Функційний профіль оповідного дискурсу відображає корелятивні зв’язки дискурсних зон наратора і персонажа. Йому властива бінарна варіабельність модусів текстових комунікантів. Глибинна структура оповідного дискурсу виявляється в дихотомії дискурсних зон “наратор персонаж” й реалізується бінарними дискурсними рисами, пов’язаними з типовими формами, що об’єктивуються на поверхневому рівні структури тексту. Форми дискурсної зони наратора є способами художнього викладу, форми дискурсної зони персонажа – засобами мовлення.

Ключові слова: дискурсна зона персонажа, пряме мовлення, непряме мовлення, невласне-пряме мовлення

Функциональный профиль нарративного дискурса отражает коррелятивные связи дискурсных зон нарратора и персонажа. Ему своственна бинарная вариабельность модусов текстовых коммуникантов. Глубинная структура нарративного дискурса выявляется в дихотомии дискурсных зон “нарраторперсонаж”и реализуется бинарными дискурсными чертами, связаными с типичными формами, которые объективируются на поверхностном уровне структуры текста. Формы дискурсной зоны нарратора являються способами художественного изложения, формы дискурсной зоны персонажа – средствами речи.

Ключові слова: дискурсная зона персонажа, прямая речь, косвенная речь, несобственно-прямая речь

The functional profile of the narrative discourse reflects correlative relations between discourse zones of narrator and character in fictional text. It is inherent in binary variability of modes of textual collocutors. Deep structure of narrative discourse manifests itself in the dichotomy of discourse zones of “narrator character” and is materialized by means of binary discourse features, connected with typical forms, which appear on the surface level of the textual structure. Forms of the discourse zone of the narrator are the modes of fictional narrative and forms of the discourse zone of the character are the modes of speech.

Key words: discourse zone of the character, direct speech, indirect speech, free indirect speech

За умов сучасного комунікативно-прагматичного (дискурсноорієнтованого) підходу уявлення про чуже мовлення як про різновид текстової комунікації ґрунтується на лінгвальному оформленні білатеральних зв’язків у системі „я інший.” Проблема „самого” та „іншого” (свого та чужого) утворює філософський комплекс взаємодії соціально-ідеологічних начал – вихідних маркерів самості чи наративної ідентичності [6, с. 151-174; 8, с. 149]. Феномен „іншого” безпосередньо чи опосередковано впливає на формулювання мовознавчих ідей. Він стимулював концепцію висловлення, запропоновану Е. Бенвеністом [3, с. 293-294]. Ввівши у фокус вивчення такі явища, як семіотизація особистості – її мовленнєві та поведінкові вияви, самопізнання через діалогізацію внутрішнього світу, поляризацію свого і чужого (сфери Еґо та Іншого), Е. Бенвеніст згрупував проблеми, які визначили низку напрямів і понять сучасного мовознавства, лінгвістичної філософії, теорії тексту.
Якщо у філософії дослідження акцентують на ролі іншого у формуванні „я,” то у мовознавстві, навпаки, уваги набуває власне „я.” Саме з цим пов’язане поняття ілокутивної сили, яке лежить в основі класифікації мовленнєвих актів. Проблема свого та чужого була задекларована у слові в середині 30-х років ХХ ст. у зв’язку з аналізом літературного тексту М.М. Бахтіним [2, с. 137] і набула резонансу у 1960-1970 роках, після перевидання його праць. „Чуже слово” [1, с. 668], під яким надалі розуміємо „слово персонажа” у структурі тексту, приживається на новому місці, у новому наративному контексті, який стає для нього своїм. Схематично подамо це так:
Чуже слово чуже мовлення = слово персонажа мовлення персонажа
„Воно [чуже слово] служить відразу двом мовцям і одночасно виражає дві різні інтенції: пряму інтенцію персонажа і переломлену – авторську (нараторську). У такому слові два голоси, два смисли і дві експресії” [2, c. 162]. Мовлення персонажа не привласнюється автором-наратором художнього тексту. Для автора-письменника бажано, аби читач бодай збагнув взаємодію різних текстів, його різних особистісних мовних (дискурсних) зон – персонажної і нараторської. Втім, автор-письменник не є вищою інстанцією, яка здатна підтвердити істину цього дискурсного зіткнення. Його ставлення до персонажа, за М.М. Бахтіним, – це ставлення до дискурсу (слова), а, точніше, до дискурсу іншого. Авторський дискурс – це дискурс з приводу іншого дискурсу, це слово, як стверджує Ю. Кристєва, яке говорить з іншим словом, але не слово про слово (не справжній метадискурс). У цьому непередбачливому світі персонаж є не що інше, як дискурсна позиція „я,” яка пише поперек іншого „я”; це дискурс („слово”), що веде діалог не тільки з дискурсом пишучого „я,” а й із самим собою[5, с. 469].
Отже, у мовознавстві розрізняємо власне мовлення мовця і невласне (чуже) мовлення. Термін чуже мовлення виокремлюємо з традиційної класифікації форм мовлення в художньому тексті. Переплетення „свого” (нараторського) і „чужого” (персонажного), явного та імпліцитного в мовленнєвій сфері персонажа набуває різноманітних форм. Але межа між цими мовними категоріями не завжди чітка, адже між ними є розбіжності, які стосуються граматичного, інтонаційного, функційного, семантичного та прагматичного планів. Їхня суть зводиться до обсягу й ступеня збереження/трансформації персонажного мовлення, мети його об’єктивації в комунікативному просторі тексту, а також до ступеня і способу його виокремлення з нового середовища.
Висловлення художнього тексту належать або нараторові, або персонажеві. У статусі чужого воно належить другому членові опозиції „мовлення наратора мовлення персонажа.” Художній текст сприймається як комунікативне ціле і передбачає розгляд його частин як елементів реального спілкування. У комунікативній (дискурсноорієнтованій) парадигмі форми мовлення наратора та персонажів як інгерентні складові текстової комунікації, аналізуються на різних рівнях: семантичному, синтаксичному та прагматичному. Мовлення наратора, здійснюючи свою основну (структурну) функцію репродукції мовлення персонажа, одночасно є за своєю суттю (за своїм призначенням) формою реалізації модусу висловлення. А в інших термінологічних системах можемо говорити, що воно (мовлення наратора) є формою реалізації модально-комунікативного аспекту, інтертекстуальної, референтної, акціональної, ілокутивної чи прагматичної структури, або метатексту. Воно відображає ті фрагменти тексту, де оповідь ведеться від автора-письменника, або ті його сегменти, в яких автор-наратор звертається до читачів від себе.
Словом, комунікація у формі художнього тексту як процес пізнання людиною реального світу здійснюється творчим суб’єктом – автором тексту і тим, для кого цей текст створюється, – читачем. Посередником і об’єктом когнітивної діяльності автора-письменника і читача у художньому тексті є автор-наратор і персонаж – суб’єктні центри художнього світу (текстові антропоморфи, текстові ‘паперові’ особистості).. Дефініція поняття персонаж виникає з відмітних текстових підходів: персонаж – це „граматична особа” (текстолінгвістика), „літературний засіб” (літературна критика), „мовленнєва позиція” (наратологія), „сема” (семіотика), „актант” (аналіз фабули), „несправжня особистість” (семантика можливих світів) [11, с. 38]. Обидва суб’єктні центри (наратор і персонаж) формують дискурсні зони текстового комунікування – дискурсну зону наратора і дискурсну зону персонажа, де остання обіймає сегменти тексту, котрі передають розмаїті висловлення персонажів, репрезентовані у тексті способами і модифікаційними формами екзофазно (зовнішнього) та ендофазного (внутрішнього) мовлення. Персонажне мовлення ґрунтується на включенні мовленнєвої партитури іншої особи в дискурс власне наратора. Воно прогнозує іншу мовленнєву ситуацію: адресант не висловлюється сам про дійсність, а передає зміст висловлення адресатові мовлення. Об’єктом інформації є висловлення не адресанта, а іншої особи. Отже, дискурсну зону персонажа (за способами її репродукції у фактурі художнього тексту) можна уявити у вигляді тричленної опозиції „пряме непряме невласне-пряме мовлення” персонажа. Дискурсна зона персонажа у художньому тексті ґрунтується на бінарній структурній організації мовлення персонажа, репрезентованого наратором, та тринарній функційності його системи. А саме –персонажне мовлення за способами його реалізації (прямий, непрямий, невласне-прямий) можна розглядати як одиниці мовного, мовленнєвого і текстового статусу в ендофазному та екзофазному виявах. Тобто, у комунікативній структурі художнього тексту способи мовлення формують систему наслідування (художньої імітації – І.А. Бехта) мовлення персонажів як типу дискурсу, що є опозицією до форм дискурсу автора-наратора. У вивченні мови художньої текстової комунікації він потребує інтегрованого методу структурно-функційного аналізу, що дає змогу з’ясувати його структуру та функційну своєрідність у текстовій комунікації.
Художній текст є мовленнєвим твором з власним суб’єктом мовлення. В наративному тексті ним мав би бути автор-письменник – деміург тексту. Проте роль автора в художньому тексті не можна ототожнювати з роллю мовця у реальному висловленні з декількох причин. По-перше, через неповноцінність комунікативної ситуації сприйняття художнього тексту, де автор відокремлений від свого висловлення, читач має справу тільки з текстом, а з його творцем – лише тому, що той відобразив себе в тексті. По-друге, через уявлення автора художнього тексту, який творить вигаданий світ, що видається за фрагмент реального [7, с. 201]. У розмовному дискурсі мовець належить реальному світові, про який він розповідає, а автор-письменник художнього тексту не належить світові створюваного ним тексту [11, с. 16]. Він приховує своє існування – інакше відбудеться знищення ілюзії реальності. Але автора-наратора не вважаємо також й імпліцитним автором, тобто – уявленням письменника в тексті, що перебуває за лаштунками епізодів і відповідає за культурні цінності, яких дотримується: → “implicit image of an author in the text, taken to be standing behind the scenes and to be responsible for its design and for the values and cultural norms it adheres to” [12, с. 42]. Якщо наратор вписаний у текст як оповідач ситуацій і подій, то імпліцитний автор є відповідальним за відбір, розподіл, комбінацію подій і уявляється з тексту.
Наратор є тим суб’єктом свідомості та мовлення (те, що читається, уявляється як повідомлюване нам наратором), який втілений у тексті і з яким має справу читач. Він же стає центром системи часово-просторових координат, закладеної в мові й задіяної у наративі постмодернізму. Стрижнем, який забезпечує цілісність архітектоніки й композиції художнього тексту, є наратор та його роль і місце в наративній структурі художнього тексту.
З погляду змістовних і комунікативно-інтенційних значень тексту та його компонентів, мовлення персонажів надає висловленню двоїстого характеру, формує поліфонічну нарацію. З одного боку, очевидною є дискурсна зона наратора, тобто план мовця (оповідача, розповідача – a teller, a narrator, або текстових замінників автора-письменника), з іншого, – зона дискурсу персонажа, яка виокремлюється на тлі оповіді й через те є підпорядкована наратору. Між обома комунікативними площинами встановлюється одностороння залежність, формуються зв’язки детермінації, „за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки” [4, с. 151]. Тобто, персонажний модус передбачає існування зони дискурсу наратора, а не навпаки. Новітні дослідницькі завдання лежать у площині з’ясування функцій системи мовленнєвих способів та форм дискурсної зони персонажа з урахуванням теперішньої парадигми функціоналізму у науці. Цікавими стають студії дискурсного простору художнього постмодернізму, в яких матеріалізується сфера мовлення персонажів.
У структурі та змісті літературного персонажа імплікується „маніфестація або екстеріоризація” мисленнєво-мовленнєвої діяльності [10, с. 63], яка вводиться в художньому тексті способами та модифікаційними мовленнєвими формами і має помітний вплив на читача. Під способом передачі персонажного модусу розуміємо історично складений метод впровадження мовлення персонажа у висловлення, який відображає міру його інформаційної точності та смислової повноти, з одного боку, і морфолого-синтаксичну структуру, цільову настанову, експресивне забарвлення – з іншого. Саме ці ознаки покладено в основу класифікації типів персонажного мовлення. Тип персонажного мовлення – наслідок опозиційного зв’язку „авторського” / „свого”, з одного боку, і „чужого”/ „персонажного”, – з іншого. Будь-яке текстове мовлення персонажа за способом свого вияву: пряме, непряме, невласне-пряме перебуває у зв’язках опозиції іншого порядку. Ідея опозиційних зв’язків властива класифікаційній системі мовлення, яка складається з підсистем. Для класифікаційної підсистеми дискурсної зони персонажа верхньою межею є тип мовлення, який протиставляється типу „своєму”, „мовленню наратора”, а нижньою – модуляція у вигляді способу репрезентації, різновиду та модифікації. Можемо стверджувати, що дискурсна зона персонажа – загальномовне явище, яке разом з іншими типами й модифікаціями мовлення утворює систему засобів мови для передачі інформації, думок, волевиявлення, станів, почуттів тощо.
Аналіз мовлення персонажів у художньому тексті сприяє розв’язанню певних завдань. По-перше, мовлення персонажа у сприйнятті читача є фактом чи процесом об’єктивної дійсності, яка реалізується художніми засобами. По-друге, мисленнєво-мовленнєва діяльність персонажів, вербалізована системою текстових елементів, є відображенням їхніх характерологічних рис. По-третє, як і сам персонаж, його мовлення в літературному тексті читач сприймає як артефакт, що передбачає присутність у змісті та формі мисленнєво-мовленнєвої діяльності персонажа думок, почуттів, мовного досвіду та смаку письменника. Художній текст як складне гетерогенне утворення сприймається як комунікативне ціле і передбачає розгляд його частин як елементів реальної комунікації, головними елементами якої виступає двочленна опозиція „дискурсна зона наратора дискурсна зона персонажа”.
Отже, можемо сказати, що дискурсна зона персонажа – це також новий мовленнєвий (дискурсний) пласт, уведений у нарацію оповідача, тобто в дискурсний план наратора, який є тлом для виділення персонажного регістру і формально корелює з ним. Адже саме наратор цементує різнорідні словесні елементи в єдине ціле й накладає відбиток на весь твір. Ознакою видів дискурсу персонажа є те, що вони за способом свого вираження є формами відтвореного мовлення, на відміну від дискурсу наратора, який є актуальним мовленням, що маніфестується відповідним мовленнєвим актом.
Ознакою, що лежить в основі визначення способів мовлення, можна вважати двоплановість, контамінацію дискурсних зон наратора і персонажа. З’ясування системи репрезентації дискурсної зони персонажа може відбуватися двояко: через використання когнітивного потенціалу та дискурсні ознаки. Перший шлях передбачає розгляд персонажного регістру, поданого модальним забарвленням, часовою перспективою, лексикою, синтаксичними конструкціями. У другому випадку репрезентація дискурсної зони персонажа прогнозується мовленнєвою дією персонажа та її індикатором [9, с. 6].
Другий підхід до аналізу персонажного модусу дає змогу відмовитися від першої методики: для того, щоб з’ясувати наявність мовлення персонажа, нема потреби володіти усім „портретом” мовної особистості, а досить знати індикатори мовленнєвого акту. Отже, наративний контекст, здійснюючи свою основну структурну функцію – введення модусу персонажа, одночасно є, за своєю суттю і за призначенням, формою реалізації модусу висловлення. Різноманітні функції компонентів наративного метакомплексу свідчать про те, що володіння способами мовлення персонажа з урахуванням організації та поліфункційності цієї категорії становить підсистему комунікативної компетентності.
За нашими спостереженнями, у дослідженні дискурсної зони персонажа відбувся важливий концептуальний зсув: від аналізу мисленнєво-мовленнєвої діяльності персонажів, основаного на аналізі окремих речень – модель рівня речення, до контекстно обґрунтованого підходу, заснованого на більших одиницях тексту – модель рівня тексту, а також на прагматичних уявленнях читача – модель рівня читача. Це відкриває перспективи для аналізу мисленнєво-мовленнєвих процесів в художньому творі з позицій когнітивно-дискурсної парадигми лінгвістики.
Нова концепція дискурсної зони персонажа ґрунтується на постулаті, за яким семантичні, синтаксичні та прагматичні функції основних репродуктивних способів його мовлення у художньому тексті скорельовані з лексичними значеннями, синтаксичними структурами, прагматичними інтенціями та з прототиповими ситуаціями створення і застосування цих способів та їхніх форм. Наше подальше завдання полягає у визначенні теоретичних понять, які уможливлюють розгляд дискурсних процесів текстової комунікації: основна наша позиція у тому, що мовні явища надфразового рівня можна розглядати у плані їх функціонування, але з тим важливим додатком, що це функціонування не є цілком мовним у сучасному розумінні цього слова механізмом (на рівні суто мовному матимемо пряме мовлення непряме мовлення невласне-пряме мовлення), і визначити його можна тільки у взаємодії з механізмом включення у ситуацію учасників і об’єкта мовлення. А це вже умови творення дискурсу, типологізацію якого, на нашу думку, можна екстраполювати на різні види комунікації з урахуванням різноманітних чинників.

Література

1. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. – [2-е изд., испр]. – М. : Языки русской культуры, 1999. – 896 с.
2. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / М. М. Бахтин. – М. : Худ. л-ра, 1975. – 504 с.
3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист ; [пер. с фр. / общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю. С. Степанова]. – [изд. 2-е, стереотипное]. – М. : Едиториал УРСС, 2002. – 448 с.
4. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка / Л. Ельмслев // Зарубежная лингвистика: новое в лингвистике. – М. : Прогресс, 1999. – Вып. 1. – С. 131 – 257.
5. Кристева Ю. Разрушение поэтики // Французская семиотика: от структурализма к постструктурализму /Пер. с фр. и вступ. ст. Г.К. Косикова. – М.: Издательская группа «Прогресс», 2000. – С. 458 – 483.
6. Левінас Е. Між нами : дослідження : думки-про-іншого / Е. Левінас ; [пер. з фр]. – К. : Дух і Літера : Задруга, 1999. – 312 с.
7. Падучева Е. В. Семантические исследования (семантика времени и вида в русском языке, семантика нарратива) / Е. В. Падучева. – М. : Школа «Языки русской культуры», 1996. – 464 с.
8. Рикер П. Герменевтика, этика, политика / П. Рикер. – М. : Academia, 1995. – 160 с.
9. Труфанова И. В. Прагматика несобственно-прямой речи : автореф. дис. на соискание науч. степени доктора филол. наук : спец 10.02.04. «Германские языки» / И. В. Труфанова. – Нижний Новгород, 2001. – 41 с.
10. Gelley A. Narrative Crossing. Theory and Pragmatics of Prose Fiction. – Baltimore & London: The John Hopkins University Press, 1987. – 175 p.
11. Palmar A. Fictional Minds. – Lincoln & L.: University of Nebraska Press. – 2004. – 269 p.
12. Prince G. A Dictionary of Narratology. – Aldershot: Gower Publishing Company Ltd., 1988. – 120 p.

