернення: 11.10.2021).

3. Михайлов М. Г., Телегунь М. І., Славкова О. П. Бухгалтерський облік у бюджетних установах. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 384 с.

4. Головбух: Бюджет / Онищенко Віктор. Нарахування заробітної плати в бюджетних установах 2021. Видання від 6 квітня 2021 року. URL: https://www.budgetnyk.com.ua/article/15-zarobtna-plata-v-byudjetnih-ustanovah-narahovumo-bez-pomilok (дата звернення: 20.10.2021).

5. «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці»: Наказ Державного комітету статистики України від 05.12.2008 №489. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0489202-08#Text (дата звернення: 26.10.2021).

6. «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі»: наказ МФУ від 31.12.2013 р. №1203. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0161-14#Text (дата звернення: 27.10.2021).

7. «Про затвердження деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку в державному секторі»: Наказ МФУ від 29.12.2015 р. №1219. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0085-16#n24 (дата звернення: 27.10.2021).

8. «Про затвердження типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов’язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами»: Наказ МФУ від 29.12.2015 р. № 1219. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0086-16#n4 (дата звернення: 27.10.2021).

9. Облік у бюджетних установах : Навчальний посібник / за ред. Леня В.С. – Чернігів: Десна Поліграф, 2016. – 560 с.

Науковий керівник:
Мамонтова Наталія Анатоліївна,
д.е.н, проф., завідувач кафедри фінансів, обліку і аудиту

У статті розглянуто проблемні аспекти обліку дебіторської заборгованості установами державного сектору. Проаналізовано та запропоновано основні напрями їх вирішення та удосконалення. Досліджено досвід зарубіжних країн та на основі нього подано рекомендації щодо поліпшення обліку дебіторської заборгованості установами державного сектору.

Ключові слова: дебіторська заборгованість, установа державного сектору, комп’ютеризація, автоматизовані системи бухгалтерського обліку, ЕОМ, антикризова політика установи, інтеграція в систему міжнародного бухгалтерського обліку, претензійно-позовна робота.

DIRECTIONS OF IMPROVEMENT OF ACCOUNTING OF RECEIVABLES IN PUBLIC SECTOR INSTITUTIONS

The article considers the problem aticaspects of accounting for receivables by public sector institutions. The main directions of the irsolution and improvement are analyzed and offered. The experience of foreign countries isstudied and based on it recommendations are given to improve the accounting of receivables by public sector institutions.

Keywords: receivables, public sector institution, computerization, automated accounting systems, computers, anti-crisis policy of the institution, integration into the international accounting system, claimswork.

Постановка проблеми. В умовах нестабільної економіки, криз, пандемії та недосконалого законодавства установи державного сектору нарівні з іншими суб’єктами господарювання потребують ефективних рекомендацій та рішень, які зможуть забезпечити вдалий процес організації розрахунків та обліку з дебіторами.  Нестабільна економічна та політична ситуація країни, а також нестабільний валютний курс створюють несприятливі умови не лише для попиту на товари, роботи чи послуги, але й на розрахунки з покупцями. Виникає необхідність у відстрочці оплати, що в свою чергу призводить до виникнення дебіторської заборгованості, ефективне ведення обліку, ефективна організація контро­лю та управління якою в сучасних умовах стає одним з першочерго­вих завдань установи державного сектору.

Аналіз досліджень і публікацій. Дослідженням проблем організації обліку дебіторської заборгованості в установі державного сектору займалися такі вітчизняні науковці, як Н.С. Акімова, С.Л. Береза, Н.О. Власова, Л.В. Гуцаленко, Р.Т. Джога, О.А. Заїнчківській,  Канєва, В.І. Лемішовській, Л.Г. Ловінська, М.Р. Лучко,Т.Д. Маркова, Н.О. Матицина, Г.О. Москалюк, С.В. Свірко,В.В. Скоробогатова, К.С.Сурніна, О.Є. Федорченко,Л.Т. Штимерта інші. Загальні питання розвитку обліку, контролю та аналізу розрахунків з дебіторами висвітлювали у працях таких зарубіжних вчених, як: Х. Андерсена, Б. Нідлза, В.В. Ковальова Д. Колдуел та ін., і вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, С.Ф.Голова, В.С. Леня, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка та інших. Проте в сучасних кризових умовах потрібен «новий погляд», детальніше дослідження і сучасні рекомендації щодо вдосконалення обліку дебіторської заборгованості в установах державного сектору.

Мета та завдання дослідження. Метою статті є розгляд основних проблемних аспектів у обліку розрахунків установи державного сектору з покупцями та визначення можливих напрямів щодо вдосконалення системи об­ліку та управління дебіторською заборгованістю. Задля досягнення поставленої мети в дослідженні вирішено наступні завдання: обґрунтувати напрями удосконалення обліку розрахунків з дебіторами у бюджетних установах в умовах розвитку комп’ютерних технологій; запропонувати шляхи покращення обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи на основі використання національних та міжнародних стандартів; вивчити зарубіжний досвід обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи  та можливості його запровадження в Україні.

Виклад основного матеріалу. Розрахункові операції установ державного сектору економіки є важливою складовою ведення обліку в установі в цілому, тому нові впровадження та ініціативи  облікового процесу повинні бути детально відстеженні та проаналізовані. Удосконалення процесу управління дебіторською заборгованістю можна здійснювати: за допомогою застосування комп’ютерних технологій; покращення національних та використання міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду.

Важливими завданнями, що ставляться перед бухгалтерськими службами бюджетних установ, є забезпечення своєчасного, повного, відповідного нормативній базі обліку господарських процесів, що гарантує ефективне використання всіх ресурсів, збереження майна та економне витрачання бюджетних коштів. Застосування сучасних комп’ютерних інформаційних систем дає змогу виконувати всі ці задачі, включаючи розрахунки, створивши оптимальну структуру управління, підвищивши ефективність роботи облікового та управлінського персоналу [4].

 Введення в практику програмних продуктів автоматизованих систем бухгалтерського обліку дає можливість комплексно вирішувати завдання не лише з обліку, але й з контролю, аналізу та аудиту.

Автоматизація бухгалтерського обліку дає такі результати: економічність бухгалтерського обліку досягається за рахунок оптимізації оподаткування; зменшується ризик виникнення різноманітних помилок, що в свою чергу, «рятує» від санкцій та штрафів зі сторони податкової; інформаційні потоки впорядковуються, адже при автоматизації обліку можна отримати будь-яку інформацію натисканням всього декількох клавіш; підвищується оперативність бухгалтерського обліку.

Загалом технологічний процес застосування комп’ютерної форми обліку включає: збір та реєстрацію первинних даних для оброблення на комп’ютері; формування масивів облікових даних на електронних носіях: журналу господарських операцій, структури синтетичних і аналітичних рахунків, довідників аналітичних об’єктів, постійної інформації; отримання результатів за звітний період за запитом користувача або у вигляді реєстрів синтетичного обліку, аналітичних таблиць або відображенням на екрані дисплею потрібної інформації [5].

Одним з основних завдань комп’ютеризації при ведення обліку в бюджетній установі є її інтеграція і долучення до створення єдиної інформаційної бази, яка забезпечує ефективне управління бюджетними коштами.

Задля цієї мети існує Закон України «Про відкритість використання публічних коштів» [6], в якому визначено принципи доступу до інформації про використання публічних коштів розпорядниками та одержувачами коштів державного і місцевих бюджетів, суб’єктами господарювання державної і комунальної власності, фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування, комп’ютеризація ведення обліку стає не лише бажаною, але й вкрай обов’язковою.

Задля реалізації цього створено єдиний веб-портал використання публічних коштів Є-Data.

На ринку програмного забезпечення найбільш легкою, зрозумілою та адаптованою під систему бухгалтерського обліку в бюджетних установах є  програма «Бухгалтерський облік для бюджетних установ України», розробником якої виступає фірма «1С», а також «Парус».

Серед переваг сучасних програм можна назвати поєднання їхніх функцій та можливість комбінації їх діяльності із стандартними програмними продуктами, зокрема, MS Excel, який застосовується користувачами у більшості установ не лише України, а й цілого світу.

Використання АС «Є-звітність» та інших автономних систем надає можливість  бухгалтеру одержати зведену та повноцінну інформацію не лише по головній бюджетній установі, але й по її приналежних установах і філіях.

Основні завдання та призначення цих програм: автоматизація бухгалтерського обліку в бюджетній установі; розрахунок заробітної плати і грошового забезпечення; проведення тарифікації для фахівців у сферах медицини та освіти; планування і розподіл фінансування;  матеріальний облік; управління діловими процесами; управління майном; адміністрування документообігу та канцелярії;  управління персоналом;  управління конкурсними закупівлями; формування і зведення звітів; формування звітності в форматі .xml; інтеграція з системами АС «Є звітність»; правова підтримка діяльності організацій за допомогою систем та ін.

Серед інших програм, котрі також використовують бюджетні установи, можна виділити:

• Систему «ІС-ПРО», яка застосовує міжнародно-визнаний стандарт MRP. Комп’ютерну програму «M.E.Doc» (My Electronic Document). Спеціально для бюджетних установ та організацій наявні усі форми та формати експорту (xls/xlsx, .pdf, .dbf, .xml тощо) для подачі звітності в Державну Казначейську службу, а також міністерства та відомства. В програмі реалізована робота із захищеними носіями для КЕП.
• Системи «ЛІГА:ЗАКОН» – це програма, яка містить найповніше джерело систематизованої та достовірної правової інформації зі зручними інструментами для пошуку інформації.
• Також після сумнозвісної вірусної атаки, усі підприємства та установи стараються убезпечити себе використовуючи антивірусне програмне забезпечення. Яскравим прикладом такого є антивірусні продукти компанії ESET.

          При використанні державною установою певного програмного забезпечення керівник несе відповідальність за забезпечення захисту інформації в цій системі.

          Отже, успішне та вдосконалене використання автономного програмного забезпечення дозволить бюджетній установі домогтися спрощення здійснення системи обліку розрахункових операцій за різними категоріями, а створений під певну установу інструментарій забезпечить високий рівень адаптації програмного засобу, як до індивідуальних потреб установи , так і до змін в обліковій політиці та в діючому законодавстві.

Дебіторська заборгованість, вимагає виконання певних завдань при управлінні нею, зокрема мінімізації ризиків та управління дебіторської заборгованістю як підсистема управління продажами товарів, націлене на максимальний облік інтересів клієнтів установи. Тому важливим аспектом управління дебіторською заборгованістю є визначення оптимальної її величини за сумою, терміном повернення, часом звернення, категоріями клієнтів. Контроль над дебіторської заборгованістю має бути спрямований на своєчасне повернення коштів.

Для покращення обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи на основі використання національних та міжнародних стандартів варто окреслити проблеми при її обліку та прогалини і проблеми у національному законодавстві.

Для покращення обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи на основі використання національних та міжнародних стандартів необхідно:

1. знання цих стандартів працівниками і керівниками установи і використання всіх можливих ресурсів задля уникнення виникнення простроченої та безнадійної дебіторської заборгованості;
2. сформувати та затвердити форми звітності про стан претензійно-позовної роботи з погашення дебіторської заборгованості;
3. прописати у нормативно-законодавчих актах послідовність дій юридичного відділу та керівництва бюджетної установи для уникнення виникнення безнадійної та списаної дебіторської заборгованості;
4. розглянути та додати можливість варіативної оцінки залежно від часу, причин та виду дебіторської заборгованості;
5. створення окремого контрольного відділу або введення окремої штатної одиниці, що дозволить керівництву постійно моніторити діяльність структурних підрозділів, контролювати економічну доцільність здійснення господарських операцій та знаходити методи задля уникнення відволікання оборотних коштів підприємством.

В установі слід вести активну дебіторську політику шляхом ефективного вирішення таких завдань, які необхідно закріпити у  положеннях та адаптувати до МСФЗ [3]: аналіз дебіторської заборгованості та визначення на його підставі загальних принципів надання відстрочки платежу; визначення гарантій, під які надається товарний кредит; розробка правил встановлення строків товарного кредиту; встановлення правил визначення суми товарного кредиту, що надається одному покупцю; розробка методів оцінки надійності покупця; побудова ефективної системи контролю за рухом та своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості; розробка методів «збору» дебіторської заборгованості.

Найчастіше напрямом плідної політики управління дебіторами є дотримання термінів погашення та граничних обсягів дебіторської заборгованості. При управлінні дебіторською заборгованістю максимальне значення набуває реалізація контролю, яка дозволяє з’ясувати, як ефективно і своєчасно здійснюється погашення заборгованості, як запропонована відстрочка платежу відповідає вимогам ринку та становища на ньому установи.

Таким чином, для зменшення розміру дебіторської заборгованостіна основі використання національних та міжнародних стандартів, необхідно [2]: визначати ступінь ризику несплати рахунків покупцями; збільшувати коло покупців з метою мінімізації втрат від несплати одним або декількома покупцями; контролювати співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованостей; вести оперативний контроль над надходженням готівки; оперативно визначати сумнівну заборгованість; припиняти дію договорів із покупцями, які порушують платіжну дисципліну.