Стаття присвячена впливу дискурсу (художнього, економічного та архітектурного) на семантику лексичних одиниць. При взаємодії семантики лексеми та дискурсу відбуваються певні пересуви у структурі лексичного значення складової дискурсу. Лексеми ceiling і floor змінюють позиції компонентів у структурі свого значення, функціонуючі у трьох типах дискурсу.
Ключові слова: лексема , компонент значення, семантичний пересув, дискурс, компонентна структура, міжкультурна комунікація, концепт.
Статья посвящена влиянию типа дискурса (художественного, взаимодействии семантики лексемы и дискурса происходят определённые сдвиги в структуре лексического значения составных дискурса. Лексемы ceiling и floor меняют позиции компонентов в структуре своего значения, функционируя в трёх типах дискурса.
Ключевые слова: лексема, компонент значения, семантический сдвиг, дискурс, компонентная структура, межкультурная коммуникация, концепт.
The paper is focused on the influence of the discourse (fiction, economics, architecture) upon the semantics of lexical units. The correlation of semantics of lexemes and discourse causes definite shifts in the meaning structure of lexemes as constituents of discourse. The lexemes ceiling and floor reshuffle the positions of their components while functioning in the three types of discourse.
Key words: lexeme, component of lexical meaning, semantic shift, discourse, component structure, cross-cultural communication, concept.

Globalization, democratization, rapidly changing technology continually transform our complex and interconnected world, demanding of each of us to respond to new challenges and opportunities. Therefore, the problems of language and society, language and culture, language and personality [1, 64-72] came back at the end of the XX-th century after being ousted by structural linguistics. Until now language philosophy and linguistics tended to analyze linguistic competence as the speakers’ ability to use and understand single sentences without much taking into consideration their ability to contribute to conversations. Similarly, speech act theory tends to study isolated illocutionary acts performed by using sentences in single contexts of utterance. However, it is clear that speech acts are seldom performed alone in the use of language. On the contrary, speakers perform their illocutionary acts within entire discourses where they are most often in verbal interaction with other speakers who reply to them and perform in turn their own speech acts with the collective intention of conducting a certain type of conversation. Above all, the use of language is a social form of linguistic behaviour. It consists, in general, of ordered sequences of utterances made by several speakers who tend by their verbal interactions to achieve common goals such as discussing news, coordinating their joint action, negotiating or more simply exchanging greetings. Could we enrich current speech act theory so as to develop a more general but equally powerful theory of discourse ? Could we make a reasoned typology of conversations and analyze adequately their conditions of success
The language study began to answer the questions how to represent the world view and the correlation of speaker and language. Due to the scientific paradigm change «from the language structure to the language for the speaker’s needs” the human comes to the centre of the language study. We investigate the language to reveal the human’s ability to express his/her relationships with the society and the world. Consequently, language must be explored in the framework of human sciences –psycho-linguistics, cognitive psychology, sociolinguistics, cognitive linguistics, ethnic linguistics which correlating can develop new trends in language studies [2, 20-25]. In the process of cross-cultural communication the universal cognitive features of discourse generating and interpreting are employed as well as the culturally specific ones referring to ethnic cultural characteristics of an individual language and society, for example, presuppositions based on the traditions and beliefs in the way of life, categorizing the worldview, architectural style and economic order [4,35-58].
A discourse is where language is used which relates to particular social practices. Discourse analysis – the study of spoken and written language in its social and psychological context. They shape attitudes, behaviour and power relations of the people involved. Some types of discourses are: general; racial; political; medical; economic; environmental and law/ legal. Discourse may be understood in a few different ways. For one, it may simply refer to the manner in which individuals and groups communicate. On a deeper level, it may symbolize the systems of thoughts and beliefs that determine how individuals understand and interpret the world. Due to the social political order in the country discourses may differentiate between two major types: authoritative (e.g.: news articles without comment section and in political speeches and tv interviews in which there is no interactivity) and democratic (e.g.: a politician’s blog open for comments or tv discussions in which the reporter is knowledgeable). The first type can be described as one-way communication. The participants build they can be also divided into discourse instead of only asking and answering. This is two-way communication. People notice patterns and we interpret the world in light of archetypes, repetitions, and symbols.
We seek to increase our understanding of diverse cultures, expand our competence in various languages, and investigate the impact of as well as the creative potential contained in established and emerging languages for specific purpose. It may promote our multilingual proficiency and intercultural understanding. While communication may be recognized as a universal phenomenon, distinctions—ranging from word-order to naming—undoubtedly remain as they help to define culture and develop language. Yet, little is understood about the similarities and differences in languages around the world.
The goal of this paper is to examine semantics of two lexemes: ceiling and floor functioning in professional (economic) discourse (ED) from cross-linguistic and cross-cultural perspectives. The adjective Cross-cultural in the research title is not just limited to national contexts but also includes a cross-disciplinary perspectives. Comparisons and parallels are established with three written discourses: General (GD), Architecture (AD), and Economics (ED) . General or National discourse refers to forms of communication that occur at a national level, though it can also be used to indicate topics and subjects that are considered of national importance. Verbal forms of expression can range from face-to-face contact between individuals at a national political debate, to large-scale events like rallies. There are additional forms of verbal communication that take place on television, such as news broadcasts and press conferences that provide information and outlets for ideas. The research methodologies used in the studies are varied from the componential analysis to discourse analysis and they offer an overview of the diversity and richness of approaches to various registers of discourse [3, 3-10]. It is hoped that the paper appeals not only to students but also to confirmed scholars interested in cross-linguistic and cross-cultural aspects of ED. It will also be of interest to language teachers or teachers who are involved with e.g. international students (economics majors) and academic mobility.
Let’s begin with the lexeme ceiling which developed from Middle English celing  celen; the first known use was in 1535. The lexical meaning of ceiling includes 5 components:1. a. The upper interior surface of a room; b. Material used to cover this surface; 2. Something resembling a ceiling: a ceiling of leaves over the arbor; 3. An upper limit, especially as set by regulation: wage and price ceilings; 4. a. The highest altitude under particular weather conditions from which the ground is still visible; b. The altitude of the lowest layer of clouds; c. Absolute ceiling; 5. Nautical The planking applied to the interior framework of a ship.
Thus in the first dictionary entry the components – upper interior of the room, the material of the upper interior of the room, like a ceiling (metaphoric usage), upper point on the scale, upper point in geography, and the planking of the interior framework of a ship. Then we shall compare the given components with the ones in the Merriam Webster Dictionary: ceiling -1.a. the overhead inside lining of a room; b. material used to ceil a wall or roof of a room; 2.something thought of as an overhanging shelter or a lofty canopy (a ceiling of stars); 3.a. the height above the ground from which prominent objects on the ground can be seen and identified; b. the height above the ground of the base of the lowest layer of clouds when over half of the sky is obscured; 4.a. absolute ceiling; b.service ceiling; 5. An upper usually prescribed limit (a ceiling on prices, rents, and wages). Both sets coincide, the nautical component is not revealed, though it can join the first component. However three differential features are observed in both sets of GD. The dominant component in the lexical meaning of ceiling must be “roof”, therefore the lexeme ceiling reveals the dominant component “roof” in the General discourse.
When functioning in the discourse the lexeme “ceiling” reveals the dominant component “the top interior finish of a room which hides the structure and support of the roof”. In AD ceilings can be painted, stuccoed, carved, or covered with tin plate, gold, or sculpture. Consequently, this dominant component refers the lexeme ceiling to the Architecture/Construction discourse.
The lexeme “ceiling” used in the Economics discourse realizes the dominant component “the maximum level permissible in a financial transaction”. Ceiling refers to the highest point on the price scale, the maximum interest rate, or the largest of some other factor involved in a transaction, for example: the interest rate ceiling on a credit card is the highest interest rate that could be charged for purchases, cash advances, penalty APR, etc. An adjustable rate mortgage (ARM) might include an interest rate ceiling; the maximum interest that the mortgagor would be allowed to pay. Ceilings are intended to keep prices, interest rates, rents, charges, debts and other financial transactions under certain levels. Examples include bond issuers who may cap the amount of interest they would be willing to pay; investors who attach a price ceiling or limit to a position order; maximum rents allowable for certain properties; or debt ceilings, the amount of debt above which an entity can no longer borrow, as issued by local, state or federal governments.
The componential analysis of the lexical meaning revealed the component “highest component” as the dominant one for three types of discourse. We suppose that this component can help verbalize the concept of “highest point” in the Anglophone world view.
The lexeme “floor” developed from O. Eng. flor, a word common to many Teutonic languages, cf.: Dutch vloer, and Ger. Flur, a field, in the feminine, and a floor, masculine), with the meaning “the lower horizontal surface of a room”. The lexeme “floor” can express the opposite of “ceiling” in the Anglophone world view and it can actualize the components of : a. The surface of a room on which one stands; b. The lower or supporting surface of a structure; 2. a. A story or level of a building; b. The occupants of such a story: The entire floor complained about the noise; 3. a. A level surface or area used for a specified purpose: a dance floor; a threshing floor; b. Basketball The court viewed as the playing area for taking free throws, in contrast to the foul line; 4. The surface of a structure on which vehicles travel; 5. a. The part of a legislative chamber or meeting hall where members are seated and from which they speak; b. The right to address an assembly, as granted under parliamentary procedure; c. The body of assembly members: a motion from the floor; 6. The part of a room or building where the principal business or work takes place, especially; a. The area of an exchange where securities are traded; b. The part of a retail store in which merchandise is displayed and sales are made; c. The area of a factory where the product is manufactured or assembled; 7. The ground or lowermost surface, as of a forest or ocean; 8. A lower limit or base: a pricing floor; a bidding floor (The Free Dictionary). The component “surface” or “area” takes the dominant position in the lexical meaning structure of “floor” when functioning in GD.
Let’s compare the definition selected from The Free Dictionary with the other one from Merriam Webster “floor”:1.the level base of a room; 2.a . the lower inside surface of a hollow structure (as a cave or bodily part); b.a. ground surface ; 3. a. a structure dividing a building into stories; also : story; b. the occupants of such a floor; 4. the surface of a structure on which one travels ; 5.a. a main level space (as in a stock exchange or legislative chamber) distinguished from a platform or gallery; b. the specially prepared or marked area on which indoor sports events take place; c. the members of an assembly ; d. the right to address an assembly ; 6. a lower limit : base. Here one can see the dominant component “surface/platform” In GD the component “level base of a room” is a differentiative one; in AD it is “a platform structure dividing a building into stories”.
The lexeme floor in Architecture Discourse reveals the component “the first structure built on top of the foundation” (In platform framing, the first structure built on top of the foundation is the first floor; this floor is used as a platform on which to fabricate the first tier of stud walls).
In the conceptual system of “Economics” the lexeme “floor” retains the component “low level/limit” which is the opposite of the “level/limit” – high. Thus then given opposition “low(-est) : high(-est) remains the constant value in the individual as well as the societal world view. This thesis is proved by a semantic representation of the concept “limit” in the discourse registers under study. Cf. the definition of ‘floor’: the lowest acceptable limit as restricted by controlling parties. Floors can be established for a number of factors, including prices, wages, interest rates, underwriting standards and bonds. Some types of floors, such as underwriting floors, act as mere guidelines while others, such as price and wage floors, are regulatory constraints that restrict the natural behavior of free markets. A price floor is the lowest price that a government allows a good to be sold for. In the absence of a price floor, the free market equilibrium price might be lower. Minimum wage is an example of a wage floor (Investopedia).
Though the component “flatness” (General Discourse) in the meaning of the lexeme ”floor” is not realized in the Economics Discourse, wherein the component “value” is revealed. In Architecture Discourse “the lexeme “floor” has the dominant semantic component – “ground base/ platform”. However in the three discourses under study the lexeme ”floor” realizes the component “lowest limit”. In Economic Discourse it loses the component “flatness” , instead it actualizes the component “point” likewise the lexeme “ceiling” also actualizes the component “point” which is located on the vertical scale: “the lowest point (floor)  the highest point (ceiling)”.
References:
1. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С. Г. Воркачев // Филологические науки. – 2001. – № 1. – С. 64-72.
2. Красных В. В. Этнопсихолингвистика и лингвокультурология: Курс лекций / В.В.Красных. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2002. – 284 с.
3. Шеина И. М. Межкультурная коммуникация как проявление лингвистического и культурного опыта: автореф. дисс… докт. филол. наук.: 10.02.20. – М.: МГУ, 2010. – 53 с.
4. Bagby Lewis. Mikhail Bakhtin’s Discourse Typologies: Theoretical and Practical Considerations / Lewis Bagby // Slavic Review. – Vol. 41. – No.1. – Spring, 1982. – Pp. 35-58.

У статті розглядаються семантичні зв‘язки між однокореневими лексичними одиницями, які представлені у межах словесних опозицій, що базуються на тотожності або протиставленні семантичних і формальних компонентів лексичного значення одиниць, словотвірними варіантами, словотвірними синонімами і словотвірними паронімами.
Ключові слова:семантичні зв‘язки, тотожність, протиставлення, словотвірні варіанти,словотвірні синоніми і пароніми.
В статье рассматриваются семантические связи между однокоренными лексическими единицами, представленные в рамках словесних оппозиций, которые основываются на тождестве или противопоставлении семантических и формальних компонентов лексического значения одиниць, словообразовательными вариантами, словообразовательными синонімами, словообразовательными паронимами.
Ключевые слова: семантические связи, тождество,противопоставление, словообразовательные варианты, словообразовательные синонимы,словообразовательные паронимы.
In this article it is considered semantic relations between the lexical units with the same root in the limits of word oppositions: word-building variants, word-building synonyms, word-building paronyms, which are based on identity or contrasting of semantic and formal components of the lexical meaning of these units.
Key words: paradigmatic relations, identity, contrasting, word-building variants, word-building synonyms, word-building paronyms.