Із вищезазначеного досить актуально запропонувати наступні кроки щодо зменшення дебіторської заборгованості бюджетних установ:

1) розробка заходів щодо удосконалення системи управління дебіторською заборгованістю [1];

2) розглянути  доцільність затвердження   форми звітності про стан претензійно-позовної роботи з погашення дебіторської заборгованості [1];

3) здійснювати контроль відносно співвідношення залишків розрахунків з дебіторами і кредиторами, оскільки велике перебільшення дебіторської заборгованості над кредиторською складає значну небезпеку фінансовому стану установи;

4) застосовувати методи ведення та організації управлінського обліку на сучасному етапі функціонування бюджетних установ, щоб отримувати інформацію не тільки в розрізі кодів бюджетної класифікації, а й за структурними підрозділами (відділеннями, факультетами, науковими підрозділами тощо) [1].

Питання впровадження зарубіжного досвіду обліку дебіторської заборгованості бюджетної установи та можливості його запровадження в Україні є складним та неоднозначним. З одного, боку, здається, що всі необхідні початки та передумови для цього наявні, це поліпшує взаємодію України та інших зарубіжних держав і процеси оновлення та осучаснення термінології та технічної бази бюджетних установ. А з іншого боку, неможливість та ускладнення впровадження цього досвіду опирається на різницю в законодавстві, особливістю виконання кошторису і зрештою менталітетом самих дебіторів.

Проте врахувавши всі зазначені особливості варто порівняти і можливо почерпнути для української практики прогресивні аспекти обліку дебіторської заборгованості зарубіжних країн.

Тому для бюджетних установи України існує можливість удосконалення аналізу дебіторської заборгованості, що дозволить краще розуміти ситуацію розрахунків з дебіторами, знаходити вигоду при управлінні цією заборгованість та вміти критично оцінювати наслідки її появи.

Наступною рекомендацією буде запровадження в бюджетних установах України сучасних технологій типу систем планування ресурсів ERPS (Enterprise Resource Planning System), котрі здатні надавати інформацію за всіма аспектами (бюджетну, фінансову, управлінську) та забезпечити можливість здійснення контролю дебіторської заборгованості.

Також бажаним є осучаснення вітчизняної системи бухгалтерського обліку в державному секторі, опираючись на міжнародний досвід. Варто звернути увагу, на

стандарти IPSAS – стандарти бухгалтерського обліку для суб’єктів державного сектору країн світ, які здійснює Комітет з питань державного сектору Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC,м. Нью-Йорк). Ці стандарти носять рекомендаційний характер і розробляються шляхом адаптації у державному секторі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IAS). В американській системі обліку установ державного сектору економіки одним із найбільш популярних та доцільних для оцінки факторів впливу на порушення в обліку розрахунків з дебіторами у бюджетних установах прийнято використовувати метод математичного моделювання Кендалла.

          У вітчизняній практиці обліку будь-яка заборгованість у певний момент може бути визнана установою безнадійною та списується з балансу з відображенням витрат у складі інших операційних витрат, у нашій практиці для бюджетних установ не існує резерву сумнівних боргів, який є, наприклад, у підприємств приватної власності[2, с. 38].

На противагу вітчизняній практиці, відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку США, при розрахунку сумнівної дебіторської заборгованості бюджетної установи використовує 2 методи [1, с. 371]:

1. Метод відсотка від нетто-реалізації (сума сумнівної заборгованості віднімається шляхом умноження виручки від реалізації на певний відсоток, отриманий шляхом обчислення середнього відсотка видатків за сумнівними боргами у попередніх періодах).

2. Метод обліку розрахунків за строками оплати (опираючись на практику попередніх років, відбувається ранжування рахунків для отримання за строками оплати та віднесення до сумнівних боргів певної частини заборгованості з конкретним терміном).

У більшості країн англо-американської системи крім резерву за сумнівними боргами установи можуть створювати інші види резервів, у тому числі, резерв на покриття повернень товарів і знижок. Якщо повернення товарів здійснено протягом звітного періоду або якщо продаж здійснено наприкінці поточного звітного періоду, а повернення та надання знижки – на початку наступного, при цьому величина повернення та знижок невелика, то вони відображаються на рахунках того звітного періоду, в якому було здійснено [ 14, с. 197].

Також бюджетні установи при списанні дебіторської заборгованості за рахунками можуть передавати свою дебіторську заборгованість третій особі, «ліквідуючи» її таким чином і отримуючи певну суму грошей. Існує 2 найпоширеніші способи такої передачі [7, с. 373-374]: передача дебіторської заборгованості за рахунками під заставу та продаж дебіторської заборгованості за рахунками. Списання заборгованості може здійснюватися у разі визнання її безнадійною.

Висновки: Підсумувавши результати проведеного до­слідження, варто зазначити, що на сьогодні існує певна недосконалість організації та ведення обліку дебі­торської заборгованості установ державного сектору. Установи державного сектору нарівні з іншими суб’єктами господарювання потребують побу­дови ефективного механізму внутрішнього конт­ролю дебіторської заборгованості з метою попе­редження виникнення нової. Таким чином, удосконалення процесу управління дебіторською заборгованістю за допомогою застосування комп’ютерних технологій; покращення національних та використання міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду обліку дебіторської заборгованості бюджетної залишається провідним питанням і хоч заборгованість постійно буде в установі, однак чи це буде проста тимчасова заборгованість чи безнадійна, вже залежить від самої установи  та його методів зменшення та обліку заборгованості.

Література

1. Бєлозерцев В.С. Управління дебіторською заборгованістю підприємств оптової торгівлі: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.04 / В.С. Бєлозерцев. — Дніпропетровськ, 2013. — 20 c.
2. Бланк І.О. Управління фінансами підприємств: підручник / І.О. Бланк, Г.В. Ситник. — К.: КНТЕУ, 2006. — 780 с.
3. Боді Зві, Мертон, Роберт. Фінанси: навч. посіб. / Зві Боді, Роберт Мертон / Пер. з англ. — М.: Видавн. Дім “Вільямс”, 2000. — 592 с.
4. Бюджетний Кодекс України URL: https://i.factor.ua/law-51/
5. Кісєльова А. Дебіторська заборгованість бюджетних установ: правові аспекти, повернення заборгованості та облік URL: https://rbb.radnyk.ua/posts/debitorska-zaborgovanist-byudzhetnyh-ustanov-pravovi-aspekty-povernennya-zaborgovanosti-ta-oblik/
6. Про відкритість використання публічних коштів [Електронний ресурс]: Закон України від 15.09.2015 № 679-VІІІ (зі змінами і доповненнями). – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/183-19 План рахунків бухгалтерського обліку в державному секторі: Наказ Міністерства фінансів Украї( ни від 31.12.2013 № 1203 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ z0161(14
7. Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затверджене наказом Мінфіну від 02.09.2014 р. № 879.

Науковий керівник:
Дем’янчук Ольга Іванівна
д.е.н., доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

Анотація. У статті розглянуто та спрогнозовано чотири основних фактори впливу на обмінний курс долару відносно гривні на наступні чотири місяці. Для свого дослідження ми використали структурно-динамічний аналіз показників.

Ключові слова: Обмінний курс, валютна політика, прогнозування валютного ринку.

FACTORS OF INFLUENCE ON THE HRYVNIA`S EXCHANGE RATE AND ITS FORECAST

Abstract. The article considers and predicts four main factors influencing the dollar exchange during next four months. For our study, we used structural-dynamic analysis of indicators.

Key words: Exchange rate, currency policy, foreign exchange market forecasting.

Постановка проблеми. Обмінний курс долару відносно гривні – це  дуже актуальною тема для дослідження. Особливо в період політичною, економічною та епідеміологічної нестабільності не лише в Україні, але й у світі. Так чи інакше, суспільство оцінює стан економіки саме по стабільності гривні, а не по рівню інфляції, обліковою ставкою тощо. За даними НБУ, в 2021р рівень доларизації нашої держави склав 38% [1]. Тобто, більше третини операції на території країни було здійснено в доларах США.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Так, International Monetary Fund (IMF) вказує, що після світової фінансової кризи центральні банки розширили свої інструменти для боротьби з ризиками для фінансової стабільності та управління нестабільними валютними курсами [2]. Європейський центральний банк (ЕСВ), у огляді монетарної політики робить прогноз валютного курсу євро на наступні місяці 2022 року щодо основних світових валют,  зазначаючи про поступове падіння курсу 1 Євро – 1,1417 Долар США; – 132,24 JPY       (японська ієна); – 0,83958 GBP (Фунт стерлінгів) та – 1,0557 CHF (швейцарський франк), основною причиною визначає січневий 2022 року рівень інфляції, який зріс до 5,1% у порівняні з листопадневим 2021 р. рівнем – 4,9 % [3]. Сутність та інструменти валютної політики досліджували вітчизняні вчені: Дзюблюка О., Журавки Ф., Філіпенка Т. та інші [4, 5, 6]. Та не лише українські науковці досліджують проблему валютної політики Національного банку. Дікарєв І. і Плевко О. писали статті про сучасну валютну політику Росії, Кузнєцов А., Бендер А. та Кононов А. – Китаю. Загальні засади та методи впливу цієї політики на економіку держави розглядали О.В. Дзюблюк і Т.В. Філіпенко.

Мета і завдання дослідження Метою наукової роботи є дослідження та прогнозування основних факторів впливу на обмінний курс долару на 2022 р. Для досягнення цієї мети ми виконали ряд завдань:

• здійснили оцінку показників факторів впливу на обмінний курс долару;
• визначили напрями вдосконалення  валютної політики НБУ.

Виклад основного матеріалу. Узагальнюючи дослідження та українських вчених, ми виділили основні чотири фактори впливу на ціну гривні в іноземній валюті:

• облікова ставка;
• премія за суверенний ризик України;
• рахунок поточних операцій;
• валютні інтервенції НБУ [7].

Розпочнемо наш аналіз із визначення впливу облікової ставки НБУ на обмінний курс долара та євро (рис. 1.)

Рис. 1. Динаміка облікової ставки НБУ (%), обмінного курсу долару та євро у грн за 2020-2021рр.

Джерело: побудовано авторами на основі даних НБУ [6]

Провівши факторний аналіз, ми спостерігаємо взаємозв’язок між обліковою ставкою та обмінним курсом долару та євро. Коефіцієнт детермінації для курсу євро склав 0,306, а для долару – 0,11. Тому можна стверджувати, що облікова ставка НБУ більше впливає на обмінний курс євро, аніж долару. Отже, коли НБУ проводить експансійну монетарну політику й зменшуває облікову ставку, як це відбувалося в першій половині 2020 р., курс гривні ставав слабшим. І навпаки, коли Національний банк дотримувався рестрикційної грошово-кредитної політики, курс гривні зміцнювався. Це пояснюється тим, що ставки за кредитами й депозитами комерційних банків, зокрема гривневими, тісно залежать від облікової ставки НБУ. Коли змінюється ставка, це впливає на дохідність гривневих фiнaнсoвих iнстрyмeнтiв. Облікова ставка також впливає на дохідність гривневих ОВДП. Ріст ставки призводить до росту дохідності, а це у свою чергу збільшує інвестиційну привабливість гривневих цінних паперів, і як наслідок – веде до зміцнення національної валюти.

Наступний показник, який ми проаналізували – це динаміка премії за ризик (рис. 2.). Цей показник відображає «…додатковий прибуток або премія, яку вимагають інвестори для компенсації їм більш високого ризику, пов’язаного з інвестуванням в іноземну країну, порівняно з інвестуванням на внутрішньому ринку» [8]. Це комплексний ризик, який включає в себе такі фактори:

• політичну нестабільність;
• економічні ризики, зокрема інфляцію;
• розмір зовнішнього боргу;
• ймовірність дефолту;
• коливання валют;
• несприятливі державні норми тощо.

Іншими словами, чим більш ризиковими є інвестиції в українську економіку, тим вища премія необхідна для заохоти іноземних інвесторів. І тим вищим є курс долару.

Аналізуючи динаміку премії за ризик в Україні за 2020-2021рр, приходимо до висновку, що цей показник є нестабільним.

Рис. 2. Динаміка премії за ризик в Україні, у % за 2020-2021 рр.

Джерело: побудовано авторами на основі даних НБУ [8]

Це безумовно пов’язано з короно-кризою та новими спалахами захворюваності. В кінці 2021 року та на початку 2022 року з’явився новий фактор, який стимулює даний показник до росту – це посилення військової агресії з боку Російської Федерації. Тому, важко прогнозувати майбутні тренди стану премії за ризик. З одного боку, епідеміологічна ситуація в Україні поступово стабілізується. З іншого боку, з’являються нові непередбачувані негативні чинники.

Ще один показник, який ми дослідили – це динаміка рахунку поточних операцій за 2020-2021рр. (рис. 3.). НБУ зазначає, рахунок поточних операцій «…включає всі операції з реальними цінностями, що відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов’язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунка виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти» [9].

Рис. 3. Динаміка рахунку поточних операцій в Україні в млн дол США, курсу долару в грн за 2020-2021 рр.

Джерело: побудовано авторами на основі даних НБУ [9]

Загалом, за період з І кварталу 2016 року по IV квартал 2020 року спостерігалося від’ємне сальдо рахунку платіжних операцій. Однак, це звична практика. Дозволене від’ємне відхилення рахунку платіжного балансу відносно ВВП може складати не більше 5% [9]. Завеликий дефіцит може стати причиною девальвації гривні. Це відбувається тому, що скорочуються ПІІ в країну, як наслідок зменшується пропозиція іноземної валюти, яка компенсується за рахунок валютних інтервенцій НБУ.

Якщо аналізувати позитивні тенденції профіциту поточного платіжного балансу за 2020 рік, то він не відображає позитивних змін в економіці країни. По-перше, додатній платіжний баланс у 2020 році відбувся через те, що «Газпром» був змушений переказати «Нафтогазу» 2,9 млрд дол США за рішенням Стокгольмського арбітражного суду. Також вплинув стійкий експорт продовольчих товарів і одночасне скорочення імпорту. Це позитивно вплинуло на курс долару щодо гривні у 2021 році, однак передумов для збереження профіциту поточного платіжного балансу і ревальвації гривні у майбутньому немає.

Останній фактор, який ми досліджували, була динаміка обсягів валютних інтервенції НБУ, як відповідь на нестабільність національної одиниці, викликаної вищевказаними чинниками (рис. 4).

З 2008 р. до 2015 р. НБУ активно продавав міжнародні валютні резерви для того, щоб утримувати стійкий курс гривні. За цей час обсяг резервів скоротився на 46 млрд дол США [7]. Вже у 2016 році Нацбанк перейшов з валютного таргетування на таргетування інфляції. Відтоді обмінний курс національної валюти визначається попитом та пропозицією ринку. Національний банк з того часу акумулював 13 млрд дол США.

Згідно зі «Стратегією валютних інтервенцій Національного банку України» від 29.12.2020р [10], існує такий принцип здійснення валютних інтервенцій, як «мінімальна достатність валютних інтервенцій». Серед завдань виділяються «згладжування функціонування валютного ринку», «накопичення міжнародних резервів та їх підтримка на рівні загальноприйнятих критеріїв достатності», «підтримання трансмісії ключової процентної ставки як основного інструменту

Рис. 4. Динаміка сальдо валютних інтервенцій НБУ у млрд дол США в еквіваленті та курсу долару в грн за 2020-2021 рр.

Джерело: побудовано авторами на основі даних НБУ [7]

грошово-кредитної політики». Це означає, що НБУ змушений мінімально звертатися до такого інтервенцій, як інструменту впливу на курсове ціноутворення. Головним завданням Національного банку залишається накопичення міжнародних валютних резервів. Навіть він змушений прибігати до цього інструменту, центральний банк не має права купувати та продавати валютних цінностей більше, ніж того необхідно аби згладити волатильність валютного ринку. Пріоритетним інструментом впливу на курс є процентна ставка.

Однак, згідно з нашими спостереженнями, інтервенції НБУ залишаються дуже ефективним способом впливу на вартість долару.

Отож,  проаналізувавши сучасні тенденції валютної політики НБУ, ми визначили найвагоміші факторів впливу на обмінний курс, серед яких виділяється ­­­­­­облікова ставка, премія за ризик, рахунок поточних операцій та валютні інтервенції. Оскільки існує багато факторів впливу на курс гривні, тому важко його прогнозувати. За останні два роки НБУ почав відмовлятися від валютних інтервенцій, що робить ціну на іноземену валюту ще менш передбачуваною. Рахунок поточних операції повертається до свого цільового діапазону 2-5% від ВВП, що має вплинути на девальвацію гривні в довгостроковій перспективі. Невизначеність в політичній та епідеміологічній ситуацій в Україні і світі не дозволяє точно передбачити премії за ризик у майбутньому. Він може як позитивно вплинути на курс гривні, так і знецінити національну валюту. Облікова ставка впродовж 2022 року повинна зростати у відповідь на високу інфляцію 20201р – початку 2022р., що позитивно вплине на обмінний курс гривні, забезпечивши її зміцненя та ревальвацію. За цієї умови можна очікувати позитивні тенденції з платіжним балансом країни, зміцненням валютних заощаджень як юридичних так і фізичних осіб.

 З метою визначення, які фактори  найбільше впливають на валютну політику НБУ нами було проведено моделювання та прогнозування валютної політики НБУ.

У процесі дослідження був побудований прогноз курсу гривні до долара США НБУ на наступні 4 місяці 2022 року в Україні.  Нижче наведені візуалізовані дані (табл. 1.).

Таблиця 1.

Прогноз іноземної валюти

Рис. 5. Прогноз курсу гривні до долара США

[Джерело: розроблено самостійно авторами ]

Таким чином, в результаті побудови прогнозу ми маємо приблизне уявлення про те, як у наступні 4 місяці 2022 року буде розвиватись практично кожна галузь української економіки. Як ця ситуація вплине на зміну платіжного балансу країни та надходжень до бюджету від мита від зовнішньоекономічної діяльності, як зміняться наші валютні заощадження та ін. Так як курс іноземної валюти (частіше всього долар США) має значний вплив на кожну сферу нашого життя.

Література

1. URL: https://journal.bank.gov.ua/uploads/articles/247_3_ukr.pdf
2. Monetary Policy and Central Banking (2022). International Monetary Fund. URL: https://www.imf.org/en/About/Factsheets/Sheets/2016/08/01/16/20/Monetary-Policy-and-Central-Banking
3. Strategy review. European Central Bank (ECB). URL: https://www.ecb.europa.eu/ecb/html/index.en.html
4. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/4073/1/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1%82%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96.pdf
5. URL: https://biem.sumdu.edu.ua/images/stories/docs/K_ME/Zhuravka_1.pdf
6. URL: https://policonomics.com/lp-exchange-rate-regimes-exchange-rate-regime/
7. Що впливає на курс гривні. https://www.epravda.com.ua/publications/2021/07/8/675749/
8. Премія за ризик для країн URL: https://ua.nesrakonk.ru/country-risk-premium/
9. Платіжний баланс. URL: https://old.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=123529
10. Стратегія валютних інтервенцій Національного банку України. URL: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Strategy_FX.pdf?v=4

студентки 3 курсу, спеціальність «Фінанси, банківська справа та страхування»

Науковий керівник:

Дем’янчук Ольга Іванівна,
д.е.н., доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

Анотація. У статті розглянуто стан грошово-кредитної безпеки України, завдяки здійсненому структурно-динамічному аналізу макроекономічних показників та оцінці основних індикаторів грошово-кредитної безпеки.

Ключові слова: грошово-кредитна безпека, грошово кредитна політика, фінансова безпека, макроекономічні показники, показники грошово-кредитної безпеки.

MONETARY SECURITY OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF MACROECONOMIC CHANGES

Abstract. The article considers the state of monetary security of Ukraine, thanks to the structural and dynamic analysis of macroeconomic indicators and assessment of key indicators of monetary security.

Key words: monetary security, monetary policy, financial security, macroeconomic indicators, monetary security indicators.

Постановка проблеми. В сучасних умовах нестабільної ситуації на світовому фінансовому ринку та впливу світових фінансових систем на окремі держави, досить вагомим постає питання забезпечення якісної грошово-кредитної безпеки в країні. Адже саме ефективна грошово-кредитна політика є одним із найважливіших важелів впливу на можливі кризові явища в економіці держави, оскільки спрямовується на визначення методів забезпечення регулювання економіки для подальшого її стійкого зростання та розвитку. Макроекономічне середовище та його постійні динамічні зміни вимагають від регулятора грошової системи країни формування гнучкої грошово-кредитної політики, яка забезпечуватиме грошово-кредитну безпеку в країні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання грошово-кредитної безпеки досліджувало багато вітчизняних вчених таких як: Барановський О., Єрмошенко М., Крупельницька Т., Сухоруков А., Харазішвілі Ю., Плужніков І. та інші. Їх праці досить глибоко досліджували поняття грошово-кредитної безпеки та її функціонування, особливо в умовах нестабільності державної економіки. Саме враховуючи ці аспекти, що на сьогодні ми спостерігаємо знову нестійкі макроекономічні тенденції розвитку економіки країни, було актуалізовано тему нашого дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у вивченні теоретичних та оцінки практичних аспектів грошово-кредитної безпеки України у контексті макроекономічних змін та визначенні напрямів підвищення рівня грошово-кредитної безпеки України. Для досягнення поставленої мети, необхідно виконати такі завдання: розкрити сутність рівня грошово-кредитної безпеки України та її елементи у контексті макроекономічних змін; охарактеризувати систему індикаторів оцінки грошово-кредитної безпеки; провести структурно-динамічний аналіз макроекономічних показників України та їх впливу на зміну грошово-кредитної безпеки; здійснити оцінку основних індикаторів грошово-кредитної безпеки України; визначити заходи стабілізації макроекономічних показників з метою мінімізації впливу на порушення рівня грошово-кредитної безпеки України.

Виклад основного матеріалу. Узагальнюючи визначення всіх вітчизняних науковців, можна сказати, що грошово-кредитна безпека – це складова фінансової безпеки, яка відображає такий стан грошово-кредитної системи держави, який забезпечує стійке зростання економіки, стабільність національної грошової одиниці та відповідний рівень інфляції і купівельної спроможності, що сприятиме зростанню реальних доходів населення. 

Для того, щоб забезпечити грошово-кредитну безпеку в країні, необхідні такі умови:

– обсяг обігових коштів підприємств різних форм власності повинен знаходитися на рівні, що здатний забезпечити їхнє нормальне функціонування;

– рівень кредиторської та дебіторської заборгованості не має перевищувати встановлені нормативи;

– стабільне зростання обсягів безготівкових розрахунків при сплаті населення за товари та послуги;

– поступове зменшення обсягу тіньової економіки;

– емісія не повинна перевищувати встановлені нормативи;

– рівень доларизації грошового обігу не має перевищувати 10% грошової маси в національній валюті;

– регулярне повернення вітчизняних валютних коштів з-за кордону;

– дотримання балансу між грошовими доходами та витратами населення;

– обсяг наданих економіці кредитів має забезпечувати фінансування обігових коштів підприємств (установ, організацій) у розмірах, необхідних для їхнього стабільного функціонування.

Як можна помітити з зазначених умов, необхідних для функціонування грошово-кредитної безпеки держави, значну частку займають макроекономічні показники. А саме: стан платіжного балансу, рівень інфляції та обсяг ВВП. Тобто, ці показники мають вагомий вплив на стан грошово-кредитної безпеки в країні.

         Таким чином, зміст грошово-кредитної безпеки країни полягає у виваженій та раціональній грошово-кредитній політиці, яку держава має реалізовувати для кращого забезпечення стійкого росту економіки в країні. Також важливо дотримуватися певних умов, що підкріплюватимуть якісну реалізацію грошово-кредитної політики, для забезпечення незалежного розвитку та стабільності держави.

Згідно з Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України», від 29.10.2013 р. № 1277, основними елементами грошово-кредитної безпеки є:

• питома вага готівки поза банками;
• різниця між процентними ставками за кредитами і депозитами;
• рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами відносно індексу споживчих цін;
• частка споживчих кредитів;
• питома вага довгострокових кредитів;
• загальний обсяг вивезення фінансових ресурсів за межі країни [1].

Питома вага готівки поза банками характеризує розмір частки готівки в загальному обсязі грошової маси. Загалом, оптимальним є значення цього індикатора на рівні 20%; перевищення 25% порогу характеризує незадовільний стан, а перевищення 30% порогу свідчитиме про небезпечний стан аналізованого показника.

Різниця між процентними ставками за кредитами, наданими депозитними корпораціями, та процентними ставками за депозитами, залученими депозитними установами (крім Національного банку), є показником змішаного типу. Оскільки, до певного значення він є стимулятором, а у випадку подальшого зростання стає дестимулятором субіндексу стану грошово-кредитної безпеки.  Оптимальним значенням для даного показника є різниця між процентними ставками на рівні 3-4%.

Для рівня середньозваженої процентної ставки за кредитами, наданими депозитними корпораціями (крім Національного банку) в національній валюті, відносно індексу споживчих цін, оптимальним значенням вважається 3-5% і будь-які коливання даного показника є небажаними і відповідають негативному значенню.

Показник частки споживчих кредитів характеризує розмір частки наданих кредитів для домогосподарств у загальній структурі кредитів, наданих резидентам і має оптимальне значення питомої ваги на рівні 5-9%.

Питома вага довгострокових кредитів у загальному обсязі наданих кредитів показує справжні наміри банків щодо довгострокової інвестиційної діяльності. Для даного показника оптимальним значення має бути на рівні 60%.

Отже, досягнення грошово-кредитної безпеки в країні відбувається через формування та реалізацію ефективної грошово-кредитної політики в країні.

Враховуючи фінансову природу кризових явищ та їх монетарний характер, з’являється серйозна необхідність в проведені оцінки сучасного рівня грошово-кредитної безпеки держави, яка здійснюється на основі аналізу макроекономічної та фінансової ситуації, а також процесів, що відбуваються на грошово-кредитному ринку. Для зручного вирішення цієї проблеми є система індикаторів, що дозволяє обрахувати та оцінити реальний стан грошово-кредитної безпеки в країні.

Таблиця 1

Показники грошово-кредитної безпеки України

Рівень фінансової безпеки визначається порівнянням фактичного значення певного показника з “пороговим” значенням. “Порогові” значення показників фінансової безпеки не можуть бути визначені безпосередніми розрахунками. Вони є наслідком накопичення тривалого досвіду, а тому визначаються експертно [2].

Порівняння показників дозволяє робити певні висновки щодо стану грошово- кредитної безпеки в країні. Якщо фактичні показники відповідають нормативним значенням, то це свідчить про якісну реалізацію грошово-кредитної політики і стабільну ситуацію в країні. Проте, відхилення фактичних значень індикаторів може означати загрозу грошово-кредитній безпеці держави. Така ситуація має спонукати до змін та реформ у політиці держави, для подальшої стабілізації та оптимізації цих показників.

Таким чином, завдяки системі показників (індикаторів)  можна легко оцінити стан грошово-кредитної безпеки та зробити відповідні висновки і після чого, приймати рішення щодо подальшого здійснення політики. Це дає можливість контролювати ситуацію в країні та вчасно реагувати на будь-які зміни. Для того, щоб усі фактичні показники грошово-кредитної безпеки країни відповідали нормативним значенням необхідна ефективна грошово-кредитна політика, яка буде спрямована на підтримання сприятливого клімату в економіці держави.