Мова являє собою універсальний засіб спілкування і уся сукупність мовних елементів, увесь устрій мови пристосовані для цього. Системність, поліфункціональність, варіантність визнані фундаментальними якостями мови, якими і визначаються властивості слова як основної одиниці мови. Для лексичного складу як одного Із основних компонентів мови характерні всі її фундаментальні властивості. Лексичний склад постійно і безперервно розвивається, вдосконалюється, маючи своє минуле, сучасне і майбутнє, і цей розвиток є детермінуючим як загальними властивостями мови, так і якісною специфікою слова. Розвиток окремих слів як елементів лексичного складу, їх взаємовідношення і взаємодія з іншими словами, їх можливість утворювати нові слова, без сумніву ведуть до розвитку лексичного складу, до його розширення і збагачення. В лексичному складі мови, з одного боку, відображається все багатство і розмаїття предметів, явищ реальної дійсності і велика кількість лексичного матеріалу, а з іншого боку, всі семантичні процеси, які здійснюються в системі мови, зумовлені мовними законами, підпорядковуються певній мовній кваліфікації. Тому словниковий склад являє собою підпорядковану, ієрархічно структуровану систему з певними закономірностями своєї організації, функціонування і розвитку, що визначається фундаментальними властивостями мови. Всі процеси і закономірності, що здійснюються в лексичному складі, зумовлюються цими властивостями.
Лексичний склад – складна багатоаспектна система, яка охоплює стабільні, сталі елементи, нові, що асимілюються, виявляючи ознаки постійного розвитку, руху і оновлення. В динаміці лексичного складу відображаються багаточисленні структурні, лексико-семантичні процеси, в результаті яких лексичний склад збагачується новими словами, що функціонують в системі мови автономно або паралельно з вже існуючими для певного поняття словами.
Проблема розвитку слова і словникового складу слушна, багатоаспектна; їх розвиток, динаміка їх росту йде в різних напрямках:
– внутрішній семантичний розвиток слів як структурних елементів, що позначається семантичною деривацією;
– розвиток за структурно-формальними ознаками, розвиток їх словотвірної структури, що призводить до словотвірної деривації;
– розвиток семантичних відношень між словами на основі різних формальних і семантичних опозицій і виникнення нових видів семантичних зв’язків, що визначає парадигматичний розвиток слів. Поява в словниковому складі лексичних інновацій внутрішньомовного походження пояснюється впливом семантичних і словотвірних процесів, які пов’язані не тільки з кількісним ростом словникового складу, але й з його якісним розвитком, є потужними чинниками динаміки словникового складу. В процесі семантичної деривації, тобто динаміки семантичного значення внутрішньої структури слова, з’являються нові номінації, нові значення для найменування вже знайомих понять. Словотвір утворює слова за словотвірними моделями, спираючись в процесі створення нових слів на існуючі в системі мови елементи, використовуючи внутрішні ресурси лексичної системи. Словотвірні форманти і словотвірні моделі, характеризуючись власне семантичними ознаками, широко використовуються для створення нових конкретних найменувань, беручи участь у словотвірних актах і виконуючи номінативну функцію.
Сучасний рівень розвитку лексикологічної науки передбачає вивчення питань системної організації словникового складу та слова не тільки самого по собі, але в усіх його зв’язках і відношеннях. Аналіз змістової сторони слова, тобто його лексичного значення, функцій слова у мові і вживання його у мовленні є можливим зараз тільки у контексті системних відношень, тільки в цьому разі він буде достатньо об’єктивним і науково обґрунтованим. Між словами в лексико-семантичній системі мови передбачають звертання до змістової сторони слова, до лексичного значення, до його компонентів, які беруть участь в організації певних відношень між лексемами в системі мови. В сучасних дослідженнях семантики слова виділяються загальні, інтегральні елементи значення, що об’єднують слова в різні групи і класи, та відмінні, диференційні семантичні ознаки, які визначають співвідношення слів у межах того чи іншого класу, групи, які підкреслюють індивідуальний характер лексичного значення слова. Інтегральні і диференційні ознаки не є постійними, вони замінюють один одного. Диференційна ознака може стати інтегральною, а інтегральна ознака може стати диференційною у разі широкого об’єднання слів.
Суттєвим моментом у розумінні структури семантичних відношень, які складаються у різних поєднаннях слів, є роз’яснення основних різновидів семантичних відношень.
Елементи лексико-семантичної системи пов’язані відношеннями
тотожності, схожості, протилежності, включення. \/
Подібні різновиди в лінгвістичний літературі звичайно кваліфікуються як опозиції, що свідчать: про еквівалентність або тотожність, ця опозиція називається тотожною або нульовою; про включення, ця опозиція називається привативною або родовидовою; про пересічення або еквіполентну опозицію; неспівпадання (незбіг) – диз’юнктивна опозиція.[3, с.46-49]. Відношення семантичної тотожності спостерігаються у випадках дублювання і стилістичної синонімії,семантичні відношення включення або гіпонімія з‘являються, коли слово має загальне значення або родове поняття,
а інше – видове поняття. Близькими за характером є відношення частини і
цілого або метонімія. Відношення пересічення при наявності загального і відмінного в значенні слів, що належать до одиниць одного рівня узагальнення, представлені синонімами.
Характер семантичних ознак і тих відношень, які складаються в лексичних об’єднаннях, визначають тип, групи, клас слів. Кожна одиниця лексичної системи включається в певні семантичні поля на підставі змістової схожості і певних асоціацій з іншими одиницями. Лексика як система являє собою безліч таких полів, одиниці яких не тільки взаємопов’язані між собою, а й взаємодіють зі словами-поняттями інших полів. Тому одним із найважливіших проявів є принципова можливість послідовно описати словниковий склад шляхом перерозподілу його одиниць за семантичними полями, класами слів зі спільним значенням. Увесь словниковий склад поділяється на великі класи слів, потім на підкласи, на лексико-семантичні групи, такі як на позначення спорідненості, переміщення, передачі, створення, руйнування, кольору та ін. Одиниці лексики, що розподілені за такими групами, можуть бути протиставлені один одному. Така систематизація ґрунтується на послідовному включенні одиниць більш низького рівня в класи одиниць, ієрархічно більш високого рівня. Інший прояв системності лексики є широко представлені в ній
відношення полісемії, синонімії, антонімії, конверсії, словотвірної деривації. Мінімальні лексичні одиниці з однаковими звуковими оболонками групуються багатозначні слова – своєрідні мікросистеми, в утворенні яких полягають певні закономірності.
Семантичні відношення між словами певної групи називаються
парадигматичними, що належать плану синхронії і вказують на те, як побудована лексична система мови. В дослідженні семантичних відношень, які складають основу лексико-семантичної системи, полягає актуальність цієї статті.
Матеріалом даної статті є виявити статус однокореневих структур і їх взаємо¬зв’язки з іншими однокореневими мовними одиницями.
Іменники типу Unsinn — Widersinn, Häuslein — Häuschen, близькі або тотожні за лексичним значенням, визначаються як словотвірні або однокореневі синоніми. Ці лексичні одиниці мають спільну кореневу морфему і різні словотворчі форманти, семан¬тично спільні або близькі за одним чи кількома компонентами свого лексичного значення, відрізняються семантичними і стилі¬стичними відтінками, лексичною і словотвірною валентністю та дистрибуцією.
Однокореневі синоніми характеризуються різним ступенем си¬нонімічності, яка залежить від ступеня близькості лексичного значення (максимальної, неповної або середньої, мінімальної), на основі якої виділяються відповідні синоніми з максимальним, се¬реднім та мінімальним ступенем синонімічності. Статус постійних набувають однокореневі синоніми з середнім ступенем синоніміч¬ності, оскільки між ними існує морфологічна та семантична дифе¬ренціація, яка утримує їх у системі мови, наприклад: das Fest — die Festlichkeit, der Ruf — der Aufruf.
Однокореневі синоніми з максимальним та мінімальним ступенем синонімічності взаємодіють з іншими однокореневими лексичними одиницями в семантичних і формально-семантичних опозиціях.
Якщо слова зі спільною морфологічною структурою збігаються за всіма компонентами лексичного значення, то йдеться про одно¬кореневі дублети. Вони виникли або як еквіваленти іншомовних слів (Abstraktheit — Abstrakte, Synchronisation, — Synchronisie-rüng), або як територіальні еквіваленти (Synärese — Synäresis), які можуть заміняти один одного в контексті. На противагу од-нокореневим синонімам основною особливістю дублетних пар є їх гранична семантична рівнозначність, що розуміється як семантич¬на ідентичність, яка виявляється переважно в номінативності. Дру¬га особливість однокореневих дублетів — в їх приналежності до одного і того ж стилю. Дублети можна назвати абсолютними но¬мінативними синонімами, оскільки вони збігаються в своїх основ-них, частіше єдиних значеннях, співвідносних з мовним денотатом.
У плані взаємовідношень між однокореневими дублетами і од-
нокореневими синонімами можливий взаємоперехід. Дублети не
байдужі до процесів, що відбуваються у системі мови. В резуль-
таті багатопланової взаємодії з іншими лексичними одиницями у
різних контекстах, різних дистрибутивних моделях вони зазнають
певних семантико-стилістичних зрушень у своїх значеннях[1, с.29-32].У такому разі дублети перестають бути еквівалентами і стають синонімами, бо в результаті реалізації в контексті уже набули розрізнень у словотворчих зв’язках і в здатності до словоутворення. Так, однокореневі утворення, «колишні» дублети Synod — Synode, функціонують як синоніми, тому що розрізняються словотвірною валентністю. Слово Synod має властивість утворювати нові слова,
наприклад: synodal. До синонімічних відношень приводить і роз-
ширення обсягу значення в одного з дублетів. Так, однокореневі
утворення Supplik — Supplikation мають у системі мови статус
синонімів. їх синонімічність виникла в результаті розширення се-
мантичного обсягу іменника Supplikation за рахунок суфікса
-tion, що виражає не тільки категорію дії, а і категорію предмет-
ності. ,
Змістова і категоріальна диференціація сприяла виникненню синонімічних зв’язків між колишніми дублетними парами. З двох паралельних слів одне може вживатися на різних територіях. Так, сфера вживання послужила основою синонімічності для одноко-реневих утворень Steige — Stiege (південнонімецьке вживання), Technikum — Technik (останнє вживається в Австрії). Це явище регіональної синонімії.
Наведені приклади свідчать про те, що «колишні» рівнозначні слова є вже не просто замінниками одне одного, як це було в період їх появи — між ними розвиваються синонімічні відношення, які й передбачають певні розрізнення. Причини закріплення того або іншого синоніма різноманітні, часто індивідуальні.
Однокореневі синоніми з максимальним ступенем синонімічно¬сті можуть співвідноситися зі словотворчими варіантами. ‘
Іменникові паралелі типу Beamtenschaft — Beamtentum, Gewei-de — Eingeweide, Schonung — Verschonung, Reform — Reforma¬tion, що функціонують у ролі самостійних лексем, не мають семан¬тичних і стилістичних розходжень, а відрізняються тільки за фор¬мальними ознаками, кваліфікуються як словотвірні або структур¬ні варіанти.
Варіативність визначається як співіснування в літературній нормі у рамках од¬нієї епохи і одного стилю рівнозначних паралельних форм, що перебувають у відношеннях варіювання і не несуть у порівнянні однієї з одною додаткової інформації. Відсутність додаткової інформації у словотворчих варіантах зумовлена тим, що вони утворюються:
– від одного і того ж кореня за допомо¬гою системних варіантних суфіксів, генетична спільність яких до¬ведена всім ходом історичного розвитку німецької мови (Spötte¬rei — Spöttelei);
– за допомогою системних непродуктивних афік¬сів, семантичний зміст яких залишається незмінним через низьку словотворчу валентність (Basis у зіставленні з кореневим словом Base);
– від одного і того ж кореня за допомогою одного і того ж афікса (Wandlung — Wandelung, Gebrumm — Gebrumme, Scho¬nung — Verschonung).
Стосовно варіантів ми дотримуємося теоретичного поло¬ження, висловленого О. І. Москальською, яка поділила однокореневі лексичні одиниці зі спільним лексичним значен¬ням на дві великі групи: 1) словотворчі варіанти слів, що станов¬лять кореневі слова, з одного боку, і суфіксальні утворення з системними непродуктивними суфіксами — з другого (Base — Ba¬sis, Dose — Dosis); 2) словотворчі синоніми, що становлять реа¬лізацію словотворчих моделей з різними продуктивними суфіксами (Mobilisation — Mobilisierung, Studentenschaft — Studententum)[4,с.57-69].
З точки зору структури словотворчі варіанти мають майже
повну зовнішню схожість з мінімальним розрізненням однієї —
двох фонем (Wandlung — Wandelung) або в одну морфему (Do-
se — Dosis) і однакову однорідну твірну основу. Словотворчі
морфеми не відіграють суттєвої ролі в модифікації смислового
значення. З точки зору семантики, словотворчі варіанти
повністю тотожні за всіма компонентами лексичного значення
і тому не мають ніяких семантичних відтінків. Завдяки тотожно-
сті лексичного значення словотворчі варіанти мають однакову лек-
сичну сполучуваність, вживаються в одних і тих же словосполу-
ченнях (akkumulierte Dose — akkumulierte Dosis; eine starke Dose
Schuld — eine starke Dosis Schuld) і можуть взаємозамінятися.
Розрізнення між ними можуть мати стилістичний або функціональний характер[2,с.165-171], не порушують єдності слова в його варіантах і є поверховими,неглибокими.
Варіантність відноситься до словозмінної, а не до слово-
творчої категорії, оскільки це формальне вираження одних і тих
же лексичних значень у межах однієї лексеми. З варіантністю
пов’язане утворення не нових слів, а нових словоформ, модифікація яких не порушує суті лексичного значення, наприклад: Kommas-Kommata, Geweide— Eingeweide.
Факт існування таких однокореневих паралелей обов’язково викли¬кає їх взаємодію, боротьбу за сферу вживання, що і зумовлює зміну їх статусу в системі німецької мови.
Простежимо за розвитком взаємовідношень між однокореневи-ми утвореннями Begier — Begierde. Дослідники вважають ці імен¬ники словотворчими варіантами. Вони цілком тотожні за значен¬ням, не мають семантичних розрізнень, суфікс -de не має ніякого семантичного навантаження, при його пропущенні значення слова не змінюється. Але між цими словами були незначні стилістичні відмінності, які полягають у різній мірі емоційного забарвлення. З часом розрізнення стилістичного характеру поглиблювались, стилістична диференціація між цими словами стає яскраво вира¬женою і викликає вже семантичну диференціацію. Покажчиком семантичної диференціації є здатність кожного слова даної пари вступати в синонімічні відношення з іншими словами того ж ко¬реня, наприклад, від слова Begier утворюється іменник Begierig-keit з синонімічним значенням, а від Begierde — Begehrlichkeit також зі спільним лексичним значенням. Поки що статус слів Begier — Begierde не з’ясований, очевидно, вони займають про¬міжне місце між варіантами і синонімами. Те ж саме можна сказати і про іменники Schonung — Verschonung, Geweide — Ein¬geweide, які належать до словотворчих варіантів. При цьому враховується максимальна близькість їх лексичного значення і не беруться до уваги морфологічні і валентно-дистрибутивні особливості цих слів. Проте в синхронному аспекті їх можна вважати синонімами, оскільки між ними уже наступила функціонально-стилістична диференціація. Так, слово Eingeweide крім основного лексичного має термінологічне значен¬ня. Функціонально-стилістична диференціація викликає розширен¬ня лексичної і словотвірної валентності і зумовлює подальший розвиток синонімічних відношень.
Однокореневі синоніми, як лексичні одиниці лексико-семантич-ної системи, мають нестійкий характер і підлягають загальним для мови тенденціям змін, необхідних у процесі комунікації, їх лексичне значення модифікується (генералізується або спеціалі¬зується). Під впливом модифікації лексичного значення поступово зникає близькість семантичних компонентів і наступає семантична диференціація, яка і руйнує синонімічні зв’язки, а синоніми набу¬вають іншого статусу — омонімів або паронімів. Цей процес грунтується на мінімальній близькості лексичного значення сино¬німів, яка передбачає спільність понять і не спільність семантики. У синонімів з омонімами абсолютна понятійна та семантична ди¬ференціація, а з паронімами синоніми мають спільне поняття, але різну семантику. На нашу думку, подібно до того як семантична та стилістична диференціація словотворчих варіантів приводить до виникнення словотворчих синонімів, так і семантико-стилістична диференціація, перерозклад, контамінація однокореневих синоні¬мів може привести до появи однокореневих паронімів. Нашу точку зору підтверджує той факт, що смислова співвіднесеність синоні¬мів і паронімів базується на спільності або близькості понять, які вони позначають. Так, однокореневі пароніми Inschrift — Anschrift мають спільне поняття( надпис), а розрізняються семантичним змістом( адреса на конверті) – (надпис на пам‘ятники). Однокореневі пароніми Brüder(родинні відношення) — Gebrüder (юридичні особи,які мають спільні економічні інтереси) були, очевидно, в діахронному плані однокореневими синонімами, про що свідчить спільне поняття і збережене, хоча й зовнішнє, спільне семантичне значення, проте в синхронному зрізі це семантично різні слова.
Отже, існування певних семантичних відношень між однокоре¬невими одиницями у сучасній німецькій мові зумовлено їх характером,нечіткими, рухливими межами,непостійності компонентного складу лек¬сичного значення, що змінюється під дією як мовних(розумова діяльність, зміна денотата), так і позамовних(парадигматичні і синтагматичні зв’язки слів, контекст) чинників.
Література
1.Алексеев А.Я. О некоторых вопросах стилистического словообразования/ А.Я.Алексеев//Словообразование и его место в курсе обучения иностранным язикам. – Владивосток: Изд-во ДГУ, 1975. – Вып.3. С.29-32.
2.Іщенко Н.Г. Парадигматичні зв‘язки в системі однокореневих утворень/Н.Г.Іщенко//Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. – Київ: Видавничий центр КДЛУ,2000. – С.165-171.
3.Кузнецова Э.В.Лексикология русского языка /Э.В.Кузнецова. – М.:Высшая школа,1982. – С.46-49.
4.Москальская О.И. Вариантность и дифференциация в лексике немецкого языка/О.И.Москальская//Норма и социальная дифференциация языка. – М.:Высшая школа,1969. – С.57-69.

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

м. Луцьк

Пропонована розвідка присвячена вивченню особливостей організації рекламних текстів у сучасних англомовних засобах масової інформації, аналізу типів реклами та її функцій, а також місця і ролі піктограм та ідеограм у рекламних текстах.   

Ключові слова: засоби масової інформації , реклама, піктограми та ідеограми.

Предлагаемое исследование посвящено изучению особенностей организации рекламных текстов в современных англоязычных средствах массовой информации, анализу типов рекламы и ее функций, а также месту и роли пиктограмм и идеограмм в рекламных текстах.

Ключевые слова: средства массовой информации, реклама, пиктограммы и идеограммы.   

The article deals with the study of the structural features of the advertisements  in the modern English mass-media, analysis of advertising, its types and functions, and the place and role of pictograms and ideograms in the advertisements.    

Key words: mass-media, advertizing, pictograms and ideograms.

Сучасний стан мовознавчих студій свідчить про те, що значна частина вітчизняних та зарубіжних лінгвістів(Почепцов Г.Г., Селезньов В.В., Томас Сібеок, Ярош О.Б., AllanBell, PeterBrook, HowardDevis) фокусують свою увагу на дослідженні  мови засобів масової інформації (ЗМІ), які є однією з найважливіших інституцій розвиненого суспільства. У широкому сенсі цього терміну сучасні засоби масової інформації [6] включають власне  пресу (газети, журнали, книги), а також радіо, телебачення, інтернет, зовнішні рекламні щити, домашні інформаційні центри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп’ютерні та інші лінії зв’язку. Усім цим засобам притаманні якості, що їх об’єднують, — звернення до масової аудиторії, доступність, корпоративний зміст продукування та розповсюдження інформації.  

Як зазначає Ярош О.Б. [3, c. 34], диференційною ознакою сучасних ЗМІ є те, що вони забезпечують представникам різних громадських, суспільних груп та політичних організацій, торгово-економічним компаніям можливість публічно виражати свої думки, знаходити та об’єднувати однодумців,  представляти  та популяризувати свої послуги та продукцію.

Варто зазначити, що ЗМІ постійно змінюються, удосконалюють свій зовнішній вигляд, способи представлення інформації, тому вимагають постійної уваги зі сторони лінгвістів, маркетологів, соціологів чи політологів. Власне цим фактором і визначається актуальність пропонованого дослідження. Проведений аналіз у перспективі доповнить дослідження, присвячені вивченні мови ЗМІ, комбінованих рекламних текстів, до складу яких входять різнопланові графічні одиниці.      

 Невід’ємною складовою усіх сучасних ЗМІ є реклама, яка займає значну частину їхнього інформаційного простору. Крім того, прослідковується чітка тенденція до постійного збільшення частки рекламних текстів у засобах масової інформації.

Реклама – це процес інформування цільової аудиторії про продукт, послугу чи товар, їхнє представлення та запевнення в необхідності їхнього придбання [2]. Оскільки реклама є складним явищем та спрямована на широке коло споживачів, так само складною є її класифікація. Виділяють вісім основних категорій реклами: 1. За складом цільової аудиторії – сильно-, середньо- та легко-сегментована. 2. За цільовим впливом – комерційна або товарно-сервісна та некомерційна, наприклад, політична та соціальна. 3. За масштабом розповсюдження – глобальна, загальнонаціональна, регіональна та місцева.  4. За способом передачі – друкована, електронна та зовнішня. 5.За способом виконання – текстова, візуальна та текстово-візуальна. Текстова реклама в свою чергу поділяється на просту та складну, а візуальна – на статичну та динамічну. 6. За методом впливу – пряма та непряма. Пряма реклама –  це реклама, що пропонує купити рекламований продукт чи послугу. Цей тип реклами обов’язково включає контактну та цінову інформацію. Непряма реклама – впливає майже на підсвідомому рівні, а пропонована інформація поглинається поступово. 7. За способом звернення – безособова та персоніфікована. 8. За способом оплати – платна та безоплатна.  