Як зазначалося раніше, для функціонування грошово-кредитної безпеки держави необхідне виконання певних умов, значну частку серед яких займають макроекономічні показники. А саме: стан платіжного балансу, рівень інфляції та обсяг ВВП. Для подальшого аналізу впливу, який мають макроекономічні показники, а саме їх зміни, на грошово-кредитну безпеку держави, спочатку необхідно оглянути динаміку даних показників.

Розглянемо значення основних макроекономічних показників України за останні 5 років у наступній таблиці 2.

Згідно даних наведених у цій таблиці, можна помітити позитивну тенденцію зростання ВВП України протягом досліджуваного періоду.

Таблиця 2

Макроекономічні показники України за 2016-2020 рр.

Для кращого спостереження і розуміння динаміки, відобразимо дані про приріст валового внутрішнього продукту на рисунку 1.

Рис. 1 Динаміка ВВП України за 2017-2020 рр.

Розглядаючи динаміку валового внутрішнього продукту України за аналізований період, можна відзначити зростання його обсягу, проте дещо у менших розмірах з кожним наступним роком. Розмір ВВП зріс на 1 808,7 мільйона гривень у 2020 році, в порівнянні з 2016 роком. Щороку, даний показник зростав близько на 500 мільярдів гривень протягом 2016-2019 років. Проте, дещо менше зростання відбулося у 2020 році, лише приблизно на 200 мільярдів гривень, у зв’язку із всесвітньою пандемією коронавірусу. Ця ситуація вплинула на всі країни світу, хоча Україна гідно себе проявила і продовжувала нарощувати даний показник.

Така позитивна тенденція зростання свідчить про раціональну політику держави, спрямовану на зростання добробуту країни. Але варто звернути увагу на темп приросту ВВП України, який стрімко скорочувався за весь досліджуваний період. Це має стимулювати державу вживати певні заходи, щодо покращення реалізації своєї політики та  оптимізації такої ситуації.

Для аналізу наступного показника, розглянемо його динаміку на рисунку 2.

Рис. 2 Динаміка індексу споживчих цін в Україні за 2017-2020 рр.

Цей показник характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання. З огляду на динаміку індексу споживчих цін помітно, що протягом аналізованого періоду значення показника стрімко скорочувалося. Зростання відбулося лише у 2017 році на 0,5%, у порівнянні з 2016 роком. Проте, у наступні роки спостерігається стабільне зменшення інфляції. Загалом, за період 2016-2020 років індекс споживчих цін скоротився на 11,2%. Найбільший спад відбувся у 2020 році, коли показник зменшився на 5,2%, у порівнянні з 2019 роком, і сягнув позначки 2,7% та став у межах порогового значення.

Отже, зменшення індексу споживчих цін є позитивним явищем для України. Адже, це означає правильність грошово-кредитної політики в країні та є наслідком ефективності її реалізації.

Таким чином, можна сказати, що динаміка двох основних макроекономічних показників України має позитивний характер і відповідає оптимальним значенням. Звичайно, якщо порівняти досвід економічно розвинених країн, то Україні є куди зростати. Тому, для подальшого покращення відповідних макроекономічних показників, державі необхідно здійснювати раціональну та виважену політику і правильно керувати усіма проблемами та недоліками, які має країна, з метою їх вирішення, шляхом оптимізації та  ліквідації.

 Для оцінки фактичного стану та ефективності грошово-кредитної безпеки України скористаємося Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України», від 29.10.2013 р. № 1277, та дослідимо його основні елементи.

Спочатку розглянемо питому вагу готівки поза банками в загальному обсязі грошової маси, тобто відношення грошових агрегатів М0 і М3, та ознайомимося з динамікою.

Таблиця 3

Динаміка питомої ваги готівки поза банками в Україні за 2016-2018 рр.

Отже, питома вага готівки поза банками в загальному обсязі грошової маси протягом аналізованого періоду між 26,7% і 28,8%. Проте оптимальним значенням даного показника вважається 20%, а його перевищення свідчить про незадовільний стан даного індикатора. Тобто, грошовій масі України притаманний значний темп зростання та надмірно велика частка готівки в ній.

Далі розглянемо динаміку показника, що характеризує різницю між процентними ставками за кредитами і депозитами в таблиці 4.

Відповідно до наведених даних, різниця між процентними ставками за кредитами, наданими депозитними корпораціями у звітному періоді, та процентними ставками за депозитами, залученими депозитними установами (крім Національного банку) за досліджений період коливалася в діапазоні 5,41-7,11%.

Таблиця 4

Динаміка різниці між процентними ставками за кредитами, наданими депозитними корпораціями у звітному періоді, та процентними ставками за депозитами, залученими депозитними установами (крім Національного банку) в Україні за 2016-2020 рр.

Проте, стан даного індикатора був незадовільним протягом усього періоду, адже різниця між процентними ставками перевищувала допустиме значення 3-4%. Це свідчить про швидке зростання процентних ставок за кредитами, ніж за депозитами.

Наступним дослідимо показник щодо рівня середньозваженої процентної ставки за кредитами відносно індексу споживчих цін та його динаміку.

Таблиця 5

Динаміка рівня середньозваженої процентної ставки за кредитами, наданими депозитними корпораціями (крім Національного банку) в національній валюті, відносно індексу споживчих цін в Україні за 2016-2020 рр.

З огляду на динаміку значень даного індикатора, можна зазначити, що рівень середньозваженої процентної ставки за кредитами відносно індексу споживчих цін перебував в межах допустимих значень, тобто на рівні 3-5%, лише протягом 2016-2017 років. У решті аналізованого періоду індекс перевищував норму, що являє собою негативну тенденцію і відповідає критичному значенню.

Дослідження частки споживчих кредитів та її динаміки наведено в наступній таблиці 6.

Таблиця 6

Динаміка частки споживчих кредитів, наданих домогосподарствам, у загальній структурі кредитів, наданих резидентам в Україні за 2016-2017 рр.

Аналізуючи отримані значення даного показника, можна помітити стійку тенденцію зростання за весь досліджуваний період. Це є досить негативним явищем, адже пороговим значення цього індикатора вважається 5-9%, а фактичні значення частки споживчих кредитів перевищують його і продовжують зростати. Хоча сам обсяг наданих кредитів скорочується, об’єм споживчих кредитів, незважаючи на це, продовжує зростати до 2019 року. Це свідчить про сильне соціальне спрямування в Україні, яке мало б поступатися кредитуванню більш технологічних та сучасних сфер.

Ще однин показник, який варто проаналізувати для оцінки ефективності грошово-кредитної безпеки, це питома вага довгострокових кредитів (табл. 7).

Отже, оглядаючи динаміку питомої ваги довгострокових кредитів у загальному обсязі наданих кредитів, помітно, що значення показників скорочуються з 2017 року і перебувають в межах 18,20-25,88%. Оптимальне значення для даного

Таблиця 7

Динаміка питомої ваги довгострокових кредитів у загальному обсязі наданих кредитів в Україні за 2016-2020 рр.

індикатора має бути на рівні 60%, проте фактичні значення зовсім не досягають цього порогу і є критичними. Це означає, що реальні наміри банків щодо довгострокової інвестиційної діяльності в України невтішні і перспективи довгострокового кредитування на дуже низькому рівні.

Висновки. Таким чином, провівши аналіз основних індикаторів грошово-кредитної безпеки України, можна дійти висновку і визнати те, що стан цієї ланки на досить низькому рівні та є небезпечним. Майже усі показники цієї системи перевищують або не досягають їх порогових значень. Це спричинене значним темпом приросту обсягу грошової маси в країні та перебування у ній вагомої частки готівки, швидким ростом процентної ставки на кредити, на відміну від процентних ставок на депозити, великою перевагою споживчих кредитів для домогосподарств у загальній структурі наданих кредитів та одночасним зменшенням частки довгострокового кредитування.

Усе це є наслідком неефективної грошово-кредитної політики в країні. Хоча основні макроекономічні показники покращилися за досліджуваний період, проте їхній темп приросту недостатній, щоб вплинути на покращення стану грошово-кредитної безпеки держави.  Адже, основною з умов вирішення цієї проблеми є стабілізація макроекономічних показників, точніше їх стійке покращення, що свідчитиме про розвиток та зростання державної економіки загалом. Щоб це забезпечувати, необхідно реалізовувати виважену грошово-кредитну політику, яка буде формувати сприятливі умови для економічного зростання.

Зростання рівня монетизації України підвищує її чутливість до заходів грошово-кредитної політики, робить їх вплив більш прогнозованим та ефективним. Проте, дуже важливо контролювати та регулювати цей рівень шляхом нормалізації структури грошової маси, а саме зростанням рівня банківських депозитів та зменшенням рівня доларизації в українській економіці. Також необхідно стимулювання кредитування банками саме реального сектору економіки країни для подальшого розвитку промисловості і спрямування його в науково-технічну сферу. Не менш важливим є забезпечення достатніх обсягів доступних кредитів, сприяння функціонуванню механізмів акумулювання заощаджень та їх трансформування в довгострокові інвестиції.

Література

1.Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України», від 29.10.2013 р. № 1277. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1277731-13#Text (дата звернення: 09.02.2022).

2. Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія К.: Київ, нац. торг.-екон. ун-т, 2004. 759 с.

3. Офіційний сайт НБУ / Грошово-кредитна та фінансова статистика 2016-2020 роки URL: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/MFS_2016-12.pdf?v=4 (дата звернення 09.02.2021).

 Науковий керівник:
 Новоселецький Олександр Миколайович
кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіко-математичного моделювання
та інформаційних технологій

Стаття актуалізує питання обліку робочого часу працівників на підприємстві та висвітлює основні положення у Господарському кодексі та Кодексі законів про працю України. Облік робочого часу працівників є важливою складовою обліку підприємства, він повинен вестися відповідно до чинного законодавства та потребує автоматизації. Робота містить огляд основних положень кодексів, а саме заповнення даних про робочий час, відстеження неявок працівників, а також платформ для введення автоматичного табеля робочого часу Bitcop та Monitask.

Ключові слова: Табель робочого часу, Господарський кодекс України, робочий час, години праці, робоче місце, Кодекс законів про працю України, Bitcop, Monitask.

The article actualizes the issue of accounting for working hours of employees at the enterprise and highlights the main provisions of the Commercial Code and the Labor Code of Ukraine. Accounting of employees’ working time is an important component of enterprise accounting, it must be conducted in accordance with applicable law and requires automation. The paper provides an overview of the main provisions of the codes, namely filling in data on working hours, tracking employee absences, as well as platforms for entering the automatic timesheet Bitcop and Monitask.

Keywords: Table of working hours, Economic Code of Ukraine, working hours, working hours, workplace, Code of Labor Laws of Ukraine, Bitcop, Monitask.

Постановка проблеми.  Контроль за своєчасним виходом на роботу з урахуванням робочого та вільного від роботи часу відіграє важливу роль у зміцненні трудової дисципліни та підвищенні продуктивності праці. На всіх підприємствах, в організаціях та установах фіксується фактичне використання робочого часу працівників незалежно від форм власності та виду роботи. За допомогою табелю роботодавець веде облік робочих днів / годин. Він включає вихідні та святкові дні, дні тимчасової непрацездатності, а також щорічну відпустку. Інформація про робочий час у табелі використовується при розрахунку заробітної плати за певний період та для контролю за дотриманням встановленого режиму роботи на підприємстві. Однак підготовка та заповнення табелю робочого часу в організаціях є проблемою для багатьох працівників, і проблема вимагає детального пояснення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості табелю як форми обліку робочого часу досліджували такі вчені, як Горіна Г.[1], Панич О.[1], Шостаківська Н. М.[10], Ратинський В. В.[10] Нюанси заповнення табелю робочого часу описані в Господарському кодексі, Кодексі законів про працю в Україні [2]. Проте виникає необхідність систематизації правил заповнення табелю робочого часу, а також розглянути можливість застосування автоматизованих систем формування табелів обліку робочого часу.

Метою статті є проведення детального опису системи підготовки та заповнення табелю робочого часу в організації. Зокрема, завданнями є огляд нормативно-правової документації щодо заповнення табелю робочого часу; визначення умовних позначень та кодів, що використовуються в табелі робочого часу; проведення аналізу програмного забезпечення, яке дозволяє автоматизувати процес заповнення табелю робочого часу.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до частини 2 статті 45 Конституції України,  «працівникам гарантується законодавче регулювання тривалості робочого часу, тобто, встановлення максимальної тривалості робочого часу, мінімальної тривалості відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, а також вихідні та святкові дні» [5].

Робочий час – це час, «протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку і умов трудового договору повинен виконувати трудові обов’язки. Відповідно до трудового законодавства в робочий час можуть включатися інші періоди часу» [4].

Як зазначає Г. Горіна, «типові форми первинного обліку, затверджені наказом Держкомстату від 05.12.2008 р. № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці» [1, с. 37].

Згідно з абзацом першим частини 8 статті 19 Господарського кодексу України,  «всі суб’єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов’язані вести первинний (оперативний) облік результатів роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію» [2]. Зокрема, типова форма № П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці. Як зазначає Горіна Г., «на практиці табель використовується також для інших цілей, тому підприємство при необхідності має право застосовувати й іншу форму табеля, але при цьому обов’язковим для респондентів є наявність первинного обліку показників щодо використання робочого часу, явок та неявок працівників, які визначено формами державних статистичних спостережень з праці» [1, с. 37].