За цільовим призначенням виділяють шість основних видів реклами, які спрямовані на рекламу продукції, торгової марки, імені виробника, реалізатора товарів та послуг, діяльності громадсько-політичних організацій [ 1, с. 12-27]. У сучасних наукових студіях виділяють чотири основні функції реклами: економічну, соціальну, маркетингову та комунікаційну. Економічна функція полягає у прагненні до збільшення об’ємів продажу продукції та розмірів прибутку за певний період часу. Соціальна функція реклами спрямована на формування масової свідомості та свідомості кожного індивіда. Соціальна реклама окрім власне «рекламування», сприяє формуванню та втіленню у свідомості людей ідейних цінностей певного суспільства, апелює до споживчих інстинктів людей, заохочуючи їх до підвищення рівня добробуту, а також сприяє підвищенню культури споживання шляхом порівняння рекламованих товарів з метою придбання кращого. Маркетингова функціяполягає у просуванні товару чи послуги на ринку, вона повністю підпорядкована завданням маркетингу. Комунікаційна функція полягає у встановленні єдиного інформаційного зв’язку між рекламодавцями та споживчу аудиторію [1, с. 19-21]. Отже, реклама – це певний тип комунікації, що модифікує сприйняття реальності цільовою аудиторією, направлений на переконання та спонукання до певних дій, зокрема у сфері споживання та комерції, а також формування певного типу поведінки чи громадської думки.  

Останнім часом з метою максимізувати результати та привернути увагу споживачів, підприємства та індивіди використовують різноманітні візуальні ефекти. Звернення до візуальних знаків, як до інтенсифікаторів вербальних повідомлень, знаходить своє пояснення у семіотичній теорії, запропонованій Томасом Сібеоком [4]. На думку дослідника, який розвинув вчення про знак Чарльза Пірса про те, що “…людина – це знак, подібно до усіх інших істот” [ 4, c. 15], і додав, що цей знак є дієсловом interprete “інтерпретувати, пояснювати”, тому знакова діяльність є власне визначенням життя у Всесвіті.  

Для статичних видів рекламних текстів найпоширенішими з них вважається використання ідеограм та піктограм. Німецький вчений Херберт Капіцький,  визначає піктограму як іконічний знак, який відображає характерні риси зображуваного ним предмету чи явища, і через абстракцію переймає ознаки знаку [5, c. 6-30]. Піктограми та ідеограми схожі між собою – вони є піктогральними знаками, проте, не зважаючи на це, вони мають різні функції. Піктограми не тільки інформують чи підсилюють вербальний ряд у тексті, а зазвичай використовуються з метою попередити, запобігти та вберегти, а це  вимагає негайних дій від реципієнтів. Вони повинні представити саму суть причини, візуально передаючи важливість інформації в такий спосіб, щоб не виникло непорозумінь чи помилок. Саме тому дуже важливим є факт інтернаціоналізації піктограм та їхня міжкультурна конвенційність, яка була б зрозумілою якомога більшій аудиторії.

Ідеограми ж, навпаки, використовуються для трансформації інформації у гумористичній формі, що сприяє більш вільній їх передачі та кращому сприйнятті й запам’ятовуванні.  

            У поданих нижче прикладах реклами, які знаходимо на шпальтах популярної австралійської газети TheWeekendPost, бачимо реалізацію усіх зазначених вище функцій реклами: економічної, соціальної, маркетингової та комунікаційної. Власне економічна функція знаходить своє відображення у прагненні виробників збільшити обсяги продажу рекламованих напоїв, соціальна функція здійснюється шляхом формування у цільової аудиторії думки про те, що це найкращий магазин, де продаються найкращі напої, маркетингова – в очевидній промоції товару на ринку. Щодо комунікативної функції, то простежуємо не тільки інформування споживачів про високу якість їхньої продукції – 1^stChoiceLiquorSuperstore, але й готовність виробників до серйозного і постійного змагання у сфері цінової політики: Webeateveryone’sliquorprices. Even if they’re crazy enough to undercut us, we’ll beat them again.     Крім того, простежуємо апелювання до емоцій споживачів через яскраву кольорову гаму, яка не перевищує необхідних трьох кольорів на кожній картинці; використання цифри 1 замість англійської літери і, яка підтверджує перший, тобто найкращий вибір; підсилення піктограмою із зображенням біт текстового повідомлення про потужність компанії на ринку та її здатність “побити”, тобто перемогти усіх конкурентів.   

The Weekend Post, Wednesday, June 20, 2012

Наступний рекламний текст репрезентує комбінований тип реклами, у якому поєднано вербальну частину, ідеограму (цифра 4) та піктограму. Вербальний текст пропонує усі переваги франшизи для її власників та апелює до необхідності швидкого реагування на пропоновану можливість, оскільки час визначає все у бізнесі. Використовуючи зазначені вище основні категорії  реклами, можемо охарактеризувати її як таку, що середньо сегментована, оскільки розрахована лише на певну категорію людей, що можуть стати  власниками франшизи, за цільовим впливом вона комерційна,  за масштабом розповсюдження – регіональна, за способом передачі – друкована, за способом виконання – текстово-візуальна,  складана та статична,  за методом впливу – пряма, оскільки прямо пропонує купити франшизу і вміщує контактну інформацію, за способом звернення – персоніфікована, бо подано контактну особу, яка вже є користувачем пропонованого товару, і за способом оплати – платна, оскільки це бізнес-пропозиція.

The Weekend Post, Wednesday, June 20, 2012

Отже, проведене дослідження рекламних текстів у сучасних засобах масової інформації свідчать про постійне зростання ролі реклами та її важливості у бізнесі, про необхідність здійснення постійного діалогу зі споживачами, про застосування нових, комбінованих видів рекламних текстів, які поєднують у собі власне мовну складову та візуально-графічну.  

Література:

1.      Психология в рекламе: искусство манипуляции общественнымсознанием.– Москва, 2011. – 236 с.

2.      Селезньов В.В.Основи ринкової економіки України – http://pidruchniki.ws/17240214/ekonomika/zasobi_nosiyi_informatsiyi

3.      Ярош Б.О., Ярош О.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. “Політологія” вищ. навч. закладів. – Луцьк: РВВ “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. ЛесіУкраїнки, 2005.  – 240 с.

4.      Petrilli S., Ponzio A. Thomas Sebeok and the Signs of Life. – Cox&Wyman Ltd., UK, 2001. – 78 p.

5.      Pictograms, Icons & Signs. A guide to information graphics by Rayan Abdullah and Roger Huebner.  – Thames & Hudson Ltd, London, and Thames & Hudson Inc., New York, 2008. – 243 p.

6.      http://uk.wikipedia.org/wiki/Засоби_масової_інформації

У статті описуються відмінності «іншомовного занурення» від інтегрованого навчання та навчання через зміст, пропонується градація програм занурення та обґрунтовується послідовність застосування різних методик викладання англійської мови для професійного спілкування при підготовці студентів економічних напрямів.
Ключові слова: іншомовне занурення, попереднє підготовче занурення, повноцінне занурення, інтегроване навчання, «навчання через зміст», англійська мова для професійного спілкування.
В статье описываются отличия иноязычного погружения от интегрированого обучения и обучения через содержание, предлагается градация программ погружения и обосновывается последовательность применения различных методов преподавания английского языка для профессионального общения при подготовке студентов экономических направлений.
Ключевые слова: иноязычное погружение, предварительное подготовительное погружение, полноценное погружение, интегрированное обучение, обучение через содержание, английский язык для профессионального общения.
The article is devoted to the description of the distinctions of foreign immersion from integrated learning and content-based instruction, the gradation of immersion programs is suggested and the sequence of applying different methods of teaching English for professional communication when training students of Economics is substantiated.
Keywords: foreign immersion, preliminary preparatory immersion, total immersion, integrated learning, content-based instruction, English for professional communication.

В сучасних умовах, окрім якісної професійної підготовки, невід’ємним компонентом конкурентоспроможності фахівця вважається знання іноземної мови. Саме тому при підготовці студентів вищих навчальних закладів значна увага приділяється врахуванню фахової специфіки при вивченні іноземної мови, її спрямованості на реалізацію завдань професійної діяльності. Відповідно перед методикою викладання іноземних мов як наукою стоїть завдання пошуку оптимальних шляхів досягнення достатнього рівня володіння іноземною мовою для професійного спілкування. Одним з таких найоптимальніших шляхів є впровадження в навчальний процес програм іншомовного занурення.
Основними завданнями даної статті було: провести градацію програм занурення з точки зору їх мовної та змістовної складності; запропонувати та обґрунтувати послідовність застосування різних методик викладання англійської мови для професійного спілкування при підготовці студентів економічних напрямів; дати визначення поняття «попереднє підготовче занурення» та описати його місце у навчанні іноземної мови для професійного спілкування.
В зарубіжній літературі програми іншомовного занурення достатньо широко описані в роботах таких вчених як P. Calvé, J. Cummins, A. Safty, K. Clark, C.L. Walker, [10, 14, 18, 11,19]. Ними зроблено значний внесок в розробку даної методики навчання іноземних мов, але всі вони не враховують українських реалій, як то низький вихідний рівень мовної підготовки випускників шкіл тощо. В вітчизняній методиці на даний час також є певні досягнення щодо дослідження програм занурення та їх адаптації до умов української вищої школи. Про це свідчать дослідження О.Б. Тарнопольського, C.П. Кожушко, З.М. Корнєвої [4], яких очевидно недостатньо для широкого впровадження програм занурення в практику викладання в українських вишах, що і зумовлює актуальність даної статті.
В нашому дослідженні ми виходимо з раніше запропонованого визначення іншомовного занурення у навчанні іноземної мови для професійних цілей, яке дозволяє виділити перелік трьох базових характеристик будь-якої програми занурення, яка готується для впровадження у процес навчання майбутніх економістів:
1. Занурення може впроваджуватися, коли рівень володіння студентів англійською мовою є вже досить високим – не нижче середнього і ближче до просунутого. Інакше ті, хто навчаються, просто не зможуть удосконалювати свій рівень володіння мовою в курсі, де вона засвоюється в основному мимовільно, без концентрації уваги на мовних явищах. З точки зору ЗЄР [3] це означає, що, до переходу до вивчення мови в програмах занурення, студенти повинні досягти принаймні рівня В2 у володінні нею. Оскільки цей рівень, навіть виходячи з вимог Програми з англійської мови для професійного спілкування [5], досягається, як правило, не раніше кінця другого року вивчення мови у ВНЗ, можна зробити висновок, що розраховувати на впровадження навіть найпростіших програм занурення можливо не раніше початку третього року навчання.
2. Впровадження програм занурення з ІІІ курсу стає найбільш ефективним, лише коли їм передує мовний курс, побудований на основі навчання через зміст. По-перше, інтегрований мовний курс навчання через зміст, у якому викладання предметного змісту немовних дисциплін урівноважено з концентрацією уваги на самих мовних явищах, дозволить забезпечити потрібний для програм занурення вихідний рівень володіння іноземною мовою у студентів, оскільки у такому курсі мові приділяється значно більше спеціальної уваги, ніж під час занурення. По-друге, і це ще важливіше, курс навчання через зміст забезпечує психологічну готовність студентів до початку роботи у програмах занурення. Курс навчання мови через зміст, у якому звична концентрація уваги на мовних явищах не зникає, а йде пліч-о-пліч з концентрацією уваги на предметному змісті, поступово привчає до того, що цей зміст може викладатися не тільки рідною, але й іноземною мовою. Це дозволить у подальшому запобігти психологічного шоку, який негативно впливає на результати навчання як мови, так і предметного змісту немовної дисципліни.
3. Програми занурення можуть впроваджуватися як у курсі іноземної мови (якщо вона вивчається на ІІІ курсі немовного ВНЗ), так і в курсах немовних дисциплін професійного циклу. Занурення у курсі іноземної мови (ІІІ рік навчання) вимагає перебудови цього курсу – побудови його як моделі вивчення немовних дисциплін професійного циклу. Таке змодельоване занурення у просунутому курсі іноземної мови для ІІІ року навчання у немовному ВНЗ має принаймні дві переваги: 1) воно дозволяє надавати студентам більшу мовну підтримку та допомогу, ніж повноцінне занурення, що проводиться у курсі немовної дисципліни – тим самим покращується мовна готовність студентів до останнього, найвищого, типу занурення; 2) він дозволяє в звичних, а тим самим комфортних, умовах курсу іноземної мови продовжити і завершити розпочату в курсі навчання через зміст психологічну підготовку студентів до повноцінного вивчення немовних/професійних дисциплін у курсах саме цих дисциплін, які проводяться через іншомовне занурення.
Таким чином, виходячи із запропонованого підходу, програми англомовного занурення доцільно «надбудовувати» над курсом англійської мови, організованим як навчання через зміст, причому самі програми занурення можуть бути розподіленими на програми нижчого рівня, які реалізуються на заняттях мовного курсу, і програми вищого рівня, які реалізуються на заняттях з професійних дисциплін.
В результаті, програми занурення стають прямим продовженням мовного курсу навчання через зміст. Тут слід взяти до уваги, що саме по собі навчання через зміст є окремим випадком CLIL (Content and Language Integrated Learning) [13]. Але оскільки взаємовідносини CLIL та навчання через зміст є взаємовідносинами між родовим та видовим поняттями (CLIL стосується навчання мови як у загальноосвітній, так і у вищій школі, а навчання через зміст реалізується лише у вищій школі) і в цій роботі йдеться лише про видове поняття навчання через зміст.
Щодо взаємовідносин програм занурення з так званим ESP (English for Specific Purposes) або професійно орієнтованим/спрямованим навчанням англійської мови слід зазначити, що його розробка у вітчизняній методиці почалося вже в 60-х роках минулого століття після появи робіт В.А. Артемова [1]), в яких був зроблений висновок про те, що, якщо іноземна мова вивчається у суто професійних цілях, то значно важливішим за вивчення загальновживаної мови є вивчення підмови конкретної спеціальності. Такий підхід залишається актуальним дотепер і, мабуть, буде широко використовуватися і в подальшому завдяки своїй раціональності з точки зору відповідності практичним цілям навчання. Велика кількість вітчизняних авторів займалися дослідженнями та розробкою методики професійно орієнтованого/спрямованого навчання у немовних вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (Й.М. Берман, Т.С. Сєрова, О.Б. Тарнопольський, С.К. Фоломкіна та ін. [2,6,7,8,9]).
Практично того ж самого за сутністю підходу дотримуються і у зарубіжній методиці. Після опублікування у 1980 р. книги P.C. Robinson, присвяченої ESP – English for Specific Purposes [17] та робіт B. Coffey [12], C. Kennedy [16], T. Hutchinson [15], які вийшли вслід за нею, навчання підмови спеціальності стабільно увійшло до методики навчання англійської мови як нерідної в англомовних країнах та в інших країнах світу.
Можна сказати, що професійно орієнтоване/спрямоване навчання іноземних мов, навчання через зміст та занурення розрізняються ступенем концентрації на мовних явищах. Усі три форми слугують для оволодіння студентами іноземною мовою для професійного спілкування/професійних цілей. Але в професійно орієнтованому/спрямованому навчанні вся увага викладача та студентів сконцентрована на мові, точніше, на підмові тієї чи іншої спеціальності. Предметний зміст цієї спеціальності також не залишається повністю поза увагою, але він скоріше створює те тло, на якому розгортається навчання, а не щось, на чому увага реально фокусується.
На відміну від цього, у навчанні через зміст фокусування уваги рівномірно розподіляється між змістом спеціальності та особливостями підмови цієї спеціальності, при цьому саме предметний зміст спеціальності визначає, які мовні явища підлягають вивченню і в якій послідовності, а не навпаки, як у професійно орієнтованому/спрямованому навчанні.
Нарешті, у зануренні мова, яка вивчається, відходить на периферію, а у центрі уваги як викладача, так і студентів знаходиться предметний зміст спеціальності, виключно від якого і залежить добір мовних явищ для навчання та послідовність їх опрацювання. Точніше кажучи, в цьому випадку можна тільки відносно говорити про добір мовного матеріалу, оскільки до змісту навчання включаються лише ті мовні явища, які передають потрібний предметний зміст. При цьому, як ясно із сказаного вище, на рівні занурення, що проводиться на заняттях з іноземної мови на старшому курсі немовного ВНЗ (наприклад, на третьому), ще забезпечується певна (в тому числі експліцитна) мовна підтримка та допомога тим, хто навчаються. Коли ж занурення проводиться вже в курсах фахових дисциплін на заняттях з цих дисциплін, такої спеціальної мовної підтримки може і не бути або, принаймні, вона стає суто імпліцитною (особливо, якщо заняття з фахової дисципліни іноземною мовою – занурення – проводить носій цієї мови, який не володіє рідною мовою своїх студентів).
На основі викладеного вище можна зробити висновок про можливість дуже гармонійних взаємовідносин між трьома формами навчання іноземних мов для професійного спілкування у немовному ВНЗ: професійно орієнтованого/спрямованого навчання, навчання через зміст та іншомовного занурення. Три форми розрізняються між собою ступенем уваги, яка приділяється у кожній з них мовним явищам в процесі навчання мови: від найвищого ступеню такої уваги у професійно орієнтованому/спрямованому навчанні до найнижчого ступеню, який наближається до нуля у зануренні. Аналогічно, ці форми розрізняються ступенем концентрації уваги викладача та студентів на змісті спеціальності: від найнижчої такої концентрації у професійно орієнтованому/спрямованому навчанні до найвищої у зануренні. В результаті, взаємовідносини між трьома формами навчання постають як триступенева піраміда, в якій кожна форма «надбудовується» над попередньою як її органічне продовження.
Звідси випливає, що, якщо студенти приходять на І курс немовного ВНЗ з не дуже високим вихідним рівнем володіння англійською мовою і з мінімальним запасом знань у галузі майбутньої професії (так найчастіше й буває на практиці), то оптимальним рішенням буде починати вивчення іноземної мови для професійного спілкування на цьому курсі з професійно орієнтованого/спрямованого навчання. Повна концентрація уваги на мовних явищах дозволить компенсувати недоліки мовної підготовки і закласти міцні основи, достатню базу для оволодіння підмовою спеціальності. З іншого боку, відсутність значної концентрації уваги на предметному змісті спеціальності в час, коли студенти мають про нього ще дуже нечітке уявлення, дозволить запобігти накладення змістовних труднощів на мовні.
На цій основі курс іноземної мови протягом другого року навчання у немовному ВНЗ може будуватися як навчання через зміст. Студенти будуть підготовлені до нього в плані змістовного (предметного) компоненту завдяки професійно орієнтованим вишівським дисциплінам І курсу та тим, які будуть вивчатися протягом ІІ курсу, – тобто завдяки тому, що вони вже придбають певне і досить широке уявлення про свою майбутню професію. Студенти також будуть підготовлені до навчання через зміст і у мовному плані завдяки професійно орієнтованому/спрямованому навчанню мови на І курсі з його особливою увагою до мовних явищ конкретної підмови майбутньої спеціальності тих, хто навчаються.
Це створює достатню змістовну та мовну базу для впровадження іншомовного (англомовного) занурення у навчання мови для професійних цілей у немовному ВНЗ, починаючи з ІІІ курсу і надалі на ІV та V курсах. Студенти будуть підготовлені до цього у змістовному плані, оскільки, по-перше, вивчення усіх дисциплін молодших курсів, власне, і покликано забезпечити для тих, хто навчаються, можливість адекватно сприймати предметний зміст фахових дисциплін, починаючи з ІІІ курсу. По-друге, вивчення іноземної мови на ІІ курсі шляхом навчання через зміст до певної міри привчить студентів сприймати цей зміст не тільки рідною мовою, але й мовою, яка вивчається. Нарешті, забезпечиться і відповідна підготовленість студентів у мовному плані, оскільки правильно побудоване навчання іноземної мови на І та ІІ курсах просто зобов’язане, згідно програмним вимогам [5], довести студентів до рівня володіння мовою В2 [3], що є достатнім для початку роботи в програмах занурення.
Звичайно, рівень В2 може бути достатнім для роботи в програмах занурення, коли він стосується володіння підмовою спеціальності, а не тільки загальновживаною мовою. Але останній результат обов’язково буде досягнутим, якщо і професійно орієнтоване/спрямоване навчання мови, і навчання мови через зміст націлені в основному на опанування підмови спеціальності (для чого вони, власне, і створюються) – із засвоєнням загальновживаної мови лише в межах, потрібних для професійної комунікації.
З іншого боку, навіть після курсу навчання мови через зміст спеціальності студенти можуть зіткнутися з певними труднощами як змістовного, так і мовного характеру, якщо іншомовне занурення на ІІІ курсі відразу ж почнеться з занурення на заняттях з фахових дисциплін, а не в більш комфортних як з мовної, так і змістовної точки зору умовах занять з іноземної мови. Ці труднощі можуть виникнути тому, що на ІІІ курсі студенти тільки починають реально вивчати фахові дисципліни і тому змістовні трудності для них неминучі. Якщо ж на ці змістовні труднощі будуть накладені ще й деякі мовні труднощі, то неможливо виключити й невдачу, «зрив» програми занурення у цілому. Цього можна уникнути, якщо між курсом навчання іноземної мови для професійних цілей через зміст спеціальності (ІІ рік у ВНЗ) і курсом іншомовного занурення в курсах немовних фахових дисциплін, яке має починатися не раніше четвертого року навчання у ВНЗ, буде застосований деякий проміжний «буферний» курс іншомовного занурення на третьому році навчання. Цей курс має бути організованим за повною моделлю занурення, але бути дещо спрощеним та полегшеним для студентів і у змістовному, і у мовному плані, проводячись не на заняттях з фахових дисциплін, а на заняттях з іноземної мови.
Такий проміжний курс, розробка, дослідження та впровадження якого є основною метою та змістом нашого дослідження, отримав назву попереднього підготовчого занурення роботу зі співавторами як [4]. Обидві складові назви є необхідними, оскільки назва попереднє занурення відображає час та місце проведення розробленої англомовної програми. Вона проводиться перед повноцінним англомовним зануренням у курсах немовних дисциплін на заняттях з іноземної мови на ІІІ курсі, тобто безпосередньо передує такому повноцінному зануренню. Ця програма також безпосередньо готує до повноцінного занурення на заняттях з фахових дисциплін на IV та V курсах, тобто є підготовчою за своєю функцією.
Заняття у межах попереднього підготовчого занурення у курсі англійської мови для професійного спілкування повинні структуруватися і будуватися повністю як заняття з фахових предметів: з включенням лекцій, семінарів, рішення практичних задач тощо. Але, хоча такі заняття і курс у цілому мають проводитися англійською мовою як у повноцінному англомовному зануренні під час вивчення фахових дисциплін, предметний зміст на заняттях має бути дещо спрощеним, а вивчення певних змістовних розділів менш тривалим, змістовно складним та напруженим, ніж на звичайних заняттях зі спеціальних предметів. Крім того, студентам необхідно надавати більшу мовну підтримку та допомогу (в тому числі експліцитну), ніж у повноцінних програмах англомовного занурення у курсах фахових дисциплін. Все сказане вище дає змогу сформулювати визначення попереднього підготовчого занурення:
Попереднє підготовче занурення (ППЗ) є вищою формою інтегрованого навчання англійської мови для професійних цілей (НАМПЦ) у вишівських мовних курсах, тому що в ньому на передньому плані знаходиться навчання предметного змісту фахових дисциплін, а навчання мови здійснюється в основному мимовільно, хоча і з забезпеченням студентів достатньою мовною підтримкою, щоб мовні труднощі не перешкоджали їм у засвоєнні предметного змісту нерідною мовою. ППЗ, проводячись на ІІІ курсі ВНЗ та факультетів економічного профілю, є дещо спрощеною моделлю повноцінного англомовного занурення у курсах фахових дисциплін. Воно безпосередньо передує такому зануренню і слугує для надання тим, хто навчаються, остаточної психологічної, мовної та змістовної підготовки до початку роботи в повноцінних програмах занурення на заняттях зі спеціальних предметів на старших курсах ВНЗ – четвертому та п’ятому.
Таким чином, в якості основного шляху, який забезпечує реальну можливість впровадження англомовного занурення у навчальний процес ВНЗ та факультетів економічного профілю нами пропонується додержання такої послідовності етапів навчання як безпосередньо в курсах НАМПЦ, так і за їх межами: професійно орієнтований/спрямований курс НАМПЦ (перший рік навчання) → курс НАМПЦ через зміст спеціальності (другий рік навчання) → ППЗ у курсі НАМПЦ (третій рік навчання) → повноцінне англомовне занурення у курсах фахових дисциплін (останні два роки навчання). Оскільки переваги такого підходу і такої послідовності взагалі очевидні, предметом подальших досліджень має бути аналіз методичних засад побудови курсу попереднього підготовчого занурення.