Відповідно до пункту 1.6 Інструкції № 286, «форми державних статистичних спостережень на підприємствах заповнюють на основі типових форм первинної облікової документації» [7].

До первинної облікової документації для визначення кількісного складу працівників належить в першу чергу табель.

Наприклад, підставою для складання звіту за формою № 1-ПВ (квартальна), затвердженого наказом Державної служби статистики України від 7 серпня 2013 року № 239, є «первинні облікові документи, зокрема, Табель (п. 1.4 Інструкції щодо заповнення форми державного статистичного спостереження № 1-ПВ (квартальна) «Звіт з праці» від 26 жовтня 2009 року № 404)» [6].

Табель ведеться на обліковий склад працівників усіх категорій, прийнятих на постійну, тимчасову, сезонну роботу, а також учнів, прийнятих на період виробничої практики або канікул з оплатою праці. Вносити до табелю новоприйнятих працівників і виключати з нього звільнених потрібно лише на підставі первинних документів з обліку руху персоналу установи.

Типова форма № П-5 складається з двох частин. Як зазначає Шостаківська Н. М., «перша частина – табель обліку використання робочого часу. У ньому наведено умовні позначення елементів робочого часу з певними літерними і цифровими кодами. Друга частина – табель обліку робочого часу, в якому кожному працівнику відводиться рядок, розділений на дві частини. В верхню щодня вносять відомості про відпрацьовані години або неявки на роботу; в нижній частині умовними позначеннями (кодами) вказуються характеристики відпрацьованих годин (понаднормові, нічні, години роботи у вихідні та святкові дні тощо) і причини неявок на роботу – види відпусток, тимчасова непрацездатність, прогули, простої, страйки, переведення на неповний робочий день та інше» [10, с. 156]. Наведемо такі приклади:

• нічні години роботи – РН;
• години роботи працівників, яким встановлено неповний робочий день (тиждень) – РС;
• основна щорічна відпустка – В;
• простої – П;
• масові невиходи на роботу (страйки) – С;
• тимчасова непрацездатність – ТН тощо.

Якщо працівника направлено у відрядження, в табелі за ці дні не вказують кількість відпрацьованих годин, а проставляють відповідний код – ВД. Оплачується виконана робота під час відрядження відповідно до частини третьої ст. 121 КЗпП [4].

Відповідальність за організацію підбору, розстановки, підвищення кваліфікації (перепідготовки) та обліку кадрів на підприємстві покладена на роботодавця, який здійснює керівництво підприємством (абзац четвертий Міжгалузевих нормативів № 341).

Облік робочого часу водіїв здійснюється на підставі табеля обліку використання робочого часу, дорожніх листів тощо. Як зазначається, «автобуси, які використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 500 км, вантажні автомобілі масою понад 3,5 т повинні бути обладнані тахографами. Якщо ж такі не встановлені, водій веде Індивідуальну контрольну книжку» [7].

Табель відкривається 1-го числа щомісяця та подається до бухгалтерії двічі на місяць:

• для того, щоб скоригувати суми виплат за перше півріччя місяця (аванс);
• для розрахунку заробітної плати за місяць.

Для уникнення кредиторської заборгованості відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 1 травня 1995 року № 108/95-ВР датами для виплат заробітної плати є: із 18 по 20 число кожного місяця (заробітна плата за першу половину місяця – аванс); із 5 по 7 число наступного місяця (заробітна плата за другу половину місяця) [3].

Рекомендується створити табель за два-три дні до початку розрахункового періоду для своєчасного обчислення та виплати заробітної плати. Звіт включає всі категорії постійних, сезонних та тимчасових працівників, а також студентів, найнятих під час оплачуваної практики або відпусток. Включення в табель прийнятих робітників та реєстрація звільнених працівників здійснюється на підставі первинних документів про реєстрацію руху персоналу (наказ про прийняття / звільнення), що містять дві частини обліку.

Включення даних у табель здійснюється на підставі первинних документів, що надходять у відділ кадрів підприємства та підтвердження інформації, відображеної в табелі. В КЗпП зазначається, що «до таких вихідних документів належать накази, листки непрацездатності, пояснювальні записки, довідники та інші документи. Іноді працівник не приходить на роботу з невідомих причин. У таких випадках графа «Відмітки про явки та неявки за числами місяця» залишатиметься порожньою доти, доки не з’ясується причина, а документ не надійде і не підтвердить цей факт. Однак якщо причина відсутності працівника до подання в бухгалтерію все ще невідома, в рядку «Відмітки про явки та неявки за числами місяця» вказується код надзвичайної ситуації (прогули з невідомих причин). Однак наприкінці місяця первинний документ, що підтверджує причину відсутності працівника, повинен бути перевиданий та записаний відповідний код (ТН – оплачувана тимчасова непрацездатність або НН – неоплачувана тимчасова непрацездатність)» [4]. У випадках відсутності з причин, дозволених законом (наприклад, відрядження чи громадські роботи), вихідні дні включаються до загальної кількості робочих днів і не враховуються окремо.

Повинні бути вагомі причини для введення того чи іншого коду. Тимчасова втрата працездатності може бути зазначена у звіті лише за умови, коли стає ясно, що працівник має довідку про тимчасову втрату працездатності. Довідки про тимчасову непрацездатність необхідно приносити до відділу кадрів того самого робочого дня, виданого працівником, коли вони з’являються на робочому місці. Також необхідно подати виправний звіт про зниклого працівника з ознаками тимчасової непрацездатності за попередній місяць. Якщо відсутні документи, що підтверджують відсутність працівника, можна лише зазначити у звіті, що працівник не прийшов на роботу з невідомих причин.

На основі ст. 108 КЗпП України, «нічна праця оплачується у збільшеному розмірі, встановленому загальними, галузевими (регіональними) договорами та колективними договорами, але не менше 20 відсотків тарифної ставки (заробітної плати) за кожну годину нічної роботи. Тривалість нічної роботи дорівнює тривалості денної роботи у виробничих умовах, тобто на безперервному виробництві, а також у випадках, коли потрібно працювати одну денну зміну протягом шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем» [4].

Якщо згідно з графіком зміни працівники ремонтної станції або служби охорони працюють цілодобово (24 год.), «слід відобразити цю кількість годин, що були відпрацьовані в робочі дні. Наприклад, робочий час за цілодобовим графіком змін починається 8 квітня о 20:00. Таким чином, працівнику треба записати в табелі 8 квітня – 16 годин, з них 3 години він працював вночі (нічний час у табелі позначений кодом «РН» або «04»), 9 квітня – 8 годин, у тому числі 5 годин робітник працював вночі» [4].

На основі ст. статті 66 КЗпП, «працівникам надається не більше 2 годин відпочинку та прийому їжі. Перерви не враховуються в робочий час. Перерва для відпочинку та прийому їжі слід надаватися через 4 години після початку роботи» [1, с. 36].

Зазвичай, у випадках хвороби працівника у табелі обліку робочого часу проставляється позначка «ТН» та числовий код «26». Таким чином, у табелі обліку використання робочого часу необхідно відмітити тимчасову непрацездатність працівника як за посадою «оператор поштового зв’язку», так і за посадою «прибиральник», за допомогою текстового коду «ТН». Також фахівці Держпраці відмітили, що дане роз’яснення не містить норм права, а носить рекомендаційний характер [11].

Для автоматизації обліку робочого часу використовують систему Bitcop, яка «дозволяє задати індивідуальні налаштування графіка роботи кожного співробітника. Програма фіксує час початку і закінчення роботи за комп’ютером, при цьому переробку, яка виникла, можна проаналізувати з точки зору її обґрунтованості (проконтролювати, що співробітник дійсно становив терміновий звіт понад виконання інших службових обов’язків протягом дня)» [9].

Також зазначається, що «із застосуванням Bitcop вирішується проблема переривання робочого часу. Система відстежує всі простої співробітника, суворо підраховуючи їх часові рамки. Таким чином, в табелі буде враховано тільки реальний фактично відпрацьований час. При цьому для співробітників, що працюють віддалено, можна задати тільки ті інтервали доби, в які повинен здійснюватися контроль. Весь інший час агент Bitcop не буде розцінювати як робочий, припиняючи моніторинг і ведення статистики. За підсумками місяця в програмі Bitcop буде сформований вбудований звіт по використанню робочого часу, який в точності відобразить кількість ефективного часу по кожному співробітнику. Згодом цю форму можна відвантажити в зручний формат (PDF або Excel), роздрукувати і підшити до паперового документообігу організації» [9].

Ще однією системою автоматизованої обробки робочого часу є Monitask. Як зазначається на офіційному веб-сайті програми, «немає необхідності вручну заповнювати табель обліку робочого часу і керувати ним – табель обліку робочого часу співробітників синхронізується в хмарному середовищі в режимі реального часу. Для отримання докладної інформації керівник заходить в панель управління Monitask. Там можна відстежувати активність співробітників, дізнатися скільки часу було витрачено на різні проекти, перегляд фотографій робочого столу, побачити, які програми запускалися під час роботи» [8].

На додаток до регламентованого робочого часу, «в табелі робочого часу вказується здійснення понаднормових робіт, винаходів та тривалість втраченого робочого часу через несправність обладнання відповідно до простійних листів, залишення робочий час з дозволу адміністрації. Інші види втрат та неефективні витрати на оплату праці зазвичай не враховуються в табелі» [10, с. 156]. Таким чином, на додаток до ручного заповнення табелю робочого часу важливим доповненням є використання автоматизованих систем, які дозволяють виміряти ефективність його використання та сам робочий процес, і відповідно до цього приймати рішення щодо працівників.

Висновки. Підготовка табеля робочого часу в організації регулюється такими нормативно-правовими актами, як Господарський кодекс, Кодекс законів про працю України, Накази Держкомстату та іншими документами. Щоб проставити той чи інший код в табелі, щодо причин відсутності працівника, повинні бути вагомі підстави. Якщо ж немає документів, що підтверджують причину відсутності працівника на робочому місці, то можна відзначити в табелі тільки неявку з нез’ясованих причин. Розглянуте програмне забезпечення (програми Bitcop та Monitask) дозволяє автоматизувати облік робочого часу та сформувати табелі робочого часу працівників в різних форматах відповідно до первинних даних, які були отримані програмами в результаті спостереження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Горіна Г., Панич О. Табель обліку використання робочого часу. Праця і Закон № 11 (167), 2013. С. 35-38.
2. Господарський кодекс України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text
3. Зразок Положення про табельний облік використання робочого часу ТОВ «Світанок» від 12.04.2018 № 62. URL: https://k.isu.net.ua/sites/default/files/pdf/zrazok_polozhennya_pro_tabelniy_-3-50475.pdf
4. Кодекс законів про працю України. URL: https://i.factor.ua/ukr/law-40/
5. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
6. Наказ Державної служби статистики України № 239 «Про затвердження форм державних статистичних спостережень зі статистики праці» від 7 серпня 2013 року. URL: https://ips.ligazakon.net/document/FIN89382
7. Об организации учета рабочего времени на предприятии. HR Лига – Сообщество кадровиков и специалистов по управлению персоналом. URL: https://hrliga.com/index.php?module=profession&op=view&id=1454
8. Офіційний веб-сайт програмного забезпечення Monitask. URL: https://www.monitask.com/ru
9. Табель учета рабочего времени как способ контроля сотрудников: способы, примеры, автоматизация. Bitcop. URL: https://bitcop.ru/monitoring/tabel-ucheta-rabochego-vremeni
10. Шостаківська Н. М., Ратинський В. В. Робочий час як об’єкт обліку і контролю. Науковий вісник Херсонського державного університету. Сер.: Економічні науки. 2016. Вип. 17(4). С. 155-157.
11. Як у табелі обліку робочого часу відобразити хворобу за двома посадами працівника? MeDoc. URL: https://medoc.ua/blog/jak-u-tabeli-obliku-robochogo-chasu-vidobraziti-hvorobu-za-dvoma-posadami-pracivnika

Науковий керівник:
Новоселецький Олександр Миколайович
кандидат економічних наук,
доцент кафедри економіко-математичного моделювання
та інформаційних технологій

Стаття присвячена дослідженню впливу основних факторів на економічне зростання в Україні, а також побудові емпіричної моделі, за якою визначатиметься вплив факторів на результат. Було визначено, що економічне зростання в Україні залежить від кінцевого споживання домогосподарств, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту, а саме від їхнього приросту до попереднього року. Була побудована регресійна модель впливу даних факторів на темпи зростання реального ВВП України, зроблені відповідні висновки.

Ключові слова: економічне зростання, ВВП, споживання, інвестиції, чистий експорт, витрати, виробництво.

The article is devoted to the study of the main factors influencing economic growth in Ukraine, as well as the construction of an empirical model, that will determine the influence of factors influencing the result. It was determined that economic growth in Ukraine depends on household final consumption, gross private investment, public procurement and net exports, namely on their growth over the previous year. A regression model of the influence of these factors on the growth rate of Ukraine’s real GDP was built, the corresponding conclusions were made.