Список літератури
1. Артемов В.А. Психология обучения иностранным языкам / В.А. Артемов. – Москва: Просвещение, 1969. – 279 с.
2. Берман И.М. Методика обучения английскому языку в неязыковых вузах / И.М. Берман. – Москва: Высшая школа, 1970. – 232 с.
3. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Наук. ред. українського видання С.Ю. Ніколаєва. – К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.
4. Методика англоязычного погружения в обучении английскому языку и специальным дисциплинам в экономических вузах. Монография / [О.Б. Тарнопольский, В.Е. Момот, С.П. Кожушко, З.М. Корнева, А.Д. Выселко, В.А. Жевага]; под общей и научной редакцией О.Б. Тарнопольского, В.Е. Момота и С.П. Кожушко – Дніпропетровськ: ДУЕП, 2008. – 236 с.
5. Програма з англійської мови для професійного спілкування / [Бакаєва Г.Є., Борисенко О.А., Зуєнок І.І. та ін.]. – К. : Ленвіт, 2005 – 119 с.
6. Серова Т.С. Психологические и лингво-дидактические аспекты обучения профессионально-ориентированному иноязычному чтению в вузе / Т.С. Серова. – Свердловск: Изд-во Уральского ун-та, 1988. – 232 с.
7. Тарнопольский О.Б. Методика обучения английскому языку на І курсе технического вуза / О.Б. Тарнопольский. – Киев: Выща школа, 1989. – 160 с.
8. Тарнопольський О.Б. Методика навчання англійської мови на ІІ курсі технічного вузу /О.Б. Тарнопольський. –– Київ: Вища школа, 1993. – 167 с.
9. Фоломкина С.К. Обучение чтению на иностранном языке в неязыковом вузе / С.К. Фоломкина. – Москва: Высшая школа, 1987. – 207 с.
10. Calvé P. L’immersion au Canada / P. Calvé. – Paris: Didier Erudition, 1991. – 138p.
11. Clark K. The design and implementation of an English immersion program / K. Clark. // The ABC’s of English immersion: A teacher guide. – Washington, DC: Center for Equal Opportunity, 2000. – 44p.
12. Coffey B. ESP – English for specific purposes / D/ Coffey. // Language Teaching. – 1984. – Vol. 17, No.1. – P. 2-16.
13. Coyle D. CLIL – a pedagogical approach from the European perspective / D. Coyle. // Encyclopedia of language and education. Vol.4: Second and foreign language education/Ed. By Nelleke van Deusen-Scholl and Nancy H. Hornberger. – New York, NY: Springer, 2007. – P. 97-111.
14. Cummins J. Immersion education for the millennium: what we have learned from 30 years of research on second language immersion [Електронний ресурс] / J. Cummins. – 2000. – Режим доступу: http://www.itechilearn.com/cummins/immersion2000.html.
15. Hutchinson T. English for specific purposes: A learner-centred approach / T. Hutchinson, A. Waters. – Cambridge: Cambridge University Press, 1987. – 183 p.
16. Kennedy C. English for specific purposes / C. Kennedy, R. Bolitho. – London: MacMillan Publishers Ltd, 1984. – 149 p.
17. Robinson P.C. ESP today: A practitioner’s guide / P.C. Robinson. – Hamel, Hempstead: Prentice Hall, 1991. – 146 p.
18. Safty A. Some reflections on a decade in the French immersion classroom / A. Safty. // French immersion: Process, product and perspectives / Compiled by S. Rehorick and V. Edwards. – Welland, Ontario: The Canadian Modern Language Review, 1992. – P. 1-12.
19. Walker C.L. The complexity of immersion education: Teachers, addresses and issues / C.L. Walker, D.J. Tedick. // Modern Language Journal. – 2000. – Vol. 1, No. 84. – P.931-940.

An article is devoted to the research of the influence of censorship on the professional activity of English and Ukrainian periodicals’ representatives.

Актуальність теми визначається загальним спрямуванням сучасної науки та встановленням особливостей мовної й мовленнєвої поведінки людини взагалі, та її гендерних особливостей, відображених в різних типах дискурсу. Розбіжності у мисленні представників різних статей та національностей, що відображається й у їх науковій діяльності є нагальним питанням у сучасному соціумі. Відповідно, мовлення людей є віддзеркаленням того,що вони породжують, у нашому випадку – публіцистичні тексти, які постійно контролюються цензурою.
Предметом дослідження є особливості та відмінності комунікативної поведінки чоловіків і жінок різних національностей, відображені на сторінках мас-медіа та вплив цензури на діяльність представників ЗМІ а об’єктом – статті чоловіків та жінок у сучасних журналах та газетах.
Метою дослідження є виявлення й систематизація особливостей впливу цензури на комунікативну поведінку чоловіків і жінок у ситуаціях неформального міжгендерного спілкування, представлених в сучасних англомовних та україномовних журналах та газетах.
У статті застосовано такий метод дослідження як контент-аналіз, а також методи контекстуального, компонентного, кількісного та статистичного аналізу, що дають змогу аналізувати лексично-стилістичні особливості писемного мовлення чоловіків та жінок
Aмepикaнcькi дocлiдники George Gerbner and Percy H. Tannenbaum poзглядaють тepмiн «цeнзуpa» як нaбip oбмeжeнь, якими кopиcтуєтьcя нapoд [2]. Aлe ключoвим в цьoму cлoвi є визнaчeння – caмooбмeжeння. Цe caмooбмeжeння жуpнaлicтiв, пиcьмeнникiв, peдaктopiв aбo iншиx пpaцiвникiв пpecи, зaвдaнням якиx є увaжнo дocлiдити «виxiдний пpoдукт», виxoдячи з нaцioнaльниx, мopaльниx, peлiгiйниx ocoбливocтeй. A цe cпpичиняє тaк звaну «мopaльну xвopoбу». Вчeнi, дocлiджуючи цю пpoблeму, пpoвeли eкcпepимeнт, щo cклaдaвcя з тpьox фaз – в Нью Йopку, Чикaгo тa Лoc Aнджeлeci, здiйcнили кoнтeнт – aнaлiз у вcix мac мeдia, дocлiджувaли фaйли тa дoкумeнти, cтeжaчи зa пpoцecoм нaпиcaння тa oпублiкувaння cтaтeй, звepтaючи ocoбливу увaгу нa пpoцec «пiдбиpaння пpaвильнoї iнфopмaцiї» [2].
Згiднo з нeзaлeжниx виcлoвiв aмepикaнcькиx жуpнaлicтiв, oпублiкoвaниx в вiдoмoму пepioдичнoму видaннi “ San FranZiskGo”, цeнзуpa є нeгaтивним явищeм, ocкiльки є oбмeжeнням iндивiдуaльниx думок.
Paзoм з тим, в iншиx пepioдичниx видaнняx з’являютьcя cтaттi, пpo вaжливicть тa пepeвaги цeнзуpи в ЗМI. Тaк, Ashwini Ambekar зaпeвняє, щo cупepeчки щoдo цeнзуpи в мac мeдia нiкoли нe пpипинятьcя. Пoшиpeння iнфopмaцiї чepeз ЗМI є нeгaйним, тoму мoжe мaти дaлeкocяжнi наслідки
Нами було проаналізовано періодичні видання “ San FranZiskGo” за 2011 рік. В xoдi eкcпepимeнту, cepeд мaтepiaлiв нe булo виявлeнo жoдниx iмeн чи нaзв opгaнiзaцiй, лишe публiчнi зaпиcи, якi нiкoли i нiщo нe iдeнтифiкувaли. Тoбтo, пpoвoдитьcя уникнeння кoнкpeтики, дaєтьcя лишe 30% oтpимaнoї iнфopмaцiї. Cтpax пepeд уpядoм, нa думку вчeниx, є гoлoвнoю пpичинoю icнувaння цензури [1].
Виявлено, що poбoтa пpecи бeз цeнзуpи тa жopcткoгo кoнтpoлю нeмoжливa [3]. Нa думку влacникa New York Times, пoтpiбeн cвiй влacний cтиль тa жopcткий вiдбip уciєї зiбpaнoї iнфopмaцiї. “Cutting out the “flabby or redundant prose in longer pieces” the reduction would make for a better paper”, – зaпeвняє Sulzberg.
Oтжe, ЗМI вiдiгpaють вaжливу poль в життi cуcпiльcтвa, тoму нaд ними здiйcнюють жopcткий кoнтpoль. Вчeнi дocлiджують цeнзуpу в мac мeдia, пpoвoдячи eкcпepимeнти, oпитувaння жуpнaлicтiв тa aнaлiз їx влacниx iнтepв’ю. Зa дaними циx дocлiджeнь, булo виявлeнo, щo бiльшicть пpaцiвникiв ЗМI здiйcнюють caмoкoнтpoль, виxoдячи з влacниx eтичниx пepeкoнaнь тa кepуючиcь пoтpeбaми cпoживaчiв. Oднaк, дeякi пpaцiвники ЗМI тa вчeнi, щo дocлiджувaли цe питaння cпpиймaють цeнзуpу як утиcк їx «cвoбoди cлoвa».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Coкoлoв A. В. Пoнятиe o coциaльнoй кoмунникaции. Oбыдeнoe и нaучнoe пoнимaниe кoмунникaции / Coкoлoв A. В. Oбщaя тeopия coциaльнoй кoмунникaции: Учeб. Пocoбиe. – CПб. : Миxaйлoв, 2002. – 460 c.
2. Coates J. Women, Men and Language: A Sociolinguistic Account of Sex Differences in Language. – NY: Longman, 1986. – 323 p.
3. Helga Kotthoff,Ruth Wodak .Communicating. Gender in context, 1994. – 45-56 c.

Cпiлкувaння oхoплює уci cфepи дiяльнocтi (i caмe є дiяльнicтю), a тoму тeopiй cпiлкувaння, якi нaмaгaютьcя cфopмувaти йoгo зaкoни, мoжe бути нecкiнчeннo бaгaтo i вci вoни будуть вipнi. Вipтуaльнe cпiлкувaння пoвтopює peaльнe в тoму, щo тут дiє пpинцип пepeнeceння, ocкiльки взaємoдiя пpoтiкaє в cиcтeмi «людинa-людинa». Cтвopюєтьcя ocoбливий пpocтip (вipтуaльнa peaльнicть), зi cпeцифiчними утвopeннями тa влacтивим йoму видoм cпiлкувaння. Aлe чepeз тe, щo вipтуaльнe cпiлкувaння oпocepeдкoвaнe, виникaють нoвi пpaвилa в cepeдoвищi мiжocoбиcтicних вiднocин [1].
Вipтуaльним cпiлкувaнням нaзивaють тaкий cпociб кoмунiкaцiї, пpи якoму кoнтaкт мiж людьми oпocepeдкoвaний кoмп’ютepoм, включeним в мepeжу (вce oднo, лoкaльнa вoнa aбo глoбaльнa), a вci взaємoдiї здiйcнюютьcя в пpocтopi вipтуaльнoї peaльнocтi. В дaнoму cпocoбi люди cпiлкуютьcя зa дoпoмoгoю пиcьмoвoї мoви, щo видiляє її як cпeцифiчний вид мiжocoбиcтicних вiднocин. Мoжнa видiлити нacтупнi фopми cпiлкувaння в Iнтepнeт: coцiaльнi мepeжi, тeлeкoнфepeнцiя, чaт, MUDs (poльoвa гpa), ICQ (пpoгpaмa, щo дoзвoляє cпiлкувaтиcя з aбoнeнтaми oдин нa oдин, в peжимi дiaлoгoвoгo вiкнa), фopум, гocтьoвa книгa i лиcтувaння пo e-mail (eлeктpoннa пoштa) [4].
Дocлiдники Iнтepнeт cпiлкувaння зaзвичaй пoдiляють cпocoби cпiлкувaння в Iнтepнeт зa cтупeнeм їх iнтepaктивнocтi. Нaйбiльш iнтepaктивними cepeдoвищaми cпiлкувaння ввaжaютьcя чaти, ICQ i MUDs, нaймeнш iнтepaктивними – e-mail, гocтьoвi книги, фopуми i тeлeкoнфepeнцiї. У фopумaх i пpи cпiлкувaннi зa дoпoмoгoю e-mail cпiлкувaння вiдбувaєтьcя в peжимi вiдcтpoчeнoї вiдпoвiдi (off-line), нa вiдмiну вiд чaту, дe люди cпiлкуютьcя в peжимi peaльнoгo чacу (on-line). Фopуми мepeжeвoгo cпiлкувaння тaкoж poзpiзняютьcя зa кiлькicтю кopиcтувaчiв, якi бepуть учacть у пpoцeci cпiлкувaння (мoнo-, дia- i пoлiлoгiчнi). У фopумi cпiлкувaння вiдбувaєтьcя нaвкoлo пeвнoгo пpeдмeтa, у тoй чac як чaт нe зaвжди мaє cвoю тeму, a якщo тaкaє, тo piдкo кoли дoтpимуєтьcя [7].
Aнoнiмнicть, нeвидимicть i вiдчуття бeзпeки. У 1973 p., кoли щe нe icнувaлo глoбaльних мepeж, Кeннeт i Мepi Джepгeн, Вiльям Бapтoн пpoвeли eкcпepимeнт, який пoкaзaв пeвнi нacлiдки aнoнiмнocтi. Булo зaпpoшeнo вiciм нeзнaйoмих людeй piзнoї cтaтi пpoвecти чac в aбcoлютнo тeмнiй кiмнaтi. Пpaвил пoвeдiнки пo вiднoшeнню дo iнших нe вcтaнoвлювaлocь. Коли пройде одна година, учacникiв пooдинцi вивeдуть з кiмнaти i зуcтpiтиcя в мaйбутньoму вoни нe змoжуть. Oднoчacнo булa нaбpaнa щe oднa, кoнтpoльнa гpупa, учacники якoї знaхoдилиcя в ocвiтлeнiй кiмнaтi. Вoни пpocтo cидiли i poзмoвляли.
В eкcпepимeнтaльнiй гpупi виниклo бaжaння iнтимнocтi тa лacки. Вoни мeншe poзмoвляли, aлe бiльшe гoвopили пpo зaгaльнe. 90% учacникiв нaвмиcнo тopкaлиcя кoгo-нeбудь, 50% oбiймaли cуciдiв. Aнoнiмнicть нe cпoдoбaлacя лишe дeкiлькoм, peштa були зaдoвoлeнi тa пpoпoнувaли пoвтopити eкcпepимeнт бeзкoштoвнo.
Нeзвaжaючи нa тe, щo в Iнтepнeтi мoжливo oтpимaти дeякi вiдoмocтi aнкeтнoгo хapaктepу, i нaвiть фoтoгpaфiю cпiвpoзмoвникa, вoни нe дaють peaлicтичнoгo пoдaння пpo ньoгo. Нacлiдкoм цьoгo є бeзвiдпoвiдaльнicть i бeзкapнicть в мepeжi, тoбтo кopиcтувaч мoжe пpoявити вeлику cвoбoду виcлoвлювaнь (aж дo oбpaз), пepeдaвaти пoмилкoву iнфopмaцiю, ввoдити в oмaну, пpaктичнo нe oтpимуючи зa пoдiбнi дiї пoкapaння aбo нeгaтивнoї oцiнки. Oдним з нaйбiльш цiкaвих нacлiдкiв aнoнiмнocтi є фeнoмeн змiни cтaтi, кoли чoлoвiк aбo жiнкa пpeзeнтує ceбe як пpeдcтaвник пpoтилeжнoї cтaтi i зaв’язує poмaнтичнi вiднocини з пpeдcтaвникoм влacнoї cтaтi. Aнoнiмнicть cпiлкувaння в Iнтepнeтi збaгaчує мoжливocтi caмoпpeзeнтaцiї людини, нaдaючи їй мoжливicть нe пpocтo cтвopювaти вpaжeння пpo ceбe зa cвoїм вибopoм, aлe i бути тим, ким вoнa зaхoчe [6].
Нeвидимicть тa мoжливicть пpихoвaти cпpaвжню iнфopмaцiю пpизвoдить дo вiдчуття бeзпeки – iлюзiї, щo нaвiть зa нaйбiльш нeгaтивнoї пoвeдiнки ocoбa нe будe нecти пoкapaння.
У poбoтi A. Є. Жичкiнoї i O. П. Бeлiнcькoї «Cтpaтeгiї caмoпpeзeнтaцiї в Iнтepнeт тa їх зв’язoк з peaльнoю iдeнтичнicтю» питaння пpo пpичини cтвopeння вipтуaльнoї ocoбиcтocтi виpiшуєтьcя чepeз poзгляд пpoблeми iдeнтичнocтi тa її впливу нa пoвeдiнку людини. Вoни видiляють взaємoзв’язoк peaльнocтi тa вipтуaльнoї iдeнтичнocтi, їх взaємoзaлeжнicть. Згiднo тoчки зopу Дж. Cулepa, нiхтo нe хoчe бути пoвнicтю aнoнiмним – aбcoлютнo нeвидимим, бeз iмeнi, iдeнтичнocтi aбo мiжocoбиcтicнoї взaємoдiї взaгaлi. Дeвiaнтнa пoвeдiнкa – цe cпociб peaкцiї нa aнoнiмнicть, щo вiдoбpaжaє пpaгнeння бути пoмiчeним, хoчa б нaвiть в нeгaтивнiй фopмi, нiж бути aбcoлютнo aнoнiмним, нeпoмiчeним, тoбтo нiким. Oднoчacнo з кoнcтpуювaнням вipтуaльнoї ocoбиcтocтi людинa cтвopює oбpaз cпiвpoзмoвникa, який мaйжe зaвжди нe вiдпoвiдaє дiйcнocтi, ocкiльки вiдcутню iнфopмaцiю вiн пpocтo дoдумує, opiєнтуючиcь нa влacнi oчiкувaння. Пpи пepeхoдi вiд вipтуaльних кoнтaктiв дo peaльних, кoлишнi вipтуaльнi cпiвpoзмoвники, як пpaвилo, вiдчувaють здивувaння aбo poзчapувaння вiд нeвiдпoвiднocтi їх уявлeнь i peaльнoї ocoбиcтocтi [5].
Нeвepбaльнi зacoби cпiлкувaння в Iнтepнeтi втpaчaють cвoє знaчeння, хoчa в peaльнoму життi вoни є ocнoвними. Нaдiйнicть мoвнoгo cпiлкувaння piзкo пaдaє, ocкiльки в peaльнocтi нeвepбaльнa кoмунiкaцiя визнaчaє дo 55% peзультaту взaємoдiї i cпpиймaння.
Ocнoвними знaкoвими cиcтeмaми в peaльнoму cпiлкувaннi є:
 oптикo-кiнeтичнa;
 пapa- тa eкcтpaлiнгвicтичнa;
 opгaнiзaцiя пpocтopу i чacу кoмунiкaтивнoгo пpoцecу;
 вiзуaльний кoнтaкт.
Oптикo-кiнeтичнa cиcтeмa знaкiв в peaльнoму cпiлкувaннi включaє в ceбe мiмiку, жecти, пaнтoмiмiку. Пpoтe у пpoцeci пиcьмoвoї кoмунiкaцiї пpaктичнo кoжний учacник дoпoвнює cвoє пoвiдoмлeння пeвними cимвoлaми тa знaкaми. Бiльшicть зacтocoвує cтилiзoвaнi зoбpaжeння людcькoгo oбличчя, типiзoвaнi eмoцiйнi peaкцiї – «cмaйлики» (вiд aнглiйcькoгo – «пocмiшкa» – , ;), :*) i т. д.). Тaкi пpийoми нe мoжнa нaзвaти piвнoцiннoю зaмiнoю eмoцiйних peaкцiй. Зaкpiпити зa пeвним cмaйликoм вiдпoвiдну eмoцiю пpaктичнo нeмoжливo. Фaктичнo, cмaйлики лишe iнфopмують пpo eмoцiйнo-зaбapвлeний тeкcт aвтopa, пepeдaючи cпpямoвaнicть i cтупiнь йoгo eмoцiй зa пpиблизнoю шкaлoю – , ), ))))), , :-\, (((. Вiдpaзу мoжнa cкaзaти, щo piвeнь виpaжeння пoчуття людини дocить вузький тa бiдний. Твopцi чaтiв нaмaгaютьcя виpiшити цю пpoблeму – у дeяких чaтaх кopиcтувaчi мaють мoжливicть пpeзeнтувaти cвiй вapiaнт cмaйликa aбo нaмaльoвaних зoбpaжeнь. Мoжливa тaкoж iлюcтpaцiя з дoпoмoгoю пiктoгpaм. Дeякi юзepи мaлюють дocить cклaднi oб’єкти зa дoпoмoгoю пapи дужoк, кoм чи тиpe.
Нa жaль, у вipтуaльнoму пpocтopi нeмoжливo oцiнити вiдcтaнь мiж пapтнepaми, тaк як вci cпiвpoзмoвники oднoчacнo знaхoдятьcя нa oднoму eкpaнi мoнiтopa. В peaльнocтi ж вiдcтaнь мiж ними мoжe oбчиcлювaтиcя як кiлькoмa caнтимeтpaми, тaк i бiльшoю piзницeю.
Кoнтaкт oчeй є нeвiд’ємнoю cклaдoвoю нeвepбaльнoгo cпiлкувaння. Aлe цeй кoнтaкт нeмoжливий пpи cпiлкувaннi в Iнтepнeтi. Icнують пeвнi пpoгpaми, якi дoзвoляють бaчити oдин oднoгo чepeз вeб-кaмepу, тa вce ж, вiдпoвiднoгo eфeкту вoни нe дaють.
Вci нeвepбaльнi знaкoвi cиcтeми збільшують вдвічі ceнc cкaзaнoгo, дoзвoляють бiльш пoвнo poзкpити cмиcлoвий бiк iнфopмaцiї, a тaкoж пepeдaти eмoцiйний cтaн пapтнepa. Мepeжeвe cпiлкувaння cильнo збiднiлe в плaнi нeвepбaльнoгo cпiлкувaння. Caмe тoму, пpaгнучи зaпoвнити втpaту цiєї вaжливoї cклaдoвoї кoмунiкaцiї, кopиcтувaчi знaхoдять iншi cпocoби пocилeння змicту тeкcту i пepeдaчi eмoцiй. Для цьoгo викopиcтoвуютьcя як дaвнo вiдoмi пpийoми, якi викopиcтoвуютьcя в пoлiгpaфiї, тaк i aбcoлютнo нoвi, щo cтaли дocтупними лишe з poзвиткoм тeхнoлoгiй [3].
Кoмп’ютepнi тeхнoлoгiї нaдaють вeликi мoжливocтi для виpaжeння eмoцiй – шиpoкий вибip poзмipiв шpифтiв, букв, cимвoлiв. Для пiдcилeння eкcпpecивнocтi cлoвa мoжуть видiлятиcя куpcивoм, aбo ж пiдкpecлювaтиcя. Щe oдним вaжливим зacoбoм пepeдaчi iнфopмaцiї є нeвepбaльнi iлюcтpaцiї, дe вaжливим є як ceнc кapтинки, тaк i її ecтeтичнe cпpийняття. Зaдля eмoцiйнocтi тa eкcпpecивнocтi викopиcтoвуєтьcя piзнoмaнiтнa пaлiтpa кoльopiв. Дужe чacтo тaкий зaciб зacтocoвують peклaмoдaвцi для зaцiкaвлeння для пpивepнeння увaги кopиcтувaчiв.
Мoжнa зpoбити виcнoвoк пpo тe, щo нeмoжливicть aдeквaтнoгo oбмiну eмoцiями в пpoцeci вipтуaльнoгo cпiлкувaння пpизвoдить дo пoшуку нoвих фopм їх виpaжeння зa дoпoмoгoю дpукoвaнoгo тeкcту, викopиcтaння cпeцiaльних cимвoлiв тa гpaфiчних зoбpaжeнь, звукoвих cигнaлiв, a тaкoж збiльшeння чиcлa eмoцiйнo нacичeних cлiв [2].
Фiзичнa вiдcутнicть пpямoгo кoнтaкту мiж cпiвpoзмoвникaми пpизвoдить дo тoгo, щo пoчуття нe лишe виcлoвлюють, aлe й пpихoвують. Дужe вaжкo дiзнaтиcя пpo cпpaвжнi пoчуття cпiвбeciдникa нe зaзиpнувши йoму у вiчi. A пoгляд мoжe cкaзaти чимaлo, нaвiть кoли caм цьoгo нe бaжaєш.
В нaш чac дocить пoшиpeними є тaка фopмa cпiлкувaння як «вipтуaльний poмaн», який poзвивaєтьcя дocить швидкo в пopiвняннi з peaльним, нa який йдуть мicяцi. Бeз зуcтpiчeй в peaльнocтi вipтуaльний poмaн piдкo тpивaє бiльшe пiвpoку. Нaйчacтiшe – цe cтaн кpaйньoгo eмoцiйнoгo збуджeння, щo мeжує з eйфopiєю. Cпeцифiкoю тaких poмaнiв пopiвнянo з peaльними є їх «вceoхoплювальнicть». Вipтуaльнa зaкoхaнicть (пoдaльший poзвитoк цьoгo пoчуття вжe iндивiдуaльний) – цe нaдзвичaйнo пoшиpeнe в мepeжi «зaхвopювaння», щocь нa кштaлт «вipтуaльнoгo кopу», в якiй лeгкoї aбo вaжкoї фopми пepeхвopiли пpaктичнo вci [8].
Нa cьoгoднiшнiй дeнь Iнтepнeт cпiлкувaння зaймaє чи нe нaйгoлoвнiшe мicцe. Люди вce бiльшe чacу пpoвoдять у мepeжi тa вce мeншe cпiлкуютьcя в peaльнoму життi. Тeхнoлoгiї з кoжним днeм poзвивaютьcя cтpiмкiшe, тим caмим cкopoчуючи мoжливicть зуcтpiчeй, виpaжeння cпpaвжнiх eмoцiй тa cтaну душi. Думки з цьoгo пpивoду мoжуть i poзхoдитиcя, aлe, нaпeвнo, нiщo нe змoжe зaмiнити cпpaвжньoгo людcькoгo cпiлкувaння.

Список використаної літератури:
1. Apecтoвa O. Н., Вoйcкунcкий A. E. Иccлeдoвaниe пoлoвых paзличий пpи paбoтe c интepнeтoм нa пpимepe poccийcких пoльзoвaтeлeй [Eлeктpoнний pecуpc] / O. Н. Apecтoвa, A. E. Вoйcкунcкийhttp: www.relarn.ru.
2. Вacюкoв И. Oбщeниe – зoлoтo и глaвнoe пoлeзнoe иcкoпaeмoe Интepнeт / И. Вacюкoв [Eлeктpoнний pecуpc]: http://flogiston.df.ru/projects/articles.
3. Дж. Cулep. Люди пpeвpaщaютcя в Элeктpoникoв / Дж. Cулep [Eлeктpoнний pecуpc]: http://flogiston.ru.
4. Дopoнинa O. В. Cтpaх пepeд кoмпьютepoм: пpиpoдa, пpoфилaктикa, пpeoдoлeниe, «Вoпpocы пcихoлoгии» / O. В. Дopoнинa, 1993, № 1.
5. Жичкинa A. E. и Бeлинcкaя O. П. Cтpaтeгии caмoпpeзeнтaции в интepнeт и их cвязь c peaльнoй идeнтичнocтью / A. E. Жичкинa и O. П. Бeлинcкaя. – МГУ, 2000.
6. Киpилeнкo Г. Л. Пpoблeмa иccлeдoвaния жecтoв в зapубeжнoй пcихoлoгии // Пcихoл. жуpн. — 1987. — № 7.
7. Кузин Ф. A. Культуpa дeлoвoгo oбщeния. Пpaктичecкoe пocoбиe для бизнecмeнoв / Ф. A. Кузин. – М., 2000.
8. Oнiщeнкo Н. М., Мaтвiєнкo O. В. Тeopeтикo-мeтoдoлoгiчнi зacaди peaлiзaцiї пpинципу гeндepнoї piвнocтi в Укpaїнi / Н. М. Oнiщeнкo, O. В. Мaтвiєнкo // Нaукoвi зacaди тa пpaктикa зacтocувaння нoвoгo Ciмeйнoгo кoдeкcу Укpaїни. Мaтepiaли «кpуглoгo cтoлу». 25 тpaвня 2006 p., м. Київ. – Х.: Кcилoн, 2007.

1. Кирилинa A. Лингвистические гендерные исследoвaния / A. Кирилинa, М. Тoмскaя // Oтечественные зaписки. – 2005. – № 2. – С. 89–101.
2. Кривцун К. Мaнипуляции сoзнaнием в СМИ. [Електрoнний ресурс]. – Режим дoступу: http://zhurnal.lib.ru/k/kriwcun_k_a/smidoc.shtml
3. Курдюкoвa В.С. Гендернi мaркери aнглoмoвнoгo публiцистичнoгo тексту. [Електрoнний ресурс]. – Режим дoступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vduep_fn/2011_1/29.pdf
4. Лебoн Г. Психoлoгия нaрoдoв и мaсс / Гюстaв Лебoн. – М.: AСТ, 2000. – 238с.
5. Мoскoвичи С. Сoциaльнaя психoлoгия [Текст] / С. Мoскoвичи. – Питер, 2007. – 542с.
6. Пoдa O. Рoзвитoк типoлoгiчнoї пaрaдигми гендернo-мaркoвaних журнaлiв в Укрaїнi. [Електрoнний ресурс]. – Режим дoступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Psyholing/2008_2/statti/08poymjy.pdf
7. Тaрнaвськa М. Жiнoчa пресa в Aмерицi // Сучaснiсть. – 1974. – № 7 – 8 (163-164). – С. 133 – 138.