Key words: economic growth, GDP, consumption, investment, net exports, costs, production.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Національна економіка розвивається нерівномірно, тому у випадку, коли вона переживає зростання і падіння економічної активності, кажуть про циклічність розвитку. Ці зміни стосуються зростання основних макроекономічних показників. Економічне зростання пов’язують з фазою підйому економічного циклу, що означає поступальний рух економіки, її прогрес і розвиток. Економічне зростання входить в цільову функцію макроекономічної політики. Досягнення економічного зростання є пріоритетом при проведенні будь-якої форми політики держави (кредитно-грошової, бюджетно-податкової, структурної, інвестиційної тощо). Економічне зростання означає не короткочасне збільшення реального обсягу національного виробництва, а його довгострокові тенденції і якісне вдосконалення. Він свідчить про позитивну динаміку розвитку економіки. Зважаючи на важливість економічного зростання для економіки будь-якої країни, постає проблема правильного моделювання даного процесу. Виникає потреба виокремити основні фактори, які впливають на економічне зростання, та побудувати модель, яка б характеризувала фактори, які впливають на економічне зростання України.

Аналіз останніх джерел та публікацій. Оцінку факторів, які впливають на економічне зростання, здійснювали в своїх працях такі вчені, як Гуляєв Г. Ю. [6], Ковальов В. В. [1], Макконел К. [2], Статівка Н. В. [4], Хаєцька О. П. [5], та інші. Вченими було досліджено основні групи показників, які впливають на економічне зростання країн, було обґрунтовано напрям впливу даних факторів, проте досі не було створено емпіричну модель, яка б характеризувала силу впливу факторів на темпи економічного зростання країни, зокрема, визначала б числові параметри впливу кожного факторного показника на результативну ознаку.

Метою цієї статті є визначення основних факторів та оцінка їх впливу на економічне зростання в Україні методами економіко-математичного моделювання.

Виклад основного матеріалу. Економічне зростання служить матеріальною основою підвищення рівня і якості життя населення, тобто кінцевою метою економічного зростання є споживання. У міжнародній практиці економічне зростання використовується в якості найважливішого показника розвитку національної економіки. Існують неоднозначні і часом протилежні погляди на природу економічного зростання. Існують прихильники і противники швидкого економічного зростання.

Відповідно до класифікації К. Р. Макконела та С. Л. Брю, «економічне зростання обумовлене шістьма блоками факторів. Чотири блоки складаються з факторів, що визначають фізичну здатність економіки до зростання – це фактори пропозиції (кількість і якість природних і трудових ресурсів, обсяг капітальних благ і технологій). Наявність цих факторів є необхідною, але недостатньою умовою для збільшення обсягів виробництва. До п’ятого і шостого блоків входять фактор попиту і фактор ефективності, метою яких є забезпечення ефективного розподілу ресурсів, здатного максимально задовольнити потреби суспільства» [2, с. 473].

Серед аргументів проти високих темпів економічного зростання можна виділити:

• високі темпи зростання не призводять до швидкого зростання добробуту всіх верств населення;
• високі темпи зростання пов’язані зі зростанням екологічних проблем;
• прагнення до зростання виробництва і споживання призводить до погіршення особистісних характеристик населення [6, с. 24].

Аргументами прихильників швидкого економічного зростання є:

• зростання макроекономічних показників, які характеризують обсяг виробництва, дозволяє спрямувати більше коштів на соціальні програми і вирішення екологічних проблем;
• люди психологічно орієнтовані на поліпшення свого матеріального становища, що змушує їх працювати більше для особистого блага.

З огляду на обидві групи аргументів, зазначимо, що без економічного зростання національне господарство нормально розвиватися не може, але його максимально високі темпи не є самоціллю. Економічне зростання має свою альтернативну вартість. Витрачання економічних ресурсів для забезпечення економічного зростання має бути оптимальним [6, с. 26].

Головна мета економічного зростання – підвищення матеріального добробуту населення – має кілька складових [6, с. 27]:

• збільшення середніх доходів на душу населення можна досягти лише при збільшенні зростання ВВП на душу населення;
• підтримка принципу соціальної справедливості по відношенню до зайнятих і безробітних в процесі економічного розвитку;
• отримання соціального ефекту шляхом збільшення вільного часу в процесі економічного розвитку;
• підвищення якості та зростання різноманітності випущеної продукції та послуг в процесі економічного зростання.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі чинники. Прямими вважаються фактори, які роблять зростання фізично можливим. У цю групу входять фактори, що безпосередньо визначають динаміку виробництва і сукупної пропозиції: збільшення чисельності та підвищення якості трудових ресурсів; зростання обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу; вдосконалення технології і організації виробництва; підвищення кількості та якості природних ресурсів, які залучаються в господарський оборот; підвищення рівня розвитку підприємницьких здібностей в суспільстві, рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Непрямі фактори – це умови, що дозволяють реалізувати наявні у суспільства можливості до економічного зростання. Такі умови створюються факторами попиту і розподілу: зниженням ступеня монополізації ринків; податковим кліматом в економіці; розширенням можливості отримання кредитів; ростом споживчих, інвестиційних та державних витрат; розширенням експортних поставок; можливостями перерозподілу виробничих ресурсів в економіці; діючою системою розподілу доходів та ін. Якщо зміни непрямих факторів відбуваються в зворотному напрямку (збільшується ступінь монополізації ринків, зростають податки тощо), то економічне зростання буде стримуватися [6, с. 28].

Різке подорожчання виробничих ресурсів після лібералізації цін в Україні стало однією з причин, що стимулюють промислові підприємства до зниження реальних обсягів виробництва і зайнятості. Фактори класифікуються, наприклад, в залежності від кінцевих цілей дослідження і тому вони будуть носити умовний характер. Не виключено, що один і той самий фактор може бути присутнім в двох або декількох групах класифікації. Фактори економічного зростання можуть поділятися за різними класифікаційними ознаками на основні та другорядні; екстенсивні, інтенсивні і інноваційні; структурні, організаційні та управлінські; економічні, політичні та соціальні; об’єктивні і суб’єктивні; наукові, технічні та ресурсні; постійні і змінні; попиту і пропозиції, розподілу тощо.

Фактори попиту визначають можливість реалізації зростаючого обсягу виробництва. До числа найважливіших з них можна віднести такі фактори попиту, як зростання споживчих, інвестиційних та державних витрат, розширення експорту внаслідок освоєння нових ринків збуту або підвищення конкурентоспроможності продукції країни на світових ринках [1, с. 49].

До факторів розподілу, що здійснюють вплив на економічне зростання, відносяться фактично сформована структура розподілу виробничих ресурсів по галузям, підприємствам та регіонам країни, а також діючий в суспільстві порядок розподілу доходів між суб’єктами господарської діяльності. Ці фактори впливають як на здатність економічної системи до зростання, так і на її ефективність. Відповідно до виділення типів економічного зростання прямі фактори росту поділяються на дві основні групи: екстенсивні та інтенсивні. До екстенсивних чинників економічного зростання відносять зростання кількості використовуваних економічних ресурсів. До інтенсивних факторів відносять підвищення якості використовуваних ресурсів (робочої сили і підприємницьких здібностей, речового капіталу, природних ресурсів); вдосконалення методів використання ресурсів (вдосконалення технологій, поліпшення організації та управління виробництвом) [1, с. 50].

Основне протиріччя економічного зростання полягає в тому, що зростання частки випуску, що йде на споживання, скорочує можливості накопичення, що забезпечує майбутнє споживання, в свою чергу, надмірне зростання частки накопичення заважає поточному задоволенню потреб аж до падіння рівня і якості життя. Вирішення цієї суперечності здійснюється шляхом досягнення найбільш оптимальних пропорцій між цими частинами єдиного цілого. У будь-якому випадку, найоптимальніше їх співвідношення не усуває ця суперечність в силу присутності необхідності одночасної реалізації того чи іншого процесу, які прагнуть втілити в життя [6, с. 46].

Згідно з методом кінцевого використання, ВВП визначається як сума таких компонентів: витрати на кінцеве споживання товарів і послуг, валове нагромадження, сальдо експорту та імпорту товарів і послуг. ВВП, підрахований за видатками, являє собою суму витрат усіх макроекономічних агентів, оскільки в даному випадку враховується, хто виступив кінцевим споживачем вироблених в економіці товарів і послуг, хто витратив кошти на їх купівлю. При підрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати домогосподарств (споживчі витрати), витрати фірм (інвестиційні витрати), витрати держави (державні закупівлі товарів і послуг) і витрати іноземного сектору (витрати на чистий експорт) [4, с. 25].

Для моделювання економічного зростання України були обрані саме ці фактори, які впливають на результат (темпи зростання реального ВВП). В табл. 1 наведена динаміка даних показників.

Таблиця 1

Динаміка темпів зростання реального ВВП, витрат на споживання, державних закупівель,  валових інвестиційних витрат та чистого експорту в Україні за 1999-2019 рр.

Можна побачити, що споживчі витрати становлять найбільшу частку ВВП України (майже 116 млрд. доларів США). При цьому, чистий експорт є від’ємним, тобто, імпорт перевищує експорт, через це загальна сума ВВП України знижується. Державні закупівлі також займають суттєву частку в загальній сумі ВВП, і дорівнюють майже 31 млрд. доларів США станом на 2019 р. Проте, це більш ніж на 10 млрд. доларів більше, ніж сума валових приватних інвестицій. Це є негативним, оскільки присутній ефект витіснення валових інвестицій приватними. Така ситуація призводить до зниження ефекту від інвестування.

Для того, щоб проаналізувати, як саме впливають дані фактори, слід перевести абсолютні показники у відсоткові показники динаміки. Тобто, слід розрахувати приріст показників за кожним роком. Значення показників динаміки наведені на рис. 1.

Рис. 1. Динаміка темпів зростання реального ВВП та темпів приросту компонентів ВВП в доларах США, % до попереднього року [3]

Можна побачити, що з 2003 до 2007 року валові інвестиції демонстрували доволі суттєве зростання, це було основним каталізатором зростання ВВП. Проте, після кризи 2008-2009 рр. темпи приросту інвестиційних витрат є нестабільними і частіше від’ємними, що свідчить про високі ризики для бізнесу, що, як наслідок, спричиняє низькі темпи економічного зростання.

Для дослідження впливу даних факторів на темп зростання ВВП України була обрана чотирифакторна модель кореляційно-регресійного аналізу. Результативною ознакою приймається темп зростання реального ВВП України (у), факторні ознаки – приріст чистого експорту у % до попереднього року (x₁), приріст споживання домогосподарств у % до попереднього року (x₂), приріст державних закупівель у % до попереднього року (x₃), приріст валових інвестицій у % до попереднього року (x₄).

Здійснюючи розрахунки були визначені параметри регресії даної моделі та отримане рівняння регресії.

y=0,1288+1,903x1-0,123x2+0,232x3-0,094x4          (1)

Зі збільшенням приросту чистого експорту на 1% до попереднього року темп зростання реального ВВП зросте на 1,903%, зі збільшенням споживання домогосподарств на 1%, темп зростання реального ВВП знизиться на 0,123%, зі збільшенням державних закупівель на 1% темп зростання реального ВВП збільшиться на 0,232%, зі збільшенням валових інвестицій на 1% темп зростання ВВП знизиться на 0,094%. При нульових темпах зростання даних компонентів темп зростання реального ВВП буде дорівнювати 0,1288%. Також варто перевірити коефіцієнти кореляції, вплив факторних ознак на результативну ознаку окремо (табл. 2).

Таблиця 2

Коефіцієнти кореляції впливу факторних ознак на результативну ознаку

Можна побачити, що приріст валових інвестицій здійснює найбільший вплив на темпи зростання реального ВВП України. Дещо слабший вплив здійснює приріст споживчих витрат домогосподарств, далі за ступенем впливу йде приріст державних закупівель. Найменше впливає на темп зростання реального ВВП приріст чистого експорту. Варто також відзначити, що якщо будувати чотири окремі моделі впливу кожного показника на темп зростання реального ВВП України, то вплив буде у всіх факторів прямим. Це підтверджує теоретичну гіпотезу про вплив кожного з факторів на результат.

Отримані значення коефіцієнта детермінації свідчать, щодані фактори впливають на темп зростання реального ВВП України на 78,72%, решта 21,28% – сила впливу інших факторів. За критерієм Фішера, модель є адекватною, оскільки фактичне значення, яке дорівнює 13,48, перевищує табличне значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів (3,06). Це свідчить про те, що модель може застосовуватися для того, щоб моделювати темпи зростання реального ВВП України. За критерієм Стьюдента, дані фактори також є значущими, оскільки фактичні значення для 15 ступенів вільності та 4-х факторів перевищують табличне значення 2,602. Фактичне значення t-критерію для фактору приросту чистого експорту становить 3,012, для приросту споживчих витрат домогосподарств – 5,21, для приросту державних закупівель – 4,68, для приросту валових інвестицій – 5,42.

Висновки. Економічне зростання – важливий макроекономічний показник, який оцінюється, головним чином, зростанням реального ВВП країни.  Отримані результати дослідженян показали залежність темпів росту ВВП від споживчих витрат, валових приватних інвестицій, державних закупівель та чистого експорту. Врахування впливу цих чинників варто враховувати при розробці заходів стимулювання національної економіки.

Література

1. Ковальов В. В. Фактори економічного зростання. Ефективна економіка. 2010. №3. С. 47-55.
2. Макконелл К. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина I. Макроекономіка: пер. з англ. / Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю Львів: Просвіта, 2003. 564 с.
3. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/imf/arhiv/nr/nr2016_2020_u.htm (дата звернення: 12.02.2021).
4. Статівка Н. В. Чинники впливу на якість економічного зростання України. Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. 2013. №1. С. 24-28.
5. Хаєцька О. П. Особливості економічного зростання в Україні та світі. Ефективна економіка. 2019. № 10. С. 78-85.
6. Экономический рост: факторы эффективного развития: монография / Под общ. ред. Г. Ю. Гуляева. Пенза: МЦНС «Наука и Просвещение», 2017. 110 с.
7. World Economic Situation and Prospects 2018. The United Nations World Tourism Organization (UNWTO) also contributed to the report [Electronic source] – The mode of access: https://www.un.org/development/desa/dpad/wp-content/uploads/sites/45/publication/WESP2018_Full_Web-1.pdf (the date of access: 12.02.2021).

Науковий керівник:
Дем’янчук Ольга Іванівна
д.е.н,, доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

У статті оцінено стан системи державного пенсійного забезпечення в Україні та виокремлено проблеми її функціонування. Надано рекомендації по реформуванню та вдосконаленню державної пенсійної системи України.

Ключові слова: державне пенсійне забезпечення, солідарна система, накопичувальна система, заходи реформування.

The article assesses the state of the state pension provision in Ukraine and identifies the problems of its functioning. Recommendations for reforming and improving the state pension system of Ukraine are provided.

Keywords: state pension provision, solidarity system, accumulative system, reform measures.

Постановка проблеми. На сучасному етапі держава виступає гарантом соціального захисту для власного населення. На рівень життя громадян значний вплив здійснює пенсійне забезпечення осіб похилого віку та визначеність у завтрашньому дні працюючого населення. Система державного пенсійного забезпечення є недостатньо ефективною на сьогоднішній день. Тому однією з найбільших проблем національної економіки є необхідність її реформування.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дуже багато науковців досліджують питання щодо наявних проблем та шляхів реформування державного пенсійного забезпечення. Насамперед, слід приділити увагу працям таких вчених, як: Сороківська О.А., Мартюк І.В., Петрушка О.В., Мельниченко О.А., Бражко О.В., Новіцька Є.В., Єлагін В.П., Загородній А.Г., Пилипенко Л.П., Толуб’як В.С., Кропельницька С.О., Жмурко І.В., Шубенко І.А. та ін. У своїх працях вони досліджували стан державного пенсійного забезпечення України, актуальні проблеми та перспективи його реформування.

Мета і завдання дослідження. Метою даної статті є оцінка наявних проблем та розробка рекомендацій щодо реформування системи державного пенсійного забезпечення.

Виклад основного матеріалу. В Україні державне пенсійне забезпечення представлене солідарною системою загальнообов’язкового пенсійного страхування та накопичувальною системою загальнообов’язкового пенсійного страхування.

Реалізація завдань солідарної системи здійснюється за допомогою Пенсійного фонду України. Він здатний самостійно нагромаджувати кошти та використовувати наявні у ньому фінансові ресурси. Отримання доходів відбувається шляхом отримання обов’язкових страхових внесків, а витрати здійснюються в основному на виплату пенсій.

Дохідна частина фонду формується за рахунок акумулювання власних доходів та отримання переданих. Власними доходами вважаються кошти, котрі надходять у вигляді обов’язкових та добровільних внесків населення, підприємств, організацій, а також доходи від проведення інвестиційної та комерційної діяльності. Найбільш значущу частинку власних доходів формує Єдиний соціальний внесок.

До переданих доходів відносяться ті кошти, котрі надходять від державного та місцевого бюджетів, а також отримувані від різноманітних Фондів соціального страхування.

Як відомо, Пенсійний фонд повинен бути самоокупним. Але однією із найбільших проблем що супроводжують його є значний рівень дефіциту, котрий поступово збільшується (табл. 1). В основному, даний дефіцит покривається за рахунок коштів із Державного бюджету України.

Таблиця 1

Динаміка рівня дефіциту Пенсійного фонду України за 2010-2020 рр.

Одним із шляхів подолання даної проблеми є знаходження нових джерел власних надходжень. Найбільш перспективним є запровадження в Україні нових видів податків, що призведе до збільшення коштів у Пенсійному фонді. Наприклад, податку на розкіш та податку на відтік капіталу.

Стягнення податку на розкіш є досить поширеним у країнах Європи. Під категорію «розкіш» попадають ті блага, які не підпадають під блага першої необхідності. У підручнику Крупки М.І. вказано, що «…до предметів розкоші відносять ті блага, для яких коефіцієнт еластичності попиту за доходом більший за одиницю, а до предметів першої необхідності відносять ті блага, для яких цей коефіцієнт менший за одиницю…» [1].

Кожна країна самостійно затверджує які блага будуть підпадати під оподаткування для цього податку. Наприклад, У Франції об’єктами оподаткування є будинки, квартири, цінні папери, банківські вклади, предмети домашньої обстановки, патенти, земля, сільськогосподарські угіддя та транспортні засоби. Для Іспанії цей перелік є ширшим, адже там ще оподатковуються твори мистецтва, антикваріат та ювелірні вироби. В Україні своєрідними категоріями, що підпадають під суть даного виду стягнення є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також транспортний податок.

Окрім того, ще у 2012 році виникало питання щодо впровадження податку на розкіш і навіть було розроблено законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування багатства та предметів розкоші» від 5 червня 2012 року № 10558 [5]. Але запровадити його так і не вдалося. Найденко О. Є. вважає, що основними причинами цього були «…відсутність визначення понять «предмети розкоші» та «багатство»; неможливість проконтролювати наявність раніше придбаних предметів розкоші (ювелірні вироби, взуття, вироби з хутра, годинники, мобільні телефони тощо); можливість ухилення від оподаткування за рахунок «переписування» власності на декількох родичів; відсутність методики оцінювання деяких об’єктів оподаткування (нерухомість, яхти, літаки та інші) та невизначеність суб’єктів оцінювання…» [2].

Податок на виведений капітал теж користується популярністю в Європі. Його метою є запобігання втрати коштів державою через відтік фінансових ресурсів за межі юридичної особи. Вважається, що даний податок оподатковує ту частину доходів, що спрямовується на «проїдання». Операціями щодо виведення капіталу вважаються: виплата дивідендів; виплата безповоротних фінансових допомог; безоплатне надання товарів, робіт, послуг; страхові платежі та роялті нерезидентам; продаж за цінами, що є нижче ринкових; інвестиції в об’єкти поза межами України; усі інші операції, що сприяють відтоку капіталу за межі юридичної особи.

Накопичувальна система загальнообов’язкового пенсійного страхування є другою складовою державного пенсійного забезпечення. Наразі вона не діє, адже її запуск передбачається при подоланні дефіциту Пенсійного фонду. Її основним органом є Накопичувальний фонд. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» його існування забезпечуватимуть такі джерела доходів:

• страхові внески до накопичувальної системи пенсійного страхування;
• інвестиційний дохід, що утворюється в результаті розміщення та інвестування коштів;
• суми пені, сплаченої страхувальником за несвоєчасне перерахування сум страхових внесків на рахунок для другого рівня системи пенсійного забезпечення на користь учасників накопичувальної системи пенсійного страхування [6].

Запровадження другого рівня пенсійної системи зможе не лише підвищити соціальний захист населення шляхом участі в накопичення пенсійних коштів, а й зможе бути новим внутрішнім інвестором.

Ефективність системи державного пенсійного забезпечення значною мірою залежить від демографічної ситуації в країні. Наразі, спостерігається стрімкий розвиток процесу «старіння нації», що передбачає перевищення кількості осіб похилого віку над працездатним населенням (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка процесу «старіння нації» в Україні за 2010-2020 рр.

Є два види старіння нації: «старіння згори» та «старіння знизу».  «Старіння згоди» – це процес, при якому відбуваються поступове скорочення народжуваності, що в подальшому призводить до переважання в структурі населення осіб похилого віку. «Старіння знизу» полягає у збільшенні тривалості життя населення.

В Україна відбувається процес «старіння згори». Він є надзвичайно небезпечним не лише для існуючих пенсіонерів, а й для майбутнього покоління, якому доведеться забезпечувати більше кількість осіб похилого віку.

Окрім того, існуючий дисбаланс між кількістю пенсіонерів та платниками ЄСВ теж є достатньо серйозною й актуальною проблемою. Завдяки співвідношенню даних категорій можна розрахувати коефіцієнт навантаження пенсійної системи, який відображає кількість працюючих осіб, що забезпечують пенсією одного пенсіонера (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка кількості пенсіонерів на одного працюючого та коефіцієнта навантаження пенсійної системи в Україні за 2015-2019 рр.

Протягом 2015-2019 рр. в середньому на одного працюючого припадає майже один пенсіонер. Це свідчить про недостатню ефективність функціонування наявної солідарної системи пенсійного забезпечення, адже нормою для цього показника є п’ять пенсіонерів на одного працюючого громадянина.

Аналіз  коефіцієнту навантаження показує, що у 2019 році один активний платник страхових внесків забезпечує двох пенсіонерів. Протягом усього періоду прослідковується тенденція до зниження навантаження на одного платника ЄСВ. Але цей показник міг бути б позитивнішим, якби в Україні був нижчий рівень тінізації заробітної плати працівників.

Відповідно до цього, значний вплив на державну пенсійне систему також має проблема тінізації фонду оплати праці населення. Найбільш поширеними способами ухилення від сплати податків є неофіційне працевлаштування та виплата заробітної плати «у конвертах». Це призводить до того, що Пенсійний фонд недоотримує кошти для виплату пенсій.

В довгостроковій перспективі держава повинна створювати сприятливі умови для ведення легальної економічної діяльності, що призведе до детінізації. В короткостроковій найкращим рішенням є посилення санкцій за виявлення тінізації фонду оплати праці на підприємствах.

Окрім того, важливим показником є кількість безробітного та зайнятого населення (табл. 4). Важливо зазначити, що безробітні особи не створюють ВВП, а отже, з точки зору пенсійної системи вони являють собою втрачений потенціал.

Таблиця 4

Динаміка кількості безробітного та зайнятого населення в Україні за 2010-2019 рр.

Із таблиці 4 видно, що із 2010 року спостерігається зменшення безробітного населення з одночасним зменшенням зайнятого. Відповідно до чого, в Україні безробіття ще залишається на досить високому рівні і з цим необхідно боротися.

Одним із методів може бути подальше впорядкування ситуації щодо виплати пенсій пенсіонерам, що працюють. Наприклад, якщо пенсіонер й надалі залишається на роботі, за умови що його пенсія та заробітна плата одночасно перевищують межу середньої по Україні, він отримуватиме лише частину пенсійної виплати. Якщо ж він покидає робоче місце – отримує повну пенсію й звільняє робоче місце, яке може зайняти безробітна особа.

Також можна запровадити систему стимулів для пізнішого виходу громадян на пенсію. Наприклад, стимулом може бути введення поступового збільшення суми пенсії за кожен додатковий рік роботи після досягнення громадянином пенсійного віку.

Висновки. В умовах розвитку економіки будь-якої країни державне пенсійне забезпечення відіграє дуже важливу роль. Основними проблемами, котрі заважають ефективному функціонуванню системи пенсійного забезпечення є хронічний дефіцит ПФУ, демографічна ситуація в країні, безробіття та високий рівень тінізації фонду заробітної плати. Заходами для реформування можуть бути:

• запровадження податку на розкіш;
• введення податку на виведений капітал;
• зменшення рівня тінізації заробітної плати шляхом підвищення санкцій;
• впорядкування ситуації щодо виплат пенсій працюючим пенсіонерам;
• надання стимулів за пізніший вихід на пенсію.

Література

1. Крупка М.І., Островерх П.І., Реверчук С.К. Основи економічної теорії: підручник. Київ : Атіка. 2002. С. 344

2. Найденко О.Є. Податок на розкіш (багатство): зарубіжний досвід та перспективи впровадження в Україні. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. С. 719–724

3. Офіційний сайт Державної служби статистики України URL: http://www/ukrstat.gov.ua/

4. Офіційний сайт Пенсійного фонду України URL: https://www.pfu.gov.ua/

5. Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування багатства та предметів розкоші; проект Закону України від 5 червня 2012 року № 10558. URL: https://www.rada.gov.ua/archive/2012/06/page/26?sort=asc&page_count=50

6. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: закон України від 09.07.2003 р. № 1058–IV зі змінами. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15/ed20200101

Науковий керівник:
Шулик Юлія Віталіївна
кандидат економічних наук,
доцент кафедри фінансів, обліку і аудиту

У статті досліджено категорію «боргова політика» у контексті різних видів державного боргу та економічних криз. Окреслено праці вітчизняних та зарубіжних дослідників у питаннях управління державним боргом. Проаналізовано економічні відносини у процесі формування та управління борговою політикою під час криз. Охарактеризовано та систематизовано ключові ознак боргової політики у залежності від виду кризи.

Ключові слова: боргова політика, державний борг, криза, облігація, платіжний баланс, дефіцит.

The article examines the category of “debt policy” in the context of various types of public debt and economic crises. The works of domestic and foreign researchers on public debt management are outlined. Economic relations in the process of formation and management of debt policy during crises are analyzed. Key features of debt policy depending on the type of crisis are characterized and systematized.

Keywords: debt policy, public debt, crisis, bond, balance of payments, deficit.

Постановка проблеми.  Жодна країна не має на меті повністю позбутися своїх боргових зобов’язань, проте рухається у напрямку зменшення боргу до певного рівня та утримування його стабільним. Уряд залучає необхідні кошти для виплати видатків з Державного бюджету шляхом отримання позик від урядів інших країн, міжнародних організацій, та коригує обсяг грошової маси проведенням операцій з цінними паперами.