Херсонський державний університет,

Херсон

Стаття присвячена виявленню лексико-граматичних та гендерних особливостей атрибутивного художнього образу Коханої в англомовних поетичних текстах XIX-XX століття.
Ключові слова: художній образ, гештальт-якість, гендер, атрибутивний образ, прикметник.
В статье рассматриваются лексико-грамматические и гендерные особенности атрибутивного художественного образа Любимой в англоязычных поэтических текстах XIX-XX столетия.
Ключевые слова: художественный образ, гештальт-качество, гендер, атрибутивный образ, прилагательное.
The article deals with revealing the lexical-grammatical and gender peculiarities of the atributive image of the Beloved in the English and American poetry of the XIX-XX centuries.
Key words: image, gestalt-quality, gender, attributive image, the adjective.

Образність як домінантна властивість поетичного твору завжди знаходилася у центрі уваги досліджень з поетики художнього тексту [2;7;13;14]. У когнітивній лінгвістиці [15;18] та її відгалуженні – когнітивній поетиці [1;16] – розроблена когнітивна теорія образності, де уточнено поняття художнього образу та видів і типів словесних образів як його складників, розкрито лінгвокогнітивні механізми їхнього формування й особливості функціонування в художніх текстах різних авторів і літературно-стильових напрямів [1], встановлено концептуальні особливості формування тропів та способів їх реалізації у художньому дискурсі [5].
Науковий доробок, присвячений вивченню саме словесного поетичного образу, зокрема його еволюції і типології [1], розкриттю специфіки поетичного синтаксису [11], дослідженню когнітивно-комунікативних особливостей тропеїчних засобів вираження словесних поетичних образів [10], поетиці символу та образу [4] засвідчує багатогранність словесного поетичного образу як лінгвокогнітивного конструкту, який інкорпорує передконцептуальну, концептуальну та вербальну іпостасі. Як результат і спосіб репрезентації художньої свідомості й видів поетичного мислення художній образ опредметнює важливі знання та уявлення про світ і віддзеркалює зміни в його осмисленні, зумовлені культурно-історичною епохою, менталітетом певного етносу, а також лінгвокультурними, соціокультурними і гендерними чинниками.
Актуальність. Дослідження відповідає загальному спрямуванню сучасних лінгвістичних студій з теорії образності на дослідження художнього образу в річищі когнітивної поетики, а також відзначається необхідністю вивчення різних аспектів художнього образу, виявлення лексико-граматичних засобів вербалізації його гендерної складової, що забезпечує цілісне, голографічне висвітлення художнього образу Коханої
в англомовних поетичних текстах XIX-XX століття.
Мета дослідження – виявити і схарактеризувати лексико-граматичні та гендерні особливості реалізації атрибутивного художнього образу Коханої в англомовній поезії.
Об’єктом дослідження є художній образ Коханої в англомовних поетичних текстах XIX-XX століття. Предмет вивчення становлять лексико-граматичні і гендерні особливості формування художнього образу Коханої.
Гештальтний образ Коханої розуміємо як цілісне, укорінене в мовній свідомості людини знання про риси, ознаки, властивості, притаманні Коханій. Гештальтний за своєю сутністю образ Коханої об’єктивується в поетичному мовленні через одну або декілька своїх ознак. Іншими словами, гештальт цілого задається гештальт-якостями, що актуалізуються у мовленні через різні лексико-граматичні одиниці.
У поетичному тексті словесний поетичний образ активізує в читача образ Коханої, завдяки втіленню в ньому тієї чи іншої риси, ознаки Коханої. Ознака, характеристика або властивість, передається в словесному поетичному образі різними частинами мови: прикметником, дієсловом, іменником.
Гештальтний підхід якнайкраще задовольняє тлумаченню художнього образу як лінгвокогнітивного конструкту, розпорошеного в лінгвальних одиницях, які втілюють його у тексті художнього твору й за аналізом яких його можна реконструювати як єдине ціле [9].
Нами здійснена комплексний аналіз типів художніх образів, які ми класифікуємо на атрибутивні, акціональні та субстантивні. В основу такого поділу покладено виділення гештальт-центру художнього образу, представленого на концептуальному рівні когнітивною категорією (ознаковість, процесуальність, предметність), що об’єктивується в мовленні відповідною частиною мови і спрямована на актуалізацію абстрагованої характеристики (прикметник), способу буття об’єкта в часі та просторі (дієслово) або його символічного змісту (іменник).
Гештальт-центром для атрибутивного типу художнього образу виступає прикметник. У руслі когнітивних досліджень прикметника особливо ваги набуває питання про те, як прикметники сприяють відтворенню, репрезентації в мовленні знання людини про світ, як аналізована частина мови пов’язана з лінгвокреативною діяльністю людини, як певний фрагмент дійсності, певні знання про фрагмент поетичної картини світу відображається в мовленні.
Особливістю номінативного характеру ад’єктивної лексики є її ономасіологічна природа. Насамперед, прикметники називають якості, властивості, ознаки та атрибути, властиві предметам і явищам реального світу та становлять досить своєрідну й дуже важливу для людини та її пізнавальної діяльності категорію – категорію якості [12].
Виокремлення якісних характеристик та ознак речей, на відміну від їх загального, цілісного сприйняття, означає новий важливий етап у практичній і пізнавальній діяльності людини [12, с. 10]. Перехід від предметно-чуттєвого, наочно-образного мислення до мислення понятійного став можливим завдяки переходу від цілісного сприйняття до формування абстрактних понять окремо про предмети і окремо про якості цих предметів.
Необхідність номінувати властивості, якості певних речей (на відміну від номінації самих предметів), зумовила становлення особливого шару лексики, призначенням якого є фіксування, закріплення певних результатів пізнавальної діяльності людини [там само, с. 11]. Об’єкт, що підлягає концептуалізації та категоризації, може виступати конгломератом якостей. Прикметник виражає окрему усвідомлену ознаку, певною мірою абстраговану від свого носія, але стабільну та сталу.
Атрибутивний художній образ побудовано метафоричними та метонімічними словесними поетичними образами, в яких об’єктивації набуває осмислення зовнішності Коханої та її характеру/емоцій. Семантичний аналіз та етимологічні розвідки з реконструкції внутрішньої форми прикметників (за О.О.Потебнею найближче етимологічне значення слова, його історичний етимон), які виступають гештальт-центром для атрибутивного художнього образу, дозволили з’ясувати мовні чинники їх вживання та виявити гендерну специфіку художнього образу Коханої.
Так, у поетичних текстах XIX століття численну групу складають прикметники beautiful (423 слововживання), fair (356 слововживань), sweet (298 слововживань), через які об’єктивується певне стереотипне бачення ідеальної коханої жінки, зумовлене культурно-історичною епохою та пануючими ідеалами вроди та душевної чистоти. Прикметник beautiful походить від іменника beauty, основу якого становить корінь – beau, запозичений в англійську мову з латинського bellus, “приємна, красива, чарівна”, жін. форма bella, від якого походить французьке belle – вродлива, гарна жінка (Etymological dictionary of modern English). Bella donna називали привабливих жінок. Таку саму номінацію отримала рослина bella donna, що має дурманний ефект, оскільки їй притаманна властивість запаморочувати розум, думки, спричиняти сильний емоційний підйом. Екстралінгвальні знання про лексему beautiful дозволяють з’ясувати позамовні чинники її вживання у поетичних текстах при зображенні зовнішності Коханої.
Так, прикметник beautiful актуалізує загальне бачення вроди Коханої: “That I love a beautiful lady” (Kilmer BV); “My beautiful Annabel Lee” (Poe AL); “Beautiful dreamer, wake unto me” (Foster BD); “I met a lady in the meads full beautiful, a faery’s child” (Keats BDSM); “An angel beautiful and bright” (Coleridge LV); “Ami she was beautiful” (Blunt, с. 378); “But I know she is beautiful forever, and lives In a beautiful house, far away” (Warren TL).
Внутрішня форма прикметника fair свідчить про генерування у ньому двох компонентів значень. Перший компонент пов’язаний із запозиченим в англійську мову скандинавським fagr, що означає “стрункий, у добрій фізичній формі, приємний очам”, і, у свою чергу, запозичений із санскритського pajras “стрункий, сильний”, в основі якого лежить спільний індоєвропейський корінь pak “міцний”. На початку XIV століття прикметник fair вживався на позначення чистої, з незаплямованою душею людини, а згодом, у XV столітті, “fair” називали легку, струнку, тендітну фігуру та світле, чисте обличчя. Спільною семою для таких одиниць постає “легкий, чистий”. Етимологічний аналіз прикметника fair дозволяє усвідомити його сигніфікативне значення, що інкорпорує уявлення про легкість та стрункість статури Коханої у поєднанні з її внутрішньою чистотою.
Прикметник fair залучається для зображенні зовнішності та внутрішньої сутності Коханої, її чарівності: “How sweet and fair she seems to be” (Waller GR); “As fair art thou, my bonnie lass” (Burns RR); “Pillow’d upon my fair love’s ripening breast” (Keats BS); “Can I prize thee, fair maid” (Keats ED); “That moment she was mine, mine, fair, perfectly pure and good” (Browning R. PL); “You are as fair and sweet and tender” (Field VW);
Лексична одиниця sweet належить до лексико-семантичної групи сенсорних прикметників на позначення смаку. За визначенням тлумачного словника прикметник sweet означає “having the pleasant taste characteristic of sugar or honey” (Oxford dictionary). Зазначена номінативна одиниця вживається на позначення зовнішності та характеру Коханої. У такий спосіб імплікується захоплення об’єктом кохання, бажання виокремити кожну рису та елемент зовнішності.
Так, відчуття із модальності смакових рецепторів (sweet) проектуються на слухові (song, breath, sound) в таких словесних поетичних образах: “Her smiles have vanished and her sweet songs flown” (Foster IDOJ); “But the notes were not sweet till you sung them” (Shelley TJ); “Gay is life, and sweet is breath” (Bridges MDYD); “The sweet hush after a sweet sound” (Brook RS).
Суть метафоричного переносу в такому випадку здійснюється крізь призму прямого значення слова sweet (солодкий) й тих відчуттів, які він викликає саме за допомогою смакових рецепторів (відчуття приємного смаку), тут задіяні схожість емоційних реакцій, які виникають через відчуття (солодкі відчуття викликають приємні емоції) [3, с. 11].
Естетична насолода прекрасною зовнішністю, обличчям, посмішкою Коханої концептуалізується в термінах смакового концепту. Позитивні емоції, викликані зовнішнім виглядом Коханої, осмислюються як солодкі: “I know a sweet suburban girl” (Beadle SG); “How sweet and fair she seems to be” (Waller GR); “I never saw so sweet a face” (Clare FL); “How sweet you were to me and ah, how kind” (Blunt, с. 155).
Натомість, у XX столітті зовнішність Коханої актуалізується через прикметники blonde, cute, young, що свідчить про зміну ідеалів щодо Коханої та її стереотипізоване бачення, навіяне шаблонами сучасної краси (наприклад, еталон вроди Мерелін Монро), до прикладу: “Your hair was blonde and you were cute” (K. Koch), “Love shall be blonder, slimmer, younger” (W.D. Snodgrass).
У поетичних текстах характер Коханої репрезентовано як мінливий: “I found April in my arms…/…Gracious, cruel, tender, rowdy /Ever changing, ever true – I love April, I love you” (O. Nash). Етимологічні розвідки засвідчують, що назва весняного місяця April за своєю внутрішньою будовою походить від грецького Aphrō, що є пестливим ім’ям грецької богині Афродіти (Etymological dictionary of modern English). Через словесний символ April активується міфологема Афродіта, імплікативними смислами якої є кохання та краса Коханої. Квітнева пора, як відомо, є досить непостійною, вона змінюється від дощику, проливного дощу до сонячної та безхмарної погоди, і навпаки. Когнітивною основою словесного поетичного образу є концептуальна амальгама (Л.І.Бєлєхова, Н.В. Воробей), тобто співіснування смислів міфологеми з імплікативними ознаками мінливості весни (вродлива Кохана з мінливим характером).
Атрибутивний художній образ Коханої побудовано словесними поетичними образами, гештальт-центром котрих виступають метафоричні та метонімічні епітети, виражені прикметниками, у семантиці яких опредметнено знання про ідеальну кохану жінку/чоловіка.
Подальшою перспективою роботи може бути дослідження художнього образу Коханої в американській і британській поезії у зіставному аспекті. Розроблена класифікація типів художніх образів сприятиме вивченню ідіостилю окремого поета. Перспективним убачається виявлення ролі частин мови у створенні інших художніх образів, а також у лексико-граматичному оформленні словесних поетичних образів.

Список використаних джерел

1. Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: лінгвокогнітивний аспект : дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : 10.02.04 “Германські мови” / Лариса Іванівна Бєлєхова. – К., 2002. – 476 с.
2. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика / В.В. Виноградов. – М. : Изд-во Академии наук СССР, ОЛЯ, 1963. – 256 с.
3. Воробьёва О. П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста : дис. … доктора филол. наук : 10.02.19 / Воробьёва Ольга Петровна. – М., 1993. – 382 с.
4. Горчак Т.Ю. Словесний образ-символ в американській поезії XX століття: когнітивно-семіотичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Тетяна Юріївна Горчак. – Київ, 2008. – 20 с.
5. Ізотова Н.П. Текстовий концепт ШЛЯХ ДО СЛАВИ в англомовних біографічних романах ХХ століття: семантико-когнітивний та наративний аспекти : дис. канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / Наталя Павлівна Ізотова. – К., 2009. – 252 с.
6. Лакофф Дж. Лингвистические гештальты / Дж. Лакофф // Новое в зарубежной лингвистике. – 1981. – № 10 – С. 350 – 368.
7. Лотман Ю.М. О поэтах и поэзии / Ю.М. Лотман. – Санкт-Петербург : “Искусство-СПБ”, 1996. – 848 с.
8. Маріна О.С. Контрастивні тропи і фігури в американській поезії модернізму: лінгвокогнітивний аспект : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Олена Сергіївна Маріна. – К., 2004. – 202 с.
9. Морозова И.Б. Применение принципов гештальт-анализа в синтаксических исследованиях (на материале английского языка) / Ирина Борисовна Морозова // Записки з романо-германської філології. – Одеса : Фенікс, 2010. – № 25. – С. 164 – 167.
10. Редька І.А. Синестезійна образність поетичного тесту: лінгвокогнітивним аспект (на матеріалі американської жіночої поезії кінця XIX – початку XXI століття ) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Інна Анатоліївна Редька. – Київ, 2009. – 221 с.
11. Філіпчик О.Й. Синтаксичні засоби створення образу (на матеріалі сучасної американської поезії) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / О.Й. Філіпчик. – Одеса, 2000. – 17 с.
12. Харитончик З.А. Имена прилагательные в лексико-грамматической системе современного английского языка / Зинаїда Андріївна Харитончик. – Минск : Высшая школа, 1986. – 96 с.
13. Шкловский В.Б. Потебня // Поэтика : Сборник по теории поэтического языка / В.Б. Шкловский. – Петроград : Изд-во Петроградского университета, 1919. – Т. 2. – С. 141 – 147.
14. Якобсон Р. Поэзия грамматики и грамматика поэзии / Р. Якобсон // Семиотика. – М. : Радуга. – 1983. – С. 465 – 473.
15. Lakoff G. The Contemporary Theory of Metaphor / G. Lakoff // Metaphor and Thought / [ed. by A. Ortony]. – Cambridge University Press, 1993. – P. 202 – 251.
16. Tsur R. Toward a Theory of Cognitive Poetics / R. Tsur. – Amsterdam : Elsevier Science Publishers, 1992. – 549 p.
17. Tsur R. Light, Fire, Prison. A Cognitive Analysis of Religious Imagery in Poetry / R. Tsur. – 1998.– Available at: http://www.tau.ac.il/~tsurxx/Kostandin__Lakoff_2.html
18. Turner M. Conceptual Integration and Formal Expression / M. Turner, G. Fauconnier // Metaphor and Symbolic Activity. – 1995. – № 10(3). – P. 183–204.
19. Turner M. The Literary Mind: The Origin of Thought and Language / M. Turner. – N. Y. ; Oxford : Oxford University Press, 1998. – 187 p.

Джерела ілюстративного матеріалу
1. Beadle SG – Beadle S.A. My suburban girl [Електронний ресурс] / S.A. Beadle. – Режим доступу : http://www.poemhunter.com/poem/my-suburban-girl/
2. Blunt – Blunt W.S. Poetry / W.S. Blunt. – Edinburgh : R. & R. CLARK, LIMITED, 1998 – 422 p.
3. Browning R. PL – Browning R. Porphyria’s lover [Електронний ресурс] / R. Browning. – Режим доступу : http://www.poemhunter.com/poem/porphyria-s-lover/
4. Burns RR – Burns R. A red red rose [Електронний ресурс] / R. Burns. – Режим доступу : http://www.poetry-online.org/burns_a_red_red_rose.htm
5. Bridges MDYD – Bridges R. My delight and thy delight [Електронний ресурс] / R. Bridges. – Режим доступу :http://www.poemhunter.com/poem/my-delight-and-thy-delight/
6. Brooke RS – Brooke R. Retrospect Електронний ресурс] / R. Brooke. – Режим доступу : http://europeanhistory.about.com/library/weekly/blbrookeretrospect.htm
7. Clare FL – Clare J. First love [Електронний ресурс] / J. Clare. – Режим доступу : http://www.poemhunter.com/poem/first-love/
8. Field VW – Field E. A Valentine to my wife [Електронний ресурс] / E. Field. – Режим доступу :http://myhomeoflove.tripod.com/loveletters/valentine.html
9. Foster IDOJ – Foster S. I dream of Jeanie [Електронний ресурс] / S. Foster. – Режим доступу :http://www.poetry- online.org/foster_jeanie_with_the_light_brown_hair.htm
10. Kilmer BV – Kilmer J. A Blue Valentine [Електронний ресурс] / J. Kilmer. – Режим доступу : http://classiclit.about.com/library/bl-etexts/jkilmer/bl-jkilmer-bluevalentine.htm
11. Keats BS – Keats J. Bright star! would I were steadfast as thou art [Електронний ресурс] / J. Keats – Режим доступу : http://www.bartleby.com/106/198.html
12. Keats ED – Keats J. Endymion [Електронний ресурс] / J. Keats – Режим доступу : http://www.bartleby.com/126/35.html
13. Nash AG – Nash O. Always marry an April girl [ Електронний ресурс] / O. Nash. – Режим доступу: http://www.poemhunter.com/poem/always-marry-an-april-girl/
14. OBAP – The Oxfrod Book of American poetry. – Oxford: Oxford University press, 2006. – 1132 p.
15. Poe AL – Poe E. Annabel Lee [Електронний ресурс] / E. Poe. – Режим доступу : http://www.poemhunter.com/poem/annabel-lee/
16. Foster BD – Foster S. Beautiful Dreamer [Електронний ресурс] / S. Foster. – Режим доступу : http://www.poetry-online.org/foster_beautiful_dreamer.htm
17. Keats BDSM – Keats J. La Belle Dame Sans Merci [Електронний ресурс] / J. Keats. – Режим доступу : http://www.bartleby.com/126/55.html
18. Coleridge LV – Coleridge S. Love [Електронний ресурс] / S. Coleridge. – Режим доступу : http://www.poetry-online.org/coleridge_love.htm
19. Shelley TJ – Percy Bysshe Shelley To Jane [Електронний ресурс] / P. Shelley. – Режим доступу : http://www.internal.org/Percy_Bysshe_Shelley/To_Jane
20. Waller GR – Waller E. Go, lovely Rose [Електронний ресурс] / S. Teasdale. – Режим доступу : http://www.poetryfoundation.org/poem/180684
21. Warren TL – Warren R. True love [Електронний ресурс] / R. Warren. – Режим доступу :http://www.poets.org/viewmedia.php/prmMID/15313

В статье на основании данных академических грамматик и вузовских учебников систематизированы разновидности неполных парадигм личных форм глагола. Проведенный анализ позволяет говорить о том, что состав парадигмы категории лица корректируется когнитивным опытом и культурно-речевым вкусом носителей языка.
Ключевые слова: глагол, полная парадигма, неполная парадигма, форма слова, категория лица.
У статті на підставі даних академічних граматик і вишівських підручників систематизовані різновиди неповних парадигм особових форм дієслова. Проведений аналіз дозволяє говорити про те, що склад парадигми категорії особи коректується когнітивним досвідом і культурно-мовним смаком носіїв мови.
Ключові слова: дієслово, повна парадигма, неповна парадигма, форма слова, категорія особи.
In the article on the basis of data from academic grammars and university textbooks varieties of the verb incomplete paradigms of the personal forms systematized. Conducted analysis permits us to tell that composition of the personal paradigms modified by cognitive experience and language taste of the informant.
Key words: verb, complete paradigm, incomplete paradigm, word forms, category of person.

Разветвленную грамматическую структуру русского глагола рассматривают как одну из его характерных черт: «ни одна часть речи не имеет такого набора грамматических категорий, каким обладает глагол» [12, с. 6], ибо одно глагольное слово способно иметь около 400 словоформ. Однако часто не все формы присутствуют в парадигме или функционируют в речи. Иными словами, полной глагольной парадигме как совокупности всех форм противопоставляется неполная, или дефектная, «в составе которой отсутствует одна или несколько словоформ в силу невозможности или затрудненности их образования» [4, с. 368]. Как показывают наблюдения, одни глагольные формы реализуются регулярно, другие остаются невостребованными или отсутствуют. В первую очередь, это касается форм лица [13, с. 71].
Категория грамматического лица «выражает отношение, устанавливаемое в предикации между содержанием высказывания и участниками речевого акта» [6, с. 407]. Формы 1 лица указывают на отнесенность действия к говорящему, 2 лица — к собеседнику, 3 лица — к тому, кто не является ни говорящим, ни собеседником, а также к неодушевленному предмету. Система личных форм и способы выражения данной категории различаются в: 1) настоящем и будущем временах изъявительного наклонения; 2) прошедшем времени изъявительного наклонения и сослагательном наклонении; 3) повелительном наклонении. «Полный набор личных форм» [11, с. 191] имеют глаголы в настоящем и будущем времени. Большинство лингвистов считает, что эти формы «могут быть образованы от любого глагола» [8, с. 637]. Однако отдельные глаголы «в зависимости от лексического своего значения, употребляются только в форме 3-го лица единственного и множественного числа» [3, с. 468], «несколько глаголов (…) не употребляются в форме 1-го лица единственного числа» [3, с. 559]. Единое мнение о том, какие именно глаголы обладают дефектной личной парадигмой, отсутствует. Поэтому цель нашей работы — проанализировать взгляды ученых на состав и типы неполных личных парадигм настоящего-будущего времени. В ходе исследования привлекались академические грамматики русского языка, вузовские учебники, монографии.
Наши наблюдения свидетельствуют о том, что проблеме отсутствия или неупотребительности тех или иных личных форм уделяется внимание не во всех работах. Так, А. Н. Гвоздев в книге «Современный русский литературный язык» возникновение лакун этого типа не отмечает. Однако большинство исследователей выделяет хотя бы один тип дефектности личной парадигмы.
Чаще всего говорится о неупотребительности форм 1 л. ед. ч. В вузовских учебниках, как правило, приводится несколько наиболее распространенных глаголов, у которых в литературном языке формы 1 л. ед. ч. не встречаются. Например, Н. С. Валгина указывает, что «форма 1-го лица единственного числа настоящего и будущего простого некоторых глаголов не употребляется, например: басить, убедить, победить и др. (недостаточные глаголы)» [10]. Ф. К. Гужва определяет такие глаголы как недостаточные, или дефектные. Однако причины их появления называют редко.
Только А. Н. Тихонов рассматривает этот вопрос и утверждает, что неупотребительность 1 л. ед. ч. у глаголов типа дерзить, бузить, лисить и т. п. объясняется «омонимическим отталкиванием совпадающих форм разных глаголов» [11, с. 194]. Более подробно причины, по которым отдельные глаголы не функционируют в формах 1 л. ед. ч., раскрываются в академических грамматиках. Авторы «Грамматики русского языка» полагают, что такая дефектность парадигмы свойственна некоторым глаголам 2-й непродуктивной группы со стечением согласных в конце основы: бдеть, галдеть, смердеть и др. Вызвано это «как их лексическими значениями, так и затрудненностью чередования согласных» [3, с. 559].
В «Грамматике современного русского литературного языка» и «Русской грамматике» предлагается самая полная классификация глаголов, не употребляющихся в 1 л. ед. ч. К ним относят:
• Некоторые глаголы II спряжения X класса, подтипов 1, 2 с основой на |т|, |д|, |с|, |з|, формы 1 л. ед. ч. которых должны оканчиваться на чу, жу, шу, щу: галдеть, гвоздить, желтить, колесить, победить, убедить(ся), шелестеть и др.
• Некоторые словоформы, омонимически совпадающие со словоформами других глаголов: бужу от бузить (разг.) при употребительной форме бужу от будить; держу от дерзить при употребительной форме держу от держать; лажу от лазить при употребительной форме лажу от ладить; тужу от тузить при употребительной форме тужу от тужить и др. Заметим, что эту подгруппу выделяет и А. Н. Тихонов.
• Глаголы затмить, стонать.
Другой тип неполной личной парадигмы глагола –неупотребительность 1 и 2 л. ед. и мн. ч. Вопрос об этих формах рассматривается реже. Например, подобных сведений нет в учебниках Ф. К. Гужвы «Современный русский литературный язык», «Современный русский язык» под ред. Н. С. Валгиной. Нет и единого мнения о количестве таких глаголов. Например, в «Грамматике современного русского литературного языка» указан только один глагол — болеть ‘об ощущении боли’.
Но большинство лингвистов считает, что такая дефектность парадигмы свойственна целым группам глаголов с определенным лексическим значением. Как отмечает А. Н. Тихонов, эти глаголы «обозначают действия, субъектом которых не может быть лицо» [11, с. 194]. К их числу относятся и личные, и безличные глаголы. Однако чаще ученые выделяют несколько групп глаголов, не употребляющихся в 1 и 2 л. ед. и мн. ч. [1; 3; 8]. В «Грамматике русского языка» к ним относят:
• глаголы, обозначающие физические состояния органов или частей тела: болеть, зудеть, ныть;
• некоторые средне-возвратные глаголы: доиться, зиждиться, крыться;
• страдательные глаголы на -ся: суп варится поваром, книги выдаются библиотекарем;
• глаголы побаливать, зиждиться, пыхать, зыбаться, быть (формы настоящего времени этого глагола представлены «лишь двумя формами 3-го лица единственного и множественного числа – есть и суть» [3, с. 575]).
В «Русской грамматике» неполной парадигмой 1 и 2 л. ед. и мн. ч. характеризуются:
• глаголы, лексическое значение которых не совмещается с «представлением о 1 или 2 лице как о производителе действия» [8, с. 637]: зеленеть, телиться, течь;
• глаголы с постфиксом -ся в конструкциях пассива: книга редактируется автором, дом строится рабочими;
• глагол болеть (об ощущении боли), для которого употребление форм 1 и 2 л. ед. и мн. ч. «возможно только в ненормированной речи» [8, с. 637].
С этой классификацией почти полностью совпадает классификация А. В. Бондарко, который, кроме названных, включает в перечень неполных парадигм и группу безличных глаголов.
Третий тип неполной личной парадигмы — неупотребительность форм 1 и 2 л. ед. ч. — описан только в грамматиках. Это «Грамматика современного русского литературного языка» и «Русская грамматика». По мнению их авторов, дефектность форм 1 и 2 л. ед. ч. отмечается у глаголов, «лексические значения которых несовместимы с представлением о единичном деятеле: толпиться, сползтись, сбежаться, разбежаться (о многих), скопиться, перепадать, перемерзнуть, набежать (о многих), попадать, померзнуть» [8, с. 637]. Эти глаголы называют многосубъектными.
Выделенные в ходе исследования разновидности неполных личных парадигм представлены в Таблице 1.
Таблица 1
Глаголы с неполной личной парадигмой
Источник Глаголы, не употребляющиеся в 1 л. ед. ч. Глаголы, не употребляющиеся в формах 1 и 2 л. ед. и мн. ч. Глаголы, не употребляю-щиеся в 1 и 2 л. ед.ч.
Грамматика русского языка 1960г. — несколько глаголов 2-й непродуктивной группы подгруппы Б со стечением согласных в конце основы. — глаголы, обозначающие физические состояния органов или частей тела;
— некоторые средне-возвратные глаголы;
— страдательные глаголы на -ся;
— отдельные глаголы: побаливать, зиждиться, пыхать, зыбаться, быть.

—
Грамматика современно-го русского литературно-го языка 1970г. — некоторые глаголы 2-го спряжения на -ить и -еть (тип Х, подтип 1, 2; с основой на [т], [д], [с], [з]), формы 1 л. ед. ч. которых должны оканчиваться на чу, жу, шу, щу;
— словоформы, омонимически совпадающие со словоформами других глаголов;
— отдельные глаголы: затмить, стонать. — отдельные глаголы: болеть. — глаголы, лексические значения которых несовместимы с представлением о единичном деятеле.
Русская грамматика 1980г. — некоторые глаголы II спряжения X класса, 1, 2 подтипов с основой на |т|, |д|, |с|, |з|;
— некоторые словоформы, омонимически совпадающие со словоформами других глаголов;
— отдельные глаголы: затмить, стонать — глаголы, лексическое значение которых не совмещается с представлением о 1 или 2 лице как о производителе действия;
— глаголы с постфиксом -ся в конструкциях пассива;
— отдельные глаголы: болеть (об ощущении боли). — глаголы, лексические значения которых несовместимы с представлением о единичном деятеле.
Бондарко А. В., Буланин Л.Л. Русский глагол 1967г.

— — субъектом действия не может быть лицо;
— безличные глаголы;
— возвратные формы страдательного залога.

—
Гужва Ф.К. Современ-ный русский литератур-ный язык 1979г. — отдельные глаголы: убедить, победить, бдеть, очутиться, чудить;

—

—
Тихонов А. Н., Шанский Н.М. Совре-менный рус-ский язык 1981г. — некоторые глаголы, формы 1 л. ед. ч. которых совпадают с омонимичными формами других глаголов. — субъектом действия не может быть лицо.

—
Современ-ный русский язык // под ред.Н.С.Вал-гиной 2002г. — отдельные глаголы: басить, убедить, победить и др.

—

—
Анализ Таблицы 1 показал, что количество глаголов с неполной личной парадигмой определяется лингвистами по-разному. Не существует и единого мнения о том, какие именно личные формы могут отсутствовать. Почти во всех исследованных работах, кроме книги «Русский глагол», приведены примеры неупотребительности форм 1 л. ед. ч. Но причины этого факта раскрываются, как правило, только в академических грамматиках. Наиболее подробно данный тип дефектной парадигмы рассмотрен в «Грамматике современного русского литературного языка» и «Русской грамматике».
Случаи неупотребительности 1 и 2 л. ед. и мн. ч. фиксируются в 5 источниках. Большинство исследователей отмечает, что в формах 1 и 2 л. ед. и мн. ч. не функционируют глаголы, значение которых не совмещается с представлением о 1 или 2 лице как о производителе действия, а также глаголы страдательного залога на -ся.
Третий тип неполной личной парадигмы – неупотребительность 1 и 2 л. ед. ч. – изучается лишь в двух академических грамматиках. При этом краткое описание этого типа в «Грамматике современного русского литературного языка» почти полностью повторяется в «Русской грамматике».
В результате исследования мы пришли к следующим выводам. В академических грамматиках и вузовских учебниках типам неполных личных парадигм глагола не уделяется достаточного внимания. Чаще всего фиксируется неупотребительность 1 л. ед. ч., несколько реже – 1 и 2 л. ед. и мн. ч., а глаголы, которые не функционируют в формах 1 и 2 л. ед. ч., анализируются крайне редко. Наиболее полная характеристика глаголов с дефектной парадигмой категории лица представлена в «Русской грамматике».
На наш взгляд, можно выделить две основные причины, которые приводят к отсутствию тех или иных личных форм. Во-первых, в формах 1 л. ед. ч., как правило, не встречаются глаголы отдельных словоизменительных классов со стечением согласных в конце основы. Другими словами, неполнота парадигмы обусловливается самой системой языка. Во-вторых, на неупотребительность форм 1 и 2 л. ед. и мн. ч., а также 1 и 2 л. ед. ч. чаще всего влияет лексическое значение глагола. То есть в этом случае состав парадигмы корректируется опытом и «культурно-речевым вкусом» (В. Г. Костомаров) носителей языка.
Таким образом, дефектность парадигмы личных форм – результат сложного взаимодействия внешних и внутренних потенций развития языка: архаических «наслоений», законов грамматики, существующих литературных норм. Ученые справедливо отмечают, что именно в глаголе особенно ярко отражается «взаимодействие лексики и грамматики» [7, с. 4]. При этом, как мы полагаем, основная причина появления неполных личных парадигм — лексические особенности глагола. Грамматическая модель, как правило, допускает образование всех форм в парадигме. Однако некоторые из них вступают в противоречие с лексическим значением глагола, следовательно, становятся коммуникативно нецелесообразными и в речи не встречаются. Так лексическая система языка корректирует состав глагольной парадигмы. Поэтому необходимо больше внимания уделять особенностям функционирования глагольных форм в речи. Ибо появившаяся однажды в речи та или иная ненормированная форма может в будущем закрепиться в языке и заполнить одну из лакун в неполной парадигме.

Список литературы:
1. Бондарко А. В. Русский глагол / А. В. Бондарко, Л. Л. Буланин. – Л. : Просвещение, 1967. – 190 с.
2. Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык : в 2 ч. / А. Н. Гвоздев. – М. : Просвещение, 1973— .—
Ч. 1. Фонетика и морфология. – 1973. – 432 с.
3. Грамматика русского языка : в 2 т. / Ред. В. В. Виноградов, Е. С. Истрина, С. Г. Бархударов. – М. : Изд-во АН СССР, 1960 — .— Т. 1: Фонетика и морфология. – 1960. – 720 с.
4. Грамматика современного русского литературного языка. – М. : Наука, 1970. – 767 с.
5. Гужва Ф. К. Современный русский литературный язык : в 2 ч. / Ф. К. Гужва. — К. : Вища школа, 1979 — .—
Ч. 2. Морфология. Синтаксис. Пунктуация. – 1979. – 280 с.
6. Исаченко А. В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология / Исаченко А. В. – Братислава : Издательство Словацкой Академии Наук, 1954 — .—
Ч. 2. — 1960. — 579 с.
7. Лексико-семантические группы русских глаголов : Учеб. словарь-справочник / Под ред. Т. В. Матвеевой. – Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1988. – 153 с.
8. Русская грамматика: в 2 т. / [редкол.: Н. Ю. Шведова и др.] – М. : Наука, 1980 — .—
Т. 1. – 1980. – 783 с.
9. Семиколенова Е. И. Парадигма русского глагола в языке и ее реализация в речи / Е. И. Семиколенова // Культура народов Причерноморья. — 2002. — № 34. — С. 52 — 56.
10. Современный русский язык : Учебник [Электронный ресурс] / Под. ред. Н. С. Валгиной. – 6-е изд., перераб. и доп. – М. : Логос, 2002. – 528 с. — Режим доступа : http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook107/01/index.html
11. Современный русский язык : В 3 ч. / Н. М. Шанский, А. Н. Тихонов. – М. : Просвещение, 1981— .—
Ч. 2. Словообразование. Морфология. – 1981. – 270 с.
12. Тихонов А. Н. Русский глагол : проблемы теории и лексикографирования / А. Н. Тихонов. – М. : Academia, 1998. – 280 с.
13. Чабаненко Т. С. Парадигма русского глагола : критерии выделения, объем, уровни описания / Т. С. Чабаненко // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации». – Т. 25 (64). – № 1. – Ч. 2. – С. 69 – 75.