Сутність боргової політики у свій час трактували багато вчених і їх думки іноді були розбіжними. В основу класифікації боргової політики покладено різноманітність видів державного боргу. А характер боргової політики залежить від економічної кон’юктури в країні та світі. В період криз борговий менеджмент Уряду буде відрізнятися від нормального стану економіки. Інфляція зростає підвищеними темпами, прослідковується хронічний дефіцит бюджету, девальвація знищує довіру населення до національної валюти та доцільності дій Уряду, виникає ефект витіснення капіталу з економіки та руйнація платіжного балансу. Саме ці умови вимагають проведення більш жорсткої боргової політики.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У 80-х роках ХХ ст. в зарубіжних працях дослідники приділяли увагу переважно вивченню питань боргу, політики пристосування та стабілізації країн, що розвиваються, зокрема Кассе Мустафа [16] вивчав питання формування боргу у країнах Африки. В період до кризи в 2008 році в березні було видано Паніцца Уго [18] працю «Внутрішній і зовнішній державний борг у розвитку країн», в якій присвячено увагу питанням дослідженню формування боргу різними країнами світу, особливості залучення внутрішніх та зовнішніх позикових ресурсів. Американський економічний експерт-аналітик з 20-ти річним досвідом Кімберлі Амадео [17] у жовтні 2020 року опублікувала свою працю «Що таке державний борг і коли він занадто високий?». Автор присвячує своє дослідження вивченню питання коли сформований урядом борг впливає на економіку позитивно, а коли негативно. Джон Гремліча [15] вивчав питання впливу COVID-19 на збільшення державного боргу, вказуючи на те, що Японія, США та Італія мали державний борг значно вищий ВВП ще до світової пандемії. У дослідженні також було використано працю О. Волинської [2], яка досліджувала сутність боргової політики та критерії оцінки її ефективності.

У працях вітчизняних науковців Т. Богдан [1], В. Данилюк [3], В. Опарін [10], також приділено значно уваги з вивчення сутності боргової політики, її види та особливості реалізації, питання управління державним боргом вивчали С. Лондар, О. Тимошенко [9], реалізацію боргової політики в країнах Європейського союзу та порівняння уроків для України досліджували І. Лютий та Ю. Терес [10]. Однак дослідження питання особливостей та визначення характерник ознак боргової політики в умовах кризи потребує подальших досліджень.

Метою дослідження є узагальнення теоретико-практичних основ дослідження особливостей боргової політики країни в умовах кризи та визначення ключових її ознак в умовах різних видів криз.

Актуальність полягає в дослідженні особливостей формування та реалізації боргової політики  в умовах кризи, адже навіть провідні Європейські країни з розвинутою економікою залучають позики в управлінні економікою держави. Особливістю економіки України є не тільки хронічний дефіцит бюджету, а і тенденція до зростання державного боргу. Державні запозичення на сьогоднішній день досить суттєво впливають на економічний розвиток країни і регулювання її боргових залежностей.

Особливо актуальним є питання розробки, формування та реалізації боргової політики під час криз. Світова криза 2007-2008 років мала руйнівний характер для нашої економіки та ледь не призвела до дефолту. Криза в Україні 2014-2015 років вимагала використання вже зовсім інших боргових інструментів та співпраці з новими міжнародними партнерами. Революція гідності, військовий конфлікт з Росією, окупація Криму дали поштовх до появи нових економічних проблем та краху банківської системи. Найбільшою несподіванкою для нашої держави стала криза 2020 року внаслідок світової пандемії нового вірусу – коронавірусу. На наш Уряд було покладено завдання прискореними темпами стабілізувати економічну ситуацію, або принаймні не допустити поглиблення кризових процесів. Держава мала відразу зреагувати та перерозподілити кошти Державного бюджету, перенаправити значну частку ресурсів у медичну сферу та на соціальні видатки, надати велику кількість соціальних пільг та пільг для малого бізнесу, забрати на себе певну частку боргів приватного сектору. Це призвело до нарощення державного боргу України та виникнення необхідності знайти нові напрямки залучення додаткових коштів, саме ці аспекти актуалізують обрану проблематику дослідження.

Виклад основного матеріалу. В економічнійта науковій літературі поняття «боргова політика» трактується переважно як сукупність дій та заходів держави в сфері управління внутрішніми та зовнішніми запозиченнями.

Зупинимось на розгляді окремих тверджень вітчизняних науковців. Так, В. Кудр’яшов розглядає боргову політику, як «…діяльність державних органів влади, спрямована на визначення засад та напрямів формування, використання, погашення та обслуговування ресурсів, залучених за умов боргу» [7, с. 198]. В. Данилюк обґрунтовуючи зміст боргової політики, акцентує увагу та тому, що «… вона повинна здійснюватися відповідними органами державної влади; безпосередньо пов’язана з управлінням державним боргом; передбачає розробку заходів з обслуговування боргових зобов’язань держави; своєю метою визначає економічне зростання в країні» [3, c.115]. С. Лондар та О. Тимошенко аналогічно продовжують попередню думку, аргументуючи що «…це сукупність державних заходів з визначення умов залучення коштів, їх розміщення і повернення, забезпечення необхідної платоспроможності держави» [9, с. 182]. Т. Богдан більш ширше розкриває це поняття « … як сукупність дій, пов’язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням і погашенням державного боргу, інших правочинів з державним боргом, а також з регулюванням зовнішніх корпоративних запозичень, які спрямовані на оптимізацію умов залучення позик, забезпечення своєчасного і повного виконання боргових зобов’язань, зменшення видатків бюджету на обслуговування боргу при утриманні допустимого рівня боргових ризиків, на підтримання економічно безпечного розміру державного і зовнішнього сукупного боргу [1, с. 9]. Таким чином автор включає до складу боргової політики управління не лише державним, а й корпоративним боргом.

Цікавим є підхід до обґрунтування змісту поняття В. Опаріна, який зазначає, що «…боргова політика визначає межі й умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу» [14, c.177-178]. Н. Костіна включає до боргової політики й діяльність органів місцевого самоврядування зі здійснення муніципальних запозичень [6, c.41-43]. В умовах глобалізації зміст боргової політики розкриває О. Волинська, стверджуючи, що боргова політика «… формує ідеологію управління державними запозиченнями, визначає стратегію і тактику управління державним боргом та основні напрямки органів влади щодо їх реалізації. Зміст боргової політики включає широкий комплекс заходів: розробку концепції боргової політики, визначення її стратегічних напрямків, цілей, головних завдань; створення адекватного механізму реалізації боргової політики; управління діяльністю держави з планування запозичень, організації розміщення позик, надання державних гарантій, поручительств: контроль за цільовим використанням залучених ресурсів, а також за своєчасним погашенням державного боргу» [2, c.117].

Таким чином, узагальнюючи усіх вище зазначенні підходи, зміст боргової політики полягає у комплексі заходів та дій органів державної та муніципальної влади щодо управління державними та корпоративними борговими зобов’язаннями на різних рівнях та в різних соціально-економічних, а також глобалізаційних умовах.

На основі проведених досліджень, нами була сформована власна класифікація боргової політики за видами боргу (рис. 1).

Також варто вказати на те, що боргова політика є складовою фінансової політики, якою управляє держава в особі Міністерства фінансів та допоміжних органів управління. Боргова політика полягає у визначенні меж, стратегії, здійсненні, обслуговуванні і погашенні сукупного валового боргу, який містить в собі корпоративний, державний та гарантований зовнішній і внутрішній борг.  Окрім суми боргу сплачується також відсоток за обслуговування державного боргу. Мета зменшення відсотків за обслуговування державного боргу є найбільш актуальною під час кризи на фоні скорочення доходів.

Саме кризовий період вимагає використання більш жорстких методів управління та контролю за державним боргом. Таким чином є досить важливим визначити та систематизувати характерні особливості боргової політики у залежності від виду кризи в якій вона формується та реалізується. Розкриваючи характерні риси кожного виду кризи, що відображено у таблиці 1, нами було визначено ключові ознаки боргової політики в умовах цих криз.

Таблиця 1

Ключові ознаки боргової політики в умовах різних криз

Таким чином, під час криз, як правило, виявляється нестача фінансових ресурсів, які надходять від юридичних осіб до держави, в результаті чого і з’являється необхідність залучати додаткові ресурси у вигляді державних запозичень. На внутрішньому кредитному ринку підвищується ціна на кредитні ресурси, тому в частині корпоративного боргу активніше залучають зовнішні позики. Всі кризи тісно взаємопов’язані між собою, а також є передумовою виникнення інших криз, у кожному виді криз формуються свої конкретні ознаки боргової політики. Також, за умови використання різних інструментів у борговій політиці є різні її наслідки для фінансової системи (табл. 2).

Мінфін відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 80 «Про випуск облігацій внутрішніх державних позик» здійснює розміщення ОВДП у формі аукціонного продажу через Національний банк України, який виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням ОВДП, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів [13].

Таблиця 2

Інструменти боргової політики в умовах різних криз та наслідки в боргових зобов’язаннях або у фінансовій системі країни

Головними інструментами регулювання є рівень дохідності по облігаціям та облікова ставка НБУ.

Продаж ОВДП нерезидентам має високий ступінь ризику, бо діє той же ефект витіснення капіталу з економіки і руйнує грошовий баланс в країні. Навіть у разі отримання прибутку в національній валюті нерезидентами та сплати податку на прибуток в межах України, все одно більша частина доходу вивозиться та витрачається закордоном.

В таких умовах змінюється структура платіжного балансу країни. Усі частини платіжного балансу взаємопов’язані. Дефіцит балансу поточних операцій означає, що експорт товарів та послуг є недостатнім для оплати імпорту товарів та послуг. Здійснити фінансування цього дефіциту можливо шляхом одержування позик з-за кордону або продажу іноземцям матеріальних та фінансових активів країни, що відображається в балансі фінансових операцій з капіталом [11].

Висновки. Боргова політика здійснюється при будь-якій економічній ситуації та важелями у її формуванні і реалізації виступають зовнішні та внутрішні запозичення держави. Період кожної кризи вимагає більш зваженої боргової політики. Необхідно ефективно використовувати усі боргові інструменти для фінансування бюджету, щоб нівелювати усі негативні явища, які впливають на економіку країни, аби не виникав ефект витіснення капіталу з економіки країни та не руйнувався грошовий баланс.

Боргова політика матиме свої специфічні ознаки в залежності від кожного виду кризи. Також відрізнятимуться і інструменти управління та формування державним боргом під час економічної, бюджетної, банківської, фінансової, інфляційної, соціальної, політичної чи боргової кризи. Їх дослідження, систематизація та визначення наслідків тих чи інших дій Уряду в боргових зобов’язаннях або у фінансовій системі країни надасть змогу виявити можливі ризики та дозволить ефективніше управляти сукупним державним боргом. 

Література

1. Богдан Т. П. Боргова політика держави в умовах глобальної нестабільності. Економіка України. 2013. № 2 (615). С. 4−17.
2. Волынская О. А. Понятие долговой политики и критерии оценки её эффективности. URL: http://journal.safbd.ru/sites/default/files/articles/sifbd-2006-4_117-119.pdf (дата звернення: 05.10.2020).
3. Данилюк В. О. Боргова політика держави: поняття, види, особливості реалізації / Вісник Одеського національного університету. Економіка. 2013. Т. 18.  Вип. 3 (1).  С. 115−118.
4. Державний борг: правда і життя. URL: https://biz.ligazakon.net/ua/analitycs/188208_derzhavniy-borg-pravda–zhittya (дата звернення: 15.10.2020).
5. Державний борг України. URL: https://index.minfin.com.ua/ua/finance/debtgov/ (дата звернення: 18.10.2020).
6. Костіна Н. М. Інституційна структура боргової політики органів місцевого самоврядування в Україні / Вісник соціально-економічних досліджень. 2013.  Вип. 2 (2). С. 40−46.
7. Кудряшов В.П. Курс фінансів: Навч. посіб. – Київ: Знання, 2008. 431 с.
8. Логвинов С.А. Макроэкономическое стратегическое планирование: Учеб. пособ. Москва: ИНФРА-М, 2001. 348 с.
9. Лондар С. Л., Тимошенко О. В.  Фінанси : навч. посіб. Вінниця: Нова Книга, 2009. 384 с.
10. Лютий І. О., Терес Ю. С. Реалізація боргової політики в країнах ЄС: уроки для України. Світ фінансів. 2018. №4. С. 7–19.
11. Міжнародна економіка. Конспект лекцій. URL: https://buklib.net/books/28560/ (дата звернення: 10.10.2020).
12. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія. Київ: Видавничий центр “Академія”. Т. 1, 2000. 863 с.
13. ОВДП. URL: https://mof.gov.ua/uk/ovdp (дата звернення: 07.10.2020).
14. Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія) : навч. посіб. Київ: КНЕУ, 2007. 240 с.
15. Gramlich, John. Coronavirus downturn likely to add to high government debt in some countries. URL: https://www.pewresearch.org/fact-tank/2020/04/29/coronavirus-downturn-likely-to-add-to-high-government-debt-in-some-countries/ (application date: 05.01.2021).
16. Kasse, Mustapha. Economic theories, debt and a policy of adjustment and stabilization in Africa. URL: https://unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000081339 (application date: 20.01.2021).
17. Kimberly Amadeo. What Is the Public Debt, and When Is It Too High? Updated October 15, 2020 URL: https://www.thebalance.com/what-is-the-public-debt-3306294 (application date: 15.01.2021).
18. Panizza, Ugo. Domestic and external public debt in developing countries. United Nations Conference on Trade and Development (UNCTAD). No. 188 March 2008. Р. 28. URL: https://unctad.org/system/files/official-document/osgdp20083_en.pdf (application date: 04.01.2021).